Стаття 211. Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду
"1. Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту [її] затримання, який визначається згідно з вимогами статті 209 цього Кодексу.
2. Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу".
Стаття 214. Початок досудового розслідування
"1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше двадцяти чотирьох годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування ...
2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань ...".
Стаття 284. Закриття кримінального провадження
"...
3. Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
...
5. Копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику [який подає заяву про закриття кримінального провадження], потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв’язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.
Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику.
...
8. Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку".
Стаття 303. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження
"1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:
(1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк. [Така скарга подається] заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна;
...
(3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження. [Така скарга подається] заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;
(4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження. [Така скарга подається] заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником;
...".
Стаття 305. Правові підстави подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування
"1. Подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не зупиняє виконання рішення чи дію слідчого, прокурора.
2. Слідчий чи прокурор можуть самостійно скасувати рішення, передбачені пунктами 1, 2, 5 і 6 частини першої статті 303 цього Кодексу, припинити дію чи бездіяльність, які оскаржуються, що тягне за собою закриття провадження за скаргою.
Прокурор може самостійно скасувати рішення, що передбачене пунктом 3 частини першої статті 303 цього Кодексу і оскаржується в порядку, передбаченому частиною п’ятою статті 284 цього Кодексу, що тягне за собою закриття провадження за скаргою".
Стаття 306. Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування
"1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду ...
2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги".
Стаття 307. Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування
"...
2. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого чи прокурора;
2) зобов’язання припинити дію;
3) зобов’язання вчинити певну дію; [або]
4) відмову у задоволенні скарги.
3. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження".
Стаття 309. Ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування
"...
2. Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження...".
Стаття 310. Порядок оскарження ухвал слідчого судді
"1. Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку".
I. Закон України "Про міліцію" 1990 року (втратив чинність 02 липня 2015 року) і Статут патрульно-постової служби міліції України 1994 року (втратив чинність 05 березня 2019 року)
207.Статті 11 - 14 Закону України "Про міліцію" у редакції, чинній у момент подій, передбачали низку умов, за яких працівники міліції були уповноважені застосовувати силу та затримувати осіб. Inter alia, працівники міліції мали право затримувати осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Вони також мали право застосовувати заходи фізичного впливу та спеціальні засоби, такі як наручники, гумові кийки, сльозоточиві речовини, задля припинення вчинення злочинів, у тому числі масових заворушень. До того ж, працівники міліції мали право застосовувати такі засоби для подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснювалася із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов’язків, у тому числі підтримки громадського порядку.
208. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений Міністерством внутрішніх справ України 28 липня 1994 року, і текст якого доступний в українській офіційній електронній базі нормативно-правових актів-17, містив конкретні норми, яких мали дотримуватися працівники міліції під час виконання своїх службових обов’язків щодо охорони громадського порядку та безпеки у зв’язку з проведенням "санкціонованих" або "несанкціонованих" масових заходів (розділи 295-340 Статуту). Пункти 310-312 Статуту передбачали, що під час масових заходів працівники міліції повинні були складати оперативні плани та карти охорони громадського порядку. Пункт 338 Статуту передбачав, що проведення демонстрації могло бути припинено, якщо вона не була санкціонована відповідними органами державної влади, якщо вона була заборонена відповідним рішенням внаслідок порушення порядку її організації та провадження, або якщо під час демонстрації виникла загроза безпеки життю чи здоров’ю громадян, порушення громадського порядку, заподіяння матеріальної шкоди державному, колективному чи приватному майну, або порушення правил дорожнього руху або санітарії. Відповідно до пункту 340 Статуту в разі проведення "несанкціонованої" демонстрації працівники міліції мали провести попереджувальну роботу з учасниками і повідомити їх про відповідні положення законодавства та відповідальність за їхнє порушення; у разі невиконання законних вимог працівники міліції могли затримати організаторів або активних учасників за порушення громадського порядку та вчинення протиправних дій.
__________
-17 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0213-94.
J. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" 1994 року
209. Відповідні положення Закону України від 01 грудня 1994 року про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі - Закон України "Про відшкодування шкоди" 1994 року) наведено в згаданому рішенні у справі "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), пункт 48).
K. Закон України "Про амністію у 2011 році"
210. У Законі встановлено загальні положення щодо застосування амністії.
211. 27 лютого 2014 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону, включивши поняття "індивідуальна амністія", яке згідно зі статтею 1 вона могла надати особі. Зміни також включали перелік осіб, до яких було застосовано повну амністію та негайне їхнє звільнення.
L. Закони України щодо амністії
212. У період з 19 грудня 2013 року по 21 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла декілька законів, спрямованих головним чином на припинення притягнення до відповідальності та покарання осіб, які брали участь в акціях протесту на Майдані. Закони передбачали, inter alia, звільнення від адміністративної відповідальності за порушення порядку організації та проведення зібрань і від кримінальної відповідальності за вчинення масових заворушень. Крім того, у період до 21 лютого 2014 року закони передбачали звільнення працівників правоохоронних органів від відповідальності за перевищення владних повноважень, вчинених під час подій Майдану. Закони були узагальнені в Інформаційній довідці № 10, опублікованій МДГ і доступній за посиланням https://rm.coe.int/16802ef0e4.
213. Закон України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року, яким було скасовано попередні закони щодо амністії, прийняті у період з 19 грудня 2013 року по 29 січня 2014 року, передбачав амністію (звільнення від відповідальності) за вчинення різних злочинів, у тому числі масові заворушення, та за будь-які адміністративні правопорушення, вчинені у період з 21 листопада 2013 року по 28 лютого 2014 року (дату набрання чинності цим законом), пов’язаних з акціями протесту на Майдані. Зокрема, статті 1 та 4 цього Закону передбачали закриття пов’язаних з ними кримінальних та адміністративних проваджень. У статтях 5-7 було визначено органи, відповідальні за виконання цього закону, та встановлено порядок, якого слід було дотримуватися. Стаття 9 забороняла збір, зберігання та поширення персональних даних тих, хто брав участь в акціях протесту. У прикінцевих та перехідних положеннях Закону зазначалося, що його положення поширювалися конкретно на кримінальне провадження щодо п. В. Смалія (див. згадане рішення у справі "Кадура та Смалій проти України" (Kadura and Smaliy v. Ukraine), пункти 41-55).
M. Норми щодо соціального захисту
214. З 21 лютого 2014 року Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та декілька інших основних органів державної влади ухвалили різні нормативно-правові акти, якими передбачалися різні виплати та пільги, у тому числі звільнення від сплати податків, для осіб, які постраждали під час участі в акціях протесту на Майдані та Революції Гідності, і родичів учасників акцій протесту, які загинули внаслідок поранення під час цих подій.
215. Зокрема, 21 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей".
216. У період із серпня 2014 року по грудень 2015 року Кабінет Міністрів України ухвалив різні постанови щодо соціального захисту осіб, які отримали тяжкі, середні та легкі тілесні ушкодження під час участі у масових акціях громадського протесту, що відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року. У постановах встановлюється виплата одноразової грошової допомоги у п’ятидесятикратному (постанова № 324), двадцятип’ятикратному (постанова № 525) та десятикратному (постанова № 1098) розмірі прожиткового мінімуму відповідно, особам, які отримали такі тілесні ушкодження під час участі у масових акціях протесту.
217. Відповідно до цих постанов перелік осіб, які мають право на такі виплати, повинен складатись Міністерством охорони здоров’я України на підставі результатів судово-медичних експертиз відповідних осіб і затверджуватися цим міністерством за погодженням з Міністерством соціальної політики України, МВС України та ГПУ.
218. 19 жовтня 2016 року Кабінет Міністрів України виділив кошти у розмірі 7 322 500 гривень 505 учасникам акцій протесту, які отримали легкі тілесні ушкодження (14 500 гривень кожному - еквівалент близько 500 євро на той момент).
219. Під час парламентських слухань у Верховній Раді України 09 лютого 2017 року було зазначено, inter alia, що багато з тих, хто має право на отримання виплат або пільг, не змогли скористатися своїм правом через відсутність координації в діяльності органів державної влади у цій сфері, недостатню поінформованість про можливі виплати та пільги, а також відсутність бюджетних асигнувань.
N. Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 08 квітня 2014 року
220. Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" був прийнятий Верховною Радою України 08 квітня 2014 року та набрав чинності 11 квітня 2014 року. У ньому було передбачено спеціальну процедуру перевірки, яка застосовувалася до суддів судів загальної юрисдикції і була головним чином спрямована на перевірку порушення присяги та процесуальних аспектів у провадженнях, пов’язаних з акціями протесту на Майдані.
221. З цією метою Законом передбачалося утворення Тимчасової спеціальної комісії (далі - ТСК), яка була уповноважена проводити процедуру перевірки суддів протягом одного року з дати її створення.
222. До складу ТСК входило п’ятнадцять членів: Пленум Верховного Суду України, Верховна Рада України та Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики призначали по п’ять членів кожен. ТСК вважалася "утвореною" після призначення до її складу дев’яти членів.
223. Юридичні та фізичні особи мали шість місяців з дати опублікування повідомлення про утворення ТСК для подання заяв щодо конкретних суддів, які підлягали перевірці.
224. Засідання ТСК мали бути відкритими, а відповідні судді мали право брати участь у засіданнях і виступати як особисто, так і через захисника.
225. ТСК мала право отримувати будь-яку інформацію, необхідну для здійснення своїх функцій, від судів і правоохоронних органів, а також ознайомлюватися з такою інформацією, у тому числі з особовими справами суддів.
226. За результатами перевірки судді ТСК повинна була ухвалити висновок, який мав містити обґрунтування та бути оприлюднений на офіційному вебсайті ВРЮ. Після цього висновок передавався ВРЮ.
227. ВРЮ була зобов’язана розглянути висновок ТСК щодо порушення суддею присяги.
228. У справах, де ТСК дійшла висновку, що в діях судді були ознаки кримінального правопорушення, його висновок направлявся до ГПУ для подальшого розслідування.
229. У липні 2014 року ТСК розпочала оцінку рішень та поведінки суддів, які розглядали цивільні, адміністративні та кримінальні справи, пов’язані з акціями протесту на Майдані, у період з 21 листопада 2013 року по 11 квітня 2014 року, з дати набрання чинності цим Законом. До того, як 18 червня 2016 року було офіційно оголошено про припинення її повноважень, ТСК провела 309 перевірок щодо 331 судді. Вона закінчила шістдесят шість перевірок шістдесяти трьох суддів і подала до ВРЮ сорок одну пропозицію про звільнення сорока шести суддів за порушення присяги. Вона також подала до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України матеріали щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності дванадцяти суддів. Вона припинила перевірку щодо п’яти суддів. Згідно з інформацією, опублікованою у вересні 2017 року, ВРЮ або звільнила, або запропонувала звільнити тридцять чотири судді, які розглядали справи щодо протестувальників.
O. Рішення національних судів щодо відшкодування шкоди у зв’язку із кримінальними провадженнями
230. Уряд надав копії низки рішень, ухвалених судами різних інстанцій у період з грудня 2012 року по жовтень 2015 року, які, по суті, передбачали виплату державою відшкодування шкоди різним особам у зв’язку із визнанням винними різних працівників міліції за надмірне застосування сили до цих осіб. До того ж, Уряд надав копію рішення від 15 травня 2007 року, в якому Апеляційний суд Сумської області присудив фізичній особі відшкодування шкоди за незаконне затримання працівниками міліції під час участі в демонстрації, у зв’язку з якою суд посилався на фактологічні висновки іншого (кримінального) суду в рішенні, яким кримінальне провадження щодо працівника міліції, який незаконно віддав наказ про відповідне затримання, було закрито відповідно до Закону України "Про амністію". У всіх рішеннях, описаних у цьому пункті, суди здебільшого посилались на статті 1167 та 1174 Цивільного кодексу України 2003 року.
231. Уряд також надав копії декількох рішень, ухвалених Бабушкінським районним судом у період з листопада по грудень 2014 року. Зокрема, посилаючись, inter alia, на статтю 1174 Цивільного кодексу України 2003 року та частину першу статті 1, частину другу статті 2, частину п’яту статті 3 Закону України "Про відшкодування шкоди" 1994 року (див. пункти 202, 203 та 209), суд присудив різним особам суму у розмірі 50 000 гривень - близько 2 625 євро на той момент,- в якості відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення їх до відповідальності, тримання під вартою протягом п’яти днів і застосування домашнього арешту на строк понад чотири місяці за участь в антиурядовій демонстрації у м. Дніпро 26 січня 2014 року. У зв’язку з цим суд посилався на постанову прокуратури Дніпропетровської області, якою було закрито кримінальне провадження щодо цих осіб у зв’язку з відсутністю складу злочину. Відповідно до різних рішень Апеляційного суду Дніпропетровської області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, копії яких були надані Урядом, ці рішення набрали законної сили. Більш детальна інформація про ці рішення Бабушкінського районного суду наведена в згаданому рішенні у справі "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), пункти 23-29.
II. СПЕЦІАЛЬНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ
232. 28 лютого 2014 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини представила свою спеціальну доповідь щодо порушень прав і свобод людини під час подій, які відбулися в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року.
233. У своїй доповіді Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вказала на низку "системних проблем" щодо ситуації з правами людини під час акцій протесту, які, на її думку, вимагали внесення змін до законодавства, вдосконалення адміністративної та судової практики та "належну відповідь" з боку ГПУ та МВС України. Серед встановлених системних проблем були:
(i) відсутність чітких і передбачуваних національних норм щодо реалізації права на свободу мирних зібрань;
(ii) постійні порушення процесуальних прав протестувальників під час затримання та тримання під вартою;
(iii) незаконне та надмірне застосування фізичної сили та спеціальних засобів працівниками підрозділів міліції особливого призначення до протестувальників;
(iv) непроведення ефективних, неупереджених, об’єктивних і гласних розслідувань усіх фактів стосовно застосування фізичної сили та спеціальних засобів працівниками правоохоронних органів до протестувальників і журналістів, зникнення протестувальників та пошкодження їхнього майна й транспортних засобів; і відсутність належного інформування громадянського суспільства про результати розслідування та притягнення винних до відповідальності; і
(v) незаконне та надмірне застосування фізичної сили працівниками міліції під час затримання неповнолітніх осіб, а також порушення чинного порядку щодо затримання, допиту та тримання під вартою.
III. ДОКУМЕНТИ ОРГАНІВ РАДИ ЄВРОПИ
A. Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи від 30 січня 2014 року (1974)
234. Під час своєї сесії у січні 2014 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію (№ 1974, 30 січня 2014 року) щодо ситуації, пов’язаної з акціями протесту в Україні. У частині резолюції зазначено:
"...
Асамблея особливо стурбована достовірними повідомленнями про катування та жорстоке поводження з протестувальниками працівників міліції та силових структур. Така поведінка, яка транслювалася на декількох телевізійних каналах, є неприйнятною, і винні особи мають бути покарані з усією суворістю відповідно до закону. Такі дії не можуть залишитися безкарними. Асамблея однаково стурбована повідомленнями, що дії силових структур націлені на журналістів, що суперечить принципу свободи засобів масової інформації. Крім того, вона стурбована повідомленнями, що троє працівників міліції отримали ножові поранення від протестувальників, одне із яких смертельне. Вона вважає, що такі акти насильства щодо військовослужбовців є неприйнятними у демократичному суспільстві, і у зв’язку з ними має бути проведене повноцінне розслідування.
...".
B. Звіт Комісара з прав людини Ради Європи від 04 березня 2014 року
235. 10 лютого 2014 року Комісар з прав людини Ради Європи опублікував на своєму офіційному вебсайті-18 інформацію про свій візит до України (м. Київ, м. Вінниця, м. Дніпропетровськ та м. Запоріжжя) у період з 04 по 10 лютого 2014 року, висловивши, зокрема, своє занепокоєння випадками "очевидних викрадень невстановленими особами, які супроводжувалися тяжким побиттям та жорстоким поводженням". Згідно з публікацією Комісар та його делегація зібрали твердження та інші докази "співпраці працівників міліції з громадянами, яких називали широко розповсюдженим терміном "тітушки", та які часто були озброєні кийками, битами або "травматичною" вогнепальною зброєю (для придушення масових заворушень) і носили маски".
Згідно з публікацією під час візиту Комісар отримав інформацію щодо розслідувань, пов’язаних з Майданом, і мав "підстави вважати, що [як повідомлялося, невелика] кількість скарг, які надійшли до органів прокуратури [стосовно протиправних дій щодо протестувальників могла] відображали відсутність довіри у суспільства, що їхні скарги ефективно розглядатимуться відповідними установами". Також було зазначено, що "деякі з офіційних співрозмовників Комісара [визнали], що до цього часу слідчі органи / органи прокуратури [в основному] були задіяні у притягненні до відповідальності протестувальників за організацію "масових заворушень" або "захопленні адміністративних будівель"".
__________
-18 https://www.coe.int/en/web/commissioner/-/firm-action-against-police-impunity-needed-in-ukraine-concludes-commissioner-mui znieks
236. Згодом, 04 березня 2014 року, Комісар з прав людини Ради Європи опублікував звіт про цей візит, в якому оцінив аспекти, пов’язані з правами людини під час протестів на Майдані, які тоді тривали.
Повідомлялося, що багато осіб, які "в той чи інший спосіб постраждали внаслідок актів насильства" і з якими спілкувалася делегація Комісара, висували різні твердження про жорстоке поводження працівників міліції та осіб у цивільному одязі. Стверджуване жорстоке поводження полягало в побитті, яке продовжувалося у відділах міліції та в "автомобілях без розпізнавальних знаків" під час перевезення потерпілих до відділів міліції; у пострілах в потерпілих гумовими кулями, конкретно націлених в область голови та обличчя; нанесенні їм поранень світло-шумовими гранатами; використанні проти них водометів при мінусових температурах; роздяганні їх повністю або частково в "імпровізованому "збірному пункті" в Маріїнському парку (м. Київ)"; та примушенні їх ставати на коліна з руками, заведеними за спину, під час того, як їх продовжували бити далі.
Зазначалося, що медичний експерт, який супроводжував Комісара під час візиту, бачив сліди побоїв, які все ще були помітні на тілах потерпілих, перевірив відповідні медичні записи та опитав медичний персонал та/або пацієнтів. Згідно зі звітом отримана таким чином медична інформація відповідала повідомленням потерпілих про стверджуване жорстоке поводження. У зв’язку з цим Комісар зазначив, що ці тілесні ушкодження вказували, inter alia, на "чітку закономірність, що [працівники міліції] цілилися в голову та обличчя".
Згідно з твердженнями Комісара продовжувала зростати кількість достовірних повідомлень про "співпрацю працівників міліції з невстановленими цивільними особами під час нагляду за демонстраціями". Ці цивільні особи часто були озброєні кийками, битами або "травматичною" зброєю та носили маски. У зв’язку з цим делегації показали фотографію керівника обласного управління міліції, оточеного чоловіками у масках, озброєних дерев’яними палицями й з жовтими пов’язками на руках. Також зазначалося, що під час його зустрічі з Комісаром у лютому 2014 року Міністр внутрішніх справ України визнав, що протягом "певного періоду міліція [користувалася] підтримкою поміж колишніх працівників правоохоронних органів, колишніх військовослужбовців та ветеранів війни в Афганістані, які [діяли] разом із чинним працівниками правоохоронних органів для захисту громадського порядку"; проте від цієї практики зрештою відмовились. Всі офіційні співрозмовники Комісара "чітко підтвердили, що в Україні [не було] законних підстав для співпраці міліції й груп цивільних осіб у масках і з нестандартною зброєю".
У звіті також зазначалося, що на той момент "правозахисники [стикалися] із серйозними перешкодами у своїй роботі, та [існували] поширені побоювання щодо можливої помсти і переслідування з боку працівників правоохоронних органів та/або тих, хто з ними співпрацює". У зв’язку з цим робилися посилання на "випадки залякування, переслідування чи погрози щодо правозахисників", про які був повідомлений Комісар під час та після візиту. Комісар висловив глибоке занепокоєння щодо існування "окремого реєстру осіб, які [отримали тілесні ушкодження] внаслідок сутичок з працівниками міліції в лікарні швидкої допомоги у м. Києві". Згідно з його твердженнями це дозволило б "полегшити ідентифікацію можливих об’єктів переслідування".
Також робилися посилання на "достовірні дані про випадки викрадень - деякі з них з лікарень - групами осіб, які, як стверджувалося, співпрацювали з міліцією". Згідно з цими повідомленнями викрадених осіб піддавали жорстокому поводженню, і повертали до міліції або залишали напризволяще. Однією з таких осіб був п. Ю. Вербицький (див. згадане рішення у справі "Луценко та Вербицький проти України" (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine)).
Окремі частини звіту Комісара стосувались функціонування судової системи під час відповідного періоду. Зокрема, повідомлялося про численні твердження затриманих осіб та їхніх захисників про "бездіяльність суддів і прокуратури у випадках видимих тілесних ушкоджень на обвинувачених і/або їхніх заяв про жорстоке поводження"; а також про відмову судів і прокуратури задовольняти клопотання обвинувачених про проведення судово-медичних експертиз у зв’язку з цим. Також стверджувалося, що "незважаючи на відсутність у національному законодавстві норм, якими б регулювався порядок проведення громадських зібрань, адміністративні суди України регулярно забороняли громадські зібрання за зверненням місцевих органів державної влади". Як повідомлялося, до 85 відсотків усіх громадських зібрань були заборонені українськими судами. Загалом Комісар зазначив, що:
"...
50. Ця криза чітко висвітлила серйозні недоліки у функціонуванні української судової системи. Під час зустрічей з різними співрозмовниками Комісар зі стурбованістю зазначив, що довіра громадськості до верховенства права була вкрай низькою, і поширеними було переконання, що судова система не служить справі правосуддя та не функціонує незалежно та безсторонньо. Цю ключову проблему слід вирішити без зволікань.
...".
С. Звіт Міжнародної дорадчої групи (далі - МДГ)
237. МДГ була створена Генеральним секретарем Ради Європи у квітні 2014 року з метою нагляду за дотриманням загалом статей 2 і 3 Конвенції та практики Суду під час розслідування національними органами влади випадків насильницьких дій, які мали місце під час демонстрацій на Майдані у період з 30 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року. Однак МДГ не вважала своїм завданням перевіряти, чи відповідали затримання та тримання під вартою, поводження з численними протестувальниками та судовий розгляд стосовно них або розслідування цих випадків вимогам статей 5 чи 6 Конвенції.
238. Крім того, у вступній частині звіту, опублікованого 31 березня 2015 року, МДГ чітко розтлумачила, якими вважала свою роль та її межі:
"...
З тексту Мандату чітко випливає, що на МДГ не покладається завдання з проведення чи допомоги в проведенні розслідування або встановлення фактів відповідних випадків насильства. Це було і залишається виключно завданням органів досудового розслідування України, зокрема ГПУ, Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) та Служби безпеки України (далі - СБУ), кожен з яких відповідальний за розслідування тих чи інших справ, пов’язаних з подіями на Майдані. Так само на МДГ не покладається завдання з встановлення того, чи відповідало розслідування конкретного випадку вимогам Конвенції. Насправді, вона зазначає, що певні заяви, пов’язані з Майданом, знаходяться на розгляді в Європейському суді з прав людини. Завдання ж МДГ носить наглядовий характер, а саме, полягає у надані узагальненої оцінки відповідності розслідувань, які проводилися на національному рівні щодо випадків спричинення смерті чи серйозних тілесних ушкоджень або жорстокого поводження, міжнародним стандартам. Під час здійснення такої оцінки МДГ неодноразово ретельно розглядала належність розслідування конкретних випадків, які привернули увагу широкого загалу. Метою таких оцінок було не надання висновків щодо якості конкретного розслідування, а надання корисних відомостей стосовно належності розслідувань в цілому.
...".
239. Члени групи - сер Ніколас Братца (голова), колишній голова Європейського суду з прав людини; п. Володимир Буткевич, колишній суддя Європейського суду з прав людини; та п. Олег Анпілогов, колишній прокурор України та член Харківської обласної ради на той момент - були призначені міжнародним співтовариством, опозицією та національними органами державної влади відповідно.
240. У своєму звіті від 31 березня 2015 року МДГ звернула увагу на серйозні структурні та функціональні недоліки, пов’язані з незалежністю та ефективністю відповідних розслідувань, та встановила, що вони не відповідали вимогам статей 2 та 3 Конвенції.
241. Вона також продовжувала знаходити докази безкарності та відсутності підзвітності працівників правоохоронних органів в Україні, конкретні випадки якої були описані у звіті. Однак, роблячи такі висновки, МДГ прямо визнала дуже складні виклики, з якими зіткнулися органи державної влади, почавши розслідування у лютому 2014 року: безпрецедентний масштаб та обсяг розслідувань подій на Майдані; непроведення ефективних розслідувань з боку органів державної влади попереднього режиму протягом перших трьох місяців демонстрацій на Майдані; значні проблеми, пов’язані із втечею з України ключових посадових осіб колишнього уряду, втрата документів або їхнє знищення, а також зникнення зброї; відсутність будь-яких розпізнавальних знаків на працівниках правоохоронних органів, які брали участь в актах насильства; та конкуруючі вимоги, висловлені органами державної влади, щодо розслідування інших серйозних подій, які сталися після подій на Майдані. До того ж, МДГ наголосила, що її роль ніколи не полягала у проведенні або сприянні розслідуванню або встановленні фактів щодо зазначених випадків насильства. За її словами, за це відповідали виключно ГПУ, МВС України та СБУ, які несли відповідальність за розслідування різних справ, пов’язаних з Майданом. Щодо відповідальності за визначення, чи відповідало розслідування окремих справ вимогам Конвенції, МДГ також зазначила, що заяви, пов’язані з Майданом, перебували на розгляді в цьому Суді.
242. Після публікації звіту, голова МДГ провів брифінг для преси, у відповідних фрагментах якого зазначено:
"...
На думку Групи, незважаючи на численні заклики до запровадження в Україні незалежного та ефективного механізму розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, розслідування подій на Майдані відзначилися декількома випадками відсутності такої незалежності на практиці. Зокрема, на Міністерство внутрішніх справ України було покладено розслідування злочинів, які безперечно були вчинені працівниками правоохоронних органів, і злочинів, що, як стверджується, були вчинені так званими "тітушками", незважаючи на беззаперечні докази залучення, підтримки та озброєння "тітушок" колишніми працівниками Міністерства.
Крім того, звіт містить низку критичних зауважень щодо непроведення ефективного розслідування. На думку МДГ, насамперед це наслідок низки недоліків кадрового та ресурсного забезпечення Генеральної прокуратури України та розподілу роботи серед слідчих. Кількість слідчих, що займалися виключно розслідуванням справ, пов’язаних з подіями на Майдані, за оцінками Групи, була зовсім недостатньою, а брак спрямованості та наступності внаслідок призначення трьох Генеральних прокурорів України впродовж року, а також усунення двох керівників від розслідування справ, пов’язаних з подіями на Майдані, на думку Групи, мали серйозний вплив на хід розслідування, його якість та ефективність. Крім того, розподіл справ між Генеральною прокуратурою України, з одного боку, та прокуратурою міста Києва і Міністерством внутрішніх справ України з іншого, як вбачалося, був непослідовним і неефективним.
Ефективність розслідувань подій на Майдані, на думку Групи, суттєво залежала від тісної співпраці між органами досудового розслідування. Недостатній рівень такої співпраці між Генеральною прокуратурою України та двома іншими органами досудового розслідування, на думку Групи, мали значний негативний вплив на ефективність розслідування. Також, на думку Групи, є серйозні підстави вважати, що Міністерство внутрішніх справ України неохоче співпрацювало з іншими зацікавленими сторонами, а подекуди і перешкоджало розслідуванню.
Подібний недостатній рівень співпраці був помічений і з боку Служби безпеки України під час розслідування операції з розгону Майдану в лютому минулого року. Хоча Група поставила під сумнів вжиття Генеральною прокуратурою України всіх заходів для забезпечення ефективної співпраці з боку двох інших органів державної влади, проте, на думку Групи, основна відповідальність лежить саме на цих двох органах державної влади.
Група також висловила занепокоєння щодо рішень судів, які, на її думку, підривали ефективність розслідувань, пов’язаних з подіями на Майдані і, у більш загальному сенсі, зменшили стримуючий ефект судової системи. Зокрема, ухвала Печерського районного суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту командиру підрозділу МОП "Беркут", якому було пред’явлено обвинувачення у вчиненні 39 вбивств та який зник після свого звільнення, мала серйозний вплив на хід і результат розслідування одного з найтяжчого епізоду насильства на Майдані.
На думку Групи, ці недоліки стали безпосереднім наслідком суттєвого затягування розслідування випадків насильства органами досудового розслідування.
Крім того, на думку Групи, події на Майдані були настільки важливими, що органи державної влади повинні були надати достатньо інформації про розслідування для сприяння повноцінному громадському контролю за ним. У зв’язку з цим, знову ж таки, було виявлено недоліки. Зокрема, було визнано, що були докладені зусилля для інформування громадськості, однак Група зробила висновок про відсутність скоординованої інформаційної стратегії між трьома органами досудового розслідування для забезпечення надання впорядкованої та повної інформації про розслідування в цілому. Також Група не вважає, що надана громадськості інформація була достатньою для захисту прав та інтересів потерпілих та їхніх найближчих родичів.
Розглянувши поточний статус різних проваджень, Група зробила загальний висновок, що в розслідуванні не було досягнуто значних результатів, і, хоча це могло певною мірою пояснюватись перешкодами, з якими зіткнулось слідство, недоліки, на які вказала Група, підірвали здатність органів державної влади встановити обставини злочинів, пов’язаних з Майданом, та відповідальних осіб.
...".
243. У витягах зі звіту щодо розслідування розгону протестувальників 30 листопада 2013 року зазначено (виділення в тексті додано МДГ, посилання опущено):
"...
223. У листопаді 2014 року ГПУ уперше надала МДГ інформацію про зміст і стан розслідування щодо участі працівників МОП "Беркут" у подіях 30 листопада 2013 року. Було встановлено і допитано усіх 390 працівників МОП "Беркут", які могли брати участь у цих подіях. За результатами дослідження різноманітних матеріалів ГПУ дійшла висновку, що близько 30 працівників МОП "Беркут" жорстоко поводились з протестувальниками і 96 протестувальників отримали тілесні ушкодження. Жоден з працівників МОП "Беркут" не визнав жорстоке поводження з протестувальниками, чи жорстоке поводження з ними інших працівників. Жоден потерпілий не впізнав когось з працівників правоохоронних органів. ГПУ підтвердила, що досі не було встановлено жодного з близько 30 причетних працівників МОП "Беркут" і залишалася надія, що в цьому допоможуть результати проведення експертиз.
224. Представники ГПУ розкритикували висновок службового розслідування, проведеного МВС України. У висновку зазначено, що високопосадовці наказали працівникам правоохоронних органів усунути протестувальників відповідно до Закону України "Про міліцію" для встановлення новорічної ялинки. Інформацію про конкретних осіб надано не було, і єдине, що можна було зрозуміти з висновку,- кожен працівник МОП "Беркут" самостійно оцінював ризики і самостійно приймав рішення про необхідність застосування сили. Представники ГПУ зробили висновок, що МВС України не бажало розслідувати цей епізод, і зазначили, що усі 390 працівників МОП "Беркут" продовжували працювати.
225. За повідомленнями засобів масової інформації 27 січня 2015 року ГПУ оголосила чотирьом колишнім командирам МОП "Беркут" підозру у перевищенні влади у зв’язку з перешкоджанням проведенню мітингу. Печерський районний суд міста Києва обрав запобіжний захід у виді домашнього арешту усім чотирьом працівникам. 30 січня 2015 року суд відсторонив їх від займаних посад у спецпідрозділі, де вони працювали.
...".
244. Пункти 226-230 звіту містять інформацію, що конкретно стосується офіційних розслідувань щодо, як стверджувалося, незаконного використання спеціальних засобів до протестувальників. Зокрема, ці розслідування проводила ГПУ, яка оголосила низку підозр декільком колишнім вищим посадовим особам МВС України, підозрюючи їх у "розтраті державних коштів для доставки спеціальних засобів з Російської Федерації, які у подальшому [були] застосовані працівниками правоохоронних органів для придушення протестів [на Майдані], що призвело до тяжких наслідків". Також було оголошено підозру п. М. Азарову, колишньому Прем’єр-міністру України, який, як стверджувалося, ніс відповідальність за введення в дію норм, що дозволяли працівникам правоохоронних органів застосовувати спеціальні засоби до протестувальників. Частину розслідувань було закінчено і справи чекали направлення на судовий розгляд, тоді як інші розслідування все ще тривали на той момент.
245. У витягах зі звіту конкретно щодо, як стверджувалося, свавільного притягнення до відповідальності протестувальників зазначено (виділення в тексті додано МДГ, посилання опущено):
"...
4. Розслідування, проведені ГПУ стосовно протиправного притягнення до відповідальності протестувальників
(а) Обсяг розслідування
316. У січні та лютому 2014 року більш ніж 130 протестувальників було притягнуто до відповідальності внаслідок їхньої участі в акціях протесту. Хоча ГПУ вказала, що більшість з цих справ було закрито відповідно до Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року, цю кримінальну справу було порушено, щоб встановити будь-які факти перевищення представниками органів державної влади службових повноважень.
(b) Досудове розслідування
317. Розслідування ГПУ вказує, що з січня до лютого 2014 року працівники МОП "Беркут", військовослужбовці внутрішніх військ та інші працівники органів МВС України затримували осіб, знаючи, що для їхнього затримання не було жодних підстав, та порушуючи вимоги закону, тільки за те, що вони брали участь в акціях протесту. Цих осіб доправляли до районних відділів міліції. Слідчі та прокурори порушували кримінальні справи без жодної правової підстави, а слідчі судді безпідставно ухвалювали рішення про взяття під варту.
318. На прес-конференції ГПУ 19 листопада 2014 року було зазначено, що найближчим часом ГПУ мала порушити кримінальні справи щодо 28 слідчих, дев’яти прокурорів і 13 суддів.
...".
246. Деякі частини звіту стосуються, зокрема, офіційних розслідувань стверджуваного залучення "тітушок" працівниками правоохоронних органів з метою протидії протестам на Майдані.
Згідно з інформацією у пунктах 291-299, 338-340, 416-418 та 434 звіту, на момент подій ГПУ та МВС України паралельно проводили низку офіційних розслідувань щодо цього, і простежувався збіг як доказів, так і підозрюваних у деяких із цих розслідувань. У зв’язку з цим МДГ також зазначила, що "із самого початку існували серйозні твердження стосовно участі колишнього керівництва МВС України у наймі, забезпеченні, організації та озброєнні "тітушок" з метою використання їх для залякування і насильницьких дій до учасників Майдану". МДГ висловила думку, що доручення МВС України проведення досудового розслідування деяких злочинів, які, як стверджувалося, були вчинені "тітушками" щодо протестувальників Майдану, було "ще одним прикладом відсутності функціональної незалежності у розслідуванні".
У частині щодо розслідування, проведеного ГПУ, зазначалося, що існувала підозра, що з 30 листопада 2013 року по 20 лютого 2014 року до "діяльності АнтиМайдану" були залучені сотні "тітушок". Їх залучав колишній Міністр внутрішніх справ України, а МВС України займалося їхньою організацією та фінансуванням, давало їм вказівки та озброювало, і це призвело до того, що вони вільно носили зброю. Вони нападали на протестувальників, викрадали і вбивали їх. Були підозри, що ключовими організаторами операцій "тітушок" були п. В. Зубрицький та п. О. Чеботарьов.
У межах розслідувань, проведених МВС України, цим особам та одинадцяти іншим підозрюваним "тітушкам" було вручено офіційні повідомлення про підозру за різними обвинуваченнями, пов’язаними з цими подіями. Тоді як двох із підозрюваних "тітушок" було затримано та на той момент вони очікували розгляду їхніх справ у суді, інші підозрювані переховувалися.
Також згідно зі звітом розслідування щодо підозрюваного в іншій справі п. Ю. Крисіна було передано до суду за обвинуваченням у злісному хуліганстві у зв’язку з нападом на журналіста під час акцій протесту.
Була відсутня інформація про повідомлення про підозру будь-якому колишньому або діючому працівнику МВС України в межах цих розслідувань.
247. У пунктах 376-391 звіту МДГ розглядалося стверджуване питання безкарності працівників правоохоронних органів під час і після акцій протесту на Майдані. Зокрема, зазначалося, що після подій Майдану вищі посадові особи держави виголосили низку публічних заяв, які свідчили про "небажання притягувати до відповідальності всіх осіб, які вчинили злочини під час акцій протесту на Майдані". У деяких випадках це пояснювалося тим, що низка підозрюваних з числа працівників правоохоронних органів "поїхали воювати на Схід за Україну [і] спокутували свої вчинки".
Також звіт містив додаткову інформацію стосовно стверджуваної проблеми безкарності працівників МОП "Беркут", а саме:
"...
389. Підрозділи правоохоронних органів і, зокрема, підрозділи міліції особливого призначення "Беркут" відіграли значну роль у подіях на Майдані, що відбулися в період з листопада 2013 року по лютий 2014 року. Широко розповсюдилася думка, що вони стали засобом для придушення демонстрацій.
390. Після подій Майдану, наприкінці лютого 2014 року Міністр внутрішніх справ України ліквідував підрозділ міліції особливого призначення "Беркут" і згодом створив інший підрозділ міліції громадської безпеки особливого призначення. Наказ від 08 травня 2014 року про створення нових підрозділів міліції громадської безпеки особливого призначення є практично аналогічним наказу від 24 жовтня 2013 року, який регулював діяльність підрозділу міліції особливого призначення "Беркут". Згідно з твердженнями МВС України було створено комісію з метою атестації працівників підрозділу міліції особливого призначення "Беркут". МДГ ставила усні та письмові питання представникам МВС України для того, щоб з’ясувати точну кількість працівників МОП "Беркут", які успішно пройшли перевірку, були переведені на інші посади або були звільнені. Однак МДГ не одержала узгоджених або чітких відповідей на свої запитання.
391. Відповідно до заяв захисників, що представляють інтереси потерпілих у справах щодо Майдану, новоствореними підрозділами міліції громадської безпеки особливого призначення наразі керують старші посадові особи колишнього МОП "Беркут". У своїх публічних виступах керівник нещодавно створеного УСР п. Горбатюк зазначив, що окрім певного скорочення штату ці зміни звелись до простої зміни назви МОП "Беркут", і жодних реальних спроб вирішити питання щодо тих, хто був причетний до подій Майдану, так зроблено і не було.
...".
248. У витягах зі звіту щодо певних конкретних недоліків розслідувань, пов’язаних з Майданом, зазначено (виділення додано МДГ, посилання опущено):
"...
C. Розслідування, проведені до 22 лютого 2014 року
392. МДГ погоджується з тим, що існувало багато практичних перешкод у проведенні ефективного розслідування протягом тримісячного періоду, коли тривали акції протесту на Майдані. Більшість місць вчинення злочинів, розташованих у тих частинах м. Києва, які перебували під контролем протестувальників, були недоступні через існування барикад, на яких перебували учасники подій, та були місцем масових силових протистоянь. Тіла загиблих і поранених дуже часто переносилися, що перешкоджало розслідуванню обставин відповідної події, у тому числі, наприклад, визначенню траєкторії польоту куль. Медична документація знаходилася у різних місцях і нерідко була неповною: поранені особи отримували медичну допомогу у різних медичних пунктах на місці подій через необхідність або через страх, оскільки з’являлися повідомлення про випадки притягнення до відповідальності та навіть викрадення з лікарень поранених під час акцій протесту. Дехто виїжджав лікуватися за кордон, остерігаючись за свою безпеку. Окремі потерпілі, які зверталися за допомогою до лікарень, надавали неправдиву інформацію щодо обставин отримання тілесних ушкоджень. МДГ отримала інформацію, що лікарні не вживали належних заходів для збереження доказів, зокрема куль, які було вилучено з тіл потерпілих. Через недовіру до органів державної влади потерпілі не подавали скарг, які свідчили б про їхню присутність у місцях проведення акцій протесту.
393. Водночас, навіть визнаючи існування цих практичних труднощів, МДГ було надано недостатньо доказів, які б підтверджували, що до 22 лютого 2014 року органи державної влади справді намагалася розслідувати акти насильства, вчинені під час акцій протесту на Майдані, крім звичайного внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно заяв про кримінальні правопорушення.
394. Винятками були хіба що випадки розслідування подій, які висвітлювалися в українських і міжнародних засобах масової інформації. Проте навіть ці розслідування не призводили до будь-яких практичних результатів.