Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.

Взаємовідносини зі Світовим банком. Цей напрям співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями є основним джерелом інвестиційного фінансування. Від Світового банку вона отримує системні позики та інвестиційні кредити.

Системні позики надаються під реформування окремих секторів економіки із спрямуванням їх траншами безпосередньо до державного бюджету України. Ці кошти можуть використовуватися на фінансування його дефіциту та підтримку платіжного балансу.

Протягом 1994-1999 рр. на покриття дефіциту бюджету було залучено кошти системних позик Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), що є головною установою в групі Світового банку, в сумі 1,8 млрд. дол. Це забезпечило певні позитивні результати у розвитку ринкової інфраструктури, зокрема банківської системи.

Водночас фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх запозичень є фактичним їх "проїданням", невиправданим і невигідним з точки зору перспектив національної економіки. На противагу цій практиці необхідно ширше залучати інвестиційні кредити Світового банку. З 1993 р. за рахунок його позик в Україні реалізуються 16 проектів на загальну суму близько 2,9 млрд. дол. та 15 млн. німецьких марок. Крім того, у проектному портфелі СБ перебуває 18 інвестиційних і по два гарантійних та грантових проекти. Сума позик за ними складає 1065,8 млн. дол.

Співробітництво України з СБ пройшло у своєму розвитку три етапи.

На перший з них (1992 - грудень 1994 рр.) припадають переважно ознайомчі та дослідні місії СБ, результатами яких стали звіти про економічну та соціальну ситуацію в Україні і запровадження першого інвестиційного проекту обсягом близько 17 млн. дол.

Другий етап (кінець 1994-1997 рр.) охоплює підготовку та реалізацію СБ системних проектів, спрямованих на реформування окремих секторів економіки та соціальної сфери. Ці кошти використано для удосконалення пенсійної системи, здійснення адміністративної реформи, управління державними ресурсами. Одночасно поповнювався інвестиційний портфель СБ, зокрема проектами модернізації шляхової інфраструктури, систем тепло- і водопостачання тощо.

Третій етап (1998-2000 рр.) характеризується як збільшенням обсягів кредитування з боку СБ, так і початком погашення заборгованості, що виникла.

Інвестиційна програма на цьому етапі здійснювалася більш стримано. З інвестиційного портфеля було вилучено ряд проектів, що стосувалися високих технологій (наприклад, продовження проекту "Морський старт"), фінансових послуг, модернізації систем водо- і теплопостачання в окремих регіонах.

Такий підхід став наслідком не лише неефективного використання можливостей співпраці українською стороною, а й змін у політиці підтримки Світовим банком енергетики, комунального господарства, транспорту. Дані сфери цікавлять його лише у контексті боротьби з бідністю та охорони навколишнього середовища.

У вересні 2000 р. затверджена нова Стратегія співпраці СБ з Україною. Вона передбачає кредитну підтримку нашої держави залежно від практичних результатів, передбачених Програмною системною позикою (ПСП) - головним трирічним системним інструментом реалізації Стратегії.

Загалом за весь час співпраці з СБ Україна отримала понад 2,1 млрд. дол.

Надалі Урядові було б доцільно активніше розвивати взаємодію і з іншими організаціями групи Світового банку (Міжнародною фінансовою корпорацією, Міжнародною асоціацією розвитку, Багатостороннім агентством гарантування інвестицій).

Взаємовідносини з ЄБРР. Європейський банк реконструкції і розвитку здійснює зовнішнє пряме та спільне фінансування інвестиційних проектів. На відміну від інших міжнародних фінансових інституцій, він зосереджується насамперед на кредитуванні приватного сектору та об'єктів ключової інфраструктури.

За останній період увагу ЄБРР зосереджено на пріоритетних напрямах розвитку в Україні малого та середнього бізнесу (17 % від загального портфеля проектів), банківсько-фінансової системи (5 %), енергетичного сектору (27 %), енергозбереження (3 %), транспортної інфраструктури (11 %), телекомунікацій (9 %), систем водопостачання (3 %), агропромислового комплексу (17 %), готельної інфраструктури (1 %).

У 1999 році Україна вийшла за обсягами нових проектів на перше місце серед клієнтів банку, а їх частка у загальному портфелі ЄБРР перевищила 7 % (попереду тільки Росія, Румунія та Польща).

Слід враховувати й таке: хоча ЄБРР загалом координує свою діяльність з МВФ та Світовим банком, фінансування ним проектів в Україні протягом 1999-2000 рр. не лише не припинялося, а й набувало нової динаміки. Обсяг його нових кредитних проектів, затверджених Радою директорів, склав торік 465 млн. дол. Серед восьми затверджених проектів були: ядерні блоки X2-P4 (215 млн. дол.), закупівля органічного палива (100 млн. дол.), модернізація автомагістралі Київ - Чоп (65 млн. дол.), програма кредитної підтримки експортних підприємств (50 млн. дол.). Як важливий крок у поліпшенні співпраці з ЄБРР слід розглядати проект заснування в Україні Банку мікрокредитування, що сприятиме розвитку підприємницької ініціативи та підвищенню зайнятості населення.

У вересні 2000 р. Радою директорів ЄБРР прийнято нову стратегію діяльності в Україні на період до 2002 р. Головна її особливість - у спрямованості на підтримку економічних та структурних реформ у найбільш важливих секторах української економіки.

Використання коштів, запозичених від міжнародних фінансових інституцій. Цільове призначення зовнішніх запозичень обумовлюється як поточними потребами економіки і соціальної політики, так і стратегічними пріоритетами розбудови господарського простору України.

Як видно з наведеної схеми, в структурі зовнішніх запозичень певною мірою переважає інвестиційне фінансування. Водночас механізм використання системних позик СБ, що склали майже 90 % отриманих від нього кредитів, не забезпечує повну реалізацію інвестиційного призначення запозичень. Знеособлення цих коштів у бюджеті не дає можливості відслідковувати цільове та ефективне їх використання.

Невиправданою є і порівняно висока (45 %) частка використання запозичених коштів для підтримки національної валюти (3,5 млрд. дол.). Це надто висока ціна для національної економіки, яка засвідчує недостатню ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України у попередній період. Стабільність гривні повинна забезпечуватися іншими (внутрішніми) монетарними інструментами. У цьому переконує досвід роботи НБУ у 2000 р., коли відносна, у т.ч. валютна, стабільність гривні забезпечувалася за відсутності кредитів МВФ при одночасних виплатах кредиторам за зовнішнім державним боргом.

Міжнародна технічна допомога (МТД). Важливим напрямом співпраці з міжнародними фінансовими інституціями є технічна допомога. Вона надається цими установами та розвиненими країнами, відчутно підтримуючи Україну в ринковому трансформуванні економіки. З 1992 р. у нашій державі реалізовано проектів такої допомоги більш як на 4 млрд. дол.

В останні роки зберігається стійка тенденція зростання загального обсягу міжнародної технічної допомоги. За даними Міністерства економіки України, у 1999 р. він склав 407,7 млн. дол., у 2000 р. - 413,62 млн., а за прогнозом на 2001 р. має досягти 461 млн. дол. Найбільш масштабними були проекти з ядерної безпеки, реструктуризації енергетичного сектору, розробки програм енергоефективності та енергозбереження, поглиблення реформ в аграрному комплексі, поліпшення якості медичних послуг.

Задекларовані цілі програм і проектів цієї допомоги в Україні включають у себе розвиток та удосконалення приватизаційних процесів, післяприватизаційну підтримку підприємств, створення базової ринкової інфраструктури, проведення структурних реформ, прискорення інтеграційних процесів, вирішення соціальних та екологічних проблем.

Діапазон досить широкий, але декларації не завжди відповідають реаліям. У багатьох випадках за реалізацією проектів стоїть високооплачуване працевлаштування зарубіжних експертів та прибуткові замовлення на зарубіжне устаткування.

В останні роки Уряд робив спроби координації технічної допомоги, зокрема через запровадження обов'язкової державної реєстрації її проектів, акредитації іноземних організацій - виконавців цих проектів. Але досягти бажаної прозорості та ефективності не вдалося. Тому на сучасному етапі, коли надання міжнародної технічної допомоги нерідко використовується як засіб політичного тиску на Україну, надзвичайно важливо удосконалювати механізми її отримання та використання.

З цієї точки зору необхідно організувати пов'язану з нею інформаційно-роз'яснювальну роботу як серед фахівців, так і широких верств населення. Назріла потреба прийняти на державному рівні рішення про забезпечення єдиної та ефективної системи координації міжнародної технічної допомоги. Для цього пропонується запровадити інститут Національного координатора міжнародної технічної допомоги з достатньо широким колом прав та повноважень.

Необхідність та доцільність цього підтверджується міжнародним досвідом. У більшості країн світу є окремі, спеціально уповноважені організаційні структури (урядові агентства або департаменти, підпорядковані, як правило, міністерству закордонних справ, а в окремих випадках - міністерству з економічних питань), а також офіційно визначені координатори допомоги.

Вирішення цих питань - справа невідкладна. Уряд має прийняти відповідні рішення вже у першому півріччі 2001 р.

Празька (2000 р.) сесія МВФ та СБ визначила зміну пріоритетів міжнародних фінансових інституцій стосовно країн з перехідною економікою, у т.ч. України. Відповідно на перший план вийшли питання економічної ефективності співробітництва та якості використання країнами-позичальниками отриманих кредитів.

Такі кредити певною мірою сприяли стабілізації фінансової ситуації в Україні та виведенню її економіки з кризового стану. Але рівень цього впливу не варто переоцінювати. Тим більше, що одержані кредити використовувалися Урядом та НБУ далеко не завжди з належною ефективністю.

Досвід взаємодії України з міжнародними фінансовими інституціями підтверджує необхідність істотного удосконалення її форм та механізмів. Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії необхідно покласти досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку.

Не послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, Уряд має забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними. Отримання нових кредитів МВФ може здійснюватися лише на рефінансування існуючих боргових зобов'язань.

Дедалі настійнішою є потреба у створенні спеціалізованої фінансової структури - Українського банку реконструкції і розвитку, через який здійснювалося б фінансування інвестиційних проектів. Це також сприятиме більш вимогливому, жорсткому відбору інвестиційних проектів, надійнішому контролю за використанням отриманих коштів.

У взаємовідносинах з МВФ Уряд повинен забезпечувати:

- поглиблення структурних реформ, дерегуляцію підприємницької діяльності;

- продовження курсу реформ у напрямку прозорості економіки і процесів приватизації;

- поліпшення якості бюджетного процесу, забезпечення збалансованості державних фінансів з урахуванням податкової реформи та реформи міжбюджетних відносин;

- зменшення обсягів негрошових видів розрахунків;

- подолання корупції;

- активізацію реформи фінансового і банківського секторів та дальший їх розвиток на якісно новому рівні;

- досягнення прогресу в розвитку енергетики та вугільної промисловості, у розрахунках із зовнішніми постачальниками за природний газ.

Умови співпраці, які ставить перед Україною МВФ, загалом збігаються з відповідними пріоритетами наших економічних перетворень.

Удосконалення взаємовідносин України зі Світовим банком базується на новій його стратегії в питаннях допомоги Україні, в основу якої покладено такий фінансовий інструмент, як Програмна системна позика. Опрацьована українською стороною за участю СБ, вона відповідає внутрішнім програмним документам щодо економічного і соціального розвитку нашої держави.

Реалізація завдань Програмної системної позики вимагає від Уряду запровадження сучасної системи проектного та фінансового менеджменту. Йдеться про чіткий розподіл повноважень та відповідальності між Міністерством фінансів, Національним банком і банківськими установами, які обслуговують кредитні ресурси, та установами і підприємствами, які виступають відповідно до проектів кінцевими позичальниками.

Більш конструктивною має бути у цих питаннях і позиція MAS. Нерідкими є випадки призупинення або невідновлення дії його ліцензій на спеціальні рахунки. Це стосується як кредитних проектів, так і тих проектів технічної допомоги, що є складовою частиною проектів СБ.

Дальше удосконалення співпраці з ЄБРР залежить від зростання в Україні його "працюючих активів".

Необхідно у стислі терміни:

- удосконалити механізм координації, підготовки, реалізації та моніторингу великих інвестиційних проектів;

- спільно з керівництвом ЄБРР започаткувати практику проведення регулярного огляду портфеля проектів;

- посилити контроль за виконанням міністерствами та іншими органами своїх зобов'язань у взаємовідносинах з ЄБРР.

Диверсифікація зовнішніх джерел фінансування. Уряду необхідно здійснити конкретні заходи для геостратегічної диверсифікації джерел надходження зовнішніх коштів. Враховуючи європейський вектор зовнішньої політики України, слід розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями, Європейською Асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та іншими організаціями.

Як додаткове джерело фінансування регіональних проектів можна розглядати Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до складу якої входить і Україна. Із створенням Чорноморського банку торгівлі і розвитку, який розпочав свою діяльність у червні 1999 р., з'явилася реальна основа для практичної реалізації проектів у цьому регіоні. Відповідно до Угоди про заснування цього банку його діяльність спрямовується на забезпечення процесів економічної трансформації країн Чорноморського регіону, він дії як банк розвитку, кредиторами та позичальниками якого виступають країни-засновники.

Необхідно постійно і грунтовно вивчати можливості інших міжнародних організацій світового і регіонального масштабу на предмет використання їхніх можливостей для фінансового і технічного сприяння розвитку української економіки (ЮНІДО, ФАО, ЮНЕП, регіональні банки економічного розвитку).

Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома макроекономічними показниками, серед яких обсяг державного боргу, співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний потенціал економіки, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними резервами НБУ.

Загальний державний борг України з 1992 р. поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками, у т.ч. дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом (у першу чергу - стосовно запозичень, отриманих під державні гарантії), несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 р. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 р. стабілізувало ситуацію. Торік загальна сума державного боргу зменшилася на 1,160 млрд. дол., а зовнішнього - на 2,113 млрд. дол. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишилися. Це може у перспективі призвести до дальшого зростання державного боргу.

На кінець 2000 р. державний борг України досяг 14,148 млрд. дол., у т.ч. зовнішній - 10,324 млрд. дол., тобто понад 70 % від загальної заборгованості. Заборгованість перед міжнародними фінансовими інституціями складає майже 4,288 млрд. дол., тобто 30,3 % у загальному обсязі боргу і 41,5 % - у зовнішньому.

Залишаючись досить високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (наприклад, Маастріхтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60 % від ВВП.

Недостатній рівень розвитку української економіки зобов'язує критично підходити до цих співвідношень навіть на фоні їх загальносвітової прийнятності.

У зв'язку з цим у минулорічному Посланні Президента України до Верховної Ради було обгрунтовано лінію, спрямовану на забезпечення поетапного зниження реального боргового тягаря шляхом реструктуризації та здешевлення вартості обслуговування зовнішніх та внутрішніх запозичень, ефективного управління державним боргом.

Управління державним зовнішнім боргом. Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рівень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу в загальній заборгованості держави (70 %). Залежно від ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що у свою чергу вимагає від Уряду та НБУ вжиття ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку.

Це можливо лише за належної ліквідності державних цінних паперів та високого рівня їх капіталізації. Міністерство фінансів та Національний банк повинні узгодити свої зусилля у проведенні боргової та монетарної політики. Така координація повинна поширюватися на всі етапи розробки та реалізації цієї політики паралельно з удосконаленням інфраструктури ринку, розвитком вторинного ринку державних цінних паперів, інформаційним забезпеченням і головне - прозорістю дій обох зазначених установ на фінансовому ринку.

У системі управління платоспроможністю держави за умов фінансової кризи важливу роль відіграє лімітування зовнішнього запозичення. Цей механізм теж має бути повністю прозорим - від стадії розгляду доцільності запозичення до остаточного погашення боргу.

Зміцнення платоспроможності України лежить у площині загального прискорення соціально-економічного розвитку, ефективнішого використання власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової трансформації економіки, а також її детінізації. Зміцненню фінансових позицій Української держави мають також слугувати легалізація та повернення в Україну вивезених коштів, удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, її геостратегічна диверсифікація, поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Дальше співробітництво з міжнародними фінансовими інституціями має базуватися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального розвитку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади:

- прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабілізації та інтегрування України в Європейський Союз;

- відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інституціями пріоритетам її економічного та соціального розвитку;

- спрямування цих ресурсів на забезпечення сталого економічного зростання, здійснення структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку і припинення практики їх використання для фінансування поточних витрат;

- мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій;

- дотримання економічно обгрунтованих та загальновизнаних меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;

- залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі геостратегічної диверсифікації міжнародних фінансових відносин України.

З метою підвищення ефективності співпраці з міжнародними фінансовими інституціями необхідно вирішити такі завдання:

1. Кабінету Міністрів України протягом першої половини 2001 року:

- провести аналіз ефективності та цільового використання фінансових ресурсів, залучених від міжнародних фінансових інституцій;

- розробити стратегію і тактику боргової політики держави, удосконалення механізмів управління державним боргом, оптимізації його строкової структури, збільшення питомої ваги середньо- і довгострокових кредитів та мінімізації вартості обслуговування боргу;

- суттєво поліпшити кадрове забезпечення сфери міжнародних валютно-кредитних відносин;

- сприяти законодавчому формуванню відокремленого бюджету розвитку та утворенню Українського банку реконструкції і розвитку як фінансового інструменту реалізації політики економічного зростання на основі конкурсного кредитування інвестиційних проектів.

2. Кабінету Міністрів і Національному банку України у рамках співробітництва з СБ та ЄБРР забезпечити пріоритетність спрямування зовнішніх коштів у реальний сектор економіки з метою реалізації інноваційної моделі розвитку, впровадження високих технологій, нарощування інвестиційного потенціалу, підвищення конкурентоспроможності національного виробництва.

3. Кабінету Міністрів у співпраці з Верховною Радою України розробити комплекс заходів, спрямованих на нормативно-правове забезпечення співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями, зокрема:

- прискорити приведення вітчизняного законодавства у відповідність з принципами та нормами міжнародного права, забезпечити укладання необхідних міжнародних угод і конвенцій з проблем валютно-фінансових відносин;

- вжити заходів для прискорення прийняття Закону "Про державний борг" та правового забезпечення державної політики у сфері управління державним боргом, валютного регулювання та валютного контролю;

- запровадити ефективні механізми та інструменти радикального поліпшення інвестиційного клімату в Україні на основі стабілізації законодавства та його адаптації до норм права ЄС, вимог ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД, ЮНІДО та ін.

4. Утворити Координаційну раду з питань співробітництва з міжнародними фінансовими інституціями та зовнішнього боргу.

5. Утворити державну установу з правами Національного координатора міжнародної технічної допомоги. Створити при Національному координаторі МТД Раду з питань науково-технічного розвитку, яка визначатиме пріоритетні напрями залучення та використання міжнародної технічної допомоги та забезпечуватиме громадський контроль у цій сфері.

Аналіз співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями протягом 1992-2000 рр. свідчить про об'єктивну необхідність, доцільність і виправданість залучення зовнішніх коштів з метою поглиблення ринкових перетворень, створення реальних передумов для подолання кризових явищ, прискорення трансформаційних процесів, виведення економіки України на траєкторію сталого економічного зростання. Це співробітництво сприяло досягненню макрофінансової стабілізації, формуванню основ конкурентного ринкового середовища, стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвитку приватного підприємництва. Воно має бути продовжено на основі урахування обопільних інтересів сторін.