ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Четверта секція
РІШЕННЯ
Справа "Петухов проти України (№ 2)" (Заява № 41216/13)
| СТРАСБУРГ 12 березня 2019 року ОСТАТОЧНЕ 09/09/2019 |
Автентичний переклад
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Петухов проти України (№ 2)"
Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Пауло Пінто де Альбукерке (<…>), Голова,
Ганна Юдківська (<…>),
Фаріс Вегабовіч (<…>),
Егідіюс Куріс (<…>),
Карло Ранцоні (<…>),
Марко Бошняк (<…>),
Петер Пацолай (<…>), судді,
та Маріалена Цирлі (<…>), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 22 січня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 41216/13), яку 11 червня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Володимир Сергійович Петухов (далі - заявник).
2. Заявника представляли п. А.П. Бущенко, п. М.О. Тарахкало, п. І.В. Караман і пані І.А. Бойкова - юристи, які на момент подій практикували у м. Києві. У травні та грудні 2017 року п. Караман і п. Бущенко відповідно поінформували Суд, що їхня робота над цією справою завершена та у зв’язку зі зміною місця роботи вони більше не можуть представляти заявника. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. Іван Ліщина.
3. Заявник стверджував, зокрема, що тримався під вартою у неналежних умовах і без надання належної медичної допомоги всупереч стандартам, закріпленим статтею 3 Конвенції. За цим самим положенням він також скаржився, що його покарання у виді довічного позбавлення волі було de jure і de facto таким, яке неможливо скоротити. Насамкінець заявник скаржився за статтею 8 Конвенції на обмеження його права на побачення з родичами у виправній колонії.
4. 16 листопада 2015 року Уряд було повідомлено про скарги, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявник народився у 1973 році та відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Київському слідчому ізоляторі № 13 (далі - Київське СІЗО).
A. Попереднє провадження у Суді (заява № 43374/02)
6. Заявник уже подавав до Суду заяву № 43374/02 від 12 листопада 2002 року, скаржачись, зокрема, на неналежність медичної допомоги під час тримання під вартою. Він також висував декілька скарг щодо досудового тримання його під вартою та тривалості кримінального провадження щодо нього.
7. 21 жовтня 2010 року Суд ухвалив рішення за зазначеною заявою, в якому встановив порушення статей 3, 5, 6 і 13 Конвенції (див. рішення у справі "Петухов проти України" (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, від 21 жовтня 2010 року).
B. Кримінальне провадження щодо заявника, у результаті якого йому було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі
8. 03 грудня 2004 року Апеляційний суд міста Києва, діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні низки тяжких злочинів у складі організованої злочинної групи, а саме: декількох епізодів умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, розбоїв, незаконного володіння зброєю і незаконного заволодіння транспортним засобом, а також замаху на вбивство працівників правоохоронних органів. Заявнику було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі.
9. 24 травня 2005 року Верховний Суд України залишив цей вирок без змін.
C. Умови тримання заявника під вартою
1. Побутові умови тримання під вартою
(a) У Херсонській виправній колонії № 61
10. Заявник тримався у Херсонській виправній колонії № 61, яка мала статус спеціалізованої туберкульозної (далі - ТБ) лікарні, упродовж таких періодів: з 03 липня 2010 року по 22 січня 2014 року, з 24 березня по 19 жовтня 2014 року та з 02 грудня 2014 року по 19 січня 2015 року.
(i) Виклад подій заявника
11. У всіх камерах, в яких тримався заявник (він вказував, зокрема, камери № 3, № 4 і № 5), не вистачало денного освітлення та свіжого повітря. Вікна були вкриті непрозорою плівкою, яка перешкоджала доступу природного світла та відчинялися лише частково. Штучна система вентиляції затягувала повітря лише з коридору колонії.
12. В обґрунтування наведених тверджень заявник послався на надісланий йому 16 жовтня 2013 року лист Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Як було вказано у листі, за скаргами заявника на неналежні умови тримання його під вартою представник цього органу влади відвідав колонію. У листі було зазначено:
"... з метою виправлення виявлених недоліків керівництву управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області було рекомендовано забезпечити належне природне освітлення та штучну вентиляцію у приміщеннях, в яких Ви тримаєтеся, тривалість прогулянок у відповідності до вимог законодавства, медичну допомогу та харчування, а також вибір продуктів харчування і предметів першої необхідності [доступних] у магазині колонії.".
13. У 2010-2014 роках у колонії було проведено капітальний ремонт, який спричинив незручності ув’язненим, такі як шум, пил та запах фарби.
14. Розташовані на даху подвір’я для прогулянок площею від 16 до 60 кв.м були брудними, заставленими будівельними матеріалами та не мали захисту від сонця або дощу. Хоча теоретично хворі на ТБ ув’язнені мали право на двогодинні щоденні прогулянки, на практиці можливі були лише одногодинні прогулянки.
15. Камера заявника знаходилася під постійним відеоспостереженням, у тому числі й туалет. В обґрунтування цього твердження заявник надав два зображення, роздруковані з відеозаписів, наданих адміністрацією колонії за його запитом. Як пояснив заявник, ці зображення були зроблені, коли він користувався туалетом у положенні сидячи та стоячи. На першому зображенні заявника неможливо було роздивитися, на другому зображенні було видно його голову. Захисник заявника зверталася до адміністрації колонії зі скаргами на постійне відеоспостереження. У травні та липні 2014 року управління Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - департамент з питань виконання покарань) у Херсонській області (далі - обласне управління) відповіло їй, що це був встановлений законодавством захід безпеки, про який засудженим до довічного позбавлення волі було відомо, а приватність заявника не було порушено, оскільки відеокамера, яка дійсно була встановлена над туалетом, не охоплювала саме його.
16. Приміщення колонії не дезінфікувалися належним чином, а часте переведення засуджених до довічного позбавлення волі з однієї камери до іншої було небезпечним для їхнього здоров’я.
17. При вимкненій системі центрального опалення температура у камерах була надзвичайно низькою. Наприклад, 30 квітня 2014 року заявник поскаржився адміністрації колонії, що в його камері було занадто холодно (систему центрального опалення вимкнули 31 березня 2014 року), а у задоволенні його клопотань про надання дозволу на придбання портативного обігрівача за власний кошт було свавільно відмовлено. 19 травня 2014 року виконувач обов’язків начальника колонії відповів йому, що використання ув’язненими портативних обігрівачів не було передбачено законодавством.
18. Питна вода була надзвичайно низької якості, що, на думку заявника, частково було наслідком поганого стану трубопроводу.
19. Харчування, яке надавалося ув’язненим, було неналежним і недостатнім та не відповідало потребам осіб, які страждали на ТБ. М’ясо, молочні продукти, фрукти та овочі можна було отримати лише від родичів або придбати у магазині колонії.
(ii) Виклад подій Уряду
20. Умови тримання заявника під вартою були задовільними. Вони були додатково покращені за рахунок ремонту будівлі. У кожній камері були вікна розміром 130 см на 110 см з кватиркою. Вікна були вкриті непрозорою плівкою ("типу мороз"), яка пропускала світло.
21. Незважаючи на відсутність достатнього фінансування для модернізації вентиляційної системи з метою покращення роботи штучної вентиляції на внутрішніх стінах було встановлено повітропроводи.
22. Камери ділилися на призначені для ув’язнених з активним мікобактеріальним ТБ (далі - MБT+) і неактивним МБТ (далі - MБT-). Переміщення відбувалось або між камерами MБT+, або між камерами MБT-, але не з камер однієї категорії до іншої. Камери щоденно дезінфікувалися спеціальними рідкими дезінфікуючими засобами. Додатково проводилася щоденна дезінфекція портативними ультрафіолетовими бактерицидними лампами, застосування яких фіксувалося у спеціальному журналі реєстрації. Матраци, подушки та ковдри регулярно дезінфікувалися.
23. Херсонська виправна колонія № 61 мала статус туберкульозної лікарні, її ув’язнені отримували п’ятиразове харчування. Зокрема, щодня ув’язнені забезпечувались: 450 г хліба, 85 г крупи, 540 г картоплі, 550 г овочів, 300 г фруктів, 21 г олії, 200 г фруктового соку, 50 г масла, 500 г молока, 100 г кисломолочного сиру, 15 г твердого сира, 1 яйцем, 30 г сметани, 310 г курячого м’яса, 110 г риби, 60 г цукру, 5 г меду, 40 г кондитерських виробів, 4 г цикорію, 3 г кави та 1 г чаю. Перший сніданок зазвичай складався з каші або макаронів, смаженого або тушкованого м’яса із соусом, кави, молока, хліба та масла. Другий сніданок складався з какао з молоком або компоту, горіхів, пряника, кисломолочного сиру та сметани. На обід ув’язненим давали борщ, або суп з крупою чи макаронами, або розсольник на м’ясному бульйоні, кашу або тушковану капусту, смажене або тушковане м’ясо із соусом, овочевий салат і хліб. Після обіду їм давали фруктовий сік і фрукти. На вечерю ув’язнені отримували овочеве рагу або картопляне пюре, смажену або тушковану рибу, чай і хліб з маслом. Загальна енергетична цінність добового раціону харчування становила 3 198 калорій.
24. Усі продукти харчування, які постачали до колонії, мали сертифікати якості, а також висновки санітарно-епідемічної експертизи, ветеринарне свідоцтво та інші сертифікати. М’ясо та риба зберігалися у холодильних камерах. У колонії була власна пекарня, яка випікала хліб із борошна першого ґатунку.
25. Якість води, що постачалася до колонії, регулярно перевіряли. Тринадцять висновків санітарно-мікробіологічних досліджень водопровідної води, проведених у різні дати з 2010 по 2014 роки, доводили, що вода була цілком придатною для пиття.
(b) У Херсонському слідчому ізоляторі (далі - Херсонське СІЗО)
26. Заявник тримався у камерах № 392 і № 394 Херсонського СІЗО з 22 січня по 24 березня 2014 року.
(i) Виклад подій заявника
27. Херсонське СІЗО розміщувалось у старій будівлі в аварійному технічному стані. Камери були холодними та вогкими, стіни камер були вкриті цвіллю та грибком. Шибки були розбиті та частково відсутні.
28. В обґрунтування своїх тверджень заявник надав вісім кольорових фотографій деяких приміщень, які, за його словами, були його камерами у Херсонському СІЗО. На фотографіях було видно, зокрема, великі темні плями на стелі та стінах, а вікно з металевою решіткою було частково закрите пластиком або тканиною.
29. Заявник зазначив, що 03 березня 2014 року його захисник поскаржилася до прокуратури Херсонської області на жахливі умови тримання його під вартою. У своїй скарзі вона зазначила, що камеру № 394, до якої заявника помістили 22 січня 2014 року, адміністрація СІЗО визнала непридатною для використання через протікання стелі, високу вологість та низьку температуру. Хоча на короткий період заявника перевели до камери № 392, згодом його знову помістили до камери № 394, умови в якій були явно несумісні зі станом його здоров’я. Прокурор відповів, що умови тримання заявника під вартою були задовільними.
(ii) Виклад подій Уряду
30. Обидві камери, щодо яких скаржився заявник, були у задовільному стані. Камера № 392 площею 22,8 квадратні метри була обладнана десятьма ліжками. У камері № 394 площею 10,7 квадратних метрів було чотири ліжка.
31. У кожній камері було по одному вікну. Станом на 20 березня 2014 року температура у камері № 392 становила +21 °C, а у камері № 394 - +22 °C.
32. У камерах було цілодобове водопостачання, а санітарні вузли функціонували належним чином.
33. Адміністрація СІЗО визнала, що камера № 394 потребувала ремонту, та відремонтувала її за кошти СІЗО. На період проведення ремонтних робіт заявника перевели до камери № 392. Після цього стіни камери № 394 були сухими та побіленими, а стеля більше не протікала.
2. Стан здоров’я заявника та медична допомога
34. Заявник страждав від залишкових змін множинного перелому лівої стегнової кістки внаслідок кульового поранення у 1999 році. З 2002 року заявник також хворів на ТБ легень. Факти щодо стану його здоров’я та лікування до його поміщення до Херсонської колонії № 61 були проаналізовані Судом у його рішенні за попередньою заявою заявника до Суду (див. згадане рішення у справі "Петухов проти України" (Petukhov v. Ukraine), пункти 33-66 і 73-101) та не згадуються у цьому рішенні.
35. Після діагностування рецидиву ТБ 02 лютого 2010 року, коли заявник тримався під вартою у Сокальській виправній колонії № 47, 03 липня 2010 року його перевели до Херсонської виправної колонії № 61, яка мала статус туберкульозної лікарні.
36. 13 липня 2010 року лікарі колонії повідомили про невдачу лікування ТБ заявника. Дослідження посівів мокротиння та дослідження на чутливість до бактерій показали, що у нього розвинулась резистентність не лише до протитуберкульозних медичних препаратів першої лінії (ізоніазид, стрептоміцин і етамбутол), а й другої (канаміцин, етіонамід і парааміносаліцилова кислота). У правій легені проявилися ознаки погіршення у зв’язку з виникненням обмеженої емпієми плеври з бронхопульмональною норицею. Він також страждав на порушення дихання.
37. Згідно із записами в медичній картці заявника з липня 2010 року по грудень 2014 року він пройшов сорок чотири дослідження посівів мокротиння; здав тридцять загальних аналізів крові (чотирнадцять разів він нібито відмовлявся здавати аналізи); п’ятдесят шість загальних аналізів сечі (повідомлялося про дві відмови); а також проходив рентгенологічне обстеження приблизно раз на три місяці. Він також проходив планові медичні огляди.
38. 23 листопада 2010 року заявнику було офіційно встановлено третю групу інвалідності (найлегшу) у зв’язку з його туберкульозом і травмою стегна.
39. Згідно з наданою адміністрацією Херсонської виправної колонії № 61 інформацією заявник відмовлявся приймати протитуберкульозні препарати упродовж таких періодів: з 30 грудня 2010 року по 09 лютого 2011 року, з 01 по 18 липня 2011 року та з 03 по 15 листопада 2011 року. Згідно з твердженнями заявника ця інформація була недостовірною. Заявник стверджував, що часто у випадку відсутності певних медичних препаратів у його медичну картку записували, що він відмовлявся їх приймати.
40. 01 грудня 2010 року обласне управління департаменту з питань виконання покарань письмово повідомило захисника заявника, що постачання протитуберкульозних медичних препаратів другої лінії до Херсонської виправної колонії № 61 було "вкрай недостатнім". Зазначалося, що станом на 26 листопада 2010 року були наявні лише три медичні препарати другої лінії (амікацин, канаміцин і ципрофлоксацин). Стандартна практика полягала у тому, що у кінці кожного року колонія замовляла у відділу ресурсного забезпечення департаменту з питань виконання покарань необхідні медичні препарати першої та другої лінії на весь наступний рік. Інколи цієї кількості виявлялося недостатньо, проте поповнити запас було неможливо. Наприклад, станом на кінець березня 2010 року лікарня колонії використала вже 700 пляшок отриманого на рік капреоміцину.
41. 10 травня 2011 року заявнику вперше діагностували ТБ сечостатевої системи та призначили протибактеріальне лікування. Як зазначено в його медичній картці, він проходив призначене лікування "короткими циклами залежно від наявності в аптеці колонії призначених медичних препаратів".
42. 01 вересня 2011 року у своїй довідці Херсонська міська протитуберкульозна клінічна лікарня зазначила, що у розпорядженні Херсонської виправної колонії № 61 не було протитуберкульозних медичних препаратів другої лінії чи їхніх замінників. Вона також зазначила, що заявник потребував подальшого стаціонарного лікування такими протитуберкульозними медичними препаратами: рифампіцин, піразинамід, капреоміцин, левофлоксацин, клофазимин і циклосерин.
43. 12 вересня 2011 року прокурор відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах прокуратури міста Херсона, якому заявник скаржився на неналежну медичну допомогу, письмово повідомив його про відсутність підстав для втручання прокуратури.
44. 02 листопада 2011 року обласне управління департаменту з питань виконання покарань написало захиснику заявника, що постачання протитуберкульозних медичних препаратів другої лінії до Херсонської виправної колонії № 61 було "вкрай недостатнім". Станом на 24 жовтня 2011 року наявні були лише два медичні препарати першої лінії, ізоніазид і піразинамід, тоді як етамбутол, стрептоміцин і рифампіцин були відсутні. З протитуберкульозних медичних препаратів другої лінії у достатній кількості були лише канаміцин, офлоксацин і протіонамід. У колонії в незначній кількості також були гатіфлоксацин, рифапентин, парааміносаліцилова кислота та парааміносаліцилат натрію. У листі було зазначено, що стан здоров’я заявника був задовільним. Йому було призначено такі медичні препарати: рифампіцин, піразинамід, етамбутол, офлоксацин і капреоміцин. У листі було зазначено, що de facto заявник отримував лише рифампіцин (придбаний за власний кошт) і піразинамід. Насамкінець посадова особа зазначила, що заявник відмовився від лікування офлоксацином у зв’язку з поганим станом його кровоносних судин.
45. 25 листопада 2011 року медико-соціальна експертна комісія повторно оцінила стан здоров’я заявника та визнала його інвалідом другої групи (середній рівень).
46. 20 січня 2012 року обласне управління департаменту з питань виконання покарань написало захиснику заявника, що заявник отримував лікування відповідно до призначеного режиму у повному обсязі, проте він демонстрував негативне ставлення до свого лікування та часто відмовлявся його притримуватися. Обласне управління також зазначило, що заявнику надавалося належне харчування, а умови тримання його під вартою були задовільними.
47. 06 липня 2012 року у відповідь на надіслане захисником заявника клопотання заступник начальника Херсонської виправної колонії № 61 зазначив, що заявника лікували протитуберкульозними медичними препаратами за програмою КЛПН (короткострокове лікування під прямим наглядом). З огляду на недостатню кількість терізидону в аптеці колонії заявник не отримував його з 06 березня 2012 року. Усі інші призначені йому медичні препарати були доступні йому "у відносно достатній кількості".
48. 30 серпня 2012 року заявник надіслав письмову заяву завідувачу медичною частиною Херсонської виправної колонії № 61, стверджуючи, що той повинен був зупинити його лікування у зв’язку з постійним браком медичних препаратів. Він вважав безглуздим продовжувати лікування, оскільки в наявності було лише два зі щонайменше чотирьох медичних препаратів із необхідного переліку.
49. 30 листопада 2012 року заявника оглянув торакальний хірург та дійшов висновку про неможливість оперативного лікування ТБ.
50. Згідно з наданою адміністрацією колонії 11 квітня 2013 року довідкою усі призначені заявнику медичні препарати були наявні. До 21 лютого 2013 року єдиним відсутнім в аптеці колонії медичним препаратом був циклосерин.
51. 02 липня 2013 року заявника оглянула медична комісія, яка встановила невдачу лікування його ТБ і відсутність перспектив успіху. Експерти також підтвердили другу групу інвалідності заявника (див. пункт 45). Йому призначили паліативне лікування у зв’язку з невиліковною стадією ТБ.
52. 23 липня 2013 року адміністрація колонії написала захиснику заявника, що рішення про надання заявнику паліативного лікування ґрунтувалося на наказі Міністерства охорони здоров’я України № 1091 (див. пункт 72). Паліативне лікування складатиметься з регулярного застосування ізоніазиду та симптоматичного лікування. На момент складання листа ізоніазид в аптеці колонії був у наявності. Крім того, заявник отримував "дезінтоксикаційну та укріплюючу терапію".
53. 25 жовтня 2013 року обласне управління департаменту з питань виконання покарань склало висновок за результатами внутрішньої перевірки скарг заявника на неналежне лікування ТБ. Воно зазначило, що заявник отримував призначене паліативне лікування у повному обсязі, а необхідних медичних препаратів не бракувало. Стан його здоров’я був стабільним, і він перебував під постійним медичним наглядом. Також було зазначено, що діагностована заявнику хвороба не входила до переліку захворювань, які становили підставу для звільнення від покарання за станом здоров’я.
54. 21 березня 2014 року захисник заявника написала директору Національного інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України. Вона зазначила, що призначене заявнику паліативне лікування включало постійне застосування ізоніазиду, а також симптоматичне лікування. Проте у заявника розвинулась резистентність до ізоніазиду, а тому його лікування необхідно було відкоригувати. Захисник заявника просила надати рекомендації щодо можливого коригування.
55. 02 квітня 2014 року зазначений інститут відповів, що за обставин справи застосування паліативного лікування було дійсно виправданим. Він зазначив, що лікування заявника не могло зупинити бактеріовиділення упродовж майже двох років, у заявника сформувалася резистентність до більшості протитуберкульозних медичних препаратів, і для подальшого коригування його лікування не залишилось варіантів. Крім того, хірургічне втручання в його випадку було неможливим. У листі було зазначено, що паліативне лікування складалося з надання медичних препаратів, які покращували роботу серця (залежно від наявних симптомів), вітамінів, жарознижуючої та знеболювальної терапії, а також повноцінного харчування. Заявник також потребував регулярної торакотомії (дренування) правої плевральної порожнини та її промивання антисептичними засобами. Протитуберкульозні медичні препарати з огляду на його резистентність до них і їхню неефективність, а також токсичну дію на всі органи людини не повинні були надаватися заявнику.
56. Після проходження рентгенологічного обстеження 15 липня 2014 року було повідомлено про "стабілізацію ТБ процесу". Подальші регулярні рентгенологічні обстеження жодних змін у легенях заявника не виявляли.
57. 09 грудня 2014 року заявника оглянула комісія лікарів, і він пройшов ще одне рентгенологічне обстеження. Йому діагностували такі залишкові симптоми туберкульозу: щільні вогнища пневмоноцирозу та масивне плевронашарування з правого боку. Комісія дійшла висновку, що нагляд за заявником міг здійснюватися у колонії для здорових ув’язнених. Лікарі призначили йому лікування на основі вітамінів, імунологічну профілактику та рекомендували уникати переохолодження.
58. 07 серпня 2015 року заявника перевели до Київського СІЗО для продовження відбування ним покарання у виді довічного позбавлення волі.
59. 11 серпня 2015 року заявник пройшов рентгенологічне обстеження, яке підтвердило попередні діагнози.
60. 23 лютого 2016 року заявник пройшов ще одне рентгенологічне обстеження, яке виявило значні залишкові зміни після туберкульозу у вигляді множинних кальцинатів у правій легені з вапнованою костальною плеврою справа та зменшення об’єму правої легені.
61. 24 лютого 2016 року Київське СІЗО видало довідку, зазначивши, зокрема, що хвороба заявника не входила до переліку захворювань, які вимагали його звільнення за хворобою. Стан його здоров’я не перешкоджав відбуванню покарання.
62. Після повідомлення Уряду про заяву за зверненням Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини 15 березня 2016 року заявника оглянув завідувач диспансерного відділення Територіального медичного об’єднання "Фтизіатрія" в м. Києві. Діагноз був таким: залишкові зміни після перенесеного туберкульозу у вигляді фіброзу легень, щільних вогнищ пневмоноцирозу з вапнованою костальною плеврою. Було зазначено про відсутність ознак реактивації ТБ. Заявник не вважався таким, що потребував спеціалізованого лікування. Насамкінець було зазначено, що умови тримання заявника під вартою та медична допомога, яка йому надавалася, відповідали чинним положенням законодавства.
D. Клопотання заявника про звільнення за хворобою
63. 23 грудня 2013 року заявник подав клопотання про звільнення за хворобою відповідно до статті 84 Кримінального кодексу України (див. пункт 73). Він доводив, що його ТБ став невиліковним через помилки органів влади. Заявник також стверджував, що його покарання у виді довічного позбавлення волі, яке було таким, що неможливо було скоротити, суперечило статті 3 Конвенції.
64. 17 червня 2014 року Суворовський районний суд міста Херсона відмовив у задоволенні клопотання заявника, оскільки його захворювання не входило до переліку захворювань, які вимагали дострокового звільнення (див. пункт 74). Суд вважав, що з 2010 року стан здоров’я заявника покращився. Зокрема, розвиток його ТБ стабілізувався, а бактеріовиділення зупинилося. Насамкінець суд зазначив, що заявника було визнано винним у вчиненні низки особливо тяжких злочинів, а під час тримання його під вартою до нього двадцять вісім разів застосовувалися дисциплінарні стягнення, оскільки він ніколи не відрізнявся гарною поведінкою.
65. 21 серпня 2014 року своєю остаточною ухвалою Апеляційний суд Херсонської області залишив цю ухвалу без змін. Як і суд першої інстанції, він дійшов висновку, що передумов для звільнення за хворобою не було, а захворювання заявника не перешкоджало йому відбувати покарання.
E. Побачення з родичами під час тримання під вартою
66. У 2009 році заявник одружився зі своїм захисником, пані Бойковою (див. пункт 2). У зв’язку з цим їм було дозволено позачергове короткострокове побачення, під час якого їх відділяла скляна перегородка, та вони спілкувалися по телефону.
67. Під час тримання заявника під вартою після його засудження до 16 лютого 2010 року йому дозволялося бачити свою дружину (жодних інших родичів в Україні у нього не було) під час короткострокових побачень, які тривали до чотирьох годин один раз на шість місяців. Згодом йому надали право на короткострокові побачення кожні три місяці (див. пункти 95-97).
68. 06 травня 2014 року після набрання чинності змінами до законодавства, якими засудженим до довічного позбавлення волі було надано право на тривалі побачення з родичами (на три дні) кожні три місяці (див. пункт 98), дружина заявника поскаржилася до департаменту з питань виконання покарань, що у задоволенні поданих заявником клопотань щодо цього було відмовлено.
69. 25 червня 2014 року управління Державної кримінально-виконавчої служби України в Херсонській області (раніше було названо - Департаментом з питань виконання покарань) відповіло їй, що, дійсно, засуджені до довічного позбавлення волі мали право на тривалі побачення з родичами кожні три місяці. Адміністрація колонії проводила необхідні роботи для створення належних приміщень.
70. Згідно з наданою адміністрацією колонії інформацією упродовж періоду з квітня 2014 до січня 2015 року у заявника було шістнадцять короткострокових побачень з дружиною (без урахування його побачень з нею як зі своїм захисником). 01 серпня і 31 грудня 2014 року у нього також були тривалі побачення з нею, кожне з яких тривало три дні.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА
A. Лікування ТБ і паліативне лікування
71. Принципи паліативного лікування після невдачі лікування у випадках мультирезистентного туберкульозу встановлені у наказі Міністерства охорони здоров’я України № 620 від 04 вересня 2014 року. Як у ньому зазначено, паліативне лікування повинно складатися зі знеболювання; лікування дихальної недостатності (оксигенотерапії); частого харчування маленькими порціями; симптоматичного лікування нудоти; регулярних медичних обстежень; прийомів патогенетичних препаратів; госпіталізації, догляду в умовах хоспісу чи вдома; профілактики пролежнів і м’язових контрактур; санітарно-гігієнічних заходів; а також інфекційного контролю (пацієнти залишаються контагіозними протягом усього життя).
72. Зазначений наказ було скасовано з прийняттям наказу від 21 грудня 2012 року № 1091, який передбачав аналогічні заходи паліативного лікування, але також передбачав застосування ізоніазиду, незалежно від резистентності пацієнта до нього.
B. Звільнення засуджених до довічного позбавлення волі від покарання за хворобою
73. Відповідні положення Кримінального кодексу України 2001 року передбачають:
Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою
"...
2. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу [тяжку] хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
...
4. У разі одужання осіб … вони повинні бути направлені для відбування [свого] покарання...".
74. Державний департамент України з питань виконання покарань і Міністерство охорони здоров’я України ухвалили спільний наказ № 3/6 від 18 січня 2000 року, в якому наведено перелік захворювань, які могли стати підставою для подання клопотання про звільнення за статтею 84 Кримінального кодексу України. 15 серпня 2014 року Міністерство юстиції України та Міністерство охорони здоров’я України ухвалили спільний наказ № 1348/5/572, яким було скасовано згаданий наказ і який містив новий перелік. У частині щодо ТБ він не змінився. Ув’язнений міг звернутися з клопотанням про звільнення за хворобою, якщо він страждав на: (1) прогресуючий двосторонній фіброзно-кавернозний ТБ обох легенів або хронічну тотальну емпієму плеври з бронхіальним свищем і явищами легенево-серцевої недостатності другого або третього ступенів (середній або найтяжчий); (2) прогресуючий інфільтративний ТБ легенів (казеозна пневмонія) з проявами легенево-серцевої недостатності третього ступеня; або (3) прогресуючий деструктивний ТБ хребта або кісток, ускладнений амілоїдозом внутрішніх органів, двосторонній кавернозний ТБ обох нирок, ускладнений специфічним процесом сечовивідних шляхів і розвитком хронічної ниркової недостатності у термінальній стадії, що супроводжується цілковитою і стійкою втратою працездатності.
C. Довічне позбавлення волі
75. Рішенням від 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав існуюче до того часу покарання у виді смертної кари несумісним з Конституцією України. На виконання цього Рішення 22 лютого 2000 року Верховна Рада України (далі - ВРУ) ухвалила зміни до Кримінального кодексу України 1960 року, запровадивши покарання у виді довічного позбавлення волі. Зміни набули чинності 29 березня 2000 року.
76. 05 квітня 2001 року Верховна Рада України прийняла новий Кримінальний кодекс України, який набув чинності 01 вересня 2001 року. Його відповідні положення, у редакції після внесення подальших змін, передбачають:
Стаття 12. Класифікація злочинів
"1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
...
4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 25000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 25000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. ...".
Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк
"1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.".
Стаття 64. Довічне позбавлення волі
"Довічне позбавлення волі встановлюється [як покарання] за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, а також у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 68 цього Кодексу.".
Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті
"...
4. Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується [як покарання], крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України …, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. ...".
Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
"1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі [на певний строк], може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання...".
77. Відповідно до Кримінального кодексу України 2001 року покарання у виді довічного позбавлення волі ніколи не розглядалося як єдиний можливий вид покарання, а завжди як альтернативний позбавленню волі на певний строк, і саме суди мали обрати найбільш доречне покарання у кожній конкретній справі.
D. Помилування Президентом
1. Нормативно-правова база
78.Пункт 27 частини першої статті 106 Конституції України передбачає, що Президент України має повноваження здійснювати помилування.
79. Відповідне положення передбачає:
Стаття 87. Помилування
"1. Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи.
2. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років. ...".
80. З моменту набрання чинності Кримінальним кодексом України у 2001 році зазначене положення сформульовано так само.
81. До внесення змін від 16 березня 2006 року у положеннях Кодексу щодо умов тримання під вартою передбачалася можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк, проте не містилося більш детальної інформації щодо цього.
Стаття 151. Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі
"...
7. Засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання...".
83. Згодом, 21 січня 2010 року, доповнили таким положенням:
Стаття 151-1. Зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі
"...
2. Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть бути переведені:
- з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку … - після фактичного відбуття у таких приміщеннях [до внесення подальших змін 08 квітня 2014 року цей період повинен був становити "не менш як п’ятнадцять років"] покарання;
- з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п’яти років строку покарання.
3. Засуджені до довічного позбавлення волі, які злісно порушують установлений порядок відбування покарання, можуть бути переведені із звичайних жилих приміщень до приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки.
4. [Зазначена] зміна … не застосовується до засуджених до довічного позбавлення волі, які хворіють на венеричні захворювання, активну форму туберкульозу, та з психічними розладами.".
84. Видання "Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар" (2-ге вид., перероблене та доповнене / За заг. ред. А.Х. Степанюка. - ТОВ "Одіссей", 2008) містило розрахунок мінімальної тривалості строку позбавлення волі у випадку задоволення Президентом клопотання засудженого до довічного позбавлення волі про помилування. На думку автора, цей період становив тридцять вісім років і дев’ять місяців (двадцять років були мінімальним встановленим законодавством строком "очікування", коли засуджений до довічного позбавлення волі міг подати клопотання про помилування, та додатково вісімнадцять років і дев’ять місяців, що становило дві третини від двадцяти п’яти років подальшого позбавлення волі на певний строк, після якого було б можливим умовно-дострокове звільнення).
(d) Указ Президента України "Про Положення про порядок здійснення помилування"
85. Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженим Указом Президента України, встановлено порядок, якого має дотримуватися Президент України для здійснення своїх повноважень щодо помилування. Після проголошення незалежності України у 1991 році було прийнято декілька версій положення, кожна з яких замінювала попередню версію, хоча суттєво вони не відрізнялися.
86. Чинне наразі Положення було затверджено Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015 (та в подальшому 14 травня 2016 року до нього було внесено зміни). Відповідна частина передбачає:
"1. Це Положення визначає порядок здійснення Президентом України помилування відповідно до пункту 27 частини першої статті 106 Конституції України .
2. Помилування засуджених здійснюється у виді:
- заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років; ...
3. Право клопотати про помилування має особа, яка:
- засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;
-...
- є [її] захисником, одним із батьків, дружиною (чоловіком), дитиною, іншим членом сім’ї.
У виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин клопотання про помилування також може бути подано головою або іншим членом Комісії при Президентові України у питаннях помилування (далі - Комісія у питаннях помилування), Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженим Президента України з прав дитини, Уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю, Уповноваженим Президента України у справах кримськотатарського народу.
4. ...
У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.
5. Особи, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві і більше судимостей за вчинення умисних злочинів … можуть бути помилувані у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин. ...
6. Клопотання про помилування особою … подається через адміністрацію установи виконання покарань [в якій вона відбуває покарання]. Адміністрація в установленому порядку невідкладно реєструє клопотання і протягом п’ятнадцяти днів з дня подання направляє його до Адміністрації Президента України разом із копіями вироку [та іншими судовими рішеннями], характеристикою про поведінку особи із викладеною письмово думкою адміністрації [установи виконання покарань] … про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування.
Засуджена особа до особистого клопотання про помилування може долучити інші документи, які, на її погляд, мають значення для застосування помилування.
...
7. Підготовку матеріалів до розгляду клопотання про помилування та повідомлення заявника про результати такого розгляду здійснює Департамент з питань помилування Адміністрації Президента України (далі - Департамент). Департамент для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку запитувати та одержувати від державних органів, органів місцевого самоврядування, установ виконання покарань необхідні для розгляду клопотання про помилування документи, матеріали та інформацію.
8. Клопотання про помилування і підготовлені Департаментом матеріали попередньо розглядаються Комісією ...
Комісія утворюється Президентом України у складі голови, двох заступників голови і членів Комісії. Одним із заступників голови Комісії є за посадою Керівник Департаменту. Обов’язки секретаря Комісії виконує один із членів Комісії.
До складу Комісії призначаються висококваліфіковані юристи, громадські діячі, політики та представники творчої інтелігенції.
Організаційною формою роботи Комісії є засідання, які скликаються і проводяться головою Комісії, а за його відсутності - одним із заступників голови Комісії.
Засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутня більшість її складу.
Рішення Комісії ухвалюються шляхом голосування більшістю присутніх на засіданні членів Комісії. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого на засіданні є вирішальним.
9. Під час розгляду клопотання про помилування враховуються:
- ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особа засудженого, його поведінка, щире каяття, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, сімейні та інші обставини;
- думка адміністрації [установи виконання покарань] або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах дітей, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських об’єднань та інших суб’єктів про доцільність помилування.
10. Про клопотання, які не підлягають задоволенню за обставин, передбачених цим Положенням, Департамент доповідає Комісії.
11. Пропозиції Комісії за результатами попереднього розгляду клопотань про помилування оформляються протоколом, який підписують голова та секретар Комісії.
12. За результатами попереднього розгляду [цих клопотань] про помилування і матеріалів, підготовлених Департаментом, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування.
Про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено, Комісія доповідає Президентові України.
13. Про помилування засудженого Президент України видає указ.
14. У разі відхилення Комісією клопотання про помилування засудженої особи повторне клопотання щодо неї за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через рік із часу відхилення попереднього клопотання. ...".
87. До 16 вересня 2010 року ( Указ Президента України № 902/2010) Положення не передбачало порядку подання клопотання про помилування через адміністрацію установи виконання покарань. Чинне до того часу Положення передбачало, що таке клопотання разом з іншими відповідними документами та матеріалами мали надсилатися до Секретаріату Президента України. Чинна після цього редакція передбачала, що адміністрація установи виконання покарань була зобов’язана зареєструвати таке клопотання та надіслати його до Адміністрації Президента у п’ятнадцятиденний строк.
88. Крім того, з 21 квітня 2015 року ( Указ Президента України № 223/2015) засуджені отримали право разом зі своїм клопотанням про помилування надсилати будь-які додаткові документи, які, на їхню думку, мали значення. До цього така можливість була лише в адміністрації установи виконання покарань.
89. У зазначеному Указі Президента України від 21 квітня 2015 року вперше було викладено критерії щодо складу Комісії, відповідно до яких її членами могли бути "висококваліфіковані юристи, громадські діячі, політики та представники творчої інтелігенції".
90. Насамкінець, законодавчі зміни від 14 травня 2016 року надали право у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин подавати клопотання про помилування Комісії у питаннях помилування, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженому Президента України з прав дитини, Уповноваженому Президента України з прав людей з інвалідністю, Уповноваженому Президента України у справах кримськотатарського народу.
2. Загальнодоступна інформація щодо національної практики
91. 06 липня 2016 року голова Департаменту з питань помилування п. Букалов поінформував засоби масової інформації про роботу його Департаменту упродовж першої половини 2016 року. Надане ним узагальнення було опубліковано на вебсайті Адміністрації Президента України. У ньому було зазначено, що упродовж першої половини 2016 року Департамент з питань помилування отримав 669 клопотань про помилування, з яких 276 було розглянуто. Сорок один засуджений отримав помилування Президентом України: двадцять два з них були звільнені від відбування решти частини їхнього строку, тоді як дев’ятнадцятьом засудженим було зменшено строк невідбутого ними покарання. Крім того, п. Букалов навів таку статистику: у період з 2011 по 2014 рік кожен 100-тий заявник отримував помилування; у 2015 році - кожен дев’ятий, а у 2016 році було задоволено кожне сьоме клопотання про помилування.
92. Щодо засуджених до довічного позбавлення волі п. Букалов зазначив:
"Засуджені до довічного позбавлення волі є важливою категорією потенційних заявників. Ці особи не можуть розраховувати на амністію та не мають права на умовно-дострокове звільнення. Для них помилування є єдиним шансом знову вийти на свободу. Для отримання права на подання клопотання про помилування вони мають відбути щонайменше двадцять років покарання. Станом на червень 2016 року з 70+ [засуджених до довічного позбавлення волі], які вже відбули цей строк, приблизно 40 скористалися своїм правом подати клопотання про [президентське] помилування. Проте на даний момент жоден засуджений до довічного позбавлення волі не був помилуваний.
Комісія розглядає клопотання від таких засуджених з особливою ретельністю. Двічі її члени відвідували установи виконання покарань для особистої розмови із засудженими до довічного позбавлення волі, які клопотали про помилування.".
93. У квітні 2018 року низка засобів масової інформації повідомила, що вперше в Україні президентське помилування отримала засуджена до довічного позбавлення волі. Стало відомо, що відповідно до Указу Президента України № 49/2018 від 28 лютого 2018 року пані К., яка у 2005 році була засуджена до довічного позбавлення волі за вчинення подвійного умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, та яка фактично відбула двадцять років і два місяці зі свого покарання, 10 квітня 2018 року була звільнена. Зазначений Указ не є загальнодоступним. Сторони не надали Суду жодних доводів щодо зазначеної події.
E. Побачення з родичами для засуджених до довічного позбавлення волі
94. Відповідні положення Кримінально-виконавчого кодексу України 2003 року можна узагальнити таким чином.
95. Відповідно до статті 110 короткострокові побачення в установах виконання покарань тривають до чотирьох годин, а тривалі - до трьох діб.
96. Відповідно до статті 151 у редакції, чинній до 16 лютого 2010 року, засуджені до довічного позбавлення волі мали право на одне короткострокове побачення кожні шість місяців.