Про затвердження Положення з медичного забезпечення польотів державної авіації України

Під час приготування страв і відпрацювання розкладки враховується часткова заміна одних продуктів іншими. Найбільш доцільні такі заміни: 50 г пшеничного хліба з борошна І ґатунку на 38 г борошна пшеничного І ґатунку; 10 г рису на 10 г макаронних виробів; 10 г вершкового масла на 15 г олії; 15 г сметани на 100 г молока; 20 г молока згущеного з цукром на 100 г молока; 1/2 яйця на 40 г сиру; 50 г цукру на 165 г свіжих фруктів; 25 г картоплі на 5 г картопляного крохмалю; 100 г хліба житнього на 20 г свіжих фруктів; 100 г пшеничного хліба на 40 г свіжих фруктів. Особам з максимальним ступенем ризику розвитку атеросклерозу (коефіцієнт атерогенності вище 6,5 одиниць) та ожирінням показане постійне дієтичне харчування.

Особам з вираженими атерогенними змінами ліпідного обміну і надлишковою масою тіла рекомендовано періодично (протягом місяця не менше чотирьох разів на рік) користуватися дієтичним харчуванням та приймати полівітаміни.

За відсутності у авіаційного лікаря інформації щодо згаданих показників дієтичне харчування призначається всьому льотному складу два рази на рік протягом місяця у весняно-літній період і в разі напруженої учбово-бойової діяльності.

Вибір комплекту польотного обмундирування, що забезпечує необхідний теплообмін в конкретних умовах оточуючого середовища, проводиться відповідно до таблиці.

Вказані комплекти розраховані на перебування в них людини, що виконує фізичну роботу на відкритому повітрі при швидкості його руху 5 м/с і більше протягом 2 годин. За потреби більш тривалого перебування в цих умовах або в разі перебування людини в стані спокою слід застосовувати комплект з більш високим рівнем теплоізоляції.

Під час невеликого вітру (2-3 м/с) або виконання інтенсивної фізичної роботи повинен використовуватись комплект з меншою теплоізоляцією.

ВКК підвищує теплоізоляцію польотного одягу на 0,5 КЛО*. Під час використання в поєднанні з демісезонним або зимовим комплектами може бути виключений один із таких елементів, як підстібка до куртки шевретової, светр, куртка літня.

МРК, ВМРК без ВКК має теплоізоляцію 2,4-2,5 КЛО, а ВМРК з ВКК -2,9-3,0 КЛО. МРК (ВМРК) як ізолюючий засіб суттєво впливає на теплообмін людини по всьому діапазону температур оточуючого середовища (зникає виділення поту з поверхні шкіри і одягу). Тому для збереження теплоізоляційних якостей спорядження в зимовий час і недопущення перегрівання організму в літній час потрібна вентиляція підкостюмного простору МРК (ВМРК) в наземних умовах.

За відсутності засобів вентиляції час перебування в МРК (ВМРК) в наземних умовах не повинен перевищувати 15-20 хвилин.

Професійна діяльність льотного складу супроводжується значними нервовими навантаженнями, інколи проходить на фоні більш або менш вираженої втоми, що потребує значного часу для нормалізації функцій організму після польотів. З метою швидкого відновлення функціонального стану і підвищення працездатності членів льотних екіпажів можна використовувати комплекс заходів і засобів психологічного та фізіологічного впливу. Коротка характеристика цих заходів і засобів, а також порядок їх використання розглядаються нижче.

Контрастний температурний вплив (сауна) є одним з фізіотерапевтичних заходів, під час якого сухе тепло з наступним охолодженням і релаксацією здійснює комплексну відновлювальну дію на організм. Сауна призначена для відновлення психофізіологічного стану організму після фізичних і психічних навантажень, зняття надмірної нервово-емоційної напруги, прискорення адаптації до умов жаркого клімату. Основними показаннями для її призначення є перевтома, астенічний стан і порушення сну. Перебування в сауні дозується індивідуально. Допуск до лазневої процедури здійснює лікар на підставі результатів медичного контролю. Перед тим, як зайти в парильне приміщення, необхідно прийняти теплий душ (35-38 °C) протягом 3-4 хвилин, але не намочити голову і не митись з милом. Температура повітря в сауні повинна бути в межах 70-90 °C за вологості 10-15%. Під час прийому сауни проводиться 2-3 відвідування парильного приміщення протягом 8-10 хвилин (до появи помітного потовиділення і почервоніння шкіри). Між відвідуваннями влаштовується перерва 3-5 хвилин, яка використовується для відпочинку, масажу або загартовування організму (прийом прохолодного душу, купання в басейні тощо). Сауна завершується в душовій з миттям тіла милом і наступним відпочинком в положенні лежачи або сидячи протягом 40-60 хвилин. Користуватися саyною рекомендується не частіше одного - двох разів на тиждень.

Про її задовільну дію на організм свідчать міцний сон, хороший апетит, покращення самопочуття і підвищення працездатності; негативна дія проявляється безсонням, млявістю, головним болем.

Абсолютними протипоказаннями для прийому сауни є гострі стадії всіх хвороб або загострення хронічних захворювань, які супроводжуються підвищенням температури тіла, а також гіпотонічним і гіпертонічним станом будь-якого генезу; відносними протипоказаннями - надмірні фізіологічні та психічні навантаження, що викликають перевтому. У разі передозування часу прийому сауни можливі запаморочення та тепловий удар.

Метод призначений для дії на ЦНС імпульсними струмами (за допомогою приладу "ЛЕНАР") для досягнення ефекту електротранквілізації. При цьому в лобних долях головного мозку створюються ділянки депресії, що сприяє зменшенню збудження емоційних зон гіпоталамуса і зниженню надходження нервових імпульсів з периферії. Метод застосовується для прискореного відновлення зміненого функціонального стану та працездатності, профілактики надмірного нервово-психічного напруження, явищ десинхронозу і вегетосудинної нестійкості.

Під час проведення електротранквілізації ЦНС льотчик перебуває в лежачому стані на спині або в положенні сидячи. На 15-20-шарові марлеві пов’язки (4х4 см), попередньо зволожені водою або 4% розчином соди, накладають електроди: на ділянці чола - роздвоєний катод; під соскоподібними відростками - роздвоєний анод. Електроди не повинні безпосередньо торкатись шкіри.

Перед початком сеансу всі регулятори приладу "ЛЕНАР" встановлюють в крайнє ліве положення, потім в режимі перемінної скважності виставляється частота проходження імпульсів 1000 Гц тривалістю 0,2 мс. Після вмикання приладу в мережу поступово збільшується вихідна напруга струму до появи поколювання або тепла в місцях встановлення електродів. Величина сили струму в ланцюгу пацієнта повинна бути в межах 0,3-1,0 мА залежно від функціонального стану і індивідуальної вразливості до електричного струму. Тривалість сеансу 30-60 хвилин. Після закінчення процедури вихідна напруга плавно зменшується, регулятори частоти і тривалості імпульсів переводяться в крайні ліві положення. Прилад вимикається.

Про ефективність методу електротранквілізації роблять висновок при підвищенні настрою в кращий бік, покращенні самопочуття, появі свіжості, бадьорості, нормалізації частоти пульсу і артеріального тиску.

Протипоказаннями є запалювальні, травматичні і органічні порушення ЦНС, психічні захворювання, пошкодження органа зору та підвищена індивідуальна чутливість до електричного струму.

Метод призначений для профілактики м’язового дискомфорту, зняття напруження та підвищення загальної працездатності льотного складу і ґрунтується на загальнофізіологічних принципах дії на нервово-м’язовий апарат слабкого електричного струму, що зумовлює природне скорочення м’язів. Застосовується серійний малогабаритний двоканальний електростимулятор індивідуального користування "Міоритм-021", обладнаний автономним живленням. Форма імпульсів струму асиметрична, біполярна з нульовою постійною складовою. Тривалість циклу "збудження - розслаблення" 2,4 та 8 секунд відповідно, девіація частоти від 24±10 до 120±10 Гц, амплітуда вихідного сигналу від 0 до 100±10 мА. Маса апарата - 400 г, розміри - 152х115х35 мм.

Основними показаннями для використання методу електростимуляції є м’язовий дискомфорт, нервово-психічна напруженість, сонливість та втома. Пари електродів, попередньо зволожені водою, накладають на поперек, сідничну ділянку, стегна або гомілки, фіксують еластичними стрічками і з’єднують за допомогою провідників з приладом. Електроди повинні щільно прилягати до тіла, міжелектродна ділянка розміром не менше 2 см повинна бути сухою.

Перед сеансом перевіряють роботу приладу, для чого виводять в крайнє ліве положення регулятори амплітуди, вмикають живлення, контролюючи при цьому загоряння індикатора живлення. Після цього встановлюють переривчастий режим електростимуляції і необхідну величину сигналу за допомогою регулятора амплітуди.

Використовуються два варіанти електростимуляції нервово-м’язового апарату льотчика: активуючий та релаксуючий. При активуючому, що проводиться на фоні перевтоми, призначають 10-15-хвилинні сеанси електростимуляції з тривалістю циклу "збудження - розслаблення" 2 секунди в надпороговому режимі (відчутне скорочення м’язів). Релаксуючий варіант призначений для зняття напруги і передбачає 1-3-годинні сеанси електростимуляції в підпороговому режимі (на рівні вібромасажу м’язів) з тривалістю циклу "збудження - розслаблення" 8 секунд.

Метод масажу біологічно активних точок шкіри призначений для прискореного відновлення зміненого функціонального стану і працездатності, профілактики надмірної нервово-психічної напруги і вегето-судинної нестійкості. З цією метою використовується тренажер-масажер "Колібрі" (бігова доріжка). Заняття проводяться у двох режимах:

режим імітації бігу з одночасним масажем ступні: людина, опираючись обома руками на поручень, здійснює біг на місці;

режим масажу в різних положеннях тіла (наприклад, сидячи на стільці, стоячи на біговій доріжці); в положенні стоячи масаж виконується простим скочуванням "під гірку" або поперечним ковзанням ступнів ніг без відриву носків і п’яток (вперед - назад).

Оволодівши запропонованими способами занять на тренажері, можна використовувати інші комбінації рухів і видів масажу, постійно збільшуючи навантаження.

Для занять на тренажері рекомендується використовувати взуття з тонкою гладкою підошвою. Крім того, для запобігання великих навантажень на стопу масажні рухи потрібно виконувати в положенні сидячи на стільці.

Лікарі, що проводять барокамерні випробування льотного складу, повинні добре знати основи авіаційної медицини, а також обладнання і правила експлуатації барокамери, кисневого устаткування та висотного спорядження.

В день барокамерних досліджень льотний склад до польотів не допускається. Режим відпочинку та харчування такий, як і перед висотними польотами. Підйоми проводяться не раніше ніж через 1,5-2 години після прийому їжі.

Поряд з пультом керування барокамерою повинна бути інструкція, в якій перераховані дії та послідовність їх виконання в особливих випадках (зупинка електродвигуна, несправність вакуум-помпи, відключення електроенергії, води тощо), а також необхідні заходи з надання невідкладної медичної допомоги.

У приміщенні, де встановлено барокамеру, необхідно мати медичну шафу чи медичні укладки з медикаментами та інструментарієм, а також кушетку.

До висотних випробувань не допускають осіб:

що мають скарги на поганий стан здоров’я чи поганий сон напередодні барокамерного дослідження;

з гострими запальними процесами верхніх дихальних шляхів;

з підвищеною температурою тіла;

із залишковими явищами після перенесених гострих захворювань;

що не закінчили лікування (у тому числі лікування зубів).

Лікар, що проводить дослідження, зобов’язаний детально проінструктувати льотний склад щодо правил поведінки в барокамері, порядку користування сигналізацією, кисневим обладнанням, аварійним краном барокамери, а після цього перевірити його вміння на практиці. Перед підйомом на висоту лікар особисто перевіряє підгонку та фіксацію кисневих масок, переконується в справності кисневої апаратури і наявності достатньої кількості кисню в балонах.

Враховуючи можливість виникнення у льотного складу розладів через дію на організм гіпоксії чи декомпресії, лікар, що проводить підйом, зобов’язаний бути готовим до надання невідкладної медичної допомоги.

Протягом підйому повинно здійснюватись безперервне лікарське спостереження за особами, що перебувають в барокамері.

Лікар, що проводить підйом, повинен підтримувати з обстежуваними постійний зв’язок за допомогою мовного пристрою, періодично опитувати їх про стан здоров’я та спостерігати за зовнішнім виглядом (забарвлення шкіри і слизових оболонок, пітливість), поведінкою (сонливість, адинамія, рухове чи мовне збудження), диханням (ритм і характер дихання), швидкістю і точністю виконання команд.

Під час барокамерних підйомів повинен проводитися запис ЕКГ, а також підрахунок частоти пульсу, що характеризують функціональний стан організму. Різкий стрибок частоти пульсу або, навпаки, швидке уповільнення - цілком достовірний і ранній показник погіршення стану льотчика. Якщо під час зміни барометричного тиску з’являється відчуття закладеності, болю у вухах чи придаткових пазухах носа, в животі, зубний біль, зниження (підйом) слід проводити повільніше, за необхідності зробити "майданчик" до зникнення цих явищ.

Якщо стан не нормалізується, необхідно припинити спуск (підйом), швидко збільшити (зменшити) висоту на 500-1000 м і тільки після повного зникнення болю продовжити спуск (підйом) з меншою швидкістю. У випадку неефективності зазначених заходів і невгамовного болю підйом припиняється.

У разі поганого перенесення гіпоксії переходять на дихання чистим киснем і підйом припиняється.

У разі різкого погіршення самопочуття підйом на висоту 10000 м припиняють і проводять негайний спуск з максимальною технічно можливою швидкістю до моменту відновлення нормального стану, після чого спуск до землі проводиться повільно. За наявності скарг на біль у вухах і пазухах носа дається вказівка виконувати ковтальні рухи, позіхати, "вентилювати" вуха.

Осіб, у яких під час підйому спостерігалось погіршення стану здоров’я, після спуску з висоти слід покласти на кушетку і провести ретельний лікарський огляд (бажано за участю терапевта і невропатолога). За потреби потерпілого доставляють в стаціонар на ношах, обов’язково в супроводі медичного працівника.

Лікар, що проводить підйом, завжди повинен враховувати можливість погіршення стану вже після спуску з висоти, як наслідок виникнення ускладнень.

Вторинні постдекомпресійні симптоми, що іноді виникають через 3-5 годин і більше після спуску, можуть мати важкий характер і проявлятись у вигляді різноманітних уражень центральної нервової системи. Через це у всіх випадках розвитку висотної декомпресійної хвороби потерпілі повинні знаходитись під наглядом лікаря в стаціонарі з дотриманням суворого ліжкового режиму не менше доби. Після спуску вони повинні дихати чистим киснем протягом 1-2 годин.

З метою профілактики декомпресійних розладів під час підйомів в барокамері необхідно контролювати, щоб льотчики перед підйомом не мали значних фізичних навантажень та дотримувались режиму харчування, що запобігав би підвищенню газоутворення.

1. Непритомність.

Непритомність - найбільш легка форма гострої судинної недостатності. Гіпоксична непритомність може проходити по типу колаптоїдної реакції і супроводжуватись тимчасовим зниженням артеріального тиску, брадикардією, різким гіпергідрозом і охолодженням шкіри. Такий стан триває секунди, рідше хвилини. У цьому випадку достатньо дати кисню, після спуску покласти на кушетку, підняти ноги, звільнити тіло від тісного одягу, дати вдихнути нашатирний спирт. При ослабленій серцевій діяльності слід ввести під шкіру 1,0 мл 20% розчину кофеїну.

2. Артеріальна гіпотензія, колапс, шок.

Критеріями діагностики є сплутана свідомість, систолічний артеріальний тиск нижче 80 мм рт. ст., наявні периферичні ознаки шоку (блідість та вологість шкіри).

Першою лікарською допомогою є:

забезпечення обмеженого рухового режиму: покласти хворого на ліжко (кушетку) або ноші, придати ногам підвищене положення; контроль пульсу та артеріального тиску;

запис електрокардіограми (далі - ЕКГ);

налагодження системи для внутрішньовенної (далі - в/в) інфузії, в/в ввести 200 мл 0,9-процентного розчину натрію хлориду, а при неефективності - 5,0 мл 4-процентного розчину дофаміну на 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду (зі швидкістю 20 крапель на хвилину);

постійний ЕКГ-моніторинг, моніторинг артеріального тиску. Провести інфузію дофаміну (розвести 5,0 мл 4-процентного розчину у 200 мл 0,9-процентного розчину натрію хлориду, вводити зі швидкістю 20 крапель на хвилину), якщо це не було застосовано на етапі ПМДЛД;

госпіталізація на ношах бригадою, яка має можливість провести дефібриляцію в салоні санітарного автомобіля, з продовженням протишокової терапії під час руху до найближчого медичного закладу.

3. Гостра коронарна недостатність.

Критерії діагностики:

типовий ангінозний напад тривалістю понад 20 хвилин (загрудинний біль стискаючого або пекучого характеру з можливим проведенням його у ліву руку, під лопатку, в нижню щелепу, біль наростає під час фізичного навантаження);

відсутній або неповний ефект від нітрогліцерину (незначне зменшення загрудинного болю). Наявні на ЕКГ ознаки порушення коронарного кровообігу (підйом на 2 мм і більше або зниження сегмента ST на 1 мм і більше у двох та більше суміжних стандартних, посилених та грудних відведеннях).

Першою лікарською допомогою є:

забезпечення обмеженого рухового режиму;

нітрогліцерин 0,5 мг по 1 таблетці під язик з інтервалом в 5 хвилин загалом до 3-х таблеток, ацетилсаліцилова кислота - 325 мг розжувати;

контроль пульсу та артеріального тиску:

під час пульсу більше 90 ударів за хвилину - 20 мг пропранололу внутрішньо;

за високого артеріального тиску дати гіпотензивні препарати: каптоприл 25 мг (1 таблетка під язик), заспокійливі засоби: корвалол (30 крапель);

за низького артеріального тиску налагодити доступ до вени (бажано через периферичний венозний катетер), в/в ввести 0,9-процентний розчин натрію хлориду, при неефективності - дофамін в/в крапельно (розвести 5,0 мл 4-процентного розчину дофаміну у 200 мл 0,9-процентного розчину натрію хлориду та налагодити інфузію зі швидкістю 20 крапель на хвилину).

За наявності порушення ритму, що викликає зниження артеріального тиску або синдром стенокардії, - антиаритмічна терапія. У разі збереження болю - 1-процентний розчин морфіну - 1,0 мл в/в або внутрішньом’язово (далі - в/м).

Після надання допомоги і зняття больового синдрому евакуювати в стаціонар на ношах у супроводі лікаря.

4. Асистолія (клінічна смерть, зупинка серця)

Критеріями діагностики є:

відсутність пульсу на магістральних артеріях (сонній та стегновій);

відсутність дихання, рухової активності та відсутність тонусу всіх скелетних м’язів (іноді цьому може передувати напад судом);

відсутність свідомості (наступає протягом 5-10 секунд після припинення кровообігу);

розширення зіниць (наступає через 30-40 секунд після припинення кровообігу);

зміна кольору слизових оболонок та шкіряних покривів: сірувато-блідий колір в разі первинної зупинки серця; ціаноз - в разі первинного погіршення дихання;

відсутність електричної активності серця на ЕКГ.

Перша лікарська допомога:

вкласти хворого на тверду поверхню (найпростіше на підлогу) на спину з приведеними до тулуба верхніми кінцівками;

підтримувати дихання: забезпечити прохідність дихальних шляхів, штучна вентиляція легень методом "рот до рота". Підтримувати кровообіг: закритий (зовнішній) масаж серця (з частотою 100-120 на хвилину) в поєднанні зі штучною вентиляцією легень (далі - ШВЛ) у співвідношенні масаж - вдих 30:2;

через кожні 2 хвилини серцево-легеневу реанімацію необхідно припиняти на декілька секунд для перевірки появи пульсу на магістральних судинах;

підтримувати дихання: ШВЛ з використанням S-подібної трубки або за допомогою будь-якого апарата штучного дихання (ДП-10, мішок Амбу) 6 літрів на хвилину, інгаляція зволоженого кисню;

налагодити систему для в/в інфузії. Електроімпульсна терапія 360 КДж кожні 2 хвилини;

струйне в/в введення 400 мл 0,9-процентного розчину натрію хлориду, 3,0 мл 0,1-процентного розчину атропіну одноразово струйно; 1,0 мл 0,18-процентного розчину адреналіну гідрохлориду кожні 5 хвилин;

провести інтубацію трахеї, перевести хворого на ШВЛ;

у разі появи артеріальної гіпотензії ввести 5 мл 4-процентного розчину дофаміну (розведеного попередньо у 200 мл 0,9-процентного розчину натрію хлориду в/в зі швидкістю 20 крапель на хилину);

електроімпульсна терапія 360 КДж кожні 2 хвилини;

продовжувати закритий масаж серця, ШВЛ до відновлення серцевої діяльності (або до появи ознак біологічної смерті).

За відновлення життєвих функцій продовжувати заходи, викладені вище, та негайно госпіталізувати до найближчого лікувального закладу.

Перед проведенням висотних випробувань льотний склад проходить лікарський огляд (опитування про самопочуття, вимірювання пульсу, артеріального тиску, температури тіла, огляд ротової порожнини та перевірка носового дихання). За потреби проводиться більш ретельний огляд із застосуванням різноманітних проб.

Барокамера для висотних випробувань повинна бути обладнана фізіологічною апаратурою, що дозволяє реєструвати електрокардіограму.

Перед розміщенням осіб, що будуть обстежені в барокамері, необхідно перевірити положення вентилів, при цьому атмосферний вентиль повинен бути повністю відчиненим, а вакуумний - зачиненим.

Після того, як обстежувані займають місця в барокамері і надягають шлемофони, двері барокамери зачиняються. Лікар та механік займають свої місця. З обстежуваними встановлюється зв’язок за допомогою спеціального мовного пристрою, що використовується на літаках. Здійснюється реєстрація фізіологічних показників. Лікар подає звуковий сигнал механіку до запуску електродвигуна. Вакуум-помпа включається в роботу розвантаженою і завантажується (зачиняється розвантажувальний вентиль) тільки за другим звуковим сигналом лікаря.

Вищезгаданого порядку дій необхідно дотримуватись під час усіх видів висотних випробувань.

Підйом в барокамері здійснюється до висоти 5000 м зі швидкістю 10-15 м/с без додаткового кисневого забезпечення. Тривалість перебування (майданчик) на висоті 5000 м - 30 хвилин. Спуск здійснюється зі швидкістю 10-15 м/с. До висоти 3000 м доцільно здійснювати спуск зі швидкістю 15 м/с, а після цього (до землі) - зі швидкістю 10 м/с.

Реєстрація фізіологічних показників здійснюється на 1-3, 13-15, 28-30-й хвилинах перебування на висоті 5000 м.

Протягом всього випробування лікар зобов’язаний вести безперервне спостереження за кожним обстежуваним. У здорових людей зовнішній вигляд та поведінка, як правило, не змінюються. Збільшення частоти серцевих скорочень на 20-30 ударів на хвилину на висоті 5000 м у порівнянні з початковими показниками належить вважати фізіологічним явищем, тобто нормальною пристосувальною реакцією організму на помірні ступені кисневого голодування.

Необхідно звернути увагу на те, що найбільш інтенсивне збільшення частоти серцевих скорочень припадає на перші 5-10 хвилин, коли досягнуто заданої висоти. Після цього вона дещо зменшується у зв’язку із включенням в дію таких компенсаторних механізмів, як вихід крові з депо в загальний кровообіг, збільшення частоти і глибини дихання тощо. Крім цього, необхідно враховувати, що виражена тахікардія у окремих осіб може бути зумовлена емоційною напругою, на що буде вказувати висока частота пульсу ще до підйому на висоту. Різке збільшення частоти серцевих скорочень, що не відповідає даній висоті, і різке зменшення частоти скорочень є несприятливою ознакою, так як це часто передує втраті свідомості.

Всі порушення звичного стану організму в період випробування повинні фіксуватися лікарем. Це необхідно для правильного висновку про перенесення помірних ступенів кисневого голодування, а також для того, щоб своєчасно вжити невідкладних заходів у разі погіршення стану обстежуваної особи. Лікар зобов’язаний добре знати правила безпеки та варіанти першої медичної допомоги, які можна застосувати у кожному випадку.

Після спуску здійснюється реєстрація фізіологічних показників, обстежувані оглядаються лікарем (опитування, підрахунок частоти серцевих скорочень, вимірювання артеріального тиску).

Оцінка перенесення помірних ступенів кисневого голодування виноситься на підставі аналізу скарг, зовнішнього вигляду та поведінки обстежуваного, даних частоти серцевих скорочень і артеріального тиску, а також інших показників дослідження. При цьому перенесення оцінюється як "добре", "задовільне" і "погане".

Добре перенесення. Скарг немає. Зовнішній вигляд та поведінка звичні. Частота серцевих скорочень у межах допустимих величин. Артеріальний тиск дещо підвищений чи залишається на попередньому рівні. Почерк не змінюється. Час вирішення задач і кількість помилок у межах попередніх величин.

Задовільне перенесення. На початку перебування на висоті з’являються перші легкі симптоми гіпоксії: помірний головний біль, загальна слабкість, відчуття жару в голові, короткочасне затемнення в очах. Об’єктивно: гіперемія обличчя чи помірна його блідість, слабкий ціаноз губ, акроціаноз, виражене збільшення (іноді зменшення) частоти серцевих скорочень, артеріальний тиск практично не змінюється. В поведінці звертає на себе увагу деяка збудженість. Почерк стає нерівним. Під час вирішення найпростіших задач збільшується кількість помилок. Такий стан триває декілька хвилин, після чого він стабілізується і залишається добрим до закінчення випробування.

Погане перенесення. Різкий головний біль, запаморочення, виражена загальна слабкість, затемнення в очах, "червоні кола" перед ними. Мають місце неадекватні реакції на зовнішні подразники, гіподинамія, погіршується почерк, зустрічаються пропуски чи повтори слів та літер. Час вирішення найпростіших завдань збільшується, допускаються значні помилки, при цьому обстежуваний часто старається довести, що завдання вирішено правильно.

Об’єктивно: має місце різка блідість, ціаноз слизових оболонок та нігтів, іноді судомні рухи рук та ніг, різке збільшення частоти серцевих скорочень чи її зменшення. Артеріальний тиск падає. Під час подальшого перебування на висоті виникає стан ступору, а потім втрата свідомості, часто з вираженим судомним синдромом. Цей стан, як правило, спостерігається в перші хвилини перебування на висоті чи в кінці дослідження. Після вдихання кисню всі ці явища швидко зникають.

В деяких випадках гіпоксія призводить до важких розладів серцево-судинної системи, розвитку синдрому Адамса-Стокса (повна атріовентрикулярна блокада) чи колаптоїдного стану. При цьому в обстежуваного спостерігаються судоми, тиск падає так, що його практично неможливо визначити, пульс "ниткоподібний" чи взагалі не визначається, дихання аритмічне, іноді буває різної тривалості апное. Вдихання кисню не завжди дає швидкий ефект, необхідна медикаментозна терапія.

Погане перенесення помірних ступенів кисневого голодування може бути тимчасовим, випадковим, таким, що настало внаслідок перебування у гарячій воді перед випробуванням, перегрівання, перевтоми, безсоння, після складних лікувальних чи діагностичних процедур, вживання алкоголю напередодні випробування.

Випробування здійснюється з обов’язковим додатковим кисневим забезпеченням і з десатурацією організму від азоту.

Десатурація здійснюється безпосередньо перед висотним випробуванням з метою попередження переходу азоту з розчиненого стану в газоподібний з формуванням газових бульбашок і розвитком симптомів висотної декомпресійної хвороби (на висотах понад 7000 м).

Обстежувані протягом години дихають чистим киснем від кисневого пристрою. Після цього починається підйом до висоти 10000 м (без "майданчика"). Швидкість підйому та спуску - 15-20 м/с. Тривалість перебування на висоті 10000 м - 15 хвилин. Під час випробування лікар спостерігає за поведінкою та зовнішнім виглядом обстежуваних, фіксує всі порушення їх стану. Скарги на біль у м’язах, суглобах чи у ділянці серця завжди повинні бути сигналом до припинення випробування і спуску. Якщо у обстежуваного має місце погіршення самопочуття, запаморочення, втрата свідомості, колапс, епілептичний статус, випробування відразу ж припиняється і здійснюється спуск з максимальною швидкістю до тих пір, поки стан не поліпшиться, після чого швидкість спуску до землі уповільнюється.

Під час проведення висотних випробувань необхідно пам’ятати про можливість виникнення гострої гіпоксії на висоті внаслідок поганої підгонки маски. В такому випадку обстежуваний повинен тісніше притиснути маску до обличчя і після цього зробити додаткову підтяжку. Якщо вказані заходи не мали ефекту, випробування припиняється і здійснюється спуск.

За результатами випробування перенесення великих ступенів розрідження атмосфери оцінюється як "добре", "задовільне" та "погане".

Добре перенесення. Скарг немає. Метеоризм, бароотит, баросинусіт та симптоми висотної декомпресійної хвороби відсутні. Частота серцевих скорочень і артеріальний тиск на рівні початкових величин.

Задовільне перенесення. Скарги на незначне здуття живота, відрижку, відчуття "повзання мурашок". Зовнішній вигляд і поведінка не змінюються. Частота серцевих скорочень та рівень артеріального тиску дещо збільшені.

Погане перенесення. Скарги на різкий біль і виражено здутий живіт, інтенсивні сильні болі в суглобах, м’язах, у ділянці серця, задишку, порушення зору, можливі запаморочення та колапс. Виражене збільшення чи зменшення пульсу, різкий підйом чи зниження артеріального тиску.

До висотних польотів допускаються особи тільки з добрим і задовільним перенесенням великих ступенів розрідження атмосфери.

Підйом здійснюється на висоту 5000 м зі швидкістю 15-20 м/с без додаткового кисневого постачання. Після досягнення висоти 5000 м встановлюється "майданчик" на 1-2 хвилини, на якому обстежуваним пропонується звільнити носові ходи від слизу та переконатися в наявності вільного носового дихання. Спуск до землі здійснюється зі швидкістю 50 м/с.

Обстежувані зобов’язані знати, що під час закладання вух необхідно робити ковткові рухи, співати, "вентилювати" вуха, а в разі появи болю у вухах чи фронтальних синусах відразу ж сповістити лікаря. Як відомо з практики, цей біль виникає частіше в осіб із захворюваннями ЛОР-органів, зокрема з хворобами вуха.

Перед та після випробування в барокамері здійснюється опитування обстежуваних, ЛОР-ендоскопія, визначається барофункція вух і стан слуху.

Для визначення барофункції вух використовуються:

манометр вушний простий (отоманометр);

манометр вушний Свєтлякова з діаметром олив, що регулюється;

отоскоп Люка;

лійка вушна пневматична.

Найбільш доцільним є застосування отоманометра Воячека і отоманометрії з отоскопіюванням пневматичною лійкою Зігле. Для виконання отоманометрії лійкою Зігле необхідно:

визначити пасивну (П) рухливість барабанної перетинки, створюючи за допомогою груші знижений тиск повітря. За збереженої пасивної рухливості ставиться оцінка "+", а за її відсутності - оцінка "-";

визначити активну (А) рухливість барабанної перетинки під час простого ковтання, досліду Тойнбі та досліду Вальсальви. Якщо ця рухливість спостерігалась у всіх трьох дослідах, ставляться оцінки відповідно: "І ступінь", "II ступінь", "III ступінь", у разі її відсутності - оцінка "IV ступінь".

Найголовнішим під час отоскопії є деформація світлового конусу в результаті коливання барабанної перетинки.

Оцінка ступеня порушення барофункції вух за отоскопічним малюнком:

I ступінь - відсутність неприємних суб’єктивних відчуттів та об’єктивних змін барабанних перетинок;

II ступінь - закладеність вух, рожевий колір верхніх відділів барабанної перетинки або ін’єкція судин на держачку молоточка, слухова функція і вільний прохід по євстахієвій трубі збережені;

III ступінь - часткове почервоніння барабанної перетинки, слухові розлади короткочасні (менше доби), біль у вухах;

IV ступінь - для нього характерними є баротравматичні явища у вигляді тотальної гіперемії барабанних перетинок з крововиливами в них або ж наявністю стійких слухових розладів (протягом доби і довше) навіть без чітко виражених баротравматичних змін.

Випробування проводяться на літаку типу ІЛ-76.

Польоти відображаються в плановій таблиці із зазначенням умов майбутніх випробувань (швидкість підйому - 10-15 м/с, висота - 5000 м, час перебування на ній - 30 хвилин, швидкість спуску - 10-15 м/с). Ці умови мають бути аналогічними умовам випробувань в барокамері.

Під час проведень висотних випробувань на транспортному літаку типу ІЛ-76 обстежувані, лікар (лікарі) і бортовий технік, що обслуговує авіаційне і десантне обладнання (АДО), розміщуються у вантажній кабіні.

Перед випробуванням бортовий технік (АДО) перевіряє кисневе обладнання, підтримує зв’язок між лікарем і командиром екіпажу, а за потреби забезпечує киснем обстежуваних від бортової кисневої системи.

Кабіна літака в польоті герметизується.

Під час проведення випробувань на літаку необхідно дотримуватись таких правил:

випробування можуть проходити в одному польоті не більше 30-50 осіб;

на 8-10 обстежуваних повинен бути один лікар;

лікарі і бортовий технік (АДО) повинні протягом усього польоту користуватись киснем, а для вільного переміщення вантажною кабіною мати подовжений кисневий шланг;

медична укладка (комплект) повинна мати майно і медикаменти, передбачені для барокамерної аптечки першої медичної допомоги.

У день випробувань льотний склад до польотів не допускається.

Визначений режим відпочинку та харчування відповідає режиму перед висотними польотами.

Випробування проводиться не раніше як через півтори-дві години після прийому їжі.

Перед підйомом на висоту лікар особисто перевіряє підгонку та фіксацію кисневих масок, пересвідчується у справності кисневого обладнання та наявності достатньої кількості кисню на літаку.

Враховуючи можливість виникнення у льотного складу розладів в результаті дії на організм гіпоксії або декомпресії, лікар, що проводить випробування, повинен бути готовим до надання невідкладної медичної допомоги.

Лікарі перед випробуванням проводять медичний огляд, в процесі якого цікавляться почуттям обстежуваних, визначають частоту серцевих скорочень, величину артеріального тиску, стан ЛОР-органів. Під час польоту (висота 5000 м) обстежувані по команді лікаря (на 1 хвилину, 15 хвилину, 30 хвилину) підраховують частоту серцевих скорочень, записують в протоколі самоспостереження про самопочуття і виконують завдання лікаря. Лікарі ведуть спостереження за поведінкою і станом обстежуваних, отримані дані заносяться до журналу обліку висотних випробувань льотного складу в барокамері. Називають цей запис "Висотне випробування на літаку".

Добре перенесення. Скарг немає. Зовнішній вигляд і поведінка звичайні. Частота серцевих скорочень у межах допустимих величин. Артеріальний тиск трохи підвищений або залишається на тому ж рівні. Почерк не змінюється. Час розв’язування задач і кількість помилок в межах початкових величин.

Задовільне перенесення. З початку перебування на висоті з’являються перші легкі симптоми гіпоксії: помірний головний біль, загальна втома, млявість, відчуття жару в голові, короткочасне потемніння в очах.

Об’єктивно: гіперемія обличчя або помірна блідість, легкий ціаноз губ, акроціаноз, виражене збільшення (іноді зменшення) частоти серцевих скорочень, артеріальний тиск змінюється незначно. У поведінці помічається збудженість. Почерк стає нерівним, більш розмашистим. Під час розв’язування найпростіших задач збільшується кількість помилок. Такий стан, як правило, триває кілька хвилин, потім він покращується і залишається добрим до кінця випробування.

Погане перенесення. Сильний головний біль, запаморочення, виражена загальна втома, потемніння в очах ("червоні кола") перед ними. Мають місце неадекватні реакції на зовнішні подразники, гіподинамія, почерк стає розмашистим, малорозбірливим, зустрічаються пропуски або повторення слів та літер. Час розв’язування найпростіших задач збільшується, допускаються значні помилки, при цьому обстежуваний часто намагається довести, що задача вирішена правильно.

Об’єктивно: помічається різка блідість, ціаноз слизових оболонок та нігтів, іноді посмикування рук і ніг, різке збільшення частоти серцевих скорочень або її зменшення. Артеріальний тиск знижується. Під час подальшого перебування на висоті розвивається стан ступору, а потім запаморочення, часто з вираженим судомним синдромом. Цей стан зазвичай спостерігається в перші хвилини перебування на висоті або в кінці випробування. Після вдихання кисню всі ці явища швидко минають. В рідких випадках гіпоксія призводить до тяжких розладів серцево-судинної системи: розвитку синдрому Адамса-Стокса (повна атріовентрикулярна блокада) або колаптоїдного стану. При цьому в обстежуваного розвивається судомний припадок, кров’яний тиск різко знижується так, що його практично не вдається визначити, пульс може стати навіть "ниткоподібним" (під час колапсу), дихання аритмічне, іноді помічається різного продовження апное. Дихання киснем не завжди дає швидкий ефект, необхідна медикаментозна терапія.

Погане перенесення помірних ступенів кисневого голодування може бути тимчасовим, випадковим, виникаючим в результаті прийому гарячої ванни або душу перед випробуванням, перегрівання, втоми, безсоння, після складних лікувальних або діагностичних процедур, прийому алкоголю перед випробуванням.

В разі погіршення самопочуття обстежуваного лікар надає йому необхідну медичну допомогу, а через бортового техніка дає вказівки командиру екіпажу про необхідність зниження і переведення обстежуваного в кабіну екіпажу.

Після приземлення проводиться повторний лікарський огляд. У першу чергу треба оглядати тих осіб, у яких в польоті спостерігались ознаки поганого перенесення помірної гіпоксії.

Під час оцінки перенесення випробування на літаку лікар користується тими ж критеріями, що і під час випробувань в барокамері. Однак при цьому необхідно враховувати і вплив факторів польоту (захитування, вібрацій, температури тощо), які можуть сприяти більш вираженому прояву реакцій організму на гіпоксію.

Для заповнення (зарядки) кисневих систем повітряного судна газоподібним медичним киснем застосовується автомобільна кисневозарядна станція. Кожна автомобільна кисневозарядна станція має ємність у вигляді батареї балонів високого тиску. Компресори приводяться в дію від двигуна автомобіля. Принцип роботи всіх автомобільних кисневозарядних станцій однаковий і полягає в перепуску стислого газоподібного кисню з балонів з більшим тиском у балони з меншим тиском з подальшим його підвищенням до заданого рівня за допомогою компресора.

Начальник медичної служби перед проведенням польотів зобов’язаний провести перевірку наданої документації (паспорта) на кисень, гігієнічного стану засобів заправлення киснем, органолептичну оцінку його якості.

Ця перевірка включає перевірку документів, що підтверджують якість газів (паспорта), чистоти шлангів і штуцерів засобів заправлення, наявність спецодягу (білих халатів), спирту для обробки штуцерів і заправного шланга.

Паспорт (сертифікат), що визначає якість кисню, повинен містити такі відомості:

найменування підприємства-виробника і його товарний знак;

номер партії;

дату виготовлення, масу рідкого кисню;

результати фізико-хімічного аналізу.

Медичний кисень, призначений для дихання у висотному польоті, повинен містити чистого кисню не менше 99,5%; він не повинен мати запаху, містити ацетилену, масел, окису вуглецю, газоподібних кислот і лугів, вологи й механічних домішок.

Газоподібний кисень, отриманий шляхом електролізу води, для медичних цілей не застосовується.

Органолептична оцінка якості кисню проводиться в такий спосіб: водієві автомобільної кисневозарядної станції пропонується увімкнути подачу кисню з незначним тиском і направити кисневий шланг убік від людей і вогненебезпечних поверхонь на чисте дзеркало, що тримається таким чином, щоб відбитий від дзеркала кисень попадав в обличчя досліджуючого. При цьому одночасно визначаються запах (кисень не повинен мати запаху) і вологість кисню (поверхня дзеркала не повинна запотіти).

Після цього струмінь кисню направляють на чорну тканину (контроль відсутності світлих домішок), а потім - на білу тканину, наприклад халат (контроль відсутності темних домішок).

Після проведення перевірки лікар робить відмітку в паспорт про дозвіл на використання кисню для заправлення систем повітряного судна.

Втома, перевтома та хронічна втома займають особливе місце серед усіх професійно значимих функціональних станів осіб льотного складу, оскільки їх діагностика та профілактика є головними завданнями в роботі лікаря з авіаційної медицини щодо збереження життя та здоров’я зазначеного контингенту, забезпечення безпеки польотів авіації.

Причинами розвитку зазначених станів серед осіб льотного складу є внутрішні (генетично детерміновані) та зовнішні чинники. До останніх належать:

інтенсивність (напруженість), складність і тривалість професійного навантаження в процесі виконання польотів, бойових чергувань, наземної підготовки тощо;

негативний вплив незвичних умов професійної діяльності;

порушення організації (режиму) праці та відпочинку;

негативний вплив захворювань, шкідливих звичок;

негативний вплив соціально зумовлених факторів (соціально-професійних, соціально-побутових, соціально-економічних тощо).

2.1. Інтенсивна, складна чи тривала робота, до якої відноситься праця льотчиків, завжди призводить до розвитку втоми, що є наслідком недостатності процесів відновлення та неможливості заповнення фізіологічних витрат, викликаних роботою на тлі несприятливих умов професійної діяльності. Повне відновлення, як правило, повинне відбуватися після закінчення роботи та подальшого регламентованого відпочинку. Тому можна вважати, що зрушення, викликані розвитком втоми, зворотні.

2.2. Втома - це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, що розвиваються в результаті напруженої чи тривалої діяльності і призводять до погіршення кількісних і якісних показників роботи, зниження функціональних резервів організму, розладу координації фізіологічних функцій, що підвищують фізіологічну вартість роботи.

Втома буває загальною та локальною. Її розвиток є наслідком тимчасового зниження працездатності організму в цілому (загальна втома) або окремих його систем і органів (локальна втома). Однак оскільки організм - це єдине ціле, межі між цими різновидами втоми умовні і нечіткі. Крім того, вид трудової діяльності відбивається на характері розвитку втоми, тому функціональні зміни спочатку локалізуються переважно в ланках, що несуть найбільше навантаження в забезпеченні діяльності людини.

Залежно від виду роботи, яка виконується, можна розрізняти втому розумову, фізичну, емоційну тощо, розходження між якими визначається співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах, фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо. В авіації втома осіб льотного складу зазвичай носить змішаний характер.

Втома, що розвивається у процесі льотної діяльності, - нормальний фізіологічний пристосувальний феномен, на основі якого формуються й удосконалюються робочі навички, фізіологічна та біохімічна адаптація організму тощо. Поява такої захисної реакції пов’язана з необхідністю захисту функціональних систем організму від глибоких негативних зрушень і в той же час забезпечує можливість швидкого відпочинку для подальшого продовження роботи. За межами цього стану розвиваються граничні (перевтома та хронічна втома) та патологічні (невроз) стани, що надзвичайно шкідливі для організму льотчиків.

Втома є складним динамічним процесом, що проходить ряд етапів свого розвитку.

Початковий етап розвитку втоми характеризується цілком адекватною системною відповіддю організму, що обумовлює реалізацію обраної стратегії діяльності. Як результат - продуктивність діяльності залишається без змін, хоча її фізіологічна та психологічна "вартість" поступово зростає.

Наступний, основний, етап розвитку втоми формується на тлі видимого погіршення діяльності, що характеризується появою різного роду помилок. Особливістю цього етапу є стрибкоподібний характер змін психофізіологічних функцій, що забезпечують діяльність. Фізіологічні ефекти супроводжуються трансформацією психічних процесів (мотиваційної та емоційної сфери) і зміною професійних поведінкових реакцій. Локальне стомлення переходить у системне.

Особливістю кінцевого етапу розвитку втоми є повне виснаження всіх наявних функціональних резервів регуляції організму. Цей етап характеризується неухильним лавиноподібним погіршенням його функціонування, що свідчить про розпад системи забезпечення професійної діяльності. У цьому випадку спостерігається припинення діяльності.