• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Кримінальний кодекс України

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки  | Кодекс України, Кодекс, Кодекс, Закон, Закон від 28.12.1960 | Документ не діє
Редакції
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
  • Тип: Кодекс України, Кодекс, Кодекс, Закон, Закон
  • Дата: 28.12.1960
  • Статус: Документ не діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
  • Тип: Кодекс України, Кодекс, Кодекс, Закон, Закон
  • Дата: 28.12.1960
  • Статус: Документ не діє
Редакції
Документ підготовлено в системі iplex
Відбування покарання у виправно-трудових колоніях призначається чоловікам:
засуджуваним уперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, - у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочини з необережності;
засудженим уперше до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за умисні злочини, які не є тяжкими, а саме: розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки без обтяжуючих обставин (стаття 81 частина 1); розкрадання державного або колективного майна шляхом шахрайства без обтяжуючих обставин (стаття 83 частина 1); розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим станом без обтяжуючих обставин (стаття 84 частина 1); умисне знищення або пошкодження державного або колективного майна без обтяжуючих обставин (стаття 89 частина 1); умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (стаття 95); вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 97); умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 102); умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (стаття 103); заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 104); умисне легке тілесне ушкодження (стаття 106 частина 1); незаконне проведення аборту (стаття 109 частини 2 і 3); залишення в небезпеці (стаття 111 частина 2); неподання допомоги хворому особою медичного персоналу (стаття 113); ухилення від сплати аліментів на утримування дітей (стаття 114); наклеп (стаття 125); крадіжка без обтяжуючих обставин (стаття 140 частина 1); шахрайство без обтяжуючих обставин (стаття 143 частина 1); випуск недоброякісної промислової продукції (стаття 147); фіктивне підприємництво (стаття 148-4 частина 2); шахрайство з фінансовими ресурсами (стаття 148-5 частина 1); незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (стаття 148-6); розголошення комерційної таємниці (стаття 148-7); порушення порядку випуску (емісії) цінних паперів (стаття 148-8 частина 2); виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними (стаття 149); підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків (стаття 153); незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору (стаття 153-1); незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм (стаття 153-2); порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом (стаття 153-3); спекуляція без обтяжуючих обставин (стаття 154 частина 1); обман покупців (стаття 155 частина 2); обман замовників (стаття 155-1 частина 2); одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, зв'язаних з обслуговуванням населення (стаття 155-2 частина 2); порушення правил торгівлі (стаття 155-3 частини 1 і 2); штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги населенню (стаття 155-5); незаконна торговельна діяльність без обтяжуючих обставин (стаття 155-6 частина 1); приховування банкрутства (стаття 156-2); фіктивне банкрутство (стаття 156-3 частина 2); зговір про фіксування цін (стаття 155-7 частини 1 і 2); порушення ветеринарних правил (стаття 157); незаконна порубка лісу (стаття 160); незаконне полювання (стаття 161 частина 2); незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (стаття 162); незаконне видобування корисних копалин без обтяжуючих обставин (стаття 162-1 частина 1); порушення законодавства про континентальний шельф України (стаття 163-1); зловживання владою або службовим станом без обтяжуючих обставин (стаття 165 частина 1); перевищення влади або службових повноважень без обтяжуючих обставин (стаття 166 частина 1); провокація хабара (стаття 171); посадовий підлог без обтяжуючих обставин (стаття 172 частина 1); завідомо неправдивий донос (стаття 177); завідомо неправдиве показання (стаття 178); утаювання майна, що підлягає конфіскації, або утаювання чи розтрата майна, на яке накладено арешт або яке описано (стаття 182 частина 2); недонесення про злочин (стаття 187); ухилення військовозобов'язаного від учбових або перевірочних зборів (стаття 192 частина 1); викрадення або пошкодження документів, штампів, печаток без обтяжуючих обставин (стаття 193 частина 1); купівля, продаж або інша оплатна передача чи одержання посвідчення або іншого офіційного документа без обтяжуючих обставин (стаття 193-1 частина 1); підробка документів, штампів і печаток, збут їх та використання підроблених документів (стаття 194 частини 1 і 2); знищення, підробка або заміна вузлів та агрегатів транспортного засобу (стаття 194-1); доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (стаття 208-1); придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (стаття 213 частини 1, 2 і 3); порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних підприємствах або у вибуховонебезпечних цехах без обтяжуючих обставин (стаття 220 частина 1); - у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочини;
засуджуваним уперше до позбавлення волі за умисні злочини, що не є тяжкими, за винятком перелічених в абзаці 3 частини 4 цієї статті, - у колоніях загального режиму;
засуджуваним уперше до позбавлення волі за тяжкі злочини - у колоніях посиленого режиму;
засуджуваним за особливо небезпечні злочини проти держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1) або тим, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, - у колоніях суворого режиму;
визнаним особливо небезпечними рецидивістами - у колоніях особливого режиму.
Засуджуваним до позбавлення волі жінкам відбування покарання у виправно-трудових колоніях призначається: визнаним особливо небезпечними рецидивістками, а також засуджуваним за особливо небезпечні злочини проти держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1) - у колоніях суворого режиму; засуджуваним уперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, - у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочини з необережності; засуджуваним уперше за умисні злочини, перелічені в абзаці 3 частини 4 цієї статті, - у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочини; іншим засуджуваним до позбавлення волі жінкам - у колоніях загального режиму.
Відбування покарання у виховно-трудових колоніях призначається:
неповнолітнім чоловічої статі, засуджуваним уперше до позбавлення волі, а також неповнолітнім жіночої статі - у колоніях загального режиму;
неповнолітнім чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, - у колоніях посиленого режиму.
Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи суд, із зазначенням мотивів прийнятого рішення, може призначити відбування позбавлення волі: засудженим уперше за злочини, вчинені з необережності, а також за умисні злочини, перелічені в абзаці 3 частини 4 цієї статті, - у виправно-трудових колоніях загального режиму; іншим засудженим до позбавлення волі, але не визнаним особливо небезпечними рецидивістами - у виправно-трудових колоніях будь-якого виду, крім колоній особливого режиму і колоній-поселень; засудженим неповнолітнім чоловічої статі - у виховно-трудових колоніях загального режиму замість колоній посиленого режиму.
Позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі на весь строк покарання або частину його може бути призначено:
особливо небезпечним рецидивістам;
особам, які по досягненні вісімнадцятирічного віку вчинили особливо небезпечні державні злочини;
особам, які по досягненні вісімнадцятирічного віку вчинили інші тяжкі злочини і засуджуються за них до позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Зміна призначеного засудженому виду виправно-трудової установи провадиться судом за підставами і в порядку, які встановлені законодавством України.
( Стаття 25 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 17.08.66 ; N 2368-07 від 12.12.69; N 862-08 від21.07.72; N 3130-08 від 14.10.74; N 1848-09 від 23.03.77; N 279-11від 20.05.85; N 2444-11 від 27.06.86; N 4135-11 від 12.06.87; N8918-11 від 07.03.90, Законами N 1255-12 від 25.06.91; N 2468-12від 17.06.92; N 2547-12 від 07.07.92; N 3174-12 від 04.05.93; N3582-12 від 11.11.93; N 3888-12 від 28.01.94, N 282/95-ВР від11.07.95, N 323/96-ВР від 12.07.96, N 1483-III від22.02.2000, N 1587-III від 23.03.2000, N 1981-III від 21.09.2000, N 2114-III від16.11.2000 ) ( Застосування статті 25-1 зупинено до прийняття нового Кримінального кодексу України згідно з Постановою ВР N 2359-12 від 16.05.92 )
Стаття 25-1. Умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці
При призначенні покарання повнолітній працездатній особі, вперше засуджуваній до позбавлення волі за умисний злочин на строк до трьох років, а за злочин, вчинений з необережності, - на строк до п'яти років, суд, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного та інші обставини справи, а також можливість його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду, може постановити про умовне засудження цієї особи до позбавлення волі з обов'язковим залученням її на строк призначеного покарання до праці в місцях, що визначаються органами, які відають виконанням вироку, з зазначенням у вироку мотивів такого рішення.
При умовному засудженні до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці йому можуть бути призначені судом також додаткові міри покарання у випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом. Правила частини 3 статті 45 цього Кодексу щодо таких засуджених не застосовуються.
Умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці не застосовується:
1) до осіб, засуджуваних за особливо небезпечні злочини проти держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1); бандитизм (стаття 69); умисне вбивство (статті 93, 94, 96, 234 пункт "в"); умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 101, 189-4 частина 2); згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, або згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої (стаття 117 частини 3 і 4); створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6); особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина 3);
2) до осіб, яким поряд з покаранням за вчинений злочин призначаються заходи примусового лікування від алкоголізму або наркоманії, а також тих, які не пройшли повного курсу лікування венеричного захворювання;
3) до іноземних громадян та осіб без громадянства, які засуджуються.
Умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці не застосовується також:
до осіб, визнаних у встановленому порядку інвалідами першої, другої і третьої груп; до вагітних жінок; до жінок, що мають на утриманні дітей віком до двох років, а так само до жінок віком понад 55 років і чоловіків - понад 60 років;
до військовослужбовців строкової служби, які вчинили злочини.
Якщо умовно засуджений ухиляється від роботи в місці, визначеному органами, які відають виконанням вироку, або систематично чи злісно порушує трудову дисципліну, громадський порядок або встановлені для нього правила проживання, він направляється за ухвалою суду для відбування позбавлення волі, призначеного вироком. При цьому час ухилення від роботи не зараховується, а час, протягом якого засуджений працював, може бути зараховано судом частково або повністю до строку відбування покарання з розрахунку день за день.
Якщо умовно засуджений протягом визначеного судом строку позбавлення волі вчинив новий злочин, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено статтею 25-1 згідно з Указом ПВР N 1848-09 від23.03.77; із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 270-10 від26.05.80; N 4571-10 від 12.01.83; N 647-12 від 18.01.91, Законами N 1564-12 від 18.09.91, N 2468-12 від 17.06.92; N 3582-12 від11.11.93, N 388/96-ВР від 02.10.96 )
Стаття 25-2. Довічне позбавлення волі
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжкого злочину і застосовується у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.
( Кодекс доповнено статтею 25-2 згідно із Законом N 1483-III від 22.02.2000 )
Стаття 26. Особливо небезпечний рецидивіст
Особливо небезпечним рецидивістом за вироком суду може бути визнана:
1) особа, яка раніше була засуджена до позбавлення волі за особливо небезпечний злочин проти держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1); бандитизм (стаття 69); виготовлення або збут підроблених грошей цінних паперів чи білетів державних лотерей при обтяжуючих обставинах (стаття 79 частина 2); розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1); розбій з метою заволодіння державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян при обтяжуючих обставинах (статті 86 частина 2 і 142 частини 2 і 3); умисне вбивство (статті 93, 94 і 234 пункт "в"); згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, або згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої (стаття 117 частини 3 і 4); захоплення заложників (стаття 123-1); торгівля людьми (стаття 124-1); створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6); посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 190-1); незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинене організованою групою чи особливо небезпечним рецидивістом (стаття 215-3 частина 3); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 217-2); блокування транспортних комунікацій (стаття 217-3 частина 3); розкрадання радіоактивних матеріалів (стаття 228-3) і знову вчинила будь-який з перелічених злочинів, за який вона засуджується до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років;
2) особа, яка раніше двічі в будь-якій послідовності була засуджена до позбавлення волі за особливо небезпечний злочин проти держави (статті 56-60, 62, 63); бандитизм (стаття 69); масові безпорядки (стаття 71); виготовлення або збут підроблених грошей цінних паперів чи білетів державних лотерей (стаття 79); розкрадання державного або колективного майна при обтяжуючих обставинах (статті 81 частини 2, 3 і 4, 82 частини 2, 3 і 4, 83 частини 2 і 3, 84 частини 2 та 3 і 86-1); розбій з метою заволодіння державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян (статті 86 і 142); вимагательство державного, колективного або індивідуального майна, вчинене при обтяжуючих обставинах (стаття 86-2 частини 2 і 3, стаття 144 частини 2 і 3); умисне вбивство (статті 93, 94 і 234 пункт "в"); умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 101, 189-4 частина 2); незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) при обтяжуючих обставинах (стаття 115-2 частина 2); згвалтування (стаття 117); захоплення заложників (стаття 123-1); торгівля людьми (стаття 124-1); крадіжку, грабіж або шахрайство, вчинені при обтяжуючих обставинах (статті 140 частини 2 і 3, 141 частини 2 та 3 і 143 частина 2); спекуляцію при обтяжуючих обставинах (стаття 154 частини 2 і 3); протидію законній підприємницькій діяльності, вчинену при обтяжуючих обставинах (стаття 155-8 частина 3); одержання хабара (стаття 168); створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6); посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 190-1); примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене при обтяжуючих обставинах (стаття 198-2 частина 3); особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина 3); незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах (стаття 215-3 частини 2 і 3); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 217-2); блокування транспортних комунікацій (стаття 217-3 частина 3); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 223 частина 2); розкрадання радіоактивних матеріалів (стаття 228-3); розкрадання, незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин з метою збуту, збут таких засобів чи речовин (статті 229-1 і 229-2), а так само розкрадання їх при обтяжуючих обставинах (стаття 229-2 частини 2 і 3), посів або вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обставинах (стаття 229-3 частина 2); організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-4 частина 2); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229-12 частина 2); незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-15 частини 2 і 3); розкрадання, незаконні виготовлення, придбання, зберігання, передача чи продаж іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин, при обтяжуючих обставинах (стаття 229-17 частини 2 і 3); розкрадання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229-19 частини 2 і 3); незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229-20 частини 2 і 3), і знову вчинила будь-який з перелічених злочинів, за який вона засуджується до позбавлення волі на строк більше трьох років;
3) особа, яка раніше три рази або більше в будь-якій послідовності була засуджена до позбавлення волі за злісне хуліганство (стаття 206 частина 2) або за злочини, перелічені в пункті 2 частини 1 цієї статті, і знову вчинила злісне хуліганство або будь-який з злочинів, перелічених у пункті 2 частини 1 цієї статті, за який вона засуджується до позбавлення волі;
4) особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі за будь-який з злочинів, перелічених у пунктах 2 і 3 частини 1 цієї статті, і знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджується до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років.
Суд, розглядаючи питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, враховує особу винного, ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, їх мотиви, ступінь здійснення злочинних намірів, ступінь і характер участі у вчиненні злочинів та інші обставини справи. Рішення суду повинно бути мотивоване у вироку.
При вирішенні питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом не враховується судимість за злочин, вчинений цією особою віком до вісімнадцяти років, а також судимість, яка знята або погашена у встановленому законом порядку.
Визнання особи особливо небезпечним рецидивістом скасовується при знятті з неї судимості.
Статті цього Кодексу, що передбачають відповідальність за вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, застосовуються у випадках, коли особа була визнана у встановленому законом порядку особливо небезпечним рецидивістом до вчинення даного злочину.
( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 27.06.61 ; від 10.09.62 , від 17.08.66 , N 2368-07 від 12.12.69; N 1898-08 від 23.07.73; N2718-08 від 17.06.74; 270-10 від 26.05.80; N 4571-10 від 12.01.83; N 4392-11 від 31.07.87; N 4452-11 від 21.08.87; N 5723-11 від14.04.88; N 647-12 від 18.01.91, Законами N 1564-12 від 18.09.91; N 2468-12 від 17.06.92; N 2935-12 від 26.01.93; N 3582-12 від11.11.93; N 3890-12 від 28.01.94, N 64/95-ВР від 15.02.95, N388/96-ВР від 02.10.96, N 530/96-ВР від 20.11.96, N 210/98-ВР від24.03.98, N 60/95-ВР від 15.02.95 - в редакції Закону N 863-XIV від 08.07.99, із змінами, внесеними згідно із Законами N 1945-III від 14.09.2000, N 1969-III від21.09.2000, N 1981-III від 21.09.2000 )
( Стаття 27 виключена на підставі Закону N 2175-12 від 06.03.92 )
Заслання
Заслання полягає у видаленні засудженого з місця його проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості.
Заслання і як основне, і як додаткове покарання може призначатися на строк від двох до п'яти років.
Заслання як додаткове покарання може застосовуватись лише у випадках, спеціально зазначених у законі.
Заслання не застосовується до осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку. Заслання не застосовується також до вагітних жінок і до жінок, які мають на утриманні дітей до восьмирічного віку.
( Стаття 28 виключена на підставі Закону N 2175-12 від 06.03.92 )
Вислання
Вислання полягає у видаленні засудженого з місця його проживання з забороною проживання в певних місцевостях.
Вислання і як основне, і як додаткове покарання може призначатися на строк від двох до п'яти років.
Вислання як додаткове покарання може застосовуватись лише у випадках, спеціально зазначених у законі.
Вислання не застосовується до осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку.
Стаття 29. Виправні роботи без позбавлення волі
Виправні роботи без позбавлення волі призначаються на строк від двох місяців до двох років і відбуваються відповідно до вироку суду або за місцем роботи засудженого, або в інших місцях, що визначаються органами, які відають застосуванням виправних робіт, але в районі проживання засудженого.
Із заробітку засудженого до виправних робіт без позбавлення волі провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, але не більше 20 процентів.
Особам, визнаним непрацездатними, а також особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, суд може замінити виправні роботи штрафом з розрахунку чотири мінімальних розміри заробітної плати штрафу за один місяць виправних робіт, а за злочини, що не є корисливими, з того ж розрахунку, але на суму не більш як п'ятдесят мінімальних розмірів заробітної плати, або громадською доганою.
Порядок відбування виправних робіт без позбавлення волі встановлюється законодавством України.
( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2368-07від 12.12.69; N 4571-10 від 12.01.83; Законами N 2468-12 від17.06.92; N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 30. Наслідки ухилення від відбування виправних робіт без позбавлення волі
В разі ухилення від відбування покарання особи, засудженої до виправних робіт без позбавлення волі з відбуванням за місцем роботи, суд за поданням органу внутрішніх справ або за клопотанням громадської організації чи трудового колективу може направити цю особу для відбування покарання в інші місця, що визначаються органами, які відають застосуванням виправних робіт, але в районі проживання засудженого.
В разі злісного ухилення від відбування покарання особи, засудженої до виправних робіт без позбавлення волі, суд може замінити невідбутий строк виправних робіт покаранням у вигляді позбавлення волі на той же строк.
( Стаття 30 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2368-07від 12.12.69; N 4571-10 від 12.01.83 )
Стаття 31. Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю
Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене судом на строк від двох до п'яти років як основне або додаткове покарання.
Це покарання може бути призначено у випадках, коли за характером вчинених винним злочинів по посаді або при занятті певною діяльністю суд визнає неможливим збереження за ним права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
Строки виконання покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю обчислюються в порядку, встановленому Положенням про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, затвердженим Президією Верховної Ради України.
( Стаття 31 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7194-10від 22.06.84, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 282/95-ВР від11.07.95 )
Стаття 32. Штраф
Штраф є грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в особливій частині, а також в статтях 45 і 46-1 цього Кодексу.
Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від десяти до чотирьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, а за корисливі злочини - в межах до однієї тисячі мінімальних розмірів заробітної плати. У виняткових випадках, передбачених законодавчими актами України, за окремі злочини можуть бути встановлені і більш високі розміри штрафу.
В разі злісного ухилення особи від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з розрахунку один місяць виправних робіт за чотири мінімальних розміри заробітної плати штрафу, але на строк не більш як два роки.
( Частину четверту статті 32 виключено на підставі Закону N 282/95-ВР від 11.07.95 )
При неможливості сплати штрафу суд може постановити про заміну його громадською доганою.
Заміна штрафу позбавленням волі і позбавлення волі штрафом не допускається.
Предмети, що не підлягають конфіскації, не можуть бути вилучені і при стягненні штрафу.
( Стаття 32 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N4571-10 від 12.01.83; N 4135-11 від 12.06.87; N 6347-11 від03.08.88, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 41/95-ВР від08.02.95, N 282/95-ВР від 11.07.95, N 530/96-ВР від 20.11.96 )
Стаття 33. Громадська догана
Громадська догана полягає в публічному висловленні судом догани винному з доведенням про це в необхідних випадках до відома громадськості через пресу або іншим способом.
Стаття 34. Направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон і заміна виправних робіт триманням на гауптвахті
До військовослужбовців строкової служби, які вчинили злочини, може застосовуватися направлення в дисциплінарний батальйон у випадках, передбачених законом, на строк від трьох місяців до двох років, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи і особу засудженого, визнає доцільним замість позбавлення волі на строк до трьох років застосувати направлення в дисциплінарний батальйон на той же строк. Направлення в дисциплінарний батальйон замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.
Виправні роботи без позбавлення волі замінюються військовослужбовцям триманням на гауптвахті на строк до двох місяців.
( Стаття 34 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1432-11від 10.12.85 )
( Стаття 34-1 виключена на підставі Закону N 2547-12 від 07.07.92 )
Направлення у виховно-трудовий профілакторій
Покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій застосовується на строк до двох років.
При призначенні покарання особі, яка засуджується за бродяжництво чи жебрацтво або ведення іншого паразитичного способу життя до позбавлення волі на строк від одного до двох років, за злісне ухилення від сплати аліментів або від утримання дітей чи за злісне порушення правил паспортної системи до позбавлення волі на строк до одного року, суд, ураховуючи обставини справи та особу винного, може застосовувати замість позбавлення волі покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій на той же строк.
Покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій не застосовується:
1) до особливо небезпечних рецидивістів;
2) до осіб, які раніше судилися за особливо небезпечний злочин проти держави (статті 56-60, 62, 63); бандитизм (стаття 69); умисне вбивство (статті 93, 94, 234 пункт "в"); умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 101, 189-4 частина 2), згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, або згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої (стаття 117 частини 3 і 4); створення не передбачених законодавством військових або інших збройних формувань чи груп ( стаття 187-6); особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина 3); бродяжництво, жебрацтво або ведення іншого паразитичного способу життя (стаття 214);
3) до засуджених іноземних громадян і осіб без громадянства.
Покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій не застосовується також до осіб, які раніше направлялись у виховно-трудовий профілакторій (протягом трьох років з дня звільнення з профілакторію).
Засудженому, який відбуває покарання у виховно-трудовому профілакторії, в разі ухилення від роботи, злісного чи систематичного порушення дисципліни або встановлених правил поведінки за поданням адміністрації виховно-трудового профілакторію суд своєю ухвалою замінює невідбутій строк перебування у виховно-трудовому профілакторії покаранням у вигляді позбавлення волі на той же строк.
Якщо засуджений протягом визначеного судом строку перебування у виховно-трудовому профілакторії вчинив злочин, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено статтею 34-1 згідно з Указом ПВР N 4290-10 від16.11.82; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4995-11 від01.12.87, Законом N 1564-12 від 18.09.91 )
Стаття 35. Конфіскація майна
Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого.
Конфіскацію майна може бути призначено тільки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд повинен вказати у вироку, чи конфіскується все майно засудженого чи його частина; в останньому разі суд повинен зазначити, яка частина майна конфіскується, або перелічити предмети, які конфіскуються.
Не підлягають конфіскації предмети, необхідні для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні, згідно з переліком, даним у Додатку до цього Кодексу.
( Стаття 35 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 862-08від 21.07.72; N 1898-08 від 23.07.73; N 7194-10 від 22.06.84,Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 36. Задоволення претензій за рахунок конфіскованого майна
Конфіскуючи майно, держава не відповідає за борги і зобов'язання, що обтяжують майно, якщо вони виникли після того, як орган дізнання, попереднього слідства або суд вжили заходів до охорони майна, і при тому без згоди органу, який вжив заходів до охорони цього майна.
Щодо претензій, які належить задовольнити за рахунок конфіскованого майна, держава відповідає тільки в межах активу, додержуючи черговості задоволення претензій, передбаченої цивільним і цивільно-процесуальним законодавством.
( Стаття 36 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10від 12.01.83 )
Стаття 37. Позбавлення військових, спеціальних звань, рангів, чинів, кваліфікаційних класів і державних нагород
В разі засудження за тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена його за вироком суду.
В разі засудження за тяжкий злочин особи, яка відзначена державною нагородою України, суд при постановленні вироку вирішує питання про внесення подання Президентові України про позбавлення засудженого державної нагороди України.
( Стаття 37 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7194-10від 22.06.84, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 282/95-ВР від11.07.95, N 2419-III від 17.05.2001 )
Стаття 38. Позбавлення батьківських прав
Позбавлення батьківських прав може бути застосовано як додаткове покарання лише у випадках, коли судом встановлено зловживання цими правами з боку винного.
Поновлення в батьківських правах можливе лише в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України.
( Стаття 38 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1879-08від 03.07.73, Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Глава V
ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ І ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ
Стаття 39. Загальні начала призначення покарання
Суд призначає покарання в межах, встановлених статтею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, у точній відповідності з положеннями Загальної частини цього Кодексу. При призначенні покарання суд, керуючись правосвідомістю, враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
( Стаття 39 із змінами, внесеними згідно з Законом N 2468-12 від17.06.92 )
Стаття 40. Обставини, що пом'якшують відповідальність
При призначенні покарання обставинами, що пом'якшують відповідальність, визнаються:
1) відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину або добровільне відшкодування завданої втрати чи усунення заподіяної шкоди;
2) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин;
3) вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або в силу матеріальної чи іншої залежності;
4) вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого;
5) вчинення злочину при захисті від суспільно небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони;
6) вчинення злочину неповнолітнім;
7) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
8) щире розкаяння або явка з повинною, а також сприяння розкриттю злочину.
При призначенні покарання суд може враховувати і інші пом'якшуючі обставини.
Стаття 41. Обставини, що обтяжують відповідальність
При призначенні покарання обставинами, що обтяжують відповідальність, визнаються:
1) вчинення злочину особою, що раніше вчинила якийсь злочин.
Суд вправі, залежно від характеру першого злочину, не визнати за ним значення обтяжуючої обставини;
2) вчинення злочину організованою групою;
3) вчинення злочину з використанням підлеглого або іншого залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин;
4) вчинення злочину з корисливих або інших низьких мотивів;
5) заподіяння злочином тяжких наслідків;
6) вчинення злочину щодо малолітнього, старого або особи, яка перебуває в безпорадному стані;
7) підмовлення неповнолітніх до вчинення злочину або залучення неповнолітніх до участі в злочині;
8) вчинення злочину з особливою жорстокістю або знущанням з потерпілого;
9) вчинення злочину з використанням умов громадського лиха;
10) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
11) вчинення злочину особою, яка перебуває в стані сп'яніння. Суд вправі, залежно від характеру злочину, не визнати цю обставину обтяжуючою відповідальність;
12) вчинення нового злочину особою, яка була взята на поруки, на протязі строку поручительства або на протязі одного року після закінчення цього строку.
( Стаття 41 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2368-07від 12.12.69 )
Стаття 42. Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів
Якщо особу визнано винною у вчиненні двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ні за один з яких її не було засуджено, суд, призначивши покарання окремо за кожний злочин, остаточно визначає покарання за їх сукупністю шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у межах, встановлених статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання.
До основного покарання може бути приєднано будь-яке з додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.
За тими ж правилами призначається покарання, коли після винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій справі. В цьому разі до строку покарання зараховується покарання, відбуте повністю чи частково за першим вироком.
Стаття 43. Призначення покарання за кількома вироками
Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею, загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання. При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання не повинен перевищувати десяти років, а за злочини, по яких законом допускається призначення позбавлення волі на строк більше десяти років, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років. При складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань остаточне покарання за сукупністю вироків визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
При складанні різновидних основних покарань застосовуються такі положення:
а) одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні;
б) одному дню позбавлення волі відповідають три дні виправних робіт;
в)
( Пункт "в" частини третьої статті 43 виключено на підставі Закону N 2175-12 від 06.03.92 )
г) штраф у поєднанні з іншими видами покарання виконується самостійно.
Різновидні додаткові покарання в усіх випадках виконуються самостійно.
( Стаття 43 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4290-10від 16.11.82, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2547-12 від07.07.92, N 1483-III від 22.02.2000 )
Стаття 44. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
Суд, враховуючи виняткові обставини справи та особу винного і визнаючи необхідним призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, може допустити таке пом'якшення з обов'язковим зазначенням його мотивів.
Стаття 45. Умовне засудження
Якщо при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт суд, враховуючи обставини справи і особу винного, прийде до переконання про недоцільність відбування винним призначеного покарання, він може ухвалити про умовне незастосування покарання з сплатою штрафу в межах від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за корисливі злочини - в межах від сорока до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У цьому разі суд з обов'язковим зазначенням у вироку мотивів постановляє не виконувати основне покарання, якщо протягом визначеного судом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину, сплатить штраф і зразковою поведінкою виправдає виявлене йому довір'я. Контроль за поведінкою умовно засуджених здійснюється органами внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх - також комісіями в справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів відповідно до законодавства України.
Іспитовий строк при умовному засудженні встановлюється тривалістю від одного року до трьох років. Незастосування при умовному засудженні штрафу, передбаченого частиною 1 цієї статті, можливе лише за наявності підстав, передбачених у статті 44 цього Кодексу.
При умовному засудженні, крім штрафу, передбаченого частиною 1 цієї статті, можуть бути призначені додаткові покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового або спеціального звання, позбавлення батьківських прав.
Враховуючи обставини справи, особу винного, а також клопотання громадських організацій або трудового колективу за місцем роботи винного про його умовне засудження, суд може передати умовно засудженого цим організаціям або колективу для перевиховання і виправлення. При відсутності зазначеного клопотання суд може покласти на певний трудовий колектив або особу, за їх згодою, обов'язок по нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи.
В разі систематичних порушень умовно засудженим протягом іспитового строку громадського порядку, що потягли за собою застосування заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, або у випадку його ухилення від сплати штрафу, суд за поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього - також комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів може винести ухвалу про скасування умовного засудження і про направлення засудженого для відбування покарання, призначеного вироком.
Якщо умовно засуджений, переданий на виправлення і перевиховання, а також під нагляд громадській організації або трудовому колективу, не виправдав їх довір'я, порушив обіцянку зразковою поведінкою і чесною працею довести своє виправлення або залишив трудовий колектив з метою ухилитись від громадського впливу, то за клопотанням громадської організації або трудового колективу суд може винести ухвалу про скасування умовного засудження і про направлення засудженого для відбування покарання, призначеного вироком.
В разі вчинення умовно засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Стаття 45 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2368-07від 12.12.69; N 4571-10 від 12.01.83, Законами N 2175-12 від06.03.92; N 2468-12 від 17.06.92, N 530/96-ВР від 20.11.96 )
Стаття 46. Відстрочення виконання вироку військовослужбовцеві або військовозобов'язаному у воєнний час
У воєнний час виконання вироку про позбавлення волі, винесеного щодо військовослужбовця або військовозобов'язаного, який підлягає призову чи мобілізації, може бути судом відстрочене до закінчення воєнних дій з направленням засудженого в діючу армію. Суд може в цих випадках відстрочити виконання і додаткових покарань.
Якщо засуджений, якого направлено в діючу армію, проявить себе стійким захисником Батьківщини, то, за клопотанням відповідного військового командування, суд може звільнити його від покарання або замінити покарання іншим, більш м'яким.
В разі вчинення особою, щодо якої виконання вироку було відстрочено, нового злочину, суд приєднує до нового покарання раніш призначене за правилами, передбаченими в статті 43 цього Кодексу.
( Стаття 46 із змінами, внесеними згідно з Законом N 2468-12 від17.06.92 )
Стаття 46-1. Відстрочка виконання вироку
При призначенні покарання особі, яка вперше засуджується до позбавлення волі на строк до трьох років, суд, з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи, а також можливості його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, може відстрочити виконання вироку щодо такої особи на строк від одного до двох років зі сплатою штрафу в межах від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за корисливі злочини - в межах від сорока до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Незастосування у таких випадках штрафу можливе лише за наявності підстав, передбачених у статті 44 цього Кодексу.
При відстрочці виконання вироку суд, крім штрафу, передбаченого частиною 1 цієї статті, може призначити додаткові покарання у вигляді конфіскації майна, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового або спеціального звання, позбавлення батьківських прав. Суд може відстрочити і виконання додаткових покарань, крім штрафу.
При призначенні покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більш як п'ять років за тяжкі злочини, суд може відстрочити виконання вироку. Термін відстрочки визначається судом в межах строку, на який за чинним законодавством жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, родами і до досягнення дитиною трирічного віку.
Відстрочка виконання вироку не застосовується до осіб, перелічених у пунктах 1 і 2 частини третьої статті 25-1 цього Кодексу.
При відстрочці виконання вироку суд може зобов'язати засудженого в певний строк усунути заподіяну шкоду, піти на роботу або навчання, не змінювати без згоди органу внутрішніх справ місце проживання, повідомляти ці органи про зміну місця роботи або навчання, періодично з'являтися для реєстрації в орган внутрішніх справ. Суд може зобов'язати засудженого не відвідувати певні місця, не виїжджати з місця постійного проживання без повідомлення органу внутрішніх справ, пройти курс лікування при зловживанні спиртними напоями або вживанні наркотичних речовин, попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого, якщо виконання цих обов'язків може сприяти виправленню і перевихованню засудженого. Суд може також покласти на певний трудовий колектив або особу, за їх згодою, обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.
Контроль за поведінкою засуджених, щодо яких виконання вироку до позбавлення волі відстрочено, здійснюється органами внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх - також і комісіями в справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів відповідно до законодавства України.
Якщо засуджений, щодо якого виконання вироку до позбавлення волі відстрочено, не виконує покладені на нього судом обов'язки або допускає порушення громадського порядку чи трудової дисципліни, що потягли за собою застосування заходів адміністративного стягнення або заходів дисциплінарного чи громадського впливу, або ухиляється від сплати штрафу, то за поданням органу внутрішніх справ, комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або трудового колективу, на який покладено обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи, суд може винести ухвалу про скасування відстрочки виконання вироку до позбавлення волі і про направлення засудженого для відбування позбавлення волі, призначеного вироком.
По скінченні строку відстрочки виконання вироку суд за поданням органу, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, залежно від ставлення до праці або навчання засудженого, його поведінки протягом встановленого судом строку відстрочки виконання вироку виносить ухвалу про звільнення засудженого від покарання або про направлення засудженого для відбування позбавлення волі, призначеного вироком.