Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС від 25 листопада 2009 року про започаткування та ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування (Платоспроможність II) (нова редакція)

Держави-члени розташування головного офісу повинні забезпечити, щоб співстраховики вели статистичні дані, що відображають обсяг операцій співстрахування у Співтоваристві, у яких вони беруть участь, а також залучених держав-членів.

У разі ліквідації страхової компанії зобов’язання, які виникають з участі в договорах співстрахування у Співтоваристві, повинні бути виконані так само, як зобов’язання, які виникають з інших договорів страхування такої компанії, незалежно від громадянства застрахованих осіб і вигодонабувачів.

Для цілей імплементації цієї секції наглядові органи держав-членів повинні, у рамках співпраці, зазначеної в секції 5 глави IV розділу I, надавати один одному всю необхідну інформацію.

Комісія та наглядові органи держав-членів повинні тісно співпрацювати для цілей вивчення будь-яких труднощів, які можуть виникнути в ході імплементації цієї секції.

У ході такої співпраці вони повинні, зокрема, розглянути будь-які практики, які можуть свідчити, що страхова компанія-лідер не бере на себе роль лідера в рамках практики співстрахування або що ризики явно не вимагають участі двох або більше страховиків у їх покритті.

Держави-члени можуть передбачити положення щодо асистансу для осіб, що потрапили у скрутне становище за обставин, які відмінні від зазначених у статті 2(2), відповідно до цієї Директиви.

Якщо держава-член передбачає такі положення, вона повинна розглядати відповідну діяльність як таку, що належить до класу 18 у частині A додатка I.

Другий параграф жодним чином не впливає на можливості класифікації, встановлені в додатку I для видів діяльності, які явно належать до інших класів.

1. Ця секція застосовується до страхування судових витрат, зазначеного у класі 17 у частині A додатка I, згідно з яким страхова компанія в обмін на сплату страхової премії зобов’язується оплатити витрати, пов’язані із судовим провадженням, і надати інші послуги, прямо пов’язані зі страховим покриттям, зокрема:

(a) забезпечення відшкодування збитків, шкоди або тілесного ушкодження застрахованої особи шляхом позасудового врегулювання або в рамках цивільного чи кримінального провадження;

(b) захист або представництво інтересів застрахованої особи в цивільному, кримінальному, адміністративному або іншому провадженні чи у зв’язку із будь-яким позовом, поданим проти такої особи.

2. Ця секція не застосовується до будь-чого з указаного нижче:

(a) страхування судових витрат, якщо таке страхування стосується спорів або ризиків, які виникають з або у зв’язку з використанням морських суден.

(b) діяльність, що здійснюється страховою компанією, яка забезпечує покриття цивільно-правової відповідальності з метою захисту або представництва інтересів застрахованої особи у зв’язку з будь-яким тілесним ушкодженням або провадженням, якщо така діяльність одночасно здійснюється у власних інтересах такої страхової компанії в рамках такого покриття;

(c) у разі ухвалення державою-членом відповідного рішення - діяльність зі страхування судових витрат, що здійснюється будь-яким страховиком-асистансом і відповідає таким умовам:

(i) відповідна діяльність здійснюється в державі-члені, іншій ніж держава-член постійного проживання застрахованої особи;

(ii) відповідна діяльність передбачена договором, який покриває виключно асистанс, що надається особам, які потрапили у скрутне становище під час подорожі, перебуваючи далеко від дому або постійного місця проживання.

Для цілей пункту (c) першого підпараграфа в договорі необхідно чітко вказати, що відповідне покриття обмежується обставинами, зазначеними у вказаному пункті, і є додатковим до асистансу.

Покриття судових витрат повинне регулюватися договором, який є окремим від договору, складеного для інших класів страхування, або окремим розділом єдиного страхового поліса, у якому вказані характер покриття судових витрат та, на вимогу держави-члена, сума відповідної страхової премії.

1. Держава-член розташування головного офісу повинна забезпечити, щоб страхова компанія прийняла, згідно з варіантом, вибраним державою-членом, або за власним вибором, якщо це погоджено державою-членом, принаймні один із методів управління вимогами, визначених у параграфах 2, 3 і 4.

Незалежно від вибраного рішення, інтереси осіб із покриттям судових витрат вважаються такими, що мають еквівалентний ступінь захисту згідно із цією секцією.

2. Страхові компанії повинні забезпечити, щоб жоден працівник, що займається управлінням вимогами щодо судових витрат або наданням юридичних консультацій щодо них, одночасно здійснював аналогічну діяльність в іншій компанії, яка має фінансові, комерційні або адміністративні зв’язки з першою страховою компанією та здійснює діяльність, яка належить до одного або більше класів страхування, визначених у додатку I.

Композитні страхові компанії повинні забезпечити, щоб жоден працівник, який займається управлінням вимогами щодо судових витрат або наданням юридичних консультацій щодо них, одночасно здійснював аналогічну діяльність, пов’язану з іншим класом страхування, що його здійснюють такі компанії.

3. Страхова компанія повинна доручати управління вимогами в рамках страхування судових витрат компанії, яка є окремою юридичною особою. Така компанія повинна бути вказана в окремому договорі або в окремому розділі, зазначеному у статті 199.

Якщо компанія, яка є окремою юридичною особою, має зв’язки з іншою страховою компанією, що здійснює один або більше класів страхування, зазначених у частині A додатка I, працівники компанії, що є окремою юридичною особою, які займаються управлінням вимогами або наданням юридичних консультацій у зв’язку з таким управлінням, не повинні одночасно здійснювати таку саму або подібну діяльність у такій іншій страховій компанії. Держави-члени можуть встановлювати такі самі вимоги для членів адміністративного, управлінського або наглядового органу.

4. У договорі має бути передбачено, що застраховані особи можуть доручити ведення справи адвокату за власним вибором або, тією мірою, якою це дозволено національним правом, будь-які іншій особі з належною кваліфікацією з моменту пред’явлення такими застрахованими особами вимоги за таким договором.

1. У будь-якому договорі страхування судових витрат необхідно чітко передбачити такі положення:

(a) у разі звернення до адвоката або іншої особи з належною кваліфікацією згідно з національним правом із метою захисту, представництва або здійснення дій в інтересах застрахованої особи у випадку тілесного ушкодження або провадження така застрахована особа має право на вільний вибір такого адвоката або іншої особи;

(b) застрахована особа може вільно вибирати адвоката або, за власним вибором і тією мірою, якою це дозволено національним правом, будь-яку іншу особу з належною кваліфікацією для здійснення дій у її інтересах у разі виникнення конфлікту інтересів.

2. Для цілей цієї секції "адвокат" означає будь-яку особу, що має право займатися професійною діяльністю за одним із напрямів, встановлених у Директиві Ради 77/249/ЄЕС від 22 березня 1977 року про сприяння юристам у ефективному здійсненні права на свободу надання послуг (- 13).

1. Держава-член може передбачити виняток зі статті 201(1) для страхування судових витрат у разі виконання всіх таких умов:

(a) страхування обмежується випадками, що виникають внаслідок використання дорожніх транспортних засобів на території відповідної держави-члена;

(b) страхування пов’язане з договором про надання асистансу у випадку поломки дорожнього транспортного засобу або дорожньо-транспортної пригоди з його участю;

(c) ні страхова компанія, що здійснює страхування судових витрат, ні страховик-асистанс не здійснює страхування відповідальності будь-якого класу;

(d) вжито заходів, щоб юридичні консультації та представництво інтересів кожної зі сторін у спорі здійснювалися повністю незалежними адвокатами, якщо такі сторони застраховані від судових витрат однією страховою компанією.

2. Виняток, передбачений у параграфі 1, не впливає на застосування статті 200.

Держави-члени повинні, з метою врегулювання будь-якого спору між страховою компанією, що здійснює страхування судових витрат, і застрахованою особою та без обмеження права на оскарження в судовому органі, яке може бути передбачене національним правом, передбачити арбітраж або будь-які процедури, які забезпечують порівнянні гарантії об’єктивності.

У договорі страхування повинне бути передбачене право застрахованої особи на застосування таких процедур.

У разі виникнення конфлікту інтересів або розбіжностей у зв’язку з врегулюванням спору страховик судових витрат або, у відповідних випадках, відділ врегулювання вимог повинен повідомити застраховану особу про право, зазначене у статті 201(1), і про можливість застосування процедури, зазначеної у статті 203.

Держав-члени повинні скасувати всі положення, які забороняють страховій компанії одночасне здійснення на їхній території страхування судових витрат та інших класів страхування.

1. Держави-члени, у яких договори, що покривають ризики, віднесені до класу 2 у частині A додатка I, слугують частковою або повною альтернативою покриттю ризиків для здоров’я, яке надається встановленою законом системою соціального забезпечення, можуть вимагати, щоб:

(a) такі договори відповідали особливим правовим положенням, ухваленим відповідною державою-членом для захисту загального блага в рамках відповідного класу страхування;

(b) загальні та спеціальні умови такого страхування були повідомлені наглядовим органам відповідної держави-члена перед застосуванням.

2. Держави-члени можуть вимагати, щоб система медичного страхування, зазначена в параграфі 1, працювала на технічній основі, подібній до страхування життя, у разі виконання всіх таких умов:

(a) сплачені премії розраховують на основі таблиць захворюваності та інших статистичних даних, релевантних для держави-члена розташування ризику, згідно з математичними методами, які використовуються у сфері страхування;

(b) сформовано резерв на збільшення віку;

(c) страховик може скасувати договір тільки протягом фіксованого періоду, визначеного державою-членом розташування ризику;

(d) договором передбачена можливість підвищення розміру страхових премій або зниження розміру платежів навіть для чинних договорів;

(e) договором передбачено, що володільці страхових полісів можуть замінити їхній наявний договір новим договором, що відповідає параграфу 1, який пропонується тією самою страховою компанією або тією самою філією, з урахуванням набутих ними прав.

У випадку, зазначеному в пункті (e) першого підпараграфа, необхідно враховувати резерв на збільшення віку і проведення нового медичного обстеження може вимагатися тільки для збільшення покриття.

Наглядові органи відповідної держави-члена повинні публікувати таблиці захворюваності та інші релевантні статистичні дані, зазначені в пункті (a) першого підпараграфа, і передавати їх наглядовим органам держави-члена розташування головного офісу.

Страхові премії повинні бути достатніми, з огляду на обґрунтовані актуарні припущення, щоб страхові компанії могли виконати всі свої зобов’язання, беручи до уваги всі аспекти їхнього фінансового стану. Держава-член розташування головного офісу повинна вимагати повідомлення технічних основ для розрахування розміру страхових премій її наглядовим органам до розповсюдження продукту.

Третій і четвертий підпараграфи також застосовуються в разі внесення змін до наявних договорів.

Держави-члени можуть вимагати, щоб будь-яка страхова компанія, яка на власний ризик пропонує обов’язкове страхування від нещасних випадків на робочому місці на їхній території, дотримувалася особливих положень їхнього національного права щодо такого страхування, за винятком положень щодо фінансового нагляду, що є виключною відповідальністю держави-члена розташування головного офісу.

Держави-члени не повинні вимагати від страхових компаній, що здійснюють страхування життя, відступлення частини своєї діяльності з андеррайтингу, зазначеної у статті 2(3), організації або організаціям, визначеним у національному праві.

Страхові премії за новими видами страхування повинні бути достатніми, з точки зору обґрунтованих актуарних припущень, щоб дати змогу страховим компаніям, що здійснюють страхування життя, виконати їхні зобов’язання та, зокрема, сформувати достатні технічні резерви.

З цією метою можуть враховуватися всі аспекти фінансового стану страхової компанії, що здійснює страхування життя, за винятком надходжень від ресурсів, інших ніж страхові премії та отримані від них доходи, які надходять систематично та постійно таким чином, що в довгостроковій перспективі можуть поставити під загрозу платоспроможність відповідної компанії.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові та перестрахові компанії, які укладають договори обмеженого перестрахування або здійснюють дільність з обмеженого перестрахування, були здатні належним чином виявляти, вимірювати, здійснювати моніторинг, контролювати та звітувати про ризики, які виникають з таких договорів або діяльності.

2. Комісія може ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 301a, що уточнюють положення, зазначені в параграфі 1 цієї статті, стосовно моніторингу, управління та контролю ризиків, які виникають з обмеженого перестрахування.

3. Для цілей параграфів 1 і 2 обмежене перестрахування означає перестрахування, у рамках якого явні максимальні потенційні збитки, виражені як максимальний переданий економічний ризик, що виникає при передачі істотного андеррайтингового ризику та часового ризику, перевищують розмір страхової премії протягом усього строку дії договору на обмежену, але істотну суму, і при цьому присутня одна з указаних нижче ознак:

(a) явне та суттєве врахування вартості грошей у часі;

(b) наявність договірних положень для вирівнювання економічних результатів діяльності сторін із часом для досягнення цільової передачі ризику.

1. Держави-члени повинні дозволяти заснування на їхній території суб’єктів спеціального призначення за умови попереднього затвердження з боку наглядових органів.

2. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що визначають такі критерії для затвердження наглядовими органами:

(a) сфера дії авторизації;

(b) обов’язкові умови, які повинні бути вказані в усіх укладених договорах;

(c) вимоги щодо професійної придатності та добросовісності осіб, які керують діяльністю суб’єкта спеціального призначення, як зазначено у статті 42;

(d) вимоги щодо професійної придатності та добросовісності акціонерів або учасників, які мають істотну участь у суб’єкті спеціального призначення;

(e) надійні адміністративні процедури та процедури бухгалтерського обліку, належні механізми внутрішнього контролю та вимоги щодо управління ризиками;

(f) вимоги до бухгалтерського обліку, пруденційної та статистичної інформації;

(g) вимоги до платоспроможності.

2a. З метою забезпечення однакових умов застосування статті 211(1) та (2) EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур затвердження наглядовими органами для цілей заснування суб’єктів спеціального призначення, а також форматів і шаблонів, які повинні використовуватися для цілей пункту (f) параграфа 2.

EIOPA повинен надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 31 жовтня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

2b. З метою забезпечення однакових умов застосування статті 211(1) та (2) EIOPA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів щодо процедур співпраці та обміну інформацією між наглядовими органами у випадках, коли суб’єкт спеціального призначення, який приймає ризик від страхової або перестрахової компанії, заснований у державі-члені, іншій ніж держава-член, у якій авторизована страхова або перестрахова компанія.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

3. Суб’єкти спеціального призначення, авторизовані до 31 грудня 2015 року, підпадають під дію права держави-члена, яка надала авторизацію відповідному суб’єкту спеціального призначення. Однак нова діяльність, яку суб’єкт спеціального призначення розпочав здійснювати після зазначеної дати, підпадає під дію параграфів 1, 2 і 2a.

1. Для цілей цього розділу застосовують такі терміни та означення:

(a) "компанія-учасниця" означає компанію та материнську компанію чи іншу компанію, що володіє часткою участі, або компанію, пов’язану з іншою компанією, як визначено у статті 12(1) Директиви 83/349/ЄЕС;

(b) "пов’язана компанія" означає дочірню компанію або іншу компанію, часткою участі у якій володіє відповідна компанія, або компанію, пов’язану з іншою компанією, як визначено у статті 12(1) Директиви Ради 83/349/ЄЕС;

(c) "група" означає групу компаній, що:

(i) складається із компанії-учасниці, її дочірніх компаній та суб’єктів, у яких компанія-учасниця або її дочірні компанії володіють часткою, а також компаній, пов’язаних між собою відносинами, як визначено у статті 12(1) Директиви Ради 83/349/ЄЕС; або

(ii) заснована на встановленні, у договірному або іншому порядку, міцних і сталих фінансових відносин між такими компаніями і може включати взаємні асоціації або асоціації взаємного типу за умови, що:

- одна з таких компаній фактично здійснює, шляхом централізованої координації, домінуючий вплив на рішення, включно з фінансовими рішеннями, інших компаній, які входять до групи; та

- встановлення та припинення таких відносин для цілей цього розділу підлягає попередньому затвердженню органом нагляду за групою,

компанія, яка здійснює централізовану координацію, вважається материнською компанією, а інші компанії вважаються дочірніми компаніями;

(d) "орган нагляду за групою" означає наглядовий орган, який відповідає за нагляд за групою, як визначено згідно зі статтею 247;

(e) "колегія органів нагляду" означає постійну та одночасно гнучку структуру для співпраці, координації та сприяння у виробленні рішень стосовно нагляду за групою;

(f) "страхова холдингова компанія" означає материнську компанію, яка не є фінансовою холдинговою компанією змішаного типу і основна діяльність якої полягає в набутті та утриманні часток участі в дочірніх компаніях, де такі дочірні компанії є виключно або переважно страховими чи перестраховими компаніями або страховими чи перестраховими компаніями третіх країн і принаймні одна з таких дочірніх компаній є страховою або перестраховою компанією;

(g) "страхова холдингова компанія зі змішаною діяльністю" означає материнську компанію, іншу ніж страхова компанія, страхова компанія третьої країни, перестрахова компанія, перестрахова компанія третьої країни, страхова холдингова компанія або фінансова холдингова компанія змішаного типу, серед дочірніх компаній якої є принаймні одна страхова або перестрахова компанія;

(h) "фінансова холдингова компанія змішаного типу" означає фінансову холдингову компанію змішаного типу, як означено у статті 2(15) Директиви 2002/87/ЄС;

2. Для цілей цього розділу наглядові органи також повинні вважати материнською компанією будь-яку компанію, яка, на думку наглядових органів, фактично здійснює домінуючий вплив на іншу компанію.

Вони також повинні вважати дочірньою компанією будь-яку компанію, на яку, на думку наглядових органів, фактично здійснює домінуючий вплив материнська компанія.

Вони також повинні вважати участю пряме або опосередковане володіння правами голосу або капіталом компанії, на яку, на думку наглядових органів, фактично здійснюється істотний вплив.

1. Держави-члени повинні передбачити нагляд на рівні групи за страховими та перестраховими компаніями, які входять до групи, згідно із цим розділом.

Положення цієї Директиви, які встановлюють правила нагляду за страховими та перестраховими компаніями, в індивідуальному порядку продовжують застосовуватися до таких компаній, якщо в цьому розділі не передбачено інше.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб нагляд на рівні групи застосувався до:

(a) страхових або перестрахових компаній, які є компаніями-учасницями у принаймні одній страховій компанії, перестраховій компанії, страховій компанії третьої країни або перестраховій компанії третьої країни, згідно зі статтями 218-258;

(b) страхових або перестрахових компаній, материнська компанія яких є страховою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, головний офіс якої розташований у Союзі, згідно зі статтями 218-258;

(c) страхових або перестрахових компаній, материнська компанія яких є страховою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, головний офіс якої розташований у третій країні, або страховою чи перестраховою компанією третьої країни, згідно зі статтями 260-263;

(d) страхових або перестрахових компаній, материнська компанія яких є страховою холдинговою компанією зі змішаною діяльністю, згідно зі статтею 265.

3. У випадках, зазначених у пунктах (a) і (b) параграфа 2, якщо страхова або перестрахова компанія-учасниця або страхова холдингова компанія чи фінансова холдингова компанія змішаного типу, головний офіс якої розташований у Союзі, є компанією, яка пов’язана з або яка сама є регульованим суб’єктом або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, що підлягає додатковому нагляду згідно зі статтею 5(2) Директиви 2002/87/ЄС, орган нагляду за групою може, після консультацій з іншими відповідними наглядовими органами, вирішити не здійснювати нагляд за концентрацією ризику, зазначений у статті 244 цієї Директиви, нагляд за внутрішньогруповими операціями, зазначений у статті 245 цієї Директиви, або обидва види нагляду на рівні такої страхової або перестрахової компанії-учасниці чи такої страхової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу.

4. Якщо фінансова холдингова компанія змішаного типу підпадає під дію еквівалентних положень згідно із цією Директивою та Директивою 2002/87/ЄС, особливо в контексті ризик-орієнтованого нагляду, орган нагляду за групою може, після консультацій з іншими відповідними наглядовими органами, застосовувати до такої фінансової холдингової компанії змішаного типу тільки відповідні положення Директиви 2002/87/ЄС.

5. Якщо фінансова холдингова компанія змішаного типу підпадає під дію еквівалентних положень згідно з цією Директивою та згідно з Директивою 2006/48/ЄС, зокрема, у контексті ризик-орієнтованого нагляду, орган нагляду за групою може, за погодженням із органом, що здійснює консолідований нагляд у сфері банківських та інвестиційних послуг, застосовувати тільки положення Директиви стосовно найбільш значущого сектора, як визначено у статті 3(2) Директиви 2002/87/ЄС.

6. Орган нагляду за групою повинен інформувати європейський наглядовий орган (Європейський орган банківського нагляду), створений на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 (- 14) (EBA), і європейський наглядовий орган (Європейський орган зі страхування і професійних пенсій), створений на підставі Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1094/2010 (EIOPA) (- 15), про рішення, ухвалені згідно з параграфами 4 і 5. EBA, EIOPA та європейський наглядовий орган (Європейський орган з цінних паперів і ринків), створений на підставі Регламенту (ЄС) № 1095/2010 (- 16) (ESMA), повинні, через Спільний комітет європейських наглядових органів (далі - Спільний комітет), розробити настанови, спрямовані на конвергенцію наглядових практик, і повинні розробити проекти регуляторних технічних стандартів, які вони повинні подати до Комісії упродовж трьох років із моменту ухвалення таких настанов.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, Регламенту (ЄС) № 1094/2010 та Регламенту (ЄС) № 1095/2010, відповідно.

1. Здійснення нагляду за групою згідно зі статтею 213 не означає, що наглядові органи зобов’язані виконувати функцію нагляду стосовно окремо взятої страхової компанії третьої країни, перестрахової компанії третьої країни, страхової холдингової компанії, фінансової холдингової компанії змішаного типу або страхової холдингової компанії зі змішаною діяльністю, без обмеження статті 257, тією мірою, якою це стосується страхових холдингових компаній або фінансових холдингових компаній змішаного типу.

2. Орган нагляду за групою може в кожному конкретному випадку вирішити не включати компанію у сферу нагляду за групою, зазначений у статті 213, якщо:

(a) компанія розташована у третій країні, у якій існують правові перешкоди для передавання необхідної інформації, без обмеження положень статті 229;

(b) компанія, яка підлягає включенню, становить незначний інтерес з огляду на цілі нагляду за групою;

(c) якщо включення компанії є недоцільним або оманливим з огляду на цілі нагляду за групою.

Однак, якщо кілька окремо взятих компаній у складі тієї самої групи можуть бути виключені згідно з пунктом (b) першого підпараграфа, вони все одно повинні бути включені, якщо взяті разом вони не є незначущими.

Якщо орган нагляду за групою вважає, що страхова або перестрахова компанія не підлягає включенню у сферу нагляду за групою згідно з пунктами (b) або (c) першого підпараграфа, він повинен провести консультації з іншими відповідними наглядовими органами, перш ніж ухвалити рішення.

Якщо орган нагляду за групою не включає страхову або перестрахову компанію у сферу нагляду за групою згідно з пунктом (b) або (c) першого підпараграфа, наглядові органи держави-члена, у якій розташована така компанія, можуть звернутися до компанії, яка очолює групу, із запитом про отримання будь-якої інформації, що може сприяти здійсненню ними нагляду за відповідною страховою або перестраховою компанією.

1. Якщо страхова або перестрахова компанія-учасниця чи страхова холдингова компанія або фінансова холдингова компанія змішаного типу, зазначена у статті 213(2)(a) і (b), сама є дочірньою компанією іншої страхової або перестрахової компанії, іншої страхової холдингової компанії або іншої фінансової холдингової компанії змішаного типу, головний офіс якої розташований у Союзі, статті 218-258 застосовуються тільки на рівні кінцевої материнської страхової або перестрахової компанії, страхової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, головний офіс якої розташований у Союзі.

2. Якщо кінцева материнська страхова або перестрахова компанія, страхова холдингова компанія або фінансова холдингова компанія змішаного типу, головний офіс якої розташований у Союзі, як зазначено в параграфі 1, є дочірньою компанією компанії, яка підлягає додатковому нагляду згідно зі статтею 5(2) Директиви 2002/87/ЄС, орган нагляду за групою може, після консультацій з іншими відповідними наглядовими органами, вирішити не здійснювати нагляд за концентрацією ризику, зазначений у статті 244 цієї Директиви, нагляд за внутрішньогруповими операціями, зазначений у статті 245 цієї Директиви, або обидва види нагляду на рівні такої кінцевої материнської компанії.

1. Якщо страхова або перестрахова компанія-учасниця чи страхова холдингова компанія або фінансова холдингова компанія змішаного типу, головний офіс якої розташований у Союзі, зазначена у статті 213(2)(a) і (b), не має головного офісу в тій самій державі-члені, що й кінцева материнська компанія на рівні Союзу, зазначена у статті 215, держави-члени можуть дозволити їхнім наглядовим органам ухвалити рішення, після консультацій з органом нагляду за групою і такою кінцевою материнською компанією на рівні Союзу, про застосування нагляду за групою до кінцевої материнської страхової або перестрахової компанії, страхової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу на національному рівні.

У такому випадку наглядовий орган повинен пояснити своє рішення органу нагляду за групою та кінцевій материнській компанії на рівні Союзу. Орган нагляду за групою повинен повідомити про це колегію органів нагляду згідно зі статтею 248(1)(a).

Статті 218-258 застосовуються mutatis mutandis згідно з параграфами 2-6 цієї статті.

2. Наглядовий орган може обмежити нагляд за групою стосовно кінцевої материнської компанії на національному рівні до однієї або кількох секцій глави II.

3. Якщо наглядовий орган вирішить застосовувати до кінцевої материнської компанії на національному рівні секцію 1 глави II, вибір методу, зроблений згідно зі статтею 220 органом нагляду за групою стосовно кінцевої материнської компанії на рівні Співтовариства, зазначеної у статті 215, вважається вирішальним і застосовується наглядовим органом у відповідній державі-члені.

4. Якщо наглядовий орган вирішить застосувати до кінцевої материнської компанії на національному рівні секцію 1 глави II і якщо кінцева материнська компанія на рівні Співтовариства, зазначена у статті 215, отримала, згідно зі статтею 231 або 233(5), дозвіл на розрахування вимоги до капіталу платоспроможності на рівні групи, а також вимоги до капіталу платоспроможності для страхових і перестрахових компаній у складі групи на основі внутрішньої моделі, таке рішення вважається вирішальним і застосовується наглядовим органом у відповідній державі-члені.

У такій ситуації, якщо наглядовий орган вважає, що профіль ризику кінцевої материнської компанії на національному рівні суттєво відхиляється від внутрішньої моделі, затвердженої на рівні Співтовариства, і поки така компанія належним чином не усуне проблеми, які викликають занепокоєння наглядового органу, такий наглядовий орган може вирішити встановити для такої компанії надбавку на капітал до вимоги до капіталу платоспроможності на рівні групи, отриманої в результаті застосування такої моделі або, за виключних обставин, коли така надбавка на капітал є недоцільною, вимагати, щоб така компанія розраховувала вимогу до капіталу платоспроможності на рівні групи на основі стандартної формули.

Наглядовий орган повинен пояснити своє рішення компанії та органу нагляду за групою. Орган нагляду за групою повинен повідомити про це колегію органів нагляду згідно зі статтею 248(1)(a).

5. Якщо наглядовий орган вирішить застосовувати секцію 1 глави II до кінцевої материнської компанії на національному рівні, такій компанії не дозволяється подавати, згідно зі статтею 236 або 243, заяву про надання дозволу на застосування до будь-якої з її дочірніх компаній статей 238 і 239.

6. Якщо держави-члена дозволяють їхнім наглядовим органам ухвалювати рішення, зазначене в параграфі 1, вони повинні забезпечити неможливість ухвалення або продовження строку дії таких рішень, якщо кінцева материнська компанія на національному рівні є дочірньою компанією кінцевої материнської компанії на рівні Співтовариства, зазначеної у статті 215, і остання отримала, згідно зі статтею 237 або 243, дозвіл на застосування до такої дочірньої компанії статей 238 і 239.

7. Комісія може ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 301a, що уточнюють обставини, за яких може бути ухвалене рішення, зазначене в параграфі 1 цієї статті.

1. Якщо держави-члени дозволяють їхнім наглядовим органам ухвалювати рішення, зазначене у статті 216, вони також повинні дозволити їм ухвалювати рішення про укладення угоди з наглядовими органами в інших державах-членах, де присутня інша пов’язана кінцева материнська компанія на національному рівні, з метою здійснення нагляду за групою на рівні підгрупи, що охоплює кілька держав-членів.

Якщо відповідні наглядові органи уклали угоду, як зазначено в першому підпараграфі, нагляд за групою не повинен здійснюватися на рівні будь-якої кінцевої материнської компанії, зазначеної у статті 216, яка присутня в державах-членах, інших ніж держава-член, у якій розташована підгрупа, зазначена в першому підпараграфі цього параграфа.

У такому випадку наглядові органи повинні обґрунтувати необхідність такої угоди для органу нагляду за групою та кінцевої материнської компанії на рівні Союзу. Орган нагляду за групою повинен повідомити про це колегію органів нагляду згідно зі статтею 248(1)(a).

2. Стаття 216(2)-(6) застосовується mutatis mutandis.

3. Комісія ухвалює делеговані акти згідно зі статтею 301a, що уточнюють обставини, за яких може бути ухвалене рішення, зазначене в параграфі 1 цієї статті.

1. Нагляд за груповою платоспроможністю повинен здійснюватися згідно з параграфами 2 і 3 цієї статті, статтею 246 і главою III.

2. У випадку, зазначеному у статті 213(2)(a), держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії-учасниці забезпечили наявність у групи прийнятних власних коштів, які завжди дорівнюють принаймні вимозі до капіталу платоспроможності на рівні групи, розрахованій згідно з підсекціями 2, 3 і 4.

3. У випадку, зазначеному у статті 213(2)(b), держави-члени повинні вимагати, щоб страхові та перестрахові компанії у складі групи забезпечили наявність у групи прийнятних власних коштів, які завжди дорівнюють принаймні вимозі до капіталу платоспроможності на рівні групи, розрахованій згідно з підсекцією 5.

4. Вимоги, зазначені в параграфах 2 і 3, підлягають наглядовій перевірці органом нагляду за групою згідно з главою III. Стаття 136 та стаття 138(1)-(4) застосовуються mutatis mutandis.

5. Як тільки компанія-учасниця виявила та повідомила орган нагляду за групою про невідповідність вимозі до капіталу платоспроможності або існування ризику виникнення невідповідності протягом наступних трьох місяців, орган нагляду за групою повинен повідомити інші наглядові органи, які входять до складу колегії органів нагляду і які повинні проаналізувати стан групи.

1. Орган нагляду за групою повинен забезпечити, щоб розрахунки, зазначені у статті 218(2) і (3), проводилися принаймні щорічно страховою або перестраховою компанією-учасницею, страховою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу.

Відповідні дані для такого розрахування та його результати повинні бути надані органу нагляду за групою страховою або перестраховою компанією-учасницею чи, якщо групу не очолює страхова або перестрахова компанія, страховою холдинговою компанією або фінансовою холдинговою компанією змішаного типу, або компанією у складі групи, визначеною органом нагляду за групою після консультацій з іншими відповідними наглядовими органами та відповідною групою.

2. Страхова компанія, перестрахова компанія, страхова холдингова компанія та фінансова холдингова компанія змішаного типу повинні здійснювати моніторинг відповідності вимозі до капіталу платоспроможності на рівні групи на постійній основі. Якщо профіль ризику групи істотно відхиляється від припущень, які лежать в основі останньої повідомленої вимоги до капіталу платоспроможності на рівні групи, вимогу до капіталу платоспроможності на рівні групи необхідно невідкладно перерахувати та повідомити органу нагляду за групою.

За наявності доказів істотної зміни профілю ризику групи з дати останнього повідомлення вимоги до капіталу платоспроможності на рівні групи, орган нагляду за групою може вимагати перерахування вимоги до капіталу платоспроможності на рівні групи.

1. Розрахування платоспроможності на рівні групи для страхових і перестрахових компаній, зазначених у статті 213(2)(a), повинне здійснюватися згідно з технічними принципами та за допомогою одного з методів, визначених у статтях 221-233.

2. Держави-члени повинні передбачити, що розрахування платоспроможності на рівні групи для страхових і перестрахових компаній, зазначених у статті 213(2)(a), повинне здійснюватися за допомогою методу 1, встановленого у статтях 230-232.

Однак держави-члени повинні дозволяти їхнім наглядовим органам, у випадках, коли вони беруть на себе роль органу нагляду за групою стосовно конкретної групи, ухвалювати рішення, після консультацій з іншими відповідними наглядовими органами та відповідною групою, про застосування до такої групи методу 2, встановленого у статтях 233 і 234, або комбінації методів 1 і 2, якщо виключне застосування методу 1 є недоцільним.

1. При розрахуванні групової платоспроможності необхідно враховувати пропорційну частку, яку утримує компанія-учасниця у пов’язаних компаніях.

Для цілей першого підпараграфа пропорційна частка повинна охоплювати будь-що з указаного нижче:

(a) у разі використання методу 1 - проценти, використані для формування консолідованої звітності; або

(b) у разі використання методу 2 - частку підписного капіталу, яку прямо або непрямо утримує компанія-учасниця.

Однак, незалежно від використовуваного методу, якщо пов’язана компанія є дочірньою компанією і не має достатнього обсягу прийнятних власних коштів для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, необхідно враховувати загальний дефіцит платоспроможності такої дочірньої компанії.

Якщо, на думку наглядових органів, відповідальність материнської компанії, яка володіє часткою капіталу, суворо обмежена такою часткою капіталу, орган нагляду за групою може все одно надати дозвіл на врахування дефіциту платоспроможності дочірньої компанії на пропорційній основі.

2. Орган нагляду за групою повинен визначити, після консультацій з іншими відповідними наглядовими органами та відповідною групою, пропорційну частку, яка підлягає врахуванню в таких випадках:

(a) у разі відсутності зв’язків на основі участі в капіталі між деякими компаніями у складі групи;

(b) якщо наглядовий орган визначив, що пряме або опосередковане володіння правами голосу або капіталом компанії вважається участю, оскільки, на його думку, на таку компанію фактично здійснюється істотний вплив;

(c) якщо наглядовий орган визначив, що компанія є материнською компанією іншої компанії, оскільки, на думку такого наглядового органу, вона фактично здійснює домінуючий вплив на таку іншу компанію.

1. Не допускається подвійне використання власних коштів, прийнятних для покриття вимоги до капіталу платоспроможності між різними страховими або перестраховими компаніями, врахованими при відповідному розрахуванні.

З цією метою при розрахуванні групової платоспроможності і якщо цього не передбачають методи, описані в підсекції 4, не враховуються зазначені нижче суми:

(a) вартість будь-якого активу страхової або перестрахової компанії-учасника, що являє собою фінансування власних коштів, прийнятних для покриття вимоги до капіталу платоспроможності однієї з пов’язаних страхових або перестрахових компаній;

(b) вартість будь-якого активу страхової або перестрахової компанії, пов’язаної зі страховою або перестраховою компанією-учасницею, що забезпечує фінансування власних коштів, прийнятних для покриття вимоги до капіталу платоспроможності такої страхової або перестрахової компанії-учасниці;

(c) вартість будь-якого активу страхової або перестрахової компанії, пов’язаної зі страховою або перестраховою компанією-учасницею, що забезпечує фінансування власних коштів, прийнятних для покриття вимоги до капіталу платоспроможності будь-якої іншої страхової або перестрахової компанії-учасниці, пов’язаної з такою страховою або перестраховою компанією-учасницею.

2. Без обмеження параграфа 1, при розрахуванні можуть бути враховані зазначені нижче елементи тією мірою, якою вони є прийнятними для покриття вимоги до капіталу платоспроможності відповідної пов’язаної компанії:

(a) надлишкові кошти, що підпадають під дію статті 91(2), які виникають у компанії, що здійснює страхування життя або перестрахування, пов’язаної зі страховою або перестраховою компанією-учасницею, для якої розраховують групову платоспроможність;

(b) будь-який підписаний, але не оплачений капітал страхової або перестрахової компанії, пов’язаної зі страховою або перестраховою компанією-учасницею, для якої розраховують групову платоспроможність;

Однак при розрахуванні в будь-якому випадку не враховують:

(i) підписаний, але не оплачений капітал, який являє собою потенційне зобов’язання з боку компанії-учасниці;

(ii) підписаний, але не оплачений капітал страхової або перестрахової компанії-учасниці, який являє собою потенційне зобов’язання з боку пов’язаної страхової або перестрахової компанії;

(iii) підписаний, але не оплачений капітал пов’язаної страхової або перестрахової компанії, який являє собою потенційне зобов’язання з боку іншої пов’язаної страхової або перестрахової компанії тієї самої страхової або перестрахової компанії-учасниці.

3. Якщо наглядові органи вважають, що певні власні кошти, прийнятні для покриття вимоги до капіталу платоспроможності пов’язаної страхової або перестрахової компанії, інші ніж ті, які зазначені в параграфі 2, фактично не можуть бути надані для покриття вимоги до капіталу платоспроможності страхової або перестрахової компанії-учасниці, для якої розраховують групову платоспроможність, такі власні кошти можуть бути враховані при розрахуванні лише тією мірою, якою вони є прийнятними для покриття вимоги до капіталу платоспроможності пов’язаної компанії.

4. Сума власних коштів, зазначених у параграфах 2 і 3, не повинна перевищувати вимогу до капіталу платоспроможності пов’язаної страхової або перестрахової компанії.

5. Будь-які прийнятні власні кошти страхової або перестрахової компанії, пов’язаної зі страховою або перестраховою компанією-учасницею, для якої розраховують групову платоспроможність, що підлягають попередньому затвердженню наглядовим органом згідно зі статтею 90, повинні враховуватися при розрахуванні лише тією мірою, якою вони були належним чином затверджені наглядовим органом, відповідальним за нагляд за такою пов’язаною компанією.

1. При розрахуванні групової платоспроможності не враховують будь-які власні кошти, прийнятні для покриття вимоги до капіталу платоспроможності, що виникають зі взаємного фінансування між страховою або перестраховою компанією-учасницею та будь-яким із зазначених нижче суб’єктів:

(a) пов’язана компанія;

(b) компанія-учасниця;

(c) інша пов’язана компанія будь-якої компанії-учасниці.

2. При розрахуванні групової платоспроможності не враховують будь-які власні кошти, прийнятні для покриття вимоги до капіталу платоспроможності страхової або перестрахової компанії, пов’язаної зі страховою або перестраховою компанією-учасницею, для якої розраховують групову платоспроможність, якщо відповідні власні кошти виникають зі взаємного фінансування з будь-якою іншою пов’язаною компанією такої страхової або перестрахової компанії-учасниці.

3. Вважається, що взаємне фінансування існує, принаймні якщо страхова або перестрахова компанія або будь-яка з її пов’язаних компаній утримує акції або надає позики іншій компанії, яка прямо або опосередковано утримує власні кошти, прийнятні для покриття вимоги до капіталу платоспроможності першої компанії.

Вартість активів і зобов’язань оцінюють згідно зі статтею 75.

Якщо страхова або перестрахова компанія має більше ніж одну пов’язану страхову або перестрахову компанію, розрахування групової платоспроможності повинне здійснюватися з урахуванням кожної з таких пов’язаних страхових або перестрахових компаній.

Держави-члени можуть передбачити, щоб у випадках, коли пов’язана страхова або перестрахова компанія має головний офіс у державі-члені, іншій ніж держава-член страхової або перестрахової компанії, для якої розраховують групову платоспроможність, при розрахуванні для пов’язаної компанії враховують вимогу до капіталу платоспроможності та власні кошти, прийнятні для задоволення такої вимоги, як встановлено в такій іншій державі-члені.

1. При розрахуванні групової платоспроможності для страхової або перестрахової компанії, яка утримує частку участі в пов’язаній страховій компанії, пов’язаній перестраховій компанії, страховій компанії третьої країни або перестраховій компанії третьої країни через страхову холдингову компанію або фінансову холдингову компанію змішаного типу, необхідно враховувати стан такої страхової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу.

Виключно для цілей такого розрахування посередницька страхова холдингова компанія або посередницька фінансова холдингова компанія змішаного типу повинна вважатися страховою або перестраховою компанією, яка підпадає під дію правил, встановлених у підсекціях 1, 2 і 3 секції 4 глави VI розділу I стосовно вимоги до капіталу платоспроможності, і таких самих умов, як встановлено в підсекціях 1, 2 і 3 секції 3 глави VI розділу I стосовно власних коштів, прийнятних для покриття вимоги до капіталу платоспроможності.

2. У випадках, коли посередницька страхова холдингова компанія або посередницька фінансова холдингова компанія змішаного типу має субординований борг або інші прийнятні власні кошти, які підпадають під дію обмеження згідно зі статтею 98, вони повинні бути визнані прийнятними власними коштами в розмірі, що не перевищує суми, розраховані із застосуванням лімітів, визначених у статті 98, до загального обсягу прийнятних власних коштів, які підлягають сплаті на рівні групи, порівняно з вимогою до капіталу платоспроможності на рівні групи.

Будь-які прийнятні власні кошти посередницької страхової холдингової компанії або посередницької фінансової холдингової компанії змішаного типу, які би вимагали попереднього затвердження наглядовим органом згідно зі статтею 90, якби вони утримувалися страховою або перестраховою компанією, можуть враховуватися при розрахуванні групової платоспроможності лише тією мірою, якою вони були належним чином затверджені органом нагляду за групою.

1. При розрахуванні групової платоспроможності для страхової або перестрахової компанії, яка є компанією-учасницею у страховій або перестраховій компанії третьої країни, згідно зі статтею 233, страхова або перестрахова компанія третьої країни повинна, виключно для цілей такого розрахування, вважатися пов’язаною страховою або перестраховою компанією.