Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість

3. Держави-члени можуть звільняти оподатковуваних осіб від встановленого у статті 220(1) або статті 220а зобов'язання виставляти рахунок-фактуру щодо постачання товарів або надання послуг, здійсненого на їхній території та звільненого від оподаткування, з віднесенням на зменшення податкового зобов'язання ПДВ або без віднесення на зменшення податкового зобов'язання ПДВ, сплаченого на попередньому етапі згідно зі статтями 110 та 111, статтею 125(1), статтею 127, статтею 128(1), статтею 132, пунктами (h)-(l) статті 135(1), статтями 136, 371, 375, 376 та 377, статтями 378(2) та 379(2) і статтями 380-390c.

Для постачання товарів, яке здійснюють відповідно до умов, визначених у статті 138, або для надання послуг, за які ПДВ підлягає сплаті замовником відповідно до статті 196, рахунок-фактура повинна виставлятися не пізніше п'ятнадцятого дня місяця, наступного за тим, в якому має місце факт виникнення податкового зобов'язання.

Для інших видів постачання товарів чи надання послуг держави-члени можуть накладати часові обмеження на оподатковуваних осіб щодо виставлення рахунків-фактур.

Держави-члени повинні дозволяти оподатковуваним особам виставляти зведені рахунки-фактури, в яких деталізовано окремі постачання товарів або надання послуг за умови, що податкове зобов'язання з ПДВ щодо постачання товарів або надання послуг, вказаних у зведеному рахунку-фактурі, виникає протягом того самого календарного місяця.

Без обмеження статті 222, держави-члени можуть дозволяти, щоб зведені рахунки-фактури включали постачання товарів або надання послуг, щодо яких податкові зобов'язання з ПДВ виникли протягом періоду, що перевищує один календарний місяць.

Замовник може складати рахунки-фактури стосовно постачання товарів або надання послуг, здійсненого для нього оподатковуваною особою, якщо існує попередня домовленість між сторонами, і за умови існування процедури прийняття кожного рахунку-фактури оподатковуваною особою, що постачає товари чи надає послуги. Держава-член може вимагати, щоб такі рахунки-фактури виставляли від імені та за дорученням оподатковуваної особи.

Держави-члени можуть встановлювати спеціальні умови для оподатковуваних осіб у випадках, коли третя сторона або замовник, який виставляє рахунки-фактури, має осідок у країні, в якій не існує жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до того, який передбачений в Директиві 2010/24/ЄС (- 15) та Регламенті (ЄС) № 1798/2003(- 16).

Без обмеження окремих положень, викладених у цій Директиві, для цілей ПДВ рахунки-фактури, виставлені відповідно до статей 220 та 221, повинні містити лише такі реквізити:

(1) дату виставлення;

(2) порядковий номер на основі однієї або декількох серій, що забезпечує унікальну ідентифікацію рахунку-фактури;

(3) ідентифікаційний номер платника ПДВ, зазначений у статті 214, під яким оподатковувана особа постачала товари чи надавала послуги;

(4) ідентифікаційний номер платника ПДВ замовника, як зазначено в статті 214, під яким замовник отримував постачання товарів або надання послуг, стосовно яких він відповідальний за сплату ПДВ, або отримував постачання товарів, як зазначено у статті 138;

(5) повне найменування та адресу оподатковуваної особи та замовника;

(6) кількість та характер постачених товарів або обсяг та характер наданих послуг;

(7) дату, на яку було здійснено або завершено постачання товарів чи надання послуг, або дату, на яку було здійснено платіж на рахунок, зазначений у пунктах (4) та (5) статті 220, якщо така дата може бути визначена та відрізняється від дати виставлення рахунку-фактури;

(7a) якщо податкове зобов'язання виникає в момент отримання платежу відповідно до статті 66(b), а право на віднесення на зменшення податкового зобов'язання виникає у момент виникнення податкового зобов'язання з ПДВ, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання - коментар "Облік готівки";

(8) базу оподаткування за ставкою або на звільнення від оподаткування, ціна за одиницю, без урахування ПДВ, а також будь-які знижки або часткові повернення коштів, якщо вони не включені в ціну за одиницю;

(9) застосовану ставку ПДВ;

(10) суму ПДВ, що підлягає сплаті, за винятком застосування спеціального положення, згідно з яким, відповідно до цієї Директиви, такий реквізит не включають;

(10a) якщо замовник, що отримує постачання, виставляє рахунок-фактуру замість постачальника - коментар "Самовиставлення рахунку-фактури";

(11) у випадку звільнення від оподаткування - покликання на застосовне положення цієї Директиви або на відповідне національне положення, або будь-яке інше покликання, яке вказує на те, що постачання товарів або надання послуг звільнено від оподаткування;

(11a) якщо замовник відповідальний за сплату ПДВ - коментар "Зворотне нарахування";

(12) у випадку постачання нового транспортного засобу, здійсненого відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(а) - характеристики, визначені в пункті (b) статті 2(2);

(13) у разі застосування маржинальної схеми для турагентів - коментар "Маржинальна схема - туристичні агенти";

(14) в разі застосування одного зі спеціальних положень, застосовних до вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату - коментар "Маржинальна схема - вживані товари"; "Маржинальна схема - витвори мистецтва" або "Маржинальна схема - предмети колекціонування та антикваріат" відповідно;

(15) якщо особа, відповідальна за сплату ПДВ, є податковим агентом для цілей статті 204 - ідентифікаційний номер платника ПДВ, зазначений у статті 214, такого податкового представника, а також його повне найменування та адресу.

Якщо рахунок-фактуру виставлено оподатковуваною особою, що не має осідку в державі-члені, в якій податок підлягає сплаті, або якщо осідок в такій державі-члені не втручається у постачання товарів чи надання послуг у розумінні статті 192a, і вона здійснює постачання товарів чи надання послуг замовникові, відповідальному за сплату ПДВ, оподатковувана особа може не включати реквізити, зазначені в пунктах (8), (9) та (10) статті 226, і натомість вказувати базу оподаткування таких товарів чи послуг, зазначивши кількість постачених товарів або обсяг наданих послуг та їх характер.

Щодо спрощених рахунків-фактур, виставлених відповідно до статті 220а та статті 221(1) та (2), держави-члени повинні вимагати принаймні такі реквізити:

(a) дату виставлення;

(b) ідентифікаційні дані оподатковуваної особи, що постачає товари або надає послуги;

(c) ідентифікаційні дані щодо типу постачених товарів або наданих послуг;

(d) суму ПДВ, що підлягає сплаті, або інформацію, необхідну для її розрахування;

(e) якщо виставлений рахунок-фактура є документом чи повідомленням, що його вважають рахунком-фактурою відповідно до статті 219 - конкретне та недвозначне покликання на такий первісний рахунок-фактуру та конкретні реквізити, до яких вносять зміни і доповнення.

Вони не можуть вимагати надання у рахунках-фактурах інших реквізитів, інших ніж зазначені у статтях 226, 227 та 230.

Держави-члени можуть вимагати від оподатковуваних осіб, що мають осідок на їхній території, що постачають товари чи надають послуги туди, вказувати ідентифікаційний номер платника ПДВ замовника, зазначений у статті 214, у випадках, інших ніж зазначені у пункті (4) статті 226.

Держави-члени не повинні вимагати підписувати рахунки-фактури.

Суми, відображені в рахунку-фактурі, можуть бути виражені в будь-якій валюті за умови, що сума ПДВ, що підлягає сплаті або коригуванню, виражена у національній валюті держави-члена з використанням механізму конвертації курсу, передбаченого у статті 91.

Використання електронного рахунку-фактури можливе за умови, що одержувач приймає такі рахунки-фактури.

1. Автентичність походження, цілісність змісту та читабельність рахунка-фактури, як на папері, так і в електронній формі, забезпечують з моменту виставлення до закінчення періоду зберігання рахунку-фактури.

Кожен оподатковувана особа визначає спосіб забезпечення автентичності походження, цілісності змісту та читабельності рахунку-фактури. Цього можна досягти завдяки будь-яким системам звітності, що створюють надійний аудиторський слід між рахунком-фактурою та постачанням товарів чи наданням послуг.

"Автентичність походження" означає засвідчення особи постачальника або особи, що виставила рахунок-фактуру.

"Цілісність змісту" означає, що зміст, який вимагається відповідно до цієї Директиви, не було змінено.

2. Окрім систем звітності, описаних у параграфі 1, нижче наведені приклади технологій, що забезпечують автентичність походження та цілісність змісту електронного рахунку-фактури:

(a) просунутий електронний підпис у розумінні пункту (2) статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 1999/93/ЄС від 13 грудня 1999 року про рамки Співтовариства для електронних підписів (- 17) на основі кваліфікованого сертифікату, створених за допомогою пристрою для створення безпечного підпису в розумінні пунктів (6) та (10) статті 2 Директиви 1999/93/ЄС;

(b) електронний обмін даними (EDI), як визначено у статті 2 додатка 1 до Рекомендації Комісії 1994/820/ЄС від 19 жовтня 1994 року стосовно правових аспектів електронного обміну даними (- 18), якщо угода стосовно обміну даними передбачає використання процедур, що гарантують автентичність походження та цілісність даних.

Держави-члени можуть встановлювати особливі умови для електронних рахунків-фактур, виставлених на товари чи послуги, які постачають чи надають на їхній території з країни, в якій не існує жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до того, що передбачений Директивою 2010/24/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1798/2003.

Якщо тому самому одержувачу надсилають пакети, що містять кілька електронних рахунків-фактур, або надають йому доступ до них, то реквізити, спільні для окремих рахунків-фактур, можна вказувати лише один раз, якщо за кожним рахунком-фактурою доступна вся інформація.

Щонайпізніше до 31 грудня 2016 року Комісія повинна надати Європейському Парламенту і Раді загальний звіт про оцінку, який ґрунтується на незалежному економічному дослідженні щодо впливу правил виставлення рахунків-фактур, застосовних з 1 січня 2013 року і, зокрема, щодо досягнутого ступеня дієвого зменшення адміністративного тягаря для підприємств, супроводжуючи його, за необхідності, належною пропозицією щодо внесення змін і доповнень до відповідних правил.

1. Після консультацій з Комітетом із ПДВ держави-члени можуть, відповідно до умов, які вони можуть встановлювати, передбачати, щоб до рахунків-фактур стосовно постачання товарів та надання послуг потрібно було вносити лише інформацію, що вимагається згідно зі статтею 226b, у таких випадках:

(a) якщо сума рахунку-фактури перевищує 100 євро, але не перевищує 400 євро або еквівалент у національній валюті;

(b) якщо комерційна або адміністративна практика у відповідній галузі економіки або технічні умови, за яких виставляють рахунки-фактури, ускладнюють виконання всіх обов'язків, зазначених у статті 226 або 230.

3. Спрощення, передбачені в параграфі 1, не застосовують, якщо рахунки-фактури вимагається виставляти згідно з пунктами (2) та (3) статті 220(1), або якщо оподатковуване постачання товарів чи надання послуг здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, або чий осідок в такій державі-члені не втручається у постачання товарів або надання послуг у розумінні статті 192а, а особою, відповідальною за сплату ПДВ, є особа, якій постачають товари або надають послуги.

У випадках, коли держави-члени використовують передбачену в пункті (b) першого підпараграфа статті 272(1) можливість не надавати ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваним особам, що не здійснюють жодних операцій, зазначених у статтях 20, 21, 22, 33, 36, 138 та 141, а також якщо постачальнику або замовнику не надано ідентифікаційний номер такого типу, натомість до рахунку-фактури повинен бути внесений інший номер, так званий податковий ідентифікаційний номер, визначений відповідними державами-членами.

Якщо оподатковуваній особі надано ідентифікаційний номер платника ПДВ, держави-члени, які використовують можливість згідно з пунктом (b) першого підпараграфа статті 272(1), також можуть вимагати, щоб у рахунку-фактурі було зазначено:

(1) стосовно надання послуг, зазначених у статтях 44, 47, 50, 53, 54 та 55, та постачання товарів, зазначених у статтях 138 та 141 - ідентифікаційний номер платника ПДВ та податковий ідентифікаційний номер постачальника чи надавача;

(2) стосовно іншого постачання товарів чи надання послуг - тільки податковий ідентифікаційний номер постачальника чи надавача або тільки ідентифікаційний номер платника ПДВ.

Для цілей цієї глави, "зберігання рахунку-фактури електронними засобами" означає зберігання даних з використанням електронного обладнання для опрацювання (включаючи цифрове стиснення) та використання провідних, радіо-, оптичних або інших електромагнітних засобів.

Кожна оподатковувана особа повинна вести достатньо детальний облік для справляння ПДВ та перевірки його справляння податковими органами.

1. Кожна оподатковувана особа повинна вести реєстр товарів, відправлених чи перевезених нею або за її дорученням до місця призначення за межами території держави-члена відправлення, але в межах Співтовариства, для цілей операцій, які полягають в оцінюванні цих товарів, або проведенні робіт з ними, або тимчасовому використанні цих товарів, як визначено в пунктах (f), (g) та (h) статті 17(2).

2. Кожна оподатковувана особа повинна вести достатньо детальний облік для уможливлення ідентифікації товарів, відправлених їй з іншої держави-члена оподатковуваною особою, ідентифікованою для цілей ПДВ в тій іншій державі-члені, або за її дорученням, та використовуваних для послуг, що полягають в оцінюванні таких товарів та проведенні робіт з ними.

Кожна оподатковувана особа повинна забезпечувати зберігання копій рахунків-фактур, виставлених нею самою або її замовником від її імені та за її дорученням третьою стороною, а також всіх рахунків-фактур, які вона отримала.

1. Для цілей цієї Директиви, оподатковувана особа може визначати місце зберігання всіх рахунків-фактур за умови, що вона без неналежних затримок надає доступ до рахунків-фактур або інформації, що зберігаються відповідно до статті 244, компетентним органам, коли вони цього вимагають.

2. Держави-члени можуть вимагати, щоб оподатковувані особи, що мають осідок на їхній території, повідомляли їх про місце зберігання рахунків-фактур, якщо воно розташоване за межами їх території.

Держави-члени можуть також вимагати від оподатковуваних осіб, що мають осідок на їхній території, зберігати на цій території рахунки-фактури, виставлені ними або їх замовниками, від їх імені та за їх дорученням третьою стороною, а також усі рахунки-фактури, отримані ними, у випадку, коли їх не зберігають електронними засобами, що гарантує повний доступ до цих даних у режимі онлайн.

1. Кожна держава-член повинна визначати період, протягом якого оподатковувані особи повинні забезпечувати зберігання рахунків-фактур, пов'язаних із постачанням товарів або наданням послуг на її території, та рахунків-фактур, отриманих оподатковуваними особами, що мають осідок на її території.

2. Для того, щоб забезпечити виконання вимог, встановлених у статті 233, держава-член, зазначена в пункті 1, може вимагати збереження рахунків-фактур у первісній формі, в якій вони були відправлені чи надані в доступ, як у паперовій, так і в електронній формі. Крім того, у випадку рахунків-фактур, що їх зберігають електронними засобами, держава-член може вимагати, щоб дані, які гарантують автентичність походження рахунків-фактур та цілісність їх змісту, як передбачено в статті 233, також зберігали електронними засобами.

3. Держава-член, зазначена в пункті 1, може встановлювати спеціальні умови, що забороняють або обмежують зберігання рахунків-фактур у країні, в якій не існує жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до передбаченого в Директиві 2010/24/ЄС та Регламенті (ЄС) № 1798/2003, або стосовно права доступу електронними засобами, завантаження та використання, зазначеного в статті 249.

Держави-члени можуть згідно зі встановленими ними умовами вимагати зберігання рахунків-фактур, отриманих неоподатковуваними особами.

Для цілей контролю у певних випадках держави-члени можуть вимагати від деяких оподатковуваних осіб перекладати рахунки-фактури, що стосуються постачання товарів або надання послуг на їхній території, та рахунки-фактури, одержувані оподатковуваними особами, що мають осідок на їхній території, на їхні офіційні мови. Однак, держави-члени не можуть встановлювати загальну вимогу щодо перекладу рахунків-фактур.

Для цілей контролю, якщо оподатковувана особа зберігає рахунки-фактури, які вона виставляє чи отримує, за допомогою електронних засобів, що гарантують доступ до відповідних даних в режимі онлайн, компетентні органи держави-члена, в якій вона має осідок, та, у випадку, коли ПДВ підлягає сплаті в іншій державі-члені, компетентні органи іншої держави-член, повинні мати право доступу до цих рахунків-фактур, їх завантаження та використання.

1. Кожна оподатковувана особа повинна подавати декларацію з ПДВ із зазначенням всієї інформації, необхідної для розрахування виниклого податкового зобов'язання й відповідних сум, що відносяться на зменшення податкового зобов'язання, включаючи, наскільки це необхідно для визначення бази оподаткування, загальну вартість операцій, пов'язаних із таким податком, суми, віднесені на зменшення податкового зобов'язання, та вартість будь-яких операцій, звільнених від оподаткування.

2. Держави-члени повинні дозволяти та можуть вимагати подання декларації з ПДВ, зазначеної в пункті 1, електронними засобами відповідно до встановлених ними умов.

Крім інформації, зазначеної в статті 250, декларація з ПДВ, що охоплює певний податковий період, повинна містити:

(a) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, зазначених в статті 138, стосовно яких податкові зобов'язання з ПДВ виникли протягом зазначеного податкового періоду;

(b) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, зазначених у статтях 33 та 36, здійснених на території іншої держави-члена, стосовно яких податкові зобов'язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду, якщо місце, в якому розпочалося відправлення або перевезення товару, розташоване у державі-члені, в якій повинна подаватися декларація;

(c) загальну вартість, без урахування ПДВ, придбань товарів у межах Співтовариства або операцій, що їх вважають такими, відповідно до статті 21 та 22, здійснених в державі-члені, в якій повинна подаватися декларація, і стосовно яких податкові зобов'язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду;

(d) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, зазначених у статтях 33 та 36, здійснених у державі-члені, в якій повинна подаватися декларація і стосовно яких податкові зобов'язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду, якщо місце початку відправлення або перевезення товарів розташоване на території іншої держави-члена;

(e) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, здійснених у державі-члені, в якій повинна подаватися декларація, стосовно яких оподатковувана особа була призначена особою, відповідальною за сплату ПДВ відповідно до статті 197, і стосовно яких податкові зобов'язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду.

1. Декларація з ПДВ повинна подаватися у строк, який визначають держави-члени. Такий строк подання не може перевищувати двох місяців після закінчення кожного податкового періоду.

2. Податковий період встановлює кожна держава-член на один, два або три місяці.

Однак, держави-члени можуть встановлювати інші податкові періоди за умови, що вони не перевищують один рік.

Швеція може застосовувати спрощену процедуру для малих та середніх підприємств, згідно з якою оподатковувані особи, які здійснюють лише операції, що підлягають оподаткуванню на національному рівні, можуть подавати декларації з ПДВ через три місяці після закінчення безпосереднього річного податкового періоду.

У випадку постачання нових транспортних засобів, що його здійснюють згідно з умовами, визначеними у статті 138(2)(a), оподатковуваною особою, ідентифікованою для цілей ПДВ, покупцеві, не ідентифікованому для цілей ПДВ, або оподатковуваною особою згідно з означенням у статті 9(2), держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити надання продавцем всієї інформації, потрібної для справляння ПДВ та перевірення його справляння податковими органами.

Якщо держави-члени призначають замовника інвестиційного золота особою, відповідальною за сплату ПДВ відповідно до статті 198(1), або якщо у випадку золота у вигляді сировини, напівоброблених продуктів чи інвестиційного золота, визначеного в статті 344(1), вони використовують передбачену в статті 198(2) можливість призначати замовника особою, відповідальною за сплату ПДВ, вони повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити виконання ним обов'язків стосовно подання декларації з ПДВ, встановлених у цій главі.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, яких вважають відповідальними за сплату ПДВ, замість оподатковуваної особи, що не має осідку на їхній території, відповідно до статей 194-197 та статті 204, виконували обов'язки щодо подання декларації ПДВ, встановлені у цій главі.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб неоподатковувані юридичні особи, відповідальні за сплату ПДВ, що підлягає сплаті стосовно придбання товарів у межах Співтовариства, як зазначено в статті 2(1)(b)(i), виконували обов'язки щодо подання декларації ПДВ, встановлені в цій главі.

Держави-члени повинні встановлювати детальні правила подання декларацій з ПДВ стосовно придбань у межах Співтовариства нових транспортних засобів, як зазначено в статті 2(1)(b)(іі), а також придбань у межах Співтовариства підакцизних продуктів, як зазначено в статті 2(1)(b)(iii).

Держави-члени можуть вимагати від осіб, що здійснюють придбання в межах Співтовариства нових транспортних засобів, як зазначено в статті 2(1)(b)(ii), під час подання декларації з ПДВ надавати всю інформацію, необхідну для справляння ПДВ та перевірення його справляння податковими органами.

Держави-члени повинні встановлювати детальні правила подання декларацій з ПДВ стосовно ввозу товарів.

1. Держави-члени можуть вимагати від оподатковуваної особи подавати декларацію, що містить усі реквізити, визначені в статтях 250 та 251 стосовно всіх операцій, здійснених у попередньому році. Ця декларація повинна містити всю інформацію, необхідну для будь-яких коригувань.

2. Держави-члени повинні дозволяти та можуть вимагати, щоб декларацію, зазначену в параграфі 1, подавали за допомогою електронних засобів відповідно до умов, які вони встановлюють.

Кожна оподатковувана особа, ідентифікована для цілей ПДВ, повинна подавати зведений звіт щодо:

(a) набувачів, ідентифікованих для цілей ПДВ, яким вона постачала товари відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(с);

(b) осіб, ідентифікованих для цілей ПДВ, яким вона постачала товари, постачені їй шляхом придбань у межах Співтовариства, зазначених у статті 42;

(c) оподатковуваних осіб та неоподатковуваних юридичних осіб, ідентифікованих для цілей ПДВ, яким вона надавала послуги, інші ніж послуги, звільнені від ПДВ у державі-члені, де операція підлягає оподаткуванню, і стосовно яких одержувач є відповідальним за сплату податку відповідно до статті 196.

1. Зведений звіт складають за кожний календарний місяць протягом періоду, що не перевищує одного місяця, та відповідно до процедур, що їх повинні визначати держави-члени.

la. Однак держави-члени, відповідно до умов та обмежень, які вони можуть встановлювати, можуть дозволяти оподатковуваним особам подавати зведений звіт за кожний календарний квартал протягом терміну, що не перевищує одного місяця з кінця кварталу, якщо загальна квартальна сума постачань товарів, зазначених у статтях 264(1)(d) та 265(1)(с), без урахування ПДВ, не перевищує суму 50000 євро або її еквівалент у національній валюті ані за відповідний квартал, ані за будь-який з попередніх чотирьох кварталів.

Можливість, передбачену в першому підпараграфі, перестають застосовувати після закінчення місяця, протягом якого загальна вартість постачань товарів, зазначених у статті 264(1)(d) та 265(1)(с), без урахування ПДВ, перевищує, в поточному кварталі, суму в 50000 євро або її еквівалент у національній валюті. У цьому випадку зведений звіт слід складати за місяць(місяці), що пройшов(пройшли) від початку кварталу, протягом терміну, що не перевищує одного місяця.

lb. Державам-членам дозволено встановлювати суму, зазначену в параграфі 1a, на рівні 100000 євро або еквівалент цієї суми у національній валюті до 31 грудня 2011 року.

lc. У випадку надання послуг, зазначених у статті 264(1)(d), держави-члени відповідно до умов та обмежень, які вони можуть встановлювати, можуть дозволяти оподатковуваним особам подавати зведений звіт за кожний календарний квартал протягом терміну, що не перевищує одного місяця з кінця кварталу.

Держави-члени можуть, зокрема, вимагати від оподатковуваних осіб, що здійснюють як постачання товарів, так і надання послуг, як зазначено в статті 264(1)(d), подавати зведений звіт у термін, що випливає з параграфів 1-1b.

2. Держави-члени повинні дозволяти і можуть вимагати подання зведеного звіту, зазначеного в параграфі 1, за допомогою електронного передання файлів, відповідно до умов, які вони встановлюють.

1. Зведений звіт повинен містити таку інформацію:

(a) ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваної особи в державі-члені, в якій повинен подаватися зведений звіт, під яким вона здійснювала постачання товарів відповідно до умов, визначених у статті 138(1), та під яким вона здійснювала оподатковуване надання послуг згідно з умовами, встановленими в статті 44;

(b) ідентифікаційний номер платника ПДВ особи, що здійснює придбання товарів або отримує послуги в державі-члені, іншій ніж та, в якій повинен подаватися зведений звіт та під яким їй здійснено постачання товарів чи надання послуг;

(c) ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваної особи в державі-члені, в якій повинен подаватися зведений звіт, під яким вона здійснила передання до іншої держави-члена, як зазначено у статті 138(2)(с), та номер, під яким вона ідентифікована у державі-члені, в якій завершилося відправлення чи перевезення;

(d) для кожної особи, що придбала товари або отримала послуги - загальну вартість постачань товарів та загальну вартість наданих послуг, що їх виконала оподатковувана особа;

(e) стосовно постачань товарів, що полягають у переданні до іншої держави-члена, як зазначено у статті 138(2)(с) - загальну вартість постачань, визначену відповідно до статті 76;

(f) суму коригувань, зроблених відповідно до статті 90.

2. Вартість, зазначену в параграфі 1(d), декларують за період, щодо якого подають декларацію, встановлений відповідно до статті 263(1)-(1с), протягом якого виникло податкове зобов'язання з ПДВ.

Суми, зазначені в параграфі 1(f), декларують за період, щодо якого подають декларацію, встановлений відповідно до статті 263(1)-(1с), протягом якого особу, що придбаває товари, повідомили про коригування.

1. У випадку придбань товарів у межах Співтовариства, зазначених у статті 42, оподатковувана особа, ідентифікована для цілей ПДВ в державі-члені, що видала їй ідентифікаційний номер платника ПДВ, під яким вона здійснила такі придбання, повинна чітко вказувати у зведеному звіті таку інформацію:

(a) свій ідентифікаційний номер платника ПДВ у цій державі-члені, під яким вона здійснила придбання та подальше постачання товарів;

(b) ідентифікаційний номер платника ПДВ особи, якій оподатковувана особа здійснила подальше постачання, наданий у державі-члені, в якій завершилося відправлення чи перевезення товарів;

(c) для кожної особи, якій було здійснене подальше постачання - загальну вартість постачання, без урахування ПДВ, здійсненого оподатковуваною особою в державі-члені, в якій завершилося відправлення чи перевезення товарів.

2. Вартість, зазначену в параграфі 1(с), декларують за період, щодо якого подають декларацію, встановлений відповідно до статті 263(1)-(1b), протягом якого виникло податкове зобов'язання з ПДВ.

Як відступ від статей 264 та 265, держави-члени можуть передбачити необхідність надання додаткової інформації у зведених звітах.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, яких вважають відповідальними за сплату ПДВ відповідно до статей 194 та 204 замість оподатковуваної особи, що не має осідку на їхній території, виконували обов'язки з подання зведеного звіту, передбаченого у цій главі.

Держави-члени можуть вимагати від оподатковуваних осіб, які на їхній території здійснюють придбання товарів у межах Співтовариства або операції, які вважають таким придбанням, подавати звіти із зазначенням деталей таких придбань, згідно зі статтями 21 або 22, за умови, що такі звіти не вимагають за період тривалістю, меншою від одного місяця.

Діючи одностайно за пропозицією Комісії, Рада може дозволяти будь-якій державі-члену впроваджувати спеціальні заходи, передбачені в статтях 270 та 271, для спрощення виконання обов'язку подавати зведений звіт, встановленого в цій главі. Такі заходи не можуть ставити під загрозу належний моніторинг операцій в межах Співтовариства.

На підставі дозволу, зазначеного в статті 269, держави-члени можуть дозволяти оподатковуваним особам подавати щорічні зведені звіти із зазначенням ідентифікаційних номерів платника ПДВ осіб, яким ці оподатковувані особи постачали товари відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(с), в іншій державі-члені, якщо оподатковувані особи відповідають таким трьом умовам:

(a) загальна річна вартість їх постачання товарів та надання послуг, без урахування ПДВ, не перевищує більше ніж на 35000 євро або еквівалент в національній валюті, суму річного обігу, яку використовують як базову суму для застосування звільнення від оподаткування малих підприємств, передбаченого в статтях 282-292;

(b) загальна річна вартість постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, без урахування ПДВ, не перевищує 15000 євро або еквівалент у національній валюті;

(c) жодне з постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, не є постачанням нових транспортних засобів.

На підставі дозволу, зазначеного в статті 269, держави-члени, що встановлюють податковий період, за який оподатковувані особи повинні подавати декларацію з ПДВ, передбачену в статті 250, що перевищує три місяці, можуть дозволяти таким оподатковуваним особам подавати зведені звіти за той самий період, якщо ці оподатковувані особи відповідають таким трьом умовам:

(a) загальна річна вартість постачання товарів та надання послуг без урахування ПДВ не перевищує 200000 євро або еквівалент у національній валюті;

(b) загальна річна вартість постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, без урахування ПДВ, не перевищує 15000 євро або еквівалент у національній валюті;

(c) жодне з постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, не є постачанням нових транспортних засобів.

1. Держави-члени можуть звільняти від деяких або всіх обов'язків, зазначених у главах 2-6, таких оподатковуваних осіб:

(a) оподатковувані особи, чиї придбання товарів у межах Співтовариства не підлягають сплаті ПДВ відповідно до статті 3(1);

(b) оподатковуваних осіб, що не здійснюють жодних із операцій, зазначених у статтях 20, 21, 22, 33, 36, 138 та 141;

(c) оподатковуваних осіб, що здійснюють лише постачання товарів чи надання послуг, звільнених від оподаткування відповідно до статей 132, 135 та 136, статей 146-149 та статей 151, 152 чи 153;

(d) оподатковуваних осіб, що підпадають під звільнення від оподаткування для малих підприємств, передбачене у статтях 282-292;

(e) оподатковуваних осіб, що підпадають під спільну схему з фіксованою ставкою для фермерів.

Держави-члени не можуть звільняти оподатковуваних осіб, зазначених у пункті (b) першого підпараграфа, від обов'язків з виставлення рахунків-фактур, встановлених у секціях 3-6 глави 3 та секції 3 глави 4.

2. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в пункті (е) першого підпараграфа параграфа 1, вони повинні вживати необхідних заходів для забезпечення правильного застосування перехідних положень щодо оподаткування операцій у межах Співтовариства.

3. Держави-члени можуть звільняти оподатковуваних осіб, інших ніж зазначені у параграфі 1, від деяких обов'язків з ведення обліку, зазначених у статті 242.

Держави-члени можуть накладати інші обов'язки, що їх вони вважають необхідними для забезпечення правильного утримання ПДВ та запобігання ухиленню від оподаткування, за умови однакового ставлення до внутрішніх операцій та операцій, які оподатковувані особи здійснюють між державами-членами, і за умови, що такі обов'язки не призводять до формальностей, пов'язаних з перетином кордонів, у торгівлі між державами-членами.

Можливість, передбачену в першому параграфі, не можна використовувати для встановлення додаткових обов'язків, пов'язаних із виставленням рахунків-фактур, понад обсяг обов'язків, встановлений у главі 3.

Статті 275, 276 та 277 застосовують до ввозу товарів, що перебувають у вільному обігу та які прибувають до Співтовариства з третьої території, що становить частину митної території Співтовариства.

Формальності щодо ввозу товарів, зазначених у статті 274, повинні бути тими самими, що їх встановлено в митних положеннях Співтовариства та що є чинними для ввозу товарів на митну територію Співтовариства.

Якщо відправлення або перевезення товарів, зазначених у статті 274, завершують у місці, що розташоване поза межами держави-члена їх прибуття до Співтовариства, вони повинні перебувати в обігу в Співтоваристві під режимом внутрішнього транзиту Співтовариства, встановленим чинними митними положеннями Співтовариства, в тому обсязі, в якому їх було внесено до декларації, на підставі якої їх поміщають в цей режим під час їх прибуття до Співтовариства.

Якщо під час прибуття до Співтовариства товари, зазначені в статті 274, перебувають в одній із ситуацій, що уможливила б, в разі їх ввезення в розумінні першого параграфа статті 30, їх охоплення одним із режимів або однією із ситуацій, зазначених у статті 156, або режимом тимчасового ввезення з повним звільненням від ввізних мит, держави-члени повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб ці товари могли залишатися у Співтоваристві на тих самих умовах, що їх встановлено для застосування таких режимів або ситуацій.

Статті 279 та 280 застосовують до вивозу товарів, які перебувають у вільному обігу, і які відправляють або перевозять з держави-члена до третьої території, що становить частину митної території Співтовариства.

Формальності, пов'язані з вивозом товарів, зазначені в статті 278, з території Співтовариства, повинні бути тими самими, що їх передбачено чинними митними положеннями Співтовариства для вивозу товарів з митної території Співтовариства.

У випадку товарів, які тимчасово вивозять зі Співтовариства задля зворотного ввозу, держави-члени повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб під час зворотного ввозу до Співтовариства такі товари підпадали під ті самі положення, які застосовували б, якби їх тимчасово вивозили з митної території Співтовариства.

Держави-члени, які могли б зіткнутися з труднощами у застосуванні звичайного режиму ПДВ для малих підприємств з огляду на види діяльності або структуру таких підприємств, можуть, дотримуючись умов та обмежень, які вони можуть встановлювати, та після консультацій з Комітетом із ПДВ, застосовувати спрощені процедури нарахування та утримання ПДВ, наприклад, схеми фіксованих ставок, за умови, що вони не призведуть до зменшення ПДВ.

Звільнення від оподаткування та регресивну податкову знижку, передбачені у цій секції, застосовують до постачання товарів та надання послуг малими підприємствами.

1. Заходи, передбачені в цій секції, не застосовують до таких операцій:

(a) операцій, які здійснюють на нерегулярній основі, як зазначено в статті 12;

(b) постачання нових транспортних засобів, що їх здійснюють відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(а);

(c) постачання товарів або надання послуг, що його здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті.

2. Держави-члени можуть виключати операції, інші ніж зазначені в параграфі 1, з процедур, передбачених в цій секції.

1. Держави-члени, які використали можливість, передбачену в статті 14 Директиви Ради 67/228/ЄЕС від 11 квітня 1967 року про гармонізацію законодавства держав-членів стосовно податків з обігу - Структура та процедури застосування спільної системи податку на додану вартість (- 19), впровадити звільнення від оподаткування або регресивну податкову знижку, можуть зберегти їх та заходи з їх застосування, якщо вони відповідають правилам ПДВ.

2. Держави-члени, що станом на 17 травня 1977 року звільнили від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг був меншим за еквівалент у національній валюті 5000 європейських розрахункових одиниць за курсом конвертації на цю дату, можуть підвищити цю верхню межу до 5000 євро.

Держави-члени, що застосовували регресивну податкову знижку, не можуть ні підвищувати верхню межу регресивної податкової знижки, ні змінювати умови її надання на сприятливіші.

Держави-члени, що не використали можливість, передбачену в статті 14 Директиви 67/228/ЄЕС, можуть звільняти від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг не перевищує 5000 євро або еквівалент у національній валюті.

Держави-члени, зазначені в першому параграфі, можуть надавати регресивну податкову знижку оподатковуваним особам, чий річний обіг перевищує верхню межу, встановлену ними для її застосування.

Держави-члени, що станом на 17 травня 1977 року звільнили від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг дорівнював еквіваленту 5000 європейських розрахункових одиниць в національній валюті за курсом конвертації на цю дату або перевищував його, можуть підвищити цю верхню межу для того, щоб зберегти реальну вартість звільнення від оподаткування.

Держави-члени, які приєдналися чи вступили після 1 січня 1978 року, можуть звільняти від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг не перевищує еквівалент у національній валюті за курсом конвертації на дату їх приєднання чи вступу такі суми:

(1) Греція: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(2) Іспанія: 10000 екю;

(3) Португалія: 10000 екю;

(4) Австрія: 35000 екю;

(5) Фінляндія: 10000 екю;

(6) Швеція: 10000 екю;

(7) Чеська Республіка: 35000 євро;

(8) Естонія: 16000 євро;

(9) Кіпр: 15600 євро;

(10) Латвія: 17200 євро;

(11) Литва: 29000 євро;

(12) Угорщина: 35000 євро;

(13) Мальта: 37000 євро, якщо економічна діяльність полягає переважно в постачанні товарів, 24300 євро, якщо економічна діяльність полягає переважно в постачанні послуг із низькою доданою вартістю (високі витрати), та 14600 євро в інших випадках, а саме в разі надання послуг із високою доданою вартістю (низькі витрати);

(14) Польща: 10000 євро;

(15) Словенія: 25000 євро;

(16) Словаччина: 35000 євро;

(17) Болгарія: 25600 євро;

(18) Румунія: 35000 євро;

(19) Хорватія: 35000 євро.

Сума обігу, що слугує базовою сумою для цілей застосування заходів, передбачених в цій секції, без урахування ПДВ повинна складатися з таких сум:

(1) вартість постачання товарів і надання послуг, якщо що вони підлягають оподаткуванню;

(2) вартість операцій, звільнених від оподаткування, що передбачають віднесення на зменшення податкового зобов'язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, відповідно до статей 110 та 111, статті 125(1), статті 127 та статті 128(1);

(3) вартість операцій, звільнених від оподаткування відповідно до статей 146-149 та статей 151, 152 та 153;

(4) вартість операцій, пов'язаних з нерухомістю, фінансових операцій, як зазначено в пунктах b-g статті 135(1), та страхових послуг, якщо ці операції не є допоміжними операціями.

Однак, продаж матеріальних чи нематеріальних капітальних активів підприємства не враховують для цілей розрахування обігу.

Оподатковувані особи, звільнені від сплати ПДВ, не мають права на віднесення на зменшення податкового зобов'язання ПДВ згідно зі статтями 167-171 та статтями 173-177, а також не можуть вказувати ПДВ у своїх рахунках-фактурах.

Оподатковувані особи, що мають право на звільнення від сплати ПДВ, можуть обирати або звичайний режим ПДВ, або спрощені процедури, передбачені в статті 281. У такому випадку вони повинні мати право на отримання будь-якої регресивної податкової знижки, передбаченої національним законодавством.

На підставі застосування статті 281 оподатковуваних осіб, що використовують регресивну податкову знижку, вважають оподатковуваними особами, що підпадають під дію звичайного режиму ПДВ.

Заходи, передбачені в цій секції, застосовують до дати, яку повинна встановити Рада відповідно до статті 93 Договору , і що не може настати пізніше, ніж дата набуття чинності остаточними заходами, зазначеними в статті 402.

Кожні чотири роки після ухвалення цієї Директиви, на основі інформації, отриманої від держав-членів, Комісія повинна подавати Раді звіт про застосування цієї глави, а також, в разі необхідності і з урахуванням потреби у забезпеченні довгострокової конвергенції національних положень, пропозиції щодо таких питань:

(1) покращення спеціальної схеми для малих підприємств;

(2) адаптація національних систем стосовно звільнень від оподаткування та регресивних податкових знижок;

(3) коригування показників верхньої межі, передбачених у секції 2.

Відповідно до статті 93 Договору , Рада повинна вирішувати, чи необхідна спеціальна схема для малих підприємств у рамках остаточних заходів, і, де це доречно, встановлювати спільні обмеження та умови імплементації цієї схеми.

1. Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення: