Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість

1. Держави-члени після консультацій із Комітетом з ПДВ можуть звільняти від оподаткування зазначені нижче операції, що виконуються платником податку або призначені для платника податку, на суму, яка дорівнює вартості експортних операцій, здійснених такою особою протягом попередніх 12 місяців:

(a) придбання товарів у межах Співтовариства, виконаного платником податку, імпорт товарів для платника податку й поставка товарів для платника податку з метою їхнього вивезення зі Співтовариства в незмінному вигляді або після обробки;

(b) поставка послуг, пов'язаних із експортною підприємницькою діяльністю платника податку.

2. Якщо Держави-члени використовують можливість звільнення від оподаткування, передбачену частиною 1, вони застосовують таке звільнення після консультацій із Комітетом з ПДВ також до операцій, пов'язаних із поставкою, що виконується платником податку, згідно з умовами, зазначеними у Статті 138, у розмірі до суми, яка дорівнює вартості операцій поставки, виконаних такою особою на тих самих умовах протягом попередніх 12 місяців.

Держави-члени можуть установити спільну максимальну суму для операцій, що звільняються ними від оподаткування згідно зі Статтею 164.

Комісія, за необхідності, якнайшвидше подасть Раді пропозиції, спрямовані на визначення спільних заходів із застосування ПДВ до операцій, передбачених Секціями 1 та 2.

Право на віднесення на зменшення податкового зобов'язання виникає за фактом виникнення податкових зобов'язань за податком, що може бути віднесений на зменшення податкового зобов'язання.

У тому обсязі, в якому товари й послуги використовуються в цілях операцій платника податку, що підлягають оподаткуванню, такому платникові податку надається право відносити на зменшення податкового зобов'язання зазначені нижче суми з ПДВ, що має бути ним сплачений, у Державі-члені, в якій такий платник податку виконує зазначені операції:

(a) ПДВ, що належить до сплати або був сплачений у такій Державі-члені, у зв'язку з поставкою такому платникові податку товарів і послуг, що були чи мають бути надані іншим платником податку;

(b) ПДВ, що належить до сплати у зв'язку з операціями, котрі вважаються поставками товарів або послуг згідно зі Статтею 18(a) та Статтею 27;

(c) ПДВ, що належить до сплати у зв'язку з придбанням товарів у межах Співтовариства згідно зі Статтею 2(1)(b)(i);

(d) ПДВ, що належить до сплати за операціями, котрі вважаються придбанням у межах Співтовариства згідно зі Статтями 21 та 22;

(e) ПДВ, що належить до сплати або був сплачений у зв'язку з імпортуванням товарів у таку Державу-члена.

Окрім віднесення на зменшення податкового зобов'язання, передбаченого Статтею 168, платникові податку надається право відносити на зменшення податкового зобов'язання передбачений нею ПДВ в тому обсязі, в якому товари й послуги використовуються в таких цілях:

(a) операцій, пов'язаних із діяльністю, передбаченою другим пунктом Статті 9(1), що ведеться за межами Держави-члена, в якій належить до сплати або сплачується податок, стосовно яких ПДВ підлягав би віднесенню на зменшення податкового зобов'язання, якби вони виконувалися в межах такої Держави-члена;

(b) операцій, звільнених від оподаткування за Статтями 138, 142 або 144, Статтями 146-149, Статтями 151, 152, 153 або 156, Статтею 157(1)(b), Статтями 158-161 або Статтею 164;

(c) операцій, звільнених від оподаткування за підпунктами (a)-(f) Статті 135(1), якщо замовник не має у Співтоваристві постійного місця здійснення підприємницької діяльності, або якщо такі операції стосуються безпосередньо товарів, що експортуються зі Співтовариства.

Усі платники податку, котрі, відповідно до визначення Статті 1 Директиви 79/1072/ЄЕС, Статті 1 Директиви 86/560/ЄЕС та Статті 171 цієї Директиви, не мають постійного місця здійснення підприємницької діяльності в Державі-члені, в якій вони закуповують товари й послуги або імпортують оподатковувані ПДВ товари, мають право на відшкодування такого ПДВ в тому обсязі, в якому ці товари та послуги використовуються в таких цілях:

(a) операцій, зазначених у Статті 169;

(b) операцій, за якими податок сплачується лише замовником згідно зі Статтями 194-197 або Статтею 199.

1. ПДВ відшкодовується платникам податку, що не є мають постійного місця здійснення підприємницької діяльності в Державі-члені, в якій вони закуповують товари й послуги або імпортують оподатковувані ПДВ товари, але мають таке місце в іншій Державі-члені згідно з докладними впроваджувальними правилами, викладеними в Директиві 79/1072/ЄЕС.

Платники податку, зазначені у Статті 1 Директиви 79/1072/ЄЕС також вважаються, в цілях застосування цієї Директиви, платниками податку, що не мають постійного місця здійснення підприємницької діяльності у відповідній Державі-члені, якщо в Державі-члені, в котрій вони закуповують товари та послуги або імпортують оподатковувані ПДВ товари, вони лише здійснили поставку товарів або послуг особі, визначеній відповідно до Статей 194-197 або Статті 199 як така, що відповідає за сплату ПДВ.

2. ПДВ відшкодовується платникам податку, що не мають постійного місця здійснення підприємницької діяльності у Співтоваристві згідно з докладними впроваджувальними правилами, викладеними в Директиві 86/560/ЄЕС.

Платники податку, зазначені у Статті 1 Директиви 86/560/ЄЕС також вважаються, в цілях застосування цієї Директиви, платниками податку, що не мають постійного місця здійснення підприємницької діяльності у Співтоваристві, якщо в Державі-члені, в котрій вони закуповують товари та послуги або імпортують оподатковувані ПДВ товари, вони лише здійснили поставку товарів або послуг особі, визначеній відповідно до Статей 194-197 або Статті 199 як така, що відповідає за сплату ПДВ.

3. Директиви 79/1072/ЄЕС та 86/560/ЄЕС не застосовуються до поставки товарів, котрі є або можуть бути звільненими від оподаткування згідно зі Статтею 138, якщо товари, що постачаються в такий спосіб, пересилаються або перевозяться особою, що придбаває товари, або за її дорученням.

1. Будь-яка особа, що вважається платником податку через те, що вона постачає на нерегулярній основі новий транспортний засіб згідно з умовами, зазначеними у частині 1 та підпункті (a) частини 2 Статті 138, має право відносити на зменшення податкового зобов'язання у Державі-члені, в котрій відбувається поставка, ПДВ, що був включений до купівельної ціни або сплачений у зв'язку з імпортуванням або придбанням зазначеного транспортного засобу в межах Співтовариства в сумі, що не перевищує суми ПДВ, яка належала б до сплати, якби поставку не було звільнено від оподаткування.

Право на віднесення на зменшення податкового зобов'язання виникає та може бути використане лише в момент поставки такого нового транспортного засобу.

2. Держави-члени визначають докладні правила впровадження частини 1.

1. У випадку товарів або послуг, що використовуються платником податку як для операцій, за якими ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання згідно зі Статтями 168, 169 та 170, так і для операцій, за якими ПДВ не підлягає такому віднесенню, лише та частка ПДВ, що може бути віднесена на першу групу операцій, підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання.

Частка, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання, визначається згідно зі Статтями 174 і 175 для всіх операцій, виконаних платником податку.

2. Держави-члени можуть вживати таких заходів:

(a) надавати платникові податку повноваження визначати частки для кожного напрямку його підприємницької діяльності за умови ведення окремого обліку за кожним таким напрямком;

(b) вимагати від платника податку визначення частки кожного напрямку його підприємницької діяльності та ведення окремого обліку за кожним таким напрямком;

(c) уповноважувати платника податку або вимагати від платника податку здійснювати віднесення на зменшення податкового зобов'язання на основі напрямків використання всіх товарів та послуг, або їхньої частини;

(d) уповноважувати платника податку або вимагати від платника податку здійснення віднесення на зменшення податкового зобов'язання згідно з правилом, передбаченим першим пунктом частини 1, стосовно всіх товарів і послуг, що використовуються для всіх операцій, зазначених у ній;

(e) встановлювати норми, за якими в тому разі, якщо сума ПДВ, що не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання платником податку, є незначною, вона вважатиметься нульовою.

Восьма Директива Ради 79/1072/ЄЕС від 6 грудня 1979 року про гармонізацію законодавства Держав-членів щодо податків з обороту - Положення щодо відшкодування податку на додану вартість платникам податку, не зареєстрованим на території країни (OB L 331, 27.12.1979, С. 11). Директива з поправками, востаннє внесеними Актом про приєднання 2003 року.

Тринадцята Директива Ради 86/560/ЄЕС від 17 листопада 1986 року про гармонізацію законодавства Держав-членів щодо податків з обороту - Положення щодо відшкодування податку на додану вартість платникам податку, не зареєстрованим на території Співтовариства (OB L 326, 21.11.1986, С. 40).

1. Частка, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання, визначається як дріб на основі таких сум:

(a) у чисельнику - сукупна сума річного обороту без урахування ПДВ, що може бути віднесена на операції, за якими ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання згідно зі Статтями 168 та 169;

(a) у знаменнику - сукупна сума річного обороту без урахування ПДВ, що може бути віднесена на операції, наведені в чисельнику, та операції, за якими ПДВ не підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання.

Держави-члени можуть включати до знаменника суму субсидій, окрім тих, що безпосередньо прив'язані до ціни поставки товарів або послуг, зазначених у Статті 73.

2. На відступ від частини 1, з розрахунку частки, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання, вилучаються такі суми:

(a) сума оборотів, які можуть бути віднесені на поставку засобів виробництва, що використовуються платником податку в цілях власної підприємницької діяльності;

(b) сума оборотів, які можуть бути віднесені до побічних операцій з нерухомістю та фінансових операцій;

(c) сума оборотів, які можуть бути віднесені до операцій, зазначених у підпунктах (b)-(g) Статті 135(1) в тому обсязі, в якому такі операції є побічними.

3. Якщо Держави-члени використовують можливість, передбачену Статтею 191, не вимагати коригування в тому, що стосується засобів виробництва, вони можуть включати відчуження засобів виробництва до розрахунку частки, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання.

1. Частка, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання, визначається в перерахунку на рік у вигляді процентної частки, й округлюється до числа, що не перевищує найближчого цілого числа.

2. Тимчасова частка на рік розраховується за операціями попереднього року. За відсутності операцій, що можуть бути взяті за основу, або якщо їхня сума є незначною, частка, що підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання, оцінюється тимчасово під контролем з боку податкових органів платником податку на основі його власних прогнозів.

Водночас, Держави-члени можуть зберегти чинність правил, що діяли станом на 1 січня 1979 року, або, у випадку Держав-членів, що вступили до Співтовариства після зазначеної дати, станом на дату їхнього вступу.

3. Віднесення на зменшення податкового зобов'язання, здійснені на підставі таких тимчасових часток, коригуються при визначенні остаточної частки протягом наступного року.

Рада, шляхом одностайного схвалення поданої Комісією пропозиції, визначить витрати, по яких ПДВ не підлягатиме віднесенню на зменшення податкового зобов'язання. Ні за яких обставин ПДВ не повинен підлягати віднесення на зменшення податкового зобов'язання в тому, що стосується витрат, які не є витратами суворо на підприємницьку діяльність, на кшталт витрат на предмети розкоші, розваги або забави.

До набрання чинності нормами, про які йдеться в частині першій, Держави-члени можуть зберегти чинність усіх винятків, передбачених їхнім національним законодавством станом на 1 січня 1979 року або, у випадку Держав-членів, що вступили до Співтовариства після цієї дати, станом на дату їхнього вступу.

Після консультацій із Комітетом з ПДВ кожна Держава-член може, з міркувань економічного циклу, повністю або частково виключити всі чи деякі засоби виробництва або інші товари з системи віднесення на зменшення податкового зобов'язання.

Для збереження однакових умов конкуренції Держави-члени можуть, замість заборони віднесення на зменшення податкового зобов'язання, оподатковувати товари, виготовлені платником податку самостійно або товари, які він закупив у межах Співтовариства або імпортував, у такий спосіб, щоб податок не перевищував суми ПДВ, що справлялася б із придбання подібних товарів.

Для використання права на віднесення на зменшення податкового зобов'язання платник податку має відповідати таким умовам:

(a) у цілях віднесення на зменшення податкового зобов'язання за Статтею 168(a), в тому, що стосується поставки товарів або послуг, вона повинна мати рахунок, складений згідно зі Статтями 220-236 та Статтями 238, 239 й 240;

(b) у цілях віднесення на зменшення податкового зобов'язання за Статтею 168(b), в тому, що стосується операцій, які вважаються поставкою товарів або послуг, вона має виконати формальності, передбачені кожною з Держав-членів;

(c) у цілях віднесення на зменшення податкового зобов'язання згідно зі Статтею 168(c), у тому, що стосується придбання товарів у межах Співтовариства, вона має скласти декларацію ПДВ, передбачену Статтею 250 з поданням у ній усієї інформації, необхідної для розрахунку суми ПДВ, що належить до сплати за такими операціями з придбання товарів у межах Співтовариства, й повинні мати рахунок, складений згідно зі Статтями 220-236;

(d) у цілях віднесення на зменшення податкового зобов'язання за Статтею 168(d), в тому, що стосується операцій, які вважаються придбанням товарів у межах Співтовариства, вона має виконати формальності, передбачені кожною з Держав-членів;

(e) у цілях віднесення на зменшення податкового зобов'язання згідно зі Статтею 168(e), в тому, що стосується імпорту товарів, вона повинна мати документ про імпорт, що визначає її вантажоотримувачем або імпортером, і містить суму ПДВ, що належить до сплати, або забезпечує можливість розрахунку його суми;

(f) якщо вона має сплатити ПДВ як замовник за Статтями 194-197 або Статтею 199, то вона має виконати формальності, передбачені кожною з Держав-членів.

Платник податку здійснює віднесення на зменшення податкового зобов'язання, віднімаючи з сукупної суми ПДВ, що належить до сплати за відповідний податковий період, сукупну суму ПДВ, за якою за той самий період виникло право віднесення на зменшення податкового зобов'язання, що використовується згідно зі Статтею 178.

Водночас, Держави-члени можуть вимагати від платників податку, що виконують нерегулярні операції, згідно з визначеннями Статті 12, використання права на віднесення на зменшення податкового зобов'язання лише під час поставки.

Держави-члени можуть надавати платникові податку дозвіл на віднесення на зменшення податкового зобов'язання, яке не було зроблене ним згідно зі Статтями 178 та 179.

Держави-члени можуть надати платникові податку, що не має рахунку, складеного згідно зі Статтями 220-236, дозвіл на віднесення на зменшення податкового зобов'язання, передбачене Статтею 168(c) у зв'язку з придбаннями ним товарів у межах Співтовариства.

Держави-члени визначають умови й докладні правила застосування Статей 180 та 181.

Якщо за певний податковий період сума, віднесена на зменшення податкового зобов'язання, перевищує суму ПДВ, що належить до сплати, то Держави-члени можуть, на встановлених ними умовах, або здійснити відшкодування, або перенести надлишок на наступний період.

Водночас, Держави-члени можуть відмовитися від відшкодування або перенесення надлишку на майбутній період, якщо сума надлишку є незначною.

Початкове віднесення на зменшення податкового зобов'язання коригується тоді, коли воно є вищим або нижчим за те, на яке має право платник податку.

1. Зокрема, коригування має здійснюватися тоді, коли після подання декларації ПДВ відбуваються певні зміни в чинниках, на основі яких визначалася сума до віднесення на зменшення податкового зобов'язання, наприклад, у разі скасування закупівель або отримання знижок з ціни.

2. На відступ від частини 1, коригування не здійснюється у випадку операцій, що залишаються повністю або частково несплаченими, або у випадку належним чином доведених чи підтверджених руйнування, втрати чи крадіжки майна, або у випадку товарів, зарезервованих у цілях надання подарунків малої вартості чи надання зразків згідно з положеннями Статті 16. Водночас, у випадку операцій, що залишаються повністю або частково несплаченими, або в разі крадіжки, Держави-члени можуть вимагати здійснення коригування.

Держави-члени визначають докладні правила застосування Статей 184 та 185.

1. У випадку засобів виробництва коригування розподіляється на п'ятирічний період, включаючи рік придбання або виготовлення товарів.

Держави-члени можуть, водночас, здійснювати коригування на основі п'ятирічного періоду, що розпочинається з дати першого використання товарів.

У випадку придбання нерухомого майна як засобу виробництва, період коригування може бути продовжений до 20 років.

2. Річне коригування здійснюється лише по відношенню до однієї п'ятої частини ПДВ, стягнутого з засобів виробництва, або, якщо період коригування був продовжений, то по відношенню до відповідної його частини.

Коригування, передбачене першим пунктом, здійснюється на підставі розбіжностей у розмірі права на віднесення на зменшення податкового зобов'язання за наступні роки в порівнянні з роком придбання, виготовлення або, за потреби, першого використання товарів.

1. Якщо засоби виробництва постачаються протягом періоду коригування, то вони мають розглядатися як такі, що були застосовані в підприємницькій діяльності платника податку до завершення періоду коригування. У випадку поставки засобів виробництва приймається, що підприємницька діяльність оподатковується в повному обсязі. У випадку звільнення від оподаткування поставки засобів виробництва приймається, що підприємницька діяльність є звільненою від оподаткування в повному обсязі.

2. Коригування, передбачене частиною 1, здійснюється лише один раз за весь час, що охоплюється залишком періоду коригування. Водночас, у разі звільнення поставки засобів виробництва від оподаткування, Держави-члени можуть відмовитися від вимоги про коригування в тому ступені, в якому покупець є платником податку, що використовує відповідні засоби виробництва лише для виконання операцій, у зв'язку з якими ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання.

У цілях застосування Статей 187 та 188 Держави-члени можуть вживати таких заходів:

(a) визначати поняття засобів виробництва;

(b) установлювати суму ПДВ, що має враховуватися для коригування;

(c) вживати будь-яких заходів, необхідних для забезпечення того, щоб коригування не призвело до виникнення будь-яких невиправданих переваг;

(d) надавати дозволи на адміністративні спрощення.

У цілях Статей 187, 188, 189 та 191 Держави-члени можуть вважати засобами виробництва ті послуги, чиї характеристики є подібними до характеристик, що їх зазвичай мають засоби виробництва.

Якщо в будь-якій Державі-члені практичні наслідки застосування Статей 187 та 188 є незначними, то така Держава-член може після консультацій із Комітетом з ПДВ утриматися від застосування зазначених норм з урахуванням сукупного впливу на ПДВ у відповідній Державі-члені та потреби в адміністративному спрощенні, якщо внаслідок цього не виникне викривлення конкуренції.

Якщо платник податку переходить із загального режиму оподаткування на спеціальну схему та навпаки, Держави-члени можуть вжити всіх необхідних заходів до забезпечення того, щоб платник податку не отримав невиправданих переваг або не зазнав невиправданої шкоди.

ПДВ підлягає сплаті будь-яким іншим платником податку, що здійснює поставку товарів або послуг, яка підлягає оподаткуванню, за винятком випадків, коли ПДВ підлягає сплаті іншою особою у випадках, зазначених у Статтях 194-199 та у Статті 202.

1. Якщо поставка товарів або послуг, що підлягає оподаткуванню, здійснюється платником податку, не зареєстрованим у тій Державі-члені, в якій ПДВ належить до сплати, то Держави-члени можуть установити, що особою, відповідальною за сплату ПДВ, є особа, якій було поставлено товари або послуги.

2. Держави-члени визначають умови впровадження частини 1.

ПДВ належить до сплати будь-якою особою, ідентифікованою в цілях ПДВ в тій Державі-члені, в якій податок належить до сплати, котрій товари поставлялися за обставин, зазначених у Статтях 38 або 39, якщо поставка здійснюється платником податку, що не має постійного місця здійснення підприємницької діяльності у відповідній Державі-члені.

ПДВ належить до сплати будь-яким платником податку, котрому постачаються послуги, зазначені у Статті 56, або будь-якою особою, ідентифікованою в цілях ПДВ в тій Державі-члені, в якій податок належить до сплати, котрій постачаються послуги, зазначені у Статтях поставлялися за обставин, зазначених у Статтях 44, 47, 50, 53, 54 та 55, якщо поставка послуг здійснюється платником податку, що не має постійного місця здійснення підприємницької діяльності у відповідній Державі-члені.

1. ПДВ підлягає сплаті особою, котрій постачаються товари, у разі дотримання таких умов:

(a) операцією, що підлягає оподаткуванню, є поставка товарів, що здійснюється на умовах, викладених у Статті 141;

(b) особою, якій здійснюється поставка товарів, є інший платник податку або юридична особа, що не є платником податку, ідентифікована в цілях ПДВ в тій Державі-члені, в якій відбувається поставка;

(c) рахунок, виставлений платником податку, що не має постійного місця здійснення підприємницької діяльності в Державі-члені особи, якій здійснюється поставка товарів, складено відповідно до Статей 220-236.

2. Якщо особою, відповідальною за сплату ПДВ, призначається податковий агент згідно зі Статтею 204, Держави-члени можуть відступити від положень частини 1 цієї Статті.

1. Якщо певні операції з інвестиційним золотом між платником податку, що є учасником регульованого ринку золотих зливків, та іншим платником податку, що не є учасником зазначеного ринку, оподатковуються за Статтею 352, то Держави-члени визначають замовника як особу, відповідальну за сплату ПДВ.

Якщо замовник, що не є учасником регульованого ринку золотих зливків, є платником податку, що підлягає ідентифікації в цілях ПДВ в тій Державі-члені, в якій податок належить до сплати лише у зв'язку з операціями, зазначеними у Статті 352, то продавець виконує податкові зобов'язання від імені замовника згідно з законодавством такої Держави-члена.

2. Якщо платник податку, що користується однією з можливостей, наданих Статтями 348, 349 та 350, постачає золоті матеріали або напівфабрикати 325-ї або вищої проби, чи інвестиційне золото, визначене у Статті 344(1), то Держави-члени можуть визначити замовника як особу, відповідальну за сплату ПДВ.

3. Держави-члени визначають процедури та умови застосування частин 1 та 2.

1. Держави-члени можуть установлювати, що особою, яка відповідає за сплату ПДВ, є платник податку, котрому здійснюється одна з таких поставок:

(a) поставка будівельних робіт, включаючи послуги з ремонту, прибирання, технічного обслуговування, перебудови та знесення, які стосуються нерухомого майна, а також передання будівельних робіт, що вважається поставкою товарів за Статтею 14(3);

(b) поставка персоналу, залученого до діяльності, що підпадає під підпункт (a);

(c) поставка нерухомого майна, зазначеного у підпунктах (j) та (k) частини 1 Статті 135, якщо постачальник скористався з можливості оподаткування поставки за Статтею 137;

(d) поставка вживаних матеріалів, вживаних матеріалів, котрі не можуть бути повторно використані в незмінному вигляді, брухту, промислових і непромислових відходів, відходів до утилізації, частково перероблених відходів, і певних товарів та послуг за переліком, наведеним у Додатку VI;

(e) поставка товарів, наданих у заставу одним платником податку іншому в разі звернення стягнення на заставлене майно;

(f) поставка товарів після переуступлення права вимоги правонаступникові, й використання цього права правонаступником;

(g) поставка нерухомого майна, що продається боржником за постановою суду в межах процедури примусового відчуження.

2. У разі використання можливості, передбаченої частиною 1, Держави-члени можуть зазначити поставки товарів і послуг, для яких вона надається, а також категорії постачальників або отримувачів, яких можуть стосуватися зазначені заходи.

3. У цілях частини 1 Держави-члени можуть вживати таких заходів:

(a) установлювати, що платник податку, котрий також проводить діяльність або операції, що не вважаються поставкою товарів або послуг, що підлягає оподаткуванню, згідно зі Статтею 2, має вважатися платником податку в тому, що стосується отриманих поставок згідно з частиною 1 цієї Статті;

(b) установлювати, що орган, який не є платником податку, що регулюється публічним правом, має вважатися платником податку в тому, що стосується отриманих поставок, зазначених у підпунктах (e), (f) та (g) частини 1.

4. Держави-члени повідомляють Комітет з ПДВ про національні законодавчі заходи, вжиті згідно з частиною 1 у тому обсязі, в якому вони не є заходами, дозволеними Радою до 13 серпня 2006 року згідно з частинами (1)-(4) Статті 27 Директиви 77/388/ЄЕС, і які тривають згідно з частиною 1 цієї Статті.

ПДВ належить до сплати будь-якою особою, що здійснює придбання товарів у межах Співтовариства, що підлягає оподаткуванню.

Під час імпорту ПДВ належить до сплати будь-якою особою чи особами, визначеними або визнаними Державою-членом імпорту як такі, що відповідають за сплату.

ПДВ сплачується будь-якою особою, котра виводить товари з під режимів або ситуацій, зазначених у Статтях 156, 157, 158, 160 та 161.

ПДВ належить до сплати будь-якою особою, яка зазначає ПДВ в рахунку.

1. Якщо, згідно зі Статтями 193-197 та Статтями 199 й 200 особою, відповідальною за сплату ПДВ, є платник податку, що не має постійного місця здійснення підприємницької діяльності в Державі-члені, в якій ПДВ належить до сплати, то Держави-члени можуть дозволити такій особі призначити податкового агента особою, відповідальною за сплату ПДВ.

Крім того, якщо операція, що підлягає оподаткуванню, виконується платником податку, що не має постійного місця здійснення підприємницької діяльності в Державі-члені, в якій ПДВ належить до сплати, й не існує юридичного інструменту з країною, в якій такий платник податку є резидентом або має штаб-квартиру, про взаємну допомогу, котра була б подібною за обсягом положенням Директиви 76/308/ЄЕС(8) та Регламенту (ЄС) N 1798/2003(9), Держави-члени можуть вживати заходів до того, щоб особою, відповідальною за сплату ПДВ, був податковий агент, призначений платником податку, що не має постійного місця здійснення підприємницької діяльності.

(8) Директива Ради 76/308/ЄЕС від 15 березня 1976 року про взаємну допомогу у здійсненні прав вимоги щодо певних зборів, мит, платежів та інших заходів (OB L 73, 19.3.1976, С. 18.). Директива з поправками, востаннє внесеними Актом про приєднання 2003 року.

(9) Регламент Ради (ЄС) N 1798/2003 від 7 жовтня 2003 року про адміністративну співпрацю в царині податку на додану вартість (OB L 264, 15.10.2003. С. 1.). Регламент з поправками, внесеними Регламентом (ЄС) N 885/2004 (OB L 168, 1.5.2004, С. 1).

Водночас, Держави-члени не можуть використовувати можливість, передбачену другим пунктом, до платника податку, який не має постійного місця здійснення підприємницької діяльності, що підпадає під визначення підпункту (1) Статті 358, котрий обрав спеціальну схему, встановлену для послуг, що поставляються в електронній формі.

2. Можливість, передбачена першим пунктом частини 1, використовується на умовах та в порядку, що встановлюються кожною Державою-членом.

У ситуаціях, передбачених Статтями 193-200 та Статтями 202, 203 й 204, Держави-члени можуть установити, що особа, інша ніж особа, відповідальна за сплату ПДВ, несе солідарну й індивідуальну відповідальність за сплату ПДВ.

Платник податку, що відповідає за сплату ПДВ, має сплатити чисту суму ПДВ, подаючи декларацію ПДВ, передбачену Статтею 250. Водночас, Держави-члени можуть установлювати інший термін сплати зазначеної суми або можуть вимагати здійснення проміжних платежів.

Держави-члени вживають необхідних заходів до забезпечення того, щоб особи, котрі вважаються відповідальними за сплату ПДВ замість платника податку, що не має постійного місця здійснення підприємницької діяльності їхніх територіях, згідно зі Статтями 194-197 та Статтями 199 і 204, виконували платіжні зобов'язання, передбачені зазначеною Секцією.

Держави-члени також вживають необхідних заходів до забезпечення того, щоб особи, котрі, згідно зі Статтею 205, несуть солідарну та індивідуальну відповідальність за сплату ПДВ, виконували відповідні платіжні зобов'язання.

Якщо Держави-члени визначають замовника інвестиційного золота як особу, відповідальну за сплату ПДВ згідно зі Статтею 198(1), або якщо, у випадку золотої сировини, напівфабрикатів або інвестиційного золота, визначеного Статтею 344(1), вони використовують можливість, передбачену Статтею 198(2), щодо визначення замовника як особи, відповідальної за сплату ПДВ, то вони вживають заходів, необхідних до забезпечення виконання такими особами своїх платіжних зобов'язань, передбачених цією Секцією.

Держави-члени вживають необхідних заходів до забезпечення того, щоб юридичні особи, що не є платниками податку, відповідальні за сплату ПДВ, що належить до сплати у зв'язку з придбанням товарів у межах Співтовариства, передбаченим Статтею 2(1)(b)(i), виконували платіжні зобов'язання, передбачені зазначеною Секцією.

Держави-члени установлюють порядок сплати ПДВ за придбання в межах Співтовариства нових транспортних засобів, згідно з положеннями Статті 2(1)(b)(ii), та за придбання в межах Співтовариства підакцизної продукції, згідно з положеннями Статті 2(1)(b)(iii).

Держави-члени визначають докладні правила сплати в тому, що стосується імпорту товарів. Зокрема, Держави-члени можуть установити, що в разі імпорту товарів платниками податку або певними категоріями таких платників, або особами, відповідальними за сплату ПДВ, або певними категоріями таких осіб, ПДВ, який належить до сплати у зв'язку з імпортом, може не сплачуватися під час ввезення за умови його включення як такого до декларації ПДВ, що подається згідно зі Статтею 250.

Держави-члени можуть звільняти платників податку від сплати належного ПДВ, якщо сума є незначною.

1. Кожний платник податку заявляє про початок своєї діяльності як платника податку, зміни в ній або її припинення. Держави-члени дозволяють, і можуть вимагати подання заяви електронними засобами згідно з установленими ними умовами.

2. Без обмеження першого пункту частини 1, кожний платник податку або кожна юридична особа, що не є платником податку, котрі здійснюють придбання товарів у межах Співтовариства, котрі не обкладаються ПДВ згідно зі Статтею 3(1), має заявити про те, що вона здійснює таке придбання, якщо умови, передбачені зазначеним положенням для неоподаткування таких операцій ПДВ, більше не виконуються.

1. Держави-члени вживають необхідних заходів до забезпечення ідентифікації на основі індивідуальних номерів таких осіб:

(a) усіх платників податку, за винятком зазначених у Статті 9(2), котрі виконують на їхній території поставки товарів або послуг, за якими ПДВ підлягає віднесенню на зменшення податкового зобов'язання, окрім поставок товарів або послуг, за якими ПДВ належить до сплати лише замовником або особою, для якої призначені товари або послуги, згідно зі Статтями 194-197, і Статтею 199;

(b) кожного платника податку або кожної юридичної особи, котра не є платником податку, що здійснює придбання товарів у межах Співтовариства, котрі обкладаються ПДВ згідно зі Статтею 2(1)(b), та кожного платника податку або юридичної особи, яка не є платником податку, що використовує можливість, передбачену Статтею 3(3), яка передбачає обкладення ПДВ їхніх операцій з придбання в межах Співтовариства;

(c) кожного платника податку, котрий на їхній території здійснює придбання товарів у межах Співтовариства в цілях операцій, пов'язаних із діяльністю, передбаченою другим пунктом Статті 9(1), що проводяться за межами такої території.

2. Держави-члени можуть не ідентифікувати певних платників податку, що виконують операції на нерегулярній основі, про яких йдеться у Статті 12.

Кожний індивідуальний ідентифікаційний номер ПДВ має префікс за кодом ISO 3166 - літерний код 2 - який дозволяє визначити Державу-члена, що надала такий код. Попри це, Греція може користуватися префіксом "EL".

Держави-члени вживають необхідних заходів до забезпечення того, щоб їхні системи ідентифікації забезпечували ідентифікацію платників податку, зазначених у Статті 214, та забезпечували належне застосування перехідних положень щодо оподаткування операцій у межах Співтовариства, наведених у Статті 402.

У цілях цієї Глави вираз "передання або надання електронними засобами" означає передання або надання адресатові даних із використанням електронного обладнання для обробки (включаючи цифрове стискання) та зберігання, із застосуванням дротів, радіо, оптичних та інших електромагнітних засобів.

У цілях цієї Директиви Держави-члени приймають документи чи повідомлення на папері або в електронному вигляді як рахунки, якщо вони задовольняють умовам, викладеним у цій Статті.

Будь-який документ або повідомлення, що вносить зміни й конкретно та недвозначно посилається на первісний рахунок, вважається рахунком.

Кожний платник податку має забезпечити виставлення рахунку за зазначене нижче або самостійно, або його замовником, або третьою стороною від його імені та за його дорученням:

(1) поставка товарів або послуг, здійснена ним іншому платникові податку або юридичній особі, що не є платником податку;

(2) поставка товарів, передбачена Статтею 33;

(3) поставка товарів, проведена на умовах, зазначених у Статті 138;

(4) будь-який платіж їй на рахунок до здійснення однієї з поставок товарів, передбачених у підпунктах (1), (2) та (3);

(5) будь-який платіж йому на рахунок з боку іншого платника податку або іншої юридичної особи, що не є платником податку, до завершення надання послуг.

1. Держави-члени можуть покладати на платників податку обов'язок виставляти рахунок у зв'язку зі здійсненою на їхній території поставкою інших товарів або послуг, ніж зазначені у Статті 220.

У тому, що стосується рахунків, передбачених першим пунктом, Держави-члени можуть покладати менше обов'язків, ніж передбачено Статтями 226, 230, 233, 244 та 246.

2. Держави-члени можуть звільняти платників податку від передбаченого Статтею 220 обов'язку виставляти рахунок за поставку товарів або послуг, здійснену на їхній території, що є звільненою від оподаткування як з віднесенням ПДВ, сплаченого на попередньому етапі, на зменшення податкового зобов'язання, так і без нього згідно зі Статтями 110 та 111, Статтею 125(1), Статтею 127, Статтею 128(1), Статтями 132, 135, 136, 371, 375, 376 та 377, Статтею 378(2), Статтею 379(2) та Статтями 380-390.

Держави-члени можуть накладати часові обмеження на платників податку стосовно виставлення рахунків у разі поставки товарів і послуг на їхній території.

Згідно з умовами, встановленими Державами-членами, на чиїй території відбувається поставка товарів або послуг, зведений рахунок може бути складений за кілька окремих постачань товарів або послуг.

1. Рахунки можуть бути складені замовником за поставку товарів або послуг, здійснену йому платником податку, за попереднім узгодженням обох сторін та за умови існування процедури прийняття кожного рахунку платником податку, що постачає товари або послуги.

2. Держави-члени, на чиїй території здійснюється поставка товарів або послуг, визначають умови таких попередніх узгоджень та процедур прийняття між платником податку та замовником.

3. Держави-члени можуть установлювати додаткові умови для платників податку, що постачають товари або послуги на їхній території, стосовно виставлення рахунків замовником. Вони можуть, зокрема, вимагати, щоб такі рахунки виставлялися від імені та за дорученням платника податку. Умови, зазначені в першому пункті, мають бути однаковими незалежно від місця реєстрації замовника.

Держави-члени можуть установлювати особливі умови для платників податку, що постачають товари або послуги на їхній території, у тих випадках, коли третя сторона або замовник, що виставляє рахунки, є резидентом країни, з якою відсутні юридичні інструменти щодо взаємної допомоги в обсязі, аналогічному обсягові Директиви 76/308/ЄЕС та Регламенту (ЄС) N 1798/2003.

Без обмеження конкретних положень, викладених у цій Директиві, у цілях справляння ПДВ в рахунках, виставлених згідно зі Статтями 220 та 221, обов'язково мають міститися лише такі реквізити:

(1) дата виставлення рахунку;

(2) порядковий номер за однією чи кількома серіями, що забезпечує унікальну ідентифікацію рахунку;

(3) ідентифікаційний номер ПДВ, передбачений Статтею 214, під яким платник податку здійснював поставку товарів або послуг;

(4) ідентифікаційний номер ПДВ замовника, передбачений Статтею 214, під яким замовник отримав поставку товарів або послуг, щодо яких він відповідає за сплату ПДВ, або отримав поставку товарів, зазначених у Статті 138;

(5) повне найменування й адреса платника податку та замовника;

(6) кількість та характер поставлених товарів або обсяг та характер наданих послуг;

(7) дата здійснення або завершення поставки товарів або послуг, чи дата, коли було здійснено платіж на рахунок, про який йдеться в підпунктах (4) та (5) Статті 220, якщо така дата може бути визначена й відрізняється від дати виставлення рахунку;

(8) база оподаткування по кожній ставці або звільнення від оподаткування, ціна за одиницю без ПДВ, та всі дисконти й знижки, якщо вони не враховані в ціні за одиницю;

(9) застосована ставка ПДВ;

(10) сума ПДВ до сплати, за винятком випадків застосування спеціального режиму, за яким, згідно з цією Директивою, цей реквізит вилучається;

(11) у випадку звільнення від оподаткування або в тому випадку, коли замовник відповідає за сплату ПДВ, посилання на чинне положення цієї Директиви або відповідне положення національного законодавства, чи будь-яке інше посилання, що вказує на звільнення поставки товарів або послуг від оподаткування або застосування до неї процедури зворотного нарахування;

(12) у випадку поставки нового транспортного засобу згідно з положеннями, наведеними у частині 1 та пункті (a) частини 2 Статті 138, характеристики, передбачені підпунктом (b) Статті 2(2);

(13) у разі застосування маржинальної схеми для турагентів, посилання на Статтю 306 або відповідні положення національного законодавства, або будь-яке інше посилання, що вказує на застосування маржинальної схеми;

(14) у разі застосування одного зі спеціальних режимів, передбачених для вживаних товарів, витворів мистецтва, предметів колекціонування та антикваріату, посилання на Статті 313, 326 або 333, або на відповідні положення національного законодавства, або будь-яке інше посилання, що вказує на застосування одного з цих режимів;

(15) якщо особа, відповідальна за сплату ПДВ, є податковим агентам у цілях Статті 204, ідентифікаційний номер ПДВ, передбачений Статтею 214, такого податкового агента із зазначенням його повного найменування та адреси.

Держави-члени можуть вимагати від платників податку, що є їхніми резидентами та постачають товари чи послуги в них, зазначення передбаченого Статтею 214 ідентифікаційного номера ПДВ замовника у випадках, що не передбачені підпунктом (4) Статті 226.

Держави-члени, на чиїй території відбувається поставка товарів або послуг, можуть дозволити не зазначати деякі з обов'язкових реквізитів у документах або повідомленнях, що вважаються рахунками згідно зі Статтею 219.

Держави-члени не вимагають, щоб рахунки були підписані.

Суми, зазначені в рахунку, можуть бути наведені в будь-якій валюті, якщо сума ПДВ, яка належить до сплати, деномінована в національній валюті Держави-члена, в яку здійснюється поставка товарів або послуг, за механізмом перерахунку, передбаченим Статтею 91.

У цілях контролю Держави-члени можуть вимагати перекладу на свої національні мови рахунків щодо поставки товарів або послуг на їхній території, а також рахунків, отриманих платниками податку, що мають постійне місце здійснення підприємницької діяльності на їхній території.

Рахунки, виставлені згідно з Секцією 2, можуть надсилатися на папері або, якщо це є прийнятним для отримувача, пересилатися або надаватися електронними засобами.

1. Рахунки, що пересилаються або надаються електронними засобами, приймаються Державами-членами, якщо автентичність походження та цілісність їхнього змісту гарантуються одним із зазначених нижче методів:

(a) просунутим електронним підписом згідно з визначенням підпункту (2) Статті 2 Директиви 1999/93/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 13 грудня 1999 року про структуру Співтовариства для електронних підписів(10);

(10) OB L, 19.1.2000, C. 12.

(b) шляхом електронного обміну даними (EDI), визначеного у Статті 2 Рекомендації Комісії 1994/820/ЄС від 19 жовтня 1994 року про юридичні аспекти електронного обміну даними, якщо угода, яка стосується обміну, передбачає використання процедур, котрі гарантують автентичність походження й цілісність даних.

Водночас, рахунки можуть пересилатися або надаватися іншими електронними засобами за умови їхньої прийнятності для відповідних Держав-членів.

2. У цілях підпункту (a) першого пункту частини 1, Держави-члени можуть також вимагати того, щоб просунутий електронний підпис базувався на кваліфікованому сертифікаті й був сформований пристроєм формування захищених підписів згідно з визначеннями підпунктів (6) та (10) Статті 2 Директиви 1999/93/ЄС.

3. У цілях підпункту (b) першого пункту частини 1 Держави-члени можуть вимагати відправлення додаткового зведеного документу на папері на умовах, визначених ними.

Держави-члени не можуть накладати на платників податку, що постачають товари або послуги на їхній території, інші обов'язки або формальності, пов'язані з відправленням або наданням рахунків електронними засобами.

Держави-члени можуть установлювати особливі умови для рахунків, виставлених електронними засобами, що стосуються товарів або послуг, поставлених на їхню території з країни, з якою відсутні юридичні інструменти щодо взаємної допомоги в обсязі, аналогічному обсягові Директиви 76/308/ЄЕС та Регламенту (ЄС) N 1798/2003.