Про впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні

Відповідно до пункту 4 Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 305 "Про затвердження норм та Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 30, ст. 1739) (далі - Порядок організації харчування), право на безоплатне харчування мають також діти з числа внутрішньо переміщених осіб; діти, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів; учні закладів освіти, розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також діти, евакуйовані із зони відчуження, діти, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, і тих, що проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також безоплатно харчуватися мають право діти інших категорій, визначених законодавством. Крім зазначених категорій дітей, яким на законодавчому рівні встановлено державні пільги на харчування, органи місцевого самоврядування відповідним рішенням можуть визначати також інші категорії дітей, які можуть отримувати безоплатне харчування (частина третя статті 56 Закону України "Про освіту").

Відповідно до пункту 5 Порядку надання послуг з харчування вихованців у закладах дошкільної освіти, учнів у закладах загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. № 116 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 12, ст. 518; 2025 р., № 63, ст. 4299), заклад загальної середньої освіти денної форми навчання за рішенням педагогічної ради може звільнити від плати за харчування 10 вихованців групи продовженого дня у повному обсязі; 15 - на 50 відсотків вартості. Заклад загальної середньої освіти може прийняти рішення про звільнення у повному обсязі від плати за харчування не більш як 25 відсотків чисельності групи продовженого дня учнів, які проживають у пришкільних інтернатах.

Також відповідно до пункту 11 частини першої статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи дітям надається гарантована державою компенсація та пільга з безплатного харчування учнів закладів загальної середньої, професійної освіти, студентів закладів фахової передвищої освіти, розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також дітям, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи. Дітям, які не харчуються в зазначених закладах освіти, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1997 р. № 155 "Про порядок та розміри компенсаційних виплат дітям, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Офіційний вісник України, 1997 р., числа 7, 8, с. 44).

Таким чином, державна політика у сфері організації харчування дітей у закладах дошкільної, загальної середньої, професійної освіти реалізується відповідно до законодавства, яке визначає норми, порядок та стандарти якості і безпечності продуктів, а також норми фізіологічних потреб дітей у харчуванні. Організація харчування забезпечується закладами освіти або залученими підприємствами. Засновники (органи місцевого самоврядування) та керівники закладів освіти несуть відповідальність за дотримання встановлених вимог.

На даний час в Україні впроваджується реформа системи шкільного харчування, у рамках якої прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 305 "Про затвердження норм та Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку", якою визначено нові стандарти шкільного харчування, а також харчування в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку. Ці стандарти включають рекомендації щодо зниження вмісту цукру, солі та трансжирів у раціоні, обов’язок стосовно забезпечення харчування дітей з особливими дієтичними потребами (з непереносимістю глютену, лактози тощо) на підставі медичних довідок, а також норми і вимоги до раціону, режиму харчування, гігієнічних умов та контролю якості продуктів.

Водночас основними завданнями Стратегії реформування системи шкільного харчування є: забезпечення безпечного та якісного харчування учнів; модернізація харчоблоків; підвищення кваліфікації персоналу; популяризація культури здорового харчування.

В Україні всі учні початкових класів забезпечуються безоплатним гарячим харчуванням за рахунок коштів державного бюджету (2,8 млрд. гривень у 2025 році, що охоплює 1016,3 тис. учнів). Облік дітей, які користуються послугою, ведеться відповідно до Порядку організації харчування. На місцевому рівні органи місцевого самоврядування встановлюють пільги щодо оплати харчування дітей із багатодітних сімей, дітей з інвалідністю та інших категорій, які потребують соціальної підтримки. В межах Стратегії реформування системи шкільного харчування проводяться заходи з поетапного розширення категорій учнів, які забезпечені безкоштовним гарячим харчуванням.

За оперативними даними МОН, станом на 1 червня 2025 р. безкоштовне харчування отримують 63 відсотки учнів, безкоштовне гаряче харчування - 70 відсотків (1312771 учень). Це означає, що переважна більшість дітей принаймні частково охоплені шкільним харчуванням, але якісна та безкоштовна його складова залишається нерівномірною за регіонами. Так, високий рівень охоплення безкоштовним харчуванням (80 відсотків і більше) мають: Дніпропетровська (87 відсотків/90 відсотків), Донецька (100 відсотків/100 відсотків), Запорізька (97 відсотків/96 відсотків), Київська (88 відсотків/88 відсотків), Одеська (91 відсоток/90 відсотків), Сумська (85 відсотків/108 відсотків), м. Київ (52 відсотки/5 відсотків), Чернігівська (67 відсотків/84 відсотки) області. У областях (крім м. Києва, де велика різниця між показниками) спостерігається стабільне або повне охоплення безкоштовним гарячим харчуванням.

Із вересня 2025 р. передбачено забезпечувати харчуванням: учнів, які здобувають початкову освіту в закладах загальної середньо освіти на всій території країни; учнів, які здобувають базову середню освіту та профільну середню освіту в закладах загальної середньої освіти Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей, за умови прийняття рішення про організацію харчування у цих закладах освіти та з урахуванням спроможності органів місцевого самоврядування забезпечити таке харчування.

За оперативними даними МОН, станом на 1 червня 2025 р. щодо загальної частки учнів, забезпечених харчуванням у закладах загальної середньо освіти, спостерігається така тенденція: в закладах загальної середньої освіти навчалося 3719139 учнів, із яких 2062632 (55 відсотків) забезпечені харчуванням. Це означає, що майже кожна друга дитина у школі не охоплена послугами з організації харчування.

Щодо регіональних диспропорцій, то високий рівень забезпечення харчуванням (понад 70 відсотків) спостерігається в: Івано-Франківській - 87 відсотків, Хмельницькій - 87 відсотків, Житомирській - 83 відсотки, Тернопільській - 79 відсотків, Волинській - 79 відсотків, Чернігівській - 76 відсотків, Чернівецькій - 73 відсотки, Вінницькій - 73 відсотки, Львівській - 72 відсотки, Черкаській - 74 відсотки, Рівненській областях - 74 відсотки. Це переважно західні та центральні області, де зберіглася мережа шкільних їдалень і місцеві органи виконавчої влади виділяють ресурси на безкоштовне харчування молодших класів та пільгових категорій. Показник цих регіонів перевищує у середньому український рівень (55 відсотків). Середній рівень забезпечення (40-65 відсотків) спостерігається в: Київській - 61 відсоток, Кіровоградській - 65 відсотків, Полтавській - 57 відсотків, Закарпатській - 51 відсоток, Миколаївській - 44 відсотки, Одеській областях - 42 відсотки та в м. Києві - 53 відсотки. Тут спостерігається змішана картина - у великих містах є школи з розвиненою інфраструктурою харчування, але також багато закладів, що працюють у приміщеннях без їдалень. Критично низький рівень (менше 25 відсотків) спостерігається у: Сумській - 21 відсоток, Харківській - 6 відсотків, Запорізькій - 9 відсотків, Херсонській - 0 відсотків, Донецькій - 0 відсотків, Луганській областях - 0 відсотків. Це переважно прифронтові або тимчасово окуповані території України, де заклади загальної середньої освіти пошкоджені або не мають доступу до стабільного електро- та водопостачання. Харчування часто не організовується взагалі або замінюється сухими пайками/передачею продуктів вдома. Діти, які навчаються дистанційно, фактично виключені з системи шкільного харчування, що створює ризики харчової нерівності.

Водночас за результатами здійснених Нацсоцслужбою заходів із моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей під час перевірки дитячих будинків-інтернатів було встановлено порушення прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані на цілодобове перебування у зазначені заклади, зокрема встановлено недотримання закладами вимог щодо організації харчування щодо забезпечення чотириразового, дієтичного харчування, виконання норм, дотримання якості харчових продуктів тощо, чим порушено норми Типового положення про дитячий будинок-інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 грудня 2016 р. № 978 "Деякі питання соціального захисту дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю" (Офіційний вісник України, 2017 р., № 1, ст. 7), критеріїв діяльності надавачів соціальних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2020 р. № 185 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 880), постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 324 "Про затвердження натуральних добових норм харчування в інтернатних установах, навчальних та санаторних закладах сфери управління Міністерства соціальної політики" (Офіційний вісник України, 2002 р., № 12, ст. 592; 2012 р., № 7, ст. 249), Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів".

Для підвищення якості харчування виконуються програми модернізації харчоблоків за рахунок державних субвенцій та коштів міжнародної технічної допомоги. У 2025 році передбачено: субвенцію місцевим бюджетам на харчування учнів початкових класів - 4836,2 млн. гривень; освітню субвенцію (спеціальний фонд) - 933,8 тис. гривень; кошти Всесвітньої продовольчої програми Організації Об’єднаних Націй - 151,4 млн. гривень. Також МОН разом із Всесвітньою продовольчою програмою Організації Об’єднаних Націй підписано договір про співпрацю на 2025/26 навчальний рік з метою забезпечення сталості програм шкільного харчування та розширення їх охоплення.

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 20 грудня 2024 р. № 1456 "Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення харчуванням учнів закладів загальної середньої освіти" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 5, ст. 372, № 84, ст. 5744), яка передбачає розширення можливостей фінансування та підвищення ефективності використання коштів субвенції. Тобто фінансування буде спрямовано на всі школи комунальної форми власності, де є учні початкових класів. Учні, які навчаються за індивідуальним навчальним планом (педагогічний патронаж), також отримуватимуть гаряче харчування, якщо вони перебувають у закладі освіти); удосконалено фінансовий механізм (послуги з харчування (кейтеринг або аутсорсинг) можуть надавати як приватні компанії, так і комунальні підприємства територіальної громади); передбачено обов’язкове співфінансування: 70 відсотків вартості харчування покривають кошти субвенції, а 30 відсотків - місцеві бюджети, міжнародна технічна допомога, благодійні внески або інші джерела, не заборонені законодавством.

Станом на 1 червня 2025 р. за оперативними даними МОН, в Україні функціонує 10493 заклади загальної середньої освіти, із яких: 7209 (69 відсотків) організовують харчування самостійно, 2038 (19 відсотків) - через аутсорсинг (зовнішніх постачальників), 1235 (12 відсотків) - через кейтеринг (доставку готових страв). Базова кухня (власна кухня, яка готує для інших закладів) діє у 7521 закладі загальної середньої освіти, "опорна кухня" - у 147, "фабрика-кухня"- у 19. Це свідчить, що більшість закладів загальної середньої освіти мають автономну систему організації харчування, але інфраструктура централізованого приготування їжі ("фабрикі-кухні", "опорні кухні") розвинена вкрай слабко - охоплює лише 1,6 відсотка усіх закладів загальної середньої освіти. Таким чином, самостійна організація харчування - переважаюча модель закладів загальної середньої освіти. У більшості областей понад 60 відсотків закладів загальної середньої освіти організовують харчування самостійно. Аутсорсинг поширений у великих містах і розвинених територіальних громадах.

Кейтеринг як нова, але ще не масова практика, найактивніше застосовується у центральних та західних регіонах, і він майже відсутній у східних областях.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів ефективного доступу до здорового харчування, у тому числі доступу до щонайменше одного здорового прийому їжі у закладах загальної середньої освіти щодня, є:

міські територіальні громади мають кращу організацію харчування, ніж сільські: відсутність у закладах загальної середньої освіти їдалень і транспортної доступності у сільських територіальних громадах обмежує можливість отримання гарячих страв;

централізовані системи ("фабрика-кухня", "опорна кухня") майже не розвинені - менше 2 відсотків закладів загальної середньої освіти мають сучасну логістичну модель, у містах переважає аутсорсинг і кейтеринг, тоді як у сільських територіальних громадах - власні кухні з обмеженими ресурсами; відсутність "фабрик-кухонь" поза м. Києвом та Київською областю свідчить про потребу в державній підтримці модернізації інфраструктури;

середній рівень охоплення харчуванням в Україні становить лише 55 відсотків, що є недостатнім показником для забезпечення права дітей на здорове та збалансоване харчування;

виклики, з якими зіткнулися територіальні громади під час організації харчування в закладах загальної середньої освіти, у зв’язку із збройною агресією, зокрема потреба у підвищенні кваліфікації відповідного персоналу та розповсюдження інформаційних матеріалів в частині варіантів адаптації раціонів у разі перебоїв з постачанням продуктів/електроенергії;

недотримання вимог до організації харчування у дитячих будинках-інтернатах, зокрема щодо чотириразового та дієтичного харчування, невиконання встановлених натуральних норм харчування та використання продуктів неналежної якості, порушення вимог безпечності та якості харчових продуктів, визначених законодавством та відсутність належного контролю;

застарілість обладнання їдалень (харчоблоків) у закладах загальної середньої освіти, а також інших закладів, у яких перебувають діти на цілодобовому влаштуванні.

Україна опинилася у глибокій демографічній кризі, народжуваність за останні роки зменшилася на третину, а тому сім’ї, які вирішують народити дитину в цих складних умовах, потребують підтримки від держави. За оцінками Інституту демографії та проблем якості життя Національної академії наук, на 1 січня 2022 р. чисельність населення України становила 41,6 млн. осіб. На серпень 2023 р. - 36,3 млн. осіб, зокрема на підконтрольних українській владі територіях - 31,5 млн. осіб. На кінець січня 2024 р. за кордоном через збройну агресію перебуває 4,9 млн. українців. За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), через збройну агресію змінили місце свого проживання 4,8 млн. українських дітей, із них понад 2 млн. виїхали за межі країни.

Доступ до медичних послуг

Послуги з охорони здоров’я матері та новонароджених є важливими для забезпечення виживання та благополуччя дітей. У 2023 році народилося на 31 відсоток менше дітей, ніж у 2021 році. Хоча кількість дітей, які народжуються в Україні щороку, зменшувалася, потреби та виклики зросли. Так, зокрема, серед основних проблем у сфері доступу дітей до медичних послуг за результатами дослідження "Порушене дитинство" виявлено низький рівень охоплення дитячого населення вакцинацією. У 2016 році охоплення вакцинацією знизилося до одного з найнижчих рівнів у світі, а охоплення вакцинацією проти АКДС-3 становило 21,5 відсотка, а проти кору-2 - 31 відсоток. Хоча кількість дітей, які отримали другу дозу вакцини проти кору, зросла з 69 відсотків до 87 відсотків у 2022-2023 роках, вона залишалася нижчою за ідеальний рівень охоплення у 95 відсотків у 2023 році.

Так, на сьогодні в національному законодавстві у сфері охорони здоров’я передбачено підтримку сімей із дітьми на всіх етапах: від планування вагітності до народження та підтримки після народження дитини. Таким чином, держава забезпечує такі види підтримки:

допологова підтримка, що включає підтримку родини, - лікування безпліддя за допомогою допоміжних репродуктивних технологій (запліднення in vitro) - надання медичної допомоги подружній парі за методиками ДРТ; підтримку матері: ведення вагітності в амбулаторних умовах - динамічне спостереження за перебігом вагітності, що включає контроль стану здоров’я вагітних, повноти проведених обстежень, консультацій, проведення лікувально-профілактичних заходів, розроблення та виконання індивідуального плану ведення;

післяпологова підтримка:

для вагітної жінки: пологи - надання медичної допомоги при пологах черговою акушерською бригадою із забезпеченням створення умов для проведення партнерських пологів. Проведення ургентного та планового кесаревого розтину;

для новонароджених дітей: неонатальний скринінг - комплексне обстеження новонароджених, яке проводять для виявлення спадкової та вродженої патології у немовлят;

медичну допомогу новонародженим у складних неонатальних випадках - проведення інтенсивної терапії новонародженим;

для дітей віком до трьох років: медична реабілітація немовлят, які народилися передчасно та/або хворими, протягом перших трьох років життя, у тому числі катамнестичне спостереження;

медичну підтримку дитини до одного року і старше:

первинну медичну допомогу, у тому числі патронаж - здійснення медичного спостереження за здоровою дитиною;

амбулаторну допомогу - огляд та медичну допомогу дітям на амбулаторному рівні, у тому числі профілактичні огляди перед відвідуванням дитячого садка чи школи;

стаціонарну та хірургічну допомогу дітям - надання медичних послуг у разі госпіталізації дітей до закладу охорони здоров’я;

для родин, у яких народилася дитина з інвалідністю: щороку оплата реабілітації дитини за принципом "гроші ходять за людиною" 16-25 тис. гривень на дитину залежно від стану здоров’я дитини.

Порядок та періодичність проведення профілактичних медичних оглядів дітей від народження до чотирьох років, затверджений наказом МОЗ від 3 грудня 2024 р. № 2003, передбачає впровадження нових підходів до організації медичного спостереження дітей раннього віку, переклавши значну частину завдань із лікаря з надання первинної медичної допомоги на медичного працівника з медичного спостереження. Згаданий Порядок визначає спостереження за здоровою дитиною до чотирьох років.

Наказом МОЗ від 29 вересня 2025 р. № 1500 затверджені Методичні рекомендації щодо проведення оцінки стану розвитку дитини раннього віку. Такі рекомендації, що були розроблені МОЗ та Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), впроваджують в систему первинної медичної допомоги концепцію дбайливого догляду та піклування про дитину до 18 місяців шляхом забезпечення медичного спостереження та створення оптимальних умов для здорового гармонійного активного розвитку дитини в сприятливому безпечному середовищі за допомогою комплексної двокомпонентної моделі, яка включає визначений пакет універсальних послуг для всіх сімей (універсальний компонент) та розширену допомогу для сімей з виявленими ризиками та додатковими потребами (прогресивний компонент).

Доступ до проведення щеплень згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні забезпечений в повному обсязі для 100 відсотків дітей, зокрема для дітей, які перебувають в групі ризику бідності та соціального відчуження. Водночас відповідно до дослідження Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), проведеного у 2023 році, серед дітей ромської національності існують значні проблеми з імунізацією.

У ряді регіонів, зокрема в тих, що постраждали від збройної агресії, відзначається зниження охоплення через переміщення населення, пошкодження медичної інфраструктури та обмежений доступ до медичних послуг. МОЗ не веде окрему статистику щодо охоплення медичними послугами дітей відповідно до групи вразливості.

За результатами вжитих Нацсоцслужбою заходів моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на цілодобовому влаштуванні в дитячих будинках-інтернатах, було виявлено, що здебільшого закладами забезпечується надання медичної допомоги вихованцям. Переважною більшістю закладів згідно із законодавством забезпечено проведення відповідних реабілітаційних заходів, а також перегляд та виконання індивідуальних програм реабілітації. Разом з тим спостерігається тенденція до недотримання вимог законодавства під час залучення до працетерапії (заходу реабілітації, зазначеного в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю) вихованців деяких дитячих будинків-інтернатів. Не організовано належним чином культурно-дозвіллєву діяльність.

Збройна агресія вплинула на психічне здоров’я дітей. Так, у дослідженні HBSC (Поведінка школярів щодо здоров’я) 2018 році, проведеному за методологією Всесвітньої організації охорони здоров’я, 83 відсотки школярів віком 11-17 років заявили, що почуваються щасливими або дуже щасливими. У 2023 році цей показник знизився майже вдвічі, до 47 відсотків.

Так, у Спеціальній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо доступу до освіти дітей та молоді з тимчасово окупованих територій України, підготованої у 2025 році, зазначається, що у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України в українських дітей значно підвищився рівень психологічних травм та стресових розладів, особливо це відзначається в дітей, які зазнали переміщення. Діти та молодь із тимчасово окупованих територій України переживають значний психологічний стрес через постійні загрози, насильство, порушення прав людини на тимчасово окупованій території тощо. Вони можуть ставати свідками або постраждалими внаслідок воєнних злочинів, зокрема обстрілів, депортації, фізичного насильства, катувань і втрати близьких. Усі ці фактори спричиняють розвиток різних психологічних травм і стресових розладів, які можуть мати довготривалі наслідки для психічного здоров’я дітей. Найчастішими незадоволеними потребами дітей, за словами батьків, є психологічна підтримка (349 з 504) та допомога в соціалізації їх дітей (408 з 504). Психологічні травми та стресові розлади можуть суттєво вплинути на когнітивний та емоційний розвиток дітей, тож залишається дуже важливим питання доступу до психологічної допомоги українських дітей.

На кінець 2024 року в Україні налічується понад 175 тис. дітей з інвалідністю. У зв’язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну ця кількість постійно зростає і, як наслідок, зростає попит на надання реабілітаційних послуг для таких дітей, а також забезпечення допоміжними засобами реабілітації. Водночас Україна стикається з деякими викликами під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, щоб забезпечити зазначені послуги в повному обсязі. Так, за результатами дослідження, проведеного міжнародною правозахисною організацією Disability Rights International, 79,7 відсотка респондентів, які заявили, що мали доступ до реабілітаційних (або абілітаційних) послуг до збройної агресії, згодом втратили такий доступ, і лише 47,2 відсотка мали доступ через 10 місяців після початку збройної агресії. Майже половина повідомила про відсутність доступу до реабілітації (216). Чверть повідомила про відсутність доступу до доступного середовища, транспорту, допоміжних пристроїв, денного догляду та базової медичної допомоги.

Відповідно до аналітичного звіту "Доступ до реабілітаційних послуг для дорослих та дітей з інвалідністю" було виявлено такі проблемні питання щодо отримання реабілітаційних послуг дітьми з інвалідністю:

транспортна недоступність реабілітаційних послуг: 9,7 відсотка зазначили, що реабілітаційний заклад був у пішій доступності; 12,2 відсотка замовляли приватне таксі; 28,1 відсотка користувалися громадським транспортом; 33,2 відсотка - власним транспортом; 13,8 відсотка отримали транспортні послуги від установ. Понад 74 відсотки опитаних змушені самостійно добиратися до закладів, незважаючи на законодавчу вимогу забезпечення транспортування. Таким чином, реабілітаційні установи у сфері охорони здоров’я не дотримуються вимог щодо транспортного забезпечення;

дефіцит фахівців і якісних послуг (реабілітаційні заклади часто не мають ресурсів для роботи з різними видами інвалідності, зокрема для дітей із вадами зору, брак мультидисциплінарних команд у системі охорони здоров’я);

обмежена територіальна доступність і фізичні бар’єри: лише близько третини респондентів мали реабілітаційний заклад у своїй територіальній громаді, решта змушені долати значні відстані або взагалі не мають можливості дістатися до послуг; реабілітаційні установи фізично недоступні (немає пандусів, ліфтів, доступних туалетів, навігації для осіб із вадами зору чи інтелектуальними порушеннями);

відсутність належних умов перебування дітей під час реабілітації (немає послуг із проживання та харчування дитини і супроводжуючої особи під час проходження стаціонарної реабілітації, через це сім’ї або відмовляються від послуг, або змушені нести значні власні витрати).

Ще одним важливим та ефективним інструментом покращення життєдіяльності дітей з інвалідністю є забезпечення допоміжними засобами реабілітації. Важливо, що в Україні діти отримують ДЗР безкоштовно і в першочерговому порядку. Під час збройної агресії врегульовано питання взяття на облік, забезпечення, заміни та дострокової заміни допоміжних засобів реабілітації для мирних громадян України, які проживали безпосередньо в районах та у період проведення воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам, які втратили або зазнали пошкоджень документів чи засобів реабілітації.

Незважаючи на врегулювання механізму забезпечення дітей з інвалідністю ДЗР та надання їм безкоштовних послуг у пріоритетному порядку, зберігаються значні бар’єри у доступі до забезпечення якісними допоміжними засобами реабілітації серед яких є: територіальна недоступність, нестача кваліфікованих фахівців, низька якість або неповнота надання послуг. Хоча більшість опитаних загалом задоволені якістю отриманих послуг, понад третина оцінює її лише частково позитивно, що вказує на нерівномірність доступу до забезпечення якісними допоміжними засобами реабілітації для дітей з інвалідністю в різних регіонах України.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів ефективного доступу до медичних послуг є:

виклики, зумовлені збройною агресією: руйнування або пошкодження медичної інфраструктури, переміщення населення і медичних працівників, ускладнений доступ до медичних послуг у прифронтових і звільнених районах, дефіцит медичних кадрів;

відсутність окремого обліку МОЗ щодо охоплення послугами дітей за групами вразливості, що ускладнює планування адресної допомоги;

низький рівень охоплення вакцинацією (у середньому лише 40-47 відсотків дітей отримують щеплення за календарем (далеко від цільового показника 95 відсотків;

фінансові бар’єри у сімей із дітьми, які належать до вразливих груп: 18 відсотків домогосподарств із дітьми не можуть оплатити послуги лікаря, 20 відсотків - купити ліки, 20 відсотків - оплатити лікування у стаціонарі;

організаційні та адміністративні проблеми, які виникають в закладах інституційного догляду, куди влаштовані діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування: відсутність ліцензій на медичну практику у частини закладів; відсутність декларацій з сімейними лікарями; порушення щодо інформованої згоди на лікування; неповне виконання індивідуальних програм реабілітації; недостатній контроль і моніторинг МОЗ та Нацсоцслужби за фактичним станом медичного обслуговування дітей у таких установах;

психологічні травми у дітей у зв’язку із збройною агресією: різке падіння відчуття щастя серед школярів (з 83 відсотків у 2018 році до 47 відсотків у 2023 році), високий рівень тривоги, депресії, посттравматичний стресовий розлад серед дітей-переміщених осіб і тих, хто пережив окупацію; найчастіші незадоволені потреби: психологічна підтримка (запит у 70 відсотків опитаних батьків), допомога в соціалізації дітей;

реабілітаційні послуги для дітей з інвалідністю надаються за рахунок коштів державного бюджету, водночас обмежена можливість щодо транспортної доступності (більшість змушена самостійно добиратися), відсутність пандусів, ліфтів, доступних туалетів, адаптованих приміщень, брак мультидисциплінарних команд і фахівців (логопедів, реабілітологів, психологів); відсутність умов для батьків під час проходження стаціонарної реабілітації (житло, харчування).

Належне житло та інфраструктурна доступність

Повномасштабне вторгнення та воєнні дії поглибили житлову кризу в Україні. Мільйони українців втратили свої домівки, змушені були тікати від збройної агресї та шукати прихисток у безпечніших регіонах країни чи за кордоном. За даними ООН, близько 7,7 млн. людей перемістилися в межах України, а за оцінками Міжнародної організації з міграції, - 3,7 млн. стали внутрішньо переміщеними особами. Станом на березень 2025 р. кількість внутрішньо переміщених осіб зросла до 4,6 млн. осіб.

За попередніми даними обласних, Київської міської держадміністрацій (військових адміністрацій), станом на кінець 2023 року загальна кількість зруйнованих або пошкоджених об’єктів житлового фонду становила близько 250 тис. будівель, із них 222,6 тис. - приватних (індивідуальних) будинків; 27 тис. - багатоквартирних будинків; 0,53 тис. - гуртожитків. За даними Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, в України пошкоджено 253008 об’єктів. З цих об’єктів понад 165 тис. можна обстежити, а 87 тис. немає можливості обстежити (через активні бойові дії, близькість до лінії фронту або окупацію територій). З них - понад 122 тис. пошкоджено, а майже 16,5 тис. - знищено.

Основним документом, який регулює питання забезпечення житлом громадян, зокрема за рахунок держави, надання житла з житлового фонду місцевих рад, можливість безоплатної приватизації житла, побудованого за рахунок державних коштів за ринковими цінами, є Житловий кодекс України, який було розроблено у 1983 році та введено в дію з початку 1984 року, який на сьогодні потребує перегляду та приведення у відповідність з новими викликами, пов’язаними із збройною агресією та соціально-економічною ситуацією в країні.

Згідно із статистичними даними, станом на 1 січня 2015 р. 657 тис. сімей перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов в органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, що ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві (Міноборони, СБУ, служби розвідки, Національної поліції, Національної гвардії).

У результаті реалізації протягом кількох десятиліть Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", яка і на сьогодні продовжується, в Україні відсутні вільні квартири в комунальних житлових фондах соціального призначення та фондах житла для тимчасового проживання (98 відсотків житлового фонду - це житло, яке перебуває у приватній власності, і тільки 1,5 відсотка - соціальне житло (державна і комунальна власність).

Україна, насамперед територіальні громади, зіткнулися з безпрецедентними викликами, одним із яких є розв’язання житлової кризи, яку поглиблює збройна агресія Російської Федерації проти України. На сьогодні в Україні майже 4,6 млн. внутрішньо переміщених осіб, із них близько 2,5 млн. осіб не можуть повернутися до своїх домівок через пошкодження (знищення) житла або житло яких розташоване на тимчасово окупованих територіях чи на яких ведуться бойові дії. Близько 5,9 млн. осіб перебувають за кордоном, із яких: близько 60 відсотків планують повернутися в Україну.

З метою подолання житлової кризи та забезпечення доступу до належного житла тим, хто його потребує, Україною вживається ряд заходів, спрямованих як на зміну нормативно-правового регулювання, так і на надання фінансової підтримки для відновлення та придбання житла. Так, на сьогодні розроблено та зареєстровано у Верховній Раді України проект Закону України "Про основні засади житлової політики" (реєстраційний номер 12377), який спрямований на встановлення нових засад та напрямів, які визначатимуть житлову політику України, із метою створення можливостей та умов, за яких кожен матиме можливість вирішити житлове питання, набувши житло в оренду або у власність.

У березні 2022 р. з’явилася можливість подати інформаційні повідомлення про факт пошкодження та знищення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна громадян України з метою подальшого застосування механізму для поновлення порушених майнових прав осіб, засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), а навесні 2023 року почала працювати державна програма "єВідновлення", у рамках якої українці, чиї домівки було пошкоджено чи знищено внаслідок збройної агресії, могли отримати сертифікати або гроші на відновлення чи купівлю нової домівки.

На початку лютого 2025 р. Рада Банку розвитку Ради Європи схвалила 150 млн. євро на житлові проекти. 100 млн. євро - на компенсацію за знищене житло в межах програми "HOME: Компенсація за знищене житло", що існує у рамках програми "єВідновлення", що дасть можливість близько 3000 сімей придбати нові оселі. І ще 50 млн. євро - на пільгове кредитування житла для внутрішньо переміщених осіб. Тобто ще 1460 родин зможуть отримати доступне житло за вигідними умовами (3 відсотки річних, 6 відсотків початкового внеску, до 30 років погашення). В рамках програми "єОселя" українці можуть взяти кредит на купівлю житла. У рамках програми вже надано 20510 кредитів.

Із 29 січня 2025 р. Мінсоцполітики впровадило нову програму субсидій для внутрішньо переміщених осіб, які не мають коштів на оренду житла. Субсидія на оренду житла доступна українцям, які виїхали з окупованих територій або із зон бойових дій і не мають власного житла в умовно безпечних регіонах України, або їх житло знищене чи непридатне для проживання. Субсидія розрахована на родини тих внутрішньо переміщених осіб, які витрачають на оренду понад 20 відсотків свого доходу. Крім цього, внутрішньо переміщеним особам надається субсидія на оплату житлово-комунальних послуг та придбання твердого палива і скрапленого газу за місцем фактичного проживання.

Також Мінсоцполітики пропонується для мешканців прифронтових територій з числа внутрішньо переміщених осіб створити окремий напрям - підтримка в рамках програми "єОселя" як стале забезпечення житлом. Це буде довгострокова iнвестицiя у власне житло через дiючу програму "єОселя". Замiсть щомiсячної компенсацiї витрат на оренду держава спрямує кошти на покриття 70 відсотків першого внеску (що не перевищуватиме 30 відсотків вартості кредиту) та 70 відсотків щомісячної плати протягом першого року виплат за пiльговою iпотекою для визначених категорій осіб з числа мешканців прифронтових територій та внутрішньо переміщених осіб по всій території України. Така програма не обмежує можливість дофінансування осіб за кошти органів місцевого самоврядування або міжнародної технічної допомоги. Крім того, Мінсоцполітики через програму житлових субсидій забезпечує соціальний захист вразливих споживачів під час оплати житлово-комунальних послуг.

З метою підтримки сімейних форм виховання Мінсоцполітики:

відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2025 р. № 663 "Про внесення змін до Положення про порядок призначення житлових субсидій" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 53, ст. 3679) переглянуто критерії надання житлових субсидій дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім’ям, а також багатодітним сім’ям, у яких проживають троє і більше дітей та у яких хоча б одна дитина перебуває під опікою/піклуванням, у частині можливості зазначеним категоріям надавати житлову субсидію;

передбачено субвенцію на придбання житла для дитячих будинків сімейного типу: у 2024 році за рахунок коштів державного бюджету було придбано житло для 57 дитячих будинків сімейного типу - на 314 млн. гривень. У 2025 році планується придбати житло для 124 дитячих будинків сімейного типу - на 833 млн. гривень.

Водночас наявна законодавча та нормативна база недостатня та недосконала, оскільки не забезпечує правових засад реалізації конституційного права кожного на житло, можливостей держави створити умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, а особливо для громадян, які потребують соціального захисту, і яким гарантовано надання житла державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату.

Часто у таких домогосподарствах відсутні базові комунальні послуги, бракує побутових речей та техніки. Виникає нестача коштів для підтримання достатньо теплої температури у своєму житлі та для своєчасної та повної оплати орендних/іпотечних платежів чи оплати житлово-комунальних послуг. Такі чинники, а також пошкодження та руйнування житлової інфраструктури іноді призводять до вимушеного влаштування дітей у заклади інституційного догляду, що суперечить задекларованим державою пріоритетам розвитку сімейного виховання.

Також вважається, що дітей у ромської національної меншини існують системні бар’єри у доступності належного житла. Частина таких дітей є соціально ізольованими у територіальних громадах, де вони компактно проживають (сегреговане розселення). Існування таких поселень найчастіше супроводжується незадовільними житлово-побутовими умовами: вони часто характеризуються ізольованістю від інфраструктури та комунальних послуг, зокрема із водопостачання та вивезення побутових відходів, що створює незадовільні санітарні умови, завдає шкоди життю, здоров’ю та навколишньому природному середовищу.

За інформацією голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, напередодні вторгнення Російської Федерації на початку 2014 році в Автономній Республіці Крим проживало близько 300 тис. кримських татар, або 13 відсотків. З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну Автономну Республіку Крим вимушено покинули близько 50 тис. кримських татар у зв’язку із порушенням їх права на доступ до належного безпечного житла.

Відповідно до статей 7, 32, 33 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" до повноважень місцевих держадміністрацій та органів місцевого самоврядування, зокрема, належать повноваження щодо захисту майнових та житлових прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, в тому числі забезпечення таких дітей житлом, зарахування на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання, процедура ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а також, зокрема, процедура взяття на облік дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, на сьогодні визначені в статті 39 Житлового кодексу України.

За даними обласних, Київської міської держадміністрацій (військових адміністрацій), станом на 31 грудня 2024 р. загальна кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на квартирному обліку, становить 42217 осіб.

У попередніх роках на придбання квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на квартирному обліку, виділялося фінансування: 2017 рік - квартири для 579 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2018 рік - 829 квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2019 рік - надано грошову компенсацію на придбання 1972 квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2020 рік - надано грошову компенсацію на придбання 1750 квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2022 рік - 909 квартир придбано; 2023-2025 роки - фінансування на зазначений напрям не передбачено. Таким чином, незважаючи на законодавче право на забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, таке право фактично не реалізується, а черга майже не рухається, що свідчить про потребу в перегляді механізму забезпечення з урахуванням соціально-економічного стану в країні.

Також проблемним питанням є збереження житла за дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами із їх числа. Законом України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" передбачено, що за дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, у якому вони проживали з батьками або іншими родичами до моменту встановлення опіки/піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідальність за збереження житла та повернення його дітям після завершення строку їх перебування в сім’ї опікуна або піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, несуть місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування, розташовані за місцезнаходженням такого нерухомого майна.

У разі коли в дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, відсутнє житло, яке належить їй на праві власності або праві користування, або якщо повернення в це житло неможливе, то після досягнення дитиною 16-річного віку вона має право стати на квартирний облік і на соціальний квартирний облік за місцем свого походження або проживання до моменту встановлення опіки/піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Заява про взяття на квартирний облік і соціальний квартирний облік може бути подана службі опікуном/піклувальником, прийомними батьками, батьками-вихователями, адміністрацією установи, де проживає дитина. Водночас не завжди законні представники дитини забезпечують своєчасне взяття на квартирний облік дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. Також на сьогодні відсутнє достатнє регулювання майнових прав дитини у разі отримання нею у власність цінних паперів, у тому числі акцій, облігацій, чеків, сертифікатів, векселів, корпоративних прав, інших нематеріальних активів (гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, готівкові кошти), у тому числі об’єкти права інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті, криптовалюти, об’єктів незавершеного будівництва, об’єктів, які не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку. Питання вирішення дотримання майнових прав дитини в цьому разі може бути ускладнено відсутністю фінансової спроможності завершити роботи та провести належним чином державну реєстрацію. Опікуни/піклувальники, інші законні представники дитини часто не є експертами в цих сферах для якісного забезпечення прав дитини, а тому відсутність достатнього нормативно-правового регулювання у зазначеній сфері може призвести до звуження матеріальних прав дитини (наприклад неотримання доходу, роялті, дивідендів). Крім цього, відповідно до статті 74 Цивільного кодексу України якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що розташоване в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна. Однак, не врегульовано порядок щодо майна, яке розташоване за межами України.

Найбільшої підтримки потребують діти з тимчасово окупованих територій, прифронтових регіонів та діти із статусом внутрішньо переміщених осіб. Вони стикаються з руйнуванням житла, незахищеністю прав орендарів і орендодавців у взаємних відносинах, дискримінацією у сфері оренди житла, насамперед дискримінацією за складом сім’ї (наявності дітей), статусом внутрішньо переміщених осіб, регіональним походженням орендарів. Додатковими проблемами є брак фінансових ресурсів для сплати ринкової вартості оренди або придбання житла в кредит, що суттєво знижує впевненість у майбутньому та формує ризики посилення міграційних настроїв серед сімей з дітьми. Руйнування житлового фонду, пошкодження комунальної та енергетичної інфраструктури, сезонні фактори (зокрема настання холодної пори року) лише ускладнюють становище цих сімей. Також надмірна концентрація населення у відносно безпечних регіонах спричиняє проблеми з доступністю до належного житла.

Діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми потребами, крім зазначених проблем, також стикається з бар’єрами у доступі до належного житла. Соціальне житло, яке іноді надається територіальними громадами, здебільшого не є пристосованим до їх потреб. У багатьох територіальних громадах відсутня можливість отримати базові послуги за місцем проживання, що ще більше ускладнює їх соціалізацію та інтеграцію. Також в Україні відсутня послуга з облаштування житла для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю або компенсація за придбання засобів для облаштування.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" житло, займане особами з інвалідністю або сім’ями, у складі яких вони є, під’їзди, сходові майданчики будинків, у яких мешкають особи з інвалідністю, повинні бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також фіксованим зв’язком. Якщо будинок не обладнаний спеціальними засобами, у тому числі пандусом, така особа або її представник мають право звернутися до органу місцевого самоврядування, житлово-будівельного кооперативу, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, у віданні яких перебуває будинок, із заявою про встановлення пандуса. Водночас на сьогодні більшість багатоквартирних будинків не обладнані пандусами, сходовими підйомниками чи іншими допоміжними засобами для облаштування.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів ефективного доступу до належного житла є:

масштабні руйнування житлового фонду через збройну агресію (понад 250 тис. будівель зруйновано або пошкоджено, із них понад 27 тис. - багатоквартирних, у деяких містах знищено до 50 відсотків житлового фонду (дані Київської школи економіки, 2024 рік), значна частина об’єктів житла не підлягає обстеженню через окупацію чи бойові дії;

понад 4,6 млн. осіб залишаються внутрішньо переміщеними особами, із яких більшість не мають можливості повернутися додому;

застаріла нормативно-правова база, яка регулює питання забезпечення житлом громадян, у тому числі за рахунок держави, надання житла з житлового фонду місцевих рад, можливість безоплатної приватизації житла, побудованого за рахунок державних коштів за ринковими цінами;

критичний дефіцит соціального житла: 98 відсотків житлового фонду - приватна власність, лише 1,5 відсотка - соціальне житло (державна або комунальна власність), 657 тис. сімей стоять у черзі на поліпшення житлових умов;

відсутній єдиний фонд житла для тимчасового проживання, соціального житла, що унеможливлює оперативне реагування на потреби внутрішньо переміщених осіб, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

недостатнє фінансування програм житлового забезпечення: фінансування програм щодо забезпечення житлом за рахунок коштів державного бюджету для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зупинено з 2023 року, 42 тис. дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа перебувають на квартирному обліку, але отримання житла фактично заблоковане;

обмежені ресурси державного та місцевих бюджетів для забезпечення безкоштовним житлом;

недостатнє законодавче врегулювання майнових прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування (власність, спадщина, об’єкти незавершеного будівництва, цифрові активи тощо);

бар’єри для дітей з інвалідністю: більшість житлових будинків не обладнані пандусами, сходовими підйомниками чи іншими допоміжними засобами для облаштування;

відсутні державні послуги/програми з облаштування житла для осіб з інвалідністю або компенсація за такі заходи;

соціальне житло часто не пристосоване до потреб маломобільних осіб, що перешкоджає інтеграції та самостійності дітей з інвалідністю;

сегреговані поселення ромської національної меншини, ізольовані від інфраструктури, без водопостачання та санітарії.

Основними цільовими групами дітей, на яких спрямований Національний план, є:

діти, які перебувають у складних життєвих обставинах або мають найвищий ризик потрапляння в них;

діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування;

діти, які зазнали переміщення (з числа депортованих, примусово переміщених, евакуйованих або внутрішньо переміщених осіб);

діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми потребами;

діти, які перебувають у контакті із законом.

Для оцінки ситуації щодо визначених цільових груп дітей, які потребують підтримки, наводяться статистичні дані (див. таблицю).