Про затвердження Стратегії економічного розвитку Донецької та Луганської областей на період до 2030 року

Затвердити такі, що додаються:

Стратегію економічного розвитку Донецької та Луганської областей на період до 2030 року;

операційний план реалізації Стратегії економічного розвитку Донецької та Луганської областей на період до 2030 року.

Взяти до відома, що Стратегія та операційний план, затверджені цим розпорядженням, розроблені на основі секторального аналізу Донецької та Луганської областей та з урахуванням оцінювання ризиків за напрямами розвитку Донецької та Луганської областей, які додаються до оригіналу.

Відновлення територіальної цілісності країни, деокупація та реінтеграція тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях - одна з ключових стратегічних задач, що стоїть перед Україною.

Розбудова нової сучасної конкурентоспроможної економіки на сході країни є передумовою для поступової реінтеграції тимчасово окупованих територій. Основою безпечної реінтеграції повинні стати безпека та добробут кожної людини, що проживає в регіоні, створення умов з урахуванням гендерного аспекту, а також для розвитку економічної спроможності жінок та чоловіків, особливо таких, що проживають у сільській місцевості, що дасть змогу створити нові можливості для розвитку, комфортного та стабільного проживання в регіоні з високим рівнем освіти, соціального та медичного забезпечення тощо.

Донецька та Луганська області повинні стати територією для реалізації особливих економіко-правових умов з комплексного впровадження системи управління та організації економічних процесів, які у подальшому можуть бути масштабовані на всю територію України.

Запровадження особливих умов передбачатиме формування територій пріоритетного розвитку, державне стимулювання розроблення і впровадження нових моделей економічного розвитку, що слугуватимуть об’єднуючим механізмом, основою якого є проста і зрозуміла логіка - розвиток громад з метою створення комфортних умов для громадян та підвищення їх добробуту.

Основними підходами до економічного розвитку Донецької та Луганської областей є:

реалізація Концепції економічного розвитку Донецької та Луганської областей, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 р. № 1660, дія якої поширюється на території Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, з можливістю подальшого масштабування економічної системи на тимчасово окуповані території після їх повної реінтеграції;

врахування вимог міжнародних зобов’язань України, зокрема Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, інших нормативно-правових актів з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі від 5 лютого 2008 р., угод про зону вільної торгівлі;

врахування вектору сталого розвитку Донецької та Луганської областей відповідно до Указу Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 "Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року";

реалізація підходів, закріплених в Національній економічній стратегії на період до 2030 року, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 р. № 179 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 22, ст. 1015), а саме - впровадження пілотного режиму стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності на територіях Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Здійснення витрат державного та місцевих бюджетів повинне враховувати обсяг надходжень та формуватися на реалістичних показниках економічного і соціального розвитку Донецької та Луганської областей. Запровадження спеціальних режимів на територіях пріоритетного розвитку повинне забезпечуватись одночасно із заходами збалансованості державного бюджету. Додаткові витрати на 2021-2024 роки, які не передбачені в бюджетній декларації у відповідних розпорядників бюджетних коштів, можуть бути профінансовані за рахунок коштів, які будуть стягнуті з Російської Федерації, на яку покладається відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, заподіяну Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, відповідно до принципів та норм міжнародного права, а також коштів міжнародних партнерів, банківського сектору та залученого капіталу.

Зважаючи на ключову роль виробництва у генеруванні попиту на інновації, акцент на виробничій сфері матиме вирішальне значення у відновленні економіки Донецької та Луганської областей, в яких будуть сформовані території пріоритетного розвитку, промислові, агровиробничі, інфраструктурні та туристичні кластери, інноваційні центри. Пріоритетним стане широке використання ідеології партнерства держави та бізнесу як організаційно-економічної рамкової основи побудови інвестиційної моделі взаємовідносин держави, органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання.

Для цього в найкоротший строк буде сформовано пул промислових, будівельних, логістичних, транспортних, інжинірингових, фінансових пропозицій, що можуть слугувати підґрунтям для прийняття комплексного рішення для відновлення і модернізації Донецької та Луганської областей. У багатьох випадках будуть залучені виробничі потужності підприємств Дніпропетровської, Запорізької, Харківської та інших областей України.

Донецька та Луганська області - складний промисловий регіон, що потребує негайної трансформації, але є одним з найбільш консервативних в Україні. Світ стрімко розвивався, але інерційність як країни загалом, так і регіону зокрема залишала його із традиційними галузями та продуктами.

Коли внаслідок збройної агресії Російської Федерації виробники Донеччини та Луганщини були відрізані від звичних ринків збуту пострадянських країн, зокрема Росії, вони не змогли одразу переорієнтуватися на нові ринки та нових партнерів. Крім того, регіон дуже сильно постраждав від впливу територій, які перебувають під тимчасовою окупацією. Лінія розмежування пройшла через внутрішні українські торговельні та логістичні ланцюги, розрізала електричні та комунальні мережі, внаслідок чого в Луганській області залишилася відокремлена ділянка залізничної гілки, а Маріуполь і прилеглі райони стали залежними від постачання питної води з тимчасово окупованої території. Так званий "Керченський міст" закрив вхід до Азовського моря великим суднам класу PANAMAX, більшість страхових компаній та великих перевізників мігрували до інших портів.

Водночас у травні 2020 р. завершилося будівництво підстанції "Кремінська", а 14 травня 2020 р. обладнання підстанції було включено під навантаження. Після успішного завершення випробувань під навантаженням підстанція працює у штатному режимі у складі об’єднаної енергосистеми України. Відтоді регіон отримує додаткові 500 МВт потужності.

Через ризик нової ескалації збройної агресії Російської Федерації у регіон не надходять приватні іноземні інвестиції. Українські банки відмовляються брати під заставу активи та видавати кредити на цих територіях так, як це роблять на Полтавщині чи у Чернівцях. Молодь їде навчатися за кордон і потім не повертається, залишившись там, де є робота, комфортний життєвий простір та безпека.

Ситуація потребує комплексного і потужного реагування: на сході країни необхідно розбудувати нову сучасну конкурентоспроможну економіку, надавши додаткового поштовху для розвитку Донецької та Луганської областей.

Трансформація регіону не може і не буде мати на меті відновити все, як було. Але у такій трансформації у областей є підґрунтя: потужна, хоча і розірвана інфраструктурна мережа, кваліфіковані та працьовиті люди, природні ресурси, родючі землі та вихід до моря. Ця Стратегія передбачає врахувати ці сильні сторони та забезпечити на їх основі побудову сучасної економіки.

Мета Стратегії - забезпечення відновлення територіальної цілісності України, економічної потужності цілого регіону та гідного рівня життя людей, що мешкають на території двох областей. Цей документ - відповідь на питання, як протягом 10 років забезпечити розвиток виробництва, торгівлі, гуманітарної сфери і зробити так, щоб у регіон прагнули інвестувати, вести тут бізнес, жити та працювати. Стратегія передбачає створити чітку та зрозумілу рамку для економічної активності в регіоні, чітко визначити роль держави в цій рамці та забезпечити чітке розуміння основних напрямів розвитку громад.

Збройна агресія Російської Федерації проти України призвела до тимчасової окупації близько 3 відсотків її територій, що розташовані в Донецькій та Луганській областях, на яких проживало близько 4 млн осіб. Загальна чисельність населення на території Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, сьогодні важко піддається оцінці через об’єктивні причини. За оцінками обласних держадміністрацій, на початку 2019 року на територіях сукупно проживало 2,6 млн. осіб. За даними цифрового перепису населення, який проводив Кабінет Міністрів України, станом на 1 грудня 2019 р. на території Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, проживало 3,1 млн. українців.

Наслідки збройної агресії Російської Федерації відобразилися, зокрема, на реальному секторі економіки, а саме на розташованих у східних регіонах підприємствах вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, що забезпечували значну частину внутрішнього промислового виробництва та експорту. Понад 40 відсотків негативного внеску в динаміку валового внутрішнього продукту у 2014-2015 роках спричинено збройною агресією Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Так, валовий внутрішній продукт країни знизився приблизно на 10 відсотків порівняно з 2013 роком.

У Донецькій та Луганській областях був сформований індустріально-аграрний господарський комплекс, в якому перевага надавалася розвитку важкої промисловості. Регіони площею 8,8 відсотка території країни виробляли 25 відсотків промислової і 8 відсотків сільськогосподарської продукції. Підприємства були розташовані кластерами (вугільний, металургійний, важкого машинобудування, енергетичний, хімічний), більшість галузей спеціалізації мали міжрегіональне та міжнародне значення. На Донецьку та Луганську області за різними оцінками припадало чверть загального експорту України.

За даними Держстату, у 2013 році зовнішньоторговельні операції проводилися з партнерами 153 країн світу, а продукція підприємств Донецької та Луганської областей експортувалась до 141 країни світу. Частка країн СНД в загальному обсязі експорту Донецької та Луганської областей становила 32,8 відсотка, Азії - 26,9 відсотка, Європи - 26,2 відсотка, Африки - 9,6 відсотка та Америки - 4,2 відсотка. Питома вага країн ЄС становила 25,7 відсотка.

Регіональна економіка та ринок праці були переважно орієнтовані саме на Російську Федерацію і великі підприємства не модернізували виробництво у зв’язку з наявністю традиційного ринку збуту. Обсяги експортних поставок до Російської Федерації становили 19,7 відсотка загального обсягу експорту.

Експорт товарів і послуг Донецької та Луганської областей у 2019 році порівняно з 2013 роком зменшився на 71 відсоток і становив 4905,6 млн. доларів США, імпорт - на 74 відсотки і становив 2670,8 млн. доларів США. З початком збройної агресії Російської Федерації проти України багато українських промислових підприємств на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей припинили провадження своєї діяльності, а великі підприємства на територіях Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, втратили свій найбільший ринок збуту і суттєво зменшили свої прибутки.

Сьогодні немає остаточних кількісних оцінок шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії Російської Федерації природі. Однак якісні оцінки цієї шкоди дають змогу припустити, що вона є значною. Найбільше джерело екологічної небезпеки - затоплення шахт, розташованих на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, яке призводить до забруднення підземних вод (як наслідок, погіршується якість питної води) та може призвести до просідання ґрунтів і забруднення вод. За даними Міненерго, станом на 2019 рік в Україні налічується 148 вугільних шахт усіх форм власності, з яких 95 перебувають на тимчасово окупованих територіях. До сфери управління Міненерго належать 102 шахти (з них 67 шахт розташовані на тимчасово окупованих територіях).

Ще одне завдання - розмінування території, яке потребує десятки років. Україна - третя країна у світі за рівнем забруднення території мінами.

Російська окупація частини території Донецької та Луганської областей призвела також до різкого погіршення демографічної ситуації на всій території цих областей, особливо на тимчасово окупованих територіях. Негативні тенденції спостерігаються за всіма трьома основними факторами, які визначають динаміку чисельності населення: міграція, народжуваність, смертність. Внутрішньо переміщені особи, яких в Україні налічується понад 1,4 млн осіб, через два роки після переміщення мають на 14-23 відсотки нижчу імовірність знайти роботу.

Зважаючи на масштабне руйнування економіки Донецької та Луганської областей, значні людські втрати, проросійську пропаганду та небезпеку негативного впливу збройної агресії Російської Федерації, ефективного та швидкого розв’язання потребують такі проблеми:

відсутність сталого розвитку підприємництва та інвестицій внаслідок відсутності стратегічного підходу щодо підтримки та розвитку бізнесу на територіях, що постраждали від збройної агресії Російської Федерації проти України, встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів у зв’язку із запровадженням обмежувальних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV2;

втрата трудового та інтелектуального потенціалу внаслідок трудової і освітньої міграції, високі темпи депопуляції та старіння населення Донецької та Луганської областей. Значна частина активних, креативних і самодостатніх громадян працездатного віку виїхала з території Донецької та Луганської областей;

історично сформована пасивна експлуатація наявного ресурсного потенціалу: природного, трудового, соціального, економічного тощо;

традиційна залежність від ринку товарів Російської Федерації, послуг та робочої сили, обмеженість ринків збуту для продукції експортоорієнтованих галузей Донецької та Луганської областей;

застаріла матеріально-технічна база та структурна розбалансованість промислового комплексу з домінуванням галузей із слабкою інноваційною сприйнятливістю;

порушення інфраструктурних та логістичних зв’язків через воєнні дії, що обмежує можливості руху людей, капіталів, продукції та інформації;

виснаження природних ресурсів та критична екологічна ситуація;

високі воєнні ризики для ведення бізнесу на території Донецької та Луганської областей;

відсутність сучасних фінансових, правових та страхових інструментів на інвестиційному ринку України;

фактори, які стримують розвиток підприємництва та інвестицій і притаманні всій території України: недовіра до судової системи, складність адміністрування, корупція;

відсутність заінтересованості інвесторів у вкладенні коштів у розвиток Донецької та Луганської областей та, як наслідок, брак фінансових, інвестиційних та матеріально-технічних ресурсів, що спрямовуються на розвиток цього регіону;

стагнація міжрегіональних коопераційних зв’язків великого, середнього і малого бізнесу, нерозвинутість міжрегіональної консолідації та зосередженість регіонів лише на проблемах їх власного розвитку;

низький рівень залучення населення до культурних практик та змістовного дозвілля, що сприяє деградації людського капіталу, активному виїзду людей на інші території, послабленню української національної ідентичності;

загроза збереженню об’єктів культурної спадщини та державної частини Музейного фонду України, що залишилися на тимчасово окупованій території.

Для розв’язання зазначених проблем та надання адекватних ефективних відповідей на виклики передбачається після відповідного економічного обґрунтування застосування спеціальних інструментів економічного, правового та організаційного характеру, зокрема:

у стратегічному напрямі удосконалення інституційно-фінансових інструментів та регуляторної політики:

- створення територій пріоритетного розвитку з трьома рівнями спеціальних режимів на території громад, прилеглих до лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями, на всій території Донецької та Луганської областей, на території окремих виробничих та рекреаційних кластерів, зокрема інноваційних та індустріальних, що передбачатиме створення стимулюючих умов для кожного окремого типу рівня;

- запровадження нових інструментів захисту інвестицій, зокрема відкриття філіалів міжнародних комерційних арбітражів з розповсюдженням їх юрисдикцій на захист інвестицій, зроблених у рамках територій пріоритетного розвитку Донецької та Луганської областей;

- створення системи страхування від воєнних та політичних ризиків;

- сприяння законодавчому закріпленню незмінності умов оподаткування господарської діяльності інвесторів, що будуть впроваджені в рамках реалізації Стратегії;

- запровадження на територіях пріоритетного розвитку експерименту із створення можливостей для зміни системи контролю з боку державних органів на функцію добровільного страхування відповідальності власників бізнесу;

- усунення надмірного регулювання господарської діяльності шляхом зменшення кількості документів дозвільного характеру, дозвільно-погоджувальних процедур, обов’язкової звітності, спрощення процесу їх адміністрування;

- забезпечення ефективної координації залучення фінансових ресурсів, у тому числі коштів міжнародних партнерів, на виконання завдань розвитку Донецької та Луганської областей, запровадження проектного менеджменту на рівні громад, а також реалізації угод соціального партнерства з бізнесом;

- ініціювання утворення Фонду консорціумного фінансування для інвестування проектів, визначених як пріоритетні;

- створення можливостей фінансування стартапів на територіях пріоритетного розвитку Донецької та Луганської областей або застосування інших форм підтримки нових бізнес-проектів;

- розроблення правових норм щодо можливості перерозподілу частки податкових надходжень між державним та місцевими бюджетами на територіях пріоритетного розвитку, встановлення особливих умов оподаткування з одночасним забезпеченням принципу збалансованості бюджету, зокрема можливості спрямування частини прибутку підприємств на реінвестування у власний капітал;

- перегляд нормативних підходів до видачі та виконання технічних умов для інженерних мереж;

- удосконалення регуляторно-податкового законодавства, насамперед для суб’єктів мікропідприємництва та малого підприємництва, що мотивуватиме місцеве населення до розвитку підприємницької діяльності, самозайнятості та створення робочих місць з конкурентним рівнем заробітної плати;

- розвиток міжрегіональної галузевої виробничої кооперації;

у стратегічному напрямі реального сектору економіки, індустріалізації та інноваційного розвитку:

- запровадження проектів приєднання до високотехнологічних європейських та світових кластерів;

- підтримка виробництв продукції з високою доданою вартістю та формування технологічних ланцюгів переробних виробництв у різних секторах економіки;

- стимулювання розвитку нових високотехнологічних виробництв, зокрема галузі інформаційних технологій (виробництво електроніки, комп’ютерної, офісної техніки, телекомунікаційного обладнання та створення програмного забезпечення); галузі виробництва медичної, високоточної та оптичної техніки; галузі машинобудування; фармацевтичної галузі;

- підтримка розвитку існуючих промислових підприємств, зокрема державних, шляхом залучення державних інвестицій, насамперед державного оборонного замовлення;

- сприяння залученню інвестицій через зменшення частки державної та комунальної власності шляхом продажу об’єктів приватизації ефективному приватному власнику;

- сприяння розташуванню виробничих потужностей іноземних компаній для насичення продукцією внутрішнього ринку та експорту до США, країн - членів ЄС та інших країн у зв’язку із зміною світового розподілу виробничих зв’язків;

- розвиток агропромислового комплексу, насамперед для формування сегмента тваринництва, зрошувального землеробства тощо;

- поглиблення ступеня переробки сільськогосподарської продукції, зокрема розвиток власного виробництва біодизелю та біоетанолу на сільськогосподарських підприємствах безпосередньо в зоні виробництва біоенергетичної сировини;

- розвиток агрокластерів та агрологістичних центрів, зокрема реалізація проектів з будівництва нових та розширення існуючих потужностей діючих елеваторів, лабораторій, селекційно-насінницьких центрів;

- підтримка проектів з будівництва комплексів гідротехнічних споруд, зокрема встановлення мобільних зрошувальних систем та установок;

- стимулювання розвитку галузей, продукція яких безпосередньо спрямована на задоволення потреб місцевого населення: виробництва будівельних матеріалів, харчової та легкої промисловості, виробництва високотехнологічної та екологічної упаковки, сфери послуг, передусім орієнтованої на поліпшення торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування;

- трансформація вугільної галузі Донецької та Луганської областей, що сприятиме диверсифікації економіки шахтарських монофункціональних міст, та заходи щодо пом’якшення негативних соціально-економічних наслідків у разі закриття вугледобувних та вуглепереробних підприємств, зокрема шляхом створення енергетичних індустріальних парків на базі окремих державних вугільних шахт;

- технічне переоснащення та модернізація шахт, зокрема систем вентиляції і дегазації шахт, для забезпечення безпеки працівників гірничих професій;

- впровадження інноваційних рішень у сфері видобутку вугілля на перспективних шахтах, використання супутніх ресурсів, зокрема газу (метану) вугільних родовищ, шахтних вод, технології підземної газифікації вугілля;

- залучення інвестицій для впровадження альтернативних джерел енергії, зокрема будівництво об’єктів відновлюваної електроенергетики та об’єктів у сфері теплопостачання, що використовують альтернативні джерела енергії, на територіях Донецької та Луганської областей;

- сприяння впровадженню низьковуглецевої економіки та водневої енергетики;

- залучення інвестицій для розвитку потенціалу зеленої економіки та запровадження програми сталого розвитку територій басейну р. Сіверський Донець;

у стратегічному напрямі розбудови критичної інфраструктури та логістики:

- створення транспортно-логістичних кластерів та базових логістичних центрів складування, переробки та сортування вантажів з урахуванням переорієнтації транспортних потоків;

- модернізація залізничної магістралі та її інфраструктури, насамперед залізничних шляхів Попасна - Сватове - Куп’янськ та Новозолотарівка - Лиман, збільшення пропускної спроможності перегону Запоріжжя - Комиш-Зоря - Волноваха та будівництво залізничної лінії, яка з’єднає ділянку залізничної лінії Лантратівка-Кіндрашівська - Нова із залізничною мережею України;

- запровадження інноваційних технологій та інформаційних систем для управління транспортною системою;

- диверсифікація джерел постачання сировини та товарів для виробничих потужностей базових галузей Донецької та Луганської областей у разі їх блокування;

- підвищення якості транспортного сполучення між північною та південною частинами Донецької та Луганської областей шляхом капітального ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення;

- проведення робіт з гідроізоляції русла каналу Сіверський Донець - Донбас, капітальний ремонт та реконструкція другого Донецького водоводу, реконструкція системи водопостачання м. Маріуполя та Попаснянського водоканалу;

- запровадження ефективної системи управління інженерною інфраструктурою меліоративних систем та утримання їх в належному стані, зокрема проведення дослідження стану каналів, дамб, споруд;

- відновлення енергетичної та газопостачальної інфраструктури у населених пунктах, розташованих вздовж лінії розмежування;

- розвиток та технічна модернізація припортової інфраструктури Маріупольського морського торгового порту (залізничних підходів, автомобільних доріг тощо) для відновлення його пропускної спроможності;

- відновлення транспортного пасажирського та вантажного повітряного сполучення;

- зниження рівня забруднення атмосферного повітря підприємствами гірничо-металургійного комплексу та тепловими електростанціями;

- формування в суспільстві екологічних цінностей та засад сталого споживання і виробництва;

- розвиток регіональних автоматизованих систем моніторингу довкілля;

- збільшення частки використання альтернативних видів палива на транспорті та промисловості (електромобілі, біопаливо, CNG, LNG) та розвиток нової гнучкої інфраструктури (системи зарядних станцій електромобілів, систем зрідження, регазифікації, зберігання палива тощо);

у стратегічному напрямі формування регіонального ринку праці та захисту довкілля:

- підвищення якості життя населення на територіях Донецької та Луганської областей та запобігання відпливу з регіону трудових ресурсів;

- зростання кількості нових робочих місць, зниження безробіття, зменшення професійно-кваліфікаційних дисбалансів та підвищення гнучкості ринку праці, зменшення кваліфікаційного розриву між потребами ринку праці та можливостями шукачів роботи;

- створення правових умов для більш гнучкого офіційного працевлаштування та зменшення частки осіб, неформально зайнятих в економіці регіону;

- виконання програм перепідготовки та підвищення рівня кваліфікації фахівців відповідно до потреб ринку праці на засадах партнерства держави та бізнесу, зокрема перекваліфікація та навчання працівників містоутворюючих підприємств у монофункціональних містах;

- збільшення мотивації та фінансової спроможності для навчання у дорослому віці, підвищення трудової мобільності та дистанційної зайнятості;

- підтримка переміщених закладів вищої освіти, відновлення "прикладних" ланцюгів циклу "освіта-дослідження-виробництво" в промисловості, охороні здоров’я та освіті, зокрема формування університетських центрів інноваційного розвитку та наукових досліджень;

- проведення заходів освітньої та інформаційно-консультаційної спрямованості для суб’єктів малого та середнього підприємництва;

у стратегічному напрямі налагодження комунікацій:

- сприяння підвищенню довіри до влади у всій країні щодо процесів реінтеграції Донецької та Луганської областей;

- протистояння російській пропаганді та дезінформації шляхом формування нових наративів, надання об’єктивної інформації через усі доступні комунікаційні канали;

- просування ідей Стратегії;

- сприяння збільшенню частки медіапроектів, спрямованих на соціальну згуртованість суспільства та зниження соціального напруження;

- формування привабливого інвестиційного іміджу Донецькоії та Луганськоії областей для диверсифікації виробництва підприємств з іноземних країн та ініціювання проектів державно-приватного партнерства на територіях (згідно із Законом України "Про державно-приватне партнерство"), що зазнали негативного впливу внаслідок збройної агресії Російської Федерації;

- залучення потенціалу економічної дипломатії для просування товарів та послуг Донецької та Луганської областей на міжнародні ринки та для диверсифікації географічної структури зовнішньої торгівлі з мінімізацією критичної залежності від окремих держав та ринків збуту;

- розширення механізмів використання загальнодержавних інструментів підприємствами малого та середнього підприємництва для промоції внутрішнього економічного потенціалу Донецької та Луганської областей під час проведення міжнародних комунікативних заходів;

- розширення механізмів залучення соціально відповідального бізнесу, зокрема до відбудови зруйнованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації соціальної інфраструктури та житла.

У рамках реалізації цієї Стратегії запроваджується моніторинг виконання завдань та заходів шляхом порівняння фактично отриманих значень індикаторів з їх прогнозними значеннями, який проводиться щороку Мінреінтеграції на постійній основі шляхом узагальнення інформації про хід імплементації Стратегії і аналізу ступеня досягнення визначених цільових індикаторів у звітному періоді, результати яких Міністерство подає на розгляд Кабінету Міністрів України. Результати моніторингу враховуватимуться під час актуалізації дій щодо виконання визначених Стратегією заходів і відповідних завдань.

Оцінка досягнення цілей цієї Стратегії проводиться за результатами виконання завдань щороку Мінреінтеграції через один квартал після завершення відповідного року.

Узагальнена оцінка результативності цієї Стратегії проводиться через рік після закінчення строку її дії та подається на розгляд Кабінету Міністрів України.

Показники моніторингу Стратегії та досягнення її цілей наведені у таблицях індикаторів до кожного заходу.

Збір даних для моніторингу показників досягнення гендерної рівності здійснюється відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2020 р. № 1517 "Питання збору даних для моніторингу гендерної рівності".

Найбільше прямих іноземних інвестицій за останнє десятиріччя залучили торгівля та промисловість, хоча для України перспективними є також сектор транспорту та логістики, агросектор та переробка сільськогосподарської продукції.

Перевага України - у наявності великої регіональної економіки. Україна має порівняно велике населення: у 3,5 раза більше, ніж медіанне значення серед таких країн, як Чехія, Казахстан, Литва, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Туніс та Туреччина. Попри потенційно великий внутрішній ринок купівельна спроможність українського населення є низькою. Старіння населення, низький рівень природного відтворення, високі показники міграції разом з низьким рівнем доступу до якісної медицини створюють ризик депопуляції та відповідного зменшення цієї переваги.

Привабливість щодо обсягу ринку України може забезпечити доступ до зовнішнього ринку завдяки регіональним торговельним угодам та підписаній Угоді про асоціацію з ЄС. Інші переваги України - відносно розвинута, хоча і зношена транспортна інфраструктура, висока частка людей, які мають вищу освіту, доволі низькі витрати на оплату праці та комунальні послуги. Проте труднощі починаються вже на етапі підключення до електропостачання, отримання документів дозвільного характеру, здійснення заходів державного нагляду/контролю. Витрати на оренду складів є вищими, ніж у середньому в порівнюваних країнах, проте це можна розглядати як додаткову опцію для інвестицій.

Рис. 1. Позиція України порівняно з медіанним значенням показників серед таких країн, як Чехія, Казахстан, Литва, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Туніс, Туреччина та Ірландія

Державне управління важко назвати ефективним, що впливає на бізнес-клімат у країні та бажання інвестувати. Занадто велике адміністративне та податкове регулювання водночас із недовірою інвесторів до можливостей держави тривалий час дотримуватися правил та обіцянок негативно впливають на сприйняття України.

Банківське кредитування, процент за яким є частиною операційних витрат бізнесу, є дуже дорогим через високі макроризики та низький кредитний рейтинг країни, а банки перевантажені проблемними позиками, що також свідчить про наявність макроризиків. Ризик інвестування можна оцінити, зважаючи на ставки єврооблігацій, що є найвищими серед порівнюваних країн, крім Тунісу.

Ставки податків можна порівняти з європейськими, проте самі процедури із сплати та обліку є доволі ресурсозатратними та ризикованими щодо корупції. Це одна з основних проблем, на якій наголошують інвестори, що хотіли б вкладати кошти в український бізнес.

Збройна агресія Російської Федерації, крім посилення загальноукраїнських проблем, гальмує економічний розвиток регіону через політичні обмеження. Вони ускладнюють життя людей та роботу підприємств і потребують спеціального управління ризиками. Умовно можна визначити такі проблеми.

Регіон частково вилучений із загальноукраїнського політичного, соціального та культурного поля. На певній території не відбуваються вибори, населення маломобільне через низький рівень життя, мешканці, особливо молодь, мігрують з територій, частина населення регіону не має доступу до культурного продукту (прокату сучасного кіно, художніх виставок, театральних вистав, концертів популярних виконавців, творчого самовираження тощо), а також до українських медіа (кодування супутникового сигналу від січня 2020 р., недостатнє покриття українським телерадіомовленням у населених пунктах вздовж лінії розмежування). Мешканці деяких населених пунктів, наближених до лінії розмежування та російсько-українського кордону, продовжують споживати лише російський інформаційний продукт, який здійснює негативний інформаційний вплив, поширюючи дезінформацію та антиукраїнські наративи, підриваючи тим самим довіру населення до влади України та її Збройних Сил.

Імідж регіону залишається таким, що пов’язаний із бойовими діями. Система блокпостів та контрольних пунктів в’їзду-виїзду на території Луганської та Донецької областей і візуально значна присутність у мирних населених пунктах військових і представників Національної гвардії, Національної поліції, їх можливість обмежувати в’їзд до регіону з міркувань безпеки без додаткових пояснень, широкі повноваження правоохоронців під час перевірки транспортних засобів і осіб, які перебувають на території регіону, зруйновані та невідновлені адміністративні будівлі у населених пунктах (наприклад, міська рада Торецька, Маріуполя, суд та міграційна служба Станиці Луганської, вулиця Москва-Донбас, будинки навколо контрольного пункту в’їзду-виїзду Станиця Луганська) створюють атмосферу небезпеки і близькості війни навіть там, де обстрілів не чули вже давно. Багато активного населення виїхало з регіону. У таких умовах дуже важко створити сучасну інноваційну екосистему та залучити інвесторів і кваліфіковані кадри.

Система військово-цивільних адміністрацій на рівні областей (Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, Луганська обласна військово-цивільна адміністрація) функціонує за іншими правилами, ніж адміністрації інших регіонів України. Таким чином, бізнесу і потенційним інвесторам необхідно додатково інвестувати зусилля та ресурси для того, щоб розібратися в окремих правилах та регулюванні в регіоні. До того ж ці правила можуть швидко, радикально і непередбачувано змінюватися. Для середньо- та довгострокових проектів це є суттєвою особливістю.

Інвестори, які втратили майно та активи на тимчасово окупованій території та біля лінії розмежування (зруйноване внаслідок бойових дій, націоналізоване незаконними формуваннями на території окремих районів Донецької та Луганської областей, розграбоване та покинуте, перебуває під фортифікаційними спорудами тощо), не розуміють державної політики щодо фіксації збитків і можливості приєднатися до консолідованої претензії до Російської Федерації. Негативний досвід та відсутність будь-яких гарантій на майбутнє є серйозною перепоною для ухвалення рішення про інвестування у регіон чи навіть надання банківських кредитів.

Істотно впливають на життя регіону контрольні пункти в’їзду-виїзду. Згідно з інформацією Держприкордонслужби, щомісяця до початку обмежень, пов’язаних із пандемією, через п’ять контрольних пунктів в’їзду-виїзду (чотири у Донецькій області і один у Луганській) здійснювали перетин понад 1 млн. людей. Незважаючи на відкриття нових сервісних зон на контрольних пунктах в’їзду-виїзду Щастя та Новотроїцьке, питання щодо їх рівня облаштування потребує вирішення.

Стереотипні уявлення про регіон призводять до поширення необґрунтованого негативного ставлення до його мешканців, у тому числі внутрішньо переміщених осіб, знижують інвестиційну привабливість та мотивації до бізнесових проектів в Донецькій та Луганській областях. Незважаючи на роботу органів влади та міжнародних партнерів з розбудови міжрегіонального діалогу, насторожене ставлення до населення Донецької та Луганської областей досі є суттєвою перепоною в розвитку регіону.

Значна частина соціальної інфраструктури залишилася на тимчасово окупованих територіях. Там залишилися найбільші заклади освіти та медицини. Переміщені навчальні заклади відновлюють свою діяльність, проте їх матеріально-технічна база майже повністю втрачена, до вищих навчальних закладів вступають лише місцеві жителі та молодь з тимчасово окупованих територій. Для отримання кваліфікованої медичної допомоги та діагностики мешканці територій Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, іноді вимушені їздити в інші області України або на тимчасово окуповану територію. З огляду на це залучення робочої сили до регіону - дуже складне завдання, адже розвинута соціальна інфраструктура та безпечне середовище - важливий чинник в ухваленні рішення про переїзд. З метою забезпечення здійснення повноважень органами місцевого самоврядування у населених пунктах, які потерпали від активних бойових дій, 3 лютого 2015 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про військово-цивільні адміністрації". Місцеві вибори після завершення першого етапу реформи децентралізації не відбулися 25 жовтня 2020 р. на тимчасово окупованих територіях і на частині територій Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. На території Донецької та Луганської областей, на якій органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зберігається система військово-цивільних адміністрацій, які виконують завдання звичайного централізованого та військового управління.

Політичне життя у регіоні неактивне. Не всі парламентські партії представлені своїми осередками у регіоні. У Донецькій та Луганській областях присутня ностальгія за "довоєнним часом", яка тісно пов’язана з опозиційними проросійськими політичними силами.

Донецька та Луганська області були одними з найбільш економічно спроможних регіонів в Україні, проте збройна агресія Російської Федерації призвела до припинення діяльності багатьох підприємств та до міграції населення. З роками у регіоні скоротилися валовий продукт, експорт та інвестиції, підвищився рівень безробіття, що негативно позначилося на добробуті населення та спроможності місцевих бюджетів виконувати соціально та економічно важливі функції (при цьому валовий регіональний продукт 2018 року у Донецькій області міг би становити 252 млрд. гривень або бути у 2,3 раза більшим, а в Луганській області - 113 млрд. гривень або у 4,2 раза більшим. У доларовому еквіваленті різниця могла б становити 9,3 та 4,2 млрд. доларів США.

Протягом 2004-2013 років питома вага Донецької області у валовому внутрішньому продукті України у середньому становила приблизно 12 відсотків (друге місце в Україні після Києва), а Луганської - 4 відсотки (шосте місце). Збройна агресія Російської Федерації та торговельні обмеження змінили ситуацію: протягом 2014-2018 років Донецька область виробляла у середньому 6 відсотків валового внутрішнього продукту, не надто змінивши свої позиції стосовно інших регіонів. Для Луганської області зміни були радикальнішими: в області тепер виробляється лише 1 відсоток валового внутрішнього продукту. Область стала аутсайдером - передостаннє місце перед Чернівецькою областю. Якщо зважити на кількість населення у регіоні, Донецька область опустилася з третього на двадцять перше місце, а Луганська - з десятого на останнє (це сталося через те, що найбільш економічно активними були саме ті території, які тимчасово не контролює Україна).

Рис. 2. Роль Донецької та Луганської областей в Україні за основними економічними показниками, відсотків рівня по Україні за останніми даними

Примітка: для валового регіонального продукту - 2018 рік, експорт - 2019 рік, кількість підприємств - 2019 рік, капітальні інвестиції- 2019 рік, населення - 2020 рік, власні доходи місцевих бюджетів - 2020 рік.

Промисловість забезпечує найбільшу частку доданої вартості в регіоні (48 відсотків у Донецькій області та 9 відсотків у Луганській станом на 2018 рік). Ситуація була кардинально іншою для Луганської області до тимчасової втрати частини територій, адже у 2013 році там теж превалювала промисловість (34 відсотки усієї валової доданої вартості). Проте приблизно три чверті промислових активів області залишилися на тимчасово окупованій території. До збройної агресії Російської Федерації і розриву торговельних зв’язків із Росією регіон також багато заробляв за рахунок гуртової та роздрібної торгівлі: у 2013 році частка регіону в Україні становила 13 відсотків, у 2018 році- лише 3 відсотки.

У Луганській області після втрати промислових територій одним із перспективних напрямів розвитку став агропромисловий комплекс (рис. 3). Площа сільськогосподарських угідь, що розташовані на території Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, становить 1,4 млн. гектарів або 73 відсотки загальної площі області.

Після захоплення територій та згортання економічної діяльності у мирній місцевості регіону кількість суб’єктів господарювання від 2013 до 2019 року скоротилася у Донецькій області на 55 відсотків і на сьогодні становить лише 3 відсотки загальної кількості суб’єктів господарювання по Україні; у Луганській області підприємств стало менше на 70 відсотків, їх частка сьогодні - лише 1 відсоток.

У структурі земельного фонду Донецької області (2,65 млн. гектарів) переважають сільськогосподарські угіддя, на територію регіону (разом із тимчасово окупованою територією) припадає 2 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (майже 5 відсотків сільськогосподарських угідь України), з яких 91 відсоток - це високородючі ґрунти. Майже такі самі показники має і Луганська область, при цьому більшість земель (73,3 відсотка) використовується у сільськогосподарському виробництві.

Територія Донецької та Луганської областей має значні поклади природних ресурсів, що сприяли зародженню та швидкому розвитку промисловості в регіоні. За обліком запасів корисних копалин Донеччини, майже 49 відсотків становить паливно-енергетична сировина (кам’яне вугілля, газ (метан) вугільних родовищ, газ вільний). Друге місце належить неметалічним корисним копалинам, що використовуються як сировина, зокрема у будівельній, гірничо-хімічній промисловості, в металургії.

В експорті Донецької області переважну більшість становлять чорні метали (75 відсотків усього експорту 2019 року), мінеральні продукти (7 відсотків), машини та обладнання (6 відсотків). Луганська область у 2019 році експортувала переважно папір та картон (28 відсотків), хімічну продукцію (19 відсотків), текстильні вироби (10 відсотків) та олію (9 відсотків).

У 2014-2015 роках капітальні інвестиції в регіоні згорнулися: лише за ці роки зниження у Луганській області становило 90 відсотків, у Донецькій - 82 відсотки. У 2019 році в регіоні обсяг капітальних інвестицій в активи підприємств у реальному вимірі досі не піднявся до рівня 2013 року. У 2019 році на регіон припадало лише 5,4 відсотка усіх капітальних інвестицій в Україні, тоді як у 2013 році - 15,7 відсотка.

За такої негативної динаміки підприємства фінансують інвестиції власним коштом (81 відсоток у Донецькій області та 57 відсотків у Луганській у 2019 році). Крім того, криза та збройна агресія Російської Федерації призвели також до збільшення ролі держави в розвитку підприємств: з 2013 до 2019 року частка державних коштів у капітальних інвестиціях зросла з 6 до 17 відсотків у Донецькій області, а в Луганській області з 8 аж до 40 відсотків.

Рис. 3. Розподіл валової доданої вартості за видами економічної діяльності у Донецькій та Луганській областях у 2018 році

На території Донецької та Луганської областей до початку збройної агресії Російської Федерації проживало майже 6,5 млн. людей (66 відсотків у Донецькій області, 34 відсотки - у Луганській). Згідно з оцінками Держстату, це приблизно 14 відсотків усього населення України. Станом на сьогодні кількість людей, що мешкають у цьому регіоні на територіях, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, скоротилася до 1,5 млн. осіб у Донецькій області (65 відсотків) та до 0,7 млн. осіб у Луганській (70 відсотків).

На зменшення населення продовжує впливати природне скорочення та масова міграція з регіону. Станом на 2021 рік в Україні зареєстровано майже 1,5 млн. внутрішньо переміщених осіб, переважна більшість з яких переїхала до прилеглих територій: 35 відсотків - до інших населених пунктів Донецької області та 19 відсотків - до Луганської області.

Доходи місцевих бюджетів Донецької та Луганської областей істотно знизилися після втрати територій та початку кризи, яка змусила значну кількість людей залишити мирні населені пункти, а деякі підприємства закритися. На цей час доходи в областях зменшилися у 2-3 рази порівняно з докризовим періодом, попри реформу децентралізації, що дає змогу більшій кількості доходів залишатися на місцях.

Донецька область історично була більш фіскально спроможною та мала у 2,5 раза більше доходів, ніж Луганщина. До початку збройної агресії Російської Федерації у 2012 і 2013 роках Донецька область мала приблизно 12 відсотків усіх місцевих бюджетів, а Луганська - майже 5 відсотків. Починаючи з 2014 року цей показник почав зменшуватися і 2020 року становив 5 відсотків для Донецької області та лише 1 відсоток для Луганської. Попри втрати Донецька область навіть після 2014 року дотувала інші місцеві бюджети, тобто в області реверсна дотація була більшою за базову дотацію (з 2015 до 2017 років).

Рис. 4. Індекси капітальних інвестицій, відсотків показника за відповідний період попереднього року

Уже з 2018 року ситуація в Донецькій області змінилася, вона стала менш фіскально спроможною. Луганська область була історично дотаційною - а у 2019 році досягла піку за період з початку реформи децентралізації, коли дотація з державного бюджету становила 17,9 відсотка власних надходжень місцевих бюджетів області.

Через збройну агресію Російської Федерації і розірвання торговельних зв’язків із Росією більшість підприємств були змушені згорнути діяльність, що призвело до падіння попиту на робочу силу. У 2019 році, за даними Держстату, 7 відсотків усієї робочої сили України було у Донецькій та Луганській областях. Рівень безробіття у регіоні значно зріс від 2013 до 2019 року - з 8,2 до 13,6 відсотка у Донецькій області та з 6,7 до 13,7 відсотка у Луганській. Більшість населення працює в історично найбільшому секторі регіону - промисловості (30 відсотків зайнятого населення у Донецькій області та 24 відсотки - у Луганській області), на другому місці - торгівля (25 відсотків - у Донецькій та 28 відсотків у - Луганській області).

Рис. 5. Власні доходи місцевих бюджетів Донецької та Луганської областей, відсотків валового внутрішнього продукту України

Примітка: Починаючи з 2014 року не враховані тимчасово окуповані території.

Рис. 6. Базова (додатне значення) та реверсна дотації (від’ємне значення), відсотків власних доходів місцевих бюджетів

Рівень освіченості населення Донецької та Луганської областей близький до середнього по Україні: 30 відсотків усього зайнятого населення мають повну вищу освіту, 31-35 відсотків - професійно-технічну освіту.

Ґендерна рівність

У регіоні спостерігаються такі самі проблеми, що і в Україні загалом, щодо зайнятості та оплати праці жінок: жінки менше залучені до ринку праці через брак відповідних робочих місць або через відсутність потреби працювати, а якщо працюють, то переважно у низькооплачуваних секторах та/або на посадах - через горизонтальну та вертикальну професійну сегрегацію. У Донецькій області зазначені проблеми ще вагоміші через традиційну модель розподілу ролей у домогосподарстві та індустріальну спеціалізацію області. Рівень участі жінок у робочій силі та рівень зайнятості жінок набагато менший, ніж в Україні, а гендерний розрив у середньомісячній зарплаті штатних працівників майже у два рази вищий. У Луганській області рівень безробіття серед жінок значно вищий, ніж чоловіків та жінок в Україні загалом, що свідчить про значні труднощі жінок під час пошуку роботи.

Особливої уваги і підтримки потребують внутрішньо переміщені особи. За даними національної моніторингової системи, серед внутрішньо переміщених осіб - високий рівень безробіття, у них низькі доходи порівняно з фактичним прожитковим мінімумом.

Заходи з економічного розвитку регіону повинні бути спрямовані на збільшення економічної активності жінок шляхом створення відповідних робочих місць для найманих працівниць або залучення жінок до самозайнятості. Важливим є подолання бар’єрів для залучення жінок до ринку праці, зокрема надання доступних і високоякісних послуг з догляду за дітьми у закладах дошкільної освіти та боротьба з проявами гендерної дискримінації.

Найпроблемнішими питаннями для внутрішньо переміщених осіб є брак власного житла (про що у вересні 2019 р. повідомили 37 відсотків респондентів), відсутність можливості повернутися до місця свого постійного проживання (13 відсотків) та оплата комунальних послуг (9 відсотків). Хоча більшість опитаних внутрішньо переміщених осіб задоволені доступністю до всіх базових соціальних послуг, найменше опитані у вересні 2019 р. внутрішньо переміщені особи були задоволені доступністю до медичних послуг (77 відсотків) та можливістю працевлаштування (73 відсотки). Водночас основними умовами успішної інтеграції внутрішньо переміщених осіб у місцевих громадах залишаються житло, постійний дохід і зайнятість.

З огляду на ключову спрямованість Стратегії на підвищення добробуту та безпеки людей і розвиток громад її візією є "Донеччина та Луганщина - регіони з комфортними та безпечними умовами життя та розвитку людей. Прогресивний, заможний та привабливий край, що спирається на потужний та інноваційний промисловий та аграрний комплекси на засадах ефективного управління, збалансованого природокористування та безпечної реінтеграції. Спільнота вмотивованих людей, ефективного партнерства та нових можливостей".

Заходи, запропоновані у Стратегії, відповідають на виклики та сприяють вирішенню проблем, окреслених в аналітичній частині. Місією впровадження Стратегії є створення в регіоні середовища, сприятливого для економічного зростання та підвищення добробуту мешканців, відновлення територіальної цілісності країни та безпечна реінтеграція тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях.