Про затвердження Положення з медичного забезпечення польотів державної авіації України

Відповідно до частини другої статті 7 Повітряного кодексу України та з метою врегулювання питань медичного забезпечення діяльності державної авіації України

1. Затвердити Положення з медичного забезпечення польотів державної авіації України, що додається.

2. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

1.1. Це Положення розроблене відповідно до Повітряного кодексу України та Основ законодавства України про охорону здоров’я і є обов’язковим для виконання всіма органами державної авіації України в мирний час.

1.2. Посадові особи, які пов’язані з організацією медичного забезпечення польотів, повинні знати і виконувати вимоги Повітряного кодексу України і цього Положення, а у випадках встановлення факту відходу від них повинні вживати заходів щодо припинення порушень.

1.3. У цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні:

авіаційний персонал - особи, які пройшли спеціальну фахову підготовку, мають відповідне свідоцтво і здійснюють льотну експлуатацію, технічне обслуговування повітряних суден, організацію повітряного руху, технічну експлуатацію наземних засобів зв’язку, навігації, спостереження.

До авіаційного персоналу державної авіації України (далі - АПДАУ) належать: авіаційний персонал, що здійснює льотну експлуатацію, а саме: льотчики; штурмани; інші члени льотних екіпажів (АПДАУ, що здійснює технічне обслуговування повітряних суден та бере участь у виконанні польотних завдань на борту повітряного судна); курсанти вищих військових навчальних закладів, які здійснюють підготовку льотного складу (далі - ВВНЗ), авіаційний персонал, що здійснює організацію повітряного руху, до якого належать: особи з числа керівників польотів на аеродромі, їх помічники; керівники ближньої та дальньої зон, зони посадки; черговий штурман та черговий прийому та випуску; керівники польотів в аеродромній зоні, на майданчику цільового призначення; офіцери бойового управління (далі - льотний склад), авіаційний персонал, що здійснює технічне обслуговування повітряних суден, але не бере участь у виконанні польотних завдань на борту повітряного судна; штурмани наведення; диспетчери; авіаційний персонал, що здійснює технічну експлуатацію наземних засобів зв’язку, навігації, спостереження; парашутисти; особи, які беруть участь у виконанні польотних завдань на борту повітряного судна; планеристи, повітроплавці;

державна авіація - авіація, що використовує повітряні судна з метою забезпечення завдань національної безпеки і оборони держави та захисту населення, які покладаються на Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, органи внутрішніх справ, спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади з питань цивільного захисту;

медичне забезпечення польотів - науково обґрунтована система організаційних, лікувальних, профілактичних, фізіолого-гігієнічних, відновлювальних і реабілітаційних заходів, спрямованих на підтримання професійного здоров’я, оптимізацію функціонального стану організму та підвищення працездатності льотного складу та авіаційного персоналу в інтересах ефективного і безпечного виконання польотних завдань.

1.4. Медичне забезпечення польотів здійснюється медичними підрозділами військових частин, закладами охорони здоров’я, які входять до складу органів державної авіації і уповноважені здійснювати медичну діяльність.

1.5. Медичне забезпечення польотів організовує начальник медичної служби та проводить його із залученням сил та засобів медичних підрозділів і закладів охорони здоров’я, які здійснюють організацію та надання медичної допомоги громадянам, що є працівниками (співробітниками, військовослужбовцями, державними службовцями) органів державної авіації.

1.6. Начальник медичної служби є відповідальним за якісну організацію медичного забезпечення польотів та своєчасне виявлення осіб, що за станом здоров’я та рівнем працездатності не можуть бути допущені до польотів, обслуговування авіаційної техніки та керівництва польотами.

1.7. Комплекс заходів з медичного забезпечення польотів включає:

динамічне спостереження за станом здоров’я льотного складу та переносимістю різних видів польотів з урахуванням даних медичного огляду з метою раннього виявлення захворювання та перевтоми;

організацію та проведення медичного огляду в період попередньої підготовки;

організацію та проведення передпольотного медичного огляду льотного складу та авіаційного персоналу;

проведення медичного контролю режиму праці, відпочинку та харчування льотного складу;

вибір розмірів та участь у припасовуванні захисного спорядження льотного складу;

навчання льотного складу диханню під надлишковим тиском та проведення барокамерних випробувань;

участь у проведенні тренувань льотного складу на авіаційних тренажерах з метою визначення рівня та динаміки нервово-психічної напруги під час виконання вправ;

тренування льотного складу під час створення надлишкового тиску в протиперевантажувальному костюмі (далі - ППК);

підготовку льотного складу з практичних питань авіаційної медицини, надання само- та взаємодопомоги, а також із самоконтролю та взаємоконтролю за станом здоров’я під час польотів;

медичне забезпечення парашутних стрибків, фізичної підготовки та наземних тренувань;

проведення реабілітаційно-відновлювальних заходів льотного складу;

санітарно-освітню роботу, спрямовану на досягнення сумлінного відношення до дотримання передпольотного режиму льотним складом;

участь у вивченні авіаційних подій та інцидентів, пов’язаних з недоліками медичного забезпечення, станом здоров’я та зниженням працездатності льотного складу.

1.8. Для успішного виконання завдань медичного забезпечення польотів необхідні:

систематичне вивчення лікарями психофізіологічних особливостей та гігієнічних умов льотної діяльності під час виконання різних видів польотів, а також вимог, що висуваються до стану здоров’я та працездатності льотного складу;

постійне удосконалення начальником медичної служби знань з авіаційної медицини та загальнолікарської підготовки з урахуванням досягнень медичної науки шляхом самостійного та організованого навчання;

тісна взаємодія з іншими авіаційними фахівцями, що беруть участь в організації та забезпеченні польотів;

постійне методичне керівництво медичною службою авіаційних частин та з’єднань, надання практичної допомоги в організації роботи з медичного забезпечення польотів.

1.9. Для якісного виконання завдань медичного забезпечення польотів необхідна наявність комплектів і сумок медичного поста аеродрому, наземної пошуково-рятувальної команди, рятувальної парашутно-десантної групи. Опис майна медичного призначення у комплектах і сумках медичного поста аеродрому, наземної пошуково-рятувальної команди, рятувальної парашутно-десантної групи наведено в додатку 1 до цього Положення.

2.1. Медичний контроль у період підготовки та проведення польотів є складовою частиною системи динамічного лікарського спостереження за льотним складом, що проводиться протягом усієї льотної роботи, тобто з початку навчання в навчальному закладі з підготовки льотного складу і до закінчення льотної служби, та здійснюється згідно з вимогами цього Положення. Медичний відбір кандидатів для льотного навчання, чергові, позачергові та періодичні медичні огляди лікарсько-льотною комісією (далі - ЛЛК), а також контроль за особами, що допущені до льотної роботи за наявності відхилень у стані здоров’я, та тими, що перенесли гострі захворювання чи травми, проводяться відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України , затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800.

2.2. Медичний контроль проводиться поетапно. Методи медичного контролю за льотним складом викладені в додатку 2 до цього Положення.

Підготовка до польотів поділяється на загальну, попередню та передпольотну.

2.3. Загальна підготовка проводиться у кінці кожного місяця протягом двох днів. Вона містить доведення завдань льотної підготовки на наступний місяць до відома льотного складу, вивчення умов виконання курсу бойової підготовки та нових польотних завдань, проведення теоретичних занять стосовно запланованих польотів тощо.

2.4. Під час загальної підготовки начальник медичної служби зобов’язаний:

вивчити особливості наступних завдань льотної підготовки, умови їх виконання та врахувати їх під час планування роботи з медичного забезпечення польотів на місяць;

провести заняття з льотним складом з питань авіаційної медицини відповідно до завдань наступних польотів.

2.5. Під час попередньої підготовки до польотів (її тривалість визначає командир) начальник медичної служби зобов’язаний:

виявляти осіб льотного складу, що за станом здоров’я не можуть бути заплановані на польоти, та доповідати про це командиру (начальнику);

брати участь у складанні раціонального розпорядку дня попередньої підготовки та льотного(ї) дня (ночі);

згідно з умовами та характером наступних польотів планувати їх медичне забезпечення, визначати необхідні для цього сили та засоби, ставити завдання особам, які залучаються до медичного забезпечення польотів;

під час складання планової таблиці польотів визначати відповідність запланованого льотного навантаження до стану здоров’я та фізичної витривалості осіб льотного складу;

вести спостереження за льотним складом і за необхідності проводити опитування або медичний огляд осіб, у яких бувають відхилення у поведінці чи зовнішньому вигляді;

визначати осіб, що підлягають міжпольотному та післяпольотному медичному огляду;

перевіряти відповідність меню-розкладки до характеру наступних польотів, проводити медичний контроль режиму та якості харчування;

перевіряти наявність необхідних санітарно-гігієнічних умов для харчування і відпочинку льотного складу на аеродромі та вживати заходів для усунення виявлених недоліків;

брати участь у контролі за дотриманням льотним складом передпольотного режиму відпочинку;

періодично проводити особисті чи групові бесіди з авіаційним льотним складом щодо фізіолого-гігієнічних особливостей наступних польотів;

перевіряти наявність на літаках бортового пайка та його якість;

перевіряти комплектність аптечки на літаку та наявність засобів само- та взаємодопомоги у носимому аварійному запасі (далі - НАЗ), вживати заходів для їх поповнення;

здійснювати контроль за якістю припасовування захисного спорядження та його гігієнічним станом;

перевіряти гігієнічний стан засобів заправки літаків киснем, органолептичну якість кисню та відповідність його паспорта вимогам відповідних документів.

2.6. Під час підготовки та проведення польотів начальник медичної служби здійснює передпольотний, міжпольотний та післяпольотний медичний контроль за льотним складом. Для успішного проведення цього контролю він повинен знати про кожну особу льотного складу такі дані:

стан здоров’я в минулому та на даний час, постанову та рекомендації попередньої ЛЛК;

інформацію про вживання лікарських засобів та орієнтовні строки усунення від польотів льотчиків, що вживали лікарські засоби (додаток 3);

індивідуальні фонові фізіологічні показники;

рівень льотної підготовки;

рівень працездатності та переносимості різних видів польотів, характер психофізіологічних реакцій на той чи інший вид польоту чи наземного тренування;

рівень фізичної підготовки та ступінь фізичного розвитку;

побутові умови та звички, які можуть негативно впливати на працездатність і нервово-емоційний стан.

2.7. Під час здійснення медичного контролю за льотним складом начальник медичної служби повинен бути завжди принциповим та будувати свої взаємини з льотним складом на основі взаємної довіри та поваги, такту, суворого дотримання лікарської етики.

2.8. Особовий склад медичної служби доповідає начальнику медичної служби про всі випадки звернення осіб льотного складу та членів їхніх сімей за медичною допомогою та про вжиті заходи щодо їх лікування.

2.9. Передпольотний медичний контроль за льотним складом включає:

контроль за станом здоров’я та працездатністю під час підготовки до польотів;

медичний контроль за режимом праці, відпочинку та харчування;

передпольотний медичний огляд (опитування).

Метою передпольотного медичного контролю є своєчасне виявлення та усунення від польотів осіб з початковими формами захворювань чи зі зниженою працездатністю, що виникла внаслідок недостатнього сну, надмірного фізичного чи загального робочого навантаження, нервово-емоційних порушень.

2.10. Начальник медичної служби повинен слідкувати, щоб перед денними та нічними польотами, перед заступанням на бойове чергування та після нього, а також перед тривалими польотами та після їх виконання тривалість відпочинку льотного складу відповідала встановленим вимогам.

2.11. Передпольотний медичний огляд проходить весь льотний склад, за винятком інженерно-технічного складу, який підлягає індивідуальному опитуванню (огляду - лише за потреби).

2.12. Перед заступанням на бойове чергування льотчики, штурмани та особи групи керівництва польотами проходять медичний огляд в обсязі передпольотного огляду.

Режим праці, відпочинку та харчування льотного складу та осіб групи керівництва польотами перед заступанням на чергування повинен бути таким, як і перед польотами.

2.13. Передпольотний медичний огляд проводить начальник медичної служби або особа, що його заміщує, разом з фельдшером (медичною сестрою) у спеціально обладнаній кімнаті. Перелік обладнання кімнати передпольотного медичного огляду наведено в додатку 4 до цього Положення. Забороняється проводити опитування або зовнішній огляд на шикуванні. Перед медичним оглядом фельдшер (медична сестра) вимірює температуру тіла обстежуваних осіб, після чого в кімнаті лікаря проводиться опитування і лікарський огляд кожного окремо.

2.14. Передпольотний медичний огляд включає:

індивідуальне опитування про самопочуття, відпочинок (сон) та харчування напередодні;

виявлення суттєвих відхилень в емоційному стані (за зовнішнім виглядом та поведінкою);

огляд ротоглотки, перевірку носового дихання та мовної функції;

визначення частоти та характеристик пульсу;

вимірювання артеріального тиску.

За потреби обсяг передпольотного медичного огляду розширяється шляхом використання додаткових методик:

оториноларингоскопії;

взяття проб повітря, що видихається, для індикації парів алкоголю.

2.15. У випадку оголошення бойової тривоги, необхідності термінового вильоту для надання допомоги екіпажам, що зазнали аварії, та в інших випадках, що вимагають невідкладного вильоту, коли провести передпольотний огляд у повному обсязі немає можливості, лікар обмежується опитуванням та зовнішнім оглядом осіб, а за наявності достатнього часу підрахунком їхнього пульсу.

2.16. Особи льотного складу, що мають скарги на стан здоров’я під час передпольотного медичного огляду (опитування) або порушили передпольотний режим, а також особи, у яких виявлені відхилення у стані здоров’я або зниження працездатності за іншими причинами, до польотів не допускаються, а для більш ретельного обстеження направляються у медичний пункт.

2.17. Висновок про допуск льотного складу до польотів виносить начальник медичної служби або особа, що тимчасово виконує його обов’язки, на підставі результатів передпольотного медичного огляду.

Результати передпольотного медичного огляду та висновки про допуск до польотів фіксуються в журналі або в індивідуальній карті передпольотного, післяпольотного та міжпольотного оглядів.

2.18. Під час передпольотного медичного огляду начальник медичної служби особливу увагу повинен звертати на:

осіб, що мають допуск до льотної роботи, за наявності відхилень у стані здоров’я;

екіпажі, що виконують переліт;

льотчиків під час перенавчання на нову техніку;

льотчиків, які нещодавно прибули;

льотчиків, передпольотний режим яких не контролюється.

2.19. До проведення передпольотного медичного огляду залучаються медичні працівники.

Під час базування на декількох аеродромах комплекс заходів медичного забезпечення польотів організовується начальником медичної служби, а забезпечується медичним персоналом, який має допуск до медичного забезпечення польотів.

2.20. Про результати передпольотного медичного огляду начальник медичної служби доповідає командиру частини (начальнику) та керівнику польотів. У плановій таблиці польотів у графі "Примітка" навпроти прізвища особи, що підлягає усуненню від польотів, він записує: "Підлягає усуненню (звільненню) від польотів" та розписується.

Усі члени екіпажів, що перелітають, не раніше як за 2 години до вильоту проходять передпольотний(е) медичний огляд (опитування) у начальника медичної служби або в чергового лікаря з обов’язковою відміткою в листі контролю готовності до перельоту. Час та результати огляду також заносяться у журнал.

Льотний склад та авіаційний персонал повинні мати при собі довідку про проходження медичного огляду ЛЛК.

У випадку відсутності довідки про проходження ЛЛК льотний склад до виконання польотів не допускається відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України , затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800.

2.21. Усі особи льотного складу, що не пройшли передпольотний медичний огляд, до польотів не допускаються незалежно від займаної ними посади та характеру наступних польотів.

2.22. Під час польотів начальник медичної служби повинен підтримувати постійний зв’язок з командиром авіаційної частини (начальником) та керівником польотів. При цьому він повинен:

спостерігати за ходом виконання польотів та у разі необхідності через керівника польотів з’ясовувати самопочуття екіпажів, що перебувають у повітрі;

здійснювати вибірковий контроль за самопочуттям та працездатністю льотного складу після виконання польотних завдань, а також за переносимістю різних видів польотів шляхом спостереження, опитування або огляду окремих осіб;

доповідати командиру авіаційної частини (начальнику) та керівнику польотів про зміни стану здоров’я чи працездатності окремих осіб льотного складу для своєчасного звільнення їх від виконання наступних польотів;

з’ясовувати причини погіршення самопочуття та зниження працездатності осіб льотного складу під час польотів для прийняття необхідних заходів;

контролювати умови перебування льотного складу на аеродромі в період між вильотами або під час очікування вильоту (обладнання місць для міжпольотного відпочинку, наявність сховищ від погодних факторів, забезпеченість питною водою та тентами), вживати заходів щодо усунення недоліків, що були виявлені;

проводити медичний контроль за режимом харчування льотного складу та перевіряти санітарно-гігієнічний стан місць прийому їжі;

приймати участь у з’ясовуванні та аналізі авіаційних подій та інцидентів, що обумовлені недоліками медичного забезпечення польотів, погіршенням стану здоров’я та зниженням працездатності осіб льотного складу, доповідати командиру авіаційної частини (начальнику) та керівнику польотів свої пропозиції щодо попередження повтору таких випадків;

перевіряти знання черговим персоналом медичного поста аеродрому своїх обов’язків та комплектність його медичного майна;

надавати невідкладну медичну допомогу особовому складу;

організовувати евакуацію хворих та потерпілих у лікувальні заклади.

2.23. Начальник медичної служби під час медичного контролю за льотним складом у ході виконання польотів особливу увагу повинен надавати особам, що мають допуск до льотної роботи з індивідуальною оцінкою у стані здоров’я, молодому льотному складу та особам, що приступили до польотів після значної перерви, а також тим, що прибули у частину останнім часом, або відстаючим у льотній підготовці. При цьому начальник медичної служби використовує також дані спостережень керівника польотів та командирів авіаційних підрозділів за якістю виконання польотних завдань і самопочуттям окремих осіб льотного складу.

2.24. У період польотів начальник медичної служби або лікар, що його заміняє, проводить за необхідності міжпольотний та післяпольотний огляди льотчиків та штурманів. В окремих випадках можуть бути оглянуті та опитані інші члени екіпажу.

На міжпольотному (післяпольотному) огляді, крім опитування, зовнішнього огляду та підрахунку пульсу, в окремих випадках за рішенням лікаря вимірюється артеріальний тиск, особливо у осіб з порушенням судинного тонусу, проводиться ринофарингоотоскопія (при хронічних захворюваннях ЛОР-органів), перевіряється тремор (при вегето-емоційній неврівноваженості), а за необхідності проводяться й інші дослідження.

2.25. Міжпольотному та післяпольотному оглядам підлягають ті льотчики та штурмани, що:

перенавчаються та освоюють нову техніку (в початковий період);

приступили до польотів після стаціонарного чи амбулаторного лікування (протягом першого тижня);

нещодавно прибули до частини (протягом місяця льотної роботи);

цікавлять лікаря з точки зору індивідуального перенесення польотів.

Інші льотчики та штурмани підлягають між- та післяпольотному оглядам періодично.

Залежно від мети огляду і для отримання порівняльних даних огляд потрібно проводити не пізніше 25-30 хвилин після посадки, коли найбільш помітне нервово-емоційне збудження, пов’язане з вильотом.

2.26. Дані міжпольотного огляду порівнюються з результатами передпольотного огляду для вирішення питання про допуск до наступних польотів. Якщо на міжпольотному огляді з’ясувалось, що льотчику чи штурману тимчасово протипоказано продовжувати польоти, лікар негайно доповідає керівнику польотів, робить відповідну відмітку в плановій таблиці, а потім доповідає командиру частини (начальнику).

Дані післяпольотного огляду начальник медичної служби також використовує для визначення обсягу відновлювальних заходів.

2.27. Начальник медичної служби бере участь у попередньому розборі польотів для з’ясування та уточнення:

якості виконання польотних завдань та переносимості різних видів польотів окремими особами;

наявності випадків погіршення самопочуття та зниження працездатності в польоті, які не були виявлені до закінчення польотів, а також причин та умов їх виникнення;

недоліків в організації польотів та в медичному забезпеченні, які могли негативно вплинути на працездатність льотного складу.

2.28. Результати медичного контролю за льотним складом в процесі польотів, а також недоліки в організації праці, відпочинку та харчування начальник медичної служби доповідає командиру авіаційної частини (начальнику) та своєму начальнику згідно з підпорядкуванням.

2.29. Форми робочої документації начальника медичної служби наведено в додатку 5 до цього Положення.

3.1. Медичний контроль за фізичною підготовкою:

1) фізична підготовка сприяє підвищенню витривалості організму і його стійкості до дії несприятливих факторів польоту, а також удосконаленню льотних якостей (швидкості і точності рухових реакцій, координації рухів, обачності, уваги, просторового орієнтування, нервово-емоційної витривалості тощо). Методично правильно і регулярно проведені заняття з фізичної підготовки зміцнюють здоров’я, поліпшують фізичний розвиток і знижують вірогідність появи остеохондрозу, ішемічної хвороби серця, вегето-судинної дистонії, ожиріння та інших захворювань;

2) під час організації медичного контролю за фізичною підготовкою льотного складу необхідно враховувати такі особливості льотної діяльності в різних родах авіації:

спеціальна фізична підготовка льотчиків тактичної авіації повинна бути направлена на підвищення стійкості до пілотажних перевантажень шляхом тренування статичної фізичної витривалості м’язів ніг, спини, черевного пресу, шиї, від яких залежить ефективне і правильне виконання захисних протиперевантажувальних прийомів;

льотному складу транспортної авіації в першу чергу необхідне тренування, спрямоване на підвищення стійкості організму до тривалих статичних напружень м’язів тулуба і тазу, а також на вироблення навичок виконання комплексів фізичних вправ у кабіні літака, що сприяє підтриманню функціонального стану і працездатності при монотонному характері праці в тривалому польоті;

фізична підготовка льотчиків армійської авіації повинна бути направлена на підвищення статичної витривалості м’язів згиначів ніг, глибоких м’язів спини, шиї, живота, від рівня натренованості яких залежить зниження несприятливого впливу вібрації на організм;

3) фізичну підготовку організовує начальник з фізичної підготовки. Заняття, що проводяться в дні попередньої підготовки, носять тренувальний характер і за формою є комплексними. На заняттях передбачається виконання різних фізичних вправ спеціальної спрямованості із застосуванням тренажерів;

4) під час контролю за фізичною підготовкою льотного складу та авіаційного персоналу начальник медичної служби зобов’язаний:

брати участь у плануванні фізичної підготовки з урахуванням психофізіологічних особливостей льотної діяльності;

спостерігати за зміною фізичного стану та інтенсивністю занять;

здійснювати санітарно-гігієнічний контроль за умовами проведення фізичної підготовки;

брати участь у розробці і проведенні заходів з профілактики спортивного травматизму;

проводити санітарно-просвітницьку роботу з питань фізичної підготовки і спорту;

5) інтенсивність занять з фізичної підготовки необхідно регулювати залежно від льотного навантаження. Під час незначного льотного навантаження доцільно збільшувати його інтенсивність, у ході чого частота серцевих скорочень в кінці мікроциклів вправ складає 130-150 ударів за хвилину. Під час великого льотного навантаження заняття повинні носити характер активного відпочинку, який є ефективним засобом відновлення працездатності. Частота серцевих скорочень під час занять не повинна перевищувати 110-130 ударів за хвилину;

6) спільно з начальником з фізичної підготовки для осіб льотного складу та авіаційного персоналу, які мають відхилення в стані здоров’я, недостатню стійкість до факторів польоту та недостатній фізичний розвиток або зайву вагу, розробляються індивідуальні програми фізичного тренування;

7) дані про фізичну підготовку льотного складу та авіаційного персоналу начальник з фізичної підготовки заносить в медичні книжки перед проведенням лікарсько-льотної комісії.

3.2. Медичний контроль під час парашутних стрибків:

1) у процесі медичного забезпечення парашутних стрибків необхідно враховувати те, що у осіб, які здійснюють стрибок вперше, виникає нервово-емоційне збудження, яке проявляється в підвищеній говірливості, метушливості, прискоренні пульсу і дихання, пітливості. У деяких випадках, особливо у парашутистів-початківців, можуть відмічатися млявість, мовчазність, скутість, сонливість, блідість та інші ознаки загальмованості. У разі помірного вираження ці явища є нормальною реакцією організму на стрибок. Надмірне збудження або загальмованість є основою для тимчасового усунення від парашутних стрибків;

2) у день парашутних стрибків начальник медичної служби проводить медичний огляд осіб, запланованих для виконання стрибків (в обсязі передпольотного огляду), контролює дотримання ними режиму відпочинку і роз’яснює необхідність випорожнення кишечника і сечового міхура до початку стрибків. Після виконання стрибків авіаційний лікар повинен опитати парашутистів і переконатись у відсутності травм;

3) у день (ніч) парашутних стрибків льотний склад до польотів не допускається, за винятком осіб, які мають звання "Інструктор парашутно-десантної підготовки". При цьому треба дотримуватися тривалості стартового часу, визначеного відповідно до чинного законодавства України;

4) на період виконання стрибків зі складу медичної служби призначають чергового лікаря (фельдшера) з відповідними комплектами для надання медичної допомоги. Медичний пост розгортають на майданчику приземлення (десантування);

5) у процесі виконання тренувальних стрибків начальник медичної служби повинен контролювати дотримання таких вимог:

час очікування стрибка повинен бути по можливості мінімальним;

стрибки необхідно здійснювати не раніше ніж через 1-1,5 години після прийому їжі;

після закінчення стрибків необхідно надавати відпочинок, як після льотної зміни;

кількість стрибків, які виконуються протягом дня однією особою, повинна відповідати вимогам чинного законодавства України.

3.3. Медичний контроль за тренуванням на авіаційних тренажерах:

1) начальник медичної служби бере участь у проведенні тренувань окремих льотчиків (курсантів) на авіаційних тренажерах. Це дозволяє інструктору разом з начальником медичної служби краще оцінити рівень їх підготовки з урахуванням ступеня і динаміки нервово-психічного напруження під час виконання вправ. Начальнику медичної служби доцільно брати участь у тренуваннях льотчиків, які:

недавно прибули або відпрацьовують на тренажерах нові для них вправи;

приступають до відпрацювання найбільш складних видів польотів;

мають тривалу перерву в польотах;

відстають в льотній підготовці або перенавчаються на новий тип літака і припускаються грубих помилок під час виконання польотів;

2) завдання начальника медичної служби під час проведення тренувань на авіаційному тренажері:

вивчення індивідуальних особливостей поведінки льотчиків (курсантів) у ході виконання різних польотних завдань (елементів польоту) і в особливих випадках;

визначення рівня і динаміки нервово-психічного напруження в процесі тренувань за показниками частоти пульсу, хвилинного об’єму і частоти дихання, резервів уваги, що реєструються з використанням спеціальних програм та обладнання, оцінюються в межах їх допустимих показників;

надання інструктору результатів аналізу проведених реакцій і показників нервово-психічного напруження для спільного висновку про рівень професійної готовності льотчика (курсанта) до польоту або до окремого його етапу;

навчання льотного складу прийомам самоконтролю і саморегуляції під час виконання польотного завдання.

Дані про функціональний стан, отримані в процесі тренажерної підготовки, враховуються під час організації лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів;

3) під час аналізу психофізіологічних реакцій льотчиків під час тренувань на тренажерах необхідно враховувати:

високе і нестабільне нервово-психічне напруження за низької якості діяльності свідчить про непідготовленість льотчика до виконання певної вправи;

високе нервово-психічне напруження навіть за високої якості виконання вправи вказує на недостатнє закріплення відпрацьованих навиків і необхідність у подальших тренуваннях;

стабілізація під час повторних тренувань нервово-психічного напруження на визначеному індивідуальному рівні за високої якості діяльності свідчить про достатню натренованість льотчика;

низьке нервово-психічне напруження в поєднанні з незадовільною якістю діяльності може відмічатись у випадках відсутності зацікавленості та формального відношення льотчика до тренувань на тренажері;

погіршення якості діяльності під час виконання додаткових завдань ("резерви уваги") у порівнянні зі звичайним польотом, а також повільне (більше 3 хв.) відновлення після тренування початкового рівня показників нервово-психічного напруження можуть свідчити про невротизацію або про хворобливий стан льотчика;

стабільно високе нервово-психічне напруження протягом декількох тренувань за доброї якості діяльності може вказувати на несприятливий функціональний стан і зниження резервних можливостей організму льотчика;

4) начальник медичної служби веде облік даних, отриманих в період тренувань льотчиків (курсантів) на тренажерах, щокварталу доповідає їх командиру частини (начальнику) і старшому медичному начальнику.

Дані про функціональний стан льотчиків (курсантів), отримані в процесі тренувань на авіаційних тренажерах, враховуються під час організації лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів.

4.1. Харчування льотного складу здійснюється за Нормами харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань , затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426.

Медичний контроль за харчуванням льотного складу включає:

медичний контроль за повноцінністю харчового раціону і дотриманням режиму харчування, особливо в передпольотному періоді і в тривалих польотах;

медичний контроль за якістю, умовами транспортування і зберігання продуктів; якістю і умовами приготування та прийому їжі;

медичний контроль за комплектуванням бортових пайків і водно-харчових груп аварійних запасів;

виявлення у льотного складу ознак недостатнього або надмірного харчування чи його невідповідності умовам льотної діяльності.

4.2. Особливості організації різних видів харчування льотного складу та особливості харчування льотного складу з надлишковою масою тіла наведено в додатках 6, 7 до цього Положення.

4.3. Про недоліки в харчуванні льотного складу, виявлені в процесі медичного контролю, і пропозиції щодо їх усунення доповідають командиру і старшому медичному начальнику, а також повідомляють начальника продовольчої служби.

4.4. Начальник медичної служби відповідає за медичний контроль харчування. До контролю за харчуванням він залучає особовий склад медичної служби і керує його роботою. До обов’язків начальника медичної служби входять:

участь у складанні розкладок з урахуванням особливостей запланованих польотів;

організація забезпечення санітарно-гігієнічного контролю за передпольотним харчуванням в льотній їдальні та на аеродромі, а також за водозабезпеченням на аеродромі, а саме:

санітарно-гігієнічний контроль за якістю продуктів, які надходять за льотною нормою, для бортового харчування та аварійних запасів, а також для харчування на польових аеродромах;

санітарно-гігієнічний контроль за станом льотної і льотно-технічної їдалень, перевезенням і зберіганням харчових продуктів, приготуванням і роздачею їжі, а також за станом здоров’я обслуговуючого персоналу;

розробка і проведення заходів для попередження харчових отруєнь і токсикоінфекцій;

нагляд за різноманітністю і смаковими якостями їжі, видача (за потреби) вітамінних препаратів;

контроль за вагою готових блюд і її відповідністю встановленим нормам;

організація (за потреби) лабораторного аналізу їжі або окремих продуктів для виявлення їх повноцінності (калорійності і якісного складу) і доброякісності;

контроль за дотриманням дозволених замін продуктів льотного пайка і якістю продуктів, які видаються при таких замінах;

санітарно-гігієнічний контроль за якістю води, станом ємкостей та інших засобів водозабезпечення екіпажів;

санітарно-просвітницька робота та інструктаж персоналу льотної їдальні і продовольчих складів;

медичний контроль за організацією бортового харчування і водозабезпечення екіпажів літаків;

медичний контроль за комплектуванням водно-харчових груп аварійних запасів в НАЗах;

участь в організації дієтичного харчування і складанні відповідної розкладки, інструктаж персоналу їдальні, осіб льотного складу та авіаційного персоналу з питань дієтичного харчування;

виявлення відхилень у фізичному стані та стані здоров’я льотного складу, зумовлених недоліками в організації харчування, і вживання заходів щодо їх усунення;

санітарно-просвітницька робота з льотним складом і членами сімей стосовно питань раціонального харчування.

4.5. Харчування льотного складу повинно відповідати таким фізіолого-гігієнічним вимогам:

добові раціони повинні включати тільки продукти, передбачені льотним пайком;

заміна продуктів льотного пайка може проводитись у виняткових випадках з урахуванням санітарних умов або кулінарних винаходів відповідно до норм дозволених замін;

калорійність добових раціонів повинна повністю перекривати енергетичні затрати, а поживні речовини повинні задовольняти потреби в них організму в різних кліматогеографічних зонах;

продукти і готові страви слід підбирати з урахуванням впливу на організм несприятливих факторів польоту і особливостей функціонування шлунково-кишкового тракту в польоті;

готова їжа повинна мати добрі смакові якості, бути досить різноманітною і безпечною в санітарно-епідеміологічному відношенні;

режим харчування і розподіл добового харчового раціону повинні відповідати розпорядку дня і характеру польотів.

4.6. У дні польотів льотний склад повинен приймати гарячу їжу 4 рази на добу. Тривалість часу між прийомами їжі в усіх випадках, у тому числі і в польоті, не повинна перевищувати 4-5 годин. У нельотні, вихідні і святкові дні кількість прийомів їжі може бути зменшена до трьох на добу.

4.7. Начальник медичної служби повинен враховувати, що в дні польотів, особливо під час виконання найбільш важких і відповідальних завдань, передпольотний прийом їжі повинен бути за 1,5-2 години до вильоту. Виконання польотів відразу після прийому їжі не рекомендується.

4.8. Їжа, яка видається на аеродромі відповідно до встановленого режиму харчування, повинна повністю відповідати гігієнічним вимогам передпольотного харчування. Готова їжа на аеродромі може зберігатись не довше 2 годин з моменту її приготування.

4.9. Весь льотний склад повинен бути навчений правилам прийому їжі і напоїв у тривалому польоті. Необхідно роз’яснювати льотному складу недопустимість використання в польоті продуктів і напоїв, які не входять до бортового пайка.

4.10. Для харчування льотного складу на необладнаних (польових) аеродромах можуть використовуватись добові раціони з консервованих і концентрованих продуктів відповідно до спеціальної норми, визначеної керівними документами.

4.11. Їжа для льотного складу, який отримує дієтичне харчування, повинна готуватися із продуктів льотного пайка з виключенням із меню, за медичними показниками, окремих видів продуктів. При цьому слід враховувати характер льотної роботи і стан організму льотчика, щоб не допустити зниження його працездатності через недостатність харчування.

4.12. Коли забезпечення харчуванням льотного та інженерно-технічного складу через льотні та військові їдальні за специфікою виконання завдань неможливе і харчування зазначеної категорії авіаційного персоналу здійснюється за плату, то під час проведення передпольотного медичного огляду уточнюються місце і час прийому їжі та які продукти і напої вживались.

4.13. Медичний контроль захисного спорядження і обмундирування льотного складу полягає в проведенні начальником медичної служби таких заходів:

проведення занять (за програмою психофізіологічної підготовки льотного складу до різних видів польоту) з медичних питань використання аварійно-рятувальних засобів і захисного спорядження;

брання участі у перевірці знань і навичок виконання правил експлуатації спорядження льотним складом;

проведення підбору розміру захисного спорядження, участь в його припасуванні;

надання допомоги командуванню і льотному складу в найбільш раціональній комплектації польотного обмундирування. Методику вибору комплекту польотного обмундирування наведено в додатку 8 до цього Положення;

контроль відповідності захисного спорядження умовам польоту;

періодично перевірка гігієнічного стану і умов зберігання захисного спорядження;

вивчення досвіду експлуатації захисного спорядження та обмундирування і подавання рекомендацій стосовно його раціоналізації.

4.14. Захисне спорядження і польотне обмундирування льотного складу призначені для:

захисту від дії несприятливих факторів польоту і зовнішнього середовища в різних кліматогеографічних районах;

створення спільно з іншими бортовими і наземними засобами забезпечення життєдіяльності необхідних умов для виконання екіпажами своїх функціональних обов’язків на всіх етапах діяльності в польоті та на землі;

порятунку в аварійних ситуаціях під час вимушеного покидання літального апарата;

виживання під час автономного перебування в безлюдній місцевості.

4.15. Залежно від призначення захисне спорядження льотчика класифікується на:

висотне (кисневі маски (далі - КМ), висотні компенсуючі костюми (далі - ВКК), герметичні шоломи (далі - ГШ));

протиперевантажувальне (ППК, протиперевантажувальні пристрої, вбудовані в ВКК);

водозахисне (морські рятувальні комплекти (далі - МРК), плавальні паси, жилети);

для захисту від ударів (захисні шоломи (далі - ЗШ), бронежилети);

для захисту від температурного впливу (сезонний польотний одяг, взуття, рукавиці, головні убори, вентилювальне спорядження).

4.16. Ефективність використання захисного спорядження залежить від знання льотним складом його можливостей, особливостей дії фізичних факторів польоту, правильного вибору зросту і розміру усіх предметів, раціонального їх поєднання, якісного індивідуального припасування і дотримання усіх правил експлуатації.

4.17. Медичний контроль за гігієнічним станом захисного спорядження проводиться відповідно до чинного законодавства України.

5.1. Медичне вивчення авіаційних подій та інцидентів, пов’язаних з людським і особистісним факторами, є найважливішою складовою частиною роботи начальника медичної служби із забезпечення безпеки польотів і проводиться відповідно до вимог чинного законодавства України, з метою виявлення, обліку та аналізу причин, що знизили професійну надійність льотчика (екіпажу), розробки та проведення заходів для їх профілактики.

5.2. Робота начальника медичної служби з профілактики авіаційних подій та інцидентів є частиною загальної системи попередження аварійності в авіації та передбачає тісну взаємодію з командирами, фахівцями з виховної роботи, методистами льотного навчання та іншими фахівцями, які беруть участь в організації та забезпеченні польотів.

5.3. Начальник медичної служби враховує та аналізує авіаційні події та інциденти, зумовлені:

недоліками в медичному забезпеченні польотів;

порушеннями в стані здоров’я, що виникли в польоті або виявлені на передпольотному медичному огляді;

невідповідністю індивідуальних психофізіологічних якостей льотчика до складності виконуваного завдання;

надмірною дією або недостатньою стійкістю до факторів польоту (пілотажних перевантажень, перепадів барометричного тиску, гіпоксії тощо);

психотравмуючою дією побутових і професійних факторів, у тому числі під час виконання польоту;

недостатньою психологічною сумісністю членів екіпажу;

нераціональною організацією або недотриманням передпольотного режиму;

нераціональним нормуванням льотного навантаження, що може призвести до зниження працездатності льотного складу;

допуском до польотів осіб, які не пройшли медичного огляду;

вживанням алкоголю напередодні або в день польотів;

неправильним використанням або несправністю киснево-дихальної апаратури і захисного спорядження;

санітарно-гігієнічними недоліками кабіни (попаданням шкідливих домішок у повітря кабіни, неоптимальним температурним режимом тощо);

зміною професійних і соціальних умов діяльності, перенавчанням на інший тип літального апарата, переїздом на нове місце служби тощо.

5.4. У ході медичного вивчення причин авіаційних подій та інцидентів начальник медичної служби використовує:

індивідуальні бесіди з льотчиком, членами його сім’ї;

результати медичних обстежень, оглядів, спостережень і рекомендацій ЛЛК;

відомості про професійну підготовку льотчика;

дані засобів об’єктивного контролю і записи радіопереговорів;

зауваження і спостереження командирів, інструкторів, членів екіпажу, групи керівництва польотами та інших фахівців;

висновки спеціальних тренувань;

матеріали розбору польотів та іншу необхідну інформацію.

5.5. Медичне вивчення авіаційних подій та інцидентів проводиться відповідно до Правил розслідування авіаційних подій та інцидентів в авіації Збройних Сил України , затверджених наказом Міністра оборони України від 19 травня 2010 року № 256, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14 червня 2010 року за № 386/17681, з використанням статистичного аналітичного і експериментального методів дослідження.

5.6. Статистичний метод дозволяє провести добірку випадків авіаційних подій та інцидентів, виявити осіб, які підлягають додатковому огляду або обстеженню, проаналізувати характерні помилкові дії, їх загальні причини і обставини виникнення за визначений період часу та категоріями льотного складу, за змістом помилок, етапами польоту та за іншими ознаками, що сприяють виявленню причин.

5.7. Аналітичний метод передбачає детальне дослідження обставин і можливого причинного зв’язку конкретного інциденту чи авіаційної події зі складовими особистісного і людського факторів.

З цією метою вивчають:

зміст помилки або інциденту;

умови, за яких стався конкретний випадок (характер польотного завдання, етап, режим, метеорологічні умови польоту, кількість і темп виконаних операцій тощо);

відомості про професійну підготовку льотчика (стаж льотної роботи, клас, наліт загальний і на даному типі літального апарата, перерви в польотах тощо);

результати медичного спостереження і оглядів, дані експериментально-психологічного обстеження;

характер прояву індивідуальних психофізіологічних особливостей в конкретній ситуації;

величину і тривалість дії факторів польоту;

особливості взаємодії льотчика з органами управління і засобами відображення інформації, з групою керівництва польотами (далі - ГКП) і членами екіпажу;

налагодженість засобів індивідуального захисту і життєзабезпечення;

психологічну обстановку в сім’ї, військовому колективі напередодні і в день польотів;

думку льотчика та інших фахівців про причини авіаційної події та інциденту.

5.8. Експериментальні методи потребують відповідної методичної підготовки та оснащення. Завданням начальника медичної служби є визначення випадків, що підлягають експериментальному дослідженню, яке проводиться разом з фахівцями авіаційної медицини закладів Міністерства оборони України.

5.9. На основі отриманих результатів розробляють і здійснюють ціленаправлені заходи для профілактики авіаційних подій та інцидентів. Залежно від причин їх виникнення (за особистісним чи людським факторами) профілактичні заходи можуть бути загальними або індивідуальними.