Про затвердження Положення з медичного забезпечення польотів державної авіації України

Примітки:

1. Форма опису медичного майна

2. Комплектність майна перевіряється не рідше одного разу в 10 днів; в ці дні проводиться повторна стерилізація інструментарію та майна. Облік комплектності та повторної стерилізації ведеться в журналі за формою:

3. У частинах бомбардувальної і військово-транспортної авіації кількість нош - відповідно до кількості членів льотного екіпажу одного літака.

4. Запобіжні чеки катапультних крісел повинні відповідати типам крісел, що застосовуються на літаках частини, кількість чек - не менше числа членів льотного екіпажу літака.

5. Кількість медичного майна в разі необхідності може бути збільшена за узгодженням з начальником медичної служби авіаційного об’єднання.

6. Скорочення, які використовуються в додатку:

амп. - ампула;

комп. - комплект;

табл. - таблетка;

шт. - штука.

Робота льотчика виконується в тривимірному просторі за постійного впливу екстремальних й психологічних факторів польоту в умовах високої готовності до зміни режиму польоту, а у випадках необхідності - до покидання літального апарата.

Високий примусовий темп діяльності і жорсткий ліміт часу в поєднанні з великим потоком інформації роблять діяльність льотчика надто напруженою.

Ефективність і безпечність виконання льотних завдань на сучасних типах літаків у значній мірі залежить від функціонального стану і резервних можливостей організму льотчика.

Під час оцінки індивідуальних психофізіологічних можливостей льотчика за кількісними та якісними критеріями психофізіологічних реакцій необхідно враховувати їх динамічність, варіабельність, залежність від змісту та умов виконання конкретних польотних завдань.

У кожному випадку, коли вимірюваний параметр різко відрізняється від попереднього, слід з’ясувати причину можливих змін. Якщо вони обумовлені захворюванням або порушенням передпольотного режиму праці та відпочинку, обстеження необхідно повторити після одужання або впорядкування режиму.

Залежно від показників лікар, не обмежуючись дослідженням функцій в умовах спокою, може використовувати навантажувальні проби та тести для оцінки психофізіологічних можливостей організму льотчика.

Велика кількість існуючих методів дослідження функціонального стану й резервних можливостей організму перешкоджає застосуванню їх усіх у кожного льотчика (члена екіпажу). Це потребує виділити мінімум обов’язкових способів дослідження, котрі можуть використовуватись як лікарем авіаційної частини, так і під час проведення ЛЛК в амбулаторних умовах або стаціонарі. Це забезпечує послідовність методології й критеріїв оцінки функціонального стану, резервів, можливостей і ступеня адаптації організму до факторів льотної праці як показників рівня професійного здоров’я льотного складу.

2.1. Передпольотному медичному огляду підлягає весь льотний склад незалежно від характеру наступних польотів і займаної посади, а також група керівництва польотами. Передпольотний медичний огляд є частиною передпольотного медичного контролю й включає:

індивідуальне опитування про самопочуття, попередній відпочинок, якість сну й харчування;

виявлення відхилень в емоційному стані (за зовнішнім виглядом, поведінкою, формою спілкування);

огляд ротоглотки, слизової оболонки носа, барабанної перетинки, перевірку носового дихання й мовної функції;

дослідження пульсу на променевій артерії протягом 30 секунд;

вимірювання артеріального тиску;

вимірювання температури тіла в пахвовій ділянці.

2.2. Індивідуальне опитування проводиться у формі вільної бесіди без сторонніх осіб. У першу чергу з'ясовуються самопочуття, наявність скарг.

Уточнюється дотримання передпольотного режиму: час відпочинку, тривалість і якість сну, самопочуття після пробудження.

У процесі опитування оцінюються зовнішній вигляд, поведінка, рухова активність, емоційний стан.

Дані, одержані в результаті вивчення зовнішнього вигляду, не менш інформативні, ніж показники інструментального обстеження.

Під час бесіди на передпольотному огляді лікар звертає увагу на:

стан психомоторики (мова, міміка, жести);

емоційний стан (спокійний, загальмований, ейфоричний, збуджений);

вегетативні прояви (лабільність кольору шкіри, пітливість, тремор).

За зовнішнім виглядом, виразом обличчя, характером відповідей на питання й інші поведінкові реакції лікар може припустити наявність відхилень у стані здоров’я або порушення передпольотного режиму.

Під час зовнішнього огляду варто звертати увагу на колір й стан відкритих шкірних покривів і видимих слизових (блідість, гіперемія, підвищена пітливість, акроціаноз, іктеричність). Огляд ротоглотки починається з м’якого піднебіння. Відзначаються його забарвлення, рухливість під час проголошення обстежуваним звуку "А". Потім оглядаються задня стінка глотки й мигдалини. Незначна гіперемія слизових оболонок або збільшення мигдалин навіть за відсутності суб’єктивних скарг повинні привернути увагу лікаря, оскільки незначно виражені катаральні явища в ротоглотці можуть призвести до ускладнень під час перепадів барометричного тиску в польоті. Огляд барабанної перетинки здійснюється за допомогою вушних лійок. Потім проводиться перевірка носового дихання, в ході дослідження якого обстежуваному пропонують закрити рот і дихати тільки носом, при цьому до кожного носового ходу по черзі підноситься марлева нитка або ватна пушинка, і за її коливаннями оцінюється носове дихання (вільне, задовільне, різко утруднене або відсутнє). Утруднене носове дихання, як правило, супроводжується порушенням барофункції вуха й придаткових пазух носа.

Вимірювання температури тіла проводить фельдшер (медична сестра) ртутним термометром протягом 7-10 хвилин. Добові коливання температури тіла здорової людини не виходять за межі 35,7-36,8 °C вранці й 36,2-36,9 °C увечері. Під час польотів в умовах високих температур навколишнього середовища температура тіла вимірюється й між польотами, якщо в лікаря виникають підозри щодо перегрівання організму льотчика. Варто мати на увазі, що навіть під час значного підвищення температури тіла (до 38 °C) людина може не відчувати помітного погіршення самопочуття.

За результатами медичного огляду встановлюється індивідуальна фізіологічна норма (фонові дані) пульсу й артеріального тиску.

Частота пульсу визначається пальпаторно на променевій артерії протягом 30 секунд. Важливими показниками є частота, ритм і наповнення пульсу. Незначне збільшення частоти серцевих скорочень на передпольотному огляді може носити випадковий характер (короткочасне фізичне навантаження, паління, прийом їжі). У таких випадках доцільно запропонувати відпочинок протягом 10-15 хвилин і повторно підрахувати частоту серцевих скорочень. Якщо показники під час повторного підрахунку вкладаються в рамки фонових даних зазначеного льотчика, то попереднє підвищення частоти пульсу зумовлене емоційною реакцією льотчика на медичний огляд.

Досить часто зустрічається дихальна аритмія. Вона зникає, якщо обстежуваний зробить глибокий вдих, а потім видихне і затримає подих на видиху. Дихальна аритмія є варіантом норми.

За наявності аритмії (крім дихальної), екстрасистолії льотний склад підлягає ЕКГ-обстеженню. Якщо уповільнення пульсу складає до 50 ударів за хвилину або тахікардія більше 90 ударів за хвилину, льотний склад усувається від польотів з наступним проведенням поглибленого обстеження.

Вимірювання артеріального тиску здійснюється методом Короткова приладом для вимірювання артеріального тиску. Норма для льотного складу: систолічний тиск 100 мм рт.ст.-140 мм рт.ст., діастолічний тиск 50-90 мм рт.ст. Якщо систолічний або діастолічний тиск виходить за вказані межі, льотчик підлягає усуненню від польотів. Однак питання про допуск до польотів повинно вирішуватися індивідуально. За результатами медичного огляду ЛЛК та динамічного лікарського спостереження повинна бути встановлена індивідуальна норма. З урахуванням встановленої індивідуальної норми на передпольотному медогляді можливі коливання систолічного тиску ± 20 мм рт.ст.

Показаннями для усунення від виконання (керівництва, забезпечення) польотів є:

скарги на погіршення стану здоров’я;

порушення передпольотного режиму відпочинку й харчування;

факт вживання алкоголю напередодні або в день польотів;

наявність гострого або загострення хронічного захворювання;

збільшення частоти або уповільнення пульсу, підвищення або зниження артеріального тиску щодо індивідуальної фізіологічної норми (фонових даних);

підвищення температури тіла вище 36,9 °C;

прийом лікарських засобів без призначення лікаря.

Перераховані показання до усунення від виконання польотів не є абсолютними. У деяких випадках і менш виражені ознаки можуть бути підставою для усунення.

Під час проведення передпольотного медичного огляду необхідно пам’ятати, що основною його метою є допуск до виконання польотів (керівництва польотами) льотного складу за умови їхньої високої працездатності й відсутності порушення стану здоров’я.

З урахуванням специфіки льотної праці, характеру майбутніх польотів льотний склад, що мав перерву в льотній роботі або після перенесеного захворювання, піддається обстеженню в розширеному обсязі з метою індивідуальної оцінки соматичного здоров’я, фізичної витривалості й психоемоційної стійкості.

Набрана сума балів 20 і більше свідчить про напруження надсегментарного й сегментарного відділів вегетативної нервової системи (далі - ВНС), що потребує консультації фахівців медичних закладів.

Для одержання об’єктивної характеристики стану тонусу ВНС доцільно використати дані об’єктивного огляду - вимірювання артеріального тиску (далі - АТ), частоти серцевих скорочень (пульсу) за хвилину.

Вегетативний індекс Кердо (ВІ):

У нормі вегетативний індекс наближається до нуля. Вегетативний індекс Кердо має позитивне значення (більше 0) - підтверджує симпатичну спрямованість, що свідчить про наявність перевтоми, початкові прояви невротичного стану. Вегетативний індекс Кердо має від’ємне значення (менше 0) - підтверджує парасимпатичну спрямованість, що свідчить про наявність соматичних органічних змін в організмі обстежуваних.

Симптом Хвостека на початку і після 5-хвилинної гіпервентиляції. Під час постукування неврологічним молоточком в точці на середній лінії, яка з’єднує куток рота і мочку вуха, вимірюється ступінь вираженості нервово-м’язового збудження:

І ступінь - скорочення губної комісури;

II ступінь - скорочення крила носа;

III ступінь - крім описаних вище феноменів скорочуються кругові м’язи ока;

IV ступінь - різке скорочення м’язів всієї половини обличчя.

Гіпервентиляція протягом 5 хв. призводить до значного збільшення ступеня вираженості. Серед здорових людей позитивний симптом Хвостека зустрічається у 3-29%. При нейрогенній тетанії він буває позитивним у 73 % випадків.

На плече обстежуваного на 5-10 хв. накладають артеріальний джгут або пневматичну манжету. Тиск в манжеті необхідно підтримувати на 5-10 мм рт.ст. вище систолічного тиску пацієнта. Під час знімання компресії в постішемічній стадії виникають карпо-радіальні спазми, феномен "руки акушера". Частота симптому Труссо при тетанії коливається від 15 до 65%. Це вказує на високий рівень периферичної нервово-м’язової збудливості (надсегментарний відділ ВНС).

Обстежуваний стоїть зі зведеними разом стопами і витягнутими вперед руками, закритими очима. При виражених вегетативних розладах виявляються гіпергідроз долонь, нестійкість, втрата рівноваги.

У обстежуваного в положенні лежачи вимірюють пульс. У наступні 20-30 секунд двома пальцями поступово, з посиленням, натискають на очні яблука. Не припиняючи натискати, протягом 30 секунд підраховують пульс.

Норма уповільнення пульсу - 8-10 ударів за хвилину. Уповільнення на 10-12 ударів за хвилину і більше свідчить про підвищену збудливість центрів блукаючого нерва. Відсутність уповільнення або прискорення пульсу (інвертований пульс) вказують на перевагу симпатичної іннервації.

Застосовується для оцінки вазомоторних реакцій, які в період перевтоми та початкової стадії захворювання змінюють свій характер. У обстежуваного в положенні стоячи підраховують пульс. Потім він повинен нахилитися вперед і спробувати дістати підлогу кінчиками пальців і залишатись у такому положенні 5 секунд. Після цього обстежуваний піднімається, а лікар стежить за можливими відхиленнями тулуба, забарвленням шкіри обличчя, станом зіниць (розширені чи без змін) і запитує про суб’єктивні відчуття (запаморочення, мерехтіння в очах тощо). Проба вважається негативною, якщо самопочуття не погіршується, не змінюється колір шкіри обличчя або ж з’являється легка гіперемія, пульс частішає не більше, ніж на 20 ударів за хвилину. Для позитивної проби характерні: головний біль, запаморочення, потемніння в очах, блідість або виражена гіперемія обличчя, пітливість, розширення зіниць, відхилення тулуба вбік, пульс частішає більше, ніж на 20 ударів за хвилину.

Ортоклиностатичні проби проводять з метою визначення адаптаційних можливостей серцево-судинної системи. Часто причиною зниження перенесення проб є нервово-рефлекторні порушення регуляції судинного тонусу.

У обстежуваного в положенні лежачи підраховують частоту пульсу (до отримання стабільних результатів). Потім йому пропонують швидко піднятися на ноги і через 5 секунд після цього вимірюють пульс. Вважається, що при ортостатичному рефлексі в нормі пульс стає частішим не більше, ніж на 20 ударів на хвилину (ортостатичне прискорення). Після цього обстежуваний знову лягає, пульс рідшає на 20 ударів на хвилину (клиностатичне уповільнення).

Застосовують для оцінки серцевої діяльності (за Руф’є-Діксоном - працездатність серця) під час фізичного навантаження.

У обстежуваного, який знаходиться в положенні лежачи на спині, протягом 5 хвилин визначають частоту пульсу за 15 секунд (P1). Потім протягом 45 секунд обстежуваний виконує 30 присідань за вказівкою лікаря. Виконавши присідання, обстежуваний швидко лягає і у нього знову підраховують пульс за перші 15 секунд (P2) і за останні 15 секунд першої хвилини (P3).

Показник серцевої діяльності (ПСД) обчислюють за формулою:

Оцінювання здійснюється за 8-бальною шкалою:

від 0 до 2,9 - "відмінно";

від 3 до 5,9 - "добре";

від 6 до 8 - "задовільно";

більше 8 - "незадовільно".

Застосовують для оцінки функціонального стану дихальної і серцево-судинної систем. Обстежуваний знаходиться в положенні сидячи.

Після глибокого вдиху йому пропонують якнайдовше затримати дихання, затиснувши при цьому ніс (проба Штанге). Відпочивши 5-7 хвилин, обстежуваний затримує дихання після максимального видиху (проба Генчі).

Час затримання дихання реєструється секундоміром.

Зазвичай у нормі (загальностатистична норма або індивідуальна для кожного льотчика) затримка дихання під час вдиху складає 55-60 секунд (мінімальна 30-40 секунд), на видиху - 30-40 секунд (мінімальна 20 секунд). У молодих і тренованих осіб цей час більший. Якщо порушений функціональний стан організму, час затримки дихання зменшується: на вдиху - менше 30 секунд; на видиху - менше 20 секунд.

Проба належить до числа функціонально-навантажувальних проб, які дозволяють оцінити функціональні можливості серцево-судинної та дихальної систем в амбулаторних умовах. Суворо дозована проба дає можливість оцінити стійкість організму до факторів професійної діяльності.

Для проведення проби до мембранного сфігмоманометра або апарата Ріва-Рочі замість вимірювальної манжети під’єднують мундштук (металевий, оргалітовий). Обстежуваному в положенні сидячи після звичайного вдиху пропонують зробити видих в мундштук і створити в системі "легені - вимірювальна система манометра" тиск величиною 30 мм рт.ст. тривалістю 30 секунд. З початку видиху і до кінця проби (30 секунд) підраховують частоту серцевих скорочень, яку порівнюють із зареєстрованою початковою частотою пульсу.

Якщо приріст частоти пульсу під час проби порівняно з фоном складає 10-30 ударів за хвилину, реакцію слід розцінювати як оптимальну. З приростом частоти пульсу понад 30 ударів за хвилину реакція визначається як надмірна, що може бути зумовлено емоційним збудженням, попереднім навантаженням, початковими ознаками втоми. Якщо приріст частоти пульсу під час проби не перевищує 2-10 ударів за хвилину, реакцію слід вважати недостатньою (ареактивною) внаслідок кумуляції некомпенсованого стомлення або астенізації організму будь-якої етіології (стан реконвалесценції).

Оцінюючи показники функціонального стану, слід орієнтуватися на середню статистичну норму, але враховувати величину індивідуальних коливань. Норма фізіологічних і психологічних показників характеризується достатньо широким діапазоном. Тому лікар повинен брати до уваги вірогідні інтервали, які зазвичай коливаються.

При цьому слід враховувати, що показники функціонального стану мають значну розсіяність. Так, наприклад, величини частоти пульсу і артеріального тиску, зареєстровані у льотного складу в процесі професійної діяльності, не можуть розглядатися лікарем як загальні середньо-фізіологічні норми. Під час виконання польотів, різних за складністю, у одних льотчиків має місце зростання показників, у інших, навпаки, зменшення. Приблизно в третини льотного складу вони істотно не змінюються, тому потрібно виходити з конкретних індивідуальних норм. Саме на них повинна базуватися функціональна діагностика ранніх форм захворювань, перевтоми і відновлення працездатності після перенесених захворювань.

У всіх випадках, коли функціональні зміни стійкі і виражені, а лікар не може виявити причину їх виникнення, необхідно провести позачергове обстеження льотно-лікарської комісії.