ЗАКОН УКРАЇНИ
Про музеї та музейну справу
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 25, ст. 191)( Вводиться в дію Постановою ВР № 250/95-ВР від 29.06.95, ВВР, 1995, № 25, ст. 192 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 659-XIV від 14.05.99, ВВР, 1999, № 28, ст.231 № 2120-III від 07.12.2000, ВВР, 2001, № 2-3, ст.10 № 2905-III від 20.12.2001, ВВР, 2002, № 12-13, ст.92 № 380-IV від 26.12.2002, ВВР, 2003, № 10-11, ст.86 № 594-IV від 06.03.2003, ВВР, 2003, № 24, ст.159 № 1344-IV від 27.11.2003, ВВР, 2004, № 17-18, ст.250 № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року )( Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1709-VI від 05.11.2009, ВВР, 2010, № 5, ст.45 № 5461-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 5, ст.62 № 1166-VII від 27.03.2014, ВВР, 2014, № 20-21, ст.745 № 76-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 6, ст.40 - щодо набрання чинності норм зазначеного Закону див. "Прикінцеві положення" № 911-VIII від 24.12.2015, ВВР, 2016, № 5, ст.50 № 955-VIII від 28.01.2016, ВВР, 2016, № 10, ст.103 № 2581-VIII від 02.10.2018, ВВР, 2018, № 46, ст.371 № 447-IX від 14.01.2020, ВВР, 2020, № 29, ст.189 № 849-IX від 02.09.2020, ВВР, 2020, № 50, ст.463 № 1909-IX від 18.11.2021, ВВР, 2023, №№ 12-13, ст.28 № 3300-IX від 09.08.2023, ВВР, 2023, № 89, ст.335 № 3884-IX від 18.07.2024 )( Установити, що у 2016 році норми і положення абзаців восьмого та дев’ятого частини другої статті 28 цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України згідно із Законом № 928-VIII від 25.12.2015 )(У тексті Закону слова "Міністерство культури України" та "органи державної виконавчої влади" в усіх відмінках замінено словами "Міністерство культури і мистецтв України" та "органи виконавчої влади" у відповідних відмінках згідно із Законом № 659-XIV від 14.05.99)
Цей Закон регулює суспільні відносини у сфері музейної справи, визначає правові, економічні, соціальні засади створення і діяльності музеїв України та особливості наукового формування, вивчення, обліку, зберігання, охорони і використання Музейного фонду України, його правовий статус.
Цей Закон поширюється на всі види музеїв та заповідників у частині їх музеєфікації, а також обліку, зберігання та використання, охорони, консервації, реставрації музейних предметів, музейних колекцій та предметів музейного значення.
( Преамбула в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Основні терміни та їх визначення
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
асортиментний кабінет (кімната зразків виробів) - приміщення на підприємствах, у яких зберігаються унікальні зібрання художніх виробів, наукові колекції, інші колекції або окремі зразки виробів, що мають історичну, художню, науково-технічну цінність;
зберігання - один з основних видів діяльності музею щодо створення матеріальних умов і правових засад, за яких забезпечується збереження музейних предметів та музейних колекцій;
консервація - здійснення комплексу організаційних, науково обґрунтованих заходів щодо забезпечення захисту музейних предметів та предметів музейного значення від подальших руйнувань, збереження їх автентичності з мінімальним втручанням у їх існуючий вигляд;
культурні цінності - об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню, охороні, перелік яких визначено Законом України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей";
музеєфікація - сукупність науково обґрунтованих заходів щодо приведення об'єктів культурної спадщини до стану, придатного для екскурсійного відвідування;
музей - науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини;
музейна колекція - сукупність музейних предметів, що об'єднані однією або кількома спільними ознаками;
музейна справа - спеціальний вид наукової та культурно-освітньої діяльності, що включає комплектування, зберігання, охорону та використання музеями культурних цінностей та об'єктів культурної спадщини України, в тому числі їх консервацію, реставрацію, музеєфікацію, наукове вивчення, експонування та популяризацію;
музейне зібрання - сукупність музейних колекцій та музейних предметів, а також пов'язаних з ними бібліотечних фондів, архівів, каталогів та наукової документації музею;
музейний облік - один з основних напрямів роботи музею, що здійснюється шляхом ведення фондово-облікової документації (у тому числі в електронному вигляді), яка містить назву предмета (прізвище автора твору), датування, місце створення, дату надходження до музею, матеріал, техніку виготовлення, короткий опис, наукову атрибуцію, стан збереження, облікові позначення та забезпечує можливість їх ідентифікації, правовий статус музейних предметів і музейних колекцій;
музейний предмет - культурна цінність, якість або особливі ознаки якої роблять необхідним для суспільства її збереження, вивчення та публічне представлення;
Музейний фонд України - сукупність окремих музейних предметів, музейних колекцій, музейних зібрань, які постійно зберігаються на території України, незалежно від їх походження та форм власності, а також музейних предметів і музейних колекцій, що знаходяться за межами України і є власністю України або відповідно до міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну;
охорона музеїв - система правових, організаційних та фінансово-економічних заходів, що забезпечують недоторканність музейного приміщення і музейного зібрання;
предмет музейного значення - культурна цінність, особливі ознаки якої є підставою для внесення її до Музейного фонду України та набуття статусу музейного предмета з метою збереження, вивчення і публічного представлення;
реставрація - здійснення комплексу науково обґрунтованих заходів щодо зміцнення фізичного стану та поліпшення зовнішнього вигляду, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів музейних предметів та предметів музейного значення із забезпеченням збереження їх автентичності.
( Стаття 1 в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 2. Музейна справа та основні напрями діяльності музеїв
Музейна справа уособлює національну музейну політику, музеєзнавство та музейну практику.
Основними напрямами діяльності музеїв є науково-дослідна, культурно-освітня діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, виставкова, пам'яткоохоронна робота, а також діяльність, пов'язана з науковою атрибуцією, експертизою, класифікацією, державною реєстрацією та усіма видами оцінки предметів, які можуть бути визначеними як культурні цінності, з метою включення до Музейного фонду України.
( Стаття 2 в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 3. Національна музейна політика
Національна музейна політика - це сукупність основних напрямів і засад діяльності держави і суспільства в галузі музейної справи.
Основними напрямами національної музейної політики є:
збереження та державна підтримка Музейного фонду України;
( Частину другу статті 3 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 659-XIV від 14.05.99; в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами;
( Частину другу статті 3 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 659-XIV від 14.05.99 )
забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності музеїв;
сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи;
підтримка і розвиток мережі музеїв;
забезпечення підготовки та підвищення фахової кваліфікації музейних кадрів, їх правовий і соціальний захист;
бюджетне фінансування (у тому числі на дольових засадах) і пріоритетне матеріально-технічне забезпечення розробки і реалізації державних, регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи;
забезпечення охорони музеїв;
підтримка фундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов'язаних з музейною справою;
сприяння міжнародному співробітництву в галузі музейної справи.
Стаття 4. Законодавство України про музеї та музейну справу
Законодавство України про музеї та музейну справу базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
( Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про музеї та музейну справу, то застосовуються правила міжнародного договору.
( Стаття 4 в редакції Закону № 659-XIV від 14.05.99 )
Стаття 5. Національні, регіональні та профільні організації музеїв України. Участь у міжнародних організаціях
Музеї України мають право об'єднуватись у національні, регіональні та профільні організації (спілки, асоціації тощо), вступати до міжнародних музейних організацій і фондів.
Розділ II
ВИДИ МУЗЕЇВ. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ І МАТЕРІАЛЬНА БАЗА МУЗЕЇВ
Стаття 6. Види музеїв
За своїм профілем музеї поділяються на природничі (антропологічні, біологічні, ботанічні, геологічні, зоологічні, мінералогічні, палеонтологічні), історичні (загальноісторичні, військово-історичні, історії релігії, історико-побутові, археологічні, етнографічні), літературні, художні (образотворчого, декоративно-прикладного, народного, сучасного мистецтва), мистецькі (театральні, музичні, музеї кіно), науково-технічні, комплексні (краєзнавчі, екомузеї), галузеві тощо.
( Частина перша статті 6 в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
На основі об'єктів культурної спадщини, пам'яток природи, їх територій можуть створюватися музеї просто неба та меморіальні музеї-садиби.
( Частина друга статті 6 в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )( Частину третю статті 6 виключено на підставі Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Музею, що є у державній чи комунальній власності, який має музейні колекції загальнодержавного значення, набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України, у встановленому законодавством порядку може бути надано статус національного музею України.
( Частина четверта статті 6 в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 7. Створення музеїв
Музеї можуть засновуватися на будь-яких формах власності, передбачених законами. Засновниками музеїв можуть бути відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи.
( Статтю 7 доповнено частиною першою згідно із Законом № 1709-VI від 05.11.2009 )
Рішення про створення музеїв приймають їх засновники.
Для створення музею засновники повинні забезпечити:
формування музейного зібрання;
матеріальну базу - відповідно обладнані приміщення для зберігання, консервації та реставрації музейних предметів, для експозицій і виставок, для проведення культурно-освітньої роботи, роботи наукових працівників музею, а також приміщення для забезпечення належного рівня обслуговування відвідувачів;
( Абзац третій частини третьої статті 7 в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
умови для охорони музею, оснащення його засобами охоронної та пожежної сигналізації;
фінансування та кадри для належного його функціонування;
роботу музею за чітким розкладом.
Музеї є юридичними особами, крім тих, що створюються і діють у складі підприємств, установ, організацій та закладів освіти.
( Статтю 7 доповнено частиною згідно із Законом № 1709-VI від 05.11.2009; із змінами, внесеними згідно із Законом № 849-IX від 02.09.2020 )
Засновники музею можуть створювати філії та відділи музею, що не є юридичними особами.
Земельні ділянки, інші природні ресурси, необхідні для створення музею, надаються в користування у встановленому законодавством порядку.
Музеї можуть створюватись і діяти в усіх організаційно-правових формах.
( Частину статті 7 виключено на підставі Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 7-1. Особливості діяльності Національного музею Голодомору-геноциду
Національний музей Голодомору-геноциду є державним науково-дослідним, науково-методичним та культурно-освітнім закладом культури, який належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв (далі - орган управління), і провадить свою діяльність відповідно до статуту Національного музею Голодомору-геноциду, який затверджується органом управління.
Основними напрямами діяльності Національного музею Голодомору-геноциду є увічнення та вшанування пам’яті жертв Голодомору, проведення наукових досліджень, пов’язаних з Голодомором як злочином геноциду, висвітлення його причин і наслідків, комплектування, збереження та популяризація музейних предметів, які свідчать про Голодомор, а також інші напрями, визначені статутом Національного музею Голодомору-геноциду.
У Національному музеї Голодомору-геноциду діє:
наглядова рада - спеціальний наглядовий орган, що здійснює нагляд за діяльністю Національного музею Голодомору-геноциду, його посадових осіб та діє в межах повноважень, передбачених статутом Національного музею Голодомору-геноциду відповідно до норм цього Закону;
експертна рада - консультативно-дорадчий орган, який координує наукову діяльність Національного музею Голодомору-геноциду.
( Закон доповнено статтею 7-1 згідно із Законом № 3884-IX від 18.07.2024 )
Стаття 7-2. Наглядова рада Національного музею Голодомору-геноциду
Наглядова рада Національного музею Голодомору-геноциду (далі - наглядова рада) є спеціальним наглядовим органом, що діє на постійній основі з метою забезпечення в його діяльності балансу інтересів держави, суспільства та суб’єктів діяльності у сфері культури, дотримання принципів законності, незалежності, об’єктивності, відкритості, прозорості, доступності для громадськості.
Порядок формування наглядової ради визначається статутом Національного музею Голодомору-геноциду відповідно до норм цього Закону.
Склад наглядової ради формується із дванадцяти членів, строк повноважень яких становить п’ять років. Перший склад наглядової ради затверджується рішенням органу управління. Наступні склади наглядової ради затверджуються у порядку, визначеному статутом Національного музею Голодомору-геноциду. Наглядова рада є повноважною за умови призначення не менш як дев’яти її членів.
Наглядову раду очолює голова, який має одного заступника. Голова та заступник голови наглядової ради обираються наглядовою радою з числа її членів.
Одна і та сама особа не може бути призначеною членом наглядової ради на два строки поспіль. Член наглядової ради не зараховується до штату Національного музею Голодомору-геноциду.
Склад наглядової ради формується з українських та міжнародних експертів, науковців, представників українських громадських об’єднань, міжнародних організацій та/або міжнародних неурядових організацій, громадських організацій закордонних українців, нащадків жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні та інших компетентних осіб у сфері культури та політики національної пам’яті, які мають бездоганну ділову репутацію, високий суспільний авторитет, є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності. До складу наглядової ради входять шість членів, запропонованих українськими громадськими об’єднаннями, та шість членів, запропонованих міжнародними організаціями та/або міжнародними неурядовими організаціями, громадськими організаціями закордонних українців.
Членами наглядової ради не можуть бути державні службовці.
Не може бути членом наглядової ради особа:
яка за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;
яка має судимість за вчинення кримінального правопорушення, не зняту чи не погашену в установленому законом порядку;
на яку протягом останнього року перед днем працевлаштування було накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією.
Рішення наглядової ради приймається за результатами обговорення шляхом відкритого голосування з урахуванням пропозицій, висловлених членами наглядової ради. Рішення наглядової ради вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше двох третин членів від її складу, визначеного частиною третьою цієї статті.
До основних повноважень наглядової ради належить:
надання керівництву Національного музею Голодомору-геноциду пропозицій (рекомендацій) щодо удосконалення його діяльності;
сприяння залученню додаткових джерел фінансування діяльності Національного музею Голодомору-геноциду;
здійснення контролю за дотриманням Національним музеєм Голодомору-геноциду положень його статуту;
погодження рішень генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду (далі - генеральний директор) щодо укладення договорів (контрактів) на суму, що перевищує 500 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року;
здійснення контролю за:
виконанням генеральним директором обов’язків, визначених статутом Національного музею Голодомору-геноциду та укладеним в установленому порядку контрактом;
провадженням фінансово-господарської діяльності Національного музею Голодомору-геноциду.
Наглядова рада має й інші повноваження, передбачені статутом Національного музею Голодомору-геноциду.
Наглядова рада має право:
заслуховувати генерального директора з питань діяльності Національного музею Голодомору-геноциду;
звертатися із запитами до центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до компетенції наглядової ради;
надавати генеральному директору пропозиції щодо утворення експертної ради;
проводити моніторинг стану матеріально-технічного та фінансового забезпечення Національного музею Голодомору-геноциду;
інші права, передбачені статутом Національного музею Голодомору-геноциду.
( Закон доповнено статтею 7-2 згідно із Законом № 3884-IX від 18.07.2024 )
Стаття 7-3. Експертна рада Національного музею Голодомору-геноциду
Основною метою діяльності експертної ради Національного музею Голодомору-геноциду (далі - експертна рада) є вдосконалення науково-дослідної, екскурсійно-освітньої, експозиційно-виставкової, інформаційно-видавничої, науково-фондової та методичної роботи Національного музею Голодомору-геноциду.
Порядок формування експертної ради визначається статутом Національного музею Голодомору-геноциду відповідно до норм цього Закону.
Склад експертної ради формується із дванадцяти членів, строк повноважень яких становить п’ять років, та затверджується рішенням органу управління.
Експертну раду очолює голова, який має одного заступника. Голова та заступник голови експертної ради обираються експертною радою з числа її членів. До складу експертної ради входять шість експертів та/або науковців, запропонованих українськими громадськими об’єднаннями та науковими установами, та шість експертів та/або науковців, запропонованих міжнародними організаціями та/або міжнародними неурядовими організаціями та іноземними науковими установами. Експертна рада є повноважною за умови призначення не менш як дев’яти її членів.
Рішення експертної ради приймається за результатами обговорення шляхом відкритого голосування з урахуванням пропозицій, висловлених членами експертної ради. Рішення експертної ради вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше двох третин членів від її складу, визначеного частиною третьою цієї статті.
Повноваження експертної ради визначаються статутом Національного музею Голодомору-геноциду відповідно до норм цього Закону.
До основних повноважень експертної ради належить надання керівництву Національного музею Голодомору-геноциду пропозицій щодо:
організації та проведення наукових досліджень документів архівних фондів, зокрема іноземних держав;
інтеграції у світовий науковий простір Національного музею Голодомору-геноциду, розширення та удосконалення міжнародного наукового співробітництва;
розроблення дизайн-проектів та технічних проектів експозицій Національного музею Голодомору-геноциду.
Експертна рада має й інші повноваження, передбачені статутом Національного музею Голодомору-геноциду.
Експертна рада має право:
отримувати в установленому порядку від генерального директора та керівників наукових структурних підрозділів інформацію і матеріали, необхідні для виконання покладених на експертну раду завдань;
залучати для проведення незалежної оцінки результатів наукової діяльності Національного музею Голодомору-геноциду провідних вчених, представників українських та іноземних закладів вищої освіти;
інформувати орган управління про стан наукової діяльності Національного музею Голодомору-геноциду, подавати йому пропозиції щодо вжиття заходів для усунення виявлених порушень;
інші права, передбачені статутом Національного музею Голодомору-геноциду.
( Закон доповнено статтею 7-3 згідно із Законом № 3884-IX від 18.07.2024 )
Стаття 8. Статут музею
Музей діє на підставі статуту (положення), що затверджується його засновником чи засновниками.
У статуті (положенні) музею визначаються:
назва музею, його статус, склад засновників, їх права та обов'язки;
організаційна структура, основні завдання та напрями діяльності;
джерела надходження коштів і їх використання, склад майна музею, порядок його реорганізації та ліквідації, умови збереження музейного зібрання у разі ліквідації музею;
інші умови діяльності музею.
Стаття 9. Державна реєстрація музеїв
Державна реєстрація музеїв незалежно від форм власності проводиться за їх місцезнаходженням відповідно до закону.
Музеї, створені у складі підприємств, установ, організацій, закладів освіти, реєстрації не підлягають. Порядок обліку таких музеїв визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв.
( Частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 849-IX від 02.09.2020 )( Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 659-XIV від 14.05.99; в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 10. Ліквідація та реорганізація музеїв
Ліквідація музеїв здійснюється за рішенням засновника, а також за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
( Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 659-XIV від 14.05.99 )
У разі ліквідації музеїв, що засновані на державній і комунальній формах власності, порядок подальшого використання їх музейних зібрань визначає засновник за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. У разі ліквідації підприємства, установи та організації, при (у складі) яких діють музеї, а також у разі ліквідації музеїв, які діяли на громадських засадах, їх музейні зібрання та колекції асортиментних кабінетів, окремі предмети музейного значення, придбані за кошти державного та місцевих бюджетів, передаються до відповідних профільних музеїв у порядку, передбаченому Положенням про Музейний фонд України. У разі ліквідації музеїв, заснованих на приватній формі власності, переважне право на придбання музейних зібрань за інших рівних умов має держава.
( Частина друга статті 10 в редакції Законів № 659-XIV від 14.05.99, № 1709-VI від 05.11.2009; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )
Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) музеїв може відбуватися відповідно до чинного законодавства.
( Частину четверту статті 10 виключено на підставіЗакону № 1709-VI від 05.11.2009 )
У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення) музеїв, що засновані на державній і комунальній формах власності, порядок подальшого використання їх музейних зібрань визначає засновник за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв.
( Статтю 10 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 3300-IX від 09.08.2023 )
Стаття 11. Музейна територія
Територія, відведена для музею, належить до земель історико-культурного призначення. На цій території та в музейних будівлях (спорудах) забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання, та інша діяльність, несумісна з діяльністю музею як закладу культури.
Територія, відведена для музею, підлягає просторово-функціональному зонуванню.
На території, відведеній для музею, згідно із статутом музею може бути виділено зони:
заповідна - для зберігання і охорони найбільш цінних історико-культурних, меморіальних комплексів та окремих об'єктів;
експозиційна - для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях;
наукова - для проведення науково-дослідної роботи;
рекреаційна - для відпочинку відвідувачів музею та їх обслуговування, зокрема розташування музейних крамниць, буфетів, кафе, інших пунктів громадського харчування, проведення мистецьких, культурно-освітніх заходів, гостьових місць для паркування автомобілів;
господарська - для розміщення допоміжних господарських об'єктів, місць для паркування службових автомобілів та інших транспортних засобів.
( Стаття 11 в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 12. Користування природними ресурсами
Музей здійснює користування землею, іншими природними ресурсами та несе відповідальність за дотримання норм щодо їх охорони і раціонального використання згідно з чинним законодавством.
Стаття 13. Фінансування музеїв
Фінансування музеїв залежно від форм власності здійснюється за рахунок коштів відповідно державного бюджету, місцевих бюджетів, благодійних внесків фізичних та юридичних осіб, інших джерел, не заборонених законодавством.
( Частина перша статті 13 в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Бюджетні призначення та кошти, одержані від додаткових джерел фінансування музеїв, не підлягають вилученню протягом бюджетного періоду, крім випадків, передбачених законом. Кошти, що надійшли з додаткових джерел фінансування, не впливають на обсяги бюджетного фінансування державних та комунальних музеїв.
( Частина друга статті 13 в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Сума витрат на забезпечення охорони музеїв обов'язково визначається в державному та місцевих бюджетах і вноситься до переліку захищених статей видатків загального фонду бюджетів.
( Статтю 13 доповнено частиною згідно із Законом № 1709-VI від 05.11.2009 )
Додатковими джерелами фінансування музеїв є:
кошти, що надходять від господарської діяльності, надання платних послуг, у тому числі за відвідування музеїв і виставок;
кошти, одержувані за науково-дослідні та інші види робіт, які виконує музейний заклад на замовлення підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян та громадян;
доходи від реалізації сувенірної продукції, предметів народних художніх промислів, видавничої діяльності, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
плата за кіно- і фотозйомки;
гранти, благодійні внески, добровільні пожертвування, грошові внески, матеріальні цінності, одержані від фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних;
кошти, отримані державними і комунальними музеями як відсотки на залишок власних надходжень, отриманих як плата за послуги, що надаються ними згідно з основною діяльністю, благодійні внески та гранти і розміщених на поточних рахунках, відкритих у банках державного сектору;
інші джерела, в тому числі валютні надходження, відповідно до законодавства України.
( Частина четверта статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1709-VI від 05.11.2009; в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 )
"Розмір плати за надання платних послуг встановлюється державним і комунальним музеєм щороку у національній валюті України.
( Статтю 13 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015 )
Перелік платних послуг, які можуть надаватися державними і комунальними музеями, затверджується Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 13 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015 )
Порядок надання платних послуг музеями, заснованими на державній та комунальній формі власності, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури.
( Статтю 13 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015 )
У разі одержання коштів від надання платних послуг, добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, з інших джерел, не заборонених законодавством, бюджетні асигнування державних і комунальних музеїв не зменшуються".
( Статтю 13 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015 )
Стаття 14. Матеріально-технічне забезпечення музеїв
Власники музеїв зобов'язані забезпечувати їх будівлями (спорудами), збудованими за спеціальними проектами, або іншими упорядкованими приміщеннями, що відповідають вимогам функціонування музеїв, а також відповідним обладнанням та транспортом.
Приміщення музеїв, що є у державній чи комунальній власності, передаються їм на праві оперативного управління. Воно може бути вилучене лише за умови надання музею іншого рівноцінного приміщення. У разі вилучення приміщення музею, що є пам'яткою культурної спадщини, рішення про його вилучення приймається за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв.
( Частина друга статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 659-XIV від 14.05.99; в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )
Під час проектування та експлуатації музейних приміщень враховуються потреби дітей, осіб з інвалідністю, громадян похилого віку в доступі до культурної спадщини.
( Частина третя статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1709-VI від 05.11.2009, № 2581-VIII від 02.10.2018 )
Музеям надається пріоритетне право на використання споруд, комплексів (ансамблів) та визначних місць, що є пам'ятками культурної спадщини.
( Статтю 14 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 1709-VI від 05.11.2009 )
Розділ III
МУЗЕЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ
Стаття 15. Музейний фонд України
Музейний фонд України є національним багатством, невід'ємною складовою культурної спадщини України, що охороняється законом.
Музейні предмети Музейного фонду України є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України та за її межами або згідно з міжнародними договорами підлягають поверненню в Україну.
Музеї, юридичні і фізичні особи зобов'язані забезпечувати збереженість Музейного фонду України та сприяти його поповненню.
Положення про Музейний фонд України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання державної частини Музейного фонду України закріплюються за музеями на праві оперативного управління
( Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 659-XIV від 14.05.99; в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 15-1. Склад Музейного фонду України
Музейний фонд України складається з державної і недержавної частини.
До державної частини Музейного фонду України належать музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання, що є державною власністю, зберігаються у державних музеях, у тому числі музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання, що зберігаються в музеях, які належать до сфери управління місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також у музеях, створених при підприємствах, в установах, організаціях і закладах освіти державної та комунальної форм власності чи у їх складі. До державної частини Музейного фонду України належать також предмети музейного значення, що підлягають внесенню до державної частини Музейного фонду України, музейні колекції, музейні зібрання, що зберігаються на підприємствах, в установах та організаціях державної і комунальної форм власності.
( Частина друга статті 15-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 849-IX від 02.09.2020 )
До недержавної частини Музейного фонду України належать музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання, що зберігаються в музеях приватної форми власності, музеях підприємств, установ, організацій приватної форми власності та не віднесені або не підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, зокрема предмети музейного значення, що підлягають внесенню до недержавної частини Музейного фонду України та є власністю релігійних організацій, громадян та об'єднань громадян.
( Закон доповнено статтею 15-1 згідно із Законом № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 15-2. Особливості здійснення права власності на музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання, предмети музейного значення Музейного фонду України
Музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання, віднесені до державної частини Музейного фонду України, не підлягають відчуженню, за винятком обміну на інші музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання. Рішення про обмін музейних предметів, музейних колекцій, музейних зібрань, що належать до державної частини Музейного фонду України, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв.
( Частина перша статті 15-2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )
У разі передачі майнових комплексів музеїв з державної у комунальну власність музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання залишаються у державній власності і належать до державної частини Музейного фонду України.
Перелік музеїв (у тому числі музеїв системи Національної академії наук України, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Педагогічного товариства України, інших самоврядних організацій), у яких зберігаються музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання, що належать до державної частини Музейного фонду України, та предмети музейного значення, що підлягають внесенню до державної частини Музейного фонду України, не підлягають приватизації та не можуть бути предметом застави. Музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання, що належать до недержавної частини Музейного фонду України, та предмети музейного значення, що підлягають внесенню до недержавної частини Музейного фонду України, не можуть бути предметом застави, якщо заставодержатель - іноземний громадянин або особа без громадянства, яка не проживає в Україні.
У разі продажу музейних предметів, музейних колекцій, музейних зібрань, що належать до недержавної частини Музейного фонду України, держава має переважне право на їх придбання, яке реалізується центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах культури та мистецтв або уповноваженими ним державними музеями.
( Частина п'ята статті 15-2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )( Закон доповнено статтею 15-2 згідно із Законом № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 16. Музейні предмети Музейного фонду України у складі Державного реєстру національного культурного надбання
Унікальні музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання Музейного фонду України та предмети музейного значення, що підлягають внесенню до Музейного фонду України і мають виняткове художнє, історичне, етнографічне та наукове значення, незалежно від форми власності і місця зберігання вносяться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв до Державного реєстру національного культурного надбання.
( Частина перша статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )
Положення про Державний реєстр національного культурного надбання затверджується Кабінетом Міністрів України.
Порядок віднесення музейних предметів Музейного фонду України до Державного реєстру національного культурного надбання та умови їх зберігання затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв.
( Частина третя статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 659-XIV від 14.05.99; в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 17. Облік, зберігання і використання документів Національного архівного фонду
Облік, зберігання і використання документів Національного архівного фонду, що зберігаються в музеях, здійснюються відповідно до цього Закону та Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи".
( Стаття 17 в редакції Закону № 594-IV від 06.03.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 18. Формування державної частини Музейного фонду України
Формування державної частини Музейного фонду України здійснюється шляхом:
придбання в установленому порядку предметів музейного значення центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах культури та мистецтв, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та музеями - за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством;
( Абзац другий частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )
безоплатної передачі предметів музейного значення підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян та громадянами;
передачі обернених відповідно до законодавства України у дохід держави музейних предметів, предметів музейного значення;
передачі в установленому порядку предметів музейного значення, виявлених під час археологічних, етнографічних, науково-природничих та інших експедицій, будівельних, ремонтних або реставраційних робіт, у тому числі з дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, та скарбів;
повернення в Україну розшуканих музейних предметів, музейних колекцій, музейних зібрань та предметів музейного значення, які були незаконно вивезені;
передачі предметів музейного значення, вилучених на митниці;
поповнення музейних зібрань іншими способами, передбаченими законодавством.
Віднесення предметів музейного значення до Музейного фонду України здійснюється у порядку, передбаченому Положенням про Музейний фонд України, на підставі проведення музеями відповідної наукової експертизи.
Порядок віднесення музейних предметів, музейних колекцій, музейних зібрань та предметів музейного значення до державної частини Музейного фонду України визначається Кабінетом Міністрів України.
( Стаття 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 659-XIV від 14.05.99; в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Формування державної частини Музейного фонду України та забезпечення поповнення експозицій музеїв здійснюють центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах культури та мистецтв.
( Статтю 18 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )
Стаття 19. Облік музейних предметів та предметів музейного значення
Музейні предмети та предмети музейного значення, які зберігаються в музеях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також предмети музейного значення, які зберігаються на підприємствах, в установах, організаціях державної та комунальної форми власності, підлягають обліку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Форми облікових документів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв.
( Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )
Фондово-облікова документація підлягає довічному зберіганню.
( Стаття 19 в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 20. Переміщення музейних предметів та предметів музейного значення
Переміщення музейних предметів Музейного фонду України та предметів музейного значення здійснюється відповідно до Положення про Музейний фонд України.
( Стаття 20 в редакції Законів № 659-XIV від 14.05.99, № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 21. Збереження Музейного фонду України
З метою збереження музейних предметів, музейних колекцій, музейних зібрань та предметів музейного значення власники або уповноважені ними органи зобов'язані створити належні умови, у тому числі спеціальний науково обґрунтований режим їх зберігання, та здійснювати консервацію і реставрацію.
Вимоги до умов зберігання та обліку музейних предметів, музейних колекцій визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв.
( Частина друга статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )
Знищення музейних предметів та предметів музейного значення Музейного фонду України забороняється.
У разі втрати або руйнування музейних предметів, що належать до державної частини Музейного фонду України, вони можуть вилучатися з фондово-облікової документації лише за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв на підставі висновків експертно-фондової комісії.
( Частина четверта статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012 )( Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 659-XIV від 14.05.99; в редакції Закону № 1709-VI від 05.11.2009 )
Стаття 22. Порядок вивезення за межі України музейних предметів, музейних колекцій, музейних зібрань, що належать до державної частини Музейного фонду України, та предметів музейного значення, що підлягають внесенню до державної частини Музейного фонду України
Вивезення за межі України музейних предметів, музейних колекцій, музейних зібрань, що належать до державної частини Музейного фонду України, та предметів музейного значення, що підлягають внесенню до державної частини Музейного фонду України, забороняється, крім випадків тимчасового їх перебування за кордоном для експонування на виставках, реставрації або проведення наукової експертизи на підставі свідоцтва на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей відповідно до Закону України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" та за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері культури і туризму.
