5.10. Загальні профілактичні заходи передбачають:
розробку і подання командуванню пропозицій для усунення недоліків в організації та забезпеченні польотів і передпольотного режиму, нормального психологічного клімату в підрозділах (екіпажах);
заняття з льотним складом з вивчення психофізіологічних механізмів і заходів профілактики характерних авіаційних подій та інцидентів у залежності від особливостей запланованих польотів та умов діяльності на конкретному типі літального апарата;
проведення занять на тренажері для відпрацювання дій в особливих випадках польоту;
навчання льотного складу навичок використання захисних прийомів і виконання вправ, що підвищують стійкість до несприятливого впливу факторів польоту.
5.11. Індивідуальні профілактичні заходи включають:
обстеження, лікування, надання профілактичного відпочинку або тимчасове усунення від польотів;
подання пропозицій для нормування льотного навантаження, регламентації режиму праці та відпочинку;
додатковий контроль за динамікою функціонального стану льотчиків, які мають професійні труднощі у польоті;
проведення занять на тренажері із фізичної підготовки з метою формування необхідних психологічних і фізіологічних якостей;
проведення індивідуальних бесід з льотчиком, членами його сім’ї, товаришами по службі.
5.12. Результати медичного вивчення авіаційних подій, інцидентів та пропозиції для їх попередження начальник медичної служби доповідає командуванню і старшому начальнику медичної служби. Крім цього, щокварталу старшому начальнику медичної служби подають узагальнені дані за формою, встановленою Правилами розслідування авіаційних подій та інцидентів в авіації Збройних Сил України , затвердженими наказом Міністра оборони України від 19 травня 2010 року № 256, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 14 червня 2010 року за № 386/17681.
5.13. Методичне керівництво роботою начальників медичної служби з вивчення, аналізу авіаційних подій та інцидентів, розробки профілактичних заходів здійснює медична служба Повітряних Сил Збройних Сил України та фахівці авіаційної медицини закладів Міністерства оборони України.
VI. Заходи медичної служби з відновлення функціонального стану і працездатності льотного складу
6.1. Система відновлювальних заходів є складовою частиною медичного забезпечення польотів і спрямована на нормалізацію основних психічних та фізіологічних функцій організму після виконання польотного завдання. Ці заходи проводяться у процесі учбово-бойової підготовки особового складу, який бере участь у підготовці та проведенні польотів, на базі центрів реабілітації льотного складу, кімнат психофізіологічного розвантаження.
Організація відновлювальних заходів покладається на начальника медичної служби.
6.2. Відновлювальні заходи здійснюються за наявності можливостей у частині (гарнізоні) в міжпольотний період після льотної зміни та в нельотні дні. Час та тривалість проведення цих заходів передбачаються розпорядком дня та затверджуються командиром авіаційної частини (начальником).
6.3. У ході планування та проведення відновлювальних заходів враховують:
дані медичного контролю;
вік;
висновок ЛЛК, військово-лікарської комісії (далі - ВЛК);
психологічні особливості (рівень розвитку уваги, оперативного мислення, пам’яті, просторового орієнтування та основні риси характеру);
ступінь фізичного розвитку та рівень фізичної підготовки;
фактори ризику та звички, що впливають на стан здоров’я та працездатність;
побутові умови, характер взаємин на службі та в сім’ї;
особливості перенесення льотчиком різних видів польотів.
6.4. Основні показники для призначення відновлювальних заходів:
наявність явищ втоми після напруженої льотної та наземної роботи;
нервово-психічна напруженість та несприятливі психічні стани;
функціональні порушення, що розвинулись внаслідок льотного та загального навантаження;
недостатня фізична підготовленість, надлишкова маса тіла, атерогенні та інші фактори ризику;
труднощі молодих льотчиків під час перенавчання на нову техніку, після перерв у польотах (понад 15 діб) та під час виконання польотів у нових кліматогеографічних умовах;
служба льотного складу на кораблях (після їх повернення на базові наземні аеродроми).
У період попередньої підготовки до польотів проводяться планові заняття для розвитку навичок самоконтролю за функціональним станом, навчання прийомам психічної саморегуляції, дихальної гімнастики, самомасажу біологічно активних точок шкіри, виконання релаксаційно-лікувальних вправ та іншим індивідуальним методам. Методи відновлення функціонального стану і працездатності льотного складу викладені в додатку 9 до цього Положення.
6.5. У міжпольотний період використовують функціональну музику, відео- та слайд-програми, спеціальні варіанти психічної саморегуляції та самомасажу біологічно активних точок шкіри.
6.6. Після льотної зміни або в день попередньої підготовки за показаннями призначають сауну, гідропроцедури, ручний масаж з елементами біодинамічної корекції хребта, електротранквілізацію центральної нервової системи (далі - ЦНС), електростимуляцію м’язів, комплекси фізичних вправ та інші відновлювальні заходи.
6.7. Відновлення функціонального стану та працездатності льотного складу за показаннями проводиться на базі відділення відновлювального лікування та реабілітації. Крім того, для відновлення функціонального стану і працездатності льотний склад направляється на профілактичний відпочинок до профілакторіїв.
VII. Медичне забезпечення пошуково-рятувальних робіт
7.1. Начальник медичної служби бере участь у пошуково-рятувальних роботах, організованих командиром авіаційної частини (начальником) або за розпорядженням вищого командування, використовуючи сили і засоби медичної служби.
Сили і засоби медичної служби для участі в пошуково-рятувальних роботах визначаються залежно від кількості членів екіпажу та пасажирів, які зазнали аварії, кліматичних та географічних особливостей району приземлення, обсягу та виду медичної допомоги, що надається.
7.2. Медичне забезпечення пошуково-рятувальних робіт включає:
організацію управління медичними силами та засобами, що беруть участь у пошуково-рятувальних роботах;
спеціальну підготовку медичного персоналу з надання екстреної медичної допомоги потерпілим і вивчення способів їх евакуації;
забезпечення високого ступеня готовності медичних сил та засобів, залучених до пошуково-рятувальних робіт, надання медичної допомоги і своєчасну евакуацію постраждалих до лікувальних закладів;
контроль за комплектністю і станом укладок спеціального медичного майна;
навчання членів льотних екіпажів правилам надання первинної допомоги в порядку само- та взаємодопомоги під час поранень, травм та інших нещасних випадків;
навчання членів льотних екіпажів правилам виживання після вимушеного покидання літального апарата і приземлення (приводнення) в різних кліматогеографічних умовах (спільно з начальником пошуково-рятувальної служби (далі - ПРС) і парашутно-десантної служби (далі - ПДС) частини);
роз’яснення членам льотних екіпажів особливостей впливу на організм екстремальних факторів природного середовища (високих та низьких температур повітря, високої інсоляції, кисневого голодування тощо);
організацію взаємодії з військово-медичними та цивільними закладами Міністерства охорони здоров’я з надання медичної допомоги та лікування постраждалих.
7.3. У період передпольотної підготовки начальник медичної служби повинен звертати особливу увагу на відповідність польотної екіпіровки льотного складу та інших членів екіпажу кліматичним умовам району польоту і характеру польотного завдання.
7.4. Лікарі, які залучаються до пошуково-рятувальних робіт, повинні володіти необхідними практичними навичками і знати:
алгоритм надання невідкладної медичної допомоги;
розташування закладів охорони здоров’я у районі проведення пошуково-рятувальних робіт, їх спеціалізацію, шляхи евакуації та організацію зв’язку.
7.5. Медичний персонал, який бере участь в пошуково-рятувальному забезпеченні, повинен бути екіпірований та оснащений необхідним спорядженням відповідно до кліматичних умов.
VIII. Медичне забезпечення різних видів польотів
8.1. У ході організації медичного забезпечення польотів начальник медичної служби повинен знати:
психофізіологічні особливості та гігієнічні умови діяльності льотного складу під час виконання різних видів польотів;
особливості психофізіологічної структури діяльності льотчика під час пілотування і в бойовому застосуванні;
способи збереження життєдіяльності та працездатності льотного складу під час дії факторів польоту;
засоби і методи психофізіологічної підготовки льотного складу, направлені на підвищення стійкості льотчика до дії факторів польоту;
засоби і методи відновлювальної терапії, які використовуються для підтримки працездатності членів екіпажу в польоті і нормалізації функціонального стану організму після напруженої льотної роботи.
8.2. Медичне забезпечення проводиться під час таких видів польотів:
1) під час виконання польотів на висотах 4000 м і вище (висотні польоти) в результаті негативного впливу на організм висотних факторів (зниження загального барометричного тиску, парціального тиску кисню, різкі коливання тиску, низька температура повітря тощо) потрібно обов’язково використовувати захисні засоби.
До них відносяться:
герметичні кабіни, киснево-дихальна апаратура і спорядження для дихання киснем без надлишкового тиску (застосовуються протягом всього висотного польоту);
киснево-дихальна апаратура і спорядження для дихання під надлишковим тиском, ВКК, парашутні кисневі прилади і кисневі системи катапультних крісел, висотно-морські рятувальні комплекти (далі - ВМРК) (використовуються епізодично при розгерметизації кабіни на висотах більше 10000 м, відмовах бортової киснево-дихальної апаратури, покиданні літака).
Висотний політ без захисних засобів може призвести до розвитку хворобливих станів, небезпечних для здоров’я (висотної хвороби, висотних декомпресійних розладів), і до порушення працездатності льотчика.
Заходи, які проводяться начальником медичної служби під час медичного забезпечення висотних польотів, включають:
заняття (бесіди) з льотним складом з питань психофізіологічних особливостей висотних польотів і заходів захисту від несприятливої дії висотних факторів;
участь у проведенні барокамерних підйомів льотного складу;
вибір розмірів висотного спорядження і участь у його припасуванні;
навчання льотного складу користуванню висотними засобами життєдіяльності;
контроль за відповідністю комплекту висотного спорядження запланованому польоту;
контроль за гігієнічним станом і умовами зберігання висотного спорядження;
навчання льотного складу диханню киснем під надлишковим тиском;
вивчення працездатності членів екіпажів у висотних польотах шляхом індивідуальних бесід, міжпольотних і післяпольотних оглядів, аналізу даних барокамерних підйомів, а також бесід з командирами, льотчиками-інструкторами, керівниками польотів і участі в розборі польотів;
участь спільно з льотним складом у розборі льотних пригод і передумов до них, пов’язаних з дією на членів екіпажу факторів висотного польоту.
Засобом психофізіологічної підготовки до висотних польотів і медичного контролю за льотним складом є барокамерні підйоми. Вони поділяються на планові, позапланові та експертні.
Планові барокамерні підйоми проводяться з метою:
ознайомлення льотного складу з дією на організм гіпоксії помірного і вираженого ступеня (на висоті 5000 м) і розрідженої атмосфери на висотах до 10000 м, а також з захисними якостями комплекту кисневого обладнання (далі - ККО) у висотних умовах;
навчання діям з усунення кисневого голодування і висотних декомпресійних розладів у випадку їх розвитку в польоті;
ознайомлення з умовами перебування і роботи на висотах більше 10 000 м під час використання комплекту кисневого обладнання і спорядження для дихання під надлишковим тиском;
визначення індивідуальних реакцій організму на гіпоксію, витривалості до короткочасного кисневого голодування і коливань барометричного тиску, а також виявлення прихованих форм захворювань і порушень функціонального стану, які знижують стійкість організму до висотних факторів.
Планові барокамерні підйоми проводяться всім особам, зазначеним у Положенні про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України , затвердженому наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, у визначені строки.
Про проведення планових барокамерних підйомів видається наказ по частині.
Позапланові барокамерні підйоми проводяться для визначення функціональних можливостей організму:
після захворювань, які можуть зменшити стійкість до гіпоксії та декомпресійних впливів, але не є підставою для позачергового освідчення ЛЛК;
після захворювань, здатних порушити барофункцію вуха і придаткових пазух носа, погіршити перенесення льотчиком швидких змін барометричного тиску;
після перерви в льотній роботі більше року.
Планові та позапланові барокамерні підйоми проводять медичні фахівці з відповідною підготовкою.
Під час підйомів льотного складу на висоту в барокамері слід керуватися Правилами безпеки і першої медичної допомоги під час проведення барокамерних випробувань та висотних випробувань на літаку (додаток 10), Методикою проведення висотних випробувань (додаток 11), Методикою проведення висотних випробувань на літаку (додаток 12).
Експертні барокамерні дослідження льотного складу проводяться у визначених спеціалізованих лікувальних закладах. Висота підйому і обсяг обстеження визначаються в кожному конкретному випадку залежно від мети підйому і стану обстежуваної особи.
Вибір, підгонку висотного спорядження і навчання диханню під надлишковим тиском проводить начальник медичної служби разом із членами групи обслуговування висотного спорядження.
Диханню киснем під надлишковим тиском навчають льотний склад (курсантів льотних училищ), який літає на висотах понад 10000 м на літаках, обладнаних кисневими приладами для дихання під надлишковим тиском.
Початкове навчання диханню під надлишковим тиском льотний склад проходить під час первинної підгонки висотного спорядження.
Повторне навчання проводиться:
через кожних три роки;
під час перерв у польотах більше року;
під час заміни висотного спорядження;
під час переходу на інший тип ККО;
за медичними показаннями.
Дихання під надлишковим тиском може викликати виражені функціональні зміни в організмі. У зв’язку з цим до початку навчання диханню під надлишковим тиском необхідно:
ознайомити льотний склад з фізіологічними особливостями дихання, мовоутворення і роботи в спорядженні під надлишковим тиском;
правильно вибрати і провести старанне припасування висотного спорядження.
Перед навчанням диханню і мовленню під надлишковим тиском льотний склад проходить медичне обстеження в обсязі передпольотного медичного огляду. За необхідності до проведення огляду залучають лікарів-фахівців закладів охорони здоров’я і фахівців авіаційної медицини закладів Міністерства оборони України.
Льотний склад, який проходить навчання диханню і мовленню під надлишковим тиском, зобов’язаний дотримуватись такого режиму праці, відпочинку і харчування, як і перед висотними польотами. У дні тренувань він звільняється від польотів і допускається до них тільки наступного дня за позитивних результатів тренувань.
Навчання диханню під надлишковим тиском проводять в три етапи.
Перший етап - лабораторний. Навчання проводить начальник медичної служби за участі фахівців групи обслуговування висотного спорядження. Мета цього етапу:
навчити льотний склад правильно дихати і розмовляти в спорядженні під надлишковим тиском;
визначити індивідуальну стійкість до дихання під надлишковим тиском;
перевірити якість припасування висотного спорядження.
Другий етап - барокамерний. Навчання проводять медичні фахівці з відповідною підготовкою разом з начальником медичної служби і членами групи обслуговування висотного спорядження з метою ознайомлення льотного складу з умовами праці в спорядженні під надлишковим тиском на висотах понад 10000 м і захисними якостями висотних засобів життєзабезпечення.
Третій етап - тренажерний. Інструктор льотного навчання і начальник медичної служби знайомлять льотний склад з особливостями пілотування літака в спорядженні з надлишковим тиском в процесі виконання на пілотажному тренажері однієї з вправ (або її елементів) курсу тренувальної підготовки, який передбачає політ на висотах понад 10 000 м.
Результати навчання диханню під надлишковим тиском заносяться до медичних книжок льотного складу;
2) польоти з впливом пілотажних перевантажень.
Польоти з маневруванням, на перехоплення цілі і повітряний бій супроводжуються дією на льотчика пілотажних перевантажень, які за певних умов (збільшення тривалості дії перевантаження з одночасним наростанням його величини, зниження рівня загального фізичного розвитку, втома і перевтома, порушення режиму праці, відпочинку і харчування) можуть викликати:
ускладнення виконання дій управління через збільшення відчуття важкості та больових відчуттів у руках і ногах;
утруднення візуального спостереження за пілотажними приладами і позакабінним простором через появу сірої, чорної або червоної пелени;
втрата свідомості через короткочасне порушення мозкового кровообігу.
Перед освоєнням польотів з дією пілотажних перевантажень начальник медичної служби проводить заняття, на яких льотний склад знайомиться:
з дією на організм пілотажних перевантажень та їх впливом на працездатність льотчика;
з методикою виконання захисних м’язових і дихальних протиперевантажувальних прийомів, особливостями поведінки і дихання під час дії перевантажень;
з будовою і особливостями експлуатації протиперевантажувального спорядження;
із заходами захисту від впливу пілотажних перевантажень.
На практичних заняттях, які проводяться начальником медичної служби разом з фахівцями групи обслуговування висотного спорядження, льотний склад відпрацьовує способи виконання захисних протиперевантажувальних прийомів і дихання під надлишковим тиском в камерах ППК за методикою. Методичне керівництво за проведенням занять здійснюють фахівці авіаційної медицини закладів Міністерства оборони України.
Вибір і припасування протиперевантажувального спорядження проводить начальник медичної служби спільно з фахівцями групи обслуговування висотного спорядження.
Перші тренування з надлишковим тиском у камерах ППК льотний склад виконує в ході первинної підгонки протиперевантажувального спорядження, наступні - під час переходу на другий тип ППК, після перерв у польотах на пілотаж більше року, під час заміни ППК і за медичними показаннями. Під час тренувань перевіряється якість припасування протиперевантажувального спорядження і усуваються виявлені недоліки.
Перед тренуваннями з надмірним тиском у камерах ППК льотний склад зобов’язаний дотримуватись такого режиму праці, відпочинку і харчування, як і перед польотами. У дні тренувань він звільняється від польотів і допускається до них тільки наступного дня.
Перед проведенням тренувань, які супроводжуються створенням надлишкового тиску в камерах ППК, льотний склад проходить медичний огляд в обсязі передпольотного.
У ході виконання льотчиком тренувань начальник медичної служби спостерігає за його станом, періодично підраховує пульс, частоту дихання, вимірює артеріальний тиск. Результати тренувань заносять до медичних книжок льотного складу.
Контроль за фізичною підготовкою льотного складу, який приступає до освоєння польотів з дією пілотажних перевантажень, здійснює начальник медичної служби. Він повинен слідкувати, щоб, крім загальнофізичної підготовки, проводились тренування на спеціальних тренувальних снарядах (лопінгу, батуті, перекладині, спортивних колесах, шведській стінці тощо). Особливу увагу треба звертати на тренування сили і статичної витривалості м’язів черевного пресу і нижніх кінцівок, а також навчання вмінню зберігати правильний ритм дихання.
Найбільш ефективним методом наземного тренування льотчика є обертання на спеціальних центрифугах. При цьому відпрацьовуються захисні м’язові і дихальні протиперевантажувальні прийоми, способи поведінки і дихання, формується вміння контролювати свій стан. Такі тренування необхідно проводити в першу чергу з льотним складом, який приступає до освоєння маневрових польотів з великими перевантаженнями (більше 7 одиниць), що забезпечує підвищення витривалості до перевантажень більше, ніж на 2 одиниці.
Під час виконання польотів на пілотаж необхідно акцентувати увагу льотного складу на відпрацювання захисних м’язових і дихальних протиперевантажувальних прийомів, на контроль за своїм психофізіологічним станом при дії перевантажень. Ці навички спочатку відпрацьовуються в польотах з перевантаженнями до 6-7 одиниць, а потім в процесі освоєння польотів з більшими перевантаженнями.
Для оцінки стійкості льотчиків до пілотажних перевантажень начальник медичної служби проводить вибіркові післяпольотні опитування та огляди. За потреби використовуються дані об’єктивної реєстрації величини і довготривалості перевантажень, яких зазнають льотчики при виконанні польотів на пілотаж і відпрацюванні завдань бойового застосування. Результати вивчення перенесення перевантажень начальник медичної служби доповідає командиру частини (начальнику).
У випадку зниження стійкості льотчика до пілотажних перевантажень слід тимчасово звільнити його від польотів, з’ясувати і усунути причини, які призвели до цього, а у випадку необхідності направити на стаціонарне обстеження.
Основними психофізіологічними особливостями діяльності льотчика в польотах на перехоплення і повітряний бій, крім вищезгаданих, є:
висока нервово-емоційна напруженість і дефіцит часу для прийняття рішень та виконання дій управління;
необхідність оптимального розподілу і переключення уваги в польоті;
суворе дотримання свого місця в строю під час польотів парою та чітка взаємодія в ході виконання тактичних прийомів повітряного бою.
З метою підвищення ефективності та безпеки польотів на перехоплення і повітряний бій начальник медичної служби зобов’язаний:
ознайомити льотний склад з психофізіологічними особливостями діяльності під час виконання певного виду польотів;
роз’яснювати льотному складу особливості візуального пошуку повітряної цілі;
проводити між- і післяпольотний медичний огляд під час польотів на маневровий повітряний бій з перевантаженнями 7 одиниць і більше відповідно до Методів лікарського контролю за льотним складом;
брати участь у тренажерній підготовці льотного складу.
В ході організації медичного забезпечення польотів на перехоплення і повітряний бій слід враховувати умови їх виконання (день, ніч, прості метеорологічні умови (далі - ПМУ), складні метеорологічні умови (далі - СМУ), висоту і тривалість польоту, очікувану інтенсивність маневрування).
У процесі тренажерної підготовки необхідно акцентувати увагу на формування у льотного складу навичок одночасного виконання протиперевантажувальних прийомів і дій з пілотування.
Під час планування польотів з конкретного виду підготовки рекомендується виконувати не більше двох польотів з 40-50-хвилинною перервою між вильотами;
3) польоти на малих і гранично малих висотах.
Виконання польотів на малих і гранично малих висотах характеризується ускладненням діяльності льотчика зі сприймання польотної інформації, проведення орієнтації на місцевості і застосування бортових засобів ураження через виражений прояв таких факторів:
знакоперемінних перевантажень, пов’язаних зі збільшенням турбулентності атмосфери поблизу земної поверхні, особливо під час огинання рельєфу місцевості, що сприяє розвитку втоми в польоті;
оптокінетичних дій, зумовлених переміщенням з великою швидкістю в полі зору льотчика наземних орієнтирів, в результаті чого можуть виникати різного роду ілюзорні відчуття;
нервово-психічної напруженості, пов’язаної з польотами поблизу землі, відсутністю повної інформації про ціль і перешкоди, дефіцитом часу для прийняття рішень про маневр, погіршенням здійснення радіообміну, необхідністю приймати самостійне рішення про виконання бойової задачі через обмежені можливості засобів зв’язку, похибкою у визначенні висоти.
У процесі організації медичного забезпечення польотів на малих і гранично малих висотах начальник медичної служби зобов’язаний:
роз’яснювати льотному складу психофізіологічні закономірності реакцій організму на освоєння і виконання польотів на малих і гранично малих висотах (надмірний прояв передстартових реакцій, відносно тривалий час відновлювального періоду, що складає від 15 до 24 годин, високий рівень психофізіологічної напруженості під час перерв між польотами понад 30-40 діб);
вивчати з льотним складом особливості розподілу уваги в умовах низьковисотного польоту (під час ручного управління близько 90% загального часу витрачається на огляд позакабінного простору; рухи ручкою управління характеризуються суттєвим зменшенням амплітуди і збільшенням частоти);
доводити до відома льотних екіпажів можливі шляхи і способи підвищення стійкості організму до дії знакоперемінних перевантажень і оптокінетичних подразників (фізичні тренування на батуті, лопінгу, обертальних гойдалках, виконання гімнастичних вправ, плавання, короткочасна фіксація погляду на приладовій панелі за появи ілюзорних відчуттів);
рекомендувати проведення з льотним складом систематичних спортивних ігор (волейбол з одночасним використанням двох м’ячів), які сприяють формуванню стійкої сенсомоторної координації;
вивчати індивідуальну витривалість льотчиків до низьковисотного польоту, динаміку передпольотних і післяпольотних реакцій, терміни відновлювального періоду;
контролювати надання льотному складу передпольотного і післяпольотного відпочинку з урахуванням льотного навантаження і характеру польотного завдання, проводити за показаннями відновлювальні заходи для знімання втоми і профілактики перевтоми;
рекомендувати планування виконання найбільш складних польотних завдань на другий виліт, у якому звичайно помічається оптимальна працездатність;
звертати увагу льотного складу на можливість виникнення помилок під час зорового визначення висоти польоту і необхідність її контролю за показаннями приладів;
4) тривалі польоти.
Виконання тривалих польотів поєднано з подоланням членами екіпажів ряду незручностей та психоемоційних ускладнень, які зумовлені:
гіподинамією і монотонією, які знижують загальну активність організму і притупляють пильність льотного складу та контроль за параметрами польоту;
незручностями прийому їжі і відправлення природних потреб у висотному польоті внаслідок використання кисневої маски і захисного спорядження;
дискомфортними умовами, що виникають під час тривалого використання засобів індивідуального життєзабезпечення і порятунку (КМ, ГШ, МРК);
високими фізичними навантаженнями під час тривалого збереження стабільної робочої пози в кріслі (положення сидячи);
високими емоційними навантаженнями, пов’язаними з пілотуванням, бойовим застосуванням і дозаправкою літака паливом у повітрі на фоні зростаючої втоми.
З метою підвищення ефективності медичного забезпечення тривалих польотів начальник медичної служби зобов’язаний:
вивчати з льотним складом психофізіологічні особливості та гігієнічні умови діяльності в тривалому польоті, звертаючи особливу увагу на можливе порушення контролю за параметрами польоту і управлінням літака при монотонїї, зниженні слуху під впливом шуму працюючих двигунів, розвиток втоми на п’ятій годині польоту і більше, погіршення зорової працездатності в нічному польоті, появу сухості в роті і больових відчуттів у ділянці обличчя під час користування киснево-дихальною апаратурою;
оцінювати індивідуальну стійкість до тривалих польотів і до гіподинамії, тривалість збереження оптимальної працездатності в польоті;
проводити медичний контроль за фізичною підготовкою льотного складу, систематичним виконанням комплексів фізичних вправ, що зміцнюють статичну витривалість м’язів спини;
контролювати правильність підбору розмірів, припасування захисного спорядження, які виключають надлишковий тиск на тіло, утруднене дихання і місцеві порушення кровообігу;
контролювати в процесі навчання диханню під надлишковим тиском знання льотним складом правил експлуатації киснево-дихальної апаратури;
рекомендувати льотному складу в польотах тривалістю понад 5 годин періодичне виконання фізичних вправ, а також використання бортових електроміостимуляторів для зняття втоми, поліпшення периферійного кровообігу, збереження працездатності в польоті;
здійснювати медичний контроль за організацією бортового харчування льотного складу, приймати участь у складанні варіантів бортового пайка;
контролювати укомплектованість літаків термосами, аптечками і пристроями для відправлення природних потреб;
навчати льотний склад наданню першої медичної допомоги в порядку само- і взаємодопомоги з використанням засобів бортових аптечок, аварійних запасів і підручних засобів;
контролювати надання льотному складу післяпольотного відпочинку;
5) польоти в СМУ.
Польоти в СМУ характеризуються низкою психофізіологічних особливостей:
зміною способу визначення положення літака в просторі, зумовленою переходом від орієнтації безпосередньої (за природними звичними наземними орієнтирами) до орієнтації за показаннями приладів;
ускладненням розумової діяльності, пов’язаним зі сприйняттям, переробкою і уявною трансформацією інформації приладів у зоровий образ про положення літака в просторі;
виникненням зорових і вестибулярних ілюзій, викликаних дією повітряного середовища і факторів польоту на людину.
Найбільш важким етапом польоту в СМУ є заходження на посадку в умовах посадочного мінімуму, що проявляється низкою психофізіологічних особливостей діяльності:
великою завантаженістю процесом управління для точного витримування літака на посадочній траєкторії;
жорстким лімітом часу для приймання рішення про посадку;
станом очікування виходу із хмар, який мимоволі (не завжди свідомо) спонукає льотчика ще до виходу із хмар відволікати увагу від приладів для пошуку позакабінних орієнтирів;
високою нервово-емоційною напруженістю, яка потребує від пілота додаткового резерву витривалості для забезпечення на останній ділянці польоту високої продуктивної діяльності;
багатоступінчастістю (розтягнутістю у часі) переходу від польоту за приладами до візуального, поперемінним контролем приладової інформації та зовнішньої обстановки;
просторовою орієнтацією на двох рівнях регуляції дій - розумовому, або другосигнальному (за приладами), і перцептивному, або першосигнальному (за зовнішніми наявними ознаками);
залежністю змісту та ефективності дій льотчика від складності метеоумов і ступеня автоматизації управління літаком.
У процесі організації і проведення психофізіологічної підготовки льотного складу до польотів у СМУ необхідно:
роз’яснювати фізіологічні основи та особливості просторової орієнтації, причини виникнення ілюзій просторового положення, найпростіші заходи подолання ілюзій (енергійні рухи головою, зміна пози, напруження м’язів, тимчасове переключення уваги на інше завдання, радіообмін з керівником польоту);
проводити контроль за раціональною побудовою фізичної підготовки, спрямованої на тренування вестибулярного апарату, вміло поєднуючи пасивну (гойдалки, колесо обертання) і активну (вправи на батуті, спеціальних знаряддях, заняття акробатикою, плавання кролем, спортивні ігри) форми тренувань;
виховувати у льотчиків спокійне ставлення до ілюзій, довіру до показань приладів і до системи автоматичного управління заходом літака на посадку.
Під час проведення медичного контролю за станом здоров’я і допуском льотчиків до польотів у СМУ авіаційний лікар зобов’язаний:
виявляти осіб, у яких в польоті з’являються ілюзії, з’ясовувати характер і причини їх виникнення (перевтома, порушення режиму, перерва в польотах, технічні недоліки обладнання кабіни), вживати заходів для їх усунення;
у випадку стійкого і систематичного виникнення у осіб льотного складу ілюзій, не пов’язаних з особливостями системи індикації та умовами польоту, направляти їх у військово-медичний заклад для стаціонарного обстеження;
рекомендувати особам з підвищеною збудливістю вестибулярного апарату виконання комплексу спеціальних фізичних вправ, які підвищують статокінетичну стійкість організму;
6) нічні польоти.
Нічні польоти виконуються в умовах низького природного освітлення, що перешкоджає просторовій орієнтації, знижує гостроту зору (до 0,3-0,05), збільшує поріг контрастної чутливості (до 10-15%). Частково втрачається функція світлорозрізнення позакабінних об’єктів, зменшується поріг світлової чутливості (на 10 порядків і більше), внаслідок чого створюються умови для підвищеного осліплення за різних порушень світлового режиму на аеродромі та у кабіні літака.
Супутніми факторами, які знижують рівень світлової чутливості зорового аналізатора і які спонукають до виникнення ілюзій в нічних польотах, є:
перевтома і надмірне фізичне навантаження перед польотами;
розлад функцій вестибулярного апарату;
порушення передпольотного режиму харчування, переповнення шлунку, кишковика, сечового міхура;
прийом алкоголю напередодні або в день польоту;
нестача в їжі вітамінів A, C і групи B.
Льотний склад, який виконує нічні польоти, повинен мати уяву про психофізіологічні особливості діяльності під час зниженого природного освітлення позакабінного простору. У зв’язку з цим у процесі теоретичної підготовки начальник медичної служби зобов’язаний:
роз’яснювати льотному складу фізіологічні механізми нічного зору (зниження гостроти зору і контрастної чутливості, порушення функції кольоророзпізнавання і оцінки просторового положення позакабінних об’єктів, значення швидкості адаптації до темряви, залежність нічного зору від яскравості та кольору освітлення кабіни літака);
знайомити з факторами, які знижують нічний зір і сприяють виникненню зорових і вестибулярних ілюзій (втома, гіпоксія тощо);
вказати можливі причини виникнення ілюзій під час польоту (неправильний світловий режим у кабіні, відбиття зірок від водної поверхні моря, які можуть призвести до виникнення ілюзій перевернутого польоту, неузгоджене сприйняття окремих вогнів світлотехнічного обладнання аеродрому та інших джерел світла, які викликають ілюзорне відчуття їх самостійного руху в полі зору льотчика);
знайомити з прийомами, які дозволяють попередити зниження нічного зору, в тому числі під час раптової дії яскравих джерел світла (перехід на політ за приладами, створення максимальної освітленості шкал приладів і яскравості самоосвітлених індикаторів, застосування світлофільтрів, нахил голови або прикриття очей долонею, перехід на візуальний політ тільки за умови відновлення початкового рівня нічного зору);
звертати увагу льотного складу на необхідність точного виконання правил експлуатації киснево-дихальної апаратури і захисного спорядження в польоті.
Начальник медичної служби (лікар), який здійснює медичне забезпечення нічних польотів, зобов’язаний:
контролювати стан нічного зору в льотного складу шляхом опитування, спостереження за їх поведінкою і роботою на землі в умовах зниженої освітленості, а також за допомогою приладів (адаптометра, ніктоскопа) за наявності їх в авіаційній частині;
залучати в необхідних випадках спеціалістів для інструментального обстеження нічного зору льотчиків.
Зниження нічного зору (час темнової адаптації більше 60 с, гострота зору нижче 0,3 за освітленості адаптуючого поля 0,008 лк) є підставою для тимчасового усунення льотного складу від нічних польотів з наступним додатковим обстеженням з метою з’ясування і усунення причин цього порушення.
Для забезпечення оптимального світлового режиму в період виконання нічних польотів начальник медичної служби зобов’язаний контролювати виконання таких вимог:
у приміщеннях для робіт і відпочинку льотного складу безпосередньо перед польотами і між ними не повинно бути відкритих джерел яскравого світла (всі освітлювальні прилади повинні мати світлонепроникаючі ковпаки, які направляють світло тільки на робочі місця);
за можливості приміщення доцільно освітлювати червоним світлом, що сприяє збереженню часу темнової адаптації. Для роботи з мапою, читання і виконання інших зорових операцій на столах повинно бути передбачено місцеве освітлення білим світлом, яке забезпечує освітленість біля 30-40 лк. Освітлення стін та підлоги повинне бути в межах 5-15 лк;
яскраві джерела світла на аеродромі повинні бути розміщені таким чином, щоб їх прямі промені не потрапляли в поле зору льотчика;
для попередження осліплення льотчика автомашини, які рухаються по аеродрому, повинні бути обладнані фарами із спеціальними захисними пристроями, які виключають попадання прямого світла в очі льотчиків на стоянках, кермових доріжках і злітно-посадкових смугах (далі - ЗПС);
7) польоти з палуби корабля.
Під час польотів з палуби корабля екіпажі літаків і гелікоптерів корабельної авіації відчувають дію ряду додаткових факторів, що зазначені в розділі ІХ цього Положення.
З урахуванням особливостей організації походів авіанесучих кораблів на бойову службу (в тривале плавання) з участю авіаційного підрозділу, який базується на наземному аеродромі, медичне забезпечення корабельної авіації поділяється на три періоди - підготовчий, основний і післяпохідний.
У підготовчому періоді до перебазування льотного складу на авіанесучий корабель начальник медичної служби зобов’язаний:
організувати медичний огляд осіб, у яких термін дії постанови ЛЛК закінчується у період плавання;
організувати поглиблений медичний огляд льотного складу, який направляється в похід, для виявлення осіб з протипоказаннями до льотної роботи в умовах корабельного базування і клімату району плавання;
доповісти результати освідчення і поглибленого огляду командиру частини (начальнику) і вищому начальнику медичної служби;
ознайомити льотний склад з психофізіологічними особливостями польотів і побуту в поході, а також із заходами, які сприяють розвитку стійкості організму до факторів корабельного середовища і збереженню високої працездатності в тривалому плаванні;
навчити льотний склад методам надання само- і взаємодопомоги на воді;
підготовити медичні книжки льотного складу і передати їх начальнику медичної служби корабля, а всьому льотному складу видати довідки про медичний огляд ЛЛК;
ознайомити начальника медичної служби корабля (авіаційного лікаря корабля) зі станом здоров’я і психофізіологічними особливостями льотного складу, призначеного для участі в поході.
В основний період медичне забезпечення польотів з палуби корабля здійснює начальник медичної служби корабля (авіаційний лікар корабля), який зобов’язаний:
проконтролювати розміщення льотного складу на кораблі з урахуванням фізіолого-гігієнічних умов корабельних приміщень і особливостей льотної праці;
перевірити строки медичного огляду ЛЛК в медичних книжках льотного складу, який прибув на корабель;
вивчити за медичними книжками стан здоров’я і психофізіологічні особливості льотного складу, призначеного для участі в поході.
Під час походу начальник медичної служби корабля (авіаційний лікар корабля) зобов’язаний:
контролювати стан здоров’я льотного складу;
здійснювати медичне забезпечення польотів, а також лікарський контроль за льотним складом, який несе бойове чергування;
вивчити умови проживання та особливості діяльності льотного складу, їх психофізіологічні реакції на комплексний вплив факторів польоту і проживання в корабельному середовищі;
виявляти фактори, які негативно впливають на стан здоров’я льотного складу, і вживати заходів для попередження захворювань;
здійснювати медичний контроль за фізичною підготовкою льотного складу в умовах корабельного базування для підтримання доброї фізичної натренованості;
організувати медичний пост на катері, шлюпці під час проведення польотів, призначити чергового лікаря (фельдшера) з комплектом медичного майна для надання першої допомоги.
У післяпохідний період начальник медичної служби корабля (авіаційний лікар корабля) узагальнює отримані в поході матеріали, заносить до медичних книжок льотного складу результати своїх спостережень і передає їх начальнику медичної служби.
Начальник медичної служби після повернення льотного складу з походу зобов’язаний:
вивчити матеріали спостереження за льотним складом в період походу (стан здоров’я, захворюваність, якість льотної діяльності, витривалість до умов плавання тощо);
провести поглиблений медичний огляд льотного складу, що прибув з походу, і внести пропозиції щодо організації післяпохідного відпочинку і відновлювальних заходів (чергова відпустка, відпочинок в профілакторії, санаторно-курортне лікування тощо);
доповісти командиру і старшому медичному начальнику свої пропозиції щодо організації післяпохідного відпочинку.
IX. Особливості медичного забезпечення польотів авіації
Під час організації медичного забезпечення польотів різних родів авіації начальник медичної служби повинен знати:
характерні особливості професійної праці конкретного роду авіації;
основні фактори та їх вплив на організм в ході виконання окремих видів польотів;
засоби та методи підтримання життєдіяльності та працездатності членів екіпажу в польоті;
тривалість відновлення функціональних показників організму після польотів.
Певні особливості медичного забезпечення є в таких видах державної авіації:
1) винищувальна авіація.
Медичне забезпечення винищувальної авіації розглядається як приклад медичного забезпечення польотів тактичної авіації в цілому. Відмінною рисою професійної діяльності льотчиків винищувальної авіації є виконання польотних завдань в умовах впливу на організм високого рівня пілотажних навантажень, лінійних та кутових прискорень, різких змін барометричного тиску, підвищених психоемоційних навантажень та труднощів у реалізації керувальних дій, пов’язаних з експлуатацією захисного обладнання. Найбільш жорсткі умови для льотчика виникають під час повітряного бою, атак наземних та повітряних цілей, виконання складних видів маневру, а також під час виходу з-під удару засобів ураження противника.
Начальник медичної служби частини винищувальної авіації повинен знати індивідуальне перенесення льотчиками маневрових польотів з великими перевантаженнями на всіх етапах їх освоєння. Він повинен:
вимагати від командування обов’язкового планування і проведення спеціальної фізичної підготовки, спрямованої на підвищення стійкості льотчика до дії великих перенавантажень, та оцінювати її ефективність;
контролювати правильність підбору розмірів висотного та протиперевантажувального спорядження, умови його зберігання та експлуатації;
роз’яснювати льотному складу особливості поведінки під час впливу пілотажних перевантажень;
максимально використовувати наявні відновлювальні засоби для нормалізації функціонального стану в післяпольотному періоді.
У процесі підготовки та виконання польотів винищувальної авіації начальник медичної служби зобов’язаний:
при плануванні польотів уточнювати наявність польотних завдань, пов’язаних з впливом пілотажних перевантажень, на підставі даних динамічного спостереження за станом здоров’я, фізичною та психоемоційною витривалістю льотчика прогнозувати ступінь перенесення пілотажних перевантажень з урахуванням тривалості перерви між польотами на пілотаж, контролювати вміння користуватися протиперевантажувальними засобами;
особливу увагу звертати на дотримання передпольотного режиму, нормування льотного навантаження особам, що систематично здійснюють польоти з великими пілотажними навантаженнями, особливо у віці старше 35 років, що мають відхилення в стані здоров’я, і тим, що не мають нормальних житлово-побутових умов;
у процесі польотів шляхом вибіркового опитування перевіряти:
знання льотним складом правил експлуатації протиперевантажувальних пристроїв та висотного спорядження, особливо льотчиками, які виконують найбільш складні польотні завдання та вперше освоюють нові види вправ і нові типи спорядження;
знання стосовно самооцінки переносимості пілотажних перевантажень по зміні функції;
вміння користуватися захисними протиперевантажувальними прийомами, що базуються на перерозподілі м’язових зусиль і дотриманні ритму дихання;
з метою вивчення перенесення льотним складом польотів проводити міжпольотні та післяпольотні огляди, звертаючи особливу увагу на льотчиків, на яких впливали великі (понад 7 одиниць) перевантаження, а також на льотчиків, які виконували польотні завдання з дозаправкою літаків в повітрі, польоти на гранично малих висотах з огинанням рельєфу місцевості, використовуючи при цьому засоби об’єктивного контролю та бесіди з командирами та льотчиками;
після закінчення льотної зміни на підставі результатів міжпольотних та післяпольотних опитувань і оглядів, залежно від наявності ознак зниження функціонального стану, стану нервово-емоційної сфери диференційовано призначати комплекс реабілітаційних заходів, спрямованих на нормалізацію функцій організму та відновлення працездатності;
на розборі польотів додатково уточнювати перенесення льотчиками пілотажних перевантажень та результативність виконання польотних завдань, порівнюючи дані власних спостережень за працездатністю екіпажів у льотну зміну з оцінкою керівника польотів; брати участь в розробці рекомендацій, що сприяють забезпеченню високої ефективності та безпеки польотів у наступні зміни;
матеріали спостережень за станом здоров’я, фізичної витривалості та індивідуального перенесення великих перенавантажень заносити до медичної книжки, а коли необхідно - використовувати для обговорення з конкретним льотчиком або для доповіді командиру частини (начальнику);
2) транспортна авіація.
Транспортна авіація (далі - ТА) призначена для перевезення особового складу, вантажів, висадки повітряного десанту і в окремих випадках для бомбокидання. Польоти на літаку ТА характеризуються високою напругою фізичних можливостей і фізіологічних функцій організму членів льотних екіпажів, обумовлених станом середовища, який постійно змінюється, в якому проходить їх бойова діяльність, що потребує від медичної служби старанного проведення комплексу профілактичних заходів щодо зміцнення здоров’я і збереження працездатності льотного складу.
На льотний склад ТА впливають такі фактори і умови професійної діяльності:
різкі зміни кліматогеографічних умов під час трансширотних і трансконтинентальних перельотів у південних і північних напрямках;
виражений десинхроноз, який виникає під час трансмеридіанних перельотів з подоланням декількох часових поясів у західно-східному або зворотному напрямку;
соціально-психологічні фактори (велика тривалість стартового часу, вимушені порушення режиму праці, відпочинку і харчування, тривале очікування вильоту, особливо на аеродромах проміжних посадок, відсутність комфортних умов), пов’язані з виконанням польотних завдань далеко від аеродромів стаціонарного базування.
У процесі підготовки і виконання польотних завдань екіпажами літаків ТА начальник медичної служби зобов’язаний:
під час планування польотів оцінити відповідність льотного навантаження психофізіологічним можливостям членів екіпажу, а для льотного складу, який виконує польоти з приземленням на інші аеродроми, враховувати запас часу до чергової ЛЛК і проконтролювати наявність у нього довідки про проходження ЛЛК за встановленою формою;
під час постановки завдання на польоти довести до льотного складу, який відбуває з аеродрому стаціонарного базування на більш або менш тривалий строк, порядок виконання відпрацьованих заходів (інтервали використання засобів підтримання працездатності, особливості відпочинку і харчування, періодичність користування бортовими електроміостимуляторами);
під час передпольотного медичного контролю оцінити стан здоров’я членів екіпажу з наступною доповіддю командиру частини (начальнику);
під час виконання планових польотів з базового аеродрому оцінити їх індивідуальне перенесення за результатами післяпольотних оглядів, розмов з командирами і членами екіпажів, звертаючи особливу увагу на осіб старше 40 років або осіб, які мають захворювання шлунково-кишкового тракту, нервової і серцево-судинної систем;
після повернення із завдання (відрядження) виявляти осіб із симптомами втоми, перевтоми та десинхронозу і за наявності засобів проводити з ними реабілітаційні заходи.
Начальник медичної служби аналізує матеріали медичних спостережень і результати виконання польотних завдань, особливо в умовах трансмеридіанних і трансширотних перельотів, що дозволяє оцінити ефективність заходів, які проводяться медичною службою зі збереження здоров’я льотного складу, і періодично подає командуванню пропозиції щодо їх вдосконалення;