Рекомендація про забезпечення прибутку N 67

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана у Філадельфії Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 20 квітня 1944 року на свою двадцять шосту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно забезпечення доходу, що є частиною четвертого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми Рекомендації,

ухвалює цього дванадцятого дня травня місяця тисяча дев'ятсот сорок четвертого року нижченаведену рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1944 року про забезпечення доходу:

беручи до уваги, що в Атлантичній хартії передбачається "тісна співпраця між усіма країнами в економічній галузі з метою забезпечити для всіх кращі умови праці, економічний розвиток і соціальне забезпечення",

беручи до уваги, що Конференція Міжнародної організації праці в Резолюції, ухваленій 5 листопада 1942 року, схвалила цей принцип Атлантичної хартії та проголосила повне співробітництво Міжнародної організації праці у його здійсненні,

беручи до уваги, що забезпечення доходу є суттєвим елементом соціального забезпечення;

беручи до уваги, що Міжнародна організація праці сприяла розвиткові забезпечення доходу:

шляхом прийняття Міжнародною організацією праці конвенцій і рекомендацій про компенсацію працівникам за нещасні випадки та професійні захворювання, про страхування з приводу хвороби, про охорону материнства, про пенсії по старості, інвалідності та пенсії вдовам і сиротам, а також про забезпечення в разі безробіття;

шляхом прийняття Першою і Другою конференціями праці американських держав резолюцій, які становлять собою Міжамериканський кодекс соціального страхування, шляхом участі делегації Адміністративної ради на Першій міжамериканській конференції з соціального забезпечення, яка ухвалила Декларацію Сант-Яго (Чилі), а також шляхом затвердження Адміністративною радою Статуту міжамериканської конференції з соціального забезпечення, заснованої як постійний орган співпраці між адміністраціями та установами соціального забезпечення, що діють у контакті з Міжнародним бюро праці;

шляхом участі Міжнародного бюро праці у статусі консультанта в розробленні систем соціального страхування в ряді країн, а також за допомогою інших заходів;

беручи до уваги, що деякі члени Організації не вжили заходів, котрі входять до їхньої компетенції, з метою сприяння підвищенню добробуту і розвитку своїх народів, хоча потреби цих народів у поліпшенні умов праці, економічному розвиткові та поліпшенні соціального забезпечення є великими,

беручи до уваги, що в цей час надзвичайно бажано, щоб такі члени Організації якнайшвидше вжили всіх потрібних заходів для того, щоб досягти прийнятих міжнародних мінімальних норм і розвивати такі норми,

беручи до уваги, що вже тепер бажано зробити подальші кроки для досягнення забезпечення доходу за допомогою уніфікації або координації систем соціального страхування, поширення таких систем на всіх працівників та їхні сім'ї, зокрема сільське населення та осіб, які працюють на свій рахунок, а також для усунення несправедливих ненормальностей,

беручи до уваги, що вироблення певних загальних принципів, яких у цьому відношенні повинні дотримуватись члени Організації під час розроблення своїх систем забезпечення доходу на основі чинних конвенцій і рекомендацій, сприятиме досягненню цієї мети,

Конференція:

a) рекомендує членам Організації поступово здійснювати такі загальні керівні принципи у найкоротший сумісний з наявними в країні умовами термін під час розроблення своїх систем забезпечення доходу з метою здійснення п'ятого принципу Атлантичної хартії і на запит Адміністративної ради подавати Міжнародному бюро праці доповіді щодо заходів, вжитих для впровадження в життя загальних керівних принципів;

b) звертає увагу членів Організації на пропозиції щодо застосування цих загальних керівних принципів, які подані Конференції і містяться в додатку до цієї Рекомендації.

1. Системи забезпечення доходу повинні зменшувати нестатки і відвертати злидні шляхом відновлення до прийнятних розмірів доходу, втраченого через непрацездатність (зокрема старість) або у зв'язку з неспроможністю дістати оплачувану роботу, або через смерть годувальника.

2. Забезпечення доходу по можливості має бути організоване на основі обов'язкового соціального страхування, завдяки якому особи, котрі задовольняють встановлені вимоги, мають право, з урахуванням сплачених ними у страховий заклад внесків, на допомогу, що виплачується в розмірах і випадках, які визначаються законом.

3. Забезпечення потреб осіб, не охоплених обов'язковим соціальним страхуванням, повинно здійснюватися через систему соціальної допомоги; певні категорії осіб, особливо діти та інваліди, які перебувають на утриманні, особи похилого віку та вдовиці, повинні мати право на допомогу в прийнятних розмірах відповідно до встановленої шкали.

4. Соціальна допомога, відповідна до потреб кожного випадку, має застосувуватися до всіх інших осіб, які її потребують.

5. До випадків, передбачених обов'язковим соціальним страхуванням, повинні входити всі випадки, коли застрахованій особі заважає заробляти засоби до існування непрацездатність чи неспроможність дістати оплачувану роботу, або коли ця особа вмирає, залишаючи сім'ю, що перебувала на її утриманні, а також певні пов'язані з цим поширені випадки нагальної потреби, які спричиняють надзвичайну напруженність для обмеженого доходу, оскільки в цих випадках не передбачено компенсації будь-яким іншим шляхом.

6. Компенсація повинна передбачатися у випадках непрацездатності і смерті, пов'язаних з працею.

7. Для того, щоб допомога, яка надається через систему соціального страхування, могла бути краще пристосована до різноманітності потреб, випадки, котрі охоплює ця система, мають визначатись, як такі:

a) хвороба;

b) материнство;

c) інвалідність;

d) старість;

e) смерть годувальника;

f) безробіття;

g) витрати у зв'язку з надзвичайними обставинами;

h) виробничі травми.

Передбачається, що допомога не повинна виплачуватись одночасно у зв'язку з більш ніж одним з таких випадків: інвалідність, старість, безробіття.

8. До всіх видів допомоги, що виплачуються у зв'язку з втратою заробітку, на кожного з перших двох дітей повинна виплачуватись надбавка за умови, що на всіх наступних дітей допомога повинна виплачуватися з державних фондів або за системами, що передбачають сплату внесків.

9. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку з хворобою, є втрата заробітку через відсутність на роботі, спричинену важким з медичного погляду станом, зумовленим хворобою чи травмою, яка вимагає лікування або нагляду.

10. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку з материнством, є втрата заробітку через відсутність на роботі протягом встановлених періодів до і після народження дитини.

11. Випадком, коли має виплачуватись допомога по інвалідності, є неспроможність влаштуватися на будь-яку істотно оплачувану роботу через хронічний стан, зумовлений хворобою чи травмою, або через втрату кінцівки чи якої-небудь функції.

12. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога по старості, є досягнення встановленого віку, що має бути таким, в якому люди звичайно стають непридатними до ефективної праці, захворювання та інвалідність стають тяжкими, а безробіття, якщо воно спіткає, очевидно є постійним.

13. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку зі смертю годувальника, є передбачувана втрата матеріальної підтримки особами, які перебували на утриманні, внаслідок смерті глави сім'ї.

14. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога по безробіттю, є втрата заробітку у зв'язку з безробіттям застрахованої особи, яка звичайно працює, здатна до систематичної роботи у певній сфері, і яка шукає підхожу роботу, або у зв'язку з частковим безробіттям.

15. Повинна виплачуватись допомога у зв'язку з особливими витратами, оплата яких не передбачена іншим пунктом, спричиненими хворобою, материнством, інвалідністю і смертю.

16. Випадком, коли повинна виплачуватись компенсація за виробничу травму, є травматичне ушкодження або хвороба, пов'язані з роботою, які сталися не внаслідок навмисних дій і не внаслідок серйозного навмисного проступку потерпілого, що призвели до тимчасової чи постійної непрацездатності або смерті.

17. Соціальне страхування повинне надавати захист у випадках ризику, якого вони зазнають, усім особам, котрі працюють за наймом або на свій власний рахунок, а також їхнім утриманцям, щодо яких може здійснюватися:

a) збирання внесків без надмірних адміністративних витрат;

b) виплата допомоги в неодмінній співпраці медичної служби і служби зайнятості та з дотриманням належних запобіжних заходів проти зловживань.

18. Роботодавець повинен нести відповідальність за збирання внесків зі всіх осіб, які працюють у нього, і повинен мати право утримувати з заробітної плати цих осіб, в момент її виплати, належні суми.

19. З метою полегшення правильного призначення допомоги слід вжити заходів для ведення відомостей сплати, для забезпечення зручних засобів перевірки наявності страхових випадків, що спричиняють виплату допомоги, і для паралельної організації медичної служби та служби зайнятості з профілактичними й лікувальними функціями.

20. Особи, які працють за винагороду, повинні бути застраховані від усієї сукупності випадків, охоплюваних соціальним страхуванням, як тільки буде організовано збирання внесків за них і вжито потрібних заходів для призначення допомоги.

21. Особи, які працюють на свій власний рахунок, мають бути застраховані на випадок інвалідності, старості та смерті на тих самих умовах, що й особи, які працюють за наймом, як тільки буде організовано збирання їхніх внесків. Слід передбачити можливість їхнього страхування також на випадок хвороби і у зв'язку з материнством, що спричиняють госпіталізацію, на випадок хвороби, яка триває протягом кількох місяців, та на випадок особливих витрат, зумовлених хворобою, материнством, інвалідністю та смертю.

22. Допомога повинна заміняти втрачений заробіток, з належним урахуванням сімейних обов'язків, до такої межі, яка можлива без послаблення прагнення поновити роботу, якщо таке поновлення можливе, і без накладення на групи виробників такого тягаря витрат, який заважав би випуску продукції та зайнятості.

23. Допомога повинна відповідати попередньому заробітку застрахованої особи, на основі якого ця особа сплачувала внески; однак будь-яке перевищення заробітку над заробітком, що переважає серед кваліфікованих працівників, може не братися до уваги з метою визначення розміру допомоги або частини її, які виплачуються з джерел, що не складаються з внесків застрахованої особи.

24. Види допомоги єдиного розміру можуть бути доцільні для країн, де населення має достатні економічні засоби для забезпечення додаткового захисту шляхом добровільного страхування. Такі види допомоги мають бути пропорційними заробітку некваліфікованого працівника.

25. Право на допомогу, крім компенсації за виробничі травми, має залежати від умов сплати внесків, котрі мають за мету підтвердити, що нормальним становищем заявника є становище особи, яка працює за наймом або на свій власний рахунок, і підтримати прийнятну регулярність сплати внесків; однак ніхто не повинен бути позбавлений допомоги через неправильне збирання роботодавцем внесків, належних до сплати за даного працівника.

26. Витрати на допомогу, враховуючи затрати на адміністрацію, має бути розподілено між застрахованими особами, роботодавцями та платниками податків таким чином, щоб це було справедливо для застрахованих осіб і щоб можна було уникнути надзвичайного тягаря для застрахованих осіб, які мають невеликі кошти, чи будь-якого порушення виробництва.

27. Управління справою соціального страхування має бути об'єднано чи скоординовано в рамках загальної системи служб соціального забезпечення і особи, які роблять страхові внески, через свої організації повинні бути репрезентовані в органах, котрі визначають адміністративну політику або дають поради щодо цієї політики і пропонують законодавство або розробляють правила.

28. Суспільство повинне звичайно співпрацювати з батьками шляхом проведення спільних заходів для надання допомоги з метою забезпечити добробут дітей, які перебувають на утриманні батьків.

29. Інваліди, особи похилого віку та вдови, які не отримують допомоги по соціальному страхуванню через те, що вони або їхні чоловіки, залежно від випадку, не підлягали обов'язковому страхуванню, і дохід яких не перевищує встановленого розміру, повинні мати право на спеціальну допомогу на утримання у встановленому розмірі.

30. Відповідна грошова допомога чи допомога частково грошима і частково натурою повинні видаватися всім нужденним особам, які не потребують влаштування до виправних закладів.

1. Системи забезпечення доходу повинні зменшувати нужденність і відвертати злидні шляхом відновлення до прийнятних розмірів доходу, втраченого через непрацездатність (зокрема, старість) або у зв'язку з неспроможністю дістати оплачувану роботу, або через смерть годувальника.

2. Забезпечення доходу по можливості має бути організоване на основі обов'язкового соціального страхування, завдяки якому особи, котрі відповідають встановленим вимогам, мають право, з урахуванням сплачених ними до страхового закладу внесків, на допомогу, що виплачується в розмірах і випадках, які визначаються законом.

3. Забезпечення потреб осіб, не охоплених обов'язковим соціальним страхуванням, має здійснюватися через систему соціальної допомоги; певні категорії осіб, особливо діти та інваліди, які перебувають на утриманні, особи похилого віку та вдовиці, повинні мати право на допомогу в прийнятних розмірах відповідно до встановленої шкали.

4. Соціальна допомога, відповідна до кожного випадку, повинна застосовуватись до всіх інших осіб, які її потребують.

5. До випадків, передбачених обов'язковим соціальним страхуванням, повинні входити всі випадки, коли застрахованій особі заважає заробляти засоби до існування непрацездатність чи неспроможність дістати оплачувану роботу або коли ця особа вмирає, залишаючи сім'ю, що перебуває на її утриманні, а також певні пов'язані з цим поширені випадки нагальної потреби, які спричиняють надзвичайну напруженнісь для обмеженого доходу, оскільки в цих випадках не передбачено компенсації будь-яким іншим шляхом.

6. Компенсація повинна передбачатися у випадках непрацездатності і смерті, пов'язаних з працею.

7. Для того, щоб допомога, яка надається через систему соціального страхування, могла бути краще пристосована до різноманітності потреб, випадки, котрі охоплює ця система, мають визначатись як такі:

a) хвороба;

b) материнство;

c) інвалідність;

d) старість;

e) смерть годувальника;

f) безробіття;

g) витрати у зв'язку з надзвичайними обставинами;

h) виробничі травми.

Передбачається, що допомога не повинна виплачуватись одночасно у зв'язку з більш ніж одним з таких випадків: інвалідність, старість, безробіття.

8. До всіх видів допомоги, що виплачуються у зв'язку з втратою заробітку, на кожного з перших двох дітей повинна виплачуватись надбавка за умови, що на всіх наступних дітей допомога повинна виплачуватися з державних фондів або за системами, що передбачають сплату внесків.

9. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку з хворобою, є втрата заробітку через відсутність на роботі, спричинену важким з медичного погляду станом, зумовленим хворобою чи травмою, яка вимагає лікування або нагляду.

1) Щодо потреби бути відсутнім на роботі слід судити, як правило, зважаючи на попередню роботу застрахованої особи, на поновлення якої можна від неї чекати.

2) Допомога може не виплачуватись за перші кілька днів хвороби, але якщо хвороба повторюється протягом періоду тривалістю кілька місяців, то новий термін чекання не повинен встановлюватись.

3) Найкраще продовжувати виплату допомоги доти, доки одержувач зможе повернутися до роботи, помре або стане інвалідом. Однак, якщо вважається за потрібне обмежити термін виплати допомоги, то максимальний термін не повинен бути менший ніж 26 тижнів для єдиного випадку, і слід передбачити збільшення терміну виплати допомоги в разі певних захворювань, як, наприклад, туберкульоз, котрі часто спричиняють тривалу хворобу, яка, проте, піддається лікуванню; однак на початку дії системи страхування може виявитись потрібним передбачати коротший термін ніж 26 тижнів.

10. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку з материнством, є втрата заробітку через відсутність на роботі протягом встановлених періодів до і після народження дитини.

1) Жінка повинна мати право залишити роботу, якщо вона пред'явить медичну довідку, яка свідчить про те, що пологи відбудуться, можливо, через шість тижнів, і жодній жінці не повинно дозволятися працювати протягом шести тижнів після пологів.

2) Протягом цих періодів має виплачуватись допомога у зв'язку з материнством.

3) Відсутність на роботі протягом більш тривалих періодів або з інших причин може бути бажаною з медичних міркувань, враховуючи фізичний стан одержувача і вимоги, що ставляться роботою; протягом усіх таких періодів має виплачуватися допомога у зв'язку з хворобою.

4) Виплата допомоги у зв'язку з материнством може бути поставлена в залежність від використання одержувачем служб охорони здоров'я, які передбачаються для матері та для її дитини.

11. Випадком, коли має виплачуватись допомога по інвалідності, є неспроможність влаштуватися на будь-яку істотно оплачувану роботу через хронічний стан, зумовлений хворобою чи травмою або через втрату кінцівки чи якої-небудь функції.

1) Слід чекати, що особа, яка є інвалідом, працюватиме за яким-небудь фахом, який може бути в розумних межах запропонований їй з урахуванням сил і здібностей, що в неї лишилися, її минулого досвіду та доступних для неї засобів навчання.

2) Особа, для якої такий фах може бути вказаний, але ще не є доступним, та особа, яка проходить курс навчання, повинні отримувати тимчасову допомогу по інвалідності, допомогу на навчання або допомогу по безробіттю, якщо вони мають право на цю допомогу через інші обставини.

3) Особа, для якої ніякого такого фаху не може бути вказано, повинна отримувати допомогу по інвалідності.

4) Одержувачам, чия постійна нездатність регулярно займатися будь-якою оплачуваною роботою підтверджена, має бути дозволено доповнювати свою допомогу по інвалідності випадковими заробітками невеликих розмірів.

5) Якщо розмір допомоги по інвалідності пов'язаний з розміром останнього заробітку застрахованої особи, то право на допомогу має визначатися в тому разі, коли особа, яка є інвалідом, докладаючи звичайних зусиль, не здатна заробляти 1/3 звичайного заробітку здорових працівників її останньої спеціальності, які мають таку саму підготовку.

6) Допомога по інвалідності має виплачуватись від дня припинення виплати допомоги у зв'язку з хворобою за весь період інвалідності за умови, що коли одержувач досягне такого віку, з якого можна звертатися за допомогою по старості, допомогу по інвалідності може бути замінено допомогою по старості.

12. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога по старості, є досягнення встановленого віку, що має бути таким, в якому люди звичайно стають непридатними до ефективної праці, захворювання та інвалідність стають тяжкими, а безробіття, якщо воно спіткає, очевидно є постійним.

1) Мінімальний вік, у якому можна звертатися за допомогою по старості, має бути встановлено не більший ніж шістдесят п'ять років для чоловіків і шістдесят років для жінок; однак більш низький вік може бути встановлено для осіб, які пропрацювали багато років на важких або шкідливих роботах.

2) Виплата допомоги по старості, якщо основна допомога може вважатися достатньою для існування, може бути обумовлена виходом у відставку з будь-якої постійної оплачуваної роботи; якщо вимагається такий вихід у відставку, то отримання випадкових заробітків порівняно невеликого розміру не повинно позбавляти права на допомогу по старості.

13. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога у зв'язку зі смертю годувальника, є передбачувана втрата матеріальної підтримки особами, які перебували на утриманні, внаслідок смерті глави сім'ї.

1) Допомога у зв'язку зі смертю годувальника повинна виплачуватися:

a) вдові застрахованої особи;

b) дітям, дітям чоловіка або жінки, усиновленим дітям і, за умови їхньої попередньої реєстрації як утриманців, незаконнонародженим дітям застрахованого чоловіка або застрахованої жінки, які надавали матеріальну підтримку дітям; і

c) згідно з умовами, що визначаються національним законодавством, незаміжній і жінці, з якою жив разом небіжчик.

2) Допомога у зв'язку з удівством повинна виплачуватися вдові, котра має на своєму утриманні дитину, на яку належить отримувати допомогу, або яка на момент смерті чоловіка є інвалідом чи стала пізніше інвалідом або досягла мінімального віку, в якому можна звертатися за допомогою по старості, вдові, яка не відповідає цим вимогам, має виплачуватися допомога у зв'язку з удівством протягом мінімального періоду в кілька місяців, після чого, якщо вона є безробітною, допомога повинна виплачуватися доти, доки їй не буде запропоновано підхожу роботу після відповідного навчання, коли воно потрібне.

3) Допомога на дитину повинна виплачуватись на таку дитину, яка не досягла віку закінчення школи або якій менш ніж вісімнадцять років і вона продовжує свою загальну чи професійну освіту.

14. Випадком, коли повинна виплачуватись допомога по безробіттю, є втрата заробітку у зв'язку з безробіттям застрахованої особи, яка звичайно працює, здатна до систематичної роботи у певній сфері, і яка шукає підхожу роботу, або у зв'язку з частковим безробіттям.

1) Допомога може не виплачуватись за перші кілька днів періоду безробіття, який обчислюється від дня реєстрації заяви, але якщо безробіття повторюється протягом періоду в кілька місяців, то новий термін чекання це повинен встановлюватися.

2) Виплата повинна тривати доти, доки застрахованій особі не буде запропоновано підхожу роботу.

3) Протягом початкового періоду, прийнятного в умовах конкретного випадку, повинні вважатися підхожими лише такі види роботи:

a) робота за звичайним фахом застрахованої особи в такому місці, яке не вимагає зміни місця проживання, і за плату, яка існує в даний час, встановлену компетентними договорами, якщо вони застосовуються; або

b) інша робота, прийнятна для застрахованої особи.

4) Після закінчення початкового періоду:

a) робота, яка вимагає зміни фаху, може вважатися підхожою, якщо пропонована робота є такою, що може в розумних межах бути запропонована застрахованій особі з урахуванням її сил, здатності, минулого досвіду і доступних для неї засобів навчання;

b) робота, яка вимагає зміни місця проживання, може вважатися підхожою, якщо на новому місці проживання є підхоже житло;

c) робота в менш сприятливих умовах, ніж ті, в яких застрахована особа звичайно працювала за своїм фахом і у своєму районі, може вважатися підхожою, коли запропоновані умови відповідають загальним нормам, яких дотримують у тій професії і в тому районі, в яких ця робота пропонується.

15. Повинна виплачуватись допомога у зв'язку з особливими витратами, оплату яких не передбачено іншим шляхом, спричиненими хворобою, материнством, інвалідністю і смертю.

1) Повинна забезпечуватися потрібна допомога у домашньому господарстві або слід виплачувати допомогу для наймання особи з метою допомоги протягом періоду госпіталізації матері, яка має на утриманні дітей, якщо вона застрахована або є жінкою застрахованої особи і не отримує якої-небудь допомоги замість заробітку.

2) У разі народження дитини застрахованим жінкам і жінкам застрахованих чоловіків повинна виплачуватись одноразова сума на покриття витрат на придане для новонародженого та інших таких витрат.

3) Особам, які отримують допомогу по інвалідності або по старості і потребують постійного догляду, повинна виплачуватися спеціальна надбавка.

4) У разі смерті застрахованої особи або жінки, чоловіка чи дитини, які перебувають на утриманні застрахованої особи, повинна виплачуватись одноразова сума на покриття витрат на поховання.

16. Випадком, коли повинна виплачуватись компенсація за виробничу травму, є травматичне ушкодження або хвороба, пов'язані з роботою, які трапилися не внаслідок навмисних дій і не внаслідок серйозного навмисного проступку потерпілого, і які призвели до тимчасової або постійної непрацездатності або смерті.

1) Травмами, пов'язаними з роботою, повинні вважатися також травми, що сталися по дорозі до місця роботи або від місця роботи.

2) Якщо компенсація за виробничу травму підлягає виплаті, то попередні положення повинні підлягати відповідним змінам, як це зазначено у наступних пунктах.

3) Усяке захворювання, яке часто трапляється лише в осіб, зайнятих на певних роботах, або яке є отруєнням речовиною, що використовується під час певних робіт, якщо особа, котра потерпає від такого захворювання, була зайнята виконанням такої роботи, повинно вважатися за таке, що має професійне походження і повинно зумовити виплату компенсації.

4) Має бути встановлено список захворювань, які вважаються такими, що мають професійне походження, і цей список шляхом простої процедури повинен періодично переглядатися.

5) Визначаючи всякий мінімальний термін перебування на роботі, потрібний для встановлення презумпції щодо професійного походження захворювання, та всякий максимальний термін, протягом якого презумпція щодо професійного походження захворювання лишатиметься дійсною після залишення цієї роботи, слід враховувати тривалість часу, потрібного для початку хвороби та її прояву.

6) Компенсація у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю повинна виплачуватись на умовах, подібних до тих, які застосовуються при виплаті допомоги у зв'язку з хворобою.

7) Слід розглядати питання щодо можливості виплати компенсації з першого дня тимчасової непрацездатності, якщо непрацездатність триває довше, ніж період чекання.

8) Компенсація у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю повинна виплачуватись у разі втрати або зниження здатності заробляти через втрату кінцівки чи якої-небудь функції або через хронічний стан у зв'язку з травмою чи хворобою,

9) Очікується, що особа, яка втратила постійну працездатність, поновить роботу за яким-небудь фахом, котрий може бути в розумних межах вказано їй з урахуванням сил і здатності, що в неї залишились, її минулого досвіду і доступних для неї засобів навчання.

10) Якщо не може бути запропоновано іншої схожої роботи, то ця особа повинна отримувати компенсацію за повну непрацездатність постійного або тимчасового роду.

11) Якщо така робота може бути запропонована, аде сума, яку ця особа здатна заробляти, докладаючи в процесі роботи звичайних зусиль, значно менша за ту суму, яку ця особа, можливо, могла б заробляти, якби вона не страждала від травми чи хвороби, то ця особа повинна отримувати компенсацію за часткову непрацездатність пропорційно різниці у здатності заробляти.

12) Слід розглянути питання щодо можливості виплати підхожої компенсації в кожному випадку втрати кінцівки чи функції або в разі спотворення, навіть якщо не може бути доведено будь-яку втрату працездатності.

13) Особи, що наражаються на небезпеку професійного захворювання, яке поступово розвивається, періодично повинні проходити обстеження, а ті з них, яким запропоновано змінити роботу, повинні мати право на компенсацію.

14) Компенсація за постійну повну або часткову непрацездатність повинна виплачуватися від часу припинення виплати компенсації за тимчасову непрацездатність протягом усього періоду постійної непрацездатності.

15) Особи, які отримують компенсацію за постійну часткову непрацездатність, повинні мати право на інші види допомоги на тих самих умовах, що й здорові особи, якщо розмір таких видів допомоги пропорційний останньому заробітку застрахованої особи.

16) Якщо розміри таких видів допомоги не пов'язані з попереднім заробітком застрахованої особи, то може бути встановлено максимум для загального розміру компенсації та іншої допомоги.

17) Компенсація у зв'язку зі смертю годувальника сім'ї повинна виплачуватися, за умови дотримання положень нижченаведених підпунктів, тим самим утриманцям, які могли б в іншому випадку мати право на допомогу у зв'язку зі смертю годувальника сім'ї.

18) Удова повинна отримувати компенсацію за весь період свого вдовування.

19) Дитина повинна отримувати компенсацію до вісімнадцяти років або до двадцять одного року, якщо вона продовжує свою загальну чи професійну освіту.

20) Повинна передбачатися компенсація для інших членів сім'ї небіжчика, які перебували на його утриманні, без шкоди для прав удови і дітей.

21) Особи, що перебувають на утриманні особи, яка втратила постійну працездатність на дві третини чи більше і померла через виробничу травму, повинні мати право на основні види допомоги у зв'язку зі смертю годувальника, незалежно від того, чи виконав небіжчик умови сплати внесків, потрібні для такої допомоги, на час своєї смерті.

17. Соціальне страхування має надавати захист у випадках ризику, якого вони зазнають, всім особам, що працюють за наймом або на свій власний рахунок, а також їхнім утриманцям, стосовно яких є здійсненним:

a) збирання внесків без надмірних адміністративних витрат;

b) виплата допомоги за неодмінної співпраці медичної служби і служби зайнятості та з дотриманням належних запобіжних заходів проти зловживань.

1) Дружини, які перебувають на утриманні (тобто дружини, які не працюють за наймом або на свій власний рахунок), і діти, які перебувають на утриманні (тобто особи, які не досягли віку закінчення школи або не досягли вісімнадцяти років і продовжують свою загальну чи професійну освіту), повинні мати захист завдяки тому, що застраховані їхні годувальники.

18. Роботодавець повинен нести відповідальність за збирання внесків з усіх осіб, котрі працюють у нього, і повинен мати право утримувати з заробітної плати цих осіб, у момент її виплати, належні суми.

1) Якщо для будь-якої категорії осіб, які працюють на свій власний рахунок, обов'язковими є членство у професійній асоціації або наявність ліцензії, то на цю асоціацію може бути покладено відповідальність за збирання внесків з цих осіб.

2) На національні або місцеві органи влади може бути покладено відповідальність за збирання внесків з осіб, які працюють на свій власний рахунок і зареєстровані з метою оподаткування.

3) До створення установ по стягненню внесків має бути передбачено заходи дня забезпечення можливості особам, які працюють на свій власний рахунок, сплачувати внески добровільно чи в індивідуальному порядку або як членам асоціацій.

19. З метою полегшення правильного призначення допомоги слід вжити заходів для ведення відомостей сплати внесків, для забезпечення зручних засобів перевірки наявності страхових випадків, котрі зумовлюють виплату допомоги, та для паралельної організації медичної служби і служби зайнятості з профілактичними й лікувальними функціями.

20. Особи, які працюють за винагороду, мають бути застраховані від усієї сукупності випадків, охоплюваних соціальним страхуванням, як тільки буде організовано збирання внесків за них і вжито потрібних заходів для призначення допомоги.

1) Особи, робота яких настільки нерегулярна або її загальна тривалість, очевидно, така мала, що вони, ймовірно, не матимуть права на допомогу, яке належить особам, котрі працюють за наймом, можуть бути вилучені зі страхування, яке передбачає отримання таких видів допомоги. Повинні передбачатися спеціальні положення для осіб, які звичайно працюють протягом дуже коротких строків у одного й того самого роботодавця.

2) Учні, які не отримують заробітної плати, повинні бути застраховані від виробничого травматизму і, з дня закінчення учнівства за своєю професією, вони набувають права на компенсацію на основі заробітної плати, яка існує для працівників цієї професії.

21. Особи, які працюють на свій власний рахунок, мають бути застраховані на випадок інвалідності, старості та смерті на тих самих умовах, що й особи, які працюють за наймом, як тільки буде організовано збирання їхніх внесків. Слід передбачити можливість їхнього страхування також на випадок хвороби і у зв'язку з материнством, то спричиняють госпіталізацію, на випадок хвороби, яка триває протягом кількох місяців, та на випадок особливих витрат, спричинених хворобою, материнством, інвалідністю та смертю.

1) Члени сім'ї роботодавця, які проживають у його будинку, крім жінки і дітей, які перебувають на його утриманні, повинні бути застраховані від зазначених випадків на основі їхньої дійсної заробітної плати, або, якщо розмір цієї заробітної плати не може бути встановлено, на основі розміру ринкової вартості їхніх послуг; роботодавець повинен нести відповідальність за сплату внесків за таких осіб.

2) Особи, які працюють на свій власний рахунок, чий заробіток звичайно настільки низький, що він може вважатися лише додатковим чи випадковим джерелом доходу або що сплата мінімальних внесків була б для них обтяжливою, мають бути тимчасово вилучені зі страхування, і питання щодо них має бути передано на розсуд служби зайнятості або іншої спеціальної служби, котра може існувати з метою сприяння добробуту тієї професійної категорії, до якої ці особи можуть належати.

3) Особам, котрі після закінчення встановленого періоду сплати внесків, який дає право на допомоги по інвалідності та у зв'язку зі смертю годувальника сім'ї, перестають бути застрахованими в обов'язковому порядку як особи, що працюють за наймом, або як особи, що працюють на свій власний рахунок, має бути надано право, яким вони повинні скористатися в межах визначеного терміну, продовжувати своє страхування на тих самих умовах, що й особи, котрі працюють на свій власний рахунок, за умови здійснення таких змін, які можуть бути встановлені.

22. Допомога повинна заміняти втрачений заробіток, з належним урахуванням сімейних обов'язків, до такої межі, яка можлива без послаблення прагнення поновити роботу, якщо таке поновлення можливе, і без накладення на групи виробників такого тягаря витрат, який заважав би випуску продукції та зайнятості.

23. Допомога повинна відповідати попередньому заробітку застрахованої особи, на основі якого ця особа сплачувала внески; однак будь-яке перевищення заробітку над заробітком, що переважає серед кваліфікованих працівників, може не братися до уваги з метою визначення розміру допомоги або частини її, які виплачуються з джерел, що не складаються з внесків застрахованої особи.

24. Види допомоги єдиного розміру можуть бути доцільні для країн, населення яких має достатні економічні засоби для забезпечення додаткового захисту шляхом добровільного страхування. Такі види допомоги мають бути пропорційними заробітку некваліфікованого працівника.

1) Допомоги у зв'язку з хворобою та по безробіттю, що виплачуються некваліфікованим працівникам, повинні бути не менші ніж 40 відсотків попереднього загального заробітку застрахованої особи, якщо вона не має утриманців, або не менші ніж 60 відсотків попереднього заробітку, якщо вона має на утриманні жінку або економку для своїх дітей; на кожного з не більш ніж двох дітей, які перебувають на утриманні, має виплачуватись додатково 10 відсотків такого заробітку, за відрахуванням сум будь-якої допомоги, отримуваної на цих дітей.

2) Для високооплачуваних працівників зазначені вище пропорції допомоги по відношенню до попереднього заробітку можуть бути трохи знижені.

3) Допомога у зв'язку з материнством у всіх випадках має бути достатньою для повного утримання у здорових умовах матері та її дитини; вона повинна становити не менше ніж 100 відсотків загальної суми заробітної плати, що існує, некваліфікованої жінки-працівника або 75 відсотків попереднього загального заробітку одержувача, залежно від того, яка з цих сум більша, але може бути зменшена на суму будь-якої виплачуваної на дитину допомоги.

4) Основні допомоги по інвалідності і по старості повинні становити не менш ніж 30 відсотків загальновизнаної заробітної плати, яка існує, некваліфікованого працівника-чоловіка в районі, де мешкає одержувач, якщо одержувач не має утриманців, або не менше ніж 45 відсотків від цієї заробітної плати, якщо він має на утриманні жінку, яка могла б мати право на допомогу у зв'язку з удівством, або економку для своїх дітей; на кожного з не більше ніж двох дітей, які перебувають на утриманні, має виплачуватися додатково 10 відсотків такої заробітної плати, за відрахуванням суми будь-якої допомоги, отримуваної на цих дітей.

5) Основна допомога у зв'язку з удівством має становити не менше ніж 30 відсотків від мінімальної загальновизнаної заробітної плати, що існує, некваліфікованого працівника-чоловіка в районі, де мешкає одержувач; на кожного з не більш ніж трьох дітей, які перебувають на утриманні, має виплачуватися допомога в розмірі 10 відсотків такої заробітної плати, за відрахуванням суми будь-якої допомоги, отримуваної на цих дітей.

6) Для сироти основна допомога на дитину має бути не менш ніж 20 відсотків від мінімальної загальновизнаної заробітної плати, що існує, некваліфікованого працівника-чоловіка, за відрахуванням суми будь-якої допомоги на дитину, виплачуваної на цього сироту.

7) Частина будь-яких внесків понад ті сплачені внески, які дають право на основні види допомоги по інвалідності, по старості та у зв'язку зі смертю годувальника сім'ї, може бути записана в кредит застрахованій особі з метою збільшення допомог, передбачених у параграфах 4, 5, 6.

8) У кожному випадку, коли відбувається вихід у відставку з роботи у віці, що перевищує мінімальний вік, який дає право на звернення по допомогу по старості, основна допомога по старості має бути справедливо збільшена.

9) Компенсація за виробничі травми має бути не меншою ніж дві третини заробітної плати, яка втрачена або вважається втраченою внаслідок травми.

10) Така компенсація повинна мати форму періодичних виплат, за винятком тих випадків, коли компетентні органи влади визнають, що виплата одноразової суми буде сприятливішою для одержувача.

11) Періодичні виплати у випадках постійної непрацездатності і смерті повинні проводитись з урахуванням значних поточних змін у рівні заробітної плати в останній професії застрахованої особи.

25. Право на допомоги, крім компенсації за виробничі травми, має залежати від умов сплати внесків, котрі повинні підтвердити, що нормальним станом заявника є стан особи, яка працює за наймом або на свій власний рахунок, і підтримати прийнятну регулярність сплати внесків, однак ніхто не повинен бути позбавлений допомоги через неправильне збирання роботодавцем внесків, належних до сплати за відповідного працівника.

1) Умови сплати внесків до фонду страхування у зв'язку з хворобою, материнством і безробіттям можуть містити вимогу, що внески мають бути сплачені принаймні за чверть встановленого терміну, який може бути встановлено, наприклад, тривалістю два роки і який повинен закінчитися до настання страхового випадку.

2) Умови сплати внесків до фонду страхування у зв'язку з материнством можуть містити вимогу, що перший внесок має бути сплачено принаймні за десять місяців до передбачуваної дати пологів, але навіть якщо умови сплати внесків не виконані, то допомога у зв'язку з материнством в мінімальних розмірах має виплачуватись протягом періоду обов'язкової відсутності на роботі, якщо звичайний стан заявника після розгляду такого випадку виявиться станом особи, яка працює за наймом.

3) Умови сплати внесків до фонду страхування по інвалідності, старості та у зв'язку зі смертю годувальника сім'ї можуть містити вимогу, що внески мають бути сплачені принаймні за дві п'ятих встановленого терміну, який може становити, наприклад, п'ять років і який повинен закінчитися до настання страхового випадку; сплата внесків не менше ніж за три чверті встановленого терміну (який може бути встановлено, наприклад, тривалістю десять років) або якого-небудь більш тривалого терміну, який минув від часу початку страхування відповідної особи, має бути визнана як альтернативна умова отримання допомоги.

4) Умови сплати внесків до фонду виплати допомоги по старості можуть містити вимогу, щоб перший внесок був зроблений принаймні за п'ять років до звернення по допомогу.

5) Право на допомогу може бути затримане, якщо застрахована особа навмисно не сплачує яких-небудь належних внесків за будь-який період праці на свій власний рахунок або не сплачує якого-небудь штрафу, що накладається за несвоєчасну сплату внесків.

6) Страховий стан застрахованої особи на дату набуття права на допомогу по інвалідності або по старості має зберігатися протягом періоду отримання такої допомоги з метою забезпечення їй, у разі вилікування від інвалідності, такого повного захисту з боку системи страхування, на який вона мала право з настанням інвалідності, та з метою забезпечення для осіб, які перебувають на її утриманні, прав на допомогу у зв'язку зі смертю годувальника сім'ї.

26. Витрати по допомогах, окремі затрати на адміністрацію, має бути розподілено між застрахованими особами, роботодавцями та платниками податків таким чином, щоб це було справедливо для застрахованих осіб і щоб можна було уникнути надмірного тягаря для застрахованих осіб, які мають невеликі кошти, чи будь-якого порушення виробництва.

1) Внески застрахованої особи не повинні перевищувати такої частини її заробітної плати, яка враховується для обчислення допомоги і яка, якщо застосовувати її до обчисленої середньої заробітної плати всіх осіб, застрахованих від одних і тих самих випадків, становила б прибуток від внесків, можливий розмір якого в даний час дорівнював би можливому в даний час розміру допомог, на які ці особи могли б дістати право (за винятком компенсації за виробничі травми).

2) Відповідно до цього принципу внески осіб, які працюють за наймом та осіб, які працюють на свій власний рахунок, до фонду одних і тих самих допомог можуть, як правило, являти собою одну й ту саму пропорцію по відношенню до їхніх відповідних сум заробітної плати.

3) Мінімальний абсолютний розмір, що грунтується на мінімальному розмірі заробітку, який може вважатися ознакою достатньо оплачуваної роботи, може бути встановлений для внесків застрахованої особи відносно допомог, які зовсім або частково не залежать від розміру попереднього заробітку.

4) Від роботодавців слід вимагати сплати, особливо шляхом субсидування страхування низькооплачуваних працівників, не менше ніж половини загальних витрат по допомогах, які передбачено для осіб, що працюють за наймом, за винятком компенсації за виробничі травми.

5) Усі витрати по компенсації за виробничі травми повинні покриватися коштом роботодавців.

6) Слід розглянути питання щодо можливості застосування в обчисленні внесків до фонду компенсації за виробничі травми методу класифікації підприємств залежно від стану техніки безпеки.

7) Розміри внесків застрахованих осіб і роботодавців повинні по можливості зберігатися у стабільному стані, і з цією метою має бути створено фонд стабілізації.

8) Витрати по видах допомоги, які не можуть бути належним чином покриті за рахунок внесків, повинні покриватися коштом колективу.

9) Серед витрат, які можуть бути покладені на колектив, можна зазначити такі:

a) дефіцит по внесках, що виник внаслідок вступу до системи страхування осіб уже в похилому віці;

b) непередбачені витрати, що виникли при забезпеченні виплати основних допомог по інвалідності, старості та у зв'язку зі смертю годувальника і при виплаті відповідних допомог у зв'язку з материнством;

c) витрати, що виникли внаслідок тривалої виплати допомоги по безробіттю, якщо безробіття тримається на підвищеному рівні; і

d) субсидії на страхування осіб, які працюють на свій власний рахунок і мають невеликі кошти.

27. Управління справою соціального страхування має бути об'єднано чи скоординовано в рамках загальної системи служб соціального забезпечення, і особи, які роблять страхові внески, через свої організації повинні бути репрезентовані в органах, котрі визначають адміністративну політику чи дають поради щодо цієї політики і пропонують законодавство або розробляють правила.

1) Соціальне страхування має здійснюватись під керівництвом єдиного органу влади за умови, в країнах з федеративним державним устроєм, розподілу компетенції законодавства; цей орган влади має бути об'єднаний з органами, які керують соціальною допомогою, службами медичної допомоги та службами зайнятості у координаційному органі з питань, що становлять спільний інтерес, як наприклад, засвідчення непрацездатності або нездатності отримати роботу.

2) Діяльність об'єднаної адміністрації соціального страхування має бути сумісна з діяльністю окремих систем страхування, обов'язкового або добровільного типу, котрі передбачають додаткові види допомоги, що не замінюють однак основні, для деяких професійних категорій, як, наприклад, гірники та моряки, державні службовці, персонал окремих підприємств і члени товариств взаємодопомоги.

3) Законодавство щодо соціального страхування має складатися таким чином, щоб одержувачі допомоги і платники внесків могли легко розуміти свої права та обов'язки.

4) У розробленні правил, яких повинні дотримуватись одержувачі допомог і платники внесків, першою умовою має бути простота.

5) Має бути створено центральні та регіональні консультативні ради, що репрезентують такі організації, як професійні спілки, асоціації роботодавців, торговельні палати, асоціації фермерів, асоціації жінок і товариства захисту дітей з метою давати рекомендації щодо поліпшення законодавства і методів управління та для загального підтримання контакту між адміністрацією соціального страхування і групами платників внесків та одержувачами допомоги.

6) Роботодавці і працівники повинні бути тісно пов'язані з адміністрацією, яка відає компенсацією у разі виробничих травм, особливо що стосується відвернення нещасних випадків і професійних захворювань та класифікації підприємств залежно від стану техніки безпеки.

7) Заявники повинні мати право оскарження у разі спору з адміністративною владою щодо таких питань, як право на допомогу та її розмір.

8) Скарги бажано подавати до особливих судів, до складу яких повинні входити третейські судді, котрі є експертами в галузі законодавства з питань соціального страхування, а також експерти-консультанти, що репрезентують групу, до якої належить заявник, і коли справа стосується осіб, що працюють за наймом, також представники роботодавців.

9) У разі виникнення спору щодо того, чи підлягає певна особа страхуванню, або щодо розміру внесків, особа, яка працює за наймом чи на свій власний рахунок, і якщо це стосується внесків роботодавця, то роботодавець, повинні мати право оскарження.

10) Однаковість тлумачення має бути забезпечена апеляційним судом.

28. Суспільство повинне звичайно співпрацювати з батьками шляхом проведення спільних заходів для надання допомоги з метою забезпечити добробут дітей, які перебувають на утриманні батьків.

1) Має бути запроваджено державні субсидії натурою чи грошима або у тому й другому вигляді з метою забезпечення нормального харчування дітей, допомоги в утриманні великих сімей та доповнення забезпечення, передбаченого відносно дітей у системі соціального страхування.

2) Якщо ставиться мета забезпечити нормальне харчування дітей, то субсидії повинні мати форму таких вигод, як безплатне або за зниженими цінами харчування для дітей і шкільні сніданки та знижена плата за житло для сімей з кількома дітьми.

3) Якщо ставиться мета допомогти в утриманні великих сімей або доповнити забезпечення, передбачене для дітей, за допомогою субсидій натурою і через систему соціального страхування, то субсидії повинні мати форму допомоги на дітей.

4) Така допомога має виплачуватися, незалежно від доходу батьків, відповідно до встановленої шкали і повинна являти собою значний внесок у суму витрат на утримання дитини, повинна давати змогу робити більші витрати на утримання дітей старшого віку і повинна, як мінімум, надаватися усім дітям, щодо яких не передбачено допомогу за системою соціального страхування.

5) Суспільство в цілому повинно взяти на себе відповідальність за утримання дітей, які перебувають на утриманні, оскільки не може бути здійснено відповідальність батьків за їхнє утримання.

29. Інваліди, особи похилого віку та вдови, які не отримують допомоги по соціальному страхуванню через те, що вони або їхні чоловіки, залежно від випадку, не підлягали обов'язковому страхуванню і дохід яких не перевищує встановленого розміру, повинні мати право на спеціальну допомогу на утримання у встановленому розмірі.

1) До осіб, які повинні мати право на допомогу на утримання, мають залічуватись:

a) особи, які належать до таких професійних категорій або мешкають у таких районах, до яких соціальне страхування ше не застосовується або ще не застосовувалося протягом періоду, що дорівнює страховому стажу, потрібному для отримання права на основні допомоги по інвалідності, по старості або у зв'язку зі смертю годувальника, залежно від випадку, а також удови й діти, які перебувають на утриманні таких осіб:

b) особи, які вже є інвалідами на той момент, коли вони б нормально мали вже розпочати своє страхування.

2) Допомога на утримання повинна бути достатньою для повного утримання протягом тривалого часу; вона має змінюватись із змінами дійсної вартості життя і може бути різною в міських і сільських районах.

3) Допомога на утримання повинна виплачуватися в повному розмірі особам, інший дохід яких не перевищує встановлених розмірів, та в скороченому розмірі в інших випадках.

4) Положення цієї Рекомендації, що визначають випадки, в яких мають виплачуватися види допомоги по інвалідності, по старості та у зв'язку зі смертю годувальника, повинні застосовуватися, наскільки вони є доречними, до допомоги на утримання.

30. Відповідні види грошової допомоги чи допомоги частково грошима і частково натурою повинні видаватися всім нужденним особам, які не потребують влаштування до виправних закладів.

1) Сукупність випадків, коли визначення розміру допомоги цілком передається на розсуд відповідних органів влади, повинна поступово зменшуватися внаслідок поліпшення класифікації випадків нужденності та встановлення бюджетів, що відповідають витратам на утримання у випадках короткочасної та довготривалої нужденності.

2) Для того, щоб допомога могла дати найбільший конструктивний ефект, надання допомоги може бути обумовлене виконанням з боку одержувача вказівок, даних органами влади, які керують медичною службою та службою зайнятості.