Про визнання в частині нечинним з моменту прийняття Порядку N 559 від 01.11.2012 року

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Усенка В. Г, суддів - Бистрик Г. М., Оксененка О. М., при секретарі - Костюченко М. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Телемережі України" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Телемережі України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, третя особа - Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, про визнання в частині нечинним з моменту прийняття Порядку N 559 від 01.11.2012 року,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телемережі України" (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (далі - Відповідач), в якому просило про визнати нечинним з моменту прийняття абзаци 2, 3 і 4 Порядку N 559 від 01.11.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2013 року в задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на думку позивача, окремі норми Порядку надання висновків щодо електромагнітної сумісності та дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв (далі по тексту Порядок), затвердженого рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання зв'язку та інформатизації N 559 від 01.11.2012 р., прийняті відповідачем, суперечать Закону України "Про радіочастотний ресурс України" та Закону України "Про телебачення та радіомовлення".

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України, з дотримання вимог Європейської конвенції з прав людини.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до Закону України "Про радіочастотний ресурс України" від 01.06.2000 р. N 1770-III (далі - Закон N 1770-III) визначено правову основу користування радіочастотним ресурсом України та повноваження держави щодо умов користування радіочастотним ресурсом України, права, обов'язки і відповідальність органів державної влади, що здійснюють управління і регулювання в цій сфері, та фізичних і юридичних осіб, які користуються та/або мають намір користуватися радіочастотним ресурсом України.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону N 1770-III органом державного регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, яка утворюється відповідно до Закону України "Про телекомунікації".

В силу вимог ст. 14 Закону N 1770-III визначає повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.

Порядок надання висновку щодо електромагнітної сумісності визначено статтею 41 Закону N 1770-III.

В ст. 1 Закону N 1770-III визначено, що користувач радіочастотного ресурсу - юридична або фізична особа, діяльність якої безпосередньо пов'язана з користуванням радіочастотним ресурсом відповідно до законодавства; користування радіочастотним ресурсом - діяльність, пов'язана із застосуванням радіоелектронних засобів та/або випромінювальних пристроїв, що випромінюють електромагнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу.

Разом з тим, п. 1.4.2 Порядку визначає, що висновок щодо електромагнітної сумісності відповідно до цього Порядку отримують юридичні особи чи фізичні особи-підприємці, які мають намір здійснювати розповсюдження телерадіопрограм на радіоелектронні засоби аналогового ефірного теле- або радіомовлення:

- телерадіоорганізація, яка є власником (володільцем) або орендарем радіоелектронних засобів мовлення і має ліцензію на мовлення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, або

- суб'єкт господарювання, який є власником (володільцем) або орендарем радіоелектронних засобів мовлення і планує його експлуатацію на підставі договору з телерадіоорганізацією щодо розповсюдження нею програм телебачення або радіомовлення;

- на радіоелектронні засоби мовлення ефірної багатоканальної телемережі (у тому числі цифрового наземного телевізійного мовлення) - оператор телекомунікацій (оператор багатоканальної телемережі), який є власником (володільцем) або орендарем радіоелектронних засобів мовлення і планує використовувати багатоканальну телемережу на підставі отриманої ним ліцензії провайдера програмної послуги Національної ради або на підставі відповідного договору з провайдером програмної послуги, що має відповідну ліцензію провайдера програмної послуги Національної ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону N 1770-III користування радіочастотним ресурсом України здійснюється на підставі:

- ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України та дозволів на експлуатацію - суб'єктами господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг;

- ліцензій на мовлення, виданих Національною радою, та дозволів на експлуатацію - суб'єктами господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для розповсюдження телерадіопрограм телерадіоорганізаціями;

- дозволів на експлуатацію - спеціальними користувачами, технологічними користувачами та радіоаматорами.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що абзацами 3 і 4 пункту 1.4.2 Порядку зобов'язано отримувати висновок щодо електромагнітної сумісності лише тих суб'єктів, які мають ліцензію на мовлення Національної ради, та суб'єктів господарювання, які планують експлуатацію радіоелектронних засобів мовлення.

Також, слід зазначити, що правом на здійснення мовлення, користування каналами мовлення (передача та розповсюдження телерадіопрограм за допомогою технічних засобів мовлення) відповідно до законодавства наділено тільки суб'єкта господарювання, який отримай відповідну ліцензію на мовлення, що видана Національною радою (телерадіоорганізація).

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону N 1770-III висновок щодо електромагнітної сумісності у смугах частот загального користування надається УДЦР на платній основі у порядку, визначеному Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.

Стаття 1 Закону N 1770-III визначає, що висновок щодо електромагнітної сумісності - це технічний висновок щодо можливості застосування конкретного радіоелектронного засобу у визначених умовах.

Разом з цим, статтею 41 Закону N 1770-III не забороняється отримувати від заявника інші документи, ніж передбачені ч. 5 вищезазначеної статті Закону. Натомість, ч. 13 ст. 41 Закону N 1770-III передбачено, що УДЦР має право на отримання від заявника додаткової інформації з питань, віднесених до його компетенції і які виникають при розгляді заяви, з продовженням терміну підготовки висновку за згодою заявника.

Тобто, подання копій відповідних ліцензій потрібно для обґрунтування необхідної смуги, номіналів радіочастот, що замовляються, інформації про призначення та характер телемережі, що зазначається в ліцензії Національної ради.

Крім того, ст. 1 Закону N 1770-III визначено радіочастотний моніторинг як збирання, оброблення, збереження та аналіз даних про параметри випромінювання радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв, які діють у відповідних смугах радіочастот.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 6 Закону N 1770-III користувачі радіочастотного ресурсу України зобов'язані вносити платежі та збори, передбачені законом, а також у встановленому НКРЗІ порядку плату за радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування.

Так, ст. 19 Закону N 1770-III визначено, що радіочастотний моніторинг здійснюється з метою захисту присвоєнь радіочастот, визначення наявного для використання розподілених смуг радіочастот та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень щодо підвищення ефективності використання та задоволення потреб користувачів радіочастотного ресурсу України.

Відповідно до положень п. п. 1, 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Указом Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.92 р. N 493/92 визначено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

Відповідачем на виконання Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади було направлено на погодження до Антимонопольного комітету України, Державної служби з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства юстиції України (щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людині основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що висновки прийняті відповідачами не тільки надаються різним суб'єктам, але і мають різну ступінь технічних досліджень умов забезпечення електромагнітної сумісності на різних етапах створення каналу мовлення, а саме:

- висновок щодо електромагнітної сумісності радіоелектронного засобу - визначає умови забезпечення електромагнітної сумісності;

- висновок щодо можливості та умов користування радіочастотним ресурсом України для потреб телерадіомовлення - визначає принципову можливість технічної реалізації каналу мовлення або мережі мовлення.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд,

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Телемережі України" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.