Як виявляється, більшість із цих справ, як і справа "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>), не стосувалися зв’язку між статтею 2 Конвенції (окремо та у поєднанні зі статтею 13 Конвенції), як такої, що порушує "основне юридичне питання", та статтями 5, 8 і 14 Конвенції як такими, що нібито можуть бути залишені без розгляду у зв’язку з висновками Суду за статтею 2 Конвенції. Це питання точно не порушувалося в рішенні у справі "Каміль Узун проти Туреччини" (Kamil Uzun v. Turkey), в якій "основним юридичним питанням" було питання за статтею 3 Конвенції; ані у справах "Асоціація "Вімен он Вейвс" та інші проти Португалії" (Women On Waves and Others v. Portugal), "Ахмет Їлдірим проти Туреччини" (<...>), та "Мехмет Хатіп Діцле проти Туреччини" (Mehmet Hatip Dicle v. Turkey), де воно порушувалося за статтею 10 Конвенції; та не у справі "Коледж юридичних радників "Арджеш" проти Румунії" (<...>) (стаття 11 Конвенції), як і не у справі "Вілла проти Італії" (Villa v. Italy) (стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції ). У більшості справ, згаданих у пункті 156 рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>), тобто, в усіх із них, окрім справи "Велчеа і Мазере проти Румунії" (<...>), Суд вважав, що скарги за статтею 2 Конвенції не порушували "основних юридичних питань". Дійсно, в рішеннях у справах "Каміль Узун проти Туреччини" (Kamil Uzun v. Turkey), "Вілла проти Італії" (Villa v. Italy), "Коледж юридичних радників "Арджеш" проти Румунії" (<...>), "Ахмет Їлдирим проти Туреччини" (<...>), та "Мехмет Хатіп Діцле проти Туреччини" (Mehmet Hatip Dicle v. Turkey) заявники не посилалися на статтю 2 Конвенції. У рішенні у справі "Асоціація "Вімен он Вейвс" та інші проти Португалії" (Women On Waves and Others v. Portugal) скаргу за статтею 2 Конвенції Суд залишив без розгляду на підставі того, що "основне юридичне питання" було порушено у скарзі за статтею 10 Конвенції. Як вже було зазначено, стаття 2 Конвенції зачіпалася лише у двох згаданих справах: "Велчаа і Мазере проти Румунії" (<...>) та "Варнава та інші проти Туреччини" (Varnava and Others v. Turkey), проте навіть ці дві справи суттєво відрізнялися від рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>). У рішенні у справі "Велчеа і Мазере проти Румунії" (<...>) юридичне питання, яке Суд оцінив як "основне", дійсно було питанням, розглянутим за статтею 2 Конвенції, проте юридичне питання, яке було залишено без розгляду, стосувалося лише статті 5 Конвенції, а не статей 8 чи 14 Конвенції. Ця відмінність ще більше вражає в рішенні у справі "Варнава та інші проти Туреччини" (Varnava and Others v. Turkey), в якій юридичне питання, порушене у скарзі за статтею 2 Конвенції, було серед питань, розглянутих Судом як "основні", проте скарга за статтею 3 Конвенції була також розглянута окремо від скарги за статтею 2 Конвенції, тобто встановлення порушення статті 2 Конвенції не вбачалося достатнім для прийняття рішення, що скарга за статтею 3 Конвенції (або, якщо на те пішло, за статтею 5 Конвенції) могла бути залишена без розгляду як така, що не порушувала юридичного питання, що було в якомусь сенсі не таким "основним", або не порушувала "окремого питання" взагалі (див. пункт 46). Не вдаючись до подальшого аналізу, очевидно, що перелік рішень у пункті 156 рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>) скоріше ускладнює, а не роз’яснює право,що випливає з прецедентів, на які робиться посилання та на які нібито покладаються.
Також варто зазначити, що у пунктах рішень, на які робиться посилання у пункті 156 рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>), у свою чергу, містяться посилання на попередні рішення, в яких було застосовано формулу "основних юридичних питань". Незалежно від розглянутих або залишених без розгляду питань у цих справах, в них усіх, за винятком справи "Варнава та інші проти Туреччини" (Varnava and Others v. Turkey), посилалися на справу "Каміль Узун проти Туреччини" (Kamil Uzun v. Turkey). Можливо, це може пояснити, чому до закріплення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>) формула "основних юридичних питань" у слензі Суду мала назву "формула Узуна". Лише у справах "Велчеа і Мазере проти Румунії" (<...>) та "Ахмет Їлдірим проти Туреччини" (<...>) міститься посилання на інші справи, а не на справу "Каміль Узун проти Туреччини" (Kamil Uzun v. Turkey), і вони не завжди стосувалися тих самих статей, що й у справах, в яких також робилося посилання на ці рішення. Крім того, ці рішення, у свою чергу, посилалися на рішення у справі "Каміль Узун проти Туреччини" (Kamil Uzun v. Turkey), а іноді і на деякі інші, які теж у свою чергу найчастіше посилалися на справу "Каміль Узун проти Туреччини" (Kamil Uzun v. Turkey), проте інколи в них застосовувалася формула "основних юридичних питань" без будь-яких посилань на попередні рішення. Ще більш глибоке дослідження показало б, що у деяких випадках застосування формули "основних юридичних питань" обґрунтовувалося посиланнями на рішення, в яких ця формула не застосовувалася. Можливо, найбільш раннім рішенням (або принаймні одним із найранніших), яке згадувалося в кінці цього багаторівневого переходу від рішення до рішення (інколи зі зміною формулювання), яке призвело до виникнення того, що тепер є формулою Кимпеану, було рішення у справі "Садак та інші проти Туреччини (№ 1)" (Sadak and Others v. Turkey (no. 1), заява № 29900/96 і 3 інші, ЄСПЛ 2001-VIII, в якому Суд залишив без розгляду скарги за статтями 10, 11 і 14 Конвенції (а також деякі скарги за статтею 6 Конвенції) на підставі того, що він уже розглянув більшість скарг за статтею 6 Конвенції. У зазначеному рішенні Суд погодився з Європейською Комісією з прав людини, яка раніше постановила, що "основні юридичні питання" були порушені за статтею 6 Конвенції.
51. Хай там що, мішанина з посиланнями, наведеними у пункті 156 рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>), навряд чи може розглядатися як сприятлива для застосування зазначеної формули як універсальної, тобто, застосовної до різних ситуацій. Від самого початку вона такою не була - як вбачається зі справи "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria). Упродовж певного часу.
52. Але згодом ситуація змінилася. Короткий та простий пошук у базі даних Суду вказує, що більшість рішень палат і комітетів, в яких використовується фраза "основні юридичні питання", стосуються періоду після ухвалення рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>). З 2014 року, тобто з моменту закріплення формули "основних юридичних питань" у рішенні "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>), застосування формули "немає необхідності розглядати" стало практично обов’язковим у постійно зростаючій кількості справ, в яких Суд ("найбільша юридична фабрика у світі") вважав, що вже розглянув певні "основні" юридичні питання, як у цій справі.
І дійсно: оскільки ця формула була закріплена Великою палатою на підставі посилань на справи, які дуже відрізнялися в юридичних питаннях, чому б не скористатися цим шаблоном для залишення без розгляду скарг у будь-яких інших типах справ, в яких Суд з якихось причин не бажав здійснювати повномасштабний розгляд інших прийнятних скарг? Існування правомірних підстав для різкого збільшення безрозбірливого застосування цієї формули, здається, не викликатиме занепокоєння.
53. Усе ще залишається питання: чому ж Суд в рішенні у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>) обґрунтував залишення без розгляду скарг за статтями 5, 8 і 14 Конвенції фразою "основні юридичні питання", а не скористався будь-якою з двох звичних формул (які вбачаються синонімічними)?
54. Можливі дві відповіді. Перша полягає в тому, що формула Кимпеану була всього лише ще одним синонімічним формулюванням розроблених раніше інструментів Суду щодо "відсутності окремого питання" та "відсутності необхідності розглядати". Це можна зрозуміти з огляду на те, що вже розглянуті юридичні питання та залишені без розгляду були взаємопов’язаними їхнім спільним фактологічним підґрунтям. Поняття "основних юридичних питань", яке є центральним у зазначеній формулі, однозначно передбачає, що решта юридичних питань так чи інакше поглинається вже розглянутими юридичними питаннями. Тому що юридичне питання, безсумнівно, може бути "основним" відносно того, що з ним можна порівняти, і це щось не може бути нічим іншим, аніж самим юридичним питанням, яке, у свою чергу, є "другорядним" ("додатковим", "допоміжним" тощо); і воно може бути "другорядним" лише тому, що є "похідним" або поглинутим (повністю або частково) "основним" питанням. Як тільки встановлено, що скарги, які перетинаються, мають спільне фактологічне підґрунтя, вони (чи насправді скоріше одна і та сама скарга) все ще можуть оцінюватися з різних юридичних точок зору, проте перетинання положень Конвенції може зробити новий окремий розгляд непотрібним.
55. Друга відповідь полягає в тому, що формула Кимпеану застосовувалася для вирішення різних ситуацій, зокрема ситуацій, в яких не було спільного фактологічного підґрунтя. У такому випадку це, по суті, має бути звичайне перефразування формул, які застосовуються тоді, коли залишені без розгляду скарги не пов’язані з уже розглянутими, та робиться посилання на положення Конвенції, яке дозволяє (або навіть вимагає) визнати їх неприйнятними (наприклад, такі формулювання як "явно необґрунтовані" у пункті 3 статті 35 Конвенції).
56. Чому ж тоді формула "основних юридичних питань" (яка поодиноко застосовувалася у практиці до ухвалення рішення "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>), була закріплена у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>) як особлива конструкція юридичної мови Суду?
57. Спроба відповісти на це доволі загальне питання у цій (вже досить довгій) думці вийде далеко за межі її мети, яка є більш помірною. Основна мета та зміст, а також межі правомірного застосування формули Кимпеану все ще чекають на розкриття.
На мою думку, ця формула зовсім не є універсальною і, зокрема, вона не є застосовною до цієї справи. Її неуніверсальність передбачає, що слід бути обережним у кожному випадку, коли Суд відчуває спокусу застосувати її як інструмент для обгрунтування звуження обсягу розгляду скарг заявника.
58. Хай там що, ті, хто стверджують, що Суд не має наміру свавільно вирішувати питання, хотіли б вірити (або принаймні сподіватися), що формула Кимпеану, як відносно новий інструмент, не була всього лише винахідливим маскуванням простої вказівки - прямого бажання Суду уникнути розгляду певних питань, якою б не була їхня суб’єктивна важливість для заявників або загалом їхня об’єктивна важливість для правової системи держави-відповідача (а в подальшому інших держав-членів). Іншими словами, ця формула мала або (і) доповнити вже існуючий набір звичних інструментів, що застосовуються як обґрунтування для залишення без розгляду певних скарг (не тільки за статтею 8 Конвенції), або (іі) надати нове синонімічне формулювання одному з вже існуючих інструментів. Знову ж таки, tertium non datur. Це, можливо, було б найкращим тлумаченням із усіх можливих.
59. Однак, якщо насправді існує tertium, тобто, якщо ні перший, ні другий варіанти не підходять, тоді правомірність формули Кимпеану навряд чи може бути підтверджена. У прикрому випадку існування tertium цей шаблон перетворюється в маскування вказівки. Димова завіса втікача від відповідальності (якою б не була причина для такої втечі).
І треба визнати, що це дуже зручно. Оскільки, коли скарги залишаються без розгляду на тій підставі, що вони поглинаються іншими вже розглянутими у тій самій справі скаргами, або коли вони визнаються неприйнятними відповідно до встановлених Конвенцією критеріїв, усе ще присутнє певне, хоча й стисле, обґрунтування (або, якщо обґрунтування не є чітким, відповідні правомірні підстави можуть випливати з усього тексту рішення, у тому числі й посилань на практику Суду, навіть якщо вони не супроводжуються ширшими поясненнями або, в якості альтернативи, в цілому випливати з практики Суду щодо аналогічних питань). Проте непрозоре і примітивне посилання на вже розглянуті Судом "основні юридичні питання" може залишити читачів з питанням: чому певні питання є "основними", а інші - "неосновними"? Якщо зазначена формула не є лазівкою для втечі від важких або незручних запитань, а її застосування не є нормуванням правосуддя, тоді чим? Сам факт того, що очевидне виникнення таких питань, викликає занепокоєння.
60. "Прошу, не зрозумійте мене неправильно", як співається у популярній пісні. Проблема надмірного використання фільтру Кимпеану з’явилася не у цій справі та не обмежується нею. Наведені тут висновки є лише одним із прикладів більш загальної, виникаючої моделі обходу основної вимоги статті 45 Конвенції, відповідно до якої "рішення у справі, а також ухвали про прийнятність або неприйнятність заяв мають бути вмотивовані". Ця дедалі популярніша (не у кращому сенсі цього слова) модель все частіше застосовується в рішеннях Суду після ухвалення рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>).
Колись ймення їм буде Легіон.
VII
61. Якою б не була суть цієї захисної формули поза контекстом цього спору (я сподіваюся, що вона існує, і ми не можемо виключити її існування), вона була (як я вже казав) незастосовною у цій справі. На жаль, у цій справі Суд разом зі скаргою заявника за статтею 8 Конвенції залишив поза увагою й обережність, яку повинен проявляти, коли має намір застосувати формулу Кимпеану (див. пункт 57).
62. Кожен суд, у тому числі і Страсбурзький Суд, у наступних справах посилається на свою попередню практику, у тому числі використовуючи свої дослівні цитати. Таке цитування є бажаним, необхідним і часто неминучим. Воно само собою є однією з передумов постійності практики відповідного суду. І часто це передбачає використання шаблонів. Але механічне, некритичне, безрозбірливе цитування, зокрема копіювання шаблонів, може бути протилежним бажаному та необхідному. Цього слід уникати.
63. Формула Кимпеану, як структурний інструмент (якщо припустити, що її було правильно застосовано в рішенні у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>)), може не підходити до кожної справи. Вона, безумовно, не підходить, якщо існують суттєві відмінності у фактологічному підґрунті двох або декількох скарг, висунутих одним і тим самим заявником в одній заяві. Оскільки більшість вирішила не розглядати скаргу за статтею 8 Конвенції (що вони і зробили), цей вибір мав би бути якимось чином обґрунтованим, хоч і стисло, як, наприклад, у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" (<...>) (див. пункт 27), ухваленому до рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" (<...>). Просте копіювання шаблону є поганою заміною обґрунтуванню. Або, скоріше, взагалі не є нею.
64. "Вмотивованість", про яку авторитетно заявляється у статті 45 Конвенції (див. пункт 60), є не будь-якою "вмотивованістю". У статті 45 Конвенції йдеться не (тільки) про структурні елементи рішень і ухвал Суду. Її raison d’etre полягає в тому, щоб, наскільки це можливо, запобігти відмові у правосудді Судом, яка може виникнути, як через помилку з добрих намірів (хто з нас не помиляється?), так і через надмірну обережність або відверту примху. Фраза "мають бути вмотивовані" означає, що причини повинні бути зрозумілими, вони мають бути чітко викладеними або принаймні помітними у тексті рішення чи ухвали (наприклад, за допомогою відповідних посилань, як у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" (<...>) (див. пункт 27), або - хоча це і не буде "найкращим" варіантом з точки зору заявників, проте все одно не можна цього виключати - у більш широкій практиці Суду. Стаття 45 Конвенції не допускає заміни підстав їхньою подобою. Подоба обґрунтування може (справедливо чи ні, але тим не менш) цілком природно викликати підозру у маскуванні певних незазначених мотивів (які, у свою чергу, можуть бути правомірними або ні).
65. Однак те, що можна прочитати у пункті 189 цього рішення, в якому було скопійовано формулу Кимпеану, є подобою, заміною обґрунтування. Що у цій конкретній справі означає поняття "основні юридичні питання"? За якою таємничою ознакою певні питання вважалися "основними", тоді як інші, не менш "юридичні" - ні? "Основні" в якому сенсі? "Основні" для кого? Точно не для заявника, для якого питання побачень з його родичами є відмінним від питань щодо умов тримання під вартою, які, будемо сподіватися, рано чи пізно будуть покращені, та можливість бути коли-небудь звільненим із виправної колонії, яка, сподіваємось, теж буде колись гарантована відповідними інструментами національного законодавства. Навіть якщо (гіпотетично) законодавство, згідно з яким заявник не мав права на побачення з родичами, наразі було б вдосконалено, це все одно не гарантувало б відхилення його скарги за статтею 8 Конвенції як несуттєвої на момент подій.
Аналогічні питання стосуються формулювання "немає потреби виносити окреме рішення". У кого "немає потреби"? У заявника? Мало хто буде здивований, якщо заявник з цим не погодиться. Тоді у Суду? Ніби Суд працює заради себе.
66. Варто зазначити en passant, що, як правило, кількість встановлених у справі порушень Конвенції також впливає на розмір справедливої сатисфакції, яка присуджується заявнику відповідно до статті 41 Конвенції. Це, я повторюю, лише між іншим.
67. Різко визначивши вже розглянуті у цій справі юридичні питання "основними", більшість, по суті, охарактеризувала a contrario питання, які випливали зі скарги за статтею 8 Конвенції, як "неосновні" (зрозуміло, вона не мала на увазі "неюридичні").
68. Це викликає ще одне питання - на перший погляд суто лінгвістичне, проте з юридичними та доктринальними наслідками.
Слова мають значення (принаймні ті, що використовуються в рішеннях судів, повинні його мати), навіть ті слова, які є спробою маскування. Антоніми слова "основний" включають "допоміжний", "несуттєвий", "нижчий", "незначний", "менший", "необов’язковий", "другорядний", "підлеглий", "тривіальний", "неважливий", "непотрібний" і декілька інших, усі з яких відносяться до слів, які у царстві слів є менш вживаними. Жоден із цих антонімів не можна переконливо - у фактичному або правовому сенсі - застосовувати до скарги цього заявника за статтею 8 Конвенції. Прирівняння цієї скарги до чогось "меншого", "тривіального", "незначного" або "другорядного" тощо буде, м’яко кажучи, неприйнятним. Те саме можна сказати про слова на кшталт "допоміжний".
VIII
69. Практика Суду, зокрема деякі рішення, ухвалені у справах проти України, може дозволити нам передбачити з достатньою (але не абсолютною) точністю результат розгляду скарги заявника за статтею 8 Конвенції, якби більшість не застосувала прийом "не потребує розгляду". Наприклад, у справі "Тросін проти України" (Trosin v. Ukraine), заява № 39758/05, від 23 лютого 2012 року, було встановлено порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з обмеженням побачень з родичами під час тримання заявника під вартою після засудження. Я б не заходив так далеко, щоб припускати, що в Україні існувала (не кажучи вже про все ще її існування) структурна (системна) проблема щодо побачень із родичами в установах виконання покарань, але національне законодавство, як його було описано та розглянуто в рішенні у справі "Тросін проти України" (Trosin v. Ukraine) (хоча до неї було внесено певні зміни, наведені, inter alia, у пункті 99 цього рішення), не вбачається, принаймні на перший погляд, таким, що відповідає загальним принципам щодо прав ув’язнених на побачення та підходу Суду у відповідних справах, як узагальнено, наприклад, в рішенні у справі "Хорошенко проти Росії" [ВП] (Khoroshenko v. Russia) [GC], заява "№ 41418/04, ЄСПЛ 2015 (або принаймні не відповідала на момент подій). Постановивши, що ця скарга заявника не потребувала окремого розгляду, більшість втратила можливість прояснити це питання.
70. Чи буде використано іншу можливість в осяжному майбутньому? Хто зна ... У 2016 році той самий Уряд-відповідач був повідомлений про аналогічну скаргу у справі "Бігун проти України" (Bigun v. Ukraine), заява № 30315/10. Наразі ця справа перебуває на розгляді Суду. Два заявники, подружня пара, один із яких є засудженим до довічного позбавлення волі, поскаржилися на відсутність у них можливості отримувати тривалі побачення в установі виконання покарань. Вони скаржилися за статтями 8, 12 і 13 Конвенції, але фактологічна суть їхніх скарг, в принципі, була однаковою: відмова у задоволенні їхніх клопотань про надання дозволу на тривалі побачення. Варто зазначити, що заявник, який тримається під вартою, не скаржився на умови тримання під вартою або те, що його покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити. Юридичне питання, порушене у скарзі подружжя Бігунів, не може бути відхилено на правомірних підставах, як щось "менш важливе", "тривіальне", "незначне" або "другорядне" тощо, не кажучи вже про щось "похідне" або "допоміжне", оскільки на відміну від скарги за статтею 8 Конвенції у цій справі, вона є ізольованою та не має "основного" двійника. Крім того, в рішенні у справі "Тросін проти України" (Trosin v. Ukraine) окрема скарга за статтею 8 Конвенції не вважалася такою, що не потребувала розгляду.
71. Однак, п. Бігун повинен чітко усвідомлювати тривожне повідомлення, яке транслює це рішення - не в останню чергу - йому. Якщо до винесення рішення у його справі щодо побачень з родичами він знову звернеться до Суду зі скаргою на те, що його покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити, за статтею 3 Конвенції (що не буде нерозумним, коли це рішення набуде статусу остаточного), він ризикує стикнутися із сумнівною прецедентною силою зазначеної частини цього рішення, в якому скаргу заявника за статтею 8 Конвенції було залишено без розгляду. Тобто його (гіпотетично) нову заяву може бути (як це зазвичай робиться) об’єднано із вже поданою за статтею 8 Конвенції; тоді, у випадку встановлення порушення статті 3 Конвенції (багато хто скаже, що це може бути передбачуваним результатом в епоху після рішення у справі "Вінтер та інші проти Сполученого Королівства" [ВП] (Vinter and Others v. the United Kingdom) і з огляду на те, що "основне юридичне питання", зокрема за статтею 3 Конвенції, вже було розглянуто, скарга заявника (та його дружини) за статтею 8 Конвенції щодо побачень з родичами може бути визнана Судом такою, що не заслуговує на розгляд, тобто "менш важливою", "тривіальною", "незначною, "другорядною", як би ви це не назвали. Подумайте двічі перед тим, як звертатися з новою заявою. Остерігайтеся прецеденту.
Те саме також стосуватиметься (сподіватимемося, тільки гіпотетично) скарг на умови тримання цього заявника під вартою (які, ймовірно, prima facie є задовільними, якщо я зробив правильний висновок зі звіту про повідомлення), якщо вони погіршаться у майбутньому.
72. Ризик полягає в тому, що при безрозбірливому частому застосуванні (я знову посилаюся на базу даних практики Суду - див. пункт 47) формула Кимпеану може стати інструментом для зрівняння тих заяв, що містять більшу кількість тверджень, з тими, в яких їх менше. Це виглядатиме, як система квот, чи не так?
73. Якщо взагалі необхідно, будь-яка класифікація поданих до Суду заяв на "основні" і "другорядні", "менш важливі" тощо (крім випадків, коли слово "основний" є простим синонімом слів "поглинання", "підпорядкування", "включення" тощо - див. пункти 11 і 68), то я пропоную просту, навіть банальну перевірку. Давайте назвемо "основними" ті юридичні питання, під час розгляду яких Суд також вирішує конкретні проблеми, пов’язані з правами людини. Бажано, щоб розгляд такого питання Судом був важливим для загального просування прав людини шляхом сприяння вирішенню відповідної проблеми (якщо дійсно існує проблема, як стверджується) - як мінімум, для зацікавленої(их) особи (осіб), і залежно від обставин також на національному або загальноєвропейському рівні. І давайте назвемо "другорядними", "менш важливими" тощо юридичні питання, залишення яких без розгляду прирівнюється, просто кажучи, до ігнорування проблеми Судом.
74. Як виглядатиме це рішення після такої перевірки?
У футболі рахунок два-один вважатиметься перемогою. Але ця перемога була б затьмарена, якби команда-переможець забила гол у свої ворота.
Продовжуючи цю аналогію, я з великим сумом заявляю, що у цій справі формула Кимпеану стала засобом дискваліфікації воротаря.
75. Я більше не буду робити припущення про майбутні справи, в яких Суд може виявити бажання зайняти аналогічну цій справі позицію та розділити непов’язані між собою заяви на "основні" та "неосновні". Проте, якщо майбутню окрему заяву подружжя Бігунів за статтею 8 Конвенції (як, наприклад, заяву п. Тросіна ) буде розглянуто по суті (що, на мою думку, буде справедливим, оскільки скарга не є неприйнятною відповідно до встановлених Конвенцією критеріїв), можна буде обґрунтовано та на правомірних підставах запитати, чому існує дискримінація заявників, які скаржаться на множинні порушення невзаємопов’язаних прав, у порівнянні з тими, які стверджують тільки про одне порушення? Це питання постає ще більш гостро у таких справах, як ця, коли заявник, як вбачається, дійсно зазнав порушень щонайменше деяких із прав, від розгляду яких Суд не утримався.
Адже що це, як не дискримінація, з точки зору Конвенції?
Post scriptum. Лише після того, як цю думку було написано та подано для долучення до рішення, я дізнався про нещодавнє рішення палати Третьої секції у справі "Попов та інші проти Росії" (Popov and Others v. Russia), заява № 44560/11, від 27 листопада 2018 року. Через три місяці після ухвалення цього рішення воно все ще не набуло статусу остаточного, оскільки уповноваженою колегією розглядається клопотання про передання справи на розгляд Великої палати. Яким би не був результат розгляду цієї справи, я маю нагальний моральний обов’язок послатися та віддати належне найбільш витонченій частковій окремій думці мого почесного колеги Пере Пастора Віланова, чиї аргументи я вважаю стійкими до всього. Його підхід багато в чому нагадує мій або, якщо висловитися коректніше, мій підхід багато в чому нагадує його. Мабуть, я йду шляхом принаймні одного судді-однодумця. У зв’язку з цим я також вважаю доречним згадати суддю Бошняка, який у цій справі не погодився з тим самим, що і я. Якби більше суддів поділяли наш підхід, це могло б дати нам надію, що формула Кимпеану не залишиться у практиці назавжди. Можливо, всі суди світу (у тому числі цей Суд, адже, я повторюся - хто не помиляється?) часом застосовували практику, яка згодом виявлялася юридично неприйнятною. В інтересах Правосуддя з великої літери П необхідно, щоб ці суди (у тому числі і цей Суд) якомога скоріше визнали свої помилки та відступили від них.
ЧАСТКОВО ОКРЕМА ДУМКА
судді Бошняк
1. На жаль, я не можу погодитися з більшістю, що немає необхідності розглядати скаргу заявника за статтею 8 Конвенції. У зв’язку з цим я поділяю усі ключові аргументи, наведені суддею Куріс у його окремій думці. Перш за все, я вважаю, що питання обмеження подружніх побачень фактологічно та юридично відокремлено від питань щодо (a) належності медичної допомоги у виправній колонії та того, що (b) покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке не може бути скороченим. Крім того, я вважаю, що неможливо охарактеризувати питання стосовно таких обмежень, як питання "другорядного юридичного значення" у порівнянні з "основними юридичними питаннями" за статтею 3 Конвенції. Окремий розгляд скарги заявника щодо обмеження права на подружні побачення особливо необхідний у світлі існуючої практики, яка була детально викладена в окремій думці судді Куріса. Він переконливо цитує низку справ, у тому числі нещодавні справи Великої палати, в яких Суд, поряд з питаннями про жорстоке поводження із заявниками під час відбуття ними покарання, розглянув питання щодо обмеження права на побачення.
2. У цій окремій думці я хотів би також послатися на частково окрему думку судді Пастора Віланова в рішенні у справі "Попов та інші проти Росії" (Popov and Others v. Russia, заява № 44560/11, від 27 листопада 2018 року. Хоча рішення у цій справі все ще не набуло статусу остаточного, в окремій думці мого колеги переконливо стверджується, що для залишення без розгляду скарг заявників, висунутих заявниками під приводом того, що вони розглядаються як другорядні, немає жодних підстав у Конвенції та її тлумачення, і може вважатися рівноцінним відмові у правосудді. У цій справі можна обґрунтовано припустити, що заявник дійсно є зацікавленим у розгляді його скарги за статтею 8 Конвенції, що може мати для нього надважливе значення. Саме тому я проголосував проти рішення не розглядати скаргу заявника за статтею 8 Конвенції.