Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.

Ринок послуг. Частка ЄС в українському експорті послуг у 1995 р. складала 11,2 %, імпорті - 23,0 %. У 2000 р. ці показники склали відповідно 15,0 % та 22,2 %. В експорті послуг в регіон ЄС з 1999 р. спостерігається тенденція падіння обсягів, які до того досить швидко зростали: у 1999 р. - на 8 %, у 2000 р. - орієнтовно у межах 1,7 %. В імпорті з 1998 р. має місце стагнація з незначними коливаннями обсягів. Загалом такий стан є наслідком превалювання в структурі українського експорту транспортних послуг та обмеженості української присутності на найбільш динамічних сегментах ринку послуг - туристичних, інформаційних, інженерних, науково-технічних, фінансових, управлінських.

Ринок капіталу. Загальна динаміка прямих іноземних інвестицій з країн - членів ЄС в Україну виглядає останнім часом позитивною. Порівняно з початком 1995 р. їх загальний обсяг збільшився більш як у 6 разів і перевищив 1,4 млрд. дол. США. Найбільший інтерес інвестори з ЄС виявляють до харчової промисловості, внутрішньої торгівлі, машинобудування та металообробки. Проте темпи зростання прямих інвестицій залишаються нестабільними. Загалом регіон ЄС все ще зберігає за собою позицію провідного інвестора в економіку України, проте його частка досить стабільно зменшується: з 45,6 % від загального обсягу прямих інвестицій на початку 1995 р. до 36,6 % - на початок січня 2001 р.

Не найсильнішою складовою економічних відносин України з ЄС виглядає сфера експорту капіталу, без розвитку якого неможливо забезпечити проникнення та закріплення українських компаній на єдиному європейському ринку. Офіційно зареєстровані обсяги такого експорту мізерні - менше 3 млн. дол. США (3 % від загального офіційного обсягу інвестицій з України за кордон) і останнім часом навіть зменшуються. І це при тому, що мільярди доларів, за оцінками експертів, були нелегально вивезені за межі України, у т.ч. в країни ЄС.

Недостатність прямих інвестицій з ЄС в Україну зумовила підвищену її залежність від міжнародних кредитних ресурсів протягом майже всіх 90-х років. Проте останнім часом намітилася тенденція зменшення обсягів непогашеної заборгованості за кредитами ЄС як в абсолютному, так і відносному виразі.

Серед держав-кредиторів з числа членів ЄС у цій сфері провідне місце належить Німеччині, на яку припадає 83,9 % від загальної суми наданих і 83 % - використаних Україною двосторонніх кредитних ліній з регіону Євросоюзу; на Італію відповідно - 6,8 % та 9,1 %, Францію - 6,7 % та 5,3 %, Іспанію - 2,6 % та 2,3 %.

Ринок робочої сили. Офіційна статистика реєструє мізерні переміщення робочої сили між Україною та Євросоюзом, причому переважна частина виїздів українських громадян на роботу у країни ЄС припадає на Грецію. Водночас неофіційна зайнятість українців за кордоном, за оцінками експертів, набагато вища. Більш того, є дані, що занижується й офіційна зайнятість українців за кордоном. Що ж стосується роботи громадян ЄС в Україні, то на кінець 2000 р. їх кількість становила 642 особи.

Привертають до себе увагу процеси поповнення ринку робочої сили за рахунок еміграції з України. При цьому найбільший міграційний потік з України в країни ЄС - 61,4 тис. осіб - протягом 1994-1999 рр. відбувся до Німеччини. Викликає занепокоєння те, що емігрує, як правило, кваліфікована робоча сила, фахівці вищої кваліфікації. Лише через активізацію комплексних внутрішніх реформ можна істотно зменшити масштаби цих небезпечних для України тенденцій.

Цьому має сприяти й ефективне використання технічної допомоги Євросоюзу в питаннях адаптації української економіки і соціальної сфери до стандартів ЄС. На жаль, останніми роками надання Україні цієї допомоги з боку як ЄС, так і країн - його членів скорочується, хоча у 2000 р. тут спостерігалися певні обнадійливі ознаки.

Завданням інтеграції України в європейський економічний і соціальний простір відповідає більш широке й ефективне використання можливостей співробітництва у рамках міжнародних інституцій, передусім Світової організації торгівлі, Міжнародної організації праці, фінансових організацій тощо.

Для інтенсифікації процесу інтеграції в європейський економічний простір потрібно вирішити низку проблемних питань в економічних відносинах з ЄС.

Головною з них є взаємний доступ до ринків. У грудні 1999 р. Європейська Комісія привернула увагу України до 19 першочергових проблемних питань у торговельній сфері. У 2000 р. Україна забезпечила вирішення більшості з них, що було підтверджено європейською стороною.

Нині особлива увага в цій сфері приділяється стимулюванню виробництва автомобілів в Україні та експорту до ЄС металобрухту. Одночасно ініціюються заходи з запобігання виникненню спірних питань у майбутньому. Для цього постійно проводяться консультації з посадовими особами ЄС, представниками ділових кіл, зокрема Європейською асоціацією бізнесу. Прикладом такого позитивного співробітництва є контакти у фармацевтичній галузі та започаткування спільної роботи у справі захисту рослин.

Зі свого боку Україна порушила ряд важливих для неї питань перед країнами - членами ЄС. Сьогодні можна констатувати деякі зрушення в їх вирішенні.

Так, прийняттям Радою ЄС 9 жовтня 2000 р. відповідної постанови завершився переговорний процес стосовно вилучення України з переліку країн з неринковою економікою та поширення на імпорт з неї (у рамках антидемпінгових розслідувань ЄС) порядку визначення "нормальної вартості" згідно з правилами, які застосовуються щодо країн з ринковою економікою.

Важливою подією у відносинах України з ЄС стало підписання у грудні 2000 р. Угоди про торгівлю текстильною продукцією між Україною та Європейським Співтовариством на 2001-2004 рр. без кількісних обмежень. Для підтримки національного виробника та стимулювання розвитку експортного потенціалу України зараз вирішуються проблемні питання розширення квот на експорт української металопродукції.

Водночас слід зауважити, що перспективи полегшення режиму доступу українських експортерів на ринки ЄС значною мірою залежать від отримання Україною повноправного членства у Світовій організації торгівлі. Останнім часом Україна наблизилася до виконання умов вступу до СОТ, що є передумовою започаткування переговорів про подальшу лібералізацію торговельних відносин між Україною та ЄС, включаючи можливість укладення Угоди про вільну торгівлю. Однак питання вступу в СОТ вирішується надто повільно.

Серед актуальних напрямків полегшення доступу українських експортерів на ринки ЄС повинне бути розширення дії для України Загальної системи преференцій ЄС і скорочення застосування до неї різного роду обмежувальних процедур - квотування, ліцензування, антидемпінгових розслідувань.

У зв'язку з цим слід особливо наголосити на необхідності істотного прогресу у доступі України до європейського ринку високотехнологічної продукції. Характерним прикладом відсутності зрушень у цій сфері стала відмова ряду провідних країн - членів ЄС від українського вантажного літака АН-70, незважаючи на очевидні його переваги над європейським аналогом як за технічним рівнем, так і за ціною.

Вище відзначалося зростання "відпливу" в країни - члени ЄС українських вчених та кваліфікованих фахівців з найбільш перспективних галузей науки і техніки. Причому це відбувається за відсутності прийнятного доступу провідних українських наукових організацій до відповідних науково-технічних програм Євросоюзу. Звичайно, така асиметрія у відносинах не може влаштовувати Україну.

Справжнім випробуванням стратегічного партнерства, проголошеного Україною та ЄС, буде дальша політика ЄС у розбудові європейської газотранспортної мережі.

3.3. Розвиток відносин з ЄС у сфері зовнішньої політики,

безпеки, військового та військово-технічного співробітництва

Взаємне визнання інтересів у підтриманні миру, європейської і міжнародної стабільності та безпеки, формуванні нової архітектури безпеки в Європі зближують Україну та ЄС у пошуку спільних відповідей на нові виклики часу в цих сферах.

У зв'язку з цим надзвичайно важливого значення набуває регулярний політичний діалог між Україною та ЄС, що здійснюється на основі УПС. Його основними формами є щорічні саміти, засідання Ради з питань співробітництва, зустрічі Україна - Трійка ЄС на рівнях міністрів закордонних справ та політичних директорів, а також засідання Комітету з питань парламентського співробітництва.

Спільна стратегія ЄС щодо України помітно розширила та поглибила цей діалог.

За рішенням Політичного комітету ЄС, схваленим у січні 2000 р., Україні було надано, зокрема, право приєднання в односторонньому порядку до заяв від імені ЄС, що приймаються в рамках його Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП) або оголошуються в ОБСЄ. У липні 2000 р. Рада ЄС із загальних питань схвалила пропозицію щодо надання Україні можливості приєднання до спільних дій ЄС, а також вироблення Україною та ЄС спільних дій щодо третіх країн і регіонів.

У рамках реалізації "посиленого" політичного діалогу за Спільною стратегією ЄС щодо України було розширено можливості участі українських експертів у засіданнях робочих груп Ради ЄС з питань СЗБП, в т.ч. безпеки, ОБСЄ, експорту звичайних озброєнь, роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення. Активне формування Спільної європейської політики в галузі безпеки та оборони (СЄПБО) ставить перед Україною ще одне важливе питання - визначення її ставлення до розвитку відносин з ЄС у сфері безпеки, військового та військово-технічного співробітництва.

Україна має певні напрацювання у діалозі і співробітництві із Західноєвропейським союзом (ЗЄС). Зокрема, було укладено такі важливі документи, як "Каталог сфер практичного співробітництва між Україною та ЗЄС" та "Співробітництво між Україною і ЗЄС у сфері далеких авіаційно-транспортних перевезень", які сьогодні безпосередньо стосуються формування ЄС, його Спільної європейської політики у галузі безпеки та оборони. Необхідно зберегти і розвинути далі вироблений у цій важливій сфері досвід.

Україна з розумінням ставиться до створення військових сил ЄС, а також сил та засобів швидкого реагування для врегулювання цивільних аспектів кризових ситуацій. З цієї точки зору заслуговує на особливу увагу визначення модальностей щодо можливої участі третіх заінтересованих країн у військових операціях з врегулювання кризових ситуацій під керівництвом ЄС.

У попередньому порядку Україна вже висловлювала свою заінтересованість у можливому залученні підрозділів своїх Збройних Сил, а також створених разом з іншими державами контингентів до європейських сил швидкого реагування, готова розглянути пропозиції щодо можливої їх участі у військових операціях під керівництвом ЄС з врегулювання кризових ситуацій.

Водночас ми вважаємо, що проведення будь-яких миротворчих операцій має здійснюватися за неухильного дотримання відповідних положень Статуту ООН . Це повністю стосується і військових операцій, які могли б проводитися у майбутньому під егідою ЄС.

На четвертому саміті Україна - ЄС у Парижі Україна внесла на розгляд ЄС конкретні пропозиції про зміцнення співробітництва у сфері зовнішньої політики, безпеки, військового та військово-технічного співробітництва.

У концептуальному плані на етапі переходу від партнерства до асоційованого членства Україна пропонує вивести відносини у цій сфері на рівень особливого стратегічного партнерства з ЄС, певною мірою аналогічного особливому партнерству між нею і НАТО. Особливі відносини могли б розвиватися на основі реалізації трьох напрямів, які взаємно доповнюють один одного:

1) створення на основі УПС та на розвиток Спільної стратегії ЄС щодо України і Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу Спеціального комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС у сфері зовнішньої політики, безпеки, військового і військово-технічного співробітництва.

2) поширення на Україну окремих елементів "посиленої стратегії на етапі приєднання" країн - кандидатів до ЄС, зокрема таких, що стосуються СЗБП;

3) укладення на основі ст. 24 Договору про Європейський Союз окремої Угоди про співробітництво у галузі зовнішньої політики, безпеки, військового і військово-технічного співробітництва між Україною та ЄС.

Одним з важливих аспектів європейської інтеграції України є співробітництво з ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ. У свою чергу Спільна стратегія ЄС щодо України визначає цю сферу співробітництва як одну з найважливіших.

Сьогодні цілком очевидно, що такі проблеми, як боротьба з нелегальною міграцією, відмиванням коштів, тероризмом, наркобізнесом, торгівлею людьми, а також митне співробітництво та правова допомога у кримінальних справах, можна успішно розв'язувати лише у тісній співпраці між усіма європейськими країнами.

Геополітичне розташування України зумовлює особливу актуальність для неї на нинішньому етапі проблеми нелегальної міграції. У зв'язку з цим першорядного значення набувають завершення організаційно-правового оформлення східних кордонів нашої держави, організація фінансування процедури депортації нелегальних мігрантів, створення пунктів їх збору та утримання, вдосконалення роботи державних органів, які здійснюють управління і контроль за міграційною ситуацією.

Не менш важливим є питання візової політики. Поширення на країни-кандидати принципів Шенгенських угод та запровадження ними щодо нашої держави візового режиму може значно ускладнити контакти України з цими країнами та процес її європейської інтеграції загалом.

Отже, потрібне продовження діалогу з ЄС, спільний пошук шляхів мінімізації негативних наслідків таких кроків. Зокрема, на першому етапі можна було б добиватися скасування віз для в'їзду до країн ЄС громадян України - власників дипломатичних та службових паспортів.

Актуальним є для України розвиток співпраці з ЄС у сфері боротьбу з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом, протидії міжнародній організованій злочинності та корупції. Одним з першочергових заходів у цьому плані має стати ратифікація Україною Кримінальної та Цивільної конвенцій про боротьбу з корупцією, розроблених у рамках Ради Європи. Триває вивчення можливостей укладення з ЄС договору про співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю.

Необхідно активізувати зусилля у створенні єдиного інформаційного поля боротьби з корупцією та легалізацією незаконно набутих коштів.

Результатом діяльності спільних органів Україна - ЄС стало прийняття рішення про порушення перед Європейською Комісією питання про створення окремих програм допомоги Україні у галузі юстиції та внутрішніх справ. Першочерговими у цьому контексті є надання Євросоюзом допомоги в облаштуванні державного кордону України; організація навчальних програм та інших заходів з метою підвищення кваліфікації представників органів прикордонного контролю України, включаючи питання міграційного та прикордонного контролю за умов Шенгенської зони; використання експертної допомоги для удосконалення системи прикордонного контролю з метою наближення до стандартів ЄС.

Співробітництво з ЄС стає останнім часом дедалі важливішою складовою діяльності органів державної влади України. Для розбудови механізмів внутрішнього забезпечення інтеграції в ЄС Президентом України визначено сфери відповідальності центральних органів виконавчої влади за здійснення завдань, сформульованих у Стратегії інтеграції. Регулярно проводяться засідання Української частини Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС, на яких розглядається хід виконання УПС, затверджуються плани заходів для забезпечення реалізації Стратегії інтеграції України в ЄС , здійснюється моніторинг їх виконання.

У рамках сформованого механізму двостороннього діалогу відбуваються зустрічі на рівні передбачених УПС органів - Ради та Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС, Комітету з питань міжпарламентського співробітництва. У забезпеченні економічного співробітництва важлива роль у координації спільних дій сторін належить шести багатодисциплінарним підкомітетам Комітету з питань співробітництва.

У контексті організаційного забезпечення співпраці:

- забезпечено формування та реалізацію галузевих і регіональних програм співробітництва з ЄС;

- запроваджено механізм координації діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері економічного та соціального співробітництва з ЄС;

- налагоджуються і розвиваються контакти між органами виконавчої влади України та відповідними генеральними директоратами Європейської Комісії.

Важливим напрямком забезпечення процесу інтеграції є підвищення кваліфікації державних службовців, які безпосередньо ним займаються, підготовка кваліфікованих економістів, юристів, політологів тощо, які володіють необхідними знаннями та європейськими мовами.

З цією метою застосовуються нові підходи до освітніх програм, сучасні навчальні технології, практика стажування та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади і місцевого самоврядування. У рамках Програми технічної допомоги ЄС Україні реалізуються програми мовної підготовки державних службовців та фахівців, а також заходи щодо розширення та підвищення якості вивчення мов країн ЄС у середніх та вищих навчальних закладах України.

Слід вказати і на наявність деяких недосконалостей в організації даного процесу.

Це, по-перше, недостатня координація у цій роботі, що потребує підвищення статусу і розширення повноважень урядових структур, на які її покладено.

По-друге, питання європейської інтеграції залишалися до останнього часу поза увагою українських парламентаріїв. Варто подумати над створенням спеціальної координуючої структури з питань європейської інтеграції у складі Верховної Ради.

По-третє, необхідно активізувати зусилля у створенні недержавних інститутів сприяння євроінтеграційним процесам, які взяли б на себе відповідальність за здійснення цього курсу на рівні громадських об'єднань та організацій, творчих спілок тощо.

По-четверте, курс на інтеграцію в ЄС все ще лишається прерогативою центру. Цього недостатньо для умов, коли проголошено тезу "Від Європи держав - до Європи регіонів". Тому акцент має бути перенесений на ширше залучення регіонів до формування та реалізації євроінтеграційної політики.

Наближення законодавства України до законодавства ЄС є одним з основних завдань в реалізації курсу на інтеграцію України до Європейського Союзу. Уже започатковано активну роботу у цьому напрямку: створено Міжвідомчу координаційну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, яка затвердила відповідну концепцію. Створено Центр перекладів актів європейського права, прийнято постанову Уряду "Про порядок опрацювання актів Кабінету Міністрів України, а також проектів законів України і актів Президента України, що подаються Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України і Президентові України, з урахуванням основних положень законодавства ЄС". Для реалізації цього завдання важливе значення матиме прийняття Постанови Верховної Ради України "Про програму гармонізації законодавства України до законодавства ЄС".

Для об'єднання зусиль Верховної Ради, Уряду та Адміністрації Президента України на цьому важливому напрямку створено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Це створило реальний механізм забезпечення врахування положень європейського законодавства при доопрацюванні проектів Податкового, Митного, Цивільного, Антимонопольного кодексів та інших документів, що регулюють правові відносини у сфері інтелектуальної власності, інвестицій, фінансових послуг, стандартизації та сертифікації, охорони праці, захисту прав споживачів, боротьби з організованою злочинністю та нелегальною міграцією.

Водночас у згаданій сфері залишаються невирішені проблеми. Передусім є нагальна необхідність запровадження такого порядку, який унеможливлював би прийняття нормативно-правових актів без урахування законодавства ЄС.

Водночас наближення українського законодавства до нормативних стандартів ЄС не повинно розглядатися як просте механічне перенесення європейських норм. Ідеться про творче впровадження принципів європейського регулювання з урахуванням досягнутого в Україні ступеня зрілості суспільно-економічних відносин та специфіки національного менталітету українського народу.

Виходячи з цього, ефективним інструментом наближення законодавства України до норм ЄС має стати міжпарламентський діалог з Євросоюзом та країнами - його членами, запозичення українськими парламентаріями законотворчого досвіду європейських колег.

Стабільний розвиток відносин Україна-ЄС та виконання взятих Україною зобов'язань значною мірою залежить від адекватного фінансування заходів з інтеграції України до ЄС, як це і передбачено Стратегією та Програмою інтеграції. Очевидно, що без виділення з державного бюджету відповідних коштів неможливо буде не тільки забезпечити виконання УПС, зокрема у сфері адаптації законодавства, а й залучити додаткові ресурси на ці цілі за рахунок технічної допомоги ЄС або окремих країн-донорів.

Розраховуючи видатки державного бюджету, необхідно використовувати досвід держав - асоційованих членів ЄС, де виконання інтеграційних заходів забезпечується цільовим фінансуванням за рахунок коштів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, передбачених у державних бюджетах. Тільки на заходи інституційного плану у цих країнах виділяють по 3-4 % державного бюджету.

Водночас слід виходити з того, що фінансове забезпечення адаптації України до європейських економічних, соціальних і правових стандартів за нинішньої ситуації є досить складним завданням. За обмежених фінансових можливостей державного бюджету слід використовувати всі можливі джерела фінансування, у т.ч. кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів, залучати (з відповідним заохоченням) і кошти вітчизняних інвесторів та бізнесових структур.

При цьому слід також повною мірою використати зобов'язання Європейського Союзу, задекларовані в УПС та Спільній стратегії ЄС щодо України, у частині надання нашій державі відповідної фінансової підтримки та технічної допомоги. Програма технічної допомоги ЄС Україні у 2001-2003 рр. з щорічним бюджетом понад 50 млн. євро буде зосереджуватися на вирішенні таких питань, як розбудова громадянського суспільства, імплементація УПС, розвиток малого та середнього бізнесу, продовження реформи енергетичного сектора, навчання та освіта, охорона здоров'я тощо. У рамках Міждержавної програми та Програми прикордонного співробітництва співпраця зосереджуватиметься на розбудові інфраструктури (енергетичної, транспортної та телекомунікаційної мережі, а також пунктів перетину кордонів) та вжитті комплексних заходів у сфері охорони навколишнього середовища.

Саме тому при проведенні дальших переговорів щодо змісту Програми технічної допомоги ЄС необхідно наполегливіше ставити питання про реалізацію нових проектів, спрямованих на наближення законодавства України до стандартів ЄС.

Загальнонаціональна підтримка курсу інтеграції України до ЄС, усвідомлення суспільством його стратегічного значення можливі лише за умови консолідації зусиль усіх органів державної влади та місцевого самоврядування, демократично орієнтованих політичних сил, засобів масової інформації, освітніх та культурних інституцій, підприємницьких кіл.

У цьому контексті особливої важливості набуває проведення широкомасштабної роз'яснювальної роботи, зокрема розробка та реалізація державної програми інформування громадськості про ситуацію в ЄС, проблеми і здобутки України на шляху європейської інтеграції. Крім усього іншого, потрібна орієнтація засобів масової інформації на висвітлення розвитку відносин між Україною та ЄС, широке і всебічне роз'яснення значення європейського вибору України, забезпечення неупередженого сприйняття громадянами європейської інтеграції, а також регулярного інформування про політичні, економічні та соціальні процеси, що відбуваються у країнах ЄС. Особлива увага має приділятися роботі з регіональними ЗМІ, які справляють вирішальний вплив на формування громадської думки на місцях.

З реалізацією проекту трансляції в Україні інформаційних програм "Євроньюз" населення нашої держави матиме можливість отримувати безпосередньо оперативну інформацію про події у країнах Євросоюзу. Перспективним у зв'язку з цим здається і створення в Україні Європейського інформаційного центру.

З іншого боку, обов'язково повинен бути зворотний зв'язок, тобто активна присутність України в європейському інформаційному просторі з метою формування в Європі позитивного ставлення до її євроінтеграційного курсу.

Важливою складовою цієї роботи є адаптація до європейських стандартів законодавства України з питань, що стосуються інформаційного простору.

Необхідна умова забезпечення громадської підтримки євроінтеграційного курсу - встановлення постійних контактів між журналістськими, бізнесовими, культурними, науковими колами України і держав Євросоюзу та країн-кандидатів, організація візитів, стажувань та обмінів.

Аналіз розвитку відносин України з Європейським Союзом дає підстави для таких висновків:

1. Стратегія інтеграції України в структури Європейського Союзу відповідає життєво важливим інтересам українського народу. Вона залишатиметься пріоритетним напрямом зовнішньополітичного курсу України, визначальним чинником її міжнародної діяльності на тривалу перспективу. На можливості і темпи інтеграції України в ЄС істотним чином впливатиме триваючий процес розширення Євросоюзу та його внутрішньої інституційної реформи.

2. Процес розширення ЄС оцінюється як позитивний для України фактор, що сприятиме розширенню можливостей її співробітництва з Євросоюзом. Водночас у певному сенсі він означатиме для України і небажані зміни в характері її співробітництва з нинішніми країнами-кандидатами в торговельно-економічній, військово-технічній, транспортній, гуманітарній, міграційній сферах. Мінімізація зазначених наслідків є одним з найважливіших завдань у діалозі з ЄС на найближчу перспективу.

3. Успіх курсу України на європейську інтеграцію залежить насамперед від того, наскільки реалістичними, послідовними і ефективними будуть кроки по його реалізації. Це посилює значущість практичних заходів, спрямованих на створення надійної і стабільної основи для поступової, еволюційної інтеграції України до Євросоюзу як рівноправного і конкурентоспроможного члена. Намагання обійти визначені для країн-кандидатів умови або отримати певні послаблення в їх забезпеченні слід розглядати як контрпродуктивні. Це може не лише скомпрометувати мету, яку ми ставимо перед собою, а й завдати серйозної шкоди економіці України.

4. На нинішньому етапі досягнення якісних змін у відносинах між Україною і ЄС залежить від рішучості і спроможності здійснити глибокі економічні, політичні і правові реформи, співвіднесені із завданнями досягнення відповідності копенгагенським критеріям членства в ЄС. Це головна передумова для істотного прискорення темпів розвитку і модернізації економіки країни та її суспільно-політичної системи, скорочення відставання від країн - членів ЄС за рівнями економічного та соціального розвитку та потенціалом участі у міжнародному поділі праці.

5. Прискорити створення передумов для ефективної інтеграції економіки України в структури ЄС можна шляхом концентрації ресурсів на тих ділянках економічної структури, які визначають майбутнє світової економіки і дають змогу забезпечувати не лише скорочення зазначеного відставання, а й випереджаючий розвиток. Така політика має орієнтуватися передусім на створення інституцій, що сприяють генерації та розповсюдженню інновацій, формуванню визначального фактору конкурентоспроможності в сучасній світовій економіці - людського капіталу, на створення рівноправних умов для підвищення конкурентоспроможності українських компаній у відкритому конкурентному середовищі.

До невідкладних завдань належить забезпечення прискореного розвитку передусім в ряді профільних науко- і техноємних галузей, які вже сьогодні демонструють досить високий технологічний рівень і здатність до міжнародної конкуренції, а отже і готовність стати "локомотивами" високотехнологічного зростання.

6. Завдання інтеграції в Європейський Союз об'єктивно потребує від Верховної Ради енергійних кроків у впровадженні ефективно діючих демократичних процедур, інститутів громадянського суспільства, гарантій свободи особистості і свободи слова. Йдеться про підвищення якості законів, забезпечення більшої стабільності і прозорості законодавства, наближення його до європейських правових стандартів. Не менше значення має і радикальне удосконалення практики застосування законодавства.

7. У контексті зміцнення інституційної основи відносин Україна - ЄС пріоритетним завданням виступає імплементація Угоди про партнерство і співробітництво , а також Стратегії та Програми інтеграції України до Євросоюзу. Необхідно активізувати зусилля, спрямовані на вступ України до СОТ на прийнятних для неї умовах.

8. Потребують уважного аналізу процеси інтеграції в ЄС країн першої хвилі розширення. Ми маємо вчитися на їх успіхах і робити правильні висновки з їхніх помилок. Необхідно також уважно відслідковувати тенденції розвитку та інституційного реформування Євросоюзу, пропускаючи крізь призму національних інтересів такі з них, як посилення наднаціональних органів, делегування їм частини державного суверенітету.

З метою прискорення розвитку та якісного піднесення рівня відносин між Україною та Європейським Союзом необхідно реалізувати на практиці комплекс заходів невідкладного та перспективного порядку.

До невідкладних заходів відносяться:

- проведення між Україною та ЄС переговорів з питань можливого уточнення і доповнення положень чинної Угоди про партнерство і співробітництво , у т.ч. з метою мінімізації можливих негативних наслідків для України нинішнього етапу розширення Євросоюзу;

- започаткування переговорів щодо лібералізації торгівлі з ЄС у тих секторах, які становлять стратегічний інтерес для України, і полегшення доступу українських експортерів на ринки ЄС (включаючи розширення для України дії Загальної системи преференцій ЄС, режиму її доступу до європейського ринку високотехнологічної продукції, доступу українських наукових організацій до відповідних науково-технічних програм Євросоюзу та регулювання умов працевлаштування українських вчених і кваліфікованих фахівців в країнах - членах ЄС);

- вивчення можливостей укладення з ЄС угоди про співробітництво в галузі зовнішньої політики, безпеки, військового та військово-технічного співробітництва, а також договору про співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю;

- удосконалення механізму державного управління процесом інтеграції України в ЄС; з цією метою в рамках проведення адміністративної реформи підвищити статус і повноваження структур Уряду, які відповідають за координацію діяльності органів державної виконавчої влади в цій сфері, запровадивши посаду міністра з питань європейської інтеграції;

- розгляд можливостей створення в рамках Верховної Ради України спеціальної координуючої структури з питань наближення українського законодавства до європейських правових норм;

- розширення соціальної і політичної бази підтримки євроінтеграційного курсу України за рахунок створення недержавних інститутів на рівні громадських об'єднань, творчих спілок; розробка механізмів активнішого залучення регіонів України до формування і реалізації євроінтеграційної політики, цільового фінансування інтеграційних заходів за рахунок коштів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, передбачених у державних бюджетах, а також порядку залучення на вказані цілі коштів місцевих бюджетів та позабюджетних фондів, вітчизняних підприємців.

Пропозиції до перспективних заходів:

- опрацювати у першому півріччі 2001 р. програму дій, спрямованих на отримання Україною у середньостроковій перспективі статусу асоційованого члена ЄС;

- розробити узгоджені з Євросоюзом заходи, які має здійснити Україна для формування умов для створення зони вільної торгівлі з ЄС;

- здійснити комплекс заходів щодо поетапного наближення законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення виконання законодавчих актів;

- вивести відносини з ЄС у сфері зовнішньої політики, безпеки, військового та військово-технічного співробітництва на рівень особливого стратегічного партнерства.

Євроінтеграційний курс є невід'ємною складовою демократичних та економічних реформ, які відбуваються в нашій державі. У свою чергу результативність цих перетворень безпосередньо пов'язана з реалізацією європейського вибору України. Усвідомлення цього взаємозв'язку має стати для українського суспільства потужним консолідуючим фактором, стимулом для активного і динамічного поступу обраним шляхом.

Трансформаційні процеси в Україні супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилися питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об'єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Порівняно низька вартість запозичень, які вони надають, значущість їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права.

У період післякризового розвитку, коли стадію входження нашої держави в міжнародну фінансову систему можна вважати завершеною, потрібне вдосконалення механізмів такого співробітництва. В їх основі мають залишатися національні економічні інтереси, потреби дальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети.

Ініціатором удосконалення цих взаємовідносин має бути українська сторона, що ставить перед Урядом вимогу чітко окреслити та обгрунтувати не лише оптимальні потреби у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетні сфери та необхідні умови ефективного їх використання.

При цьому слід мати на увазі і те, що співпраця, насамперед з Міжнародним валютним фондом, розглядається світовою фінансовою спільнотою як фактор довіри, підтвердження кредитоспроможності держави. Водночас не можна допустити, щоб стосунки з міжнародними фінансовими інституціями звелися до дріб'язкової опіки з їхнього боку. Головне - забезпечувати розв'язання за допомогою одержаних кредитів проблем стратегічного порядку. Що стосується визначення механізмів та інструментарію стратегії і тактики економічних перетворень, то це теж прерогатива української сторони.

Практика використання Урядом та НБУ запозичених коштів має бути максимально прозорою. Ситуація, що склалася у 1997-1998 рр., коли невиважена фінансова політика призвела до фактичної втрати валютних резервів НБУ, засвідчує, що у цій справі ще залишається багато недоліків, організаційно невідпрацьованих питань. Це зобов'язує Кабінет Міністрів і Національний банк прискорити обгрунтування оптимального алгоритму взаємовідносин з міжнародними фінансовими інституціями та практичних дій у сфері державних запозичень.

З приєднанням України у 1992 р. до найвпливовіших міжнародних фінансових інституцій - МВФ і Світового банку та провідної регіональної фінансової установи - ЄБРР розпочато інтеграцію у світову фінансову систему.

Взаємовідносини з МВФ. У співпраці України з Міжнародним валютним фондом можна виділити три етапи.

Перший етап (1994-1995 рр.) характеризується наданням МВФ кредитів за програмою системної трансформаційної позики (STF) в сумі 742 млн. дол. для підтримки платіжного балансу України. Труднощі з ним виникли внаслідок загострення економічної кризи та змін у структурі і цінових умовах зовнішньої торгівлі, основною з яких став перехід до світових цін на енергоносії.

На другому етапі (1995-1998 рр.) було реалізовано три програми "Стенд-бай", затверджені в обсязі 2185,5 млн. дол. Ці кредити призначалися для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Завдяки реалізації двох перших програм наша держава отримала доступ на світові ринки капіталу, а за третьою в серпні 1997 р. було відкрито кредитну лінію терміном на один рік на загальну суму 542 млн. дол. Україна отримала лише 242,2 млн. дол., оскільки у березні 1998 р. МВФ відмовив у наданні чергових траншів через порушення Урядом окремих показників Меморандуму економічної політики, зокрема дефіциту державного бюджету.

Основною проблемою цього періоду стала фінансова криза у вересні 1998 р. Надання МВФ своєчасної допомоги Україні дозволило здійснити поступову девальвацію гривні й уникнути її обвалу з непередбачуваними для банківської системи наслідками. Разом з тим у політиці Уряду та НБУ щодо підтримки стабільності національної грошової одиниці були суттєві протиріччя. Її штучно завищений обмінний курс підтримувався надвисокими відсотковими ставками за державними цінними паперами для масштабного залучення іноземного капіталу на ринок ОВДП. Під тиском короткотермінових завдань Уряд не враховував можливих наслідків поспішної лібералізації ринку капіталів для портфельних інвесторів. У II півріччі 1997 р. напрям руху іноземного капіталу, спекулятивного за своєю сутністю, змінився на зворотний під впливом подій на міжнародних ринках. Компенсаційним джерелом фінансування його відпливу стали валютні резерви НБУ, рівень яких за 1998 р. зменшився майже на 2 млрд. дол. (з 2,34 млрд. дол. на кінець 1997 р. до 0,76 млрд. дол. на кінець 1998 р.).

Третій етап (1998-2001 рр.) розпочався з вересня 1998 р. запровадженням трирічної Програми розширеного фінансування (EFF), якою передбачено надання позики загальною сумою 2,226 млрд. дол. Головна її мета - сприяння макроекономічній стабілізації в Україні і виходу на позитивну економічну динаміку, забезпечення протягом 2001-2005 рр. щорічних темпів зростання реального ВВП на рівні не менше 4-5 %. На 1 січня 2001 р. у рамках цієї програми отримано понад 1 млрд. дол., які пішли на поповнення валютних резервів НБУ. За період співпраці з МВФ наша держава отримала від нього кредитів на загальну суму 3,5 млрд. дол.