Конвенція про сприяння зайнятості та захист від безробіття N 168 (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 1 червня 1988 року на свою сімдесят п'яту сесію,

підкреслюючи важливість праці й продуктивної зайнятості в будь-якому суспільстві не тільки у зв'язку з ресурсами, котрі таким чином створюються для співтовариства, а й у зв'язку з доходом, одержаним внаслідок цього працівниками, у зв'язку із соціальною роллю, яку працівники дістають завдяки їм, та з почуттям самоповаги, якого набувають працівники,

посилаючись на чинні міжнародні норми в галузі зайнятості та захисту від безробіття ( Конвенція і Рекомендація 1934 року про безробіття, Рекомендація 1935 року щодо безробіття серед молоді, Рекомендація 1944 року щодо забезпечення доходу, Конвенція 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення, Конвенція та Рекомендація 1964 року про політику в галузі зайнятості, Конвенція та Рекомендація 1975 року про розвиток людських ресурсів, Конвенція та Рекомендація 1978 року про адміністрацію праці, Рекомендація 1984 року щодо політики в галузі зайнятості (додаткові положення),

беручи до уваги розмах безробіття й неповної зайнятості, що зачепили різні країни в усьому світі, які перебувають на різних етапах розвитку, і, зокрема, проблеми молоді, значна частина якої перебуває в пошуках своєї першої роботи,

вважаючи, що після ухвалення міжнародних актів щодо захисту від безробіття, вищезгаданих, у законодавстві й практиці багатьох членів Організації відбулися значні зміни, які спричинили потребу в перегляді чинних норм, зокрема Конвенції 1934 року про безробіття, та в ухваленні нових міжнародних норм, котрі стосуються сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості за допомогою всіх відповідних засобів, серед яких і соціальне забезпечення,

зазначаючи, що в Конвенції 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення положення, котрі стосуються допомоги по безробіттю, встановлюють рівень захисту, який тепер перевершено в більшості систем компенсації, котрі є в промислово розвинених країнах, і що на відміну від норм інших видів допомоги ці норми не замінено вищими, але що норми, покладені в основу вищезазначеної Конвенції, як і раніше можуть бути перспективною метою для ряду країн, котрі розвиваються, здатних створити систему компенсації по безробіттю,

визнаючи, що політика, яка веде до стабільного, неухильного безінфляційного економічного зростання та до гнучких реагувань на зміни, а також до створення й стимулювання всіх форм продуктивної і вільно вибраної зайнятості, серед яких дрібні підприємства, кооперативи, зайнятість не за наймом і місцеві ініціативи щодо створення зайнятості, навіть шляхом перерозподілу ресурсів, спрямованих тепер на фінансування діяльності, пов'язаної тільки з наданням сприяння на користь діяльності, що сприяє створенню зайнятості, особливо в галузі професійної орієнтації, професійної підготовки та професійної реабілітації, забезпечує найнадійніший захист від негативних наслідків вимушеного безробіття, але що тим не менш вимушене безробіття є і тому важливо забезпечити, щоб системи соціального забезпечення надавали сприяння у створенні зайнятості й надавали економічну підтримку тим, хто є з незалежних від них причин безробітними,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно сприяння зайнятості і соціальному забезпеченню, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії, з метою, зокрема перегляду Конвенції 1934 року про безробіття,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять першого дня червня місяця тисяча дев'ятсот вісімдесят восьмого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1988 року про сприяння зайнятості та захист від безробіття.

Відповідно до мети цієї Конвенції:

a) термін "законодавство" охоплює всі норми, а також закони та регламенти в галузі соціального забезпечення;

b) термін "приписуваний" означає визначений національним законодавством або через національне законодавство.

Кожний член Організації вживає відповідних заходів для координації своєї системи захисту від безробіття та своєї політики в галузі зайнятості. Для цього він прагне забезпечити, щоб уся його система захисту від безробіття і, зокрема методи надання допомоги по безробіттю сприяли створенню повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості й справляли б такий вплив, щоб роботодавці були зацікавлені пропонувати працівникам продуктивну зайнятість, а працівники - шукати таку зайнятість.

Положення цієї Конвенції застосовуються після консультації та у співробітництві з організаціями роботодавців і працівників відповідно до національної практики.

1. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може через заяву, що супроводить документ про ратифікацію, вилучити положення розділу VII із зобов'язань, які випливають з ратифікації.

2. Кожний член Організації, що зробив таку заяву згідно з параграфом 1, може анулювати її в будь-який час наступною заявою.

Кожний член Організації може через заяву, що супроводить документ про ратифікацію, скористатися не більш ніж двома тимчасовими вилученнями, передбаченими в параграфі 4 статті 10, параграфі 3 статті 11, параграфі 2 статті 15, параграфі 2 статті 18, параграфі 4 статті 19, параграфі 2 статті 23, параграфі 2 статті 24 та параграфі 2 статті 25.

У такій заяві зазначаються причини, котрі обгрунтовують ці вилучення.

2. Незалежно від положень попереднього параграфа 1, член Організації, якщо це виправдано мірою захищеності, що надає його система соціального забезпечення, може скористатися, через заяву, котра супроводить документ про ратифікацію, тимчасовими вилученнями, передбаченими в параграфі 4 статті 10, параграфі 3 статті 11, параграфі 2 статті 15, параграфі 2 статті 18, параграфі 4 статті 19, параграфі 2 статті 23, параграфі 2 статті 24 та параграфі 2 статті 25. У такій заяві зазначаються причини, що обгрунтовують ці вилучення.

3. Кожний член Організації, що зробив заяву відповідно до параграфа 1 або параграфа 2, вводить у свої доповіді про застосування цієї Конвенції, подавані згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці, повідомлення щодо кожного такого вилучення, котрим він скористався, про те:

a) що причини для такого вилучення далі існують; або

b) що з певної дати він відмовляється від права користуватись цією заявою.

4. Кожний член Організації, що зробив заяву згідно з параграфом 1 або параграфом 2, відповідно до умов такої заяви і такою мірою, якою дають змогу обставини:

a) охоплює частково безробітних;

b) збільшує кількість охоплених осіб;

c) збільшує розмір допомоги;

d) скорочує тривалість періоду чекання;

e) збільшує тривалість періоду виплати допомоги;

f) пристосовує грунтовані на законі системи соціального забезпечення до можливостей зайнятості працівників, які працюють неповний робочий день;

g) прагне забезпечити охоплення медичним обслуговуванням осіб, які одержують допомогу по безробіттю, та їхніх утриманців;

h) прагне гарантувати, щоб періоди, протягом яких виплачувалася допомога по безробіттю, враховувались при набутті права на допомогу по соціальному забезпеченню та, якщо це потрібно, при розрахунку допомоги по інвалідності, по старості й у разі втрати годувальника.

1. Кожний член Організації гарантує рівність ставлення всім захищеним особам без дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, віросповідання, політичних поглядів, іноземного походження, національного, етнічного або соціального походження, працездатності чи віку.

2. Положення параграфа 1 не є перешкодою для вжиття спеціальних заходів, виправданих обставинами певних груп, що охоплені зазначеними в параграфі 2 статті 12 системами, чи спрямованих на задоволення конкретних потреб таких категорій осіб, які стикаються з особливими проблемами на ринку праці, особливо тих груп осіб, що перебувають у несприятливому становищі, або для укладення між державами на засадах взаємності двосторонніх чи багатосторонніх угод, які стосуються допомоги по безробіттю.

Кожний член Організації опрацьовує як пріоритетну мету політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості всіма відповідними засобами, серед яких соціальне забезпечення. Такі засоби повинні містити, серед іншого, служби зайнятості, професійну підготовку та професійну орієнтацію.

1. Кожний член Організації прагне ввести, зважаючи на соціальне законодавство й практику, спеціальні програми, що сприяють створенню робочих місць та допомозі в питаннях зайнятості, а також сприяють здобуттю продуктивної і вільно вибраної зайнятості для певних категорій осіб, які перебувають у несприятливому становищі і які стикаються або можуть стикатися з труднощами в пошуках стабільної зайнятості, таких як жінки, молоді працівники, інваліди, працівники літнього віку, особи, що є безробітними тривалий час, працівники-мігранти, котрі живуть у країні на законних підставах, і працівники, котрих зачепили структурні зміни.

2. Кожний член Організації у своїх доповідях, поданих відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, зазначає категорії осіб, на користь яких він забов'язується здійснювати програми сприяння зайнятості.

3. Кожний член Організації прагне до поступового охоплення цим сприянням у здобутті продуктивної зайнятості більшої кількості категорій порівняно з початково охопленою кількістю категорій.

Передбачені в цьому розділі заходи проводяться з урахуванням положень Конвенції та Рекомендації 1975 року про розвиток людських ресурсів і Рекомендації 1984 року щодо політики в галузі зайнятості (додаткові положення).

1. До охоплюваних випадків належать згідно з приписуваними умовами повне безробіття, яке визначають як втрату заробітків з причини неможливості дістати підхожу роботу, з урахуванням положень параграфа 2 статті 21, щодо особи, здатної трудитись, готової трудитись, що справді шукає роботу.

2. Кожний член Організації прагне вносити у сферу охоплення Конвенції згідно з приписуваними умовами такі випадки:

a) втрату заробітку з причини часткового безробіття, яке визначають як тимчасове скорочення нормальної або встановленої законом тривалості робочого часу; та

b) перерву в одержанні заробітку або скорочення його розміру з причини тимчасового припинення виробництва;

c) без припинення трудових відносин з причин, зокрема економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану.

3. Кожний член Організації прагне, крім того, виплачувати допомогу працівникам, які працюють неповний робочий час і які фактично шукають роботу на повний робочий час. Загальна сума допомоги й заробітків, одержуваних у зв'язку з їхньою роботою неповний робочий час, може бути такою, щоб не позбавляти їх стимулів до переходу на роботу неповний робочий час.

4. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява має силу, то застосування параграфів 2 й 3 може бути відкладено.

1. До числа осіб, які підлягають захисту, належать приписувані категорії працівників, які становлять не менш як 85 відсотків усіх працівників, разом з державними службовцями та учнями на виробництві.

2. Незалежно від положень параграфа 1, державні службовці, зайнятість яких аж до нормального віку виходу на пенсію гарантується національним законодавством або правилами, можуть вилучатися зі сфери захисту.

3. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то до числа осіб, що підлягають захисту, належать:

a) приписувані категорії працівників, які становлять не менш як 50 відсотків усіх працівників;

b) якщо це особливо виправдано рівнем розвитку, приписувані категорії працівників, які становлять не менш як 50 відсотків усіх працівників на промислових підприємствах, де зайнято 20 чоловік і більше.

1. Якщо Конвенція не встановлює протилежне, кожний член Організації може визначити метод або методи захисту, за допомогою яких він вважає за краще застосовувати положення Конвенції, чи то за допомогою системи внесків або системи, не основаної на внесках, чи за допомогою сполучення таких систем.

2. Тим не менш, якщо законодавство члена Організації захищає всіх осіб, котрі живуть у державі, кошти яких протягом охоплюваного періоду не перевищують встановлених меж, надаваний захист може бути обмежений залежно від рівня доходів, що їх має одержувач або його сім'я, відповідно до положень статті 16.

Допомога, надавана безробітним у формі періодичних виплат, може бути пов'язана з видом захисту.

У випадках повного безробіття допомога виплачується у формі періодичних виплат, нараховуваних таким чином, щоб забезпечити одержувачеві часткове й тимчасове відшкодування втраченого доходу і в той же час щоб не знижувати стимулів до здобуття роботи чи до створення зайнятості.

1. У разі повного безробіття й перерви в одержанні заробітку, спричиненої тимчасовим припиненням виробництва без якогось припинення трудових відносин, якщо такий випадок внесено у сферу охоплення, допомога надається у вигляді періодичних виплат, нараховуваних таким чином:

a) якщо ця допомога нараховується на основі внесків, котрі робляться захищеною особою чи від її імені, або з урахуванням попереднього заробітку, вона встановлюється в розмірі не менш як 50 відсотків від попереднього заробітку, причому допускається призначити максимум за сумою допомоги або за сумою заробітку, що підлягає врахуванню, який може бути пов'язаний, наприклад, із зарплатою кваліфікованого робітника або з середньою зарплатою працівників цього району;

b) якщо така допомога має за основу не внески чи попередні заробітки, то вона повинна становити не менш як 50 відсотків від встановленої законом мінімальної заробітної плати чи від заробітної плати звичайного чорнороба, або розмір її повинен забезпечувати мінімум, потрібний для покриття витрат на основні життєві потреби, залежно від того, що більше.

2. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то розмір допомоги становить:

a) не менш як 45 відсотків попередніх заробітків; або

b) не менш як 45 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати чи заробітної плати звичайного чорнороба, але не менш за розмір, що забезпечує покриття витрат на мінімальні основні життєві потреби.

3. У разі потреби зазначені в параграфах 1 і 2 відсотки можуть обчислюватися шляхом порівняння чистих періодичних виплат після податку і внесків з чистими заробітками після податку і внесків.

Незалежно від положень статті 15 допомога, надавана після закінчення початкового періоду, зазначеного в параграфі 2 a) статті 19, а також допомога, виплачувана членом організації відповідно до параграфа 2 статті 12, може встановлюватися після врахування інших ресурсів на рівні, що перевищує приписувані розміри, передбачені для одержувача та його сім'ї відповідно до приписуваної шкали. У кожному разі ця допомога разом з будь-якою іншою допомогою, на яку вони можуть мати право, повинні забезпечувати здорові й достатні умови життя, що відповідають національним нормам.

1. Якщо законодавство члена Організації підпорядковує право на одержання допомоги по безробіттю наявності певного страхового періоду, то тривалість цього страхового періоду має бути не більша за ту, що потрібна для недопущення зловживання.

2. Кожний член Організації прагне пристосувати страховий період до особливостей праці сезонних працівників.

1. Якщо законодавство члена Організації передбачає, що виплата допомоги у разі повного безробіття настає тільки після закінчення періоду чекання, то такий період не повинен перевищувати семи днів.

2. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то тривалість періоду чекання не перевищує десяти днів.

3. У випадку сезонних працівників, період чекання, зазначений вище в параграфі 1, може бути пристосовано до особливостей їхньої праці.

1. Допомога, надавана у випадках повного безробіття й перерви в одержанні заробітку, спричиненої тимчасовим припиненням виробництва без якогось припинення трудових відносин, виплачується протягом всього часу дії цих обставин.

2. Тим не менш у разі повного безробіття:

a) початкову тривалість виплати допомоги, передбаченої в статті 15, може бути обмежено 26 тижнями в кожному періоді безробіття або 39 тижнями протягом будь-якого періоду тривалістю 24 місяці;

b) у разі безробіття, що триває понад початковий період виплати допомоги, тривалість виплати допомоги, що може нараховуватися з урахуванням доходів одержувача та його або її сім'ї, згідно з положеннями статті 16, може бути обмежено приписуваним періодом.

3. Якщо законодавство члена Організації передбачає, що тривалість початкового періоду виплати допомоги, зазначеної у статті 15, змінюється залежно від тривалості страхового періоду, то середня встановлена тривалість виплати допомоги становить не менш як 26 тижнів.

4. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то тривалість виплати допомоги може бути обмежено 13 тижнями протягом будь-якого періоду тривалістю 12 місяців або в середньому 13 тижнями, якщо законодавством передбачено, що початкова тривалість виплати змінюється залежно від тривалості страхового періоду.

5. У передбачених в параграфі 2 b) випадках член Організації прагне надавати відповідне додаткове сприяння заінтересованим особам з тим, щоб вони дістали можливість найти продуктивну і вільно вибрану зайнятість, вдаючись, зокрема, до засобів, зазначених у розділі II.

6. Тривалість виплати допомоги сезонним працівникам може бути пристосовано до особливостей їхньої праці без шкоди для положень вищезазначеного параграфа 2 b).

У допомозі, на яку захищена особа могла б мати право у випадках повного або часткового безробіття чи перерви в одержанні заробітку, спричиненої тимчасовим припиненням виробництва без якоїсь перерви в трудових відносинах, може бути відмовлено, виплату її може бути припинено або тимчасово припинено, розмір її може бути скорочено до приписуваного рівня:

a) у період відсутності заінтересованої особи на території члена Організації;

b) якщо компетентний орган влади визначив, що заінтересована особа умисно сприяла своєму звільненню;

c) якщо компетентний орган влади визначив, що заінтересована особа добровільно покинула роботу, не маючи на те поважної причини;

d) у період трудового спору, якщо заінтересована особа припинила роботу для участі в трудовому спорі або якщо вона позбавлена можливості працювати безпосередньо внаслідок припинення роботи, спричиненого зазначеним трудовим спором;

e) заінтересована особа намагалась одержати або одержала допомогу незаконним шляхом;

f) якщо заінтересована особа не скористалася без поважних причин тими можливостями, які є для працевлаштування, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки або переходу на підхожу роботу;

g) якщо заінтересована особа одержує іншу допомогу, яка компенсує втрату в доході, передбачену законодавством відповідного члена Організації, за винятком сімейної допомоги, за умови, що відмінена частка допомоги не перевищує іншу допомогу.

1. У допомозі, на яку захищена особа могла б мати право у разі повного безробіття, може бути відмовлено, її виплату може бути зовсім чи тимчасово припинено або її розмір може бути скорочено до приписуваної суми, якщо заінтересована особа відмовляється від підхожої роботи.

2. При визначенні, яка робота є підхожою, враховується, зокрема, згідно з приписуваними умовами і до певної міри, вік безробітних, трудовий стаж за попереднім фахом, наявний у них досвід, тривалість періоду безробіття, становище на ринку праці, наслідки зазначеної роботи для їхнього особистого й сімейного становища і та обставина, що робоче місце може бути незайняте як прямий наслідок зупинки виробництва у зв'язку з трудовим спором, що ведеться.

Якщо захищені особи одержали згідно з національним законодавством чи правилами або колективними договорами безпосередньо від свого роботодавця чи з будь-якого іншого джерела вихідну допомогу, основне призначення якої полягає в тому, щоб компенсувати їм втрату заробітку, що настає у разі повного безробіття, то:

a) виплата допомоги по безробіттю, на яку заінтересовані особи мали б право, може бути тимчасово припинена на період, що відповідає періодові, протягом якого вихідна допомога компенсує зазнану втрату в заробітку; або

b) вихідну допомогу може бути скорочено на суму, що відповідає розмірові одноразової виплати допомоги по безробіттю, на яку заінтересовані особи мають право протягом періоду, що відповідає тому, протягом якого вихідна допомога компенсує втрату заробітку, на розсуд кожного члена Організації.

1. Кожний член Організації, законодавство якого передбачає право на медичне обслуговування і ставить його в пряму чи непряму залежність від професійної діяльності, прагне на приписуваних умовах забезпечувати медичним обслуговуванням осіб, що одержують допомогу по безробіттю, та осіб, котрі перебувають на їхньому утриманні.

2. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то застосування вищезазначеного параграфа 1 може бути відкладено.

1. Кожний член Організації прагне гарантувати особам, котрі одержують допомогу по безробіттю на приписуваних умовах, що періоди, протягом яких вона виплачується, братимуться до уваги:

a) для набуття права на допомогу по інвалідності, старості й у зв'язку зі смертю годувальника та, якщо потрібно, для нарахування такої допомоги; і

b) для набуття права на медичне обслуговування та на допомогу по хворобі, по вагітності й пологах і на сімейну допомогу після закінчення періоду безробіття, якщо законодавство заінтересованого члена Організації передбачає таку допомогу і ставить її у пряму чи непряму залежність від професійної діяльності.

2. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то застосування вищезазначеного параграфа 1 може бути відкладено.

1. Кожний член Організації забезпечує пристосування передбачених законом систем соціального забезпечення, що мають за основу професійну діяльність, до особливостей роботи працівників, що працюють неповний робочий час, якщо їхній робочий час або їхній заробіток не можна вважати незначними згідно з приписуваними умовами.

2. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то застосування вищезазначеного параграфа 1 може бути відкладено.

1. Члени Організації беруть до уваги той факт, що є багато категорій осіб, котрі шукають роботу, які в минулому ніколи не визнавалися чи перестали визнаватися за безробітних, або які ніколи не були охоплені системами захисту безробітних. Відповідно, згідно з приписуваними умовами, принаймні три з таких десяти категорій осіб, котрі шукають роботу, дістають соціальну допомогу:

a) молодь, яка закінчила проходження професійної підготовки;

b) молодь, яка завершила свою освіту;

c) молодь, яка завершила проходження обов'язкової військової служби;

d) особи, які закінчили виховання дитини або надання допомоги хворому, інвалідові чи старому;

e) особи, чиє подружжя померло, якщо вони не мають права на допомогу у зв'язку зі смертю годувальника;

f) розлучені особи, або ті, які проживають нарізно;

g) особи, звільнені з тюремного ув'язнення;

h) повнолітні трудівники, серед них інваліди, котрі завершили проходження професійної підготовки;

i) працівники-мігранти після повернення на батьківщину, якщо тільки вони не набули певних прав відповідно до законодавства країни їхньої останньої роботи;

j) особи, які досі працюють не за наймом.

2. Кожний член Організації у своїй першій доповіді відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці зазначає перелічені в параграфі 1 категорії осіб, які він зобов'язується захищати.

3. Кожний член Організації вживає заходів для поступового поширення правової охорони на більшу кількість працівників порівняно з початковою.

1. Якщо в одержанні допомоги відмовлено, її виплату тимчасово або зовсім припинено чи розмір допомоги скорочено, або якщо розмір її оскаржується, то особи, що клопочуться, мають право звернутись зі скаргою до організацій, котрі відають системою допомоги, і потім звернутися до незалежного органу. Цих осіб інформують у письмовій формі про діючі процедури, які мають бути прості й швидкі.

2. Процедура оскарження дає змогу особі, що клопочеться, відповідно до національних законодавства та практики, мати за представника чи помічника кваліфіковану особу на її вибір або делегата представницької організації працівників, або делегата організації, котра репрезентує застрахованих осіб.

Кожний член Організації бере на себе загальну відповідальність за забезпечення ефективного управління установами і службами, що відають питаннями застосування Конвенції.

1. Якщо управління покладено безпосередньо на урядове відомство, відповідальне перед парламентом, то представники застрахованих осіб і роботодавців беруть участь у процесі управління з правом дорадчого голосу, згідно з приписуваними умовами.

2. Якщо управління не покладено на урядове відомство, відповідальне перед парламентом, то:

a) представники захищуваних осіб беруть участь в управлінні безпосередньо або як консультанти згідно з приписуваними умовами;

b) національні законодавство чи правила можуть також передбачати участь представників роботодавців;

c) законодавство чи правила можуть далі передбачати участь представників державних органів влади.

Якщо держава або система соціального забезпечення надають субсидії з метою збереження зайнятості, то член Організації вживає потрібних заходів, що забезпечують використання цих субсидій тільки на призначені цілі й виключають обман чи зловживання з боку одержувачів.

Ця Конвенція переглядає Конвенцію 1934 року про безробіття.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція має обов'язкову чинність тільки для тих членів Міжнародної організації праці, документи про ратифікацію яких зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуде чинності через дванадцять місяців від дати реєстрації Генеральним директором документів про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуватиме чинності для кожного члена Організації через дванадцять місяців від дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, після закінчення десяти років від дня, коли вона початково набула чинності, може денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації. Денонсація набуде чинності через рік від дати її реєстрації.

2. Для кожного члена Організації, що ратифікував цю Конвенцію і протягом року після закінчення зазначених у попередньому параграфі десяти років не скористався передбаченим у цій статті правом на денонсацію, Конвенція лишатиметься чинною на наступні десять років, і надалі він зможе денонсувати її після закінчення кожного десятиріччя в порядку, передбаченому в цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці оповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, надісланих йому членами Організації.

2. Оповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй вичерпні відомості про всі документи про ратифікацію й акти про денонсацію, зареєстровані ним відповідно до положень попередніх статей.

У випадках, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції та розглядає доцільність внесення до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не передбачено іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 34, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) від дня настання чинності нової, переглянутої конвенції цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція лишається у кожному разі чинною за формою та змістом для тих членів Організації, які ратифікували її, але не ратифікували переглянутої конвенції.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 17 жовтня 1991 року.