Про затвердження протоколу надання медичної допомоги хворим на туберкульоз

6.8. Загальні підходи до профілактики туберкульозу

Профілактика туберкульозу займає важливе місце в комплексі заходів, які направлені на боротьбу з туберкульозом.

Профілактика туберкульозу включає:

- соціальну профілактику;

- санітарну профілактику;

- специфічну профілактику (вакцинацію і ревакцинацію БЦЖ);

- хіміопрофілактику.

Соціальна профілактика направлена на:

- оздоровлення умов зовнішнього середовища;

- підвищення матеріального добробуту населення;

- укріплення здоров'я населення;

- поліпшення харчування та життєво-побутових умов;

- розвиток фізичної культури і спорту;

- проведення заходів по боротьбі з алкоголізмом, наркоманією, палінням та іншими шкідливими звичками.

Санітарна профілактика переслідує цілі попередити інфікування МБТ здорових людей, захистити і зробити безпечним контакт з хворим на туберкульоз в активній формі (особливо з бактеріовиділенням) оточуючих його людей в побуті і на роботі. Важливою складовою частиною санітарної профілактики є проведення соціальних, протиепідемічних та лікувальних заходів у вогнищі туберкульозної інфекції (в сім'ї й оселі хворого на туберкульоз, який виділяє МБТ).

Критеріями епідемічної безпеки вогнища туберкульозної інфекції є:

- масивне і постійне виділення хворим МБТ;

- сімейно-побутові умови проживання хворого;

- поведінка хворого;

- загальна культура і санітарна грамотність хворого й оточуючих його людей.

На основі цих критеріїв вогнища туберкульозної інфекції за ступенем епідемічної безпеки розподіляють на три групи. Відповідно до групи визначають об'єм і зміст профілактичних заходів у вогнищі.

I група - найбільш несприятливі вогнища: 1) хворий з наявним бактеріовиділенням, який мешкає в комунальній квартирі або гуртожитку; 2) в сім'ї хворого є діти, підлітки, вагітні; 3) сім'я має погані умови життя, хворий та оточуючі його не дотримуються гігієнічних правил поведінки.

II група - відносно несприятливі вогнища: 1) у хворого мізерне бактеріовиділення, стійкий туберкульозний процес; 2) у родині хворого дорослі люди, відсутні обтяжуючі чинники; 3) хворий є умовним бактеріовиділювачем, але в його родині є діти і в наявності обтяжуючі чинники

III група - потенційно небезпечні вогнища: 1) хворий умовний бактеріовиділювач (бактеріовиділення припинилось, але ще не минуло 2-х років); 2) в родині хворого лише дорослі; 3) хворий і оточуючі його виконують всі необхідні санітарно-гігієнічні заходи профілактики туберкульозу.

Хіміопрофілактика є застосуванням протитуберкульозних препаратів з метою попередження туберкульозу у осіб, які піддаються найбільшій небезпеці зараження та захворювання на туберкульоз. Виділяють первинну та вторинну хіміопрофілактику.

Первинна профілактика проводиться для запобігання захворювання на туберкульоз неінфікованих осіб, які не реагують на туберкулін, але знаходились в контакті з хворими на туберкульоз і виділяють МБТ.

Вторинна профілактика проводиться інфікованим особам, які позитивно реагують на туберкулін і не мають клініко-рентгенологічних проявів туберкульозу.

Хіміопрофілактику протитуберкульозними препаратами проводять для попередження захворювання туберкульозом наступним групам населення:

- особам, які знаходяться в постійному контакті з хворими на туберкульоз з бактеріовиділенням;

- особам, які мають неактивні туберкульозні зміни, при наявності несприятливих чинників (гострі захворювання, операції, травми, лікування іншого захворювання, яке супроводжується прийомом кортикостероїдів та ін.), які можуть визвати реактивацію туберкульозу;

- особам, які раніш лікувались від туберкульозу, з великими залишковими змінами в легенях і знаходяться в небезпечному оточенні;

- особам, у яких визначено віраж туберкулінових реакцій;

- ВІЛ-інфікованим з гіперергічними реакціями на туберкулін.

В конкретній епідеміологічній ситуації хіміопрофілактика може бути призначена іншим несприятливим по туберкульозу групам населення.

Для хіміопрофілактики застосовують ізоніазид в дозі 0,45 щоденно або 0,6 г через день на добу на протязі не менше 2 міс. особам, які не хворіли на туберкульоз і знаходяться в контакті з хворим, який виділяє МБТ у вогнищах туберкульозної інфекції. Особам, які вилікувалися від туберкульозу рекомендовано проводити хіміопрофілактику не менше, ніж 2 хіміопрепаратами - комбінаціями ізоніазиду і етамбутолу або піразинаміду. Тривалість курсу хіміопрофілактики 2-3 міс, а при зберіганні епідеміологічної безпеки її повторюють 2 рази на рік.

У осіб вилікуваних від хіміорезистентного туберкульозу та у вогнищах туберкульозної інфекції, де хворі виділяють хіміорезистентні МБТ хіміопрофілактика проводиться препаратами до яких збережена чутливість МБТ. Причому, слід застосовувати ті препарати, до яких збереглася чутливість МБТ.

У осіб, з незавершеним курсом протитуберкульозної терапії, які віднесені до вилікуваного туберкульозу, профілактичний курс доцільно проводити з урахуванням строку, якого не вистачає до тривалості основного курсу.

6.9. Визначення прогнозу туберкульозу

Прогноз туберкульозу визначається за давністю захворювання (вперше виявлений, хронічний), поширеністю запальних та деструктивних змін у легенях, чутливістю МБТ до протитуберкульозних препаратів.

За рекомендаціями ВООЗ туберкульоз вважається контрольованим в країні, якщо припинення бактеріовиділення досягають не менше ніж у 85% хворих на вперше виявлений туберкульоз.

В 2002 р. в Україні в обласних протитуберкульозних диспансерах найвищий показник ефективності лікування у вперше виявлених хворих на туберкульоз за припиненням бактеріовиділення складає 94-95%, закриттям каверн - 88%, найнижчий - 75% і 55%. відповідно. Частина хворих на вперше виявлений туберкульоз помирає, частина оперується, а решта лишаються хроніками.

У хворих на хронічний туберкульоз найвищий показник за припиненням бактеріовиділення складає 55%, закриттям каверн - 36%, найнижчий - 15% і 6%. Тривалість життя хворих на хронічний туберкульоз, який ускладнився мультирезистентністю МБТ становить 3-7 років.

До несприятливих факторів прогнозу відносять:

- давність захворювання (понад 2-х років);

- мультирезистентність МБТ;

- казеозні зміни в легенях у межах долі або більше;

- наявність крупних або гігантських каверн;

- наявність великої кількості каверн (понад 3);

- деструкції долі або легені.

Покращання прогнозу можливе при дотриманні стандартних схем хіміотерапії, своєчасній корекції хіміотерапії при розвиненні медикаментозної резистентності МБТ, застосуванні хірургічного лікування.

ОПТИМІЗАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ЛІКУВАННЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ

Найбільш реальними способами рішення даної проблеми є рання діагностика й лікування туберкульозу.

Ефективне лікування у 95%-100% хворих на вперше виявлений туберкульоз відбувається при дотриманні стандартних режимів і схем хіміотерапії згідно встановлених категорій, забезпеченні контрольованості лікування на всіх етапах основного курсу хіміотерапії, особливо на амбулаторному.

6.10. Організація медичної допомоги хворим на туберкульоз

Надання медичної допомоги хворим на туберкульоз здійснюється в закладах охорони здоров'я загальної медичної мережі та протитуберкульозних диспансерах.

В закладах загальної медичної мережі здійснюється виявлення туберкульозу та формування груп ризику з туберкульозу (див. Розділ 6.5.2., таблиця 3), а також контрольоване лікування у підтримуючу фазу хіміотерапії у сільській місцевості при наявності фельдшерсько-акушерських пунктів.

Діагностику, лікування та профілактику туберкульозу здійснюють в протитуберкульозних установах (Розділи 6.5.3., 6.6.4.2, 6.8). Схема надання медичної допомоги хворим на туберкульоз наведена в розділі VIII.

Рівні надання медичної допомоги протитуберкульозними установами

1 рівень: туб. кабінети в центральних районних лікарнях, фельдшерсько-акушерський пунктах у сільській місцевості.

2 рівень: районні та міські протитуберкульозні диспансери.

3 рівень: обласні протитуберкульозні диспансери, Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України.

Обсяги медичної допомоги в протитуберкульозних закладах

Діагностика туберкульозу. Діагностика туберкульозу проводиться в протитуберкульозних диспансерах (2-3 рівень надання медичної допомоги).

Обов'язкові діагностичні обстеження (розділ 6.5.3., таблиця 5) може здійснюватися в протитуберкульозних закладах 2 і 3 рівнів як амбулаторно, так і в умовах стаціонару.

Додаткові діагностичні обстеження проводять в протитуберкульозних установах 3 рівня (Розділ 6.5.3., таблиця 5).

В обласних протитуберкульозних диспансерах додаткові обстеження включають фібробронхоскопію, спробну протитуберкульозну терапію, туберкулінодіагностику, прискорені культуральні методи виявлення МБТ (BACTEC), ПЛР (при їх наявності), торакоскопічне обстеження (при наявності).

В Інституті фтизіатрії і пульмонології, крім вказаних додаткових обстежень, проводять комп'ютерну томографію легень, трансторакальну та трансбронхіальну біопсію легень та внутрішньогрудних лімфовузлів, імунологічне дослідження крові.

Лікування туберкульозу. Лікування туберкульозу проводять в протитуберкульозних закладах усіх рівнів за стандартними схемами хіміотерапії під безпосереднім наглядом медичних працівників. В протитуберкульозних закладах 2-3 рівнів проводять інтенсивну і підтримуючу фази хіміотерапії. В протитуберкульозних закладах 1 рівня та фельдшерсько-акушерських пунктах у сільській місцевості проводять тільки підтримуючу фазу хіміотерапії.

Амбулаторно-поліклінічна допомога хворим на туберкульоз

Амбулаторно-поліклінічні заклади - основна ланка по виявленню туберкульозу. На цьому етапі проводиться також лікування хворих на туберкульоз у підтримуючу фазу основного курсу хіміотерапії як у протитуберкульозних диспансерах, так і у закладах загальної медичної мережі. У фельдшерсько-акушерських пунктах сільської місцевості можливе проведення контрольованого лікування лише після призначень фтизіатра.

Хворі з обмеженими формами туберкульозу без бактеріовиділення можуть лікуватися амбулаторно протягом основного курсу хіміотерапії за умови забезпечення контрольованості лікування.

Стаціонарне лікування

Стаціонарне лікування здійснюється в протитуберкульозних диспансерах 2 і 3 рівнів. Хворі на туберкульоз госпіталізуються для проведення інтенсивної фази лікування до припинення бактеріовиділення і досягнення клініко-рентгенологічного покращання. Підтримуючу фазу лікування можна проводити амбулаторно за умови забезпечення контрольованості лікування. За соціальними показниками хворих можна утримувати у стаціонарі протягом усього курсу хіміотерапії (харчування та проживання).

Санаторне лікування

Санаторне лікування надається хворим на туберкульоз на підтримуючому етапі основного курсу хіміотерапії для забезпечення його контрольованості та за соціальними показниками (харчування та проживання). Крім того, санаторне лікування застосовують для реабілітації хворих на туберкульоз після завершення основного курсу хіміотерапії.

7.1. Модель пацієнта. Туберкульоз легень

Фаза інфільтрації, розпаду, засіву.

МБТ+, МБТ-.

А15.-А16.-

7.1.1. Критерії та ознаки, що визначають модель пацієнта

Інтоксикаційний синдром (від різко вираженого до помірно вираженого), кашель, виділення харкотиння, кровохаркання, біль у грудній клітині, патологічні зміни в легенях на рентгенограмі органів грудної клітини, наявність МБТ у харкотинні.

7.1.2. Порядок зарахування пацієнта в протокол

Стан хворого, який задовольняє критерії та ознаки діагностики даної моделі пацієнтів.

7.1.3. Вимоги до діагностики в протитуберкульозних диспансерах

7.1.4. Характеристика алгоритмів і особливостей виконання швидкої допомоги

Швидка допомога надається у разі гострої легенево-серцевої недостатності, спонтанного пневмотораксу, легеневої кровотечі, тромбоемболії легеневих артерій.

Гостра серцева недостатність. Може бути результатом поширеного туберкульозного процесу (декомпенсація хронічного легеневого серця або дихальної недостатності) або наслідком гострої серцевої патології (аритмії, інфаркт міокарду тощо).

Діагностують на підставі фізикального обстеження (задишка (ЧД > 30), прискорення пульсу понад 100 ударів на хвилину, ціаноз), визначення газів крові (сатурація кисню нижче 70%).

Лікування проводять в умовах реанімації з урахуванням причини легенево-серцевої недостатності. У першу чергу, забезпечують кисневу терапію. Медикаментозне лікування проводять за допомогою серцевих глікозидів, сечогінних, заспокійливих засобів, глюкокортикоїдів.

Спонтанний пневмоторакс. Дренування плевральної порожнини, знеболюючі, антибіотики широкого спектра дії. Лікування бажано проводити в умовах відділення торакальної хірургії.

Легенева кровотеча. Заспокійливі засоби, холод на грудину, інгібітори фібринолізу ферментів (амінокапронова кислота), ангіопротектори (етамзилат), засоби, що прискорюють згортання крові (вікасол). Фібробронхоскопія з тампонадою бронха, із якого виділяється кров.

Тромбоемболія легеневих артерій. Лікування проводять в умовах реанімації. Призначають прямі (гепарин) і непрямі антикоагулянти, тромболітичну (стрептокіназа, урокіназа) терапію, у тяжких випадках за життєвими показниками проводять хірургічне видалення тромбу.

7.1.5. Вимоги до лікування в протитуберкульозних диспансерах

Туберкульоз легень лікують за стандартними режимами хіміотерапії за 1, 2, 3, 4 клінічною категорією диспансерного обліку залежно від типу, поширеності туберкульозу та наявності бактеріовиділення, резистентності мікобактерій. Див. розділ VI (підрозділ 6.6.4.2).

7.1.6. Характеристика алгоритмів і особливостей застосування медикаментів

Для лікування туберкульозу легень застосовують протитуберкульозну хіміотерапію. Патогенетична терапія проводиться за показаннями.

7.1.7. Критерії бажаного результату лікування

1 категорія: припинення бактеріовиділення не менше, ніж у 95% хворих; загоєння каверн не менше, ніж у 90%; розсмоктування інфільтрації й вогнищ або ущільнення останніх в 100% випадків.

2 категорія: припинення бактеріовиділення не менше, ніж у 95% хворих; загоєння каверн не менше, ніж у 90%; розсмоктування інфільтрації й вогнищ або ущільнення останніх в 95-100% випадків.

3 категорія: розсмоктування інфільтрації й вогнищ або ущільнення в 100% випадків.

4 категорія: припинення бактеріовиділення в залежності від профілю медикаментозної резистентності:

HR - 80-82%; HRS - 70-75%; HRSE - 65%; при наявності резистентності до більшої кількості препаратів, в тому числі до ізоніазиду та рифампіцину - 50%.

Загоєння каверн у залежності від профілю медикаментозної резистентності:

HR - 50-40%; HRS - 40-45%; HRSE - 20-25%; при наявності резистентності до більшої кількості препаратів, в тому числі до ізоніазиду та рифампіцину - 8-10%.

7.1.8. Рекомендації щодо подальшого лікування

Тривалість основного курсу хіміотерапії у хворих на вперше діагностований туберкульоз складає переважно 6-7 місяців. Основний курс хіміотерапії проводять в умовах стаціонару, амбулаторно і в умовах санаторію.

Після завершення основного курсу хіміотерапії хворі припиняють протитуберкульозну хіміотерапію. Хіміопрофілактику протитуберкульозними препаратами після завершення основного курсу хіміотерапії проводять тільки в групах ризику (Див. розділ 6.8.).

У хворих на хронічний туберкульоз лікування проводять 12-18 міс. у разі припинення бактеріовиділення. Якщо бактеріовиділення зберігається лікування проводять довічно.

Довічне лікування хронічного туберкульозу легень. У хворих на хронічний туберкульоз легень із постійним виділенням МБТ відбувається швидка ампліфікація (поширення) медикаментозної резистентності до протитуберкульозних препаратів II ряду (у середньому через 5 місяців).

Тому протитуберкульозні препарати II ряду й антибіотики широкого спектру дії слід застосовувати під час прогресування або загострення захворювання.

При лікуванні хворих із хронічними формами туберкульозу слід враховувати результати повторного курсу хіміотерапії:

- клініко-рентгенологічна стабілізація;

- прогресування туберкульозу;

- часткове клініко-рентгенологічне покращання.

При досягненні клініко-рентгенологічної стабілізації туберкульозу після повторного курсу хіміотерапії за наявності протипоказань до хірургічного лікування пацієнтів слід лікувати тільки під час загострень захворювання з проведенням 2 етапної хіміотерапії, яка наведена вище.

При прогресуванні туберкульозу при повторному курсі хіміотерапії хворих слід лікувати у режимі інтенсивного етапу хіміотерапії, що наведений вище.

У хворих із частковим клініко-рентгенологічним покращанням після повторного курсу хіміотерапії (симптоми захворювання лишаються, у легенях визначають обмежені казеозні, інфільтративні, вогнищеві зміни) застосовувати 3 протитуберкульозні препарати, до яких збережена чутливість. Не слід призначати фторхінолони та антибіотики широкого спектру дії (амоксицилін/клавуланову кислоту, кларитроміцин) для збереження резерву з метою лікування таких осіб під час прогресування захворювання.

7.1.9. Вимоги до режиму праці, відпочинку, лікування й реабілітації

Вимоги до режиму праці, відпочинку, лікування й реабілітації загальні (розділ 6.6.3.)

7.1.10. Вимоги стосовно догляду за пацієнтом та допоміжних заходів

Загально-стаціонарний режим в інтенсивній фазі, та амбулаторний режим у підтримуючій фазі.

7.1.11. Вимоги до дієтичних призначень і обмежень

Використовують загальні вимоги до дієти для хворих на туберкульоз (розділ 6.6.2).

7.1.12. Форми інформованої добровільної згоди пацієнта при виконанні протоколу (див. додаток в розділі VIII).

7.1.13. Додаткова інформація для пацієнта

Загальна інформація для пацієнта про туберкульоз наведена у розділі VIII.

Хворий несе відповідальність за дотримання санітарно-гігієнічного режиму тому що його захворювання несе небезпеку для оточуючих. Крім того, на хворого полягає відповідальність за дотримання режиму хіміотерапії протягом основного курсу лікування. У разі недотримання цих вимог туберкульоз набуває хронічного перебігу і закінчується летальним наслідком.

7.1.14. Правила зміни вимог при виконанні протоколу та припинення дії вимог протоколу

Дія протоколу закінчується якщо хворий вибуває зі спостереження.

7.1.15. Можливі наслідки та їх характеристика

7.1.16. Вартісні характеристики протоколу

В таблиці 19 наведена абсолютна вартість режимів хіміотерапії у хворих на мультирезистентний туберкульоз легень та вартість-ефективність лікування, яку розраховували на відсоток припинення бактеріовиділення.

Абсолютна вартість режиму хіміотерапії - це вартість препаратів, які входять у режим хіміотерапії. Вартість-ефективність режиму хіміотерапії - це вартість лікування, яка розрахована шляхом поділення абсолютної вартості режиму хіміотерапії на показник ефективності лікування туберкульозу, а саме відсоток припинення бактеріовиділення.

Лікування хворих на туберкульоз легень із мультирезистентними МБТ в 11-20 разів дорожче, ніж при використанні режимів у хворих із збереженою чутливістю МБТ до протитуберкульозних препаратів - абсолютна вартість режимів хіміотерапії хворих із мультирезистентними МБТ у середньому складає 5657 грн. Абсолютна вартість режимів лікування та вартість-ефективність підвищуються із збільшенням кількості препаратів, до яких визначається резистентність. Вартість-ефективність режимів хіміотерапії при підвищенні медикаментозної резистентності з 3 до 6 препаратів зростає у 3 рази.

Таблиця 19 - Абсолютна вартість і вартість-ефективність режимів хіміотерапії у хворих на мультирезистентний туберкульоз легень

7.2. Модель пацієнта. Туберкульоз бронхів

Фаза інфільтрації.

МБТ+, МБТ-.

А.15.-А.16.-

7.2.1. Критерії та ознаки, що визначають модель пацієнта

Інтоксикаційний синдром (не різко виражений), кашель, виділення харкотиння, локальні патологічні зміни слизової оболонки бронхів при бронхоскопії, можлива наявність МБТ у харкотинні чи промивних водах бронхів.

7.2.2. Порядок зарахування пацієнта в протокол

Стан хворого, який задовольняє критерії та ознаки діагностики даної моделі пацієнтів.

7.2.3. Вимоги до діагностики в протитуберкульозних диспансерах

7.2.4. Характеристика алгоритмів і особливостей виконання швидкої допомоги

Швидка допомога надається у разі гострої легенево-серцевої недостатності та легеневої кровотечі.

Гостра дихальна недостатність. Може бути результатом поширеного туберкульозного процесу у головному бронху, який спричинив ателектаз легені.

Лікування проводять в умовах реанімації з урахуванням причини дихальної недостатності. У першу чергу, забезпечують кисневу терапію. Штучна вентиляція легень за показаннями. Медикаментозне лікування проводять за допомогою глюкокортикоїдів, серцевих глікозидів, сечогінних.

Легенева кровотеча. Заспокійливі засоби, холод на грудину, інгібітори фібринолізу ферментів (амінокапронова кислота), ангіопротектори (етамзилат), засоби, що прискорюють згортання крові (вікасол). Фібробронхоскопія з тампонадою бронха, із якого виділяється кров.

7.2.5. Вимоги до лікування в протитуберкульозних диспансерах

Туберкульоз бронхів у вперше виявлених хворих лікують за 1 клінічною категорією.

Якщо туберкульоз бронхів є ускладненням легеневого туберкульозу, його лікують як легеневий туберкульоз (див. Клінічну модель 7.1.).

7.2.6. Характеристика алгоритмів і особливостей застосування медикаментів

Одночасно зі звичайною протитуберкульозною терапією проводиться ендобронхіальне введення протитуберкульозних препаратів та муколітиків, інгаляційне введення протитуберкульозних препаратів, аспірація патологічного вмісту бронхів. Обов'язковим є використання глюкокортикостероїдів, муколітиків. При стенозуванні бронхів - протеолітичні ферменти (лідаза) ендобронхіально. Інша патогенетична терапія за показаннями.

7.2.7. Критерії бажаного результату лікування

Повне розсмоктування або рубцювання та ущільнення патологічних змін у бронхах повинно досягатись у 100% хворих. Ускладнення після виліковування виникають не більш ніж у 5% хворих.

7.2.8. Рекомендація щодо подальшого лікування

Тривалість основного курсу хіміотерапії у хворих на туберкульоз бронхів складає 8 місяців. Основний курс проводять в умовах стаціонару, амбулаторно і в умовах санаторію

Хіміопрофілактика при туберкульозі бронхів не використовується.

7.2.9. Вимоги до режиму праці, відпочинку, лікування й реабілітації

Вимоги до режиму праці, відпочинку, лікування й реабілітації загальні (розділ 6.6.3.)

7.2.10. Вимоги стосовно догляду за пацієнтом та допоміжних заходів

Загально-стаціонарний режим в інтенсивній фазі, та амбулаторний режим у підтримуючій фазі.

7.2.11. Вимоги до дієтичних призначень і обмежень

Використовують загальні вимоги до дієти для хворих на туберкульоз (розділ 6.6.2.).

7.2.12. Форми інформованої добровільної згоди пацієнта при виконанні протоколу (див. додаток у розділі VIII).

7.2.13. Додаткова інформація

Загальна інформація для пацієнта про туберкульоз наведена в розділі VIII.

Хворий несе відповідальність за дотримання санітарно-гігієнічного режиму, тому що його захворювання небезпечне для оточуючих. Крім того, на хворого покладається відповідальність за дотримання режиму хіміотерапії протягом основного курсу хіміотерапії. У разі недотримання цих вимог туберкульоз набуває хронічного перебігу. Хворий повинен бути попереджений про необхідність проведення контрольних фібробронхоскопій для контролю ефективності лікування.

7.2.14. Правила зміни вимог при виконанні протоколу та припинення дії вимог протоколу

Дія протоколу закінчується якщо хворий вибуває зі спостереження.

7.2.15. Можливі наслідки та їх характеристика

7.2.16. Вартісні характеристики протоколу

В таблиці наведена абсолютна вартість режимів хіміотерапії у хворих на туберкульоз бронхів та вартість-ефективність лікування, яку розрахували на відсоток розсмоктування патологічних змін у бронхах.

Таблиця 20 - Абсолютна вартість і вартість-ефективність режимів хіміотерапії у хворих на туберкульоз бронхів

7.3. Модель пацієнта. Туберкульоз гортані

Фаза інфільтрації.

МБТ+, МБТ-.

А.15.-А.16.-

7.3.1. Критерії та ознаки, що визначають модель пацієнта

Зустрічається як ускладнення перебігу інших форм первинного або вторинного туберкульозу легень.

Інтоксикаційний синдром (не різко виражений), захриплість голосу, іноді афонія, сухість і першіння в горлі, біль при ковтанні, кашель, виділення харкотиння. Визначаються локальні патологічні зміни слизової оболонки гортані при бронхоскопії чи ЛОР-огляді (ларингоскопії), можлива наявність МБТ в харкотинні або патологічному матеріалі.

7.3.2. Порядок зарахування пацієнта в протокол

Стан хворого, який задовольняє критерії та ознаки діагностики даної моделі пацієнтів.

7.3.3. Вимоги до діагностики в протитуберкульозних диспансерах