Директива 2006/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ (виправлене видання)

(t) позабалансові статті з низькими рівнем ризику, зазначені у додатку II, до меж, передбачених укладеною угодою з клієнтами або групою сполучених клієнтів, за яких ризикова уражуваність може бути зазнана лише якщо вона була встановлена такою, що не впливатиме на перевищення лімітів, які застосовуються згідно частин з 1 по 3 статті 111.

Грошові кошти, отримані по кредит-ноті, випущеній кредитною установою, а також позики та депозити контрагента на користь або у межах кредитної установи, які підлягають дії угоди про позабалансовий взаємозалік, визнаної згідно статей з 90 по 93, розглядаються як такі, що підпадають під дію підпункту (g).

Для потреб підпункту (o), цінні папери, які використовуються в якості застави, оцінюються за ринковою вартістю, мають вартість, яка перевищує забезпечені ризикові уражуваності, та знаходяться в обігу на фондовій біржі або можуть бути предметом ефективних переговорів або регулярно котируватися на ринку, де вони обертаються, під егідою визнаних професійних операторів, та враховуючи, задовольняючи вимоги компетентних органів держави-члена походження кредитної установи, встановлення об'єктивної ціни таким чином, щоб надлишкова вартість цінних паперів могла бути перевірена у будь-який час. Надлишкова вартість, щодо якої ставляться вимоги, дорівнює 100%. Однак, вона може дорівнювати 150% у випадку з акціями та 50% у випадку з борговими цінними паперами, емітованими установами, регіональними урядами держави-члена та місцевими органами влади, окрім тих, які зазначені у підпункті (f), та у випадку з борговими цінними паперами, емітованими багатосторонніми банками розвитку, окрім тих, яким призначено 0% показник ризику згідно статей із 78 по 83. У разі, якщо існує невідповідність між терміном погашення ризикової уражуваності та терміном погашення кредитного захисту, застава не визнається. Цінні папери, які використовуються у якості застави, не можуть бути власними коштами кредитних установ.

Для потреб підпункту (p), вартість майна обчислюється, задовольняючи вимоги компетентних органів, на основі жорстких стандартів оцінювання, встановлених законодавством, підзаконними та адміністративними положеннями. Оцінювання здійснюється принаймні один раз на рік. Для потреб підпункту (p), житлове майно означає житло, яке повинне займатися або здаватися в оренду дебітором.

Держави-члени інформують Комісію про будь-які звільнення, надані згідно підпункту (s), для забезпечення того, що це призводить до порушення вимог конкуренції.

Згідно частини 3, для потреб обчислення вартості ризикових уражуваностей для потреб частин з 1 по 3 статті 111, держави-члени можуть, відносно кредитних установ, які використовують Багатовекторний метод фінансової застави згідно статей з 90 по 93, у якості альтернативи використанню повних або часткових виключень, дозволених згідно підпунктів (f), (g), (h) та (o) частини 3 статті 113, дозволяти таким кредитним установам використовувати вартість, нижчу ніж вартість ризикової уражуваності, проте не нижчу ніж сукупність повністю скорегованих вартостей ризикової уражуваності їх ризикових уражуваностей з боку клієнта або групи сполучених клієнтів.

У разі, якщо кредитна установа застосовує цю частину, підпункти (f), (g), (h) та (o) частини 3 статті 113 не застосовуються до такої кредитної установи.

2. Згідно частини 3, кредитна установа, якій дозволено використовувати власні оцінки LGD та конвертаційні коефіцієнти для класу ризикової уражуваності згідно статей з 84 по 89, може отримати дозвіл, у разі це відповідає вимогам компетентних органів щодо оцінювання впливів фінансової застави на їх ризикові уражуваності окремо від інших аспектів щодо LGD, визнавати такі впливи при обчисленні вартості ризикових уражуваностей для потреб частин з 1 по 3 статті 111.

Компетентні органи задовольняються відповідністю оцінок, вироблених кредитною установою з метою використання для зменшення вартості ризикової уражуваності для потреб відповідності положенням статті 111.

У разі, якщо кредитній установі дозволено використовувати свої власні оцінки наслідків фінансової застави, вона повинна здійснювати це на основі, яка відповідатиме підходу, ухваленого для обчислення вимог до капіталу.

Кредитні установи, яким дозволено використовувати власні оцінки LGD та конвертаційні коефіцієнти для класу ризикової уражуваності згідно статей з 84 по 89, та яка не обчислює вартість їх ризикових уражуваностей, використовуючи метод, зазначений у першому пункті, може отримати дозвіл на використання підходу, встановленого у частині 1, або виключення, встановленого у пункті (o) частини 3 статті 113 для обчислення вартості ризикових уражуваностей. Кредитна установа використовує лише один з цих двох методів.

3. Кредитна установа, якій надано дозвіл на використання методів, описаних у частинах 1 та 2, для обчислення вартості ризикових уражуваностей для потреб частин з 1 по 3 статті 111, проводить періодичні стрес-тести щодо своїх концентрацій кредитного ризику, включаючи відносно реальної вартості будь-якої отриманої застави.

Ці періодичні стрес-тести досліджують ризики, що виникають в результаті потенційних змін ринкових умов, які могли б негативно вплинути на достатність власних коштів кредитних установ, та ризики, що виникають в результаті реалізації застави у стресових ситуаціях.

Кредитна установа задовольняє вимоги компетентних органів відносно того, що проведені стрес-тести є адекватними та відповідними для оцінювання таких ризиків.

У випадку, якщо такий стрес-тест показує більш низьку вартість отриманої застави, ніж вона могла б бути дозволена для урахування згідно частин 1 та 2, дозволена вартість застави, яка потребує визнання, при обчисленні вартості ризикових уражуваностей для потреб частин з 1 по 3 статті 111 зменшується відповідним чином.

Такі кредитні установи включають наступні статті до їх стратегії для концентраційного ризику:

(a) методи та процедури для дослідження ризиків, які виникають в результаті невідповідностей щодо терміну погашення між ризиковими уражуваностями та будь-яким кредитним захистом по таких ризиковим уражуваностям;

(b) методи та процедури у випадку, якщо стрес-тест відображає більш низьку можливу вартість продажу застави ніж та, яка була врахована згідно частин 1 та 2; та

(c) методи та процедури, пов'язані з ризиком концентрації, який виникає в результаті застосування методик зі зменшення кредитного ризику, та, зокрема, довгих непрямих кредитних ризикових уражуваностей, наприклад, з боку одного емітента цінних паперів, які були отримані у якості застави.

4. У разі, якщо наслідки застави визнаються згідно частин 1 або 2, держави-члени можуть розглядати будь-яку забезпечену частину ризикової уражуваності як таку, що відноситься до емітента застави, а не до клієнта.

1. Для потреб частин з 1 по 3 статті 111, держави-члени можуть призначати показник у 20% для статей активу, які є вимогами до регіональних урядів та місцевих органів влади держав-членів, у разі, якщо таким вимогам міг би бути призначений показник ризику на рівні 20% згідно статей із 78 по 83, та до інших ризикових уражуваностей чи які забезпечені такими урядами або органами влади вимоги, яким призначено показник ризику в 20% згідно статей із 78 по 83. Однак, держави-члени можуть зменшувати такий коефіцієнт до 0% відносно статей активів, які є вимогами до регіональних урядів та місцевих органів влади держав-членів, у разі, якщо таким вимогам міг би бути призначений показник ризику на рівні 0% згідно статей із 78 по 83, та до інших ризикових уражуваностей чи які забезпечені такими урядами або органами влади вимоги, яким призначено показник ризику в 0% згідно статей із 78 по 83.

2. Для потреб частин з 1 по 3 статті 111, держави-члени можуть призначити показник в 20% для статей активу, які є вимогами або іншими ризиковими уражуваностями до установ з терміном погашення більше ніж один, але не більше ніж 3 роки, та показник в 50% для статей активу, які є вимогами до установ з терміном погашення більше ніж три роки, за умови, якщо останні представлені борговими інструментами, які були емітовані установою, та якщо такі боргові інструменти є, за висновком компетентних органів, такими, що можуть бути предметом ефективної угоди на ринку, який складається з професійних операторів, та підлягають дії щоденного котирування на цьому ринку, або емісія яких була дозволена компетентним органом держави-члена походження установи-емітента. Ні в якому разі будь-які з цих статей не можуть бути власними коштами.

Як відступ від пункту (i) частини 3 статті 133 та частини 2 статті 115, держави-члени можуть призначати показник у 20% статтям активу, які є вимогами до установ або іншими ризиковими уражуваностями з боку установ, незалежно від їх терміну погашення.

1. У разі, якщо ризикова уражуваність з боку клієнта забезпечується третьою стороною або заставою у формі цінних паперів, емітованих третьою стороною, згідно умов, встановлених у пункті (o) частини 3 статті 113, держави-члени можуть:

(a) розглядати ризикову уражуваність як таку, що визнається гарантом, а не клієнтом;

(b) розглядати ризику уражуваність як таку, що визнається третьою стороною, а не клієнтом, якщо ризикова уражуваність, визначено у пункті (o) частини 3 статті 113, забезпечена заставою згідно умов, викладеній у згаданому пункті.

2. У разі, якщо держави-члени застосовують режим, передбачений у підпункті (a) частини 1:

(a) у разі, якщо гарантія деномінована у валюту, яка відрізняються від тієї, у якій ризикова уражуваність деномінована, сума ризикової уражуваності, яка вважається такою, що повинна бути покрита, буде обчислена відповідно до положень щодо режиму невідповідності валюти для нефондованого кредитного захисту у додатку VIII;

(b) невідповідність між терміном погашення ризикової уражуваності та терміном захисту розглядатиметься відповідно до положень про режим невідповідності терміну погашення у додатку VIII; та

(c) часткове покриття може визнаватися відповідно до режиму, встановленого у додатку VIII.

У разі, якщо відповідність кредитної установи на індивідуальній або субконсолідованій основі зобов'язанням, передбаченим цією секцією, не була застосована згідно частини 1 статті 69, або положення статті 70 застосовані у випадки материнських кредитних установ на території держави-члена, повинні вживатися заходи для забезпечення задовільного розподілу ризиків у межах групи.

До 31 грудня 2007 року Комісія повинна подати Європейському Парламенту та Раді звіт про функціонування цієї секції та будь-які відповідні пропозиції.

1. Будь-яка кредитна установа не може володіти кваліфікаційними пакетом акцій, обсяг якого перевищує 15% від її власних коштів, компанії, яка не є кредитною установою або фінансовою установою, або компанією, яка здійснює діяльність, яка є прямим поширенням банківських або суміжних послуг, допоміжних стосовно банківським, таких як лізинг, факторинг, управління інвестиційними трастами, управління послугами з обробки інформації або будь-яка подібна діяльність.

2. Сукупний обсяг кваліфікаційних пакетів акцій кредитних установ у компаніях, інших ніж кредитні установи, фінансові установи, або компанії, які здійснюють діяльність, що є прямим поширенням банківських або суміжних послуг, допоміжних стосовно банківських, таких як лізинг, факторинг, управління інвестиційними трастами, управління послугами з обробки інформації або будь-яка подібна діяльність, не може перевищувати 60% від її власних коштів.

3. Ліміти, встановлені у частинах 1 та 2. можуть бути перевищені лише за виняткових обставин. Однак, у таких випадках компетентні органи вимагають від кредитної установи збільшити свої власні кошти або вжити інші еквівалентні заходи.

Акції, які знаходяться у тимчасовій власності впродовж фінансової реорганізації, рятувальні операції, чи впродовж нормального функціонування андеррайтингу, чи з боку безпосередньо установи від імені інших, не повинні враховуватися як кваліфікаційні пакети акцій для потреб обчислення лімітів, встановлених у частинах 1 та 2 статті 120. Акції, які не є фінансовими фіксованими активами, як визначено у частині 2 статті 35 Директиви 86/635/ЄЕС, не включаються до обчислення.

1. Держави-члени не повинні застосовувати ліміти, встановлені у частинах 1 та 2 статті 120, до пакетів акцій страхових компаній, як визначено у Директивах 73/239/ЄЕС та 2002/83/ЄС, або компаніях з перестрахування, як визначено у Директиві 98/78/ЄС.

2. Держави-члени можуть забезпечувати, щоб компетентні органи не застосовували ліміти, встановлені у частинах 1 та 2 статті 120, якщо вони забезпечують, щоб 100% від сум, якими досягається перевищення таких лімітів кваліфікаційними пакетами акцій кредитної установи, покривалися власними коштами, та щоб останні не були включені до обчислення згідно статті 75. Якщо ліміти, вказані у частинах 1 та 2 статті 120, перевищено, сума, яка повинна бути покрита, буде більшою ніж суми перевищення.

Кредитні установи повинні мати внутрішні надійні ефективні та довершені стратегії та процеси для оцінювання та підтримки на безперервній основі сум, типів та розподілу внутрішнього капіталу, які вони вважаються адекватними для охоплення сутності та рівня ризиків, якими вони піддаються або можуть піддаватися.

Ці стратегії та процеси підлягають регулярному внутрішньому перегляду для забезпечення того, щоб вони залишались всеохоплюючими та пропорційними сутності, діапазону та складності діяльності відповідної кредитної установи.

1. Враховуючи технічні критерії, встановлені у додатку XI, компетентні органи переглядають заходи, стратегії процеси та механізми, впроваджені кредитними установами для дотримання положень цієї Директиви та для оцінювання ризиків, якими вони піддаються або можуть піддаватися.

2. Межі огляду та оцінювання, зазначені у частині 1, відповідають вимогам цієї Директиви.

3. На основі огляду та оцінювання, зазначених у частині 1, компетентні органи визначають, чи такі заходи, стратегії, процеси та механізми, впроваджені кредитними установами, а також власні фонди, якими вони володіють, забезпечують надійне управління ризиками та їх покриття.

4. Компетентні органи встановлюють періодичність та інтенсивність огляду та оцінювання, зазначених у частині 1, беручи до уваги розмір, систематичну важливість, сутність, діапазон та складність діяльності відповідної кредитної установи, а також враховуючи принцип пропорційності. Огляд та оцінювання вдосконалюються принаймні на щорічній основі.

5. Огляд та оцінювання, які здійснюються компетентними органами, включають ризикову уражуваність кредитних установ з боку відсоткового ризику, який виникає в результаті діяльності, що не включена до торгової книги. Вимагається вжиття заходів у разі установ, економічна вартість яких зменшується більше ніж на 20% від їх власних коштів в результаті раптової та неочікуваної зміни відсоткових ставок, величина яких може бути обмежена компетентними органами. Крім того, повинні вживатися однакові заходи по відношенню до усіх кредитних установ.

1. У разі, якщо материнська компанія є материнською кредитною установою на території держави-члена або материнською кредитною установою ЄС, компетентними органами, які надали їй ліцензію згідно статті 6, здійснюється нагляд на консолідованій основі.

2. У разі, якщо материнською компанією кредитної установи є материнська фінансова холдингова компанія на території держави-члена або материнська фінансова холдингова компанія ЄС, компетентними органами, які надали ліцензію такій кредитній установі згідно статті 6, здійснюється нагляд на консолідованій основі.

1. У разі, якщо кредитна установа, якій надано ліцензію на території двох або більше держав-членів, має у якості материнської таку ж материнську фінансову холдингову компанію на території держави-члена або таку ж материнську фінансову холдингову компанію ЄС, нагляд на консолідованій основі здійснюється компетентними органами кредитної установи, якій надано ліцензію на здійснення діяльності на території держави-члена, на якій була створена фінансова холдингова компанія.

У разі, якщо материнські компанії кредитних установ, яким надано ліцензію на території двох або більше держав-членів, мають у складі більше однієї фінансової холдингової компанії з головними офісами на території різних держав-членів, а кредитна установа є на території кожної з цих держав-членів, нагляд на консолідованій основі здійснюється компетентними органами кредитної установи з найбільшим обсягом балансу.

2. У разі, якщо більш ніж одна кредитна установа, якій надано дозвіл на території Співтовариства, має у якості своєї материнської компанії ту ж саму фінансову холдингову компанію та ні одній з цих кредитних установ не було надано ліцензію на території країни-члена, на якій було створено фінансову холдингову компанію, нагляд на консолідованій основі здійснюється компетентними органами, які надали ліцензію кредитній установі з найбільшим обсягом балансу, яка розглядається для потреб цієї директиви як кредитна установа, підконтрольна материнській фінансовій холдинговій компанії.

3. В окремих випадках компетентні органи можуть загальною угодою припинити дію критеріїв, зазначених у частинах 1 та 2, якщо їх застосування буде неналежним, враховуючи кредитні установи та відповідну важливість їх діяльності на території різних країн, та призначити інший компетентний орган для здійснення нагляду на консолідованій основі. У цих випадках, до ухвалення рішення, компетентні органи надають материнській кредитній установі ЄС або материнській фінансовій холдинговій компанії ЄС, або кредитній установі за найбільшим обсягом балансу можливість висловити своє ставлення до цього рішення.

4. Компетентні органи повинні поінформувати Комісію про будь-яку угоду, яка відноситься до частини 3.

1. Держави-члени ухвалюють будь-які заходи, необхідні для включення фінансових холдингових компаній до консолідованого нагляду. Без шкоди статті 135, консолідація фінансового стану фінансової холдингової компанії за будь-яких обставин не передбачає того, що компетентні органи повинні відігравати наглядову роль відносно фінансової холдингової компанії на індивідуальній основі.

2. У разі, якщо компетентні органи держави-члена не включають дочірню компанію кредитної установи до нагляду на консолідованій основі згідно одного з випадків, передбачених у підпунктах (b) та (c) частини 1 статті 73, компетентні органи держави-члена, на території якої розташована дочірня компанія кредитної установи, можуть направити запит до материнської компанії для отримання інформації, яка може полегшити їх нагляд за такою кредитною установою.

3. Держави-члени забезпечують, щоб їх компетентні органи, які відповідають за здійснення нагляду на консолідованій основі, мали можливість направити прохання дочірнім компаніям кредитної установи або фінансової холдингової компанії, які не включені до меж нагляду на консолідованій основі, щодо надання інформації, зазначеної у статті 137. У такому випадку застосовуються процедури передачі та перевірки інформації, встановлені у згаданій статті.

У разі, якщо держави-члени мають більше ніж один компетентний орган для пруденційного нагляду за діяльністю кредитних та фінансових установ, держави-члени вживають усіх необхідних заходів для організації координування співпраці між такими установами.

1. На додаток до зобов'язань, покладених положеннями цієї Директиви, компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі за діяльністю материнських кредитних установ ЄС та кредитних установ, підконтрольних материнським фінансовим холдинговим компаніям ЄС, виконують наступні функції:

(a) координування збору та розповсюдження відповідної та важливої інформації у поточному режимі та у надзвичайних ситуаціях; та

(b) планування та координування наглядових заходів у поточному режимі, а також у надзвичайних ситуаціях, включаючи заходи, передбачені у статті 124, у співпраці з залученими компетентними органами;

2. У випадках із заявами на отримання дозволів, зазначених у частині 1 статті 84, частині 9 статті 87, статті 105 та відповідно у частині 6 додатка III, які подаються материнською кредитною установою ЄС та її дочірніми компаніями, або спільно дочірніми компаніями материнської фінансової холдингової компанії ЄС, компетентні органи співпрацюють, надаючи консультації один одному, для прийняття рішення - надавати дозвіл або ні, та для визначення умов та процедур, якщо такі є, під які підпадатиме такий дозвіл.

Заявка, згадана у першому пункті, подається лише до компетентного органу, зазначеному у частині 1.

Компетентні органи докладають усіх зусиль для досягнення спільного рішення щодо заявки впродовж шести місяців. Це спільне рішення встановлюється у документі, який міститиме повністю обгрунтоване рішення, яке надається апліканту компетентними органами, згаданими у частині 1.

Період, зазначений у пункті 3, розпочинається з дати отримання компетентним органом, зазначеним у частині 1, повної заявки. Компетентний орган, зазначений у частині 1, направляє повну заявку до інших компетентних органів без затримки.

У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами впродовж шести місяців, компетентний орган, зазначений у частині 1, ухвалює власне рішення щодо заявки. Рішення встановлюється у документі, який міститиме повністю обгрунтоване рішення та враховує висновки та застереження інших компетентних органів, виражених впродовж шестимісячного періоду. Рішення надається компетентним органам, зазначеним у частині 1, апліканту та іншими компетентним органам.

Рішення, зазначене у третьому та четвертому пунктах, визнаються визначальними та застосовуються компетентними органами відповідних держав-членів.

1. У разі виникнення надзвичайних ситуацій в межах банківської групи, яка потенційно наражає на небезпеку стабільність фінансової системи будь-якої держави-члена, на території якої члени групи отримали ліцензії, компетентний орган, відповідальний за здійснення нагляду на консолідованій основі, якомога оперативніше попереджає, згідно секції 2 глави 1, органи влади, зазначені у частині (a) статті 49 та статті 50. Це зобов'язання застосовується до усіх компетентних органів, визначених статтями 125 та 126 відносно окремої групи, та до компетентного органу, визначеного частиною 1 статті 129. За можливості, компетентний орган використовує існуючі визначені канали зв'язку.

2. Компетентний орган, відповідальний за нагляд на консолідованій основі, у разі, якщо він потребує інформацію, яка вже була надана іншому компетентному органу, контактує з цим органом влади за будь-якої можливості для запобігання дублювання звітності, яка направляється до різних органів влади, залучених до нагляду.

Для полегшення та встановлення ефективного нагляду, компетентний орган, відповідальний за нагляд на консолідованій основі, та інші компетентні органи здійснюють письмове координування та заходи із співпраці на місцях.

Згідно цих заходів, можуть бути доручені додаткові завдання компетентним органам, відповідальним за нагляд на консолідованій основі, та можуть визначатися процедури процесу прийняття рішень та співпраці з іншими компетентними органами.

Компетентні органи, відповідальні за надання ліцензій дочірній компанії материнської компанії, яка є кредитною установою, можуть шляхом двосторонньої угоди делегувати свої повноваження нагляду компетентним органам, які надали ліцензію та здійснюють нагляд за діяльністю материнської компанії таким чином, щоб вони брали на себе відповідальність за нагляд за діяльність дочірньої компанії відповідно до цієї Директиви. Комісія отримує оперативну інформацію про існування та зміст таких заходів. Вона направляє таку інформацію до компетентних органів інших держав-членів та до Європейського банківського комітету.

1. Компетентні органи тісно співпрацюють один з одним. Вони надають один одному будь-яку інформацію, яка вважається важливою або відповідною для здійснення наглядових функцій інших органів влади згідно цієї Директиви. У цьому сенсі, компетентні органи повідомляють на запит усю відповідну інформацію та повідомляють за власною ініціативою усю важливу інформацію.

Інформація, зазначена у першому пункті, відноситься до суттєвої, якщо вона могла б значним чином впливати на оцінювання фінансової надійності кредитної установи або фінансової установи на території іншої держави-члена.

Зокрема, компетентні органи, відповідальні за консолідований нагляд за діяльністю материнських кредитних установ ЄС або кредитних установ, підконтрольних материнським фінансовим холдинговим компаніям ЄС, надають компетентним органам інших держав-членів, які здійснюють нагляд за діяльністю дочірніх компаній згаданих материнських компаній, будь-яку відповідну інформацію. При визначенні меж відповідної інформації, важливість цих дочірніх компаній у межах фінансової системи таких держав-членів враховується.

Важлива інформація, зазначена у першому пункті, включає, зокрема, наступні статті:

(a) ідентифікація групової структури усіх найбільших кредитних установ у межах групи, а також компетентних органів кредитних установ у межах групи;

(b) процедури збору інформації від кредитних установ у межах групи та перевірка такої інформації;

(c) несприятливі події в межах кредитних установ або інших компаній групи, які могли б серйозним чином вплинути на кредитні установи; та

(d) основні санкції та виключні заходи, вжиті компетентними органами відповідно до цієї Директиви, включаючи накладення додаткового нарахування на капітал згідно статті 136 та накладення будь-якого обмеження на використання методів розширеного дослідження для обчислення вимог до власних коштів згідно статті 105.

2. Компетентні органи, відповідальні за нагляд за діяльністю кредитних установ, підконтрольних материнській кредитній установі ЄС, за будь-якої можливості контактують з компетентними органами, зазначеними у частині 1 статті 129, у разі, якщо вони потребують інформації відносно імплементації підходів та методологій, встановлених у цій Директиві, яка може вже бути доступною для компетентного органу.

3. Відповідні компетентні органи, до прийняття ними рішення, консультують один одного щодо наступних питань у разі, якщо ці рішення є важливими для наглядових функцій інших компетентних органів:

(a) зміни власника, організаційної або управлінської структури кредитних установ групи, які потребують погодження та дозволу з боку компетентних органів; та

(b) основні санкції та виключні заходи, вжиті компетентними органами відповідно до цієї Директиви, включаючи накладення додаткового нарахування на капітал згідно статті 136 та накладення будь-якого обмеження на використання методів розширеного дослідження для обчислення вимог до власних коштів згідно статті 105

Для потреб підпункту (b), компетентний орган, відповідальний за нагляд на консолідованій основі, завжди отримує консультації.

Однак, компетентний орган може ухвалити рішення не консультувати у термінових випадках та у разі, якщо таке консультування може наразити на ризик ефективність рішень. У такому випадку, компетентний орган оперативно інформує інші компетентні органи.

1. Компетентні органи, відповідальні за нагляд на консолідованій основі, для потреб нагляду вимагають повної консолідації від усіх кредитних установ та фінансових установ, які є дочірніми компаніями материнської компанії.

Однак, компетентні органи можуть вимагати лише пропорційної консолідації у разі, якщо за їх висновком відповідальність материнської компанії, яка утримує частку капіталу, обмежена такою часткою капіталу з огляду на відповідальність інших тримачів акцій або членів, платоспроможність яких є задовільною. Відповідальність інших тримачів акцій та членів є чітко встановленою, якщо необхідно шляхом формально укладених зобов'язань.

У разі, якщо компанії пов'язані взаємовідносинами у розумінні частини 1 статті 12 Директиви 83/349/ЄЕС, компетентні органи визначають, яка консолідація повинна бути проведена.

2. Компетентні органи, відповідальні за нагляд на консолідованій основі, вимагають пропорційної консолідації часток у кредитних установах та фінансових установах, які управляються компанією, яка включена до консолідації разом з одним або кількома компаніями, які не включені до консолідації у разі, якщо відповідальність таких компаній обмежена часткою капіталу, якою вони володіють.

3. У разі частки або капітальні зв'язки, окрім тих, які зазначені у частинах 1 та 2, компетентні органи визначають яка та яким чином повинна здійснюватися консолідація. Зокрема, вони можуть дозволити або вимагати використання акціонерного методу. Цей метод не повинен полягати у включенні відповідних компаній до нагляду на консолідованій основі.

1. Без шкоди статті 133, компетентні органи визначають яка та яким чином повинна здійснюватися консолідація у наступних випадках:

(a) у разі, якщо за висновком компетентного органу кредитна установа здійснює значний вплив на одну або кілька кредитних установ або фінансових установ, проте не володіючи часткою або іншими зв'язками капіталу у цих установах; та

(b) у разі, якщо дві або більше кредитних установ або фінансових установ знаходяться під єдиним керівництвом, окрім випадку відповідно до контракту або статей їх меморандуму, або статей асоціації.

Зокрема, компетентні органи можуть дозволити або вимагати використання методу, передбаченого у статті 12 Директиви 83/349/ЄЕС. Цей метод не повинен полягати у включенні відповідних компаній до нагляду на консолідованій основі.

2. У разі, якщо консолідований нагляд вимагається на підставі статей 125 та 126, компанії з надання додаткових послуг та компанії з управління активами, як визначено у Директиві 2002/87/ЄС, включаються до консолідацій у випадках та у відповідності до методів, встановлених у статті 133 та частині 1 цієї Статті.

Держави-члени вимагають, щоб особи, які ефективно керують діяльністю фінансової холдингової компанії, мали гарну репутацію та достатній досвід для виконання цих обов'язків.

1. Компетентні органи повинні вимагати від будь-якої кредитної установи, яка не задовольняє вимог цієї Директиви, вжити необхідних заходів або дій на початковому етапі для врегулювання такої ситуації.

Для цих потреб, заходи, доступні компетентним органам, включають наступне:

(a) зобов'язувати кредитні установи утримувати власні фонди, які перевищують мінімальний рівень, встановлений у статті 75;

(b) вимагати посилення заходів, процесів, механізмів та стратегій, впроваджених для дотримання статей 22 та 123;

(c) вимагати від кредитних установ застосовування спеціальної підготовчої політики або режиму дій щодо активів відносно вимог до власних коштів;

(d) обмеження або лімітування діяльності, операцій або мережі кредитних установ; та

(e) вимагати зменшення ризику, пов'язаного з діяльністю, продуктами та системами кредитних установ.

Ухвалення цих заходів підлягає дії секції 2 глави 1.

2. Спеціальні вимоги до власних фондів, які перевищують мінімальний рівень, встановлений у статті 75, накладаються компетентними органами принаймні на кредитні установи, які не задовольняють вимог, встановлених у статтях 22, 109 та 123, або відносно яких ухвалено негативне визначення у випадку, описаному в частині 3 статті 124, якщо спільне застосування інших заходів не здатне покращити заходи, процеси, механізми та стратегії у достатній мірі в межах відповідного часового періоду.

1. Впродовж подальшої координації консолідованих методів, держави-члени забезпечують, щоб, у випадку, якщо материнська компанія однієї або кількох кредитних установ є змішаною холдинговою компанією, компетентні органи, відповідальні за ліцензування та нагляд за діяльністю таких кредитних установ, шляхом проведення переговорів зі змішаною холдинговою компанією або її дочірніми компаніями напряму або через дочірні кредитні установи, вимагали від них надавати будь-яку інформацію, яка могла б бути придатною для потреб нагляду за діяльністю дочірніх кредитних установ.

2. Держави-члени забезпечують, щоб їх компетентні органи були здатні здійснювати, або щоб вони здійснювалися зовнішніми інспекторами, інспекцій на місцях для перевірки інформації, отриманої від змішаних холдингових компаній та їх дочірніх компаній. Якщо змішана холдингова компанія або одна з її дочірніх компаній є страховою компанією, процедура, встановлена у частині 1 статті 140, також може використовуватися. Якщо змішана холдингова компанія або одна з її дочірніх компаній розміщується на території держави-члена, окрім такої, на якій розташована дочірня кредитна установа, перевірка інформації на місцях проводиться відповідно до процедури, встановленої у статті 141.

1. Без шкоди секції 5 глави 2 держави-члени забезпечують, щоб, у випадку якщо материнська компанія однієї або кількох кредитних установ є змішаною холдинговою компанією, компетентні органи, відповідальні за нагляд за діяльністю цих кредитних установ, здійснювали загальний нагляд за транзакціями між кредитною установою та змішаною холдинговою компанію та їх дочірніх підприємств.

2. Компетентні органи вимагають від кредитних установ мати на місцях адекватні процеси управління ризиками та внутрішні механізми контролю, включаючи надійні звітні та облікові процедури, для належної ідентифікації, вимірювання, моніторингу та контролю транзакції з їх материнською змішаною холдинговою компанією та її дочірніми компаніями. Компетентні органи вимагають звітування з боку кредитної установи про будь-яку значну транзакцію з цими установами, окрім тієї, що зазначена у статті 110. Ці процедури та значні транзакції підпадають під дію огляду з боку компетентних органів.

У разі, якщо ці внутрішньогрупові транзакції становлять загрозу фінансовому стану кредитної установи, компетентні органи, відповідальні за нагляд установи, вживають відповідні заходи.

1. Держави-члени вживають усіх необхідних заходів для забезпечення того, що не існує юридичних перепон, які перешкоджають обміну, як між компаніями, включених до меж нагляду на консолідованій основі, змішаними холдинговими компаніями та їх дочірніми компаніями, так і між дочірніми компаніями такого типу, як вказано у частині 3 статті 127, будь-якою інформацією, яка могла б бути корисною для потреб нагляду відповідно до статей з 124 по 138 та цієї статті.

2. У разі, якщо материнська компанія або будь-яка з її дочірніх компаній, які є кредитними установами, які розташовано на території різних держав-членів, компетентні органи кожної країни-члена повідомляють один одному будь-яку іншу корисну інформацію, яка може дозволити або сприяти виконанню нагляду на консолідованій основі.

У разі, якщо компетентні органи держави-члена, в якій розташована материнська компанія, не виконують самостійно нагляд на консолідованій основі на підставі статей 125 та 126, вони можуть запрошуватися компетентними органами, відповідальними за здійснення такого нагляду, направити прохання на адресу материнської компанії про надання будь-якої інформації, яка могла б бути корисною для потреб нагляду на консолідованій основі, та передавати її до цих органів.

3. Держави-члени можуть дозволяти обмін між їхніми компетентними органами інформацією, зазначеною у частині 2, за умови, якщо, у випадку фінансових холдингових компаній, фінансових установ та компаній з надання додаткових послуг, збір або володіння інформацією у будь-якому разі не означає, що компетентні органи повинні виконувати наглядову роль відносно цих установ або компаній на індивідуальній основі.

Таким же чином держави-члени дозволяють своїм компетентним органам обмінюватися інформацією, зазначеною у статті 137, за умови, що збір та володіння інформацією у будь-якому разі не означає, що компетентні органи виконують наглядову роль відносно змішаної холдингової компанії та тих її дочірніх компанії, які не є кредитними установами, або відносно дочірніх компаній такого типу, який зазначено у частині 3 статті 127.

1. У разі, якщо кредитна установа, фінансова холдингова компанія або змішана холдингова компанія контролює одну або більше дочірніх компаній, які є страховими компаніями або іншими компаніями, що надають інвестиційні послуги, які підлягають ліцензуванню, компетентні органи, органи, яким доручено державну функцію з нагляду за діяльністю страхових компаній, або інші установи, які надають інвестиційні послуги, тісно співробітничають між собою. Без шкоди їх відповідним зобов'язанням, такі органи влади забезпечують один одного будь-якою інформацією, яка може полегшити виконання їх функцій та дозволити нагляд за діяльністю та загальним фінансовим станом підприємств, щодо яких вони здійснюють нагляд.

2. Інформація, отримана в межах дії нагляду на консолідованій основі, та, зокрема, будь-який обмін інформацією між компетентними органами, який передбачений цією Директивою, підлягає дії зобов'язання щодо дотримання професійної таємниці, визначеної секцією 2 глави 1.

3. Компетентні органи, відповідальні за нагляд на консолідованій основі, встановлюють переліки фінансових холдингових компаній, зазначених у частині 2 статті 71. Такі переліки надаються компетентним органам інших держав-членів та Комісії.

У разі, якщо компетентні органи однієї держави-члена в ході застосування цієї Директиви бажають у специфічних випадках перевірити інформацію щодо кредитної установи, фінансової холдингової компанії, фінансової установи, компанії з надання допоміжних послуг, змішаної холдингової компанії, дочірньої компанії такого типу, як визначено у частині 3 статті 127, які розташовані на території іншої держави-члена, вони направляють запит до компетентного органу такої іншої держави-члена на здійснення такої перевірки. Органи, які отримали такий запит, здійснюють у межах своєї компетенції таку перевірку самостійно шляхом надання дозволу органам, які направили запит, на здійснення такої перевірки, або шляхом надання дозволу аудитору або експерту на здійснення такої перевірки. Компетентний орган, який направив запит, може за бажанням взяти участь у перевірці у випадку, якщо він не проводить таку перевірку самостійно.

Без шкоди положенням свого кримінального законодавства, держави-члени забезпечують, щоб штрафи та заходи, спрямовані на припинення віднайдених порушень або наслідків таких порушень, накладались на фінансові холдингові компанії та змішані фінансові холдингові компанії, або на їх діючих керівників, які порушують закони, підзаконні та адміністративні положення, передбачені для імплементації статей з 124 по 141 та цієї статті. Компетентні органи тісно співробітничають для забезпечення того, щоб такі штрафи та заходи призводили до бажаних результатів, особливо коли центральна адміністрація або основна установа фінансової холдингової компанії або змішаної фінансової холдингової компанії не знаходиться в її головному офісі.

1. У разі, якщо кредитна установа, материнська компанія якої с кредитною установою або фінансовою холдинговою компанією, головний офіс якої знаходиться на території третьої країни, не є об'єктом консолідованого нагляду згідно статей 125 та 126, компетентні органи перевіряють, чи є кредитна установа об'єктом консолідованого нагляду з боку компетентного органу третьої країни, який є відповідним такому, що керуються принципами, встановленими у цій Директиві.

Ця перевірка здійснюється компетентним органом, який міг би відповідати за консолідований нагляд, якби застосовувалася частина 3, на запит материнської компанії або будь-яким з регулятивних органів, яким надано ліцензію на території Співтовариства, або за його власної ініціативи. Такий компетентний орган консультує інші залучені компетентні органи.

2. Комісія може вимагати від Європейського банківського комітету видати загальну настанову щодо того, чи заходи з консолідованого нагляду компетентних органів третіх країн спроможні досягти цілей консолідованого нагляду, визначених у цьому розділі, відносно кредитних установ, материнська компанія якої має свій головний офіс на території третьої країни. Комітет розглядає будь-яку настанову та враховує будь-які зміни, внесені до заходів з консолідованого нагляду, які застосовано такими компетентними органами.

Компетентний орган, якій здійснює перевірку, визначену у першому пункті частини 1, враховує будь-яку подібну настанову. Для цієї потреби компетентний орган консультує Комітет до ухвалення рішення.

3. У разі відсутності такого еквівалентного нагляду, держави-члени застосовують положення цієї Директиви до кредитної установи по аналогії або дозволяє своїм компетентним органам застосовувати інші відповідні наглядові методики, які досягають цілей нагляду на консолідованій основі за діяльністю кредитних установ.

Такі наглядові методики, після консультацій з іншими залученими компетентними органами, узгоджуються компетентним органом, які міг би відповідати за консолідований нагляд.

Компетентні органи можуть, зокрема, вимагати створення фінансової холдингової компанії, яка має свій головний офіс на території Співтовариства, та застосовує положення щодо консолідованого нагляду до консолідованого стану такої фінансової холдингової компанії.

Наглядові методи розробляються для досягнення цілей консолідованого нагляду, як визначено у цій главі, та повідомляються іншим залученим компетентним органам та Комісії.

Компетентні органи оприлюднюють наступну інформацію:

(a) тексти законів, підзаконних, адміністративних правил та загальних настанов, ухвалених їх державами-членами у сфері пруденційного регулювання;

(b) спосіб здійснення опцій та свободи дій, доступних у межах законодавства Співтовариства;

(c) загальні критерії та методології, які вони використовують при огляді та оцінюванні, зазначених у статті 124; та

(d) без шкоди положенням, встановленим у секції 2 глави 1, сукупна статистична інформація по ключовим аспектам імплементації пруденційної концепції на території кожної держави-члена.

Оприлюднення інформації, передбаченої першим пунктом, є достатнім для забезпечення обґрунтованого порівняння підходів, ухвалених компетентними органами різних держав-членів. Оприлюднена інформація публікується за узагальненим форматом та регулярно оновлюється. Оприлюднена інформація є доступною за єдиною електронною адресою.

1. Для потреб цієї Директиви, кредитні установи оприлюднюють інформацію, встановлену у частині 2 додатка XII, згідно положень, встановлених у статті 146.

2. Визнання компетентними органами згідно підсекцій 2 та 3 секції 3 глави 2 та статті 105 інструментів та методологій, зазначених у частині 3 додатка XII, підлягає публічному оприлюдненню з боку кредитних установ інформації, встановленої для цього.

3. Кредитні установи ухвалюють формальну політику дотримання вимог щодо оприлюднення інформації, встановлених у частинах 1 та 3, та мають методики оцінювання належності оприлюдненої ними інформації, включаючи її перевірку та регулярність.

4. Кредитні установи, за наявності вимог, пояснюють свої рейтингові рішення малим та середнім компаніям та іншим корпоративним аплікантам позик, надаючи пояснення у письмовій формі у разі, якщо їм подаються відповідні запити. Якщо добровільне зобов'язання сектора у цьому відношенні вважається неадекватним, ухвалюються національні заходи. Адміністративні витрати на пояснення повинні бути на відповідному рівні до обсягу позики.

1. Незважаючи на статтю 145, кредитні установи можуть пропускати одне або більше оприлюднень інформації, перелік яких надано у частині 2 додатка XII, якщо інформація, надана шляхом таких оприлюднень не вважається суттєвою у світлі критерію, визначеного у підпункті 1 частини 1 додатка XII.

2. Незважаючи на статтю 145, кредитні установи можуть пропускати одне або більше інформаційних пунктів, включених до оприлюднень, перелік яких надано у частинах 2 та 3 додатка XII, якщо ці пункти включають інформацію, яка вважається власною або конфіденційною у світлі критерію, визначеного у підпунктах 2 та 3 частини 1 додатка XII.

3. За виключних умов, зазначених у частині 3, відповідна кредитна установа заявляє у своїх оприлюдненнях про факт, що специфічні пункти інформації не були оприлюднені, причину неоприлюднення, та публікує більш загальну інформацію про предмети вимоги щодо оприлюднення, за виключенням випадку, коли ці пункти інформації повинні класифікуватися як власні або конфіденційні згідно критерію, визначеного у підпунктах 2 та 3 частини 1 додатка XII.

1. Кредитні установи публікують оприлюднення згідно пункту 145 як мінімум на щорічній основі. Оприлюднення публікуються за їх доцільності.

2. Кредитні установи також повинні визначати, чи необхідне більш регулярне публікування ніж те, яке передбачене у частині 1, у світлі критерію, визначеного у підпункті 4 частини 1 додатка XII.

1. Кредитні установи можуть визначати відповідне медіа-середовище, місце та засоби перевірки для ефективного дотримання вимог щодо оприлюднення, встановлених у статті 145. У межах доцільності, усі оприлюднення здійснюються у одному медіа-середовищі та місці.

2. Еквівалентні оприлюднення, здійснені кредитними установами згідно облікових умов, умов лістингу та інших умов, можуть вважатися такими, що відповідають статті 145. Якщо оприлюднення не включені до фінансових звітів, кредитні установи вказують місце, де вони можуть бути віднайдені.

Незважаючи на статті з 146 по 148, держави-члени зобов'язують компетентні органи вимагати від кредитних установ:

(a) реалізовувати одне або більше оприлюднень, зазначених у частинах 2 та 3 додатка XII;

(b) публікувати одне або більше оприлюднень більш регулярно ніж один раз на рік та встановлювати крайній термін опублікування;

(c) використовувати спеціальні засоби масової інформації та місця для оприлюднень, інші ніж фінансові звіти; та

(d) використовувати специфічні засоби перевірки цих оприлюднень, які не охоплені обов'язковим аудитом.

1. Без шкоди, щодо власних коштів, пропозиції, яку повинна подавати Комісія на підставі статті 62, технічні корегування у наступних сферах ухвалюються відповідно до процедури, зазначеної у частині 2 статті 151:

(a) пояснення визначень для врахування, при застосуванні цієї Директиви, подій на кредитних ринках;

(b) пояснення визначень для забезпечення уніфікованого застосування цієї Директиви;

(c) регулювання термінології щодо та пристосування визначень відповідно до наступних актів про кредитні установи та суміжних питань;

(d) технічні корегування переліку статті 2;

(e) зміна обсягу початкового капіталу, передбаченого статтею 9, для врахування подій у економічній та кредитно-валютній сферах;

(f) розширення змісту переліку, зазначеного у статтях 23 та 24, та встановленого у додатку I, або адаптація термінології, яка використовується у такому переліку, для урахування подій на фінансових ринках;

(g) сфери, у яких компетентні органи здійснюють обмін інформацією, яку перелічено у статті 42;

(h) технічні корегування у статтях з 56 по 67 та у статті 74 в результаті модифікування облікових стандартів або вимог, які враховують законодавство Співтовариства, або щодо конвергенції наглядових методик;

(i) внесення поправок у перелік класів ризикових уражуваностей у статтях з 79 по 86 для врахування подій на фінансових ринках;

(j) сума, визначена у пункті (с) частини 2 статті 79, пункті (а) частини 4 статті 86, пункті 5 частини 1 додатка VII та пункті 15 частини 2 додатка VII, для врахування наслідків інфляції;

(k) перелік та класифікація позабалансових статей у додатках II та IV та їх обробка у визначенні вартостей ризикової уражуваності для потреб секції 3 глави 2 розділу V;

(l) корегування положень додатків з V по XII для врахування подій на фінансових ринках (зокрема, нові фінансові продукти) або облікових стандартів чи вимог, які враховують законодавство Співтовариства, або щодо конвергенції наглядових методик.

2. Комісія може ухвалювати наступні імплементаційні заходи відповідно до процедури, зазначеної у частині 2 статті 151:

(a) визначення розміру раптових або неочікуваних змін валютних ставок, зазначених у частині 5 статті 124;

(b) тимчасове зменшення мінімального рівня власних коштів, встановлених у статті 75, та/або показників ризику, встановлених у секції 3 глави 2 розділу V, для врахування специфічних обставин;

(c) без шкоди звіту, зазначеному у статті 119, роз'яснення щодо виключень, передбачених у частині 4 статті 111, статтях 113, 115 та 116;