Конвенція про політику в галузі зайнятості N 122 (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 17 червня 1964 року на свою сорок восьму сесію,

беручи до уваги, що Філадельфійська декларація визнає урочисте зобов'язання Міжнародної організації праці сприяти ухваленню серед країн світу програм, котрі мають на меті досягнення цілковитої зайнятості та піднесення життєвого рівня, і що в Преамбулі до Статуту Міжнародної організації праці передбачається боротьба з безробіттям та гарантування заробітної плати, яка забезпечує задовільні умови життя,

беручи до уваги далі, що на підставі Філадельфійської декларації до обов'язків Міжнародної організації праці належить вивчення та розгляд впливу економічних і фінансових аспектів політики на політику в галузі зайнятості у світлі проголошеної в цій Декларації основної мети, що "всі люди, незалежно від раси, віри чи статі, мають право на здійснення свого матеріального добробуту та духовного розвитку в умовах свободи і гідності, економічної стабільності та рівних можливостей",

беручи до уваги, що у Загальній декларації прав людини передбачається, що "кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці та на захист від безробіття",

враховуючи наявні міжнародні трудові конвенції та рекомендації, котрі прямо стосуються політики в галузі зайнятості, і особливо Конвенцію та Рекомендацію 1948 року про організацію служби зайнятості; Рекомендацію 1949 року щодо професійного орієнтування, Рекомендацію 1962 року щодо професійного навчання і Конвенцію та Рекомендацію 1958 року про дискримінацію в галузі праці та занять,

беручи до уваги, що ці акти має бути введено у ширші рамки міжнародної програми економічного розвитку на основі повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості,

ухваливши прийняли ряд пропозицій, котрі стосуються політики в галузі зайнятості, що є частиною восьмого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми конвенції,

ухвалює цього дев'ятого дня липня місяця тисяча дев'ятсот шістдесят четвертого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1964 року про політику в галузі зайнятості:

1. З метою стимулювання економічного зростання й розвитку, піднесення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі та ліквідації безробіття і неповної зайнятості кожний член Організації проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості.

2. Ця політика має на меті забезпечувати, щоб:

a) була робота для всіх, хто готовий стати до роботи і шукає роботу;

b) така робота була якомога продуктивнішою;

c) була свобода вибору зайнятості і найширші можливості для кожного працівника здобути підготовку та використовувати свої навички і здібності для виконання роботи, до якої він придатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного походження чи соціального походження.

3. Ця політика враховує належним чином стадію і рівень економічного розвитку та взаємний зв'язок між цілями в галузі зайнятості й іншими економічними та соціальними цілями, і здійснюється за допомогою методів, що відповідають національним умовам та практиці.

За допомогою методів, котрі відповідають національним умовам, і тією мірою, наскільки в якій дають змогу ці умови, кожний член Організації:

a) визначає і періодично переглядає в межах координованої економічної та соціальної політики заходи, яких треба вжити для досягнення цілей, зазначених у статті 1;

b) вдається до таких кроків, які можуть бути потрібні для застосування цих заходів, вводячи до них у тих випадках, коли це доцільно, розроблення програм.

Застосовуючи цю Конвенцію, представники кіл, заінтересованих у планованих заходах, зокрема представники роботодавців і працівників, залучаються до консультацій відносно політики в галузі зайнятості, для того щоб цілком урахувати їхні досвід і думку та заручитися їхнім повним співробітництвом у формуванні й підтримці такої політики.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності відносно кожного члена Організації через дванадцять місяців від дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Будь-який член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду порядком, встановленим у цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні відомості відносно всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно до положень попередніх статей.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. У разі, якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не передбачено іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 6, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в кожному разі чинною за формою та змістом стосовно тих членів Організації, котрі її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.