Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) згідно з текстом Протоколу змін від 3 червня 1999 року

ДОГОВІРНІ СТОРОНИ,

зібравшись відповідно до параграфа 1 статті 69 Міжнародної конвенції про залізничні перевезення вантажів (ЦІМ) і параграфа 1 статті 64 Міжнародної конвенції про залізничні перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ) від 7 лютого 1970 року, а також відповідно до статті 27 Додаткової конвенції до ЦІВ від 26 лютого 1966 року про відповідальність залізниці за смерть і поранення пасажирів,

- переконані у важливості створення міжнародної організації,

- усвідомлюючи необхідність пристосування положень транспортного права до економічних і технічних потреб,

домовились про таке:

1. Сторони цієї Конвенції утворюють як держави-учасниці Міжурядову організацію міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ), далі - "Організація".

Штаб-квартира Організації знаходиться у Берні.

2. Організація є юридичною особою. Вона, зокрема, може укладати договори, набувати і відчужувати рухоме і нерухоме майно, а також бути стороною у судовому провадженні.

Організація, її персонал, запрошені нею експерти і представники держав-учасниць користуються такими привілеями і пріоритетами, які необхідні для виконання їхніх обов'язків, на умовах, встановлених у додатковому Протоколі до Конвенції, який є її невід'ємною частиною.

Стосунки між Організацією і державою місцеперебування регулюються Угодою про місцеперебування.

3. Робочими мовами Організації є французька і німецька мови.

1. Основною метою Організації є встановлення єдиного правопорядку для перевезень пасажирів, багажу і вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні між державами-учасницями, а також сприяння застосуванню і розвитку цього правопорядку.

2. Правопорядок, передбачений у параграфі 1, може також застосовуватися для прямого міжнародного сполучення, при якому на додаток до залізничних ліній використовуються наземні, морські, а також внутрішні водні шляхи.

Прирівнюються до перевезень залізничною лінією у значенні попереднього абзацу інші внутрішні перевезення, що виконуються під відповідальністю залізниці на додаток до залізничного перевезення.

1. Перевезення у прямому міжнародному сполученні підпорядковуються:

- "Єдиним правилам до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ)", що становлять Додаток A до Конвенції;

- "Єдиним правилам до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ)", що становлять Додаток B до Конвенції.

2. Лінії і шляхи, зазначені у параграфі 1 та першому абзаці параграфа 2 статті 2, якими здійснюються такі перевезення, включаються до двох списків: списку ліній ЦІВ і списку ліній ЦІМ.

3. Підприємства, відповідальні за шляхи, зазначені у першому абзаці параграфа 2 статті 2 і включені до цих списків, мають права і обов'язки, однакові з правами і обов'язками залізниць згідно з Єдиними правилами ЦІВ і ЦІМ, з можливими відхиленнями, які спричинені особливими експлуатаційними умовами, властивими для кожного виду транспорту, і які опубліковані так само, як тарифи.

Проте ці відхилення не можуть стосуватися правил про відповідальність.

4. Єдині правила ЦІВ і ЦІМ разом зі своїми Додатками є невід'ємною частиною Конвенції.

Далі в тексті термін "Конвенція" охоплює власне Конвенцію, Протокол, згаданий у другому абзаці параграфа 2 статті 1, Додаткові повноваження для перевірки рахунків, а також згадані у параграфах 1 і 4 статті 3 Додатки A і B разом із Додатками до них.

Діяльність Організації забезпечується такими органами:

- Генеральна асамблея;

- Адміністративний комітет;

- Ревізійна комісія;

- Комісія експертів з перевезень небезпечних вантажів;

- Центральне бюро міжнародних залізничних перевезень (ОЦТІ).

1. Генеральна асамблея складається з представників держав-учасниць.

2. Генеральна асамблея:

a) встановлює свій внутрішній регламент;

b) визначає склад Адміністративного комітету відповідно до параграфа 1 статті 7;

c) видає директиви стосовно діяльності Адміністративного комітету і Центрального бюро;

d) встановлює на п'ятирічний період максимальну суму, якої можуть сягати щорічні видатки Організації, або видає директиви відносно обмеження цих видатків;

e) приймає рішення відповідно до параграфа 2 статті 19 щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до Конвенції;

f) приймає рішення щодо заяв про приєднання, які подаються їй відповідно до параграфа 2 статті 23;

g) приймає рішення з інших питань, внесених до порядку денного відповідно до параграфа 3.

3. Центральне бюро скликає Генеральну асамблею один раз на п'ять років або на запит однієї третини держав-учасниць, а також у випадках, передбачених у параграфі 2 статті 19 і параграфі 2 статті 23, та розсилає проект порядку денного державам-учасницям не пізніше ніж за три місяці до відкриття сесії.

4. На Генеральній асамблеї досягається кворум, якщо представлена більшість держав-учасниць.

Одна держава-учасниця може бути представлена іншою державою-учасницею; проте жодна держава не може представляти більше двох інших держав.

5. Генеральна асамблея приймає свої рішення, якщо під час голосування представлена більшість держав-учасниць.

Проте для застосування параграфа 2 d) і параграфа 2 e) у разі, якщо йдеться про пропозиції про внесення змін та доповнень до самої Конвенції або Протоколу, необхідна більшість у дві третини голосів.

6. За згодою більшості держав-учасниць Центральне бюро запрошує також держави, які не є учасницями Конвенції, до участі в сесіях Генеральної асамблеї з правом дорадчого голосу.

За згодою більшості держав-учасниць Центральне бюро запрошує до участі в сесіях Генеральної асамблеї з правом дорадчого голосу міжнародні організації, які відають питаннями перевезень або займаються проблемами, включеними до порядку денного.

7. Перед сесіями Генеральної асамблеї відповідно до директив Адміністративного комітету скликається Ревізійна комісія для попередньої перевірки пропозицій, зазначених у параграфі 2 статті 19.

1. Адміністративний комітет складається з представників дванадцяти держав-учасниць.

Швейцарська Конфедерація має постійне місце. Інші держави призначаються на п'ятирічний термін. Склад Комітету визначається на кожний п'ятирічний термін з урахуванням, зокрема, справедливого географічного розподілу. Жодна держава-учасниця не може входити до складу Комітету довше, ніж протягом двох послідовних п'ятирічних періодів.

Якщо з'являється вакансія, Комітет призначає іншу державу-учасницю на решту цього періоду.

Кожна держава-учасниця, яка входить до складу Комітету, призначає одного делегата; вона може також призначити заступника делегата.

2. Комітет:

a) встановлює свій внутрішній регламент і визначає більшістю у дві третини голосів державу-учасницю, яка бере на себе головування на кожен п'ятирічний термін;

b) укладає угоду про місцеперебування;

c) встановлює правила для регулювання організації, діяльності і статусу персоналу Центрального бюро;

d) призначає, враховуючи компетентність кандидатів і справедливий географічний розподіл. Генерального директора, заступника Генерального директора, радників і помічників радників Центрального бюро. Центральне бюро своєчасно поінформує держави-учасниці про кожну вакансію, що виникає на цих посадах; Уряд Швейцарії пропонує кандидатів на посади Генерального директора і заступника Генерального директора;

Генеральний директор і заступник Генерального директора призначаються на п'ятирічний термін з правом поновлення;

e) контролює як адміністративну, так і фінансову діяльність Центрального бюро;

f) наглядає за належним застосуванням Центральним бюро Конвенції і рішень, прийнятих іншими органами; у разі потреби рекомендує заходи, яких слід вжити для сприяння застосуванню Конвенції і цих рішень;

g) висловлює обгрунтовані думки з питань, які можуть стосуватися діяльності Центрального бюро і вносяться у Комітет державою-учасницею або Генеральним директором Центрального бюро;

h) затверджує річну програму роботи Центрального бюро;

i) схвалює річний бюджет Організації, річний звіт про управління і річний фінансовий звіт;

j) надсилає державам-учасницям річний звіт про управління, заключний річний фінансовий звіт, а також свої рішення і рекомендації;

k) складає і надсилає державам-учасницям звіт про свою діяльність і пропозиції про оновлення свого складу не пізніше ніж за два місяці до відкриття сесії Генеральної асамблеї, що має прийняти рішення про склад Комітету.

3. Якщо Комітет не приймає іншого рішення, то він засідає в штаб-квартирі Організації.

Комітет проводить два засідання на рік. Крім того, він засідає або за рішенням голови, або на запит чотирьох членів Комітету.

Протоколи засідань Комітету розсилаються всім державам-учасницям.

1. Ревізійна комісія та Комісія експертів з перевезень небезпечних вантажів, далі - "Комісія експертів", складаються з представників держав-учасниць.

Генеральний директор Центрального бюро або його представник беруть участь у засіданнях з правом дорадчого голосу.

2. Ревізійна комісія:

a) приймає рішення відповідно до параграфа 3 статті 19 щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до Конвенції,

b) розглядає відповідно до параграфа 7 статті 6 пропозиції, які подаються Генеральній асамблеї.

Комісія експертів:

приймає рішення відповідно до параграфа 4 статті 19 щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до Конвенції.

3. Центральне бюро скликає Комісії або за власною ініціативою, або на запит п'яти держав-учасниць, а також у випадку, передбаченому в параграфі 7 статті 6, і направляє проект порядку денного державам-учасницям не пізніше ніж за два місяці до відкриття засідання.

4. У Ревізійній комісії досягається кворум, якщо представлена більшість держав-учасниць. Комісія експертів має кворум, якщо представлена одна третина держав-учасниць.

Одна держава-учасниця може бути представлена іншою державою-учасницею, проте жодна держава не може представляти більше двох інших держав.

5. Кожна представлена держава-учасниця має один голос. Голосування проводиться підняттям рук або, на запит, поіменно.

Пропозиція є прийнятою, якщо кількість голосів, відданих "за"

a) складає принаймні одну третину держав-учасниць, представлених при голосуванні;

b) більше кількості голосів, відданих "проти".

6. За згодою більшості держав-учасниць Центральне бюро запрошує держави, які не є учасницями Конвенції і міжнародні організації, які відають питаннями перевезень або займаються проблемами, включеними до порядку денного, до участі в засіданнях Комісій з правом дорадчого голосу. На тих самих умовах на засідання Комісії експертів можуть бути запрошені незалежні експерти.

7. На кожне засідання Комісії обирають голову та одного або двох заступників голови.

8. Наради проводяться робочими мовами. Виступи під час наради однією з робочих мов перекладаються іншою робочою мовою за суттю їхнього змісту; пропозиції і рішення перекладаються повністю.

9. Протоколи резюмують зміст нарад. Пропозиції і рішення викладаються повністю. Що стосується рішень, автентичним є французький текст.

Протоколи направляються державам-учасницям.

10. Комісії можуть призначати робочі групи для опрацювання певних питань.

11. Комісії можуть встановлювати свої внутрішні регламенти.

1. Центральне бюро міжнародних залізничних перевезень виконує функції секретаріату Організації.

2. Центральне бюро, зокрема:

a) виконує завдання, довірені йому іншими органами Організації;

b) попередньо розглядає пропозиції про внесення змін та доповнень до Конвенції, у разі потреби із залученням експертів;

c) скликає Комісії;

d) своєчасно розсилає державам-учасницям документи, необхідні для засідань різних органів;

e) оновлює і публікує списки ліній, згадані в параграфі 2 статті 3;

f) отримує повідомлення від держав-учасниць і транспортних підприємств, і у разі потреби передає їх іншим державам-учасницям і транспортним підприємствам;

g) оновлює і публікує картотеку юридичних прецедентів;

h) публікує періодичний бюлетень;

i) представляє Організацію у відносинах з іншими міжнародними організаціями, які відають питаннями, що стосуються цілей Організації;

j) розробляє проект річного бюджету Організації і подає його для затвердження Адміністративному комітетові;

k) веде фінансові справи Організації у межах ухваленого бюджету;

l) виступаючи як посередник, намагається на запит держави-учасниці або транспортного підприємства врегулювати спори щодо тлумачення або застосування Конвенції, що виникають між відповідними державами або підприємствами;

m) висловлює на запит заінтересованих сторін - держав-учасниць, транспортних підприємств або користувачів - думку щодо спорів, які виникають щодо тлумачення або застосування Конвенції;

n) співпрацює в арбітражному врегулюванні спорів згідно з Розділом III;

o) сприяє полегшенню фінансових стосунків між транспортними підприємствами, що виникають з потреб міжнародного сполучення, а також стягненню непогашених боргів.

3. Періодичний бюлетень містить інформацію, необхідну для застосування Конвенції, а також дослідження, судові рішення та інформацію, важливу для тлумачення, застосування і розвитку залізничного транспортного права. Бюлетень публікується робочими мовами.

1. Держави-учасниці надсилають Центральному бюро свої повідомлення щодо включення ліній або шляхів до списків або виключення ліній або шляхів зі списків, передбачених у параграфі 2 статті 3.

Лінії або шляхи, зазначені у параграфі 2 статті 2, які використовуються для сполучення між державами-учасницями, вносяться до списків тільки за згодою цих держав. Для виключення такої лінії або шляху зі списку достатньо повідомлення однієї з цих держав.

Центральне бюро повідомляє про включення або виключення кожної лінії або шляху всім державам-учасницям.

2. Лінія або шлях підпорядковується Конвенції після закінчення одного місяця від дати повідомлення про її/його включення до списку.

3. Лінія або шлях виходить з підпорядкування Конвенції після закінчення одного місяця від дати повідомлення про виключення зі списку, за винятком вже розпочатих перевезень, що повинні бути завершені.

1. Обсяг видатків Організації встановлюється на кожний фінансовий рік Адміністративним комітетом за пропозицією Центрального бюро.

Видатки Організації покриваються державами-учасницями Конвенції пропорційно до довжини внесених до списків ліній. Проте у випадку морських та внутрішніх водних шляхів до розрахунку береться тільки половина їхньої довжини. Для інших ліній або шляхів, що експлуатуються на особливих умовах, внесок може бути зменшеним не більш ніж удвічі за домовленістю між відповідним урядом і Центральним бюро та при затвердженні Адміністративним комітетом.

2. Надсилаючи державам-учасницям річний звіт про управління і заключний річний фінансовий звіт Центральне бюро запрошує їх сплатити їхню частину на покриття видатків за минулий фінансовий рік якнайшвидше, але не пізніше 31 грудня року, в якому висилаються документи.

Після цієї дати на заборговані суми нараховуються проценти в розмірі п'яти відсотків річних.

Якщо протягом двох років від цієї дати держава-учасниця не сплачувала свій внесок, то її право голосу припиняється доти, доки вона не виконає свого обов'язку щодо сплати.

Після закінчення додаткового дворічного періоду Генеральна асамблея вирішує, чи повинна поведінка цієї держави розглядатися як мовчазна денонсація Конвенції, і фіксує, у разі необхідності, дату набуття чинності денонсацією.

3. Несплачені внески залишаються як заборгованість у разі денонсації Конвенції відповідно до параграфа 2 та відповідно до статті 25, а також у разі припинення права голосу.

4. Несплачені суми повинні, наскільки це можливо, покриватися за рахунок коштів Організації. Вони можуть бути розподілені на чотири фінансові роки. Будь-який залишок дефіциту переноситься на спеціальний рахунок у дебет інших держав-учасниць залежно від того, чи були вони учасницями Конвенції у період несплати. Цей дебет розподіляється пропорційно довжині їхніх ліній та шляхів, внесених до списків на дату відкриття спеціального рахунку.

5. Держава, яка денонсувала Конвенцію, може знову стати державою-учасницею шляхом приєднання за умови, що вона сплатить свою заборгованість.

6. Організація стягує плату для покриття особливих видатків, що виникають внаслідок діяльності, передбаченої у пунктах 1)-n) параграфа 2 статті 9. У випадках, передбачених у пунктах l) та m) параграфа 2 статті 9, ця плата визначається Адміністративним комітетом на основі пропозиції Центрального бюро. У випадку, передбаченому в пункті n) параграфа 2 статті 9, застосовується параграф 2 статті 15.

7. Перевірка рахунків здійснюється Урядом Швейцарії за правилами, викладеними у Додаткових повноваженнях, що додаються до Конвенції, а також відповідно до будь-яких спеціальних директив Адміністративного комітету згідно з положеннями Фінансового бухгалтерського регламенту Організації.

1. Спори між державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, а також спори між державами-учасницями та Організацією щодо тлумачення або застосування Протоколу про привілеї та імунітети можуть на запит однієї із сторін бути передані до третейського суду. Сторони на свій вибір визначають склад третейського суду та арбітражну процедуру.

2. Спори,які виникають

a) між транспортними підприємствами,

b) між транспортними підприємствами і користувачами,

c) між користувачами

щодо застосування Єдиних правил ЦІВ та Єдиних правил ЦІМ, якщо вони не були врегульовані мировою угодою або не були внесені до звичайного суду, можуть за згодою заінтересованих сторін бути передані до третейського суду. Щодо складу третейського суду та арбітражної процедури застосовуються статті 13-16.

3. Кожна держава може під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання залишити за собою право не застосовувати всі або частину положень параграфів 1 і 2.

4. Кожна держава, що зробила застереження згідно з параграфом 3, може у будь-який час відкликати його, повідомивши про це Уряд-депозитарій. Відкликання застереження набуває чинності через один місяць з моменту, коли Уряд-депозитарій повідомив про це держави.

Сторони укладають арбітражну угоду, яка, зокрема, визначає:

a) предмет спору;

b) склад суду і погоджений термін для призначення арбітра або арбітрів;

c) погоджене місце засідання суду.

Арбітражна угода повинна бути подана до Центрального бюро, яке діє як судова канцелярія.

1. Список арбітрів складається та поновлюється Центральним бюро. Кожна держава-учасниця може внести до списку арбітрів двох своїх громадян, що є фахівцями у сфері міжнародного транспортного права.

2. Третейський суд складається з одного, трьох або п'яти арбітрів відповідно до арбітражної угоди.

Арбітри вибираються з числа осіб, які є у списку, згаданому в параграфі 1. Проте, якщо арбітражна угода передбачає п'ятьох арбітрів, то кожна із сторін може вибрати одного арбітра, який не значиться у цьому списку.

Якщо арбітражна угода передбачає одноособового арбітра, то він вибирається за взаємною домовленістю сторін.

Якщо арбітражна угода передбачає трьох або п'ятьох арбітрів, то кожна сторона вибирає відповідно одного або двох арбітрів; вони за взаємною домовленістю призначають третього або п'ятого арбітра, який буде головою третейського суду.

Якщо сторони не можуть дійти згоди у виборі одноособового арбітра або вибрані арбітри не можуть дійти згоди у призначенні третього або п'ятого арбітра, то призначення робить Генеральний директор Центрального бюро.

3. Одноособовий арбітр або третій чи п'ятий арбітри повинні мати громадянство, інше за громадянство кожної із сторін, крім випадку, коли сторони мають однакове громадянство.

Вступ до спору третьої сторони не впливає на склад третейського суду.

1. Третейський суд визначає процедуру, зважаючи, зокрема, на такі положення:

a) він розслідує і вирішує справи на підставі доказів сторін, але не спирається на тлумачення сторін, оскільки при зверненні до нього він здійснює неупереджений розгляд справи;

b) він не може присудити більше або щось інше за те, чого вимагає позивач; він також не може присудити менше того, що відповідач визнав за належне;

c) арбітражне рішення, належним чином вмотивоване, виноситься третейським судом і повідомляється сторонам Центральним бюро;

d) якщо обов'язкові положення законодавства місцевості, де перебуває третейський суд, не передбачають інше і якщо сторони не домовилися про протилежне, арбітражне рішення є остаточним.

2. Гонорари арбітрів визначаються Генеральним директором Центрального бюро.

Рішення третейського суду визначає судові витрати та інші видатки і розподіляє їх між сторонами, а також розподіляє гонорари арбітрів.

1. Порушення арбітражного процесу має щодо переривання строків давності ті самі наслідки, що передбачені відповідними положеннями матеріального права для порушення судового процесу в звичайному суді.

2. Рішення третейського суду по відношенню до транспортних підприємств або користувачів вважається виконаним у судовому порядку в кожній з держав-учасниць після завершення формальностей, що вимагаються в державі, в якій має бути проведене виконання. Суть справи не підлягає перегляду.

1. Боргові відомості, які стосуються перевезень, що підпорядковуються Єдиним правилам, можуть бути направлені до Центрального бюро транспортним підприємством-кредитором для отримання допомоги у відшкодуванні заборгованості. З цією метою Центральне бюро офіційно звертається до транспортного підприємства-боржника з вимогою сплатити заборговану суму або пояснити причини своєї відмови від сплати.

2. Якщо Центральне бюро вважає, що підстави для відмови достатньо обгрунтовані, то воно радить сторонам звернутися за допомогою до компетентного суду або до третейського суду відповідно до параграфа 2 статті 12.

3. Якщо Центральне бюро вважає, що вся сума або її частина є дійсно заборгованою, після проведення відповідної консультації з експертом воно може закликати транспортне підприємство-боржника сплатити весь або частину боргу в Центральне бюро. Сума, сплачена таким чином, утримується доти, доки компетентний суд або третейський суд не винесе остаточне рішення по суті справи.

4. Якщо протягом двох тижнів це підприємство не сплачує суму, встановлену Центральним бюро, то останнє надсилає додаткове офіційне повідомлення і зазначає наслідки у разі недотримання.

5. Якщо після такого додаткового повідомлення жодної оплати не отримано протягом двох місяців, Центральне бюро інформує державу-учасницю, яка має юрисдикцію над цим підприємством, про вжиті заходи і підстави для цих заходів, а також пропонує цій державі-учасниці вжити подальших заходів і, зокрема, розглянути питання, чи повинні лінії або шляхи цього підприємства залишатися в списку.

6. Якщо держава-учасниця заявить, що, незважаючи на несплату, вона бажає, щоб лінії або шляхи цього підприємства залишалися в списках, або якщо вона не відповість на повідомлення Центрального бюро протягом шести тижнів, то на законних підставах вважається, що вона гарантує врегулювання всіх боргів, які виникли внаслідок перевезень, що підпорядковуються Єдиним правилам.

1. Судові рішення, винесені компетентним судом на підставі положень цієї Конвенції у присутності сторін або заочно, після набуття ними чинності згідно із законом, застосованим цим судом, повинні бути виконані в кожній іншій державі-учасниці після завершення формальностей, що вимагаються в державі, в якій має бути проведене виконання. Суть справи не підлягає перегляду.

Це положення не застосовується ні до судових рішень, які є попередньо виконуваними, ні до судових рішень, які покладають відшкодування збитків на додаток до судових витрат на позивача, який програв процес.

Перший абзац застосовується однаковою мірою щодо судових урегулювань.

2. На боргові зобов'язання на користь однієї залізниці за рахунок іншої, що не знаходиться під юрисдикцією тієї ж самої держави-учасниці, які виникли в результаті перевезення відповідно до Єдиних правил, може бути накладений арешт тільки на підставі судового рішення, винесеного судовою владою держави-учасниці, під юрисдикцією якої знаходиться підприємство, яке має боргові зобов'язання, на які має накладатися арешт.

3. Рухомий склад залізниці, як і все обладнання, що використовується для здійснення перевезень і належить цій залізниці, таке як контейнери, устаткування для навантаження і опони, не можуть бути арештовані на будь-якій іншій території, ніж територія держави-учасниці, що має юрисдикцію над залізницею-власницею, за винятком наявності судового рішення, винесеного судовою владою цієї держави.

Приватні вагони, як і все обладнання, яке використовується для здійснення перевезень, міститься в таких вагонах і належить власнику вагона, не можуть бути арештовані на будь-якій іншій території ніж територія держави, в якій власник має постійне місце проживання, за винятком наявності судового рішення, винесеного судовою владою цієї держави.

4. У провадженні, що грунтується на положеннях цієї Конвенції, застава за судові витрати не вимагається.

1. Держави-учасниці надсилають свої пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Конвенції до Центрального бюро, яке негайно доводить їх до відома інших держав-учасниць.

2. Генеральна асамблея приймає рішення щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до тих положень Конвенції, які не згадуються в параграфах 3 і 4.

Включення пропозиції про внесення змін та доповнень до порядку денного сесії і Генеральної асамблеї має бути підтримане третиною держав-учасниць.

У разі, коли Генеральній асамблеї представлена пропозиція про внесення змін та доповнень, вона може вирішити більшістю, необхідною відповідно до параграфа 5 статті 6, що така пропозиція безпосередньо пов'язана з одним або кількома положеннями, внесення змін та доповнень до яких є компетенцією Ревізійної комісії відповідно до параграфа 3. У цьому разі Генеральна асамблея також має право приймати рішення про внесення змін та доповнень до такого положення або положень.

3. Залежно від рішень Генеральної асамблеї, прийнятих відповідно до третього абзацу параграфа 2, Ревізійна комісія приймає рішення щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до нижчеперелічених положень:

a) Додаткові повноваження для перевірки рахунків;

b) Єдині правила ЦІВ:

- параграф 3 статті 1; параграф 2 статті 4; статті 5 (за винятком параграфа 2), 6, 9-14, 15 (за винятком параграфа 6), 16-21, параграф 3 статті 22; статті 23-25, 37, 43 (за винятком параграфів 2 і 4), 48, 49, 56-58 і 61;

- кількості, визначені в розрахункових одиницях у статтях 30, 31, 38, 40 і 41, якщо метою внесення зміни є збільшення цих кількостей;

c) Єдині правила ЦІМ:

- параграф 2 статті 1; параграфи 2-5 статті 3; статті 4, 5, 6 (за винятком параграфа 3), 7, 8, 11-13, 14 (за винятком параграфа 7), 15-17, 19 (за винятком параграфа 4), 20 (за винятком параграфа 3), 21-24, 25 (за винятком параграфа 3), 26 (за винятком параграфа 2), 27, параграфів 3 та 6 статті 28; статті 29, 30 (за винятком параграфа 3), 31, 32 (за винятком параграфа 3), 33 (за винятком параграфа 5), 34, 38, 39, 41, 45, 46, 47 (за винятком параграфа 3), 48 (тільки в тій мірі, наскільки це є лише питанням пристосування до міжнародного морського транспортного права), 52, 53, 59-61, 64 і 65;

- кількість, визначена в розрахункових одиницях у статті 40, якщо метою внесення зміни є збільшення цієї кількості;

- Регламент міжнародних залізничних перевезень приватних вагонів (РІП), Додаток II;

- Регламент міжнародних залізничних перевезень контейнерів (РІКо), Додаток III;

- Регламент міжнародних залізничних перевезень вантажобагажу (РІЕкс), Додаток IV.

4. Комісія експертів приймає рішення щодо пропозицій про внесення змін та доповнень до положень Регламенту міжнародних залізничних перевезень небезпечних вантажів (РІД), які є Додатком I до Єдиних правил ЦІМ.

1. Зміни та доповнення, прийняті Генеральною асамблеєю, вносяться до Протоколу, підписаного представниками держав-учасниць. Протокол підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Ратифікаційні грамоти, документи про прийняття або схвалення якнайшвидше здаються на зберігання Уряду-депозитарію.

2. Коли Протокол ратифікується, приймається або схвалюється більш ніж двома третинами від загальної кількості держав-учасниць, рішення набувають чинності після закінчення періоду, визначеного Генеральною асамблеєю.

3. Як тільки рішення набуває чинності, застосування Єдиних правил ЦІВ і ЦІМ призупиняється щодо сполучення з або між тими державами-учасницями, які за один місяць до дати, встановленої для такого набуття чинності, ще не здали свої ратифікаційні грамоти, документи про прийняття або схвалення. Про таке призупинення державам-учасницям повідомляє Центральне бюро; воно закінчується через один місяць після дати повідомлення Центральним бюро про ратифікацію, прийняття або схвалення згаданих рішень відповідними державами.

Таке призупинення не застосовується до держав-учасниць, які повідомили Центральне бюро про те, що без здачі на зберігання своїх ратифікаційних грамот, документів про прийняття або схвалення, вони застосовуватимуть зміни та доповнення, прийняті Генеральною асамблеєю.

1. Про зміни та доповнення, прийняті Комісіями, державам-учасницям повідомляє Центральне бюро.

2. Такі рішення набувають чинності для всіх держав-учасниць у перший день дванадцятого місяця після місяця, в якому Центральне бюро повідомило про них державам-учасницям, за умови, що одна третина держав-учасниць не подали заперечень протягом чотирьох місяців від дати такого повідомлення.

Однак, якщо держава-учасниця подає заперечення щодо рішення Ревізійної комісії протягом чотиримісячного періоду і денонсує Конвенцію не пізніше ніж за два місяці до дати, встановленої для набуття чинності цим рішенням, то останнє набуває чинності тільки тоді, коли набуває чинності денонсація відповідною державою.

1. Конвенція залишається відкритою для підписання державами, запрошеними на восьму чергову Конференцію з перегляду Конвенцій ЦІМ і ЦІВ, у Берні в Уряду Швейцарії до 31 грудня 1980 року.

2. Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Ратифікаційні грамоти, документи про прийняття або схвалення здаються на зберігання Уряду Швейцарії, який є Урядом-депозитарієм.

1. Держави, запрошені на восьму чергову Конференцію з перегляду Конвенцій ЦІМ і ЦІВ, які не підписали нову Конвенцію протягом терміну, визначеного в параграфі 1 статті 22, можуть, проте, заявити про своє приєднання до Конвенції до набуття нею чинності. Документ про приєднання до Конвенції здається на зберігання Уряду-депозитарію.

2. Кожна держава, що бажає приєднатися до Конвенції після набуття нею чинності, надсилає свою заяву Уряду-депозитарію разом зі звітом про стан її залізничних підприємств з точки зору міжнародних перевезень. Уряд-депозитарій передає їх державам-учасницям і Центральному бюро.

Заява вважається законно прийнятою через шість місяців після зазначеного повідомлення, якщо п'ять держав-учасниць не подали заперечення Уряду-депозитарію. Уряд-депозитарій інформує про це державу-заявницю, а також держави-учасниці і Центральне бюро. Нова держава-учасниця без затримки починає виконувати положення статті 10.

У разі надходження заперечення Уряд-депозитарій передає заяву про приєднання Генеральній асамблеї для вирішення.

Після здачі на зберігання документа про приєднання, воно набуває чинності у перший день другого місяця після місяця, протягом якого Центральне бюро передало державам-учасницям список ліній і шляхів нової держави-учасниці.

3. Кожне приєднання до Конвенції стосується тільки Конвенції і змін та доповнень, що є чинними на той час.

1. Як тільки п'ятнадцятьма державами здані на зберігання ратифікаційні грамоти, документи про прийняття, схвалення або приєднання, Уряд-депозитарій встановлює зв'язок з відповідними урядами з метою узгодження набуття чинності Конвенцією.

2. Набуття чинності Конвенцією означає анулювання Міжнародних конвенцій про залізничні перевезення вантажів (ЦІМ) і про залізничні перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ) від 7 лютого 1970 року, а також Додаткової конвенції до Ц1В про відповідальність залізниці за смерть і поранення пасажирів від 26 лютого 1966 року.

Кожна держава-учасниця, яка бажає денонсувати Конвенцію, повідомляє про це Уряд-депозитарій. Денонсація набуває чинності 31 грудня наступного року.

Уряд-депозитарій повідомляє держави, запрошені на восьму чергову Конференцію з перегляду Конвенцій ЦІМ і ЦІВ, інші держави, які приєдналися до Конвенції, а також Центральне бюро:

a) про підписання цієї Конвенції, здачу на зберігання ратифікаційних грамот, документів про прийняття, схвалення або приєднання, а також про повідомлення про денонсацію;

b) про дату набуття чинності цією Конвенцією на підставі статті 24;

c) про здачу на зберігання ратифікаційних грамот, документів про прийняття або схвалення, протоколів, про які йдеться у статті 20.

Застереження до Конвенції допускаються лише у тому разі, коли вони нею передбачені.

Конвенція укладена і підписана французькою мовою.

До тексту французькою мовою додані офіційні переклади німецькою, англійською, арабською, італійською і голландською мовами.

Тільки текст французькою мовою є автентичним.

На засвідчення чого нижчепідписані, належним чином уповноважені своїми Урядами, підписали цю Конвенцію.

Вчинено у Берні дев'ятого травня тисяча дев'ятсот вісімдесятого року в одному дійсному примірнику французькою мовою, який залишається на зберігання в архівах Швейцарської Конфедерації. Завірена копія буде надіслана кожній державі-учасниці.

Під час підписання Конвенції про міжнародні залізничні перевезення 9 травня 1980 року або під час здачі на зберігання ратифікаційних грамот, документів про прийняття, схвалення або приєднання до цієї Конвенції такі держави-члени подали заяви або застереження, що є чинними і наведені нижче:

Австрія

"Австрійська Республіка лишає за собою право відповідно до параграфа 1 статті 3 Додатка A до Конвенції не застосовувати положення про цивільну відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо ці нещасні випадки трапилися на її території і якщо пасажир є громадянином Австрії або звичайно проживає в Австрії".

Албанія

"Народна Соціалістична Республіка Албанія заявляє, що при поданні спору до арбітражу необхідно мати для кожного окремого випадку згоду всіх сторін у спорі.

a) Залізничні лінії Народної Соціалістичної Республіки Албанії відкриті лише для міжнародних перевезень вантажів;

b) Приєднання Народної Соціалістичної Республіки Албанії набуде чинності після встановлення сполучення албанських залізниць із міжнародною залізничною мережею".

Ірак

"На виконання параграфа 3 статті 12 Конвенції Іракська Республіка не вважає обов'язковим для себе текст параграфа 1 статті 12 Конвенції, який передбачає, що будь-який спір між договірними сторонами щодо тлумачення або застосування Конвенції може бути поданий на прохання однієї із сторін до арбітражного суду, тому що спірні питання подібного роду можуть подаватися до арбітражу лише у разі згоди всіх сторін у спорі в кожному окремому випадку.

Усі положення Конвенції про відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів не застосовуватимуться в разі, якщо йдеться про громадян Іракської Республіки або громадян інших держав, що звичайно проживають в Іраку, які стали жертвами нещасних випадків, що трапилися на території Іраку.

Ратифікація Іракською Республікою у жодному разі не означає визнання так званого "Ізраїлю" і не зобов'язує встановлювати стосунки між ним та Іраком щодо питань, що підпадають під дію Конвенції і Протоколу".

Іран

"Ісламська Республіка Іран лишає за собою право відповідно до параграфа 1 статті 3 Додатка A до Конвенції не застосовувати положення про цивільну відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо нещасний випадок стався на її території і якщо пасажир є громадянином Ірану або звичайно проживає в Ірані".

Польща

"1. Польська Народна Республіка заявляє відповідно до параграфа 3 статті 12 Конвенції, що вона не застосовуватиме положення параграфів 1 і 2 цієї статті.

2. Польська Народна Республіка заявляє відповідно до параграфа 1 статті 3 Єдиних правил ЦІВ, що вона не застосовуватиме всі положення про відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо нещасний випадок стався на території Польської Народної Республіки і якщо пасажир є громадянином Польщі або має своє звичайне місце проживання у Польщі".

Румунія

"При поданні застережень відповідно до параграфа 3 статті 12 КОТІФ і до параграфа 1 статті 3 Єдиних правил ЦІВ Уряд Соціалістичної Республіки Румунії зробив таку заяву:

"a) Соціалістична Республіка Румунія заявляє, що вона не вважає обов'язковим для себе положення параграфа 1 статті 12 Конвенції, відповідно до якого будь-який спір між договірними сторонами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції може бути поданий для вирішення до арбітражного суду на вимогу однієї із сторін.

Соціалістична Республіка Румунія вважає, що такі спори можуть подаватися до арбітражу лише за згоди в кожному окремому випадку всіх сторін у спорі.

b) Соціалістична Республіка Румунія заявляє, що вона не вважає обов'язковими для себе ті положення Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів і багажу, що стосуються відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, які стали жертвами нещасних випадків, що трапились на її території, якщо такі пасажири є громадянами Румунії або мають своє звичайне місце проживання в Соціалістичній Республіці Румунії".

Фінляндія

"Відповідно до статті 3 Додатка A до Конвенції (Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів і багажу, ЦІВ) Фінляндія лишає за собою право не застосовувати до пасажирів, що стали жертвами нещасних випадків, що сталися на її території, усі положення про відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо такі пасажири є громадянами Фінляндії або особами, що мають своє звичайне місце проживання у Фінляндії".

Швеція

"Швеція заявляє відповідно до параграфа 1 статті 3 Єдиних правил ЦІВ, що вона не застосовуватиме всі положення про відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо нещасний випадок стався на її території і ці пасажири є громадянами Швеції або мають звичайне місце проживання у Швеції".

Чехословаччина

"Чехословацька Соціалістична Республіка відповідно до параграфа 3 статті 12 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), укладеної у Берні 9 травня 1980 року, не застосовуватиме параграфа 1 статті 12 цієї Конвенції, а також відповідно до параграфа 1 статті 3 Додатка A - Єдиних правил ЦІВ не застосовуватиме до пасажирів, що стали жертвами нещасних випадків, що сталися на її території, усіх положень про відповідальність залізниць у разі смерті або поранення пасажирів, якщо такі пасажири є громадянами Чехословацької Соціалістичної Республіки або особами, що мають своє звичайне місце проживання в Чехословацькій Соціалістичній Республіці".

Словацька Республіка

Чеська Республіка

Словацька Республіка і Чеська Республіка, що є державами-правонаступницями Чехословаччини, зберегли застереження, подані Чехословаччиною, однак, за умови, що застереження до параграфа 1 статті 3 Додатка A стосується відповідно громадян Чехії або Словакії та осіб, що мають своє звичайне місце проживання у Словацькій Республіці або Чеській Республіці.

1. У рамках своєї службової діяльності Організація користується імунітетом відносно підсудності та виконання судових рішень за винятком таких випадків:

a) у тій мірі, в якій Організація чітко відмовилася від такого імунітету в окремому випадку;

b) у разі порушення третьою особою цивільної справи по відшкодуванню шкоди, завданої їй нещасним випадком, що був спричинений автомобілем або іншими транспортними засобами, які належать Організації або управлялися за її дорученням, або в разі порушення такими транспортними засобами правил руху;

c) у разі зустрічного позову, що прямо пов'язаний з провадженням, ініційованим Організацією;

d) у разі накладення арешту згідно з рішенням суду на утримання заробітної плати і винагород, які Організація сплачує членові свого персоналу.

2. Майно та активи Організації, незалежно від їхнього місцезнаходження, користуються імунітетом відносно будь-якої форми реквізиції, конфіскації, секвестру або будь-яких інших форм захоплення або накладення арешту, крім випадків, коли це необхідно як тимчасовий захід для запобігання нещасним випадкам із залученням транспортних засобів, що належать Організації або експлуатуються нею, або для розслідувань у зв'язку з такими нещасними випадками.

Проте, якщо експропріація необхідна у громадських інтересах, то повинні бути вжиті всі відповідні заходи для уникнення втручання у здійснення Організацією її діяльності і повинно бути наперед сплачене достатнє своєчасне відшкодування.

3. У рамках своєї службової діяльності Організація, її майно та прибутки звільняються кожною державою-учасницею від прямого оподаткування. Якщо Організація здійснюватиме закупки або користуватиметься послугами значної вартості, необхідними для її службової діяльності, і ціни таких закупок або послуг включатимуть податки або інші стягнення, то держави-учасниці, наскільки це можливо, повинні вживати відповідних заходів для звільнення Організації від сплати цих податків та інших стягнень або для забезпечення відшкодування таких витрат Організації.

Організація не звільняється від сплати податків та інших стягнень, які становлять тільки плату за надані послуги.

Всі товари, які імпортуються або експортуються Організацією і є необхідними для забезпечення її службової діяльності, звільняються від всіх стягнень та митних зборів, що стягуються при імпорті або експорті.

Звільнення згідно з цією Статтею не здійснюються, якщо закуплені або імпортовані товари або отримані послуги призначені для задоволення особистих потреб працівників Організації.

4. Товари, придбані або імпортовані згідно з параграфом 3, не можуть продаватися, передаватися або використовуватися іншим чином, ніж на умовах, що встановлюються державою-учасницею, яка забезпечила згадані вище звільнення.

5. Службовою діяльністю Організації у розумінні цього Протоколу є діяльність, яка відповідає меті, визначеній у статті 2 Конвенції.

1. Організація має право приймати та зберігати будь-які види коштів, валюти, готівки, цінних паперів або рухомого майна. Вона має право вільно розпоряджатись ними для всіх передбачених Конвенцією завдань і мати банківські рахунки у будь-якій валюті в межах, необхідних для виконання прийнятих зобов'язань.

2. В офіційному листуванні та при передачі або пересиланні всіх своїх документів Організація має право на не менші пільги ніж ті, що надаються кожною державою-учасницею іншим подібним міжнародним організаціям.

Представники держав-учасниць при виконанні своїх функцій і під час поїздок у службових справах користуються такими привілеями та імунітетами на території кожної держави-учасниці:

a) імунітетом від підсудності, навіть після закінчення виконання обов'язків, за дії, включаючи усні та письмові заяви, здійснені при виконанні обов'язків. Проте цей імунітет не застосовується в разі заподіяння шкоди внаслідок нещасного випадку, який спричинений автомобілем чи іншим транспортним засобом, що належить представникові держави або ним керованим, або в разі порушення правил руху, яке стосується таких транспортних засобів;

b) імунітетом від арешту і попереднього ув'язнення, крім випадків скоєння злочину;

c) імунітетом від арешту особистого багажу, крім випадків скоєння злочину;

d) недоторканністю всіх їхніх службових паперів та документів;

e) звільненням їх самих та їхніх чоловіків/дружин від усіх обмежень на в'їзд та звільненням від усіх формальностей реєстрації іноземців;

f) такими ж пільгами відносно валютних правил, які встановлені для представників іноземних урядів при виконанні ними тимчасових офіційних місій.

Працівники Організації при виконанні своїх функцій користуються такими привілеями та імунітетами на території кожної держави-учасниці:

a) імунітетом від підсудності за дії, включаючи усні та письмові заяви, здійснені при виконанні обов'язків, а також у межах їхніх привілеїв, навіть після звільнення зі служби в Організації. Проте цей імунітет не застосовується в разі заподіяння шкоди внаслідок нещасного випадку, який спричинений автомобілем чи іншим транспортним засобом, що належить працівнику Організації або ним керованим, або в разі порушення правил руху, яке стосується таких транспортних засобів;