Про звернення до Конституційного Суду України для вирішення питання про конституційність Закону України від 18 грудня 2008 року N 694-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості"

Відповідно до статті 150 Конституції України, статей 13 та 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаюсь до Конституційного Суду України для вирішення питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 18 грудня 2008 року N 694-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості", опублікованого в газеті "Урядовий кур'єр" від 3 лютого 2009 року N 18.

Підставою для звернення є невідповідність названого Закону Конституції України.

1. Законом тимчасово, до 1 січня 2011 року, звільняються від сплати ввізного мита обладнання та комплектуючі вироби до нього товарних груп 84, 85, 90 УКТ ЗЕД (зокрема: машини, обладнання і механічні пристрої, їх частини; електричні машини та обладнання, їх частини; апаратура для запису або відтворення звуку; телевізійна апаратура для запису та відтворення зображення і звуку, їх частини та приладдя; прилади та апарати оптичні, фотографічні, кінематографічні, контрольні, вимірювальні, прецизійні; медичні або хірургічні; їх частини та приладдя), які не виробляються в Україні та ввозяться на митну територію України промисловими підприємствами. Також звільняються від сплати ввізного мита та податку на додану вартість основні фонди, матеріали, обладнання, устаткування та комплектуючі вироби, крім підакцизних товарів, які ввозяться промисловими підприємствами з метою створення нових виробництв із впровадженням енергозберігаючих технологій, у тому числі ввезення таких товарів як внесків до статутних фондів цих підприємств (статті 1 і 2 розділу I) .

За Конституцією України держава прагне до збалансованості бюджету України (частина третя статті 95) , Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92) .

Конституційний Суд України у Рішенні від 27 листопада 2008 року N 26-рп/2008 року (справа про збалансованість бюджету) сформулював свою правову позицію, за якою положення частини третьої статті 95 Конституції України "держава прагне до збалансованості бюджету України" у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами і такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік, Бюджетний кодекс України.

Бюджетним кодексом України одним з основних принципів бюджетної системи визначено принцип збалансованості, що полягає у відповідності здійснення витрат бюджету обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період (пункт 2 частини першої статті 7) , а також установлено, що до проектів законів, набрання чинності якими в поточному чи наступному бюджетних періодах призведе до збільшення видатків або скорочення доходів бюджету, суб'єктом законодавчої ініціативи додаються пропозиції про видатки, які належить скоротити, та/або пропозиції про джерела додаткових доходів для покриття збільшення видатків (абзац перший частини другої статті 27) .

Надання Законом, що оспорюється, окремим суб'єктам господарювання низки податкових пільг без відповідного компенсаційного механізму призведе до розбалансування бюджету України внаслідок недовиконання його доходної частини через зменшення бази її нарахування, спричинить невиконання державою фінансових зобов'язань перед громадянами та територіальними громадами.

Відтак, положення Закону щодо надання податкових пільг суб'єктам господарювання суперечить наведеним нормам Конституції України, Бюджетного кодексу України, не відповідає правовій позиції Конституційного Суду України.

2. Законом також установлено, що порядок ввезення, перелік промислових підприємств та обсяги товарів, які ввозитимуться такими підприємствами і на які поширюватимуться зазначені податкові пільги, встановлюються Кабінетом Міністрів України (статті 1 і 2 розділу I) .

Згідно з Конституцією України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (частина перша статті 67) , система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92) . Таким чином, Конституцією України закріплено принцип законодавчого визначення видів податків і зборів, порядку і розмірів їх стягнення, оскільки лише в разі встановлення їх законом у платника податків виникає зобов'язання щодо сплати відповідних податків і зборів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 5 квітня 2001 року N 3-рп/2001 (справа про податки) зазначив, що "за Конституцією України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67); система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92); прийняття законів належить до повноважень парламенту - Верховної Ради України (пункт 3 частини першої статті 85) як єдиного законодавчого органу в Україні (стаття 75)".

За таких обставин покладення Законом, що розглядається, на Кабінет Міністрів України встановлення порядку ввезення, переліку промислових підприємств та обсягів товарів, на які поширюватимуться податкові пільги, не відповідає зазначеним положенням статей 67 та 92 Конституції України.

Наведене положення Закону щодо встановлення Урядом переліку промислових підприємств та обсягів товарів, на які поширюватимуться зазначені податкові пільги, за відсутності в Законі критеріїв, якими Кабінет Міністрів України має при цьому керуватися, також порушує приписи Конституції України щодо захисту державою прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівності перед законом, захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (частина четверта статті 13 та частина третя статті 42) .

3. Законом, який оскаржується, встановлено на період до 1 січня 2011 року, що здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється у вітчизняних виробників цих товарів, робіт і послуг, крім товарів, які не виробляються в Україні.

Цим надаються переваги вітчизняним виробникам товарів, робіт і послуг.

Як вже зазначалося, Конституцією України закріплено принцип забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (частина третя статті 42) .

Конституційний Суд України у Рішеннях від 12 лютого 2002 року N 3-рп/2002 у справі про електроенергетику та від 11 грудня 2007 року N 12-рп/2007 у справі про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України висловив правову позицію, що Конституція України як головне джерело національної правової системи є також базою поточного законодавства. Вона надає можливість урегулювання певних суспільних відносин на рівні законів, які конкретизують закріплені в Основному Законі України положення.

Законом, в якому конкретизується це положення Конституції України, є, зокрема, Закон України "Про захист економічної конкуренції". В цьому Законі економічну конкуренцію визначено як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку ( стаття 1) . За цим Законом державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності полягає у здійсненні заходів, які сприяють розвитку конкуренції, зокрема щодо фінансової підтримки будь-яких суб'єктів господарювання (частина перша статті 4) .

Зазначена конституційна норма є відтворенням низки міжнародно-правових актів, учасником яких є Україна. Так, за статтею 15 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року N 237/94-ВР, товарам, що походять з території однієї Сторони і імпортуються на територію іншої Сторони, надається не менш сприятливий режим, ніж той, який наданий подібним товарам національного походження щодо всіх законів, правил і вимог, які впливають на їх внутрішній продаж, пропонування для продажу, купівлю, транспортування, розподіл або використання. Генеральною угодою з тарифів і торгівлі 1994 року (зобов'язання з безумовного додержання якої Україна взяла, приєднавшись до Угоди про СОТ і набувши членство в СОТ із набранням чинності Протоколом про вступ України до Світової організації торгівлі, ратифікованим Законом України від 10 квітня 2008 року N 250-VI) , передбачено надання товарам, які є походженням з території будь-якої договірної сторони та ввозяться на територію іншої договірної сторони, режиму не менш сприятливого, аніж режим, наданий аналогічним товарам національного походження.

Таким чином, надання Законом, що оспорюється, товарам національного походження більш сприятливого режиму (шляхом здійснення лише їх закупівлі за державні кошти), не спрямовано на захист економічної конкуренції, а відтак не відповідає наведеній вище нормі частини третьої статті 42 Конституції України.

4. Такою, що не відповідає Конституції України, є й норма оскаржуваного Закону щодо набрання ним чинності з 1 січня 2009 року.

За Конституцією України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (частина п'ята статті 94) . Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, "відповідно до частини п'ятої статті 94 Конституції України "Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування". Ця норма статті перебуває у системному зв'язку з нормами розділу IV "Верховна Рада України", насамперед з тими, які безпосередньо регулюють законодавчий процес".

Усупереч наведеному припису Основного Закону держави оспорюваним Законом визначено датою набрання ним чинності 1 січня 2009 року, в той час як опублікований він лише 3 лютого 2009 року.

Відтак, зазначене положення Закону є не чим іншим, як наданням цьому Закону зворотної дії, чим порушено також положення частини першої статті 58 Основного Закону держави, за яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішеннями Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів та від 27 травня 2008 року N 11-рп/2008 дано офіційне тлумачення положення частини першої статті 58 Основного Закону держави, відповідно до якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що через наведені суперечності Конституції і законам України Закон, який розглядається, в цілому не відповідає й низці інших основоположних норм Основного Закону держави, за якими Конституція України: має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8) ; зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19) . На цьому неодноразово наголошував Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 27 квітня 2000 року N 7-рп/2000 у справі про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, від 19 червня 2001 року N 9-рп/2001 у справі щодо стажу наукової роботи, від 13 грудня 2001 року N 18-рп/2001 у справі про молодіжні організації, від 16 березня 2004 року N 6-рп/2004 у справі про друковані періодичні видання, від 1 квітня 2008 року N 3-рп/2008 у справі про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, від 11 листопада 2008 року N 25-рп/2008 у справі про земельні аукціони.

Виходячи з наведеного, прошу Конституційний Суд України визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості".

Брати участь у конституційному провадженні за цим поданням уповноважено заступника Глави Секретаріату Президента України - Представника Президента України у Конституційному Суді України М. Ставнійчук.