Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

1a. Для цілей пункту (c) першого підпараграфа параграфа 1 застосовуються такі положення:

(a) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 1, експозиція не повинна перевищувати 15% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента;

(b) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 2, експозиція не повинна перевищувати 10% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента;

(c) для експозицій до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 3 і які мають форму короткострокових депозитів, як зазначено в пункті (c)(i) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, або форму деривативних контрактів, як зазначено в пункті (c)(ii) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, загальна експозиція не повинна перевищувати 8% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента; компетентні органи, призначені згідно зі статтею 18(2) Директиви (ЄС) 2019/2162, можуть, після консультацій з EBA, дозволити експозиції до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 3, у формі деривативних контрактів за умови, що можна задокументувати значні потенційні проблеми з концентрацією у відповідних державах-членах у зв'язку із застосуванням вимог щодо рівнів кредитної якості 1 і 2, зазначених у цьому параграфі;

(d) загальна експозиція до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 1, 2 або 3, не повинна перевищувати 15% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента, а загальна експозиція до кредитних установ, які відповідають критеріям для рівня кредитної якості 2 або 3, не повинна перевищувати 10% номінальної суми непогашених облігацій з покриттям кредитної установи-емітента.

1b. Параграф 1а цієї статті не застосовується до використання облігацій з покриттям у якості прийнятного забезпечення, як дозволено відповідно до статті 8 Директиви (ЄС) 2019/2162.

1c. Для цілей пункту (d) першого підпараграфа параграфа 1 ліміт у розмірі 80% застосовується до кожної окремої позики, визначає частку позики, яка забезпечує покриття зобов'язань за облігацією з покриттям і повинен застосовуватися протягом усього строку погашення позики.

1d. Для цілей пунктів (f) та (g) першого підпараграфа параграфа 1 ліміти в розмірі 60% або 70% застосовуються до кожної окремої позики, визначають частку позики, яка забезпечує покриття зобов'язань за облігацією з покриттям і повинні застосовуватися протягом усього строку погашення позики.

2. Ситуації, зазначені у пунктах (a)-(f) параграфа 1, повинні також включати заставу, що обмежується законодавством виключно для цілей захисту власників облігацій від втрат.

3. Для нерухомого майна та суден, які слугують забезпеченням для облігацій з покриттям, що відповідають цьому Регламенту, повинні бути виконані вимоги, визначені у статті 208. Моніторинг вартості майна згідно з пунктом (a) статті 208(3) повинен проводитися часто, принаймні щорічно для всього нерухомого майна та суден.

3a. На додаток до забезпечення прийнятними активами, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, облігації з покриттям підпадають під мінімальний рівень надлишкового забезпечення в розмірі 5%, як означено в пункті (14) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162.

Для цілей першого підпараграфа цього параграфа загальна номінальна сума всіх активів покриття, як означено в пункті (4) статті 3 зазначеної Директиви, повинна бути принаймні такою самою, як загальна номінальна сума непогашених облігацій з покриттям (далі - номінальний принцип), і повинна включати прийнятні активи, як визначено в параграфі 1 цієї статті.

Держави-члени можуть встановити нижчий мінімальний рівень надлишкового забезпечення для облігацій з покриттям або уповноважити свої компетентні органи встановити такий рівень за умови, що:

(a) розрахування надлишкового забезпечення ґрунтується на офіційному підході з урахуванням базисного ризику активів, або оцінка активів відповідає вартості іпотечного кредитування; та

(b) мінімальний рівень надлишкового забезпечення не нижчий ніж 2% згідно з номінальним принципом, зазначеним у статтях 15(6) та (7) Директиви (ЄС) 2019/2162 .

Активи, які забезпечують мінімальний рівень надлишкового забезпечення, не повинні підпадати під дію лімітів розміру експозиції, визначених у параграфі 1а і не повинні зараховуватися в рахунок таких лімітів.

3b. Прийнятні активи, зазначені в параграфі 1 цієї статті, можуть бути включені до пулу покриття як активи заміщення, як означено в пункті (13) статті 3 Директиви (ЄС) 2019/2162, згідно з лімітами кредитної якості та розміру експозиції, визначеними в параграфах 1 і 1а цієї статті.

4. До облігацій з покриттям, для яких доступна оцінка призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна застосовуватися вага ризику відповідно до таблиці 6а, яка відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання згідно зі статтею 136.

Таблиця 6а

5. До облігацій з покриттям, для яких не доступна оцінка призначеною установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна застосовуватися вага ризику на основі ваги ризику, що застосовується до незабезпечених експозицій з вищою пріоритетністю установ, що здійснюють їх випуск. Застосовуються такі співвідношення між вагою ризику:

(a) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 20%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 10%;

(b) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 50%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 20%;

(c) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 100%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 50%;

(d) якщо до експозиції установи застосовується вага ризику 150%, до облігацій з покриттям застосовується вага ризику 100%;

6. До облігацій з покриттям, випущених до 31 грудня 2007 року, не застосовуються вимоги, встановлені в параграфах 1, 1a, 3, 3a та 3b. Вони відповідають критеріям для застосування преференційних правил відповідно до параграфів 4 і 5 до настання строку їх погашення.

7. До облігацій з покриттям, випущених до 08 грудня 2022 року, які відповідають вимогам, встановленим у цьому Регламенті і застосовним станом на дату їх випуску не застосовуються вимоги параграфів 3a та 3b. Вони відповідають критеріям для застосування преференційних правил відповідно до параграфів 4 і 5 до настання строку їх погашення.

Суми зважених на ризик експозицій для позицій сек'юритизації повинні обчислюватися відповідно до глави 5.

Експозиції установ та експозиції корпоративних суб'єктів, для яких доступна короткострокова кредитна оцінка призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання, застосовується коефіцієнт ваги ризику відповідно до таблиці 7, який відповідає кредитній оцінці призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 136.

Таблиця 7

1. Установи повинні розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій у компаніях колективного інвестування шляхом множення суми зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування, розрахованої згідно з підходами, зазначеними в першому підпараграфі параграфа 2, на відсоток паїв або акцій, які утримуються такими установами.

2. Якщо виконані умови, визначені в параграфі 3 цієї статті, установи можуть застосовувати наскрізний підхід згідно зі статтею 132a(1) або підхід на основі мандату згідно зі статтею 132a(2).

Згідно зі статтею 132b(2), установи, які не засовують наскрізний підхід або підхід на основі мандату, повинні присвоювати вагу ризику 1250% (далі - резервний підхід) до їхніх експозицій у формі паїв або акцій компанії колективного інвестування.

Установи можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для їхніх експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування з використанням комбінації підходів, зазначених у цьому параграфі, за умови виконання умов для використання таких підходів.

3. Установи можуть визнати суму зважених на ризик експозицій для експозицій компаній колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, у разі виконання всіх таких умов:

(a) компанія колективного інвестування є одним із таких суб'єктів:

(i) компанією колективного інвестування в переказні цінні папери (UCITS), що регулюється Директивою 2009/65/ЄС;

(ii) АІФ, яким управляє КАІФ з ЄС, зареєстрований згідно зі статтею 3(3) Директиви 2011/61/ЄС;

(iii) АІФ, яким управляє КАІФ з ЄС, авторизований згідно зі статтею 6 Директиви 2011/61/ЄС;

(iv) АІФ, яким управляє КАІФ з третьої країни, авторизований згідно зі статтею 37 Директиви 2011/61/ЄС;

(v) АІФ з третьої країни, яким управляє КАІФ з третьої країни і паї якого реалізуються згідно зі статтею 42 Директиви 2011/61/ЄС;

(vi) АІФ з третьої країни, паї якого не реалізуються в Союзі і яким управляє КАІФ з третьої країни, що має осідок у третій країні, що охоплюється делегованим актом, зазначеним у статті 67(6) Директиви 2011/61/ЄС;

(b) статут або еквівалентний документ компанії колективного інвестування включає таке:

(i) перелік категорій активів, у які компанії колективного інвестування дозволено інвестувати;

(ii) якщо застосовуються інвестиційні ліміти, відносні ліміти та методології їх розрахування;

(c) звітування компанії колективного інвестування або управлінської компанії компанії колективного інвестування перед установою відповідає таким вимогам:

(i) про експозиції компанії колективного інвестування звітують принаймні з такою самою періодичністю, як і про експозиції установи;

(ii) рівень деталізації фінансової інформації достатній для того, щоб установа мала змогу розрахувати суму зваженої на ризик експозиції компанії колективного інвестування згідно з підходом, вибраним установою;

(iii) якщо установа застосовує наскрізний підхід, інформацію про базисні експозиції перевіряє незалежна третя особа.

Як відступ від пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа, багатосторонні та двосторонні банки розвитку та інші установи, які інвестують у компанію колективного інвестування спільно з багатосторонніми та двосторонніми банками розвитку, можуть визначати суму зваженої на ризик експозиції для експозицій такої компанії колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, за умови, що виконуються умови, визначені в пунктах (b) і (c) першого підпараграфа цього параграфа, і що інвестиційний мандат компанії колективного інвестування обмежує типи активів, у які може інвестувати компанія колективного інвестування, активами, які сприяють сталому розвитку у країнах, що розвиваються.

Установи повинні повідомити компетентний орган компаній колективного інвестування про відділи торгових операцій, до яких вони застосовують підхід, зазначений у другому підпараграфі.

Як відступ від пункту (c) першого підпараграфа, якщо установа визначає суму зваженої на ризик експозиції для експозицій компаній колективного інвестування згідно з підходом на основі мандату, звітування компанії колективного інвестування або управлінської компанії колективного інвестування перед установою може обмежуватися інвестиційним мандатом компанії колективного інвестування та будь-якими його змінами і може здійснюватися, тільки коли установа вперше набуває експозицію до компанії колективного інвестування і коли змінюється інвестиційний мандат компанії колективного інвестування.

4. Установи, які не мають достатніх даних або інформації для розрахування суми зваженої на ризик експозиції для експозицій компаній колективного інвестування згідно з підходами, визначеними у статті 132a, можуть використовувати розрахунки третьої особи в разі виконання всіх таких умов:

(a) третя особа є одним із таких суб'єктів:

(i) депозитарною установою або депозитарною фінансовою установою компанії колективного інвестування за умови, що компанія колективного інвестування інвестує виключно в цінні папери та зберігає всі цінні папери в такій депозитарній установі або депозитарній фінансовій установі;

(ii) для компаній колективного інвестування, до яких не застосовується пункт (i) цієї статті, управлінською компанією, за умови, що така компанія відповідає умові, визначеній у пункті (a) параграфа 3(a);

(b) третя особа здійснює розрахунок згідно з підходами, визначеними у статті 132a(1), (2) або (3), якщо застосовно;

(c) зовнішній аудитор підтвердив правильність розрахунку третьої особи.

Установи, які використовують розрахунки третіх осіб, повинні множити суму зваженої на ризик експозиції для експозиції компаній колективного інвестування на коефіцієнт 1,2.

Як відступ від другого підпараграфа, якщо установа має необмежений доступ до детальних розрахунків, які здійснюються третьою особою, коефіцієнт 1,2 не застосовується. Установа повинна надати такі розрахунки своєму компетентному органу за його запитом.

5. Якщо установа застосовує підходи, зазначені у статті 132a, для цілей розрахування суми зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування (далі - компанія колективного інвестування 1-го рівня) і будь-яка з базисних експозицій компанії колективного інвестування 1-го рівня є експозицією у формі паїв або акцій іншої компанії колективного інвестування (далі - компанія колективного інвестування 2-го рівня), сума зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування 2-го рівня може розрахуватися з використанням будь-якого з трьох підходів, описаних у параграфі 2 цієї статті. Установа може використовувати наскрізний підхід для розрахування сум зважених на ризик експозицій компаній колективного інвестування на рівні 3 та будь-якому подальшому рівні, тільки якщо вона використовувала цей підхід для розрахунку на попередньому рівні. За будь-якого іншого сценарію вона повинна використовувати резервний підхід.

6. Сума зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування, розрахована згідно з наскрізним підходом і підходом на основі мандату, визначених у статті 132a(1) та (2), обмежується зваженою на ризик сумою експозицій таких компаній колективного інвестування, розрахованою згідно з резервним підходом.

7. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, установи, які застосовують наскрізний підхід згідно зі статтею 132a(1), можуть розраховувати суму зважених на ризик експозицій для їхніх експозицій у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування шляхом множення вартості таких експозицій, розрахованої згідно зі статтею 111, на вагу ризику (

) розраховану згідно з формулою, визначеною у статті 132c, у разі виконання таких умов:

(a) установи визначають вартість їхніх часток участі в паях або акціях компанії колективного інвестування за історичною вартістю, а вартість базисних активів - за справедливою вартістю, якщо вони використовують наскрізний підхід;

(b) зміна ринкової вартості паїв або акцій, для яких установи визначають вартість за історичною вартістю, не змінює ні суму власних коштів таких установ, ні вартість експозиції, пов'язаної з такими частками участі.

1. Якщо виконані умови, визначені у статті 132(3), установи, які мають достатню інформацію про окремі базисні експозиції компанії колективного інвестування, повинні наскрізно врахувати такі експозиції при розрахуванні суми зважених на ризик експозиції компанії колективного інвестування, зважуючи на ризик всі базисні експозиції компанії колективного інвестування, так ніби вони безпосередньо утримуються такими установами.

2. Якщо виконані умови, визначені у статті 132(3), установи, які не мають достатню інформацію про окремі базисні експозиції компанії колективного інвестування для використання наскрізного підходу, можуть розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для таких експозицій згідно з лімітами, визначеними в мандаті компанії колективного інвестування та у відповідному праві.

Установи повинні здійснювати розрахунки, зазначені в першому підпараграфі згідно з припущенням, що компанія колективного інвестування спершу набуває експозиції в максимальному обсязі, дозволеному мандатом або відповідним правом, у формі експозицій, що призводять до найвищої вимоги до власних коштів, а потім продовжує набувати експозиції в порядку спадання до досягнення загального ліміту експозицій, і що компанія колективного інвестування застосовує леверидж у максимальному обсязі, дозволеному її мандатом або відповідним правом, якщо застосовно.

Установи повинні здійснювати розрахунки, зазначені в першому підпараграфі, згідно з методами, визначеними в цій главі, у главі 5 та в секції 3, 4 або 5 глави 6 цього розділу.

3. Як відступ від пункту (d) статті 92(3), установи, які розраховують суму зваженої на ризик експозиції для експозицій компанії колективного інвестування згідно з параграфом 1 або 2 цієї статті, можуть розраховувати вимогу до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки для експозицій такої компанії колективного інвестування за деривативами як суму, що дорівнює 50% вимоги до власних коштів для таких експозицій за деривативами, розрахованих згідно із секцією 3, 4 або 5 глави 6 цього розділу, якщо застосовно.

Як відступ від першого підпараграфа, установа може виключити з розрахунку вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки для експозицій такої компанії колективного інвестування за деривативами, які не підпадали би під дію такої вимоги, якби вони були набуті безпосередньо установою.

4. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення того, як установи повинні обчислювати суми зважених на ризик експозицій, зазначені в параграфі 2, якщо відсутній один або більше елементів даних, необхідних для такого обчислення.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 березня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Установи можуть виключати з розрахунків, зазначених у статті 132, інструменти основного капіталу першого рівня, додаткового капіталу першого рівня, капіталу другого рівня та інструменти прийнятних зобов'язань, що їх утримує компанія колективного інвестування, які установи повинні вираховувати згідно зі статтею 36(1) і статтями 56, 66 та 72e, відповідно.

2. Установи можуть виключати з розрахунків, зазначених у статті 132, експозиції у формі паїв або акцій компаній колективного інвестування, зазначених у пунктах (g) та (h) статті 150(1), і натомість застосовувати до таких експозицій підхід, визначений у статті 133.

1. Установи повинні розраховувати суму зважених на ризик експозицій для їхніх позабалансових позицій, які можуть бути конвертовані в експозиції у формі паїв або акцій компанії колективного інвестування, шляхом множення вартості таких експозицій, розрахованої згідно зі статтею 111, на таку вагу ризику:

(a) для всіх експозицій, для яких установи використовують один із підходів, визначених у статті 132a:

див. зображення

де:

(b) для всіх інших експозицій,

див. зображення

.

2. Установи повинні розраховувати вартість експозиції для зобов'язання щодо мінімальної вартості, що відповідає вимогам, визначеним у параграфі 3 цієї статті, як дисконтовану поточну вартість гарантованої суми з використанням коефіцієнту дисконтування без ризику дефолту. Установи можуть зменшити вартість експозиції для зобов'язання щодо мінімальної вартості на будь-які втрати, визнані стосовно зобов'язання щодо мінімальної вартості згідно із застосовним стандартом бухгалтерського обліку.

Установи повинні розраховувати суму зваженої на ризик експозиції для позабалансових експозицій, що виникають із зобов'язань щодо мінімальної вартості, які відповідають умовам, визначеним у параграфі 3 цієї статті, шляхом множення вартості таких експозицій на коефіцієнт конверсії 20% і на вагу ризику, визначену відповідно до статті 132 або 152.

3. Установи повинні визначати суму зважених на ризик експозицій для позабалансових експозицій, що виникають із зобов'язань щодо мінімальної вартості, згідно з параграфом 2 у разі виконання всіх таких умов:

(a) позабалансова експозиція установи є зобов'язанням щодо мінімальної вартості інвестиції в паї або акції однієї або більше компаній колективного інвестування, згідно з яким установа зобов'язана здійснити виплату за зобов'язанням щодо мінімальної вартості, тільки якщо ринкова вартість базисних експозицій такої компанії колективного інвестування або компаній колективного інвестування нижча, ніж попередньо визначене порогове значення, в один або більше моментів часу, як вказано в контракті;

(b) компанія колективного інвестування є одним із таких суб'єктів:

(i) UCITS, як означено в Директиві 2009/65/ЄС;

(ii) АІФ, як означено в пункті (a) статті 4 (1) Директиви 2011/61/ЄС, який інвестує виключно в переказні цінні папери або в ліквідні фінансові активи, зазначені у статті 50(1) Директиви 2009/65/ЄС, якщо мандат АІФ не дозволяє використовувати леверидж понад суму, дозволену згідно зі статтею 51(3) Директиви 2009/65/ЄС;

(c) поточна ринкова вартість базисних експозицій компанії колективного інвестування, що лежать в основі зобов'язання щодо мінімальної вартості, без урахування впливу позабалансових зобов'язань щодо мінімальної вартості, покриває або перевищує порогове значення поточної вартості, визначене в зобов'язанні щодо мінімальної вартості;

(d) у разі зниження перевищення ринковою вартістю базисних експозицій компанії колективного інвестування або компаній колективного інвестування поточної вартості зобов'язання щодо мінімальної вартості, установа або інший суб'єкт господарювання, тією мірою, якою він підпадає під нагляд на консолідованій основі, під який підпадає установа згідно із цим Регламентом і Директивою 2013/36/ЄС або Директивою 2002/87/ЄС, може впливати на склад базисних експозицій компанії колективного інвестування або компаній колективного інвестування чи обмежити можливість подальшого зниження іншим способом;

(e) кінцевий прямий або непрямий бенефіціар за зобов'язанням щодо мінімальної вартості, зазвичай є непрофесійним клієнтом, як означено в пункті (11) статті 4 (1) Директиви 2014/65/ЄС.

1. Експозиціями власного капіталу вважаються такі експозиції:

(a) неборгові експозиції, в основі яких лежать субординовані залишкові вимоги на активи або доходи емітента;

(b) боргові експозиції та інші цінні папери, партнерства, деривативи або інші інструменти, економічна сутність яких є подібною до експозицій, зазначених у пункті (a).

2. До експозицій власного капіталу застосовується вага ризику 100%, крім випадків, коли вони підлягають вирахуванню відповідно до частини другої, вага ризику 250% відповідно до статті 48(4), вага ризику 1250% відповідно до статті 89(3), або вони вважаються позиціями з високим ризиком відповідно до статті 128.

3. Інвестиції у інструменти власного капіталу або регуляторного капіталу, випущені установами, класифікуються як вимоги капіталу, крім випадків, коли вони вираховуються з власних коштів, коли до них застосовується вага ризику 250% згідно зі статтею 48(4) або вони вважаються позиціями з високим ризиком відповідно до статті 128.

1. До матеріальних активів у розумінні позиції 10 під заголовком "Активи" у статті 4 Директиви 86/635/ЄEC застосовується вага ризику 100%.

2. До попередніх платежів та нарахованого доходу, для яких установа не може визначити контрагента відповідно до Директиви 86/635/ЄЕС, застосовується вага ризику 100%.

3. До готівкових позицій у процесі стягнення застосовується вага ризику 20%. До готівки в касі та еквівалентних готівкових позицій застосовується вага ризику 0%.

4. До зливків золота, які зберігають у власних сховищах або на розподіленій основі та мірою їх забезпечення зливковими зобов'язаннями, застосовується вага ризику 0%.

5. У випадку продажу активів та договорів репо та безпосередніх форвардних купівель, вага ризику застосовується до відповідних активів, а не до контрагентів за операціями.

6. Якщо установа надає кредитний захист для низки експозицій за умови, що n-ий дефолт серед експозицій спричинить оплату та що така кредитна подія припинить дію контракту, ваги ризиків експозицій, включених до кошика, будуть агрегуватися, за винятком експозицій n-1, максимум до 1250% та будуть помножені на номінальну суму захисту, що надається кредитним деривативом, для отримання суми зваженої на ризик експозиції. Експозиції n-1, які підлягають виключенню з агрегації, повинні визначатися на основі того, що вони повинні виключати ті експозиції, кожна з яких генерує меншу суму зваженої на ризик експозиції порівняно з сумою зваженої на ризик експозиції будь-яких експозицій, включених до агрегації.

7. Вартість експозиції за орендою охоплює дисконтовані мінімальні орендні платежі. Мінімальні орендні платежі є платежами протягом періоду оренди, які орендар повинен здійснити або які можуть вимагатися від нього, та будь-якими домовленими опціями, використання яких є достатньо певним. Від сторони, крім орендаря, може вимагатися здійснити платіж, пов'язаний із залишковою вартістю орендованого майна, і такий платіж повинен відповідати групі вимог, зазначених у статті 201 стосовно прийнятності надавачів захисту, а також вимогам для визнання інших типів гарантій, зазначених у статтях 213-215, щоб платіжне зобов'язання могло бути взято до уваги як не забезпечений фінансово кредитний захист відповідно до глави 4. Такі експозиції повинні бути віднесено до відповідного класу експозицій відповідно до статті 112. Якщо експозиція представляє собою залишкову вартість орендованих активів, суми зважених на ризик експозицій повинні обчислюватися у такий спосіб: 1/t* 100%* залишкова вартість, де t становить більше 1 і є найближчою цілою кількістю повних років залишку оренди.

1. Зовнішнє кредитне оцінювання може застосовуватися для визначення ваги ризику експозиції відповідно до цієї глави лише у разі, якщо її було випущено установою зовнішнього кредитного оцінювання або погоджено установою зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до Регламенту (ЄС) № 1060/2009.

2. Європейський банківський орган (EBA) повинен оприлюднювати список установ зовнішнього кредитного оцінювання відповідно до статті 2(4) та статті 18(3) Регламенту (ЄС) № 1060/2009 на своєму вебсайті.

1. EBA, EIOPA та ESMA повинні, через Спільний Комітет, розробити проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення для усіх установ зовнішнього кредитного оцінювання, кредитні оцінювання яких відповідають рівням кредитної якості відповідно до секції 2 ("картування"). Така робота повинна бути об'єктивною та послідовною.

EBA, EIOPA та ESMA повинні надати такі проекти імплементаційних технічних стандартів Комісії до 01 липня 2014 року та повинні надати виправлені проекти імплементаційних технічних стандартів за потреби.

Комісія уповноважена ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту ЄС № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.

2. Під час картування кредитних оцінювань, EBA, EIOPA та ESMA повинні дотримуватися таких вимог:

(a) з метою розрізнення між відносними рівнями ризику, відображеними у кожному кредитному оцінюванні, EBA, EIOPA та ESMA повинні брати до уваги кількісні чинники, такі як довгостроковий показник дефолтності, пов'язаний з усіма позиціями того самого кредитного оцінювання. Для нещодавно створених установ зовнішнього кредитного оцінювання та для тих установ зовнішнього кредитного оцінювання, які мають лише короткострокові дані щодо дефолтності, EBA, EIOPA та ESMA повинні запитувати у них про визначеними ними самими довгостроковий показник дефолтності, пов'язаний з усіма позиціями, яким присвоюється однакова кредитна оцінка;

(b) з метою розрізнення між різними відносними рівнями ризику, відображеними у кожному кредитному оцінюванні, EBA, EIOPA та ESMA повинні брати до уваги якісні фактори, такі як пул емітентів, яких охоплює установа зовнішнього кредитного оцінювання, спектр кредитних оцінок, які установа зовнішнього кредитного оцінювання присвоює, значення кожної кредитної оцінки і визначення установи зовнішнього кредитного оцінювання щодо того, що вона вважає дефолтом;

(c) EBA, EIOPA та ESMA повинні порівнювати показники дефолтності для кожної кредитної оцінки окремої установи зовнішнього кредитного оцінювання та порівнювати їх із бенчмарком, створеним на основі показників дефолтності, застосовних іншими установами зовнішнього кредитного оцінювання щодо групи емітентів, які представляють еквівалентний рівень кредитного ризику;

(d) якщо показники дефолтності, застосовні для кредитної оцінки конкретної установи зовнішнього кредитного оцінювання, є істотно та системно вищими за бенчмарки, EBA, EIOPA та ESMA повинні застосовувати до кредитної оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання вищий рівень кредитної якості за шкалою оцінки кредитної якості;

(e) якщо EBA, EIOPA та ESMA підвищили асоційовану вагу ризику для конкретної кредитної оцінки окремої установи зовнішнього кредитного оцінювання, та якщо показники дефолтності, застосовні для кредитної оцінки конкретної установи зовнішнього кредитного оцінювання, більш не є істотно та системно вищими за бенчмарки, EBA, EIOPA та ESMA можуть відновити для кредитної оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання початковий рівень кредитної якості за шкалою оцінки кредитної якості.

3. EBA, EIOPA та ESMA повинні розробити проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення кількісних чинників, зазначених у пункті (a), якісних чинників, зазначених у пункті (b), та бенчмарків, зазначених у пункті (c) параграфа 2.

EBA, EIOPA та ESMA повинні надати такі проекти імплементаційних технічних стандартів Комісії до 01 липня 2014 року.

Комісія уповноважена ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно.

1. Для цілей статті 114, установи повинні використовувати кредитні оцінки експортно-кредитного агентства, призначеного установою, якщо виконується одна з таких умов:

(a) існує консенсусний показник ризику від експортно-кредитних агентств, які беруть участь в "Угоді про методологічні рекомендації для офіційно підтриманих експортних кредитів" Організації економічного співробітництва та розвитку (OECР);

(b) експортно-кредитне агентство оприлюднює свої кредитні оцінки, та експортно-кредитне агентство погоджується з узгодженою методологією ОЕСР, а кредитна оцінка пов'язана з однією з восьми мінімальних експортних страхових премій, які передбачені узгодженою методологією ОЕСР. Установа може скасувати своє призначення експортно-кредитного агентства. Установа повинна обґрунтувати своє скасування, якщо є конкретні ознаки того, що намір, на якому засновується скасування, полягає у зменшенні вимог до достатності капіталу.

2. До експозицій, для яких кредитна оцінка призначеним експортно-кредитним агентством визнається для цілей визначення ваги ризику, застосовується вага ризику відповідно до таблиці 9.

Таблиця 9

Установа може призначити одну або декілька установ зовнішнього кредитного оцінювання для визначення величин ваги ризику, які будуть застосовуватися до активів і позабалансових позицій. Установа може скасувати своє призначення установи зовнішнього кредитного оцінювання. Установа повинна обґрунтувати своє скасування, якщо є конкретні ознаки того, що намір, на якому засновується скасування, полягає у зменшенні вимог до достатності капіталу. Кредитні оцінки не повинні використовуватися вибірково. Установа повинна використовувати затребувані кредитні оцінки. Проте, установа може використовувати незатребувані кредитні оцінки, якщо EBA підтвердив, що незатребувані кредитні оцінки установи зовнішнього кредитного оцінювання не відрізняються за якістю від затребуваних кредитних оцінок цієї установи зовнішнього кредитного оцінювання. EBA повинен відмовитися від такого підтвердження або скасувати його, якщо установа зовнішнього кредитного оцінювання застосовувала незатребувану кредитну оцінку, щоб чинити тиск на оцінену установу з метою розміщення нею заявки на кредитну оцінку або інші послуги. Під час використання кредитної оцінки установа повинна дотримуватися таких вимог:

(a) установа, яка вирішила використовувати кредитні оцінки, підготовлені установою зовнішнього кредитного оцінювання для певного класу позицій, використовує такі кредитні оцінки послідовно до всіх експозицій, які належать до такого класу;

(b) установа, яка вирішує використовувати кредитні оцінки, підготовлені установою зовнішнього кредитного оцінювання, повинна використовувати їх у безперервний та послідовний спосіб протягом певного часу;

(c) установа повинна використовувати кредитні оцінки установ зовнішнього кредитного оцінювання, які беруть до уваги усі суми як основної частини, так і відсотків, які є належними до сплати їй;

(d) якщо лише одна кредитна оцінка доступна від призначеної установи зовнішнього кредитного оцінювання для оціненої позиції, зазначена кредитна оцінка повинна використовуватися для визначення ваги ризику для такої позиції;

(e) якщо доступні дві кредитні оцінки від призначених установ зовнішнього кредитного оцінювання і вони відповідають різним величинам ваги ризику для оціненої позиції, використовується вища вага ризику;

(f) якщо доступні більше ніж дві кредитні оцінки від призначених установ зовнішнього кредитного оцінювання для оцінених позицій, підлягають використанню дві оцінки, які відповідають найнижчій вазі ризику. Якщо дві величини ваги ризиків є різними, застосовується вища вага ризику. Якщо дві величини ваги ризиків є однаковими, застосовується така вага ризику.

1. Якщо існує кредитна оцінка для конкретної програми випуску або інструменту, до яких належать позиція, що становить експозицію, для визначення ваги ризику, що буде використовуватися до них, використовується така кредитна оцінка.

2. Якщо для певної позиції не існує безпосередньо застосовна кредитна оцінка, проте існує кредитна оцінка для конкретної програми випуску або інструменту, до яких не належить позиція, що становить експозицію, або існує загальна кредитна оцінка для емітента, необхідно використовувати таку кредитну оцінку в будь-якому з таких випадків:

(a) вона визначає таку саму або більшу вагу ризику, ніж в іншому випадку, та відповідна експозиція має рівний пріоритет або нижче у всіх відношеннях до конкретної програми випуску або інструменту, або до незабезпечених експозицій з вищою пріоритетністю такого емітента, залежно від того, що застосовно;

(b) вона визначає таку саму або меншу вагу ризику та відповідна експозиція має рівний пріоритет або вище у всіх відношеннях до конкретної програми випуску або інструменту, або до незабезпечених експозицій з вищою пріоритетністю такого емітента, залежно від того, що застосовно.

У всіх інших випадках експозиція повинна вважатися такою, що не має рейтингу.

3. Параграфи 1 і 2 не перешкоджають застосуванню статті 129.

4. Кредитні оцінки для емітентів у межах корпоративної групи не повинні використовуватися як кредитна оцінка для іншого емітента в межах однієї корпоративної групи.

1. Короткострокові кредитні оцінки можуть використовуватися лише до короткострокового активу і позабалансових позицій, що становлять експозиції установ і корпоративних суб'єктів.

2. Будь-яка короткострокова кредитна оцінка повинна використовуватися лише до позиції, для якої вона призначена, і вона не повинна використовуватися для визначення величин ваги ризику для іншої позиції, крім таких випадків:

(a) якщо до короткострокової кредитної лінії застосовується вага ризику 150%, до усіх незабезпечених експозицій без рейтингу такого боржника, як коротко-, так і довгострокових зобов'язань, також застосовується вага ризику 150%;

(b) якщо до короткострокового оціненого інструменту застосовується вага ризику 50%, до жодного з короткострокових експозицій не застосовується вага ризику нижче за 100%.

Кредитна оцінка, яка стосується позиції, деномінованої у національній валюті боржника, не може використовуватися для визначення ваги ризику для іншого експозиції щодо того самого боржника, деномінованої в іноземній валюті.

Якщо експозиція виникає на основі участі установи у кредиті, який було розширено багатостороннім банком розвитку, статус якого як преференційного кредитора визнається на ринку, кредитна оцінка позиці боржника у національній валюті може використовуватися з метою визначення ваги ризику.

1. Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) "рейтингова система" означає методи, процеси, засоби контролю, збір даних та IT системи, які підтримують оцінку кредитного ризику, віднесення експозицій до класів і пулів рейтингів, та квантифікацію оціночних розрахунків наслідків дефолту та втрат, які було розроблено для певного типу експозицій;

(2) "тип експозицій" означає групу експозицій, управління якими здійснюється одноманітно, які сформовано визначеним типом інструментів та які може бути обмежено єдиним суб'єктом або єдиною підгрупою суб'єктів у рамках групи, за умови що управління таким самим типом експозицій в інших суб'єктах в рамках групи здійснюється іншим чином;

(3) "організаційна одиниця" означає будь-які відокремлені організаційні або юридичні суб'єкти, напрями діяльності та географічні розташування;

(4) "великий суб'єкт фінансового сектора" означає будь-який суб'єкт фінансового сектора, що відповідає таким умовам:

(a) його загальні активи, обчислені на індивідуальній або консолідованій основі, є більшими або дорівнюють пороговому значенню у 70 мільярдів євро, на основі найактуальнішого фінансового звіту, що пройшов аудит, або консолідованої фінансової звітності з метою визначення розміру активів; та

(b) сам суб'єкт або одна з його дочірніх компаній, що підлягає застосуванню пруденційних положень Союзу або положень законодавства третіх країн, що підлягає пруденційному нагляду та застосовує пруденційні вимоги, які є щонайменше еквівалентними тим, що застосовуються у Союзі;

(5) "нерегульований суб'єкт фінансового сектора" означає суб'єкт, який не є регульованим суб'єктом фінансового сектора, але його основним видом комерційної діяльності є один або декілька видів діяльності, перелічених у додатку I до Директиви 2013/36/ЄС або додатку I до Директиви 2004/39/ЄС;

(6) "клас боржника" означає категорію ризику в рамках шкали рейтингу боржника у рейтинговій системі, до якої віднесено боржників на основі конкретного та чітко визначеного набору рейтингових критеріїв, за допомогою яких створюються оціночні розрахунки ймовірності дефолту;

(7) "клас інструмента" означає категорію ризику в рамках шкали інструментів у рейтинговій системі, до якої віднесено експозиції на основі конкретного та чітко визначеного набору рейтингових критеріїв, за допомогою яких створюються оціночні розрахунки втрат у разі дефолту.

2. Для цілей пункту (4)(b) параграфа 1, шляхом ухвалення імплементаційних актів Комісія може ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, щонайменше еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати застосовувати правила, визначені у цьому параграфі, до третіх країн, якщо відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної для застосування таких положень до 01 січня 2014 року.

1. Якщо виконуються вимоги, викладені у цій главі, компетентний орган повинен дозволити установам розраховувати їхні суми зважених на ризик експозицій із застосуванням методу на основі внутрішніх рейтингів (далі - підхід ОВР).

2. Попередній дозвіл на застосування підходу ОВР, зокрема застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії, повинен вимагатися для кожного класу експозицій та для кожної рейтингової системи і підходів на основі внутрішніх моделей до експозицій власного капіталу, а також для кожного підходу щодо оцінки використовуваних втрат у разі дефолту (LGD) і коефіцієнта конверсії.

3. Установи повинні отримувати попередній дозвіл компетентних органів для такого:

(a) істотних змін у діапазоні застосування рейтингової системи або підходу на основі внутрішніх моделей для експозицій власного капіталу, щодо яких установа отримала дозвіл на їх використання;

(b) істотних змін у рейтинговій системі або підході на основі внутрішніх моделей для експозицій власного капіталу, щодо яких установа отримала дозвіл на їх використання;

Діапазон застосування рейтингової системи повинен охоплювати усі експозиції відповідного типу експозицій, для яких рейтингову систему було розроблено.

4. Установи повинні повідомляти компетентні органи про всі зміни, які стосуються рейтингових систем і підходів на основі внутрішніх моделей щодо експозицій власного капіталу.

5. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення істотності у розрізі використання наявної рейтингової системи для інших додаткових експозицій, які ще не охоплені такою рейтинговою системою, та у розрізі внесення змін до рейтингових систем або підходів на основі внутрішніх моделей, які застосовуються до експозицій власного капіталу у рамках підходу на основі внутрішніх рейтингів.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2013 року.

Комісія уповноважена ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Компетентний орган повинен надати установі дозвіл відповідно до статті 143 на використання підходу ОВР, зокрема застосування власних оціночних розрахунків втрат у разі дефолту і коефіцієнтів конверсії, лише у разі, якщо компетентний орган переконаний, що вимоги, викладені у цій главі, дотримано, зокрема, вимоги, викладені у секції 6, та що системи установи щодо управління та рейтингування кредитного ризику експозицій є надійними та реалізуються відповідно до принципу доброчесності, у тому числі, що установа належним чином продемонструвала компетентному органу дотримання таких стандартів:

(a) рейтингові системи установи надають можливість сутнісної оцінки боржника і характеристик операцій, а також сутнісної диференціації ризиків, а також точність та узгодженість кількісних оціночних розрахунків ризиків;

(b) внутрішні рейтинги та оціночні розрахунки дефолту і втрат, які використовуються під час розрахунку вимог до власних коштів, та пов'язані системи і процеси відіграють необхідну роль у процесах управління ризиками і процесі вироблення й ухвалення рішень, у схваленні кредитних рішень, внутрішньому розподілі капіталу та функціях корпоративного управління в установі;

(c) установа має відділ контролю кредитних ризиків, відповідальний за рейтингові системи, при цьому забезпечено його належність і свободу від неналежного впливу;

(d) установа збирає і зберігає усю відповідну інформацію для надання ефективної підтримки її процесу вимірювання кредитних ризиків та управління ними;

(e) установа документує свої рейтингові системи та обґрунтування для їх дизайну, і забезпечує валідацію своїх рейтингових систем;