Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань

Підбиття підсумків. Під час спілкування створюються певні змістові орієнтири, які допомагають пацієнту розібратися з емоціями, практичними питаннями, що постають перед ними, та скласти плани наступних дій.

Акцентування. Якщо пацієнт уникає прямо казати про проблему, що стоїть перед ним та яку треба обговорити, консультант допомагає виділити те, що становить інтерес, підкреслюючи важливі моменти.

Упорядкування. Консультант допомагає своєму пацієнтові встановити зв'язок між фактами та почуттями. Упорядкування допомагає визначити, що потребує негайної уваги, а що можна відкласти.

Реагування. Консультант визнає та сприймає такі почуття пацієнтів, як гнів, злість, сум, страх тощо.

Повага. Консультант повинен брати до уваги погляди та переконання своїх пацієнтів та спиратись на них під час консультування.

4.1. Консультант повинен володіти достатнім запасом відомостей про ВІЛ і про клінічні прояви інфекції та бути обізнаним з новітніми розробками з діагностики та лікування СНІДу.

4.2. Мати уявлення про спосіб життя усіх груп ВІЛ-інфікованих та вміти тактовно обговорювати з ними їх побутові та сексуальні проблеми.

4.3. Знати про служби підтримки, що призначені для роботи з ВІЛ-інфікованими особами, бути здатним тактовно та доброзичливо контактувати з колом осіб, різних за фахом та способом життя.

4.4. Вміти розпізнавати найбільш поширені психосоціальні та клінічні ускладнення, що пов'язані з зараженням ВІЛ: підвищену тривожність, депресію, нав'язливі ідеї, схильність до самогубства, потребу та пошук можливості помсти тощо.

4.5. Якщо консультант не в змозі справитися з цими проблемами, то він повинен знати, до кого направити свого пацієнта. Для консультанта важливі не стільки формальна кваліфікація чи приналежність до певного фаху, скільки широкий кругозір, практичні навички, любов до людей та зацікавленість у своїй справі.

5.1. Передтестове консультування повинно забезпечувати людину інформацією такого роду і в такому обсязі, щоб це дало їй змогу прийняти рішення щодо доцільності тестування на ВІЛ. Ця інформація повинна бути зрозумілою за змістом та містити сучасні дані про можливі персональні, медичні, соціальні, психологічні та юридичні наслідки тестування. Консультування має розглядатись як позитивна дія, яка може призвести до зміни ризикованої поведінки людини. Рішення про проходження тестування повинно бути всебічно обміркованим.

5.2. Тестування на ВІЛ-інфекцію слід організовувати таким чином, аби унеможливити розголошення інформації. Обов'язковим повинно стати дотримання прав людини, що унеможливлювало би будь-яку дискримінацію. Консультативна робота повинна активно підтверджувати ці права та сприяти їх додержанню.

5.3. Консультації, що проводяться перед тестуванням, повинні передбачати аналіз можливості цієї людини справитися з інформацією щодо наявності в неї ВІЛ-інфекції і з тими змінами в її житті, що можуть у зв'язку з цим виникнути.

5.4. Розпитуючи про історію особистого життя, слід пам'ятати, що пацієнт:

може бути таким схвильованим, що не в змозі сприйняти все сказане консультантом;

може покладати на тестування невиправдані та надмірні надії;

може не розуміти, чому цікавляться його особистою поведінкою;

може не виявити прагнення змінити свою поведінку навіть при отриманні "позитивного" результату.

5.5. Наявні методики діагностики ВІЛ базуються на виявленні антитіл, які виробляються людиною, на вірус. Лише через 3 - 18 місяців у крові людини накопичується та кількість антитіл, яку можна ідентифікувати. У разі проведення консультацій перед тестуванням на ВІЛ слід повідомити пацієнта про те, що сучасні методи первинного тестування не є бездоганними - можливі хибні позитивні й хибні негативні результати. Вторинні тести значно збільшують достовірність тестування і дають надійне підтвердження у випадках, коли первинний результат був позитивним. Ці положення слід чітко роз'яснити пацієнтам.

5.6. Мета консультування перед тестуванням полягає в тому, щоб оцінити потребу тестування для цієї людини, надати інформацію, на підставі якої людина прийме рішення про доцільність тестування. Слід отримати уявлення про те, чи зможе ця людина правильно відреагувати на результат тестування і чи стане для неї факт ВІЛ-інфікованості тим фактором, який змусить її змінити поведінку.

5.7. Консультування, що проводиться до тестування на ВІЛ, повинно:

визначити, наскільки людина розуміється на питаннях ВІЛ-інфекції та СНІДу;

надати пацієнтові потрібну інформацію;

дати можливість обговорення наслідків позитивного або негативного результату тестування.

6.1. Надати пацієнтові загальну інформацію щодо ВІЛ/СНІДу:

6.1.1. Пояснити, що являє собою ВІЛ-інфекція, СНІД, особливості перебігу цієї інфекції.

6.1.2. Пояснити, що являє собою тест на ВІЛ, хто його проводить, який час треба чекати на результати тощо.

6.1.3. Пояснити деталі виконання тестування, в тому числі значення та різницю між позитивним, негативним та невизначеним результатом.

6.1.4. Обговорити можливості та значення отримання хибно-позитивного та хибно-негативного результату.

6.2. Вивчити ситуацію:

6.2.1. З'ясувати, чому пацієнт звернувся з проханням провести тестування.

6.2.2. Визначитись, наскільки правдивою є поведінка пацієнта та щирими - його відповіді.

6.3. Визначити адаптаційні здатності та напрями можливої підтримки:

6.3.1. З'ясувати, як особа реагувала на інші стресові ситуації в житті та якою може бути її реакція на повідомлення про можливий позитивний результат тесту.

6.3.2. Вивчити дані про сім'ю і друзів та хто з цих людей зможе підтримати пацієнта у разі "позитивних" результатів тестування.

6.3.3. Обговорити та розглянути можливості розвитку потрібних адаптаційних здатностей.

6.3.4. Запропонувати час на обдумування тому, хто здається невпевненим в потребі пройти тестування.

6.4. Забезпечити добровільне прийняття рішення та добровільну згоду на тестування.

6.4.1. Надати пацієнтові право самостійно прийняти рішення щодо тестування на ВІЛ.

6.4.2. Допомогти особі зважити всі можливі варіанти, перш ніж приймати остаточне рішення про проходження чи непроходження тесту.

6.5. Пояснити, що тестування є конфіденційним.

6.5.1. Роз'яснити заходи, що будуть вжиті медичними працівниками установи, на кожному з етапів проведення тестування щодо забезпечення конфіденційності звернень пацієнта та результатів дослідження.

6.5.2. Навести докази, що підтвердять недоцільність отримання робітниками установи інформації про результати тестування і що імені особи, яка є ВІЛ-інфікованою, не буде розкрито, як і не будуть розголошені імена осіб, які були статевими партнерами.

При проведенні консультацій після тестування слід розглядати два можливих результати: негативний та позитивний.

7.1. Консультування у разі негативного результату. Важливо обговорити значення негативного результату незалежно від того, чи очікували його чи ні. Звістка про те, що людина не інфікована на ВІЛ, може викликати відчуття полегшення або ейфорію. При цьому необхідно в бесіді підкреслити такі моменти:

7.1.1. Після інфікування ВІЛ повинен минути строк "вікна", щоб результати тестування могли бути визнані надійними. У переважній більшості випадків повинні минути щонайменше три місяці з моменту можливого зараження для того, щоб результати тестування могли вважатись надійними.

7.1.2. Подальшій небезпеці ВІЛ-інфікування можна запобігти лише шляхом зміни поведінки, що створює високий ризик інфікування. Слід пояснити все, що стосується заходів перестороги при статевих зносинах, а також небезпеки користування спільними шприцами, голками, ін'єкційним матеріалом.

7.2. Консультування при отриманні позитивного результату. Особам, у яких встановлено діагноз ВІЛ-інфекції або захворювання на СНІД, слід повідомити про це якомога раніше. Перша розмова повинна проходити конфіденційно, після чого пацієнтові слід дати час для усвідомлення ситуації. Після періоду попередньої адаптації слід доступно і на фактичному матеріалі пояснити, що означає таке повідомлення, при цьому не треба обговорювати прогнози. У цей момент потрібно запропонувати та надати підтримку, переважно моральну. Це також момент для подання ВІЛ-інфікованому надії на реальну можливість вирішення проблем, що можуть виникнути в зв'язку з інформацією про інфікування на ВІЛ. У деяких ситуаціях виправданою може бути розмова про можливості терапії деяких симптомів ВІЛ-інфекції та про ефективність нових антивірусних препаратів.

8.1. У системі медико-соціальної роботи з особами, які інфіковані на ВІЛ, чільне місце посідає консультування, що спрямоване на забезпечення психологічної підтримки, подання допомоги в визначенні проблем, що виникають, а також сприяння зміні поведінки пацієнта.

8.2. Необхідність консультування ВІЛ-інфікованих зумовлена такими чинниками:

8.2.1. Інфікування ВІЛ-інфекцією має довічний характер і може призвести до розвитку захворювання, що на сьогодні неможливо вилікувати. Володіння такою інформацією в інфікованої людини викликає глибокі зміни емоційної, поведінкової, соціальної сфер особистості. Життя ВІЛ-інфікованої людини передбачає постійну боротьбу зі стресами. Без адекватної реабілітації стресу, яка відповідає психоемоційному стану, життя ВІЛ-інфікованого втрачає сенс.

8.2.2. Загроза захворіти на СНІД породжує в людини страх і паніку. Інфіковані ВІЛ та його близькі нерідко не мають достовірної інформації щодо суті захворювання, шляхів передачі інфекції. Консультування забезпечує пацієнта обгрунтованою інформацією про основні аспекти ВІЛ-інфекції, способи безпечної поведінки та профілактики інфікування. Роз'яснення консультанта про ВІЛ/СНІД повинні переконати пацієнта в тому, що при додержанні деяких обмежень у поведінці він має можливість вести продуктивне і повноцінне життя. Соціально відповідальна поведінка інфікованої на ВІЛ особи дає таку можливість.

8.2.3. Консультування допомагає ВІЛ-інфікованому визначити спектр проблем, з якими йому доведеться зустрітися, виділити питання, які є найбільш невідкладними, і пропонує способи упорядкованого вирішення проблем. Це сприяє відновленню самовладання і контролю людини над власним життям. Пояснення консультантом медичних фактів та їхніх психосоціальних наслідків, конкретних прикладів допомагає пацієнтові знайти (зберегти) спокій і розібратися з проблемами, що виникають.

8.3. Консультування особи, яка є ВІЛ-інфікованою, - це постійний процес, що спрямований на допомогу пацієнтові в розумінні та вирішенні його проблем, що сприяє вмотивованій зміні поведінки, забезпечує психологічну підтримку ВІЛ-інфікованого.

8.4. Мета консультування полягає в забезпеченні психологічної допомоги, спрямованої на усвідомлення пацієнтом особистої відповідальності за новий спосіб життя, що пов'язаний з інфікуванням ВІЛ.

8.5. Консультативна робота повинна здійснюватись у формі індивідуальних розмов з обов'язковим забезпеченням конфіденційності інформації, що її отримав консультант від пацієнта.

8.6. Основні завдання консультування щодо ВІЛ/СНІД

8.6.1. Слід роз'яснювати пацієнтові в логічній та доступній формі потребу зміни небезпечної поведінки, що сприяє профілактиці поширення інфекції. Для цього потрібне обговорення шляхів передачі вірусу, "безпечних" або "з запобіганням" статевих дій, інших дій з низьким ризиком або без ризику, а також альтернативних форм поведінки.

8.6.2. Необхідно забезпечити можливість соціальної підтримки ВІЛ-інфікованого.

8.7. Зміст консультування

8.7.1. Консультування повинно надати пацієнтові час і можливість проаналізувати власне становище. ВІЛ-інфікований повинен відчути, що консультант розуміє і з повагою ставиться до його особистих потреб, побоювань, надій, цінностей, індивідуальних особливостей. Пацієнт повинен відчути під час спілкування з консультантом, що останній бачить у ньому людину.

8.7.2. Консультування повинно сприяти визначенню проблем, які виникають у зв'язку з інформацією про інфікування на ВІЛ. Нерідко пацієнти внаслідок глибокого емоційного потрясіння неадекватно оцінюють ситуацію, що склалась. Консультант повинен допомогти людині проаналізувати його проблеми, сприяти формуванню конструктивного і реалістичного підходу до їх вирішення.

8.7.3. Консультування повинно допомогти пацієнтові отримати інформацію про ВІЛ-інфекцію і СНІД, рекомендації щодо зміни способу життя, безпечних сексуальних дій і соціально відповідальної поведінки.

8.7.4. Консультування повинно сприяти підвищенню впевненості ВІЛ-інфікованого в тому, що він може керувати своїм життям. Консультант повинен надавати допомогу в оцінці можливих варіантів дій таким чином, щоб у пацієнтів зростала самоповага і відповідальність за прийняті рішення.

8.8. Консультування являє собою процес, під час якого пацієнт отримує належну психологічну підтримку, що допомагає впоратися зі стресовим станом, взяти на себе відповідальність за рішення та дії, що спрямовані на збереження його здоров'я.

9.1. Не керувати проявом почуттів пацієнта, а лише заохочувати їх висловлювання.

9.2. Не виносити судження і критичні оцінки тих тверджень, які вказують, що пацієнт не відповідає вимогам, що ставляться консультантом.

9.3. Не читати нотацій, не вказувати пацієнтові, як йому слід поводитись.

9.4. "Не навішувати" на ВІЛ-інфікованого "ярлика" або відносити його до якої-небудь категорії, замість спроби з'ясувати причину спонукання, побоювання та тривоги цієї людини.

9.5. Не робити спроби безпідставно переконувати, не намагатись викликати у ВІЛ-інфікованого недоречний оптимізм у ставленні до проблеми.

9.6. Не робити спроби змінити почуття пацієнта, доки він сам їх не змінить.

9.7. Не давати рекомендації до того часу, доки пацієнт не отримає достатньо інформації, щоб прийти до власного рішення.

9.8. Не вести бесіду в звинувачувальній формі.

9.9. Не стимулювати залежність пацієнта від консультанта, не заохочувати потребу в постійній присутності консультанта та в його вказівках.

10.1. У процесі консультування слід урахувати певну послідовність розвитку психологічних реакцій у пацієнтів. Робота з пацієнтом, якому тільки-но повідомили про його інфікування на ВІЛ, суттєво відрізняється від консультування людини, яка вже внутрішньо згодилась з вірусоносійством, але звернулась по допомогу через відчуття самотності, відчуженості, ізоляції.

10.2. Люди по-різному реагують на повідомлення про наявність у них ВІЛ-інфекції. Це визначається численними факторами різного порядку (особливо психологічними, соціальними, сімейними та інш.). Умовно можна виділити два етапи розвитку психологічних реакцій:

Перший - криза, що характеризується відчуттям великої небезпеки; людина вражена і розгублена, емоційно паралізована відсутністю будь-якого виходу із становища, що склалося, - абсолютна безнадія.

Другий - це поступова адаптація.

11.1. Коли пацієнт перебуває у стані кризи, то для нього є характерним переживання таких станів, як шоку, страху, несприйняття інформації. Передбачити реакцію пацієнта на інформацію про ВІЛ-інфікованість практично неможливо. У деяких людей може наступити шоковий стан, у інших - байдужість до отриманої інформації про ВІЛ-інфікування і усвідомлення свого стану лише при проявах захворювання на СНІД. Природно, шок є нормальною реакцією на повідомлення, що становить загрозу для життя. Цілком зрозумілий страх, зокрема страх неминучої смерті.

11.2. Зусилля консультанта повинні бути спрямовані на те, щоб людина змогла оволодіти собою. Це досягається шляхом прояву терпимості, надання емоційної підтримки, а також прямих запитань типу: "Чи збираєтесь Ви прожити залишок свого життя або ж вмирати весь цей час?" Консультант не повинен піддаватися паніці або надавати фальшивих, оптимістичних запевнень.

11.3. Під час консультування на етапі кризи виникає один з психологічних стресових механізмів - стрімке зрушення в сприйнятті своєї особистості. Іноді такий стан супроводжується імпульсивним пориванням до якихось дій. Ці дії можуть мати агресивне забарвлення, спрямоване на оточуючих, на себе, у т. ч. й на консультанта. Консультант на такі прояви не повинен ображатись. Психологічна підтримка саме в цей момент, прийняття реакції пацієнта і співчуття йому з приводу його стану дають змогу заощадити час для включення в дію механізмів психологічної адаптації. Важливо при цьому, не применшуючи небезпеки загрози здоров'ю, підкреслити значимість того часу, що є у пацієнта до можливого захворювання на СНІД. Консультанту треба зняти у пацієнта відчуття унікальності ситуації, в якій він опинився. Цього можна досягти, наводячи приклади з життя відомих людей, що інфіковані ВІЛ, багато з яких виявляли творчу активність та інтерес до життя, усвідомлюючи при цьому неможливість вилікуватися.

11.4. Під час консультування на етапі кризи велику роль для інфікованого відіграє можливість звернення до людини, яка об'єктивно, неупереджено і з повагою обговорить проблему і ситуацію, що склалась, надасть психологічну допомогу.

11.5. Важливу роль на етапі кризи відіграє створення консультантом системи безперервної підтримки пацієнта. У цей час консультанту важливо завоювати довіру пацієнта до себе, що надасть змогу надалі проводити консультативну роботу більш продуктивно. Значною мірою зросте довіра до консультанта, якщо пацієнт зможе зберегти власну анонімність.

12.1. Адаптація до стану ВІЛ-інфікованості припускає переживання пацієнтом різних емоційних станів - розгубленості, тривоги, депресії, відчуття провини та втрати, зниження самоповаги, страху хвороби, страху залишитися покинутим, гніву, дратівливості, переживання залежності і втрати контролю над власним життям.

12.2. Емоційні стани на етапі адаптації не носять "гострого", кризового характеру. Пацієнт поступово оволодіває ситуацією і намагається знайти адекватні способи життєдіяльності, що задовольнять його потреби, інтереси та цінності. Консультант, який уважно спостерігає за темпами прийняття пацієнтом рішень, розвитком нового ставлення до себе, поновленням соціальних зв'язків, оволодінням новим способом життя, може оцінити ступінь адаптованості пацієнта до вірусоносійства.

12.3. Консультант на цьому етапі повинен бути готовим до можливих зривів психологічної адаптації, звертаючи увагу на висловлювання суїцидального характеру, особливо на фоні депресивного стану в поєднанні з невисоким рівнем тривожності. Згадування про сприйняття акту суїциду іншими людьми, відкрите та чесне обговорення проблеми допомагають зняти відчуття безнадійності та звернути думки ВІЛ-інфікованого на існуючі позитивні можливості.

12.4. У процесі консультування на цьому етапі слід ураховувати специфіку станів, що перераховані вище. Тривожність являє собою реакцію на такі фактори, як страх і невпевненість у майбутньому, побоювання відносно можливості зараження партнерів та близьких, стурбованість майбутнім дітей або рідних, страх утратити соціальну підтримку і залишитися самотнім. Готовність консультанта поставитись до тривожності як до реакції, що очікується та передбачається, запропонувати емоційну підтримку допомагає послабити тривожність та поновити спроможність розсудливо міркувати і вирішувати.

12.5. Вірусоносіння може бути пов'язане з таємними сторонами життя (позашлюбні зв'язки, гомосексуальні схильності, зловживання наркотиками тощо), які можуть стати відомими іншим. У таких випадках у пацієнта може виникнути страх залишитись покинутим. Консультант повинен обговорити з пацієнтом ці питання в такому напрямі, щоб зробити все можливе для збереження нормальних стосунків у сім'ї і з друзями. Якщо людина опиниться в положенні покинутої, то консультанту треба забезпечити підтримку, яка б компенсувала ці втрати, допомагала вибрати інші емоційні опори.

12.6. ВІЛ-інфіковані часто зазнають відчуття глибокої втрати. Вони втрачають надію на майбутнє (наприклад, мати дітей, досягти успіхів у роботі, підвищити положення в суспільстві тощо). Завдання консультанта - дати пацієнтові змогу обговорити ці проблеми.

12.7. ВІЛ-інфікована людина може відчувати провину стосовно інших людей, яких вона могла заразити або заразила, докори сумління відносно тієї поведінки, яка призвела до зараження на ВІЛ. Виникають ідеї самозвинувачення, відбувається втрата самоповаги. Консультанту слід виявити розуміння і дозволити пацієнтові обговорити переживання докорів сумління і власної нікчемності. Дуже важливо допомогти пацієнтові поновити і зберегти самоповагу, оскільки це визначає можливість продуктивної зміни поведінки та прийняття відповідальних рішень.

12.8. Деякі ВІЛ-інфіковані можуть бути дратівливими, розлюченими, оскільки вважають себе "невдахами" через те, що вони заражені, їм постійно здається, що до них неуважно ставляться. Консультанту доводиться стикатися з проявами гніву ВІЛ-інфікованого як на себе, так і на свою сім'ю, долю, обслугу закладу, в якому він перебуває. Визначаючи природність цих проявів і не лякаючись їх, консультант повинен допомагати пацієнтові перебороти їх.

12.9. Інфікування на ВІЛ викликає значні зміни способу життя пацієнта. Одноманітність життя, яке все більше регламентується в діяльності, дієті, соціальних контактах, часто викликає озлоблення. Обурення з приводу вимог додержуватись регламентованого режиму може призвести до відмови від консультативної допомоги або медичних рекомендацій. Консультант повинен обговорити всі можливі зміни в житті пацієнта. У разі необхідності треба відверто висловити всі можливі наслідки вірусоносійства як для пацієнта, так і для оточуючих його людей.

12.10. Дуже серйозною проблемою в проведенні консультацій може стати психологічний стан пацієнта, зумовлений почуттям залежності, безпорадності та втратою контролю над власним життям. Консультант повинен здійснити заходи, спрямовані на поновлення у пацієнта відчуття незалежності і самоконтролю.

12.11. Консультант повинен терпляче і ненав'язливо згадувати про всі, навіть найменші прояви турботи про пацієнта з боку сім'ї, друзів, обслуги, підкреслюючи їх неформальність, тепло. Вираз обличчя, голос консультанта повинні виражати співчуття, увагу та розуміння до всього, що говорить пацієнт. Ключем у розмові може стати така фраза: "Я розумію, що Ви зараз в дуже поганому настрої. Вам тяжко, Вам здається, що Вас не люблять, але Ви в цьому не винні, так виявляє себе захворювання. Я дуже хочу допомогти Вам, тому, що я Ваш друг і ставлюсь до Вас доброзичливо. Ви завжди можете покластися на мене в тяжку хвилину, я не залишу Вас наодинці з Вашими проблемами".

12.12. На етапі адаптації консультування базується головним чином на емоційній підтримці і співпереживанні. При ВІЛ-інфекції основна проблема інфікованого - проблема вилікування на сьогодні не вирішена. Але є можливість допомогти людині виробити ряд альтернативних дій, що дозволяють перебороти складнощі, які виникають у зв'язку з інфікованістю на ВІЛ.

Ці рекомендації підготовлені для психологічної підтримки ВІЛ-інфікованих, у яких немає органічних уражень нервової системи і з якими можливий продуктивний психологічний контакт. У інших випадках консультування треба проводити в співпраці з психіатром.

1.1. Деякі аспекти діяльності персоналу місць позбавлення волі можуть створити передумови для його інфікування заразними хворобами, у тому числі й ВІЛ-інфекцією.

1.2. Основною стратегією запобігання інфікуванню є усвідомлення того, що будь-яка рідина або субстанція організму ув'язненого може бути потенційно інфікованою.

1.3. Небезпека інфікування виникає під час обшуку, роботи з агресивними особами або такими, які навмисно себе поранили, чи у випадку пригоди, коли пролилася кров або інші біологічні рідини (спроби самогубства, бійки тощо).

2.1. Предмети, які можна знайти у заарештованих чи засуджених (леза для гоління, які зашиті у відвороти одягу, приклеєні під столами, сховані в шматках мила, у книгах; шпильки та голки, що сховані в лацканах одягу; інструментарій для ін'єкцій, схований у кулькових авторучках, усередині різних труб тощо), можуть стати чинниками поранення шкіри або слизових оболонок.

2.2. Головним ризиком інфікування персоналу, що проводить обшук, є укол голкою або іншим гострим предметом, який може містити на собі залишки крові, та попадання крові або інших біологічних речовин до відкритої рани чи садно на шкірі або на слизовій оболонці. Особі, яка буде виконувати обшук, необхідно дотримуватись таких правил:

2.2.1. Накрити пластирем усі порізи та садна на шкірі.

2.2.2. На час обшуку вдягати шкіряні рукавички, особливо у разі обшуку тих місць, де можливий ризик порізу шкіри.

2.2.3. Одягати додатково гумові рукавички у разі, якщо існує можливість контакту з кров'ю або іншими біологічними рідинами та субстанціями другої людини.

2.2.4. Якщо можна, "використовувати очі, а не руки", - дивитись, але не торкатись. Наприклад, коли під столом приклеєний якийсь предмет, то спочатку його потрібно уважно роздивитись і лише потім торкатись руками.

2.2.5. Особливо обережно слід оглядати одяг. Там, де це можливо, запропонувати ув'язненому самому звільнити свої кишені й показати білизну. Запропонувати ув'язненому своїми руками промацати свій одяг.

2.2.6. Усі вилучені речі, в першу чергу - гострі, з ознаками забруднення кров'ю, необхідно з усіма належними пересторогами помістити в контейнер для подальшої утилізації. Бажано, щоб указані предмети поміщав у контейнер сам ув'язнений. Забороняється використовувати целофановий пакет як контейнер.

3.1. У випадку акту насильства ризик інфікування може виникнути під час ударів, укусів, уколів гострими предметами. Необхідно пам'ятати, що хоча ризик заразитись ВІЛ від уколу або від крові, яка пролилась, досить малий, але він існує. Тому важливо, щоб працівники установ, які мають справу з актами насильства та обшуком, захищали себе за допомогою таких заходів перестороги:

3.1.1. Необхідно завчасно оцінити можливість ризику.

3.1.2. У разі виникнення ситуації, що призвела до конфлікту, - покликати на допомогу.

3.1.3. Використати спеціальні засоби та спорядження для контролю та запобігання насильству.

3.1.4. Уникати контакту з кров'ю та біологічними рідинами ув'язнених.

3.1.5. У разі розливання крові потерпілого під час насильницьких дій, спроби самогубства тощо, ізолювати місце розлиття з подальшим його дезінфікуванням та прибиранням.

3.2. У разі виникнення ситуації, яка може призвести до ризику інфікування (поранення шкіри чи слизової оболонки, попадання крові або інших рідин), працівник повинен ужити таких заходів:

3.2.1. Якщо травма з пошкодженням шкіри - стиснути її навколо уколу або укусу, видавити 2 - 3 краплини крові, промити уражене місце водою з милом.

3.2.2. У разі попадання крові та інших біологічних рідин іншої особи в очі, рот - ретельно промити очі, прополоскати рот проточною водою.

3.2.3. Негайно звернутися до працівників медичної частини установи для подання невідкладної медичної допомоги і дезінфекції місця травмування, потім, у разі потреби, - у поліклініку за місцем медичного обслуговування для подальшого медичного нагляду.

У Заходах викладені основні принципи організації протиепідемічного режиму, медичної допомоги, заходів захисту медичних працівників від інфікування на ВІЛ та інших хвороб, які передаються парентеральним шляхом, при поданні медичної допомоги у лікувальних закладах Державного департаменту України з питань виконання покарань, незалежно від наявності в них ВІЛ-інфікованих.

1.1. З кров'ю та іншими біологічними рідинами організму людини можуть передаватись як ВІЛ, так і збудники інших інфекційних хвороб (сифілісу, вірусних гепатитів тощо). Під час проведення медичних маніпуляцій, пов'язаних із пошкодженням цілісності шкіри та слизових оболонок пацієнта, не виключена можливість інфікування.

1.2. Медичний персонал завжди, незалежно від наявності в установі ВІЛ-інфікованих, повинен ставитись до крові та біологічних рідин кожного пацієнта, як до потенційно інфікованих збудником ВІЛ або іншої інфекційної хвороби.

2.1. При поданні медичної допомоги будь-якому пацієнтові медичні працівники повинні дотримуватись такого порядку:

2.1.1. Під час підготовки до проведення маніпуляцій переконатись у наявності й цілісності аптечки подання першої медичної допомоги.

2.1.2. Усі медичні маніпуляції, хірургічні втручання здійснювати у медичних халатах, фартухах (у разі необхідності) та гумових рукавичках.

2.1.3. Перед одяганням рукавичок обробляти шкіру нігтьових фаланг розчином йоду.

2.1.4. Захисні екрани або окуляри для обличчя повинні обов'язково використовуватись під час виконання процедур, які супроводжуються розбризкуванням крові, інших рідин, розлітанням осколків кісток пацієнта тощо.

2.1.5. Попереджати можливі травми шкіри ріжучими та колючими предметами, не маніпулювати голками після їх використання, не вдягати на них ковпачки.

2.1.6. Ріжучий та колольний інструментарій під час проведення маніпуляцій не передавати безпосередньо з рук у руки, для подальшого використання тримати його в зоні гарантованої видимості.

2.1.7. Використаний медичний інструментарій обов'язково слід піддавати дезінфекції. Чищення і передстерилізаційну обробку використаного медичного інструментарію проводити лише в гумових рукавичках із дотриманням максимальної обережності.

2.1.8. Запобігати контактам своєї шкіри та слизових оболонок з відкритими ранами і слизовими оболонками пацієнта. У разі наявності пошкоджень шкіри перед початком роботи їх слід закривати пластирем.

2.2. Лабораторно-діагностичні дослідження повинні здійснюватись з дотриманням таких правил:

2.2.1. Медичні працівники, які виконують роботу зі зразками крові, сироватки, інших біологічних рідин пацієнтів, обов'язково повинні використовувати халати, фартухи, гумові рукавички, захисні окуляри, екрани.

2.2.2. Під час добору зразків крові, біологічних рідин слід бути обережним для попередження забруднення зовнішньої поверхні контейнера. Усі зразки слід надійно закривати для попередження розлиття при транспортуванні. Лабораторні бланки, що є супровідними документами для зразків, класти до контейнера забороняється.

2.2.3. Під час роботи з біологічними рідинами пацієнтів у лабораторії повинні використовуватися лише автоматичні піпетки, у разі відсутності - піпетки з гумовою грушею. Заповнення піпеток з засмоктуванням ротом категорично забороняється.

2.2.4. Усі без винятку об'єкти (лабораторне обладнання, посуд та інші), що забруднені кров'ю або іншими біологічними рідинами, вважаються інфікованими і підлягають обов'язковій дезінфекції.

2.3. При поданні стоматологічної допомоги:

2.3.1. Медичні працівники повинні користуватись гумовими рукавичками, масками, захисними екранами або окулярами.

2.3.2. Під час проведення маніпуляцій у порожнині рота постійно використовувати відсмоктувач крові та слини. Лікар займає таке положення біля хворого, яке унеможливлювало попадання рідин ротової порожнини на нього. До крові та слини слід ставитись як до вже інфікованих.

2.3.3. Кров, слину після маніпуляцій слід ретельно змити з матеріалів, які використовувались у порожнині рота, продезінфікувати всю поверхню інструмента, а не лише безпосередньо контактні. Обов'язково продезінфікувати зліпки перед відправленням до зубопротезної лабораторії.

2.3.4. Стоматологічне обладнання та робочі поверхні, які недоступні для дезінфекції, але можуть бути забруднені біологічними рідинами пацієнта, слід попередньо обгортати водонепроникним папером та замінювати папір перед наступним пацієнтом.

2.3.5. Після кожного пацієнта використані стоматологічні бори обов'язково піддавати стерилізації.

2.4. Медичному персоналу на робочому місці забороняється вживати їжу, пити, палити, користуватись косметикою. Медичний персонал після закінчення роботи повинен вимити руки, сховати в індивідуальні шафи робочий одяг.

3.1. На робочих місцях медпрацівників слід постійно мати аптечку первинної медичної допомоги, в якій повинні бути: дезінфікувальні речовини (70 % розчин етилового спирту, 1 % та 3 % розчини хлораміну, 0,05 % розчин марганцевокислого калію, 1 - 2 або 3 % розчин протарголу, 3 - 5 % спиртовий розчин йоду), вата, бинти, піпетки, лейкопластир.

3.2. Під час проведення оживлення пацієнта методом "з рота до рота" слід використовувати чисту тканину або носовичок.

3.3. На час вдягання медичним працівником гумових рукавичок у разі зупинення кровотечі запропонувати пацієнтові (з урахуванням його стану) самому натиснути чистою тканиною на місце кровотечі.

3.4. Кров та інші біологічні рідини пацієнта при попаданні на шкіру медпрацівника - дезінфікують протягом найближчої хвилини 1% розчином хлораміну або 70 % етиловим спиртом чи 0,05 % розчином марганцевокислого калію, потім миють з милом.

3.5. У разі будь-якого проколу шкіри медпрацівника, пов'язаного з виконанням медичних маніпуляцій, слід швидко зняти рукавички, вичавити 2 - 3 краплини крові, зняти їх ватою, обробити пошкодження 70 % розчином спирту, потім змастити 3 - 5 % настойкою йоду.

3.6. У разі попадання біологічної рідини пацієнта на слизові оболонки їх терміново обробляють 0,05 % розчином марганцевокислого калію, рот та горло полощуть 70 % розчином спирту або 0,05 % розчином марганцевокислого калію чи 1 % розчином борної кислоти. Очі промивають 1 % розчином борної кислоти, у ніс закапують 1 % розчин протарголу (3 - 4 краплі).

4.1. Прибирання, дезінфекція розлитої крові та біологічних рідин повинні виконуватись медичним працівником у халаті, фартуху та гумових рукавичках. Потрібно використовувати одноразові серветки, рушники та інші одноразові матеріали.

4.2. Прибирання належить розпочинати лише після попередньої дезінфекції місця пролиття шляхом заливання місця розливу 10 % розчином хлорного вапна з експонуванням не менше 15 хвилин. Просякнуті кров'ю та дезрозчином серветки, рушники, ганчірки, інше сміття з місця розлиття збирається з дотриманням усіх пересторог в поліетиленові пакети для подальшої утилізації.

4.3. Після виконання вказаної роботи слід замінити спецодяг та вимитись гарячою водою з милом.

1. Начальник лікарні для засуджених керує її діяльністю та несе особисту відповідальність за виконання завдань, поставлених перед нею. За відсутності начальника лікарні його обов'язки виконує заступник з медичних питань або один з начальників відділень.

2. Начальник лікарні повинен:

2.1. Розподіляти обов'язки серед своїх заступників, начальників відділень, координувати роботу всіх структурних підрозділів лікарні.

2.2. Забезпечувати організацію висококваліфікованої стаціонарної допомоги засудженим із застосуванням комплексної терапії, лікувального харчування, фізіотерапевтичних методів лікування, лікувальної фізкультури та інших методів відновного лікування в умовах лікарні.

2.3. Вживати заходів для вдосконалення лікувально-діагностичного процесу в лікарні, ефективного використання ліжкового фонду, зниження летальності, удосконалювати форми та методи управління підрозділами лікарні, впроваджувати в практику роботи елементи наукової організації праці.

Організовувати вивчення, узагальнення та поширення досвіду роботи передових лікувально-профілактичних установ Державного департаменту України з питань виконання покарань та органів охорони здоров'я.

2.4. Здійснювати планування роботи лікарні та організовувати її виконання. Розглядати і затверджувати плани роботи структурних підрозділів лікарні, графіки роботи лікарів-ординаторів, правила внутрішнього розпорядку лікарні, а також посадові інструкції персоналу. Періодично здійснювати перевірку діяльності підлеглих працівників з метою контролю виконання ними обов'язків та вжиття планових заходів.

2.5. Систематично доводити до відома персоналу лікарні накази, вказівки та інструктивно-методичні матеріали вищих органів, інформацію про нові методи та засоби профілактики, діагностики та лікування, забезпечувати їх своєчасне виконання та впровадження.

2.6. Здійснювати своєчасну та ретельну перевірку надзвичайних подій у лікарні, а також випадків пізньої госпіталізації, раптової смерті, несвоєчасного надання медичної допомоги, внутрілікарняної інфекції тощо. Про результати перевірки та вжиті заходи начальник лікарні доповідає керівництву управління (відділу) Держдепартаменту, а також старшому медичному начальнику.

2.7. Організовувати та регулярно проводити клініко-анатомічні конференції, лікарняні наради, консиліуми, ранкові лікарські конференції - планові та позачергові (в тому числі і нічні) обходи відділень, кабінетів та інших підрозділів лікарні.

2.8. Забезпечувати роботу, пов'язану з добором, розстановкою, вихованням і підвищенням кваліфікації медичних працівників та іншого персоналу лікарні.

2.9. Аналізувати дані про відповідність наявної матеріально-технічної бази лікарні фактичній потребі, вживати заходів з її модернізації, зміцнення та збереження.

2.10. Забезпечувати підтримання в лікарні санітарно-гігієнічного порядку та протиепідемічного режиму, а також упорядковувати та озеленювати її територію.

2.11. Забезпечувати виконання правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, дисципліни серед персоналу лікарні, режиму утримання хворих засуджених і персоналу господарчої частини. Вирішувати питання, пов'язані з передчасним виписуванням хворих і вживанням інших заходів до засуджених у зв'язку з порушеннями ними режиму утримання та правил внутрішнього розпорядку для хворих.

2.12. Забезпечувати складання звітів про діяльність лікарні та своєчасне подання їх у медичні відділи (відділення) управлінь (відділів) Департаменту.

2.13. Організовувати якісний і своєчасний розгляд пропозицій, скарг та заяв засуджених і їх родичів з прийняттям стосовно кожного з них конкретного рішення та здійснювати контроль за їх виконанням.

2.14. Забезпечувати зв'язок та послідовність взаємодії між лікарнею та медичними частинами в обслуговуванні хворих. Розробляти графіки регулярних виїздів фахівців лікарні до УВП закріплених областей з метою надання практичної допомоги щодо виявлення хворих засуджених на планове лікування.

Організовувати підготовку та надсилати до медичних частин установ методичні та інформаційні листи з аналізом результатів обстеження хворих, направлених у лікарню (розбіжність діагнозів і грубі помилки, допущені персоналом медичних підрозділів при обстеженні та лікуванні хворих до їх направлення в лікарню).

2.15. Систематично аналізувати та контролювати лікувально-профілактичну роботу в медичних частинах СІЗО та УВП закріплених областей.

2.16. Забезпечувати участь спеціалістів лікарні у вивченні загальної захворюваності та захворюваності з тимчасовою втратою працездатності (ТВП) засуджених, у розробці і проведенні оздоровчих та санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на зниження захворюваності з ТВП, інвалідності і смертності.

2.17. Направляти лікарів-фахівців до установ виконання покарань для надання практичної допомоги працівникам медичних частин в організації роботи та засвоєння нових методів і засобів профілактики, діагностики та лікування, проведенні профілактичних оглядів і участі в роботі виїзних засідань лікарсько-трудової комісії.

2.18. Викликати лікарів з медичних частин слідчих ізоляторів та установ виконання покарань для підготовки на робочому місці, участі в лікарняних клінічно-анатомічних конференціях, за домовленістю з медичними відділами (службами) управлінь Департаменту.

2.19. Забезпечувати готовність лікарні до роботи в надзвичайних умовах, до евакуації хворих у разі пожежі або іншого стихійного лиха, контроль за виконанням протипожежних заходів.

2.20. Забезпечувати зберігання медичної документації, наркотичних, сильнодійних та інших медичних препаратів у структурних підрозділах лікарні згідно з чинними правилами.

3. Виконуючи свої обов'язки, начальник лікарні має право:

3.1. Разом з керівництвом управління (відділу) Департаменту вирішувати питання щодо прийняття медичних працівників на посади начальницького складу:

- прийняття та звільнення службовців і робітників;

- заохочування та накладання в установленому порядку стягнень на персонал лікарні та засуджених, які перебувають на лікуванні та використовуються для господарського обслуговування;

- підготовки та видання наказів щодо організації роботи лікарні;

- розпорядження кредитами, укладання договорів;

- давати пропозиції керівництву управління (відділу) Департаменту, а також адміністрації установи з питань господарського забезпечення лікарні, організації лікувального процесу та режиму утримання засуджених.

3.2. Брати участь у роботі нарад, де розглядаються питання, що стосуються діяльності лікарні.

3.3. Подавати на розгляд та обговорення керівництву управління (відділу) Департаменту питання про поліпшення медичного обслуговування і охорони здоров'я підслідних та засуджених.

4. У своїй діяльності начальник лікарні підтримує взаємозв'язки з питань:

4.1. Керування лікарнею - з місцевими органами охорони здоров'я.

4.2. Медичного забезпечення - з аптечними управліннями В/О "Фармація" та організаціями, що здійснюють торгівлю медичними препаратами, магазинами медичної техніки.

4.3. Вивчення передового досвіду, отримання допомоги фахівців у проведенні консультацій, конференцій, підготовка медичних кадрів на робочих місцях, виділення місць для госпіталізації засуджених за відповідних показань - з головними лікарями лікарень органів охорони здоров'я.

4.4. Забезпечення лікарні донорською кров'ю та кровозамінниками - з головним лікарем станції переливання крові.

4.5. Впровадження у практику нових методів, засобів діагностики та лікування - з науково-дослідними та медичними інститутами за місцем дислокації лікарні.

4.6. Оперативного слідкування за епідемічною ситуацією серед населення - з місцевою санітарно-епідеміологічною станцією та СЕС ГУМВС, УМВС України в Криму, областях.

4.7. Забезпечення лікарні засобами санітарно-гігієнічного та медичного виховання - з центрами здоров'я та Центрами з профілактики СНІД.

4.8. Підтримання санітарного порядку та збереження епідеміологічного благополуччя в лікарні - з медичним управлінням Департаменту, медичними відділами (відділеннями) управлінь (відділів) Департаменту.

4.9. Режиму утримання, виховної роботи серед засуджених, фінансування діяльності лікарні, розвитку ліжкового фонду, проведення ремонтних робіт - з адміністрацією УВП, до складу якої входить лікарня та управлінням (відділом) Департаменту.

5. Результати роботи начальника лікарні оцінюються за такими критеріями:

5.1. Показники діяльності лікарні (ефективне використання ліжкового фонду, відсутність необгрунтованих відмов у госпіталізації, грубих помилок лікувально-діагностичного процесу, летальності, пов'язаної з незадовільною організацією роботи відділень).

5.2. Відсутність у лікарні надзвичайних випадків, порушення законодавства, обгрунтованих скарг на якість лікування та діагностичного процесу, фактів неуважного та бездушного ставлення до хворих.

5.3. Оптимальний розподіл посадових обов'язків серед підлеглих працівників, забезпечення контролю за виконанням працівниками планових та інших завдань.

5.4. Компетентність з питань управління, знання нормативних документів, що регламентують діяльність лікувально-профілактичних закладів кримінально-виконавчої системи України.

5.5. Використання в роботі статистичних методів аналізу та оргтехніки, знання основ науки управління та менеджменту.

5.6. Вдосконалення знань та підвищення професійної підготовки персоналу лікарні.

5.7. Підтримання санітарного порядку та епідеміологічного благополуччя в лікарні, естетики та інтер'єру лікувального закладу.

5.8. Знання ділових і моральних якостей працівників, піклування про поліпшення умов їх праці, збереження здоров'я.

5.9. Підтримання сприятливого психологічного клімату у колективі, відсутність нерозв'язаних конфліктних ситуацій.

1.1. Медичний відділ (відділення, група) управління (відділу) Департаменту є самостійним структурно-функціональним підрозділом управління (відділу) Департаменту.

1.2. Медичний відділ (відділення) у своїй діяльності керується Конституцією України, законодавством України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами Державного департаменту України з питань виконання покарань, вказівками і розпорядженнями медичного управління Департаменту, наказами та розпорядженнями управління (відділу) Департаменту, нормативними актами Міністерства охорони здоров'я України - при поширенні їх дії на відомчу систему охорони здоров'я, цим Положенням.

1.3. Відділ (відділення) організовує надання лікувально-профілактичної допомоги особам, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи.

1.4. Структура та штати відділу (відділення) затверджуються наказом директора Департаменту.

1.5. Відділ (відділення) очолює начальник*, який безпосередньо підпорядкований начальнику управління (відділу) Департаменту, з питань охорони здоров'я - начальнику медичного управління Департаменту. Начальник відділу (відділення) призначається на посаду і звільняється з неї наказом начальника управління (відділу) Департаменту за погодженням з начальником медичного управління Департаменту.

1.6. Начальник відділу (відділення) є головою спеціальної лікарської комісії та комісії з атестації середнього медичного персоналу. В управліннях (відділах) Департаменту, де не передбачені медичні відділи (відділення), - найбільш досвідчений в питаннях організації медичної допомоги лікар, який працює в підрозділах управління (відділу) Департаменту.

1.7. Начальник відділу (відділення) є посадовою особою, наділеною правом самостійного прийняття рішень з питань, віднесених до його компетенції, правом підпису документів, представництва.

1.8. Робота відділу (відділення) будується на засадах планування, поєднання колегіальності в обговоренні та єдиноначальності при розв'язанні службових завдань з установленням особистої відповідальності кожного працівника за доручену справу.

1.9. Для колегіального вирішення питань, віднесених до компетенції відділу (відділення), та прийняття узгоджених рішень щодо найважливіших напрямків діяльності при відділі (відділенні) створюється медична рада, що діє відповідно до Положення, затвердженого начальником управління (відділу) Департаменту.

1.10. З метою визначення професійного рівня, обсягу знань та практичних навичок середніх медичних працівників у відділі (відділенні) створюється атестаційна комісія, що діє згідно з Положенням про порядок проведення атестації лікарів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 19 грудня 1997 року N 359, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 січня 1998 року за N 14/2454. Склад комісії затверджується наказом начальника управління (відділу) Департаменту.

1.11. З питань охорони здоров'я відділу (відділенню) підпорядковані медичні підрозділи установ, закладів освіти Департаменту, дислокованих на території республіки Крим, області.

1.12. Діловодство у відділі (відділенні) ведеться самостійно у відповідності до нормативних актів Департаменту.

1.13. Фінансування діяльності відділу (відділення) здійснюється з бюджету управління (відділу) Департаменту згідно із затвердженими кошторисами на утримання лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних закладів. Для додаткового фінансування діяльності відділу (відділення) у встановленому законодавством порядку можуть залучатися кошти, отримані внаслідок позабюджетної, господарської, наукової або іншої дозволеної законодавством діяльності підпорядкованих йому підрозділів, а також кошти, передані або пожертвувані на цю мету юридичними чи фізичними особами. Відділ (відділення) може користуватися матеріальними засобами або цінностями, одержаними внаслідок надання гуманітарної допомоги.

1.14. Ведення фінансово-бухгалтерського обліку здійснюється бухгалтерією управління (відділу) Департаменту.

1.15. Відділ (відділення) розташовується у виділених у його розпорядження службових приміщеннях з дотриманням санітарно-гігієнічних вимог та забезпеченням умов для ефективного функціонування.

1.16. Матеріально-технічне та господарське забезпечення діяльності відділу (відділення, групи) покладено на відповідні служби управління (відділу) Департаменту.

2.1. Організація надання лікувально-профілактичної допомоги особам, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи.

2.2. Розробка, координація та контроль заходів щодо усунення причин і умов виникнення та поширення спалахів інфекційних хвороб, професійних захворювань, епідемій та епізоотій, отруєнь і радіаційних уражень населення, яке обслуговується.

2.3. Розроблення заходів, спрямованих на попередження шкідливого впливу навколишнього середовища на здоров'я населення, яке обслуговується.

3.1. Організація надання медичної допомоги в підпорядкованих лікувально-профілактичних закладах, здійснення контролю та аналізу їх діяльності, розроблення заходів щодо вдосконалення їх роботи. Розроблення та здійснення заходів щодо підвищення ефективності використання наявних матеріальних, кадрових та фінансових ресурсів, упровадження в практику діяльності медичних закладів сучасних досягнень медичної науки та передового досвіду.

3.2. Проведення аналізу стану здоров'я осіб, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи. Здійснення залежних від нього заходів щодо попередження та зниження захворюваності, інвалідності, смертності.

3.3. Вивчення потреби в амбулаторно-поліклінічній, стаціонарній допомозі. Унесення в порядку, що діє, пропозицій щодо організації та реорганізації медичних закладів та підрозділів, вдосконалення їх структури та штатів.

3.4. Розроблення і здійснення заходів щодо розвитку мережі медичних закладів (підрозділів), зміцнення їхньої матеріально-технічної бази, забезпечення лікувально-діагностичним обладнанням, медикаментами тощо.

3.5. Підготовка та внесення в установленому порядку пропозицій і обгрунтування потреби в штатній чисельності, проекти кошторису на утримання лікувально-профілактичних закладів для осіб, які перебувають у СІЗО та УВП.

3.6. Організація контролю за дотриманням на підприємствах, у підрозділах та установах управлінь (відділів) Департаменту, учбових закладах санітарно-гігієнічних та протиепідемічних норм та правил, а також організація роботи з санітарно-гігієнічного виховання.

3.7. Проведення збору інформації про випадки інфекційних захворювань, надзвичайні події, пов'язані з загрозою для стану здоров'я працівників кримінально-виконавчої системи, про працівників, які постраждали при виконанні службових обов'язків, надзвичайних обставинах (стихійні лиха, аварії тощо). Забезпечення своєчасного та повного надання інформації у медичне управління Департаменту.

3.8. Надання допомоги медичним службам закладів освіти Департаменту в організації лікування та профілактики захворювань працівників, курсантів та слухачів.

3.9. Здійснення взаємодії з органами і установами охорони здоров'я іншого підпорядкування в організації медико-санітарного забезпечення осіб, які перебувають у СІЗО та УВП, підготовка проектів договорів про науково-практичне співробітництво, організація та координація роботи з їх виконання.

3.10. Проведення роботи з підготовки медичних установ до діяльності в умовах особливого періоду, при надзвичайних ситуаціях. Розробка заходів з мобілізаційної підготовки та цивільної оборони, організація їх виконання. Організація навчання особового складу кримінально-виконавчої системи з питань надання першої медичної допомоги.

3.11. Вивчення рівня професійної підготовки працівників медичних закладів, організація та здійснення її обліку, робота з перепідготовки, підвищення кваліфікації, направлення лікарів на атестаційну комісію при медичному управлінні Департаменту.

3.12. Упровадження в діяльність медичних установ єдиних уніфікованих форм первинної облікової документації, контролю за організацією та правильністю ведення статистичного обліку, а також повнотою та достовірністю статистичної інформації, яка надається медичними закладами. Розроблення та представлення в порядку, що діє, зведених статистичних звітів про медичне забезпечення.

3.13. Розгляд звернень, пропозицій, заяв та скарг, які надходять до відділу (відділення), приймання громадян, забезпечення адекватного та своєчасного вирішення порушених питань. Аналіз причин, що породжують обгрунтовані скарги, здійснення заходів щодо їх усунення.

4.1. Начальник організовує роботу відділу (відділення) і несе персональну відповідальність за виконання покладених на відділ (відділення) завдань та функцій, вдосконалює форми та методи роботи, її ефективність. Забезпечує дотримання дисципліни, правил внутрішнього розпорядку.

4.2. Здійснює разом з кадровим апаратом підбір, розстановку та професійну підготовку працівників відділу (відділення), керівників медичних закладів, створює резерв на висунення і організовує роботу з ним.

4.3. Визначає обов'язки працівників та встановлює міру відповідальності за доручену роботу. Представляє інформацію про діяльність відділу (відділення) та медичних закладів начальнику управління (відділу) Департаменту.

4.4. Здійснює заходи щодо забезпечення працівників відділу (відділення) інформацією, нормативною та службовою документацією, іншими матеріалами, потрібним для виконання ними службових обов'язків.

4.5. Надає допомогу працівникам медичних закладів, органів та підрозділів кримінально-виконавчої системи, інших відомств при здійсненні спільних заходів, передбачених нормативними документами, планами робіт, наказами та розпорядженнями начальника управління (відділу) Департаменту.

4.6. Запитує у встановленому порядку від керівництва підрозділів, установ, підприємств управління (відділу) Департаменту, навчальних закладів Департаменту інформацію, необхідну для виконання покладених на відділ (відділення) завдань та функцій, підготовки доповідей та інших документів для керівництва управління (відділу) Департаменту та подання до медичного управління Департаменту.

4.7. Дає вказівки, уносить пропозиції керівникам підрозділів, установ, підприємств управління (відділу) Департаменту, керівникам закладів освіти з питань охорони здоров'я осіб, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи.

4.8. Інспектує або доручає інспектування органів та підрозділів управлінь (відділів) Департаменту з питань охорони здоров'я. Залучає працівників медичних закладів до перевірок. З дозволу керівництва управління (відділу) Департаменту викликає у відділ (відділення) керівників медичних закладів для розв'язання питань, віднесених до компетенції відділу (відділення), доручає їм розробку інформаційних, методичних та інших документів з питань діяльності медичної служби, а також розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян.

4.9. Уносить пропозиції щодо направлення хворих до лікувально-профілактичних закладів Міністерства охорони здоров'я України та інших центральних органів виконавчої влади.

4.10. Бере участь у розподілі гуманітарної допомоги.

4.11. Готує накази, розпорядження, інструктивні, інформаційні та методичні документи з питань діяльності медичної служби.

4.12. Готує пропозиції кадровим апаратам управління (відділу) Департаменту щодо призначення, переміщення, звільнення з посади працівників підрозділів.

4.13. Представляє управління (відділ) Департаменту в організаціях, установах, на підприємствах, в інших міністерствах та відомствах з питань, віднесених до компетенції відділу (відділення, групи).

4.14. Уносить пропозиції начальнику управління (відділу) Департаменту:

4.14.1. Щодо структури та штатної чисельності відділу (відділення).

4.14.2. Про призначення, переміщення та звільнення з посади працівників відділу (відділення) та керівників медичних закладів у відповідності до чинного законодавства.

4.14.3. Про встановлення та зміну працівникам відділу (відділень) посадових окладів у межах максимальних та мінімальних розмірів у відповідності із штатним розкладом.

4.14.4. Про представлення працівників відділу (відділення) та керівників медичних закладів для присвоєння спеціальних звань, про їх заохочення або покарання, надання відпусток.