Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/87/ЄС від 16 грудня 2002 року про додатковий нагляд за кредитними установами, страховими компаніями та інвестиційними фірмами, що належать до фінансового конгломерату, та про внесення змін до директив Ради 73/239/ЄЕС, 79/267/ЄЕС, 92/49/ЄЕС, 92/96/ЄЕС, 93/6/ЄЕС та 93/22/ЄЕС, а також до директив Європейського Парламенту і Ради 98/78/ЄC та 2000/12/ЄС

Ця Директива встановлює правила додаткового нагляду за регульованими суб’єктами, які отримали авторизацію згідно зі статтею 6 Директиви 73/239/ЄЕС, статтею 4 Директиви 2002/83/ЄС (- 1), статтею 5 Директиви 2004/39/ЄС (- 2), статтею 3 Директиви 2005/68/ЄС (- 3), статтею 6 Директиви 2006/48/ЄС (- 4), статтею 5 Директиви 2009/65/ЄС (- 5), статтею 14 Директиви 2009/138/ЄС (- 6) або статтями 6-11 Директиви 2011/61/ЄС (- 7) та які є частиною фінансового конгломерату.

Ця Директива також вносить зміни до відповідних секторальних правил, застосовних до суб’єктів, що належать до сфери регулювання зазначених директив.

Для цілей цієї Директиви:

(1) "кредитна установа" означає кредитну установу в розумінні статті 4(1) Директиви 2006/48/ЄС;

(2) "страхова компанія" означає страхову компанію в розумінні статті 13(1), (2) або (3) Директиви 2009/138/ЄС;

(3) "інвестиційна фірма" означає інвестиційну фірму в розумінні пункту 1 статті 4 (1) Директиви 2004/39/ЄС, в тому числі компанії, згадані у статті 3(1)(d) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/49/ЄС від 14 червня 2006 року про достатність капіталу інвестиційних компаній та кредитних установ (- 8), або компанію, зареєстрований офіс якої знаходиться в третій країні та яка повинна була би отримати авторизацію згідно з Директивою 2004/39/ЄС, якби її зареєстрований офіс знаходився у межах Союзу;

(4) "регульований суб’єкт" означає кредитну установу, страхову компанію, перестрахову компанію, інвестиційну фірму, компанію з управління активами або керуючого альтернативним інвестиційним фондом;

(5) "компанія з управління активами" означає управлінську компанію в розумінні статті 2(1)(b) Директиви 2009/65/ЄС або компанію, зареєстрований офіс якої знаходиться в третій країні та яка повинна була би отримати авторизацію згідно указаною директивою, якби її зареєстрований офіс знаходився в межах Союзу;

(5a) "керуючий альтернативним інвестиційним фондом" означає керуючого альтернативним інвестиційним фондом у розумінні статті 4(1)(b), (l) та (ab) Директиви 2011/61/ЄС або компанію, зареєстрований офіс якої знаходиться в третій країні та яка повинна була би отримати авторизацію згідно указаною директивою, якби її зареєстрований офіс знаходився в межах Союзу;

(6) "перестрахова компанія" означає перестрахову компанію в розумінні статті 13(4), (5) або (6) Директиви 2009/138/ЄС або суб’єкта спеціального призначення в розумінні статті 13(26) Директиви 2009/138/ЄС;

(7) "секторальні правила" означає законодавство Союзу щодо пруденційного нагляду за регульованими суб’єктами, зокрема директиви 2004/39/ЄС, 2006/48/ЄС, 2006/49/ЄС та 2009/138/ЄС;

(8) "фінансовий сектор" означає сектор, який складається з одного або декількох таких суб’єктів:

(a) кредитної установи, фінансової установи або компанії з надання допоміжних послуг у розумінні статті 4(1), (5) або (21) Директиви 2006/48/ЄС (далі разом іменованих "банківський сектор");

(b) страхової компанії, перестрахової компанії або страхової холдингової компанії у розумінні статті 13(1), (2), (4) або (5) або статті 212(1)(f) Директиви 2009/138/ЄС (далі разом іменованих "страховий сектор");

(c) інвестиційної фірми в розумінні статті 3(1)(b) Директиви 2006/49/ЄС (далі разом іменованих "сектор інвестиційних послуг");

(9) "материнська компанія" означає материнську компанію у значенні, закріпленому статтею 1 Сьомої Директиви Ради 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року про консолідовану звітність (- 9), або будь-яку компанію, яка, на думку компетентних органів, фактично має домінівний вплив на іншу компанію;

(10) "дочірня компанія" означає дочірню компанію у значенні, закріпленому статтею 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або будь-яку іншу компанію, над якою, на думку компетентних органів, материнська компанія фактично має домінівний вплив, або всіх дочірніх компаній таких дочірніх компаній;

(11) "частка участі" означає частку участі в розумінні першого речення статті 17 Четвертої Директиви Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року про річну звітність деяких типів компаній (- 10) або пряме чи непряме володіння мінімум 20% прав голосу чи капіталу компанії;

(12) "група" означає групу компаній, що складається з материнської компанії, її дочірніх компаній та суб’єктів, у яких материнська компанія або її дочірні компанії володіють часткою участі, або компаній, що пов’язані одна з одною відносинами у розумінні статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕС, включно з будь-якими підгрупами;

(12a) "контроль" означає відносини між материнською компанією і дочірньою компанією, як означено у статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або подібні відносини між будь-якою фізичною чи юридичною особою та компанією;

(13) "тісні зв’язки" означає ситуацію, у якій дві чи більше фізичних чи юридичних осіб пов’язані відносинами контролю чи часткою участі, або ситуація, у якій дві або більше фізичних чи юридичних осіб пов’язані з однією і тією самою особою довготривалими відносинами контролю;

(14) "фінансовий конгломерат" означає групу або підгрупу, в якій таку групу або підгрупу очолює регульований суб’єкт або в якій принаймні одна з дочірніх компаній у складі такої групи або підгрупи є регульованим суб’єктом; при цьому така група або підгрупа повинна відповідати таким умовам:

(a) якщо групу або підгрупу очолює регульований суб’єкт:

(i) такий суб’єкт є материнською компанією суб’єкта фінансового сектора, суб’єктом, який володіє часткою участі в суб’єкті фінансового сектора, або суб’єктом, пов’язаним із суб’єктом фінансового сектора відносинами в розумінні статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕС;

(ii) принаймні один із суб’єктів у складі групи або підгрупи є суб’єктом страхового сектора та принаймні один із них є суб’єктом банківського сектора або сектора інвестиційних послуг; та

(iii) як консолідована, так і агрегована діяльність суб’єктів у складі групи або підгрупи у страховому секторі та суб’єктів у банківському секторі та в секторі інвестиційних послуг є важливою у розумінні статті 3(2) або (3) цієї Директиви; або

(a) якщо групу або підгрупу не очолює регульований об’єкт:

(i) діяльність групи або підгрупи відбувається переважно у фінансовому секторі в розумінні статті 3(1) цієї Директиви;

(ii) принаймні один із суб’єктів у складі групи або підгрупи є суб’єктом страхового сектора та принаймні один із них є суб’єктом банківського сектора або сектора інвестиційних послуг; та

(iii) як консолідована, так і агрегована діяльність суб’єктів у складі групи або підгрупи у страховому секторі та суб’єктів у банківському секторі та в секторі інвестиційних послуг є важливою у розумінні статті 3(2) або (3) цієї Директиви;

(15) "фінансова холдингова компанія змішаного типу" означає материнську компанію, яка не є регульованим суб’єктом та яка разом зі своїми дочірніми компаніями - принаймні одна з яких є регульованим суб’єктом із зареєстрованим офісом у межах Союзу - та іншими суб’єктами складає фінансовий конгломерат;

(16) "компетентні органи" означає національні органи держав-членів, які уповноважені на підставі закону або підзаконного нормативно-правового акта здійснювати нагляд за кредитними установами, страховими компаніями, перестраховими компаніями, інвестиційними фірмами, компаніями з управління активами або керуючими альтернативними інвестиційними фондами на індивідуальній або груповій основі;

(17) "відповідні компетентні органи" означає:

(a) компетентні органи держав-членів, відповідальні за секторальний нагляд за будь-якими регульованими суб’єктами у складі фінансового конгломерату як членів групи, зокрема за кінцевою материнською компанією сектора;

(b) координатор, призначений відповідно до статті 10, якщо він не є органом, згаданим у пункті (a);

(c) залежно від випадку інші компетентні органи, які стосуються висновків органів, згаданих у пунктах (a) та (b);

(18) "внутрішньогрупові операції" означає всі операції, у рамках яких регульовані суб’єкти у складі фінансового конгломерату прямо або опосередковано покладають виконання договірних або позадоговірних зобов’язань на платній або безоплатній основі на інші компанії у складі тієї самої групи або на будь-яку фізичну чи юридичну особу, що має тісні зв’язки з іншими компаніями, що належать до такої групи;

(19) "концентрація ризиків" означає всі ризикові експозиції, потенційні втрати за якими є достатньо великими, щоб загрожувати платоспроможності або загалом фінансовому становищу регульованих суб’єктів у складі фінансового конгломерату, незалежно від того, чи такі експозиції спричинені ризиком контрагента/кредитним ризиком, інвестиційним ризиком, страховим ризиком, ринковим ризиком, іншими ризиками або поєднанням чи взаємодією таких ризиків.

До набуття чинності будь-якими регуляторними технічними стандартами, ухваленими відповідно до статті 21a(1)(b), висновок, згаданий у пункті (17)(c), повинен, зокрема, враховувати ринкову частку регульованих суб’єктів у складі фінансового конгломерату в інших державах-членах, зокрема якщо така частка перевищує 5%, та важливість у фінансовому конгломераті будь-якого регульованого суб’єкта, який має осідок в іншій державі-члені.

1. Для визначення того, чи група здійснює переважну діяльність у фінансовому секторі, у розумінні статті 2(14)(b)(i), співвідношення загального балансу регульованих та нерегульованих суб’єктів фінансового сектора у складі групи до загального балансу групи в цілому має перевищувати 40%.

2. Для визначення того, чи діяльність у різних фінансових секторах є важливою в розумінні статті 2(14)(a)(iii) або (14)(b)(iii), для кожного фінансового сектора середнє значення співвідношення загального балансу такого фінансового сектора до загального балансу суб’єктів фінансового сектора у складі групи та співвідношення вимог до платоспроможності того самого фінансового сектора до загальних вимог до платоспроможності суб’єктів фінансового сектора у складі групи має перевищувати 10%.

Для цілей цієї Директиви найменшим фінансовим сектором у фінансовому конгломераті є сектор із найменшим середнім значенням, а найважливішим фінансовим сектором у фінансовому конгломераті є сектор із найбільшим середнім значенням. Для розрахунку середнього значення та для вимірювання найменшого та найважливішого фінансового секторів банківський сектор та сектор інвестиційних послуг розглядають разом.

Компанії з управління активами додають до сектора, до якого вони належать у межах групи. Якщо вони не належать до одного конкретного сектора в межах групи, їх додають до найменшого фінансового сектора.

Керуючі альтернативними інвестиційними фондами додають до сектора, до якого вони належать у межах групи. Якщо вони не належать до одного конкретного сектора в межах групи, їх додають до найменшого фінансового сектора.

3. Припускають, що міжсекторальна діяльність також є важливою у розумінні статті 2(14)(a)(iii) або (14)(b)(iii), якщо загальний баланс найменшого фінансового сектора в групі перевищує 6 мільярдів євро.

Якщо група не досягає порогового значення, зазначеного в параграфі 2 цієї статті, відповідні компетентні органи можуть вирішити за спільною згодою не вважати групу фінансовим конгломератом. Вони можуть також вирішити не застосовувати положень статей 7, 8 або 9, якщо вони вважають, що включення групи у сферу застосування цієї Директиви або застосування таких положень не є обов’язковим або було би недоцільним чи оманливим із точки зору цілей додаткового нагляду.

Рішення, ухвалені відповідно до цього параграфа, повідомляють іншим компетентним органам та, крім виняткових обставин, оприлюднюються компетентними органами.

3a. Якщо група досягає порогового значення, зазначеного в параграфі 2 цієї статті, але найменший сектор не перевищує 6 мільярдів євро, відповідні компетентні органи можуть вирішити за спільною згодою не вважати групу фінансовим конгломератом. Вони можуть також вирішити не застосовувати положень статей 7, 8 або 9, якщо вони вважають, що включення групи у сферу застосування цієї Директиви або застосування таких положень не є обов’язковим або було би недоцільним чи оманливим із точки зору цілей додаткового нагляду.

Рішення, ухвалені відповідно до цього параграфа, повідомляють іншим компетентним органам та, крім виняткових обставин, оприлюднюються компетентними органами.

4. Для застосування параграфів 1, 2 та 3 відповідні компетентні органи можуть за спільною згодою:

(a) виключити будь-якого суб’єкта при розрахунку співвідношень у випадках, зазначених у статті 6(5), крім випадків, коли суб’єкт перемістився з держави-члена до третьої країни та існують докази того, що суб’єкт змінив місце свого розташування для уникнення регулювання;

(b) враховувати дотримання порогових значень, передбачених у параграфах 1 та 2, протягом трьох років поспіль, щоб уникнути раптових змін режиму, та нехтувати таким дотриманням, якщо у структурі групи відбулися значні зміни;

(c) виключити одну або декілька часток участі у меншому секторі, якщо такі частки участі є вирішальними для ідентифікації фінансового конгломерату та разом становлять незначний інтерес для цілей додаткового нагляду.

Якщо фінансовий конгломерат ідентифіковано відповідно до параграфів 1, 2 та 3, рішення, зазначені в першому підпараграфі цього параграфа, ухвалюють на основі пропозиції координатора такого фінансового конгломерату.

5. Для застосування параграфів 1 та 2 відповідні компетентні органи можуть у виняткових випадках та за спільною згодою замінити критерій на основі загального балансу одним або декількома перерахованими далі параметрами або додати один або декілька з цих параметрів, якщо вони вважають, що ці параметри мають особливе значення для цілей додаткового нагляду згідно з цією Директивою: структура доходу, позабалансова діяльність, сукупні активи в управлінні.

6. Для застосування параграфів 1 та 2, якщо співвідношення, згадані в цих параграфах, зменшуються до нижче 40% та 10% відповідно для конгломератів, які вже є предметом додаткового нагляду, протягом наступних трьох років застосовуватимуться нижчі співвідношення 35% та 8% відповідно для уникнення раптових змін режиму.

Аналогічно для застосування параграфа 3, якщо загальний баланс найменшого фінансового сектора в групі зменшується до нижче 6 мільярдів євро для конгломератів, які вже є предметом додаткового нагляду, протягом наступних трьох років застосовуватимуться нижчий показник на рівні 5 мільярдів євро для уникнення раптових змін режиму.

Протягом періоду, зазначеного в цьому параграфі, координатор може, за згодою інших відповідних компетентних органів, ухвалити рішення про припинення застосування нижчих співвідношень або нижчої суми, що зазначені в цьому параграфі.

7. Розрахунок, зазначений у цій статті, стосовно балансу виконують на основі агрегованого загального балансу суб’єктів групи згідно з їхньою річною звітністю. Для цілей такого розрахунку компанії, в яких утримується частка участі, враховують у частині суми їхнього загального балансу, що відповідає агрегованій пропорційній частці, яку утримує група. Однак якщо доступна консолідована звітність, її використовують замість агрегованої звітності.

Вимоги до платоспроможності, зазначені в параграфах 2 та 3, розраховують відповідно до положень відповідних секторальних правил.

8. Європейський наглядовий орган (Європейський орган банківського нагляду (EBA)), утворений на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 (- 11) (EBA), європейський наглядовий орган (Європейський орган зі страхування і професійних пенсій), утворений на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1094/2010 (- 12) (EIOPA) та європейський наглядовий орган (Європейський орган із цінних паперів і ринків), утворений на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1095/2010 (- 13) (ESMA) (далі разом іменовані "ЄНО") через Спільний комітет ЄНО (Спільний комітет) видають спільні настанови, які мають на меті конвергенцію наглядових практик стосовно застосування параграфів 2, 3, 3a, 4 та 5 цієї статті.

9. Компетентні органи щорічно переоцінюють відмови від застосування додаткового нагляду та переглядають кількісні показники, визначені у цій статті, та проводять оцінювання на основі ризиків, застосовні до фінансових груп.

1. Компетентні органи, які авторизували регульованих суб’єктів, повинні на підставі статей 2, 3 та 5 ідентифікувати будь-яку групу, яка належить до сфери регулювання цієї Директиви.

Для цього:

- компетентні органи, які авторизували регульованих суб’єктів у складі групи, повинні тісно співпрацювати між собою,

- якщо компетентний орган вважає, що регульований суб’єкт, авторизований таким компетентним органом, є членом групи, яка може бути фінансовим конгломератом та яка ще не ідентифікована згідно з цією Директивою, компетентний орган повинен повідомити про таку думку інших причетних компетентних органів та Спільний комітет.

2. Координатор, призначений відповідно до статті 10, повинен поінформувати материнську компанію, яка очолює групу, або, за відсутності материнської компанії, регульованого суб’єкта з найбільшим загальним балансом у найважливішому фінансовому секторі групи про те, що групу ідентифіковано як фінансовий конгломерат, та про призначення координатора.

Координатор також повинен поінформувати компетентні органи, які авторизували регульованих суб’єктів у складі групи, компетентні органи держави-члена, в якій фінансова холдингова компанія змішаного типу має головний офіс, та Спільний комітет.

3. Спільний комітет повинен опублікувати та оновлювати на своєму вебсайті список фінансових конгломератів, визначений відповідно до статті 2(14). Така інформація повинна бути доступною за гіперпосиланням на кожному з вебсайтів ЄНО.

Назва кожного регульованого суб’єкта, згаданого у статті 1, який є частиною фінансового конгломерату, повинна бути внесена до списку, який Спільний комітет повинен опублікувати та оновлювати на своєму вебсайті.

1. Без обмеження положень про нагляд, які містяться в секторальних правилах, держави-члени передбачають додатковий нагляд за регульованими суб’єктами, згаданими у статті 1, тією мірою та в такий спосіб, які передбачені в цій Директиві.

2. Зазначені нижче регульовані суб’єкти є предметом додаткового нагляду на рівні фінансового конгломерату відповідно до статей 6-17:

(a) кожен регульований суб’єкт, який очолює фінансовий конгломерат;

(b) кожен регульований суб’єкт, материнська компанія якого є фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, яка має головний офіс у Союзі;

(c) кожен регульований суб’єкт, пов’язаний із іншим суб’єктом фінансового сектора відносинами в розумінні статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕС.

Якщо фінансовий конгломерат є підгрупою іншого фінансового конгломерату, яка відповідає вимогам першого підпараграфа, держави-члени можуть застосувати статті 6-17 лише до регульованих суб’єктів у складі такої групи, і будь-яке покликання в Директиві на терміни "група" та "фінансовий конгломерат" будуть розуміти, відповідно, як покликання на таку групу.

(b) Кожен регульований суб’єкт, який не є предметом додаткового нагляду відповідно до параграфа 2 та чия материнська компанія є регульованим суб’єктом або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу з головним офісом у третій країні, є предметом додаткового нагляду на рівні фінансового конгломерату тією мірою та в такий спосіб, які передбачені у статті 18.

4. Якщо особи утримують частки участі або мають зв’язки капіталу в одній або декількох регульованих суб’єктах чи мають значний вплив на таких суб’єктів за відсутності часток участі або зв’язків капіталу, крім випадків, зазначених у параграфах 2 та 3, відповідні компетентні органи повинні за спільною згодою та відповідно до національного права визначити, чи та якою мірою здійснювати додатковий нагляд за регульованими суб’єктами так, ніби вони становлять фінансовий конгломерат.

Щоб застосувати такий додатковий нагляд, принаймні один із суб’єктів повинен бути регульованим суб’єктом, зазначеним у статті 1, і повинні бути виконані умови, визначені у статті 2(14)(a)(ii) або (14)(b)(ii) та статті 2(14)(a)(iii) або (14)(b)(iii). Відповідні компетентні органи повинні ухвалити рішення з урахуванням цілей додаткового нагляду, передбачених цією Директивою.

Для цілей застосування першого підпараграфа до "кооперативних груп" компетентні органи повинні врахувати зобов’язання цих груп щодо публічного фінансування інших фінансових суб’єктів.

5. Без обмеження статті 13 здійснення додаткового нагляду на рівні фінансового конгломерату жодним чином не передбачає, що компетентні органи повинні окремо виконувати наглядову роль стосовно фінансових холдингових компаній змішаного типу, регульованих суб’єктів із третіх країн у складі фінансового конгломерату або нерегульованих суб’єктів у складі фінансового конгломерату.

1. Без обмеження секторальних правил додатковий нагляд за достатністю капіталу регульованих суб’єктів у складі фінансового конгломерату здійснюють згідно з правилами, встановленими у статті 9(2)-(5), у секції 3 цієї глави та в додатку I.

2. Держави-члени повинні вимагати від регульованих суб’єктів у складі фінансового конгломерату забезпечити доступність власних коштів на рівні фінансового конгломерату в розмірі, який у будь-який момент часу принаймні відповідав би вимогам до достатності капіталу, розрахованим відповідно до додатка I.

Держави-члени повинні також вимагати від регульованих суб’єктів мати належні політики щодо достатності капіталу на рівні фінансового конгломерату.

Вимоги, зазначені в першому та другому підпараграфах, підлягають наглядовому контролю з боку координатора відповідно до секції 3.

Координатор повинен забезпечити, щоб розрахунок, зазначений у першому підпараграфі, виконували принаймні один раз на рік або регульовані суб’єкти, або фінансова холдингова компанія змішаного типу.

Результати розрахунку та відповідні дані для розрахунку подає координатору регульований суб’єкт у розумінні статті 1, який очолює фінансовий конгломерат, або, якщо фінансовий конгломерат не очолює регульований суб’єкт у розумінні статті 1, фінансова холдингова компанія змішаного типу або регульований суб’єкт у складі фінансового конгломерату, ідентифікований координатором за результатами консультації з іншими відповідними компетентними органами та з фінансовим конгломератом.

3. Для цілей розрахунку вимог до достатності капіталу, зазначених у першому підпараграфі параграфа 2, предмет додаткового нагляду відповідно до додатка І включає такі суб’єкти:

(a) кредитну установу, фінансову установу або компанію з надання допоміжних послуг;

(b) страхову компанію, перестрахову компанію або страхову холдингову компанію;

(c) інвестиційну фірму;

(d) фінансову холдингову компанію змішаного типу.

4. При розрахунку додаткових вимог до достатності капіталу для фінансового конгломерату з використанням методу 1 (консолідація звітності), зазначеного в додатку I до цієї Директиви, власні кошти та вимоги до платоспроможності суб’єктів у складі групи розраховують шляхом застосування відповідних секторальних правил до форми та рівня консолідації, які встановлені, зокрема, у статтях 133 та 134 Директиви 2006/48/ЄС та статті 221 Директиви 2009/138/ЄС.

При застосуванні методу 2 (вирахування та агрегування), зазначеного в додатку I, при розрахунку враховують пропорцію підписного капіталу, який прямо або непрямо утримує материнська компанія або компанія, яка утримає частку участі в іншому суб’єкті групи.

5. Координатор може вирішити не включати певного суб’єкта до предмету нагляду при розрахунку додаткових вимог до достатності капіталу в таких випадках:

(a) якщо суб’єкт розташований у третій країні, в якій існують правові перешкоди передаванню необхідної інформації, без обмеження секторальних правил стосовно обов’язку компетентних органів відмовити в авторизації у випадку неможливості ефективного виконання ними своїх наглядових функцій;

(b) якщо суб’єкт становить незначний інтерес для цілей додаткового нагляду за регульованими суб’єктами у складі фінансового конгломерату;

(b) якщо включення суб’єкта було би недоцільним або оманливим із точки зору цілей додаткового нагляду.

Однак якщо декілька суб’єктів підлягають виключенню згідно з пунктом (b) першого підпараграфа, їх, тим не менше, включають, якщо разом вони становлять інтерес, який не є незначним.

У випадку, зазначеному в пункті (c) першого підпараграфа, координатор повинен, крім як у випадку надзвичайної ситуації, проконсультуватися з іншими відповідними компетентними органами, перш ніж ухвалити рішення.

Якщо координатор не включає регульованого суб’єкта в предмет нагляду на одній із підстав, передбачених у пунктах (b) та (c) першого підпараграфа, компетентні органи держави-члена, в якій такий суб’єкт розташований, можуть запитати в суб’єкта, який очолює фінансовий конгломерат, інформацію, яка може сприяти здійсненню ними нагляду за регульованим суб’єктом.

1. Без обмеження секторальних правил додатковий нагляд за концентрацією ризиків у регульованих суб’єктах у складі фінансового конгломерату здійснюють згідно з правилами, встановленими у статті 9(2)-(4), у секції 3 цієї глави та в додатку II.

2. Держави-члени повинні вимагати від регульованих суб’єктів або фінансових холдингових компаній змішаного типу звітувати координатору регулярно та принаймні щорічно про будь-яку значну концентрацію ризиків на рівні фінансового конгломерату згідно з правилами, встановленими в цій статті та в додатку II. Необхідну інформацію подає координатору регульований суб’єкт у розумінні статті 1, який очолює фінансовий конгломерат, або, якщо фінансовий конгломерат не очолює регульований суб’єкт у розумінні статті 1, фінансова холдингова компанія змішаного типу або регульований суб’єкт у складі фінансового конгломерату, ідентифікований координатором за результатами консультації з іншими відповідними компетентними органами та з фінансовим конгломератом.

Такі концентрації ризиків підлягають наглядовому контролю з боку координатора відповідно до секції 3.

3. До подальшого узгодження законодавства Союзу держави-члени можуть встановлювати кількісні ліміти, дозволяти своїм компетентним органам встановлювати кількісні ліміти або ухвалювати інші наглядові заходи, які би сприяли досягненню цілей додаткового нагляду, стосовно будь-якої концентрації ризиків на рівні фінансового конгломерату.

4. Якщо фінансовий конгломерат очолює фінансова холдингова компанія змішаного типу, секторальні правила стосовно концентрації ризиків найважливішого фінансового сектора у фінансовому конгломераті, якщо такі існують, застосовують до такого сектора в цілому, включно з фінансовою холдинговою компанією змішаного типу.

5. ЄНО повинен через Спільний комітет видати спільні настанови, які мають на меті конвергенцію наглядових практик стосовно застосування додаткового нагляду за концентрацією ризиків, як передбачено в параграфах 1-4 цієї статті. Для уникнення дублювання такі настанови повинні забезпечити узгодження застосування наглядових інструментів, передбачених у цій статті, із застосуванням статей 106-118 Директиви 2006/48/ЄС та статті 244 Директиви 2009/138/ЄС. Вони повинні видати спеціальні спільні настанови щодо застосування параграфів 1-4 цієї статті до участі у фінансовому конгломераті у випадках, коли положення національного корпоративного права перешкоджають застосуванню статті 14(2) цієї Директиви.

1. Без обмеження секторальних правил додатковий нагляд за внутрішньогруповими операціями регульованих суб’єктів у складі фінансового конгломерату здійснюють згідно з правилами, встановленими у статті 9(2)-(4), у секції 3 цієї глави та в додатку II.

2. Держави-члени повинні вимагати від регульованих суб’єктів або фінансових холдингових компаній змішаного типу звітувати координатору регулярно та принаймні щорічно про всі значні внутрішньогрупові операції регульованих суб’єктів у складі фінансового конгломерату згідно з правилами, встановленими в цій статті та в додатку II. За відсутності визначення порогових значень, згаданих в останньому реченні першого параграфа додатка II, припускають, що внутрішньогрупова операція є значною, якщо її сума перевищує принаймні 5% від загальної суми вимог до достатності капіталу на рівні фінансового конгломерату.

Необхідну інформацію подає координатору регульований суб’єкт у розумінні статті 1, який очолює фінансовий конгломерат, або, якщо фінансовий конгломерат не очолює регульований суб’єкт у розумінні статті 1, фінансова холдингова компанія змішаного типу або регульований суб’єкт у складі фінансового конгломерату, ідентифікований координатором за результатами консультації з іншими відповідними компетентними органами та з фінансовим конгломератом.

Внутрішньогрупові операції підлягають наглядовому контролю з боку координатора.

3. До подальшого узгодження законодавства Союзу держави-члени можуть встановлювати кількісні ліміти та якісні вимоги, дозволяти своїм компетентним органам встановлювати кількісні ліміти чи якісні вимоги або ухвалювати інші наглядові заходи, які би сприяли досягненню цілей додаткового нагляду, стосовно внутрішньогрупових операцій регульованих суб’єктів у межах фінансового конгломерату.

4. Якщо фінансовий конгломерат очолює фінансова холдингова компанія змішаного типу, секторальні правила стосовно внутрішньогрупових операцій найважливішого фінансового сектора у фінансовому конгломераті застосовують до такого сектора в цілому, включно з фінансовою холдинговою компанією змішаного типу.

5. ЄНО повинен через Спільний комітет видати спільні настанови, які мають на меті конвергенцію наглядових практик стосовно застосування додаткового нагляду за внутрішньогруповими операціями, як передбачено в параграфах 1-4 цієї статті. Для уникнення дублювання такі настанови повинні забезпечити узгодження застосування наглядових інструментів, передбачених у цій статті, із застосуванням статті 245 Директиви 2009/138/ЄС. Вони повинні видати спеціальні спільні настанови щодо застосування параграфів 1-4 цієї статті до участі у фінансовому конгломераті у випадках, коли положення національного корпоративного права перешкоджають застосуванню статті 14(2) цієї Директиви.

1. Держави-члени повинні вимагати від регульованих суб’єктів мати на рівні фінансового конгломерату належні процеси управління ризиками та механізми внутрішнього контролю, включно з ефективними адміністративними процедурами та процедурами бухгалтерського обліку.

2. Процеси управління ризиками включають:

(a) ефективне керівництво та управління із затвердженням та періодичним переглядом стратегій і політик відповідними керівними органами на рівні фінансового конгломерату з урахуванням усіх прийнятих на себе ризиків;

(b) належні політики щодо достатності капіталу для передбачення впливу їхньої бізнес-стратегії на профіль ризиків та вимоги до капіталу, визначені відповідно до статті 6 та додатка І;

(c) належні процедури для забезпечення належної інтеграції своїх систем моніторингу ризиків у свої організації та вжиття всіх заходів для забезпечення узгодженості систем, упроваджених у всіх компаніях, які є предметом додаткового нагляду, для можливості вимірювання, моніторингу та контролю ризиків на рівні фінансового конгломерату;

(d) запроваджені інструменти для сприяння і розвитку, за потреби, належних механізмів і планів відновлення та врегулювання. Такі інструменти повинні регулярно оновлювати.

3. Механізми внутрішнього контролю включають:

(a) належні механізми стосовно достатності капіталу для виявлення та вимірювання всіх значних виниклих ризиків та для належного співвідношення власних коштів із ризиками;

(b) ефективні процедури звітування та бухгалтерської звітності для виявлення, вимірювання, моніторингу та контролю внутрішньогрупових операцій та концентрації ризиків.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у всіх компаніях, які є предметом додаткового нагляду відповідно до статті 5, були належні механізми внутрішнього контролю для генерування будь-яких даних та інформації, які були би релевантними для цілей додаткового нагляду.

Держави-члени повинні вимагати від регульованих суб’єктів на рівні фінансового конгломерату регулярного надання своєму компетентному органу даних про свою організаційно-правову форму, структуру управління та організаційну структуру, включно з усіма регульованими суб’єктами, нерегульованими дочірніми компаніями та істотними філіями.

Держави-члени повинні вимагати від регульованих суб’єктів щорічно публічно розкривати на рівні фінансового конгломерату, або в повному обсязі, або шляхом покликання на еквівалентну інформацію, опис їхньої організаційно-правової форми, структури управління та організаційної структури.

5. Процеси та механізми, згадані в параграфах 1-4, є предметом додаткового нагляду з боку координатора.

6. Компетентні органи повинні узгодити застосування додаткового нагляду за механізмами внутрішнього контролю та процесами управління ризиками, які передбачені в цій статті, з процесами наглядового контролю, передбаченими статтею 124 Директиви 2006/48/ЄС та статтею 248 Директиви 2009/138/ЄС. Для цього ЄНО через Спільний комітет повинні видати спільні настанови, які мають на меті конвергенцію наглядових практик стосовно застосування додаткового нагляду за механізмами внутрішнього контролю та процесами управління ризиками, які передбачені в цій статті, а також про узгодження процесів наглядового контролю, передбачених статтею 124 Директиви 2006/48/ЄС та статтею 248 Директиви 2009/138/ЄС. Вони повинні видати спеціальні спільні настанови щодо застосування цієї статті до участі у фінансовому конгломераті у випадках, коли положення національного корпоративного права перешкоджають застосуванню статті 14(2) цієї Директиви.

Спільний комітет повинен відповідно до статті 56 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно забезпечувати узгоджений міжсекторальний і транскордонний нагляд та дотримання законодавства Союзу.

1. Держави-члени можуть вимагати від координатора забезпечити належне та регулярне стрес-тестування фінансових конгломератів. Вони повинні вимагати від відповідних компетентних органів повної співпраці з координатором.

2. Для цілей стрес-тестування на рівні Союзу ЄНО може через Спільний комітет та у співпраці з Європейською Радою із схемних ризиків, утвореною на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1092/2010 від 24 листопада 2010 року про макропруденційний нагляд Європейського Союзу за фінансовою системою та заснування Європейської Ради із схемних ризиків (- 14), розробити додаткові параметри, які би враховували конкретні ризики, пов’язані з фінансовими конгломератами, відповідно до Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010. Координатор повинен повідомляти Спільний комітет про результати стрес-тестів.

1. Щоб забезпечити належний додатковий нагляд за регульованими суб’єктами у фінансовому конгломераті, повинен бути призначений єдиний координатор, відповідальний за координацію та здійснення додаткового нагляду, з-поміж компетентних органів відповідних держав-членів, включно з державами-членами, в яких розташований головний офіс фінансової холдингової компанії змішаного типу. Інформацію про координатора публікують на вебсайті Спільного комітету.

2. Призначення повинне бути основане на таких критеріях:

(a) якщо фінансовий конгломерат очолює регульований суб’єкт, завдання координатора виконує компетентний орган, який авторизував регульований суб’єкт згідно з відповідними секторальними правилами;

(a) якщо фінансовий конгломерат не очолює регульований суб’єкт, завдання координатора виконує компетентний орган, визначений згідно з такими принципами:

(i) якщо материнською компанією регульованого суб’єкта є фінансова холдингова компанія змішаного типу, завдання координатора виконує компетентний орган, який авторизував регульований суб’єкт згідно з відповідними секторальними правилами;

(ii) якщо одна й та сама фінансова холдингова компанія змішаного типу є материнською компанією принаймні двох регульованих суб’єктів, які мають зареєстрований офіс у межах Союзу, і один із таких суб’єктів авторизований у державі-члені, в якій така фінансова холдингова компанія змішаного типу має головний офіс, завдання координатора виконує компетентний орган регульованого суб’єкта, авторизованого в такій державі-члені.

Якщо декілька регульованих суб’єктів, які є активними в різних фінансових секторах, авторизовано у державі-члені, в якій фінансова холдингова компанія змішаного типу має головний офіс, завдання координатора виконує компетентний орган регульованого суб’єкта, який є активним у найважливішому фінансовому секторі.

Якщо фінансовий конгломерат очолюють декілька фінансових холдингових компаній змішаного типу з головним офісом у різних державах-членах, і в кожній із цих держав-членів є регульований суб’єкт, завдання координатора виконує компетентний орган регульованого суб’єкта з найбільшим загальним балансом, якщо такі суб’єкти належать до одного й того самого фінансового сектора, або компетентний орган регульованого суб’єкта в найважливішому фінансовому секторі;

(ii) якщо одна й та сама фінансова холдингова компанія змішаного типу є материнською компанією принаймні двох регульованих осуб’єктів, які мають зареєстрований офіс у межах Союзу, і жоден із таких суб’єктів не авторизований у державі-члені, в якій така фінансова холдингова компанія змішаного типу має головний офіс, завдання координатора виконує компетентний орган, який авторизував регульований суб’єкт із найбільшим загальним балансом у найважливішому фінансовому секторі;

(iv) якщо фінансовий конгломерат є групою без материнської компанії на чолі або в будь-якому іншому випадку завдання координатора виконує компетентний орган, який авторизував регульований суб’єкт із найбільшим загальним балансом у найважливішому фінансовому секторі.

3. В окремих випадках відповідні компетентні органи можуть за спільною згодою відмовитися від критеріїв, згаданих у параграфі 2, якщо їх застосування було би недоцільним з огляду на структуру конгломерату та відносну важливість його діяльності в різних країнах, та призначити координатором інший компетентний орган. У таких випадках, перш ніж ухвалити рішення, компетентні органи повинні надати конгломерату можливість висловити власну думку з приводу такого рішення.

1. Завдання, які повинен виконувати координатор стосовно додаткового нагляду, включають:

(a) координацію збирання та поширення релевантної або суттєвої інформації на постійній основі та в надзвичайних ситуаціях, у тому числі поширення інформації, яка є важливою для виконання компетентним органом завдання з нагляду згідно із секторальними правилами;

(b) наглядовий контроль та оцінювання фінансової ситуації фінансового конгломерату;

(c) оцінювання відповідності правилам щодо достатності капіталу, відповідності концентрації ризиків та внутрішньогрупових операцій, як визначено у статтях 6, 7 та 8;

(d) оцінювання структури, організації та системи внутрішнього контролю фінансового конгломерату, як визначено у статті 9;

(e) планування та координація наглядової діяльності на постійній основі та в надзвичайних ситуаціях у співпраці з відповідними залученими компетентними органами;

(f) інші завдання, заходи та рішення, які доручено координатору згідно з цією Директивою або які випливають із застосування цієї Директиви.

Щоб сприяти додатковому нагляду та запровадити додатковий нагляд на широкій правовій основі, координатор та інші відповідні компетентні органи, а також, за необхідності, інші причетні компетентні органи повинні мати інструменти координування. Інструменти координування можуть покладати додаткові завдання на координатора та визначати процедури для процесу вироблення й ухвалення рішень серед відповідних компетентних органів, згаданих у статтях 3 та 4, статті 5(4), статті 6, статті 12(2) та статей 16 та 18, а також для співпраці з іншими компетентними органами.

Відповідно до статті 8 та процедури, визначеної у статті 56 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010 відповідно, ЄНО через Спільний комітет повинен розробити настанови, які мають на меті конвергенцію наглядових практик стосовно узгодження інструментів координування нагляду відповідно до статті 131a Директиви 2006/48/ЄС та статті 248(4) Директиви 2009/138/ЄС.

2. Якщо координатор потребує інформації, яку вже надано іншому компетентному органу згідно із секторальними правилами, йому слід звернутися до такого органу, коли це можливо, щоб попередити дублювання звітності, подаваної різним органам, залученим до нагляду.

3. Без обмеження можливості делегування окремих наглядових компетенцій та обов’язків, передбачених законодавчими актами Союзу, присутність координатора, якому доручено виконання конкретних завдань із додаткового нагляду за регульованими суб’єктами у складі фінансового конгломерату, не впливає на завдання й обов’язки компетентних органів, передбачені секторальними правилами.

4. Необхідна співпраця згідно з цією секцією та виконання завдань, перерахованих у параграфах 1, 2 та 3 цієї статті та у статті 12, а також, з огляду на вимоги до конфіденційності та право Союзу, належна координація та співпраця з відповідними наглядовими органами третьої країни, залежно від випадку, відбуваються через колегії, утворені згідно зі статтею 131a Директиви 2006/48/ЄС або статтею 248(2) Директиви 2009/138/ЄС.

Інструменти координації, зазначені в другому підпараграфі параграфа 1, окремо відображають у письмових інструментах щодо координації, ухвалених відповідно до статті 131 Директиви 2006/48/ЄС або статті 248 Директиви 2009/138/ЄС. Координатор як голова колегії, утвореної відповідно до статті 131a Директиви 2006/48/ЄС або статті 248(2) Директиви 2009/138/ЄС, вирішує, які інші компетентні органи беруть участь у засіданні або в будь-якій діяльності такої колегії.

1. Компетентні органи, відповідальні за нагляд за регульованими суб’єктами у складі фінансового конгломерату, та компетентний орган, призначений координатором такого фінансового конгломерату, повинні тісно співпрацювати між собою. Без обмеження своїх відповідних обов’язків, визначених у секторальних правилах, ці органи, незалежно від того, чи мають вони осідок у тій самій державі-члені, повинні надавати один одному будь-яку інформацію, яка є суттєвою або релевантною для виконання наглядових завдань інших органів відповідно до секторальних правил та цієї Директиви. У зв’язку з цим компетентні органи та координатор повинні повідомляти за запитом всю релевантну інформацію та повинні повідомляти з власної ініціативи всю суттєву інформацію.

Така співпраця повинна передбачати принаймні збирання інформації та обмін інформацією стосовно такого:

(a) організаційно-правова форма, структура управління та організаційна структура групи, у тому числі всі регульовані суб’єкти, нерегульовані дочірні компанії та істотні філії, що належать до фінансового конгломерату, утримувачі істотних часток участі на кінцевому материнському рівні, а також компетентні органи, відповідальні за нагляд за регульованими суб’єктами у складі групи;

(b) стратегічні політики фінансового конгломерату;

(c) фінансова ситуація фінансового конгломерату, зокрема щодо достатності капіталу, внутрішньогрупових операцій, концентрації ризиків та прибутковості;

(d) основні акціонери та управління фінансового конгломерату;

(e) організація, управління ризиками та системи внутрішнього контролю на рівні фінансового конгломерату;

(f) процедури зі збирання інформації від суб’єктів у складі фінансового конгломерату та верифікації такої інформації;

(g) несприятливі зміни в регульованих суб’єктах або в інших суб’єктах у складі фінансового конгломерату, які можуть серйозно вплинути на регульовані суб’єкти;

(h) значні санкції та виняткові заходи, вжиті компетентними органами згідно із секторальними правилами або цією Директивою.

Компетентні органи також можуть обмінюватися з перерахованими далі органами інформацією, яка може бути потрібною для виконання їхніх відповідних завдань, стосовно регульованих суб’єктів у складі фінансового конгломерату згідно з положеннями, встановленими в секторальних правилах: центральні банки, Європейська система центральних банків, Європейський центральний банк та Європейська рада із схемних ризиків, - згідно зі статтею 15 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1092/2010 від 24 листопада 2010 року про макропруденційний нагляд Європейського Союзу за фінансовою системою та заснування Європейської Ради із схемних ризиків (- 15).

2. Без обмеження своїх відповідних обов’язків, визначених секторальними правилами, причетні компетентні органи, перш ніж ухвалити рішення, консультуються між собою стосовно зазначених нижче питань, якщо такі рішення є важливими для виконання інших наглядових завдань компетентних органів:

(a) зміни у структурі акціонерів, організаційній структурі або структурі управління регульованих суб’єктів у складі фінансового конгломерату, які вимагають схвалення або авторизації з боку компетентних органів;