Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань

Посилити контроль за харчуванням, водопостачанням та прибиранням території.

4.2.13. При виникненні епідемічного спалаху гострих кишкових інфекцій, крім згаданих вище, проводяться додаткові заходи.

4.2.14. При спалаху інфекції харчового походження:

вилучити з уживання підозрілі продукти, страви або їх залишки з подальшим направленням проб на експертизу до санітарно-епідеміологічної установи;

виявити й усунути причини, що зумовлюють інфікування страв та розмноження в них збудників;

ретельно прибрати продовольчі та харчові об'єкти з використанням дезінфекційних засобів для миття, кип'ятіння посуду та інвентарю;

посилити контроль за дотриманням правил особистої гігієни з боку декретованої групи.

4.2.15. При спалаху інфекції водного походження: виявити та усунути причини забруднення системи водопостачання або окремих її елементів; здійснити дезінфекцію споруд, ємкостей для води або джерел води; негайно забезпечити підслідних та засуджених доброякісною водою.

Осередок уважається ліквідованим, якщо після ізоляції останнього хворого та проведення остаточної дезінфекції протягом семи діб при дизентерії (21 дня при черевному тифі, 35 днів при вірусному гепатиті А) в осередку не з'явились нові хворі і не були виявлені носії бактерій.

4.3. Особливості протиепідемічних заходів при деяких інфекційних хворобах:

4.3.1. Кишкові інфекції

При виявленні хворих на інфекційні захворювання заходи проводяться згідно з пунктами 4.2.9 - 4.2.11 цього Порядку з урахуванням особливостей кожної інфекції.

У зв'язку з тим, що перебіг гострої бактеріальної дизентерії невиразний, у кожному випадку виявлення серед підслідних та засуджених таких захворювань, як гастроентероколіт, ентерит, ентероколіт, коліт, необхідно проводити повний комплекс протиепідемічних заходів, як при дизентерії.

У кожного хронічного носія бактерій черевного тифу та паратифів визначається фаготип збудника інфекції. Ці дані повинні бути обов'язково відмічені в медичній амбулаторній карті засудженого чи підслідного. У разі виявлення випадків черевного тифу вони полегшують виявлення джерела збудника інфекції в осередку.

При вибуванні носія до іншої установи або звільненні дані про нього передаються до медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим та медичного управління Департаменту.

З метою своєчасного виявлення хворих на холеру проводиться:

постійний епідеміологічний аналіз захворюваності на гострі кишкові інфекції;

бактеріологічне обстеження хворих з дисфункцією кишечника і об'єктів довкілля в строки і об'ємах згідно з Обсягами профілактичних бактеріологічних досліджень на холеру (додаток 11);

бактеріологічне обстеження на холеру патологоанатомічного матеріалу всіх померлих від гострих кишкових захворювань в установах, а також в усіх випадках, коли при розтині виявлені специфічні зміни, що характерні для холерної інфекції, якщо інші причини смерті не встановлені.

Поховання та перевезення померлих від холери проводити згідно з Вимогами щодо перевезення та поховання трупів людей, які померли від холери (додаток 12).

Найбільшу епідеміологічну небезпеку являє хворий у період перед жовтяницею (продромальний). У більшості хворих виділення збудника припиняється після появи жовтяниці. Хворих ізолюють не менш як на 3 тижні від початку жовтяниці або на 28 днів від початку захворювання.

За особами, які спілкувалися з хворим на вірусний гепатит А, а також за всіма працівниками харчових і подібних об'єктів, після медичного огляду і біохімічного дослідження крові на активність трансаміназ установлюється медичний нагляд протягом 35 днів (не рідше як 1 раз на тиждень у цих осіб проводиться термометрія, контроль за кольором сечі, шкіри, склер, визначення розмірів печінки). При звертанні за медичною допомогою в зв'язку з будь-яким захворюванням протягом указаного періоду хворі направляються на провізорну госпіталізацію (ізолятор медичної частини установи). Лабораторне обстеження таких хворих (визначення аланіламінотрансферази чи фруктозофосфатальдолази) здійснюється за призначенням терапевта та за наявності клінічних показань: збільшення печінки, наявність гепатолієнального синдрому, підвищення температури тощо.

4.3.2. Повітряно-крапельні інфекції

При виявленні цих інфекцій керівництво установи забезпечує: дотримання санітарно-гігієнічних умов утримання підслідних та засуджених (температурний режим, провітрювання і прибирання гуртожитків, камер, харчоблоків, клубів та інших приміщень); активне виявлення та своєчасна ізоляція осіб, які мають клінічні ознаки будь-якого респіраторного захворювання; проведення профілактичних щеплень.

При зростанні захворюваності інфекцій дихальних шляхів проводяться ізоляційно-обмежувальні заходи.

Профілактичні заходи при цій інфекції потрібно здійснювати з урахуванням таких факторів:

Планову вакцинопрофілактику слід застосовувати диференційовано, зважаючи на особливості формування відділень і розміщення підслідних та засуджених, типу використовуваного вакцинного препарату та характеру протигрипозних заходів, що проводяться серед населення у місці дислокації установи.

Однією з умов ефективності боротьби з грипом є проведення імунізації, що охоплювала б не менш як 80 % загальної кількості осіб в установі.

Вакцинопрофілактика здійснюється у комплексі із заходами, спрямованими на джерело інфекції (активне виявлення, ізоляція та вчасне етіотропне лікування хворих), на розрив шляхів передавання (загальні санітарно-гігієнічні та режимно-обмежувальні заходи), на підвищення неспецифічної резистентності (вітамінотерапія, ультрафіолетове опромінення), загартування, фізичні вправи тощо.

Хворі з підвищеною температурою тіла (навіть без клінічної картини грипу) переводяться у спеціально виділені палати. Ослабленим хворим (особливо тим, які були в контакті з хворим на грип) та всім, хто знову прибув (тяжким хворим) на період спалаху грипу, проводиться термінова профілактика протигрипозними засобами (оксолінова мазь, ремантадін та інше).

Захворювання на грип часто призводить до загострення туберкульозного процесу, а тому хворі на туберкульоз підлягають захисту від грипу як плановому, так і терміновому.

При плановому щепленні проти грипу хворих на туберкульоз використовують лише інактивовані вакцини, що застосовуються з урахуванням протипоказань щодо вживання даних препаратів, поданих в інструкціях.

Неповнолітнім хворим на туберкульоз не роблять вакцинацію проти грипу. Для них здійснюється терміновий захист за допомогою оксолінової мазі, лейкоцитарного інтерферону та специфічного протигрипозного імуноглобуліну.

В організаційному плані для забезпечення достатнього охоплення імунізацією щеплення рекомендується проводити в приміщенні КПП під час перерви в роботі.

Джерелом зараження дифтерією є хворі та носії інфекції, причому найбільшу небезпеку становлять носії, які виділяють токсигенні штами дифтерійної палички. Тому в осередках дифтерії особи, які мали контакти з хворим, підлягають медичному нагляду протягом 7 діб та одноразовому бактеріологічному обстеженню. При виявленні збудника інфекції вони підлягають ізоляції та госпіталізації, а повторні бактеріологічні обстеження осіб, що спілкувалися з носієм токсигенного штаму, продовжуються до закінчення виявлення серед них носіїв токсигенних корінебактерій.

Терміновій вакцинації підлягають особи, яким не робили планові профілактичні щеплення проти дифтерії. Не щепленим проти дифтерії особам проводиться, крім того, антибіотикотерапія згідно з Вимогами щодо превентивної антибіотико-профілактики контактних осіб в осередках дифтерійної інфекції (додаток 13).

З метою вчасного виявлення дифтерії здійснюється щоденний активний нагляд за хворими на ангіну з патологічними накладаннями на мигдалинах (включаючи паратонзилярні абсцеси) протягом не менше як 3 днів від початку захворювання та одноразове бактеріологічне обстеження на дифтерію при першому звертанні за медичною допомогою.

Поява хворих на дифтерію на території дислокації установи є підставою для госпіталізації хворих на ангіну в тяжкій формі.

Реконвалесценти можуть бути серед здорових тільки після отримання двічі негативних результатів бактеріологічного обстеження, а носії токсигенних корінебактерій - одного негативного результату.

При менінгококовій інфекції джерелом зараження є хвора людина або "здорові" носії. Максимальне число захворювань реєструється у зимово-весняний період. Виникненню спалахів сприяє підвищення вологості приміщень, порушення санітарно-гігієнічного режиму.

Хворий на менінгіт підлягає негайній ізоляції та подальшій госпіталізації. Реконвалесценти допускаються в камеру (відділення) після негативного результату одноразового бактеріологічного обстеження, проведеного не раніше як через 5 днів після закінчення лікування.

Особи, які були в контакті з хворим, підлягають медичному нагляду протягом 10 днів (огляд зіву і носоглотки, шкіри, термометрія двічі на добу) та одноразовому бактеріологічному обстеженню. Особливу увагу приділяють виявленню осіб з хронічними та гострими запальними захворюваннями зіву і носоглотки та осіб, які мають висипи на шкірі нез'ясованої етіології.

За наявності патологічних змін у зіві та в носоглотці хворих ізолюють у медичну частину установи і проводять їх лікування. Особи з нез'ясованими висипами на шкірі госпіталізуються з підозрою на менінгококцемію.

Бактеріологічне обстеження осіб, які були в контакті з носіями інфекції, не проводиться.

Через 3 дні після закінчення курсу санації проводиться одноразово бактеріологічне обстеження носіїв, і при негативному його результаті носії інфекції можуть бути серед здорових людей.

При тривалому носінні інфекції (понад місяць) та відсутності запальних змін у носоглотці носій може перебувати серед здорових.

Остаточна дезінфекція в осередках інфекції не проводиться. Не підлягає дезінфекції і транспорт для перевезення хворих на менінгококову інфекцію.

У приміщенні здійснюється щоденно вологе прибирання і часте провітрювання, опромінювання ультрафіолетовими та бактерицидними лампами.

4.3.3. Кров'яні інфекції

Висипний тиф спричинюється рикетсіями Провачека, передається вошами. Розрізняють дві форми висипного тифу - епідемічну та рецидивну (хвороба Бріля).

При звертанні за медичною допомогою та при активному виявленні в осередку висипного тифу осіб з підвищеною температурою за останніми встановлюється активний щоденний медичний нагляд з термометрією. Усі хворі в гарячковому стані, з ознаками висипного тифу, підлягають госпіталізації в лікарні, а з не встановленим на 5-й день хвороби діагнозом - провізорній госпіталізації.

Хворі з діагнозом захворювань, що не виключають висипний тиф (грип, запалення легень, енцефаліти тощо), у разі тривання пропасниці більш як 5 днів підлягають обов'язковому дворазовому серологічному обстеженню від 6-го дня хвороби з інтервалом 3 - 5 днів.

Особи, які спілкувалися з тим, хто захворів на висипний тиф, підлягають обстеженню та нагляду.

Особи, які мали контакт з хворим тільки під час інкубаційного періоду (включаючи останній день інкубації), обстежуються шляхом опитування, а за показаннями і за допомогою реакції зв'язування комплементу (далі - РЗК) в комбінації з реакцією гемаглютинації (далі - РГА) з'ясовують, чи не перехворів хто-небудь з них на висипний тиф за останні 3 місяці.

Особи, які спілкувалися з хворим від останнього дня інкубації до госпіталізації його в інфекційне відділення лікарні, підлягають 25-денному нагляду, починаючи з моменту проведення санітарної обробки, із щоденною термометрією.

До осіб, які спілкувалися з хворим як в період інкубації, так і під час його захворювання, вживають весь комплекс заходів, наведених вище.

Особи з числа контактних, у яких виявлено підвищення температури, підлягають негайній госпіталізації для уточнення діагнозу в умовах стаціонару медичної частини.

Лабораторне обслідування всіх інших осіб, які були в контакті, за допомогою РЗК, РГА чи реакції аглютинації рикетсій (далі - РАР) здійснюється з метою визначення джерела інфекції. Підставою для проведення такого обстеження при відсутності педикульозу є перенесені протягом 3-х місяців до виявлення осередку інфекції пропасні захворювання (незалежно від їх діагнозу та тривалості гарячки). За наявності педикульозу обстежуються всі особи, які були в контакті з хворим на висипний тиф.

Хворі та всі особи, які були в контакті з хворим, підлягають обов'язковому огляду на педикульоз до санітарної обробки.

Після госпіталізації хворого під керівництвом медичного працівника в осередку проводиться остаточна камерна дезінфекція з метою цілковитого знищення вошей.

Особи, які були в контакті з хворим, проходять повну санітарну обробку в санітарному пропускнику або пристосованій для цього бані при дотриманні правил поточності обробки.

Заходи з профілактики висипного тифу спрямовані на виявлення та цілковиту ліквідацію вошивості серед підслідних та засуджених.

Для вчасного виявлення хворих на малярію і паразитоносіїв начальник медичної частини повинен організувати забір крові для дослідження на малярію (товста крапля і мазок) у хворих з:

лихоманкою при будь-якому захворюванні з невстановленим діагнозом протягом перших п'яти днів;

підвищенням температури, яке мало місце протягом найближчих 3-х місяців після переливання крові;

будь-яким захворюванням, що супроводжується підвищенням температури в осіб, які мають в анамнезі захворювання на малярію протягом останніх двох років;

в осіб, які прибули з тропіків, протягом двох років після повернення незалежно від початкового діагнозу;

збільшенням печінки, селезінки, анемією нез'ясовної етіології.

З метою запобігання захворюваності на кліщовий енцефаліт під час перебування засуджених у природному осередку необхідно вживати заходи для індивідуального захисту від нападу кліщів або проводити профілактичні щеплення.

ГЛНС - природно-вогнищеве захворювання. Джерелом інфекції при ГЛНС є гризуни (руда, червона і східна нориці, польова миша), які виділяють збудника з сечею та екскрементами. Зараження людини здійснюється респіраторним та аліментарним шляхом (наприклад, при вживанні сирої моркви), а також при зіткненні з інфікованими предметами навколишнього середовища (хмиз, листя, сіно) або з трупами гризунів.

Профілактика ГЛНС та боротьба з нею здійснюються шляхом проведення дератизаційних заходів, запобігання проникненню гризунів у гуртожитки, на харчові об'єкти (склади, харчоблоки тощо) та контакту їх з продуктами.

Профілактичні заходи в осередках Ку-лихоманки зводяться до термічної обробки молока і молочних продуктів, ветеринарно-санітарного контролю за тваринами, періодичної дезінфекції і дезінсекції приміщень, де міститься худоба.

Щеплення рекомендується особам, які виконують роботу, пов'язану з високим ризиком зараження.

Джерелом інфекції при вірусному гепатиті B є хронічні носії HBS-Ag, а також хворі в гострій стадії та з хронічними формами гепатиту B. Особливо велику небезпеку в розповсюдженні інфекції становлять хронічні носії.

Вірус зберігає свою інфекційність роками як у крові, так і в її препаратах (плазма, еритроцитарна маса, фібріноген, протромбін).

Усі хворі на гострий вірусний гепатит B, а також хворі з хронічною його формою в період загострення підлягають обов'язковій госпіталізації.

У стаціонарах для госпіталізації хворих на вірусний гепатит B слід дотримуватися необхідного протиепідемічного режиму. Білизна, посуд, медичний інструментарій, предмети догляду за хворим підлягають знезаражуванню.

У комплексі профілактичних та протиепідемічних заходів першочергове значення мають ті, що направлені на попередження зараження вірусом гепатиту B при переливанні крові та її компонентів, проведенні лікувально-діагностичних парентеральних утручань.

Вірусний гепатит C належить до парентеральної групи гепатитів, розповсюджений повсюдно. Природний резервуар вірусу не відомий. У світі нараховують понад 100 млн. хронічних носіїв цього вірусу. Вірус визначається в асцитичній рідині в 100 % хворих, у слині - 50 %, спермі - 25 %, сечі - 8 %. 2/3 випадків посттрансфузійних гепатитів зумовлені вірусним гепатитом C.

Вірус передається в переважній більшості випадків з препаратами крові, може передаватися і статевим шляхом, але рідше, ніж вірусний гепатит B. Факторами ризику зараження є: переливання крові - 53 %; наркоманія - 21 %; гемодіаліз - 12 %; статеві контакти з багатьма партнерами - 7 %; медичні працівники - 6 %.

Інкубаційний період становить 6 - 8 тижнів. Протиепідемічні заходи щодо хворих на вірусний гепатит C та осіб, які були в спілкуванні, проводяться аналогічно до заходів в осередках вірусного гепатиту B.

Для лікування використовують a -інтерферон.

4.3.4. Синдром набутого імунодефіциту (далі - СНІД). Заходи щодо зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції

Основні терміни та поняття:

СНІД - кінцева стадія ВІЛ-інфекції. Хворі на СНІД - особи з різноманітними патологічними проявами, зумовленими глибоким ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту людини.

ВІЛ-інфекція - особливо небезпечна інфекція, що викликана вірусом імунодефіциту людини.

ВІЛ-інфіковані - особи, в організмі яких виявлені антитіла до вірусу імунодефіциту людини. До категорії ВІЛ-інфікованих належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД.

Джерелом зараження є людина, яку вразив вірус. Шляхи передавання ВІЛ: статевий, парентеральний та трансплацентарний.

Установлення ВІЛ-інфікованості - заходи, що спрямовані на виявлення інфікування ВІЛ (клінічний огляд щодо виявлення патологічних ознак, які можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІДу, та лабораторне дослідження сироватки крові, інших біологічних рідин).

Лабораторне дослідження (тестування) на ВІЛ проводиться на добровільних засадах з обов'язковим забезпеченням консультування згідно з Рекомендаціями щодо організації передтестового та післятестового консультування на ВІЛ (додаток 28).

Адміністрація слідчих ізоляторів та установ виконання покарань Департаменту зобов'язана забезпечити заарештованим та засудженим доступність обстеження на ВІЛ.

У кожному слідчому ізоляторі та установі виконання покарань наказом начальника установи призначається медичний працівник (лікар), який відповідає за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ.

Медичний огляд на ВІЛ/СНІД проводиться шляхом узяття крові, зразки сироватки якої направляються до лабораторії діагностики ВІЛ/СНІД. При отриманні двічі позитивного результату імуноферментного аналізу останній зразок направляється для проведення підтвердних досліджень до лабораторії, якій делеговані ці функції.

Заарештовані чи засуджені, у яких виявлений ВІЛ/СНІД, тримаються в слідчих ізоляторах і установах виконання покарань на загальних підставах.

Адміністрація слідчих ізоляторів і установ виконання покарань Департаменту зобов'язана забезпечити конфіденційність відомостей щодо осіб, які є ВІЛ-інфікованими. Реалізація заходів щодо забезпечення конфіденційності здійснюється згідно з Порядком забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих, затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

Подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим здійснюється на загальних засадах.

Адміністрація слідчих ізоляторів та установ виконання покарань, незалежно від наявності в установі ВІЛ-інфікованих, зобов'язана забезпечити умови, що сприяють зниженню ризику інфікування ВІЛ: недопущення поширення ВІЛ-інфекції медичним шляхом; доступність дезінфекційних засобів для користування заарештованими та засудженими; безпечність при голінні; доступність кондомів (презервативів) для користування заарештованими та засудженими.

Адміністрація установ зобов'язана створити відповідні умови для забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму та забезпечити в достатній кількості медичні підрозділи установ хірургічним, гінекологічним, стоматологічним інструментарієм та допоміжними заходами захисту (гумовими рукавичками, захисними екранами) медичного персоналу при поданні медичної допомоги заарештованим і засудженим незалежно від наявності в них ВІЛ-інфекції чи СНІДу.

Персонал та медичні працівники повинні здійснювати Заходи з захисту персоналу місць позбавлення волі від інфікування на ВІЛ та інші інфекційні хвороби, які передаються парентеральним шляхом (додаток 29) та Заходи з захисту медичних працівників від інфікування на ВІЛ та інші інфекційні хвороби, які передаються парентеральним шляхом (додаток 30).

4.3.5. Зоонозні інфекції

Туляремія - природно-вогнищеве захворювання. Джерело збудника інфекції становлять різні гризуни (водяний пацюк, ондатра, зайці, полівки, домашня миша тощо). Зараження може виникнути при вживанні продуктів, інфікованих виділеннями мишоподібних гризунів, а також при вдиханні інфікованого пилу.

Для профілактики туляремії при знаходженні установи в природних осередках проводяться профілактичне щеплення підслідних та засуджених та планові дератизаційні заходи.

При розвитку епізоотії серед мишоподібних гризунів, а також при появі хворих унаслідок цієї епізоотії в установі посилюються дератизаційні заходи.

Бруцельоз - інфекційне захворювання домашніх тварин (корів, кіз, овець, свиней). Збудник інфекції виділяється з фекаліями, сечею, молоком, навколоплідними водами хворих тварин. Людина заражається аліментарним шляхом при вживанні недостатньо термічно оброблених м'яса, молока і молочних продуктів, отриманих від хворих тварин. Зараження збудником бруцельозу відбувається також при внесенні його в рот інфікованими руками (забій худоби, контакт з тваринами та їх плодом при аборті), що спостерігається при недотриманні правил особистої гігієни.

Профілактика бруцельозу в СІЗО та УВП зводиться до суворого медичного контролю (бракеражу) продуктів тваринного походження, призначених для харчування засуджених: наявність ветеринарного свідоцтва і клейма ветеринарно-санітарної станції. За наявності підсобного господарства ветеринарна служба повинна здійснювати відповідні протибруцельозні профілактичні заходи, а начальник медичної частини контролювати їх проведення.

Сибірка в природних умовах зустрічається переважно серед свійських тварин (коней, корів, овець, кіз, свиней) і значно рідше серед людей.

Проте при масовому осіменінні мікробами сибірки повітря, одягу, предметів зовнішнього середовища або при вживанні заражених харчових продуктів, які отримані від хворих тварин, захворювання може охопити великі групи людей.

Профілактичні заходи організовує начальник медичної частини спільно з ветеринарною службою та територіальними органами охорони здоров'я.

При загрозі занесення сибірки в установу посилюються санітарно-гігієнічні і ветеринарно-санітарні заходи (контроль за забоєм тварин, за термічною обробкою м'яса тощо).

Забороняється розтинати тварин або людей, які загинули від сибірки.

4.3.6. Лептоспірози

Лептоспірози - захворювання, що найчастіше реєструються у вигляді спорадичних випадків. Проте інколи можуть виникати епідемічні спалахи. Найбільше значення серед лептоспірозів має жовтянична форма.

Слід мати на увазі, що жовтяниця (як диференційна ознака) у половині випадків може бути відсутньою.

Джерелом лептоспірозів для людини є дикі, свійські та промислові тварини, що утримуються в клітках, які внаслідок перенесеного захворювання тривалий час виділяють з сечею лептоспіри. Зараження людини збудником лептоспірозу відбувається під час купання у відкритих водоймищах, уживання інфікованої води або заражених продуктів. Інфікування під час купання відбувається шляхом ковтання води або проникнення лептоспір через слизові оболонки очей, ротової і носової порожнин чи мікротравми шкіри. Профілактика лептоспірозів здійснюється за допомогою дератизаційних і ветеринарно-санітарних заходів щодо сільськогосподарських тварин, а також шляхом захисту місць забору води і купання від можливого попадання в них виділень домашніх і диких тварин. Крім того, проводиться знезаражування води, що використовується для пиття і господарських потреб. При загрозі масової захворюваності проводиться щеплення (вакцинація) засуджених.

4.3.7. Правець

Правець є типовим інфекційним захворюванням поранень. Найбільш ефективним методом уникнення правця є активна імунізація правцевим анатоксином. Для запобігання виникненню захворювання на правець у разі травм необхідно проводити термінову профілактику, яка включає хірургічну обробку рани та створення імунологічного захисту згідно із Схемою вибору профілактичних засобів при проведенні екстреної профілактики правця, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 серпня 1999 року N 198 (додаток 14).

4.3.8. Ботулізм

Ботулізм - тяжке захворювання з високою летальністю. Збудник ботулізму широко розповсюджений у природі. Його спори зустрічаються в землі, екскрементах тварин, на овочах, фруктах, у пилу тощо.

Ботуліністична інтоксикація виникає при вживанні консервованих різними способами м'ясних, рибних та рослинних продуктів, де в зв'язку з недостатньою термічною обробкою продуктів створились умови для розмноження збудників ботулізму і токсикоутворення. При підозрі захворювання на ботулізм необхідно провести ретельне епідеміологічне обстеження осередку.

Особам, які вживали одночасно з хворим продукти, що викликали ботулізм, уводиться протиботуліністична сироватка згідно із Схемою введення протиботуліністичної сироватки (додаток 15).

4.3.9. Педикульоз

Педикульоз, або вошивість, - це паразитування на людині вошей. На людині паразитують три види вошей - одежна, головна і лобкова.

Одежні і головні воші є переносниками збудників висипного тифу, волинської гарячки та поворотного вошивого тифу. Найбільшу епідеміологічну небезпеку становлять одежні воші.

Протипедикульозні заходи включають як комплекс загальних заходів, спрямованих на забезпечення належного санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму в колективах, так і специфічні заходи щодо санації людей, у яких було виявлено педикульоз. Порядок їх проведення викладений в Інструкції з проведення протипедикульозних заходів, затвердженій наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

За створення умов, необхідних для дотримання санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів в установі (наявність санпропускників, бань, душових, гарячої води, змінної білизни тощо), а також за проведення протипедикульозних заходів відповідають начальники установ.

Начальник медичної частини організовує огляд на наявність педикульозу в усіх осіб, що надходять і перебувають в установі.

Підслідні та засуджені підлягають огляду на педикульоз не рідше як 4 рази на рік, а також при прибутті до установи та вибуванні з неї. Огляд здійснює медичний персонал разом з начальниками відділень, вихователями, оперативно-режимними працівниками. Працівники медичних частин установ і лікарень здійснюють огляд на наявність педикульозу кожного разу при зверненні спецконтингенту за медичною допомогою, при диспансеризації та при направленні хворого на стаціонарне лікування чи переведенні до іншого лікувального закладу.

Осіб, які прибувають до стаціонару, оглядають медична сестра приймального відділення, а при тривалому лікуванні - медична сестра лікувального відділення - не рідше як 1 раз на 10 днів. Забороняється відмовляти хворому в госпіталізації з основного захворювання у зв'язку з виявленням у нього педикульозу.

Для здійснення огляду на педикульоз слід мати лупу, густі гребінці, добре освітлене робоче місце, що дає змогу оглянути як волосяні частини тіла, так і одяг. Після кожного огляду гребінець обливають окропом або протирають 70 %-ним розчином спирту.

Медичні частини повинні мати спеціальні вкладки, призначені для проведення протипедикульозних обробок. Перелік предметів і засобів, що входять до вкладки, подано в Інструкції з проведення протипедикульозних заходів, затвердженій наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

Особи, у яких під час огляду були виявлені як життєздатні, так і нежиттєздатні воші, а також будь-які стадії розвитку воші - яйце (гнида), личинка, підлягають санації та реєстрації в журналі обліку інфекційних захворювань (ф. 60-лік.). Про кожний виявлений випадок педикульозу начальник медичної частини повинен повідомити медичний відділ управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях шляхом подачі термінового повідомлення.

Строк нагляду за осередком педикульозу становить 1 місяць з проведенням медичних оглядів на педикульоз контактних 1 раз на 10 днів.

Осередок педикульозу вважається оздоровленим при негативних результатах триразового обстеження з інтервалом між ними в 10 днів. Контроль за санацією осередку здійснюють медичні працівники медичної частини установи. Вибірковий контроль за проведенням протипедикульозних заходів у підпорядкованих установах здійснюють працівники медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

4.4. Профілактичні щеплення

4.4.1. Начальник медичної частини установи повинен забезпечити доставку і зберігання імунобіологічних препаратів згідно з інструкціями про їх застосування. Забороняється застосовувати імунобіологічні препарати: у разі явної зміни фізичних властивостей препаратів (навіть до закінчення строку придатності); після закінчення строку придатності (навіть без зміни фізичних властивостей); при порушенні умов зберігання.

У разі наявності в медичній частині установи імунобіологічних препаратів з простроченим терміном зберігання або таких, що зберігались з порушенням правил, їх знищують.

4.4.2. Планування потреби та розрахунок імунобіологічних препаратів здійснюється на основі методичних указівок Міністерства охорони здоров'я України з урахуванням епідситуації території, де розташована установа. Розрахунок препаратів для специфічної імунізації потрібно здійснювати з урахуванням кількості осіб, які підлягають щепленню у запланованому році. При розрахунку слід ураховувати витрати препарату на розлив у межах до 10 %. Визначення необхідної кількості препаратів за кожною номенклатурою слід робити при замовленні з урахуванням: кількості препарату, використаного за минулий період, залишку препарату з попереднього року; можливого залишку препарату наприкінці поточного року; потреби своєчасного поповнення запасів препарату.

Заявку на наступний рік слід подавати до 1 жовтня поточного року в медичне управління Департаменту.

4.4.3. Профілактичні щеплення можуть бути плановими та за епідемічними показаннями.

4.4.4. Планові профілактичні щеплення здійснюються згідно з нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров'я України.

4.4.5. Загальне керівництво за проведенням щеплень в установах здійснює начальник медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях. За організацію щеплень відповідає начальник установи, а за виконання щеплень та контроль за їх проведенням - начальник медичної частини установи.

4.4.6. Перед проведенням щеплень необхідно:

вивчити з медичним персоналом інструкцію із застосування даного препарату і суворо дотримуватись усіх рекомендацій;

провести ретельний медичний огляд з термометрією підслідних та засуджених з метою виявлення осіб, яким за станом здоров'я щеплення протипоказані постійно або тимчасово. Останнім призначити інший термін щеплення (перелік хвороб, при яких щеплення протипоказані тимчасово або постійно, є у відповідних інструкціях із застосування препарату, що використовується для щеплення);

скласти списки осіб, яким потрібно зробити щеплення, а також календарний план щеплень у відділеннях (у день щеплень рекомендується звільняти осіб, яким зроблено щеплення, від тяжкої фізичної праці);

підготувати необхідне приміщення для проведення щеплень, їх потрібно заздалегідь прибрати, продезінфікувати, також продезінфікувати столи та покрити їх стерильними серветками чи простирадлами;

підготувати потрібну кількість шприців, пінцетів, голок; усі ці предмети безпосередньо перед проведенням щеплень стерилізують; забороняється застосовувати голки та шприци, що використовуються при щепленнях від туберкульозу або для введення інших препаратів;

провести серед підслідних та засуджених роз'яснювальну роботу про значення профілактичних щеплень;

здійснити перевірку придатності (бракераж) препаратів, що використовуються для щеплень; ретельному огляду підлягає кожна ампула (флакон), причому звертається увага на строки придатності, наявність усіх необхідних позначень на етикетках, фізичні властивості препарату і цілість ампули (флакона).

4.4.7. Щеплення повинен робити кваліфікований лікар або фельдшер (чи медсестра) під керівництвом лікаря.

4.4.8. Медичний персонал, який бере участь у проведенні щеплень, повинен перед цим коротко обстригти нігті, старанно вимити руки водою з милом, протерти їх спиртом, а кінчики пальців змазати йодним розчином. Миття та обробку рук (при шприцевому чи скарифікованому методах уведення вакцин) слід повторювати після кожних 10 - 15 уведень препарату.

4.4.9. Особам, які мають шкірні захворювання рук (гноячки, екземи тощо), або хворим на ангіну, грип та інші інфекційні захворювання забороняється бути в приміщенні, де проводяться щеплення.

4.4.10. Серія вакцини, що викликала сильні реакції після щеплення (орієнтовно в 5 - 7 % щеплених), вилучається з ужитку.

Після введення вакцини в карті профілактичних щеплень робиться відмітка про щеплення із зазначенням дати її проведення, дози й номера серії вакцини. Після закінчення щеплень роблять відповідну відмітку в медичній амбулаторній картці.

При парентеральному способі введення вакцини повинні бути обов'язково створені умови асептичної роботи. Режим роботи персоналу, розкривання ампул, знезаражування інструментів і шкіри осіб, яким проводяться щеплення, здійснюється згідно з інструкцією із застосування препарату. При введенні живих вакцин дозволяється використовувати як знезаражувальні шкіру речовини спирт чи ефір, що швидко випаровуються, оскільки інші дезінфектанти, тривалий час залишаючись на шкірі, згубно впливають на вакцину.

4.4.11. Засоби екстреної профілактики застосовуються в епідемічних осередках. У разі потреби допускається одночасне використання деяких засобів екстреної профілактики і вакцин. Призначення бактеріофагів не є перешкодою для одночасного проведення імунізації.

Сироваткові препарати (протиправцева сироватка, антирабічний імуноглобулін, протиенцефалітний імуноглобулін) можуть поєднуватись з уведенням відповідних вакцин, при цьому їх слід уводити з інтервалом у 30 хвилин і в різні частини тіла.

4.4.12. Перед уведенням чужорідної сироватки роблять внутрішньошкірну пробу для виявлення чутливості до чужорідного білка. Пробу роблять спеціально приготовленою і розведеною сироваткою для внутрішкірної проби (звичайно її кладуть у коробки з гетерологічними препаратами) або, за її відсутності, - сироваткою, що збираються вводити, причому для цього її спеціально розбавляють.

4.4.13. Антибіотики як засоби екстреної профілактики у звичайних умовах діяльності установ використовуються обмежено і призначаються особам, яким загрожує небезпека зараження особливо небезпечними інфекціями, а також туляремією, бруцельозом, висипним тифом, сибіркою, дифтерією.

4.4.14. Імунобіологічні препарати слід застосовувати суворо дотримуючись діючих наказів та інструктивно-методичних рекомендацій Міністерства охорони здоров'я України.

4.5. Дезінфекція, дезінсекція і дератизація

4.5.1. Дезінфекція означає знищення збудників заразних хвороб у навколишньому середовищі. Дезінфекція включає власне дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію.

Виходячи із санітарного й епідеміологічного значення, дезінфекцію ділять на профілактичну та осередкову, остання, у свою чергу, ділиться на поточну і остаточну.

4.5.2. Профілактична дезінфекція (власне дезінфекція, дезінсекція та дератизація) здійснюється систематично з метою запобігання виникненню і розповсюдженню інфекційних захворювань шляхом завчасного знищення патогенних мікроорганізмів, членистоногих та гризунів у місцях їх можливого скупчення: їдальнях, гуртожитках, перукарнях, пральнях, банях, умивальних кімнатах, штрафних ізоляторах (далі - ДІЗО), приміщеннях камерного типу (далі - ПКТ), дисциплінарних ізоляторах (далі - ДІЗО).

4.5.3. Поточна осередкова дезінфекція здійснюється у стаціонарах медичних частин СІЗО, УВП та лікарнях, а також у будь-яких інших приміщеннях, де тимчасово або постійно утримуються інфекційні хворі. Це необхідно для запобігання розповсюдженню збудників інфекційного захворювання за межі осередку.

4.5.4. Остаточна осередкова дезінфекція здійснюється одноразово в приміщенні, де був інфекційний хворий (після його госпіталізації, ізоляції, переведення, звільнення або смерті), з метою повного знезараження інфекційного осередку від збудника інфекції. Знезараженню підлягають приміщення, меблі, постільні речі, особисті речі хворого тощо. Остаточна дезінфекція здійснюється у перші години після ізоляції інфекційного хворого.

Якість дезінфекційних робіт перевіряється бактеріологічним контролем на санітарно-показову мікрофлору.

4.5.5. Дезінфекційні заходи в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань проводять дезінфектори під керівництвом і наглядом фельдшерів медичних частин.

4.5.6. Потреба в дезінфекційних засобах і матеріалах визначається обсягом та характером дезінфекційних робіт, що передбачаються на відповідний період часу стосовно до плану протиепідемічних і профілактичних заходів.

При складанні заявок на дезінфекційні засоби поряд з існуючими нормами та з урахуванням фактичних витрат їх у попередній рік слід мати на увазі прогнози епідеміологічної ситуації, а також можливість забезпечення здійснюваних заходів новими дезінфекційними засобами. Потреба в дезінфекційних засобах для установи визначається начальником медичної частини згідно з існуючими нормами їх витрачання. Методи та засоби остаточної дезінфекції подані в додатку 17.

4.5.7. Дезінфекційні заходи при різних інфекційних захворюваннях проводяться згідно з методичними рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я України.

5.1. Організація медичного забезпечення в СІЗО та УВП

5.1.1. З метою медичного забезпечення підслідних та засуджених у місцях позбавлення волі створюється система лікувально-профілактичних закладів (підрозділів).

5.1.2. Первинною ланкою цієї системи є медичні частини (здоровпункти)* СІЗО та УВП Департаменту. Завдання цих підрозділів полягають у здійсненні медичного контролю за станом здоров'я підслідних та засуджених шляхом проведення систематичних медичних оглядів, обстежень, організації та надання кваліфікованої медичної допомоги особам, які утримуються в установах.

5.1.3. Для забезпечення кваліфікованої та спеціалізованої стаціонарної медичної допомоги, організаційно-методичного управління медичними частинами СІЗО та УВП в місцях позбавлення волі створюються міжобласні та спеціалізовані лікарні для засуджених. Перелік лікувальних установ та порядок направлення до них засуджених визначаються наказами директора Департаменту.

5.1.4. За неможливості надання необхідної медичної допомоги в місцях позбавлення волі залучаються сили та засоби лікувальних закладів органів Міністерства охорони здоров'я згідно з чинним законодавством. Госпіталізація до лікувальних закладів територіальних органів Міністерства охорони здоров'я здійснюється за умови обов'язкового виконання щодо них установлених вимог ізоляції, охорони й нагляду.

5.1.5. Відповідальність за організацію медико-санітарного забезпечення підслідних та засуджених на території України покладається на медичне управління Департаменту, медичні відділи (відділення, групи) управлінь Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

5.2. Організація роботи медичної частини

5.2.1. Медична частина є структурним підрозділом слідчого ізолятора та установи виконання покарань, що організовує і здійснює медичну допомогу особам, які перебувають під вартою та відбувають покарання. Медична частина здійснює контроль за виконанням протиепідемічних заходів, додержанням санітарно-гігієнічних норм і правил, забезпеченням гігієнічного виховання підслідних та засуджених.

Діяльністю медичної частини установи керує її начальник. Його функціональні обов'язки визначені в Типовій посадовій інструкції начальника медичної частини слідчого ізолятора чи установи виконання покарань (додаток 18).

Посадову інструкцію начальника медичної частини УВП чи СІЗО розробляє та затверджує начальник медичного відділу (відділення) управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

Якщо у УВП функціонує лікарня, то для забезпечення амбулаторного прийому підслідних та засуджених, проведення санітарно-профілактичної роботи в складі лікарні замість медичної частини установи організовується амбулаторно-поліклінічне відділення.

5.2.2. Робота медичної частини здійснюється у відповідності з Основами законодавства України про охорону здоров'я та згідно з нормативними актами Департаменту, а також з цим Порядком.

5.2.3. Медична частина повинна мати посадові інструкції на кожного медичного працівника, що розробляє та затверджує начальник медичної частини, а також складені, погоджені з начальником медичного відділу (відділення, групи) управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях та затверджені начальником установи плани і графіки роботи медичного персоналу, правила внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають у стаціонарі або в медичному ізоляторі.

5.2.4. Направлення хворих на стаціонарне лікування у лікарні здійснюється за наявності медичних показань згідно з діючими наказами директора Департаменту.

Термінова медична допомога надається найближчим лікувальним закладом, де така допомога може бути надана.

5.3. Обладнання медичної частини

5.3.1. До складу медичної частини (залежно від її штатів, обсягу медичної допомоги) входять: амбулаторія, стаціонар, медичний ізолятор, аптека.

До складу амбулаторії входять: кімната для чекання, кабінети для лікарського прийому (терапевта, фтизіатра, психіатра тощо), кабінет фельдшера (медсестри), зуболікарський, наркологічний, фізіотерапевтичний, допоміжні діагностичні кабінети (функціональної діагностики, рентгенівський, флюорографічний), лабораторія, процедурна, стерилізаційна, перев'язочна (чиста, гнійна).

Амбулаторії жіночих УВП, крім цього, повинні мати кабінет для огляду з гінекологічним кріслом, а в стаціонарі - кабінет гігієни жінки.

У режимних корпусах слідчих ізоляторів і в'язниць обладнуються кімнати для проведення амбулаторного прийому підслідних та засуджених.

До складу стаціонару медичної частини УВП входять: санпропускник (роздягальня, ванна), палати, а також два ізолятори для повітряно-крапельних та кишкових інфекцій на 1 - 2 ліжка з умивальником і туалетом у шлюзі, кімната для вживання їжі.

До складу стаціонару медичної частини СІЗО входять: санпропускник, камери-палати, камера-ізолятор на 1 - 2 ліжка. Стаціонар повинен бути в одному корпусі і на одному поверсі з амбулаторією медичної частини СІЗО.

У стаціонарах та інфекційних ізоляторах медичних частин СІЗО і УВП норма жилої площі не може бути меншою п'яти квадратних метрів.

5.3.2. Усі функціональні підрозділи медичної частини слід розміщувати у приміщеннях, які відповідають санітарно-гігієнічним нормативам. Вони повинні бути забезпеченні системою гарячого та холодного водопостачання, а також системою опалення (централізованого або місцевого). Усі приміщення медичної частини повинні мати аварійне освітлення і звукову сигналізацію. Медична частина повинна мати також інструментарій, устаткування та інвентар згідно з Типовим переліком оснащення медичних частин СІЗО та УВП медичним інструментарієм, устаткуванням та інвентарем, затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

6.1. Медичний контроль за станом здоров'я підслідних та засуджених

6.1.1. Медичний контроль здійснюється шляхом:

медичного обстеження під час прибуття підслідних та засуджених у слідчі ізолятори та установи виконання покарань з метою виявлення соматичних, інфекційних, паразитарних та інших захворювань;

проведення медичних оглядів (під час прибуття до установи, вибуття з неї, щорічних профілактичних та цільових оглядів) з метою своєчасного виявлення хворих й осіб з патологічними або передпатологічними станами та розробки щодо них лікувально-оздоровчих заходів;

диспансерного нагляду за особами, які мають захворювання;

санітарного нагляду за умовами праці, розміщенням та харчуванням підслідних та засуджених;

систематичної перевірки виконання рекомендацій лікарсько-трудових комісій щодо працевлаштування інвалідів та осіб з обмеженою працездатністю, а також рекомендацій фахівців лікувальних закладів щодо проведення лікувально-профілактичних заходів серед хворих.

6.1.2. Засуджені - працівники харчоблоків, лазень, пралень і т. інш. проходять періодичні медичні огляди у відповідності з Інструкцією про обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6. Засуджені, які працюють із шкідливими виробничими чинниками, повинні мати медичний висновок про відсутність протипоказань роботи з ними. Медичний огляд проводиться в обсязі, відповідному для кожного із чинників.

6.1.3. Усі особи, які прибули до слідчого ізолятора (також і транзитні) проходять первинний медичний огляд з метою виявлення осіб, які становлять епідемічну загрозу для оточення або потребують невідкладної медичної допомоги. Цю роботу потрібно провести в обов'язковому порядку до направлення прибулих у камери. Огляд здійснює лікар або фельдшер у спеціально обладнаній медичній кімнаті збірного відділення СІЗО. Медичний кабінет повинен бути оснащений тонометром, фонендоскопом, термометрами, шпателями для огляду слизової оболонки зіву, рефлектором, вагами, ростоміром. Дані огляду заносяться у Журнал медичних оглядів у СІЗО, де реєструються основні дані про осіб, які оглянуті, і захворювання, що були виявлені під час огляду. Особи з гострозаразними захворюваннями або з підозрою на них відразу після огляду повинні бути ізольовані. Санітарна обробка цих осіб здійснюється в останню чергу, після чого їх направляють у спеціально виділені камери-ізолятори, де вони підлягають відповідному обстеженню і лікуванню.

Під час первинного медичного огляду медичний працівник з прибулим до установи (за винятком транзиту) проводить співбесіду з питань профілактики інфекційних захворювань, у т. ч. і ВІЛ/СНІД згідно з Тезами матеріалів для проведення інформаційно-просвітницьких занять із особовим складом установ місць позбавлення волі та ув'язненими (додаток 19), про що прибулий засвідчує підписом у медичній картці. Медичний працівник повинен проінформувати прибулого про можливість проведення в установі за його згодою консультування та тестування на ВІЛ-інфікованість.

6.1.4. Не дозволяється приймати до слідчих ізоляторів хворих з алкогольними психозами та осіб, які страждають тяжкими соматичними або інфекційними захворюваннями, особливо небезпечними, карантинними та такими, що характеризуються високою летальністю, контагіозністю та можливістю епідемічного розповсюдження, у тому числі на активний туберкульоз.

6.1.5. Протягом трьох діб від часу прибуття в СІЗО всі прибулі (крім транзитних) проходять лікарський огляд, а також рентгено-флюорографічне обстеження. На кожного підслідного заповнюється медична амбулаторна картка за встановленою формою.

Лікарі-спеціалісти, якщо такі є в штатах медичної частини, також залучаються до проведення оглядів усіх прибулих. Обсяг первинного обстеження подано у відповідних розділах цієї Настанови. Надалі медичні огляди проводяться лише на підставі показань, але не рідше одного разу в шість місяців.

6.1.6. Усі особи, які вибувають зі слідчого ізолятора (серед них і транзитні), проходять остаточний (лікарський або фельдшерський) медичний огляд. Забороняється перевозити хворих на інфекційні та венеричні захворювання, уражених педикульозом, коростою, які не пройшли встановлений курс лікування, а також хворих, які не можуть бути транспортовані. Виняток становлять хворі на активний туберкульоз та венеричні захворювання із СІЗО, до яких вироки судів набули законної сили.

Після закінчення огляду робиться висновок щодо стану здоров'я кожного, хто вибуває, що занотовується у медичній амбулаторній картці. Медичний працівник, який здійснював огляд, ставить свій підпис під висновком і на відкритій довідці особистої справи засудженого.