Про затвердження Методичних рекомендацій з обліку нематеріальних активів кіновиробництва

Визначення ставки дисконтування - найскладніше місце цього методу, оскільки падіння вартості грошей у часі є універсальною властивістю, яка пов'язана з певними ризиками, нестійкістю, протиріччями, властивими виробничим відносинам як об'єктивному фізичному явищу. Безперечно, що на безризикові капіталовкладення ставка дисконтування буде мінімальною, а на високоризикові - максимальною.

3.5.2.4.1. Практичний інтерес має метод звільнення від роялті, який ґрунтується на припущенні, що ОПІВ, який використовує підприємство, нібито йому не належить, а додатковий прибуток, призначений для сплати у вигляді роялті власникам цього об'єкту як винагороди, залишається на підприємстві. При розрахунках визначають: розміри щорічних надходжень додаткового прибутку (роялті) як певний відсоток від планованих обсягів промислової реалізації ліцензійної продукції за гіпотетичною ліцензійною угодою; щорічні дисконтовані (капіталізовані) на дату оцінки грошові потоки додаткового прибутку (роялті); встановлюють як основу ціни гіпотетичної ліцензії ринкову вартість ОПІВ у вигляді їх суми за формулою:

3.5.2.4.2. На розмір ставок роялті впливатимуть такі обставини: економічна ефективність гіпотетичної ліцензії; наявність та обсяг правової охорони; обсяг прав, які передаються за гіпотетичною ліцензією; обсяг документації та ноу-хау, що передаються за гіпотетичною ліцензією; інжиніринг; кон'юнктура ринку; конкурентні пропозиції.

Масштаби використання цього методу прямо залежатимуть від наявності інформації про угоди з подібними активами, або, як мінімум, про ставки роялті у досліджуваній галузі.

3.5.2.5. Ринковий (експертний) підхід до оцінки вартості ОПІВ передбачає використання ознак ринкової привабливості. Для реалізації цього підходу застосовується метод порівняльного аналізу продажу, що ґрунтується на порівнянні оцінюваного інтелектуального продукту з іншими, еквівалентними йому за своєю якістю, призначенням і корисністю та проданими на аналогічному сегменті ринку останнім часом.

3.5.2.5.1. Даний метод вимагає від експерта-оцінювача:

виявити недавні за часом угоди купівлі-продажу на відповідному сегменті ринку об'єктів, що еквівалентні оцінюваному об'єкту за своєю якістю, призначенням і корисністю (об'єктів-аналогів) та інформацію про їх вартість;

вибрати критерії співставлення та здійснити порівняльний аналіз;

визначити ринкову вартість шляхом порівняння і коригування вартості найближчого об'єкта-аналога.

3.5.2.5.2. Для обґрунтованого визначення ринкової вартості ОПІВ необхідно здійснити великий обсяг підготовчої роботи щодо збору та аналізу інформації про оцінюваний об'єкт, можливі варіанти використання продукту, економічні характеристики, норми капіталізації (або коефіцієнти дисконтування) тощо.

Отже, ринковий підхід може застосовуватися за таких умов:

наявність інформації щодо продажу подібних за призначенням і корисністю об'єктів;

повнота, доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод із об'єктами-аналогами на відповідному сегменті ринку;

компетентність при оцінці впливу відмінних від об'єктів-аналогів рис на вартість оцінюваного об'єкта.

3.5.2.6. При визначеності вартості ОПІВ може застосовуватися метод річного рейтингу кожного інтелектуального продукту як числового показника оцінки вигоди, які очікується одержати від використання ІВ.

Річний рейтинг визначається за формулою:

3.5.2.6.1. Первісна вартість у запропонованому методі відображає потенціальну окупність ОПІВ доходами від використання об'єкту за весь термін дії охоронного документа, тобто:

Визначена за формулою (7) на підставі реальних економічних показників окупності первісна вартість ОПІВ може бути відображена у бухгалтерському обліку установи.

3.5.2.7. Справедлива вартість ОПІВ має характер винагороди за право на їх застосування і визначається при передачі чи наданні прав власності на договірних засадах, використанні права як пайового внеску до статутного капіталу спільного підприємства, передачі права під заставу тощо. У таких випадках справедлива вартість визнається первісною вартістю, за якою ОПІВ оцінюється як нематеріальний актив. Очевидно, що величина справедливої вартості залежить від рейтингу об'єкта, обсягу й терміну його використання та узгоджених відсотків винагороди (роялті):

3.5.2.8. Приймаючи до уваги те, що одні і ті ж ОПІВ можуть створюватися різними авторами, при їх оцінці можуть використовуватися додаткові коефіцієнти, наприклад ті, що запропоновані Методикою грошової оцінки документів Національного архівного фонду, затвердженою наказом Державного комітету архівів України від 28.03.2005 р., в частині, що стосується часу створення ОПІВ.

3.5.2.9. Запропоновані методи визначення первісної і справедливої вартості ОПІВ на основі рейтингу кожного об'єкта грунтується на реальних показниках їх економічної окупності. Методи теоретично обгрунтовані, зручні у користуванні і можуть широко застосовуватися у сфері нормативного регулювання оцінки вартості будь-якого виду ОПІВ.

3.5.2.10. Як різновидність дохідного методу оцінки ОПІВ можна застосовувати оцінку об'єкта по величині доходу, одержаного в останній рік його використання.

4.1. Згідно з чинним законодавством України щодо охорони прав на інтелектуальну власність, комерційну реалізацію результатів інтелектуальної діяльності власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання в повному обсязі або частково на основі ліцензійного договору.

4.2. При наданні прав за ліцензійним договором застосовується тріада правочинностей: володіння, користування, розпорядження.

Право володіння передбачає:

визначення власника (або кількох співвласників) ОПІВ;

вирішення питання про підтримку його чинності;

порядок сплати мита.

Право користування передбачає:

право використання ОПІВ за патентом у власному виробництві;

право використання іншими підприємствами;

право рекламно-комерційної розробки винаходу;

право використання винаходу за патентом при створенні підприємств будь-якої організаційно-правової форми;

право виплати винагороди авторам і особам, що сприяють створенню, охороні і використанню об'єктів інтелектуальної власності.

Право розпорядження передбачає:

право надання дозволу на використання іншим особам;

право на передачу права власності на патент;

право продажу патенту;

право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переданих прав;

право передачі власності на патент у статутні фонди інших підприємств, під заставу, в кредит тощо.

4.3. Законодавством визначені обов'язкові умови та реквізити ліцензійного договору. В ньому повинні бути зазначені:

сторони договору (повне найменування та юридична адреса - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові та адреса - для фізичної особи);

номер патенту;

назва винаходу;

предмет договору;

обсяг прав, що передаються;

права та обов'язки сторін;

вид ліцензії;

територія дії ліцензійного договору;

підписи сторін;

дата укладення договору.

4.4. Ліцензійний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Ліцензійний договір вступає в дію тільки після його реєстрації в Департаменті інтелектуальної власності.

4.5. При укладенні ліцензійного договору сторонам необхідно намагатись якомога ширше відображати правові, технічні та економічні умови з урахуванням специфіки та терміну дії договору, базуючись на взаємних інтересах. Сторони повинні узгодити між собою таку побудову договору, яка б охоплювала повністю всі питання, що підлягають врегулюванню.

4.6. Ліцензійний договір має постатейну структуру і містить наступні розділи: преамбула; визначення термінів, які використовуються в тексті; предмет договору; права і обов'язки ліцензіара, права й обов'язки ліцензіата; технічна документація; гарантії та відповідальність; платежі; технічна допомога; збори і податки; конфіденційна інформація та документація; реклама; інформація і звітність; технічні удосконалення та права на нові об'єкти; захист прав, що передаються; термін дії та умови розірвання договору; наслідки припинення дії договору; форс-мажорні обставини; арбітраж (вирішення спорів, умовна підсудність); інші умови.

4.7. Договір розпочинається з його назви, яка повинна вказувати на вид ліцензії, а також зазначається об'єкт, який передається за договором.

4.8. При реєстрації ліцензійних договорів подаються: заява; три екземпляри договору; документ про сплату збору; копія патенту чи свідоцтва; доручення на ведення справ.

4.9. На практиці можуть застосовуватися ліцензійні платежі: паушальний платіж, роялті та комбіновані.

4.10. При паушальному платежу більша частина комерційного ризику припадає на ліцензіата, зобов'язаного виплачувати винагороду до того, як придбане нововведення принесе реальну комерційну віддачу.

4.11. При роялті ліцензіат, одержуючи реальний дохід від переданого йому об'єкта і прав, має поділитися з ліцензіаром частиною, яка становить певний (передбачений угодою) відсоток.

4.12. При визначенні розміру ставки роялті необхідно враховувати технічні характеристики предмета ліцензії; період його морального старіння; характер і швидкість освоєння; ступінь готовності до впровадження у виробництво.

4.13. Способи використання прав на кінопродукцію включають кінотеатральний показ, публічний показ з цифрових носіїв, телевізійні права (публічне сповіщення для наземного, супутникового та кабельного телебачення як платного, так і безкоштовного), права на відтворення та розповсюдження фільмів та інших видів продукції для домашнього відео (продаж, прокат), на оптичних носіях у різних форматах та магнітних носіях різного формату, а також передачу фільмів та інших видів продукції мережам Інтернет.

4.14. Автор або інша особа, що має авторське право, можуть надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору на засадах: виключного права, якщо автор чи інша особа, що має авторське право, передає іншій особі використання твору певним способом і у встановлених межах, дозволяючи чи забороняючи передавати ці права іншим особам, та залишаючи за собою право на використання твору в частині прав, що не передаються; невиключного права, якщо автор чи інша особа, що має авторське право, зберігає за собою право на використання твору певним способом і у встановлених межах та на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

4.15. Права на використання твору, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачена передача виключних прав на використання твору.

4.16. Органи колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами, мають право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання твору.

4.17. Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передане право, розміру і порядку виплати авторської винагороди та ін.).

4.18. Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, одержаного від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином.

4.19. Договір на публікацію по суті є ліцензією, яка видається власником авторського права видавництву. Щоб мати якусь значиму цінність для видавництва, ліцензія повинна дозволяти захищати йому свою видавничу діяльність від третіх осіб.

4.20. Обсяг єдиного видання визначається в договорі шляхом уточнення кількості екземплярів у накладі. При узгодженні обсягу окремого чи першого видання беруть до уваги необхідність задовольняти попит споживача при вартості, яка дозволить продавати кожний примірник за звичайними для даного книжкового ринку цінами порівняно з подібними публікаціями. Надання "права на дайджест" (права на публікацію в скороченій формі твору) частіше є предметом дозволу в кожному конкретному випадку, враховуючи зацікавленість автора в цілісності його твору.

4.21. Видавництво для оповіщення про свої суміжні права може на всіх примірниках проставляти знак їх охорони, що складається з літери Р у колі, найменування видавництва і року першої публікації твору.

4.22. Немайнове суміжне право видавництва охороняється безстроково, а майнове суміжне - 50 років. Термін охорони починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому було перше опублікування твору. Закінчення строку захисту суміжних прав настає 1 січня, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені законом строки захисту.

5.1. Підприємство (установа) має вести оперативний облік ОПІВ, в період їх визнання, відповідальність за який несе підрозділ чи особа, призначена для цього керівником установи. Порядок ведення оперативного обліку передбачено Інструкцією щодо заповнення форм первинної облікової документації з обліку об'єктів права інтелектуальної власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, компонувань (топографій) інтегральних мікросхем і раціоналізаторських пропозицій, що затверджена наказом Державного комітету статистики України від 10 серпня 2004 р. N 469. Дія цієї Інструкції розповсюджується і на підприємства кіновиробництва.

5.2. Цією Інструкцією передбачено використовувати ряд регістрів, а саме:

журнал реєстрації заявок на винаходи, корисні моделі тощо, що подані в Україні ( форма N ІВ-1) ,

журнал реєстрації заявок на винаходи, корисні моделі тощо, що подані до компетентних органів іноземних держав ( форма N ІВ-2) ,

журнал реєстрації заявок на винаходи, корисні моделі тощо ( форма N ІВ-3) ,

журнал реєстрації раціоналізаторських пропозицій ( форма N ІВ-4) .

5.3. Записи в названі регістри здійснюють на підставі заявок, поданих відповідним органом.

5.4. Акт про використання об'єкта права інтелектуальної власності ( форма N ІВ-6) складає комісія, призначена керівником підприємства. В цьому документі зазначають, який ОПІВ і де саме буде використано. Ці дані є підставою для записів в Журналі (форма N ІВ-3) та розрахунку для виплати винагороди автору згідно укладеного договору.

5.5. Організація бухгалтерського обліку ОПІВ визначена Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. N 242 (у редакції від 16 березня 2005 р. N 235) , а також Планом рахунків бухгалтерського обліку та Інструкцією про його застосування, що затверджені Міністерством фінансів від 30 листопада 1999 р., а в бюджетних установах - Інструкцією з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затвердженою наказом Державного казначейства України від 17 липня 2000 р. N 64, а також наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження типових форм первинного обліку об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів" від 22 листопада 2004 р. N 732.

5.6. ОПІВ, які знаходяться вже тривалий час у власності конкретного підприємства чи організації, що підтверджується наказом Міністерства культури України, при взятті на облік оцінюються згідно актів чи зведених відомостей оцінки, складених комісією. Порядок їх заповнення зазначено у розділі 3.

5.7. ОПІВ, які створені підприємством в процесі діяльності власними силами, оцінюються за первісною вартістю (вартістю їх виготовлення).

5.8. Первісна вартість ОПІВ, створеного кінопідприємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням. Ця сума має бути збільшена на суму витрат, пов'язаних із удосконаленням цих нематеріальних активів: підвищенням їх можливостей та продовженням строку використання, які сприяють збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод.

5.9. При надходженні до установи ОПІВ внаслідок інших причин їх оцінка при оприбуткуванні визначається в такому порядку:

безоплатне одержання - за справедливою вартістю на дату одержання;

як внесок до статутного капіталу - за справедливою вартістю, погодженою засновниками (учасниками) підприємства;

в обмін на подібний об'єкт - за залишковою вартістю переданого об'єкту; якщо залишкова вартість переданого об'єкту перевищує його справедливу вартість, то первісна вартість ОПІВ, одержаного в обмін, є його справедлива вартість, а різниця має відноситися на інші доходи звітного періоду;

в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт - за справедливою вартістю переданого об'єкта, збільшеною (зменшеною) на суму грошових коштів та їх еквівалентів, що була передана (одержана) під час обміну;

при об'єднанні підприємств - за справедливою вартістю.

5.10. Для оприбуткування ОПІВ та передачі їх у підзвіт матеріально відповідальній особі, яка призначена наказом керівника установи (підприємства), використовується Акт введення в господарський оборот об'єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів. Цей акт складає комісія, затверджена наказом керівника установи для оформлення введення в експлуатацію (користування) ОПІВ.

5.11. Цей акт являється одночасно інвентарною карткою і має зберігатися у картотеці. На звороті робляться записи при закінченні строку використання ОПІВ (Додаток Б).

5.12. У цьому документі подається детальна характеристика об'єкту (порядок використання, недоліки та переваги тощо), підстава для оцінки об'єкта, правовий статус та очікуваний дохід за термін використання, а також порядок розрахунку з авторами чи власниками прав.

5.13. Факт передачі ОПІВ користувачеві (юридичній чи фізичній особі, яка використовує ОПІВ у своїй діяльності) підтверджують накладні тощо, а також документи на додаткові витрати на страхування тощо, договори між замовникам і виконавцем, акти чи протоколи про передачу продукції, платіжні та митні документи, свідчення про спадщину та правонаступництво тощо.

5.14. Підставою для оприбуткування ОПІВ у організаціях, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, згідно із Законом України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 20 листопада 2003 р., є авторський договір та договір з юридичною особою.

5.15. Облік ОПІВ ведеться на рахунку 12 "Нематеріальні активи" в розрізі субрахунків:

122 "Права на користування майном";

124 "Права на об'єкти промислової власності";

125 "Авторське право та суміжні з ним права";

127 "Інші нематеріальні активи".

5.16. Аналітичний облік ОПІВ ведеться шляхом відкриття інвентарної картки на кожний об'єкт.

5.17 Списання ОПІВ здійснюється за рішенням комісії, що має бути зафіксовано на звороті інвентарної картки, де дається детальна характеристика об'єкта, можливість (неможливість) отримання певних економічних вигод від ліквідації та склад комісії, яка оглянула об'єкт та прийняла рішення про його списання.

В архівних установах, з метою спрощення обліку, дозволяється використовувати регістри, що використовувалися ними раніше з обов'язковим зазначенням вартості ОПІВ, визнаної комісією.

5.18. Перевірка наявності ОПІВ здійснюється шляхом інвентаризації. Для її проведення керівник установи на загальних підставах створює інвентаризаційну комісію, результати діяльності якої засвідчують показники інвентаризаційного опису.

5.19. Особливості обліку ОПІВ у бюджетних установах стосуються таких моментів: порядку взяття на облік об'єктів прав інтелектуальної власності, нарахування зносу, оприбуткування сум, одержаних від користувачів як плата.

5.20. Оприбуткування ОПІВ, придбаної за плату для потреб установи, здійснюється на загальних підставах, однак до первісної вартості включається лише сума, оплачена власнику, інші витрати (виплати на відрядження, транспортні витрати згідно з Інструкцією з обліку основних засобів та інші необоротні активи бюджетних установ від 17 липня 2000 р. (п. 41) списують на видатки за відповідними кодами їх економічної класифікації.

5.21. Оприбуткування ОПІВ здійснюються після одержання документів, якими підтверджуються їх визнання. Ці суми мають збільшувати статутний капітал установи з урахуванням джерела фінансування (бюджетна чи госпрозрахункова тематика), при цьому має бути враховано діюче законодавство щодо зарахування одержаних сум доходів згідно із Законом України "Про державний бюджет" чи Бюджетним кодексом України.

5.22. Кореспонденція рахунків з обліку ОПІВ у госпрозрахункових та бюджетних установах наведена в Додатках В і Г.

5.23. Особливості обліку в підприємствах-користувачах, які придбали ОПІВ за плату, стосуються таких питань: оприбуткування ОПІВ та їх оцінки, порядку нарахування амортизації, передачі прав на користування ОПІВ, включення вартості ОПІВ у витрати тощо.

5.24. Оприбуткування здійснюється за первісною вартістю з урахуванням витрат на приведення їх до стану придатності до використання та удосконалення.

5.25. Користувачі беруть на облік ОПІВ на підставі документів, що підтверджують одержання цих прав від розробників. Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку у користувачів наведена у Додатку Д.

5.26. Переоцінка ОПІВ, відносно яких існує активний ринок, може здійснюватися за справедливою вартістю на дату подання звітності. Порядок обліку переоцінки регулюється ПБО 8 "Нематеріальні активи".

5.27. Якщо користувач одержав право на використання ОПІВ на засадах сплати паушальних платежів, тобто якщо підприємство оплатило розробнику суму за весь період використання ОПІВ у господарському обороті, то вся оплачена сума відображається на рахунку 12 "Нематеріальні активи" із наступним щомісячним віднесенням відповідної частини цієї суми на витрати виробництва у вигляді амортизації. Сума, яка підлягає списанню, визначається виходячи з одержання очікуваних вигод протягом усього строку використання об'єктів, а якщо це встановити неможливо, то рівномірним методом.

6.1. При нарахуванні амортизації (зносу) ОПІВ слід керуватися діючими інструктивними вказівками, а саме: Планом рахунків та П(С)БО 8 "Нематеріальні активи", а в бюджетних установах - Порядком застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ.

6.2. Норми амортизації (зносу) підприємство (установа) визначає самостійно залежно від очікуваного надходження доходів чи інших вигод від використання ОПІВ, одержаного чи створеного (придбаного) підприємством, але не більше 20 років. Строки використання об'єкту ОПІВ мають бути затверджені наказом про облікову політику підприємства, згідно п. 26 П(С)БО 8 "Нематеріальні активи".

6.3. По ОПІВ, строк експлуатації яких, згідно діючого законодавства України, що як правило, узгоджене з міжнародними правилами, перевищує строк названий у п. 6.2, і підприємство очікує отримати доходи напротязі всього строку майнових прав, слід керуватися ст. 85 та ст. 111 МСФЗ 38 "Необоротні активи", де дозволено тривалість експлуатації цих об'єктів приймати у межах, передбачених діючими нормативними актами. Тому строк експлуатації ОПІВ може становити:

6.4. При розрахунках норм амортизації залишкова вартість ОПІВ при їх вибутті до уваги не приймається.

6.5. При визначенні суми зносу ОПІВ, які були виготовлені раніше і беруться на облік вперше, одночасно з визначенням їх вартості, має розраховуватися їх знос, починаючи з місяця, наступного за місяцем першого виконання (публікування) твору.

6.6. При оприбуткуванні ОПІВ, названих в п. 5.6., визначається тривалість експлуатації ОПІВ (у роках) до початку звітного року. Для цього використовується формула:

6.7. Нарахування амортизації (зносу) ОПІВ відображається у загальноприйнятому порядку. Розрахунки амортизації (зносу) здійснюється щомісяця (щокварталу), а у бюджетних установах - раз у кінці року.

6.8. Порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з першого взяття на облік ОПІВ наведено у Додатках В і Г.

6.9. При необхідності продовження строку експлуатації ОПІВ зверх первісного визначеного строку експлуатації об'єкти мають дооцінюватися, виходячи з первісно встановленої вартості або уточненої, виходячи з умов використання на дату дооцінки, з відображенням ОПІВ та їх зносу на рахунку 12 "Нематеріальні активи" та кредит рахунку 40 "Дооцінка активів" (у бюджетних установах) чи кредиті рахунку 423 "Дооцінка активів" (у державних та комунальних підприємствах), якщо первісна вартість невідома, дооцінка може здійснюватися, виходячи з доходу, отриманого підприємством від використання ОПІВ в останній рік експлуатації.

7.1. Порядок відображення в обліку операцій щодо зменшення і відновлення корисності нематеріальних активів регулюється П(С)БО 8 "Нематеріальні активи" та П(С)БО 28 "Зменшення корисності активів".

7.2. Під втратами від зменшення корисності слід розуміти суму, на яку балансова (залишкова) вартість активу перевищує очікувану величину відшкодування активу, а під вигодами від відновлення коректності активів слід розуміти вартість, на яку сума очікуваного відшкодування активу (у межах балансової (залишкової) вартості цього активу, на дату відновлення корисності без врахування попередньої суми втрат від зменшення його корисності), перевищує його балансову (залишкову) вартість.

7.3. Зменшення вартості нематеріального активу може відбуватися через:

- зменшення ринкової вартості активу протягом звітного періоду на суттєво більшу величину ніж очікувалося;

- фізичне пошкодження активу;

- старіння активу, що пов'язане із втратою можливостей його використання;

- зменшення попиту на нематеріальний актив через зміни в політичному, економічному та правовому середовищі;

- перевищення балансової вартості чистих активів над їх ринковою вартістю;

- суттєві зміни способу використання активу протягом звітного періоду або такі очікувані зміни в наступному періоді, що негативно впливають на діяльність підприємства;

- інші свідчення того, що ефективність нематеріального активу є або буде іншою, ніж очікувалося.

7.4. Згідно п. 7 П(С)БО 28 допускається можливість зменшення корисності нематеріальних активів через невизначеність строку їх використання або їх невикористання взагалі на дату річного балансу.

7.5. Сума очікуваного відшкодування визначається окремо по кожному активу, крім випадків, коли це зробити не можливо. Тоді розраховується сума відшкодування групи активів, яка генерує грошові потоки і до якої належить цей актив.

7.6. В галузі кінематографії можуть формуватися грошові потоки по окремих складових нематеріального активу, наприклад, використовується (виконується) лише музикальний супровід до художнього фільму. Це має враховуватись при розрахунку винагороди композитору виконавцем, тощо.

7.7. Теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу визначається застосуванням відповідної ставки дисконту до майбутніх грошових потоків від безперервного використання активу та його продажу (списання) наприкінці строку корисного використання. Майбутні грошові потоки від активу визначаються, виходячи з фінансових планів підприємства на період не більше 5 років. Якщо підприємство має досвід визначення очікуваного відпрацювання активу і наявні розрахунки, що свідчать про достовірність оцінки майбутніх грошових потоків, то така оцінка може визначатися на підставі фінансових планів підприємства, що охоплюють період більше 5 років. При цьому грошові потоки в році, що настає за останнім роком, на який складено фінансовий план, та за кожний подальший рік використання активу приймається в сумі, яка не перевищує величину грошових потоків останнього року, на який складено фінансовий план.

7.8. При зникненні причин зменшення корисності активу підприємство має визначити та відобразити вигоди від відновлення його корисності.

7.9. Вигоди від відновлення корисності групи активів, яка генерує грошові потоки, визначають, якщо сума очікуваного відшкодування цієї групи перевищує її балансову вартість. При цьому ця вартість, після відновлення, не повинна перевищувати їх балансову вартість, визначену на дату відновлення корисності, без урахування попередньої суми втрат від зменшення їх корисності.

Порядок відображення на рахунках операцій зі зменшення та відновлення корисності активів наведено у Додатку Ж.

Звідси індекс відновлення становить 1,3333 [80 000 : (100 000 - 40 000)], відновлена балансова вартість 10 6664 грн. (80 000 х 1,3333), а сума амортизації має становити 53 332 грн. (40 000 х 1,3333). Таким чином, балансова вартість має зрости на 46 664 грн., за рахунок збільшення амортизації - на 13 332 грн., інших доходів від звичайної діяльності 5000 грн., а решта суми (8332 грн.) становитиме збільшення додаткового капіталу (26 664 - 13 332 - 5000).