Справа «Шморгунов та інші проти України» (Заява № 15367/14 та 13 інших заяв - див. перелік у додатку)

147. В обвинувальному акті, inter alia, зазначалося, що Київська міська державна адміністрація була повідомлена про акції протесту в центральній частині м. Києва у період з 21 листопада по 11 грудня 2013 року; що в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року протестувальники проводили акцію протесту мирно і не допускали будь-яких порушень громадського порядку; і що були відсутні підстави для обмеження їхнього права на зібрання; що Президент України В. Янукович дав вказівку вищим посадовим особам правоохоронних органів застосовувати надмірну силу до протестувальників, аби примусово придушити акції протесту; і що зрештою ці вказівки були передані командирам різних підрозділів міліції, зокрема роті МОП "Беркут" ГУМВС України в Запорізькій області, яка була направлена з цією метою до центральної частини м. Києва 10 грудня 2013 року.

У частині обвинувального акту було зазначено конкретно щодо заявників:

(i) У період часу з опівночі до 04 год. 00 хв. 11 грудня 2013 року командир А.К. віддав незаконний наказ працівникам роти МОП "Беркут" ГУМВС України у Запорізькій області примусово розігнати протестувальників. У зв’язку з цим ці працівники МОП "Беркут" побили протестувальників, у тому числі п. С. Дименка та п. Р. Ратушного, нанісши їм удари кулаками та ногами, гумовими кийками, незаконно спробувавши змусити протестувальників залишити територію та припинити проведення акції протесту. На той момент командиру А.К. та іншим відповідним працівникам МОП "Беркут" було відомо, що протестувальники не порушували громадський порядок і не здійснювали жодних протиправних дій, і не становили жодної загрози життю чи здоров’ю інших осіб, у тому числі працівників міліції.

(ii) Працівник В. Ц. брав активну участь у спробі розгону протестувальників 11 грудня 2013 року. Діючи умисно і без попередження, він декілька разів вдарив п. Р. Ратушного по плечу і тулубу. Потім він відвів п. Р. Ратушного за оточення працівників міліції та декілька разів вдарив його ногами по спині, коли той лежав на землі. Згодом декілька інших невстановлених працівників МОП "Беркут" приєдналися до працівника В.Ц., і вони разом кілька разів вдарили п. Р. Ратушного ногами по тулубу і щонайменше один раз по голові. Таким чином, п. Р. Ратушний був підданий болісному та такому, що принижує гідність, поводженню та отримав легкі тілесні ушкодження.

148. Згідно з інформацією, опублікованою на спеціальному вебсайті ГПУ, у невказану дату справу було повернуто слідчим у зв’язку із невизначеними недоліками. 31 липня 2017 року, виправивши недоліки, слідчі повторно направили справу до Печерського районного суду.

149. Суд не був поінформований про подальший прогрес у цих судових провадженнях.

150. Згідно з твердженнями Уряду у межах відповідного розслідування 22 березня 2016 року іншому працівнику МОП "Беркут", М., було повідомлено про підозру у вчиненні 11 грудня 2013 року злочинів, аналогічних, як стверджувалося, вчиненим згаданими працівниками МОП "Беркут". 30 березня 2016 року провадження було закрито, оскільки працівник М. переховувався, і його оголосили в розшук. Невідомо, чи були дії цього підозрюваного пов’язані із стверджуваним жорстоким поводженням із п. С. Дименком і п. Р. Ратушним, які офіційно вважалися потерпілими в контексті цих проваджень.

3. Службове розслідування, проведене комісією МВС України щодо подій 11 грудня 2013 року

151. Службове розслідування, проведене МВС України, за результатами якого було складено висновок від 24 квітня 2014 року та накладено дисциплінарні стягнення, і яке детально описано в пунктах 85, 121 та 123, також стосувалося подій 11 грудня 2013 року і дійшло таких самих висновків щодо планування дій працівників міліції.

152. Комісія також встановила, що 11 грудня 2013 року певні невстановлені працівники МОП "Беркут" та військовослужбовці внутрішніх військ МВС України застосували надмірну силу до протестувальників, порушивши відповідні норми. Комісія встановила декількох відповідальних за це вищих посадових осіб МВС України, які, на думку комісії, не забезпечили контроль за дотриманням законності.

Е. Події у м. Києві 23 січня 2014 року щодо п. Д. Полтавця (заява № 36299/14) та їхні наслідки

1. Затримання заявника у м. Києві 23 січня 2014 року та подальше кримінальне провадження щодо нього

153. 23 січня 2014 року, коли він перебував на території, прилеглій до Майдану Незалежності, з метою підтримки акцій протесту, п. Д. Полтавець був затриманий працівниками міліції. Під час затримання заявник, як стверджувалося, був жорстоко побитий працівниками міліції. Зокрема, його вдарили ззаду по голові, повалили на землю і далі били по голові та різних частинах тіла, поки він не втратив свідомість. У непритомному стані його доставили до Голосіївського районного управління міліції ГУМВС України у м. Києві. Там він прийшов до тями і йому повідомили, що його затримали за підозрою у вчиненні масових заворушень.

154. 23 січня 2014 року близько 21 год. 20 хв. слідчий Голосіївського районного управління міліції ГУМВС України у м. Києві склав протокол затримання заявника, зазначивши, що заявник був затриманий на підставах, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 208 КПК України (див. пункт 206). Більше відомостей щодо цього наведено не було.

155. У протоколі також зазначалося, що під час особистого обшуку заявника працівники міліції вилучили мобільний телефон, медичну маску для обличчя, сонцезахисні окуляри, дерев’яний хрестик, ключ і дві монети.

156. У надісланому заявнику повідомленні про підозру було зазначено, що 23 січня 2014 року заявник, діючи спільно з іншими невстановленими особами у кількості близько 3000-5000 осіб прибули на вулицю Грушевського, поряд зі стадіоном "Динамо" в центральній частині м. Києва, "з метою активної участі в [актах] масових заворушень, що супроводжувалися насильством над окремими особами, знищенням майна, [та] опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя". З цією метою до цих подій він та інші відповідні особи заздалегідь підготували спеціальну екіпіровку для власного захисту, у тому числі бронежилети та шоломи, які вони планували використовувати під час нападу на працівників міліції. У невстановлений час п. Д. Полтавець "відокремився від натовпу, тримаючи в руках палицю та пляшку з речовиною невідомого походження, і попрямував до [сусідньої] вулиці Садової". Він та інші невідомі особи "кидали пляшки з палаючою легкозаймистою рідиною в напрямку правоохоронців та спецтехніки". Як було зазначено, згодом п. Д. Полтавець був затриманий працівниками міліції "прямуючи по вулиці Липській, в руках якого була палиця (бита) і пляшка із залишками речовини невідомого походження всередині, на горловині якої була зав’язана тканина червоного кольору". Також зазначалося, що "в ході [протиправних] дій" було поранено близько ста працівників міліції та інших осіб.

157. Пізніше того ж дня працівники міліції доставили п. Д. Полтавця до лікарні, де його оглянули лікарі, які зазначили, що у нього був струс мозку, забій грудної клітки та множинні крововиливи на обличчі, тулубі та кінцівках. Він перебував у спеціальному відділені лікарні для осіб, що перебувають під вартою, до 15 лютого 2014 року та проходив медичне лікування отриманих тілесних ушкоджень.

158. Під час засідання 24 січня 2014 року щодо розгляду питання обрання запобіжного заходу в Голосіївському районному суді міста Києва захисник заявника здебільшого доводив, що підозра у вчиненні заявником злочину була абсолютно необґрунтованою, і у зв’язку з незадовільним станом здоров’я заявник не мав триматися під вартою. Він також зазначив, що під час його затримання заявника побили працівники міліції.

159. Ухвалою від 24 січня 2014 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва К. обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою. Ухвала здебільшого ґрунтувалася на тому, що заявника підозрювали у вчиненні тяжкого злочину, а підозра була обґрунтована доказами. Зокрема, було зроблено посилання на протоколи допитів двох свідків і протокол огляду місця події, проведений 23 січня 2014 року, без наведення додаткових відомостей щодо цього.

160. Суду не були надані копії документів, посилання на які було зроблено в ухвалі від 24 січня 2014 року.

161. 11 лютого 2014 року Апеляційний суд міста Києва залишив без задоволення апеляційну скаргу на ухвалу від 24 січня 2014 року.

162. 14 лютого 2014 року Голосіївський районний суд ухвалив змінити обраний заявнику запобіжний захід на домашній арешт.

163. 28 лютого 2014 року кримінальне провадження щодо заявника було закрито прокуратурою Голосіївського району у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину. Зокрема, зазначалося, що заявник вчинив дії, за які був притягнутий до кримінальної відповідальності, "в умовах крайньої необхідності з метою захисту своїх конституційних прав і свобод" та "з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала конституційному ладу, суверенітету та незалежності України, охоронюваним законом правам громадян на свободу пересування, [та] свободу слова та мирних зібрань".

2. Офіційне розслідування щодо стверджуваного жорстокого поводження з п. Д. Полтавцем 23 січня 2014 року та пов’язане з цим кримінальне провадження

164. Тим часом 06 лютого 2014 року заявник поскаржився до органів державної влади на побиття. Йому було надано статус потерпілого в провадженні, порушеному ГПУ 20 січня 2014 року у зв’язку з численними повідомленнями про жорстоке поводження з протестувальниками та журналістами у січні 2014 року-14.

165. Заявнику також було надано статус потерпілого у кримінальному провадженні, порушеному ГПУ 05 лютого 2014 року, у зв’язку з підозрою у вчиненні працівниками міліції, прокурорами та суддями різних протиправних дій щодо протестувальників у січні та лютому 2014 року, inter alia, підданні їх свавільним затриманням і необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності-15.

166. З огляду на доводи сторін у цій справі та інші наявні у Суду матеріали, на момент ухвалення цього рішення розслідування в обох справах ще тривало.

F. Події у м. Києві 18 лютого 2014 року щодо п. О. Задоянчука (заява № 36845/14) та їхні наслідки

1. Затримання заявника у м. Києві 18 лютого 2014 року та подальше кримінальне провадження щодо нього

167. 18 лютого 2014 року п. О. Задоянчука, який брав участь в акціях протесту, затримали працівники міліції під час їхньої спроби захопити одну із будівель, прилеглих до Майдану Незалежності, Жовтневий палац, який на той момент займали протестувальники. Заявник знаходився серед протестувальників, які перебували усередині будівлі. Згідно з його твердженнями під час затримання його побили, хоча він не чинив опору працівникам міліції. Потім працівники міліції вивели його та інших протестувальників на вулицю та наказали лягти на землю, де тліли автомобільні шини, виділяючи при цьому багато диму.

168. 18 лютого 2014 року близько 22 год. 00 хв. заявника доставили до Дніпровського районного управління ГУМВС України у м. Києві.

169. 19 лютого 2014 року близько 04 год. 00 хв. слідчий Дніпровського районного управління ГУМВС України у м. Києві склав протокол затримання заявника за підозрою у вчиненні масових заворушень на підставах, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 208 КПК України (див. пункт 206).

170. У протоколі також зазначалося, що під час особистого обшуку заявника працівники міліції вилучили металевий ланцюжок, ланцюжок зі шкіри та шнурки для взуття.

171. У повідомленні про підозру стосовно заявника зазначалося, що 18 лютого 2014 року у період з 10 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв. заявник та декілька інших осіб прибули до центральної частини м. Києва "з метою активної участі в [актах] масових заворушень, що супроводжувалися насильством над окремими особами, знищенням майна, [та] опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя". З цією метою він та інші відповідні особи підготували спеціальну екіпіровку для власного захисту, у тому числі захисні щитки для рук та ніг і шоломи, які вони планували використовувати під час нападу на працівників міліції. Під час цих подій з метою уникнення встановлення їхніх осіб вони носили маски для обличчя, шоломи та інші невказані предмети; вони також напали на працівників міліції, побили їх та кидали в них каміння і пляшки, що містили легкозаймисту рідину. Відповідні підозрювані підпалили автомобільні шини, а також вчинили "дії, направлені на знищення металевих турнікетів та спеціалізованих автотранспортних засобів", які використовувалися працівниками міліції для стримування пересування осіб цією територією. Коли працівники міліції намагались зупинити вчинення цих злочинних дій, відповідні підозрювані чинили їм опір, здійснюючи "інші активні дії". У результаті невизначена кількість працівників міліції та інших осіб отримала тілесні ушкодження.

172. 19 лютого 2014 року близько 11 год. 00 хв. слідчий звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повторивши інформацію, що містилася в повідомленні про підозру від 19 лютого 2014 року. Слідчий також зазначив, що підозра обґрунтовувалася протоколом огляду місця події, проведеним 18 лютого 2014 року, та іншими матеріалами кримінальної справи, не вказавши додаткових відомостей щодо цього. Згідно з твердженнями слідчого заявник відмовився давати показання. Суду не було надано жодної копії протоколу огляду місця події.

173. 19 лютого 2014 року суддя Дніпровського районного суду м. Києва М. розглянув це клопотання у судовому засіданні за участю заявника та його захисника. Під час цього засідання захисник здебільшого стверджував, що підозра у вчиненні заявником злочину була абсолютно необґрунтованою, а тримання його під вартою було невиправданим.

174. Ухвалою від 19 лютого 2014 року суддя Дніпровського районного суду м. Києва обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою на тій підставі, що його підозрювали у вчиненні тяжкого злочину і підозра була обґрунтована доказами. Зокрема, було зроблено посилання на протокол затримання заявника від 19 лютого 2014 року та ймовірний ризик переховування, перешкоджання слідству та повторного вчинення злочину, у зв’язку з чим не було вказано жодних деталей, окрім того, що заявник не мав постійного місця проживання у м. Києві, мешкав у квартирі друга у м. Івано-Франківську, не мав соціальних зв’язків і роботи.

175. 22 лютого 2014 року Дніпровський районний суд вирішив, що тримання заявника під вартою більше не було виправданим, і звільнив його.

176. Зрештою 27 червня 2014 року кримінальне провадження щодо заявника було закрито у зв’язку з відсутністю у його діях складу злочину.

2. Офіційне розслідування подій 18 лютого 2014 року у м. Києві у частині щодо п. О. Задоянчука

177. Заявник не звертався до органів державної влади зі скаргою на жорстоке поводження працівників міліції 18 лютого 2014 року.

178. Згідно з його твердженнями органам державної влади було відомо про жорстоке поводження з ним працівників міліції того дня. Зокрема, його оглянув начальник медичної частини СІЗО, в якому він тримався під вартою, і у відповідній медичній довідці було зазначено про забій грудної клітки, множинні садна на обличчі, тулубі та кінцівках. Заявник подав до Суду копію цієї довідки та виписку з медичної картки, складену 05 березня 2014 року Київською міською клінічною лікарнею, в якій було зазначено, що з 22 лютого по 05 березня 2014 року заявник проходив стаціонарне лікування у зв’язку з, inter alia, дихальною недостатністю і наслідками струсу мозку.

179. Згідно з твердженнями Уряду 16 квітня 2014 року заявнику було надано статус потерпілого у межах кримінального провадження, порушеного ГПУ 05 лютого 2014 року у зв’язку з підозрою у вчиненні працівниками міліції, прокурорами та суддями різних протиправних дій щодо протестувальників у січні та лютому 2014 року-16, inter alia, підданні їх свавільним затриманням і необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності, розслідування яких на момент ухвалення цього рішення ще тривало (див. пункти 165-166).

G. Дисциплінарні провадження щодо суддів, які розглядали справи щодо тримання п. Г. Черевка, п. Д. Полтавця, п. О. Задоянчука та п. В. Загоровки під вартою (заяви № 31174/14, № 36299/14, № 36845/14 та № 42180/14)

180. У грудні 2014 року ГПУ, деякі заявники, їхні захисники та декілька інших осіб подали скарги до Тимчасової спеціальної комісії (далі - ТСК). Остання була створена відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" для перевірки суддів (див. пункти 220-229). Скаржники стверджували, що судді декількох районних судів міста Києва діяли незаконно, упереджено та свавільно, розглядаючи справи тих, хто був притягнутий до кримінальної відповідальності у зв’язку з акціями протесту на Майдані, включаючи п. В. Загоровку, п. Г. Черевка, Д. Полтавця та п. О. Задоянчука (див. пункти 102, 130, 159 та 174).

181. Ці скарги були розглянуті ТСК, а згодом і Вищою радою юстиції (далі - ВРЮ), які склали різні висновки та звіти щодо справ відповідних заявників. У декількох справах ці органи вважали, що відповідні судді не розглянули ретельно всі відповідні обставини та доводи сторін; не взяли до уваги відповідні докази того, що клопотання слідчих про обрання заявникам запобіжного заходу у виді тримання заявників під вартою не ґрунтувалися на "обґрунтованій підозрі" у вчиненні ними злочину, а також факт, що докази, на яких ґрунтувалися підозри щодо заявників, або були відсутні в матеріалах справи, або не могли бути підставою для підозри; не перевірили, чи існували ризики, які вимагали застосування запобіжного заходу у справах заявників; та не навели належного детального, або, в певних справах, будь-якого обґрунтування для своїх рішень, якими санкціонували тримання заявників під вартою.

182. Щодо дисциплінарних проваджень, які стосувалися справи п. В. Загоровки (заява № 42180/14), у своєму висновку від 22 квітня 2015 року ТСК також зазначила, що матеріали кримінальної справи заявника не містили протоколу допиту свідка, на який було зроблено посилання, а протоколи огляду відеозаписів подій поблизу будівлі Адміністрації Президента України 01 грудня 2013 року обмежувалися загальним описом подій і не містили інформації про заявника (див. пункти 98 і 99). Крім того, згідно з цим висновком суддя Шевченківського районного суду Г., яка розглядала справу заявника, не розглянула скарги заявника та його захисника на жорстоке поводження працівників міліції із заявником.

183. 31 березня 2016 року ВРЮ здебільшого залишила без змін висновок ТСК від 22 квітня 2015 року, а 24 вересня 2016 року Президент України звільнив цю суддю за порушення присяги. Рішеннями від 19 липня та 01 листопада 2016 року, 06 вересня 2018 року та 05 липня 2019 року ВАСУ та Верховний Суд України залишили без задоволення скарги судді Г. на її звільнення та підтримали висновки ТСК і ВРЮ по суті.

184. Щодо дисциплінарних проваджень, які стосувалися справи п. Д. Полтавця (заява № 36299/14), у своєму висновку від 17 грудня 2015 року ВРЮ встановила, inter alia, що клопотання про обрання йому запобіжного заходу ґрунтувалося на протоколах допиту працівників міліції, які містили ідентичні показання, тоді як протокол огляду місця події від 23 січня 2014 року фактично стосувався особистого обшуку заявника, який був проведений з порушенням відповідних процедур і відбувався за відсутності його захисника. Також суддя Голосіївського районного суду К., яка розглядала справу заявника, проігнорувала його скарги на побиття працівниками міліції, висловлені під час засідання 24 січня 2014 року. Суддя також не взяла до уваги особисту інформацію про заявника. Таким чином, ВРЮ вирішила внести подання Президенту України про звільнення цієї судді, за яким 24 лютого 2016 року Президент України звільнив її за порушення присяги.

185. Остаточною постановою від 28 лютого 2017 року Верховний Суд України залишив без задоволення апеляційну скаргу судді К. на рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року та підтримав висновки ВРЮ по суті.

186. Дещо подібні висновки були наведені у рішенні ВРЮ від 21 грудня 2017 року, яке, inter alia, стосувалося тримання п. О. Задоянчука під вартою (див. пункт 174). Однак ВРЮ вважала, що допущені суддею Дніпровського районного суду М. процесуальні порушення у справі заявника не були достатньо серйозними, щоб охарактеризувати їх як "порушення присяги", що передбачало звільнення, а також, що строк давності для притягнення її до відповідальності закінчився. Тому ВРЮ вирішила припинити провадження у справі.

187. По суті з тих самих причин 15 березня 2018 року ВРЮ припинила дисциплінарне провадження щодо судді Шевченківського районного суду М., яка розглядала питання про тримання п. Г. Черевка під вартою (заява № 31174/14). У цьому рішенні ВРЮ, inter alia, встановила, що суддя не розглянула твердження заявника щодо його особистого становища та не врахувала, що він був позбавлений належних прав на захист, оскільки йому було офіційно повідомлено про підозру через вісім годин після його затримання (див. пункт 130).

188. Дисциплінарні провадження щодо деяких суддів у цьому контексті є предметом декількох заяв, які наразі перебувають на розгляді Суду (заява № 18760/17 та декілька інших заяв).

H. Дисциплінарне провадження щодо судді Печерського районного суду, яка розглядала заяву за позовом Київської міської ради (заяви № 33767/14 та № 54315/14 (п. С. Дименка та п. Р. Ратушного))

189. У липні 2014 року захисник п. Р. Ратушного звернувся до ТСК зі скаргою (див. пункти 220-229), що, розглядаючи позов Київської міської ради щодо блокування вулиць у центральній частині м. Києва та під час винесення судової заборони 09 грудня 2013 року, суддя Печерського районного суду Г. порушила низку положень національного законодавства та статтю 11 Конвенції (див. пункт 29).

190. У своєму рішенні від 07 червня 2017 року ВРЮ встановила, що суддя Печерського районного суду Г. не перевірила, чи мав Печерський районний суд юрисдикцію для розгляду заяви про забезпечення позову, та не перевірила доречність застосування тимчасового заходу, який вона встановила, з огляду на характер позову. Фактично, застосувавши оскаржуваний тимчасовий захід, вона вирішила справу по суті. Крім того, тимчасовий захід застосовувався до невстановлених осіб, які не були сторонами у справі.

191. ВРЮ також встановила, що суддя Печерського районного суду Г. не могла бути притягнута до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з закінченням строку давності для притягнення. Тому ВРЮ вирішила припинити провадження у справі.

I. Виплати відповідно до Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" від 21 лютого 2014 року

192. Пан П. Шморгунов, п. Б. Єгіазарян, п. О. Грабець, п. О. Бала, п. Ф. Лапій, п. Г. Черевко, п. С. Дименко, п. Д. Полтавець, п. В. Загоровка, п. Р. Ратушний, п. А. Рудчик та п. А. Соколенко (заяви № 15367/14, № 20546/14, № 24405/14, № 31174/14, № 33767/14, № 36299/14, № 42180/14, № 54315/14 та № 19954/15) включені до списку осіб, які мають право на отримання державної допомоги згідно з постановами Кабінету Міністрів України на підставі Закону України "Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей" від 21 лютого 2014 року (далі - Закон України "Про допомогу постраждалим учасникам громадського протесту", див. пункти 214-215). Згідно з останньою інформацією, наданою щодо цього сторонами, станом на січень 2017 року жодної державної допомоги заявникам сплачено не було, за винятком п. Г. Черевка (заява № 31174/14, див. пункт 193), головним чином у зв’язку з відсутністю державного фінансування для здійснення таких виплат. Пану В. Загоровці та п. Р. Ратушному (заяви № 42180/14 та № 54315/14) було запропоновано зв’язатися з місцевим управлінням Фонду соціального страхування України щодо їхніх прав на отримання таких виплат, але вони цього не зробили.

193. 09 вересня 2016 року згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 18 лютого та 29 липня 2016 року п. Г. Черевку було сплачено загальну суму у розмірі 68 900 гривень, що еквівалентно приблизно 2 270 євро на той момент.

194. У цьому розділі наведено загальний огляд відповідної національної нормативно-правової бази для розгляду цих чотирнадцяти заяв, а також положень національного законодавства, які мають значення для розгляду всіх тридцяти трьох заяв, пов’язаних з протестами на Майдані та їхніми наслідками.

I. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ДОКУМЕНТИ

A. Конституція України

195. Відповідні положення Конституції України передбачають:

Стаття 39

"Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших осіб.".

Стаття 56

"Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.".

Стаття 92

"Виключно законами України визначаються:

(1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина ...".

В. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирні зібрання

196. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирне зібрання були наведені або узагальнені в рішеннях у справах "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, пункти 21, 25-27 та 31-36 від 11 квітня 2013 року, та "Шмушкович проти України" (Shmushkovych v. Ukraine), заява № 3276/10, пункти 17-24, від 14 листопада 2013 року). В обох справах Суд встановив, що в Україні не існувало чіткого та передбачуваного законодавства, яке б встановлювало правила організації та проведення мирних демонстрацій, а в згаданому рішенні у справі "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine), пункт 95, він наголосив, що до українського законодавства та адміністративної практики повинні бути терміново внесені конкретні зміни з метою узгодження такого законодавства та практики із, зокрема, вимогами статті 11 Конвенції. Частина рішення стосовно загальних заходів все ще очікує на виконання. У зв’язку з цим було підготовлено декілька законопроєктів, але на момент подій їх не було прийнято. Ці питання розглядали різні національні та міжнародні органи з прав людини, у тому числі Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та Рада Організації Об’єднаних Націй з прав людини (див., для отримання докладнішої інформації, спеціальну доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, узагальнену у пункті 233 та Інформаційну довідку № 11, опубліковану МДГ за посиланням https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent? documentId=09000016802ef0e5).

197. 16 січня 2014 року Верховна Рада України прийняла декілька законів, відомих як "антипротестні закони", якими обмежувалися громадянські права та свободи і, зокрема, свобода зібрань. Ці закони запровадили більш суворе покарання за низку супутніх правопорушень, а також кримінальну та адміністративну відповідальність за низку дій, які могли бути пов’язані із реалізацією права на зібрання. Слід зазначити, що у законах було збільшено штраф за порушення процедур, якими регулювалася організація демонстрацій. У них також, серед іншого, було запроваджено штрафи за носіння масок або одягу, подібного до форми працівників міліції чи військових сил; штраф або адміністративний арешт за встановлення наметів і барикад, які використовувалися під час демонстрацій без отримання дозволу органів державної влади; та штраф за керування автоколоною з понад п’яти автомобілів, що призводило до перешкоджання дорожньому руху, без попередньої згоди відповідного управління МВС України. Було посилено покарання за такі злочини, як умисне знищення власності, групові порушення громадського порядку, підбурювання до дій, що загрожують громадському порядку, хуліганство, зайняття приміщень, що використовуються органами державної влади, чинення опору державним службовцям і погроза застосування насильства до працівників правоохоронних органів.

198. 28 січня 2014 року Верховна Рада України скасувала більшість із цих законів, а до деяких були внесені зміни. З 02 лютого 2014 року штрафи та інші обмеження, описані в попередньому пункті, вже не були чинними.

199. Деякі основні положення законодавства щодо втручання органів державної влади в реалізацію конституційного права на мирне зібрання, у тому числі ті, що містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення 1984 року, Кримінальному кодексі України 2001 року, Кодексі адміністративного судочинства України 2005 року та Законі України "Про міліцію" 1990 року узагальнені та/або наведені далі.

С. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року

200. Відповідні положення Кодексу у редакції, чинній на момент подій, передбачають:

Стаття 32. Адміністративний арешт

"Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб. …".

Стаття 185. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця

"Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків … тягне за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб".

Стаття 185-1. Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій

"Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій - тягне за собою попередження або накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, [якщо] вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення або [вчинені] організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації,- тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб".

Стаття 185-2. Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій

"Надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".

Стаття 247. Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення

"Провадження в справі про адміністративне правопорушення … підлягає закриттю за таких обставин:

(1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

...".

Стаття 261. Адміністративне затримання

"Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються … час і мотиви затримання …".

Стаття 262. Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання

"...

Адміністративне затримання провадиться:

(1) [працівниками міліції] при вчиненні... непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції…".

Стаття 263. Строки адміністративного затримання

"Адміністративне затримання особи, [яка підозрюється у вчиненні] адміністративного правопорушення, може тривати не більше як три години".

Стаття 268. Права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності

"Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката … ".

Стаття 287. Право оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

"Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено … особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова [суду] про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом".

Стаття 289. Строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

"Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови".

Стаття 294. Набрання постановою судді у справі про адміністративне правопорушення законної сили та перегляд постанови

"Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу …

Апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

...

Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи [в апеляційному порядку] буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду [першої інстанції] або необґрунтованим відхилення їх судом [першої інстанції].

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:

(1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

(2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

(3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; [чи]

(4) змінити постанову.

...

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

...".

Стаття 296. Наслідки скасування постанови [суду першої інстанції] із закриттям справи про адміністративне правопорушення

"… Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешті…, провадиться в порядку, встановленому законом".

D. Кримінальний кодекс України 2001 року

201. Наведена таблиця містить перелік положень Кримінального кодексу України, що стосуються цієї справи:

Е. Цивільний кодекс України 2003 року

202. Статтями 16, 23, 1166, 1167, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України передбачено гарантії щодо захисту цивільних прав і цивільну відповідальність за завдану матеріальну та моральну шкоду, а також обов’язок осіб, які завдали шкоду, у тому числі органів державної влади,- забезпечити відшкодування такої шкоди. Органи державної влади зобов’язані надати відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам їхніми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, незалежно від вини органів державної влади чи посадової особи.

203.Стаття 1176 передбачає, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання та/або незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У статті зазначається, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду [виникає] "у випадках, передбачених законом". Стаття також передбачає, що порядок відшкодування шкоди, завданої такими органами, "встановлюється законом".

F. Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року

204. Згідно зі статтями 151 та 152 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент подій, суди, які розглядають цивільні справи, були уповноважені застосовувати заходи забезпечення позову, які обмежують певні дії, на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

G. Кодекс адміністративного судочинства України 2005 року

205. Відповідні положення цього Кодексу 2005 року у редакції, чинній на момент подій, передбачають:

Стаття 182. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

"1. Органи виконавчої влади [та] органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо).

2. Позовна заява, яка надійшла в день проведення заходів … або після цього, залишається без розгляду.

...

5. Суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших осіб. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

6. Постанова суду у справах про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання виконується негайно. ...".

Н. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року (далі - КПК України)

206. Відповідні положення КПК України у редакції, чинній на момент подій, передбачають:

Стаття 176. Загальні положення про запобіжні заходи

"...

2. Тимчасовим запобіжним заходом [без ухвали судді] є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів … не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора".

Стаття 177. Мета і підстави застосування запобіжних заходів

"...

2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті ...".

Стаття 206. Загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини

"1. Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

2. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи.

3. Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

...

5. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов’язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе:

(1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;

(2) неперевищення граничного строку тримання під вартою; [і]

(3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.

6. Якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання у [відповідному органі державної влади] … слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

(1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

(2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; [і]

(3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

7. Слідчий суддя зобов’язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення [відповідних вимог законодавства] під час затримання або тримання...

8. Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються.

9. Слідчий суддя зобов’язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника".

Стаття 208. Затримання уповноваженою службовою особою [без ухвали суду]

"1. Уповноважена службова особа має право [без ухвали суду] затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:

(1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

(2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин ...

4. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити [третіх] осіб про його затримання і місце перебування … вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

5. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому [зокрема] … зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання …; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому …".