Справа «Шморгунов та інші проти України» (Заява № 15367/14 та 13 інших заяв - див. перелік у додатку)

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

ЗМІСТ

ВСТУП

ФАКТИ

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ЦІЄЇ СПРАВИ ТА ІНШИХ ЗАЯВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОДІЯМИ НА МАЙДАНІ

II. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ПОДІЇ НА МАЙДАНІ ТА ПОДАЛЬШІ ПРОВАДЖЕННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

A. Загальний огляд акцій протесту в Україні, які відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року

B. Загальний огляд офіційних розслідувань цих подій

III. ВІДОМОСТІ ЩОДО ВІДПОВІДНИХ ПОДІЙ У М. КИЄВІ

IV. КОНКРЕТНІ ФАКТИ ЩОДО ЗАЯВНИКІВ У ЦІЙ СПРАВІ

A. Події у м. Києві 30 листопада 2013 року, які стосуються п. І. Сіренка, п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. Ю. Лепявка, п. О. Грабця, п. О. Бали, п. Ф. Лапія, п. Р. Ратушного, п. А. Рудчика, пані О. Ковальської та п. А. Соколенка (заяви № 9078/14, № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) та їхні наслідки

B. Події у м. Києві 01 грудня 2013 року щодо п. В. Загоровки (заява № 42180/14) та їхні наслідки

C. Події у м. Києві 01 грудня 2013 року щодо п. Г. Черевка (заява № 31174/14) та їхні наслідки

D. Події у м. Києві 11 грудня 2013 року щодо п. С. Дименка та п. Р. Ратушного (заяви № 33767/14 та № 54315/14) та їхні наслідки

E. Події у м. Києві 23 січня 2014 року щодо п. Д. Полтавця (заява № 36299/14) та їхні наслідки

F. Події у м. Києві 18 лютого 2014 року щодо п. О. Задоянчука (заява № 36845/14) та їхні наслідки

G. Дисциплінарні провадження щодо суддів, які розглядали справи щодо тримання п. Г. Черевка, п. Д. Полтавця, п. О. Задоянчука та п. В. Загоровки під вартою (заяви № 31174/14, № 36299/14, № 36845/14 та № 42180/14)

H. Дисциплінарне провадження щодо судді Печерського районного суду, яка розглядала заяву за позовом. Київської міської ради (заяви № 33767/14 та № 54315/14 (п. С. Дименка та п. Р. Ратушного)

I. Виплати відповідно до Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" від 21 лютого 2014 року

ВІДПОВІДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА

I. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ДОКУМЕНТИ

A. Конституція України

B. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирні зібрання

C. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року

D. Кримінальний кодекс України 2001 року

E. Цивільний кодекс України 2003 року

F. Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року

G. Кодекс адміністративного судочинства України 2005 року

H. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року (далі - КПК України)

I. Закон України "Про міліцію" 1990 року (втратив чинність 02 липня 2015 року) і Статут патрульно-постової служби міліції України 1994 року (втратив чинність 05 березня 2019 року)

J. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" 1994 року

K. Закон України "Про амністію у 2011 році"

L. Закони України щодо амністії

M. Норми щодо соціального захисту

N. Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 08 квітня 2014 року

O. Рішення національних судів щодо відшкодування шкоди у зв’язку із кримінальними провадженнями

II. СПЕЦІАЛЬНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

III. ДОКУМЕНТИ ОРГАНІВ РАДИ ЄВРОПИ

A. Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи від 30 січня 2014 року (1974)

B. Звіт Комісара з прав людини Ради Європи від 04 березня 2014 року

C. Звіт Міжнародної дорадчої групи (далі - МДГ)

D. Доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) для Уряду України за результатами візитів до України

IV. ДОКУМЕНТИ УПРАВЛІННЯ ВЕРХОВНОГО КОМІСАРА ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ПРАВ ЛЮДИНИ (ДАЛІ - УВКПЛ)

V. ДОПОВІДІ ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

A. Організація "Amnesty International"

B. Організація "Х’юман Райтс Вотч"

C. Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

II. ЗАЯВА ПАНА І. СІРЕНКА (№ 9078/14)

III. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

A. Стверджуване жорстоке поводження з п. П. Шморгуновим, п. Б. Єгіазаряном, п. Ю. Лепявком, п. О. Грабцем, п. О. Балою, п. Г. Черевком, п. С. Дименком, п. Д. Полтавцем, п. В. Загоровкою, п. Ф. Лапієм, п. А. Рудчиком, пані О. Ковальською, п. Р. Ратушним, п. О. Задоянчуком і п. А. Соколенком та непроведення ефективних офіційних розслідувань (заяви № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 31174/14, № 33767/14, № 36299/14, № 36845/14, № 42180/14, № 42271/14, № 54315/14 та № 19954/15)

B. Стверджуване ненадання п. В. Загоровці належної медичної допомоги під час тримання його під вартою (заява № 42180/14)

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

A. Прийнятність

B. Суть

V. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 11 КОНВЕНЦІЇ

A. Прийнятність

B. Суть

VI. ІНШІ СКАРГИ ЗАЯВНИКІВ

A. Скарги, які не потребують окремого розгляду

B. Інші неприйнятні скарги

VII. ЗАКЛЮЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ.

VIII. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

A. Заяви, в яких заявники не подали жодних вимог щодо справедливої сатисфакції

B. Заяви, в яких заявники подали вимоги щодо справедливої сатисфакції

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

ДОДАТОК

У справі "Шморгунов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (колишня п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Йонко Грозєв (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>),

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Ладо Чантурія (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), Секретар секції,

з огляду на:

чотирнадцять заяв, які подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) шістнадцять осіб - п’ятнадцять громадян України та п. Б. Єгіазарян, громадянин Вірменії (далі - заявники, персональні дані та інші деталі щодо яких наведено в таблиці у додатку),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяви,

рішення надати заявам статус пріоритетних ( правило 41 Регламенту Суду),

зауваження, подані Урядом держави-відповідача, та зауваження, подані заявниками у відповідь,

рішення Уряду Вірменії не використовувати своє право брати участь у цій справі (пункт 1 статті 36 Конвенції) у частині, яка стосувалася заяви № 16280/14 щодо громадянина Вірменії (п. Б. Єгіазаряна),

коментарі, подані Міжнародною неурядовою організацією з прав людини "Redress Trust" (REDRESS), розташованою у м. Лондоні, яка отримала дозвіл Голови секції на участь у провадженні, у частині, яка стосувалася заяви № 9078/14 (п. І. Сіренка),

після обговорення за зачиненими дверима 07 травня 2019 року та 09 грудня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заяви стосуються тверджень про жорстоке поводження працівників міліції, у тому числі випадки насильства з боку працівників міліції, свавільного тримання під вартою, необґрунтованого розгону протестувальників, а також непроведення ефективного розслідування у зв’язку з низкою масових акцій протесту, що відбулися в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року, які зазвичай називають "Євромайданом" та/або "Майданом". Заявники посилалися здебільшого на статтю 3, пункти 1, 3 і 5 статті 5 та статтю 11 Конвенції.

2. Заявників представляли різні захисники, відомості про яких наведені у додатку.

3. Уряд України представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ЦІЄЇ СПРАВИ ТА ІНШИХ ЗАЯВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОДІЯМИ НА МАЙДАНІ

4. Чотирнадцять заяв у цій справі входять до числа тридцяти трьох заяв, поданих тридцятьма вісьмома громадянами України та одним громадянином Вірменії до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції, стосовно акцій протесту на Майдані.

5. Хоча усі тридцять три заяви мають спільну загальну фактологічну основу, заяви, які входять до цієї справи, були згруповані таким чином, щоб провести всеохоплюючий огляд відповідних подій, які відбулися під час акцій протесту на Майдані, та подальших розслідувань. Решта заяв розглядаються у чотирьох окремих рішеннях і, де це було можливо, розділені на групи. У цих рішеннях, ухвалених того ж дня, міститься велика кількість перехресних посилань на інформаційні матеріали, факти, національне та міжнародне право, документи та загальні принципи практики, викладені в цьому рішенні. Суд наголошує, що основна скарга, спільна для всіх тридцяти трьох заяв, полягає у тому, що дії, які, як стверджувалося, здійснювалися органами влади держави-відповідача з метою придушення протестів на Майдані, були організованими, узгодженими та свавільними. Таким чином, всі п’ять рішень, ухвалених в один день, у частині, яка стосується протестів на Майдані та скарг, підкріплених цим загальним твердженням, слід розглядати в їхній сукупності (додатково див. рішення у справах "Луценко та Вербицький проти України" (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine), заяви № 12482/14 та № 39800/14, від 21 січня 2021 року, не остаточне, "Кадура та Смалій проти України" (Kadura and Smaliy v. Ukraine), заяви № 42753/14 та № 43860/14, від 21 січня 2021 року, не остаточне, "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), заява № 21429/14 та 9 інших заяв, від 21 січня 2021 року, не остаточне, та "Воронцов та інші проти України" (Vorontsov and Others v. Ukraine), заява № 58925/14 та 4 інші заяви, від 21 січня 2021 року, не остаточне).

6. Чотирнадцять розглянутих заяв стосуються подій, пов’язаних з розгоном акцій протесту в центральній частині м. Києва 30 листопада, 01 та 11 грудня 2013 року, 23 січня та 18 лютого 2014 року. Решта дев’ятнадцять заяв стосуються інших стверджуваних протиправних дій у зв’язку з акціями протесту на Майдані у м. Києві і пов’язаних з ними акціями протесту в інших містах України у різні дати протягом того ж періоду.

7. Відповідні факти описані переважно у хронологічному порядку. Опис ґрунтується на доводах сторін, різних документах з відповідних національних судових рішень та матеріалів справ, а також інформації, що міститься у національних і міжнародних звітах, наведених або узагальнених у цьому рішенні. У випадку відсутності значних розбіжностей щодо відповідних фактів між сторонами, посилання на джерело інформації не наводилося. Там, де фактично або потенційно існували такі розбіжності, це, наскільки можливо, було зазначено у тексті.

8. Хоча останні доводи сторін щодо описаних подій були подані ще у першому кварталі 2017 року, Суд також використовував, де це було необхідно для перевірки інформації про подальший прогрес та/або результати відповідних проваджень на національному рівні, більш актуальну інформацію із загальнодоступних джерел, зокрема: офіційного державного реєстру судових рішень України (http://reyestr.court.gov.ua), офіційного вебсайту Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ), спеціально присвяченого провадженням щодо протестів на Майдані (https://rrg.gp.gov.ua/, далі - спеціальний вебсайт ГПУ)-1, а також низки національних і міжнародних звітів, наведених або узагальнених у цьому рішенні.

II. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ПОДІЇ НА МАЙДАНІ ТА ПОДАЛЬШІ ПРОВАДЖЕННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

А. Загальний огляд акцій протесту в Україні, які відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року

9. У період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року в Україні відбулася низка акцій протесту, як повідомлялося, у відповідь на рішення Кабінету Міністрів України зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Як було зазначено, ці акції протесту зазвичай називають "Євромайданом" та/або "Майданом". Зрештою акції протесту призвели до революції в Україні в 2014 році (також відомої як Революція Гідності) і закінчилися усуненням четвертого Президента України п. В. Януковича наприкінці лютого 2014 року. Після цього політична система України зазнала низки змін, у тому числі формування нового тимчасового Уряду, відновлення дії попередньої редакції Конституції України та проведення позачергових президентських виборів.

10. Хоча сутички між працівниками міліції та протестувальниками відбулися ще 24 листопада 2013 року під час першої великої проєвропейської та антиурядової демонстрації, в якій взяли участь за різними джерелами від 50 000 до 100 000 осіб, ситуація значно погіршилася і стала більш запеклою після силового розгону протестувальників працівниками підрозділів міліції особливого призначення "Беркут" у центральній частині м. Києва 30 листопада 2013 року (див. пункти 24-41). Зокрема, кількість протестувальників зросла: від 400 000 до 800 000 протестувальників вийшли на демонстрацію у м. Києві 01 та 08 грудня 2013 року, ще більше протестувальників приєдналися згодом. Акції протесту супроводжувалися низкою жорстоких зіткнень між працівниками міліції та протестувальниками, а з часом і з так званими "тітушками", приватними особами, котрі, як повідомлялося, за дозволом, підтримкою чи зі згоди посадових осіб, затримували та жорстоко поводилися із протестувальниками (див. пункт 15 з подальшими посиланнями).

11. У різні дати подібні акції протесту відбулися майже у всіх інших великих містах України, у тому числі м. Донецьку, м. Дніпропетровську, м. Івано-Франківську, м. Харкові, м. Луганську, м. Львові, м. Вінниці, м. Ужгороді та м. Запоріжжі. Більшість цих акцій протесту розігнала міліція, багато протестувальників були затримані та/або притягнуті до кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні масових заворушень.

12. Як повідомлялося, протести на Майдані спочатку не мали лідерів та ієрархії, хоча у період з листопада по грудень 2013 року декілька політичних партій та політиків подавали письмові повідомлення до Київської міської ради та/або Київської міської державної адміністрації, повідомляючи про свій намір організувати мітинги в центральній частині м. Києва, у тому числі цілодобову варту на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 року та зібрання в подальші дати в грудні 2013 року. Зрештою з’явились неформальні лідери, а до акцій протесту приєдналися різні політичні діячі. 22 грудня 2013 року декілька політичних партій, позапартійних громадських організацій та осіб, які брали участь в акціях протесту на Майдані, з метою координації протестного руху створили політичний союз під назвою "Народне об’єднання "Майдан". На той момент членами ради об’єднання було близько п’ятдесяти осіб, у тому числі п. І. Луценко, заява якого є предметом розгляду в одному з п’яти рішень, ухвалених того ж дня, що і це рішення (див. згадане рішення у справі "Луценко та Вербицький проти України" (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine)).

13. Під час акцій протесту на Майдані у центральній частині м. Києва протестувальники зводили барикади, встановлювали намети та сцени для публічних виступів і презентацій. У різний час вони займали декілька адміністративних будівель, у тому числі будівлю Київської міської ради, Київської обласної державної адміністрації та Будинок професійних спілок. Ці будівлі використовувались, inter alia, як місця, де протестувальники могли зігрітися, поїсти, отримати медичну допомогу, поспати та відпочити. У цих приміщеннях також розташовувався штаб лідерів протестувальників Майдану та їхній прес-центр. Хоча територія чи будівлі, які вони займали в різний час, відрізнялися, а жорстокі події відбувалися в різних районах м. Києва, більшість часу протестувальники фактично контролювали центральну площу - Майдан Незалежності - та частини декількох прилеглих вулиць.

14. У відповідь на акції протесту органи державної влади направили близько 11 000 працівників міліції до м. Києва під час акцій протесту на Майдані, у тому числі: підрозділи міліції особливого призначення "Беркут"- спеціальний підрозділ міліції для охорони громадського порядку та боротьби з організованою злочинністю, підпорядкований Департаменту з питань охорони громадського порядку, який був частиною Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України); спеціальний підрозділ "Сокіл" Департаменту боротьби з організованою злочинністю МВС України; внутрішні війська під командуванням Міністра внутрішніх справ України, а також їхні спеціальні підрозділи ("Барс", "Гепард", "Ягуар", "Леопард" і "Тигр") та загін спеціального призначення з боротьби з тероризмом під назвою "Омега". Окрім них, органи державної влади направили спеціальний підрозділ з боротьби з тероризмом Служби безпеки України під назвою "Альфа" та підрозділи Національної гвардії України.

15. Згідно з відповідними матеріалами розслідувань, різними національними та міжнародними звітами та доповідями (див., зокрема, пункти 20, 21, 235, 242, 246, 248, 250, 251, 252, 254 та 260) з метою придушення акцій протесту органи державної влади залучили сотні "тітушок", які, як стверджувалося, вчинили численні напади, викрадення та вбивства протестувальників (див., зокрема, пункт 11 доповіді КЗК від 13 січня 2015 року, наведеної у пункті 250).

16. Як повідомлялося, під час акцій протесту на Майдані було зафіксовано понад 100 пов’язаних з ними смертей, у тому числі було застрелено сімдесят осіб, яких в Україні часто називають "Небесною сотнею", а близько 1 000 протестувальників - поранено. Крім того, під час цих подій було вбито щонайменше тринадцять працівників міліції та близько 1 000 отримали поранення (див., inter alia, звіт Міжнародної дорадчої групи за 2015 рік (далі - МДГ), міжнародного органу, створеного Генеральним Секретарем Ради Європи у квітні 2014 року, який частково узагальнено, а частково наведено у цьому рішенні в пунктах 237-249).

17. Акції протесту широко висвітлювалися в українських та закордонних засобах масової інформації, і майже всі відповідні події були зафіксовані та задокументовані органами державної влади, національними та міжнародними засобами масової інформації, протестувальниками та/або численними свідками.

В. Загальний огляд офіційних розслідувань цих подій

18. Під час і після акцій протесту на Майдані органи державної влади розпочали проведення різних розслідувань щодо відповідних подій, у тому числі стосовно скарг заявників на жорстоке поводження та інші протиправні дії у зв’язку з їхньою фактичною чи передбачуваною причетністю до акцій протесту на Майдані. Наразі тривають численні кримінальні провадження щодо поводження з протестувальниками на Майдані, в тому числі провадження щодо колишніх вищих посадових осіб - Президента України В. Януковича, Прем’єр-міністра України М. Азарова, Генерального прокурора України п. В. Пшонки, Міністра внутрішніх справ України п. В. Захарченка та Секретаря Ради національної безпеки і оборони України п. А. Клюєва, які підозрюються у розробці та організації цілеспрямованої стратегії припинення та подальшого перешкоджання акціям протесту на Майдані, яка передбачала застосування непропорційної сили до протестувальників, а також піддання їх невиправданим затриманням і необґрунтованому притягненню до відповідальності. Відповідні провадження були порушені щодо численних працівників міліції, слідчих, прокурорів і суддів, які брали участь у провадженнях щодо протестувальників.

19. Згідно з інформацією, опублікованою ГПУ на своєму спеціальному вебсайті, багато із цих підозрюваних втекли з України в Російську Федерацію і перебували поза межами досяжності українських органів влади. З цієї причини на момент ухвалення цього рішення щодо цих підозрюваних проводились спеціальні in absentia провадження.

20. 21 листопада 2018 року начальник Управління спеціальних розслідувань ГПУ (далі - УСР), яке було створено 08 грудня 2014 року і здійснювало нагляд за деякими розслідуваннями, пов’язаними з Майданом до 20 листопада 2019 року, надав певні подробиці про ці провадження у своєму прес-брифінгу, які були узагальнені Українським кризовим медіа центром (далі - УКМЦ)-2 так (виділення в тексті додано УКМЦ):

"Ключові цифри: тисячі злочинів, сотні осіб пред’явлено обвинувачення та дев’ятьох осіб визнано винними

4 700 злочинів, 442 підозрюваних. Загальна кількість злочинів, вчинених під час Майдану, сягає 4 700. Більшість із них вже розслідуються... 442 особам пред’явлено обвинувачення. Обвинувальні акти щодо 279 осіб направлено до судів.

"Ми встановили обставини, за яких ці злочини були вчинені. У найкращому випадку ми встановили виконавців, організаторів, замовників і співучасників, включаючи так звану середню ланку, через яку проходили накази",- зазначив посадовець.

... наразі перевіряється понад 15 тисяч осіб щодо їхньої причетності до відповідних злочинів, ця цифра включає працівників правоохоронних органів.

... 52 особи визнані винними... Дев’ять осіб засуджені до позбавлення волі... Тринадцять осіб затримані... Винесено дев’ять виправдувальних вироків...

Випадки вбивств. ... 56 особам пред’явлено обвинувачення у справах про вбивства 73 протестувальників, "починаючи від колишнього глави держави і закінчуючи працівниками правоохоронних органів нижчого рівня, обвинуваченими у застосуванні зброї або побитті протестувальників, які призвели до їхньої смерті".

Працівники МОП "Беркут" в новій поліції. Через п’ять років після вчинення злочинів близько 30 відсотків тодішніх працівників МОП "Беркут" все ще працюють... серед них є 20 обвинувачених, дев’ять з яких обіймали посади високого рівня, ... 33 особи, підозрювані у справах Майдану, продовжують працювати в правоохоронних органах. Однак Міністерство внутрішніх справ України не вбачає підстав для їхнього звільнення до винесення вироку.

Чому все відбувається так повільно?…

Дефіцит працівників у спеціальному управлінні Генеральної прокуратури України. [із 4 700 розслідувань] понад 4 100 перебувають у провадженні [46 слідчих і 33 прокурорів] Генеральної прокуратури України...

Повільне розслідування. В інститутах судових експертиз у м. Києві та м. Харкові працює лише по одному експерту-балісту. Це спричиняє серйозні затримки у проведенні балістичних експертиз...

Опір правоохоронної системи. ... справи щодо працівників правоохоронних органів ... затягуються через [такий] опір ... більшість із тих, кого засудили до позбавлення волі за злочини Майдану, є "тітушками".

"Так сталося, що розслідування щодо "тітушок" стосувалися конкретного епізоду, це дозволяло закінчити (розслідування - ред.) і швидше перейти до обрання покарання",- пояснив посадовець.

... більшість злочинів під час Революції Гідності були скоєні [працівниками] правоохоронних органів. ...".

21. 19 лютого 2019 року УСР опублікувало аналітичну довідку про "системні перешкоди розслідуванню злочинів, які були вчинені під час протестів на Майдані"-3. У відповідних витягах з аналітичної довідки зазначено (виділення в тексті додано УСР):

"... Упродовж [2014-2019 років] слідчі УСР здійснювали розслідування у кримінальних провадженнях, що охоплюють понад 4 100 епізодів кримінальних правопорушень ([тоді як] інші підрозділи правоохоронних органів [провели розслідування щодо] ще понад 700 епізодів)...

Загалом правоохоронними органами України у провадженнях цієї категорії було повідомлено про підозру у вчиненні [різних] злочинів 442 особам, із них: 48 високопосадовців, 226 правоохоронців (у тому числі 27 слідчих), 20 прокурорів та 23 судді [та 58 "тітушок"]. До суду [на розгляд] було направлено 186 обвинувальних актів стосовно 288 осіб. За результатами судового розгляду винуватими у вчиненні [різних] кримінальних правопорушень було визнано 52 осіб ...

Водночас на практиці,... стикалися із протидією розслідуванню, яка здійснювалася у різних формах та мала досить різні прояви. Тривале нереагування на [цю проблему] свідчить про незацікавленість керівництва держави, правоохоронних органів та судової гілки влади у досягненні швидких, повноцінних та якісних результатів розслідування та покаранні осіб, причетних до цих злочинів. Більше того,... містить ознаки навмисної системної протидії розслідуванню. Таку ситуацію можна пояснити тільки небажанням політичних сил ламати існуючу систему [ручного управління] правоохоронними органами.

[... якби перешкод не існувало..., результати могли бути вагомішими, і в першу чергу щодо кількості засуджених винних осіб.

Усі наявні перешкоди у розслідуванні можна умовно звести до наступних категорій, кожна із яких буде розглянута окремо в аналітичній довідці:

1. [Перешкоди у розслідуванні внаслідок] неналежного забезпечення розслідування та створення перешкод [розслідуванням] зі сторони керівництва Генеральної прокуратури України.

2. [Перешкоди] розслідуванню злочинів правоохоронців зі сторони Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України.

3. Перешкоди у розслідуванні внаслідок рішень і дій слідчих суддів та в ході судового розгляду.

4. [Перешкоди, пов’язані з] постійними законодавчими "новаціями", які ускладнюють розслідування та ставлять під сумнів його легітимність.

5. [Перешкоди, пов’язані з] відсутністю якісного та необхідного забезпечення експертних установ та допомоги інших задіяних державних органів.

...".

22. З грудня 2019 року ГПУ розпочала передачу відповідних матеріалів справ до Державного бюро розслідувань. Останнє було створено згідно із Законом України "Про Державне бюро розслідувань" від 12 листопада 2015 року і уповноважено, inter alia, проводити розслідування злочинів, вчинених високопоставленими державними чиновниками. Невідомо, чи на момент ухвалення цього рішення передача була закінчена.

III. ВІДОМОСТІ ЩОДО ВІДПОВІДНИХ ПОДІЙ У М. КИЄВІ

23. 21 листопада 2013 року, як повідомлялося, після закликів у соціальних мережах (див., inter alia, пункт 4 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнено та частково наведено у цьому рішенні в пунктах 237-249), декілька тисяч протестувальників зібралися на Майдані Незалежності протестувати проти розпорядження Кабінету Міністрів України зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, прийнятого раніше того дня. Близько 14 год. 00 хв. того дня Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення, inter alia, про заборону зведення стаціонарних і пересувних малих архітектурних форм під час демонстрацій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі в центральній частині м. Києва-4. Значно пізніше, 23 січня 2014 року, Київський апеляційний адміністративний суд скасував це рішення здебільшого з тих підстав, що не було надано жодних доказів для доведення, що зведення стаціонарних і пересувних малих архітектурних форм під час демонстрацій могло створити реальну небезпеку для здоров’я чи прав інших осіб, або для громадського порядку, оскільки органи державної влади були завчасно повідомлені про заплановані демонстрації в центральній частині м. Києва і заборона була незаконно поширена на необмежену кількість осіб.

У період з 21 по 30 листопада 2013 року аналогічні мітинги були організовані в центральній частині м. Києва, водночас певна кількість протестувальників несли цілодобову варту на Майдані Незалежності та деякий час на Європейській площі. Для цих цілей протестувальники встановили там декілька наметів. Під час акції протесту 24 листопада 2013 року відбулися сутички між протестувальниками та працівниками міліції.

Особливо жорстокі сутички відбулися у м. Києві рано-вранці 30 листопада 2013 року, 01 грудня та в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року, у періоди з 19 по 22 січня 2014 року та з 18 по 20 лютого 2014 року.

24. Рано-вранці 30 листопада 2013 року працівники міліції застосували силу для розгону декількох сотень протестувальників, які брали участь у цілодобовій варті на Майдані Незалежності, зайнявши частину пішохідної зони. Було поранено від шістдесяти до дев’яноста осіб. Понад тридцять осіб були затримані працівниками міліції.

25. 30 листопада 2013 року Київська міська державна адміністрація звернулася до суду з позовом проти партій "Батьківщина" та "УДАР" і декількох осіб з метою заборонити проведення демонстрацій у період з 01 грудня 2013 року по 07 грудня 2013 року на вулицях Банковій, Грушевського та Богомольця, Європейській площі, Майдані Незалежності та у парку, який знаходився неподалік. Окружний адміністративний суд міста Києва, який розглянув справу близько опівночі того ж дня, задовольнив позов. У своїй постанові суд зазначив про наявність інформації стосовно "існування закликів учасників Майдану щодо виходу [громадян] на масові заходи, заклики до громадян про підняття революції та повалення правлячого режиму", і стосовно "закидання димових шашок невідомими особами", але не навів жодних додаткових відомостей. Він також зазначив, що 30 листопада 2013 року відповідачі надіслали до Київської міської державної адміністрації повідомлення про свій мітинг, запланований на 01 грудня 2013 року, а тому не дотрималися положення, затвердженого рішенням Київської міської ради, стосовно подання повідомлення не пізніше ніж за десять днів про проведення будь-якої запланованої демонстрації. 23 січня 2014 року Київський апеляційний адміністративний суд залишив цю постанову без змін. 17 квітня 2014 року Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ) скасував ці рішення як необґрунтовані. ВАСУ встановив, що суди нижчої інстанції не взяли до уваги відсутність законних підстав для обмеження права на мирні зібрання, а також не було надано жодних доказів, які б свідчили про насильницькі наміри відповідачів у провадженні чи учасників мітингів, або про створення під час проведення мітингів реальної небезпеки заворушень чи вчинення злочинів, загрози здоров’ю населення або правам і свободам інших осіб.

26. Як повідомлялося, 01 грудня 2013 року у відповідь на розгін мітингу 30 листопада 2013 року декілька сотень тисяч осіб взяли участь у марші в центральній частині м. Києва. Попереднього дня приблизно о 14 год. 00 хв. декілька сотень протестувальників зібралися біля Адміністрації Президента України на вулиці Банковій. Деякі з присутніх осіб почали поводитись агресивно і, зокрема, кидали каміння та палиці в працівників міліції, які блокували прохід до Адміністрації Президента України. Окремі особи також захопили бульдозер і, як повідомлялося, намагалися прорвати оточення працівників міліції. Близько 16 год. 30 хв. працівники міліції застосували силу для розгону протестувальників на вулиці Банковій. Під час цих подій було поранено понад 200 осіб. У зв’язку з цим працівники міліції затримали дев’ять осіб (див., inter alia, пункти 24-32 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнений та частково наведений в цьому рішенні у пунктах 237-249).

27. 08 грудня 2013 року на Майдані Незалежності відбулася ще одна демонстрація, в якій взяли участь декілька сотень тисяч осіб і під час якої були збудовані барикади на вулицях Грушевського, Лютеранській, Круглоуніверситетській та Богомольця, прилеглих до Майдану Незалежності.

28. 09 грудня 2013 року, коли протестувальники зайняли Майдан Незалежності та частини прилеглих вулиць у центральній частині м. Києва, Київська міська рада подала цивільний позов проти декількох фізичних осіб і двох політичних партій, вимагаючи зобов’язати їх та будь-яку іншу особу не перешкоджати пішоходам і транспортним засобам користуватися вулицями у центральній частині м. Києва.

29. Того ж дня за заявою Київської міської ради суддя Г. Печерського районного суду вирішила застосувати тимчасовий захід у цьому провадженні, посилаючись, inter alia, на статті 151 та 152 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент подій (див. пункт 204). Відповідно до судової заборони відповідачі та "будь-яка інша особа" мали утриматися від "перешкоджання пішоходам і транспортним засобам користуватися [вулицями в центральній частині м. Києва]", оскільки це вважалося необхідним для забезпечення виконання рішення щодо суті позову. Також зазначалося, що суд розглянув це питання, не повідомивши відповідачів.

30. Застосування тимчасового заходу було оскаржено в апеляційному порядку та зрештою скасовано Апеляційним судом міста Києва 11 березня 2014 року. 09 квітня 2014 року суддя Г. закрила провадження у справі, оскільки зареєстровані місця проживання відповідачів знаходилися за межами територіальної юрисдикції Печерського районного суду.

31. Тим часом 10 грудня 2013 року відповідна виконавча служба розпочала виконавче провадження у зв’язку із судовою забороною та вирішила залучити працівників міліції. У перші години 11 грудня 2013 року низка працівників міліції намагалася вивести протестувальників з Майдану Незалежності та демонтувати барикади на вулиці Інститутській. Працівники міліції також намагалася увійти до будівлі Київської міської ради та Київської обласної державної адміністрації, які протестувальники зайняли 01 грудня 2013 року. Протистояння між протестувальниками та працівниками міліції тривало всю ніч 11 грудня 2013 року, в результаті чого близько сорока осіб отримали тілесні ушкодження.

32. Протягом другої половини грудня 2013 року та перших двох тижнів січня 2014 року акції протесту продовжувалися і супроводжувалися окремими сутичками та інцидентами за участю працівників міліції та протестувальників.

33. 16 січня 2014 року Верховна Рада України прийняла декілька законів, які стали відомими як "антипротестні закони", та якими було обмежено громадянські права та свободи, і, зокрема, свободу зібрань (див. додаткові відомості у пункті 197).

34. Як повідомлялося, 19 січня 2014 року у відповідь на прийняття цих законів на Майдані Незалежності розпочався масовий марш. Протестувальники мали намір пройти до будівлі Верховної Ради України, але вулиця Грушевського, яка веде до неї, була заблокована працівниками міліції. Зрештою, між протестувальниками та працівниками міліції виникла сутичка. Перші кидали, серед інших предметів, каміння та палаючі об’єкти в працівників міліції, а останні - застосували до протестувальників сльозогінний газ, світло-шумові гранати та водомети. Як стверджувалося, працівники міліції стріляли в протестувальників гумовими кулями та дробом з металевими снарядами (див., inter alia, пункти 53-54 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнений та частково наведений в цьому рішенні в пунктах 237-249).

35. Жорстокі сутички між протестувальниками та працівниками міліції на вулиці Грушевського також відбулися 20-22 січня 2014 року, здебільшого під час спроб працівників міліції розігнати протестувальників, у результаті чого тисячі осіб зазнали різних тілесних ушкоджень та щонайменше двох протестувальників застрелили. Працівники міліції затримали десятки осіб, і повідомлялося про випадки стверджувано надмірного застосування сили та/або приниження під час або безпосередньо після їхнього затримання (див., inter alia, пункти 11 і 13 Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) для Уряду України за результатами візиту до України з 18 по 24 лютого 2014 року, наведеній в пункті 250).

36. Згодом протестувальники несли цілодобову варту на Майдані Незалежності та навколо нього, а також зайняли декілька адміністративних будівель на цій території. Протистояння між протестувальниками та працівниками міліції тривало, але менш інтенсивно.

37. Повідомлялося, що в різні дати січня та перших двох тижнів лютого 2014 року низка протестувальників під час їхнього знаходження поза межами території, яка перебувала під їхнім контролем, були затримані працівниками міліції або викрадені "тітушками". Пізніше багато з них стверджували, що були піддані жорстокому поводженню з боку працівників міліції або "тітушок" (див., inter alia, пункт 11 доповіді КЗК від 13 січня 2015 року, наведеній у пункті 250). Також висувалися твердження, що "тітушки" несли відповідальність за вбивство декількох протестувальників, зокрема п. Ю. Вербицького (див. згадане рішення у справі "Луценко та Вербицький проти України" (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine)).

38. 18 лютого 2014 року протестувальники вирушили до Верховної Ради України, як повідомлялося, протестувати проти затримки у відновленні дії змін від 2004 року до Конституції України. Особливо жорстокі сутички відбулись між протестувальниками та працівниками міліції, в результаті яких було поранено більше тисячі осіб і загинуло щонайменше вісім осіб.

39. Пізніше того ж дня, розігнавши протестувальників на території поблизу Верховної Ради України, працівники міліції розпочали штурм протестувальників, які перебували на Майдані Незалежності. Як повідомлялося, працівники міліції застосували до протестувальників світло-шумові гранати, сльозогінний газ, пістолети з гумовими кулями та дробом з металевими снарядами, водомети, бронетранспортери та, в певних випадках, вогнепальну зброю, тоді як протестувальники кидали в працівників міліції палки, каміння та пляшки з легкозаймистою рідиною. В результаті сотні осіб отримали тілесні ушкодження та більше десяти осіб загинули (див., inter alia, пункти 71-76 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнений та частково наведений в цьому рішенні в пунктах 237-249).

40. 19 лютого 2014 року органи державної влади публічно оголосили про початок антитерористичної операції з розгону протестувальників та видачу вогнепальної зброї залученим працівникам правоохоронних органів.

41. Того ж дня та 20 лютого 2014 року відбулися сутички між протестувальниками та працівниками міліції на Майдані Незалежності та прилеглих вулицях і, як повідомлялося, ці сутички призвели до загибелі близько сімдесяти осіб, більшість з яких загинули через вогнепальні поранення.

42. Увечері 20 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила Постанову, в якій засудила "усі вияви насильства, що призвели до загибелі та поранень осіб" і дала вказівку Кабінету Міністрів України, МВС України, Міністерству оборони України, Службі безпеки України (далі - СБУ) зупинити проведення антитерористичної операції, припинити застосування сили до протестувальників, припинити блокування вулиць та повернути особовий склад правоохоронних органів до місць постійної дислокації.

43. На момент ухвалення цієї постанови протистояння та сутички між працівниками міліції та протестувальниками в центральній частині м. Києва фактично закінчилися. Особовий склад правоохоронних органів поступово був відведений з цієї території.

44. Як повідомлялося, 21 та/або 22 лютого 2014 року Президент України В. Янукович і низка високопоставлених державних чиновників, у тому числі Прем’єр-міністр України М. Азаров, Генеральний прокурор України п. В. Пшонка та Міністр внутрішніх справ України п. В. Захарченко, залишили Київ (див., inter alia, пункт 84 звіту Офісу Прокурора МКС щодо діяльності з попереднього вивчення за 2015 рік, який частково наведений та узагальнений у пункті 268).

45. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила постанову, в якій, посилаючись на "обставини крайньої необхідності", проголосила, що Президент України В. Янукович "у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних [президентських] повноважень". Верховна Рада України призначила проведення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року, обрала народного депутата Верховної Ради України О. Турчинова на посаду Голови Верховної Ради України, оскільки попередній голова раніше подав у відставку, і доручила О. Турчинову координувати роботу Кабінету Міністрів України до формування нового уряду.

IV. КОНКРЕТНІ ФАКТИ ЩОДО ЗАЯВНИКІВ У ЦІЙ СПРАВІ

А. Події у м. Києві 30 листопада 2013 року, які стосуються п. І. Сіренка, п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. Ю. Лепявка, п. О. Грабця, п. О. Бали, п. Ф. Лапія, п. Р. Ратушного, п. А. Рудчика, пані О. Ковальської та п. А. Соколенка (заяви № 9078/14, № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) та їхні наслідки

1. Стверджуване жорстоке поводження з відповідними заявниками

46. 30 листопада 2013 року приблизно о 04 год. 00 хв. зазначені заявники перебували серед протестувальників, які брали участь у цілодобовій варті на Майдані Незалежності у м. Києві (див. пункт 24). Заявники зазначили, що були неозброєні. Уряд не заперечував проти цього і у своїх зауваженнях також зазначив, що відповідна акція протесту була мирною.

47. Згідно з письмовими доводами сторін, відеозаписами та фотографіями, наданими заявниками, працівники МОП "Беркут" оточували та нападали на протестувальників, у тому числі на заявників, наносячи удари руками та ногами, використовуючи для їхнього розгону гумові та пластикові кийки, сльозогінний газ і світло-шумові гранати. Хоча протестувальники не чинили опору працівникам міліції, і багато з них, після того, як були поранені, лежали на бруківці, стверджуване побиття продовжувалося. Багато протестувальників, які намагались уникнути насильницького розгону та втекти, у тому числі деякі заявники (див. пункт 48), були спіймані та побиті працівниками МОП "Беркут" на території, прилеглій до Майдану Незалежності. Як стверджувалося, під час розгону працівники МОП "Беркут" також нецензурно ображали протестувальників, зокрема називаючи їх "хохлами" (хохли - етнічна зневажлива назва українців, здебільшого використовується в російській мові). Згідно з твердженнями органів державної влади розгін здійснювався з метою розміщення обладнання та матеріалів для встановлення новорічної ялинки на Майдані Незалежності.

48. Відповідно до доводів заявників та інформації, що міститься у відповідних кримінальних справах (див. пункти 54-56):

(i) Під час розгону невстановлені працівники МОП "Беркут" декілька разів вдарили п. І. Сіренка по тулубу та кінцівках.

(ii) Після того, як розпочався розгін, п. П. Шморгунов намагався покинути цю територію, щоб уникнути побиття невстановленими працівниками МОП "Беркут". Йому вдалося відійти приблизно на 100 метрів, коли двоє невстановлених працівників МОП "Беркут" крикнули йому "Біжи, хохол!" (див. пункт 47), а потім нанесли йому удари по голові, плечах і ногах.

(iii) Невстановлені працівники МОП "Беркут" вдарили п. Б. Єгіазаряна по спині, коли він намагався допомогти жінці без свідомості, яка впала на землю під час розгону. Йому вдалося залишити Майдан Незалежності, але коли він перебував приблизно за 300 метрів від нього, до заявника підбігли інші декілька невстановлених працівників МОП "Беркут", які нанесли кілька ударів гумовими кийками йому по спині, шиї та кінцівках.

(iv) Під час розгону п. Ю. Лепявко намагався допомогти іншому протестувальнику, якого невстановлені працівники МОП "Беркут" повалили на землю. У цей момент невстановлений працівник МОП "Беркут" наніс удари кулаками та ногами по голові, тулубу та кінцівках п. Ю. Лепявка.

(v) Під час розгону п. О. Грабець впав. Невстановлені працівники "Беркуту" побили його, коли він лежав на тротуарі. Його декілька разів вдарили кулаками та ногами по ногах і сідницях.

(vi) Невстановлені працівники МОП "Беркут" побили п. О. Балу гумовими кийками та повалили його на землю. Поки він лежав на тротуарі, вони неодноразово наносили удари кулаками та ногами йому по голові, тулубу та кінцівках, після чого він втратив свідомість.

(vii) Під час розгону невстановлені працівники МОП "Беркут" декілька разів вдарили п. Ф. Лапія гумовими кийками по голові, кінцівках і тулубі. Для того, щоб залишити територію, оточену працівниками МОП "Беркут", йому довелося пройти "коридором", утвореним декількома невстановленими працівниками МОП "Беркут", які продовжували його бити, поки він йшов.

(viii) Після того, як розпочався розгін, п. Р. Ратушний, якому на той момент було 16 років, намагався покинути територію, щоб уникнути побиття. Він встиг відійти і перебував на певній відстані, коли до нього підбіг невстановлений працівник МОП "Беркут" і вдарив його гумовим кийком по верхній частині спини. Пізніше інший невстановлений працівник МОП "Беркут" вдарив його гумовим кийком по правій нозі.

(ix) Під час розгону невстановлені працівники МОП "Беркут" потягнули пані О. Ковальську за волосся і кинули на тротуар, при цьому нанісши їй удари по голові та шиї.

(x) Невстановлені працівники МОП "Беркут" неодноразово наносили удари п. А. Рудчику гумовими кийками по плечах, спині та кінцівках. Його також вдарили по голові, внаслідок чого він відчув запаморочення і у нього пішла кров з носа.

(xi) Пан А. Соколенко, який є лікарем, намагався надати медичну допомогу протестувальнику, який постраждав під час розгону, коли невстановлені працівники МОП "Беркут" вдарили його по правій нозі та верхній частині спини. Згодом, коли він залишав територію, невстановлений працівник МОП "Беркут" вдарив його гумовим кийком по лівій руці.

49. Тоді як деяких вказаних заявників - п. І. Сіренка, п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. О. Грабця, п. О. Балу, п. Ф. Лапія та п. А. Соколенка (заяви № 9078/14, № 15367/14, № 16280/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) - обстежили лікарі та надали їм медичну допомогу незабаром після розгону, інші заявники - п. А. Рудчик і п. Ю. Лепявко - пройшли медичний огляд через декілька днів (заяви № 18118/14 та № 19954/15). Згодом, також у межах офіційного розслідування подій 30 листопада 2013 року, були проведені додаткові судово-медичні експертизи тілесних ушкоджень усіх заявників (див. пункт 66).

50. Згідно з наданими сторонами медичними документами у п. І. Сіренка були крововиливи на тулубі та кінцівках; у п. П. Шморгунова були рани на потилиці та крововиливи на правому плечі та правій руці; у п. Б. Єгіазаряна були крововиливи на спині та лівій нозі; у п. Ю. Лепявка була закрита черепно-мозкова травма та забійна рана на правому плечі; у п. О. Грабця було декілька крововиливів на тулубі та кінцівках; у п. О. Бали були струс головного мозку, крововиливи та забійні рани на тулубі та кінцівках; у п. Ф. Лапія була рана на потилиці, садна та подряпини на обличчі; у п. А. Рудчика були забійні рани на обличчі та правій руці, переломи кісток правого передпліччя; і у п. А. Соколенка був перелом ліктьового відростка, крововилив у верхній частині спини та забій правої ноги.

51. Після розгону акції протесту 30 листопада 2013 року пані О. Ковальська не звернулася за медичною допомогою, тому що, як стверджувалося, боялася жорстокого поводження та переслідування з боку органів державної влади за участь в акції протесту того дня. З тієї ж причини вона вирішила не брати участь у подальших акціях протесту.

52. Також побоюючись жорстокого поводження та притягнення до кримінальної відповідальності, п. Р. Ратушний не звертався за медичною допомогою після розгону акції протесту 30 листопада 2013 року. Крім того, він також вважав, що його тілесні ушкодження були легкими і не вимагали особливого лікування. 11 грудня 2013 року він пройшов медичне обстеження у зв’язку з тілесними ушкодженнями, як стверджувалося, отриманими того дня (див. пункти 135-137).

2. Стверджуване тримання під вартою п. І. Сіренка (заява № 9078/14)

53. Під час розгону 30 листопада 2013 року було затримано від тридцяти до сорока протестувальників та доставлено до Шевченківського районного відділу міліції, у тому числі, вочевидь, п. І. Сіренка (заява № 9078/14). Його тримали під вартою понад три години та допитали. Причини тримання його під вартою йому повідомлено не було, а також не було складено жодного протоколу його допиту. Згідно з твердженнями Уряду скарги п. І. Сіренка на незаконне тримання під вартою становлять частину офіційного розслідування подій 30 листопада 2013 року (див. пункт 54). Слід зазначити, що Уряд надав копію листа ГПУ від 27 лютого 2014 року, в якому зазначалося, що матеріали однієї з кримінальних справ-5 також стосувалися "причин перебування п. І. Сіренка у ... відділі міліції".