Протокол, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 року

Параграф 4. Якщо одна й та сама морська ділянка обслуговується кількома підприємствами, що включені до переліку ліній згідно зі статтею 24, параграфом 1 Конвенції, то для всіх цих підприємств повинні діяти однакові настанови про відповідальність. Крім того, якщо ці підприємства включені до переліку ліній за пропозицією кількох держав-членів, то необхідно попереднє погодження між цими державами про застосування настанов про відповідальність.

Параграф 5. Заходи, вжиті відповідно параграфів 1 і 4, повинні бути доведені до відома Генерального секретаря. Вони набувають сили не раніше, аніж через 30 днів з дня направлення Генеральним секретарем повідомлення про них на адресу інших держав-членів. Ці заходи не розповсюджуються на відправки, що знаходяться в дорозі.

Перевізник звільняється від відповідальності, що покладена на нього згідно із цими Єдиними правилами, якщо збитки зумовлені ядерною аварією, і якщо згідно із законами й приписами держави про відповідальність в галузі ядерної енергії відповідальність за ці збитки несе власник ядерної установки або особа, що має рівні з ним права.

Перевізник несе відповідальність за своїх працівників та інших осіб, послугами яких він користується для виконання перевезення, коли ці працівники або ці інші особи знаходяться при виконанні своїх обов'язків. Підприємства, які управляють залізничною інфраструктурою, по якій здійснюється перевезення, розглядаються як юридичні особи, послугами яких перевізник користується для виконання перевезення.

Параграф 1. У всіх випадках, на які розповсюджується застосування цих Єдиних правил, будь-яка претензія про відповідальність і на будь-якій підставі може бути пред'явлена перевізнику лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил.

Параграф 2. Те саме стосується будь-яких претензій стосовно працівників та інших осіб, за яких перевізник несе відповідальність згідно зі статтею 40.

Параграф 1. Якщо перевізник виявляє або передбачає або правомочна особа стверджує, що трапилась часткова втрата або пошкодження вантажу, то перевізник в залежності від виду збитків повинен, якщо можливо в присутності правомочної особи, скласти акт, в якому зафіксувати стан вантажу, його вагу і, по можливості, розміри і причину збитків, а також момент виникнення їх.

Параграф 2. Правомочній особі має бути безплатно надана копія цього акта.

Параграф 3. Якщо правомочна особа не визнає констатації викладені в акті, то вона може вимагати, щоб стан і вагу вантажу, а також причину і розмір збитків було зафіксовано експертом, призначеним заінтересованими сторонами або судом. Ця процедура регулюється законами і нормами держави, в якій відбувається встановлення збитків або шкоди.

Параграф 1. Рекламації, що стосуються договору перевезення, повинні пред'являтися в письмовому вигляді перевізнику, якому може бути пред'явлено позов в судовому порядку.

Параграф 2. Рекламації можуть пред'являти особи, що мають право на пред'явлення позову перевізнику.

Параграф 3. Відправник для пред'явлення рекламації повинен подати дублікат накладної. За відсутності такого він повинен подати дозвіл одержувача або довести, що одержувач відмовився отримати відправку.

Параграф 4. Одержувач для пред'явлення рекламації, повинен подати накладну, якщо її було йому передано.

Параграф 5. Накладну, дублікат накладної та інші документи, котрі правомочна особа вважає доцільним додати до рекламації, слід представляти в оригіналі або в копії, на вимогу перевізника копії повинні бути відповідним чином засвідчені.

Параграф 6. При остаточному вирішенні питання про рекламацію перевізник може вимагати пред'явлення оригіналів накладної, дубліката накладної або документа, що свідчить про накладні платежі, щоб зробити на них помітку про остаточне врегулювання цієї рекламації.

Параграф 1. За умови дотримання параграфів 3 і 4 пред'являти позови до суду за договором перевезення правомочні:

a) відправник до того моменту, поки одержувач:

1. не отримав накладної,

2. не прийняв вантажу або

3. скористався правами, наданими йому статтею 17, параграф 3 або статтею 18, параграф 3.

b) одержувач після того моменту, коли він:

1. отримав накладну,

2. прийняв вантаж або

3. скористався правами, наданими йому статтею 17, параграф 3 або статтею 18, параграф 3.

Параграф 2. Право подання позову втрачає силу, як тільки особа, зазначена одержувачем згідно зі статтею 18 параграф 5 отримала накладну, прийняла вантаж або скористалась правами, що належать їй, згідно зі статтею 17, параграф 3.

Параграф 3. Подавати позов про повернення сум, сплачених на підставі договору перевезення, правомочна лише та особа, яка здійснила оплату.

Параграф 4. До пред'явлення позову у зв'язку з накладною платою правомочний лише відправник.

Параграф 5. Відправник при пред'явленні позову повинен представити дублікат накладної. За відсутності такого він повинен представити дозвіл одержувача або довести, що останній відмовився прийняти відправку. За необхідності відправник повинен довести відсутність або втрату накладної.

Параграф 6. Одержувач при пред'явленні позову повинен подати накладну, якщо її було йому передано.

Параграф 1. За умови дотримання параграфів 3 і 4, позови до суду, що грунтуються на договорі перевезення, можуть пред'являтися лише першому або останньому перевізнику або перевізнику, що здійснював частину перевезення, під час якої сталися факти, що стали причиною претензії.

Параграф 2. Якщо у випадку здійснення перевезення кількома подальшими перевізниками зобов'язаний до видачі вантажу перевізник був внесений з його згоди в накладну, то йому може бути пред'явлений позов згідно з параграфом 1, навіть якщо він не отримував ні вантаж, ні накладну.

Параграф 3. Позов про повернення отриманої суми, виплаченої на підставі договору перевезення, може пред'являтися в судовому порядку перевізнику, що стягнув суму, або перевізнику, на користь якого суму було стягнуто.

Параграф 4. Позов про накладні платежі може бути пред'явлений в судовому порядку лише перевізнику, що прийняв вантаж в місці відправлення.

Параграф 5. Як зустрічний позов або основне заперечення може бути пред'явлений в судовому порядку позов також до іншого перевізника, про якого не йдеться в параграфах 1 - 4, якщо первісний позов грунтується на тому самому договорі перевезення.

Параграф 6. Якщо ці Єдині правила застосовуються до фактичного перевізника, йому теж може бути пред'явлено позов.

Параграф 7. Якщо у позивача є вибір поміж кількома перевізниками, то він втрачає своє право вибору, якщо позов пред'явлено одному з них; це також стосується випадку, коли у позивача є вибір поміж одним або кількома перевізниками і фактичним перевізником.

Параграф 1. Судові позови, що грунтуються на цих Єдиних правилах, можуть пред'являтися судам держав-членів, вибраним за взаємної згоди сторін, або суду держави-члена, на території якого

a) відповідач має своє постійне місце проживання або своє звичайне місцезнаходження, своє основне місце знаходження або філіал, або установу, що уклала договір перевезення;

b) знаходиться місце прийняття вантажу до перевезення або його видачі. Іншим судам позови пред'являтися не можуть.

Параграф 2. Якщо позов, що грунтується на цих Єдиних правилах, знаходиться в судочинстві компетентного суду згідно з параграфом 1, або якщо за цим позовом цим судом було винесено рішення, то жодний новий позов з цього самого питання між тими самими сторонами не може пред'являтися, якщо лише рішення суду, якому був пред'явлений первісний позов, не може бути виконано в державі, в якій пред'явлено новий позов.

Параграф 1. З моменту прийняття вантажу правомочною особою всі позови до перевізника за договором перевезення у випадку часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки втрачають силу.

Параграф 2. Проте позови не втрачають силу:

a) у випадку часткової втрати або пошкодження, якщо:

1. втрата або пошкодження були констатовані правомочною особою до прийняття вантажу згідно зі статтею 42;

2. констатація, що повинна була відбутися згідно зі статтею 42, не була здійснена лише з вини перевізника;

b) у випадку неявного збитку, що був виявлений правомочною особою лише після приймання вантажу, якщо правомочна особа:

1. вимагає констатації згідно зі статтею 42 відразу після виявлення збитку і не пізніше семи днів з моменту прийняття вантажу, і

2. крім того, доведе, що збиток виник в період між прийманням до перевезення і видачею;

c) у випадку прострочення доставки, якщо правомочна особа протягом 60 днів пред'явила свої права одному з перевізників, зазначеному в статті 45, параграф 1;

d) якщо правомочна особа доведе, що збиток виник внаслідок дії або недогляду, здійсненого або з наміром спричинити такий збиток, або з ризиком і з розумінням того, що такий збиток, ймовірно, буде завдано.

Параграф 3. Якщо вантаж було перевідправлено згідно зі статтею 28, то позови у випадку часткової втрати або пошкодження, що грунтуються на одному з попередніх договорів перевезення, втрачають силу, так, неначе йдеться про один з договорів перевезення.

Параграф 1. Строк давності позовів, які грунтуються на договорі перевезення, закінчується через один рік. Строк давності складає, проте, два роки, якщо йдеться про позов, що стосується:

a) виплати накладної плати, стягнутої перевізником з одержувача;

b) виплати виручки від здійсненого перевізником продажу вантажу;

c) збитку, що виник внаслідок дії або недогляду, скоєного або з наміром спричинити такий збиток, або з легковажності і з розумінням того, що такий збиток, ймовірно, буде завдано;

d) одного з договорів перевезення, що діяли до перевідправлення, у випадку, передбаченому статтею 28.

Параграф 2. Строк давності починається:

a) стосовно відшкодування повної втрати вантажу - з тридцятого дня після закінчення строку доставки;

b) стосовно відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - з дня видачі вантажу;

c) у решті випадків - з дня, коли можуть бути пред'явлені позови.

День, зазначений як початок відліку строку давності, ніколи не включається до строку.

Параграф 3. При пред'явленні рекламації в письмовому вигляді згідно зі статтею 43 відлік строку давності призупиняється до дня, коли перевізник відхиляє рекламацію з письмовим засвідченням і повертає додані до неї документи. Якщо рекламація допускається частково, то відлік строку давності стосовно спірної частини рекламації починається знову. Особа, що посилається на факт подання рекламації або на факт письмової відповіді і повернення документів, несе тягар доведення стосовно цього факту, на який вона посилається. Подальші рекламації, що стосуються тієї самої претензії, не призупиняють відліку позовної давності.

Параграф 4. Позови, що втратили силу за давністю, не можуть також пред'являтися як повторний позов або заперечення.

Параграф 5. Крім того, для призупинення і переривання відліку строку давності діє національне законодавство.

Параграф 1. Кожний перевізник, що стягнув при прийманні або видачі вантажу витрати або інші платежі, що випливають з договору перевезення, зобов'язаний сплатити перевізникам, що беруть участь у перевезенні частину, що їм належить. Порядок оплати регулюється в угодах між перевізниками.

Параграф 2. Стаття 12 застосовується також до відносин між подальшими перевізниками.

Параграф 1. Перевізник, що згідно із цими Єдиними правилами виплатив відшкодування, має право на пред'явлення регресійної вимоги перевізникам, що брали участь в перевезенні, згідно з такими положеннями:

a) перевізник, з вини якого було заподіяно шкоду, є єдиним відповідальним за це;

b) якщо шкода була заподіяна з вини кількох перевізників, то кожний з них несе відповідальність за збитки, заподіяні ним; якщо неможливо розрізнити, то відшкодування між перевізниками розподіляється згідно з викладеним нижче пунктом "c";

c) якщо неможливо довести, який з перевізників заподіяв шкоду, то відшкодування розподіляється між всіма перевізниками, що брали участь в перевезенні, за винятком тих, що доведуть, що шкода не була заподіяна ними; розподіл здійснюється пропорційно частини вартості перевезення, що належить кожному з них.

Параграф 2. У випадку неможливості оплати одним з цих перевізників, належна йому доля, але не виплачена ним, розподіляється між всіма перевізниками, що брали участь в перевезенні, пропорційно частини вартості перевезення, що належить кожному з них.

Параграф 1. Обгрунтованість оплати, здійсненої перевізником, що пред'являє регресійну вимогу, передбачена статтею 50, не може заперечуватись перевізником, проти якого була пред'явлена регресійна вимога, якщо відшкодування було встановлене в судовому порядку, і якщо цей останній перевізник був належним чином викликаний до суду для участі в судовому розгляді. Суддя, котрому був поданий основний позов, встановлює строки, необхідні для повідомлення про виклик до суду і для участі в судовому розгляді.

Параграф 2. Перевізник, що пред'являє свою регресійну вимогу, повинен надавати її в одному й тому самому позові проти всіх перевізників, з якими він не дійшов мирової угоди; інакше право регресійної вимоги щодо не притягнутих до суду перевізників припиняється.

Параграф 3. Суддя в одній і тій самій судовій постанові повинен прийняти рішення про всі регресійні вимоги, що йому надані.

Параграф 4. Перевізник, що бажає скористатися своїм правом надання регресійної вимоги, може подати її в суди держави, на території якої один з перевізників, що приймали участь в перевезенні, має своє основне місце знаходження або філіал, або установу, що уклала договір перевезення.

Параграф 5. Якщо регресійна вимога висувається стосовно кількох перевізників, то перевізник-позивач має право вибирати серед компетентних судів згідно з параграфом 4 суд, в який він і подає свою регресійну вимогу.

Параграф 6. Процедура пред'явлення регресійної вимоги на відшкодування не може включатися до процедури відшкодування, якого вимагає правомочна за договором перевезення особа.

Перевізники мають право домовлятися між собою стосовно положень, що відступають від статей 49 і 50.

Параграф 1. Цей Регламент застосовується до

a) міжнародних перевезень небезпечних вантажів залізницями на території держав-учасниць;

b) перевезень, що доповнюють перевезення залізницями, до яких застосовуються Єдині правила ЦІМ, за умови дотримання міжнародних приписів, що регулюють перевезення іншим видом транспорту, зокрема наведені у Додатку до цього Регламенту види діяльності.

Параграф 2. Небезпечні вантажі, перевезення яких виключено згідно з Додатком, не можуть перевозитися в міжнародному сполученні.

Цей Регламент не застосовується повністю або частково до перевезень небезпечних вантажів, для яких виняток передбачається Додатком. Винятки дозволяються лише у випадку, коли кількість або вид та спосіб виняткових перевезень або їхнього пакування забезпечують безпеку перевезення.

Кожна країна-член зберігає право регулювати або вводити обмеження на міжнародні перевезення небезпечних вантажів на своїй території, керуючись іншими міркуваннями, аніж міркування безпеки.

Перевезення, для яких є дійсним цей регламент, підпорядковуються загальним національним або міжнародним приписам щодо перевезень вантажів залізницями.

Параграф 1. Небезпечні вантажі можуть перевозитися лише вантажними поїздами, за винятком:

a) небезпечних вантажів, які згідно з Додатком допускаються до перевезення, у інших аніж вантажних поїздах з дотриманням максимальних кількостей та за особливих умов;

b) небезпечних вантажів, які перевозяться у вигляді ручної поклажі, багажу або на вантажівках згідно зі статтею 12 Єдиних правил ЦІМ при дотриманні особливих умов.

Параграф 2. Пасажир не може везти з собою небезпечні вантажі у вигляді ручної поклажі, а також здавати у багаж або надавати до перевезення на вантажівках, якщо вони не відповідають особливим умовам Додатка.

Додаток є невід'ємною частиною цього регламенту.

Додаток має редакцію, яка буде прийнята Комісією експертів з перевезення небезпечних вантажів згідно зі статтею 19 параграфом 4 Конвенції з міжнародного залізничного сполучення (КОТІФ) від 09 травня 1980 в момент набуття чинності Протоколом від 03 червня 1999, що стосується змін до цієї Конвенції.

Ці Єдині правила застосовуються до двосторонніх і багатосторонніх договорів про використання залізничних вагонів як транспортний засіб для здійснення перевезень згідно з Єдиними правилами ЦІВ і Єдиними правилами ЦІМ.

Згідно з текстом цих Єдиних правил термін:

a) "підприємство залізничних перевезень" означає будь-яке приватне або державне підприємство, що має право перевозити пасажирів або вантажі та забезпечує при цьому засоби тяги;

b) "вагон" означає будь-який транспортний засіб, здатний пересуватися на власних осях залізничною колією, без власної тяги;

c) "власник" означає особу, що є власником вагона чи має право ним розпоряджатися та протягом тривалого часу економічно експлуатує вагон як транспортний засіб;

d) "станція приписки" означає місце, яке написане на вагоні і в яке цей вагон може або повинен бути повернутий згідно з умовами договору про користування.

Параграф 1. Незважаючи на настанови, що стосуються технічного допуску вагонів до використання в міжнародному сполученні, особа, що надає вагон згідно з договором, зазначеним у статті першій, повинна пересвідчитися, що на вагоні є такі написи:

a) зазначено власника;

b) при необхідності зазначено підприємство залізничних перевезень, у вагонний парк якого включений вагон;

c) при необхідності зазначено станцію приписки;

d) інші знаки й написи, обумовлені в договорі про користування.

Параграф 2. Знаки і написи, передбачені в параграфі 1, можуть бути доповнені засобами електронної ідентифікації.

Параграф 1. Підприємство залізничних перевезень, якому було довірено вагон для використання як транспортного засобу, відповідає за втрату або пошкодження вагона або його допоміжного обладнання, якщо воно не доведе, що це сталося не з його вини.

Параграф 2. Підприємство залізничних перевезень не відповідає за збитки, пов'язані з втратою допоміжного обладнання, яке не написане з обох боків вагона або не зазначене в супроводжуючому його інвентарному переліку.

Параграф 3. У випадку втрати вагона або його допоміжного обладнання відшкодування обмежене, за винятком решти збитків, споживчою вартістю вагона або його допоміжного обладнання, що існувала на день і в місці втрати. Якщо неможливо встановити день або місце втрати, то відшкодування обмежено споживчою вартістю, що існувала в день і в місці передачі вагона для використання.

Параграф 4. У випадку пошкодження вагона або його допоміжного обладнання відшкодування обмежено, за винятком решти збитків, сплатою витрат, пов'язаних з його ремонтом. Відшкодування не повинне перевищувати суми, що мала б бути сплачена у випадку втрати.

Параграф 5. Сторони договору можуть встановлювати положення, що відхиляються від параграфів 1 - 4.

Положення про обмеження відповідальності, передбачені статтею 4 параграфами 3 і 4, не застосовуються, якщо буде доведено, що збитки пояснюються дією або недоглядом з боку підприємства залізничного перевезення або з наміром спричинити такі збитки, або з легковажності і з розумінням того, що такі збитки, ймовірно, будуть заподіяні.

Параграф 1. Правомочна особа може без надання подальших доказів вважати вагон втраченим, якщо вона вимагала від підприємства залізничного перевезення, якому вона довірила вагон для використання як транспортного засобу, розшукати цей вагон, та якщо цей вагон не був наданий в її розпорядження протягом трьох місяців після надходження цієї вимоги чи якщо вона не отримала жодної вказівки про місце, де знаходиться цей вагон. Цей строк збільшується на строк простою вагона з будь-якої причини, що трапилася не з вини підприємства залізничного перевезення, або у зв'язку з його пошкодженням.

Параграф 2. Якщо вагон, що розглядається як втрачений, було знайдено після сплати відшкодування, то правомочна особа може вимагати протягом шести місяців після отримання ним повідомлення про це від підприємства залізничного перевезення, якому вона довірила вагон для використання його як транспортного засобу, щоб вагон було передано їй, без сплати витрат і з поверненням відшкодування, на станцію приписки або в іншому встановленому місці.

Параграф 3. За відсутністю вимоги згідно з параграфом 2, або якщо вагон знайдено після закінчення одного року після оплати відшкодування, підприємство залізничного перевезення, якому правомочна особа довірила вагон для його використання як транспортного засобу, може розпоряджатися ним згідно із законами й приписами, що діють в місці, де знаходиться вагон.

Параграф 4. Сторони договору можуть встановлювати положення, що відхиляються від параграфів 1 - 3.

Параграф 1. Особа, яка згідно з договором, зазначеним в статті першій, довірила вагон для використання як транспортного засобу, відповідає за заподіяну вагоном шкоду, якщо це трапилось по її вині.

Параграф 2. Сторони договору можуть встановлювати положення, що відхиляються від параграфа 1.

Якщо договір про використання вагонів передбачає можливість передачі вагона підприємством залізничного перевезення іншим підприємствам залізничного транспорту для його використання як транспортного засобу, то підприємство залізничного перевезення за погодженням з власником може домовитися з іншими транспортними підприємствами про те, що:

a) за умови збереження свого права на регресійну вимогу воно є особою, що замінює їх стосовно їхньої відповідальності перед власником у випадку втрати або пошкодження вагона або його допоміжного обладнання;

b) стосовно інших підприємств залізничного транспорту лише власник відповідальний за збитки, спричинені вагоном, але лише підприємству залізничного транспорту, що є договірним партнером власника, дозволено пред'являти позови іншим підприємствам залізничного транспорту.

Параграф 1. Сторони договору несуть відповідальність за своїх працівників та інших осіб, послугами яких вони користуються для виконання перевезення, коли ці робітники або ці інші особи знаходяться при виконанні своїх обов'язків.

Параграф 2. За винятком інших домовленостей між сторонами, підприємство, яке управляє інфраструктурою, в якій підприємство залізничного перевезення використовує вагон як засіб перевезення, розглядаються як особи, послугами яких перевізник користується для виконання перевезення.

Параграф 3. Параграфи 1 і 2 також застосовуються у випадку заміни згідно зі статтею 8.

Параграф 1. У всіх випадках, на які розповсюджується застосування цих Єдиних правил, будь-яка претензія про відповідальність за втрату або пошкодження вагона або його допоміжного обладнання і на будь-якій підставі може бути пред'явлена підприємству залізничного перевезення, якому було довірено вагон для використання його як транспортного засобу, лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил і приписів договору про використання.

Параграф 2. Параграф 1 також застосовується у випадку заміни згідно зі статтею 8.

Параграф 3. Те саме стосується будь-яких претензій стосовно працівників та інших осіб, за яких відповідає підприємство залізничного перевезення, якому було довірено вагон для використання його як транспортного засобу.

Параграф 1. Позови в судовому порядку, що грунтуються на договорі, укладеному згідно із цими Єдиними правилами, можуть пред'являтися суду, призначеному за взаємною згодою сторін, що домовляються.

Параграф 2. За винятком протилежної домовленості між сторонами, компетентним судом є суд держави-члена, в якому відповідач має своє основне місце розташування. Якщо відповідач не має свого основного місця знаходження в державі-члені, то компетентним судом є суд держави-члена, в якому було заподіяно шкоду.

Параграф 1. Строк давності претензій по статтях 4 і 7, закінчується після трьох років.

Параграф 2. Строк давності відраховується:

a) стосовно претензій, на підставі статті 4 - з дня констатації втрати або пошкодження вагона або з дня, коли правомочна особа може вважати вагон втраченим згідно зі статтею 6, параграфом 1 або 4;

b) стосовно претензій, на підставі статті 7 - з дня заподіяння шкоди.

Параграф 1. Ці Єдині правила застосовуються до будь-якого договору про використання залізничної інфраструктури з метою міжнародних перевезень згідно з Єдиними правилами ЦІВ і Єдиними правилами ЦІМ. Застосування не залежить від місцезнаходження та національності сторін договору. Ці Єдині правила застосовуються навіть тоді, коли залізнична інфраструктура управляється державними установами, або урядовими організаціями.

Параграф 2. За умови дотримання статті 21 ці Єдині правила не застосовуються до інших правових відносин, зокрема таких:

a) відповідальність перевізника або керуючого стосовно їхніх працівників або інших осіб, послугами яких вони користуються для виконання своїх завдань;

b) відповідальність між перевізником і керуючим з одного боку і третьої особою, з іншого боку.

Параграф 1. Кожна держава може в будь-який момент заявити про незастосування до жертв нещасного випадку, що трапився на її території, всієї сукупності положень про відповідальність у випадку тілесних ушкоджень, якщо потерпілі є громадянами цієї країни або особами, місцем постійного проживання яких є ця держава.

Параграф 2. Держава, що зробила заяву згідно з параграфом 1, може у будь-який час відмовитися від неї, повідомивши про це депозитарію. Ця відмова набуває чинності через місяць після повідомлення про це держав-членів депозитарієм.

Згідно з текстом цих Єдиних правил термін:

a) "залізнична інфраструктура" означає всі залізниці і стаціонарні пристрої тією мірою, якою вони необхідні для забезпечення руху залізничних транспортних засобів і безпеки руху;

b) "керуючий інфраструктурою" означає особу, яка надає в розпорядження залізничну інфраструктуру;

c) "перевізник" означає особу, яка перевозить залізницею пасажирів і вантажі в міжнародному сполученні згідно з Єдиними правилами ЦІВ і Єдиними правилами ЦІМ;

d) "службовий персонал" означає працівників або інших осіб, послугами яких перевізник або керуючий користується для виконання договору, коли ці робітники або інші особи знаходяться при виконанні своїх обов'язків;

e) "третя особа" означає будь-яку іншу особу, ніж керуючий, перевізник та їхній службовий персонал;

f) "ліцензія" означає дозвіл, що видається згідно із законами і приписами держави, в якій перевізник має штаб-квартиру зі своєї основної діяльності, та який дозволяє займатися діяльністю залізничного перевізника;

g) "свідоцтво безпеки" означає документ, який засвідчує, що перевізник згідно із законами й настановами держави, в якій знаходиться інфраструктура, що використовується, внутрішня організація підприємства, а також персонал і транспортні засоби, що використовуються в інфраструктурі, відповідають вимогам у галузі безпеки й забезпечують нормальну роботу цієї інфраструктури.

За винятком протилежного положення в цих Єдиних правилах, будь-яке положення договору, безпосередньо або непрямо відступаюча від цих Єдиних правил, є недійсним і позбавлене будь-якої законної сили. Недійсність таких положень не тягне за собою недійсності інших положень договору перевезення. Незважаючи на це договірні сторони можуть розширювати свої відповідальність і обов'язки згідно із цими Єдиними правилами або обмежувати максимальну суму відшкодування за матеріальні збитки.

Параграф 1. Відношення між керуючим і перевізником регулюються договором про використання.

Параграф 2. Зокрема, в договорі регулюються адміністративні, технічні і фінансові умови використання. Він містить принаймні такі відомості:

a) інфраструктура, що повинна використовуватися,

b) рамки використання,

c) послуги керуючого,

d) послуги перевізника,

e) службовий персонал,

f) транспортні засоби, що використовуються,

g) фінансові умови.

Параграф 3. Договір повинен бути підтверджений письмово або в іншій відповідній формі. Відсутність або неправильність письмового підтвердження або іншої відповідної форми або відсутність передбачених в параграфі 2 відомостей не впливає на існування та дійсність договору, що залишається підпорядкованим Єдиним правилам.

Параграф 1. Перевізник повинен мати дозвіл на здійснення діяльності в галузі залізничних перевезень. Задіяний персонал і транспортні засоби, що використовуються, повинні відповідати вимогам безпеки. Керуючий може вимагати, щоб перевізник довів шляхом пред'явлення дійсних ліцензії і гарантійного свідоцтва безпеки або засвідчених належним чином копій або іншим шляхом, що ці умови дотримані.

Параграф 2. Перевізник повинен повідомляти керуючому про всі випадки, що можуть вплинути на дійсність його ліцензії, його гарантійних свідоцтв безпеки або інших підтверджуючих документів.

Параграф 3. Керуючий може вимагати, щоб перевізник довів, що він уклав достатньо повний договір страхування відповідальності або вжив відповідних заходів для покриття на будь-якій підставі всіх претензій, зазначених в статтях 9 - 21. Перевізник повинен щорічно підтверджувати шляхом подання відповідних документів, складених у правильній і належній формі, що договір страхування відповідальності або відповідні чинні документи; він повинен повідомляти керуючому про будь-яку зміну, що стосується цього питання, до того, як вона почне діяти.

Параграф 4. Сторони, що домовляються, повинні взаємно інформувати один одного про будь-яку подію, яка може перешкодити виконанню ними договору.

Параграф 1. Договір про використання може укладатися на визначений або невизначений період.

Параграф 2. Керуючий може негайно розірвати договір про використання, якщо:

a) перевізник більше не має права займатися діяльністю в галузі залізничних перевезень;

b) службовий персонал, що залучається, та транспортні засоби, що використовуються, не відповідають більше вимогам безпеки;

c) перевізник прострочив платежі, а саме:

1. в період двох строків платежів, що йдуть один за одним, на суму, що перевищує еквівалентну вартість місячного використання, або

2. в період, що перевищує два строки платежів на суму, що дорівнює еквівалентній вартості двомісячного використання.

d) перевізник серйозно порушив одне з особливих зобов'язань, передбачених статтею 6, параграфами 2 і 3.

Параграф 3. Перевізник може негайно розірвати договір про використання інфраструктури, якщо керуючий втрачає своє право керувати інфраструктурою.

Параграф 4. Кожна сторона договору може негайно розірвати договір про використання у випадку серйозного порушення іншою стороною одного з основних зобов'язань, якщо це зобов'язання стосується безпеки людей і майна; сторони договору можуть встановлювати процедуру виконання цього права.

Параграф 5. Сторона договору, що є ініціатором розірвання договору, відповідає стосовно іншої сторони договору за збитки, що з цього випливають, якщо лише вона не доведе, що збитки не були заподіяні з її вини.

Параграф 6. Сторони договору можуть встановлювати умови, що відхиляються від положень параграфа 2, пункти "c" і "d" та параграфа 5.

Параграф 1. Керуючий несе відповідальність за:

a) тілесні ушкодження (смерть, поранення або будь-який інший вплив на фізичний або психічний стан),

b) матеріальні збитки (руйнування або пошкодження рухомого та нерухомого майна),

c) грошові збитки, пов'язані з відшкодуванням шкоди на користь перевізника згідно з Єдиними правилами ЦІВ і Єдиними правилами ЦІМ, заподіяної перевізнику або його рухомому складу під час використання інфраструктури і причин, які пов'язані з інфраструктурою.

Параграф 2. Керуючий звільняється від цієї відповідальності у випадку:

a) тілесних ушкоджень і грошового збитку, пов'язаних з відшкодуванням шкоди на користь перевізника згідно з Єдиними правилами ЦІВ;

1. якщо випадок, що заподіяв шкоду, був викликаний обставинами, які не стосуються експлуатації та яких керуючий, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку не зміг уникнути або відвернути їхні наслідки;

2. якщо випадок, що завдав шкоди, трапився з вини особи, якій було завдано шкоду;

3. якщо випадок, що завдав шкоди, був викликаний поведінкою третьої особи, якої керуючий, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути або відвернути їхні наслідки;

b) матеріального збитку і грошових втрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків на користь перевізника згідно з Єдиними правилами ЦІМ, якщо збитки заподіяні з вини перевізника або за його розпорядженням, а не з вини керуючого, або через обставини, яких керуючий не зміг уникнути або відвернути їхні наслідки.

Параграф 3. Якщо випадок, що заподіяв шкоду, був викликаний поведінкою третьої особи і якщо незважаючи на це керуючий не повністю звільняється від своєї відповідальності згідно з параграфом 2, пункт "a", то він відповідає за все в рамках цих Єдиних правил, не виключаючи його можливого позову до третьої особи.

Параграф 4. Сторони договору можуть встановлювати відповідальність керуючого і міру відповідальності за збитки, заподіяні перевізнику у зв'язку з запізненням в експлуатації або її порушенням.

Параграф 1. Перевізник несе відповідальність за:

a) тілесні ушкодження (смерть, поранення або будь-який інший вплив на фізичний або психічний стан),

b) матеріальні збитки (руйнування або пошкодження рухомого і нерухомого майна), заподіяні під час використання інфраструктури керуючому або його рухомому складу транспортними засобами, що використовуються, або пасажирам і вантажам, що перевозяться.

Параграф 2. Перевізник звільняється від відповідальності у випадку:

a) тілесних ушкоджень

1. якщо випадок, що спричинив шкоду, був викликаний обставинами, що не стосуються експлуатації, яких перевізник, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути або відвернути їхні наслідки,

2. якщо випадок, що заподіяв шкоду, трапився з вини особи, якій було завдано шкоду,

3. якщо випадок, що спричинив шкоду, був викликаний поведінкою третьої особи, якої перевізник, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути або відвернути її наслідки,

b) матеріального збитку, якщо шкода заподіяна з вини керуючого або за його розпорядженням, а не з вини перевізника або через обставини, яких перевізник не зміг уникнути або відвернути їхні наслідки.

Параграф 3. Якщо випадок, що заподіяв шкоду, був викликаний поведінкою третьої особи і якщо незважаючи на це перевізник не повністю звільняється від своєї відповідальності згідно з параграфом 2 пункт "a", то він відповідає за все в рамках цих Єдиних правил, не виключаючи його можливого позову до третьої особи.

Параграф 4. Сторони договору можуть встановлювати, чи відповідальний перевізник і якою мірою за збитки, заподіяні керуючому у зв'язку з порушенням правил експлуатації.

Параграф 1. Якщо причини, що сталися через вину керуючого і перевізника, разом сприяли заподіянню шкоди, то кожна сторона договору відповідає лише тією мірою, якою і сприяла заподіянню шкоди причина, що ставиться їй у вину згідно зі статтями 8 і 9. Якщо неможливо встановити, якою мірою відповідні причини сприяли заподіянню шкоди, то кожна сторона відшкодовує заподіяну нею шкоду.

Параграф 2. За аналогією застосовується параграф 1, якщо заподіянню шкоди сприяли причини, що ставляться в вину керуючому і кільком перевізникам, що користуються однією й тією самою інфраструктурою.

Параграф 3. У випадку шкоди, зазначеної в статті 9, за аналогією застосовується параграф 1, перше речення, якщо заподіянню шкоди сприяли причини, що ставляться у вину кільком перевізникам, що користуються однією й тією самою інфраструктурою. Якщо неможливо встановити, якою мірою відповідні причини сприяли заподіянню шкоди, то перевізники рівною мірою несуть відповідальність перед керуючим.

Параграф 1. У випадку загибелі відшкодування збитків включає:

a) необхідні витрати, пов'язані зі смертю пасажира, зокрема, перевезення тіла і похорон;

b) якщо смерть настала не миттєво - відшкодування збитків, передбачених статтею 12.

Параграф 2. Якщо у випадку загибелі пасажира особи, яких він за законом був зобов'язаний або в майбутньому був би зобов'язаний забезпечити матеріально, втратили годувальника, то за цю втрату також повинно бути виплачене відшкодування. Вимоги по відшкодуванню збитків осіб, яких пасажир забезпечував матеріально без зобов'язання, мають силу закону, регулюються національним законодавством.

У випадку поранення або іншого заподіяння шкоди фізичному або психічному стану пасажирів, відшкодування збитків охоплює:

a) будь-які необхідні витрати,зокрема витрати на лікування та перевезення;

b) компенсацію за фінансові збитки, яких зазнає пасажир з причини повної або часткової непрацездатності або з причини збільшення його потреб.

Національне законодавство визначає, чи повинен керуючий або перевізник і якою мірою відшкодовувати витрати, пов'язані з іншими тілесними ушкодженнями, окрім тих, що передбачені статтями 11 і 12.

Параграф 1. Відшкодування збитків, передбачені в статті 11, параграф 2, і статті 12, пункт "b", повинне надаватися в формі одноразової виплати. Проте, якщо національне законодавство допускає щорічні виплати, то збитки відшкодовуються в цій формі, якщо цього вимагають поранена особа або правомочні особи згідно зі статтею 11, параграфом 2.

Параграф 2. Сума збитків, що підлягає відшкодуванню відповідно до параграфа 1, визначається відповідно до національного законодавства. Однак для цілей цих Єдиних правил верхня межа відшкодування для пасажира становить 175000 розрахункових одиниць у формі одноразової виплати або щорічної виплати, що відповідає цій сумі, якщо національне законодавство визначає верхню межу меншу, ніж ця сума.

Рамки відповідальності, передбачені цими Єдиними правовими настановами, а також положення національного законодавства, що обмежують компенсацію збитків певною сумою, не застосовуються, якщо буде доведено, що заподіяна шкода зумовлена діями або недоглядом особи, яка заподіяла шкоду, або з наміром заподіяти таку шкоду, або з легковажності і з розумінням того, що така шкода, імовірно, буде заподіяна.

Параграф 1. Якщо для розрахунку відшкодування потрібно конвертувати суми, виражені в іноземній валюті, то перерахунок здійснюється за курсом дня і місця сплати відшкодування.

Параграф 2. Правомочна особа може вимагати нарахування відсотків на відшкодування в розмірі п'яти відсотків річних, починаючи з дня відкриття процедури мирової угоди, передбаченого в розділі V Конвенції звернення до арбітражного суду або з дня подання позову.

Перевізник звільняється від відповідальності, що покладена на нього згідно із цими Єдиними правилами, якщо збитки зумовлені ядерною аварією і якщо згідно із законами й приписами держави про відповідальність у галузі ядерної енергії відповідальність за такі збитки несе власник ядерної установки або особа, що має рівні з ним права.

Керуючий і перевізник відповідають за свій службовий персонал.

Параграф 1. В усіх випадках, на які поширюється застосування цих Єдиних правил, будь-яка претензія про відповідальність й на будь-якій підставі може бути пред'явлена керуючому або перевізнику лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил.

Параграф 2. Те саме стосується будь-яких претензій стосовно службового персоналу, за який керуючий або перевізник несе відповідальність згідно зі статтею 18.

Сторони договору можуть визначати умови, на яких вони пред'являють або відмовляються від пред'явлення своїх прав з відшкодування збитків стосовно одна одної.

Параграф 1. Службовий персонал перевізника може висунути позов до керуючого стосовно будь-якої претензії, що стосується шкоди, заподіяної ним на будь-якій підставі, лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил.

Параграф 2. Службовий персонал керуючого може висунути позов до перевізника стосовно будь-якої претензії, що стосується шкоди, заподіяної ним на будь-якій підставі, лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил.

Сторони договору можуть домовитися про процедуру мирових угод або про звернення до арбітражного суду, передбаченого в Розділі V Конвенції.

Обгрунтованість оплати, здійсненої перевізником на підставі Єдиних правил ЦІВ або Єдиних правил ЦІМ, не може заперечуватись, якщо відшкодування було встановлено в судовому порядку, і керуючий був належним чином викликаний до суду для участі в судовому розгляді.