Директива 2006/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ (виправлене видання)

(32) "незабезпечений кредитний захист" означає методику зменшення кредитного ризику, якщо зменшення кредитного ризику по ризиковому впливу кредитної установи виникає з боку компанії з третьої країни для сплати суми у випадку дефолту позичальника або при виникненні інших специфічних кредитних подій;

(33) "операція зворотної купівлі" означає будь-яку операцію, яка регулюється угодою, що відноситься до визначення "угоди РЕПО" або "зворотної угоди РЕПО", як зазначено у пункті (т) частини 1 статті 3 Директиви 2006/49/ЄС;

(34) "операція позики або кредитування під цінні папери або товари" означає будь-яку операцію, що відноситься до визначення "кредитування під цінні папери або товари" або "позичання під цінні папери або товари", як зазначено у пункті (п) частини 1 статті 3 Директиви 2006/49/ЄС;

(35) "інструмент на основі асимільованої грошової маси" означає сертифікат депозиту або інший подібний інструмент, виданий кредитною установою, яка надає позику;

(36) "сек'юритизація" означає транзакцію або схему, у відповідності до якої кредитний ризик, пов'язаний з ризиковою уражуваністю або пулом ризикових уражуваностей, розподіляється на транші, маючи наступні характеристики:

(a) платежі по транзакції або схемі залежать від характеристик ризикової уражуваності або пулу ризикових уражуваностей;

(b) субординація траншів визначає розподіл втрат впродовж терміну дії транзакції або схеми;

(37) "традиційна сек'юритизація" означає сек'юритизацію, яка залучає економічний трансфер ризикових уражуваностей, які піддаються сек'юритизації для спеціальної мети сек'юритизації установи, яка випускає цінні папери. Це досягається шляхом трансферу володіння сек'юритизованими ризиковими уражуваностями від кредитної установи-ініціатора або шляхом субучасті. Випущені цінні папери не являють собою платіжні зобов'язання кредитної установи-ініціатора;

(38) "синтетична сек'юритизація" означає сек'юритизацію, коли розподіл на транші досягається шляхом використання кредитних деривативів або гарантій, а пул ризикових уражуваностей не вилучається з балансу кредитної установи-ініціатора;

(39) "транш" означає контрактно встановлений сегмент кредитного ризику, пов'язаного з ризиковою уражуваністю або кількома ризиковими уражуваностями, коли позиція по сегменту передбачає ризик кредитного збитку, більший або менший, ніж позиція на таку ж суму по кожному іншому такому сегменту, без урахування кредитного захисту, наданого третіми сторонами безпосередньо власникам позицій по сегменту або по іншим сегментам;

(40) "позиція сек'юритизації" означає ризикову уражуваність щодо сек'юритизації;

(41) "ініціатор" означає одне з наступного:

(a) установа, яка або самостійно або через суміжні установи, прямо або опосередковано, була залучена до первинної угоди, яка утворила зобов'язання або потенційні зобов'язання дебітора або потенційного дебітора, які зумовили сек'юритизацію ризикової уражуваності;

(b) установа, яка купує ризикові уражуваності у третьої сторони на свій баланс та потім сек'юритизує їх;

(42) "спонсор" означає кредитну установу, за виключенням кредитної установи-ініціатора, яка встановлює та управляє програмою комерційних паперів, забезпечених активами або іншою схемою сек'юритизації, за допомогою якої купуються ризикові уражуваності в установ третьої сторони;

(43) "посилення кредиту" означає контрактну угоду, у відповідності з якою кредитна якість позиції по сек'юритизації покращується у зв'язку з тим, якою вона могла б бути, якщо посилення не було передбачено, включаючи посилення, яке було забезпечене більш малими траншами по сек'юритизації або іншими типами кредитного захисту;

(44) "спеціальна установа з сек'юритизації" (SSPE) означає корпорацію-траст або іншу установу, окрім кредитної установи, створену для здійснення сек'юритизації, діяльність якої обмежена діяльністю, необхідною виключно для виконання цього завдання, структуру якого спрямовано на ізолювання зобов'язань SSPE від зобов'язань кредитної установи-ініціатора та власників бенефіціарних інтересів, по яких вони мають право заставляти або обмінювати такі інтереси без обмежень;

(45) "група сполучених клієнтів" означає:

(a) дві або більше фізичних або юридичних осіб, які, якщо інше не вказано, утворюють єдиний ризик з тієї причини, що одна з них, прямо або опосередковано, контролює іншу або інших; або

(b) дві або більше фізичних або юридичних осіб, між якими не існує контролюючих взаємовідносин, як встановлено у підпункті (а), проте які повинні розглядатися як такі, що формують єдиний ризик з тієї причини, що вони сполучені таким чином, що якщо одна з них мала б фінансові проблеми інша або усі особи могли б надати допомогу з відшкодування;

(46) "тісні зв'язки" означає ситуацію, за якої дві або більше фізичні або юридичні особи сполучаються в один з наступних способів:

(a) участь у формі володіння, прямого або у формі контролю, 20% або більше прав голосу, або капіталу компанії;

(b) контроль; або

(c) факт, що обидві або усі особи є перманентно сполученими в одну або ту ж саму третю особу шляхом контрольних взаємовідносин;

(47) "офіційні біржі" означає біржі, які визнані такими компетентними органами та які відповідають наступним умовам:

(a) вони функціонують на регулярній основі;

(b) вони мають правила, створені або ухвалені відповідними органами влади країни перебування біржі, які визначають умови функціонування біржі, умови доступу на біржу, а також умови, які повинні задовольнятися контрактом до моменту його ефективної реалізацій на біржі; та

(c) вони мають кліринговий механізм, відповідно до якого контракти, перелік яких надано у додатку Р/, підлягають дії щоденних додаткових резервних зобов'язань по кредитним інструментам, які за висновком компетентних органів забезпечують належний захист.

Держави-члени забороняють особам або компаніям, які не є кредитними установами, здійснювати діяльність у сфері отримання депозитів або інших коштів, що підлягають сплаті, від населення.

Перша частина не застосовується до отримання депозитів або інших коштів, що підлягають сплаті державою-членом або регіональними чи місцевими органами влади держави-члена, або міжнародними органами, членами яких є одна або кілька держав-членів, або у випадках, чітко передбачених національним законодавством або законодавством Співтовариства, за умови, якщо така діяльність підлягає дії регламентів або контрольних заходів, спрямованих на захист депозитаріїв та інвесторів, або застосовується до цих випадків.

Держави-члени вимагають від кредитних установ отримання ліцензії до початку здійснення діяльності. Без шкоди статтям з 7 по 12 вони встановлюють вимоги щодо надання ліцензування та повідомляють про них Комісії.

Держави-члени вимагають, щоб заявка на отримання ліцензії супроводжувалася програмою діяльності, яка встановлюватиме, з-поміж іншого, види передбачуваної комерційної діяльності та структурну організацію кредитної установи.

Держави-члени не вимагають, щоб подання заявки на отримання ліцензії переглядалось на основі економічних потреб ринку.

1. Без шкоди іншим загальним умовам, встановленим національним законодавством, компетентні органи не надають ліцензію у разі, якщо кредитні установи не володіють окремими власними коштами або у випадках, коли початковий капітал є меншим ніж 5 мільйонів євро.

"Початковий капітал" передбачає капітал та резерви, як зазначено у пунктах (a) та (b) статті 57.

Держави-члени можуть прийняти рішення, що кредитні установи, які не виконують вимог щодо окремих власних коштів та які проводили діяльність на 15 грудня 1979 року, можуть продовжувати свою діяльність. Вони можуть звільнити такі кредитні установи від виконання таких вимог, які містяться у першому пункті першої частини статті 11.

2. Держави-члени можуть, згідно наступних умов, надавати ліцензію окремим категоріям кредитних установ, початковий капітал яких є меншим, ніж той, який визначено у частині 1:

(a) початковий капітал є не меншим ніж 1 мільйон євро;

(b) відповідні держави-члени повідомляють Комісії про причини здійснення такого вибору; та

(c) назва кредитної установи, яка не має мінімального капіталу, визначеного у частині 1, відмічається з цією метою у переліку, зазначеному у статті 14.

1. Власні кошти кредитної установи не можуть бути меншими, ніж сума початкового капіталу, яка вимагається згідно статті 9 на момент надання їй ліцензії.

2. Держави-члени можуть прийняти рішення про те, що кредитні установи, які вже здійснювали діяльність на 1 січня 1993 року, власні фонди яких не досягають рівнів, визначених для початкового капіталу у статті 9, можуть продовжувати здійснення своєї діяльності. У такому випадку їх власні кошти не можуть бути нижчими, ніж найвищий рівень, досягнутий починаючи з 22 грудня 1989 року.

3. Якщо контроль за діяльністю кредитної установи, що відноситься до категорії, зазначеної у частині 2, здійснюється фізичною або юридичною особою, а не особою, яка контролювала діяльність установи раніше, власні кошти такої кредитної установи дорівнюють рівню, визначеному для початкового капіталу у статті 9.

4. За певних специфічних обставин та за згоди компетентних органів, у випадку, якщо існує злиття двох або більше кредитних установ, які відносяться до категорії, зазначеної у частині 2, власні кошти кредитної установи, які виникли в результаті злиття, не можуть бути нижчими, ніж загальні власні кошти об'єднаних кредитних установ на час злиття, допоки відповідні рівні, визначені у статті 9, не будуть досягнуті.

5. Якщо, у випадках, зазначених у частинах 1, 2 та 4, власні кошти повинні бути зменшені, компетентні органи можуть у разі, якщо це обумовлено обставинами, надати кредитним установам обмежений період, за який вони повинні виправити ситуацію або зупинити свою діяльність.

1. Компетентні органи надають ліцензію кредитним установам виключно у випадках, якщо наявні принаймні дві особи, які ефективно керують діяльністю кредитної установи.

Вони не надають ліцензію, якщо такі особи не мають достатньо надійної репутації або достатнього досвіду для виконання таких обов'язків.

2. Кожна держава-член вимагає, щоб:

(a) будь-яка кредитна установа, яка є юридичною особою та яка, згідно її національного законодавства, має зареєстрований офіс, мала свій головний офіс на території тієї ж держави-члена, де розташований її зареєстрований офіс; та

(b) будь-яка інша кредитна установа мала свій головний офіс на території держави-члена, яка надала ліцензію, та на території якої вона здійснює свою діяльність.

1. Компетентні органи не надають ліцензію на здійснення діяльності кредитними установами, допоки вони не будуть поінформовані щодо ідентичності тримачів акцій або членів, напряму або опосередковано, фізичних або юридичних осіб, які володіють кваліфікаційними пакетами акцій, або щодо обсягів таких пакетів акцій.

При визначенні кваліфікаційного пакету акцій у контексті цієї статті, права голосу, зазначені у статті 92 Директиви 2001/34/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 28 травня 2001 року про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на офіційній фондовій біржі та про інформацію про такі цінні папери, яка підлягає опублікуванню(1), будуть враховані.

(1) B L 184, 06.07.2001, с. 1. Директива з останніми поправками, внесеними Директивою 2005/1/ЄС.

2. Компетентні органи не надають ліцензію, якщо за врахування потреби забезпечення прозорого та цілеспрямованого керівництва кредитною установою вони не задоволені відповідністю вимог щодо тримачів акцій та членів.

3. У випадку, коли існують тісні зв'язки між кредитною установою та іншими фізичними та юридичними особами, компетентні органи надають ліцензію, якщо такі зв'язки не перешкоджають ефективному виконанню їх наглядових функцій.

Компетентні органи також не надають ліцензію, якщо закони, підзаконні та адміністративні положення третьої країни, яка здійснює керівництво однією або кількома фізичними або юридичними особами, з якими кредитна установа має тісні зв'язки, або проблеми посилення цих законів, регламентів або адміністративних положень, перешкоджають виконанню їх наглядових функцій.

Компетентні органи вимагають від кредитних установ надання інформації, яку потребують перші для моніторингу відповідності умовам, зазначеним у цій частині, на постійній основі.

Повинні надаватися обґрунтовані причини, яке б рішення про відмову щодо надання ліцензії не було прийняте, а аплікант повинен отримати інформацію про це у шестимісячний термін після отримання заявки або, якщо остання не буде повністю оброблена, у шестимісячний термін після направлення аплікантом інформації, необхідної для ухвалення рішення. У будь-якому випадку рішення ухвалюється у дванадцятимісячний термін після отримання заявки.

Про надання будь-якої ліцензії необхідно інформувати Комісію.

Назва кожної кредитної установи, якій було надано ліцензію, вноситься до переліку. Комісія публікує такий перелік у Офіційному віснику Європейського Союзу та постійно оновлює.

1. Компетентний орган, до надання ліцензії кредитній установі, консультує компетентні органи іншої залученої держави-члена у наступних випадках:

(a) відповідна кредитна установа є дочірньою компанією кредитної установи, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена;

(b) відповідна кредитна установа є дочірньою компанією материнської компанії кредитної установи, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена; або

(c) відповідна кредитна установа контролюється тією ж особою, фізичною або юридичною, яка контролює кредитну установу, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена.

2. Компетентний орган, до надання ліцензії кредитній установі, консультує компетентні органи іншої залученої держави-члена, які відповідають за нагляд за діяльністю страхових компаній або інвестиційних фірм, у наступних випадках:

(a) відповідна кредитна установа є дочірньою компанією страхової компанії або інвестиційної фірми, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена;

(b) відповідна кредитна установа є дочірньою філією материнської компанії страхової установи або інвестиційної фірми, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена; або

(c) відповідна кредитна установа контролюється тією ж особою, фізичною або юридичною, яка контролює страхову компанію або інвестиційну фірму, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена.

3. Відповідні компетентні органи, зазначені у частинах 1 та 2, зокрема, надають консультації один одному, оцінюючи відповідність тримачів акцій, репутації та досвіду директорів, залучених в управління іншої установи тієї ж групи. Вони обмінюються інформацією щодо відповідності тримачів акцій, репутації та досвіду директорів, яка є важливою для надання ліцензії, а також для наступного оцінювання відповідності операційним умовам.

Держави-члени перебування не вимагають ліцензії або донорського капіталу від філій кредитних установ, яким надано ліцензію на території інших держав-членів. Започаткування філій та нагляд за їх діяльністю здійснюється відповідно з статтями 22, 25, частинами з 1 по 3 статті 26, статтями з 29 по 37 та 40.

1. Компетентні органи можуть відізвати ліцензію, надану кредитній установі лише у випадках, якщо така установа:

(a) не використовує ліцензію впродовж 12 місяців, чітко відмовляється від ліцензії або припинила свою діяльність більше ніж на шість місяців, якщо відповідна держава-член не передбачила закінчення терміну дії ліцензії у таких випадках;

(b) отримала ліцензію за допомогою підроблених звітів або будь-яких інших незаконних засобів;

(c) більше не дотримується умов, згідно яких була надана ліцензія;

(d) більше не володіє достатніми власним коштами або не може більше вважатися такою, що здатна виконувати свої зобов'язання по відношенню до своїх кредиторів, та, зокрема, більше не забезпечує безпеки активів, які були їй надані; або

(e) підпадає під дію одного з випадків, коли національне законодавство передбачає відкликання ліцензії.

2. Повинні надаватися обґрунтовані причини відкликання ліцензії та причини, які необхідні щодо інформування. Про будь-які випадки відкликання ліцензій необхідно інформувати Комісію.

Для потреб здійснення їх діяльності, кредитні установи можуть, незалежно від будь-яких положень держави-члена перебування щодо використання слів "банк", "ощадний банк" або інших банківських назв, використовувати на усій території Співтовариства ту ж саму назву, яку вони використовують на території держави-члена, на якій розташований їх головний офіс. У випадку виникнення загрози плутанини з назвами, держава-член перебування може, для потреб пояснення, вимагати, щоб назва супроводжувалася певними пояснювальними додатками.

1. Держави-члени вимагають від будь-якої фізичної або юридичної особи, яка висуває пропозицію щодо володіння, прямо або опосередковано, кваліфікаційним пакетом акцій кредитної установи, спершу поінформувати компетентні органи про обсяг володіння. Така особа таким же чином інформує компетентні органи, якщо вона пропонує збільшити свій кваліфікаційний пакет акцій у такий спосіб, коли частка прав голосів або капіталу, яким вона володіє, дорівнюватиме або перевищуватиме 20%, 33% або 50%, або у такий спосіб, коли кредитна установа стане її дочірньою компанією.

Без шкоди частині 2, компетентні органи мають максимально три місяці з моменту нотифікації, передбаченої першим та другим пунктами, для відхилення такого плану, якщо з огляду на потребу забезпечення надійного та доцільного управління кредитною установою вони не задоволені відповідністю відповідної особи. Якщо вони не відхилять план, вони можуть зафіксувати максимальний період для його імплементації.

2. Якщо особою, яка пропонує придбати пакет акцій, зазначений у частині 1, є кредитна установа, страхова компанія або інвестиційна фірма, яким надано ліцензію на території іншої держави-члена, або материнська компанія кредитної установи, страхової компанії або інвестиційної фірми, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена, або фізична або юридична особа, яка контролює кредитну установу, страхову компанію або інвестиційну фірму, яким надано ліцензію на території іншої держави-члена, та якщо у результаті такого придбання, кредитна установа, щодо пакету акцій якої покупцем пропонується володіння, може стати дочірньою компанією або підпадати під контроль покупця, оцінювання придбання повинно підпорядковуватися попереднім консультаціям, передбачених статтею 15.

Держави-члени вимагають від будь-якої фізичної або юридичної особи, яка висуває пропозицію щодо розпоряджання, прямо або опосередковано, кваліфікаційним пакетом акцій кредитної установи, спершу поінформувати компетентні органи про обсяг володіння. Така особа таким же чином інформує компетентні органи, якщо вона пропонує збільшити свій кваліфікаційний пакет акцій у такий спосіб, коли частка прав голосу або капіталу, яким вона володіє, дорівнюватиме або перевищуватиме 20%, 33% або 50%, або у такий спосіб, коли кредитна установа стане її дочірньою компанією.

1. Кредитні установи, отримавши інформацію про будь-які придбання або розпоряджання частками акцій їх капіталу, які призводять до перевищення або зменшення пакетів акцій порівняно з одним з вищевказаних показників, зазначених у частині 1 статті 19 та статті 20, інформують компетентні органи про такі придбання або розпоряджання.

Вони також інформують один раз на рік компетентні органи щодо імен тримачів акцій або членів, які володіють кваліфікаційними пакетами акцій та розмірів таких пакетів акції, як вказано, наприклад, в інформації, отриманої на щорічних загальних зборах тримачів акцій та членів, або як результат погодження регламентів щодо компаній, перелік яких розміщено на фондових біржах.

2. Держави-члени вимагають, щоб у разі виникнення впливу з боку осіб, зазначених у частині 1 статті 10, ймовірно завдає шкоди надійному та доцільному управлінню установою, компетентні органи вживали необхідних заходів для врегулювання цієї ситуації. Такі заходи можуть складатися із заборон, санкцій проти директорів та менеджерів, або нагляду за виконанням прав голосів, які передбачені акціями, якими володіють тримачі цих акцій або відповідні члени.

Подібні заходи застосовуються до фізичних або юридичних осіб, які не виконують зобов'язання щодо надання попередньої інформації, як встановлено у частині 1 статті 19.

Якщо пакет акцій буде придбано, незважаючи на спротив компетентних органів, держави-члени, не враховуючи будь-які інші ухвалені санкції, забезпечують виконання припинення відповідних прав голосу, або встановлюються недійсність голосування, або можливість їх анулювання.

3. Визначаючи кваліфікований пакет акцій або інші рівні володіння, зазначені у цій статті, права голосу, зазначені у статті 92 Директиви 2001/34/ЄС, враховуються.

1. Компетентні органи країни-члена перебування вимагають від будь-якої кредитної установи наявності структури надійного управління, яка включає прозору організаційну структуру з належним чином визначеними, прозорими та послідовними сферами компетенції, ефективними процесами ідентифікації, управління, моніторингу та звітування щодо ризиків, які впливають або могли б на неї впливати, та відповідні механізми внутрішнього контролю, включаючи надійні адміністративні та облікові процедури.

2. Структура, процеси та механізми, зазначені у частині 1, є всебічними та пропорційними сутності, ступеню розвитку та складності діяльності кредитної установи. Враховуються технічні критерії, встановлені у Додатку V.

Держави-члени забезпечують те, щоб види діяльності, перелік яких надано у Додатку I, могли здійснюватися на їх територіях відповідно до статей 25, частини з 1 по 3 статті 26, частини 1 та 2 статті 28 та статей з 29 по 37 шляхом започаткування філії або шляхом надання послуг будь-якою кредитною установою, якій надано ліцензію і щодо якої здійснюється нагляд з боку компетентних органів іншої держави-члена, за умови якщо така діяльність охоплюється дією ліцензії.

1. Держави-члени забезпечують те, щоб види діяльності, перелік яких надано у Додатку I, могли здійснюватися на їх територіях відповідно до статей 25, частини з 1 по 3 статті 26, частини 1 та 2 статті 28 та статей з 29 по 37 шляхом започаткування філії або шляхом надання послуг будь-якою фінансовою установою з іншої держави-члена, яка може бути дочірньою компанією кредитної установи або дочірньою компанією у спільній власності двох або кількох кредитних установ, меморандум та статті асоціації яких дозволяють здійснювати такі види діяльності та які відповідають кожній з наступних умов:

(a) материнська компанія або установи ліцензуються як кредитні установи на території держави-члена на основі закону, яким регламентується діяльність фінансової установи;

(b) відповідна діяльність здійснюється на території тієї ж держави-члена;

(c) материнська компанія або установи володіють 90% або більше прав голосів, які приєднані до акцій капіталу фінансової установи;

(d) материнська компанія або установи задовольняють вимоги компетентних органів щодо пруденційного управління фінансовою установою та декларують, за згоди відповідних компетентних органів держави-країни походження, що вони спільно та окремо забезпечують зобов'язання, взяті кредитною установою; та

(e) фінансові установи ефективно інкорпоруються, зокрема, щодо відповідних видів діяльності, до консолідованого нагляду за діяльністю материнської компанії, або кожної з материнських компаній, відповідно до секції 1 глави 4 розділу V, зокрема для потреб мінімальних вимог до власних коштів, встановлених у статті 75, щодо контролю за довгими ризиковими уражуваностями для потреб обмеження пакетів акцій, передбачених статтями з 120 по 122.

Відповідність цим умовам перевіряється компетентними органами держави-члена походження, які надають фінансовій установі сертифікат відповідності, які є частиною нотифікації, зазначеної у статтях 25 та 28.

Компетентні органи держави-члена походження забезпечують нагляд на діяльність фінансової установи відповідно до частини 1 статті 10, статей з 19 по 22, статті 40, статей з 42 по 52 та статті 54.

2. Якщо фінансова установа, зазначена у першому пункті частини 1, припинить виконання будь-якої з відповідних умов, держава-член походження інформує компетентні органи держави-члена перебування, а діяльність, яка здійснюється такою фінансовою установою на території держави-члена перебування, підпадає під дію законодавства держави-члена перебування.

3. Частина 1 та 2 застосовуються, за внесення усіх необхідних змін, до дочірніх компаній фінансових установ, як зазначено у першому пункті частини 1.

1. Кредитна установа, яка бажає започаткувати філію на території іншої держави-члена, інформує компетентні органи держави-члена походження.

2. Держави-члени вимагають від кредитної установи, яка бажає започаткувати філію на території іншої держави-члена, надання наступної інформації при здійсненні інформування, зазначеного у частині 1:

(a) держава-член, на території якої вона планує започаткувати філію;

(b) програма діяльності, яка встановлює з-поміж іншого види передбаченої діяльності та структурну організацію філії;

(c) адреса на території держави-члена, з якої можуть бути отримані документи; та

(d) імена тих, хто буде нести відповідальність за управління філією.

3. Якщо компетентні органи держави-члена походження матимуть причину сумніватися у адекватності адміністративної структури або щодо фінансового стану кредитної установи, вони у тримісячний термін після отримання інформації, зазначеної у частині 2, повідомляють цю інформацію компетентним органам держави-члена перебування та інформують відповідним чином кредитну установу.

Компетентні органи держави-члена походження також повідомлять про обсяг власних коштів та суму вимог до капіталу, згідно статті 75, кредитної установи.

Як відступ від другого пункту, у випадку, зазначеному у статті 24, компетентні органи держави-члена походження повідомляють про обсяг власних коштів фінансової установи та суму консолідованих власних коштів та консолідованих вимог до капіталу, згідно статті 75, кредитної установи, яка є її материнською компанією.

4. У разі, якщо компетентні органи держави-члена походження відмовляються повідомити інформацію, зазначену у частині 2, компетентним органам держави-члена перебування, вони надають інформацію про причини їх відмови відповідній кредитній установі у тримісячний термін після отримання усієї інформації.

Така відмова або неможливість надання відповіді передбачають право подання позову до суду на території держави-члена походження.

1. До початку здійснення діяльності філією кредитної установи, компетентні органи держави-члена перебування у двомісячний термін після отримання інформації, зазначеної у статті 25, проводять підготовку для здійснення нагляду за діяльністю кредитної установи відповідно до секції 5 та за необхідності вказують умови, за яких, заради спільного блага, така діяльність проводитиметься на території держави-члена перебування.

2. При отриманні повідомлення від компетентних органів держави-члена перебування, або у випадку закінчення періоду, передбаченого у частині 1, без отримання будь-якого повідомлення від компетентних органів, філія може бути започаткована та може розпочинати свою діяльність.

3. У разі зміни будь-яких даних, які були направлені на підставі підпунктів (b), (c) або (d) частини 2 статті 25, кредитна установа повинна направити письмове повідомлення про відповідну зміну на адресу компетентних органів держав-членів перебування та походження принаймні за один місяць до здійснення такої зміни для надання можливості компетентним органам держави-члена походження прийняти рішення відповідно до статті 25 та компетентним органами держави-члена перебування прийняти рішення щодо змін на підставі частини 1 цієї статті.

4. Філії, які розпочали свої діяльність, відповідно до чинних положень їх держав-членів перебування до 1 січня 1993 року, вважаються такими, що вже підпали під дію процедури, встановленої у статті 25 та частинах 1 та 2 цієї статті. Їх діяльність регулюється з 1 січня 1993 року частиною 3 цієї статті та статтями 23 та 43, а також секціями 2 та 5.

Будь-яка кількість місцезнаходжень компанії, започаткованих на території тієї ж держави-члена кредитною установа з штаб-квартирою на території іншої держави-члена, вважається однією філією.

1. Будь-яка кредитна установа, яка бажає скористатись свободою надання послуг шляхом здійснення свої діяльності на території іншої держави-члена в перший раз, інформує компетентні органи держави-члена походження про види діяльності згідно переліку додатка III, які вона має наміри здійснювати.

2. Компетентні органи держави-члена походження у місячний термін після отримання нотифікації, передбаченої частиною 1, направляють таку нотифікацію компетентним органам країни-члена перебування.

3. Ця стаття не повинна перешкоджати правам, набутим кредитними установами, які надавали послуги до 1 січня 1993 року.

Держави-члени перебування можуть, для статистичних потреб, вимагати, щоб усі кредитні установи, які мають філії на їх територіях, звітували на періодичній основі про свою діяльності на території цих держав-членів перебування перед компетентними органами згаданих держав-членів перебування.

У ході виконання зобов'язань, покладених на них статтею 41, держав-члени перебування можуть вимагати, щоб філії кредитних установ з інших держав-членів надавали таку ж інформацію, надання якої вимагається від національних кредитних установ для цих потреб.

1. У разі, якщо компетентні органи держави-члена перебування встановлять, що кредитна установа, яка має філію або надає послуги на її території, не дотримується правових положень, ухвалених у цій державі, на підставі положень цієї Директиви, яка передбачає повноваження компетентних органів держави-члена перебування, такі органи влади вимагають від відповідної кредитної установи врегулювання такої ситуації.

2. Якщо відповідна кредитна установа не зможе вжити необхідних заходів, компетентні органи держави-члена перебування інформують компетентні органи держави-члена походження відповідним чином.

Компетентні органи держави-члена походження якомога раніше вживають відповідних заходів для забезпечення того, щоб відповідна кредитна установа врегулювала неналежну ситуацію. Про сутність таких заходів необхідно інформувати компетентні органи держави-члена перебування.

3. Якщо, незважаючи на вжиті заходи з боку держави-члена походження або з тієї причини, що такі заходи виявляються неадекватними, або їх здійснення не є можливим на території відповідної держави-члена, кредитна установа продовжуватиме порушувати чинні правові норми, зазначені у частині 1, на території держави-члена перебування, ця держава-член може, після інформування компетентних органів держави-члена походження, вжити необхідних заходів для попередження або накладання стягнення за подальші порушення та у разі необхідності запобігти тому, щоб кредитна установа продовжувала здійснювати подальші операції на її території.

Статті 29 та 30 не повинні негативно впливати на повноваження держави-члена перебування щодо вжиття необхідних заходів для запобігання або покарання за незаконні дії, вчинені на їх території, які суперечать правовим нормам, які вони ухвалили для спільного блага. Це включає можливість запобігання ініціюванню здійснення кредитними установами-порушниками подальших операцій на їх території.

Будь-які заходи, вжиті на підставі частин 2 та 3 статті 30 або статті 31, які передбачають накладання стягнень або обмеження щодо використання свободи надання послуг, належним чином обґрунтовуються та направляються відповідній кредитній установі. Кожен такий захід підлягає праву на подання позову до судів на території держави-члена, де був вжитий такий захід.

До виконання процедури, передбаченої статтею 30, компетентні органи держави-члена перебування можуть, у виключних ситуаціях, вжити будь-яких запобіжних заходів, необхідних для захисту інтересів депозитаріїв, інвесторів та інших осіб, яким надаються послуги. Комісії та компетентні органи інших відповідних держав-членів отримують інформацію про такі заходи якомога раніше.

Комісія може, після проведення консультацій з компетентними органами відповідної держави-члена, ухвалити рішення про те, що відповідна держава-член повинна покращити або скасувати такі заходи.

Держави-члени перебування можуть здійснювати повноваження, які на них покладені згідно цієї Директиви, шляхом ужиття відповідних заходів для запобігання або покарання за порушення, вчинені на їх території. Це включає можливість запобігання ініціюванню здійснення кредитними установами-порушниками подальших операцій на їх території.

У випадку відкликання ліцензії, компетентні органи держави-члена перебування отримують інформацію та вживають відповідних заходів для того, щоб запобігти продовженню подальшої діяльності відповідних кредитних установ на їх території та для захисту інтересів депозитаріїв.

Держави-члени повинні інформувати Комісію про кількість та тип випадків відмови у наданні ліцензії на підставі статей 25 та частин з 1 по 3 статті 26, або за яких було вжито заходів відповідно до частини 3 статті 30.

Ця секція не перешкоджає кредитним установам з головними офісами на території інших держав-членів рекламувати їх послуги за допомогою усіх доступних комунікаційних засобів на території держави-члена перебування згідно будь-яких правил, які регулюють форму та зміст такої реклами, ухвалених для спільного блага.

1. Держави-члени не застосовують до філії кредитних установ, які мають свої головні офіси поза межами Співтовариства, при запровадженні або здійсненні їх діяльності, положення, застосування яких може призвести до створення більш сприятливого режиму, ніж той, який дозволяється для філій кредитних установ, які мають свої головні офіси на території Співтовариства.

2. Компетентні органи інформують Комісію та Європейський банківський комітет про усі ліцензії для філії, надані кредитним установам, які мають свої головні офіси поза межами Співтовариства.

3. Без шкоди частині 1, Співтовариство може за допомогою угод, укладених з однією або кількома третіми країнами, погодитися застосовувати положення, які надають філіям кредитної установи, яка має свій головний офіс поза межами Співтовариства, ідентичний режим по усій території Співтовариства.

1. Комісія може подати пропозиції до Ради або на запит держави-члена, або за своєї ініціативи, для обговорення угод з однією або кількома третіми країнами щодо засобів здійснення нагляду на консолідованій основі за діяльністю наступних установ:

(a) кредитних установ, материнські компанії яких мають свої головні офіси на території третьої країни; або

(b) кредитних установ, які розташовані на території третіх країн, материнські компанії яких, будучи кредитними установами або фінансовими холдинговими компаніями, мають свої головні офіси на території Співтовариства.

2. Угоди, зазначені у частині 1, зокрема спрямовані на забезпечення того, щоб:

(a) компетентні органи держав-членів мали змогу отримувати інформацію, необхідну для нагляду, на основі їх консолідованих фінансових станів, за діяльністю кредитних установ або фінансових холдингових компаній, які розташовані на території Співтовариства та які мають у якості дочірніх компаній кредитні установи або фінансові установи, розташовані поза межами Співтовариства, або які володіють участю у таких установах; та

(b) компетентні органи третіх країн мали змогу отримувати інформацію, необхідну для здійснення наглядну за діяльністю материнських компаній, головні офіси яких розташовані на їх території, та які мають у якості дочірніх компаній кредитні або фінансові установи, розташовані на території однієї або кількох держав-членів, або які володіють участю у таких установах.

3. Без шкоди частині 1 та 2 статті 300 Договору, Комісія, за сприяння Європейського банківського комітету, переглядає результати переговорів, зазначених у частині 1, та отриману ситуацію.

1. Пруденційний нагляд за діяльністю кредитної установи, включаючи нагляд за діяльністю, яку вона здійснює відповідно до статей 23 та 24, знаходиться у межах відповідальності компетентних органів держави-члена походження, без шкоди тим положенням цієї Директиви, які надають повноваження компетентним органам держави-члена перебування.

2. Частина 1 не перешкоджає нагляду на консолідованій основі відповідно до цієї Директиви.

Держави-члени перебування, в ході подальшого узгодження, беруть на себе відповідальність у співробітництві з компетентними органами держави-члена походження за здійснення нагляду за ліквідністю філії кредитних установ.

Без шкоди заходам, які вважаються необхідними для зміцнення європейської валютно-кредитної системи, держави-члени перебування беруть на себе повні зобов'язання за заходи, які матимуть своїм результатом імплементацію їх валютно-кредитної політики.

Такі заходи не можуть передбачати дискримінаційного або обмежувального режиму, що ґрунтується на тому, що кредитній установі була надана ліцензія на території іншої держави-члена.

Компетентні органи відповідних держав-членів тісно співпрацюють у сфері здійснення нагляду за діяльністю кредитних установ, які працюють, зокрема через свою філію, на території однієї або кількох держав-членів, окрім території тієї держави-члена, де розташовані їх головні офіси. Вони повинні забезпечувати один одного усією інформацією щодо управління та володіння такими кредитними установами, що ймовірно полегшить нагляд за ними та огляд умов для надання їм ліцензій, та всю інформацію, яка б полегшила моніторинг діяльності таких установ, зокрема щодо ліквідності, платоспроможності, депозитних гарантій, обмеження ризикових уражуваностей по довгих позиціях, адміністративні та облікові процедури, внутрішні механізми контролю.

1. Держави-члени перебування повинні забезпечувати, якщо кредитні установи отримали ліцензію на території іншої держави-члена на здійснення діяльності через філію, щоб компетентні органи держави-члени походження, після першого інформування компетентних органів держави-члена перебування, могли самостійно здійснювати або за посередництва осіб, які вони призначають з цією метою, оперативну перевірку інформації, зазначеної у статті 42.

2. Компетентні органи держави-члена походження також можуть, для потреб перевірки філій, отримувати право регресу для однієї з інших процедур, встановлених у статті 141.

3. Частини 1 та 2 не повинні перешкоджати праву компетентних органів держави-члена перебування здійснювати, при виконанні своїх зобов'язань згідно цієї Директиви, оперативні перевірки філій, заснованих на їх території.

1. Держави-члени забезпечують, що усі особи, які працюють або працювали для потреб компетентних органів, а також аудитори або експерти, які діють від імені компетентних органів, зв'язувалися зобов'язаннями щодо професійної таємниці.

Конфіденційна інформація, яку вони можуть отримати впродовж виконання їх обов'язків, не може ні за яких обставин розголошуватися будь-якій особі або органу влади, за виключенням випадків зі зведеними даними або зведеною формою, таким чином, щоб окремі кредитні установи не могли бути ідентифіковані без шкоди випадкам, охоплених кримінальним правом.

Однак у випадках, коли кредитна установа оголосила про банкрутство або знаходиться у процесі примусової ліквідації, конфіденційна інформація, яка не стосується третіх сторін, які намагаються врятувати таку кредитну установу, може бути розголошена під час цивільного або комерційного провадження.

2. Частина 1 не перешкоджає компетентним органам різних держав-членів обмінюватися інформацією відповідно до цієї Директиви та інших Директив, які застосовуються до кредитних установ. Така інформація підлягає дії умов професійної таємниці, вказаних у частині 1.

Компетентні органи, які отримують конфіденційну інформацію згідно статті 44, можуть використовувати її виключно впродовж здійснення їх обов'язків та виключно для наступних потреб:

(a) для перевірки того, що умови, які регулюють започаткування діяльності кредитних установ, дотримано та для полегшення моніторингу, на неконсолідованій або консолідованій основі, здійснення такої діяльності, особливо це стосується моніторингу ліквідності, платоспроможності, ризикових уражуваностей по довгих позиціях, адміністративних та облікових процедур, внутрішніх механізмів контролю;

(b) для накладання штрафів;

(c) при адміністративній апеляції проти рішення компетентного органу; або

(d) при судовому провадженні, ініційованого на підставі статті 55, або для спеціальних положень, передбачених для цієї мети в інших Директивах, ухвалених у сфері кредитних установ.

Держави-члени можуть укладати угоди про співпрацю, передбачені для обміну інформацією, з компетентними органами третіх країн або з органами або установами третіх країн, як визначено у статті 48 та частині 1 статті 48, виключно, якщо розголошена інформація підлягає дії гарантій щодо професійної таємниці, які будуть принаймні еквівалентними тим, які зазначені у частині 1 статті 44. Такий обмін інформацією передбачено для потреб виконання наглядового завдання зазначеними органами влади та структурами.

У разі, якщо інформація походить від іншої держави-члена, вона не може розкриватись без укладання спеціальної угоди компетентного органу, який розкрив таку інформацію, за необхідності, виключно для потреб, для яких компетентним органом було надано таку угоду.

Частина 1 статті 44 та стаття 45 не повинні перешкоджати обміну інформацією в межах держави-члена у випаду, якщо на території однієї держави-члена існують два або кілька компетентних органів, або між державами-членами, або між компетентними органами та наступними суб'єктами права:

(a) органами влади, яким доручено виконання державного обов'язку щодо нагляду за діяльністю інших фінансових організацій або страхових компаній, та органами влади, які відповідають за нагляд за фінансовими ринками;

(b) органи, залучені до процесу ліквідації або банкрутства кредитних установ та до інших подібних процедур; та

(c) особами, які відповідають за проведення обов'язкових аудиторських перевірок рахунків кредитних установ та інших фінансових установ.

впродовж здійснення їх наглядових функцій.

Частина 1 статті 44 та стаття 45 не повинні перешкоджати розкриттю перед органами, які адмініструють програми забезпечення вкладів, інформації, необхідної для виконання їх функцій.

В обох випадках отримана інформація підлягає дії умов професійної таємниці, визначених у частині 1 статті 44.

1. Незважаючи на статті з 44 по 46, держави-члени можуть надавати дозвіл на обмін інформацією між компетентними органами та наступними структурами:

(a) органами влади, відповідальними за огляд діяльності структур, залучених до процесу ліквідації або банкротства кредитних установ або до інших подібних процедур; та

(b) органами влади, відповідальними за огляд діяльності осіб, до обов'язків яких входить здійснення обов'язкових аудиторських перевірок рахунків страхових компаній, кредитних установ, інвестиційних фірм та інших фінансових установ.

У таких випадках держави-члени вимагають дотримання принаймні наступних умов:

(a) інформація повинна бути для потреб здійснення наглядового завдання, зазначеного у першому пункті,

(b) інформація, отримана у цьому контексті, підлягає дії умов професійної таємниці, визначених у частині 1 статті 44; та

(c) у разі, коли інформація надходить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без погоджувальної угоди з боку компетентних органів, які її розкрили, та за необхідності виключно для потреб, з якими такі органи надали цю угоду.

Держави-члени інформують Комісію та інші держави-члени про назви органів влади, які можуть отримувати інформацію на підставі цієї частини.

2. Незважаючи на статті з 44 по 46, держави-члени можуть, з метою посилення стабільності, включаючи інтегративність фінансової системи, надавати дозвіл на обмін інформацією між компетентними органами та органами та установами, відповідальними згідно законодавства за виявлення та дослідження порушень закону про компанії.

У таких випадках держави-члени вимагають дотримання принаймні наступних умов:

(a) інформація, передбачена для потреб виконання завдання, зазначеного у першому пункті;

(b) інформація, отримана у цьому контексті, підлягає дії умов професійної таємниці, визначених у частині 1 статті 44; та

(c) у разі, коли інформація надходить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без погоджувальної угоди з боку компетентних органів, які її розкрили, та за необхідності виключно для потреб, з якими такі органи надали цю угоду.

У випадку, коли на території держави-члена органи влади або установи, зазначені у першому пункті, здійснюють свої завдання з виявлення та дослідженням за допомогою, з огляду на їх спеціальну компетенцію, осіб, призначених для цих потреб, та які не зайняті у державному секторі, можливостей обміну інформацією, передбаченого першим пунктом, можуть бути поширені на таких осіб згідно умов, визначених у другому пункті.

Для імплементації третього пункту, органи влади або установи, зазначені у першому пункті, повинні інформувати компетентні органи, які розкрили інформацію, про імена та точні обов'язки осіб, яким таку інформацію було направлено.

Держави-члени інформують Комісію та інші держави-члени про назви органів влади або установ, які можуть отримувати інформацію на підставі цієї статті.

Комісія формує звіт щодо застосування положень цієї статті.

Ця секція не повинна перешкоджати компетентним органам передавати інформацію наступним установам для потреб виконання їх завдань:

(a) центральним банкам та іншим структурам з подібною функцією у їх якості як кредитно-валютних органів влади; та

(b) у разі необхідності, іншим державним органам влади, відповідальним за нагляд за платіжними системами.

Ця секція не повинна перешкоджати таким органам влади та структурам повідомляти компетентним органам таку інформацію, оскільки вони можуть потребувати отримання такої інформації для потреб статті 45.