Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість

(d) постачання інтегрованих схем, таких як мікропроцесори та центральні процесори, до стадії інтегрування в продукти кінцевого користувача:

(e) постачання газу та електроенергії оподатковуваному дилеру, як визначено у статті 38(2);

(f) постачання сертифікатів на газ та електроенергію;

(g) надання телекомунікаційних послуг, як визначено в статті 24(2);

(h) постачання ігрових консолей, планшетних ПК та ноутбуків;

(i) постачання зернових та технічних культур, включаючи насіння олійних культур та цукровий буряк, які зазвичай не використовують в незміненому стані для кінцевого споживання;

(j) постачання необроблених та напівоброблених металів, включаючи дорогоцінні метали, якщо вони не підпадають підпункт (d) статті 199(1), спеціальні положення щодо вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату відповідно до статей 311-343 або під спеціальну схему для інвестиційного золота відповідно до статей 344-356.

1a. Держави-члени можуть встановлювати умови для застосування механізму, передбаченого в параграфі 1.

1b. Застосування механізму, передбаченого в параграфі 1, до постачання будь-яких з товарів або послуг, перелічених у пунктах (c)-(j) цього параграфа, залежить від впровадження належних та дієвих обов’язків щодо звітності для оподатковуваних осіб, які постачають товари або послуги, до яких застосовують механізм, передбачений у параграфі 1.

2. Держави-члени повинні повідомляти Комітет із ПДВ про застосування механізму, передбаченого в параграфі 1, після впровадження будь-якого такого механізму та надавати Комітету із ПДВ таку інформацію:

(a) обсяг застосування заходу, в межах якого застосовують механізм, разом з типом та особливостями шахрайства, а також докладний опис супровідних заходів, включно з будь-якими обов’язками щодо звітності для оподатковуваних осіб та будь-якими контрольними заходами;

(b) дії, спрямовані на інформування відповідних оподатковуваних осіб про початок застосування механізму;

(c) критерії оцінювання, що уможливлюють порівняння рівня шахрайської діяльності стосовно товарів та послуг, перелічених у параграфі 1, до і після застосування механізму, шахрайської діяльності стосовно інших товарів та послуг до й після застосування механізму та будь-якого підвищення рівня інших видів шахрайської діяльності до і після застосування механізму;

(d) дату початку дії механізму та період, охоплений заходом, в межах якого застосовують механізм.

3. Держави-члени, що застосовують механізм, передбачений у параграфі 1, повинні на основі критеріїв оцінювання передбачених у пункті (c) параграфа 2, подати Комісії звіт не пізніше 30 червня 2017 року. У звіті повинна бути чітко вказана інформація, яка повинна вважатися конфіденційною, та інформація, яку можна публікувати.

Звіт повинен містити детальну оцінку загальної дієвості та ефективності заходу, зокрема стосовно:

(a) впливу на шахрайську діяльність щодо постачання товарів або послуг, охоплених цим заходом;

(b) можливого перенесення шахрайської діяльності на інші товари чи інші послуги;

(c) витрат на дотримання заходу для оподатковуваних осіб, що випливають з нього.

4. Кожна держава-член, що виявила зміну тенденцій шахрайської діяльності на своїй території стосовно товарів або послуг, перелічених у параграфі 1, починаючи з дати набуття чинності цією статтею стосовно таких товарів чи послуг, повинна подати Комісії звіт з цього приводу до 30 червня 2017 року.

5. До 1 січня 2018 року Комісія повинна представити Європейському Парламенту та Раді загальний звіт про оцінку впливів механізму, передбаченого в параграфі 1, на боротьбу з шахрайством.

1. Держава-член може у надзвичайно термінових випадках та відповідно до параграфів 2 та 3 призначати одержувача особою, відповідальною за сплату ПДВ за конкретні постачання товарів і послуг, як відступ від статті 193, у вигляді спеціального заходу - механізму швидкої реакції ("QRM") - для боротьби з раптовим та масовим шахрайством, що може призвести до значних і непоправних фінансових втрат.

Спеціальний захід QRM підлягає належним заходам контролю держави-члена стосовно оподатковуваних осіб, які постачають товари чи послуги, на які поширюється такий захід, та повинен тривати не більше дев’яти місяців.

2. Держава-член, що бажає впровадити спеціальний захід QRM, як це передбачено в параграфі 1, повинна надіслати повідомлення Комісії, використовуючи стандартну форму, встановлену відповідно до параграфа 4, і одночасно надіслати її іншим державам-членам. Держава-член повинна надати Комісії інформацію із зазначенням відповідного сектора, типу та особливостей шахрайства, існування підстав для термінових дій, раптового та масового характеру шахрайства та його наслідків з точки зору значних та непоправних фінансових збитків. Якщо Комісія вважає, що вона не має всієї необхідної інформації, вона звертається до держави-члена протягом двох тижнів з моменту отримання повідомлення та уточнює, якої додаткової інформації вона потребує. Будь-яка додаткова інформація, надана відповідною державою-членом Комісії, повинна одночасно надсилатися іншим державам-членам. Якщо наданої додаткової інформації недостатньо, Комісія інформує про це відповідну державу-члену протягом одного тижня.

Держава-член, що бажає впровадити спеціальний захід QRM, як передбачено в параграфі 1 цієї статті, повинна одночасно також подати заявку до Комісії відповідно до процедури, встановленої у статті 395(2) і (3).

У випадках невідкладної терміновості, викладених в параграфі 1 цієї статті, процедура, встановлена в статті 395(2) та (3), повинна бути завершена протягом шести місяців з моменту отримання Комісією заявки.

3. Після того, як Комісія отримує всю інформацію, яку вона вважає необхідною для оцінювання повідомлення, зазначеного в першому підпараграфі параграфа 2, вона повинна повідомити про це держави-члени. Якщо вона заперечує проти спеціального заходу QRM, вона повинна надати негативний висновок протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення та поінформувати про це відповідну державу-член та Комітет із ПДВ. Якщо Комісія не заперечує, вона повинна підтвердити це у письмовій формі відповідній державі-члену та Комітету із ПДВ протягом такого самого періоду часу. Держава-член може ухвалити спеціальний захід QRM, починаючи з дати отримання такого підтвердження. Під час оцінювання повідомлення Комісія повинна враховувати точку зору будь-якої іншої держави-члена, надіслану їй у письмовій формі.

4. Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт про стандартну форму подання повідомлення щодо спеціального заходу QRM, зазначеного в пункті 2, та інформації, зазначеної в першому підпараграфі параграфа 2. Такий імплементаційний акт повинен бути ухвалений згідно з експертною процедурою, зазначеною в параграфі 5.

5. Якщо на цей параграф здійснено покликання, застосовують статтю 5 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 9), і для цієї цілі комітетом є комітет, створений відповідно до статті 58 Регламенту Ради (ЄС) № 904/2010 (- 10).

6. Спеціальний захід QRM, встановлений у параграфі 1, застосовують до 30 червня 2022 року.

1. Як відступ від статті 193, до 30 червня 2022 року держава-член може запровадити узагальнений механізм зворотного нарахування ("УМЗН") для інших постачань, ніж транскордонні, за умови, що особою, відповідальною за сплату ПДВ, є оподатковувана особа, якій постачено всі товари та послуги, вартість яких перевищує порогове граничне значення у 17500 євро за операцію.

Держава-член, яка бажає запровадити УМЗН, повинна відповідати усім таким вимогам:

(a) відповідно до методу та даних, представлених у заключному звіті Комісії за 2016 рік про недоотримані доходи від ПДВ, який було опубліковано Комісією 23 серпня 2016 року, у 2014 році в такій державі-члені недоотримані доходи від ПДВ, виражені у відсотках від загальної суми ПДВ, що підлягає сплаті, були принаймні на 5 відсоткових пунктів вищі за медіанне значення недоотриманих Співтовариством доходів від ПДВ;

(b) на основі оцінювання впливу, що супроводжувало законодавчу пропозицію щодо цієї статті, у такій державі-члені рівень карусельного шахрайства з ПДВ перевищує 25 % від загальної суми недоотриманих доходів від ПДВ;

(c) така держава-член встановлює, що інших заходів контролю недостатньо для боротьби з карусельним шахрайством на її території, зокрема, шляхом визначення вжитих заходів контролю та конкретних причин їхньої неефективності, а також причин недостатньої дієвості адміністративної співпраці у сфері ПДВ;

(d) вона встановлює, що очікуване покращення у дотриманні податкового законодавства та збільшення податкових надходжень внаслідок введення УМЗН перевищить очікуваний загальний додатковий тягар для компаній та податкових органів принаймні на 25 %; та

(e) вона встановлює, що запровадження УМЗН не призведе до витрат компаній і податкових органів, що перевищуватимуть витрати, які виникли у результаті вжиття інших заходів контролю.

До запиту, зазначеного в параграфі 3, держава-член додає розрахунок недоотриманих доходів від ПДВ згідно з методикою та даними звіту про недоотримані доходи від ПДВ, який було опубліковано Комісією, як зазначено у пункті (a) другого підпараграфа цього параграфа.

2. Щоб забезпечити ефективне функціонування та моніторинг застосування УМЗН, держави-члени, що застосовують УМЗН, повинні встановити відповідні та ефективні зобов’язання щодо електронного звітування для всіх оподатковуваних осіб, зокрема, для оподатковуваних осіб, які постачають або отримують товари або послуги, щодо яких застосовується УМЗН.

3. Держави-члени, що бажають застосувати УМЗН, повинні подати Комісії запит і надати таку інформацію:

(a) детальне обґрунтування виконання умов, встановлених у параграфі 1;

(b) дату початку застосування УМЗН та період, який УМЗН буде охоплювати;

(c) дії, що будуть вжиті для інформування оподатковуваних осіб про запровадження застосування УМЗН; та

(d) докладний опис супровідних заходів, зазначених у параграфі 2.

Якщо Комісія вважає, що вона не має всієї необхідної інформації, вона подає запит на отримання додаткової інформації, у тому числі основних методів, припущень, досліджень та інших супровідних документів, протягом одного місяця з дня отримання запиту. Держава-член, що подає запит, повинна надати необхідну інформацію протягом одного місяця з дня отримання повідомлення.

4. Якщо Комісія вважає, що запит відповідає вимогам параграфа 3, вона подає Раді пропозицію не пізніше ніж через три місяці після отримання всієї необхідної інформації. Діючи одностайно за пропозицією Комісії, Рада може дозволити державі-члену, що подає запит, застосовувати УМЗН. Якщо Комісія вважає, що запит не відповідає вимогам параграфа 3, вона протягом такого самого періоду повідомляє про причини такої невідповідності державу-член, що подає запит, і Раду.

5. Якщо відповідно до другого підпараграфа цього параграфа виявлено значний негативний вплив на внутрішній ринок, Комісія надає пропозицію щодо скасування всіх імплементаційних рішень, зазначених у параграфі 4, не пізніше ніж через три місяці після отримання всієї необхідної інформації та не раніше ніж через шість місяців після набуття чинності першим імплементаційним рішенням про надання дозволу державі-члену на застосування УМЗН. Таке скасування вважається ухваленим Радою, якщо Рада не приймає одностайно рішення відхилити пропозицію Комісії протягом 30 днів після її ухвалення Комісією.

Вважається, що значний негативний вплив було виявлено, якщо виконані такі умови:

(a) принаймні одна держава-член, що не застосовує УМЗН, інформує Комісію про збільшення шахрайства з ПДВ на її території у зв’язку із застосуванням УМЗН; та

(b) Комісія встановила, у тому числі на підставі інформації, наданої державами-членами згідно з пунктом (a) цього підпараграфа, що збільшення шахрайства з ПДВ на їхній території пов’язане із застосуванням УМЗН в одній або більше державах-членах.

6. Держави-члени, що застосовують УМЗН, повинні надавати всім державам-членам таку інформацію в електронному форматі:

(a) прізвища та імена осіб, проти яких протягом 12 місяців, що передували даті початку застосування УМЗН, було порушено кримінальне або адміністративне провадження за шахрайство з ПДВ; та

(b) прізвища та імена осіб, у тому числі у випадку юридичних осіб - прізвища та імена їхніх директорів, свідоцтва платників ПДВ яких у відповідній державі-члені було анульовано після введення УМЗН; та

(c) прізвища та імена осіб, у тому числі у випадку юридичних осіб - прізвища та імена їхніх директорів, які не подавали декларацію з ПДВ протягом двох податкових періодів поспіль після введення УМЗН.

Інформація, зазначена в пунктах (a) і (b) першого підпараграфа, повинна надаватися не пізніше ніж через три місяці після введення УМЗН та оновлюватися кожні три місяці після цього. Інформація, зазначена в пункті (c) першого підпараграфа, повинна надаватися не пізніше ніж через дев’ять місяців після введення УМЗН та оновлюватися кожні три місяці після цього.

Держави-члени, що застосовують УМЗН, повинні подати Комісії проміжний звіт не пізніше ніж через рік після початку застосування УМЗН. Такий звіт повинен містити детальну оцінку ефективності УМЗН. Через три місяці після закінчення застосування УМЗН держави-члени, що застосовують УМЗН, повинні надати заключний звіт про загальний вплив УМЗН.

7. Держави-члени, що не застосовують УМЗН, повинні подати до Комісії проміжний звіт про вплив на їхній території від застосування УМЗН іншими державами-членами. Такий звіт повинен подаватися Комісії протягом трьох місяців після застосування УМЗН протягом принаймні одного року в одній державі-члені.

У разі застосування УМЗН принаймні в одній державі-члені, держави-члени, що не застосовують УМЗН, повинні до 30 вересня 2022 року подати до Комісії заключний звіт про вплив на їхній території УМЗН, застосованого іншими державами-членами.

8. У звітах, зазначених у параграфі 6, держави-члени повинні оцінити вплив застосування УМЗН на основі таких критеріїв оцінювання:

(a) зміна тенденцій у недоотриманні доходів від ПДВ;

(b) зміна тенденцій у шахрайстві з ПДВ, зокрема у карусельному шахрайстві та шахрайстві в роздрібній торгівлі;

(c) зміна тенденцій в адміністративному тягарі для оподатковуваних осіб;

(d) зміна тенденцій в адміністративних витратах для податкових органів.

9. У звітах, зазначених у параграфі 7, держави-члени повинні оцінити вплив застосування УМЗН на основі таких критеріїв оцінювання:

(a) зміна тенденцій у шахрайстві з ПДВ, зокрема у карусельному шахрайстві та шахрайстві в роздрібній торгівлі;

(b) переміщення шахрайства за межі держав-членів, що застосовують або застосовували УМЗН.

ПДВ повинна сплачувати будь-яка особа, що здійснює оподатковуване придбання товарів в межах Співтовариства.

Під час імпортування ПДВ повинна сплачувати будь-яка особа або особи, призначені або визнані державою-членом імпортування як такі, що є відповідальними за сплату.

ПДВ повинна сплачувати будь-яка особа, що завершує перебування товарів в режимах чи ситуаціях, перелічених у статтях 156, 157, 158, 160 та 161.

ПДВ повинна сплачувати будь-яка особа, що вносить ПДВ до рахунку-фактури.

1. Якщо згідно зі статтями 193-197 та статтями 199 і 200 особою, відповідальною за сплату ПДВ, є оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, держави-члени можуть дозволяти такій особі призначати податкового представника особою, відповідальною за сплату ПДВ.

Крім того, якщо оподатковувану операцію здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, а в країні, в якій така оподатковувана особа має осідок або місцезнаходження, немає жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до того, що передбачений Директивою 76/308/ЄЕС (- 11) та Регламентом (ЄС) № 1798/2003 (- 12), держави-члени можуть вживати заходів для забезпечення того, щоб особою, відповідальною за сплату ПДВ, був податковий представник, призначений оподатковуваною особою, що не має осідку.

Однак, держави-члени можуть не застосовувати можливість, зазначену в другому підпараграфі, до оподатковуваної особи в розумінні пункту (1) статті 358а, яка обрала спеціальну схему для послуг, які постачаються оподатковуваними особами, що не мають осідку в Співтоваристві.

2. Можливість, передбачена у першому підпараграфі параграфа 1, підпадає під умови та процедури, встановлювані кожною державою-членом.

У ситуаціях, зазначених у статтях 193-200 та статтях 202, 203 та 204, держави-члени можуть передбачити, щоб особа, інша ніж особа, відповідальна за сплату ПДВ, несла солідарну відповідальність за сплату ПДВ.

Будь-яка оподатковувана особа, відповідальна за сплату ПДВ, повинна сплачувати чисту суму ПДВ під час подання декларації з ПДВ, передбаченої в статті 250. Однак, держави-члени можуть установлювати інший термін сплати такої суми або вимагати здійснення проміжних платежів.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, яких вважають відповідальними за сплату ПДВ замість оподатковуваної особи, що не має осідку на їхній території відповідно до статей 194-197 та статей 199 та 204, виконували зобов’язання щодо сплати, передбачені у цій секції.

Держави-члени також повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, які відповідно до статті 205 несуть солідарну відповідальність за сплату ПДВ, виконували ці зобов’язання щодо сплати.

Якщо держави-члени призначають замовника інвестиційного золота особою, відповідальною за сплату ПДВ відповідно до статті 198(1), або якщо, у випадку золота у вигляді сировини, напівоброблених продуктів чи інвестиційного золота, як визначено у статті 344(1), вони застосовують можливість визначати замовника особою, відповідальною за сплату ПДВ, передбачену статтею 198(2), вони повинні вживати необхідних заходів для забезпечення виконання особою зобов’язань щодо сплати, передбачених у цій секції.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб неоподатковувані юридичні особи, відповідальні за сплату ПДВ стосовно придбань товарів у межах Співтовариства, як зазначено у статті 2(1)(b)(i), виконували зобов’язання щодо сплати, встановлені в цій секції.

Держави-члени повинні ухвалювати порядок сплати ПДВ за придбання у межах Співтовариства нових транспортних засобів, як зазначено в статті 2(1)(b)(ii), а також за придбання у межах Співтовариства підакцизних продуктів, як зазначено в статті 2(1)(b)(iii).

Держави-члени повинні встановити детальні правила сплати стосовно імпортування товарів.

Зокрема, держави-члени можуть передбачити, щоб у випадку імпортування товарів оподатковуваними особами або окремими категоріями оподатковуваних осіб, або особами, відповідальними за сплату ПДВ, або деякими категоріями таких осіб, ПДВ, що підлягає сплаті у зв’язку із імпортуванням, не потрібно було сплачувати в момент імпортування, за умови, що його буде внесено як таке до декларації з ПДВ, яку подають відповідно до статті 250.

Держави-члени можуть звільняти оподатковуваних осіб від сплати ПДВ, якщо сума є незначною.

1. Кожна оподатковувана особа повинна заявляти про початок, зміну або припинення її діяльності як оподатковуваної особи.

Держави-члени повинні дозволяти та можуть вимагати, щоб заявка була надана електронними засобами відповідно до встановлених ними умов.

2. Без обмеження першого підпараграфа параграфа 1, кожна оподатковувана особа або неоподатковувана юридична особа, яка здійснює придбання товарів у межах Співтовариства, що їх не оподатковують ПДВ відповідно до статті 3(1), повинна заявити про здійснення таких придбань, якщо умови неоподаткування ПДВ таких операцій, встановлені в цьому положенні, більше не виконуються.

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити ідентифікацію за допомогою індивідуального номера таких осіб:

(a) кожну оподатковувану особу, за винятком зазначених у статті 9(2), які на своїй відповідній території здійснюють постачання товарів чи послуг, стосовно яких ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, інше ніж постачання товарів чи послуг, стосовно яких ПДВ підлягає сплаті лише замовником або особою, якій призначено товари або послуги, відповідно до статей 194-197 та статті 199;

(b) кожну оподатковувану особу чи неоподатковувану юридичну особу, яка здійснює придбання товарів в межах Співтовариства, що його оподатковують ПДВ відповідно до статті 2(1)(b), та кожну оподатковувану особу або неоподатковувану юридичну особу, яка використовує можливість, що передбачає оподаткування ПДВ їх придбань у межах Співтовариства, відповідно до статті 3(3);

(c) кожну оподатковувану особу, яка на своїй відповідній території здійснює придбання товарів у межах Співтовариства для цілей операцій, пов’язаних із видами діяльності, зазначеними в другому підпараграфі статті 9(1), і які здійснюють за межами цієї території;

(d) кожну оподатковувану особу, що на своїй відповідній території отримує послуги, стосовно яких вона відповідальна за сплату ПДВ відповідно до статті 196;

(e) кожну оподатковувану особу, що має осідок на своїй відповідній території, яка надає послуги на території іншої держави-члена, за які ПДВ підлягає сплаті лише одержувачем відповідно до статті 196.

2. Державам-членам не потрібно ідентифікувати деяких оподатковуваних осіб, що здійснюють операції на нерегулярній основі, як зазначено в статті 12.

Кожний індивідуальний ідентифікаційний номер платника ПДВ повинен мати префікс відповідно до коду ISO 3166 - літерний код 2, за яким можна ідентифікувати державу-член, що видала такий номер.

Попри це, Греція може використовувати префікс "EL".

Префікс "XI" використовується для Північної Ірландії.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб їхні ідентифікаційні системи давали змогу ідентифікувати оподатковуваних осіб, зазначених у статті 214, та забезпечення правильного застосування перехідних положень щодо оподаткування операцій у межах Співтовариства, як зазначено в статті 402.

Для цілей цієї Директиви "електронний рахунок-фактура" означає рахунок-фактуру, що містить інформацію, необхідну згідно з цією Директивою, який було видано та отримано в будь-якому електронному форматі.

Для цілей цієї Директиви, держави-члени повинні приймати документи чи повідомлення на папері або в електронній формі як рахунки-фактури, якщо вони відповідають умовам, встановленим у цій главі.

Будь-який документ або повідомлення, що вносить зміни до первісного рахунку-фактури і конкретно та недвозначно покликається на нього, вважають рахунком-фактурою.

1. Виставлення рахунку-фактури повинне підлягати правилам, що їх застосовують в державі-члені, в якій, як вважають, було здійснено постачання товарів або послуг відповідно до положень розділу V.

2. Як відступ від параграфа 1, до виставлення рахунку-фактури застосовують такі правила:

(a) правила, застосовні у державі-члені, в якій постачальник веде господарську діяльність або має фіксований осідок, з якого здійснює постачання, або, за відсутності такого місця осідку чи фіксованого осідку - в державі-члені, в якій постачальник постійно проживає або зазвичай перебуває, якщо:

(i) постачальник не має осідку в державі-члені, в якій, як вважають, було здійснено постачання товарів або послуг відповідно до положень розділу V, або його осідок у такій державі-члені не втручається в постачання товарів або послуг у розумінні пункту (b) статті 192a, а особою, відповідальною за сплату ПДВ, є особа, якій постачаються товари або послуги, якщо замовник не виставляє рахунок-фактуру (самостійне виставлення рахунку-фактури);

(ii) постачання товарів або послуг вважають таким, що його не було здійснено в межах Співтовариства, відповідно до положень розділу V;

(b) правила, застосовні у державі-члені, в якій ідентифіковано постачальника, що застосовує одну зі спеціальних схем, зазначених у главі 6 розділу XII.

3. Параграфи 1 і 2 цієї статті застосовують без обмеження статей 244-248.

1. Кожна оподатковувана особа повинна забезпечувати виставлення рахунку-фактури нею самою, або її замовником, або, від її імені та в її інтересах, третьою стороною, стосовно:

(1) постачання товарів чи послуг, здійсненого нею іншій оподатковуваній особі або неоподатковуваній юридичній особі;

(2) постачання товарів відповідно до пункту (a) статті 33, крім випадків, коли оподатковувана особа застосовує спеціальну схему, зазначену в секції 3 глави 6 розділу XII;

(3) постачання товарів, здійсненого на умовах, передбачених у статті 138;

(4) будь-якого якого авансового платежу, здійсненого на його користь до здійснення одного з постачань товарів, зазначеного в пунктах (1) та (2);

(5) будь-якого авансового платежу, здійсненого на її користь іншою оподатковуваною особою або неоподатковуваною юридичною особою, до завершення надання послуг.

2. Як відступ від параграфа 1 та без обмеження статті 221(2), виставлення рахунку-фактури не вимагається стосовно постачання послуг, звільнених від оподаткування згідно з пунктами (a)-(g) статті 135(1).

1. Держави-члени дозволяють оподатковуваним особам виставляти спрощений рахунок-фактуру в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо сума рахунку не перевищує 100 євро або еквівалент у національній валюті;

(b) якщо виставлений рахунок-фактура є документом або повідомленням, що його вважають рахунком-фактурою відповідно до статті 219.

2. Держави-члени не повинні дозволяти оподатковуваним особам виставляти спрощений рахунок-фактуру, якщо рахунки-фактури повинні бути виставлені відповідно до пунктів (2) та (3) статті 220(1), або якщо оподатковуване постачання товарів чи надання послуг здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, або чий осідок у такій державі-члені не втручається в постачання товарів або надання послуг у розумінні статті 192a, а особою, відповідальною за сплату ПДВ, є особа, якій постачають товари або послуги.

1. Держави-члени можуть зобов’язати оподатковуваних осіб виставляти рахунок-фактуру згідно з реквізитами, що вимагаються відповідно до статей 226 або 226b, стосовно постачання товарів чи послуг, інших ніж зазначені у статті 220(1).

2. Держави-члени можуть зобов’язати оподатковуваних осіб, що ведуть господарську діяльність на їхній території або мають фіксований осідок на їхній території, з якого здійснюють постачання товарів або послуг, виставляти рахунок-фактуру згідно з реквізитами, що вимагаються відповідно до статті 226 або 226b стосовно постачання послуг, звільнених від оподаткування згідно з пунктами (a)-(g) статті 135(1), які ці оподатковувані особи здійснили на їхній території або за межами Співтовариства.

3. Держави-члени можуть звільняти оподатковуваних осіб від встановленого у статті 220(1) або статті 220a зобов’язання виставляти рахунок-фактуру щодо постачання товарів або послуг, здійсненого на їхній території та звільненого від оподаткування, з віднесенням на зменшення податкового зобов’язання ПДВ або без віднесення на зменшення податкового зобов’язання ПДВ, сплаченого на попередньому етапі згідно зі статтями 110 та 111, статтею 125(1), статтею 127, статтею 128(1), статтею 132, пунктами (h)-(l) статті 135(1), статтями 136, 371, 375, 376 та 377, статтями 378(2) та 379(2) і статтями 380-390c.

Для постачання товарів, яке здійснюють відповідно до умов, визначених у статті 138, або для постачання послуг, за які ПДВ підлягає сплаті замовником відповідно до статті 196, рахунок-фактура повинна виставлятися не пізніше п’ятнадцятого дня місяця, наступного за тим, в якому настає подія, що призводить до виникнення податкового зобов’язання.

Для інших видів постачання товарів чи послуг держави-члени можуть накладати часові обмеження на оподатковуваних осіб щодо виставлення рахунків-фактур.

Держави-члени повинні дозволяти оподатковуваним особам виставляти зведені рахунки-фактури, в яких деталізовано окремі постачання товарів або послуг за умови, що податкове зобов’язання з ПДВ щодо постачань, вказаних у зведеному рахунку-фактурі, виникає протягом того самого календарного місяця.

Без обмеження статті 222, держави-члени можуть дозволяти, щоб зведені рахунки-фактури включали постачання, щодо яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом періоду, що перевищує один календарний місяць.

Замовник може складати рахунки-фактури стосовно постачання товарів або послуг, здійсненого для нього оподатковуваною особою, якщо існує попередня домовленість між двома сторонами, і за умови існування процедури прийняття кожного рахунку-фактури оподатковуваною особою, що постачає товари чи послуги. Держава-член може вимагати, щоб такі рахунки-фактури виставляли від імені та в інтересах оподатковуваної особи.

Держави-члени можуть встановлювати особливі умови для оподатковуваних осіб у випадках, коли третя сторона або замовник, який виставляє рахунки-фактури, має осідок у країні, в якій не існує жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до того, який передбачений в Директиві 2010/24/ЄС (- 13) та Регламенті (ЄС) № 1798/2003 (- 14).

Без обмеження окремих положень, викладених у цій Директиві, для цілей ПДВ рахунки-фактури, виставлені відповідно до статей 220 та 221, повинні містити лише такі реквізити:

(1) дату видачі;

(2) порядковий номер на основі однієї або декількох серій, що забезпечує унікальну ідентифікацію рахунку-фактури;

(3) ідентифікаційний номер платника ПДВ, зазначений у статті 214, під яким оподатковувана особа постачала товари чи послуги;

(4) ідентифікаційний номер платника ПДВ замовника, як зазначено в статті 214, під яким замовник отримував постачання товарів або послуг, стосовно яких він відповідальний за сплату ПДВ, або отримував постачання товарів, як зазначено у статті 138;

(5) повне найменування та адресу оподатковуваної особи та замовника;

(6) кількість та характер постачених товарів або обсяг та характер наданих послуг;

(7) дату, на яку було здійснено або завершено постачання товарів чи послуг, або дату, на яку було здійснено авансовий платіж зазначений у пунктах (4) та (5) статті 220, якщо така дата може бути визначена та відрізняється від дати виставлення рахунку-фактури;

(7a) якщо податкове зобов’язання виникає в момент отримання платежу відповідно до статті 66(b), а право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання виникає у момент виникнення податкового зобов’язання з ПДВ, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання - коментар "Облік грошових коштів";

(8) база оподаткування для окремих ставок або звільнення від оподаткування, ціна за одиницю, без урахування ПДВ, а також будь-які знижки або часткові повернення коштів, якщо вони не включені в ціну за одиницю;

(9) застосовну ставку ПДВ;

(10) суму ПДВ, що підлягає сплаті, за винятком застосування спеціального положення, згідно з яким, відповідно до цієї Директиви, такий реквізит не включають;

(10a) якщо замовник, що отримує постачання, виставляє рахунок-фактуру замість постачальника - коментар "Самовиставлення рахунку-фактури";

(11) у випадку звільнення від оподаткування - покликання на застосовне положення цієї Директиви чи на відповідне національне положення або будь-яке інше покликання, яке вказує на те, що постачання товарів або послуг звільнено від оподаткування;

(11a) якщо замовник відповідальний за сплату ПДВ - коментар "Зворотне нарахування";

(12) у випадку постачання нового транспортного засобу, здійсненого відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(a) - характеристики, визначені в пункті (b) статті 2(2);

(13) у разі застосування маржинальної схеми для туристичних агентів - коментар "Маржинальна схема - туристичні агенти";

(14) у разі застосування одного зі спеціальних положень, застосовних до вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату - коментар "Маржинальна схема - вживані товари"; "Маржинальна схема - витвори мистецтва" або "Маржинальна схема - предмети колекціонування та антикваріат" відповідно;

(15) якщо особа, відповідальна за сплату ПДВ, є податковим представником для цілей статті 204 - ідентифікаційний номер платника ПДВ, зазначений у статті 214, такого податкового представника, а також його повне найменування та адресу.

Якщо рахунок-фактуру виставлено оподатковуваною особою, що не має осідку в державі-члені, в якій податок підлягає сплаті, або якщо осідок в такій державі-члені не втручається у постачання товарів чи послуг у розумінні статті 192a, і вона здійснює постачання товарів чи послуг замовникові, відповідальному за сплату ПДВ, оподатковувана особа може не включати реквізити, зазначені в пунктах (8), (9) та (10) статті 226, і натомість вказувати базу оподаткування таких товарів чи послуг, зазначивши кількість або обсяг постачених товарів або послуг та їх характер.

Щодо спрощених рахунків-фактур, виставлених відповідно до статті 220а та статті 221(1) і (2), держави-члени повинні вимагати принаймні такі реквізити:

(a) дату видачі;

(b) ідентифікаційні дані оподатковуваної особи, що постачає товари або послуги;

(c) ідентифікаційні дані щодо типу постачених товарів або послуг;

(d) суму ПДВ, що підлягає сплаті, або інформацію, необхідну для її розрахування;

(e) якщо виставлений рахунок-фактура є документом чи повідомленням, що його вважають рахунком-фактурою відповідно до статті 219 - конкретне та недвозначне покликання на такий первісний рахунок-фактуру та конкретні реквізити, до яких вносять зміни.

Вони не можуть вимагати надання у рахунках-фактурах інших реквізитів, інших ніж зазначені у статтях 226, 227 та 230.

Держави-члени можуть вимагати від оподатковуваних осіб, що мають осідок на їхній території, що постачають там товари чи послуги, вказувати ідентифікаційний номер платника ПДВ замовника, зазначений у статті 214, у випадках, інших ніж зазначені у пункті (4) статті 226.

Держави-члени не повинні вимагати підписувати рахунки-фактури.

Суми, відображені в рахунку-фактурі, можуть бути виражені в будь-якій валюті за умови, що сума ПДВ, що підлягає сплаті або коригуванню, виражена у національній валюті держави-члена з використанням механізму курсу конвертації, передбаченого у статті 91.

Використання електронного рахунку-фактури можливе за умови, що одержувач приймає такі рахунки-фактури.

1. Автентичність походження, цілісність змісту та читабельність рахунка-фактури, як на папері, так і в електронній формі, забезпечують з моменту виставлення до закінчення періоду зберігання рахунку-фактури.

Кожна оподатковувана особа визначає спосіб забезпечення автентичності походження, цілісності змісту та читабельності рахунку-фактури. Цього можна досягти завдяки будь-яким системам звітності, що створюють надійний аудиторський слід між рахунком-фактурою та постачанням товарів чи послуг.

"Автентичність походження" означає засвідчення особи постачальника або особи, що виставила рахунок-фактуру.

"Цілісність змісту" означає, що зміст, який вимагається відповідно до цієї Директиви, не було змінено.

2. Окрім типу систем звітності, описаного у параграфі 1, нижче наведені приклади технологій, що забезпечують автентичність походження та цілісність змісту електронного рахунку-фактури:

(a) просунутий електронний підпис у розумінні пункту (2) статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 1999/93/ЄС від 13 грудня 1999 року про рамки Співтовариства для електронних підписів (- 15) на основі кваліфікованого сертифікату, створених за допомогою пристрою для створення захищеного підпису в розумінні пунктів (6) та (10) статті 2 Директиви 1999/93/ЄС;

(b) електронний обмін даними (EDI), як визначено у статті 2 додатка 1 до Рекомендації Комісії 1994/820/ЄС від 19 жовтня 1994 року стосовно правових аспектів електронного обміну даними (- 16), якщо угода стосовно обміну даними передбачає використання процедур, що гарантують автентичність походження та цілісність даних.

Держави-члени можуть встановлювати особливі умови для електронних рахунків-фактур, виставлених на товари чи послуги, які постачають на їхній території з країни, в якій не існує жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до того, що передбачений Директивою 2010/24/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1798/2003.

Якщо тому самому одержувачу надсилають пакети, що містять кілька електронних рахунків-фактур, або надають йому доступ до них, то реквізити, спільні для окремих рахунків-фактур, можна вказувати лише один раз, якщо за кожним рахунком-фактурою доступна вся інформація.

Щонайпізніше до 31 грудня 2016 року Комісія повинна надати Європейському Парламенту і Раді загальний звіт про оцінку, який ґрунтується на незалежному економічному дослідженні щодо впливу правил виставлення рахунків-фактур, застосовних з 1 січня 2013 року і, зокрема, щодо досягнутого ступеня дієвого зменшення адміністративного тягаря для підприємств, супроводжуючи його, за необхідності, належною пропозицією щодо внесення змін і доповнень до відповідних правил.

1. Після консультацій з Комітетом із ПДВ держави-члени можуть, відповідно до умов, які вони можуть встановлювати, передбачати, щоб до рахунків-фактур стосовно постачання товарів та послуг потрібно було вносити лише інформацію, що вимагається згідно зі статтею 226b, у таких випадках:

(a) якщо сума рахунку-фактури перевищує 100 євро, але не перевищує 400 євро або еквівалент у національній валюті;

(b) якщо комерційна або адміністративна практика у відповідній галузі економіки або технічні умови, за яких виставляють рахунки-фактури, ускладнюють виконання всіх обов’язків, зазначених у статті 226 або 230.

3. Спрощення, передбачені в параграфі 1, не застосовують, якщо рахунки-фактури вимагається виставляти згідно з пунктами (2) та (3) статті 220(1), або якщо оподатковуване постачання товарів чи послуг здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, або чий осідок в такій державі-члені не втручається у постачання товарів або послуг у розумінні статті 192а, а особою, відповідальною за сплату ПДВ, є особа, якій постачають товари або послуги.

У випадках, коли держави-члени використовують передбачену в пункті (b) першого підпараграфа статті 272(1) можливість не надавати ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваним особам, що не здійснюють жодних операцій, зазначених у статтях 20, 21, 22, 33, 36, 138 та 141, а також якщо постачальнику або замовнику не надано ідентифікаційний номер такого типу, натомість до рахунку-фактури повинен бути внесений інший номер, так званий податковий ідентифікаційний номер, визначений відповідними державами-членами.

Якщо оподатковуваній особі надано ідентифікаційний номер платника ПДВ, держави-члени, які використовують можливість згідно з пунктом (b) першого підпараграфа статті 272(1), також можуть вимагати, щоб у рахунку-фактурі було зазначено:

(1) стосовно постачання послуг, зазначених у статтях 44, 47, 50, 53, 54 і 55, та постачання товарів, зазначених у статтях 138 та 141 - ідентифікаційний номер платника ПДВ та податковий ідентифікаційний номер постачальника;

(2) стосовно іншого постачання товарів чи послуг - тільки податковий ідентифікаційний номер постачальника чи надавача або тільки ідентифікаційний номер платника ПДВ.

Для цілей цієї глави, "зберігання рахунку-фактури електронними засобами" означає зберігання даних з використанням електронного обладнання для опрацювання (включаючи цифрове стиснення) та використання провідних, радіо-, оптичних або інших електромагнітних засобів.

Кожна оподатковувана особа повинна вести достатньо детальний облік для справляння ПДВ та перевірки його справляння податковими органами.

1. Якщо оподатковувана особа сприяє за допомогою електронного інтерфейсу, такого як торговельний майданчик, платформа, портал або подібне, постачанню товарів або послуг неоподатковуваній особі в межах Співтовариства відповідно до положень розділу V, оподатковувана особа, яка сприяє постачанню, зобов’язана вести облік таких постачань. Зазначений облік повинен бути достатньо деталізованим для уможливлення проведення податковими органами держави-члена, в якій такі постачання підлягають оподаткуванню, перевірки правильності обліку ПДВ.

2. Доступ до облікових записів, зазначених в параграфі 1, повинен надаватися в електронній формі відповідній державі-члену на її запит.

Такі облікові записи повинні зберігатися протягом 10 років після завершення року, в якому було здійснено операцію.

1. Кожна оподатковувана особа повинна вести реєстр товарів, відправлених чи перевезених нею або за її дорученням до місця призначення за межами території держави-члена відправлення, але в межах Співтовариства, для цілей операцій, які полягають в оцінюванні цих товарів, або проведенні робіт з ними, або тимчасовому використанні цих товарів, як визначено в пунктах (f), (g) та (h) статті 17(2).

2. Кожна оподатковувана особа повинна вести достатньо детальний облік для уможливлення ідентифікації товарів, пересланих їй з іншої держави-члена оподатковуваною особою, ідентифікованою для цілей ПДВ в тій іншій державі-члені, або в її інтересах, та використовуваних для послуг, що полягають в оцінюванні таких товарів та проведенні робіт з ними.

3. Кожна оподатковувана особа, яка здійснює передання товарів у режимі складу тимчасового зберігання, зазначеного у статті 17a, веде облік, що дозволяє податковим органам верифікувати правильність застосування цієї статті.

Кожна оподатковувана особа, яка здійснює постачання товарів у режимі складу тимчасового зберігання, зазначеного у статті 17a, веде облік таких товарів.

Кожна оподатковувана особа повинна забезпечувати зберігання копій рахунків-фактур, виставлених нею самою, або її замовником, або від її імені та за її дорученням третьою стороною, а також всіх рахунків-фактур, які вона отримала.

1. Для цілей цієї Директиви, оподатковувана особа може визначати місце зберігання всіх рахунків-фактур за умови, що вона без неналежних затримок надає доступ до рахунків-фактур або інформації, що зберігаються відповідно до статті 244, компетентним органам, коли вони цього вимагають.

2. Держави-члени можуть вимагати, щоб оподатковувані особи, що мають осідок на їхній території, повідомляли їх про місце зберігання рахунків-фактур, якщо воно розташоване за межами їх території.

Держави-члени можуть також вимагати від оподатковуваних осіб, що мають осідок на їхній території, зберігати на цій території рахунки-фактури, виставлені ними або їх замовниками, або від їх імені та за їх дорученням третьою стороною, а також усі рахунки-фактури, отримані ними, у випадку, коли їх не зберігають електронними засобами, що гарантує повний доступ до цих даних у режимі онлайн.

1. Кожна держава-член повинна визначати період, протягом якого оподатковувані особи повинні забезпечувати зберігання рахунків-фактур, пов’язаних із постачанням товарів або послуг на її території, та рахунків-фактур, отриманих оподатковуваними особами, що мають осідок на її території.

2. Для того, щоб забезпечити виконання вимог, встановлених у статті 233, держава-член, зазначена в параграфі 1, може вимагати збереження рахунків-фактур у їх оригінальному вигляді, в якому вони були надіслані чи надані в доступ, як у паперовій, так і в електронній формі. Крім того, у випадку рахунків-фактур, що їх зберігають електронними засобами, держава-член може вимагати, щоб дані, які гарантують автентичність походження рахунків-фактур та цілісність їх змісту, як передбачено в статті 233, також зберігали електронними засобами.

3. Держава-член, зазначена в параграфі 1, може встановлювати особливі умови, що забороняють або обмежують зберігання рахунків-фактур у країні, в якій не існує жодного правового інструменту стосовно взаємної допомоги з обсягом застосування, подібним до передбаченого в Директиві 2010/24/ЄС та Регламенті (ЄС) № 1798/2003, або стосовно права доступу електронними засобами, завантаження та використання, зазначеного в статті 249.

Держави-члени можуть згідно зі встановленими ними умовами вимагати зберігання рахунків-фактур, отриманих неоподатковуваними особами.

Для цілей контролю у певних випадках держави-члени можуть вимагати для деяких оподатковуваних осіб або деяких випадків перекладати рахунки-фактури, що стосуються постачання товарів або послуг на їхній території, та рахунки-фактури, одержувані оподатковуваними особами, що мають осідок на їхній території, на їхні офіційні мови. Однак, держави-члени не можуть встановлювати загальну вимогу щодо перекладу рахунків-фактур.

Для цілей контролю, якщо оподатковувана особа зберігає рахунки-фактури, які вона виставляє чи отримує, за допомогою електронних засобів, що гарантують доступ до відповідних даних в режимі онлайн, компетентні органи держави-члена, в якій вона має осідок, та, у випадку, коли ПДВ підлягає сплаті в іншій державі-члені, компетентні органи такої держави-члена, повинні мати право доступу до цих рахунків-фактур, їх завантаження та використання.