• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Земельний кодекс України

Верховна Рада України  | Кодекс України, Закон, Кодекс від 25.10.2001 № 2768-III
Редакції
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Кодекс України, Закон, Кодекс
  • Дата: 25.10.2001
  • Номер: 2768-III
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Кодекс України, Закон, Кодекс
  • Дата: 25.10.2001
  • Номер: 2768-III
  • Статус: Документ діє
Редакції
Документ підготовлено в системі iplex
ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;
д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судноверф'ями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.
Стаття 71. Землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства
1. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.
2. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:
а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди;
б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;
в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;
г) захисні насадження.
Стаття 72. Землі авіаційного транспорту
1. До земель авіаційного транспорту належать землі під:
а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;
б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;
в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден;
г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.
2. На приаеродромній території відповідно до закону запроваджується особливий режим використання земель.
Стаття 73. Землі трубопровідного транспорту
1. До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів.
2. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.
Стаття 74. Землі міського електротранспорту
До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.
Стаття 75. Землі зв'язку
1. До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.
2. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.
Стаття 76. Землі енергетичної системи
1. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача.
2. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.
Стаття 77. Землі оборони
1. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
2. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
( Частина друга статті 77 в редакції Закону № 5245-VI від 06.09.2012 )
3. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
4. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
5. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.
Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України .
( Статтю 77 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 4226-VI від 22.12.2011 )
Розділ III
ПРАВА НА ЗЕМЛЮ
Глава 14
Право власності на землю
Стаття 78. Зміст права власності на землю
1. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
2. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
4. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.
Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
1. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
2. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
( Частина друга статті 79 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1443-VI від 04.06.2009 )
3. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Стаття 79-1. Формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав
1. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
2. Формування земельних ділянок здійснюється:
у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
( Абзац четвертий частини другої статті 79-1 в редакції Законів № 5245-VI від 06.09.2012, № 497-VIII від 02.06.2015 )
шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;
( Частину другу статті 79-1 доповнено абзацом п'ятим згідно із Законом № 497-VIII від 02.06.2015 )
за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
( Частину другу статті 79-1 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 497-VIII від 02.06.2015 )
3. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
4. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
5. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
6. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
7. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
8. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
9. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
10. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
11. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.
12. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
( Частина дванадцята статті 79-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 497-VIII від 02.06.2015 )( Кодекс доповнено статтею 79-1 згідно із Законом № 3613-VI від 07.07.2011 )
Стаття 80. Суб'єкти права власності на землю
Суб'єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Стаття 81. Право власності на землю громадян
1. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
( Пункт "а" частини першої статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007 )
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
2. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
( Частина друга статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )
3. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:
( Абзац перший частини третьої статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
( Пункт "а" частини третьої статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007 )
б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;
в) прийняття спадщини.
4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
( Частина четверта статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )
Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб
1. Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
( Пункт "а" частини першої статті 82 із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007 )
б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу;
в) прийняття спадщини;
г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
2. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:
а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;
б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.
3. Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку, встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.
( Статтю 82 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1103-IV від 10.07.2003 )
4. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад
1. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
2. У комунальній власності перебувають:
а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
( Частина друга статті 83 в редакції Закону № 5245-VI від 06.09.2012 )
3. Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.
( Статтю 83 доповнено новою частиною згідно із Законом № 5245-VI від 06.09.2012 )
4. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;
ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;
е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів;
( Частину статті 83 доповнено пунктом "е" згідно із Законом № 1708-VI від 05.11.2009 )
є) землі під об’єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.
( Частину четверту статті 83 доповнено пунктом "є" згідно із Законом № 388-VIII від 12.05.2015 )
5. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:
а) передачі їм земель державної власності;
б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;
( Пункт "б" частини п'ятої статті 83 в редакції Закону № 5245-VI від 06.09.2012 )
в) прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною;
( Пункт "в" частини п'ятої статті 83 в редакції Закону № 1533-VIII від 20.09.2016 )
г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
( Пункт "г" частини статті 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007 )( Пункт "г-1" частини п'ятої статті 83 виключено на підставі Закону № 5245-VI від 06.09.2012 )
ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.
6. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону.
( Частина шоста статті 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5245-VI від 06.09.2012 )( Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3404-IV від 08.02.2006 )( Зміни до статті 83 див. в Законі № 4709-VI від 17.05.2012 )
Стаття 84. Право власності на землю держави
1. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
2. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
( Частина друга статті 84 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3235-IV від 20.12.2005 , № 489-V від 19.12.2006 , № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 ; в редакції Законів № 309-VI від 03.06.2008 , № 5245-VI від 06.09.2012 )( Частину третю статті 84 виключено на підставі Закону № 5245-VI від 06.09.2012 )
4. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
а) землі атомної енергетики та космічної системи;
б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі оборони;
г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;
д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ж) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами;
з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності;
( Пункт "з" частини четвертої статті 84 в редакції Закону № 5245-VI від 06.09.2012 )( Пункт "и" частини четвертої статті 84 виключено на підставі Закону № 5245-VI від 06.09.2012 )
і) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
( Частину четверту статті 84 доповнено пунктом "і" згідно із Законом № 5245-VI від 06.09.2012 )
ї) землі під об’єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у державній власності.
( Частину четверту статті 84 доповнено пунктом "ї" згідно із Законом № 388-VIII від 12.05.2015 )
5. Держава набуває права власності на землю у разі:
а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
в) прийняття спадщини;
г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
ґ) конфіскації земельної ділянки;
( Пункт "д" частини п'ятої статті 84 виключено на підставі Закону № 5245-VI від 06.09.2012 )( Стаття 84 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1158-IV від 11.09.2003 , № 2229-IV від 14.12.2004 , № 3404-IV від 08.02.2006 )
Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав
Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.
Стаття 86. Спільна власність на земельну ділянку
( Назва статті 86 в редакції Закону № 5245-VI від 06.09.2012 )
1. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
2. Суб'єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади.
( Частина друга статті 86 в редакції Закону № 5245-VI від 06.09.2012 )
3. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.
( Частину четверту статті 86 виключено на підставі Закону № 3613-VI від 07.07.2011 )
Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку
1. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:
а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок;
б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;
в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;
г) за рішенням суду.
Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності
1. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
2. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.
3. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
4. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
5. Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.
6. При продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону.
Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку
1. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.
( Частина перша статті 89 із змінами, внесеними згідно з Законом № 417-VIII від 14.05.2015 )
2. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:
а) подружжя;
б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;
в) співвласників жилого будинку;
г) співвласників багатоквартирного будинку.
( Частину другу статті 89 доповнено пунктом "г" згідно з Законом № 417-VIII від 14.05.2015 )
3. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.
4. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.
( Частина четверта статті 89 із змінами, внесеними згідно з Законом № 417-VIII від 14.05.2015 )
5. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Стаття 90. Права власників земельних ділянок
1. Власники земельних ділянок мають право:
а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
б) самостійно господарювати на землі;
в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;
( Пункт "в" частини першої статті 90 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3404-IV від 08.02.2006 )
г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
2. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Стаття 91. Обов'язки власників земельних ділянок
1. Власники земельних ділянок зобов'язані:
а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;
ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.
( Частину першу статті 91 доповнено пунктом "ж" згідно із Законом № 1708-VI від 05.11.2009 )
2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.
Глава 15
Право користування землею
Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою
1. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
2. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
( Частину другу статті 92 доповнено пунктом "в" згідно із Законом № 875-VI від 15.01.2009 )
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";
( Частину другу статті 92 доповнено пунктом "г" згідно із Законом № 4442-VI від 23.02.2012 )
ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;
( Частину другу статті 92 доповнено пунктом "ґ" згідно із Законом № 1556-VII від 01.07.2014; в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017 )
д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
( Частину другу статті 92 доповнено пунктом "д" згідно з Законом № 417-VIII від 14.05.2015 )( Частина друга статті 92 в редакції Закону № 1709-IV від 12.05.2004 )
3. Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".
( Статтю 92 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 4442-VI від 23.02.2012 )
Стаття 93. Право оренди земельної ділянки
1. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
( Частина друга статті 93 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )
3. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об’єктів, крім випадків, передбачених законом.
( Статтю 93 доповнено новою частиною третьою згідно із Законом № 1708-VI від 05.11.2009; в редакції Закону № 4709-VI від 17.05.2012 )
4. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.
( Частина четверта статті 93 в редакції Закону № 191-VIII від 12.02.2015 )
5. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.
( Статтю 93 доповнено частиною згідно із Законом № 509-VI від 16.09.2008 )
6. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
7. Якщо орендарем земельної ділянки є ініціатор створення індустріального парку, така земельна ділянка або її частини передаються ним у суборенду учасникам індустріального парку відповідно до земельного законодавства України без попереднього погодження з орендодавцем, якщо це не суперечить договору оренди такої земельної ділянки.
( Статтю 93 доповнено новою частиною згідно із Законом № 818-VIII від 24.11.2015 )
8. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
9. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
10. У разі створення індустріального парку на землях державної чи комунальної власності земельна ділянка надається в оренду на строк не менше 30 років.
( Статтю 93 доповнено частиною згідно із Законом № 5018-VI від 21.06.2012 )
11. Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років.
( Статтю 93 доповнено частиною згідно із Законом № 191-VIII від 12.02.2015 )
12. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які є земельними ділянками меліорованих земель і на яких проводиться гідротехнічна меліорація, не може бути меншим як 10 років.
( Статтю 93 доповнено частиною дванадцятою згідно із Законом № 1532-VIII від 20.09.2016 )
Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку
1. Для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому цим Кодексом.
2. Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом.
Стаття 95. Права землекористувачів
1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:
а) самостійно господарювати на землі;
б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;
( Пункт "б" частини першої статті 95 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3404-IV від 08.02.2006 )
в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
( Пункт "в" частини першої статті 95 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3404-IV від 08.02.2006 )
г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Стаття 96. Обов'язки землекористувачів
1. Землекористувачі зобов'язані:
а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;
( Пункт "а" частини першої статті 96 в редакції Закону № 1708-VI від 05.11.2009 )
б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.
Стаття 97. Обов'язки підприємств, установ та організацій, що проводять розвідувальні роботи
1. Підприємства, установи та організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем.
2. Строки і місце проведення розвідувальних робіт визначаються угодою сторін.
3. Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України.
4. Підприємства, установи та організації, які проводять розвідувальні роботи, зобов'язані відшкодовувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, в тому числі неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у попередній стан.
5. Спори, що виникають при проведенні розвідувальних робіт, вирішуються у судовому порядку.
Глава 16
Право земельного сервітуту
Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту
1. Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
2. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Стаття 99. Види права земельного сервітуту
Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
( Пункт "в" статті 99 в редакції Закону № 191-VIII від 12.02.2015 )
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
Стаття 100. Порядок встановлення земельних сервітутів
1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
( Абзац другий частини другої статті 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 402-VII від 04.07.2013 )( Стаття 100 в редакції Закону № 997-V від 27.04.2007 )
Стаття 101. Дія земельного сервітуту
1. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
2. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.
3. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
4. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.
Стаття 102. Припинення дії земельного сервітуту
1. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:
а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;
г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
2. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:
а) припинення підстав його встановлення;
б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Глава 16-1
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови
Стаття 102-1. Підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови