Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість

1. Кожна оподатковувана особа повинна подавати декларацію з ПДВ із зазначенням всієї інформації, необхідної для розрахування виниклого податкового зобов’язання й відповідних сум, що відносяться на зменшення податкового зобов’язання, включаючи, наскільки це необхідно для визначення бази оподаткування, загальну вартість операцій, пов’язаних із таким податком, суми, віднесені на зменшення податкового зобов’язання, та вартість будь-яких операцій, звільнених від оподаткування.

2. Держави-члени повинні дозволяти та можуть вимагати подання декларації з ПДВ, зазначеної в параграфі 1, електронними засобами відповідно до встановлених ними умов.

Крім інформації, зазначеної в статті 250, декларація з ПДВ, що охоплює певний податковий період, повинна містити:

(a) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, зазначених в статті 138, стосовно яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом зазначеного податкового періоду;

(b) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, зазначених у статтях 33 та 36, здійснених на території іншої держави-члена, стосовно яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду, якщо місце, в якому розпочалося пересилання або перевезення товару, розташоване у державі-члені, в якій повинна подаватися декларація;

(c) загальну вартість, без урахування ПДВ, придбань товарів у межах Співтовариства або операцій, що їх вважають такими, відповідно до статті 21 та 22, здійснених в державі-члені, в якій повинна подаватися декларація, і стосовно яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду;

(d) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, зазначених у статтях 33 та 36, здійснених у державі-члені, в якій повинна подаватися декларація і стосовно яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду, якщо місце початку пересилання або перевезення товарів розташоване на території іншої держави-члена;

(e) загальну вартість, без урахування ПДВ, постачань товарів, здійснених у державі-члені, в якій повинна подаватися декларація, стосовно яких оподатковувана особа була призначена особою, відповідальною за сплату ПДВ відповідно до статті 197, і стосовно яких податкові зобов’язання з ПДВ виникли протягом цього податкового періоду.

1. Декларація з ПДВ повинна подаватися у строк, який визначають держави-члени. Такий строк подання не може перевищувати двох місяців після закінчення кожного податкового періоду.

2. Кожна держава-член встановлює податковий період тривалістю один, два або три місяці.

Однак, держави-члени можуть встановлювати інші податкові періоди за умови, що вони не перевищують один рік.

Швеція може застосовувати спрощену процедуру для малих та середніх підприємств, згідно з якою оподатковувані особи, які здійснюють лише операції, що підлягають оподаткуванню на національному рівні, можуть подавати декларації з ПДВ через три місяці після закінчення безпосереднього річного податкового періоду.

У випадку постачання нових транспортних засобів, що здійснюється згідно з умовами, визначеними у статті 138(2)(a), оподатковуваною особою, ідентифікованою для цілей ПДВ, покупцеві, не ідентифікованому для цілей ПДВ, або оподатковуваною особою згідно з означенням у статті 9(2), держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити надання продавцем всієї інформації, потрібної для справляння ПДВ та перевірки його справляння податковими органами.

Якщо держави-члени призначають замовника інвестиційного золота особою, відповідальною за сплату ПДВ відповідно до статті 198(1), або якщо у випадку золота у вигляді сировини, напівоброблених продуктів чи інвестиційного золота, визначеного в статті 344(1), вони використовують передбачену в статті 198(2) можливість призначати замовника особою, відповідальною за сплату ПДВ, вони повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити виконання ним обов’язків стосовно подання декларації з ПДВ, встановлених у цій главі.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, яких вважають відповідальними за сплату ПДВ, замість оподатковуваної особи, що не має осідку на їхній території, відповідно до статей 194-197 та статті 204, виконували обов’язки щодо подання декларації з ПДВ, встановлені у цій главі.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб неоподатковувані юридичні особи, відповідальні за сплату ПДВ, що підлягає сплаті стосовно придбання товарів у межах Співтовариства, як зазначено в статті 2(1)(b)(i), виконували обов’язки щодо подання декларації з ПДВ, встановлені в цій главі.

Держави-члени повинні встановлювати детальні правила подання декларацій з ПДВ стосовно придбань у межах Співтовариства нових транспортних засобів, як зазначено в статті 2(1)(b)(ii), а також придбань у межах Співтовариства підакцизних продуктів, як зазначено в статті 2(1)(b)(iii).

Держави-члени можуть вимагати від осіб, що здійснюють придбання в межах Співтовариства нових транспортних засобів, як зазначено в статті 2(1)(b)(ii), під час подання декларації з ПДВ надавати всю інформацію, необхідну для справляння ПДВ та перевірення його справляння податковими органами.

Держави-члени повинні встановлювати детальні правила подання декларацій з ПДВ стосовно імпортування товарів.

1. Держави-члени можуть вимагати від оподатковуваної особи подавати декларацію, що містить усі реквізити, визначені в статтях 250 та 251 стосовно всіх операцій, здійснених у попередньому році. Ця декларація повинна містити всю інформацію, необхідну для будь-яких коригувань.

2. Держави-члени повинні дозволяти та можуть вимагати, щоб декларацію, зазначену в параграфі 1, подавали за допомогою електронних засобів відповідно до умов, які вони встановлюють.

1. Кожна оподатковувана особа, ідентифікована для цілей ПДВ, повинна подавати зведений звіт щодо:

(a) набувачів, ідентифікованих для цілей ПДВ, яким вона постачала товари відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та пункті (c) статті 138(2);

(b) осіб, ідентифікованих для цілей ПДВ, яким вона постачала товари, що були постачені їй шляхом придбань у межах Співтовариства, зазначених у статті 42;

(c) оподатковуваних осіб та неоподатковуваних юридичних осіб, ідентифікованих для цілей ПДВ, яким вона постачала послуги, інші ніж послуги, звільнені від ПДВ у державі-члені, де операція підлягає оподаткуванню, і стосовно яких одержувач є відповідальним за сплату податку відповідно до статті 196.

2. Окрім інформації, зазначеної у параграфі 1, кожна оподатковувана особа повинна подати інформацію про ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваних осіб, яким призначені товари, переслані або перевезені у режимі складу тимчасового зберігання відповідно до умов, зазначених у статті 17a, та про зміну поданої інформації.

1. Зведений звіт складають за кожний календарний місяць протягом періоду, що не перевищує одного місяця, та відповідно до процедур, що їх повинні визначати держави-члени.

1a. Однак держави-члени, відповідно до умов та обмежень, які вони можуть встановлювати, можуть дозволяти оподатковуваним особам подавати зведений звіт за кожний календарний квартал протягом терміну, що не перевищує одного місяця з кінця кварталу, якщо загальна квартальна сума постачань товарів, зазначених у статтях 264(l)(d) та 265(1)(c), без урахування ПДВ, не перевищує суму 50000 євро або її еквівалент у національній валюті ані за відповідний квартал, ані за будь-який з попередніх чотирьох кварталів.

Можливість, передбачену в першому підпараграфі, перестають застосовувати після закінчення місяця, протягом якого загальна вартість постачань товарів, зазначених у статті 264(l)(d) та 265(1)(c), без урахування ПДВ, перевищує, в поточному кварталі, суму в 50000 євро або її еквівалент у національній валюті. У цьому випадку зведений звіт слід складати за місяць(місяці), що пройшов(пройшли) від початку кварталу, протягом терміну, що не перевищує одного місяця.

lb. До 31 грудня 2011 року державам-членам дозволено встановлювати суму, зазначену в параграфі 1a, на рівні 100000 євро або еквівалент цієї суми у національній валюті.

1c. У випадку постачання послуг, зазначених у статті 264(1)(d), держави-члени відповідно до умов та обмежень, які вони можуть встановлювати, можуть дозволяти оподатковуваним особам подавати зведений звіт за кожний календарний квартал протягом терміну, що не перевищує одного місяця з кінця кварталу.

Держави-члени можуть, зокрема, вимагати від оподатковуваних осіб, що здійснюють постачання як товарів, так і послуг, як зазначено в статті 264(l)(d), подавати зведений звіт у термін, що випливає з параграфів 1-1b.

2. Держави-члени повинні дозволяти і можуть вимагати подання зведеного звіту, зазначеного в параграфі 1, за допомогою електронного передання файлів, відповідно до умов, які вони встановлюють.

1. Зведений звіт повинен містити таку інформацію:

(a) ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваної особи в державі-члені, в якій повинен подаватися зведений звіт, під яким вона здійснювала постачання товарів відповідно до умов, визначених у статті 138(1), та під яким вона здійснювала оподатковуване постачання послуг згідно з умовами, встановленими в статті 44;

(b) ідентифікаційний номер платника ПДВ особи, що здійснює придбання товарів або отримує послуги в державі-члені, іншій ніж та, в якій повинен подаватися зведений звіт та під яким їй здійснено постачання товарів чи послуг;

(c) ідентифікаційний номер платника ПДВ оподатковуваної особи в державі-члені, в якій повинен подаватися зведений звіт, під яким вона здійснила передання до іншої держави-члена, як зазначено у статті 138(2)(c), та номер, під яким вона ідентифікована у державі-члені, в якій завершилося пересилання чи перевезення;

(d) для кожної особи, що придбала товари або отримала послуги - загальну вартість постачань товарів та загальну вартість постачань послуг, що їх здійснила оподатковувана особа;

(e) стосовно постачань товарів, що полягають у переданні до іншої держави-члена, як зазначено у статті 138(2)(c) - загальну вартість постачань, визначену відповідно до статті 76;

(f) суму коригувань, зроблених відповідно до статті 90.

2. Вартість, зазначену в параграфі 1(d), декларують за період, щодо якого подають декларацію, встановлений відповідно до статті 263(1)-(1c), протягом якого виникло податкове зобов’язання з ПДВ.

Суми, зазначені в параграфі 1(f), декларують за період, щодо якого подають декларацію, встановлений відповідно до статті 263(1)-(1c), протягом якого особу, що придбаває товари, повідомили про коригування.

1. У випадку придбань товарів у межах Співтовариства, зазначених у статті 42, оподатковувана особа, ідентифікована для цілей ПДВ в державі-члені, що видала їй ідентифікаційний номер платника ПДВ, під яким вона здійснила такі придбання, повинна чітко вказувати у зведеному звіті таку інформацію:

(a) свій ідентифікаційний номер платника ПДВ у цій державі-члені, під яким вона здійснила придбання та подальше постачання товарів;

(b) ідентифікаційний номер платника ПДВ особи, якій оподатковувана особа здійснила подальше постачання, наданий у державі-члені, в якій завершилося пересилання чи перевезення товарів;

(c) для кожної особи, якій було здійснене подальше постачання - загальну вартість постачання, без урахування ПДВ, здійсненого оподатковуваною особою в державі-члені, в якій завершилося пересилання чи перевезення товарів.

2. Вартість, зазначену в параграфі 1(c), декларують за період, щодо якого подають декларацію, встановлений відповідно до статті 263(1)-(1b), протягом якого виникло податкове зобов’язання з ПДВ.

Як відступ від статей 264 та 265, держави-члени можуть передбачити необхідність надання додаткової інформації у зведених звітах.

Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб особи, яких вважають відповідальними за сплату ПДВ відповідно до статей 194 та 204 замість оподатковуваної особи, що не має осідку на їхній території, виконували обов’язки з подання зведеного звіту, передбаченого у цій главі.

Держави-члени можуть вимагати від оподатковуваних осіб, які на їхній території здійснюють придбання товарів у межах Співтовариства або операції, які вважають таким придбанням згідно зі статтями 21 або 22, подавати звіти із зазначенням деталей таких придбань, за умови, що такі звіти не вимагають за період тривалістю меншою одного місяця.

Діючи одностайно за пропозицією Комісії, Рада може дозволяти будь-якій державі-члену впроваджувати спеціальні заходи, передбачені в статтях 270 та 271, для спрощення виконання обов’язку подавати зведений звіт, встановленого в цій главі. Такі заходи не можуть ставити під загрозу належний моніторинг операцій в межах Співтовариства.

На підставі дозволу, зазначеного в статті 269, держави-члени можуть дозволяти оподатковуваним особам подавати щорічні зведені звіти із зазначенням ідентифікаційних номерів платника ПДВ осіб, яким ці оподатковувані особи постачали товари відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(c), в іншій державі-члені, якщо оподатковувані особи відповідають таким трьом умовам:

(a) загальна річна вартість їх постачання товарів та послуг, без урахування ПДВ, не перевищує більше ніж на 35000 євро або еквівалент в національній валюті, суму річного обігу, яку використовують як базову суму для застосування звільнення від оподаткування малих підприємств, передбаченого в статтях 282-292;

(b) загальна річна вартість постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, без урахування ПДВ, не перевищує 15000 євро або еквівалент у національній валюті;

(c) жодне з постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, не є постачанням нових транспортних засобів.

На підставі дозволу, зазначеного в статті 269, держави-члени, які встановлюють податковий період, що перевищує три місяці, за який оподатковувані особи повинні подавати декларацію з ПДВ, передбачену в статті 250, можуть дозволяти таким особам подавати зведені звіти за той самий період, якщо ці оподатковувані особи відповідають таким трьом умовам:

(a) загальна річна вартість постачання товарів та послуг без урахування ПДВ не перевищує 200000 євро або еквівалент у національній валюті;

(b) загальна річна вартість постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, без урахування ПДВ, не перевищує 15000 євро або еквівалент у національній валюті;

(c) жодне з постачань товарів, здійснених ними відповідно до умов, визначених у статті 138, не є постачанням нових транспортних засобів.

1. Держави-члени можуть звільняти від деяких або всіх обов’язків, зазначених у главах 2-6, таких оподатковуваних осіб:

(a) оподатковуваних осіб, чиї придбання товарів у межах Співтовариства не підлягають оподаткуванню ПДВ відповідно до статті 3(1);

(b) оподатковуваних осіб, що не здійснюють жодних із операцій, зазначених у статтях 20, 21, 22, 33, 36, 136а, 138 та 141;

(c) оподатковуваних осіб, що здійснюють лише постачання товарів чи послуг, звільнених від оподаткування відповідно до статей 132, 135 та 136, статей 146-149 та статей 151, 152 чи 153;

(d) оподатковуваних осіб, що підпадають під звільнення від оподаткування для малих підприємств, передбачене у статтях 282-292;

(e) оподатковуваних осіб, що підпадають під спільну схему з фіксованою ставкою для фермерів.

Держави-члени не можуть звільняти оподатковуваних осіб, зазначених у пункті (b) першого підпараграфа, від обов’язків щодо виставлення рахунків-фактур, встановлених у секціях 3-6 глави 3 та секції 3 глави 4.

2. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в пункті (e) першого підпараграфа параграфа 1, вони повинні вживати необхідних заходів для забезпечення правильного застосування перехідних положень щодо оподаткування операцій у межах Співтовариства.

3. Держави-члени можуть звільняти оподатковуваних осіб, інших ніж зазначені у параграфі 1, від деяких обов’язків щодо ведення обліку, зазначених у статті 242.

Держави-члени можуть накладати інші обов’язки, що їх вони вважають необхідними для забезпечення правильного утримання ПДВ та запобігання ухиленню від оподаткування, за умови однакового ставлення до внутрішніх операцій та операцій, які оподатковувані особи здійснюють між державами-членами, і за умови, що такі обов’язки не призводять до формальностей, пов’язаних з перетином кордонів, у торгівлі між державами-членами.

Можливість, передбачену в першому параграфі, не можна використовувати для встановлення додаткових обов’язків, пов’язаних із виставленням рахунків-фактур, понад обсяг обов’язків, встановлений у главі 3.

Статті 275, 276 та 277 застосовують до імпортування товарів, що перебувають у вільному обігу та які прибувають до Співтовариства з третьої території, що становить частину митної території Співтовариства.

Формальності щодо імпортування товарів, зазначених у статті 274, повинні бути тими самими, що їх встановлено в митних положеннях Співтовариства та що є чинними для імпортування товарів на митну територію Співтовариства.

Якщо пересилання або перевезення товарів, зазначених у статті 274, завершують у місці, що розташоване поза межами держави-члена їх ввезення до Співтовариства, вони повинні перебувати в обігу в Співтоваристві під процедурою внутрішнього транзиту Співтовариства, встановленою чинними митними положеннями Співтовариства, в тому обсязі, в якому їх було внесено до декларації, на підставі якої їх поміщають під цю процедуру під час їх ввезення до Співтовариства.

Якщо під час ввезення до Співтовариства товари, зазначені в статті 274, перебувають в одній із ситуацій, що уможливила б, в разі їх імпортування в розумінні першого параграфа статті 30, їх охоплення одним із режимів або однією із ситуацій, зазначених у статті 156, або режимом тимчасового ввезення (імпортування) з повним звільненням від імпортних платежів, держави-члени повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб ці товари могли залишатися у Співтоваристві на тих самих умовах, що їх встановлено для застосування таких режимів або ситуацій.

Статті 279 та 280 застосовують до експортування товарів, які перебувають у вільному обігу, і які пересилають або перевозять з держави-члена до третьої території, що становить частину митної території Співтовариства.

Формальності, пов’язані з експортуванням товарів, зазначені в статті 278, з території Співтовариства, повинні бути тими самими, що їх передбачено чинними митними положеннями Співтовариства для експортування товарів з митної території Співтовариства.

У випадку товарів, які тимчасово експортують зі Співтовариства задля реімпорту, держави-члени повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб під час реімпорту до Співтовариства такі товари підпадали під ті самі положення, які застосовували б, якби їх тимчасово експортували з митної території Співтовариства.

Держави-члени, які могли б зіткнутися з труднощами у застосуванні звичайного режиму ПДВ для малих підприємств з огляду на види діяльності або структуру таких підприємств, можуть, дотримуючись умов та обмежень, які вони можуть встановлювати, та після консультацій з Комітетом із ПДВ, застосовувати спрощені процедури нарахування та утримання ПДВ, наприклад, схеми фіксованих ставок, за умови, що вони не призведуть до зменшення ПДВ.

Звільнення від оподаткування та регресивну податкову знижку, передбачені у цій секції, застосовують до постачання товарів та послуг малими підприємствами.

1. Заходи, передбачені в цій секції, не застосовують до таких операцій:

(a) операцій, які здійснюють на нерегулярній основі, як зазначено в статті 12;

(b) постачання нових транспортних засобів, що їх здійснюють відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(a);

(c) постачання товарів або послуг, яке здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті.

2. Держави-члени можуть виключати операції, інші ніж зазначені в параграфі 1, з процедур, передбачених в цій секції.

1. Держави-члени, які використали можливість, передбачену в статті 14 Директиви Ради 67/228/ЄЕС від 11 квітня 1967 року про гармонізацію законодавства держав-членів стосовно податків з обігу - Структура та процедури застосування спільної системи податку на додану вартість (- 17), впровадити звільнення від оподаткування або регресивну податкову знижку, можуть зберегти їх та заходи з їх застосування, якщо вони відповідають правилам ПДВ.

2. Держави-члени, що станом на 17 травня 1977 року звільнили від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг був меншим за еквівалент у національній валюті 5000 європейських розрахункових одиниць за курсом конвертації на цю дату, можуть підвищити цю верхню межу до 5000 євро.

Держави-члени, що застосовували регресивну податкову знижку, не можуть ані підвищувати верхню межу регресивної податкової знижки, ані змінювати умови її надання на сприятливіші.

Держави-члени, що не використали можливість, передбачену в статті 14 Директиви 67/228/ЄЕС, можуть звільняти від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг не перевищує 5000 євро або еквівалент у національній валюті.

Держави-члени, зазначені в першому параграфі, можуть надавати регресивну податкову знижку оподатковуваним особам, чий річний обіг перевищує верхню межу, встановлену ними для її застосування.

Держави-члени, що станом на 17 травня 1977 року звільнили від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг дорівнював еквіваленту 5000 європейських розрахункових одиниць в національній валюті за курсом конвертації на цю дату або перевищував його, можуть підвищити цю верхню межу для того, щоб зберегти реальну вартість звільнення від оподаткування.

Держави-члени, які приєдналися чи вступили після 1 січня 1978 року, можуть звільняти від оподаткування оподатковуваних осіб, чий річний обіг не перевищує еквівалент у національній валюті за курсом конвертації на дату їх приєднання чи вступу такі суми:

(1) Греція: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(2) Іспанія: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(3) Португалія: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(4) Австрія: 35000 європейських розрахункових одиниць;

(5) Фінляндія: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(6) Швеція: 10000 європейських розрахункових одиниць;

(7) Чеська Республіка: 35000 євро;

(8) Естонія: 16000 євро;

(9) Кіпр: 15600 євро;

(10) Латвія: 17200 євро;

(11) Литва: 29000 євро;

(12) Угорщина: 35000 євро;

(13) Мальта: 37000 євро, якщо економічна діяльність полягає переважно в постачанні товарів, 24300 євро, якщо економічна діяльність полягає переважно в постачанні послуг із низькою доданою вартістю (високі витрати), та 14600 євро в інших випадках, а саме в разі постачання послуг із високою доданою вартістю (низькі витрати);

(14) Польща: 10000 євро:

(15) Словенія: 25000 євро;

(16) Словаччина: 35000 євро;

(17) Болгарія: 25600 євро;

(18) Румунія: 35000 євро;

(19) Хорватія 35000 євро.

Сума обігу, що слугує базовою сумою для цілей застосування заходів, передбачених в цій секції, без урахування ПДВ повинна складатися з таких сум:

(1) вартість постачання товарів і послуг, якщо вони підлягають оподаткуванню;

(2) вартість операцій, звільнених від оподаткування, що передбачають віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, відповідно до статей 110 та 111, статті 125(1), статті 127 або статті 128(1);

(3) вартість операцій, звільнених від оподаткування відповідно до статей 146-149 та статей 151, 152 або 153;

(4) вартість операцій, пов’язаних з нерухомістю, фінансових операцій, як зазначено в пунктах (b)-(g) статті 135(1), та страхових послуг, якщо ці операції не є допоміжними операціями.

Однак, продаж матеріальних чи нематеріальних капітальних активів підприємства не враховують для цілей розрахування обігу.

Оподатковувані особи, звільнені від сплати ПДВ, не мають права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання ПДВ згідно зі статтями 167-171 та статтями 173-177, а також не можуть вказувати ПДВ у своїх рахунках-фактурах.

Оподатковувані особи, що мають право на звільнення від сплати ПДВ, можуть обирати або звичайний режим ПДВ, або спрощені процедури, передбачені в статті 281. У такому випадку вони мають право на отримання будь-якої регресивної податкової знижки, передбаченої національним законодавством.

За умови застосування статті 281, оподатковуваних осіб, що використовують регресивну податкову знижку, вважають оподатковуваними особами, що підпадають під дію звичайного режиму ПДВ.

Заходи, передбачені в цій секції, застосовують до дати, яку повинна встановити Рада відповідно до статті 93 Договору, і яка не може бути пізнішою, ніж дата набуття чинності остаточними заходами, зазначеними в статті 402.

Кожні чотири роки після ухвалення цієї Директиви, на основі інформації, отриманої від держав-членів, Комісія повинна подавати Раді звіт про застосування цієї глави, а також, в разі необхідності і з урахуванням потреби у забезпеченні довгострокової конвергенції національних положень, пропозиції щодо таких питань:

(1) покращення спеціальної схеми для малих підприємств;

(2) адаптація національних систем стосовно звільнень від оподаткування та регресивних податкових знижок;

(3) адаптація верхньої межі, передбаченої у секції 2.

Відповідно до статті 93 Договору, Рада повинна вирішувати, чи необхідна спеціальна схема для малих підприємств у рамках остаточних заходів, і, де це доречно, встановлювати спільні обмеження та умови імплементації цієї схеми.

1. Для цілей цієї глави застосовують такі терміни та означення:

(1) "фермер" означає будь-яку оподатковувану особу, що веде свою діяльність на сільськогосподарському, лісогосподарському або рибогосподарському підприємстві;

(2) "сільськогосподарське, лісогосподарське або рибогосподарське підприємство" означає підприємство, яке кожна держава-член вважає таким в рамках видів виробничої діяльності, перелічених у додатку VII;

(3) "фермер на фіксованій ставці" означає будь-якого фермера, що використовує схему з фіксованою ставкою, передбаченою в цій главі;

(4) "сільськогосподарські продукти" означає товари, вироблені на сільськогосподарському, лісогосподарському або рибогосподарському підприємстві в кожній державі-члені в результаті видів діяльності, перелічених у додатку VII;

(5) "сільськогосподарські послуги" означає послуги, зокрема ті, що перелічені в додатку VIII, які постачає фермер, використовуючи свою робочу силу або обладнання, які зазвичай використовують на його сільськогосподарському, лісогосподарському або рибогосподарському підприємстві, та які зазвичай становлять частину сільськогосподарського виробництва;

(6) "нарахований вхідний ПДВ" означає загальну суму ПДВ, що припадає на товари і послуги, придбані усіма сільськогосподарськими, лісогосподарськими та рибогосподарськими підприємствами кожної держави-члена, що використовує схему з фіксованою ставкою, якщо такий податок підлягав би віднесенню на зменшення податкового зобов’язання відповідно до статей 167, 168 і 169 та статей 173-177 фермером, що підпадає під звичайний режим ПДВ.

(7) "фіксовані компенсаційні відсоткові ставки" означає відсоткові ставки, визначені державами-членами відповідно до статей 297, 298 та 299, і застосовувані ними у випадках, визначених у статті 300, щоб уможливити для фермерів на фіксованій ставці компенсацію за встановленою ставкою нарахованого вхідного ПДВ;

(8) "компенсація за фіксованою ставкою" означає суму, отриману шляхом застосування фіксованої компенсаційної відсоткової ставки до обігу фермера на фіксованій ставці у випадках, визначених у статті 300.

2. Якщо фермер обробляє продукти, що походять здебільшого з його сільськогосподарського виробництва, використовуючи засоби, які зазвичай застосовують на сільськогосподарському, лісогосподарському або рибогосподарському підприємстві, види діяльності, пов’язані з таким обробленням, слід вважати видами діяльності, пов’язаними з сільськогосподарським виробництвом, переліченими в додатку VII.

1. Якщо застосування до фермерів звичайного режиму ПДВ або спеціальної схеми, передбаченої в главі 1, може спричинити труднощі, держави-члени можуть, згідно з цією главою, застосовувати до фермерів схему з фіксованою ставкою, розроблену для компенсації ПДВ, нарахованого під час купівлі товарів і послуг, здійсненої фермерами на фіксованій ставці.

2. Кожна держава-член може виключати зі схеми з фіксованою ставкою деякі категорії фермерів, а також фермерів, для яких застосування звичайного режиму ПДВ або спрощених процедур, передбачених в статті 281, навряд чи призведе до виникнення адміністративних труднощів.

3. З урахуванням правил та умов, які повинна встановлювати кожна держава-член, кожен фермер на фіксованій ставці може обирати між застосуванням звичайного режиму ПДВ або, у відповідних випадках, спрощених процедур, передбачених у статті 281.

У разі необхідності, держави-члени встановлюють фіксовані компенсаційні відсоткові ставки. Вони можуть установлювати різні відсоткові ставки для лісових господарств, для різних галузей сільського господарства та для рибогосподарств.

Держави-члени повинні повідомляти Комісію про фіксовані компенсаційні відсоткові ставки, встановлені відповідно до першого параграфа, до їх застосування.

Фіксовані компенсаційні відсоткові ставки розраховують на основі макроекономічних статистичних даних лише за попередні три роки для фермерів на фіксованій ставці.

Відсотки можна округлювати до найближчої половини цілого числа в бік збільшення або зменшення. Держави-члени можуть також скорочувати такі відсоткові ставки до нуля.

Фіксовані компенсаційні відсоткові ставки не можуть призводити до отримання фермерами на фіксованій ставці відшкодувань, що перевищують суму нарахованого вхідного ПДВ.

Фіксовані компенсаційні відсоткові ставки застосовують до цін, без урахування ПДВ, на такі товари та послуги:

(1) сільськогосподарські продукти, які фермери на фіксованій ставці постачають оподатковуваним особам, іншим ніж ті, що підпадають під цю схему з фіксованою ставкою, у державі-члені, у якій ці продукти було постачено;

(2) сільськогосподарські продукти, які фермери на фіксованій ставці постачають відповідно до умов, визначених у статті 138, неоподатковуваним юридичним особам, чиї придбання товарів у межах Співтовариства оподатковують ПДВ відповідно до статті 2(1)(b) в державі-члені, де завершують пересилання чи перевезення цих сільськогосподарських продуктів;

(3) сільськогосподарські послуги, які фермери на фіксованій ставці надають оподатковуваним особам, іншим ніж оподатковувані особи, що підпадають під цю схему з фіксованою ставкою у державі-члені, де було постачено послуги.

1. У випадку постачання сільськогосподарських продуктів або сільськогосподарських послуг, визначених у статті 300, держави-члени повинні передбачити, щоб компенсації за фіксованою ставкою сплачував або замовник, або органи публічної влади.

2. Стосовно будь-якого постачання сільськогосподарських продуктів або сільськогосподарських послуг, інших ніж визначені у статті 300, вважають, що компенсацію за фіксованою ставкою сплачує замовник.

Якщо фермер на фіксованій ставці має право на отримання компенсації за фіксованою ставкою, він не повинен мати права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ стосовно видів діяльності, охоплених цією схемою з фіксованою ставкою.

1. Якщо оподатковуваний замовник сплачує компенсацію за фіксованою ставкою відповідно до статті 301(1), він повинен мати право відповідно до умов, встановлених у статтях 167, 168 та 169, а також у статтях 173-177 та відповідно до процедур, встановлених державами-членами, відносити на зменшення податкового зобов’язання суму компенсації з ПДВ, за сплату якого він відповідальний в державі-члені, де він здійснює свої оподатковувані операції.

2. Держави-члени повинні відшкодовувати замовникові суму компенсації за фіксованою ставкою, сплачену ним стосовно будь-якої з таких операцій:

(a) постачання сільськогосподарських продуктів, здійснене відповідно до умов, визначених у статті 138, оподатковуваним особам чи неоподатковуваним юридичним особам, що діють як такі в іншій державі-члені, на території якої їх придбання товарів в межах Співтовариства оподатковують ПДВ згідно зі статтею 2(1)(b);

(b) постачання сільськогосподарських продуктів, здійснене відповідно до умов, визначених у статтях 146, 147, 148 та 156, статті 157(1)(b) та статтях 158, 160 та 161, оподатковуваному замовникові, що має осідок за межами Співтовариства, якщо цей замовник використовує ці продукти для цілей здійснення операцій, зазначених у статті 169(a) та (b), або для цілей постачання послуг, яке вважають здійсненим на території держави-члена, в якій замовник має осідок і стосовно якого ПДВ підлягає сплаті виключно замовником відповідно до статті 196;

(c) постачання сільськогосподарських послуг оподатковуваному замовникові, що має осідок у Співтоваристві, але в іншій державі-члені, або оподатковуваному замовникові, що має осідок за межами Співтовариства, якщо замовник використовує ці послуги для цілей здійснення операцій, зазначених в статті 169(a) та (b), або для цілей постачання послуг, яке вважають здійсненим на території держави-члена, в якій замовник має осідок і стосовно якого ПДВ підлягає сплаті виключно замовником відповідно до статті 196.

3. Держави-члени повинні визначати метод здійснення відшкодувань, передбачених в параграфі 2. Зокрема, вони можуть застосовувати положення Директив 79/1072/ЄЕС та 86/560/ЄЕС .

Держави-члени повинні вживати всіх необхідних заходів для верифікації виплат компенсації за фіксованою ставкою фермерам на фіксованій ставці.

Щоразу, коли держави-члени застосовують схему з фіксованою ставкою, вони повинні вжити всіх необхідних заходів для забезпечення однакового оподаткування постачання сільськогосподарських продуктів між державами-членами, здійснюваного відповідно до умов, визначених у статті 33, незалежно від того, чи постачання здійснює фермер на фіксованій ставці, чи інша оподатковувана особа.

1. Держави-члени повинні застосовувати спеціальну схему ПДВ згідно з цією главою до операцій, здійснюваних туристичними агентами, що працюють із замовниками від свого імені та використовують постачання товарів та послуг, що їх надають інші оподатковувані особи, для забезпечення туристичних послуг.

Цю спеціальну схему не застосовують до туристичних агентів, що діють виключно як посередники та до яких застосовують пункт (c) першого параграфа статті 79 для цілей розрахування бази оподаткування.

2. Для цілей цієї глави туристичних операторів вважають туристичними агентами.

Операції, які туристичний агент здійснює відповідно до умов, встановлених у статті 306, у зв’язку з подорожжю, вважають єдиною послугою, що її туристичний агент постачає мандрівнику.

Єдина послуга повинна бути оподаткована у державі-члені, в якій туристичний агент веде господарську діяльність або має фіксований осідок, з якого туристичний агент здійснив постачання послуг.

Стосовно єдиної послуги, надаваної туристичним агентом, базою оподаткування та ціною без урахування ПДВ у розумінні пункту (8) статті 226 є маржа туристичного агента, тобто різниця між загальною сумою без урахування ПДВ, яку повинен сплатити мандрівник, та фактичними витратами туристичного агента на постачання товарів і послуг, що надаються іншими оподатковуваними особами, якщо ці операції здійснюють безпосередньо на користь мандрівника.

Якщо операції, довірені туристичним агентом іншим оподатковуваним особам, здійснюють такі оподатковувані особи за межами Співтовариства, то постачання послуг туристичним агентством вважають посередницькою діяльністю, звільненою від оподаткування відповідно до статті 153.

Якщо операції здійснюють як в межах, так і за межами Співтовариства, лише та частина послуг туристичного агента, яка стосується операцій поза межами Співтовариства, може бути звільнена від оподаткування.

ПДВ, який туристичному агенту нараховують інші оподатковувані особи стосовно операцій, зазначених у статті 307, та які здійснюють безпосередньо на користь мандрівника, не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання чи відшкодуванню в жодній державі-члені.

1. Для цілей цієї глави та без обмеження інших положень Співтовариства застосовують такі терміни та означення:

(1) "вживані товари" означає рухоме матеріальне майно, придатне для подальшого використання у його поточному стані або після ремонту, інше ніж витвори мистецтва, предмети колекціонування або антикваріату, а також ніж дорогоцінні метали або дорогоцінні камені, визначені державами-членами;

(2) "витвори мистецтва" означає предмети, перелічені в частині A додатка IX;

(3) "предмети колекціонування" означає предмети, перелічені в частині B додатка IX;

(4) "антикваріат" означає предмети, перелічені в частині C додатка IX;

(5) "оподатковуваний дилер" означає будь-яку оподатковувану особу, яка у процесі своєї економічної діяльності та для перепродажу купує, застосовує для цілей своєї господарської діяльності або імпортує вживані товари, витвори мистецтва, предмети колекціонування або антикваріат, незалежно від того, чи ця оподатковувана особа діє у власних інтересах, чи в інтересах іншої особи за договором, згідно з яким підлягає сплаті комісія з купівлі або продажу;

(6) "організатор продажу з публічних торгів" означає будь-яку оподатковувану особу, що в процесі своєї економічної діяльності пропонує товари для продажу з публічних торгів для передання їх тому, хто запропонує найвищу ціну;

(7) "комітент організатора продажу з публічних торгів" означає будь-яку особу, що передає товари організатору продажу з публічних торгів відповідно до договору, згідно з яким комісія підлягає сплаті після продажу.

2. Держави-члени можуть не вважати витворами мистецтва предмети, перелічені в пунктах (5), (6) або (7) частини A додатка IX.

3. Договір, згідно з яким комісія підлягає сплаті після продажу, зазначеного в пункті (7) параграфа 1, повинен передбачати, щоб організатор торгів виставляв товар для продажу з публічних торгів від свого імені, але в інтересах свого комітента, і щоб він передавав товари від свого імені, але в інтересах свого комітента тому, хто запропонує найвищу ціну на публічних торгах.

Для цілей цієї підсекції застосовують такі терміни та означення:

(1) "ціна продажу" означає всі складники винагороди, які отримані або будуть отримані оподатковуваним дилером від замовника або від третьої сторони, включаючи субсидії, безпосередньо пов’язані з операцією, податки, мита, збори та обов’язкові платежі, а також супутні витрати на кшталт витрат на комісію, паковання, перевезення і страхування, які оподатковуваний дилер нараховує замовникові, але за винятком сум, зазначених у статті 79;

(2) "ціна купівлі" означає всі складники винагороди для цілей пункту (1), які отримані або будуть отримані постачальником від оподатковуваного дилера.

1. Стосовно постачання вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату, здійснюваного оподатковуваними дилерами, держави-члени повинні застосовувати спеціальну схему оподаткування маржинального прибутку, одержаного оподатковуваним дилером згідно з положеннями цієї підсекції.

2. До впровадження остаточних заходів, зазначених у статті 402, схему, передбачену в параграфі 1 цієї статті, не застосовують до постачання нових транспортних засобів, яке здійснюють відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(a).

Маржинальну схему застосовують до постачання вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату оподатковуваним дилером, якщо ці товари постачені йому в межах Співтовариства однією з таких осіб:

(a) оподатковуваною особою;

(b) іншою оподатковуваною особою, якщо постачання товарів цією іншою оподатковуваною особою звільнено від оподаткування відповідно до статті 136;

(c) іншою оподатковуваною особою, якщо постачання товарів цією іншою оподатковуваною особою підпадає під звільнення від оподаткування для малих підприємств, передбачене у статтях 282-292, і стосується засобів виробництва;

(d) іншим оподатковуваним дилером, якщо ПДВ було справлено з постачання товарів цим іншим оподатковуваним дилером згідно з цією маржинальною схемою.

Базою оподаткування стосовно постачання товарів, зазначених у статті 314, повинен бути маржинальний прибуток, отриманий оподатковуваним дилером, з вирахуванням суми ПДВ, що стосується маржинального прибутку.

Маржинальний прибуток оподатковуваного дилера повинен дорівнювати різниці між ціною продажу, нарахованою оподатковуваним дилером за товари, та ціною купівлі.

1. Держави-члени повинні надавати оподатковуваним дилерам право обирати застосування маржинальної схеми до таких операцій:

(a) постачання витворів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату, імпортованих самим оподатковуваним дилером;

(b) постачання витворів мистецтва, що постачаються оподатковуваному дилеру авторами або їх правонаступниками;

(c) постачання витворів мистецтва, що постачаються оподатковуваному дилеру, оподатковуваною особою, іншою ніж оподатковуваний дилер, якщо до такого постачання застосовано знижену ставку відповідно до статті 103.

2. Держави-члени повинні встановлювати детальні правила для реалізації можливості вибору, передбаченої в параграфі 1, що в будь-якому разі повинна охоплювати період тривалістю щонайменше два календарних роки.

Якщо оподатковуваний дилер використовує можливість, передбачену в статті 316, то базу оподаткування визначають відповідно до статті 315.

Стосовно постачання витворів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату, імпортованих самим оподатковуваним дилером, то ціна купівлі, яку враховують під час розраховування маржинального прибутку, повинна дорівнювати базі оподаткування імпорту, визначеній відповідно до статей 85-89, з урахуванням ПДВ на імпортування, сплаченого або такого, що підлягає сплаті.

1. Для спрощення процедури утримання податку та після консультацій з Комітетом із ПДВ держави-члени можуть передбачити, що для деяких операцій або деяких категорій оподатковуваних дилерів база оподаткування стосовно постачання товарів, що підпадають під маржинальну схему, повинна визначатися для кожного податкового періоду, протягом якого оподатковуваний дилер повинен подавати декларацію з ПДВ, зазначену в статті 250.

У випадку, коли таке постачання здійснюють відповідно до першого підпараграфа, базою оподаткування стосовно постачання товарів, до яких застосовують ту саму ставку ПДВ, повинен бути загальний маржинальний прибуток, отриманий оподатковуваним дилером без урахування ПДВ, що стосується цієї маржі.

2. Загальний маржинальний прибуток повинен дорівнювати різниці між такими двома сумами:

(a) загальною вартістю постачання товарів, що підпадають під маржинальну схему, здійсненого оподатковуваним дилером протягом податкового періоду, охопленого декларацією, тобто загальною сумою цін продажу;

(b) загальною вартістю придбань товарів, як зазначено в статті 314, здійснених оподатковуваним дилером, протягом податкового періоду, охопленого декларацією, тобто загальною сумою цін купівлі.