Конвенція
про допомогу особам, котрі є безробітними з незалежних від них обставин N 44
( Конвенція переглянута Конвенцією від 21.06.1988 )
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1934 року на свою вісімнадцяту сесію,
постановивши ухвалити ряд пропозицій щодо страхування на випадок безробіття і стосовно різних видів допомоги безробітним, що є другим пунктом порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
ухвалює цього двадцять третього дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять четвертого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1934 року про страхування на випадок безробіття:
1. Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язується підтримувати чинною систему, котра забезпечує всім особам, що є безробітними з незалежних від них обставин, на яких поширюється ця Конвенція:
a) або відшкодування, що означає суму, виплата якої пов'язана з внесками, котрі сплачуються з огляду на приналежність одержувача у зв'язку зі своєю роботою до обов'язкової чи добровільної системи страхування;
b) або допомогу, що означає виплату, яка не є ні відшкодуванням, ні допомогою в рамках загальних заходів допомоги незаможним, а може являти собою винагороду за працю на громадських роботах, організованих відповідно до умов, передбачених у статті 9;
c) або поєднання відшкодувань і допомоги.
2. За умови забезпечення всім особам, на яких поширюється ця Конвенція, передбачених у попередньому параграфі відшкодування чи допомоги, такою системою може бути:
a) обов'язкове страхування;
b) добровільне страхування;
c) поєднання системи обов'язкового й добровільного страхування;
d) будь-яка з вищезгаданих систем з доповненням системи допомоги.
3. Умови, за яких безробітні в разі потреби переводяться з системи відшкодувань на систему допомоги, визначає законодавство країни.
1. Ця Конвенція поширюється на всіх осіб, що звичайно працюють за заробітну плату чи оклад.
2. Проте будь-який член Організації може передбачити у своєму законодавстві такі винятки, які він вважає за потрібне, відносно:
a) осіб, зайнятих як хатня прислуга;
b) працівників, що працюють удома;
c) працівників, що обіймають постійні посади на урядовій службі у місцевих органах влади або на підприємствах громадського користування;
d) осіб нефізичної праці, заробітки яких відповідний орган влади вважає достатньо високими для самостійного забезпечення від ризику безробіття;
e) працівників, робота яких є сезонною, якщо тривалість такого сезону звичайно менша ніж шість місяців і якщо протягом частини року, що лишається, заінтересовані особи звичайно не зайняті в іншому виді діяльності, охопленому цією Конвенцією;
f) працівників молодшого, ніж встановлений, віку;
g) осіб, старшого, ніж за встановлений, віку, які одержують пенсію за вислугою років чи по старості;
h) осіб, зайнятих лише на випадкових чи допоміжних роботах, охоплених цією Конвенцією;
i) членів сім'ї підприємця;
j) виняткових категорій працівників, чиї особливі обставини роблять застосування до них положень цієї Конвенції зайвим або нездійсненним.
3. У доповідях про застосування цієї Конвенції, які члени Організації подають щороку, вони зазначають винятки, зроблені ними на підставі попереднього параграфа.
4. Ця Конвенція не застосовується до моряків, морських рибаків або до сільськогосподарських працівників, як їх може бути визначено законодавством країни.
У разі часткового безробіття відшкодування або допомога виплачуються особам, зайнятість яких скорочена в межах, встановлених законодавством країни.
Право на одержання відшкодування або допомоги може обумовлюватися дотриманням з боку особи таких умов:
a) що вона придатна до роботи і може прийняти її;
b) що її записано в офіційному або схваленому відповідним органом влади бюро працевлаштування і, з урахуванням винятків та умов, передбачених законодавством країни, справно з'являється до цих бюро;
c) що вона дотримується всіх інших вимог законодавства країни, котрі мають на меті встановлювати, чи відповідає ця особа нормам, які регулюють видачу допомоги або асигнування.
Право на одержання (або позбавлення права на одержання) відшкодування чи допомоги може підпорядковуватися іншим умовам, зокрема тим, які передбачено у статтях 6, 7, 8, 9, 10, 11 і 12. Будь-які умови отримання (або позбавлення) права на допомогу, крім передбачених у цих статтях, зазначаються у щорічних доповідях про застосування цієї Конвенції, котрі подають члени Організації.
Право на одержання відшкодування або допомоги може обумовлюватися наявністю стажу у вигляді:
a) сплати певної кількості внесків протягом певного строку, що передує зверненню по допомогу або настанню безробіття;
b) зайнятості на роботі, охопленій цією Конвенцією, протягом певного періоду до подання заяви про відшкодування чи допомогу або ж до настання безробіття;
c) поєднання вищезгаданих умов.
Право на одержання відшкодування чи допомоги може обумовлюватися закінченням періоду чекання, тривалість і умови застосування якого встановлюються законодавством країни.
Право на одержання відшкодування чи допомоги може обумовлюватися відвіданням курсів професійного чи іншого навчання.
Право на одержання відшкодування чи допомоги може обумовлюватися прийняттям у порядку, встановленому законодавством країни, роботи на громадських роботах, організованих яким-небудь державним органом влади.
1. Якщо особа, що клопочеться про допомогу, відмовиться від запропонованого їй місця, вона може втратити право на одержання відшкодування чи допомоги. Не може вважатися підхожим місце:
a) якщо прийняття його вимагає проживання в районі, де немає підхожих жител;
b) якщо ставка заробітної плати нижча або інші умови праці менш сприятливі:
i) ніж умови, яких заінтересована особа мала б підстави очікувати, беручи до уваги заробітну плату й умови праці, до котрих вона звикла у своїй основній професії в районі, де вона звичайно працювала, або якими вона користувалася б, якби працювала так і далі (у випадках, коли місце пропонується в звичайній професії заінтересованої особи і в районі, де вона регулярно працювала останнім часом);
іі) ніж умови, що звичайно спостерігаються в даний час у професії та в районі, де їй пропонується місце (в усіх інших випадках);
c) якщо воно звільнилося внаслідок тимчасового припинення роботи, спричиненого трудовим спором;
d) якщо відмова від нього на якійсь іншій підставі крім вище перелічених, не є необгрунтованою, враховуючи всі обставини і, зокрема, особисте становище особи, що клопочеться.
2. Особу, що клопочеться, може бути позбавлено на відповідний термін права на відшкодування чи допомогу, якщо вона:
a) втратила місце внаслідок тимчасового припинення робіт, спричиненого трудовим спором;
b) втратила місце через вчинений нею проступок або самовільне покинення його без поважних причин;
с) намагалася одержати якусь допомогу шляхом обману;
d) не виконує вказівок офіційного бюро працевлаштування або іншого відповідного органу щодо подання заяви про надання роботи, або якщо відповідний орган з'ясує, що вона навмисне чи з недбалості не скористувалася слушною нагодою дістати підхоже місце.
3. Особу, що клопочеться, яка при залишенні місця одержує від роботодавця, згідно з трудовим договором, компенсацію, значною мірою відповідну до заробітку, втраченого за певний строк, може бути позбавлено права на відшкодування чи допомогу. Проте вихідна допомога, передбачена законодавством країни, не може вважатися такою компенсацією.
Право на одержання відшкодування чи допомоги може надаватися лише на обмежений термін, тривалість якого, як правило, не може бути менша ніж 156 робочих днів на рік і в жодному разі менша ніж 78 робочих днів на рік.
1. Відшкодування виплачується незалежно від міри нестатків особи, що клопочеться.
2. Право на одержання допомоги може обумовлюватися наявністю нестатків особи, що клопочеться, які визначаються в порядку, передбаченому законодавством країни.
1. Відшкодування виплачується грішми, але додаткова допомога, що має на меті полегшити працевлаштування застрахованої особи, може надаватися натурою.
2. Допомога може призначатися натурою.
Згідно з законодавством країни створюються судові, або інші відповідні установи, уповноважені вирішувати питання, що виникають у зв'язку із заявами про відшкодування або допомогу від осіб, на яких поширюється ця Конвенція.
1. Особу, що клопочеться, може бути позбавлено права на відшкодування чи допомогу на весь час її перебування за кордоном.
2. Можуть приписуватися особливі положення відносно працівників прикордонних районів, місце роботи яких в одній країні, а місце проживання - в другій.
Іноземці мають право на відшкодування чи допомогу на тих самих умовах, що й громадяни країни. Проте кожний член Організації може відмовляти громадянам будь-яких держави-члена Організації або держави, не зв'язаної цією Конвенцією, в рівних зі своїми громадянами правах на виплату з фондів, до яких такі особи не робили внесків.
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.
2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.
3. Надалі ця Конвенція набуває чинності відносно кожного члена Організації через дванадцять місяців від дати реєстрації його документа про ратифікацію.
Як тільки зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, отриманих ним згодом від інших членів Організації.
1. Будь-який член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення п'ятирічного терміну з дня, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі п'ятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю п'ять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного п'ятирічного періоду порядком, встановленим у цій статті.
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи треба вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.
1. У разі, якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не передбачено протилежне, то:
a) ратифікація якимось членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 20, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;
b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.
2. Ця Конвенція залишається в кожному разі чинною за формою та змістом відносно тих членів Організації, які ратифікували її, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.
Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева
