Рекомендація щодо страхування на випадок безробіття та щодо надання допомоги безробітним N 44

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1934 року на свою вісімнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій щодо страхування на випадок безробіття і стосовно різних видів допомоги безробітним, що є другим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього двадцять третього дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять четвертого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1934 року щодо безробіття:

Конференція,

ухваливши Конвенцію, котра забезпечує відшкодування чи допомогу особам, які безробітні з незалежних від них обставин;

беручи до уваги, що ця Конвенція встановлює мінімальні умови, яких повинна дотримуватися кожна система страхування чи допомоги на випадок безробіття;

вважаючи за бажане зазначити ряд загальних засад, котрі, як про це свідчить практика, виявилися найефективнішими для заохочення задовільної організації страхування й допомоги на випадок безробіття;

рекомендує, щоб кожний член Організації враховував такі принципи й правила:

1. У країнах, де немає обов'язкового страхування на випадок безробіття, треба вживати заходів для створення в якомога ближчому майбутньому такої системи страхування.

2. У країнах, де є система обов'язкового чи добровільного страхування на випадок безробіття, має бути створено додаткову систему надання допомоги тим особам, які вже вичерпали своє право на одержання допомоги, а в деяких випадках тим особам, які ще не набули права на одержання допомоги; ця система має функціонувати на інших основах, ніж звичайні заходи на допомогу незаможним.

3. Усі системи надання відшкодувань чи допомоги безробітним мають поширюватися не тільки на повністю безробітних осіб, але й на частково безробітних.

4. a) Системи страхування й допомоги безробітним повинно бути поширено якомога скоріше на всіх осіб, які працюють за трудовим договором, та на осіб, які працюють за грошову винагороду за договором про учнівство. Проте якщо вважається за потрібне робити винятки, то вони повинні зводитися до якомога вужчих меж.

b) Страхування чи надання допомоги має поширюватися на осіб цієї категорії до досягнення ними віку, який дає їм право на одержання пенсії по старості.

c) Якщо внаслідок обставин, що склалися, застосування загальних положень щодо страхування на випадок безробіття до певної категорії працівників є утрудненим, то для страхування таких працівників слід проводити особливі заходи. Ці особливі заходи мають бути спрямовані, зокрема, на отримання достатніх доказів безробіття та на узгодження розміру допомоги із звичайним заробітком відповідних працівників.

d) Щоразу, коли це виявляється можливим, і, зокрема, коли виявляється можливим здійснювати належний контроль, треба вживати особливих заходів для надання допомоги у випадку безробіття особам з порівняно малими коштами, які працюють на свій власний рахунок.

5. У випадках, коли за критерій для обов'язкового страхування уявляється доцільним встановити максимальну заробітну плату, це обмеження не повинно торкатися лише тих працівників, які одержують достатньо високу заробітну плату для того, щоб мати можливість забезпечити себе власними коштами на випадок безробіття, причому кінцевою метою є поширення страхування на всіх працівників фізичної та нефізичної праці, незалежно від їхнього заробітку.

6. Допустимий Конвенцією страховий стаж не повинен перевищувати 26 тижнів роботи за професією, на яку поширюється система страхування, або ж не повинен перевищувати 26 щотижневих внесків чи еквівалентної суми за дванадцятимісячний період, що передував зверненню по допомогу, або ж 52 тижнів роботи, чи 52 щотижневих внесків, або еквівалентної суми за двадцять чотири місяці, що передували зверненню по допомогу.

7. Період часу, протягом якого, на підставі національного законодавства, повинна виплачуватися допомога, має бути якомога триваліший в межах платоспроможності системи; треба докладати всіх зусиль до того, щоб допомога видавалася протягом усього часу, поки її потребують особи, що звертаються по неї.

8. За умови дотримання положень відносно частково безробітних, що містяться у статтях 3 й 7 Конвенції та в параграфі 3 цієї Рекомендації, період очікування, допустимий Конвенцією, не повинен перевищувати восьми днів на кожен окремий період безробіття.

9. Вирішуючи питання про те, чи є робота, яку пропонують безробітному не за попередньою його спеціальністю, а в іншій галузі, "підхожою роботою", відмова від якої може спричинити позбавлення страхових прав, допустиме Конвенцією, слід урахувати тривалість роботи особи, що клопочеться, за попередньою її спеціальністю, її шанси на здобуття роботи за своєю спеціальністю, її професійну підготовку та придатність до нової роботи.

10. Позбавлення права на одержання відшкодування чи допомоги на тій підставі, що особа, яка клопочеться, втратила роботу внаслідок тимчасового припинення роботи через виробничі спори, повинно обмежуватися випадками, в яких ця особа безпосередньо бере участь у спорі, і повинно в кожному разі припинитися з поновленням роботи.

11. a) Зобов'язання відвідувати професійні курси або інші види інструктажу, допустиме Конвенцією у вигляді умови для одержання безробітним відшкодування чи допомоги, має бути покладено на безробітного лише в тому разі, якщо він дістане з цього користь з погляду поліпшення фізичного чи душевного самопочуття або розвитку професійних чи загальних здібностей.

b) Покладаючи на безробітного зобов'язання поступити на громадські роботи, організовані на користь безробітних, слід урахувати його вік, стан здоров'я, попереднє заняття та придатність до такої роботи.

c) Тільки роботи виняткового й тимчасового роду, організовані державною владою за рахунок особливих фондів, виділених для надання допомоги безробітним, треба розглядати як громадські роботи на користь безробітних.

12. Частина коштів, асигнованих на надання допомоги безробітним, повинна призначатись для полегшення безробітним повернення на роботу, наприклад, на надання їм професійного та іншого навчання і сплату безробітним видатків на переїзд, якщо вони знаходять роботу в іншому районі, ніж той, в якому вони раніше жили.

13. Компетентні органи влади повинні періодично ревізувати фінансовий стан страхових фондів з тим, щоб вони були в міру можливості платоспроможні й самоокупні. Фінансові заходи повинні в міру можливості містити положення, котрі дають можливість режимові страхування витримувати короткочасні зміни рівня безробіття без зміни умов, що керують таким режимом.

14. Повинен бути створений надзвичайний фонд, щоб забезпечити в періоди особливо гострого безробіття виплату допомоги, передбаченої національним законодавством.

15. Має бути вжито заходів для забезпечення участі в управлінні страховими установами представників осіб, які роблять внески.

16. У належних випадках має надаватися рівноправність не тільки громадянам держав-членів Організації, зв'язаних Конвенцією, але також громадянам держав-членів Організації та інших держав, які, хоча й не ратифікували Конвенції, все ж таки фактично застосовують її положення.

17. Держави повинні врегулювати шляхом двосторонніх угод із сусідніми державами умови, на яких відшкодування чи допомога виплачуватимуться у прикордонній смузі безробітним, котрі живуть в одній країні, але працюють в іншій.