Директива 2006/43/ЄС Європейського Парламенту та Ради про обовязковий аудит річної звітності та консолідованої звітності, що вносить зміни до Директив Ради 78/660/ЄЕС та 83/349/ЄЕС і припиняє дію Директиви Ради 84/253/ЄЕС

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства й зокрема його статтю 44 (2)(g);

беручи до уваги пропозицію Комісії;

беручи до уваги висновок Європейського Економічного та соціального Комітету (1);

діючи згідно з процедурою, викладеною в статті 251 Договору (2),

оскільки:

(1) OB C 157, 28.6.2005, С. 115.

(2) Висновок Європейського Парламенту від 28 вересня 2005 року (ще не опублікований в Офіційному віснику) та Рішення Ради від 25 квітня 2006 року.

(1) Положеннями Четвертої Директиви Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року про річну звітність компаній певних типів (3), Сьомої Директиви Ради 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року про консолідовану звітність (4), Директиви Ради 86/635/ЄЕС від 8 грудня 1986 року про річну звітність та консолідовану звітність банків та інших фінансових установ (5) і Директиви Ради 91/674/ЄС від 19 грудня 1991 року про річну звітність та консолідовану звітність суб'єктів страхової діяльності (6) вимагається, щоб річна або консолідована звітність піддавалася аудитові з боку однієї чи кількох осіб, уповноважених такий аудит виконувати.

(3) OB L 222, 14.8.1978, С. 11 Директива з поправками, востаннє внесеними Директивою 2003/51/ЄС Європейського Парламенту та Ради (OB L 178, 17.7.2003, С. 16).

(4) OB L 193, 18.7.1983, С. 1 Директива з поправками, востаннє внесеними Директивою 2003/51/ЄС.

(5) OB L 372, 31.12.1986, С. 1 Директива з поправками, востаннє внесеними Директивою 2003/51/ЄС.

(6) OB L 374, 31.12.1991, С. 7 Директива з поправками, внесеними Директивою 2003/51/ЄС.

(2) Умови допуску осіб, відповідальних за проведення обов'язкового аудиту, були викладені у Восьмій Директиві Ради 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 року про допуск осіб, відповідальних за виконання обов'язкового аудиту облікової документації (7).

(7) OB L 126, 12.5.1984, С. 20.

(3) Брак гармонізованого підходу до обов'язкового аудиту у Співтоваристві став причиною внесення Комісією пропозицій, що містилися в її повідомленні 1998 року про обов'язковий аудит у Європейському Союзі: дорога вперед (8), утворення Комітету з аудиту, котрий міг би розробити подальші заходи в тісній співпраці з представниками бухгалтерської професії та державами-членами.

(8) OB C 143, 08.5.1998, С. 12.

(4) На основі робіт, проведених цим Комітетом, 15 листопада 2000 року Комісія випустила рекомендацію із забезпечення якості обов'язкового аудиту в Європейському Союзі: мінімальні вимоги (9), а 16 травня 2002 року - рекомендацію щодо незалежності аудиторів у ЄС: набір фундаментальних принципів (10).

(9) OB L 91, 31.3.2001, С. 91.

(10) OB L 191, 19.7.2002, С. 22.

(5) Ця Директива має на меті загальну, хоч і не повну, гармонізацію вимог до обов'язкового аудиту. Держава-член, що вимагає проведення обов'язкового аудиту, може встановлювати суворіші вимоги, якщо ця Директива не містить інших положень.

(6) Аудиторські кваліфікації, отримані аудиторами на підставі цієї Директиви, мусять вважатися еквівалентними. Таким чином, держави-члени більше не зможуть наполягати на тому, щоб більшість голосів в аудиторській фірмі належала аудиторам, допущеним місцевими органами, або на тому, щоб більшість членів адміністративного або керівного органу аудиторської фірми були допущені місцевими органами.

(7) Обов'язковий аудит передбачає наявність адекватних знань у таких сферах, як корпоративне, податкове та соціальне право. Такі знання мають бути перевірені, перш ніж аудитор з іншої держави-члена може бути допущений.

(8) Для захисту третіх сторін усі допущені аудитори та аудиторські фірми мають вноситися в доступний для публіки реєстр, що містить базову інформацію про аудиторів та аудиторські фірми.

(9) Аудитори мають дотримуватися найвищих етичних стандартів. Це означає, що до них мають застосовуватися вимоги професійної етики, що регулюють, як мінімум, їхні функції, котрі стосуються суспільних інтересів, їхню добросовісність та об'єктивність, а також їхню професійну компетентність та належну обачливість. Функція аудиторів, що стосується суспільних інтересів, означає, що на якість роботи аудитора покладаються ширші кола людей та установ. Висока якість аудиту гарантує впорядкованість функціонування ринків, добросовісність та ефективність фінансової звітності. Комісія може вжити заходів із впровадження мінімальних стандартів професійної етики. Роблячи це, вона може розглянути принципи, які містяться в Кодексі етики Міжнародної федерації бухгалтерів (IFAC).

(10) Важливо, щоб аудитори та аудиторські фірми поважали приватність своїх клієнтів. Це означає, що до них мають застосовуватися суворі правила дотримання конфіденційності та професійної таємниці, котрі, однак, мають стати на заваді належного застосування цієї Директиви. Ці правила дотримання конфіденційності також мають бути чинними для будь-якого аудитора чи аудиторської фірми, які припинили виконання певного завдання з аудиту.

(11) Аудитори та аудиторські фірми мають бути незалежними при проведенні обов'язкових аудиторських перевірок. Вони можуть інформувати суб'єкта, що перевіряється, про питання, які виникають в результаті аудиторської перевірки, але не повинні брати участі у внутрішніх процесах ухвалення рішень суб'єкта. Якщо вони опиняться у ситуації, за якої рівень загрози їхній незалежності залишається надто високим навіть після вжиття захисних заходів, спрямованих на усунення загроз, то вони повинні відмовитися або утриматися від проведення аудиту. Висновок щодо наявності стосунків, які компрометують незалежність аудитора, з приводу стосунків між аудитором та суб'єктом, що перевіряється, може відрізнятися від аналогічного висновку з приводу стосунків між мережею та суб'єктом, що перевіряється. Якщо кооператив, який відповідає визначенню статті 2 (14), або подібний суб'єкт, про який йдеться у статті 45 Директиви 86/635/ЄЕС, повинен або може, згідно з національним законодавством, бути членом неприбуткового аудиторського суб'єкта, то об'єктивний, раціональний та поінформований орган не дійде висновку про те, що стосунки членства ставлять під загрозу незалежність аудитора, якщо при проведенні таким аудиторським суб'єктом обов'язкової аудиторської перевірки одного зі своїх членів щодо аудиторів, які виконують аудиторську перевірку, й до осіб, що можуть впливати на обов'язковий аудит, застосовуються принципи незалежності. Прикладами загроз незалежності аудитора або аудиторської фірми є прямий або опосередкований фінансовий інтерес до суб'єкта, що перевіряється, та надання додаткових неаудиторських послуг. Крім того, незалежність аудитора або аудиторської фірми можуть поставити під загрозу рівень винагород, отриманих від одного суб'єкта, що проходить аудит, та/або структура таких винагород. Для обмеження або усунення таких загроз можуть вживатися такі захисні заходи, як заборони, обмеження, інші політики та процедури й розкриття інформації. Аудитори та аудиторські фірми повинні відмовлятися від надання будь-яких додаткових неаудиторських послуг, що ставлять під загрозу їхню незалежність. Комісія може вжити заходів із впровадження мінімальних стандартів незалежності. Роблячи це, Комісія може взяти до уваги принципи, викладені у вищезгаданій Рекомендації від 16 травня 2002 року. Для визначення незалежності аудиторів необхідно чітко визначити концепцію "мережі", в якій працюють аудитори. У цьому зв'язку необхідно враховувати різноманітні обставини, наприклад, наявність випадків, до яких структура може розглядатися як мережа, через те що вона націлена на розподіл прибутку або витрат. Критерії визначення наявності мережі мають оцінюватися та зважуватися на основі всіх фактичних обставин, що склалися, зокрема з урахуванням наявності спільних звичайних клієнтів.

(12) Якщо у випадках самоконтролю або власної зацікавленості виникає потреба в забезпеченні незалежності аудитора або аудиторської фірми, то рішення щодо того, чи повинен аудитор або аудиторська фірма відмовитися чи утриматися від аудиторського завдання, що стосується їхніх клієнтів з аудиту, ухвалюється державою-членом, а не аудитором чи аудиторською фірмою. Водночас це не повинно вести до ситуації, за якої держави-члени покладають на себе загальний обов'язок щодо запобігання наданню неаудиторських послуг аудиторами чи аудиторськими фірмами своїм клієнтам з аудиту. З метою визначення випадків недоцільності проведення аудитором чи аудиторською фірмою обов'язкових аудиторських перевірок у разі власної зацікавленості чи самоконтролю для забезпечення незалежності аудитора чи аудиторської фірми мають ураховуватися такі фактори, як питання щодо того, чи були випущені пов'язаним суб'єктом суспільного інтересу, що перевіряється, передавальні цінні папери, допущені до обігу на регульованому ринку згідно з визначенням підпункту 14 статті 4 (1) Директиви 2004/39/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21 квітня 2004 року про ринки фінансових інструментів (1).

(1) OB L 145, 30.4.2004, С. 1.

(13) Дуже важливо постійно забезпечувати високу якість усіх обов'язкових аудиторських перевірок, яких вимагає законодавство Співтовариства. Через це всі обов'язкові аудиторські перевірки мають виконуватися на основі міжнародних стандартів аудиту. Заходи з упровадження цих стандартів у Співтоваристві здійснюються згідно з Рішенням Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року, що встановлює порядок використання повноважень з реалізації, наданих Комісії (2). Технічний комітет або група з питань аудиту мають допомогти Комісії в проведенні оцінки технічної обґрунтованості всіх міжнародних стандартів аудиту із залученням системи органів суспільного нагляду держав-членів. Для досягнення максимального рівня гармонізації державам-членам необхідно дозволити встановлювати додаткові національні процедури або вимоги щодо аудиту лише тоді, коли необхідність цього випливає зі специфічних національних юридичних вимог, що стосуються обсягу обов'язкового аудиту річної чи консолідованої звітності, якщо такі вимоги не були охоплені впровадженими міжнародними стандартами аудиту. Держави-члени можуть зберігати такі додаткові процедури аудиту доти, доки процедури чи вимоги щодо аудиту не будуть охоплені ухваленими пізніше міжнародними стандартами аудиту. Однак, якщо ухвалені міжнародні стандарти аудиту містять процедури аудиту, виконання яких може призвести до виникнення юридичного конфлікту з національним правом з огляду на специфічні національні вимоги щодо обсягу обов'язкового аудиту, то держави-члени можуть вилучити із застосування конфліктну частину міжнародного стандарту аудиту доти, доки існуватимуть такі конфлікти за умови вжиття заходів, передбачених статтею 26 (3). Будь-яке додавання або вилучення, що здійснюється державами-членами, має підвищувати рівень достовірності річної звітності компаній та йти на користь суспільству. Це означає, що держави-члени, наприклад, можуть вимагати надання додаткового аудиторського звіту наглядовій раді або встановлювати інші вимоги до звітності та аудиту на основі національних правил корпоративного управління.

(2) OB L 184, 17.7.1999, С. 23.

(14) Для того, щоб Комісія схвалила міжнародний стандарт аудиту для застосування у Співтоваристві, він має бути загальноприйнятим у міжнародному масштабі та бути розробленим за повноцінної участі всіх зацікавлених сторін згідно з відкритою та прозорою процедурою, підвищувати достовірність та якість річної й консолідованої звітності та сприяти суспільній користі в Європі. Потреба у схваленні Міжнародного положення з практики аудиту як складової стандарту має оцінюватися згідно з Рішенням 1999/468/ЄС на індивідуальній основі. Комісія має забезпечити проведення розгляду до початку процесу схвалення з метою перевірки дотримання зазначених вимог та доповісти членам Комітету, утвореного за цією Директивою, про результати такого розгляду.

(15) У випадку консолідованої звітності слід забезпечувати чітке визначення обов'язків аудиторів, які проводять аудиторську перевірку складових групи. З цією метою на аудитора групи покладається повна відповідальність за аудиторський звіт.

(16) Для розширення можливості порівняння компаній, що застосовують одні й ті самі стандарти бухгалтерського обліку, а також, щоб підняти рівень довіри суспільства до аудиту. Комісія може впровадити спільний аудиторський звіт про аудиторську перевірку річної звітності або консолідованої звітності, що складається на основі затверджених міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, якщо відповідний стандарт для складення такого звіту не був впроваджений на рівні Співтовариства.

(17) Регулярні перевірки є добрим засобом отримання постійно високої якості обов'язкових аудиторських перевірок. Отже, до аудиторів та аудиторських фірм має застосовуватися система забезпечення якості, організована так, щоб забезпечити її незалежність від аудиторів і аудиторських фірм, що контролюються. Для застосування статті 29 про системи забезпечення якості держави-члени можуть ухвалити рішення про необхідність розгляду вимог лише до аудиторських фірм, якщо окремі аудитори мають спільну політику забезпечення якості. Держави-члени можуть організувати систему забезпечення якості в спосіб, що передбачає перевірку окремих аудиторів з метою забезпечення якості принаймні один раз на шість років. У цьому зв'язку фінансування системи забезпечення якості має бути вільним від неналежного впливу. Комісія компетентна вживати заходів з упровадження питань, що стосуються організації систем забезпечення якості та її фінансування, у тих випадках, коли довіру суспільства до системи забезпечення якості серйозно скомпрометовано. Системи суспільного нагляду держав-членів мають заохочуватися до формування узгодженого підходу до виконання перевірок для забезпечення якості й для того, щоб уникнути нав'язування непотрібного тягаря зацікавленим сторонам.

(18) Розслідування та відповідні санкції допомагають запобігати неадекватному проведенню обов'язкової аудиторської перевірки й виправляти його наслідки.

(19) Аудитори та аудиторські фірми відповідають за виконання своєї роботи з належною ретельністю, тому вони несуть відповідальність за фінансові збитки, спричинені браком належної обачливості. Водночас здатність аудиторів та аудиторських фірм отримувати страхове покриття професійної відповідальності може залежати від того, чи несуть вони необмежену фінансову відповідальність. Зі свого боку Комісія має намір вивчити ці питання, взявши до уваги той факт, що режими відповідальності держав-членів можуть значно відрізнятися один від одного.

(20) Держави-члени мають організувати ефективну систему суспільного нагляду за аудиторами та аудиторськими фірмами на основі принципу контролю з боку країни походження. Регуляторні заходи із забезпечення суспільного нагляду мають уможливлювати результативну співпрацю на рівні Співтовариства в тому, що стосується наглядової діяльності держав-членів. Системами суспільного нагляду мають керувати непрактикуючі особи, які мають знання у сферах, що стосуються обов'язкового аудиту. Такі непрактикуючі особи можуть бути фахівцями, що ніколи не були пов'язані з аудиторською професією, або колишніми аудиторами-практиками, які залишили професію. Разом з тим держави-члени можуть дозволити меншості фахівців-практиків брати участь у керуванні системою суспільного нагляду. Компетентні органи держав-членів мають співпрацювати один з одним, коли це є необхідним для виконання ними обов'язків з нагляду за схваленими ними аудиторами чи аудиторськими фірмами. Така співпраця може зробити суттєвий внесок у забезпечення постійно високої якості обов'язкового аудиту у Співтоваристві. Оскільки необхідно забезпечити результативну співпрацю та координацію на європейському рівні серед компетентних органів, визначених державами-членами, визначення одного органу, відповідального за забезпечення співпраці, не повинно обмежувати здатність кожного окремого органу співпрацювати напряму з іншими компетентними органами держав-членів.

(21) На виконання статті 32 (3) про принципи суспільного нагляду непрактикуюча особа вважається такою, що має знання у сферах, які пов'язані з обов'язковим аудитом, або завдяки своїм колишнім професійним навичкам, або, як альтернатива, завдяки наявним знанням принаймні в одній зі сфер, зазначених у статті 8.

(22) Аудитор чи аудиторська фірма мають бути призначені загальними зборами акціонерів або учасників суб'єкта, що перевіряється. Для захисту незалежності аудитора важливо, щоб звільнення було можливим лише за наявності поважних підстав і за умови доведення цих підстав до відома органу чи органів, відповідальних за суспільний нагляд.

(23) Оскільки суб'єкти суспільного інтересу є помітнішими та економічно важливішими, то до них мають застосовуватися суворіші вимоги, якщо йдеться про обов'язковий аудит їхньої річної або консолідованої звітності.

(24) Комітети з аудиту та ефективна система внутрішнього контролю допомагають звести до мінімуму фінансові, операційні ризики та ризики дотримання, а також підвищити якість фінансової звітності. Держави-члени можуть взяти до уваги Рекомендацію Комісії від 15 лютого 2005 року про роль невиконавчих або наглядових директорів компаній, зареєстрованих на фондовій біржі, та комітетів (спостережної) ради (1), котра визначає порядок утворення та діяльності комітетів з аудиту. Держави-члени можуть установити, що функції, покладені на комітет з аудиту або орган, який виконує еквівалентні функції, можуть виконуватися адміністративним або спостережним органом у повному складі. Що ж стосується обов'язків комітету з аудиту за статтею 41, то аудитор або аудиторська фірма не повинні підпорядковуватися комітетові ні в який спосіб.

(1) OB L 52, 25.2.2005, С. 51.

(25) Держави-члени можуть також звільнити своїм рішенням суб'єктів суспільного інтересу, котрі є інститутами спільного інвестування, чиї передавальні цінні папери допущені до обігу на регульованому ринку, від обов'язку мати комітет з аудиту. При цьому враховується той факт, що в разі функціонування інститутів спільного інвестування лише для об'єднання активів утворення комітету з аудиту не завжди буде доцільним. Фінансова звітність та пов'язані з нею ризики є незрівнянними зі звітністю та ризиками інших суб'єктів суспільного інтересу. Крім того, інститути спільного інвестування в передавальні цінні папери (ІСІПЦП) та компанії з управління їхніми активами працюють у суворо визначеному регуляторному середовищі, в якому до них застосовуються особливі механізми управління, наприклад, контроль з боку їхніх депозитаріїв. Для тих інститутів спільного інвестування, що не гармонізовані Директивою 85/611/ЄЕС (2), але підлягають запобіжним заходам, еквівалентним передбаченим зазначеною Директивою, державам-членам дозволяється, в цьому конкретному випадку, встановлювати такий самий режим, що й для інститутів спільного інвестування, гармонізованих з вимогами Співтовариства.

(2) Директива Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року про координацію законів, нормативних актів та адміністративних положень щодо інститутів спільного інвестування в передавальні цінні папери (UCITS) (OB L 375, 31.12.1985, С. 3). Директива з поправками, внесеними Директивою 2005/1/ЄС Європейського Парламенту та Ради (OB L 79, 24.3.2005, С. 9).

(26) Для зміцнення незалежності аудиторів суб'єктів суспільного інтересу має здійснюватися ротація ключових партнерів з аудиту, котрі проводять аудит таких суб'єктів. Щоб організувати таку ротацію, держави-члени повинні висунути вимогу про заміну ключового партнера (партнерів) з аудиту, які працюють з суб'єктом, що перевіряється, дозволивши при цьому аудиторській фірмі, з якою пов'язаний (пов'язані) ключовий партнер (ключові партнери) з аудиту залишитися надалі аудитором такого суб'єкта. Як альтернатива, держава-член може висунути вимогу про заміну аудиторської фірми без обмеження статті 42 (2), якщо держава-член вважає це доцільним для досягнення поставлених цілей.

(27) Взаємозв'язок ринків капіталу загострює потребу в забезпеченні високої якості робіт, що виконуються аудиторами з третіх країн щодо ринку капіталу Співтовариства. Такі аудитори підлягають реєстрації, що уможливлює здійснення перевірок їх діяльності з метою забезпечення якості та застосування системи розслідувань і санкцій. Має бути передбачена можливість скасування деяких вимог на основі взаємності за умови перевірки еквівалентності, що має проводитися Комісією у співпраці з державами-членами. У будь-якому разі суб'єкт, що емітував передавальні цінні папери на регульованому ринку згідно з визначенням підпункту 14 статті 4 (1) Директиви 2004/39/ЄС, завжди має перевірятися аудитором, який або зареєстрований у державі-члені, або працює під наглядом компетентних органів третьої країни, з якої цей аудитор походить, якщо зазначена третя країна визнана Комісією або державою-членом як така, що відповідає вимогам, еквівалентним вимогам Співтовариства у сфері принципів нагляду, систем забезпечення якості та систем розслідувань і санкцій, та якщо це робиться на основі взаємності. Хоча певна держава-член може вважати систему забезпечення якості третьої країни еквівалентною, решта держав-членів не зобов'язані дотримуватися цієї думки, котра при цьому не повинна визначати рішення Комісії.

(28) Складність аудиторських перевірок міжнародних груп зумовлює необхідність належної співпраці між компетентними органами держав-членів та третіх країн. Через це держави-члени повинні надавати компетентним органам третіх країн доступ до робочих документів аудиту та інших документів через національні компетентні органи. Для захисту інтересів зацікавлених сторін та одночасного спрощення доступу до таких паперів і документів державам-членам дозволяється надавати компетентним органам третіх країн безпосередній доступ до них за умови узгодження з національним компетентним органом. Одним із критеріїв надання доступу є відповідність компетентних органів третіх країн вимогам, визначеним Комісією як адекватні. Доки таке рішення Комісією не ухвалене й без обмеження його положень держави-члени можуть самостійно оцінювати адекватність вимог.

(29) Розкриття інформації, передбачене статтями 36 та 47, має здійснюватися згідно з правилами передання особистих даних у треті країни, викладеними в Директиві 95/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 24 жовтня 1995 року про захист осіб у тому, що стосується обробки особистих даних і вільного руху таких даних (1).

(1) OB L 281, 23.11.1995, С. 31. Директива з поправками, внесеними Регламентом (ЄС) N 1882/2003 (OB L 284, 31.10.2003, С. 1).

(30) Заходи, необхідні для впровадження цієї Директиви, мають вживатися згідно з Рішенням 1999/468/ЄС із належним врахуванням заяви, зробленої Комісією в Європейському Парламенті 5 лютого 2002 року з приводу впровадження законодавства у сфері фінансових послуг.

(31) Європейському Парламентові надається тримісячний термін від дати першого подання проектів поправок та впроваджувальних заходів для їхнього розгляду та висловлення своєї позиції. Водночас цей період може бути скорочений за необхідності й за умови належного обґрунтування. Якщо протягом такого періоду Європейський Парламент ухвалить резолюцію, то Комісія повинна переглянути проекти поправок або заходів.

(32) Оскільки цілі цієї Директиви - а саме: висунення вимог щодо застосування єдиного набору міжнародних стандартів аудиту, оновлення вимог до освіти, визначення професійної етики та технічна реалізація співпраці між компетентними органами держав-членів, а також між такими органами й органами третіх країн для подальшого підвищення якості та гармонізації обов'язкового аудиту у Співтоваристві та для посилення співпраці між державами-членами та з третіми країнами з метою зміцнення довіри до обов'язкового аудиту - не можуть достатньою мірою бути досягнуті державами-членами, а отже, з огляду на масштаб та наслідки цієї Директиви, можуть бути краще досягнуті на рівні Співтовариства, то Співтовариство може запровадити заходи згідно з принципом субсидіарності, викладеним у статті 5 Договору. Згідно з принципом пропорційності, викладеним у зазначеній статті, ця Директива не виходить за межі того, що є необхідним для досягнення зазначених цілей.

(33) Для досягнення більшої прозорості стосунків між аудитором чи аудиторською фірмою та суб'єктом, що перевіряється, у Директиви 78/660/ЄЕС та 83/349/ЄЕС мають бути внесені зміни, які встановлюють вимоги щодо розкриття інформації про винагороду за аудит та винагороду, сплачену за неаудиторські послуги, в примітках до річної звітності та консолідованої звітності.

(34) Директива 84/253/ЄЕС скасовується, оскільки в ній бракує комплексного набору правил, спрямованих на формування належної інфраструктури аудиту, що включає в себе суспільний нагляд, дисциплінарні системи й системи забезпечення якості, та оскільки вона не містить положень щодо регуляторної співпраці між державами-членами та третіми країнами. Для забезпечення юридичної визначеності слід зазначити, що аудитори та аудиторські фірми, які були допущені за Директивою 84/253/ЄЕС, вважаються допущеними за цією Директивою,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ця Директива встановлює правила проведення обов'язкового аудиту річної та консолідованої звітності.

У цілях цієї Директиви застосовуються такі визначення:

1. "обов'язковий аудит" - аудит річної звітності або консолідованої звітності, наскільки його вимагає законодавство Співтовариства;

2. "аудитор" - це фізична особа, допущена згідно з цією Директивою компетентними органами держави-члена до проведення обов'язкових аудиторських перевірок;

3. "аудиторська фірма" - це юридична особа або будь-який інший суб'єкт незалежно від його правової форми, допущений згідно з цією Директивою компетентними органами держави-члена до проведення обов'язкових аудиторських перевірок;

4. "суб'єкт аудиторської діяльності з третьої країни" - це суб'єкт незалежно від його правової форми, що проводить аудит річної або консолідованої звітності компанії, зареєстрованої в третій країні;

5. "аудитор із третьої країни" - це фізична особа, котра проводить аудит річної або консолідованої звітності компанії, зареєстрованої в третій країні;

6. "аудитор групи" - це аудитор (аудитори) або аудиторська фірма (аудиторські фірми), що проводять обов'язковий аудит консолідованої звітності;

7. "мережа" - це велика структура:

- спрямована на співпрацю й до якої належить аудитор чи аудиторська фірма, а також

- очевидно націлена на розподіл прибутку або витрат, або має спільні власність, контроль чи керівництво, спільні політики та процедури контролю якості, спільну ділову стратегію, спільно використовує бренд або значну частку професійних ресурсів;

8. "філія аудиторської фірми" - це будь-яке підприємство незалежно від правової форми, пов'язане з аудиторською фірмою спільними власністю, контролем або керівництвом;

9. "аудиторський звіт" - це звіт, передбачений статтею 51a Директиви 78/660/ЄС та статтею 37 Директиви 83/349/ЄЕС, складений аудитором або аудиторською фірмою;

10. "компетентні органи" - це органи, визначені законодавством як такі, що відповідають за регулювання діяльності аудиторів та аудиторських фірм та/або нагляд над ними, або над конкретними аспектами цієї діяльності; при згадуванні "компетентного органу" у певній статті йдеться про орган (органи), відповідальні за виконання функцій, зазначених у такій статті;

11. "міжнародні стандарти аудиту" - це Міжнародні стандарти аудиту (ISA) й відповідні Положення та Стандарти настільки, наскільки вони доречні для обов'язкового аудиту;

12. "міжнародні стандарти бухгалтерського обліку" - це Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (IAS), Міжнародні стандарти фінансової звітності (IFRS) та відповідні Тлумачення (тлумачення SIC-IFRIC), подальші поправки до цих стандартів і відповідні тлумачення та майбутні стандарти й відповідні тлумачення, випущені або ухвалені Радою з питань міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASB);

13. "Суб'єкти суспільного інтересу" - це суб'єкти, що регулюються законодавством держави-члена й чиї передавальні цінні папери допущені до обігу на регульованому ринку будь-якої держави-члена згідно з визначенням підпункту 14 статті 4 (1) Директиви 2004/39/ЄС, кредитні установи, визначені в підпункті 1 статті 1 Директиви 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 березня 2000 року про початок і здійснення діяльності кредитних установ (1) та суб'єктів страхової діяльності згідно з визначенням статті 2 (1) Директиви 91/674/ЄЕС. Держави-члени можуть також визначити інших суб'єктів як суб'єктів суспільного інтересу, наприклад, суб'єктів, що мають суттєве суспільне значення через природу їхньої діяльності, їхній розмір або чисельність їхнього персоналу;

(1) OB L 126, 26.5.2000, С. 1. Директива з поправками, внесеними Директивою Комісії 2006/29/ЄС (OB L 70, 09.3.2006, С. 50).

14. "кооператив" - це Європейське кооперативне товариство, що відповідає визначенню статті 1 Регламенту Ради (ЄС) N 1435/2003 від 22 липня 2003 року про Статут Європейського кооперативного товариства (ЄКТ) (1), або будь-який інший кооператив, для якого встановлено обов'язковий аудит згідно із законодавством Співтовариства, на кшталт кредитних установ, визначених у підпункті 1 статті 1 Директиви 2000/12/ЄС та суб'єктів страхової діяльності згідно з визначенням у статті 2 (1) Директиви 91/674/ЄЕС;

(1) OB L 207, 18.8.2003, С. 1.

15. "непрактикуюча особа" - це будь-яка фізична особа, котра протягом принаймні трьох років до свого залучення до управління системою суспільного нагляду не проводила обов'язкових аудитів, не мала прав голосу в аудиторській фірмі й не була членом адміністративного або керівного органу аудиторської фірми, а також не була найнятою аудиторською фірмою й не пов'язана з нею в інший спосіб;

16. "ключовий партнер з аудиту" - це:

a) аудитор, призначений аудиторською фірмою для певного аудиторського завдання як особа, відповідальна за проведення обов'язкового аудиту від імені аудиторської фірми; або

b) у випадку аудиту групи - принаймні аудитор, призначений аудиторською фірмою для певного аудиторського завдання як особа, відповідальна за проведення обов'язкового аудиту на рівні групи, та аудитор, призначений відповідальним на рівні суттєвих дочірніх структур; або

c) аудитор, який підписує аудиторський звіт.

1. Обов'язковий аудит проводиться лише аудиторами або аудиторськими фірмами, допущеними державою-членом, що вимагає проведення обов'язкового аудиту.

2. Кожна держава-член призначає компетентні органи, відповідальні за допуск аудиторів та аудиторських фірм.

Компетентними органами можуть бути професійні асоціації, якщо до них застосовується система суспільного нагляду, передбачена у главі VIII.

3. Без обмеження статті 11 компетентні органи держав-членів можуть допускати як аудиторів лише фізичних осіб, які задовольняють принаймні умовам, викладеним у статтях 4 та 6 - 10.

4. Компетентні органи держав-членів можуть допускати як аудиторські фірми лише тих суб'єктів, котрі задовольняють таким умовам:

a) фізичні особи, що проводять обов'язкові аудиторські перевірки від імені аудиторської фірми, повинні задовольняти принаймні умовам статей 4 та 6 - 12, і мусять бути допущені як аудитори у відповідній державі-члені;

b) більшість прав голосу в суб'єкті має належати аудиторським фірмам, які допущені у будь-якій державі-члені, або фізичним особам, котрі відповідають принаймні умовам статей 4 та 6 - 12. Держави-члени можуть вимагати, щоб такі фізичні особи були допущені в іншій державі-члені. Для обов'язкового аудиту кооперативів та подібних суб'єктів, про які йдеться в статті 45 Директиви 86/635/ЄЕС, держави-члени можуть встановлювати інші особливі положення щодо прав голосу;

c) більшість - не більше 75 % - членів адміністративного або керівного органу суб'єкта має припадати на аудиторські фірми, допущені в будь-якій державі-члені, або на фізичних осіб, що відповідають принаймні умовам, установленим статтями 4 та 6 - 12. Держави-члени можуть вимагати, щоб такі фізичні особи були допущені в іншій державі-члені. Якщо до складу такого органу входить не більше двох членів, то один із таких членів має відповідати принаймні умовам, установленим цим підпунктом;

d) фірма має відповідати умові, встановленій статтею 4. Держави-члени можуть установлювати додаткові умови лише за підпунктом (c). Такі умови мають бути сумірними з поставленими цілями й не повинні виходити за межі того, що є суворо необхідним.

Компетентні органи держави-члена можуть надавати допуск лише фізичним особам або фірмам із доброю репутацією.

1. Допуск аудитора або аудиторської фірми скасовується, якщо добру репутацію такої особи чи фірми було серйозно скомпрометовано. Водночас держави-члени можуть передбачити розумний строк для виконання вимог щодо доброї репутації.

2. Допуск аудиторської фірми скасовується в разі недотримання будь-якої з умов, установлених підпунктами (b) та (c) статті 3 (4). Водночас держави-члени можуть передбачити розумний строк для виконання зазначених умов.

3. У разі скасування допуску аудитора чи аудиторської фірми з будь-яких причин компетентний орган держави-члена, в якій скасовується допуск, доводить цей факт та причини скасування до відома відповідних компетентних органів держав-членів, де аудитор або аудиторська фірма також мають допуск і де їх внесено у реєстр держави-члена згідно з підпунктом (c) статті 16 (1).

Без обмеження статті 11 фізична особа може бути допущена до проведення обов'язкового аудиту лише після досягнення рівня освіти, передбаченого для вступу в університети, або еквівалентного йому рівня, проходження курсу теоретичного навчання, проходження практичного навчання та складання іспиту на професійну компетентність на рівні випускних іспитів університетів або на еквівалентному йому рівні, що організовується або визнається відповідною державою-членом.

Передбачений статтею 6 іспит на професійну компетентність гарантує необхідний рівень теоретичних знань суб'єктів обов'язкового аудиту та їхню здатність застосовувати зазначені знання на практиці. Цей іспит хоча б частково має бути письмовим.

1. Перевірка теоретичних знань у складі іспиту охоплює, зокрема, такі теми:

a) загальну теорію та принципи бухгалтерського обліку;

b) юридичні вимоги та стандарти щодо складання річної й консолідованої звітності;

c) міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;

d) фінансовий аналіз;

e) облік витрат та управлінський облік;

f) управління ризиком та внутрішній контроль;

g) аудиторські та професійні навички;

h) юридичні вимоги та професійні стандарти щодо обов'язкового аудиту й аудиторів;

i) міжнародні аудиторські стандарти;

j) професійну етику та незалежність.

2. Перевірка має також охоплювати такі питання в обсязі, доречному для аудиту:

a) корпоративне право та корпоративне управління;

b) законодавство про неплатоспроможність та інші процедури;

c) податкове право;

d) цивільне та господарське право;

e) законодавство про соціальне забезпечення та трудове право;

f) інформаційні технології та комп'ютерні системи;

g) бізнес, загальну та фінансову економіку;

h) математику та статистику;

i) основні принципи фінансового управління підприємствами.

3. Комісія може змінювати перелік тем, що підлягають включенню в обсяг перевірки теоретичних знань, передбачений частиною 1 цієї статті, згідно з процедурою, передбаченою у статті 48 (2). Ухвалюючи такі впроваджувальні заходи, Комісія має взяти до уваги розвиток ситуації в галузі аудиту та аудиторській професії.

1. На обмеження дії статей 7 та 8 держава-член може встановити, що особа, яка склала університетський або еквівалентний іспит чи має університетський диплом або еквівалентну кваліфікацію за одним чи кількома предметами, перелік яких подано у статті 8, може бути звільнена від перевірки теоретичних знань за предметами, включеними до зазначеного іспиту або охопленими зазначеним дипломом.

2. На обмеження дії статті 7 держава-член може встановити, що особа, котра має університетський диплом або еквівалентну кваліфікацію за одним чи кількома предметами, перелік яких подано у статті 8, може бути звільнена від перевірки здатності застосовувати свої теоретичні знання на практиці за такими предметами, якщо вона пройшла практичне навчання за ними, що підтверджується іспитом або дипломом, який визнається державою.

1. Для забезпечення здатності застосовувати теоретичні завдання на практиці, перевірка якої входить до складу іспиту, курсант має пройти практичне навчання тривалістю не менше трьох років у сфері, зокрема, аудиту річної звітності, консолідованої звітності або подібних фінансових звітів. Принаймні дві третини такого практичного навчання мають бути пройдені з аудитором чи аудиторською фірмою, допущеними в будь-якій державі-члені.

2. Держави-члени забезпечують проведення навчання особами, які надають адекватні гарантії щодо своєї здатності проводити практичне навчання.

Держава-член може допустити особу, що не відповідає умовам, викладеним у статті 6, до роботи аудитора, якщо вона може продемонструвати або:

a) що вона протягом 15 років проводила професійну діяльність, котра дозволила їй набути достатнього досвіду в царині фінансів, права та бухгалтерського обліку, й склала іспит на професійну компетентність, передбачений статтею 7, або

b) що вона протягом семи років проводила професійну діяльність за зазначеними напрямами й додатково пройшла практичне навчання, передбачене статтею 10, і склала іспит на професійну компетентність, передбачений статтею 7.

1. Держави-члени можуть установлювати, що строки теоретичного навчання за предметами, зазначеними у статті 8, враховуються як періоди професійної діяльності, передбачені статтею 11, за умови атестації такого навчання іспитом, що визнається державою. Таке навчання має тривати не менше одного року й не може скорочувати період професійної діяльності більш як на чотири роки.

2. Період професійної діяльності та практичного навчання не повинен бути коротшим від теоретичного курсу разом із практичним навчанням, як це вимагається у статті 10.

Держави-члени забезпечують висунення вимог до аудиторів щодо участі у відповідних програмах безперервної освіти з метою збереження теоретичних знань, професійних навичок та цінностей на достатньо високому рівні, причому в разі невиконання вимог щодо безперервної освіти застосовуються відповідні санкції, передбачені статтею 30.

Компетентні органи держав-членів установлюють процедури допуску аудиторів, допущених в інших державах-членах. Такі процедури не повинні бути більшими за вимогу пройти перевірку на професійну придатність згідно зі статтею 4 Директиви Ради 89/48/ЄЕС від 21 грудня 1988 року про загальну систему визнання дипломів про вищу освіту, виданих після завершення професійної освіти та навчання тривалістю не менше трьох років (1). Перевірка на професійну придатність, яка проводиться однією з мов, дозволених правилами використання мов, що є чинними у відповідній державі-члені, має охоплювати лише адекватність знання аудитором законодавства та нормативних документів держави-члена, котрі стосуються обов'язкових аудиторських перевірок.

(1) OB L 19, 24.1.1989, С. 16. Директива з поправками, внесеними Директивою 2001/19/ЄС Європейського Парламенту та Ради (OB L 206, 31.7.2001, С. 1).

1. Кожна держава-член забезпечує внесення аудиторів та аудиторських фірм у державний реєстр згідно зі статтями 16 та 17. За виняткових обставин держави-члени можуть відмовитися від застосування вимог, установлених цією статтею та статтею 16, до розкриття інформації лише в обсязі, необхідному для пом'якшення неминучої та значної загрози особистій безпеці будь-якої особи.

2. Держави-члени забезпечують ідентифікацію кожного аудитора та аудиторської фірми в державному реєстрі шляхом присвоєння індивідуального номера. Реєстраційна інформація зберігається в реєстрі в електронній формі й має бути доступна широкому загалові по електронних каналах.

3. У державному реєстрі також зазначаються назва та адреса компетентних органів, відповідальних за допуск, згідно зі статтею 3, за забезпечення якості - згідно зі статтею 29, за розслідування та застосування санкцій до аудиторів та аудиторських фірм - згідно зі статтею 30 і за суспільний нагляд - згідно зі статтею 32.

4. Держави-члени забезпечують введення державних реєстрів в експлуатацію до 29 червня 2009 року.

1. До державного реєстру включається принаймні така інформація щодо аудиторів:

a) повне ім'я, адреса та реєстраційний номер;

b) за необхідності, назва, адреса, адреса сайту й реєстраційний номер аудиторської фірми (аудиторських фірм), на які працює аудитор або з якими він пов'язаний як партнер або в інший спосіб;

c) усі інші реєстрації як аудитора в компетентних органах інших держав-членів та як аудитора в третіх країнах із зазначенням назви (назв) органів (органу) реєстрації та, за наявності, реєстраційного номеру (реєстраційних номерів).

2. Аудитори третіх країн, зареєстровані згідно зі статтею 45, чітко визначаються в реєстрі як такі, а не як аудитори, що проводять обов'язковий аудит.

1. До державного реєстру включається принаймні така інформація щодо аудиторських фірм:

a) назва, адреса та реєстраційний номер;

b) правова форма;

c) контактні дані, основна контактна особа та, за потреби, адреса сайту;

d) адреси всіх офісів у державі-члені;

e) повні імена й реєстраційні номери всіх аудиторів, які працюють на аудиторську фірму або з якими вона пов'язана як з партнерами або в інший спосіб;

f) повні імена та юридичні адреси всіх власників та акціонерів;

g) повні імена та юридичні адреси всіх членів адміністративного або керівного органу;

h) за потреби, членство в мережі та перелік назв і адрес фірм-членів мережі та філій, або зазначення місця, де таку інформацію оприлюднено;

i) усі інші реєстрації як аудиторської фірми в компетентних органах інших держав-членів та як суб'єкта аудиторської діяльності в третіх країнах із зазначенням назви (назв) органів (органу) реєстрації та, за наявності, реєстраційного номера (реєстраційних номерів).

2. Суб'єкти аудиторської діяльності третіх країн, зареєстровані згідно зі статтею 45, чітко визначаються в реєстрі як такі, а не як аудиторські фірми.

Держави-члени забезпечують невідкладне надання аудиторами та аудиторськими фірмами відомостей про будь-які зміни у складі інформації, внесеної до державного реєстру, компетентним органам, що ведуть державний реєстр. Реєстр оновлюється без непотрібних затримок після надходження повідомлення.

Інформація, що надається відповідним компетентним органам згідно зі статтями 16, 17 та 18, має бути підписана аудитором або аудиторською фірмою. Якщо компетентний орган передбачає надання інформації в електронній формі, то вона може підписуватися, наприклад, електронним підписом, що відповідає визначенню підпункту 1 статті 2 Директиви 1999/93/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 13 грудня 1999 року про Структуру Співтовариства для електронних підписів (1).

(1) OB L 13, 19.1.2000, С. 12.

1. Інформація вноситься в державний реєстр однією з мов, передбачених правилами використання мов, чинними у відповідній державі-члені.

2. Держави-члени можуть додатково передбачати внесення інформації в державний реєстр будь-якою іншою офіційною мовою Співтовариства. Держави-члени можуть вимагати завірення перекладу інформації.

У будь-якому разі відповідна держава-член забезпечує зазначення в реєстрі відомостей щодо того, чи є переклад завіреним, чи ні.

1. Держави-члени забезпечують діяльність усіх аудиторів та аудиторських фірм згідно з принципами професійної етики, що охоплюють принаймні їхню функцію, пов'язану із суспільним інтересом, їхню добросовісність та об'єктивність, а також їхню професійну компетентність і належну обачливість.

2. Для забезпечення довіри до функцій аудиту та уніфікованого застосування частини 1 цієї статті Комісія може згідно з процедурою, передбаченою статтею 48 (2), вжити впроваджувальних заходів, побудованих на принципах професійної етики.

1. Держави-члени забезпечують незалежність аудитора та/або аудиторської фірми під час проведення обов'язкового аудиту від суб'єкта, що перевіряється, та їхню неучасть в ухваленні рішень суб'єктом, що перевіряється.

2. Держави-члени забезпечують невиконання аудитором чи аудиторською фірмою обов'язкового аудиту в разі наявності будь-яких прямих або опосередкованих фінансових, ділових, трудових або інших стосунків (включаючи надання додаткових неаудиторських послуг) між аудитором, аудиторською фірмою чи мережею та суб'єктом, що перевіряється, щодо яких об'єктивна, розумна та поінформована третя сторона може дійти висновку про те, що незалежність аудитора чи аудиторської фірми поставлено під загрозу. Якщо незалежність аудитора або аудиторської фірми знаходиться під загрозою у випадках існування обставин самоконтролю, власної зацікавленості, захисту, знайомства або довіри чи залякування, то аудитор чи аудиторська фірма мусять вжити запобіжних заходів для зменшення такої загрози. Якщо рівень загрози порівняно із вжитими запобіжними заходами є таким, що його чи її незалежність є скомпрометованою, то аудитор або аудиторська фірма не повинні виконувати обов'язковий аудит.

Крім того, у випадку обов'язкових аудиторських перевірок суб'єктів суспільного інтересу та для забезпечення незалежності аудитора або аудиторської фірми держави-члени мають забезпечити непроведення аудитором чи аудиторською фірмою обов'язкового аудиту в разі існування обставин самоконтролю або власної зацікавленості.

3. Держави-члени забезпечують документування аудитором чи аудиторською фірмою в робочій документації аудиту всіх суттєвих загроз їхній незалежності, а також запобіжних заходів, вжитих для зменшення таких загроз.

4. Для забезпечення довіри до функцій аудиту та уніфікованого застосування частин 1 та 2 цієї статті Комісія може згідно з процедурою, передбаченою статтею 48 (2), вжити впроваджувальних заходів, побудованих на принципах щодо: