2. Якщо кредитна установа використовує багатофакторну рейтингову систему, обґрунтування для визначення дебітора або транзакції для рейтингової системи документується та застосовується у спосіб, який відповідним чином відображає рівень ризику.
3. Критерії та процеси визначення періодично переглядаються для визначення того, чи залишаються вони придатними для існуючого портфеля та зовнішніх умов.
1.1. Структура рейтингових систем
4. У разі, якщо кредитна установа використовує прямі оцінки параметрів ризику, вони можуть розглядатися як вихідні дані щодо ступенів по безперервній рейтинговій шкалі.
1.1.1. Ризикові уражуваності з боку корпорацій, установ, центральних урядів та центральних банків
5. Рейтингова система враховує характеристики ризику дебітора та транзакції.
6. Рейтингова система має рейтингову шкалу дебітора, яка відображає виключно кількісний аналіз ризику дефолту дебітора. Рейтингова шкала дебітора має як мінімум 7 класів для дебіторів, які не знаходяться у дефолті, та один - для дебіторів у дефолті.
7. "Клас дебітора" означає категорію ризику рейтингової шкали дебітора у межах рейтингової системи, по якій призначаються дебітори на основі визначеного та чіткого комплексу рейтингових критеріїв, за яких отримуються оцінки PD. Кредитна установа документує співвідношення між класами дебітора щодо рівня ризику дефолту, до якого застосовується кожен клас, та критерії, які застосовуються для визначення такого рівня ризику дефолту.
8. Кредитні установи з портфелями, які сконцентровані в окремому ринковому сегменті, та діапазон ризику дефолту, мають достатньо класів дебітора у межах такого діапазону для запобігання надмірних концентрацій дебіторів у окремій градації. Значні концентрації у межах одного класу підтримуються обґрунтованим емпіричним доказом, що градація дебітора охоплює обґрунтовано вузьку серію PD, та що ризик дефолту з боку усіх дебіторів у цій градації відноситься до цієї серії.
9. Для того, щоб кваліфікуватися на визнання компетентними органами використання вимог до капіталу щодо обчислення власних оцінок LGD, рейтингові системи включають чітку рейтингову шкалу, яка виключно відображає характеристики транзакцій, пов'язаних з LGD.
10. "Клас кредиту" означає категорію ризику рейтингової кредитної шкали у межах рейтингової системи, по якій призначаються ризикові уражуваності на основі визначеного та чіткого комплексу рейтингових критеріїв, за якими отримуються оцінки LGD. Визначення класу включає описання того, яким чином ризикові уражуваності призначаються до певного класу та критерії, які застосовуються для визначення такого рівня ризику дефолту по усіх класах.
11. Значні концентрації у межах одного класу кредиту підтримуються обґрунтованим емпіричним доказом, що клас кредиту охоплює обґрунтовано вузьку серію LGD, та що ризик дефолту з боку усіх ризикових уражуваностей у цьому класі відноситься до цієї серії.
12. Кредитні установи, які використовують методи, встановлені у підпункті 6 частини 1 для призначення показників ризику для спеціальних позикових ризикових уражуваностей, виключаються з меж дії вимоги щодо необхідності мати рейтингову шкалу дебітора, яка від ображає виключно кількісний аналіз ризику дефолту дебітора для цих ризикових уражуваностей. Незважаючи на підпункт 6, ці установи мають для цих ризикових уражуваностей принаймні 4 класи для дебіторів, які не знаходяться у дефолті, та принаймні один - для дебіторів у дефолті.
1.1.2. Роздрібні ризикові уражуваності
13. Рейтингові системи відображають ризик дебітора та транзакції, а також фіксують усі необхідні характеристики дебітора та транзакції.
14. Рівень диференціації ризику забезпечує, що певна кількість ризикових уражуваностей у певному класі або пулі є достатньою для того, щоб передбачити обґрунтований кількісний аналіз та оцінювання характеристик збитку на рівні класу або пулу. Розподіл ризикових уражуваностей та дебіторів по класах та пулах є таким, щоб запобігти надмірним концентраціям.
15. Кредитні установи демонструють, що процес віднесення ризикових уражуваностей до класів або пулів передбачає обґрунтовану диференціацію ризику, групування достатньо однорідних ризикових уражуваностей та враховує точний та послідовний підрахунок характеристик збитку на рівні класу або пулу. Для придбаних дебіторських заборгованостей, групування відображає методики андеррайтингу продавця та гетерогенність його клієнтів.
16. Кредитні установи розглядають наступні похідні ризику при віднесенні ризикових уражуваностей до класів або пулів:
(a) характеристики ризику дебітора;
(b) характеристики ризику по транзакції, включаючи типи продукту або застави, або обидва компоненти. Кредитні установи чітко відслідковують випадки, коли певні ризикові уражуваності отримують зиск від однієї застави; та
(c) порушення, якщо кредитна установа демонструє перед її компетентним органом, що порушенням є незначні похідні ризику для ризикової уражуваності.
1.2. Віднесення до класів та пулів
17. Кредитна установа має спеціальні визначення, процеси та критерії для віднесення ризикових уражуваностей до класів та пулів у межах рейтингової системи.
(a) Визначення класу або пулу та критеріїв є достатньо деталізованими для надання можливості, щоб призначувані рейтинги відповідним чином відносили дебіторів та установи, які несуть однаковий ризик, до одного класу або пулу. Така відповідність розповсюджується на усі напрямки діяльності, департаменти та географічні зони;
(b) Документація щодо рейтингового процесу дозволяє третім сторонам зрозуміти віднесеність ризикових уражуваностей до класів або пулів, а також повторює віднесеності класу та пулу і оцінює належність віднесеностей до класу або пулу; та
(c) Критерії також узгоджуються з внутрішніми кредитними стандартами кредитної установи та її методиками врегулювання ситуацій з проблемними дебіторами та кредитами.
18. Кредитна установа враховує всю відповідну інформацію у процесі віднесення дебіторів та кредитів до класів або пулів. Інформація є поточною та дозволяє кредитній установі передбачити майбутні характеристики ризикової уражуваності. Чим менше інформації знаходиться у розпорядженні кредитної установи, тим більш консервативною будуть її віднесення ризикової уражуваності до класів або пулів дебітора чи кредиту. Якщо кредитна установа використовує зовнішній рейтинг як першочерговий фактор визначення внутрішнього рейтингового призначення, кредитна установа гарантує, що вона розглядає іншу відповідну інформацію.
1.3. Віднесення ризикової уражуваності
1.3.1. Ризикові уражуваності з боку корпорацій, установ, центральних урядів та центральних банків
19. Кожний дебітор відноситься до класу дебітора як частини процесу кредитного ухвалення.
20. Для тих кредитних установ, яким дозволено використовувати власні оцінки LGD та/або конвертаційні коефіцієнти, кожна ризикова уражуваність також відноситься до кредитного класу як частини процесу кредитного ухвалення.
21. Кредитні установи, які використовують методи, встановлені у підпункті 6 частини 1, для призначення показників ризику для спеціальних кредитних ризикових уражуваностей, відносять кожну з таких ризикових уражуваностей до класу відповідно до підпункту 12.
22. Кожна окрема юридична особа, яка здійснює вплив на кредитну установу, має окремий рейтинг. Кредитна установа демонструє перед своїм компетентним органом, що вона має прийнятні методи щодо режиму дій щодо окремих клієнтів-дебіторів або груп сполучених клієнтів.
23. Окремим ризиковим уражуваностям з боку одного й того ж дебітора призначається такий самий клас дебітора безвідносно до будь-яких відмінностей у природі кожної окремої транзакції. Виключенням у разі, якщо окремі ризикові уражуваності можуть відноситись до різних класів для одного й того ж дебітора, є:
(a) ризик обмеження трансферу коштів між державами, який залежить від того, в яку валюту деноміновано ризикову уражуваність, у місцеву або іноземну;
(b) у разі, якщо режим дій з асоційованими гарантіями по ризиковій уражуваності може відображатися у скорегованому віднесенні до класу дебітора; та
(c) у разі, якщо захист споживачів, банківська таємниця або інші законодавчі акти забороняють обмін даних про клієнтів.
1.3.2. Роздрібні ризикові уражуваності
24. Кожна ризикова уражуваність відноситься до класу або пулу як частини процесу ухвалення кредиту.
1.3.3. Заходи перекриття
25. Для віднесення до класів та пулів кредитні установи документують ситуації, у яких висновок людини може перекрити вхідні та вихідні дані процесу віднесення та персоналу, який відповідає за ухвалення цих заходів перекриття. Кредитна установа документує ці заходи перекриття та відповідальний персонал. Кредитні установи аналізують характеристику ризикових уражуваностей, віднесення яких було перекрито. Цей аналіз включає оцінювання характеристик ризикових уражуваностей, рейтинг яких був перекритий окремою особою, з розрахунку на увесь відповідальний персонал.
1.4. Цілісність процесу віднесення
1.4.1. Ризикові уражуваності з боку корпорацій, установ, центральних урядів та центральних банків
26. Віднесення та періодичні перегляди віднесень здійснюються та ухвалюються незалежною стороною, яка напряму не отримує зиску від рішень щодо розподілу кредиту.
27. Кредитні установи поновлюють віднесення принаймні один раз на рік. Дебітори з високим ризиком та проблемні ризикові уражуваності піддаються дії більш регулярного перегляду. Кредитні установи здійснюють нове віднесення, якщо отримується важлива інформація про дебітора або ризикову уражуваність.
28. Кредитна установа має у своєму розпорядженні ефективний процес отримання та поновлення відповідної інформації про характеристики дебітора, які впливають на PD, та про характеристики транзакції, які впливають на LGD та/або конвертаційні коефіцієнти.
1.4.3. Роздрібні ризикові уражуваності
29. Кредитна установа принаймні один раз на рік оновлює віднесення дебітора або кредиту та переглядає характеристики втрат та характеристики непогашення кожного визначеного ризикового пулу, які би з них не застосовувалися. Кредитна установа також принаймні один раз на рік переглядає на репрезентативному прикладі статус окремих ризикових уражуваностей в межах кожного пулу як захід, який забезпечує, що ризикові уражуваності продовжують відноситись до правильного пулу.
1.5. Використання моделей
30. Якщо кредитна установа використовує статистичні моделі та інші механічні методи віднесення ризикових уражуваностей до класів або пулів дебіторів чи кредитів, тоді:
(a) кредитна установа демонструє перед своїм компетентним органом, що модель має належну предикативну силу та що вимоги до капіталу не спотворені в результаті використання цього методу. Вхідні перемінні формують обґрунтований та ефективний базис для отриманих в результаті перемінних Моделі не має значних відхилень;
(b) кредитна установа керує процесом перевірки вхідних даних моделі, який включає оцінювання точності, повноти та відповідністі даних;
(c) кредитна установа демонструє, що дані, які використовуються для побудови моделі, є репрезентативними щодо сукупності чинних дебіторів та ризикових уражуваностей кредитної установи;
(d) кредитна установа має регулярний цикл оцінювання моделі, який включає моніторинг функціонування моделі та її стабільності; перегляд специфікації моделі; та тестування вихідних даних моделі відносно результатів; та
(e) кредитна установа доповнює статистичну модель висновками та контролем з боку персоналу для перегляду віднесень на основі даних моделі та для забезпечення того, щоб моделі належним чином використовувалися. Процедури перегляду спрямовуються на пошук та обмеження помилок, пов'язаних зі слабкими місцями моделі. Висновки людей враховують усю належну інформацію, яка не була розглянута моделлю. Кредитна установа документує спосіб, у який висновок людей та результати моделі можуть бути поєднані.
1.6. Документування рейтингових систем
31. Кредитні установи документують дизайн та експлуатаційні характеристики своїх рейтингових систем. Документація обґрунтовує відповідність з мінімальними вимогами цієї частини, а також стосується тем, включених до диференціації портфеля, рейтингових критеріїв, зобов'язань сторін, які призначають рейтинг дебіторам та ризиковим уражуваностям, регулярність переглядів віднесеностей та огляд керівним менеджментом рейтингового процесу.
32. Кредитна установа документує відповідне обґрунтування та аналіз, які підтримують її вибір рейтингових критеріїв. Кредитна установа документує усі основні зміни процесу рейтингування ризику після останнього перегляду компетентними оглядами. Організація процесу рейтингового віднесення та внутрішньої структури контролю також документується.
33. Кредитні установи документують специфічні визначення дефолту та збитку, які використовуються ними у внутрішніх процесах, та демонструють відповідність із визначеннями, встановленими у цій Директиві.
34. Якщо кредитна установа використовує статистичні моделі у рейтинговому процесі, кредитна установа документує їх методології. Цей матеріал:
(a) містить детальний план теорії, припущення та/або математичний та емпіричний базис віднесення оцінок до класів, окремих дебіторів, ризикові уражуваності, пули або джерело (джерела) інформації, що використовується для оцінювання моделі;
(b) встановлює ретельний статистичний процес (включаючи тести на технічні характеристики поза часом та без еталону) для оцінювання моделі; та
(c) вказує на будь-які обставини, за яких модель працює неефективно.
35. Використання моделі, отриманої від продавця третьої сторони, яка вимагає використання технології користувача не є обґрунтуванням для вилучення з документації або будь-якої з вимог щодо рейтингових систем. Це покладається на кредитну установу для задоволення вимог компетентних органів.
1.7. Обслуговування даних
36. Кредитні установи збирають та зберігають дані щодо аспектів їх внутрішніх рейтингів, як вимагається згідно статей з 145 по 149.
1.7.1. Ризикові уражуваності з боку корпорацій, установ, центральних урядів та центральних банків
37. Кредитні установи збирають та зберігають:
(a) повні рейтингові архіви по дебіторах та визнаних гарантах;
(b) дані, згідно яких призначались рейтинги;
(c) ключові дані та методологію, яка використовувалася для отримання рейтингу;
(d) інформацію про особу, відповідальну за рейтингове призначення;
(e) ідентичність дебіторів та ризикових уражуваностей, які не було погашено;
(f) дані та обставини таких дефолтів; та
(g) дані щодо PD та реалізованих ставок по дефолту, пов'язаних з рейтинговими класами та переміщенням рейтингів;
Кредитні установи, які не використовують власні оцінки LGD та/або конвертаційні коефіцієнти, збирають та зберігають дані щодо порівняльних характеристик реалізованих LGD до вартостей, як встановлено у підпункті 8 частини 2, та реалізованих конвертаційних коефіцієнтів до вартостей, як встановлено у підпункті 9 частини 3.
38. Кредитні установи, які використовують власні оцінки LGD та/або конвертаційні коефіцієнти, збирають та зберігають:
(a) повні рейтингові архіви даних по кредитних рейтингах та показниках LGD та/або конвертаційних коефіцієнтах, пов'язаних з кожною рейтинговою шкалою;
(b) дані, згідно яких призначались рейтинги та здійснювалися оцінки;
(c) ключові дані та методологію, яка використовувалася для отримання рейтингів кредиту та показників LGD та/або конвертаційних коефіцієнтів;
(d) інформацію про особу, відповідальну за рейтинг кредиту, та особу, яка надала показники LGD та/або конвертаційних коефіцієнтів;
(e) дані щодо оцінених та реалізованих LGD та конвертаційних коефіцієнтів, які пов'язані з кожною несплаченою ризиковою уражуваністю;
(f) дані щодо LGD ризикової уражуваності до та після оцінювання ефектів гарантії/або деривативів, для тих кредитних установ, які відображають ефекти зменшення кредитного ризику гарантій або кредитних деривативів через LGD; та
(g) дані про компоненти збитку для кожної несплаченої ризикової уражуваності.
1.7.2. Роздрібні ризикові уражуваності
39. Кредитні установи збирають та зберігають:
(a) дані, які використовуються у процесі віднесення ризикових уражуваностей до класів або пулів;
(b) дані щодо оцінених PD, LGD та конвертаційних коефіцієнтів, пов'язаних з класами та пулами ризикових уражуваностей;
(c) ідентичність дебіторів та ризикових уражуваностей під дефолтом;
(d) для несплачених ризикових уражуваностей, дані про класи та пули, до яких була віднесена ризикова уражуваність за той рік, який передував дефолту, та реалізовані результати по LGD та конвертаційному коефіцієнту; та
(e) дані щодо ступеня збитку для кваліфікування відновлювальних роздрібних ризикових уражуваностей.
1.8. Стрес-тести у процесі оцінювання достатності капіталу
40. Кредитна установа має власні надійні процеси стрес-тестування для використання в оцінюванні її достатності капіталу. Стрес-тестування залучає ідентифікуючі можливі події або майбутні зміни економічних умов, які могли б мати несприятливі наслідки на кредитні ризикові уражуваності кредитної установи та оцінювання здатності кредитної установи протидіяти таким змінам.
41. Кредитна установа регулярно проводить стрес-тестування кредитного ризику для оцінювання ефекту певних специфічних умов щодо її сукупних вимог до капіталу для кредитного ризику. Тест обирається кредитною установою за умови наглядового огляду. Тест, який буде застосований, є обґрунтований та показово консервативним, розглядаючи принаймні ефект пом'якшених регресивних сценаріїв. Кредитна установа оцінює зменшення її рейтингів згідно сценаріїв її стрес-тестування. Стресові портфелі містять переважну більшість сукупної ризикової уражуваності кредитної установи.
42. Кредитні установи, які використовують режим дії, встановлений у підпункті 4 частини 1, розглядають як частину їх концепції стрес-тестування вплив погіршення кредитної якості постачальників захисту, зокрема вплив постачальників захисту, які не відповідають критеріям придатності.
2. КІЛЬКІСНИЙ АНАЛІЗ РИЗИКУ
43. При визначенні параметрів ризику, які пов'язуватимуться з рейтинговими класами та пулами, кредитні установи застосовують наступні вимоги.
2.1. Визначення дефолту
44. Вважається, що "дефолт" має місце стосовно окремого дебітора, коли одна або обидві наступні події мали місце:
(a) кредитна установа вважає, що існує вірогідність, що дебітор не сплатить свої кредитні зобов'язання перед кредитною установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній у повному обсязі, без права регресу з боку кредитної установи щодо операцій, таких як цінний папір, що може бути реалізований (якщо утримується);
(b) дебітор має прострочення більше ніж 90 днів по значному кредитному зобов'язанні перед кредитною установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній;
Для овердрафтів, кількість днів прострочення, як тільки дебітор порушив рекомендований ліміт, встановлюється ліміт, менший ніж поточні несплачені суми, або отримав кредит без ухвалення, а базова сума є значною.
"Рекомендований ліміт" означає ліміт, який був доведений до відома дебітора.
Відлік прострочених днів для кредитних карток починається з мінімального платежу по терміну платежу.
У випадку з роздрібними ризиковими уражуваностями та уражуваностями з боку установ державного сектору (PSE), компетентні органи встановлюють кількість днів прострочення, як визначено у підпункті 48.
У випадку з корпоративними ризиковими уражуваностями, компетентні органи можуть встановити кількість прострочених днів, як визначено у частині 7 статті 154.
У випадку з роздрібними ризиковими уражуваностями компетентні органи можуть застосовувати визначення дефолту на рівні кредиту.
В усіх випадках прострочена ризикова уражуваність перевищує поріг, встановлений компетентними органами та який відображає обґрунтований рівень ризику.
45. Елементи, які необхідно врахувати як показники вірогідності неплатежу, включають наступне:
(a) кредитна установа встановлює кредитне зобов'язання на статус заборгованості;
(b) кредитна установа здійснює корегування вартості, яке виникає в результаті значного зниження кредитної якості після того, як кредитна установа отримає ризикову уражуваність;
(c) кредитна установа продає кредитне зобов'язання на значний кредитний економічний збиток;
(d) кредитна установа погоджується на дистресову реструктуризацію кредитного зобов'язання у разі, якщо це ймовірно призведе до зменшеного фінансового зобов'язання, спричиненого значним списанням або відстроченням основного кредиту, відсотків або (за доцільності) внесків. Це включає, у випадку акціонерних ризикових уражуваностей, оцінених згідно PD/LGD підходу, дистресову реструктуризацію капіталу як такого;
(e) кредитна установа заявила про банкрутство дебітора або подібний порядок щодо кредитного зобов'язання дебітора перед кредитною установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній; та
(f) дебітор застосував або спричинив банкрутство або подібний захист у разі, якщо це б дозволило ухилити або відкласти сплату кредитного зобов'язання перед кредитною установою, материнською компанією або будь-якою з її дочірніх компаній.
46. Кредитні установи, які використовують зовнішні дані, які самі по собі не відповідають визначенню дефолту, демонструють перед їх компетентними органами, що відповідні корегування були здійснені для досягнення ширшої відповідності визначення дефолту.
47. Якщо кредитна установа вважає, що попередня несплачена ризикова уражуваність є такою, за якою ініціювання дефолту не продовжує застосовуватися, кредитна установа присвоює рейтинг дебітору або кредиту таким чином, якби вони застосовувалися б для ризикової уражуваності не під дефолтом.
48. Для роздрібних та PSE ризикових уражуваностей, компетентні органи кожної держави-члена встановлюють точну кількість прострочених днів, яку усі кредитні установи в сфері їх юрисдикції дотримуються згідно визначення дефолту, встановленого у підпункті 44, для ризикових уражуваностей з боку таких контрагентів, розташованих на території цієї держави-члена. Специфічна кількість відноситься до діапазону 90-180 днів та може змінюватися по предметних спеціалізацій. Для ризикових уражуваностей з боку таких контрагентів, які знаходяться на територіях інших держав-членів, компетентні органи встановлюють кількість прострочених днів, яка не перевищує кількості днів, встановлених компетентним органом відповідної держави-члена.
2.2. Сукупні вимоги щодо оцінювання
49. Власні оцінки кредитних установ параметрів ризику PD, LGD, конвертаційного коефіцієнта та EL включають усі відповідні дані, інформацію та методи. Оцінки отримуються за допомогою використання історичного досвіду та емпіричного підтвердження, а не на основі виключно аналітичних висновків. Оцінки є надійними та наглядними, які базуються на матеріальних рушійних показниках відповідних параметрів ризику. Чим менше даних знаходиться у розпорядженні кредитної установи, тим консервативнішою вона повинна бути у своїх оцінках.
50. Кредитна установа має здатність аналізувати свій досвід втрат по відношенню до регулярності дефолту, LGD, конвертаційного коефіцієнта або втрат у разі, якщо використовуються EL оцінки, з огляду на фактори, які нею розглядаються як рушійні показники відповідних параметрів ризику. Кредитна установа демонструє, що її оцінки представляють тривалий досвід діяльності.
51. Враховуються будь-які зміни у кредитній методиці або у процесі для відповідних компенсацій за періоди часу, зазначені у підпунктах 66, 71, 82, 85, 93 та 95. Оцінки кредитної установи відображають результати технічних досягнень, нових даних, іншої інформації, коли вони стають доступними. Кредитні установи переглядають їх оцінки, коли отримується нова інформація, проте не менше, ніж один раз на рік.
52. Сукупність ризикових уражуваностей, репрезентованих у даних, які використовуються в оцінюванні, кредитні стандарти, які використовуються, коли дані були оброблені, та інші відповідні характеристики є порівняними з характеристиками ризикових уражуваностей та стандартів кредитної установи. Кредитна установа також демонструє, що економічні та ринкові умови, які є підґрунтям даних, є відповідними щодо поточних та передбачуваних умов. Кількість ризикових уражуваностей у вибірковому та інформаційному періоді, які використовуються для кількісного аналізу, є достатніми для надання кредитній установі впевненості у точності та належності її оцінок.
53. Для придбаних дебіторських заборгованостей, оцінки відображують всю відповідну інформацію, яка є доступною для кредитної установи-покупця щодо кількості базових дебіторських заборгованостей, включаючи дані щодо подібних пулів, передбачених продавцем, кредитної установи-покупця або зовнішніх джерел. Кредитна установа-покупець оцінює будь-які дані, на які вона покладається та які надаються продавцем.
54. Кредитна установа додає до її оцінок коефіцієнт принципу консерватизму, який пов'язаний з очікуваним діапазоном похибок оцінювання. У разі, якщо методи та дані є менш задовільними, а очікуваний діапазон похибок є більшим, коефіцієнт принципу консерватизму збільшується.
55. Якщо кредитні установи використовують різні оцінки для обчислення показників ризику та для внутрішніх потреб, це документується, а їх обґрунтованість демонструється перед компетентними органами.
56. Якщо кредитні установи можуть продемонструвати перед своїми компетентними органами, що відносно даних, які були зібрані до дати імплементації цієї Директиви, були здійснені відповідні корегування для досягнення ширшої відповідності з визначеннями дефолту та збитку, компетентні органи можуть дозволити кредитним установам певну гнучкість у застосуванні необхідних стандартів щодо даних.
57. Якщо кредитна установа використовує дані, які розподілені серед кредитних установ, вона демонструє, що:
(a) рейтингові системи та критерії інших кредитних установ у пулі є подібний до їх власних;
(b) пул представляє портфель, щодо якого використовуються об'єднані дані; та
(c) об'єднані дані використовуються послідовно з плином часу кредитною установою для їх оцінок.
58. Якщо кредитна установа використовує дані, які розподілені серед кредитних установ, вона залишається відповідальною за цілісність її рейтингових систем. Кредитна установа демонструє перед компетентним органом, що вона має достатнє внутрішнє узгодження її рейтингових систем, включаючи ефективну здатність щодо моніторингу та аудиту рейтингового процесу.
2.2.1. Спеціальні вимоги для оцінювання PD
Ризикові уражуваності з боку корпорацій, установ, центральних урядів та центральних банків
59. Кредитні установи оцінюють PD за класом дебітора з довготривалих середніх показників ставок однорічного дефолту.
60. Для придбаних корпоративних дебіторських заборгованостей кредитні установи можуть оцінювати EL за класом дебітора з довготривалих середніх показників ставок однорічного дефолту.
61. Якщо кредитна установа отримує довготривалі середні показники PD та LGD для придбаних корпоративних дебіторських заборгованостей з оцінки EL, відповідного оцінювання PD або LGD, процес оцінювання сукупних збитків задовольняє сукупні стандарти щодо оцінювання PD та LGD, встановлені у цій частині, а результат відповідає концепції LGD, як встановлено у підпункті 73.
62. Кредитні установи застосовують методи оцінювання PD лише за допомогою додаткового аналізу. Кредитні установи визнають важливість аналітичних висновків у об'єднанні результатів методів та у здійсненні корегувань для обмежень методів та інформації.
63. У межах, у яких кредитна установа використовує дані щодо внутрішнього дефолтного досвіду для оцінювання PD, вона демонструє у своєму аналізі, що оцінки відображають передбачені стандарти та будь-які відмінності рейтингових систем, які генерують дані, та наявної рейтингової системи. У разі, якщо передбачені стандарти або рейтингові системи зазнали змін, кредитна установа додає більшу маржу принципу консерватизму до своєї оцінки PD.
64. У межах, у яких кредитна установа асоціює або розподіляє її внутрішні класи щодо шкали, яка використовується ECAI або подібними організаціями, а потім призначає відповідний рейтинг дефолту для класів зовнішньої організації до класів кредитної установи, віднесення ґрунтується на порівнянні внутрішніх рейтингових критеріїв з критеріями, які використовуються зовнішньою організацією, та на порівнянні внутрішніх та зовнішніх рейтингів будь-яких спільних дебіторів. Необхідно уникати відхилень та невідповідностей у підході віднесення або базової інформації. Критерії зовнішньої організації, які лежать в основі даних, які використовуються для кількісного аналізу, орієнтовані на ризик по дефолту та не відображають характеристики транзакції. Аналіз кредитної установи включає порівняння визначень дефолту, які застосовуються, згідно вимог підпунктів з 44 по 48. Кредитна установа документує базис віднесення.
65. У межах, у яких кредитна установа використовує моделі статистичного передбачення дефолту, дозволяється оцінювання PD як середнє арифметичне показників можливості дефолту для окремих дебіторів з відповідного класу. Використання кредитною установою моделей вірогідності дефолту для цієї потреби відповідає стандартам, визначеним у підпункті 30.
66. Незважаючи на те, чи використовує кредитна установа зовнішні, внутрішні джерела або джерела даних у пулі, або усіх трьох джерел, для її оцінювання PD, тривалість базового історичного періоду дослідження, який застосовується, дорівнює принаймні п'яти рокам для принаймні одного джерела. Якщо доступний період дослідження охоплює більш довгий період для будь-якого джерела, а отримані дані є придатними, застосовується саме такий більш тривалий період. Цей підпункт застосовується також до підходу PD/LGD до акціонерного капіталу. Держави-члени можуть дозволити кредитній установі, якій не дозволено використовувати її власні оцінки LGD або конвертаційні коефіцієнти, мати у процесі впровадження IRB-підхід відповідні дані, які охоплюють період у два роки. Період, який повинен бути охоплений, зростає щорічно на один рік до моменту, поки відповідні дані не охоплюватимуть п'ятирічного періоду.
Роздрібні ризикові уражуваності
67. Кредитні установи оцінюють PD по класу дебітора або пулу з довготривалих середніх показників однорічних рейтингів дефолту.
68. Незважаючи на підпункт 67, оцінки PD можуть також отримуватись з реалізованих збитків та відповідних оцінок LGD.
69. Кредитні установи розглядають внутрішні дані для віднесення ризикової уражуваності до класів або пулів як першочергове джерело інформації для оцінювання характеристик збитку. Кредитним установам дозволяється використовувати зовнішні дані (включаючи дані пулу) або статистичні моделі для кількісного аналізу за умови, що може бути продемонстрований надійний зв'язок між:
(a) процесом кредитної установи віднесення ризикової уражуваності до класів або пулів та процесом, який використовується зовнішнім джерелом даних; та
(b) внутрішнім профайлом ризику кредитної установи та сукупністю зовнішніх даних. Для придбаних дебіторських заборгованостей, кредитні установи можуть використовувати зовнішні та внутрішні референтні дані. Кредитні установи використовують будь-які відповідні джерела інформації у якості пунктів порівняння.
70. Якщо кредитна установа виводить довготривалі середні оцінки PD та LGD для роздрібних ризикових уражуваностей з оцінки сукупних збитків та відповідної оцінки PD або LGD, процес оцінювання сукупних збитків відповідає сукупним стандартам щодо оцінювання PD та LGD, встановлених у цьому підпункті, а результат відповідає концепції LGD, як встановлено у підпункті 73.
71. Незважаючи на те, чи використовує кредитна установа зовнішні, внутрішні джерела або джерела даних у пулі, або усіх трьох джерел, для її оцінювання PD, тривалість базового історичного періоду дослідження, який застосовується, дорівнює принаймні п'яти рокам для принаймні одного джерела. Якщо доступний період дослідження охоплює більш довгий період для будь-якого джерела, а отримані дані є придатними, застосовується саме такий більш тривалий період. Кредитна установа не повинна приділяти особливої уваги історичним даним, якщо вона може переконати її компетентний орган, що більш оперативні дані є кращим прогнозуючим показником коефіцієнтів втрат. Держави-члени можуть дозволити кредитній установі, якій не дозволено використовувати її власні оцінки LGD або конвертаційні коефіцієнти, мати у процесі впровадження IRB-підхід відповідні дані, які охоплюють період у два роки. Період, який повинен бути охоплений, зростає щорічно на один рік до моменту, поки відповідні дані не охоплюватимуть п'ятирічного періоду.
72. Кредитні установи визначають та аналізують очікувані зміни параметрів ризику за увесь термін дії кредитних ризикових уражуваностей (сезонні наслідки).
2.2.2. Спеціальні вимоги до власних оцінок LGD
73. Кредитні установи оцінюють LGD по класу кредиту або пулу на основі середніх реалізованих LGD по класу кредиту або пулу, використовуючи усі досліджувані дефолти в межах джерел інформації (середній показник, зважений за дефолтом).
74. Кредитні установи використовують оцінки LGD, які є відповідними для економічного спаду, якщо такі оцінки є більш консервативними, ніж довготривалий середній показник. У межах, у яких очікується, що кредитна установа постачатиме реалізовані LGD по класу кредиту або пулу з плином часу, кредитні установи корегують їх оцінки параметрів ризику по класу або пулу для лімітування капітального впливу економічного спаду.
75. Кредитна установа розглядає ступінь будь-якої залежності між ризиком дебітора та ризиком застави або постачальника застави. Випадки, коли існує значний ступінь залежності, залагоджуються у консервативний спосіб.
76. Валютні невідповідності між базовим зобов'язанням та заставою розглядається консервативно у процесі оцінювання LGD кредитною установою.
77. У межах, у яких LGD оцінки враховують наявність застави, ці оцінки не повинні повністю ґрунтуватися на оцінюваній ринковій вартості застави. Оцінки LGD враховують ефект потенційної нездатності кредитних установ швидко здобути контроль над їх заставою та ліквідувати його.
78. У межах, у яких LGD оцінки враховують наявність застави, кредитні установи повинні встановити внутрішні вимоги щодо управління заставою, юридичної надійності та управління ризиками, які у повній мірі відповідають вимогам, встановленим у частині 2 додатка VIII.
79. У межах, у яких кредитна установа визнає заставу для визначення вартості ризикової уражуваності для кредитного ризику контрагента відповідно до частин 5 або 6 додатка III, будь-яка сума, очікувана до відшкодування із застави, не враховується у оцінках LGD.
80. Для специфічного випадку щодо ризикових уражуваностей, які вже знаходяться під дефолтом, кредитна установа використовує суму її кращих оцінок очікуваного збитку для кожної ризикової уражуваності з огляду на чинні економічні обставини, статус ризикової уражуваності та можливість додаткових неочікуваних збитків впродовж періоду погашення.
81. У межах, у яких несплачені останні внески були капіталізовані у звіті про прибутки кредитної установи, вони додаються до вимірювання кредитною установою ризикової уражуваності та збитку.
Ризикові уражуваності з боку корпорацій, установ, центральних урядів та центральних банків
82. Оцінки LGD ґрунтуються на даних за, як мінімум п'ять років, збільшуючись кожного року на один рік після імплементації до досягнення як мінімум семи років для принаймні одного джерела інформації. Якщо доступний період дослідження охоплює більш довгий період для будь-якого джерела, а отримані дані є придатними, застосовується саме такий більш тривалий період.
Роздрібні ризикові уражуваності
83. Незважаючи на підпункт 73, оцінки LGD можуть отримуватися з реалізованих збитків та відповідних оцінок PD.
84. Незважаючи на підпункт 89, кредитні установи можуть відображати майбутні вилучення з їх конвертаційних коефіцієнтів або з їх оцінок LGD.
85. Для придбаних дебіторських заборгованостей кредитні установи можуть використовувати зовнішні та внутрішні довідкові дані для оцінювання LGD.
86. Оцінки LGD ґрунтуються на даних як мінімум за п'ять років. Незважаючи на підпункт 73, кредитна установа не повинна приділяти особливої уваги історичним даним, якщо вона може переконати її компетентний орган, що більш оперативні дані є кращим прогнозуючим показником коефіцієнтів втрат. Держави-члени можуть дозволити кредитній установі, якій не дозволено використовувати її власні оцінки LGD або конвертаційні коефіцієнти, мати у процесі впровадження IRB-підхід відповідні дані, які охоплюють період у два роки. Період, який повинен бути охоплений, зростає щорічно на один рік до моменту, поки відповідні дані не охоплюватимуть п'ятирічного періоду.
2.2.3. Специфічні вимоги до оцінок на основі власних конвертаційних коефіцієнтів
87. Кредитні установи оцінюють конвертаційні коефіцієнти по класу кредиту або пулу на основі середніх реалізованих конвертаційних коефіцієнтів по класу кредиту або пулу, використовуючи усі досліджувані дефолти в межах джерел інформації (середній показник, зважений за дефолтом).
88. Кредитні установи використовують оцінки конвертаційних коефіцієнтів, які є відповідними для економічного спаду, якщо такі оцінки є більш консервативними, ніж довготривалий середній показник. У межах, у яких очікується, що кредитна установа постачатиме реалізовані конвертаційні коефіцієнти по класу кредиту або пулу з плином часу, кредитні установи корегують їх оцінки параметрів ризику по класу або пулу для лімітування капітального впливу економічного спаду.
89. Оцінки конвертаційних коефіцієнтів кредитної установи відображають можливість додаткових вилучень дебітором на момент або до моменту початку дефолтної події. Оцінка конвертаційного коефіцієнту включає більший ступінь принципу консерватизму у разі, якщо більша ретельна позитивна кореляція може обґрунтовано очікуватися між регулярністю дефолту та величиною конвертаційного коефіцієнта.
90. При отриманні оцінок конвертаційних коефіцієнтів кредитні установи розглядають їх спеціальні методики та стратегії, ухвалені по відношенню до облікового моніторингу та платіжної обробки. Кредитні установи також розглядають їх здатність та бажання запобігати подальшим вилученням в обставинах, інших ніж неплатежі, таких як порушення контрактних зобов'язань або інші технічні дефолтні події.
91. Кредитні установи мають у своєму розпорядженні адекватні системи та процедури для моніторингу кредитних рахунків, поточних несплачених сум по відношенню до наданих ліній, змін по несплачених сумах по дебітору та по класу. Кредитна установа має здатність здійснювати щоденний моніторинг несплачених балансів.
92. Якщо кредитні установи використовують різні оцінки конвертаційних коефіцієнтів для обчислення сум ризикових уражуваностей, зважених за ризиком, а внутрішні потреби документуються та їх обґрунтованість демонструється перед компетентним органом.
Ризикові уражуваності з боку корпорацій, установ, центральних урядів та центральних банків
93. Оцінки конвертаційних коефіцієнтів ґрунтуються на даних за як мінімум п'ять років, збільшуючись кожного року на один рік після імплементації до досягнення як мінімум. семи років для принаймні одного джерела інформації. Якщо доступний період дослідження охоплює більш довгий період для будь-якого джерела, а отримані дані є придатними, застосовується саме такий більш тривалий період.
Роздрібні ризикові уражуваності
94. Незважаючи на підпункт 89, кредитні установи можуть відображати майбутні вилучення з їх конвертаційних коефіцієнтів або з їх оцінок LGD
95. Оцінки конвертаційних коефіцієнтів ґрунтуються на даних як мінімум за п'ять років. Незважаючи на підпункт 87, кредитна установа не повинна приділяти особливої уваги історичним даним, якщо вона може переконати її компетентний орган, що більш оперативні дані є кращим прогнозуючим показником коефіцієнтів втрат. Держави-члени можуть дозволити кредитній установі мати у процесі впровадження IRB-підхід відповідні дані, які охоплюють період у два роки. Період, який повинен бути охоплений, зростає щорічно на один рік до моменту, поки відповідні дані не охоплюватимуть п'ятирічного періоду.
2.2.4. Мінімальні вимоги до оцінювання ефекту гарантій та кредитних деривативів
Ризикові уражуваності з боку корпорацій, установ, центральних урядів та центральних банків у зі, якщо використовуються власні оцінки LGD та роздрібні ризикові уражуваності.
96. Вимоги, зазначені у підпунктах з 97 по 104, не застосовуються для гарантій, наданих установами, центральними урядами та центральними банками, якщо кредитна установа отримала дозвіл використовувати правила статей з 78 по 83 щодо ризикових уражуваностей з боку таких структур. У цьому випадку застосовуються вимоги статей з 90 по 93.
97. Для роздрібних гарантів ці вимоги також застосовуються до віднесення ризикових уражуваностей до класів та пулів, а також до оцінювання PD.
Придатні гаранти та гарантії
98. Кредитні установи мають у розпорядженні чітко визначені критерії для типів гарантів, яких вона визнає для обчислення сум ризикових уражуваностей, зважених за ризиком.
99. Для визнаних гарантів застосовуються ті ж правила, як і до дебіторів, як встановлено у підпунктах з 17 по 29.
100. Гарантія подається у письмовій формі, не може відзиватися гарантом та є чинною до моменту повного виконання зобов'язання (у межах та терміну дії гарантії) та юридичне дійсною проти гаранта у юрисдикції, де гарант має активи, які можуть бути об'єктом для арешту та для виконання рішення суду. Гарантії, які передбачають умови, згідно яких гарант не зобов'язується діяти (умовна гарантія), можуть визнаватися за умови ухвали компетентними органами. Кредитна установа демонструє, що критерії віднесення адекватним чином впливають на будь-яке потенційне погіршення ефекту зменшення ризику.
Критерії корегування
101. Кредитна установа має у розпорядженні чітко визначені критерії для корегування класів, пулів або оцінок LGD, а також, у разі роздрібних та придатних придбаних дебіторських заборгованостей, для процесу розміщення ризикових уражуваностей по класах та пулах, для відображення впливу гарантій для обчислення сум ризикових уражуваностей, зважених за ризиком. Ці критерії відповідають мінімальним вимогам, встановленим у підпунктах з 17 по 29.
102. Критерії є надійними та показовими. Вони стосуються здатності та бажання кредитора діяти по гарантії, можливого розкладу будь-яких платежів з боку гаранта, ступеня, згідно якого корелюється здатність гаранта діяти по гарантії зі здатністю дебітора сплачувати, та меж, у яких залишається остаточний ризик дебітора.
Кредитні деривативи
103. Мінімальні вимоги до гарантій у цій частині застосовуються також до простих кредитних деривативів. У зв'язку з невідповідністю між базовим зобов'язанням та референтним зобов'язанням кредитного деривативу або зобов'язанням, яке використовується для визначення того, чи відбулася кредитна подія, застосовуються вимоги, встановлені згідно підпункту 21 частини 2 додатка VIII. Для роздрібних ризикових уражуваностей та придатних придбаних дебіторських заборгованостей, цей підпункт застосовується до процесу розміщення ризикових уражуваностей по класах та пулах.
104. Критерії стосуються структури виплат кредитного деривативу та консервативно оцінюють вплив, який він здійснює на рівень та розклад повернень. Кредитна установа розглядає ступінь, до якого-залишаються інші форми залишкового ризику.
2.2.5. Мінімальні вимоги щодо придбаних дебіторських заборгованостей
Юридична достовірність
105. Структура кредиту забезпечує, що за будь-яких передбачуваних обставин кредитна установа ефективно володітиме та контролюватиме усі грошові перекази від дебіторських заборгованостей. Коли дебітор здійснює платежі безпосередньо продавцю або сервісеру, кредитна установа регулярно перевіряє, чи платежі направлені у повному обсязі та в межах контрактно узгоджених умов. "Сервісер" - це установа, яка управляє пулом придбаних дебіторських заборгованостей або базових кредитних ризикових уражуваностей на щоденній основі. Кредитні установи мають у розпорядженні процедури для забезпечення того, що володіння дебіторськими заборгованостями та грошові надходження захищені від банкрутства та юридичних проблем, які можуть значним чином зменшувати здатність позичальника ліквідувати або розподіляти дебіторські заборгованості чи утримувати контроль за грошовими надходженнями.
Ефективність систем моніторингу
106. Кредитна установа здійснює моніторинг якості придбаних дебіторських заборгованостей та фінансових умов продавця та сервісера. Зокрема:
(a) кредитна установа оцінює кореляцію якості придбаних дебіторських заборгованостей та фінансових умов продавця та сервісера, а також має внутрішні методики та процедури, які забезпечують відповідні запобіжні засоби для захисту від будь-яких непередбачуваних обставин, включаючи віднесення рейтингу внутрішнього ризику для кожного продавця або сервісера;
(b) кредитна установа має у розпорядженні чіткі та ефективні методи та процедури для визначення придатності продавця та сервісера. Кредитна установа або її агент проводять періодичні огляди продавців та сервісерів для перевірки точності звітів від продавця та сервісера, виявляє випадки шахрайства та операційних слабких місць, а також перевіряє якість кредитних методик продавця та методик і процедур збору сервісера. Результати таких оглядів документуються;
(c) кредитна установа оцінює характеристики придбаних дебіторських заборгованостей, включаючи ранні аванси; історію прострочень платежів продавцем, безнадійні борги, та списання безнадійних боргів; терміни платежів, а також потенційні контррахунки;
(d) кредитна установа має у розпорядженні ефективні методики та процедури для моніторингу на об'єднаній основі концентрації одного дебітора у межах та серед пулів придбаних дебіторських заборгованостей;та
(e) кредитна установа забезпечує те, щоб вона вчасно та в достатньому обсязі отримувала від сервісера детальні звіти щодо визначень віку дебіторських заборгованостей та розводнень для забезпечення відповідності критеріям придатності кредитної установи та сучасним методам, які регулюють придбані дебіторські заборгованості, а також надають ефективні засоби, за допомогою яких здійснюється моніторинг та підтвердження умов продавця продажу та розводнення.
Ефективність тестових систем
107. Кредитна установа має у розпорядженні системи та процедури для виявлення погіршень фінансового стану продавця та якості придбаних дебіторських заборгованостей на ранній стадії та для належного опанування виникаючих проблем. Зокрема, кредитна установа має у розпорядженні чіткі та ефективні методи, процедури та інформаційні системи для моніторингу контрактних порушень, а також чіткі та ефективні методи і процедури для ініціювання правових дій та вирішення питань щодо проблемних придбаних дебіторських заборгованостей.
Ефективність систем контролю застави, наявності кредитного капіталу та грошових коштів
108. Кредитна установа має у розпорядженні чіткі та ефективні системи і процедури, які регулюють контроль за придбаними дебіторськими заборгованостями, кредитом та грошовими коштами. Зокрема, письмові внутрішні методики визначають усі вагомі елементи програми дебіторських заборгованостей, включаючи сучасні ставки, придатну заставу, необхідну документацію, концентраційні ліміти, а також способи, за допомогою яких скеровуються грошові надходження. Ці елементи враховують належним чином усі відповідні та вагомі фактори, включаючи фінансовий стан продавця та сервісера, концентрації ризику, тенденцій щодо якості придбаних дебіторських заборгованостей та клієнтську базу продавця, а внутрішні системи забезпечують, щоб фонди надавалися лише під визначену заставу підтримки та документацію.
Відповідність внутрішніх методик та процедур кредитної установи
109. Кредитна установа має у розпорядженні ефективний внутрішній процес для оцінювання відповідності усіх внутрішніх методик та процедур. Процес включає регулярні аудиторські перевірки усіх критичних фаз програми дебіторських заборгованостей кредитної установи, перевірку розділення обов'язків між передусім оцінюванням продавця та сервісера та оцінювання дебітора 4, по-друге, між оцінюванням продавця та сервісера і виїзна аудиторська перевірка продавця та сервісера, а також оцінювання операцій відділу обробки документації, приділяючи особливу увагу кількісним аналізам, досвіду, рівню персоналу, а також автоматизованим системам підтримки.
3. ЗАТВЕРДЖЕННЯ ВНУТРІШНІХ ОЦІНОК
110. Кредитна установа має у розпорядженні потужні системи для затвердження точності та відповідності рейтингових систем, процесів та оцінювання усіх належних параметрів ризику. Кредитна установа демонструє перед її компетентним органом, що процес внутрішнього затвердження дозволяє їй послідовно та обґрунтовано оцінювати функціонування внутрішніх рейтингових систем та систем оцінювання ризику.
111. Кредитні установи регулярно порівнюють реалізовані дефолтні ставки з оціненими PD для кожного класу та, у разі, якщо реалізовані дефолтні ставки знаходяться поза межами очікуваного діапазону для цього класу, кредитні установи аналізують причини такого відхилення. Кредитні установи, які використовують власні оцінки LGD та/або конвертаційні коефіцієнти, також проводять аналогічний аналіз для таких оцінок. Такі порівняння застосовують історичну інформацію, яка охоплює найбільш можливо довгий період часу. Кредитна установа документує методи та дані, які застосовувалися у таких порівняннях. Цей аналіз та документування оновлюються принаймні один раз на рік.
112. Кредитні установи також використовують інші інструменти кількісного затвердження та порівняння з відповідними зовнішніми джерелами інформації. Аналіз ґрунтується на інформації, яка відповідає вимогам портфеля, регулярно оновлюється та охоплює відповідний досліджуваний період. Внутрішні оцінювання кредитних установ функціонування їх рейтингових систем ґрунтуються на охопленні найбільш можливо довгого періоду часу.
113. Методи та дані, які застосовувалися для кількісного затвердження, є однорідними у часі. Зміни методів оцінювання, підтвердження та інформації (і джерела інформації, і охоплені періоди) документуються.
114. Кредитні установи мають у розпорядженні надійні внутрішні стандарти для ситуацій, коли відхилення по реалізованих PD, LGD, конвертаційних коефіцієнтах та сукупних збитках, у разі застосування EL, від очікуваних показників стають достатньо значними для того, що визнати вагомість відповідних показників.
4. ОБЧИСЛЕННЯ СУМ РИЗИКОВИХ УРАЖУВАНОСТЕЙ, ЗВАЖЕНИХ ЗА РИЗИКОМ, ВІДПОВІДНО ДО ПІДХОДУ НА ОСНОВІ ВНУТРІШНІХ МОДЕЛЕЙ
4.1. Вимоги до капіталу та кількісний аналіз ризику
115. Для потреб обчислення вимог до капіталу кредитні установи дотримуються наступних стандартів:
(a) оцінювання потенційного збитку є ретельним для несприятливих ринкових переміщень, які стосуються профайлу довгострокового ризику спеціальних активів кредитної установи. Дата, яка використовується для представлення компенсуючих розподілів, відображає найдовший досліджуваний період, дані по якому є наявними та обґрунтованими, у представленні профайлу ризику специфічних акціонерних ризикових уражуваностей кредитної установи. Інформація, яка була використана, вважається достатньою для надання консервативних, статистичне надійних та перевірених оцінок збитку, які не ґрунтуються виключно на суб'єктивних або поверхневих судженнях. Кредитні установи демонструють перед компетентними органами, що залучений імпульс надає консервативну оцінку потенційних збитків по відповідному довготривалому ринковому або бізнесовому циклу. Кредитна установа комбінує емпіричний аналіз наявних даних та корегування, що ґрунтуються на множинності факторів для отримання результатів моделі, які досягають відповідного реалізму та консерватизму. При формуванні моделей Вартості під ризиком (VaR), які оцінюють потенційні квартальні збитки, кредитна установа може використовувати квартальні дані та конвертувати дані за більш короткий період горизонту щодо квартального еквіваленту, використовуючи аналітичне відповідний метод, який підтримується емпіричною достовірністю та шляхом високорозвиненого та задокументованого процесу та аналізу. Такий підхід застосовується консервативно та послідовно у часі. У разі, якщо доступна лише обмежена кількість належної інформації, кредитна установа додає відповідні коефіцієнти принципу консерватизму;