Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році

Розподіл загального обсягу фінансування наукових і науково-технічних робіт за джерелами

Протягом останніх років постійно зростає питома вага фінансування ННТР за рахунок коштів іноземних замовників. У 2000 р. вона становила 23,3% (у 1997 р. - 20,8%, 1995 р. - 15,6%). У 2001 р. цей показник зріс до 25%.

Загалом частка коштів вітчизняних та іноземних замовників досягла у 2001 р. близько 60% від загального обсягу фінансування ННТР. Уперше за період після 1997 р. вони збільшилися і в порівнянних цінах.

Витрати наукових організацій на виконання наукових та науково-технічних робіт власними силами перевищили (за попередніми даними) 1,6 млрд. грн. Понад 40% від загальної суми витрат спрямовано на оплату праці, близько 30% - на матеріальні витрати, майже 3% - капітальні вкладення, з яких 73% пішло на придбання устаткування.

Найбільше коштів із загальної суми витрат припадає на виконання науково-технічних розробок - близько 55% (у 2000 р. - 52,2%). Питома вага витрат на фундаментальні дослідження перевищила 16% (у 2000 р. - 15,8%). Уже протягом тривалого періоду постійно зростає частка витрат на науково-технічні послуги (з 3,4% у 1995 р. до 14,4% у 2001 р.).

Загальні витрати на фундаментальні, прикладні дослідження та науково-технічні розробки за 2000-2001 рр. співвідносилися в межах 1 : 1,4 : 3,3, що істотно відрізняється від оптимальних пропорцій за світовими оцінками (1 : 2 : 10).

При цьому головним джерелом фінансування науково-дослідних робіт залишаються кошти державного бюджету. За попередніми даними, у 2001 р. за їх рахунок було профінансовано майже 90% від загальних витрат на виконання фундаментальних досліджень і близько 55% - прикладних.

Стан фінансового забезпечення ННТР характеризують і такі показники. В останні роки наукоємність ВВП постійно знижується (з 1,36% у 1997 р. до 1,14% у 2000 р.). Це у 2-2,5 раза менше, ніж у провідних країнах світу (наприкінці 90-х років у США даний показник дорівнював 2,63%, Японії - 2,8, Франції - 2,25%). Водночас витрати на наукові та науково-технічні роботи в Україні в розрахунку на одного виконавця (13,5 тис. грн. у 2000 р.) у 50-80 разів нижчі, ніж у зазначених країнах (США - 195 тис. дол., Японія - 142 тис. дол., Франція - 174 тис. дол.), і у тричі нижчі, ніж у Росії (8,0 тис. дол.).

Матеріально-технічна база. Середньорічна вартість основних засобів наукових організацій перевищила 7,1 млрд. грн., у т.ч. машин та обладнання для проведення наукових і науково-технічних робіт - 2,0 млрд. грн. (28,3% від загальної вартості). При цьому понад 60% загальної вартості основних засобів і 57% - машин та устаткування припадає на наукові організації галузевого сектора науки, відповідно 31 і 33% - академічного, 4,1 і 6,1% - вузівського, 2,3 і 3,5% - заводського секторів.

Фондоозброєність і технічна оснащеність працівників наукових організацій (без урахування сумісників) становлять у середньому відповідно 38,1 тис. грн. і 10,8 тис. грн. Найвищі вони в наукових організаціях академічного сектора - відповідно 44,3 тис. грн. і 13,3 тис. грн.

Найбільша за вартістю частка основних засобів (63,4%) і машин та устаткування (61,4%) технічних галузей науки. Водночас фондоозброєність одного працівника тут становить лише 37,1 тис. грн., а технічна оснащеність - 10,2 тис. грн.

Критичним є стан наявного парку наукових приладів і обладнання. За даними Держкомстату, лише 5,8% одиниць машин та устаткування, які перебували на балансі наукових організацій станом на 01.01.2000 р., можна віднести до нового обладнання віком до п'яти років. Майже 70% від наявного парку експлуатується більше 10 років, понад 25% - більше 20 років. Середній вік машин і устаткування досяг 16 років. У 76% від загальної кількості машин та устаткування коефіцієнт зношення перевищує 50%.

За даними Національної академії наук України на 2001 р., переважна більшість її парку наукових приладів та обладнання давно зношена і морально застаріла. 59% наукових приладів експлуатуються від 15 до 25 років, 26% - від 10 до 15 років. Лише 15% наукових приладів мають термін експлуатації менше 10 років, з них 13% - це прилади виробництва Сумського ВАТ "Селмі" і лише 2% (72 прилади) виробництва іноземних фірм.

Питома вага капітальних укладень в загальних витратах наукових організацій на виконання наукових і науково-технічних робіт у 2001 р. не перевищила 3%, у т. ч. на придбання устаткування та обладнання - трохи більше 2%. Украй мала частка загального обсягу централізованих капітальних укладень, яка виділяється на оновлення основних фондів наукових організацій. У 2000 р. вона становила всього 0,16%, що вдвічі менше навіть питомої ваги фінансування наукових і науково-технічних робіт у ВВП за рахунок державного бюджету (у 2000 р. - 0,35%).

Нині чинна система державного замовлення на продукцію виробничо-технічного призначення для потреб науки задовольняє лише мінімальні запити наукових організацій.

Важливим чинником підтримання в Україні високого рівня окремих напрямів досліджень та розробок дедалі більше стає гуманітарна допомога зарубіжних наукових фондів, надання обладнання іноземними партнерами або замовниками наукових розробок.

Наприкінці 2001 р. Кабінетом Міністрів України на виконання Указу Президента України було прийнято рішення щодо проведення інвентаризації наявного парку наукових приладів і обладнання, визначення потреб наукових організацій в сучасних приладах та обладнанні вітчизняного й іноземного виробництва та врахування, починаючи з 2003 р., витрат на підтримку матеріально-технічної бази наукових організацій при підготовці бюджетних пропозицій на черговий рік.

Інформаційне забезпечення. У наш час в Україні існує досить розвинена мережа організацій, що здійснюють інформаційне забезпечення наукової і науково-технічної діяльності.

Вона охоплює державні наукові та науково-технічні бібліотеки, Український інститут науково-технічної та економічної інформації і регіональні центри науково-технічної та економічної інформації, Український інститут промислової власності, галузеві органи науково-технічної інформації тощо. Близько 100 наукових бібліотек та понад 200 інформаційних підрозділів діють безпосередньо в наукових організаціях.

Документальні інформаційні ресурси налічують більше ніж 1 млрд. книг, журналів, патентів та інших документів. Державна система науково-технічної інформації на базі відповідного інституту та регіональних центрів має понад 180 електронних баз даних з тематики наукових досліджень і розробок, звітів про завершені роботи, дисертацій, науково-технічних заходів тощо. Триває комплектування патентно-інформаційної бази поточною національною та зарубіжною документацією. Загальний обсяг Фонду патентної документації громадського користування збільшився за 2000 р. на 2 тис. примірників офіційних бюлетенів патентних відомств 51 країни і нині становить близько 9 тис. бюлетенів.

У науково-технічній сфері дедалі ширше впроваджуються сучасні інформаційні технології, використовуються електронні версії видань та баз даних. Зокрема, реалізується програма розвитку корпоративної інформаційної мережі науки і освіти, першу чергу якої створено на базі регіональних наукових центрів Національної академії наук та Міністерства освіти і науки України. (Наприкінці 2001 р. вона об'єднувала близько 5 тис. комп'ютерів). Здійснюється проект електронної версії всеукраїнського реферативного журналу "Джерело", з 2000 р. розпочалася реалізація проекту "Електронна інформація для бібліотек".

Водночас загальний рівень інформаційного забезпечення ще не відповідає потребам науки та науково-технічного розвитку.

Обсяги комплектування новою літературою навіть провідних наукових бібліотек протягом 90-х років і останнього року постійно зменшуються. Нові надходження до бібліотек наукових установ Національної академії наук України у 2000 р. становили всього 65 тис. примірників, що на 15% нижче показників попереднього року і майже на 50% проти 1995 р. Кошти державного бюджету, які останнім часом почали виділятися Національній бібліотеці України на валютну передплату іноземних наукових видань та періодики, надходять нерегулярно і несвоєчасно. Досі не створено власного повномасштабного фонду патентної інформації, унаслідок чого кожна друга науково-технічна розробка проводиться без попереднього вивчення наявної у світі патентної інформації.

Рівень комп'ютеризації наукових організацій, створення локальних інформаційних комп'ютерних мереж, користування Інтернетом істотно відстає від параметрів розвинених країн. Лише окремі наукові організації навіть за наявності необхідних технічних засобів мають фінансові можливості користуватись автоматизованими зарубіжними фондами наукової, науково-технічної та патентної інформації.

Незважаючи на складні економічні та соціальні умови, наукова та науково-технічна діяльність в Україні в останні два роки характеризується рядом позитивних тенденцій. Після значного спаду, який тривав з 1991 р., спостерігається певне збільшення обсягів цих робіт, виконаних власними силами наукових організацій.

Зростає винахідницька активність, яка є одним з найважливіших вимірів наукової та науково-технічної діяльності. Збільшується кількість заявок, що надходять до Державного департаменту інтелектуальної власності, винаходів, які отримують правову охорону.

У багатьох наукових організаціях, насамперед установах Національної академії наук України та провідних вузах країни, підтримується досить високий рівень фундаментальних досліджень з окремих пріоритетних напрямів природничих, технічних і соціогуманітарних наук.

Науковими організаціями виконано також чимало перспективних прикладних досліджень і розробок, спрямованих на розв'язання актуальних проблем економічного, соціального та культурного розвитку.

2.1. Фундаментальні науки

Широке міжнародне визнання здобули праці українських математиків. За останні роки провідними вітчизняними та зарубіжними науковими видавництвами видано кілька десятків фундаментальних монографій наших учених з алгебри, геометрії та топології, теорії функцій, теорії ймовірності, математичної статистики.

Отримано фундаментальні результати світового рівня з теорії побудови нових інтелектуальних інформаційних технологій та систем, розроблення принципів розумної поведінки кібернетичних пристроїв, з теорії створення складних людино-машинних комплексів.

Дослідження українських учених у галузі фізики наднизьких температур, зокрема з ядерного магнетизму, кінетики квантових ефектів, електронних систем, локалізованих надрідким гелієм, в останні роки значною мірою визначають світовий рівень досліджень у цій галузі.

Помітно розширилися дослідження з нанофізики та наноелектроніки. Спільно з російськими та німецькими науковцями українські вчені сформували програму досліджень на цьому перспективному науковому напрямі, що визначатиме розвиток електронної техніки у XXI ст.

Підтримується високий рівень фундаментальних досліджень у галузі матеріалознавства. Серед наших останніх досягнень у цій галузі - відкриття механізму вирощування надчистих великих монокристалів алмазу методом температурного градієнта, створення принципово нового методу одержання інтеркаляційних нанокомпозитів на основі нерозчинних електропровідних полімерів та сполук перехідних металів, що мають шарувату структуру.

Світове визнання здобули і дослідження вітчизняних науковців у галузі молекулярної фізіології, а також кріобіології та кріомедицини. На базі наукових установ України створено кафедри ЮНЕСКО з цих проблем.

2.2. Розвиток суспільних і гуманітарних наук

Ця галузь наук зазнала в останні роки суттєвих позитивних змін. Практично сформовано самодостатню для суверенної країни мережу наукових установ соціогуманітарного профілю.

Найбільшого розвитку набули комплексні дослідження стану та основних тенденцій розвитку українського суспільства, що охоплюють широкий спектр економічних, соціальних, політико-правових, етнокультурних, світоглядних, релігійних проблем. Вивчалися, зокрема, проблеми взаємозалежності основних елементів політичної модернізації суспільства, розроблено прогнози перебігу та наслідків процесів владної структуризації та розвитку багатопартійної системи, зроблено помітні кроки в розробленні Концепції розвитку гуманітарної сфери та реформування політичної системи України. Видано ряд фундаментальних праць з історії нашої держави, культури.

Разом з тим соціогуманітарні дослідження ще не піднімаються до глибокого узагальнення процесів та проблем перехідного суспільства, досвіду перших років незалежності. Значним є й відставання економічної науки від потреб сучасного етапу розвитку України.

2.3. Наукове та інноваційне забезпечення розвитку сучасного високотехнологічного виробництва

Серед здобутків останніх років у галузі авіабудування - створення нових літаків: військово-транспортного Ан-70 і пасажирського Ан-140, який уже пройшов попередні льотні випробування та отримав сертифікат Міжнародного авіаційного комітету та Міністерства транспорту України.

Розроблено та впроваджено нові високопродуктивні технології, що значно підвищують ресурс і надійність роботи деталей та вузлів двигунів.

На комбінаті "Криворіжсталь" освоєна вітчизняна технологія фасонної обробки прокатних валків з відбіленого чавуну високої твердості інструментом з кібориту, що в 5 разів підвищило продуктивність праці порівняно з процесом, у якому використовується кераміка німецького виробництва.

Створено ресурсозберігаючі технології виробництва конкурентоспроможного на світовому ринку арматурного прокату нового покоління.

На міжнародному ринку космічних послуг успішно працюють у рамках проекту "Морський старт" Державне конструкторське бюро "Південне" та виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод". У 32 країни світу експортується радіолокаційна техніка запорізького КБ "Іскра".

Ряд високотехнологічних розробок, створених в останні роки, за умови широкомасштабного їх упровадження можуть дати значний економічний ефект і підвищити конкурентоспроможність вітчизняної продукції. Серед них, зокрема, технологія спалювання високозольного низькосортного вугілля в циркулюючому киплячому шарі, принципово нова газопаливна апаратура, ефективні регулятори росту рослин, екологічно чисті електропровідні клейові композиції, унікальні гідроізоляційні полімерні матеріали нового покоління, технології електророзрядного впливу на малодебітні свердловини для інтенсифікації видобутку нафти. Організація високоефективного виробництва якісних зливків титану та його сплавів із застосуванням електронно-променевих печей, розроблених вітчизняними науковцями, дала б змогу Україні вийти на світовий рівень за якістю цієї продукції, забезпечити безвідходність та екологічну чистоту виробництва.

2.4. Наукове супроводження базових галузей економіки

На виконання Розпорядження Президента України від 27 лютого 2001 р. підготовлено основні положення Енергетичної стратегії України на період до 2030 р. та дальшу перспективу. На основі багаторічних досліджень і розробок ученими опрацьовано концепцію та програму розвитку енергетичного сектора економіки на базі широкомасштабного застосування вітчизняних когенераційних технологій, що дасть можливість заощадити 3,2-4,0 млн. т умовного палива.

Розроблено і застосовано на практиці низку газодизельних електростанцій загальною потужністю 6,5 МВт, які працюють на шахтному метані, природному газі, супутньому газі нафтовидобутку.

Науковці Національної академії наук, Української академії аграрних наук, ряду міністерств та інших установ України виконали чимало розробок в інтересах вітчизняного агропромислового комплексу.

Опрацьовано науково-методичні засади ринкових трансформацій в АПК, зокрема, реструктуризації державних та колективних підприємств у приватні. Обґрунтовано основні напрями вдосконалення земельних відносин у сільському господарстві, землеустрою та земельного кадастру. Розроблено моделі кредитування сільськогосподарських підприємств, розвитку фондового ринку в аграрному секторі, підприємств переробної, сервісної та фінансової інфраструктури для різних форм власності.

Завдяки застосуванню класичних методів селекції, генетики, експериментального мутагенезу, поліплодії, поєднанню їх із сучасними досягненнями молекулярної біології одержано високопродуктивні сорти та гібриди сільськогосподарських культур, з яких 1500 передано на державне сортовипробування, а понад 600 уже внесено до Реєстру сортів рослин України.

Вагомим здобутком є створення та освоєння виробництва вітчизняних зернозбиральних комбайнів "Славутич" та "Лан".

Для потреб тваринництва запропоновано 30 вакцин, 32 діагностикуми, 35 лікувально-профілактичних препаратів. Більшість із них перевершує зарубіжні зразки, особливо вакцини проти сибірки, брадзоту, злоякісного набряку, некробактеріозу тощо. Це дало змогу на 85-90 % забезпечити галузь вітчизняними засобами захисту тварин.

Вирішенню нагальних проблем рослинництва і тваринництва істотно сприятиме розвиток досліджень, метою яких є створення новітніх біотехнологій на основі генетичної інженерії.

2.5. Забезпечення охорони здоров'я населення України

У цій сфері зосереджено вагомий науковий потенціал. Протягом останнього часу здійснювалися заходи, спрямовані на розвиток вітчизняної медичної науки, визначення та підтримку пріоритетних наукових напрямів. Науковцями Академії медичних наук, Міністерства охорони здоров'я, Національної академії наук України виконано значний обсяг фундаментальних та прикладних досліджень світового рівня.

Започатковано нові напрями в медицині - превентивна нейроендокринологія і психіатрія медицини катастроф та техногенних аварій.

Запропоновано нові підходи для повнішого розкриття механізмів перебігу пухлинного процесу, нові методи ранньої його діагностики, ліки та біологічно активні речовини. Створено унікальні моноклональні антитіла для лікування злоякісних пухлин.

Розроблено методику кріоконсервування ембріональних клітин для медичних цілей та створено мережу медичних центрів з клітинної терапії, де успішно здійснюється лікування багатьох важких і раніше невиліковних хвороб.

Створено низку пробіотиків та антибіотиків нового покоління для лікування широкого спектра захворювань.

Запропоновано сучасні прилади та обладнання медичного призначення, зокрема, для оцінювання якості медичних препаратів, багатоканальний комп'ютерний аудіо- відеодіагностичний комплекс для реєстрації та обробки шумів і звуків, пов'язаних з життєдіяльністю, сенсори для діагностики імунного та біохімічного статусу організму.

У закладах охорони здоров'я широко застосовуються розроблені вченими та інженерами імплантовані пристрої для лікування захворювань центральної нервової системи.

Піонерними є роботи з проблем епідеміології та особливостей поширення судинної патології головного мозку в різних регіонах України, а також з комплексного оцінювання стану здоров'я, фізичного і статевого розвитку дітей різних вікових груп з радіаційно забруднених регіонів України.

2.6. Використання наукового потенціалу для вирішення екологічних проблем

Значні зусилля спрямовуються на розроблення наукових засад національної стратегії та методології збереження навколишнього середовища і сталого розвитку, науковий супровід заходів щодо забезпечення екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів. Виконано ряд важливих досліджень з прогнозування та комплексного оцінювання змін у навколишньому середовищі під дією антропогенних чинників, оптимізації різноманітності біологічних видів і ландшафтних екосистем, обґрунтування принципів функціонування біологічних резерватів.

Здійснюється наукове забезпечення формування національної екологічної мережі України, реалізації державних програм поводження з токсичними відходами та використання відходів виробництва і споживання.

Виконано значну роботу з вивчення природних та техногенних причин і характеру повеней 1998 та 2001 рр. на Закарпатті. Визначено, що головною причиною їх катастрофічного характеру став комплекс гідрометеорологічних, гідрологічних, геолого-морфологічних та господарських чинників. Запропоновано заходи, спрямовані на системний моніторинг території Українських Карпат, запобігання таким руйнівним явищам у майбутньому.

2.7. Інтеграція української науки у світове співтовариство

Активізація цього процесу є важливим підсумком останніх років. Україна має понад 40 угод про наукове та науково-технічне співробітництво з іншими країнами та міжнародними організаціями. У рамках багатьох з цих угод сформовано спільні програми досліджень.

Практично завершено узгодження Угоди про науково-технічне співробітництво між Україною та Європейським союзом. Велику кількість міжнародних договорів укладено Національною та галузевими академіями наук, розвиваються і двосторонні науково-технічні зв'язки наукових установ та вищих навчальних закладів з дослідницькими центрами інших країн.

Значно розширюється наукове та науково-технічне співробітництво з країнами СНД, насамперед Росією. Це стосується, зокрема, таких пріоритетних напрямів, як дослідження та використання космічного простору, розвиток ракетно-космічної техніки, підвищення надійності магістрального трубопровідного транспорту. Багато робить для зміцнення наукових зв'язків Міжнародна асоціація академій наук, базовою організацією якої є Національна академія наук України.

Нової динаміки набула участь українських науковців у проектах міжнародних наукових фондів та програм. Найбільше їх реалізується за грантами INTAS та інших програм Європейської Комісії, Фонду цивільних досліджень та розвитку США (CRDF), Науково-технологічного центру в Україні (НТЦУ). Загалом в останні два роки українські науковці отримали від іноземних та міжнародних організацій майже 3200 грантів. Загальна сума наданої їм фінансової підтримки за всіма програмами НТЦУ та CRDF перевищила 37 млн. дол. США.

Продовжує активізуватися науковий обмін. За останні два роки кількість виїздів наших учених за кордон становить понад 15 тис. щороку, що майже на третину більше, ніж було у 1997 р. Постійно збільшується кількість тих, хто працює за кордоном на контрактній основі.

Активна участь науковців України в міжнародній науковій кооперації дає змогу певною мірою вирішувати проблеми оновлення лабораторної бази, отримання необхідних реактивів і матеріалів, зарубіжних наукових видань.

2.8. Проблеми комерціалізації результатів досліджень та розробок

Однією з передумов успішного формування інноваційної моделі економічного розвитку є комерціалізація результатів наукової та науково-технічної діяльності. У цьому контексті важливі не тільки розвиток власної фундаментальної науки, а й передусім темпи освоєння та виведення на внутрішній і зовнішній ринки нових видів вітчизняної продукції, підвищення її конкурентоспроможності. Необхідно створювати умови для формування ефективного попиту на нові технологічні ідеї і трансформування їх у комерційно значущі, затребувані ринком товари та послуги.

Водночас кількість і, головне, якісний рівень завершених розробок, готових до практичного застосування, продовжують зменшуватися. У 2000 р. науковими організаціями було завершено 38,3 тис. розробок, що на 12,4% менше, ніж у 1999 р. При цьому лише кожна п'ята з них була спрямована на створення нових видів техніки і технологій (у 1991 р. таких розробок було понад 40% від їх загальної кількості).

Загалом маємо вкрай недостатньо створюваних високотехнологічних розробок, які б мали проривний характер і були здатні радикально вплинути на підвищення технічного рівня вітчизняного виробництва.

Кількість закінчених і прийнятих замовниками розробок з 1991 р. скоротилася більш як удвічі, у т. ч. нових видів техніки й технологій - у 4,5 раза; розробок, у яких використано винаходи, - майже у сім разів.

За помітного зростання винахідницької активності Україна відчутно відстає в цьому вимірі від розвинених країн. У розрахунку на 100 тис. населення в останні роки подається близько 11 заявок на рік, тоді як у Німеччині - 62, а в Японії - 285.

Недостатнім залишається і рівень патентного захисту вітчизняних винахідників. Серед патентів, виданих у 2000-2001 рр., лише близько третини становлять повноцінні 20-річні патенти, до того ж понад половину з них видано на ім'я іноземних заявників.

Основні підсумки останніх двох років свідчать про певне подолання тривалого спаду наукової та науково-технічної діяльності. Однак перспективи розвитку науково-технічного потенціалу, ефективного його використання для забезпечення прогресивних зрушень в економіці на інноваційній основі все ще не є усталеними.

Рівень досліджень за багатьма напрямами природничих і технічних наук знизився, а проведення ряду перспективних досліджень експериментального характеру практично призупинено. Зокрема, згортаються такі в ядерній фізиці - через труднощі з утриманням великих енергоємних установок (дослідницький атомний реактор, циклотрони та інші прискорювачі заряджених частинок). Унаслідок критичного стану мікроелектронної промисловості в Україні практично припинено розроблення нових зразків електронно-обчислювальної техніки на базі вітчизняної елементної бази. Через брак коштів на проведення експедицій завдано значних утрат вивченню рослинного та тваринного світу, дослідженням у галузі біорізноманіття та основ заповідання, гідробіології.

Поряд з позитивними аспектами активізації участі українських учених у міжнародних наукових проектах та програмах є і ряд негативних чинників. Зокрема, це канал для збільшення фактичної або прихованої (шляхом укладення довготермінових контрактів із зарубіжними науковими центрами) еміграції наших учених. У поєднанні зі значним зростанням обсягів прикладних досліджень та розробок, що виконуються на замовлення іноземних фірм, збільшенням експорту високоякісної науково-технічної продукції через відсутність належного попиту на неї на внутрішньому ринку це призводить до дедалі ширшого використання науково-технічного потенціалу в інтересах інших держав.

Низьким є рівень комерціалізації результатів наукових досліджень, відсутні ефективні зв'язки науки з виробництвом. Актуалізується потреба в системі стимулів, які б забезпечили приплив кредитів та інвестицій в інноваційний розвиток української економіки. Це дасть змогу реально включити вітчизняний інтелектуальний капітал у господарський обіг. Нагальним є прискорення розвитку широкої мережі сучасних структур (технопарки, бізнес-інкубатори, венчурні організації), які сприяють активізації інноваційної діяльності, комерціалізації результатів наукових досліджень, допомагають установленню ефективних зв'язків між наукою і виробництвом.

3.1. Законодавче та інституційне забезпечення

Одним з перших законів, прийнятих після проголошення незалежності України, був Закон "Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності" (грудень 1991 р.). З того часу в державі сформовано певну законодавчу та нормативно-правову базу, яка регулює правовідносини в науково-технічній сфері.

Вона містить, зокрема, закони "Про науково-технічну інформацію" (1993 р.), "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (1993 р.), "Про наукову і науково-технічну експертизу" (1998 р.), "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1998 р.), "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" (2001 р.).

Створено систему органів державної виконавчої влади та інших структур, які здійснюють пряме управління науковою та науково-технічною діяльністю або суттєво на неї впливають. Започатковано формування на базі провідних наукових організацій Національної академії наук України інноваційних структур нового типу - технопарків. Разом з тим в Україні ще не створено цілісної системи, спроможної забезпечити формування та здійснення ефективної державної науково-технічної політики. Роль та функції органів державного управління науково-технічною сферою окреслені не досить чітко, а механізму узгодження та координації їхніх дій, по суті, не вироблено.

Не забезпечується достатнє поєднання науково-технічної політики та структурної трансформації науково-технічного потенціалу з завданнями структурної перебудови економіки.

Відсутня належна взаємодія науки з виробництвом. Не призупинено тенденцію скорочення галузевого та заводського секторів науки, дослідно-виробничої бази, у т. ч. зменшення кількості конструкторсько-технологічних та проектно-конструкторських організацій, які мають працювати безпосередньо на конкретні науково-технічні потреби виробництва.

Негативно впливає на науково-технічну сферу й те, що досі не проведено належним чином державну атестацію наукових установ, не сформовано їх Державний реєстр, як того вимагає Закон "Про наукову і науково-технічну діяльність". На структури, що мають увійти до цього реєстру, законодавчо передбачено поширення податкових пільг, установлених для неприбуткових організацій. Це стало б дієвим засобом стимулювання розвитку науково-технічної сфери.

3.2. Застосування програмних методів та конкурсних засад. Ефективність використання бюджетних коштів

Рівень та ефективність програмно-цільових методів і конкурсних засад в організації наукової та науково-технічної діяльності є вкрай низькими.

Формування державних цільових програм, державних замовлень на розробки за пріоритетними напрямами науково-технічного розвитку здійснюється переважно без належного обґрунтування та на безальтернативних засадах.

Загальна кількість державних цільових програм була і залишається надмірною та не забезпеченою реальними джерелами фінансування. Зокрема, у 1998 р. виконувалося понад 200 таких програм різного рівня (19 національних, 128 державних, 21 міжгалузева, 23 галузевих та 11 регіональних) загальною вартістю робіт понад 237 млрд. грн., у т. ч. за рахунок коштів державного бюджету - майже 90 млрд. грн.

За станом на травень 2001 р. Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції зареєстровано 149 державних цільових програм, які діють у цьому та наступних роках.

Хронічне недофінансування робіт за такими програмами сповільнює реалізацію багатьох завдань, значна частина робіт взагалі залишається незавершеною. Так, фактичні обсяги фінансування 62 державних науково-технічних програм, затверджених на 1997-1998 рр., становлять лише третину від запланованих. У зв'язку з цим термін їх виконання було спочатку продовжено до 1999 р., у якому вони були профінансовані лише на 16,3%, згодом завершення перенесли на 2000 р., а у 2001 р. ці роботи припинено взагалі.

Залишається низькою ефективність використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на розвиток науково-технічного прогресу. Це зумовлено насамперед недостатньою концентрацією фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки.

Реалізація державних цільових програм та виконання державних замовлень відбувається за умов істотного розриву між процесами досліджень і впровадження створених на їх основі розробок. Фінансується лише проведення самих досліджень без належної цільової підтримки дальшого застосування їхніх результатів на практиці.

До негативних наслідків призвели фактична руйнація Державного інноваційного фонду, відсутність потужних галузевих фондів науково-технічного розвитку, законодавчої бази державної підтримки, упровадження нових розробок у виробництво, у т. ч. засобами податкового стимулювання.

3.3. Організаційне забезпечення розвитку фундаментальних досліджень

Принципово важливим для забезпечення дальшого розвитку фундаментальних досліджень з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук є те, що вони вперше включені на законодавчому рівні до переліку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. У зв'язку з цим потрібне істотне підвищення рівня та ефективності координації фундаментальних досліджень. Водночас ще не створені нормативні засади реалізації законодавчо закріпленого за Національною академією наук статусу вищої наукової установи України, відповідальної за координацію фундаментальних досліджень в усіх наукових організаціях та функцій створеної при Академії Міжвідомчої ради з координації фундаментальних досліджень.

Потребує значного посилення підтримка Державного фонду фундаментальних досліджень. За час свого існування з 1992 р. ним проведено сім конкурсів наукових проектів, у результаті яких близько 12 тис. учених із 300 організацій отримали гранти на їх проведення. В останньому з цих конкурсів, який відбувся у 2001 р., взяли участь 19,5 тис. осіб, а з 3,5 тис. поданих проектів відібрано для фінансування 350 найперспективніших. Проте бюджет фонду в усі минулі роки був украй обмеженим, а план його бюджетного фінансування виконувався не більш як на 40%.

Недавня реорганізація Державного фонду фундаментальних досліджень у самостійну юридичну особу має забезпечити активнішу його роль у підтримці розвитку фундаментальної науки, реалізації державних наукових програм, залученні до фінансування позабюджетних коштів.

3.4. Проблеми інтелектуальної власності

Недосконалими залишаються організація патентно-ліцензійної роботи та нормативно-правова база у справі охорони інтелектуальної власності. Зокрема, надто тривалими (4-5 років) є терміни проведення експертизи (кваліфікаційної), по суті, заявок на видачу патентів на винаходи з терміном дії 20 років. У результаті втрачається новизна винаходу і, головне, актуальність його впровадження. Серед патентів, одержаних у 2000 р., лише 30% мали повноцінний 20-річний патентний захист. Решта видана без проведення експертизи на світову новизну та винахідницький рівень, що не забезпечує необхідного ступеня захисту.

Нестача коштів ускладнює як доступ до сучасної світової патентної інформації, так і підтримку чинності патентів України й патентування вітчизняних винаходів за кордоном. Нормативно-правова база регулювання інтелектуальної власності налічує понад 30 законодавчих, 20 підзаконних і більш як 50 відомчих актів. Проте їх норми далеко не повною мірою відповідають вимогам міжнародних угод та протоколів, недостатньо узгоджені між собою, хибують на суперечності та невизначеність прав на різні форми інтелектуальної власності.

Потребують чіткого законодавчого врегулювання права на об'єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових фондів, правовідносини між роботодавцем і працівником у питаннях "службових" об'єктів інтелектуальної власності, гарантії захисту матеріальних інтересів винахідників.

3.5. Поповнення науки талановитою молоддю

Ця сфера потребує значних організаційних зусиль. Керівництво держави вже вжило низку заходів, спрямованих на поповнення науки талановитою молоддю та її закріплення. З 1994 р. призначаються 200 стипендій Президента України, 300 - Кабінету Міністрів і стільки ж - НАН України для молодих учених. У 2000 р. встановлено 10 щорічних премій Президента України за видатні досягнення в галузі природничих, технічних та гуманітарних наук молодим науковцям Національної академії наук України. Ужито заходів для підвищення престижу праці вченого. Певну підтримку молодим науковцям надають обласні державні адміністрації, міністерства, галузеві академії наук та їхні наукові установи, благодійні організації.

Усе це дало змогу дещо пом'якшити гостроту проблеми. Частка молодих учених віком до 40 років збільшилася з 15,8 у 1999 р. до 16,4% у 2000 р. Але потрібна ще велика і напружена робота, щоб радикально змінити ситуацію на краще.

3.6. Інтеграція науки й освіти

В Україні певною мірою опрацьовані механізми поглиблення взаємодії науки та освіти, створено відповідні структури, зорієнтовані на органічне поєднання навчального процесу з участю студентів у науково-дослідній роботі. Створені й успішно діють 9 наукових установ подвійного підпорядкування (Національної академії наук та Міністерства освіти і науки - МОН), два відділення цільової підготовки при НАН України, спільний фізико-технічний факультет у Національному технічному університеті "КПІ", десятки філій кафедр вищих навчальних закладів в інститутах НАН України, а також низка спільних лабораторій. Уперше здійснив прийом студентів створений у 2000 р. спільний фізико-енергетичний факультет Інституту високих технологій Харківського національного університету та Інституту проблем машинобудування НАН України.

Однак процес інтеграції науки та освіти відбувається виключно за рахунок внутрішніх резервів Академії та МОН України, чого явно недостатньо. Потрібна цільова державна підтримка цієї справи. Заслуговує на увагу досвід Росії, де протягом п'яти останніх років реалізовано федеральну цільову програму "Державна підтримка інтеграції вищої освіти та фундаментальної науки". Результати були настільки переконливі, що уряд РФ затвердив на 2002-2006 рр. нову федеральну цільову програму, на виконання якої виділено кошти, еквівалентні 50 млн. дол. США. Передбачається, зокрема, створити 150 спільних навчально-наукових центрів на базі академічних інститутів та вищих навчальних закладів.

З урахуванням такого досвіду в Україні було б доцільно розробити і передбачити систему цільової державної фінансової підтримки якщо не програми, то кількох великих інтеграційних проектів - наприклад, створення науково-освітніх комплексів, де не тільки готувалися б фахівці високої кваліфікації, а й комплексно вирішувалися питання пошуку, відбору, залучення і закріплення в науці талановитої молоді.

1. Незважаючи на значні втрати, Україні вдалося зберегти досить потужний науково-технічний потенціал. Діє розгалужена мережа наукових організацій, що охоплює широкий спектр галузей науки і техніки. Залишається високим рівень кваліфікації кадрів. Продовжують працювати провідні наукові школи на багатьох сучасних напрямах природничих і технічних наук. Ряд досягнень українських учених дістали світове визнання, дальшого розвитку набула сфера суспільних і гуманітарних наук. Виконано чимало перспективних і конкурентоспроможних на світовому ринку науково-технічних розробок.

Усе це підтверджує реальні можливості вітчизняного науково-технічного потенціалу, його здатність забезпечувати (за умов державної підтримки та формування ефективних механізмів практичної реалізації розробок) повноцінне наукове та технологічне забезпечення позитивних зрушень в економіці та інших сферах суспільного життя.

Водночас у науково-технічній сфері нагромаджувалися і дуже складні проблеми, які переростають або вже переросли в загрозливі тенденції. Потрібне невідкладне їх розв'язання для підвищення ролі науки в реалізації стратегічних завдань розвитку нашої держави.

2. В Україні надто повільно створюється (законодавчим шляхом та організаційними заходами) середовище, яке стимулювало б розвиток науково-технічної та інноваційної діяльності. До цього часу не прийнято ряд важливих законів, зокрема про інноваційну діяльність та державне регулювання трансферу технологій, захист інтелектуальної власності, незадовільно виконуються вже прийняті закони та інші нормативно-правові акти.

3. Кабінет Міністрів разом з Президією НАН України повинні забезпечити вироблення та проведення цілеспрямованої і послідовної державної політики поступового реформування та модернізації науково-технічного потенціалу держави і створення умов для його ефективного використання.

Потрібно чітко усвідомити, що державна науково-технічна політика - це невід'ємна складова стратегічного курсу інноваційного розвитку. Важливими її елементами мають стати, насамперед, посилення державної підтримки розвитку науково-технічного потенціалу країни, всебічне сприяння економічними важелями зростанню попиту виробництва на результати наукових досліджень та розробок.

Міністерству освіти і науки України необхідно вжити ефективних заходів для прискорення інтеграції науки й освіти, посилити координацію зусиль органів виконавчої влади, Національної та галузевих академій наук у проведенні державної науково-технічної політики.

4. Реформування та модернізація науково-технічного потенціалу потребують значного збільшення видатків державного бюджету на наукові та науково-технічні роботи, ефективнішого використання бюджетних коштів.

Період так званого поступового збільшення цих видатків до мінімально необхідного рівня 1,7% ВВП неприпустимо затягнувся.

Кабінету Міністрів у процесі підготовки проекту Державного бюджету України на 2003 р. слід передбачити збільшення видатків на наукову та науково-технічну діяльність не менше як у 1,5 раза порівняно з нинішнім рівнем. Необхідно забезпечити пріоритетне спрямування додаткових коштів на:

- розвиток фундаментальних досліджень, у т. ч. на збільшення фінансування Державного фонду фундаментальних досліджень до 6% від загальних видатків на наукову та науково-технічну діяльність;

- виконання державних програм за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки;

- пряму підтримку за рахунок державного замовлення окремих науково-технічних розробок у галузі високих технологій, які мають проривний характер і здатні внести істотні зміни в підвищення рівня виробництва, конкурентоспроможності продукції;

- виконання фундаментальних і пошукових досліджень для потреб оборони і національної безпеки;

- прискорений розвиток сучасної системи інформаційно-аналітичного забезпечення науково-технічної діяльності за рахунок створення загальнодержавної і міжгалузевих інформаційних комп'ютерних мереж та автоматизованих фондів інформації.

Налагодити обґрунтований відбір високотехнологічних розробок, систематичний моніторинг процесу їх виконання, забезпечення своєчасного патентного захисту, у т. ч. за кордоном, та підтримки патентів.

Забезпечити надання головним розпорядникам бюджетних коштів, що виділяються на проведення наукових досліджень, виконання державних наукових і науково-технічних програм, окремих перспективних розробок за пріоритетними напрямами науки і техніки, права самостійно перерозподіляти ці кошти між статтями видатків, крім захищених статей.

5. Потребує значного поліпшення чинна практика застосування програмно-цільових методів організації науково-технічної діяльності.

Кабінету Міністрів України необхідно:

- глибоко і всебічно проаналізувати стан та ефективність виконання всіх державних цільових програм, що фінансуються за рахунок видатків державного бюджету, передбачити доведення їх до оптимальної кількості. Створити постійно діючу систему прогнозно-аналітичного забезпечення та моніторингу науково-технічного розвитку, перспектив впливу на соціально-економічні процеси;

- сприяти якомога швидшому прийняттю Закону "Про державні цільові програми";

- створити протягом 2002 р. економічну та законодавчу базу надання цільової підтримки комерціалізації і широкому практичному використанню результатів виконання державних наукових і науково-технічних програм. Зокрема, необхідно організувати повноцінну діяльність Української державної інноваційної компанії, а також посилити роль галузевих фондів науково-технічного розвитку в забезпеченні неперервності циклу "наука - техніка - виробництво".

6. Недостатнім є рівень координації фундаментальних досліджень, результати яких мають першочергове значення з погляду перспектив розвитку науково-технічного потенціалу. З огляду на це дуже важливим завданням є організація Національною академією наук України ефективної роботи Міжвідомчої ради з координації фундаментальних досліджень.

Необхідно забезпечити формування на конкурсних засадах та реалізацію цільових наукових програм з пріоритетного напряму розвитку науки і техніки "Фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук".

Слід залучити до реалізації проектів за цими програмами провідні наукові колективи з інших державних академій наук та вищих навчальних закладів.

НАН України має спільно з Міністерством науки і освіти вирішити питання щодо надання Державним фондом фундаментальних досліджень додаткової фінансової підтримки цільовим науковим програмам.

7. Для реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційного розвитку потрібне подальше реформування науково-технічної сфери.

Кабінет Міністрів і Національна академія наук України мають покласти в основу цієї роботи такі елементи:

- приведення тематики наукових досліджень та розробок, структури наукових кадрів і переліку наукових дисциплін, за якими здійснюється їх підготовка, у відповідність до пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

- запровадження державного моніторингу ефективності роботи наукових організацій, проведення їх державної атестації, формування та постійне оновлення Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави;

- розвиток мережі організацій інноваційного типу, у т. ч. технопарків, інкубаторів малого інноваційного бізнесу, що дасть змогу значно підвищити рівень та обсяги комерціалізації результатів наукових досліджень;

- розширення масштабів та прискорення темпів роздержавлення організацій, що виконують науково-технічні роботи, насамперед у галузевому секторі науки.

8. До найзагрозливіших тенденцій, які послаблюють вітчизняний науково-технічний потенціал, належить украй незадовільне забезпечення наукових організацій матеріально-технічними ресурсами, передусім сучасними науковими приладами, матеріалами та реактивами для проведення досліджень.

Кабінету Міністрів передбачати, починаючи з 2003 р., у проектах Державного бюджету України виділення капітальних укладень для потреб наукової та науково-технічної діяльності в обсягах, які відповідали б їхній частці в загальних обсягах капітальних укладень у пропорції не меншій, ніж частка видатків на наукову та науково-технічну діяльність у загальних видатках бюджету. Забезпечувати пріоритетне спрямування додаткових капітальних укладень на закупівлю за державним замовленням наукових приладів іноземного виробництва для забезпечення ними насамперед центрів колективного користування, а також на розвиток вітчизняного наукового приладобудування.

9. Кабінету Міністрів, Національній академії наук України слід невідкладно запровадити додаткові заходи для активнішого залучення до науки талановитої молоді, підтримки молодих учених. Для цього використані ще далеко не всі наявні можливості законодавчого та організаційного характеру.

Необхідно внести зміни і доповнення до чинного законодавства щодо визначення статусу молодого вченого, його віку (до 35 років), трудових і соціальних прав та гарантій, а також поширення пільг, які мають молоді громадяни та молоді сім'ї згідно зі ст. 10 Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", на молодих учених та їхні сім'ї.

Заснувати гранти Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених (докторів наук, докторантів, перспективних кандидатів наук) з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Збільшити вдвічі розмір стипендій Президента України та Кабінету Міністрів для молодих учених.

Передбачати в проектах Державного бюджету України істотне збільшення цільових капітальних укладень для будівництва службового житла для молодих учених і спеціалістів.

Забезпечити протягом 2002 р. розроблення та реалізацію вагомих інноваційних проектів зі створення науково-освітніх центрів, де комплексно вирішуватимуться питання пошуку, відбору, залучення до науки талановитої молоді та її закріплення.

Розвиток вітчизняного науково-технічного потенціалу, створення належних умов для генерації наукових знань, високих технологій та їх упровадження в усі сфери суспільного життя є визначальними чинниками прогресу України, перспектив її входження до кола розвинутих країн світу. Це завдання відповідає найвищим національним інтересам нашої держави.

Україна має вигідне географічне положення, раціональний рельєф, великі площі високоцінних угідь і багаті надра, оптимальний рівень заселення, забудови та інфраструктурного облаштування території. Відповідно її земельно-рельєфний потенціал здатний забезпечити сталий конкурентоспроможний розвиток економіки в контексті світового господарства.

Водночас неодмінною умовою використання цих можливостей є рухомість земельних ресурсів, залучення їх до економічного обігу. Це важливо насамперед стосовно земель населених пунктів, на які припадає порівняно невелика частка території держави (11,8%), але за грошовою оцінкою - більше половини загальної вартості землі. На цих землях проживає основна маса населення, розміщена переважна більшість виробничих та соціальних об'єктів, вони найкраще облаштовані з точки зору інфраструктури. Тому їхній ринковий потенціал дуже високий, що визначає пріоритетність і першочерговість включення таких земель в економічний оборот.

1.1. Значення і цілі формування ринку землі

Відповідно до стратегії ринкової трансформації економіки України основними цілями формування ринку землі є:

- формування багатоукладної системи господарювання на засадах рівності всіх форм власності на землю та сприяння утвердженню приватної власності;

- забезпечення ефективного руху землі, своєчасного переходу земельних ділянок до ефективніших власників, підприємців-орендарів;

- підвищення інвестиційної привабливості та кредитної спроможності підприємств через право продажу і застави земельних ділянок;

- включення земельних ділянок і прав на них в економічний обіг та поступове перетворення земельних активів у фондові інструменти;

- збільшення доходів бюджетів усіх рівнів за рахунок надходження коштів від продажу земельних ділянок, податкових і митних платежів з операцій купівлі-продажу;

- формування ринкових механізмів землезабезпечення розвитку населених пунктів, їхньої виробничої та соціальної інфраструктури;

- збереження, захист та охорона земель, екологічна безпека їх використання.

Сприятливі передумови реалізації цих та інших завдань створені з прийняттям нової редакції Земельного кодексу України.