Конвенція Міжнародної організації праці N 150 про адміністрацію праці: роль, функції та організація (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

яка була скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 7 червня 1978 року на свою шістдесят четверту сесію, та

нагадуючи положення існуючих міжнародних конвенцій та рекомендацій в галузі праці, у тому числі зокрема Конвенції 1947 року про інспекцію праці, Конвенції 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві та Конвенції 1948 року про організацію служби зайнятості, які передбачають здійснення деяких видів діяльності у галузі адміністрації праці, та

вважаючи бажаним прийняти акти, які встановлюють керівні принципи стосовно всієї системи адміністрації праці, та

нагадуючи про положення Конвенції 1964 року про політику в галузі зайнятості та Конвенції 1975 року про розвиток людських ресурсів;

нагадуючи також про мету створення повної зайнятості, що винагороджується належним чином, та підтверджуючи потребу того, щоб програми адміністрації праці були спрямовані на досягнення цієї мети і на досягнення цілей зазначених конвенцій, та

визнаючи необхідність повного дотримання автономії організацій роботодавців і працівників, нагадуючи у зв'язку з цим про положення існуючих міжнародних конвенцій та рекомендацій у галузі праці, які гарантують право на об'єднання, організацію та ведення колективних переговорів, і зокрема, про Конвенцію 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію та Конвенцію 1949 року про право на організацію та ведення колективних переговорів, які забороняють будь-яке втручання органів державної влади, яке обмежувало б ці права або перешкоджало б законному здійсненню їх, та вважаючи, що організації роботодавців і працівників відіграють значну роль у досягненні цілей економічного, соціального та культурного прогресу, та

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо адміністрації праці: роль, функції та організація, що є четвертим пунктом порядку денного сесії, та

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять шостого дня червня місяця тисяча дев'ятсот сімдесят восьмого року наведену нижче Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1978 року про адміністрацію праці:

Для цілей цієї Конвенції:

a) термін "адміністрація праці" означає діяльність органів державного управління у сфері національної політики у галузі праці;

b) термін "система адміністрації праці" охоплює всі органи державного управління, які відповідають за адміністрацію праці та (або) займаються цими питаннями, незалежно від того, чи це управління міністерств, державні відомства, у тому числі напівдержавні та регіональні або місцеві відомства, чи будь-яка форма децентралізованої адміністрації, та будь-яку організаційну структуру для координації діяльності таких органів і проведення консультацій з роботодавцями, працівниками та їхніми організаціями, а також їхньої участі в роботі цих органів.

Будь-який член, який ратифікує цю Конвенцію, може, відповідно до національного законодавства чи національної практики передавати або доручати певну сферу діяльності адміністрації праці неурядовим організаціям, зокрема організаціям роботодавців і працівників, або, у разі потреби, представникам роботодавців і працівників.

Будь-який член, який ратифікує цю Конвенцію, може розглядати певні види діяльності в сфері своєї національної політики в галузі праці як питання, які відповідно до національного законодавства чи національної практики регулюються шляхом проведення прямих переговорів між організаціями роботодавців і працівників.

Кожний член, який ратифікує цю Конвенцію, забезпечує у спосіб, що відповідає національним умовам, організацію та ефективне функціонування на своїй території системи адміністрації праці, функції та обов'язки якої скоординовані належним чином.

1. Кожний член, який ратифікує цю Конвенцію, здійснює заходи, що відповідають національним умовам, для забезпечення, в межах системи адміністрації праці, консультацій, співробітництва та переговорів між органами державної влади та найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, або, у разі потреби, представниками роботодавців і працівників.

2. Настільки, наскільки це сумісно з національним законодавством та національною практикою, такі заходи здійснюються на національному, регіональному та місцевому рівнях, а також на рівні різних галузей економічної діяльності.

1. Компетентні органи в межах системи адміністрації праці несуть, у разі потреби, відповідальність за підготовку, проведення, координацію, перевірку та перегляд національної політики у галузі праці або беруть участь у згаданих видах діяльності, а також у межах державного управління є інструментом для підготовки та імплементації законів і правил, через які здійснюється така політика.

2. Зокрема, враховуючи міжнародні стандарти у галузі праці, ці органи:

a) беруть участь у підготовці, проведенні, координації, перевірці та перегляді національної політики зайнятості відповідно до національного законодавства та національної практики;

b) вивчають та аналізують становище зайнятих, безробітних та не повністю зайнятих, враховуючи національне законодавство та національну практику стосовно умов праці та трудового стажу й умов найму, звертають увагу на недоліки та порушення в таких умовах та вносять пропозиції щодо способів їхнього виправлення;

c) надають свої послуги роботодавцям і працівникам та їхнім відповідним організаціям, відповідно до національного законодавства чи національної практики, для сприяння - на національному, регіональному та місцевому рівнях, а також на рівні різних галузей економічної діяльності - ефективним консультаціям і співробітництву між органами державної влади і установами та організаціями роботодавців і працівників, а також між такими організаціями;

d) надають роботодавцям і працівникам, а також їхнім відповідним організаціям на їхнє прохання технічні консультації.

Якщо цього потребують національні умови, з метою задоволення потреб максимально можливої кількості працівників і настільки, наскільки така діяльність ще не передбачена, кожний член, який ратифікує цю Конвенцію, сприяє розширенню, поетапно, якщо це потрібно, функцій системи адміністрації праці таким чином, щоб охопити діяльність, яка повинна здійснюватись в співробітництві з іншими компетентними органами, стосовно умов праці та трудового стажу відповідних категорій працівників, які за законом не є особами, що працюють за наймом, таких, як:

a) орендарів, які не використовують сторонню робочу силу, здольників і подібних категорій працівників сільськогосподарського сектора;

b) працівників, що працюють не за наймом, які не використовують сторонню робочу силу і зайняті у неформальному секторі, як це розуміється у національній практиці;

c) членів кооперативів і підприємств, якими керують працівники;

d) осіб, які працюють у системах, створених відповідно до суспільних звичаїв або традицій.

Настільки, наскільки це відповідає національному законодавству та національній практиці, компетентні органи у системі адміністрації праці беруть участь у підготовці національної політики стосовно міжнародних питань у галузі праці, у представленні держави стосовно таких питань, а також у підготовці заходів, яких слід вжити на національному рівні з цією метою.

З метою належної координації функцій та обов'язків системи адміністрації праці, у спосіб, визначений національним законодавством чи національною практикою, міністерство праці чи інший порівняний з ним орган має засоби для з'ясовування, чи будь-які напівдержавні відомства, які можуть відповідати за здійснення певних функцій у галузі адміністрації праці, та будь-які регіональні чи місцеві відомства, яким могли бути передані певні функції у галузі адміністрації праці, справді здійснюють свою діяльність відповідно до національного законодавства і дотримуються визначених для них цілей.

1. Персонал системи адміністрації праці складається з осіб, які мають відповідну кваліфікацію для виконання дорученої їм роботи, мають доступ до навчання, необхідного для такої роботи, та які не залежать від неналежного зовнішнього впливу.

2. Такий персонал має статус, матеріальні засоби та фінансові ресурси, необхідні для ефективного виконання своїх обов'язків.

Офіційні ратифікаційні грамоти цієї Конвенції передаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція є обов'язковою тільки для тих членів Міжнародної організації праці, чиї ратифікаційні грамоти були зареєстровані Генеральним директором.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після дати, на яку Генеральний директор зареєстрував ратифікаційні грамоти двох членів.

3. Після цього ця Конвенція набуває чинності для будь-якого члена через дванадцять місяців після дати, на яку було зареєстровано його ратифікаційну грамоту.

1. Будь-який член, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з дати, на яку Конвенція початково набула чинності, денонсувати її документом про денонсацію, переданим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації. Така денонсація не повинна набувати чинності раніше ніж через рік після дати, на яку вона була зареєстрована.

2. Для кожного члена, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого у попередньому пункті десятирічного періоду не скористається правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, вона матиме обов'язкову силу на наступний десятирічний період і після цього він зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду відповідно до умов, передбачених у цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх ратифікаційних грамот та документів про денонсацію, переданих йому членами Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію переданої йому другої ратифікаційної грамоти, Генеральний директор звертає увагу членів Організації на дату, на яку ця Конвенція набуває чинності.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці передає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повну інформацію про всі ратифікаційні грамоти та документи про денонсацію, зареєстровані ним згідно з положеннями попередніх статей.

Щоразу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про дію цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція прийме нову Конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова Конвенція не передбачає інше, то:

a) ратифікація будь-яким членом нової Конвенції, що переглядає, спричиняє ipso jure, незважаючи на положення статті 13 вище, негайну денонсацію цієї Конвенції у разі, якщо нова Конвенція, що переглядає, набула чинності, і тоді, коли це відбулося;

b) з дати, коли нова Конвенція, що переглядає, набуває чинності, ця Конвенція є закритою для ратифікації членами.

2. Ця Конвенція залишається у будь-якому разі чинною за фактичною формою та змістом для тих членів, які її ратифікували, але не ратифікували Конвенцію, що переглядає.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.