Директива 2006/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ (виправлене видання)

Офіційний переклад Директиви здійснено Державним Департаментом з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції України.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства та, зокрема, перше та третє речення частини 2 його статті 47,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету(1),

Беручи до уваги висновок Європейського центрального банку(2),

Діючи відповідно до процедури, встановленої статтею 251 Договору(3),

(1) OB C 234, 22.09.2005, с. 8.

(2) OB C 52, 02.03.2005, с. 37.

(3) Висновок Європейського Парламенту від 28 вересня 2005 року (не опублікований на цей момент в OB) та Рішення Ради від 7 червня 2006 року.

Оскільки:

(1) До Директиви 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 березня 2000 року про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ(4) були неодноразово внесені значні зміни. Наразі, коли вносяться нові зміни до вищезгаданої Директиви, бажано, щоб для внесення ясності в основні питання вона була перепрацьована та виправлена.

(4) OB L 126, 26.5.2000, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2006/29/ЄС (OB L 70, 9.3.2006, с. 50).

(2) Для полегшення процесу започаткування та подальшого здійснення діяльності кредитних установ необхідно усунути найбільш обструкційні відмінності між законами держав-членів у частині правил, яких дотримуються ці установи.

(3) Ця Директива є основним інструментом для досягнення на внутрішньому ринку свободи започаткування та свободи надання фінансових послуг у сфері кредитних установ.

(4) Повідомлення Комісії від 11 травня 1999 року "Імплементація концепції для фінансових ринків: план дій" з переліком цілей, які необхідно досягти для заповнення внутрішнього ринку фінансовими послугами.

Лісабонська Європейська Рада, яка відбулася 23 та 24 березня 2000 року, встановила мету імплементації плану дій до 2005 року. Перегляд та зміна положень щодо власних коштів є ключовим елементом плану дій.

(5) Заходи для координування кредитних установ повинні, для захисту заощаджень та для створення рівних умов конкуренції між цими установами, застосовуватися до усіх кредитних установ. Однак належний підхід повинен застосовуватися до об'єктивних відмінностей у їх статутах та відповідних цілях, як встановлено національними законами.

(6) Діапазон таких заходів повинен бути якнайширшим, охоплюючи усі установи, діяльність яких полягає у отриманні коштів, що підлягають відшкодуванню державою, або у формі депозитів чи інших форм, як наприклад безперервний випуск облігацій або інших подібних цінних паперів, або полягає у наданні кредитів за їх власних рахунок. Повинні бути передбачені винятки щодо певних кредитних установ, до яких ця Директива не може бути застосована. Положення цієї Директиви не повинні перешкоджати застосуванню національних законів, які передбачають спеціальні додаткові дозволи, які санкціонують здійснення кредитними установами специфічних видів діяльності або взяття зобов'язань по спеціальних видах операцій.

(7) Доцільним вважається здійснення лише основної гармонізації, необхідної та достатньої для забезпечення взаємного визнання ліцензування та систем пруденційного нагляду, забезпечуючи можливість надання єдиної ліцензії, визнаної на усій території Співтовариства, та застосування принципу пруденційного нагляду держави-члена походження. Таким чином, вимога, щоб програма заходів була створена, повинна розглядатися виключно як фактор, яких дозволяє компетентним органам приймати рішення на основі більш точної інформації, використовуючи об'єктивні критерії. Тим не менш, повинен забезпечуватися критерій гнучкості відносно вимог до правової форми кредитних установ щодо захисту банківських назв.

(8) Оскільки завдання цієї Директиви, а саме запровадження правил щодо започаткування та подальшого здійснення діяльності кредитних установ, а також пруденційного нагляду, не можуть бути досягнуті в достатній мірі державами-членами та можуть таким чином, за причини масштабу та наслідків запропонованої діяльності, бути найліпшим чином досягнуті на рівні Співтовариства, Співтовариство може ухвалити заходи, у відповідності з принципом субсидіарності, як встановлено у статті 5 Договору. У відповідності до принципу пропорційності, як встановлено у згаданій статті, ця Директива не виходить за межі, необхідні для досягнення цих завдань.

(9) Еквівалентні фінансові вимоги для кредитних установ є необхідними для забезпечення однакових заходів безпеки для власників заощаджень та справедливі умови конкуренції між подібними групами кредитних установ. Впродовж подальшого узгодження повинні бути сформульовані структурні коефіцієнти, які можуть отримуватися в рамках співробітництва між національними органами влади для дослідження, у відповідності до стандартних методів, стану кредитних установ одного виду. Ця процедура повинна сприяти здійсненню послідовного наближення систем коефіцієнтів, встановлених державами-членами та які ними застосовуються. Однак необхідно розрізнювати коефіцієнти, які спрямовані на забезпечення кредитними установами надійного менеджменту, та коефіцієнти, встановлені для цілей економічної та грошової політики.

(10) Принципи взаємного визнання та нагляд держави-члена походження вимагають, щоб компетентні органи держав-членів не надавали або відзивали ліцензію, якщо такі фактори, як зміст програм дій, географічний розподіл дій або дії, які наразі здійснюються, чітко вказують на те, що кредитна установа зробила вибір на користь законодавства однієї держави-члена з метою запобігання використання більш суворих чинних стандартів іншої держави-члена, на території якої вона здійснює або має наміри здійснювати більшу частину своєї діяльності. У випадках, якщо не існує таких чітких показників, проте більша частина сумарних активів установ у межах банківської групи розміщена на території іншої держави-члена, компетентні органи якої відповідають за здійснення нагляду на консолідованій основі у контексті статей 125 та 126, відповідальність за здійснення нагляду на консолідованій основі повинна змінюватися за згоди вказаних компетентних органів. Кредитна установа, що є юридичної особою, повинна отримувати ліцензію від держави-члена, на території якої вона має свій зареєстрований офіс. Кредитна установа, що не є юридичною особою, повинна мати свій головний офіс у державі-члені, на території якої вона отримала ліцензію на здійснення діяльності. Крім того, держави-члени повинні вимагати, щоб головний офіс кредитної установи завжди був розташований на території її держави-члена походження та щоб вона фактично здійснювала там діяльність.

(11) Компетентні органи не повинні надавати ліцензію або подовжувати ліцензію кредитній установі у випадках, якщо існує ймовірність, що вони неефективно виконують свої наглядові функції через тісні зв'язки між такою установою та іншими фізичними та юридичними особами. Кредитні установи, яким вже було надано ліцензію, повинні також відповідати вимогам компетентних органів у цьому відношенні.

(12) Посилання на ефективне виконання своїх наглядових функцій контролюючими установами охоплює нагляд на консолідованій основі, який повинен здійснюватися щодо кредитної установи у випадках, коли положення законодавства Співтовариства це передбачають. У таких випадках органи влади, до яких подаються заяви на отримання ліцензії, повинні мати змогу ідентифікувати органи, у компетенції яких знаходиться здійснення нагляду на консолідованій основі за діяльністю такої кредитної установи.

(13) Ця Директива дає змогу державам-членам та/або компетентним органам застосовувати вимоги до капіталу на індивідуальній або консолідованій основі та не застосовувати вимоги до капіталу на індивідуальній основі, якщо вони вважають це доцільним. Індивідуальний, консолідований та транскордонний консолідований нагляд є корисним інструментом наглядового контролю за діяльністю кредитних установ. Ця Директива дає змогу компетентним органам підтримувати транскордонні установи шляхом полегшення співробітництва між ними. Зокрема, компетентні органи повинні продовжувати застосування статей 42, 131 та 141 для координування їх діяльності та інформаційних запитів.

(14) Кредитні установи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності на території їх держав-членів походження, повинні мати право здійснювати на усій території Співтовариства будь-який вид або усі види діяльності, перелік яких надано у додатку I, шляхом заснування філій або надання послуг.

(15) Держави-члени можуть також встановлювати більш жорсткі правила, ніж ті, що встановлені у першому пункті частини 1 статті 9, частини 2 статті 9 та статтях 12, з 19 по 21, з 44 по 52, 75 та з 120 по 122 для кредитних установ, які отримали ліцензію від компетентних органів. Держави-члени можуть також вимагати, щоб була дотримана стаття 123 на індивідуальній або іншій основі, та щоб субконсолідація, описана у частині 2 статті 73, застосовувалася до інших рівнів в межах групи.

(16) Вважається доцільним поширити обопільне визнання на види діяльності, перелік яких надано у додатку I, якщо вони здійснюються фінансовими установами, які є дочірніми компаніями кредитних установ, за умови, якщо такі дочірні компанії охоплюються дією консолідованого нагляду з боку їх материнських установ та дотримуються певних суворих вимог.

(17) Держава-член походження кредитної установи повинна мати змогу, у зв'язку з виконанням права заснування та свободи надання послуг, вимагати відповідності з специфічними положеннями її національних законів або регламентних актів щодо частини установ, які не були легалізовані як кредитні установи на території їх держав-членів походження та у відповідності до видів діяльності, перелік яких викладено у Додатку I, за умови, якщо, з одного боку, такі положення є порівняно подібними до законодавства Співтовариства та спрямовані на захист загального блага, а з іншого боку, такі установи або такі види діяльності не підпадають під дію еквівалентних правил згідно цього законодавства або регламентних актів їх держав-членів походження.

(18) Держави-члени повинні забезпечити, щоб не існувало перепон для здійснення діяльності, щодо якої досягнуто взаємне визнання у таких самий спосіб, як це відбувається на території держави-члена походження, допоки це визнання не суперечить правовим нормам, які захищають загальне благо на території держави-члена походження.

(19) Правила, які скеровують діяльність філій кредитних установ, які мають свій головний офіс поза межами Співтовариства, повинні бути однаковими на усій території Співтовариства. Важливим є забезпечення того, щоб такі правила не були більш сприятливими ніж ті, які застосовують до філій установ з іншої держави-члена. Співтовариство повинне мати змогу укладати угоди з третіми країнами, які передбачають застосування правил, що повинні таким самим чином застосовуватися до таких філій на всій території Співтовариства. Філії кредитних установ, легалізовані на території третіх країн, не повинні користуватися правами щодо свободи надання послуг згідно другого пункту статті 49 Договору або свободи заснування на території держав-членів, окрім тих держав, на території яких вони засновані.

(20) Повинна досягатись домовленість, на основі обопільності, між Співтовариством та третіми країнами з метою надання можливості практичного здійснення консолідованого нагляду на найбільш можливій географічній зоні.

(21) Відповідальність за контролювання фінансової стійкості кредитної установи та, зокрема, її платоспроможності, повинна покладатися на її державу-члена походження. Компетентні органи держави-члена перебування повинні відповідати за нагляд за ліквідністю філії та грошовою політикою.

Контроль ринкового ризику повинен бути об'єктом тісної співпраці між компетентними органами держав-членів походження та держав-членів перебування.

(22) Належне функціонування внутрішнього банківського ринку потребує не лише застосування правових норм, а також тісної та регулярної співпраці та в значній мірі посиленого наближення та узагальнення регуляторних та наглядових практичних методик між компетентними органами держав-членів. З цією метою, зокрема, розгляд проблем щодо окремих кредитних установ та обопільний обмін інформацією повинен здійснюватися у межах роботи Комітету європейських органів банківського нагляду, встановленого Рішенням Комісії 2004/5/ЄС(1). Така процедура обміну інформацією в жодному випадку не повинна замінювати двосторонню співпрацю. Без шкоди їх власним контрольним повноваженням, компетентні органи держав-членів перебування повинні мати змогу, у екстрених випадках та за їх власною ініціативою або за ініціативи компетентних органів держави-члена походження, проводити перевірку того, що діяльність кредитної установи, створеної на території їх держав-членів, здійснюється згідно відповідних законів та принципів належних адміністративних та облікових процедур, а також відповідного внутрішнього контролю.

(1) OB L 3, 7.1.2004, с. 28.

(23) Доцільним вважається налагодження обміну інформацією між компетентними органами та органами або установами, які з огляду на свої функції сприяють посиленню стабільності фінансової системи. Для захисту конфіденційної сутності наданої інформації, перелік адрес повинен зберігатися за дотримання жорстких обмежень.

(24) Певні дії, наприклад шахрайство або незаконні дії, пов'язані зі службовою інформацією, які ймовірно можуть негативно вплинути на стабільність, включаючи цілісність фінансової системи, навіть якщо до цього причетні установи, які не є кредитними.

(25) У випадках, якщо обумовлено, що інформація може бути розголошена лише за спеціальної згоди з боку компетентних органів, вони повинні мати змогу, за доцільності, надавати свою згоду у відповідності до жорстких умов.

(26) Обмін інформацією між, з одного боку, компетентними органами та, з іншого боку, центральними банками та іншими структурами з подібною функцією у межах їх спроможності у якості керівних грошово-кредитних установ та, за доцільності, з іншими державними органами влади, які відповідають за здійснення контролю за платіжною системою, також повинен підлягати вимозі щодо надання дозволу.

(27) Для потреб покращення пруденційного нагляду за діяльністю кредитних установ та захисту клієнтів кредитних установ, аудитори повинні взяти на себе зобов'язання за належне звітування перед компетентними органами за будь-яких обставин впродовж виконання їх завдань, коли вони отримують інформацію про певні факти, які розглядаються як такі, що мають серйозний вплив на фінансове становище або адміністративну або облікову організацію кредитної установи. З цієї ж причини держави-члени повинні також забезпечувати, щоб таке зобов'язання застосовувалося за будь-яких обставин у випадку, коли такі факти виявляються аудитором під час виконання його функцій в компанії, яка має тісні зв'язки з кредитною установою. Зобов'язання аудиторів полягає в тому, щоб за необхідності повідомляти компетентним органам про певні факти та рішення щодо кредитної установи, які вони виявляють під час виконання їх функцій в нефінансовій установі, не змінюючи саму сутність їх функцій в цій установі чи способу, у який вони повинні виконувати такі функції в такій установі.

(28) Ця Директива встановлює, що для окремих статей власних коштів кваліфікаційні критерії повинні визначатися без шкоди можливості держав-членів застосовувати більш суворі положення.

(29) Відповідно до сутності статей, які становлять власні кошти, ця Директива розрізняє, з одного боку, статті, які становлять первинні власні кошти та, з іншого боку, статті, які містять додаткові власні кошти.

(30) Для відображення того факту, що статті, які становлять додаткові власні кошти, не є однакової сутності з тими, які становлять первинні власні кошти, обсяг перших, включених до власних коштів, не повинен перевищувати первинні власні кошти. Крім того, обсяг певних статей включених додаткових власних коштів не повинен перевищувати однієї другої первинних власних коштів.

(31) Для запобігання виникненню порушень правил конкуренції, державні кредитні установи не повинні включати до своїх власних коштів гарантії, надані їх державами-членами або місцевими органами влади.

(32) У будь-який момент здійснення нагляду, коли необхідним вважається визначення обсягу консолідованих власних коштів групи кредитних установ, калькуляція повинна здійснюватися відповідно до цієї Директиви.

(33) Точна облікова методологія, яка має використовуватися для калькуляції власних коштів, їх відповідності ризику, який впливає на кредитну установу, та для оцінювання концентрації ризиків, повинна враховувати положення Директиви Ради 86/635/ЄЕС від 8 грудня 1986 року про річні звіти та консолідовані звіти банків та інших фінансових установ(1), яка запроваджує певні адаптації положень Сьомої Директиви Ради 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року про консолідовані звіти(2) або Регламенту (ЄС) N 1606/2002 Європейського Парламенту та Ради від 19 липня 2002 року про застосування міжнародних стандартів обліку(3), які регулюють облік кредитних установ згідно національного законодавства.

(1) OJ L 372, 31.12.86, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2003/51/ЄС Європейського Парламенту та Ради (OB L 178, 17.7.2003, с. 16).

(2) OB L 193, 18.7.1983, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2003/51/ЕС.

(3) OB L 243, 11.9.2002, с. 1.

(34) Мінімальні вимоги до капіталу відіграють центральну роль у здійсненні нагляду за діяльністю кредитних установ та у взаємному визнанні наглядових методик. У цьому відношенні положення про мінімальні вимоги до капіталу повинні розглядатися у сполученні з іншими специфічними інструментами, які також гармонізують фундаментальні методи нагляду за діяльністю кредитних установ.

(35) Для запобігання виникненню порушень правил конкуренції та для посилення банківської системи на внутрішньому ринку, доцільним вважається встановлення загальних мінімальних вимог до капіталу.

(36) Для потреб забезпечення відповідної платоспроможності, важливо встановити мінімальні вимоги до капіталу, які зважують активи та позабалансові статті за ступенем ризику.

(37) Щодо цього, 26 червня 2004 року Базельський Комітет з питань банківського нагляду ухвалив рамкову угоду щодо міжнародного наближення оцінювання капіталу та вимог до капіталу. Положення цієї Директиви щодо мінімальних вимог до капіталу кредитних установ та положення щодо мінімального капіталу Директиви 2006/49/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 червня 2006 року про достатність капіталу інвестиційних компаній та кредитних установ(4) формують еквівалент по відношенню до положень Базельської рамкової угоди.

(4) OB L 177, 30.06.2006, с. 201.

(38) Основним вважається врахування розмаїття кредитних установ на території Співтовариства шляхом надання альтернативних підходів до калькуляції мінімальних вимог до капіталу для кредитного ризику, який включає в себе різноманітні рівні чутливості до ризику та вимагає різних рівнів складності. Використання внутрішніх рейтингів та власних методів оцінювання кредитними установами індивідуальних параметрів кредитного ризику являє собою значне покращення у сфері чутливості до ризику та пруденційної цілісності правил кредитних установ. Повинні впроваджуватися відповідні стимули для кредитних установ для того, щоб вони рухалися у напрямі впровадження більш сенситивних до ризиків підходів. У ході опрацювання оцінок, необхідних для застосування підходів до кредитного ризику цієї Директиви, кредитні установи повинні привести свої потреби щодо обробки інформації у відповідність з інтересами щодо захисту законних даних свої клієнтів, які регулюються чинним законодавством Співтовариства щодо захисту інформації, покращуючи оцінювання кредитного ризику та процеси управління кредитними установами для надання методів визначення регуляторних вимог до власних коштів кредитних установ, які відображають рівень складності індивідуальних процесів кредитних установ. Обробка інформації повинна здійснюватися відповідно до правил про передачу особистої інформації, встановлених Директивою 95/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб стосовно обробки персональної інформації та безперешкодного руху такої інформації(1). У цьому відношенні обробка інформації у зв'язку з нараженням та управління ризиками щодо користувачів повинна розглядатися як така, що включає розвиток та оцінювання управління кредитним ризиком та системи вимірювання ризику. Це використовується не лише для виконання законного інтересу кредитних установ, але й для потреб цієї Директиви для використання більш досконалих методів оцінювання ризиків та управління ними і також їх використання для потреб регуляторних власних коштів.

(1) OB L 281, 23.11.95, с. 31. Директива зі змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 1882/2003 (OB L 284, 31.10.2003, с. 1).

(39) Стосовно використання зовнішніх оцінювань та власних оцінювань установ або внутрішніх рейтингів, необхідно враховувати той факт, що наразі лише останні приведені в регулятивний порядок юридичною особою - самою фінансовою установою, - які підпадають під дію процесу ліцензування Співтовариства. У випадку зовнішніх рейтингів, їх використання базується на основі даних, про які відомо, що вони були надані від визнаних рейтингових агентств, які на території Співтовариства наразі не підпадають під дію процесу ліцензування. З огляду на важливість зовнішніх рейтингів у зв'язку з калькуляцією вимог до капіталу відповідно до цієї Директиви, відповідне майбутнє ліцензування та процес нагляду щодо рейтингових агентств повинен бути об'єктом розгляду.

(40) Мінімальні вимоги до капіталу повинні бути пропорційними ризикам, на які вони спрямовані. Зокрема, зменшення рівнів ризику, які утворюються в результаті наявності значної кількості відносно незначних впливів, повинне відображатися у вимогах.

(41) Положення цієї Директиви враховують принцип пропорційності, беручи до уваги, зокрема, розмаїття операцій по обсягу та масштабу та діапазон діяльності кредитних установ. Дотримання принципу пропорційності також означає, що найбільш прості рейтингові процедури, навіть у межах Підходу оцінювання кредитного ризику на основі внутрішніх рейтингів (IRB-підхід), визнані для роздрібних ризиків.

(42) Еволюційна сутність цієї Директиви дозволяє кредитним установам робити вибір з-поміж трьох підходів перемінної складності. Для надання можливості особливо малим кредитним установам обрати більш чутливий до ризиків IRB-підхід, компетентні органи повинні імплементувати положення пунктів (a) та (b) частини 1 статті 89 у будь-якому випадку, коли це необхідно. Згадані положення повинні тлумачитись таким чином, щоб класи ризиків, зазначені у пунктах (a) та (b) частини 1 статті 89, включали усі ризики, які прямо або опосередковано класифіковані у парі з ними по усій цій Директиві. Зазвичай компетентні органи не повинні диференціювати ці три підходи стосовно процесу наглядового огляду, тобто кредитні установи, які здійснюють діяльність відповідно до Стандартизованого підходу, не повинні виключно з цієї причини підлягати нагляду на менш жорсткій основі.

(43) Більш широке визнання повинне застосовуватися до методик зменшення кредитного ризику у межах правил, розроблених для забезпечення того, щоб на платоспроможність не впливало неналежне визнання. Поточне звичайне банківське забезпечення відповідних держав-членів для зменшення кредитних ризиків повинне за будь-якої можливості визнаватися у Стандартизованому підході, а також у інших підходах.

(44) Для забезпечення того, щоб ризики та зменшення ризиків, які виникають в результаті операцій з сек'юритизації та інвестиційних операцій установи, відбивалися у мінімальних вимогах до капіталу, необхідно включати правила, передбачені для дослідження таких операцій та інвестицій, які були б пруденційно надійними та чутливими до ризиків.

(45) Операційний ризик є суттєвим ризиком, з яким стикаються кредитні установи та який потребує покриття власними коштами. Вкрай важливим є врахування розмаїття кредитних установ на території Співтовариства шляхом надання альтернативних підходів до калькуляції вимог до операційного ризику, які включають різні рівні чутливості до ризику та вимагають різних рівнів складності. Повинні впроваджуватися відповідні стимули для кредитних установ для того, щоб вони рухалися у напрямі впровадження більш сенситивних до ризиків підходів. З огляду на початковий стан методики оцінювання та управління оперативним ризиком, правила повинні бути піддані огляду та вдосконалені за необхідності, включаючи питання щодо нагляду за різними галузями бізнесу та визнання методик зменшення ризику. У цьому відношенні особливу увагу необхідно приділити врахуванню страхування у простих підходах для калькуляції вимог до капіталу для операційного ризику.

(46) Для забезпечення адекватної платоспроможності кредитних установ у межах групи, необхідно, щоб мінімальні вимоги до капіталу застосовувалися на основі консолідованого фінансового стану групи. Для забезпечення того, щоб власні кошти належним чином розподілялися у межах групи та були доступними за захисту збережень, у разі необхідності мінімальні вимоги до капіталу повинні застосовуватися до окремих кредитних установ у межах групи, допоки ця мета не буде ефективно досягнута у інший спосіб.

(47) Ключові правила моніторингу великих ризиків кредитних установ повинні бути гармонізовані. Держави-члени повинні мати здатність ухвалювати більш жорсткі положення ніж ті, які передбачені цією Директивою.

(48) Моніторинг та контроль ризиків кредитної установи повинні бути складовою частиною нагляду за її діяльністю. Таким чином, надмірна концентрація ризиків, які впливають на одного клієнта або групу клієнтів, можуть призвести до неприйнятного ризику збитків. Така ситуація може вважатися шкідливою для платоспроможності кредитної установи.

(49) Оскільки кредитні установи на внутрішньому ринку залучені до прямої конкуренції між собою, вимоги до моніторингу повинні бути однаковими по всій території Співтовариства.

(50) У той час, коли вважається доцільним заснувати визначення ризиків для потреб обмежень великих ризикових уражуваностей на ті, що передбачені для потреб мінімальних вимог до власних фондів для кредитного ризику, не вважається доцільним посилатися на принцип щодо зважувань та ступенів ризику. Такі зважування та ступені ризику були розроблені для встановлення загальної вимоги до платоспроможності для покриття кредитного ризику кредитних установ. Для обмеження максимальних збитків, яких може зазнати кредитна установа через будь-якого окремого клієнта або групу сполучених клієнтів, доцільним вважається ухвалення правил для визначення великих ризикових уражуваностей, які враховують номінальну вартість ризику без застосування зважувань та ступенів ризику.

(51) Коли це вважається бажаним, впродовж подальшого огляду положень щодо великих ризикових уражуваностей, для того, щоб дозволити визнання наслідків зменшення кредитного ризику у спосіб, подібний до того, який дозволено для цілей мінімальної вимоги до капіталу для обмеження вимог до калькуляції, правила щодо зменшення кредитного ризику були розроблені у контексті загального диверсифікованого кредитного ризику, який виникає в результаті ризикових уражуваностей з боку великої кількості контрагентів. Відповідним чином, визнання наслідків таких методик у цілях обмежень великих ризикових уражуваностей, призначених для обмеження максимальних збитків, які можуть зазнаватися через будь-якого окремого клієнта або групи пов'язаних клієнтів, повинне піддаватися пруденційним заходом безпеки.

(52) У разі, якщо кредитна установа зазнає ризикової уражуваності з боку своєї власної материнської компанії або з боку інших дочірніх компаній своєї материнської компанії, у цьому випадку необхідне застосування спеціальних застережливих заходів. Управління ризиковими уражуваностями, яким піддаються кредитні установи, повинне здійснюватися у повністю автономний спосіб відповідно до принципів обґрунтованого банківського управління, не беручи до уваги інші міркування. У випадках, якщо вплив, який вчиняється особами прямо або опосередковано, на утримання кваліфікованої участі у кредитній установі ймовірно завдає шкоди належному та обґрунтованому управлінню згаданою установою, компетентні органи повинні вжити заходів для запобігання та усунення наслідків такої ситуації. У сфері великих ризикових уражуваностей повинні встановлюватися спеціальні стандарти, включаючи більш жорсткі обмеження щодо ризикових уражуваностей, яким піддає свою власну групу кредитна установа. Такі стандарти не обов'язково, проте можуть бути застосовані у разі, коли материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією або кредитною установою, або у разі, якщо інші дочірні компанії є також кредитними або фінансовими установами або компаніями, які надають допоміжні послуги, за умови, якщо усі такі компанії охоплюються наглядовими заходами кредитної установи на консолідованій основі.

(53) Кредитні установи повинні гарантувати, що вони мають внутрішній капітал, який, беручи до уваги ризики, яким вони піддаються або можуть піддаватися, буде адекватним по кількості, якості та розподілу. Відповідним чином, кредитні установи повинні мати у розпорядженні стратегії та процеси для оцінювання та підтримання адекватності їх внутрішнього капіталу.

(54) Компетентні органи несуть відповідальність за дотримання вимог щодо того, що кредитні установи мають належну організацію та адекватні власні кошти, беручи до уваги ризики, яким вони піддаються або можуть піддаватися.

(55) Для ефективного функціонування внутрішнього банківського ринку, Комітет європейських органів банківського нагляду повинен робити свій внесок у послідовне застосування цієї Директиви та наближення наглядових методик на усій території Співтовариства, а також направляти щорічні звіти до установ Співтовариства щодо досягнутого прогресу.

(55) Для ефективного функціонування внутрішнього банківського ринку, Комітет європейських органів банківського нагляду повинен робити свій внесок у послідовне застосування цієї Директиви та наближення наглядових методик на усій території Співтовариства, а також направляти щорічні звіти до установ Співтовариства щодо досягнутого прогресу.

(56) З цієї ж причини та для забезпечення того, щоб кредитні установи Співтовариства, які активно працюють на території окремих держав-членів, не були диспропорційне обтяжені у результаті постійних зобов'язань з боку компетентних органів окремої держави-члена щодо ліцензування та нагляду, вкрай важливим є значна активізація співпраці між компетентними органами. У цьому контексті роль консолідуючого наглядового органу повинна бути зміцнена. Комітет європейських органів банківського нагляду повинен підтримувати та активізувати таку співпрацю.

(57) Нагляд за діяльністю кредитних установ на консолідованій основі має на меті, зокрема, захист інтересів депозитаріїв кредитних установ та забезпечення стабільності фінансової системи.

(58) Для досягнення ефективності нагляд на консолідованій основі повинен застосовуватися до усіх банківських груп, включаючи ті материнські компанії таких груп, які не є кредитними установами. Компетентні органи повинні мати необхідні правові інструменти, які дозволили б їм здійснювати такий нагляд.

(59) У випадку з групою з диверсифікованими видами діяльності, коли материнські компанії контролюють принаймні одну дочірню компанію кредитної установи, компетентні органи повинні мати змогу оцінювати фінансове становище кредитної установи у складі такої групи. Компетентні органи повинні принаймні мати у своєму розпорядження засоби для отримання від усіх компаній у межах групи інформації, необхідної для виконання їх функцій. Співпраця між органами влади, відповідальними за нагляд за різними фінансовими секторами, повинна запроваджуватися у випадку з групами компаній, які здійснюють фінансову діяльність у різних сферах. У процесі наступної координації держави-члени повинні мати змогу встановлювати відповідні методи консолідації досягнень мети цієї Директиви.

(60) Держави-члени повинні мати змогу відкликати або тимчасово припиняти банківську ліцензію у випадку, якщо структури групи вважаються такими, що здійснюють банківську діяльність неналежним чином, зокрема, по тій причині, що такі структури не можуть піддаватися ефективним наглядовим заходам. У зв'язку з цим, компетентні органи повинні мати необхідну компетенцію для забезпечення обґрунтованого та належного управління кредитними установами.

(61) Для того, щоб внутрішній банківський ринок функціонував з поступовою ефективністю, а громадянам Співтовариства надавалися адекватні рівні прозорості, необхідно, щоб компетентні органи оприлюднювали таким шляхом, який дозволив би обгрунтовано порівнювати спосіб, у який впроваджується ця Директива.

(62) Для покращення ринкової дисципліни та стимулювання кредитних установ для покращення їх ринкової стратегії, контролю ризиків та внутрішньої організації управління, кредитними установами повинне забезпечуватися належне інформування громадськості.

(63) Дослідження проблем, пов'язаних з питаннями, які охоплюються цією Директивою, а також іншими Директивами щодо діяльності кредитних установ, передбачає співпрацю між компетентними органами та Комісією, зокрема тоді, коли воно проводиться з метою досягти більш тісної співпраці.

(64) Заходи, необхідні для імплементації цієї Директиви, повинні ухвалюватися відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року, що встановлює процедури виконання імплементаційних повноважень, покладених на Комісію(1).

(1) OB L 184, 17.07.99, с. 23.

(65) У своїй резолюції від 5 лютого 2002 року про імплементацію законодавства щодо фінансових послуг(2), Парламентом було запропоновано, щоб Парламент та Рада мали рівні повноваження щодо нагляду за способом, у який Комісія здійснює свою виконавчу роль, для відображення законодавчих повноважень Парламенту згідно Статті 251 Договору. В офіційній заяві, яка була виголошена перед Парламентом у той же день його Президентом, Комісія підтримала таку пропозицію. 11 грудня 2002 року Комісія запропонувала поправки до Рішення 1999/468/ЄС та 22 квітня 2004 року подала пропозицію з внесеними поправками. Парламент вважає, що ця пропозиція не зберігає його виключних законодавчих прав. На думку Парламенту, Парламент та Рада повинні мати змогу оцінювати надання імплементаційних повноважень Комісії у визначений період. Таким чином, вважається доцільним обмежити період, впродовж якого Комісія може ухвалювати імплементаційні заходи.

(2) OB C 284 E, 21.11.2002, с. 115.

(66) Парламенту повинен надаватися тримісячний період з моменту першого представлення проекту поправок та імплементаційних заходів з метою надання йому можливості розглянути їх та винести своє рішення. Однак, у термінових та належним чином обґрунтованих випадках, необхідно передбачити можливість скорочення цього періоду. Якщо впродовж цього періоду Парламент ухвалює резолюцію, Комісія повинна повторно розглянути проект поправок та заходів.

(67) Для запобігання дестабілізуючих ситуацій на ринку та для забезпечення тривалості загальних обсягів власних коштів, доцільним вважається формування спеціальних перехідних угод.

(68) З огляду на чутливість до ризиків правил про мінімальні вимоги до капіталу, бажано періодично проводити аналіз того, чи впливають вони значним чином на економічний цикл. Комісія, враховуючи внесок Європейського центрального банку, повинна звітувати щодо таких аспектів перед Європейським Парламентом та Комісією.

(69) Заходи, необхідні для нагляду за ризиками ліквідності, також повинні бути гармонізовані.

(70) Ця Директива дотримується фундаментальних прав та принципів, визнаних, зокрема, Хартією Європейського Співтовариства з прав людини основними принципами законодавства Співтовариства.

(71) Зобов'язання щодо інкорпорування цієї Директиви в національне законодавство повинне обмежуватися тими положеннями, які репрезентують самостійну зміну у порівнянні з більш ранніми директивами. Зобов'язання щодо інкорпорування положень, які залишаються незмінними, є чинним згідно більш ранніх директив.

(72) Ця Директива не повинна перешкоджати виконанню зобов'язань держав-членів щодо часових обмежень на інкорпорування у національне законодавство Директив, встановлених у частині B додатка XIII,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Ця Директива встановлює правила щодо заснування та здійснення діяльності кредитних установ, а також правила здійснення пруденційного нагляду на ними.

2. Стаття 39 та секція 1 глави 4 розділу V застосовуються до фінансових холдингових компаній та холдингових компаній зі змішаними видами діяльності, які мають свої головні офіси на території Співтовариства.

3. Установи, які вилучені на постійній основі зі сфери застосування у відповідності до статті 2, за виключенням центральних банків держав-членів, повинні розглядатися як фінансові установи для потреб статті 39 та секції 1 глави 4 розділу V.

Ця Директива не повинна застосовуватися до наступних інституцій:

- центральні банки держав-членів,

- поштові жиро-інститути,

- у Бельгії, "Institut de Reescompte et de Garantie/Gerdiscontering- en Waarborginstituut",

- у Данії, "Dansk Eksportfinansieringsfond", "Danmarks Skibskreditfond", "Dansk Landbmgs Realkreditfond" та "KommuneKredit",

- у Німеччині, "Kreditanstalt fur Wiederaufbau", компанії, які визнані згідно "Wohnungsgemeinnutzigkeitsgesetz" як органи Державної житлової політики, та які в основному не залучені у проведення банківських транзакцій, та компанії, визнані згідно згаданого закону як неприбуткові житлові компанії,

- у Греції, (Tamio Parakatathikon kai Danion),

- у Іспанії, "bistituto de Credito Oficial",

- у Франції "Caisse des depots et consignations",

- в Ірландії, кредитні спілки та об'єднання взаємодопомоги,

- в Італії, "Cassa depositi e prestiti"

- у Латвії, "krajaizdevu sabiedribas", компанії, які визнані згідно "krajaizdevu sabiedribu likums" як кооперативні компанії, які надають фінансові послуги виключно свої членам,

- у Литві, "kredito unijos", окрім "Centrine kredito unija",

- в Угорщині, "Magyar Fejiesztesi Bank Rt." та "Magyar Export-Import Bank Rt.",

- в Нідерландах, "Nederlandse Investeringsbank voor Ontwikkelingslanden NV", "NV Noordelijke Ontwikkelingsmaatschappij", "NV Industriebank Limburgs Instituut voor Ontwikkeling en Financiering" та "Overijsselse Ontwiddelingsmaatschappij NV",

- в Австрії, компанії, визнані як житлові асоціації в державних інтересах, та "Osterreichische Kontrollbank AG",

- у Польщі, "Spoldzielcze Kasy Oszczednosciowo - Kreditowe" та "Bank Gospodarstwa Krajowego",

- у Португалії, "Caixas Economicas", існуючі на 1 січня 1986 року за виключенням тих, які були інкорпоровані як компанії з обмеженої відповідальність та "Caixa Economica Montepio Geral",

- у Фінляндії, "Teollisen yhteistyon rahasto Oy/Fonden for industriellt samarbete AB" та "Pinnvera Oyj/Finnvera Abp",

- у Швеції, "Svenska Skeppshypotekskassan",

- в Об'єднаному Королівстві, the National Savings Bank, the Commonwealth Development Finance Company Ltd, the Agricultural Mortgage Corporation Ltd, the Scottish Agricultural Securities Corporation Ltd, Королівські Агенти для закордонних урядів та адміністрацій, кредитні спілки та муніципальні банки.

1. Одна або кілька кредитних установ, розташованих на території однієї держави-члена, та які приєднані на постійній основі, на 15 грудня 1977 року, до центрального органу, який здійснює нагляд за їх діяльністю та який засновано на території однієї держави-члена, можуть бути вилучені з вимог статті 7 та частини 1 статті 11 якщо, не пізніше ніж на 15 грудня 1979 року, національне законодавство обумовлює наступне:

(a) зобов'язання центрального органу та дочірніх установ є спільними, а певна заборгованість та зобов'язання його дочірніх установ є у повному обсязі забезпеченими центральним органом;

(b) платоспроможність та ліквідність центрального органу та усіх дочірніх установ піддається спільному моніторингу на основі консолідованих звітів, а також

(c) керівництво центрального органу вповноважене видавати інструкції керівництву дочірніх установ.

Кредитні установи, що діють на місцевому рівні та приєднані у якості дочірніх установ після 15 грудня 1997 року до центрального органу у розумінні першого пункту, можуть отримувати зиск з умов, встановлених щодо цього, якщо вони є належними доповненнями до мережі, яка належить згаданому центральному органу.

У випадку кредитних установ, окрім тих, що були засновані у зонах, нещодавно відновлених з моря, або утворились у результаті розділення або об'єднання існуючих установ, залежних або підзвітних центральному органу. Комісія, відповідно до процедури, зазначеної у частині 2 статті 151, може встановити додаткові правила щодо застосування другого пункту, включаючи скасування винятків, передбачених у першому пункті, коли це випливає з висновку, що приєднання нових установ, які отримують зиск від заходів, встановлених у другому пункті, могло б негативно впливати на конкуренцію.

2. Кредитна установа, зазначена у першому пункті частини 1, також може бути виключена з положень статей 9 та 10, а також секцій 2, 3, 4, 5 та 6 глави 2 розділу V та глави 3 за умови, якщо без шкоди застосуванню згаданих положень до центрального органу, сукупність, яка складається з центрального органу та його дочірніх установ, підпадатиме під дію згаданих положень на консолідованій основі.

У разі такого виключення, статті 16, 23, 24, 25, частини з 1 по 3 статті 26 та статті з 28 по 37 повинні застосовуватися до сукупності, яка складається з центрального органу та його дочірніх установ.

Для потреб цієї Директиви повинні застосовуватися наступні визначення:

(1) "кредитна установа" означає:

(a) компанія, діяльність якої полягає в отриманні депозитів або інших коштів, які підлягають сплаті, від населення та надання кредитів за свій власний рахунок; або

(b) установи-емітенти електронних грошей у розумінні Директиви 2000/46/ЄС(1);

(1) Директива 2000/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 18 вересня 2000 року про започаткування та здійснення діяльності установ-емітентів електронних грошей та пруденційний нагляд за цією діяльністю (OB L 275, 27.10.2000, с. 39).

(2) "ліцензія" означає інструмент, виданий у будь-якій формі органами влади, за допомогою якого кредитній установі надається право здійснювати комерційну діяльність;

(3) "філія" означає місце здійснення комерційної діяльності, яке формує юридичне залежну частину кредитної установи та безпосередньо проводить усі або певні транзакції, які властиві комерційній діяльності кредитних установ;

(4) "компетентні органи" означає національні органи влади, вповноважені законом або регламентом здійснювати нагляд за діяльністю кредитних установ;

(5) "фінансова установа" означає компанію, за виключенням кредитної установи, основним видом діяльності якої є прийняття внесків та здійснення одного або кількох видів діяльності, перелік яких надано у підпунктах з 2 по 12 додатка I.

(6) "установи", для потреб секцій 2 та 3 глави 2 розділу V, означає установи, як зазначено у пункті (с) частини 1 статті 3 Директиви 2006/49/ЄС;

(7) "держава-член походження" означає державу-члена, на території якої кредитній установі було видано ліцензію відповідно до статей з 6 по 9 та з 11 по 14;

(8) "держава-член перебування" означає державу-члена, на території якої кредитна установа має філію або надає послуги;

(9) "контроль" означає відносини між материнською компанією та дочірньою компанією, як зазначено у статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або подібні відносини між будь-якою фізичною або юридичною особою та компанією;

(10) "участь" для потреб підпунктів (o) та (p) статті 57, статей з 71 по 73 та глави 4 розділу V означає участь у розумінні першого речення статті 17 Четвертої Директиви Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року про річні звіти окремих видів компаній(2), або володіння, пряме або опосередковане, 20% або більше прав голосів або капіталу компанії;

(2) OB L 222, 14.8.78, с. 11. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2003/51/ЄС.

(11) "кваліфікаційне володіння" означає пряме або опосередковане володіння компанією, яке становить 10% або більше капіталу чи прав голосів або яке уможливлює здійснення значного впливу на управління такою компанією;

(12) "материнська компанія" означає:

(a) материнську компанію, яку зазначено у статтях 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС; або

(b) для потреб статей з 71 по 73, секції 5 глави 2 розділу V та глави 4, материнську компанію у розумінні частини 1 статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС та будь-яку компанію, яка, за висновком компетентних органів, здійснює домінуючий вплив на іншу компанію;

(13) "дочірня компанія" означає:

(a) дочірню компанію, як зазначено у статтях 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС; або

(b) для потреб статей з 71 по 73, секції 5 глави 2 розділу V та глави 4, дочірню компанію у розумінні частини 1 статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС та будь-яку компанію, на яку, за висновком компетентних органів, здійснюється домінуючий вплив з боку материнської компанії;

Усі дочірні фірми дочірніх компаній також вважаються дочірніми фірмами компанії, яка є їх первинною материнською компанією.

(14) "материнська кредитна установа на території держави-члена" означає кредитну установу, яка має кредитну установу або фінансову установу у якості дочірньої компанії або яка володіє участю у такій установі, та яка сама по собі не є дочірньою компанією іншої кредитної установи, якій видано ліцензію на території тієї ж держави-члена, або фінансової холдингової компанії, заснованої на території тієї ж держави-члена;

(15) "материнська фінансова холдингова компанія на території держави-члена" означає фінансову холдингову компанію, яка не є сама по собі дочірньою компанією кредитної установи, якій надано ліцензію на території тієї ж держави-члена, або фінансової холдингової компанії, заснованої на території тієї ж держави-члена;

(16) "материнська кредитна установа ЄС" означає материнську кредитну установу на території держави-члена, яка не є дочірньою компанією іншої кредитної установи, якій надано ліцензію на здійснення діяльності на території будь-якої держави-члена або фінансової холдингової компанії, заснованої на території будь-якої держави-члена;

(17) "материнська фінансова холдингова компанія ЄС" означає материнську фінансову холдингову компанію на території держави-члена, яка не є дочірньою компанією іншої кредитної установи, якій надано ліцензію на здійснення діяльності на території будь-якої держави-члена або фінансової холдингової компанії, заснованої на території будь-якої держави-члена;

(18) "державні організації" означає некомерційні адміністративні органи, які несуть відповідальність перед центральними урядами, регіональними урядами та місцевими органами влади або органами влади, які з огляду на компетентні органи виконують такі ж зобов'язання, як і регіональні та місцеві органи влади або некомерційні компанії, що знаходяться у власності центральних урядів, які мають точно визначені гарантійні розпорядження та можуть включати самостійні органи, які регулюються законом та знаходяться під державним наглядом;

(19) "фінансова холдингова компанія" означає фінансову установу, дочірні компанії якої є виключно або переважно кредитними установами або фінансовими установами, а принаймні одна з таких дочірніх компаній є кредитною установою та яка не є змішаною фінансовою холдинговою компанією у розумінні частини 15 статті 2 Директиви 2002/87/ЄС(1);

(1) Директива 2002/87/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16 грудня 2002 року про додатковий нагляд за діяльністю кредитних установ, страхових компаній та інвестиційних фірм, об'єднаних у фінансовий конгломерат (OB L 35, 11.2.2003, с. 1). Директива з поправками, внесеними Директивою 2005/1/ЄС.

(20) "холдингова компанія зі змішаною діяльністю" означає материнську компанію, іншу ніж фінансова холдингова компанія або кредитна установа, або змішана фінансова холдингова компанія у розумінні частини 15 статті 2 Директиви 2002/87/ЄС, дочірні компанії якої мають у складі принаймні одну кредитну установу;

(21) "компанії з надання допоміжних послуг" означає компанію, основним видом діяльності якої є володіння або управління майном, надання послуг у сфері управління обробкою інформації, або будь-який подібний вид діяльності, який є допоміжним щодо основного виду діяльності однієї або кількох кредитних установ;

(22) "операційний ризик" означає ризик втрат, який виникає в результаті неналежних або невдалих внутрішніх процесів, помилок персоналу або систем, або в результаті зовнішніх подій, а також включає юридичний ризик;

(23) "центральні банки" включають Європейський центральний банк, якщо не вказано інше;

(24) "ризик розводнення" означає ризик, що сума, яка може бути отримана, буде зменшена через готівкові або неготівкові кредити на користь дебітора.

(25) "вірогідність дефолту" означає вірогідність дефолту контрагента впродовж одного року;

(26) "збиток", для потреб секції 3 глави 2 розділу V, означає економічний збиток, включаючи наслідки значного дисконту, матеріальні прямі та непрямі витрати, пов'язані з акумулюванням інструменту;

(27) "рівень можливих збитків у випадку дефолту" (LGD) означає долю збитків по ризиковій уражуваності у випадку дефолту контрагента по відношенню до несплаченої суми за дефолту;

(28) "конвертаційний коефіцієнт" означає коефіцієнт наразі невикористаної суми зобов'язання, яка буде використана та буде несплаченою за дефолту по відношенню до наразі невикористаної суми зобов'язання, розмір зобов'язання визначається належним обмеженням, допоки неналежний ліміт буде високим;

(29) "очікувані збитки" (EL), для потреб секції 3 глави 2 розділу V, означає коефіцієнт суми, яка очікується до втрати по ризиковому впливу від потенційного дефолту контрагента або розводнення впродовж одного року до суми, несплаченої за дефолту;

(30) "зменшення кредитного ризику" означає методику, яка використовується кредитною установою для зменшення кредитного ризику, пов'язаного з ризиковим впливом або впливами, які кредитна установа продовжує утримувати;

(31) "забезпечений кредитний захист" означає методику зменшення кредитного ризику, якщо зменшення кредитного ризику по ризиковій уражуваності кредитної установи випливає з права кредитної установи - у разі дефолту контрагента або при виникненні інших специфічних кредитних подій, пов'язаних з контрагентом - ліквідовувати або отримувати трансфер чи асигнування, або утримувати певні активи або суми, або зменшувати суму ризикового впливу, або змінювати його, суму різниці між сумою ризикового впливу та сумою вимоги до кредитної установи;

(32) "незабезпечений кредитний захист" означає методику зменшення кредитного ризику, якщо зменшення кредитного ризику по ризиковому впливу кредитної установи виникає з боку компанії з третьої країни для сплати суми у випадку дефолту позичальника або при виникненні інших специфічних кредитних подій;