Рекомендація щодо політики в галузі зайнятості N 122

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 17 червня 1964 року на свою сорок восьму сесію,

беручи до уваги, що Філадельфійська декларація визнає урочисте зобов'язання Міжнародної організації праці сприяти ухваленню серед країн світу програм, котрі мають на меті досягнення цілковитої зайнятості та піднесення життєвого рівня, і що в Преамбулі до Статуту Міжнародної організації праці передбачається боротьба з безробіттям та гарантування заробітної плати, яка забезпечує задовільні умови життя,

беручи до уваги далі, що на підставі Філадельфійської декларації до обов'язків Міжнародної організації праці належить вивчення та розгляд впливу економічних і фінансових аспектів політики на політику в галузі зайнятості у світлі проголошеної в цій Декларації основної мети, що "всі люди, незалежно від раси, віри чи статі, мають право на здійснення свого матеріального добробуту та духовного розвитку в умовах свободи й гідності, економічної стабільності та рівних можливостей",

беручи до уваги, що у Загальній декларації прав людини передбачається, що "кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці та на захист від безробіття",

враховуючи наявні міжнародні трудові конвенції та рекомендації, котрі прямо стосуються політики в галузі зайнятості, і особливо Конвенцію та Рекомендацію 1948 року про служби зайнятості, Рекомендацію 1949 року щодо професійного орієнтування, Рекомендацію 1962 року щодо професійного навчання і Конвенцію та Рекомендацію 1958 року про дискримінацію в галузі праці та занять,

беручи до уваги, що ці акти має бути введено у ширші рамки міжнародної програми економічного розвитку на основі повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості,

ухваливши прийняти ряд пропозицій, котрі стосуються політики в галузі зайнятості, що є частиною восьмого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього дев'ятого дня липня місяця тисяча дев'ятсот шістдесят четвертого року нижченаведену Рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1964 року щодо політики в галузі зайнятості:

1. 1) З метою стимулювання економічного зростання й розвитку, піднесення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі та ліквідації безробіття і неповної зайнятості кожний член Організації повинен проголосити й здійснювати як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості.

2) Ця політика має на меті забезпечувати, щоб:

a) була робота для всіх, хто готовий стати до роботи і шукає роботу;

b) така робота була якомога продуктивнішою;

c) була свобода вибору зайнятості й найширші можливості для кожного працівника здобути підготовку та використовувати свої навички й здібності для виконання роботи, до якої він придатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного походження чи соціального походження.

3) Ця політика має враховувати належним чином стадію і рівень економічного розвитку та взаємний зв'язок між цілями в галузі зайнятості й іншими економічними та соціальними цілями, і повинна здійснюватися за допомогою методів, що відповідають національним умовам та практиці.

2. Цілі політики зайнятості повинні бути ясно й публічно визначені, по змозі, у вигляді контрольних цифр у галузі економічного розвитку та зайнятості.

3. З представниками роботодавців і працівників та їхніми організаціями повинні влаштовуватися консультації для розроблення політики, спрямованої на розвиток і використання здібностей людей, і слід прагнути заручитися їхнім співробітництвом у справі здійснення такої політики в дусі Рекомендації 1960 року щодо співробітництва в галузевому та національному масштабах.

4. 1) Політика в галузі зайнятості має грунтуватися на аналітичних дослідженнях наявних і майбутніх масштабів та розподілу робочої сили, зайнятості, безробіття і неповної зайнятості.

2) Достатні ресурси має бути виділено для збору статистичних даних, підготовки аналітичних досліджень та поширення одержаних результатів.

5. 1) Кожний член Організації повинен визнавати важливість накопичення засобів виробництва та розвитку повною мірою здібностей людей, наприклад за допомогою освіти, професійного орієнтування і професійного навчання, охорони здоров'я та забезпечення житлом і повинен забезпечити й підтримувати відповідну рівновагу між витратами, здійснюваними для цих різних цілей.

2) Кожний член організації повинен вживати потрібних заходів для того, щоб допомагати працівникам, серед них молоді й іншим особам, котрі вперше вступають до складу робочої сили, знаходити підхожу і продуктивну роботу та пристосовуватись до мінливих потреб економіки.

3) Застосовуючи цей параграф, слід особливо враховувати Рекомендацію 1949 року щодо професійного орієнтування, Рекомендацію 1962 року щодо професійного навчання і Конвенцію та Рекомендацію 1948 року про служби зайнятості.

6. 1) Політика в галузі зайнятості має координуватися із загальною економічною та соціальною політикою, охоплюючи економічне планування чи складання програм у країнах, де вони застосовуються як засіб здійснення політики, і повинна проводитися в межах цієї загальної політики.

2) Кожний член Організації повинен під час консультації з роботодавцями і працівниками та їхніми організаціями і з урахуванням їхніх автономних прав та обов'язків у деяких з відповідних галузей вивчати взаємозв'язок між заходами щодо політики в галузі зайнятості й іншими важливими рішеннями у сфері економічної та соціальної політики з метою забезпечення взаємного посилення їх.

7. 1) Там, де є особи, котрі готові стати до роботи і шукають роботу, для яких не передбачається можливість отримання роботи в розумно короткий строк, уряд повинен розглянути це питання та роз'яснити в публічній заяві, яким чином буде задоволено потреби цих осіб.

2) Кожний член Організації повинен найширшою мірою, яку допускають наявні в його розпорядженні ресурси та рівень його економічного розвитку і з урахуванням міжнародних норм у галузі соціального забезпечення та параграфа 5 цієї Рекомендації, вживати заходів для надання допомоги безробітним і неповністю зайнятим особам протягом усіх періодів безробіття у справі задоволення потреб цих осіб та їхніх утриманців, а також у пристосуванні їх до можливостей подальшої корисної зайнятості.

8. Проблеми зайнятості, що виникають внаслідок коливань рівня економічної активності або структурних змін і особливо внаслідок недостатнього рівня активності, слід вирішувати за допомогою:

a) загальних заходів економічної політики;

b) спеціальних заходів, безпосередньо пов'язаних із зайнятістю окремих працівників або категорій працівників.

9. Вибір відповідних заходів і час проведення їх має грунтуватися на ретельному вивченні причин безробіття з метою встановлення відмінності між окремими видами безробіття.

10. Загальні економічні заходи мають сприяти безперервному зростанню економіки за розумної міри стабільності, що створює найкращі умови для успішного здійснення спеціальних заходів у галузі зайнятості.

11. 1) Треба передбачати і вживати заходів короткочасного плану щодо запобігання виникненню широкого безробіття чи неповної зайнятості, пов'язаної з недостатнім рівнем економічної активності, а також щодо нейтралізації інфляційного тиску, пов'язаного з відсутністю рівноваги на ринку зайнятості. В періоди, коли є чи можуть виникнути ці явища, треба вживати заходів з метою підвищення або, у відповідних випадках, зниження приватного споживання, приватних капіталовкладень та (або) поточних урядових витрат чи урядових капіталовкладень.

2) З огляду на важливість вибору часу для проведення контрзаходів для боротьби як зі спадом та інфляцією, так і з іншими явищами, які спричиняють порушення стабільності, уряди повинні, відповідно до конституційного закону, бути наділені правами, котрі дають змогу в короткий час ввести чи змінити такі заходи.

12. Треба передбачати і вживати заходів щодо усунення сезонних коливань зайнятості. Зокрема, має бути докладено відповідних зусиль, з тим щоб розподілити попит на сезонні продукти і послуги працівників, зайнятих на сезонних роботах, рівномірніше на весь рік або забезпечити додаткову роботу для таких працівників.

13. 1) Треба передбачати і вживати заходів щодо запобігання виникненню та зростанню безробіття чи неповної зайнятості внаслідок структурних змін, а також щодо полегшення пристосування виробництва і зайнятості до короткочасних змін.

2) Відповідно до мети цієї Рекомендації термін "структурні зміни" означає довгочасні й істотні зміни, що набирають форми змінення попиту, появи нових джерел постачання, національних або іноземних (зокрема, надходження товарів з країн із нижчими витратами на виробництво), нової техніки виробництва або змін у чисельності робочої сили.

3) Заходи щодо пристосування до структурних змін повинні мати дві мети:

a) отримати найбільшу користь від економічного й технічного прогресу;

b) захистити від фінансового або іншого тягаря групи населення чи окремих осіб, зайнятість яких було зачеплено структурними змінами.

14. 1) З цією метою і щоб уникнути затримки у заповненні вакансій, яка спричиняє скорочення виробництва, члени Організації повинні розробити і в достатній мірі фінансувати програми надання допомоги працівникам у справі знаходження нової роботи та пристосування до неї.

2) Такі програми мають охоплювати:

a) організацію діяльності ефективних служб працевлаштування з урахуванням положень Конвенції та Рекомендації 1948 року про служби зайнятості;

b) забезпечення чи сприяння забезпеченню можливостей для навчання і перенавчання, котрі дали б змогу працівникам набути кваліфікації, потрібної для довгочасної зайнятості в професіях, що розвиваються, з урахуванням положень Рекомендації 1962 року щодо професійного навчання;

c) координацію житлової політики з політикою в галузі зайнятості шляхом надання відповідних жител та іншого комунального обслуговування в місцевостях, де є можливості отримання роботи, і надання з боку роботодавця, або з державних коштів допомоги на переселення для працівників та їхніх утриманців.

15. Має надаватися пріоритет заходам, спрямованим на вирішення серйозної, а в деяких країнах - початкової проблеми безробіття серед молоді. Вживаючи заходів щодо молоді, передбачених у Конвенції та Рекомендації 1948 року про служби зайнятості, Рекомендації 1949 року щодо професійного орієнтування і Рекомендації 1962 року щодо професійного навчання, треба враховувати тенденції у структурних змінах, з тим щоб забезпечити розвиток і використання здібностей молоді відповідно до мінливих потреб економіки.

16. Має бути докладено зусиль для задоволення специфічних потреб тих категорій осіб, котрі стикаються з особливими труднощами внаслідок структурних змін або через інші причини, наприклад працівників літнього віку, інвалідів та інших працівників, для яких може бути особливо важко змінити місце проживання і заняття.

17. Для кращого розподілу економічної активності по всій країні і забезпечення таким чином продуктивного використання всіх ресурсів слід приділяти особливу увагу потребам у галузі зайнятості та доходів відсталих районів і районів, де структурні зміни зачіпають велику кількість працівників.

18. 1) У тих випадках, коли відбуваються структурні зміни в надзвичайно широких масштабах, може виявитися потрібним доповнити заходи, аналогічні зазначеним у параграфах 13-17 цієї Рекомендації, заходами, що мають на меті запобігання раптовій широкій дезорганізації та розподіл у часі наслідків зміни чи змін на достатньо тривалий період.

2) У таких випадках уряди повинні негайно розглянути, за консультацією з усіма заінтересованими сторонами, питання про найкращі методи тимчасового і надзвичайного плану, котрі полегшують пристосування цих галузей до структурних змін, і повинні вжити відповідних заходів.

19. Для організації та полегшення пристосування виробництва і зайнятості до структурних змін має бути створено відповідний механізм з чітко визначеними повноваженнями щодо питань, котрі розглядаються в параграфах 13-18 цієї Рекомендації.

20. 1) У політиці зайнятості має враховуватися суспільний досвід, який говорить про те, що внаслідок технічного прогресу й зростання продуктивності праці зростають можливості для збільшення вільного часу та для розвитку освітньої діяльності.

2) Треба докласти зусиль для використання цієї можливості за допомогою методів, що відповідають національним умовам і практиці, а також умовам, наявним у кожній галузі; такі методи можуть охоплювати:

a) скорочення тривалості робочого часу без зменшення заробітної плати, відповідно до Рекомендації 1962 року щодо скорочення тривалості робочого часу;

b) триваліші оплачувані відпустки;

c) більш пізній вступ до складу робочої сили, пов'язаний з вищим рівнем освіти і професійної підготовки.

21. У країнах, що розвиваються, політика в галузі зайнятості має становити важливий елемент політики сприяння зростанню і справедливому розподілові національного доходу.

22. Щоб досягти швидкого зростання виробництва, капіталовкладень і зайнятості члени Організації повинні прагнути з'ясувати думку та забезпечити активну участь роботодавців, працівників і їхніх організацій у розробленні й здійсненні національної політики, економічного розвитку та різних інших аспектів соціальної політики відповідно до Рекомендації 1960 року щодо співробітництва у галузевому й національному масштабах.

23. 1) У країнах, де обмеженість можливостей зайнятості пов'язана з браком капіталу, має бути вжито належних заходів щодо збільшення внутрішніх заощаджень та заохочення припливу фінансових ресурсів з інших країн та з міжнародних установ з метою розширення продуктивних капіталовкладень, без шкоди для національного суверенітету чи економічної незалежності країн-отримувачів.

2) Для того щоб раціонально використовувати наявні в розпорядженні цих країн ресурси і збільшити якомога повнішою мірою в них зайнятість, було б бажано, щоб ці країни координували свої капіталовкладення та інші заходи розвитку із заходами, які проводять інші країни, особливо країни, котрі входять до одного й того самого району.

24. 1) З метою створення довгочасової основи для додаткових можливостей зайнятості члени Організації повинні враховувати нагальну потребу створення підприємств (приватних або державних), котрі використовували б місцеві ресурси сировини й енергії, відповідали б мінливим вимогам попиту на внутрішньому і зовнішньому ринках та застосовували б сучасну техніку і результати наукових досліджень.

2) Члени Організації повинні докладати всіх зусиль до того, щоб досягнути такого етапу промислового розвитку, який би забезпечив у межах збалансованої економіки максимальний економічний випуск готової продукції, використовуючи місцеві ресурси робочої сили.

3) Особлива увага повинна приділятися заходам, котрі мають на меті сприяти ефективному і недорогому виробництву, диверсифікації економіки та збалансованому економічному розвиткові районів.

25. Окрім сприяння розвиткові сучасної промисловості, члени Організації повинні вивчити - з урахуванням технічних потреб - можливості розширення зайнятості шляхом:

a) виробництва або сприяння виробництву у великій кількості товарів і послуг, що потребують великих затрат праці;

b) сприяння застосуванню у великому обсязі трудомістких методів у тих випадках, коли це приведе до ефективнішого використання наявних ресурсів.

26. Треба вживати заходів, що мають за мету:

a) сприяти повнішому використанню наявних промислових потужностей у масштабах, порівнянних з потребами внутрішнього та експортного ринків, наприклад шляхом ширшого введення багатозмінної роботи, з належним урахуванням побутового обслуговування працівників, котрі працюють у нічну зміну, а також потреби підготовки достатньої кількості працівників для ключових постів, з тим щоб забезпечити ефективну організацію багатозмінної роботи;

b) створювати ремісниче виробництво і дрібні підприємства та допомагати їм пристосовуватися до технічного прогресу і змін в умовах ринку, з тим щоб вони були в змозі забезпечити розширення зайнятості, не стаючи залежними від протекціоністських заходів чи привілеїв, котрі могли б виявитися гальмом для економічного розвитку; з цією метою слід заохочувати розвиток кооперативів, забезпечити створення взаємних зв'язків між дрібними і великими підприємствами та розвивати нові ринки для продукції промисловості.

27. 1) Країни, де значно поширена неповна зайнятість у сільських районах, повинні під час розроблення єдиної національної політики приділяти особливу увагу широкій програмі створення продуктивної зайнятості в сільському секторі шляхом поєднання організаційних і технічних заходів, покладаючись максимальною мірою на зусилля заінтересованого населення. Такі програми повинні грунтуватися на належному вивченні властивостей, масштабу та географічного розподілу неповної зайнятості в сільських районах.

2) Важливими цілями має бути створення стимулів і соціальних умов для повнішого використання місцевої робочої сили у заходах щодо розвитку сільських районів, для підвищення продуктивності праці та для поліпшення якості продукції. Методи, що відповідають місцевим умовам, повинні бути визначені, по можливості, шляхом відповідних досліджень і організації комплексних експериментальних проектів.

3) Особливу увагу слід приділяти питанню розширення можливостей для продуктивної зайнятості в сільському господарстві й тваринництві.

4) Державні заходи в галузі підвищення продуктивної зайнятості в сільськогосподарському секторі мають охоплювати проведення аграрних реформ, пристосованих до потреб країни, серед них земельні реформи, та поліпшення умов оренди землі; реформи в галузі земельних податків; розширення коштів кредитування; розвиток поліпшених засобів торгівлі і сприяння розвиткові кооперативних організацій у сфері виробництва й збуту.

28. Країни, в яких відбувається швидке зростання населення, і особливо ті, в яких це вже серйозно позначається на економіці, повинні вивчати економічні, соціальні та демографічні чинники, котрі впливають на зростання населення, з метою ухвалення соціальної та економічної політики, котра привела б до кращої узгодженості між розширенням можливостей зайнятості і зростанням робочої сили.

29. 1) Роботодавці і працівники державного й приватного сектора та їхні організації повинні вживати всіх практично здійсненних заходів з метою сприяння досягненню та підтриманню повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості.

2) Зокрема, вони повинні:

a) якомога завчасніше консультуватися один з одним та, у відповідних випадках, з компетентними державними органами, службами зайнятості чи аналогічними установами з метою вироблення взаємоприйнятних заходів щодо пристосування до змін у галузі зайнятості;

b) вивчати тенденції в економічному становищі і становищі в галузі зайнятості, а також тенденції технічного прогресу та пропонувати, у міру потреби і достатньо завчасно, вживати як урядові, так і державним та приватним підприємствам таких заходів, котрі в межах загальних інтересів можуть забезпечувати працівникам гарантії і можливості в галузі зайнятості;

c) сприяти ширшому розумінню економічних умов і причин змінень можливостей зайнятості в деяких професіях, галузях чи районах, а також потреби професійної та географічної мобільності робочої сили;

d) прагнути створити умови, котрі без шкоди національному суверенітетові, економічній незалежності та свободі об'єднання сприятимуть зростанню капіталовкладень як з вітчизняних, так і з іноземних джерел, за сприятливого впливу на економічний розвиток країни;

e) надавати або забезпечувати надання потрібних засобів для навчання і перенавчання та пов'язаних із цим фінансових можливостей;

f) сприяти такій політиці в галузі заробітної плати, допомоги і цін, котра відповідала б цілям повної зайнятості, економічного розвитку, піднесення життєвого рівня і стабілізації грошового обігу, без шкоди для законних вимог і цілей, до яких прагнуть роботодавці, працівники та їхні організації; і

g) поважати принцип рівності можливостей і поводження в галузі праці й занять, з урахуванням положень Конвенції та Рекомендації 1958 року про дискримінацію в галузі праці та занять.

3) Підприємства повинні, після консультації, а в відповідних випадках і в співробітництві з організаціями роботодавців та (або) з представниками працівників на рівні підприємства і з урахуванням національних, економічних та соціальних умов, вживати заходів, спрямованих на боротьбу з безробіттям, надання допомоги працівникам у знаходженні роботи, збільшення кількості робочих місць і зведення до мінімуму наслідків безробіття; такі заходи можуть охоплювати:

a) перенавчання для виконання іншої роботи на тому самому підприємстві;

b) переміщення на іншу роботу в межах того самого підприємства;

c) ретельне вивчення перешкод на шляху ширшого застосування змінної роботи та вжиття заходів щодо усунення їх;

d) якомога завчасніше попередження працівників про плановане звільнення їх та відповідне повідомлення державних органів і будь-який вид захисту доходів звільнених працівників, враховуючи положення Рекомендації 1963 року щодо припинення трудових відносин.

30. Члени Організації за сприяння у відповідних випадках міжурядових та інших міжнародних організацій повинні співробітничати в розробленні міжнародних заходів, спрямованих на сприяння цілям зайнятості, і повинні в своїй внутрішній економічній політиці прагнути уникати таких заходів, котрі негативно позначалися б на становищі в галузі зайнятості та на загальній економічній стабільності в інших країнах, серед яких і країни, що розвиваються.

31. Члени Організації повинні сприяти всім зусиллям, спрямованим на розширення міжнародної торгівлі як засобу, що сприяє економічному зростанню та розширенню можливостей зайнятості. Зокрема, вони повинні вжити всіх можливих заходів для зменшення впливу на рівень зайнятості неспрятливих коливань у співвідношенні експортних та імпортних цін, а також проблем, пов'язаних із платіжним балансом і ліквідними резервами.

32. 1) Індустріалізовані країни у своїй економічній політиці, зокрема політиці в питаннях співробітництва та розширення попиту, повинні враховувати потребу розширення зайнятості в інших країнах, серед яких країни, що розвиваються.

2) Вони повинні так терміново, як дають змогу місцеві умови, вжити заходів, спрямованих на збільшення вжитку імпортованих товарів, як промислових, оброблених та напівоброблених, так і сировинних, котрі можуть вироблятися в країнах, що розвиваються, на економічно вигідній основі, сприяючи тим самим взаємному розширенню торгівлі і зростанню зайнятості у виробництві продукції на експорт.

33. Слід сприяти міжнародній міграції працівників, які шукають роботу, котра відповідала б економічним потребам країн еміграції та імміграції, зокрема міграції з країн, що розвиваються, до індустріалізованих країн, з урахуванням положень Конвенції та Рекомендації (переглянутих) 1949 року про працівників-мігрантів і Конвенції 1962 року про рівноправність у галузі соціального забезпечення.

34. 1) Здійснюючи міжнародне технічне співробітництво по лінії багатосторонніх або двосторонніх угод слід звертати особливу увагу на потребу розвитку активної політики в галузі зайнятості.

2) З цією метою таке співробітництво має охоплювати:

a) консультацію в галузі політики зайнятості та організації служб працевлаштування як неодмінних елементів у галузі загального розвитку планування і складання програм; і

b) співробітництво у справі підготовки кваліфікованого місцевого персоналу, куди входить технічний персонал та управлінські кадри.

3) Програми технічного співробітництва, що стосуються питань підготовки, мають бути спрямовані на надання країнам, що розвиваються, відповідних засобів підготовки в межах країни або району. Вони повинні також передбачати відповідні асигнування для закупівлі обладнання. Як додатковий захід повинні надаватися можливості для підготовки громадян країн, що розвиваються, у промислово розвинених країнах.

4) Члени Організації повинні докладати всіх зусиль до того, щоб забезпечити звільнення на відповідні періоди від державної та недержавної служби висококваліфікованих експертів у різних галузях політики зайнятості для роботи в країнах, що розвиваються. Такі зусилля повинні містити в собі заходи, які залучили б таких експертів.

5) Під час підготовки та здійснення програм технічного співробітництва слід прагнути до активної участі організацій роботодавців і працівників заінтересованих країн.

35. Члени Організації повинні заохочувати міжнародний обмін даними про технологічні процеси з метою підвищення продуктивності праці і зайнятості шляхом ліцензування та інших видів промислового співробітництва.

36. Підприємства, що належать іноземцям, повинні задовольняти свою потребу в персоналі шляхом використання та підготовки місцевих кадрів, куди входить управлінський і технічний персонал, наділений адміністративними функціями.

37. Треба вживати заходів - якщо доцільно, на регіональній основі - для періодичного проведення дискусій та обміну досвідом у питаннях політики в галузі зайнятості, особливо політики зайнятості в країнах, що розвиваються, за допомогою, у відповідних випадках, Міжнародного бюро праці.

38. Застосовуючи положення цієї Рекомендації, кожний член Міжнародної організації праці, а також відповідні організації роботодавців і працівників, повинні керуватися, в міру можливості й бажаності, пропозиціями щодо методів застосування, викладеними в додатку.

1. 1) Кожний член Організації повинен:

a) постійно проводити дослідження з питань чисельності робочої сили та її розподілення й масштабів безробіття і неповної зайнятості та наявних у цьому плані тенденцій, охоплюючи по змозі аналіз:

i) розподілу робочої сили за віком, статтю, професіями, кваліфікацією, районами та галузями; ймовірних майбутніх тенденцій у кожній з цих категорій; впливу демографічних факторів, особливо в країнах, що розвиваються, з високим темпом зростання населення, і технічного прогресу на ці тенденції;

ii) можливостей продуктивної зайнятості в даний час та в різний час у майбутньому в різних галузях економіки, районах і професіях, з урахуванням передбачуваних змін у попиті та продуктивності праці;

b) докласти енергійних зусиль з метою здобуття вірогідніших статистичних даних, потрібних для таких досліджень, особливо шляхом проведення переписів та вибіркових обстежень;

c) організувати й заохочувати збір та аналіз поточних показників економічної активності, а також вивчення тенденцій у розвитку нової техніки як усередині країни, так і за кордоном - особливо в галузі автоматизації - у різних галузях промисловості, з тим щоб, зокрема, відрізняти короткочасні коливання від довгочасних структурних змін;

d) складати короткочасові прогнози щодо зайнятості, неповної зайнятості і безробіття, достатньо завчасно та з достатніми подробицями, щоб забезпечити основу для негайних дій, спрямованих на запобігання безробіттю або усунення безробіття чи нестачі робочої сили;

e) проводити й заохочувати дослідження щодо методів і наслідків проведення політики в галузі зайнятості в інших країнах.

2) Члени Організації повинні вжити заходів для забезпечення осіб, відповідальних за укладення колективних договорів, інформацією про результати досліджень з питання щодо становища в галузі зайнятості, що проводяться Міжнародним бюро праці та іншими органами, серед них досліджень впливу автоматизації.

2. Досягнення соціальних цілей політики в галузі зайнятості вимагає координації політики зайнятості з іншими заходами економічної та соціальної політики, зокрема із заходами, що стосуються:

a) капіталовкладень, виробництва та економічного розвитку;

b) зростання та розподілу прибутків;

c) соціального забезпечення;

d) фіскальної і фінансової політики, куди входить боротьба з інфляцією та політика щодо іноземної валюти;

e) сприяння вільнішому переміщенню товарів, капіталу та робочої сили між країнами.

3. З метою сприяння стабільності виробництва і зайнятості слід розглянути можливості ширшого застосування фіскальних та напівфіскальних заходів, що мають на меті справляти автоматичний стабілізуючий вплив і підтримувати на задовільному рівні споживчий дохід та капіталовкладення.

4. Заходи, котрі мають на меті стабілізацію зайнятості, можуть, крім того, охоплювати:

a) фіскальні заходи щодо ставок податків і витрат на капіталовкладення;

b) стимулювання або стримування економічної активності за допомогою відповідних заходів грошової політики;

c) збільшення або скорочення видатків на громадські роботи чи інші державні капіталовкладення суттєвого плану, наприклад, будівництво шосейних доріг і залізниць, портів, шкіл, навчальних центрів та лікарень; у періоди, коли рівень зайнятості високий, члени Організації повинні розробити ряд корисних, хоча й не нагального плану, проектів громадських робіт, які були б готові для здійснення в періоди спаду;

d) заходи більш спеціального плану, наприклад збільшення урядових замовлень для певної галузі промисловості, спад в якій загрожує викликати тимчасове зниження рівня ділової активності.

5. Заходи щодо вирівнювання сезонних коливань зайнятості можуть охоплювати:

a) застосування нових технічних процесів, котрі дають змогу проводити роботу в умовах, за яких вона була б неможлива без їхнього застосування;

b) навчання працівників, зайнятих на сезонній роботі, додаткових професій;

c) планування боротьби із сезонним безробіттям чи неповною зайнятістю; особливу увагу слід приділяти координації діяльності різних державних органів і приватних підприємств, пов'язаних з будівельними роботами, з тим щоб забезпечити безперервність робіт в інтересах задоволення потреб трудівників у плані зайнятості.

6. 1) Компетентний орган влади має встановити вид особливих труднощів, з якими можуть зіткнутися внаслідок структурних змін категорії осіб, згаданих у параграфі 16 Рекомендації, та рекомендувати вжиття відповідних заходів.

2) Має бути вжито особливих заходів для забезпечення відповідною роботою цих груп населення та для полегшення труднощів, яких вони зазнають.

3) У тих випадках, коли працівники літнього віку та інваліди зазнають великих труднощів у пристосуванні до структурних змін, таким працівникам повинні виплачуватись, у межах системи соціального забезпечення, належні допомоги, куди у відповідних випадках входить виплата пенсії у віці, нижчому за звичайний пенсійний вік.

7. 1) У тих випадках, коли структурні зміни зачіпають велику кількість працівників, сконцентрованих у певному районі, і особливо коли завдано шкоди конкурентоспроможності району в цілому, члени Організації повинні створювати додаткові можливості для зайнятості в такому районі і - за допомогою ефективних стимулів та консультацій з представниками підприємців і працівників - заохочувати окремі підприємства до створення додаткових можливостей зайнятості в цьому районі на основі всебічної політики розвитку району.

2) Заходи, спрямовані на досягнення цієї мети, можуть охоплювати:

a) диверсифікацію наявних підприємств або стимулювання створення нових галузей промисловості;

b) громадські роботи або інші державні капіталовкладення, куди входить розширення чи створення державних підприємств;

c) забезпечення нових підприємств інформацією та рекомендаціями щодо умов розгортання їхньої ділової активності в цьому районі;

d) заходи, спрямовані на те, щоб зробити цей район привабливішим для нових підприємств, наприклад за допомогою перебудови та модернізації інфраструктури або шляхом надання спеціальних позичок, тимчасових субсидій, тимчасових податкових пільг чи матеріальних умов, як, наприклад, створення промислових дільниць;

e) пріоритет у розміщенні урядових замовлень;

f) відповідні заходи боротьби з надмірною концентрацією промисловості.

3) Вживаючи таких заходів, слід враховувати той вид зайнятості, який різні райони - з огляду на наявні ресурси, доступ до ринків та інші економічні чинники - можуть найкращим чином забезпечити.

4) Межі районів, які мають особливі привілеї, повинні бути визначені після ретельного вивчення ймовірних наслідків для інших і особливо сусідніх районів.

8. До заходів розширення внутрішніх заощаджень та заохочення припливу фінансових ресурсів з інших країн з метою збільшення продуктивних капіталовкладень можуть належати:

a) заходи, які сумісні з положеннями Конвенції 1930 року про примусову працю та Конвенції 1957 року про скасування примусової праці і вживаються в межах системи належних мінімальних норм праці та за консультації з роботодавцями, працівниками і їхніми організаціями з метою використання наявної робочої сили з мінімальними витратами дефіцитних ресурсів для підвищення темпів утворення капіталу;

b) заходи щодо спрямування заощаджень і капіталовкладень з непродуктивних сфер у сфери, котрі сприяють економічному розвиткові та зайнятості;

c) заходи щодо збільшення заощаджень:

i) за допомогою скорочення споживання несуттєво важливих товарів і послуг, з належним урахуванням потреби збереження відповідних стимулів; і

ii) за допомогою використання різних систем заощадження, серед них систем соціального забезпечення, котрі передбачають сплату внесків, та системи дрібних заощаджень;

d) заходи щодо розвитку місцевих ринків капіталу для полегшення переводу заощаджень у продуктивні капіталовкладення;

e) заходи для заохочення реінвестування в країні розумної частини прибутків від іноземних інвестицій, а також для повернення і запобігання витоку національного капіталу з метою спрямування його на продуктивні капіталовкладення.

9. 1) До заходів розширення зайнятості шляхом заохочення трудомісткої продукції та застосування трудомістких методів можуть належати:

a) заходи сприяння застосуванню трудомістких методів виробництва за допомогою:

i) аналізу виробничих операцій з метою підвищення ефективності сучасних трудомістких операцій;

ii) науково-дослідної роботи і поширення інформації про трудомісткі методи, особливо в галузі громадських робіт та будівництва;

b) податкові пільги й переважні умови стосовно імпортних та інших квот для відповідних підприємств;

с) всебічне вивчення технічних, економічних та організаційних можливостей застосування трудомістких методів на будівельних роботах, як, наприклад, комплексне використання долин річок, будівництво залізниць і шосейних доріг.

2) Вирішуючи питання про те, чи є певний продукт або метод трудомістким, треба враховувати пропорції в яких капітал і праця застосовуються не тільки в кінцевих операціях, а й на всіх стадіях виробництва, куди входить виробництво матеріалів, енергії тощо. Слід також мати на увазі міру, якою розширення випуску певного продукту породжує розширення попиту відповідно на робочу силу й капітал.

10. Організаційні заходи заохочення продуктивної зайнятості в сільських районах, на додачу до тих, які передбачено в параграфі 27 Рекомендації, можуть охоплювати сприяння програмам розвитку громад, сумісним з положеннями Конвенції 1930 року про примусову працю та Конвенції 1957 року про примусову працю, для забезпечення активної участі заінтересованих осіб, зокрема працівників і роботодавців та їхніх організацій, у плануванні і здійсненні місцевих проектів економічного й соціального розвитку, а також сприяння використанню у здійсненні таких проектів місцевої робочої сили, матеріалів та фінансових ресурсів, котрі у противному разі могли б залишатися невикористаними або використовувалися б непродуктивно.

11. До відповідних місцевих умов для засобів найповнішого використання місцевої робочої сили у заходах щодо розвитку сільських районів можуть належати:

a) місцеві проекти капітального будівництва особливо ті, що ведуть до швидкого зростання сільськогосподарського виробництва, наприклад іригаційні та дренажні роботи в невеликих та середніх масштабах, будівництво складських приміщень, місцевих доріг і транспортних засобів;

b) меліоративні роботи і заселення земель;

c) трудомісткіші методи землеробства, розвиток тваринництва та диверсифікація сільськогосподарського виробництва;

d) розвиток інших видів продуктивної діяльності, наприклад лісівництва та розвиток інших рибальства;

e) піднесення соціального обслуговування в сільських районах, наприклад у галузі освіти, житлового будівництва та охорони здоров'я;

f) розвиток у сільських районах життєздатних галузей дрібної промисловості і ремісничого виробництва, наприклад: місцева переробка сільськогосподарської продукції та виробництво нескладних споживчих товарів і засобів виробництва, потрібних сільському населенню.

12. 1) На виконання параграфа 5 Рекомендації та з урахуванням положень Рекомендації 1962 року щодо професійного навчання, країни, які розвиваються, повинні прагнути ліквідувати неписьменність і сприяти професійному навчанню працівників у всіх галузях, а також відповідній професійній підготовці наукового, технічного та управлінського персоналу.

2) Слід урахувати потребу підготовки інструкторів і працівників з метою здійснення удосконалення та модернізації сільського господарства.