Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.

* Без ПДВ і акцизів.

Затяжна нееквівалентність економічних відносин сільського господарства з іншими галузями економіки негативно позначилася і на його кредитуванні. Наприкінці 90-х років у аграрній сфері частка засобів виробництва, придбаних за рахунок кредитних ресурсів, не перевищувала 1,5 %, при оптимальному показникові - 25-30 %.

У 2000 р. для аграрного сектора запроваджено здешевлення вартості кредитів, завдяки чому їх було залучено на 818 млн. грн. Вперше за багато років повернення одержаних позичок перевищило 92 %.

Урядові слід зберігати, удосконалювати і розвивати таку практику в 2001-2004 рр. як основний чинник нарощування обсягів кредитування.

Важливим резервом у цій справі має стати земля. Використання навіть її частини як заставного капіталу може забезпечити для аграрного сектора повну доступність та достатність кредитних ресурсів. Звідси нагальна потреба у прискоренні введення землі в економічний оборот, що означало б запровадження повноцінної її застави, у тому числі окремих ділянок, земельних часток (паїв), а також права оренди та організації іпотечного кредитування.

У зв'язку з цим набуває особливої гостроти прийняття Верховною Радою України Земельного кодексу України, законів про іпотеку та земельний банк.

У процесі аграрної реформи створюється значний прошарок малих та середніх селянських і фермерських господарств, які потребують невеликих кредитів. Для їх обслуговування потрібна мережа кредитних спілок та кооперативних банків. Слід також ширше використовувати можливості Українського фонду підтримки фермерів для гарантування кредитів, які спрямовуватимуться на розвиток фермерських і селянських господарств.

Інвестиційний клімат в аграрному секторі залишається чи не найгіршим порівняно з іншими галузями. Частка інвестицій у сільське господарство у 3-5 разів нижча від її питомої ваги в економічній діяльності країни.

Якщо у 1996-1999 рр. рівень інвестування економіки загалом стабілізувався, то в агропромисловому комплексі він продовжував знижуватися.

Кабінету Міністрів України та Міністерству аграрної політики потрібно вжити невідкладних заходів для суттєвого підвищення інвестиційної привабливості цього сектора, активнішого залучення капіталу в сільськогосподарське виробництво, у т.ч. за участю держави, у таких пріоритетних напрямах:

- реалізація цільових програм підтримки селекції в рослинництві, тваринництві, птахівництві та рибництві, протиепізоотичних заходів, докорінного поліпшення грунтів, охорони земель та довкілля;

- удосконалення політики амортизаційних відрахувань, нарощування інвестицій за рахунок джерел амортизаційного фонду;

* Сільське господарство та переробні галузі.

- здійснення інвестиційних проектів зі змішаними джерелами фінансування (державних, комунальних, приватних);

- ширше залучення інвестицій на територіях пріоритетного розвитку;

- розвиток системи державного та регіонального фінансового лізингу, створення стартових капіталів для закупівлі техніки та обладнання.

Аграрний сектор України нині достатньо інтегрований у систему світового ринку. Завдяки активізації зовнішньоекономічної діяльності, прийняттю протекціоністських заходів щодо внутрішнього продовольчого ринку забезпечено його позитивне сальдо в зовнішній торгівлі в розмірі 774 млн. дол. США.

Посилився захист вітчизняного ринку продовольства, скоротився його імпорт. Питома вага продовольчих товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку вже складає 93,4 %.

Необхідно і надалі активізувати зусилля у нарощуванні експортного потенціалу, розширенні зовнішніх ринків збуту продовольчих товарів, передусім у країнах СНД, а також забезпеченні вступу України до Світової організації торгівлі, уніфікації вітчизняних стандартів та митнотарифної політики до міжнародних вимог.

Розвиток аграрного сектора великою мірою залежить від постачання імпортних ресурсів, особливо енергоносіїв та засобів захисту рослин. Тому мають запроваджуватися такі тарифи, які сприяли б еквівалентності у міжгалузевих економічних відносинах.

Позитивним кроком у такому регулюванні стало запровадження безмитного і безподаткового ввезення в Україну нафтопродуктів у сезонні періоди інтенсивного їх споживання сільським господарством. Завдяки цьому у 2000 р. було вперше досягнуто співвідношення цін на дизельне пальне і зерно на кращому рівні, ніж у ряді європейських країн.

Так само введення в 1999 р. вивізного мита на насіння соняшнику сприяло оптимізації обсягів його експорту, збільшенню переробки на вітчизняних підприємствах та експорту готової продукції, а також вирівнюванню внутрішніх і світових цін.

Позитивні наслідки для збалансування експорту та імпорту зерна з урахуванням реальних внутрішніх можливостей та потреб дало і застосування біржової реєстрації контрактів на його вивезення.

Слід і далі вдосконалювати практику сезонного митнотарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі, вносячи необхідні зміни та доповнення до чинного законодавства з цих питань.

Актуальність цього завдання посилюється тим, що за останні роки страхування сільськогосподарського виробництва фактично звелося нанівець і не перевищує 5-7 %, тоді як у країнах з розвиненим сільським господарством воно охоплює понад 90 %. З цим пов'язана і низька інвестиційна привабливість аграрного сектора.

З урахуванням кращого зарубіжного досвіду доцільно створити аналогічну систему, інфраструктуру та механізми страхування господарської діяльності в аграрному секторі України. Необхідна також участь держави у страхуванні ризиків у сільському господарстві, повніше фінансування Державного страхового насіннєвого фонду для надання допомоги сільськогосподарським виробникам.

Для цього Уряд повинен опрацювати протягом 2001 р. пропозиції щодо змішаного страхування основних видів аграрного виробництва і внести до Верховної Ради України необхідні законопроекти.

За роки економічної кризи через різке зниження платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників їхня фондозабезпеченість зменшилася у 4,5 раза. Щорічне зношення основних засобів, насамперед технічних, у 10 з лишком разів перевищує їх оновлення. Тільки за минулий рік кількість тракторів, комбайнів та сільськогосподарських машин скоротилася на 8-10 %. Технологічна потреба в них забезпечується тільки наполовину, а простої через відсутність коштів на ремонт сягають 25-30 % від усього парку.

Значно зросло навантаження на техніку. Зокрема, на зернозбиральний комбайн воно у 1,4 раза більше, ніж у Росії, і в 4 рази - ніж у розвинених країнах Заходу. Наслідком цього є втрата до третини вирощеного врожаю.

В останні роки розпочалось відродження вітчизняного сільгоспмашинобудування, забезпечення аграрного сектора технікою. Створено та модернізовано близько 2,4 тис. найменувань машин і обладнання, які раніше в Україні не виготовлялися. Це дозволило у 2000 р. підвищити забезпеченість технологічних процесів у аграрному секторі вітчизняною технікою до 78 %.

Практично вирішено проблему виконання замовлень споживачів на постачання тракторів, техніки для обробітку грунту, машин для внесення добрив та хімічного захисту рослин, дощувальних установок, обладнання для кормовиробництва та запасних частин.

Завдяки запровадженню лізингу за 1998-2000 рр. у сільське господарство надійшло 8,6 тис. одиниць тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин більш як на 400 млн. грн.

У 2001 р. передбачається майже удвічі збільшити обсяги виробництва сільськогосподарської техніки та машин і обладнання для переробки сільгоспсировини.

Однак технологічна потреба сільськогосподарського виробництва у машинах та обладнанні поки ще задовольняється менш як наполовину, а з урахуванням фізичного зношення - на чверть.

Це вимагає нових підходів до формування системи матеріально-технічного забезпечення приватних сільськогосподарських формувань за ринкових умов. Вона повинна створюватися і функціонувати на засадах:

- здійснення єдиної державної технічної політики, координації державних і регіональних програм розвитку машинобудування відповідно до вимог ринку, комплексного постачання сільськогосподарським товаровиробникам техніки, забезпечення еквівалентності її вартості платоспроможності покупців, формування повноцінного ринку техніки, вузлів, агрегатів і запасних частин;

- удосконалення та розширення застосування фінансового лізингу за участю державного і місцевих бюджетів, приватних інвесторів, машинобудівних підприємств та сільськогосподарських товаровиробників;

- інноваційного інвестування, освоєння виробництва нових видів техніки, підвищення її ефективності, зниження енергоматеріалоємності, комбінування та інтегрування технологічних процесів і операцій, модульно-блочної побудови потужних агрегатів та комплексів, адаптації вітчизняних стандартів машинобудування до світових та сертифікації систем якості виробництва згідно з міжнародними стандартами.

Для прискорення розвитку в аграрній сфері фінансового лізингу доцільно створити на базі діючих структур Національну акціонерну компанію "Украгролізинг".

Міністерству аграрної політики, Держкомпромполітики слід активніше розвивати фірмове та гарантійне технічне обслуговування, створювати сервісні структури, технічні центри, дилерські та прокатні пункти, машинно-технологічні станції, фірмові магазини тощо.

Для дальшої стабілізації та піднесення у 2001 р. виробництва продукції рослинництва потрібне широкомасштабне запровадження інтенсивних технологій вирощування сільгоспкультур, інтегрованих схем внесення добрив, насінництва, захисту рослин, здійснення комплексу робіт з підвищення родючості грунтів.

За останні роки у сільському господарстві значно зменшились обсяги застосування мінеральних добрив. У 1999 р. їх було внесено 417,7 тис. т, або по 18 кг діючої речовини на 1 га посіву, що у 8 разів менше проти 1990 р.

Одна з причин цього - різке підвищення цін на добрива. Хімічні підприємства відпускають їх вітчизняним сільськогосподарським товаровиробникам дорожче, ніж на експорт, за цінами, вищими від світових. Мінекономіки України та Антимонопольний комітет повинні нарешті повернутися обличчям до цієї проблеми.

Потужностей вітчизняного хімічного комплексу цілком достатньо для задоволення потреб у добривах (крім калійних), проте сьогодні вони використовуються менш як наполовину. У свою чергу сільське господарство споживає лише чверть вироблених добрив.

У минулому році зроблені перші кроки у становленні ринку цих ресурсів. Вперше більше половини добрив було закуплено сільгоспвиробниками безпосередньо на ринку, поза державними схемами. Кабінет Міністрів України повинен зробити все можливе для підтримки та розвитку цього досвіду, передусім у створенні необхідної інфраструктури та наповнення її реальними товаропотоками.

Багато належить зробити для широкого застосування сучасних засобів захисту рослин. Обсяги пов'язаних з цим робіт скоротилися порівняно з 1990 р. у 10 разів. Пестицидів в Україні нині використовується лише 0,4 кг на 1 га ріллі, що в десятки разів менше, ніж у країнах з розвиненим сільським господарством. На вітчизняному ринку засобів захисту рослин монопольне становище належить препаратам іноземного виробництва, які продаються за високими цінами.

У той же час Україна має власний потужний науковий та виробничий потенціал і здатна виробляти продукцію на 25-30 % дешевшу від імпортних аналогів.

Це зобов'язує Уряд, інші органи виконавчої влади та управління вжити енергійних, комплексних і невідкладних заходів для відродження вітчизняного виробництва засобів захисту рослин, формування мережі оптової та роздрібної торгівлі ними, підтримки власних виробників.

За роки кризи значною мірою втрачена спеціалізація у галузі насінництва. Більшість товарних господарств самостійно займаються виробництвом насіння, його очисткою та підготовкою до сівби. Якість такого матеріалу низька, погіршуються сортозаміна і сортооновлення.

Назріла потреба у прискореному формуванні в насінництві ринкового середовища із мережею оптової і дрібнооптової торгівлі продукцією, підвищенні зацікавленості сільськогосподарських підприємств у виробництві високоякісного насіння, виходу на внутрішній і зовнішній насіннєвий ринок.

Враховуючи обширність зон ризикованого землеробства, в галузі насінництва потрібне створення достатніх обсягів (не менше 15 % від загальної потреби насіння) державного страхового фонду.

Поглиблення аграрної реформи у господарській діяльності має супроводжуватися такими ж радикальними змінами у соціальній політиці на селі. Вони потрібні тому, що протягом останніх десяти років соціальна інфраструктура тут суттєво занепала. Крім газифікації сіл, обсяги якої постійно зростають, інвестування інших напрямів розвитку соціальної сфери зменшилося через нестачу коштів.

Предметом особливої уваги Уряду мають стати ефективна фінансова підтримка збереження і розвитку об'єктів цієї інфраструктури, формування місцевих бюджетів на основі відповідних нормативів.

До пріоритетних напрямів бюджетного інвестування належать будівництво шкіл, фельдшерсько-акушерських пунктів, сільських шляхів. Особливої уваги потребує реалізація регіональних програм індивідуального житлового будівництва "Власний дім" та спорудження житла для молодих сімей.

Для формування правового поля соціального розвитку села, запровадження нових стандартів комплексної забудови сільських територій потрібно прискорити прийняття Закону України "Про сільську поселенську мережу".

Міністерства аграрної політики, охорони здоров'я, освіти і науки, культури і мистецтв повинні сприяти активному пошуку та запровадженню нових форм соціального обслуговування селян, зокрема створенню закладів типу "школа - дитячий садок", спеціалізованих шкіл для здібних та обдарованих сільських дітей, забезпечення їх сучасним обладнанням, у тому числі комп'ютерним, укомплектування кваліфікованими педагогічними кадрами, організації перевезення учнів з віддалених сіл.

У 2001 р. має бути завершена передача у комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури села, які належать сільськогосподарським підприємствам і товариствам, та забезпечене її фінансування із збереженням мережі та функціонального призначення об'єктів.

Рівень життя на селі знижується швидше, ніж в інших сферах. Якщо в 1990 р. середня заробітна плата в сільському господарстві була близька до промисловості, то зараз відстає майже удвічі і є найнижчою з усіх галузей економіки.

Останнім часом у процесі реформування відносин власності та господарювання на селі в структурі доходів сільського населення з'явилося нове джерело - дохід від здачі в оренду земельних та майнових паїв. Торік було укладено 5,6 млн. договорів оренди земельних паїв і 4 млн. - майнових паїв. Їхнім власникам нараховано більш як 1,7 млрд. грн.

Надалі сума і частка доходів від здачі в оренду землі та майна в структурі доходів селян зростатимуть. Резерви тут значні. Співвідношення орендної плати за землю та її вартості в Україні у 3-5 разів нижче, ніж в інших країнах Європи, а за майно, порівняно з іншими галузями економіки, - у десятки разів менше.

Міністерству аграрної політики та органам виконавчої влади на місцях слід продовжити роботу над вдосконаленням орендних відносин в аграрному секторі, ставлячи за мету збільшення орендної плати і посилення захисту прав селян як власників і орендодавців землі та майна.

Особливо важливо прискорити укладання договорів оренди і встановлення орендної плати за використання майнових паїв, оскільки вартість цих паїв і сума орендної плати тим більші, чим довше працював селянин у колгоспі. Таким чином, оренда майнових паїв спрямована на посилений захист найменш захищених громадян - селян похилого віку.

З реформуванням колективних підприємств у приватні господарські структури відбувається радикальний перерозподіл зайнятості сільського населення. У 2000 р. питома вага населення, зайнятого у приватному секторі, зросла більш як удвічі, а порівняно з 1990 р. - майже в 7 разів.

Через скорочення сільськогосподарського виробництва та фінансову кризу істотно знизилася зайнятість населення у великих сільськогосподарських підприємствах. Відповідно зростає роль організації трудової самозайнятості сільського населення в особистих селянських господарствах, малих приватних підприємствах. У цьому контексті набуває першорядного значення сприяння селянам у вилученні їхніх земельних та майнових паїв у натурі та розширення таким чином особистих господарств, а також створення мережі малих підприємств і кооперативів як органічної складової інфраструктури аграрного сервісу та ринку на селі.

ап

На передній план також виходять правове регулювання трудових відносин у аграрному секторі, захист трудових прав та інтересів селян, зайнятих у великих приватних агроформуваннях, а також суттєве збільшення адресної допомоги найбільш вразливим верствам сільського населення.

1 - приватна

2 - колективна

3 - державна

Система соціального захисту селян має здійснюватися на трьох рівнях - державному, регіональному та місцевому. Об'єктом соціального захисту повинні бути не лише окремі громадяни, а й їх сім'ї. У загальнодержавному контексті на селі має відновлюватися диференціація розмірів пенсій та підвищуватися їх мінімальний розмір залежно від трудового стажу та характеру трудової діяльності. Рівень соціального захисту на селі повинен бути не нижчим, ніж у місті.

Напрями і шляхи здійснення цієї роботи визначені Указом Президента України "Про Основні засади розвитку соціальної сфери села" від 20 грудня 2000 р.

Одним з ключових напрямів формування та реалізації державної аграрної політики є чітке розмежування функцій державного та господарського управління, повноважень центральних і місцевих органів.

Державне управління має бути остаточно переорієнтоване на функціональні засади, а єдиним органом, відповідальним за його здійснення, - Міністерство аграрної політики.

Значну частину функцій з організації господарського управління, ринку ресурсів для сільського господарства, збуту сільськогосподарської продукції та агросервісного обслуговування селянських господарств мають взяти на себе самоврядні організації та професійні об'єднання.

Потребує удосконалення аграрна політика в регіонах, яка повинна забезпечувати якомога повніше врахування їхніх економічних, соціальних та інших особливостей.

Нині на органи регіонального управління переноситься центр ваги у завершенні аграрної реформи, надання приватним товаровиробникам і сільському населенню необхідних інформаційно-консультативних та дорадчих послуг. Вони повинні взяти на себе відповідальність за створення та функціонування всієї господарської інфраструктури аграрного сектора, включаючи сервіс, ринок та соціальну сферу.

Виходячи з виняткової важливості кадрового забезпечення аграрного сектора, необхідно акцентувати увагу на підготовці фахівців для роботи за умов ринку та приватної власності, адаптованих до специфіки великих аграрних формувань, а також малих та середніх господарств, включаючи особисті та фермерські.

Потрібне ефективне використання потенціалу та об'єднання зусиль наукових установ, навчальних закладів, дослідних та учбових господарств у кадровому, науковому, інформаційно-консультаційному та дорадчому забезпеченні сільськогосподарських товаровиробників безпосередньо в селах, місцях зосередження фермерських та особистих селянських господарств.

Міністерству аграрної політики, Українській академії аграрних наук необхідно посилити увагу до пріоритетних напрямів науково-дослідної тематики, завдань інноваційного розвитку аграрного сектора та піднесення його економічної ефективності.

1. Запровадження приватної власності на землю і майно, створення умов для приватного господарювання стало суспільно-політичним актом утвердження історичної справедливості, вирішальним кроком до формування нового типу економічних відносин на селі, етапним соціальним здобутком аграрних перетворень.

2. Завдяки цьому на селі сформовано багатоукладну систему господарювання: створено великі приватні агроформування на базі колишніх колективних підприємств, розширено і зміцнено особисті селянські та фермерські господарства, забезпечено свободу господарського самовизначення селян, вільний розвиток на платній основі оренди землі і майна, створено реальне конкурентне середовище.

3. Зазначені зміни вже дали позитивні економічні результати. У 2000 р. виробництво продукції сільського господарства зросло на 9,2 %, харчової промисловості - на 26,1 %, майже у 10 разів зменшилися збитки сільськогосподарських підприємств.

4. Для завершення реформування відносин власності і господарювання на селі Кабінет Міністрів України повинен протягом 2001 р. забезпечити врегулювання нормативно-правовими актами організаційно-практичного вирішення питань паювання майна реформованих колективних підприємств та закріплення прав селян на майнові паї, видачі державних актів на право приватної власності на землю та майнових сертифікатів, включення земельних і майнових паїв в економічний оборот, створення умов для їх руху, формування необхідної для цього інфраструктури, організації відповідних аукціонів, земельного банку, системи реєстрації прав власності на землю і майно, розвитку оренди земельних і майнових паїв, гарантування їх вилучення в натурі для самостійного господарського використання, захисту довгострокових інтересів селян від протиправного відчуження чи безоплатного використання їхньої власності.

Для цього потрібне прийняття Верховною Радою України у 2001 р. Земельного кодексу України та законів: "Про державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна", "Про земельний банк", "Про особисте селянське господарство" і "Про охорону земель і родючості грунтів".

5. Поряд з реформуванням відносин власності та господарювання для зростання галузі необхідно забезпечити новим власникам і господарям достатні економічні умови для прибуткового ведення господарства, виробництва конкуренто-спроможної продукції. Це, насамперед, удосконалення цінової політики та подолання диспаритету цін шляхом розвитку інфраструктури прозорого аграрного ринку, насичення його товаропотоками, забезпечення еквівалентності міжгалузевих економічних відносин, подолання бартеризації, заліків і неплатежів; посилення стимулюючої ролі податкової системи через розширення використання фіксованого сільськогосподарського податку та забезпечення інноваційно-інвестиційної спрямованості пільгового режиму оподаткування; формування спеціальної системи кредитування із застосуванням механізмів бюджетного здешевлення кредитів та запровадження іпотечного кредитування; суттєве нарощування інвестицій, особливо на територіях пріоритетного розвитку; удосконалення митно-тарифного регулювання з урахуванням сезонних особливостей; розширення страхування сільськогосподарської діяльності, у т.ч. на змішаній державно-корпоративній основі.

6. Тривала відсутність реального власника на землю і майно, нееквівалентність міжгалузевих економічних відносин зумовили виснаження матеріально-технічної бази, фінансового стану галузі та занепад соціальної сфери села. Тому подальші кроки з реформування відносин власності і господарювання мають бути підкріплені зміцненням матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, організацією ринку матеріально-технічних ресурсів, налагодженням їх вітчизняного виробництва, збалансованим забезпеченням ними аграрного сектора, забезпеченням ефективної (окупної) інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

7. Особливо гострою є потреба у формуванні сучасної технічної політики, реалізації державної та регіональних програм розвитку сільськогосподарського машинобудування, модернізації галузі, удосконалення та розширення застосування систем фінансового лізингу, запровадження гарантійного технічного обслуговування, розвитку мережі техніко-технологічного сервісу сільськогосподарських товаровиробників, формування повноцінного ринку сільськогосподарських машин, запасних частин і технічних послуг, технічного забезпечення селянських та фермерських господарств.

8. Основними завданнями соціальної політики на селі за сучасних умов має стати збереження соціальної інфраструктури, розширення бюджетного фінансування житлового та шляхового будівництва, газифікації, сфери житлово-комунального, освітнього, спортивно-культурного і оздоровчого забезпечення населення, підвищення зайнятості сільського населення, збільшення заробітної плати у сільському господарстві до рівня інших виробничих галузей, зростання сум і частки доходів селян від оренди землі та майна, збалансування пропозиції послуг соціального спрямування з реальним попитом на них.

Уряд і місцеві органи виконавчої влади повинні забезпечити завершення у 2001 р. передачі в комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури колишніх колективних підприємств при збереженні мережі і призначення цих об'єктів та забезпеченні їх діяльності.

9. У контексті вдосконалення управління аграрним сектором необхідно розмежувати функції державного та господарського управління, повноваження центральних і місцевих органів, ширше залучати до цього процесу громадські організації і професійні об'єднання. Органи регіонального управління мають взяти на себе відповідальність за функціонування всієї агропродовольчої сфери на місцях. Потрібно вдосконалювати наукове і кадрове забезпечення аграрного сектора, адаптуючи його до вимог аграрної реформи та ринку. Предметну основу освітньої підготовки та формування резерву кадрів мають визначати орієнтація на приватну власність та приватне господарювання, ринкові механізми економічних відносин на селі.

Акт проголошення незалежності України, прийняття у червні 1996 р. Конституції , потреба реального забезпечення прав і свобод людини, що випливає з цих документів, утвердження верховенства права обумовили необхідність проведення судової реформи.

Значущість цього завдання посилюється й тим, що у червні 2001 р. закінчується визначений Конституцією п'ятирічний термін, протягом якого має бути сформована вся система судів загальної юрисдикції. Дальше зволікання може призвести до ситуації, коли здійснення правосуддя в державі не відповідатиме конституційним засадам.

Необхідність докорінних змін у цій сфері назріла давно. За умов адміністративно-командної системи суди не могли реально здійснювати свою місію захисника прав та свобод громадян. Україна успадкувала від неї судову систему, побудовану на авторитарних засадах, за яких людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека були заручниками державно-владних інтересів.

Історія підтвердила відомий принцип, за яким рівень демократії визначається місцем і роллю суду в системі органів державної влади.

Початок процесу створення в Україні якісно нової судової системи було покладено прийняттям Верховною Радою України в липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України і проголошенням нею принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Одними з перших практичних кроків на шляху утвердження незалежної судової влади стали ліквідація державного і відомчого арбітражу та утворення арбітражних судів, що вивело розгляд спорів у сфері економіки з-під контролю виконавчої влади.

Конституція піднесла статус суду на принципово новий рівень, остаточно закріпила принцип незалежності судової влади, гарантує захист прав і свобод людини і громадянина судом та поширює юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Ці настанови мають знайти конкретне втілення в новому законі про судоустрій, який донині не прийнято.

Крім того, є зобов'язання, які взяла на себе Україна при вступі до Ради Європи. Вони передбачають побудову нової судової системи, яка відповідала б нормам і стандартам Європейського Союзу.

Аналіз стану розгляду судами України справ засвідчує постійне (протягом останніх десяти років) зростання їх кількості.

У 2000 р. судами районної та обласної ланок розглянуто близько 2 млн. справ усіх категорій, що більше як у 2 рази порівняно з 1991 р.

1 - Кримінальні справи

2 - Інші справи

3 - Цивільні справи

1 - Захист честі та гідності

2 - Поновлення на роботі

3 - Скарги на неправомірні дії органів виконавчої влади та службових осіб

1 - Засуджено всього за вироками, що набрали законної сили

2 - Всього засуджено до позбавлення волі

3 - Відстрочка виконання вироку

4 - Умовне засудження до позбавлення волі та виправних робіт

Кількість судових справ різко зросла насамперед за рахунок цивільних, яких у 2000 р. було розглянуто більше одного мільйона.

Конституція значно розширила коло питань, з яких громадяни безпосередньо можуть звернутися до суду. Люди починають усвідомлювати, що такі звернення - один з найдієвіших засобів захисту їхніх інтересів.

Роль суду поступово трансформується з органів примусу в гілку влади, покликану здійснювати державний захист прав та свобод людини і громадянина.

Найбільше справ, які надійшли до судів у 2000 р., такі, що виникають із сімейних правовідносин (27,7 % від загальної кількості), трудових (26,2 %), житлових (4,9 %), пов'язані з адміністративно-правовими відносинами (3,7 %).

Звертає на себе увагу стрімке зростання кількості цивільних справ за скаргами на неправомірні дії органів державної влади і місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб. Торік їх розглянуто в 33 рази більше, ніж у 1991 р. Скарги задоволено судами у 80,7 % справ, що означає поновлення порушених прав та свобод громадян.

У 2000 р. більш як удвічі (порівняно з 1991 р.) збільшилася кількість розглянутих кримінальних справ, які надійшли до судів загальної юрисдикції.

Керуючись принципами, проголошеними у Декларації про державний суверенітет та Конституції , а також приєднавшись до Європейської конвенції із захисту прав людини, Україна заявила про перехід від репресивно-каральної ідеології до ідеології гуманізму, захисту людини, її честі і гідності.

Водночас за 10 років (1991-2000 рр.) було засуджено близько 2 млн. осіб. При цьому серед загального числа засуджених постійно зростає кількість тих, до кого застосовано покарання у вигляді позбавлення волі, - з 33 % у 1992 р. до майже 35,9 % у 2000 р.

При цьому 58,8 % засуджених до позбавлення волі отримали покарання на строк до трьох років, а 14,6 % - до одного року. Порівняно з 1991 р. число засуджених до одного року позбавлення волі збільшилося на 4,3 %. Такий підхід є невиправданим, він не відповідає конституційним засадам і має бути змінений.

Під час призначення покарання суди мають забезпечувати індивідуальний підхід до кожної людини. На це повинен реагувати Верховний Суд і належним чином спрямовувати судову практику. Верховній Раді бажано врахувати при реформуванні кримінального законодавства в частині встановлення кримінальних санкцій стан судимості і практику призначення покарання. Адже за всім цим стоять люди - громадяни України, в яких є сім'ї, батьки, діти. Крім того, витрати, пов'язані з утриманням ув'язнених, лягають додатковим тягарем на економіку держави та платників податків.

Вже після прийняття Конституції Кодекс України про адміністративні правопорушення було доповнено 48 новими видами проступків, Кримінальний кодекс України - 18 новими складами злочинів, а зміни, пов'язані здебільшого з посиленням відповідальності, внесено до 107 його статей. За роки незалежності більше 30 складів злочинів додатково визначено тяжкими.

Зазначені питання потребують глибокого вивчення і виправлення з тим, щоб реально спрямувати каральний механізм держави на перехід до ідеології гуманізму. Водночас жоден злочин не повинен залишитися без покарання.

На етапі розвитку ринкових відносин, активізації зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання і за умов неврегульованості багатьох пов'язаних з цим питань, і за наявності суперечностей у законодавстві набуває особливої ваги діяльність арбітражних судів. За 10 років ними вирішено більше 800 тис. господарських спорів.

У структурі спорів, що вирішуються арбітражними судами, домінують питання майнового характеру. Їх частка в загальній кількості справ, розглянутих з 1996 по 2000 рр., становила від 77 до 95 %. Майже 5 % припадає на справи про банкрутство.

В останні роки зростає кількість справ про визнання недійсними актів, виданих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також пов'язаних зі скасуванням державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності у зв'язку з недодержанням ними вимог чинного законодавства. Питома вага цих справ у 2000 р. порівняно з 1996 р. збільшилась у 1,5 раза і становить біля 9 %.

Загалом суди забезпечують належне застосування законів та справедливий розгляд справ. Проте їхня діяльність багато в чому не задовольняє суспільство і громадян.

Погіршуються показники дотримання строків розгляду справ: третина кримінальних справ розглядається понад місяць, а кожна п'ята з цивільних справ - з порушенням строку, передбаченого процесуальним законодавством. Певною мірою це пояснюється нестачею суддівських кадрів, особливо в судах районної ланки.

Недоліки в роботі суддів, помилки, яких вони припускаються, є наслідком не тільки об'єктивних причин та невідворотних чинників, а й браку професіоналізму, відповідальності перед співгромадянами, державою і суспільством. Суди ще не стали тими органами, до яких громадяни звертаються при кожному порушенні їхніх прав та свобод Переконати людей у необхідності цього має сам суд.

Суди і судді повинні поліпшувати організацію своєї роботи, підвищувати рівень культури судових процесів, виявляти принциповість і непримиренність до будь-яких порушень законності та правопорядку, чуйно й уважно ставитися до людей, їх звернень, листів і заяв.

Глава держави приділяє постійну увагу питанням підвищення ефективності діяльності судової системи, поліпшення соціального та матеріально-технічного забезпечення судів та суддів.

За останні п'ять років видано 25 указів, спрямованих на посилення соціального захисту суддів, що значною мірою стабілізувало кадрову ситуацію в судах.

У жовтні 1997 р. утворено Координаційну раду з питань судово-правової реформи, основними завданнями якої стало визначення напрямів розвитку законодавства України з урахуванням перспектив впровадження положень міжнародного законодавства, розроблення пропозицій та проектів рішень щодо напрямів, механізмів та етапів здійснення судової реформи.

У 1999 р. Президент України зобов'язав Кабінет Міністрів забезпечити фінансування (в повному обсязі) видатків, передбачених Державним бюджетом України на 1999 та наступні роки на утримання судів усіх рівнів, а Міністерство внутрішніх справ - укомплектувати спеціальні підрозділи міліції для забезпечення належної охорони приміщень судів, а також громадського порядку під час здійснення правосуддя.

Важливим кроком у підготовці суддівських кадрів, підвищення їхнього професійного рівня стало створення Президентом України у 2000 р. двох спеціалізованих навчальних закладів.

Водночас в організаційному, фінансовому та матеріально-технічному забезпеченні судів і суддів ще залишаються істотні недоліки, донині не повною мірою виконуються вимоги Конституції щодо забезпечення державою фінансування та належних умов функціонування судів і діяльності суддів. Потреби на утримання загальних судів Державним бюджетом України у 1996-2000 роках було забезпечено на 37-65,4 %, а на 2001 р. заплановано тільки 65,7 % від потреби.

Напруженою залишається й ситуація з видатками на утримання системи арбітражних судів.

Більше половини судів знаходяться в приміщеннях, які не відповідають вимогам здійснення судочинства, а 66 з них продовжують працювати в аварійних приміщеннях. Найскладніше становище в Автономній Республіці Крим, Волинській, Кіровоградській, Миколаївській та Одеській областях, де належними приміщеннями забезпечено тільки 30-37 % судів. На це необхідно звернути увагу Кабінету Міністрів та місцевим державним адміністраціям.

Чотири з половиною роки не вирішується проблема повного фіксування судового процесу технічними засобами, як того вимагає ст. 129 Конституції .

Потрібно законодавчо встановити порядок фінансування судів, розмір та періодичність надходження коштів на їх утримання і таким же чином врегулювати питання оплати праці суддів та працівників судів.

Неприпустимо затягнувся процес оновлення національного судового законодавства відповідно до вимог Конституції . Замість прийняття нових законів останнім часом практикується внесення численних і не завжди продуманих змін до чинних актів. З 1991 р. тільки до кодексів 327 законами було внесено кілька тисяч змін і доповнень.

Судам дуже важко працювати з таким нестабільним законодавством.

У багатьох випадках не забезпечуються охорона та безпека суддів, приміщень судів та підтримання громадського порядку під час судових засідань. Непоодинокими є факти нападів на суддів, знищення їх особистого майна, погрози вбивством суддям та членам їхніх сімей. У 2000 р. у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків під державним захистом перебував 71 працівник суду. Збільшилася кількість крадіжок судових справ та майна, їх знищення у приміщеннях судів, зросла кількість порушень громадського порядку під час слухання судових справ (тільки у 2000 р. - 1077 випадків).

Штатної чисельності спецпідрозділів міліції (711 працівників) украй недостатньо для забезпечення належної охорони 829 приміщень судів та безпеки понад 6 тис. суддів. Нині під цілодобовою охороною підрозділів Державної служби охорони при МВС України знаходиться лише 30 % судів.

Ситуацію треба невідкладно виправляти Уряду та керівництву Міністерства внутрішніх справ.

Реформування судової влади та судової системи не обмежується лише вдосконаленням функціонування судів та суддів.

Судова реформа у більш широкому контексті має сприяти створенню умов для забезпечення реального захисту прав та свобод людини і громадянина, що неможливо без системного, ефективного і логічного взаємозв'язку та взаємодії між судовою, законодавчою і виконавчою гілками державної влади.

Особливість взаємодії законодавчої і виконавчої влади із судовою полягає в необхідності безумовного забезпечення незалежності судової влади, ефективного, всебічного і неупередженого судового захисту. Жодний орган влади, жодна посадова особа не повинні втручатися у судовий процес, вдаватися до будь-яких дій, які можуть вплинути на прийняття суддею рішення, або в інший спосіб заважати нормальній роботі суду під час здійснення правосуддя.

При цьому незалежність судової влади має базуватися не лише на суто правових гарантіях - таких, як незмінюваність та недоторканність суддів, - а й на відповідних матеріальних і фінансових засадах. З іншого боку, судовій владі належить винятково важлива роль у забезпеченні системи стримувань і противаг між різними гілками державної влади. Вона має юридичну можливість впливати на рішення та дії законодавчої і виконавчої влади, врівноважувати й навіть контролювати їх.