IV
19. Викладене міркування цілком застосовується до скарг за статтею 8 Конвенції щодо побачень з родичами під час тримання під вартою (та до інших аспектів приватного і сімейного життя засуджених), а також до скарг на умови тримання під вартою, які є предметом розгляду у цій справі. У практиці Суду такі скарги завжди вважалися такими, що не співпадають, та розглядалися окремо (за умови, що вони були прийнятними відповідно до встановлених Конвенцією умов). Той факт, що Суд вже розглядав скарги за статтею 3 Конвенції, не перешкоджав йому розглянути їх за статтею 8 Конвенції, не кажучи вже про те, що з огляду на той розгляд він звільнявся від розгляду за іншою статтею, про що належним чином просила особа, яка скористалась своїм правом за статтею 34 Конвенції. Далі наведено кілька прикладів.
20. В рішенні у справі "Пірс проти Греції" (Peers v. Greece), заява № 28524/95, ЄСПЛ 2001-III, Суд встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з так званими "об’єктивно неприйнятними умовами тримання заявника під вартою" (див. пункт 75) та статті 8 Конвенції у зв’язку з переглядом кореспонденції заявника, inter alia, з конвенційними органами. В рішенні у справі "Полторацький проти України" (Poltoratskiy v. Ukraine), заява № 38812/97, ЄСПЛ 2003-V, Суд також вважав, що йому нічого не перешкоджало розглянути скаргу заявника щодо обмеження побачень з родичами у виправній колонії та встановити порушення статті 8 Конвенції, хоча він уже встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання під вартою (а також інші порушення статті 3 Конвенції); пішовши ще далі, Суд також розглянув скаргу за статтею 9 Конвенції (та встановив порушення цієї статті). В рішенні у справі "Алексанян проти Росії" (Aleksanyan v. Russia), заява № 46468/06, від 22 грудня 2008 року, Суд встановив, inter alia, порушення як статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю належної медичної допомоги у слідчому ізоляторі, так і статті 8 Конвенції у зв’язку з обшуками у камері заявника. В рішенні "Віслогузов проти України" (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, від 20 травня 2010 року, Суд встановив порушення статті 3 Конвенції як у зв’язку з побутовими умовами тримання заявника під вартою, так і з відсутністю належної медичної допомоги у заявника під час тримання його під вартою, а також порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з вилученням та утриманням адміністрацією виправної колонії листів від Суду. В рішенні у справі "Іштван Габор Ковач проти Угорщини" (<...>), заява № 15707/10, від 17 січня 2012 року, Суд, встановивши порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою в умовах переповненості камер, розглянув його скаргу щодо обмежень "частоти та тривалості побачень з родичами" і встановив порушення статті 8 Конвенції. В рішенні у справі "Ідалов проти Росії" [ВП] (Idalov v. Russia) [GC], заява № 5826/03, від 22 травня 2012 року, було встановлено два порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою, а також порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з відкриттям працівниками виправної колонії адресованих заявнику листів Суду (разом із низкою порушень інших статей) (див. також рішення у справі "Буглов проти України" (Buglov v. Ukraine), заява № 28825/02, від 10 липня 2014 року).
21. У низці справ висновки щодо стверджуваних порушень статей 3 і 8 Конвенції були, так би мовити, комбінованими. В рішенні у справі "Валашінас проти Литви" (<...>), заява № 44558/98, ЄСПЛ 2001-VIII, Суд встановив порушення статті 8 Конвенції у зв’язку контролюванням листування заявника, який був засудженим, із Судом, порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з особистим обшуком заявника, який становив таке, що принижує гідність, поводження, проте не встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку із застосуванням до нього дисциплінарних стягнень. В рішеннях у справах "Назаренко проти України" (Nazarenko v. Ukraine), заява № 39483/98, від 29 квітня 2003 року, та "Данкевич проти України" (Dankevich v. Ukraine), заява № 40679/98, від 29 квітня 2003 року, було встановлено порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою та порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з втручанням у право заявника на повагу до його кореспонденції протягом одного періоду тримання під вартою, проте не встановлено порушення цієї статті щодо іншого періоду. Ще більш комбінованими були висновки в рішенні у справі "Хохліч проти України" (Khokhlich v. Ukraine), заява № 41707/98, від 29 квітня 2003 року: порушення та відсутність порушення статті 3 і порушення та відсутність порушення статті 8 Конвенції. Приблизно аналогічними, проте ще більш комбінованими, були висновки в рішенні у справі "Войкін та інші проти України" (Voykin and Others v. Ukraine), заява № 47889/08, від 27 березня 2018 року, в якому Суд розглянув заяву, подану чотирма заявниками. В рішенні у справі "Родзевілло проти України" (Rodzevillo v. Ukraine), заява № 38771/05, від 14 січня 2016 року, Суд встановив порушення статті 8 Конвенції (обмежена можливість у батьків заявника відвідувати його у виправній колонії) та порушення статті 3 Конвенції (умови тримання під вартою), проте одна скарга за статтею 3 Конвенції була відхилена як явно необґрунтована. І так далі.
У жодному з цих рішень не було навіть найменшого натяку на те, що будь-які юридичні питання, незалежно від того, було встановлено порушення Конвенції чи ні, повинні були вважатися "основними" (як у цій скарзі), тоді як інші, відповідно, "неосновними", що б це не означало (див. пункти 54, 68 і 73).
22. Були також справи, в яких Суд, встановивши порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання під вартою, потім встановлював порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції, а після цього залишав без розгляду скаргу виключно за статтею 8 Конвенції. Наприклад, в рішенні у справі "Варнас проти Литви" (Varnas v. Lithuania), заява № 42615/06, від 09 липня 2013 року, заявник скаржився на неможливість отримати побачення з дружиною під час його досудового тримання під вартою (стверджуючи, inter alia, що його право щодо цього було більш обмежено, ніж у засуджених осіб, які відбували покарання у виправній колонії). В рішенні у справі "Костел Гачі проти Румунії" (Costel Gaciu v. Romania), заява № 39633/10, пункт 50, від 23 червня 2015 року, заявник скаржився на відмову у задоволенні його клопотань про подружні побачення лише на підставі того, що він не був засудженим (відповідно до національного законодавства особа під час досудового тримання під вартою не мала права на подружні побачення, на відміну від уже засуджених осіб, наділених таким правом). Суд вважав, що оскільки він встановив порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції, не було необхідності окремо розглядати, чи було порушено статтю 8 Конвенції. Проте таке залишення без розгляду скарги за статтею 8 Конвенції представляло зовсім інший підхід на відміну від застосованого у цій справі, коли таку скаргу не було розглянуто з жодної точки зору. Цікаво, що самі заявники у згаданих справах не посилалися на статті 8 і 14 Конвенції: п. Варнас посилався на статтю 3 Конвенції, а п. Гачі - на статті 3 і 7 Конвенції. Саме Суд proprio motu перекваліфікував їхні скарги як такі, що підпадають під дію статей 8 і 14 Конвенції, виходячи з того, що суть їхніх скарг полягала у "стверджуваному необґрунтовано різному ставленні у питанні подружніх побачень до нього, як до особи, що трималась під вартою під час проведення досудового слідства, та засуджених, які відбували покарання у виправній колонії" (див. рішення у справі "Варнас проти Литви" (Varnas v. Lithuania), пункт 92, та "Костел Гачі проти Румунії" (Costel Gaciu v. Romania), пункт 43). З цієї точки зору є настільки очевидним те, що Суд взагалі повинен був оголосити окремі скарги за статтею 8 Конвенції відхиленими, оскільки такі скарги конкретно не були визначені ні заявниками, ні Судом.
23. Для повноти картини слід зазначити, що у низці інших справ Суд, уже розглянувши скарги на умови тримання під вартою (а іноді також інші твердження), утримувався від ухвалення рішень по суті скарг щодо обмеження побачень з родичами, проте не на підставі того, що розгляд певних "основних юридичних питань" нібито звільнив його від необхідності розглядати деякі інші питання.
Наприклад, в рішенні у справі "Савенковас проти Литви" (Savenkovas v. Lithuania), заява № 871/02, від 18 листопада 2008 року) Суд, встановивши порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою та порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з надмірним контролем за його кореспонденцією (і розглянувши також скарги за статтями 5 і 6 Конвенції), теж розглянув питання прийнятності скарги за статтею 8 Конвенції щодо побачень із родичами, проте відхилив її як явно необґрунтовану, оскільки заявник "не довів, що йому було відмовлено у будь-яких побаченнях із родичами" (див. пункт 100). В рішенні у справі "Пеховіч проти Польщі" (Piechowicz v. Poland), заява № 20071/07, від 17 квітня 2012 року) Суд відхилив скаргу заявника на умови тримання його під вартою у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту, проте потім розглянув скаргу за статтею 8 Конвенції та встановив порушення у зв’язку з обмеженням контактів заявника з його родиною під час тримання його під вартою.
24. У практиці Суду звичайний порядок розгляду справ, в яких було висунуто скарги як за статтею 3 Конвенції, так і статтею 8 Конвенції, полягає в тому, що першими розглядаються скарги за статтею 3 Конвенції. Проте були винятки. Наприклад, в рішенні у справі "Варнас проти Литви" (Varnas v. Lithuania), обговореному у пункті 22, Суд спочатку встановив порушення статті 8 Конвенції у поєднанні зі статтею 14 Конвенції (після того, як відхилив як явно необґрунтовані скарги заявника за статтею 5 Конвенції на тривалість тримання його під вартою), а потім розглянув скаргу за статтею 3 Конвенції щодо стверджуваних неналежних умов тримання під вартою, проте відхилив її, оскільки заявник "не порушив це питання у [національних] адміністративних судах, … що було ефективним засобом юридичного захисту у зв’язку з [такими] скаргами" (див. пункт 124). Незважаючи на різницю у порядку розгляду, структура залишалася попередньою: скарги за статтею 8 Конвенції розглядалися як окремі та незалежні від скарг за статтею 3 Конвенції.
25. Це стосується зв’язку між правовими питаннями, що виникають за скаргами за статтею 3 Конвенції на умови тримання під вартою (у тому числі відсутність медичної допомоги) та тими, що виникають за статтею 8 Конвенції. Структурний підхід Суду до скарг стосовно того, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити (стаття 3 Конвенції), та обмежень побачень із родичами під час тримання під вартою (стаття 8 Конвенції) взагалі не відрізнявся: ці скарги розглядалися окремо. Наприклад, в рішенні у справі "Окалан проти Туреччини (№ 2)" (<...>), заява № 24069/03 і 3 інші заяви, від 18 березня 2014 року, не було встановлено порушення статті 8 Конвенції у зв’язку зі стверджуваними обмеженнями на побачення та листуванням заявника з родичами, проте було встановлено порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю можливості умовно-дострокового звільнення заявника, засудженого до довічного позбавлення волі. Загалом, встановлення порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з нескоротністю покарання у виді довічного позбавлення волі не було виправданням для залишення без розгляду інших скарг за статтею 8 Конвенції. Останні не були залишені без розгляду (див., наприклад, рішення у справі "Харакчієв і Толумов проти Болгарії" (Harakchiev and Tolumov v. Bulgaria), заяви № 15018/11 і № 61199/12, ЄСПЛ 2014 (витяги), в якій один із заявників скаржився на те, що адміністрація установи виконання покарань постійно відкривала та читала його кореспонденцію зі своїм захисником, а деякі його листи захиснику не надсилала. Ця скарга була розглянута, проте відхилена як "частково подана з порушенням строку та частково явно необґрунтована" (див. пункт 277)).
26. Аналогічний структурний підхід також застосовувався у справах, в яких заявники не були ув’язненими, але перебували під контролем органів влади. Наприклад, в рішенні у справі "В.С. проти Словаччини" (V.C. v. Slovakia), заява № 18968/07, ЄСПЛ 2011 (витяги), Суд встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку зі стерилізацією заявниці, на яку вона не давала свідомої згоди, та порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з "відсутністю … гарантій, які б звернули особливу увагу на репродуктивне здоров’я заявниці, як представниці ромів, [що] призвело до неспроможності … забезпечити її достатнім засобом захисту, який дозволив би їй ефективно здійснювати своє право на повагу до її приватного та сімейного життя" (див. пункт 154). Насправді обидва порушення стосувалися однієї і тієї самої дії, проте це не завадило Суду оцінити цю дію з точки зору і статті 3 Конвенції, і статті 8 Конвенції (хоча Суд постановив, що встановлення порушення статті 8 Конвенції звільнило його від розгляду цієї дії окремо за статтею 12 Конвенції, тобто, розгляду питання, чи призвела ця дія до порушення права заявниці на шлюб і створення сім’ї). Порушення обох статей 3 і 8 Конвенції було встановлено в рішенні у справі "Р.Р. проти Польщі" (R.R. v. Poland), заява № 27617/04, ЄСПЛ 2011 (витяги), а в рішенні у справі "Тисьанц проти Польщі" (<...>), заява № 5410/03, ЄСПЛ 2007-I, не було встановлено порушення статті 3 Конвенції, проте було встановлено порушення статті 8 Конвенції.
27. У кожній із цих справ були розглянуті скарги як за статтею 3, так і за статтею 8 Конвенції, якщо тільки відповідно до Конвенції не було вагомих підстав не робити цього. Тим не менш, у певних справах, які скоріше є винятками, Суд, встановивши порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання під вартою, відмовляв у розгляді скарги за статтею 8 Конвенції щодо побачень з родичами під час тримання під вартою. Ключовим та вирішальним критерієм у таких справах було те, чи мали скарги спільне фактологічне підґрунтя. В рішенні у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 48787/99, ЄСПЛ 2004-VII, Суд встановив порушення статті 3 Конвенції, проте повернувшись до скарг заявників за статтею 8 Конвенції, вирішив, що не було необхідності розглядати їх окремо за цією статтею, вказавши, що скарга за статтею 8 Конвенції "обмежувалась тим фактом, що заявники не мали можливості вільно надсилати листи своїм родичам … з установи виконання покарань і труднощами, з якими вони зіткнулися під час отримання побачень зі своїми сім’ями", проте ці твердження вже "були … враховані в контексті статті 3 Конвенції". Суд послався на чотири пункти цього рішення, в яких були розглянуті ті самі факти (див. пункти 469 і 470). За конкретних обставин цієї справи це було поясненням (яке деякі, тим не менш, можуть вважати спірним), а не різким твердженням, що скаргу за статтею 8 Конвенції не буде розглянуто, оскільки в цьому просто "не було необхідності". Для порівняння, в останній справі щодо того самого міжнародного конфлікту "Мозер проти Республіки Молдова та Росії" [ВП] (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia) [GC], заява № 11138/10, від 23 лютого 2016 року) Суд, встановивши порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання заявника під вартою, потім розглянув його скаргу за статтею 8 Конвенції щодо відсутності явних причин, які упродовж значного періоду часу перешкоджали йому зустрітися зі своїми батьками, та встановив порушення статті 8 Конвенції, оскільки "обмеження на побачення з батьками" не відповідало вимогам Конвенції (див. пункт 196).
28. Принциповий підхід, що скарги за статтями 3 і 8 Конвенції порушують окремі юридичні питання, вкоренився (і сподіваюся, все ще залишається, не дивлячись на прикре відхилення у цій справі) у практиці Суду настільки, що з плином років справи з такими скаргами все частіше розглядаються не палатами, а комітетами, що свідчить про те, що від справ цієї категорії не варто обґрунтовано очікувати нічого нового.
Ось лише декілька нещодавніх прикладів: в рішенні у справі "Оскірко проти Литви" [Комітет] (Oskirko v. Lithuania) [Committee], заява № 14411/16, від 25 вересня 2018 року, Суд встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою (які, крім того, включали низку пов’язаних із приватністю елементів), а потім розглянув його скаргу за статтею 8 Конвенції (окремо та у поєднанні зі статтею 14 Конвенції) щодо стверджуваної відсутності тривалих подружніх побачень, проте відхилив її як таку, що не відповідає положенням Конвенції за критерієм ratione personae, оскільки, як з’ясувалося, заявник ніколи не клопотав про такі побачення. В рішенні у справі "Мішно проти Литви" [Комітет] (Michno v. Lithuania) [Committee], заява № 29826/15, від 04 грудня 2018 року, Суд, встановивши порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з побутовими умовами тримання заявника під вартою, також розглянув його скаргу за статтею 8 Конвенції та встановив порушення цієї статті, оскільки упродовж тривалого досудового тримання під вартою заявнику не було дозволено мати тривалі побачення з його партнером та сестрою. Такий самий підхід був типовим у справах проти України. Наприклад, в рішенні у справі "Гук проти України" [Комітет] (Guk v. Ukraine) [Committee], заява № 16995/05, від 08 грудня 2016 року, було встановлено порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з побутовими умовами тримання заявника під вартою, а також порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з частотою та тривалістю побачень із родичами під час тримання під вартою після засудження, кількістю осіб, з якими дозволялося бачитися протягом одного побачення, і характером проведення цих побачень.У пов’язаній справі "Ткачов проти України" [Комітет] (Tkachev v. Ukraine) [Committee], заява № 11773/08, від 19 квітня 2018 року, Суд, посилаючись на своє рішення у справі "Гук проти України" (Guk v. Ukraine), встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з "аналогічними обставинами", що і у згаданій справі, і постановив, що не було необхідності розглядати інші твердження заявника щодо умов тримання його під вартою (див. пункти 32 і 33), а потім розглянув скаргу за статтею 8 Конвенції, яку відхилив як явно необґрунтовану.
29. З огляду на таку практику скарги за статтею 8 Конвенції щодо побачень із родичами під час тримання під вартою (або, де це застосовно, подружніх побачень, - у контексті умови, що Суд поки ще не тлумачив Конвенцію як таку, що вимагає окремого положення для таких побачень, - в якості, мабуть, найбільш нещодавнього підтвердження цієї, безперечно, давньої тези 1990-х років див. рішення у справах "Варнас проти Литви" (Varnas v. Lithuania), та "Костел Гачі проти Румунії" (Costel Gaciu v. Romania), обговорені у пункті 22) або щодо умов тримання під вартою у жодному разі не можна розглядати, у будь-якому юридично значущому сенсі, та тлумачити як такі, що охоплюються статтею 3 Конвенції з точки зору зв’язку між цими двома статтями.
V
30. Це було багато (хтось скаже забагато) для чистої теорії та практики Суду щодо скарг за статтями 3 і 8 Конвенції, які збігаються. Тепер я повертаюся до скарг заявника у цій справі.
31. Нагадаю, скарга за статтею 8 Конвенції стосувалася стверджуваного порушення права заявника на побачення з родичами під час тримання під вартою, тоді як скарги за статтею 3 Конвенції стосувались умов тримання заявника під вартою (відсутність належної медичної допомоги) та того, що його покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити.
Так, скарга за статтею 8 Конвенції була відокремлена від скарг за статтею 3 Конвенції та не мала з ними спільного фактологічного підґрунтя. Між ними була значна відмінність. Вони анітрохи не перетиналися одна з одною.
Єдиною спільною фактологічною обставиною у них було те, що заявник був ув’язненим. Не було жодних інших помітних рис, які могли б їх об’єднати, а те, що заявник був ув’язненим, не було вирішальним, наскільки б важливим це не було для нього. Якби це було не так, то скарги, подані одним і тим самим ув’язненим, мали б завжди розглядатися як (фактологічно) взаємопов’язані, незважаючи на те, наскільки б вони були відокремлені у житті, а в праві тим паче.
32. Побачення з родичами (або подружні побачення) - це одне питання; умови тримання під вартою та те, що покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити, - інше. Цілком допустимо, що побачення з родичами (подружні побачення) можуть бути заборонені для засуджених до довічного позбавлення волі, які тримаються в належних умовах і, навпаки, дозволятися засудженим до довічного позбавлення волі, які тримаються в умовах, що не відповідають вимогам статті 3 Конвенції щоразу, як вони про них клопотатимуть. До цього часу Суд у своїй практиці дотримувався цієї основної відмінності: наскільки мені відомо, Суд ніколи не встановлював порушення статті 3 Конвенції виключно через обмеження побачень із родичами (або подружніх побачень) в установах виконання покарань і також ніколи не встановлював порушення статті 8 Конвенції виключно через неналежні умови тримання під вартою, у тому числі у зв’язку з неналежною медичною допомогою (навіть погоджуючись з тим, що стаття 8 Конвенції може поширюватися на ситуації позбавлення свободи - див. пункт 17).
33. З огляду на відсутність спільного фактологічного підґрунтя у скаргах заявника за статтями 3 і 8 Конвенції немає необхідності перевіряти їх за допоміжним критерієм, тобто з точки зору правового зв’язку між цими статтями. Немає жодних конкретних обставин, які б виправдовували застосування такої перевірки, а тим більше дозволяли залишити без розгляду його скаргу за статтею 8 Конвенції.
34. Давайте на мить уявимо, що заявник подав не одну, а дві окремі заяви щодо одних і тих самих стверджуваних порушень: одну за статтею 3 Конвенції (щодо умов тримання під вартою та того, що покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити), а другу за статтею 8 Конвенції (щодо побачень з родичами); та що Суд (якою б не була причина) не об’єднав їх, а розглянув по черзі. Чи міг би Суд у другій справі (щодо побачень із родичами) постановити, що скарга за статтею 8 Конвенції не потребує окремого розгляду, оскільки "основні" юридичні питання (за статтею 3 Конвенції) було розглянуто у першій справі? Я так не думаю. Це було б занадто непереконливо та необґрунтовано. Занадто байдужо та самовпевнено.
35. Отже, скарга за статтею 8 Конвенції потребувала окремого розгляду, оскільки порушувала окреме юридичне питання. Проте не тільки через це. Вона не могла бути правомірно залишена без розгляду, оскільки це суперечило усталеній практиці Суду, в якій, як було продемонстровано, скарги за статтями 3 і 8 Конвенції завжди розглядалася по суті окремо (за умови, якщо вони були прийнятними відповідно до встановлених Конвенцією критеріїв).
36. Принаймні так було до появи формули Кимпеану. А точніше до її безрозбірливого застосування як шаблону у справах, в яких вона не підходила. Як і в цій справі.
VI
37. Якщо застосування у цій справі формули Кимпеану для того, щоб залишити без розгляду скаргу заявника за статтею 8 Конвенції, було спробою створити враження, що ця скарга якимось чином (фактологічно чи принаймні юридично) була взаємопов’язана з його скаргами за статтею 3 Конвенції, то таке враження було б оманливим. Якби ці скарги дійсно були взаємопов’язаними, то не було б необхідності застосовувати формулу Кимпеану. Взагалі непотрібно. Тому що, коли Суд мав прийняти рішення, що одну із взаємопов’язаних скарг можна залишити без розгляду, він фактично використовував інші інструменти, залежно від того, чи визначався взаємозв’язок скарг, які збігалися, тим, що вони мали хоч якесь спільне фактологічне підґрунтя або чи виходили вони зі збігу положень Конвенції, на які робилося посилання.
Проте я не маю на меті наводити у цьому викладі фактів щось на зразок вичерпного переліку інструментів, які є в арсеналі Суду. Декількох типових прикладів, кожен з яких стосується одного з двох видів взаємозв’язку скарг, які збігаються, має бути достатньо, щоб продемонструвати, що такі інструменти доступні та широко використовуються.
38. Інструментом, який особливо часто (проте не виключно) використовувався для визначення фактологічно взаємопов’язаних скарг, було шаблонне міркування, що залишені без розгляду скарги не порушували окремих питань, окрім тих, які вже були розглянуті за іншими статтями.
Наприклад, в рішенні у справі "Яллох проти Німеччини" [ВП] (Jalloh v. Germany) [GC], заява № 54810/00, ЄСПЛ 2006-IX, Суд встановив, що заявник, якому органи влади примусово вводили медичні препарати, "бу[в] … підданий нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню всупереч статті 3 Конвенції" (та встановив порушення цієї статті Конвенції), а потім постановив, що скарга заявника за статтею 8 Конвенції, яка стосувалась того самого факту, не порушувала жодного окремого питання (див. пункти 82, 83 і 86).
Чому ж тоді у цій справі було застосовано відносно новий інструмент, а саме формулу Кимпеану, якщо вже існував перевірений та випробуваний інструмент, який, так би мовити, був підтверджений протягом десятиліть практики Суду? Невже єдиною причиною було те, що ця нова формула була модною? Але чому вона стала модною? Та найважливіше, куди слідування цій (на мою думку, дуже сумнівній) моді може привести практику Суду?
39. Звичайно, практика Суду, у тому числі її формулювання, постійно змінюються. Було би неправильно посилатися на формулу, застосовану в рішенні у справі "Яллох проти Німеччини" (Jalloh v. Germany) (та у багатьох справах щодо статей 3 і 8 Конвенції, рішення в яких були ухвалені до справи "Яллох проти Німеччини" (Jalloh v. Germany), та у величезній кількості справ щодо інших статей Конвенції), ніколи її не змінюючи (не дивлячись на те, що вона знов і знов дослівно застосовується у великій кількості рішень). Крім того, рішення у справі "Яллох проти Німеччини" (Jalloh v. Germany) було ухвалено за вісім років до рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>). Можна припустити, що у 2006 році, коли було ухвалено рішення у справі "Яллох проти Німеччини" (Jalloh v. Germany), ще не було запроваджено формулу Кимпеану або принаймні вона не вбачалася корисною для цілей справ, які стосувалися скарг за статтями 3 і 8 Конвенції. Але насправді це не так; як зазначалося, ця формула, хоча і періодично, застосовувалася навіть до ухвалення рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>) (для додаткових деталей див. пункти 41 і 50). Отже, краще пізно, ніж ніколи? Ця справа розпочала нову епоху: відтепер ця формула повинна дозволити Суду, якщо він забажає, залишати без розгляду скарги за статтею 8 Конвенції (а також за іншими статтями), обґрунтувавши це шаблоном з одного речення.
40. В рішенні у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>) Суд, встановивши порушення статті 2 Конвенції (окремо та у поєднанні зі статтею 13 Конвенції), зазначив, що "він розглянув основні юридичні питання, порушені в цій заяві, а [тому] немає потреби виносити окреме рішення щодо решти скарг", тобто щодо скарг за статтями 5, 8 і 14 Конвенції (див. пункт 156). Як вбачається, у цій справі посилалися не лише на статтю 8 Конвенції, хоча її і було залишено без розгляду, але й на статтю 3 Конвенції (окремо та у поєднанні зі статтею 13 Конвенції). Проте щодо скарги за статтею 3 Конвенції Суд зазначив, що вона не порушувала питання, яке було б відокремлено від тих, що були порушені в інших скаргах та вже розглянуті Судом, тобто скаргах за статтею 2 Конвенції (окремо та у поєднанні зі статтею 13 Конвенції), яку Суд визнав порушеною (див. пункти 144, 147, 153 і 154). Таке залишення без розгляду скарги за статтею 3 Конвенції дуже відрізнялося від підходу до скарги за статтею 8 Конвенції у тому самому рішенні, практично на тій самій сторінці - настільки, що його варто розглянути більш детально (див. пункти 48-50).
41. Проте спочатку давайте розглянемо, чи застосовувалася формула Кимпеану (яка, звичайно, на той момент не мала такої назви у слензі Суду) у справах за статями 3 і 8 Конвенції до її консолідації в рішенні у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>). Як уже неодноразово зазначалось, ця формула не була вперше застосована у справі, яка дала назву цьому шаблону. Навіть до неї у практиці Суду інколи застосовувалося пояснення, що розгляд "основних юридичних питань" звільняв Суд від необхідності розглядати деякі інші питання. Декілька джерел, в яких було реалізовано цю ідею, згадані у збірному переліку рішень, наведеному в пункті 156 рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>), а саме: "Каміль Узун проти Туреччини" (Kamil Uzun v. Turkey), заява № 37410, від 10 травня 2007 року, "Асоціація "Вімен он Вейвс" та інші проти Португалії" (Women On Waves and Others v. Portugal), заява № 31276/05, від 03 лютого 2009 року, "Велчеа та Мазере проти Румунії" (<...>), заява № 64301/01, від 01 грудня 2009 року, "Вілла проти Італії" (Villa v. Italy), заява № 19675/060, від 20 квітня 2010 року, та "Коледж юридичних радників "Арджеш" проти Румунії" (<...>), заява № 2162/05, від 08 березня 2011 року. Це були палатні рішення, ухвалені до рішення у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) (див. пункт 42), проте також було наведено декілька рішень, ухвалених після справи "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), а саме: "Ахмет Їлдирим проти Туреччини" (<...>), заява № 3111/10, ЄСПЛ 2012, та "Мехмет Хатіп Діцле проти Туреччини" (Mehmet Hatip Dicle v. Turkey), заява № 9858/04, від 15 жовтня 2013 року. Проте Велика палата також застосувала формулу "основних юридичних питань" в рішенні у справі "Варнава та інші проти Туреччини" [ВП] (Varnava and Others v. Turkey) [GC], заява № 16064/90 і 8 інших, ЄСПЛ 2009, яку також було включено до цього переліку (і відділено від справ палат поміткою "див. також").
42. Так, зазначена формула входила до арсеналу Суду ще з 2012 року, коли було ухвалено рішення у справі "Станєв проти Болгарії" [ВП] (Stanev v. Bulgaria) [GC], заява № 36760/06, ЄСПЛ 2012, яке стосувалося скарг за статтями 3 і 8 Конвенції (та деяких інших), що збігалися. Тим не менш, у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) цю формулу використано не було. Щоб виправдати те, що скаргу за статтею 8 Конвенції (і деякими іншими) було залишено без розгляду, Суд застосував зазначений перевірений та випробуваний інструмент - формулу "відсутності окремого питання", яку він, вочевидь, вважав більш належною, ніж формулу "основних юридичних питань", яка була б пустою заявою про те, що Суд не розглядатиме певні скарги, оскільки в цьому просто немає потреби. І це правильно. У згаданій справі порушення статті 3 Конвенції було встановлено на підставі того, що умови проживання заявника в домі соціальної допомоги становили таке, що принижує гідність, поводження. Проте Суд постановив, що ні ці умови, ні режим охорони, який супроводжувався серйозними обмеженнями, які фактично перешкоджали заявнику брати участь у житті суспільства та розвивати стосунки з особами за власним вибором, не порушували питання за статтею 8 Конвенції, яке було б відокремленим від уже розглянутих за статтею 3 Конвенції, а також статтями 5, 6 і 13 Конвенції (див. пункти 212, 213 і 252). Це було так, оскільки, на думку Суду, скарги за статтями 3 і 8 Конвенції були взаємопов’язані з огляду на їхнє фактологічне підґрунтя.
43. Можна стверджувати, що ні справа "Яллох проти Німеччини" (Jalloh v. Germany), ні справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) безпосередньо не стосувалися відсутності належної медичної допомоги. Ось інший приклад - цього разу справа, в якій це питання було предметом спору, - рішення у справі "Д. проти Сполученого Королівства" (D. v. the United Kingdom), заява № 30240/96, від 02 травня 1997 року. Заявник був іноземцем, який відбував покарання у виді позбавлення волі та підлягав депортації зі Сполученого Королівства, оскільки не мав права знаходитися на його території. Перебуваючи в установі виконання покарання, він отримував медичну, соціальну або інші види допомоги, що надавалися державною. Суд встановив, що депортація заявника (до Сент-Кіттсу) суперечитиме статті 3 Конвенції, а потім постановив, що скарги за статтею 8 Конвенції (які, вочевидь, стосувалися тієї самої фактологічної ситуації) не порушували окремого питання (див. пункти 54 і 64).
44. У справах "Яллох проти Німеччини" (Jalloh v. Germany) або "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) скарги заявників за статтями 3 і 8 Конвенції, принаймні частково, мали спільне фактологічне підґрунтя, проте формула "основних юридичних питань" застосована не була. Вона не вважалася універсальною. Формули "відсутності окремого питання" було достатньо, щоб виправдати залишення без розгляду скарг за статтею 8 Конвенції.
Для свого затвердження як розробленого та готового до широкого використання шаблону формула "основних юридичних питань" мала чекати на рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>).
45. Ось один із інструментів, який Суд використовував у справах, де скарги за статтями 3 і 8 Конвенції мали спільне фактологічне підґрунтя. У справах, в яких спільного фактологічного підтексту не було, Суд завжди мав у своєму розпорядженні інший інструмент, який дозволяв йому залишити без розгляду ту чи іншу скаргу. Скарги за статтею 8 Конвенції, що випливали з інших фактів, аніж ті, на які скаржилися за статтею 3 Конвенції, відхилялися не як такі, що не порушували окремого питання, а як такі, що взагалі не порушували жодного питання. Існує безліч прикладів такої практики. Типовим прикладом може бути рішення у справі "Юстін Робертіно Міку проти Румунії" (Iustin Robertino Micu v. Romania), заява № 41040/11, від 13 січня 2015 року. Заявник хворів. Коли він перебував під контролем працівників поліції, яких поінформував про стан свого здоров’я, йому все одно було відмовлено у медичній допомозі (а також їжі та води). У зв’язку з цим Суд встановив порушення статті 3 Конвенції (а також порушення пункту 1 статті 5 і статті 13 Конвенції). Інші скарги заявника, у тому числі за статтею 8 Конвенції, було відхилено як явно необґрунтовані з використанням звичайної формули, що ці скарги "не виявляли жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї".
46. Як я вже роз’яснив, я не прагну надати всеохоплюючий аналіз (або перелік) інструментів, які Суд може (та міг навіть у 2014 році, коли було ухвалено рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>) застосовувати, щоб виправдати залишення без розгляду скарги за статтею 8 Конвенції після розгляду ним скарги за статтею 3 Конвенції (і встановлення її порушення). Суть наведених прикладів (які можна доповнити багатьма іншими) полягає в тому, що навіть до поступового введення та консолідації формули "основних юридичних питань" існувала низка інструментів, які дозволяли Суду, встановивши порушення статті 3 Конвенції, на правомірних підставах залишати без розгляду скарги за статтею 8 Конвенції. Вибір належного інструменту, головним чином, залежав від фактологічного підґрунтя. Якщо скарги мали спільне фактологічне підґрунтя, то скарга за статтею 8 Конвенції могла вважатися такою, що не порушувала окремого питання. Якщо вони були непов’язаними, оскільки мали різне фактологічне підґрунтя, то скарга за статтею 8 Конвенції залишалася нерозглянутою у випадку її неприйнятності за одним зі встановлених Конвенцією критеріїв, наприклад, вона була явно необґрунтованою.
47. Така проста базова схема: у кожному випадку залишення без розгляду скарги за статтею 8 Конвенції мало належні правомірні підстави. Не було місця для свавільного залишення без розгляду скарг за статтею 8 Конвенції. Іншими словами, не було місця для нормування правосуддя (яке, по суті, було б різновидом відмови у правосудді), відповідно до якого заявник мав би право лише на певну (невизначену) квоту стверджуваних порушень Конвенції, які б підлягали розгляду та встановленню, а якщо цю квоту було б перевищено, то інші його скарги, незалежно від їхньої суб’єктивної та об’єктивної важливості, вважалися б такими, що не потребували окремого розгляду. Що фактично означає повну відсутність розгляду.
48. У зв’язку з цим рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>) було нововведенням. І доволі інтригуючим, оскільки у цій справі було використано не один, а два інструменти для розгляду аналогічних ситуацій: перевірена та випробувана формула Яллоха та (вже консолідована) формула Кимпеану. Я розгляну ці дві ситуації по черзі.
49. Суд встановив, що не виникало окремого питання за статтею 3 Конвенції, окремо та у поєднанні зі статтею 13 Конвенції, з огляду на встановлення ним порушення статті 2 Конвенції, як за матеріальним, так і процесуальним аспектами. Обґрунтування Суду з цього питання вимагає більш ретельного аналізу. Він обмежується посиланням на два рішення, а саме: "Ніколова та Велічкова проти Болгарії" (Nikolova and Velichkova v. Bulgaria), заява № 7888/03, від 20 грудня 2007 року, та "Тімус і Тарус проти Республіки Молдова" (Timus and Tarus v. the Republic of Moldova), заява № 70077/11, від 15 жовтня 2013 року. В рішенні у справі "Ніколова та Велічкова проти Болгарії" (Nikolova and Velichkova v. Bulgaria) зазначено: "беручи до уваги підстави, з яких [Суд] встановив подвійне порушення статті 2 Конвенції … [він] вважає, що не виникає окремого питання за статтею 3 Конвенції" (пункт 78). Проте досить цікаво, що пункт 58 рішення у справі "Тімус і Тарус проти Республіки Молдова" (Timus and Tarus v. the Republic of Moldova), на який робиться посилання у пункті 156 рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>), не містить формули "відсутності окремого питання": у ньому зазначено, що з огляду на свої висновки (тобто встановлення порушення статті 2 Конвенції за матеріальним і процесуальним аспектами) Суд "не вважає за необхідне також розглядати справу за статтею 3 Конвенції". Можливо, це має пояснити наявність застереження "mutatis mutandis", яке міститься у посиланні (хоча "mutatis mutandis" передувало посиланню на рішення у справі "Ніколова та Велічкова проти Болгарії" (Nikolova and Velichkova v. Bulgaria), а не "Тімус і Тарус проти Республіки Молдова" (Timus and Tarus v. the Republic of Moldova). Незважаючи на це застереження (або можливо навіть завдяки йому), посилання на рішення у справах "Ніколова та Велічкова проти Болгарії" (Nikolova and Velichkova v. Bulgaria) та "Тімус і Тарус проти Республіки Молдова" (Timus and Tarus v. the Republic of Moldova), а також висновок про "відсутність окремого питання" в рішенні у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>) означають, що навіть в останній справі формула "відсутності окремого питання" тлумачилася як синонім формули "немає необхідності розглядати". Вони обидві вказували на те, що (і) питання, порушені у скарзі заявника за статтею 3 Конвенції, окремо або у поєднанні зі статтею 13 Конвенції, але відхиленій Судом, дійсно повністю або частково вже були розглянуті ним за статтею 2 Конвенції, (іі) міркування про те, що скарги, вже розглянуті за статтею 2 Конвенції, по суті були аналогічними скаргам за статтею 3 Конвенції, оскільки мали, принаймні частково, таке саме фактологічне підґрунтя, (ііі) отже, окремий розгляд тих самих фактів з іншої точки зору був зайвим.
50. На противагу залишенню без розгляду скарги заявника за статтею 3 Конвенції на підставі формули "відсутності окремого питання", Суд скористався формулюванням "основні юридичні питання", щоб виправдати відмову від окремого розгляду скарги за статтею 8 Конвенції, а також скарг за статтями 5 і 14 Конвенції. Це пояснення також обмежилося лише посиланнями на попередні рішення Суду (вже перераховані у пункті 41). Більш ретельний аналіз згаданих справ демонструє їх широке розмаїття.
Наприклад, в рішенні у справі "Каміль Узун проти Туреччини" (Kamil Uzun v. Turkey) Суд залишив без розгляду скарги за статтями 6, 8, 13 і 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на підставі того, що він уже розглянув скаргу за статтею 3 Конвенції (і встановив порушення цієї статті Конвенції), яка, як вбачалося, порушувала "основне юридичне питання". В рішенні у справі "Асоціація "Вімен он Вейвс" та інші проти Португалії" (Women On Waves and Others v. Portugal) Суд встановив порушення статті 10 Конвенції, яку вважав "основним юридичним питанням"; коли це питання було розглянуто, розглядати скарги за статтями 2 і 6 Конвенції та статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції не було необхідності. В рішенні у справі "Велчеа і Мазере проти Румунії" (<...>) Суд встановив порушення статей 2 і 8 Конвенції, посилаючись на висновок про порушення статті 2 Конвенції (а не статті 8 Конвенції), він залишив без розгляду скаргу за статтею 5 Конвенції. У справі "Вілла проти Італії" (Villa v. Italy) Суд залишив без розгляду скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції, встановивши порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції (і встановивши, що пункт 1 статті 5 Конвенції, на який заявник також посилався, не був застосовним у його ситуації), яка, на його думку, порушувала "основне юридичне питання". В рішенні у справі "Коледж юридичних радників "Арджеш" проти Румунії" (<...>) Суд залишив без розгляду скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції з огляду на встановлення ним порушення статті 11 Конвенції. В рішенні у справі "Ахмет Їлдирим проти Туреччини" (<...>) Суд залишив без розгляду аж чотири скарги, а саме за статтями 6, 7 і 13 Конвенції та статтею 2 Першого протоколу до Конвенції, у зв’язку зі встановленням порушення статті 10 Конвенції. В рішенні у справі "Мехмет Хатіп Діцле проти Туреччини" (Mehmet Hatip Dicle v. Turkey) Суд встановив порушення статті 10 Конвенції, яка, на його думку, порушувала "основне юридичне питання", і потім оголосив, що не розглядатиме скарги за статтями 7, 14 і 18 Конвенції. Насамкінець, в рішенні у справі "Варнава та інші проти Туреччини" (Varnava and Others v. Turkey) Велика палата, встановивши триваючі порушення статей 2, 3 і 5 Конвенції (стосовно останньої не за всіма пунктами, на які посилався заявник), вирішила не розглядати скарги за статтями 4, 6, 8, 10, 12, 13 і 14 Конвенції.