• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Кримінально-виконавчий кодекс України

Верховна Рада України  | Кодекс України, Закон, Кодекс від 11.07.2003 № 1129-IV
Редакції
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Кодекс України, Закон, Кодекс
  • Дата: 11.07.2003
  • Номер: 1129-IV
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Кодекс України, Закон, Кодекс
  • Дата: 11.07.2003
  • Номер: 1129-IV
  • Статус: Документ діє
Редакції
Документ підготовлено в системі iplex
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 3-4, ст. 21)( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 3166-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, № 12, ст.103 № 3235-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, № 9, № 10-11, ст.96 № 3559-IV від 16.03.2006, ВВР, 2006, № 35, ст.302 № 489-V від 19.12.2006, ВВР, 2007, № 7-8, ст.66 № 609-V від 07.02.2007, ВВР, 2007, № 15, ст.194 № 1014-V від 11.05.2007, ВВР, 2007, № 33, ст.442 № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року )( Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1254-VI від 14.04.2009, ВВР, 2009, № 36-37, ст.511 № 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, № 38, ст.535 № 1828-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 12, ст.114 № 1829-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 12, ст.115 № 2677-VI від 04.11.2010, ВВР, 2011, № 19-20, ст.142 № 4025-VI від 15.11.2011, ВВР, 2012, № 25, ст.263 № 4652-VI від 13.04.2012, ВВР, 2013, № 21, ст.208 № 5076-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 27, ст.282 № 5461-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 5, ст.62 № 245-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 12, ст.178 № 435-VII від 05.09.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.724 № 877-VII від 13.03.2014, ВВР, 2014, № 15, ст.326 № 1186-VII від 08.04.2014, ВВР, 2014, № 23, ст.869 № 1697-VII від 14.10.2014, ВВР, 2015, № 2-3, ст.12 № 158-VIII від 05.02.2015, ВВР, 2015, № 13, ст.92 № 419-VIII від 14.05.2015, ВВР, 2015, № 28, ст.254 № 901-VIII від 23.12.2015, ВВР, 2016, № 4, ст.44 № 1404-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 30, ст.542 № 1487-VIII від 06.09.2016, ВВР, 2016, № 42, ст.699 № 1488-VIII від 06.09.2016, ВВР, 2016, № 42, ст.700 № 1492-VIII від 07.09.2016, ВВР, 2016, № 43, ст.736 - положення щодо застосування пробаційних програм набирають чинності з 1 січня 2018 року № 1798-VIII від 21.12.2016, ВВР, 2017, № 7-8, ст.50 № 2475-VIII від 03.07.2018, ВВР, 2018, № 36, ст.272 № 2581-VIII від 02.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.371 № 409-IX від 19.12.2019, ВВР, 2020, № 27, ст.175 № 671-IX від 04.06.2020, ВВР, 2020, № 42, ст.343 № 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408 № 1217-IX від 05.02.2021, ВВР, 2021, № 19, ст.171 № 1357-IX від 30.03.2021, ВВР, 2021, № 29, ст.234 № 1637-IX від 14.07.2021, ВВР, 2021, № 43, ст.348 № 2158-IX від 24.03.2022 № 2236-IX від 03.05.2022 № 2472-IX від 28.07.2022 № 2689-IX від 18.10.2022 )( У тексті Кодексу слова "Державний департамент України з питань виконання покарань" у всіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань" у відповідному відмінку згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010 )( У тексті Кодексу слова "інвалід" та "Інваліди" у всіх відмінках і числах замінено відповідно словами "особа з інвалідністю" та "Особи з інвалідністю" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018 )
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Стаття 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України
1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
( Частина перша статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012 )
2. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Стаття 2. Кримінально-виконавче законодавство України
Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 3. Дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі й часі
1. До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
2. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Стаття 4. Підстава виконання і відбування покарання
Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.
Стаття 5. Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань
Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.
( Стаття 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010 )
Стаття 6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби
1. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
2. Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
( Частина третя статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016 )
4. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.
( Частина четверта статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012 )
Стаття 6-1. Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи
1. Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи (далі - реєстр), - автоматизована електронна база даних, створена для забезпечення збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку, узагальнення даних про осіб, які вчинили злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, у тому числі осіб, судимість яких за такі злочини знята або погашена в установленому законом порядку.
2. Держателем реєстру є Міністерство юстиції України.
3. Положення про Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
4. До реєстру вносяться відомості щодо прізвища, імені, по батькові засудженого, дати народження, місця проживання чи перебування, кримінального правопорушення, за який його було засуджено, виду кримінального покарання, який до нього був застосований, інформацію про фактично відбуте ним покарання, а також про порушення правил адміністративного нагляду.
( Частина четверта статті 6-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
5. Інформація про особу вноситься до реєстру на підставі обвинувального вироку суду, який набрав законної сили. У разі якщо особа вчинила кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи до створення реєстру, інформація про таку особу вноситься до реєстру на підставі ухвали суду за місцем проживання такої особи або місцем відбування нею покарання за клопотанням прокурора.
( Частина п'ята статті 6-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
6. Інформація про особу виключається з реєстру у разі скасування обвинувального вироку або ухвали суду, зазначених у частині п’ятій цієї статті.
7. Користувачами реєстру є керівники прокуратур та органів досудового розслідування, прокурори, слідчі та інші уповноважені особи Національної поліції України та Державного бюро розслідувань.
8. Право на отримання інформації щодо факту перебування конкретної особи в реєстрі мають:
сільські, селищні та міські голови, керівники державних адміністрацій, інших органів державної влади та місцевого самоврядування - щодо осіб, які претендують на зайняття посади керівника (заступника керівника) дошкільного навчального закладу, середнього навчального закладу, позашкільного навчального закладу, закладу охорони здоров’я або іншої установи, організації, зобов’язаної здійснювати нагляд за малолітніми особами або надавати послуги медичного, навчального чи соціального характеру малолітнім особам, та належать до їх сфери управління;
керівники дошкільних навчальних закладів, середніх навчальних закладів, позашкільних навчальних закладів, закладів охорони здоров’я або іншої установи, організації, зобов’язаної здійснювати нагляд за малолітніми особами або надавати послуги медичного, навчального чи соціального характеру таким особам, у зв’язку з вирішенням питання щодо прийняття особи на роботу;
будь-яка фізична особа щодо інформації про себе;
будь-яка фізична особа щодо інформації про іншу особу у разі наявності завіреної відповідно до вимог Закону України "Про нотаріат" згоди особи, щодо якої така інформація запитується.
( Главу 1 доповнено статтею 6-1 згідно із Законом № 409-IX від 19.12.2019 )
Глава 2
ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ
Стаття 7. Основи правового статусу засуджених
1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
2. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
( Частина друга статті 7 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010 )
3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
5. Дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється.
( Статтю 7 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010 )
Стаття 8. Основні права засуджених
1. Засуджені мають право:
на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов'язана надати засудженим зазначену інформацію, а також ознайомлювати їх із змінами порядку і умов відбування покарань;
на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди;
звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату;
( Абзац четвертий частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016 )
давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;
на охорону здоров'я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров'я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засудженому гарантується право на вільний вибір і допуск лікаря для отримання медичної допомоги, у тому числі за власні кошти. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від зазначених захворювань;
на соціальне забезпечення, у тому числі й на оформлення пенсій, відповідно до законів України;
отримувати у встановленому законом порядку передачі (окрім речей, що засудженим заборонено мати при собі законом, зокрема зброї, наркотичних або психотропних речовин, прекурсорів);
на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці;
( Абзац дев'ятий частини першої статті 8 в редакції Законів № 1492-VIII від 07.09.2016, № 2475-VIII від 03.07.2018 )
на здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані із ставленням до релігії, у тому числі на вільний вибір і допуск священнослужителя для відправлення релігійних таїнств і обрядів, за винятком обмежень, передбачених цим Кодексом;
на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України;
на отримання копій документів з їхніх особових справ та інших, пов’язаних з реалізацією їхніх прав, документів у порядку, встановленому Міністерством юстиції України;
( Частину першу статті 8 доповнено абзацом дванадцятим згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016 )( Частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3166-IV від 01.12.2005, № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1186-VII від 08.04.2014 )
2. Засудженому гарантується право на правову допомогу, конфіденційні юридичні консультації (побачення) із захисником (захисниками) у кримінальному провадженні, адвокатом (адвокатами), законним представником (законними представниками), який (які) представляє (представляють) особу під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, адміністративних, цивільних, господарських справ у суді, юристом (юристами), фахівцем (фахівцями) у галузі права, який (які) представляє (представляють) особу в Європейському суді з прав людини, захисником (захисниками), який (які) представляють особу в Міжнародному кримінальному суді, а також, якщо засуджений є неповнолітнім, - із своїм (своїми) законним представником (законними представниками).
( Абзац перший частини другої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2236-IX від 03.05.2022 )
Особи, визначені абзацом першим цієї частини, мають право на побачення з одним засудженим. Побачення з двома та більше засудженими одночасно не допускається.
Засуджений має право на таке побачення не більш як з двома особами, визначеними абзацом першим цієї частини, одночасно.
Право на побачення з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, мають також засуджені особи, які перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров’я, поміщені в дисциплінарний ізолятор, карцер або приміщення камерного типу (одиночну камеру), в порядку, визначеному цим Кодексом.
Засуджений має право на побачення з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні у будь-який час з 8 години до 20 години за власною ініціативою та/або ініціативою особи (осіб), на побачення з якою (якими) він має право (особи (осіб), яка (які) прибула (прибули) до нього).
Якщо такі побачення заплановано здійснити у вихідні, святкові, неробочі дні, особи, визначені абзацом першим цієї частини, повинні не пізніш як за 24 години до візиту письмово повідомити про це адміністрацію установи виконання покарань, адміністрацію закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений.
Якщо ініціатором побачення є особи, визначені абзацом першим цієї частини, але засуджений відмовляється від такого побачення, адміністрація установи виконання покарань, адміністрація закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений, зобов’язана організувати таке побачення із засудженим.
Засуджений особисто та безпосередньо має повідомити особу (осіб), з якою (якими) він має право на побачення, про небажання продовжувати таке побачення. У такому разі побачення припиняється.
Не є підставою для відмови адміністрацією установи виконання покарань, адміністрацією закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений, у побаченні засудженого із особами, які передбачені абзацом першим цієї частини, наявність письмової відмови засудженого від такого побачення. Відмова з цієї підстави адміністрації установи виконання покарань, адміністрації закладу охорони здоров’я, в якому на лікуванні перебуває засуджений, в забезпеченні такого побачення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Адміністрація закладу охорони здоров’я має забезпечити доступ до засудженого особам, визначеним абзацом першим цієї частини, аби вони особисто переконалися, що засуджений перебуває в закладі охорони здоров’я і не може за медичними показаннями спілкуватися з особами, які до нього прибули.
Побачення засудженого з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, є конфіденційним.
Аудіофіксація такого побачення забороняється.
Відеофіксація такого побачення здійснюється відкрито. Засуджений та особи, які до нього прибули, мають бути повідомлені про місце встановлення відеокамери.
Відеофіксація побачення камерою, про яку не повідомлено учасників побачення, забороняється.
Відеофіксація побачення здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту документів, якими користуються засуджений та/або особа (особи), яка (які) до нього прибула (прибули).
Відеофіксація побачення здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту розмови засудженого з особою (особами), яка (які) до нього прибула (прибули).
Під час побачення з особами, визначеними абзацом першим цієї частини, присутність персоналу установи виконання покарань забезпечується виключно за письмовою заявою засудженого та/або осіб, визначених абзацом першим цієї частини.
( Частина друга статті 8 в редакції Законів № 1186-VII від 08.04.2014, № 1637-IX від 14.07.2021 )
3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.
4. Засудженому гарантується право на побачення у порядку, встановленому цим Кодексом. У разі перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я засуджений має право на короткострокові побачення в порядку, визначеному цим Кодексом.
( Статтю 8 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014 )
5. Забороняється примусове переривання сну засуджених у нічний час, крім вчинення засудженими втечі, масових заворушень, виникнення пожежі, аварії, стихійного лиха, безпосередньої загрози життю засуджених.
( Статтю 8 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016 )
6. Керівник адміністрації установи виконання покарань несе персональну відповідальність за розміщення засуджених, які прибули до установи, забезпечення їх побачення з особами, визначеними абзацом першим частини другої цієї статті. При цьому забороняється розміщення таких осіб у приміщеннях разом із особами, що мають дві або більше судимостей, а також особами, які можуть негативно на них вплинути за своїми психологічними якостями.
( Статтю 8 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1637-IX від 14.07.2021 )
7. Засуджені, до яких судом застосовано пробацію, користуються правами, визначеними цим Кодексом та Законом України "Про пробацію".
( Статтю 8 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016 )
Стаття 9. Основні обов'язки засуджених
1. Засуджені зобов'язані:
виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;
виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації;
( Абзац третій частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016 )
ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;
з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації.
( Абзац п'ятий частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016 )( Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014 )
2. Невиконання засудженими своїх обов'язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.
( Частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014 )
3. Обов’язки засуджених, до яких судом застосовано пробацію, визначаються цим Кодексом та Законом України "Про пробацію".
( Статтю 9 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016 )
Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку
1. Засуджені мають право на особисту безпеку.
2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.
4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:
ізольоване тримання;
переведення в іншу установу виконання покарань.
5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.
Глава 3
ОРГАНИ І УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань
1. Органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації.
( Частина перша статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016 )
2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом.
( Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VII від 08.04.2014 )
3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).
4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки. У разі необхідності в межах однієї виправної колонії можуть створюватися сектори з різними рівнями безпеки.
( Частина четверта статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2158-IX від 24.03.2022 )
5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
6. У виправних колоніях можуть створюватися сектори для тримання осіб, узятих під варту, за умови забезпечення ізоляції від засуджених, які тримаються у цій установі.
( Статтю 11 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 2158-IX від 24.03.2022 )
7. Під час дії воєнного стану в Україні у зв’язку з неможливістю доставлення військовополонених безпосередньо до табору для тримання військовополонених, з метою забезпечення їхнього життя та здоров’я такі особи можуть тимчасово перебувати в дільницях для тримання військовополонених, утворених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівнів безпеки.
Військовополонені, які перебувають у дільницях для тримання військовополонених, переміщуються до табору для тримання військовополонених, як тільки таке безпечне переміщення стане практично можливим.
( Статтю 11 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2158-IX від 24.03.2022 )
8. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють органи державної виконавчої служби, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
( Частина статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1404-VIII від 02.06.2016 )
9. Територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії, слідчі ізолятори організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.
( Частина статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1186-VII від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016 )
Стаття 12. Органи державної виконавчої служби
Органи державної виконавчої служби виконують покарання у виді конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України.
( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2677-VI від 04.11.2010, № 5461-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 )
Стаття 13. Повноваження уповноваженого органу з питань пробації
1. Уповноважений орган з питань пробації у межах своїх повноважень забезпечує:
здійснення нагляду за засудженими, звільненими від відбування покарання з випробуванням, звільненими від відбування покарання вагітними жінками і жінками, які мають дітей до трьох років;
виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських і виправних робіт;
реалізацію пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням;
проведення соціально-виховної роботи із засудженими, до яких застосовано пробацію;
здійснення заходів з підготовки осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення;
направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів у порядку, визначеному статтею 57 цього Кодексу;
здійснення інших визначених законодавством заходів, спрямованих на виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень.
( Стаття 13 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1186-VII від 08.04.2014, № 1404-VIII від 02.06.2016; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016 - положення щодо застосування пробаційних програм набирають чинності з 1 січня 2018 року )
Стаття 14. Військові частини, гауптвахти
Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за кримінальні проступки, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.
( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
Стаття 15. Арештні доми
1. Арештні доми виконують покарання у виді арешту.
2. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за кримінальні проступки.
( Частина друга статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
Стаття 16. Виправні центри
Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за кримінальні проступки та нетяжкі злочини, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.
( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
Стаття 17. Дисциплінарний батальйон
Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби, військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (крім військовослужбовців-жінок).
( Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законами № 158-VIII від 05.02.2015, № 1357-IX від 30.03.2021 )
Стаття 18. Виправні колонії
1. Виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.
2. Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:
мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання - засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, та нетяжкі злочини, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;
( Абзац другий частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за нетяжкі злочини; жінки, засуджені за нетяжкі злочини, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 цього Кодексу. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування; жінки, яким покарання у виді довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк за правилами, передбаченими статтею 82 Кримінального кодексу України;
( Абзац третій частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 720-IX від 17.06.2020; в редакції Закону № 2689-IX від 18.10.2022 )
середнього рівня безпеки - жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування; жінки, яким покарання у виді довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк за правилами, передбаченими статтею 82 Кримінального кодексу України; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного нетяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній (секторів) максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом. У секторах максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі, та чоловіки, засуджені до позбавлення волі на певний строк, яким визначено відбування покарання у приміщеннях камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки;
( Абзац четвертий частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 720-IX від 17.06.2020; в редакції Закону № 2689-IX від 18.10.2022 )
максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування; чоловіки, яким покарання у виді довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк за правилами, передбаченими статтею 82 Кримінального кодексу України; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 255, статтями 255-1, 255-2 Кримінального кодексу України; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.
( Абзац п'ятий частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 671-IX від 04.06.2020; в редакції Закону № 2689-IX від 18.10.2022 )
3. Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.
Стаття 19. Виховні колонії
Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.
Стаття 20. Повідомлення про місце відбування покарання
1. Про прибуття засудженого до місця відбування покарання адміністрація органу чи установи виконання покарань, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону зобов'язані протягом трьох діб повідомити одного із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого.
2. Про місце відбування покарання засудженого повідомляється суд, який постановив вирок.
Стаття 20-1. Повідомлення осіб, які надають правову допомогу
1. У разі зняття засудженого з обліку за установою виконання покарань, зміни правового, процесуального статусу засудженого, у тому числі в разі переведення засудженого на іншу роботу, посаду, підприємство, в іншу установу, організацію, з одного арештного дому до іншого, до слідчого ізолятора, переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої адміністрація установи виконання покарань невідкладно (не пізніш як за 24 години) письмово або шляхом надсилання листа на електронну поштову скриньку інформує осіб, визначених абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, а також невідкладно - після його (їх) фактичного прибуття до установи виконання покарань. В інформаційному листі зазначаються ініціатор прийнятих рішень стосовно засудженого, правове обґрунтування таких рішень, інформація щодо місця перебування засудженого (кінцевий пункт переведення), підстави та дата зміни місця перебування засудженого, а також підстави зміни правового, процесуального статусу засудженого.
( Кодекс доповнено статтею 20-1 згідно із Законом № 1637-IX від 14.07.2021 )
Стаття 21. Застосування до засуджених заходів медичного характеру
1. Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та не пройшли повного курсу лікування, органами і установами виконання покарань здійснюється лікування.
Утримання осіб, хворих на туберкульоз, проводиться в окремих приміщеннях від інших ув'язнених.
( Частина перша статті 21 в редакції Закону № 1186-VII від 08.04.2014 )
2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений захворів зазначеними в частині першій цієї статті захворюваннями та відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи відповідного примусового лікування.
Глава 4
НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У ВИПРАВЛЕННІ І РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ
Стаття 22. Нагляд за додержанням законів під час виконання кримінальних покарань
1. Прокурор відповідно до Закону України "Про прокуратуру" здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
2. Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання осіб у місцях, зазначених у частині першій цієї статті, а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, які виконують судові рішення у кримінальних справах, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.
( Стаття 22 в редакції Закону № 1697-VII від 14.10.2014 )
Стаття 23. Контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань
( Назва статті 23 в редакції Закону № 5461-VI від 16.10.2012 )
За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )
Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань
1. Без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю та проведення перевірок (за бажанням - у супроводі до трьох медичних працівників для медичного огляду засуджених та до двох представників засобів масової інформації) мають право:
Президент України або спеціально уповноважені ним представники (не більше п'яти осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
Прем'єр-міністр України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або спеціально уповноважені ним представники;
голова, заступники голови та члени Комісії при Президентові України у питаннях помилування;
Міністр юстиції України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
Міністр внутрішніх справ України, Голова Національної поліції або спеціально уповноважені ними представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);
( Абзац сьомий частини першої статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 901-VIII від 23.12.2015 )
члени Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;
Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані, або спеціально уповноважені ними представники (не більше п'яти осіб на відповідну територію);
народні депутати України, їх помічники-консультанти, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутати місцевих рад;
Генеральний прокурор, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють на відповідній території нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
( Абзац одинадцятий частини першої статті 24 в редакції Закону № 1697-VII від 14.10.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1798-VIII від 21.12.2016 )
голова, заступник голови та члени спостережної комісії, які здійснюють організацію громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених під час виконання кримінальних покарань;
сільський, селищний, міський голова або спеціально уповноважені ними представники (не більше п'яти осіб) - на території відповідної місцевої ради;
члени громадських рад при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, та його територіальних підрозділах - на відповідній території.