Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.

Нинішній стан усіх без винятку галузей ПЕК характеризується кризовими явищами, обумовленими передусім загальною економічною ситуацією в Україні.

У 2000 р. обсяги виробництва скоротилися порівняно з 1991 р. в усіх енергетичних галузях: виробництво електроенергії складало 169,5 млрд. кВт-год., або 61 % від рівня 1991 р., видобуток нафти (разом з газовим конденсатом) - 3,69 млн. т (75 %), природного газу - 17,89 млрд. куб. м (73 %).

Але найбільше падіння обсягів виробництва відбулося у вугільній промисловості. Найменший видобуток вугілля спостерігався у 1996 р.: він становив 70,5 млн. т, або 52 % від обсягів 1991 р. У подальшому вуглевидобування дещо зросло і в 2000 р. досягло 81,05 млн. т (біля 60 %).

Причинами цього стали:

- відсутність осмисленої, цілеспрямованої політики щодо реформування галузі, її комерціалізації, переведення на засади конкурентно-ринкових відносин. Дається взнаки високий рівень тінізації економічних відносин, пов'язаних із функціонуванням ПЕК;

- хронічний дефіцит коштів, криза платежів та бартеризація розрахунків, необгрунтована податкова та амортизаційна політика. Зростання частки фізично зношених та морально застарілих основних фондів обумовило стагнацію виробництва та погіршення основних економічних показників. Практично всі енергетичні галузі не мали можливості підтримувати устаткування в нормальному технологічному стані - проводити ремонти, закуповувати запчастини, матеріали тощо;

- перманентне і хаотичне реформування системи управління ПЕК, занадто часті зміни, що відбувалися в керівництві галузі, впровадження ринкових механізмів регулювання діяльності в умовах відсутності або недосконалості законодавчої бази, що призводять до зниження керованості та ефективності діяльності підприємств;

- значна монопольна залежність від імпорту енергоносіїв з Росії обумовлює сплату за природний газ і нафту необгрунтовано високої ціни, яка важким тягарем лягає на енергетичні галузі;

- незадовільне наукове забезпечення ПЕК.

Протягом останніх 10 років у галузі практично не проводилися відновлення та реконструкція основного устаткування. Внаслідок цього 96 % обладнання теплових електростанцій (ТЕС) вже відпрацювали свій ресурс, 73 % - перевищили граничний. Зараз із 36 млн. кВт потужності ТЕС тільки 17 млн. кВт можуть нести навантаження, інші потребують ремонту або реконструкції. Фактично відбувається "спрацювання" енергетики, тобто повне її фізичне зношення. Енергосистема України вже сьогодні (навіть за наявності палива) не в змозі забезпечити споживачів тими обсягами електроенергії, яких вони потребують. Розрахунки показують, що якщо не забезпечити відновлення генерації, то вже в 2005 р. дефіцит робочої потужності в енергосистемі України становитиме 7-10 млн. кВт, в 2010 р. в ній працюватимуть в основному лише АЕС та ГЕС, а починаючи з 2020 р. практично всю електроенергію Україна змушена буде імпортувати, що, безумовно, стане загрозою її державному суверенітету.

В усіх паливних галузях ПЕК спостерігається схожа ситуація - старіння основних фондів, зменшення загальних виробничих потужностей, зниження ефективності виробничої діяльності, економічних показників та ін.

Протягом всіх років незалежності транзитні газо- та нафтопроводи "заробляли" для країни значні кошти. Тільки в рахунок оплати роботи транзитних магістральних газопроводів Україна щорічно отримувала біля 30 млрд. куб. м газу вартістю біля 2,4 млрд. дол. США. Однак газова галузь за цю роботу практично нічого не отримувала.

ПЕК дотував "штучно дешевими" енергоносіями практично всі галузі економіки, у т.ч. експортоспроможні (металургія, сільське господарство та ін.), завдяки чому вони могли конкурувати на світових ринках. Фактично експортний потенціал країни багато в чому забезпечувався за рахунок ПЕК.

За минулі два роки у роботі паливно-енергетичного комплексу сталися певні позитивні зрушення. Зі створенням Міністерства палива та енергетики було організаційно завершене реформування системи органів державного управління галуззю, істотно знижено бартеризацію та негрошові форми розрахунків. Це сприяло збільшенню надходжень коштів від споживачів та деякому поліпшенню фінансового стану енергетичних компаній. Уперше за останні роки атомні електростанції України своєчасно і в достатній кількості отримали свіже ядерне паливо; НАЕК "Енергоатом" погасила борги попередніх років перед концерном "ТВЕЛ". Поступово даються взнаки здійснені у попередні роки заходи з енергозбереження: енергоємність ВВП у 2000 р. порівняно з попереднім роком скоротилася на 3 %.

Тяжким випробовуванням для енергосистеми України стало стихійне лихо, обумовлене небувалим зледенінням та аваріями електричних мереж у південно-західних областях у листопаді 2000 р. Стихія завдала великих пошкоджень та збитків. Але в цій ситуації українська енергосистема зберегла свої функціональні можливості. Своєчасно спрацювала автоматика атомних електростанцій, які були виведені з роботи через пошкодження ліній електропередач. Оперативність роботи диспетчерських служб та введення в роботу резервних вугільних енергоблоків врятували енергосистему України від розпаду.

Енергетична незалежність багато в чому визначає рівень національної безпеки. На сьогодні рівень енергетичної безпеки нашої країни критично низький. Обумовлене це не тим, що власними природними енергоресурсами Україна забезпечує свої потреби приблизно на 47 % (паливними - на 37 %). Більшість країн світу має такий або навіть гірший рівень енергетичної самозабезпеченості. Проблема полягає в іншому - в монопольному характері залежності енергетики України від імпорту.

Досвід та практика забезпечення імпортованими енергоресурсами в розвинених країнах свідчать про те, що воно повинно здійснюватись щонайменше з трьох - чотирьох незалежних та стабільних джерел. Небезпечна ситуація, коли біля 78 % всього споживаного в країні газу постачається з території однієї держави, повною мірою себе ще не проявила. Єдиною причиною, що стримує катастрофу, є монопольне становище України по відношенню до Росії у транспортуванні російського газу в Західну Європу (біля 90 % експортних поставок газу Росія реалізує через українські транзитні газопроводи).

Останнім часом Росія здійснює ряд заходів щодо прокладення нових експортних газопроводів у Західну Європу в обхід України. Підвищена увага до цих подій обумовлена в основному негативною перспективою зменшення обсягів транзиту газу через українську територію та відповідного зменшення його оплати. Поза увагою залишається те, що після спорудження Росією обхідних газопроводів Україна втратить монополію на транзит російського газу, яка досі певною мірою стримувала реалізацію можливостей Росії як монопольного постачальника природного газу в Україну. Про перспективу подальшого стану за таких умов свідчать наступні дані: з моменту здобуття незалежності Україна платила Росії за природний газ за цінами, які в 2,5-3 рази перевищують ціни для країн Західної Європи (з урахуванням витрат на його транспортування). За цей період збитки України склали декілька мільярдів доларів США.

Закупівля великих обсягів природного газу за високими цінами важким тягарем лягає на економіку країни. У майбутньому за умов збереження монополізму на постачання газу в Україну і спорудження обхідних газопроводів один цей фактор в змозі повністю зруйнувати економіку, оскільки за таких умов ціни на газ можуть бути ще суттєво підвищені.

Тому на сьогодні немає іншого напрямку забезпечення енергетичної та національної безпеки, окрім вирішення проблеми диверсифікації джерел постачання природного газу в Україну. Реалізація такої стратегії потребує значних коштів, однак їх обсяги значно менші за збитки, яких ми вже зазнали, і набагато менші за майбутні втрати.

Для виходу енергетики країни із кризового стану потрібно визначити найбільш важливі проблеми, ефективне вирішення яких надасть можливість розпочати розв'язання стратегічних, довгострокових завдань функціонування та розвитку енергетики.

Найбільш пріоритетними з них є наступні:

1. Реконструкція вугільних енергоблоків ТЕС та їх підтримка у працездатному стані. У найближчі два - три роки за рахунок реалізації найменш витратних заходів (обсяг інвестицій 50-100 дол. США на кВт) необхідно забезпечити реконструкцію енергоблоків на вугільних ТЕС загальною потужністю 4-6 млн. кВт.

2. Приведення до технічно прийнятного рівня системоутворюючих та розподільчих мереж, підстанцій. Сьогодні забезпечується виконання лише 20 % необхідних робіт з розвитку та забезпечення працездатності електричних мереж. Їх стан обумовлює невідкладну потребу у забезпеченні:

- заміни в системоутворюючих мережах електроустаткування підстанцій напругою 220 кВ (40 % якого повністю спрацьоване), повітряних ліній електропередач (ПЛЕП) напругою 330 кВ і 220 кВ (потребують заміни відповідно 12 % та 56 % від їх загальної довжини);

- заміни в розподільчих мережах значної частини ПЛЕП напругою 0,4-150 кВ (у т.ч. невідкладної - близько 10 % ПЛЕП) та кабельних ліній електропередач (більш ніж 25 % відпрацювало свій ресурс);

- прискореного розвитку мереж 35-110 кВ;

- підвищення рівня компенсації реактивної потужності як безпосередньо в енергосистемі, так і у споживачів (сьогодні тільки 18 % ПЛЕП напругою 0,4-150 кВ оснащені компенсуючими пристроями).

3. Нарощування маневрових можливостей енергосистеми за рахунок добудови Дністровської та Ташлицької гідроакумулюючих електростанцій, спорудження енергоблоків з котлами на циркулюючому киплячому шарі, надбудови газових турбін.

4. Введення в роботу двох енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС.

5. Широке впровадження сучасних комунікацій, систем збирання та обробки інформації, управління, захисту. За порівняно невеликих витрат інформатизація галузі дозволяє забезпечити не лише надійну та ефективну роботу ПЕК (навіть на зношеному та застарілому обладнанні), а й поступове переведення його на якісно новий технологічний рівень.

6. Перехід Об'єднаної енергетичної системи України на паралельну роботу з Єдиною енергетичною системою Росії, а надалі - з енергосистемами інших країн, зокрема ЄЕС.

7. Розширення експорту та транзиту електричної енергії як основного джерела валютних надходжень для галузі.

8. Завершення комплексного аналізу безпеки діючих та споруджуваних енергоблоків АЕС і перехід на міжнародну систему ліцензування та реалізації програм модернізації обладнання для підвищення надійності їх експлуатації.

9. Забезпечення потреб в енергетичному та електротехнічному обладнанні в основному вітчизняного виробництва, а також за рахунок розширення зовнішньоекономічних зв'язків, створення спільних підприємств, використання інших інструментів (зокрема - лізингу).

10. Зменшення шкідливих викидів, поліпшення стану повітряного та водного басейнів.

Невідкладні та першочергові заходи, що мають бути здійснені в паливному комплексі України, включають:

1. Розширення пошукових робіт на нафту і газ, прискорення освоєння нових родовищ. Необхідно забезпечити у найближчі 4-5 років щорічний приріст видобутку нафти - 0,4-0,6 млн. т, природного газу - 2-3 млрд. куб. м.

2. Збільшення видобутку вугілля при поліпшенні його якості за рахунок повнішого використання наявних потужностей вуглевидобувних підприємств (нині їх завантаження не перевищує 70-75 %) та збагачення вугілля. Простої більшості вуглезбагачувальних фабрик та постачання на ТЕС низькоякісного вугілля призводять до значних перевитрат на перевезення породи і збільшення споживання дорогого імпортного палива (природного газу та мазуту), знижує маневрові можливості енергоблоків, прискорює їх фізичне зношення.

3. Модернізація та реконструкція системи нафто- та газопроводів для підвищення надійності її роботи, розширення транзитних можливостей, поліпшення техніко-економічних показників. Проведення діагностичних обстежень технічного стану устаткування компресорних станцій та лінійної частини магістральних нафтогазопроводів, їх ремонту, реконструкції, заміни газоперекачувальних агрегатів на більш сучасні з підвищеним коефіцієнтом корисної дії.

4. Підвищення глибини переробки нафти за рахунок технічного переозброєння нафтопереробних заводів країни.

Назріла потреба у створенні спеціальних фінансових механізмів для забезпечення розвитку ПЕК, за допомогою яких будуть інвестуватися контрольовані державою енергетичні підприємства. Накопичення відповідних ресурсів могло б забезпечуватися за рахунок цільових надбавок до тарифів та роздрібних цін на енергоносії зі зменшенням на цю суму розміру оподатковуваного прибутку, а також за рахунок державних кредитних ресурсів, реінвестування державної частки прибутку від діяльності підприємств галузі.

За попередніми розрахунками, розміри таких цільових надбавок, зокрема до тарифів на електроенергію, складатимуть від 2,2 до 6,7 коп. за кВт-год. При інвестуванні проектів розвитку підприємств ПЕК за рахунок цих коштів частка держави в їх статутному фонді повинна збільшуватися відповідно до обсягів вкладених інвестицій.

Потребує суттєвого вдосконалення система формування та структура цін і тарифів. Вона повинна враховувати рівні та режими енергоспоживання, вимоги до надійності енергопостачання, забезпечувати можливість повного покриття поточних витрат та самовідтворення галузей ПЕК, достатність для цього обігових коштів тощо.

Передумовою стабільної роботи енергетичного сектора є своєчасна і повна оплата бюджетними установами та організаціями вартості спожитих енергоносіїв, фінансування з бюджету пільг та субсидій, які надаються окремим верствам населення. Фактично це означатиме формування держзамовлення на певні обсяги енергоносіїв, для чого у відповідних бюджетах треба передбачати необхідні кошти.

Значну увагу в короткостроковій перспективі необхідно присвятити проблемі боргів. Зараз дебіторська та кредиторська заборгованість енергетичних компаній обчислюється мільярдами гривень, значна частина підприємств ПЕК практично є банкрутами. Розпочався процес передачі за борги майна енергетичних компаній у власність комерційних і негалузевих структур, що вже призводить до вкрай негативних наслідків. У багатьох випадках створюється штучна заборгованість підприємств ПЕК, за допомогою якої здійснюється їх "тіньова" приватизація.

Уже втрачено значні активи, які через прострочення терміну позовної давності вже не можуть бути повернуті. Тому далі зволікати з розв'язанням проблеми боргів неприпустимо, вона потребує активного втручання з боку Уряду.

Особливого значення набувають питання реформування відносин власності та приватизація. Світовий досвід надає широкий вибір можливостей та послідовності дій при побудові нової системи управління в ПЕК. Енергетика значною мірою визначає національну безпеку країни, тому у формуванні нової системи відносин власності в ПЕК слід обов'язково передбачити ефективні важелі державного впливу. Водночас не можна допустити надмірної зарегульованості ПЕК, що суперечило б принципам ринкової економіки і гальмувало використання її переваг.

Сьогодні рівень приватизації ПЕК значно нижчий, ніж в інших галузях. У паливній промисловості частка приватизованих підприємств удвічі, а у електроенергетиці майже в 3,5 раза менша, ніж в середньому у промисловості. Приватизовано значною мірою тільки підприємства газо- та нафтозбуту, певною мірою - лише сім державних акціонерних енергопостачальних компаній (обленерго). Глибина приватизації решти енергогенеруючих та енергопостачальних компаній та ВАТ "Укрнафта" не перевищує 49 %.

Недосконалість, неповнота і фрагментарність правового поля у сфері ПЕК не дають поки що можливості ефективно регулювати ринкові відносини. Прорахунки Уряду у проведенні приватизації об'єктів електроенергетики призвели до значних втрат для держави, допущено перехід ряду цих об'єктів під контроль компаній, які не мали досвіду управління такими структурами, а головне - достатніх фінансових ресурсів для їх реконструкції. Замість очікуваних інвестицій і сучасного менеджменту розпочався хаотичний процес монополізації комерційними та фінансовими структурами регіональних ринків. У результаті вкрай ускладнилося енергозабезпечення окремих регіонів України.

Це примушує вносити корективи в умови діяльності вже приватизованих компаній, що знижує інтерес потенційних стратегічних інвесторів до об'єктів енергетики.

Прискорюючи темпи приватизації об'єктів ПЕК, Уряд повинен забезпечити інформаційну відкритість цього процесу, проводити приватизацію тільки за грошові кошти, забезпечувати прихід приватних власників, які мали б довготермінову зацікавленість у розвитку приватизованих об'єктів та були спроможні гарантувати ефективне управління ними. Слід поступово скоротити перелік підприємств, що не підлягають приватизації, та кількість ВАТ, пакети акцій яких закріплені у державній власності. Отриману частину коштів від приватизації необхідно залучати виключно до розвитку та структурної перебудови ПЕК. Хоча певні кроки для ослаблення управлінської корупції та легалізації "тіньової" економіки в ПЕК уже зроблено, потрібні конкретні зусилля Уряду у даному напрямі, а Верховній Раді слід забезпечити законодавчу базу вирішення цієї проблеми.

До невідкладних завдань урядових структур належать обгрунтоване визначення умов функціонування газотранспортної системи України, залучення до участі в її експлуатації іноземних компаній.

В атомній енергетиці головну увагу слід зосередити на організаційно-структурній перебудові НАЕК "Енергоатом", впорядкуванні відносин між нею та атомними електростанціями, створення у перспективі на базі компанії вертикально інтегрованої структури холдингового типу, яка може бути корпоратизована і частково приватизована із збереженням державного контролю за її діяльністю.

Першорядної уваги Уряду потребує створення ефективної системи управління власністю, яка залишається у держави, зокрема природними монополіями. На зміну нинішній практиці, яка базується в основному на адміністративному втручанні в їхню діяльність, мають прийти інструменти управління через державні контрольні пакети акцій, удосконалення правил енергетичних ринків та принципів діяльності контролюючого органу - Національної комісії регулювання електроенергетики.

Необхідно припинити адміністративне втручання, насамперед з боку місцевої влади, в оперативно-господарську діяльність уже приватизованих компаній з одночасним посиленням регулюючими органами (Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольним комітетом) державного контролю за постприватизаційним рухом значних пакетів акцій підприємств, які мають стратегічне значення. Це дасть змогу запобігти розпорошенню пакетів акцій та втраті відповідальності покупця за стан справ у приватизованій компанії або надмірній концентрації акцій для посилення монопольного впливу на ринки.

Вкрай неефективна структура енергоспоживання, успадкована Україною від СРСР, за роки незалежності не тільки не покращилася, а навпаки, суттєво погіршилася. Зараз наша держава є чи не єдиною у світі, де структура паливноенергетичних балансів (ПЕБ) лягає таким важким тягарем на економіку, що може призвести до її руйнації і навіть до втрати державного суверенітету.

Провідні країни світу забезпечують вигідні для себе структури енергоспоживання та ПЕБ шляхом створення ефективних енергетичних стратегій та законодавства, що сприяє їх реалізації. В основу цих стратегій покладено орієнтацію на використання власних енергетичних ресурсів.

США приблизно рівномірно споживають вугілля, газ та нафту, оскільки ці ресурси забезпечені в основному їх власним видобутком; Великобританія будує свою енергетику передусім на природному газі, який вона добуває у великій кількості; у Канаді переважає гідроенергія - за цим показником вона є світовим лідером. У Росії внутрішнє енергоспоживання зорієнтоване переважно на природний газ при помірному використанні вугілля та нафти, що адекватно відповідає обсягам їх видобутку та експорту.

Японія і Франція незначну природну забезпеченість первинними паливно-енергетичними ресурсами частково компенсують використанням умовно національного енергоресурсу - ядерного палива.

З точки зору формування структури ПЕБ для України показовими є Китай і Польща. Вони також мають відносно великі поклади та обсяги видобутку вугілля і значно менші - нафти та газу. Своє досить значне енергоспоживання Китай на 70,5 % забезпечує за рахунок вугілля (власний видобуток газу складає 16 млрд. куб. м, нафти - 140 млн. т). Багато в чому ця структура схожа на ПЕБ Польщі: висока частка вугілля, обумовлена тим же фактором - наявністю якісного та дешевого власного вугілля і відносно невеликими обсягами інших первинних енергоносіїв.

Така структура ПЕБ могла б певною мірою бути зразком для його трансформації в Україні, де основним первинним ресурсом є природний газ. Питома вага цього енергоносія з 1975 р. постійно зростала, особливо в роки незалежності: у 1991 р. вона складала 40 %, у 2000 р. - майже 45 %. За абсолютними обсягами імпорту природного газу (близько 60 млрд. куб. м щорічно) Україна посідає одне з перших місць у світі, значно перевершуючи за цим показником США та Великобританію.

Даний процес розвивався всупереч тому, що в усі часи домінуючим енергоресурсом (за його запасами) для нас завжди було вугілля, якого вистачить ще на сотні років.

Жодна країна світу не будує свою енергетичну стратегію на імпортованому паливі, ігноруючи власні енергоносії. В Україні ж зберігається парадоксальна ситуація, коли обсяги споживання природного газу (переважно імпортованого) в 1,7 раза більші за обсяги споживання вугілля (переважно власного видобутку) і майже удвічі перевищують його питому вагу у світовому паливно-енергетичному балансі.

Порівняльний аналіз структури енергоспоживання у промислово розвинених країнах світу показує, що структура ПЕБ в Україні економічно недоцільна і, більше того, загрозлива для її енергетичної та національної безпеки.

Звідси випливає невідкладна потреба в істотному зменшенні абсолютних обсягів і питомої ваги споживання природного газу з одночасним зміщенням акцентів у бік використання вугілля як основного (власного) енергетичного ресурсу.

Це може бути забезпечене зростанням власного видобутку вугілля, а за певних умов - і частковим його імпортом, оскільки світовий ринок цього виду палива є конкурентним і йому не загрожує монополізація. Така трансформація ПЕБ не тільки сприятиме оздоровленню загальної економічної ситуації в країні, а й набагато зменшить потребу у валютних коштах. Крім того, збільшиться кількість робочих місць, суттєво поліпшиться соціальна ситуація загалом.

Розроблена у 1996 р. Комплексна державна програма енергозбереження України обгрунтувала вагомий потенціал енергозбереження, який на 2010 р. оцінюється у середньому близько 86 млн. т умовного палива. Завдяки скороченню споживання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) за рахунок енергозбереження можна майже подвоїти власні паливні можливості країни. Тільки проведення маловитратних короткотермінових організаційно-технічних заходів дозволить у найближчі півтора-два роки забезпечити щорічну економію 12-14 млн. т умовного палива.

Реалізація цих завдань має бути поставлена в центр уваги Уряду. Поки що у країні не розроблено дієвого економічного механізму стимулювання інвестування, запровадження енергоефективних та енергозаощаджуючих програм, не створено системи надійного фінансового забезпечення програми. Більше того, ліквідовано загальнодержавний позабюджетний фонд енергозбереження, а погіршення інвестиційного клімату призвело до майже повного припинення припливу капіталу в рамках міжнародного співробітництва. Продовжує даватися взнаки відсутність належного законодавчого забезпечення цієї роботи.

Криза платежів значно загальмувала застосування цінового фактора у процесі підвищення ефективності використання енергоресурсів.

Великої шкоди справі енергозбереження завдає наявність потужного (до 50 % від ВВП) "тіньового" сектора економіки. Енерго-, електро- та теплоємність ВВП продовжує залишатися непомірно високою. Ще негативнішим є вплив "тіньового" фактора на характер використання енергоресурсів. Підприємства, які працюють у "тіньовому" секторі, отримують надприбутки і не зацікавлені в ощадливому використанні ПЕР.

Економічна та енергетична кризи 90-х років суттєво вплинули на ефективність використання енергоресурсів в окремих галузях економіки України. Якщо ВВП за 1990-2000 рр. зменшився на 57 % - головним чином за рахунок зниження обсягів виробництва промислових, сільськогосподарських товарів та будівництва, - то споживання первинних енергоресурсів скоротилося на 43,3 %. Тобто темпи зменшення ВВП випереджали темпи скорочення споживання первинних енергоресурсів, що призвело до помітних змін у показниках енергетичної ефективності. Енергоємність ВВП за останнє десятиріччя збільшилася (з урахуванням споживання первинних ресурсів) на 33 %.

Програмою енергозбереження передбачено, що у 2005 р. енергоємність ВВП повинна зменшитися до 1,65-1,70 кг у. п. на одну гривню, у 2010 р. - до 1,26-1,43 кг.

Аналіз динаміки енергоємності ВВП засвідчує, що з 1997 р. відбувається стабілізація цього показника з урахуванням обсягів споживання первинних енергоресурсів. Така ж тенденція спостерігається у показниках паливоємності з 1998 р., електроємності - з 2000 р. Поступово починають діяти програми енергозбереження в окремих галузях та регіонах, активізується запровадження засобів контролю та обліку споживання енергоресурсів, а також реалізація на рівні підприємств маловитратних заходів енергозбереження.

Пріоритетними напрямами скорочення енергоспоживання в галузях економіки є запровадження нових та удосконалення наявних енергозберігаючих технологій і устаткування, зменшення матеріалоємності продукції; підвищення рівня і якості використання вторинних енергоресурсів; удосконалення обліку та контролю за витратами енергоресурсів тощо. Згідно з уточненим аналізом і розрахунками обсяги галузевого енергозбереження у 2005 р. мають скласти 39-43,7 млн. т у. п., у 2010 р. - 49-58,1 млн. т. У міжгалузевому енергозбереженні ці показники розраховані відповідно на рівні 19,7-22 і 28,7-35,2 млн. т.

Прискорене впровадження енергозберігаючої техніки і технологій слід забезпечувати такими економічними заходами та механізмами:

- фінансування енергозберігаючих проектів за рахунок спеціальних видатків з державного та місцевих бюджетів на енергозбереження;

- виділення певної частини загальнодержавного інноваційного фонду на фінансування енергозберігаючих проектів з наданням пільгових кредитів та позик;

- комерціалізація енергозбереження, розширення можливостей контрактної системи завдяки лізинговим операціям, перформанс-контрактингу та концесіям;

- ціноутворення на основі збалансування попиту та пропозиції, диференціація тарифів на енергоносії з урахуванням пори року та обсягів споживання;

- депозитна передплата та заборона безоплатного відпуску енергоносіїв;

- запровадження економічних стимулів енергозбереження (премії, штрафи, адміністративна та фінансова відповідальність).

Реалізація першочергових енергозберігаючих заходів технологічного характеру має забезпечити на кінець 2004 р. щорічну економію паливно-енергетичних ресурсів у межах 20,3 млн. т у. п.

Орієнтовна вартість зекономлених за 2001-2004 рр. енергоресурсів складе близько 8,5 млрд. грн., що перевищує необхідні обсяги інвестицій для їх реалізації, які дорівнюють 6,5 млрд. грн.

Існують нагальна потреба та об'єктивні умови для того, щоб на порозі нового тисячоліття ставити питання про перехід енергетики нашої країни на шлях сталого розвитку, всебічно проаналізувати стан, головні цілі, проблеми та пріоритети розбудови вітчизняного ПЕК в рамках світової енергосистеми.

Вирішення цієї проблеми вимагає докорінної зміни суспільних поглядів та позицій, переоцінки цінностей, принципів взаємовідносин людини і природи у цій сфері. Нова енергетична доктрина повинна кардинально відрізнятися від попередньої моделі кількісного розвитку енергетики і спрямовуватися насамперед на реалізацію якісно нових завдань - забезпечення високої екологоенергоефективності виробництва і використання енергії.

В електроенергетиці країни необхідно вирішити комплекс складних проблем довготривалого характеру. Основна з них - перебудова структури генеруючих потужностей в бік забезпечення більшої маневреності та підвищення економічності електроенергетичної системи. Нині вона переобтяжена великим базисним устаткуванням: 44 блоки по 300 МВт, 24 - по 500, 8 - по 800 МВт. Українські ГЕС не мають достатньої потужності для покриття пікових навантажень. Більшість енергоблоків потужністю 100-150 МВт, за рахунок яких це забезпечувалося, вичерпали свій технічний ресурс. Доводиться використовувати не призначені для цього блоки по 300 МВт, що збільшує витрати палива і погіршує інші техніко-економічні показники.

Основною характеристикою, яка визначає структуру і види генеруючого устаткування в електроенергетичній системі (ЕЕС) країни, є графік електричних навантажень (ГЕН). В українській енергосистемі з урахуванням структури суспільного виробництва та соціальної сфери він повинен був би передбачати 50-55 % базисного, 30-35 % маневрового та 10-15 % пікового навантаження.

Проте через надто недосконалу структуру генеруючих потужностей об'єднана енергосистема навіть за забезпеченості паливом не в змозі забезпечити графік електричних навантажень, необхідний для нормального функціонування споживачів.

З кінця 70-х років у нашій електроенергетичній системі почали вводити планові обмеження електроспоживання, ущільнення ГЕН зі збільшенням зони базисного навантаження. За останні роки цей процес набув масового характеру, широко використовується навіть примусове відключення споживачів (включаючи тих, хто вчасно платить за спожиту енергію). Це завдає великих економічних втрат, різко підвищує соціальну напруженість.

Ситуація, що склалася, вимагає від Уряду терміново приступити до розроблення та реалізації стратегії і програми реконструкції та розвитку електроенергетичної системи. З орієнтацію на науково обгрунтований перспективний ГЕН треба створити оптимальну структуру генеруючих потужностей з найбільш раціональними обсягами всіх класів устаткування: базисного - блоки 800, 300 МВт паросилових та парогазових ТЕС, блоки 500 МВт АЕС; маневрового - блоки 50, 100, 150 МВт на прогресивному устаткуванні (циркулюючий киплячий шар, парогазові установки, маневрові вугільні блоки та ін.); пікового - ГЕС, ГАЕС, газотурбінні установки тощо. Це дозволить повніше задовольняти потреби споживачів в електричній енергії протягом усієї доби без обмежень.

Багатопланові проблеми розвитку електроенергетичної галузі потребують детального, багатоваріантного аналізу і розрахунків, які необхідно виконати в процесі підготовки нової енергетичної стратегії країни. Особлива увага має бути зосереджена на наступному:

1. Велика інерційність розвитку ЕЕС, дефіцит коштів, жорсткі інвестиційні обмеження зумовлюють на період до 2010 р. потребу у подовженні терміну роботи частини наявного обладнання ТЕС. Оскільки це пов'язано і з додатковими витратами на заходи із захисту навколишнього середовища, реконструкцію такого устаткування доцільно проводити у мінімально достатніх обсягах.

2. Запровадження у значних обсягах парогазових технологій на природному газі при реконструкції наявних та будівництві нових електростанцій можливе за пріоритетності використання газу в перспективних паливних балансах ТЕС і в менших обсягах - за паритетності газу та вугілля. При орієнтації на вугілля розвиток парогазових ТЕС на газі обмежується обсягами, необхідними з точки зору забезпечення маневрових показників ЕЕС.

Впровадження ТЕС з котлами циркулюючого киплячого шару (ЦКШ) має жорстко узгоджуватися з наявністю ресурсів вітчизняного низькоякісного вугілля. За максимальними оцінками, потужність енергоблоків з ЦКШ може скласти до 3,5-4 млн. кВт.

Після 2010 р. за пріоритетної орієнтації на вугілля розвиток структури генеруючих потужностей найбільш доцільно забезпечувати за рахунок впровадження парогазових установок з внутрішньоцикловою газифікацією вугілля.

3. Висока економічність та сприятливі маневрові характеристики ТЕЦ обумовлюють доцільність максимального їх використання в структурі генеруючих потужностей ЕЕС, яке буде стримуватися лише необхідністю роботи за тепловим графіком. Протягом 2010-2015 рр. у розвитку ТЕЦ слід буде орієнтуватися на використання парогазових установок з котлами-утилізаторами, обладнаними пальниками для використання мазуту як резервного палива. Водночас при будівництві потрібно передбачати площі під устаткування для газифікації вугілля. З освоєнням цієї технології газифікації та зростанням видобутку або імпорту вугілля станції будуть переходити на використання вугілля як основного виду палива, а природний газ та мазут стають резервним паливом. Відповідно у цей період повинне набувати поширення промислове освоєння технології внутрішньоциклової газифікації вугілля як основи дальшого розвитку ТЕЦ.

4. Перебудова структури енергосистеми підвищує актуальність визначення та введення її оптимальних режимів із забезпеченням вимог щодо стабільності частоти, надійності та експлуатаційної безпеки. Необхідно більш ефективно та масово запроваджувати інформатизацію енергетики як засіб продовження достатньо надійної роботи галузі, що дуже важливо як для вирішення поточних завдань, так і на віддалену перспективу.

Реалізація такого масштабного завдання потребує великих капіталовкладень. Їх можна забезпечити шляхом:

а) повного використання на дані цілі коштів, отриманих від приватизації об'єктів електроенергетики;

б) включення у тариф на електроенергію спеціальної статті витрат та акумулювання коштів, що будуть надходити за цією статтею, у фонді модернізації і розвитку електроенергетики. До реалізації цього заходу треба приступати негайно у зв'язку з критично незадовільним технологічним станом енергетичного устаткування;

в) вироблення механізмів пільгового кредитування галузі;

г) залучення коштів іноземних інвесторів, у т.ч. міжнародних фінансових установ.

Визначення раціональних параметрів розвитку атомної енергетики - стратегічна проблема державної ваги. З урахуванням великих природних запасів уранових та цирконієвих руд, значного промислового та науково-технічного потенціалу створення в Україні максимально можливого та фінансово доцільного ядерно-паливного циклу є цілком реальною справою, яка суттєво підвищить рівень енергетичного самозабезпечення держави.

Маючи незаперечні досягнення в окремих ядерноенергетичних та ядерно-фізичних технологіях, ми поки що далеко не повною мірою використовуємо наявні можливості. Потрібні суттєве поглиблення співпраці у цій сфері з Росією, іншими країнами СНД, реалізація спільних наукових і виробничих проектів, створення транснаціональних компаній, у рамках яких були б відновлені необхідні технологічні ланцюги та забезпечено підтримання провідної ролі ядерної енергетики в енергетичному балансі України.

Найближчими роками має бути докорінним чином поліпшене фінансування ядерної фізики та ядерної хімії. Світова практика засвідчує, що прискорений розвиток цих галузей науки справлятиме величезний вплив на темпи зростання більшості базових галузей економіки.

Чорнобильська АЕС. 15 грудня 2000 р. Україна виконала своє зобов'язання перед власним народом і всім людством щодо закриття Чорнобильської АЕС. Зупинка діючого енергоблоку і всієї станції - це реальний крок до усунення ризиків, пов'язаних з її роботою. Водночас це породило цілий комплекс проблем, які потребують вирішення.

Виведення з експлуатації рентабельного енергетичного об'єкту, невикористаний технічний ресурс якого складає ще не менше як 12 років, вимагає заміщення втрачених потужностей.

По суті єдиною можливістю для цього є добудова блоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС. Проте за останні шість років Україна так і не отримала обіцяних міжнародними фінансовими інституціями коштів. Уряд повинен постійно і наполегливо працювати із західними партнерами, домагаючись виконання ними своїх фінансових зобов'язань.

Виведення вперше у світовій практиці з експлуатації атомної електростанції такої потужності ставить безпрецедентні завдання науково-технічного характеру. Це важливо ще і з тієї точки зору, що в недалекому майбутньому в Україні будуть виводитися з експлуатації інші атомні станції. Набутий для цього досвід міг би бути корисним і для всього світу.

Кінцевим етапом виведення ЧАЕС з експлуатації є повний демонтаж споруд, які не підлягають дальшій експлуатації для будь-яких інших цілей, вивантаження палива, виконання низки заходів щодо захоронення радіоактивних відходів (РАВ), включаючи довгоіснуючі та високоактивні. Робити це доведеться за умов тотального радіоактивного забруднення обладнання, будівель і споруд на промисловому майданчику, при значній різноманітності характеристик радіоактивних "відходів за складом, фізико-хімічними властивостями, місцями знаходження.

Загальна кількість РАВ на проммайданчику ЧАЕС (включаючи об'єкт "Укриття"), які підлягають переробці та захороненню, оцінюється у 3,2 млн. т, обсяг високоактивних відходів складає майже 90 тис. куб. м. Жодній країні не доводилося мати справу з технічним і екологічним завданням такого обсягу і складності.

Усі роботи мають здійснюватися з безумовним додержанням жорстких вимог до безпеки персоналу та навколишнього середовища.

Закриття ЧАЕС, перетворення об'єкта "Укриття" в безпечну систему, збереження і підсилення бар'єрних функцій Чорнобильської зони - це велика комплексна проблема, яка, незважаючи на значну кількість розробок, ще далека від розв'язання. Тому доцільно розглянути питання щодо створення Міжнародного центру, який слугував би цій меті. Потрібне також об'єднання організаційних, фінансових та інтелектуальних зусиль Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, НАН України, Академії медичних наук та інших установ з метою фундаментального поглиблення та розширення досліджень з проблем ядерної енергетики, радіоекології, радіаційної медицини тощо. Це мало б важливе значення для підвищення енергозабезпечення України, а також захисту населення і довкілля як нашої держави, так і всього світового співтовариства.

Дуже специфічною і злободенною є проблема будівництва національного сховища РАВ і поводження з довгоіснуючими та високоактивними відходами. Законодавством передбачено, що такі відходи мають розміщуватися в стабільних геологічних формаціях для постійного зберігання. Як показує досвід інших країн світу, така практика вимагає довготривалих попередніх досліджень і значних капіталовкладень. Такі дослідження проводить Національна академія наук України, але їхні темпи та рівень фінансування не відповідають вимогам екологічної безпеки держави.

Не менш важливим є техніко-економічне обгрунтування спорудження геологічного сховища з тим, щоб оцінити його вартість та терміни введення в дію з урахуванням економічної ситуації в державі.

Щодо будівництва геологічних сховищ, то на це, як підтверджує знову ж таки світовий досвід, потрібно кілька десятиріч. Тим часом система надійного зберігання довгоіснуючих та високоактивних відходів потрібна Україні вже сьогодні, насамперед у зв'язку з перетворенням об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему. Слід також мати на увазі, що за 10-15 років постане завдання закриття майже всіх нині діючих в Україні АЕС.

Саме тому невідкладним є створення Національного сховища радіоактивних відходів у зоні відчуження. Воно має забезпечити надійне зберігання високоактивних ядерних відходів на весь період, поки не буде прийняте в експлуатацію Центральне геологічне сховище, яке стане складовою його частиною.

Видобуток вугілля в Україні здійснюється за складних гірничо-геологічних та технічних умов залягання вугільних пластів, малої їх потужності (у 1,5-2 рази меншої, ніж у країнах СНД та Західної Європи), великих глибин гірничих робіт (63 % шахт працюють на глибині 600 м і більше), підвищеного вмісту сірки.

Ці фактори обумовлюють низьку конкурентоспроможність українського вугілля як на внутрішньому, так і на світовому ринку.

Відносної стабілізації роботи вугільної промисловості було досягнуто у 1999-2000 рр. за рахунок створення державою особливих економічних умов її функціонування, а саме:

- систематичного виділення з бюджету для потреб галузі значних коштів;

- обмеження імпорту вугілля;

- надання пільг у сплаті до державного бюджету податків, зборів та обов'язкових платежів;

- виділення кредитів на придбання устаткування;

- створення спеціальних економічних зон у Донецькій та Луганській областях;

- використання спеціальних механізмів виплати працівникам галузі заробітної плати.

Для дальшого реформування структури управління галуззю необхідно:

- завершити структурну реформу, визначити оптимальні принципи ринкового управління, розбудувати інститути корпоративного управління і залучення інвестицій;

- завершити реструктуризацію шахтобудівного комплексу і виробничої інфраструктури (допоміжних, обслуговуючих підприємств та об'єднань) з урахуванням реальних потреб в їхніх послугах;

- визначити механізми і способи посилення взаємодії вуглевидобувної та машинобудівної промисловості, створити лізингові компанії з виробництва гірничо-шахтного обладнання за участю промислових підприємств і комерційних банків;

- реструктуризувати вуглепереробні підприємства (консервація або закриття надлишкових потужностей збагачувальних фабрик, технічне переозброєння об'єктів, які залишаються в експлуатації);

- розробити та здійснити програму реформування галузевої науки.

Підвищення ефективності виробничої діяльності підприємств та всієї вугільної промисловості в цілому потрібно здійснювати за такими напрямками:

- нарощення потужностей ефективно працюючих шахт за рахунок введення нових лав;

- спрямування бюджетного фінансування на перспективний розвиток вуглевидобувних підприємств і галузевої науки з максимальним обмеженням витрачання коштів на поточні потреби;

- створення фінансово-промислових груп "вугілля-коксметал", "вугілля-електроенергія" із залученням комерційних банків;

- перехід на реалізацію вугілля та вугільної продукції через товарні біржі, удосконалення порядку формування цін на них залежно від теплотворності;

- залучення інвестицій у спеціальні економічні зони Донецької та Луганської областей з метою диверсифікації економіки вуглевидобувних регіонів, створення нових робочих місць на малих та середніх підприємствах, а також підтримка місцевих органів влади, які прийняли на баланс об'єкти соціальної сфери вугільних підприємств.

З усіх галузей ПЕК у вугільної промисловості найбільш невизначені перспективи функціонування та розвитку. Фахівці спрогнозували два варіанти розвитку подій галузі загалом і на кожній шахті.

Перший варіант - робота в умовах обмеженого фінансування, без підтримки з державного бюджету. Відповідно у найближчі два роки закриються 94 шахти і чотири розрізи сумарною потужністю 34,1 млн. т. Внаслідок цього, а також погіршення гірничо-геологічних умов виробнича потужність шахтного фонду знизиться зі 115 млн. т. у 1999 р. до 48 млн. т у 2001 р. У 2010 р. видобуток вугілля складатиме лише 36,6 млн. т.

За другим (оптимістичним) варіантом обсяги видобутку вугілля у 2010 р. повинні досягти 100 млн. т. При цьому передбачається реалізація заходів з оздоровлення шахтного фонду шляхом будівництва нових і реконструкції діючих шахт та розрізів з приростом потужностей, технічного переозброєння і введення в дію нових горизонтів на перспективних шахтах і закриття особливо збиткових підприємств.

За цим варіантом приріст видобутку вугілля в 2005 р. повинен скласти 16,8 млн. т, а в 2010 р. - 23,8 млн. т. Основний приріст планується отримати за рахунок групи із 72 перспективних шахт.

Для забезпечення такого варіанта розвитку з державного бюджету необхідно виділяти щорічно до 2010 р. кошти, які у 1,5-2 рази перевищують ті, що асигнуються нині.

Однак будь-якої фінансової підтримки буде замало за умов збереження нинішнього застарілого організаційно-економічного механізму підтримки галузі. Він характеризується, по-перше, тінізацією, а з іншого боку, не передбачає економічного стимулювання і надання пільг лише за кінцевим результатом. Пільгове оподаткування підприємств, захист внутрішнього ринку від імпорту будуть дієвими тільки стосовно збільшення вуглевидобутку. Проблеми ж розвитку техніки та технологій на цій основі вирішити не вдається через відсутність власних коштів на придбання нового устаткування та скорочення обсягів геологорозвідувальних робіт, що призведе до зниження темпів підготовки запасів.

Надійне функціонування та сталий розвиток вугільної промисловості тісно пов'язані з комплексним структурним реформуванням галузі, яке має бути забезпечено Урядом у максимально стислі строки протягом найближчих двох-трьох років.