(a) постачання товарів, які пересилаються або перевозяться до місця призначення за межами Співтовариства продавцем або в його інтересах;
(b) постачання товарів, які пересилаються або перевозяться до місця призначення за межами Співтовариства замовником або в інтересах замовника, що не має осідку на їхній відповідній території, за винятком товарів, які перевозить сам замовник для обладнання, заправлення і забезпечення провізією прогулянкових суден та приватних повітряних суден або будь-яких інших транспортних засобів для приватних цілей;
(c) постачання товарів уповноваженим органам, які експортують їх зі Співтовариства в рамках їхньої гуманітарної, благодійної або навчальної діяльності за межами Співтовариства;
(d) постачання послуг, що полягають у виконанні робіт з рухомим майном, придбаним або імпортованим для виконання таких робіт у межах Співтовариства, та які пересилаються або перевозяться зі Співтовариства постачальником, замовником, якщо він не має осідку на їхній відповідній території, або в інтересах будь-кого із них;
(e) постачання послуг, включаючи операції з перевезення та допоміжні операції, але за винятком постачання послуг, звільнених від оподаткування відповідно до статей 132 та 135, якщо вони безпосередньо пов’язані з експортуванням або імпортуванням товарів, охоплених статтею 61 та статтею 157(1)(a).
2. Звільнення від оподаткування, передбачене в пункті (c) параграфа 1, може бути надане шляхом відшкодування ПДВ.
1. Якщо постачання товарів, зазначене в пункті (b) статті 146(1), стосується товарів, які перевозять в особистому багажі мандрівники, звільнення від оподаткування застосовують лише в разі дотримання таких умов:
(a) мандрівник не має осідку в межах Співтовариства;
(b) товари перевозять зі Співтовариства до кінця третього місяця, наступного за тим, в якому відбулося постачання;
(c) загальна вартість постачання із урахуванням ПДВ перевищує 175 євро або еквівалент у національній валюті, який встановлюють щорічно шляхом застосування курсу конвертації станом на перший робочий день жовтня, що діє з 1 січня наступного року.
Однак, держави-члени можуть звільняти від оподаткування постачання, загальна вартість якого є меншою, ніж сума, визначена в пункті (c) першого підпараграфа.
2. Для цілей параграфа 1 "мандрівник, що не має осідку в межах Співтовариства" означає мандрівника, чиє місце, де він постійно проживає чи зазвичай перебуває, не розташоване в межах Співтовариства. У такому випадку "постійно проживає чи зазвичай перебуває" означає місце, записане як таке у паспорті, посвідченні особи чи іншому документі, визнаному документом, що посвідчує особу, державою-членом, на території якої відбувається постачання.
Підтвердження експортування подають за допомогою рахунку-фактури або іншого документа, що його замінює, з відміткою митниці виїзду зі Співтовариства.
Кожна держава-член повинна надіслати Комісії зразки печаток, які вона використовує для виконання відміток, як зазначено у другому підпараграфі. Комісія повинна пересилати цю інформацію податковим органам інших держав-членів.
ГЛАВА 7
Звільнення від оподаткування, пов’язані з міжнародними перевезеннями
Держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:
(a) постачання товарів для заправлення і забезпечення провізією суден, які використовуються для судноплавства у відкритому морі та перевозять пасажирів за винагороду, або використовуються для цілей комерційної, промислової чи риболовної діяльності, або для рятування чи допомоги на морі, або для прибережного рибальства, за винятком провізії у випадку суден, які використовують для прибережного рибальства:
(b) постачання товарів для заправлення і забезпечення провізією військових кораблів, що підпадають під код 8906 10 00 комбінованої номенклатури (КН), які залишають свою територію і прямують до портів або якірних стоянок за межами відповідної держави-члена:
(c) постачання, модифікацію, ремонт, технічне обслуговування, фрахтування та найм суден, зазначених у пункті (a), а також постачання, найм, ремонт та технічне обслуговування обладнання, включаючи рибальське обладнання, вбудоване або використовуване на таких суднах;
(d) постачання послуг, інших ніж зазначені у пункті (c), для задоволення безпосередніх потреб суден, зазначених у пункті (a), або їх вантажів;
(e) постачання товарів для заправлення і забезпечення провізією повітряних суден, які використовують авіакомпанії, що працюють за винагороду переважно на міжнародних маршрутах;
(f) постачання, модифікацію, ремонт, технічне обслуговування, фрахтування та найм повітряних суден, зазначених у пункті (e), а також постачання, найм, ремонт та технічне обслуговування обладнання, вбудованого або використовуваного на них;
(g) постачання послуг, інших ніж зазначені у пункті (f), для задоволення безпосередніх потреб повітряних суден, зазначених у пункті (e), або їх вантажів.
Португалія може вважати морські та повітряні перевезення між островами, що становлять автономні регіони Азорських островів та Мадейри, а також між цими регіонами та материковою частиною, міжнародними перевезеннями.
1. Комісія повинна, за доцільності, якнайшвидше надати Раді пропозиції, розроблені для розмежування обсягу звільнень від оподаткування, передбачених у статті 148, та встановити детальні правила їх імплементації.
2. До набуття чинності положень, зазначених у параграфі 1, держави-члени можуть обмежувати обсяг звільнення від оподаткування, передбаченого в пунктах (a) та (b) статті 148.
ГЛАВА 8
Звільнення від оподаткування деяких операцій, які вважають експортними
1. Держави-члени повинні звільняти від оподаткування такі операції:
(a) постачання товарів або послуг згідно з дипломатичними та консульськими домовленостями;
(aa) постачання товарів або послуг Європейському Співтовариству, Європейському Співтовариству з атомної енергії, Європейському центральному банку або Європейському інвестиційному банку чи органам, створеним Співтовариствами, до яких застосовують Протокол від 8 квітня 1965 року про привілеї та імунітети Європейських Співтовариств, в межах та згідно з умовами згаданого Протоколу та угод про його імплементацію або угод про штаб-квартири, якщо це не призводить до спотворення конкуренції;
(ab) постачання товарів або послуг Комісії або агенції чи органу, заснованим відповідно до законодавства Союзу, якщо Комісія або така агенція чи орган закуповує такі товари або послуги на виконання завдань, покладених на них відповідно до законодавства Союзу для реагування та пандемію COVID-19, за виключенням випадків, коли товари або послуги, що закуповуються, використовуються, відразу або на пізнішу дату, для цілей подальшого постачання за винагороду Комісією або такою агенцією чи органом;
(b) постачання товарів або послуг міжнародним організаціям, іншим ніж зазначені в пункті (aa), визнаним як такі органами публічної влади держав-членів ведення діяльності, а також членам таких організацій, у межах та згідно з умовами, передбаченими міжнародними конвенціями про створення таких організацій або угодами про штаб-квартири;
(c) постачання товарів або послуг в межах держави-члена, що є стороною Північноатлантичного Договору, призначених або для збройних сил інших держав, які є сторонами Договору, для використання цими збройними силами чи цивільним персоналом, що їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь, коли такі сили беруть участь у спільних оборонних діях;
(d) постачання товарів або послуг іншій державі-члену, призначених для збройних сил будь-якої держави, що є стороною Північноатлантичного Договору, іншої ніж держава-член кінцевого призначення, для використання цими силами чи цивільним персоналом, що їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь, коли такі сили беруть участь у спільних оборонних діях;
(e) постачання товарів або послуг збройним силам Великої Британії, що базуються на острові Кіпр згідно з Угодою про утворення Республіки Кіпр від 16 серпня 1960 року, призначених для використання такими збройними силами чи цивільним персоналом, який їх супроводжує, або для постачання до їхніх буфетів чи їдальнь;
До ухвалення спільних правил оподаткування, звільнення від оподаткування, передбачені в першому підпараграфі, окрім зазначених у пункті (ab), повинні підлягати обмеженням, встановленим державою-членом ведення діяльності.
2. У випадках, коли товари не пересилають або не перевозять з держави-члена, в якій відбувається постачання, та у випадку послуг, звільнення від оподаткування може бути надане шляхом відшкодування ПДВ.
3. Якщо умови звільнення від оподаткування, встановлені в параграфі 1, першому підпараграфі, пункті (ab), більше не застосовуються, Комісія або агенція чи відповідний орган, які отримали постачання, звільнене від оподаткування, інформують державу-члена, у якій застосовувалося звільнення від оподаткування, а постачання таких товарів або послуг підлягає оподаткуванню ПДВ відповідно до умов, застосовних на той момент.
Держави-члени повинні звільняти від оподаткування постачання золота до центральних банків.
ГЛАВА 9
Звільнення від оподаткування постачання послуг посередниками
Держави-члени повинні звільняти від оподаткування постачання послуг посередниками, які діють від імені та в інтересах іншої особи, якщо вони беруть участь у операціях, зазначених у главах 6, 7 та 8, або операціях, які здійснюють за межами Співтовариства.
Звільнення від оподаткування, зазначене в першому параграфі, не застосовують до туристичних агентів, що від імені та в інтересах мандрівників постачають послуги, які виконують в інших державах-членах.
ГЛАВА 10
Звільнення від оподаткування операцій, пов’язаних з міжнародною торгівлею
Секція 1
Митні склади, склади, інші ніж митні склади, та подібні режими
Для цілей цієї секції "склади, інші ніж митні склади" у випадку підакцизних товарів означає місця, визначені як податкові склади згідно зі статтею 4(b) Директиви 92/12/ЄЕС, а у випадку непідакцизних товарів - місця, визначені як такі державами-членами.
Без обмеження інших податкових положень Співтовариства, держави-члени можуть після консультацій з Комітетом із ПДВ вжити спеціальних заходів, розроблених для звільнення від оподаткування усіх або деяких операцій, зазначених у цій секції, за умови, що такі заходи не спрямовані на кінцеве використання або споживання, а сума ПДВ, що підлягає сплаті після припинення режимів чи ситуацій, зазначених у цій секції, відповідає сумі податку, яка підлягала б сплаті, якби кожна з таких операцій оподатковувалася на своїй території.
1. Держави-члени можуть звільняти від оподаткування такі операції:
(a) постачання товарів, призначених для пред’явлення до митного огляду та, де це застосовно, поміщених у тимчасове зберігання;
(b) постачання товарів, призначених для поміщення у вільну зону або у вільний склад;
(c) постачання товарів, призначених для поміщення в режим митного складу або режим переробки на митній території;
(d) постачання товарів, призначених для допущення в територіальні води для їх встановлення на бурових або добувних платформах для цілей будівництва, ремонту, технічного обслуговування, перебудови або оснащення таких платформ або для цілей з’єднання таких бурових або добувних платформ з материком;
(e) постачання товарів, призначених для допущення в територіальні води для цілей заправлення і забезпечення провізією бурових або добувних платформ.
2. Місцями, зазначеними в параграфі 1, повинні бути місця, визначені як такі чинними митними положеннями Співтовариства.
1. Держави-члени можуть звільняти від оподаткування такі операції:
(a) імпортування товарів, призначених для поміщення в режим складування, інший ніж режим митного складування.
(b) постачання товарів, призначених для поміщення в межах території відповідної держави в режим складування, інший ніж режим митного складування.
2. Держави-члени можуть не передбачати режим складування, інший ніж режим митного складування, для непідакцизних товарів, якщо такі товари призначають для постачання на стадії роздрібного продажу.
1. Як відступ від статті 157(2), держави-члени можуть передбачати режими складування, інші ніж режим митного складування, у таких випадках:
(a) якщо товари призначено для магазинів безмитної торгівлі для цілей постачання товарів, що підлягають перевезенню в особистому багажі мандрівників, які здійснюють перельоти або морські подорожі до третьої території або третьої країни, якщо таке постачання звільнено від оподаткування відповідно до пункту (b) статті 146(1);
(b) якщо товари призначено для оподатковуваних осіб для цілей здійснення постачання мандрівникам на борту повітряного судна або судна під час перельоту або морської подорожі у випадку, коли місце прибуття розташоване за межами Співтовариства;
(c) якщо товари призначено для оподатковуваних осіб для цілей здійснення постачання, звільненого від ПДВ згідно зі статтею 151.
2. Якщо держави-члени використовують можливість звільнення від оподаткування, передбачену в пункті (a) параграфа 1, вони повинні вжити необхідних заходів для забезпечення правильного та прямого застосування цього звільнення та запобігання будь-яким ухилянням, уникненням або зловживанням.
3. Для цілей пункту (a) параграфа 1 "магазин безмитної торгівлі" означає будь-який заклад, розташований в аеропорту або порту, що відповідає умовам, встановленим компетентними органами публічної влади.
Держави-члени можуть звільняти від оподаткування постачання послуг, пов’язаних з постачанням товарів, зазначених у статті 156, статті 157(1)(b) або статті 158.
1. Держави-члени можуть звільняти від оподаткування такі операції:
(a) постачання товарів чи послуг, здійснюване у місцях, зазначених у статті 156(1), якщо одна з ситуацій, визначених у цій статті, все ще дійсна на їхній території;
(b) постачання товарів чи послуг, здійснюване у місцях, зазначених у статті 157(1)(b) або статті 158, якщо одна з ситуацій, визначених у статті 157(1)(b) або 158(1), все ще дійсна на їхній території.
2. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в пункті (a) параграфа 1, щодо операцій, здійснюваних на митних складах, вони повинні вжити необхідних заходів для забезпечення можливості застосування режимів складування, інших ніж режим митного складування, згідно з якими пункт (b) параграфа 1 може бути застосований до тих самих операцій, коли вони стосуються товарів, перелічених у додатку V, і їх здійснюють на складах, інших ніж митні склади.
Держави-члени можуть звільняти від оподаткування постачання таких товарів та пов’язаних з ними послуг:
(a) постачання товарів, зазначених в першому параграфі статті 30, поки вони залишаються в режимі тимчасового ввезення (імпортування) із повним звільненням від імпортних платежів, або в режимі зовнішнього транзиту;
(b) постачання товарів, зазначених у другому параграфі статті 30, поки вони залишаються в режимі транзиту в межах Співтовариства, зазначеному в статті 276.
У разі використання державами-членами можливості, передбаченої в цій секції, вони повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб придбання товарів в межах Співтовариства, призначених для поміщення в один із режимів або одну із ситуацій, зазначених у статті 156, статті 157(1)(b) або статті 158, охоплювалося тими самими положеннями, що і постачання товарів, яке здійснюють на їхній території за тих самих умов.
Якщо завершується перебування товарів в режимах чи ситуаціях, зазначених в цій секції, що призводить до імпортування для цілей статті 61, держава-член імпортування повинна вживати необхідних заходів для запобігання подвійному оподаткуванню.
Секція 2
Операції, звільнені від оподаткування для експортування та в рамках торгівлі між державами-членами
1. Держави-члени можуть після консультацій з Комітетом із ПДВ звільняти від оподаткування наведені нижче операції, здійснювані оподатковуваною особою або призначені для неї, в межах суми, що дорівнює вартості експорту, здійсненого такою оподатковуваною особою протягом попередніх 12 місяців:
(a) придбання товарів у межах Співтовариства оподатковуваною особою, а також імпортування та постачання товарів оподатковуваній особі для їх експортування зі Співтовариства у незмінному стані або після оброблення;
(b) постачання послуг, пов’язаних із експортною господарською діяльністю оподатковуваної особи.
2. Якщо держави-члени використовують можливість звільнення від оподаткування згідно з параграфом 1, вони повинні після консультацій із Комітетом з ПДВ застосовувати таке звільнення також до операцій, пов’язаних із постачаннями, які здійснює оподатковувана особа відповідно до умов, визначених у статті 138, в межах суми, що дорівнює вартості постачань, здійснених такою особою відповідно до тих самих умов протягом попередніх 12 місяців.
Держави-члени можуть установлювати спільну максимальну суму для операцій, які вони звільняють від оподаткування відповідно до статті 164.
Секція 3
Спільні положення для секцій 1 та 2
Комісія повинна, за доцільності, якнайшвидше надати Раді пропозиції щодо спільних заходів із застосування ПДВ до операцій, зазначених у секціях 1 і 2.
РОЗДІЛ X
ВІДНЕСЕННЯ НА ЗМЕНШЕННЯ ПОДАТКОВОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
ГЛАВА 1
Виникнення та обсяг права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання
Право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання виникає у момент виникнення податкового зобов’язання з податку, що може бути віднесений на зменшення.
Держави-члени можуть передбачити в рамках необов’язкової схеми, щоб застосування права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання оподатковуваної особи, виникнення податкового зобов’язання з ПДВ якої відбувається лише згідно зі статтею 66(b), відкладалося, поки ПДВ на товари чи послуги, які їй постачають, не буде сплачено її постачальнику.
Держави-члени, що застосовують необов’язкову схему, зазначену в першому параграфі, повинні встановити порогове значення для оподатковуваних осіб, які використовують схему на своїй території, на основі річного обігу оподатковуваної особи, розрахованого відповідно до статті 288. Таке порогове значення не може перевищувати 500000 євро або їх еквівалент у національній валюті. Держави-члени можуть збільшити таке порогове значення до 2000000 євро або їх еквіваленту в національній валюті після консультацій з Комітетом із ПДВ. Однак, проведення такої консультації з Комітетом із ПДВ є необов’язковим для держав-членів, які застосовували порогове значення, що перевищує 500000 євро або їх еквівалент у національній валюті станом на 31 грудня 2012 року.
Держави-члени повинні повідомляти Комітет із ПДВ про національні законодавчі інструменти, ухвалені відповідно до першого параграфа.
Якщо товари та послуги використовують для цілей оподатковуваних операцій оподатковуваної особи, оподатковувана особа повинна мати право у державі-члені, в якій вона здійснює такі операції, відносити на зменшення податкового зобов’язання з ПДВ, який вона зобов’язана сплатити, таке:
(a) ПДВ, що підлягає сплаті або сплачений в цій державі-члені стосовно постачання товарів або послуг, яке здійснено або буде здійснено іншою оподатковуваною особою;
(b) ПДВ, що підлягає сплаті стосовно операцій, які вважають постачанням товарів або послуг відповідно до статті 18(a) та статті 27;
(c) ПДВ, що підлягає сплаті стосовно придбань товарів у межах Співтовариства відповідно до статті 2(1)(b)(i);
(d) ПДВ, що підлягає сплаті стосовно операцій, які вважають придбаннями в межах Співтовариства відповідно до статей 21 та 22;
(e) ПДВ, що підлягає сплаті або сплачений стосовно імпортування товарів до такої держави-члена.
1. У випадку нерухомого майна, що становить частину господарських засобів оподатковуваної особи та що його використовують як для цілей господарської діяльності оподатковуваної особи, так і для її приватних цілей чи приватних цілей її персоналу, або, більш узагальнено, для цілей, інших ніж її господарська діяльність, ПДВ на видатки, пов’язані з цим майном, підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання відповідно до принципів, викладених у статтях 167, 168, 169 та 173, лише пропорційно до використання майна для цілей господарської діяльності оподатковуваної особи.
Як відступ від статті 26, зміни у пропорції використання нерухомого майна, зазначеного в першому підпараграфі, повинні враховуватися згідно з принципами, передбаченими у статтях 184-192, відповідно до їх застосування у відповідній державі-члені.
2. Держави-члени також можуть застосовувати параграф 1 стосовно ПДВ на видатки, пов’язані з іншими товарами, які становлять частину господарських засобів, відповідно до їх визначення.
Окрім віднесення на зменшення податкового зобов’язання, передбаченого у статті 168, оподатковувана особа повинна мати право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання ПДВ, зазначеного у цій статті, якщо товари та послуги використовують для:
(a) операцій, пов’язаних з видами діяльності, зазначеними у другому підпараграфі статті 9(1), здійснюваними за межами держави-члена, в якій такий податок підлягає сплаті або сплачують, стосовно яких ПДВ підлягав би віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, якби вони були здійснені в межах цієї держави-члена;
(b) операцій, звільнених від оподаткування відповідно до статей 136a, 138, 142 або 144, статей 146-149, статей 151, 152, 153 або 156, статті 157(1)(b), статей 158-161 або статті 164;
(c) операцій, звільнених від оподаткування відповідно до пунктів (a)-(f) статті 135(1), якщо замовник має осідок за межами Співтовариства або якщо такі операції безпосередньо стосуються товарів, що будуть експортовані за межі Співтовариства.
Усі оподатковувані особи, що в розумінні статті 1 Директиви 86/560/ЄЕС (- 6), статті 2(1) та статті 3 Директиви 2008/9/ЄС (- 7), а також статті 171 цієї Директиви не мають осідку в державі-члені, в якій вони купують товари та послуги або до якої вони імпортують оподатковувані ПДВ товари, повинні мати право на отримання відшкодування такого ПДВ, якщо товари та послуги використовують для цілей:
(a) операцій, зазначених у статті 169;
(b) операцій, за які податок сплачує лише замовник відповідно до статей 194-197 або статті 199.
1. ПДВ повинен відшкодовуватися оподатковуваним особам, що не мають осідку в державі-члені, в якій вони купують товари та послуги або в яку імпортують оподатковувані ПДВ товари, але мають осідок в іншій державі-члені, відповідно до детальних правил, встановлених у Директиві 2008/9/ЄС.
2. ПДВ повинен відшкодовуватися оподатковуваним особам, що не мають осідку на території Співтовариства, відповідно до детальних імплементаційних правил, встановлених у Директиві 86/560/ЄЕС .
Також оподатковуваних осіб, зазначених у статті 1 Директиви 86/560/ЄЕС, для цілей застосування зазначеної Директиви вважають оподатковуваними особами, що не мають осідку в Співтоваристві, якщо в державі-члені, в якій вони купують товари та послуги або в яку імпортують оподатковувані ПДВ товари, вони здійснили лише постачання товарів або послуг особі, відповідальній за сплату ПДВ відповідно до статей 194-197 або статті 199.
3. Директиву 86/560/ЄЕС не застосовують до:
(a) сум ПДВ, що були неправильно виставлені в рахунку-фактурі за законодавством держави-члена, що здійснює відшкодування;
(b) сум ПДВ, виставлених у рахунку-фактурі стосовно постачання товарів, постачання яких звільнено від оподаткування або може бути звільнено від оподаткування відповідно до статті 138 або статті 146(1)(b).
Держави-члени можуть замість надання відшкодування ПДВ згідно з Директивами 86/560/ЄЕС або 2008/9/ЄС для такого постачання товарів або послуг оподатковуваній особі, стосовно якого оподатковувана особа зобов’язана сплачувати податок відповідно до статей 194-197 або статті 199, дозволяти відносити на зменшення податкового зобов’язання цей податок згідно з процедурою, встановленою у статті 168. Існуючі обмеження відповідно до статті 2(2) та статті 4(2) Директиви 86/560/ЄЕС можуть бути збережені.
З цією метою держави-члени можуть виключати оподатковувану особу, зобов’язану сплачувати податок, з процедури відшкодування відповідно до Директив 86/560/ЄЕС або 2008/9/ЄС.
1. Будь-яка особа, яку вважають оподатковуваною особою з огляду на постачання на нерегулярній основі нового транспортного засобу відповідно до умов, визначених у статті 138(1) та (2)(a), повинна мати право в державі-члені, в якій здійснюють постачання, відносити на зменшення податкового зобов’язання ПДВ, включений у ціну купівлі або сплачений у зв’язку із імпортуванням чи придбанням в межах Співтовариства цього транспортного засобу, в межах суми, що не перевищує суми ПДВ, яку вона повинна була би сплатити, якби постачання не було б звільнено від оподаткування.
Право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання виникає і може бути застосоване лише в момент постачання нових транспортних засобів.
2. Держави-члени повинні встановити детальні правила щодо імплементації параграфа 1.
ГЛАВА 2
Пропорційне віднесення на зменшення податкового зобов’язання
1. У випадку товарів або послуг, які оподатковувана особа використовує як для операцій, стосовно яких ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання відповідно до статей 168, 169 та 170, так і для операцій, стосовно яких ПДВ не підлягає такому віднесенню, тільки та частина ПДВ, яка припадає на першу групу операцій, підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання.
Частину, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, визначають відповідно до статей 174 та 175 для всіх операцій, здійснюваних оподатковуваною особою.
2. Держави-члени можуть вживати таких заходів:
(a) дозволяти оподатковуваній особі визначати частину для кожного напряму її господарської діяльності за умови ведення окремого бухгалтерського обліку для кожного напряму;
(b) вимагати від оподатковуваної особи визначати частину для кожного напряму її господарської діяльності та вести окремий бухгалтерський облік для кожного напряму;
(c) дозволяти оподатковуваній особі або вимагати від неї здійснювати віднесення на зменшення податкового зобов’язання на підставі використання всіх товарів і послуг або їхньої частини;
(d) дозволяти оподатковуваній особі або вимагати від неї здійснювати віднесення на зменшення податкового зобов’язання відповідно до правила, встановленого у першому підпараграфі параграфа 1, стосовно всіх товарів та послуг, використовуваних для всіх операцій, зазначених у цьому підпараграфі;
(e) передбачати, щоб ПДВ, який не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання оподатковуваною особою, вважався нульовим у випадку, коли він є незначним.
1. Частина, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, визначається як дріб на основі таких сум:
(a) у чисельнику - загальна сума річного обігу, без ПДВ, отримана від операцій, стосовно яких ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання відповідно до статей 168 та 169;
(b) у знаменнику - загальна сума річного обігу, без ПДВ, отримана від операцій, включених до чисельника, та операцій, стосовно яких ПДВ не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання.
Держави-члени можуть включати до знаменника суму субсидій, інших ніж ті, що безпосередньо пов’язані з ціною постачання товарів або послуг, зазначених у статті 73.
2. Як відступ від параграфа 1, до розрахування частини, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, не включають такі суми:
(a) суму обігу, отриману від постачання засобів виробництва, які оподатковувана особа використовує в своїй господарській діяльності;
(b) суму обігу, отриману від допоміжних операцій, пов’язаних з нерухомістю, та допоміжних фінансових операцій;
(c) суму обігу, отриману від операцій, визначених у пунктах (b)-(g) статті 135(1), якщо такі операції є допоміжними.
3. Якщо держави-члени використовують можливість, передбачену в статті 191, згідно з якою не вимагається коригування стосовно засобів виробництва, вони можуть включати продаж засобів виробництва до розрахування частини, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання.
1. Частину, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, визначають щорічно та встановлюють як відсотковий показник, округлений до цифри, яка не перевищує наступного цілого числа.
2. Попередню частину за рік розраховують на основі операцій за попередній рік. За відсутності таких операцій, що можуть бути взяті за основу, або якщо їх сума є незначною, частину, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, оцінюються попередньо під наглядом податкових органів оподатковуваною особою на основі її власних прогнозів.
Однак, держави-члени можуть продовжувати застосовувати правила, що були чинними станом на 1 січня 1979 року, або, у випадку держав-членів, які приєдналися чи вступили до Співтовариства після цієї дати - станом на дату їх приєднання чи вступу.
3. Віднесення на зменшення податкового зобов’язання, здійснені на основі таких попередніх частин, слід коригувати під час встановлення остаточної частини протягом наступного року.
ГЛАВА 3
Обмеження права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання
Рада, діючи одностайно за пропозицією Комісії, визначає видатки, стосовно яких ПДВ не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання. ПДВ за жодних обставин не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання стосовно видатків, що не є видатками суворо на господарську діяльність на кшталт витрат на предмети розкоші, розваги або представницьких витрат.
До набуття чинності положеннями, зазначеними в першому параграфі, держави-члени можуть продовжувати застосовувати всі винятки, передбачені їхнім національним законодавством станом на 1 січня 1979 року, або, у випадку держав-членів, що приєдналися чи вступили до Співтовариства після цієї дати - станом на дату їх приєднання чи вступу.
Після консультацій з Комітетом із ПДВ кожна держава-член може на підставі економічного циклу повністю або частково виключати всі або деякі засоби виробництва або інші товари з системи віднесення на зменшення податкового зобов’язання.
Щоб підтримувати однакові умови конкуренції, держави-члени замість того, щоб відмовитися від віднесення на зменшення податкового зобов’язання, можуть оподатковувати товари, вироблені безпосередньо оподатковуваною особою, або придбані нею в межах Співтовариства, або імпортовані, таким чином, щоб податок не перевищував суми ПДВ, яку нараховували б за придбання подібних товарів.
ГЛАВА 4
Правила, що регулюють застосування права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання
Для застосування права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання оподатковувана особа повинна відповідати таким умовам:
(a) для цілей віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею 168(a) стосовно постачання товарів чи послуг вона повинна мати рахунок-фактуру, складений відповідно до секцій 3-6 глави 3 розділу XI;
(b) для цілей віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею168(b) стосовно операцій, які вважають постачанням товарів чи послуг, вона повинна виконати формальності, встановлені кожною державою-членом;
(c) для цілей віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею 168(c) стосовно придбання товарів у межах Співтовариства вона повинна зазначити в податковій декларації з ПДВ, передбаченій у статті 250, всю інформацію, необхідну для розрахування суми ПДВ, що підлягає сплаті за придбання нею товарів в межах Співтовариства, і вона повинна мати рахунок-фактуру, складений відповідно до секцій 3-5 глави 3 розділу XI;
(d) для цілей віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею 168(d) стосовно операцій, які вважають придбанням товарів у межах Співтовариства, вона повинна виконати формальності, встановлені кожною державою-членом;
(e) для цілей віднесення на зменшення податкового зобов’язання згідно зі статтею 168(e) стосовно імпортування товарів вона повинна мати документ про імпорт, що визначає її вантажоодержувачем або імпортером і містить суму ПДВ, що підлягає сплаті, або інформацію, що уможливлює розрахування такої суми;
(f) якщо у випадку застосування статей 194-197 або статті 199 від оподатковуваної особи вимагають сплати ПДВ як від замовника, вона повинна відповідати формальним вимогам, встановленим кожною державою-членом.
Оподатковувана особа повинна здійснювати віднесення на зменшення податкового зобов’язання шляхом віднімання від загальної суми ПДВ, що підлягає сплаті за певний податковий період, загальної суми ПДВ, стосовно якого протягом того самого періоду виникло право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання та яке застосовують відповідно до статті 178.
Однак, держави-члени можуть вимагати, щоб оподатковувані особи, які здійснюють нерегулярні операції, як визначено в статті 12, застосовували своє право на віднесення на зменшення податкового зобов’язання тільки на момент постачання.
Держави-члени можуть надавати дозвіл оподатковуваній особі на віднесення на зменшення податкового зобов’язання, яке вона не здійснила відповідно до статей 178 та 179.
Держави-члени можуть надавати дозвіл оподатковуваній особі, що не має рахунку-фактури, складеного відповідно до секцій 3-5 глави 3 розділу XI, на віднесення на зменшення податкового зобов’язання, зазначене в статті 168(c), стосовно придбання нею товарів у межах Співтовариства.
Держави-члени повинні визначати умови та детальні правила застосування статей 180 та 181.
Якщо в певному податковому періоді сума віднесень на зменшення податкового зобов’язання перевищує суму ПДВ, що підлягає сплаті, держави-члени можуть, відповідно до умов, які вони визначають, надавати відшкодування або переносити надлишок на наступний період.
Однак, держави-члени можуть відмовити у відшкодуванні чи перенесенні надлишку, якщо сума надлишку є незначною.
ГЛАВА 5
Коригування сум, віднесених на зменшення податкового зобов’язання
Первинне віднесення на зменшення податкового зобов’язання необхідно коригувати, якщо воно вище або нижче того, на яке оподатковувана особа має право.
1. Коригування, зокрема, повинне здійснюватися, якщо після подання декларації з ПДВ відбувається якась зміна елементів, які використовують для визначення суми, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання, наприклад, у випадку скасування закупівель або отримання зниження ціни.
2. Як відступ від параграфа 1, жодних коригувань не здійснюють у випадку операцій, що залишаються повністю або частково неоплаченими, або у випадку належним чином доведеного чи підтвердженого знищення, втрати чи викрадення майна, або у випадку товарів, зарезервованих для цілей надання подарунків малої вартості або для надання зразків, як зазначено у статті 16.
Однак, у випадку операцій, що залишаються повністю або частково неоплаченими, або у разі викрадення, держави-члени можуть вимагати здійснення коригування.
Держави-члени повинні встановити детальні правила застосування статей 184 та 185.
1. У випадку засобів виробництва коригування необхідно розподіляти протягом п’ятирічного періоду, включно з роком придбання або виготовлення товарів.
Однак, держави-члени можуть здійснювати коригування для періоду повних п’яти років, починаючи з моменту першого використання товарів.
У випадку нерухомого майна, придбаного як засоби виробництва, період коригування може бути продовжений до 20 років.
2. Щорічне коригування здійснюють лише стосовно однієї п’ятої частини ПДВ, що його нараховують на засоби виробництва, або, якщо період коригування було продовжено, стосовно його відповідної частки.
Коригування, зазначене в першому підпараграфі, здійснюють на підставі змін права на віднесення на зменшення податкового зобов’язання в наступні роки у порівнянні з правом за рік, в якому товари було придбано, виготовлено або, де це застосовно, використано вперше.
1. Якщо засоби виробництва постачено протягом періоду коригування, їх розглядають як такі, наче їх би застосовували в економічній діяльності оподатковуваної особи аж до закінчення періоду коригування.
У випадках оподаткування постачання засобів виробництва виходять з того, що економічну діяльність оподатковують в повному обсязі.
У випадках звільнення від оподаткування постачання засобів виробництва виходять з того, що економічну діяльність повністю звільнено від оподаткування.
2. Коригування, передбачене в параграфі 1, здійснюють лише один раз стосовно усього часу, який залишився до кінця періоду коригування. Однак у випадку, коли постачання засобів виробництва звільнено від оподаткування, держави-члени можуть відступати від вимоги щодо коригування, якщо покупець є оподатковуваною особою, що використовує такі засоби виробництва лише для операцій, стосовно яких ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов’язання.
Для цілей застосування статей 187 та 188 держави-члени можуть вживати таких заходів:
(a) надавати означення поняття засобів виробництва;
(b) визначати суму ПДВ, яка повинна враховуватися під час коригування;
(c) ухвалювати будь-які заходи, необхідні для забезпечення того, щоб коригування не призвело до виникнення будь-яких необґрунтованих переваг;
(d) дозволяти адміністративні спрощення.
Для цілей статей 187, 188, 189 та 191 держави-члени можуть вважати засобами виробництва послуги, які мають характеристики, подібні до тих, які зазвичай приписують засобам виробництва.
Якщо в будь-якій державі-члені практичні результати застосування статей 187 та 188 є незначними, ця держава-член після консультацій з Комітетом із ПДВ може утримуватися від застосування таких положень, беручи до уваги загальний вплив ПДВ у відповідній державі-члені та необхідність адміністративного спрощення, і за умови, що такі дії не призведуть до спотворення конкуренції.
Якщо оподатковувана особа переходить із загального режиму оподаткування на спеціальну схему або навпаки, держави-члени можуть вживати всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб оподатковувана особа не мала необґрунтованих переваг або не зазнавала необґрунтованої шкоди.
РОЗДІЛ XI
ОБОВ’ЯЗКИ ОПОДАТКОВУВАНИХ ОСІБ ТА ДЕЯКИХ НЕОПОДАТКОВУВАНИХ ОСІБ
ГЛАВА 1
Обов’язок платити
Секція 1
Особи, відповідальні за сплату ПДВ податковим органам
Для цілей цієї секції оподатковувану особу, що має фіксований осідок на території держави-члена, в якій податок підлягає сплаті, вважають оподатковуваною особою, що не має осідку в цій державі-члені, якщо виконані такі умови:
(a) вона здійснює оподатковуване постачання товарів або послуг на території такої держави-члена;
(b) осідок, який постачальник має на території цієї держави-члена, не втручається у таке постачання.
ПДВ підлягає сплаті будь-якою оподатковуваною особою, що здійснює оподатковуване постачання товарів чи послуг, за винятком ситуацій, коли ПДВ підлягає сплаті іншою особою у випадках, зазначених у статтях 194-199b та статті 202.
1. Якщо оподатковуване постачання товарів або послуг здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в державі-члені, в якій ПДВ підлягає сплаті, держави-члени можуть передбачити, щоб особою, відповідальною за сплату ПДВ, була особа, якій постачають товари або послуги.
2. Держави-члени повинні встановити умови для імплементації параграфа 1.
ПДВ повинна сплачувати будь-яка особа, ідентифікована для цілей ПДВ у державі-члені, в якій податок підлягає сплаті, і якій постачають товари за обставин, визначених у статтях 38 або 39, якщо постачання здійснює оподатковувана особа, що не має осідку в такій державі-члені.
ПДВ повинна сплачувати будь-яка оподатковувана особа або будь-яка неоподатковувана юридична особа, ідентифікована для цілей ПДВ, якій постачають послуги, зазначені у статті 44, якщо послуги постачає оподатковувана особа, що не має осідку на території держави-члена.
1. ПДВ повинна сплачувати особа, якій постачають товари, якщо виконані такі умови:
(a) оподатковуваною операцією є постачання товарів, здійснюване відповідно до умов, встановлених у статті 141;
(b) особою, якій постачають товари, є інша оподатковувана особа або інша неоподатковувана юридична особа, ідентифікована для цілей ПДВ в державі-члені, в якій здійснюють постачання;
(c) рахунок-фактуру виставлено оподатковуваною особою, що не має осідку в державі-члені особи, якій постачають товари, складений відповідно до секцій 3-5 глави 3.
2. Якщо податкового представника призначено особою, відповідальною за сплату ПДВ згідно зі статтею 204, держави-члени можуть передбачити відступ від параграфа 1 цієї статті.
1. Якщо спеціальні операції, пов’язані з інвестиційним золотом, відбуваються між оподатковуваною особою, що є учасником регульованого ринку зливкового золота, та іншою оподатковуваною особою, що не є учасником такого ринку, і їх оподатковують відповідно до статті 352, держави-члени призначають замовника особою, відповідальною за сплату ПДВ.
Якщо замовник, що не є учасником регульованого ринку зливкового золота, є оподатковуваною особою, що повинна бути ідентифікована для цілей ПДВ у державі-члені, в якій податок підлягає сплаті лише стосовно операцій, зазначених у статті 352, продавець повинен виконувати податкові зобов’язання в інтересах замовника відповідно до законодавства цієї держави-члена.
2. У випадку постачання золота як сировини, напівобробленого золота 325 проби чи вище або інвестиційного золота, як визначено в статті 344(1), оподатковуваною особою, яка використовує одну з можливостей відповідно до статей 348, 349 та 350, держави-члени можуть призначати замовника особою, відповідальною за сплату ПДВ.
3. Держави-члени повинні встановити процедури та умови для імплементації параграфів 1 і 2.
1. Держави-члени можуть передбачити, щоб особою, відповідальною за сплату ПДВ, була оподатковувана особа, якій здійснюють будь-яке з таких постачань:
(a) постачання будівельних робіт, включаючи послуги ремонту, прибирання, технічного обслуговування, перебудови та знесення нерухомого майна, а також передання будівельних робіт, яке вважають постачанням товарів відповідно до статті 14(3);
(b) надання персоналу, зайнятого у видах діяльності, перелічених у пункті (a);
(c) постачання нерухомого майна, як зазначено у статті 135(l)(j) та (k), якщо постачальник обрав спосіб оподаткування постачання згідно зі статтею 137;
(d) постачання використаного матеріалу, використаного матеріалу, який не можна повторно використовувати у незмінному стані, брухту, промислових та непромислових відходів, перероблюваних відходів, частково оброблених відходів та деяких товарів і послуг, перелічених у додатку VI;
(e) постачання товарів, наданих однією оподатковуваною особою іншій як заставу, в разі звернення стягнення на заставлене майно;
(f) постачання товарів після передання права власності правонаступнику та реалізації цього права таким правонаступником;
(g) постачання нерухомого майна, проданого боржником за рішенням суду в рамках процедури примусового продажу.
2. В разі використання можливості, передбаченої в параграфі 1, держави-члени можуть визначати постачання товарів та послуг, на які поширюється така можливість, та категорії постачальників або одержувачів, до яких можуть бути застосовані такі заходи.
3. Для цілей параграфа 1 держави-члени можуть вживати таких заходів:
(a) передбачити, щоб оподатковувану особу, яка також провадить діяльність або операції, які не вважають оподатковуваним постачанням товарів або послуг відповідно до статті 2, вважали оподатковуваною особою стосовно отриманих постачань, як зазначено у параграфі 1 цієї статті;
(b) передбачити, щоб орган публічного права, що не є оподатковуваною особою, вважали оподатковуваною особою стосовно отриманих постачань, як зазначено в пунктах (e), (f) та (g) параграфа 1.
4. Держави-члени повинні інформувати Комітет із ПДВ про національні законодавчі інструменти, ухвалені згідно з параграфом 1, якщо такі заходи не є інструментами, дозволеними Радою до 13 серпня 2006 року згідно зі статтею 27(1)-(4) Директиви 77/388/ЄЕС, що продовжують діяти згідно з параграфом 1 цієї статті.
1. До 30 червня 2022 року Держави-члени можуть передбачити, щоб особою, відповідальною за сплату ПДВ, була оподатковувана особа, якій здійснюють будь-яке з таких постачань:
(a) передання квот на викиди парникових газів, як визначено у статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2003/87/ЄС від 13 жовтня 2003 року про встановлення схеми торгівлі квотами на викиди парникових газів у Співтоваристві (- 8), які можуть бути передані відповідно до статті 12 зазначеної Директиви;
(b) передання інших одиниць, які оператори можуть використовувати для дотримання тієї самої Директиви;
(c) постачання мобільних телефонів, що є пристроями, виробленими або адаптованими для використання у поєднанні з ліцензованою мережею, і які працюють на певних частотах, незалежно від того, чи використовують їх в інший спосіб;
