1.19. Запірна арматура на трасі магістрального нафтопроводу повинна огороджуватися, а ворота огорожі та кришки колодязів закриватися на замок. Огорожа запірної арматури повинна мати попереджувальні написи.
1.20. У місцях приєднання до нафтопроводу дренажних кабелів катодних і дренажних установок на вимірювальних колонах повинні бути встановлені знаки з написом "Дренажний кабель".
1.21. При обході траси магістрального нафтопроводу і після повернення персонал повинен повідомляти диспетчера РНУ (ЦДП) чи оператора НПС про своє місцезнаходження.
1.22. За необхідності прокладання трубопроводів в тунелях слід дотримуватись спеціально розроблених для цього правил і норм, у тому числі:
1.22.1. Експлуатація магістральних нафтопроводів, прокладених у тунелях, дозволяється при концентрації парів і газів, що не перевищує ГДК у повітрі робочої зони.
1.22.2. Щоразу перед початком робіт, а також після перерви, відповідальний керівник повинен перевіряти справність телефонного зв'язку.
До робіт у тунелі люди можуть бути допущені тільки після усунення всіх виявлених неполадок систем зв'язку.
1.22.3. Монтаж і ремонт нафтопроводів у тунелі необхідно проводити згідно з проектом та за письмовим дозволом, затвердженим головним інженером підприємства МН або його підрозділу.
1.22.4. При роботі у тунелі повинна бути передбачена його вентиляція. На кожного працюючого повинно надходити не менше 6 куб.м/хв при швидкості не більше 6 м/с.
1.22.5. Гнучкі кабелі, що перебувають під напругою, повинні бути розтягнуті й підвішені.
1.22.6. По закінченні роботи пересувних механізмів гнучкий кабель необхідно відключити на найближчому розподільному пункті.
1.23. Ліквідація аварій на магістральних нафтопроводах
1.23.1. Усі роботи з ліквідації аварій необхідно виконувати відповідно до ПЛАС для даного об'єкта (ділянки), складеного з урахуванням вимог НПАОП 0.00-4.33-99, НПАОП 0.00-5.12-01, РД 39-110-91.
1.23.2. Посадова особа, відповідальна за ліквідацію аварій, визначається ПЛАС.
1.23.3. Відповідальний за виконання робіт з ліквідації аварій зобов'язаний:
- установити попереджувальні знаки на підході до аварійної ділянки, огородити місце розливу нафти червоними прапорцями (сигнальними стрічками), а в темний час - світловими сигналами, освітивши аварійну ділянку;
- виставити пости в місцях перетину аварійної ділянки нафтопроводу з залізничними та шосейними дорогами;
- визначити безпечне розміщення техніки й місця відпочинку і харчування працівників.
1.23.4. На місці виконання аварійних робіт повинні знаходитися:
- пожежна автоцистерна чи цистерна місткістю не менше 1500 л, заповнена розчином піноутворювача, з пожежною мотопомпою;
- повстина чи азбестове полотно - 2 од.;
- вогнегасники та відра - по 10 од.;
- лопати та ломи - по 5 од.;
- аптечка з медикаментами і перев'язувальні засоби.
Усі працівники, зайняті ліквідацією аварії, повинні уміти користуватись первинними засобами пожежогасіння і надавати першу допомогу.
В особливо небезпечних випадках (великий розлив нафти) необхідно виставляти пожежні пости з числа добровільної пожежної дружини або особового складу пожежної охорони.
1.23.5. При обстеженні траси нафтопроводу з метою виявлення місць його пошкодження і розливу нафти необхідно дотримуватись таких вимог:
- при добрій видимості траси (у світлу пору) транспортні засоби слід зупиняти не ближче 100 м від місця розливу нафти (з навітряного боку); подальшу розвідку повинен проводити персонал АВП у складі не менше двох осіб, що дотримуються заходів пожежної безпеки;
- при поганій видимості розвідку траси повинна здійснювати група не менше ніж з трьох осіб. Інтервал між групою і транспортними засобами визначає старший групи; у всіх випадках інтервал повинен бути не менше 10 м;
- при виявленні ознак розтікання нафти група повинна негайно подати сигнал зупинки транспортних засобів і продовжити подальшу розвідку району розливу.
1.23.6. Група, що здійснює контрольний огляд траси, регулярно доповідає про стан траси черговому диспетчеру РНУ (ЦДП) чи оператору НПС. При відсутності витоку нафти група повертається тільки з дозволу диспетчера.
1.23.7. При виявленні місця витоку нафти на поверхню підходити до нього слід тільки з навітряного боку. Якщо за характером місцевості або в ході роботи це неможливо, то слід застосовувати фільтрувальний протигаз.
1.23.8. Аварійні автомобілі, спецтехніку і засоби радіозв'язку необхідно розташовувати з навітряного боку відносно розлитої нафти на відстані не ближче 30 м. Автомобілі і спецтехніку слід розміщувати з урахуванням можливості швидкого і безпечного їх маневрування.
1.23.9. Технічні засоби, що безпосередньо не беруть участі у аварійних роботах, повинні розташовуватися не ближче ніж за 100 м від межі зони розливу нафти.
1.23.10. Зону розливу нафти слід огороджувати червоними сигнальними прапорцями (сигнальними стрічками), а в темний час - світильниками у вибухозахищеному виконанні та знаками безпеки з написами: "Забороняється користуватись відкритим вогнем", "Забороняється курити", "Обережно! Нафта" і т.д.
Поблизу населених пунктів, залізниць, шосейних доріг зона розливу нафти (до повного її збирання) повинна охоронятись спеціально виставленими постами. За необхідності слід забезпечити об'їзд ділянок доріг на небезпечному зближенні з зоною розливу нафти та попередити про це чергового диспетчера РНУ (ЦДП) чи оператора НПС.
1.23.11. Якщо виявлене місце ушкодження трубопроводу залите нафтою, її слід видалити відкачувальними засобами, закачавши в нафтопровід чи у тимчасовий земляний амбар. При розтіканні нафти необхідно обвалувати зону розливу та не допускати її потрапляння у водойми і населені пункти. В окремих випадках дозволяється проводити термічну обробку забруднених нафтою територій з вжиттям відповідних заходів щодо нерозповсюдження вогню за межі території, що обробляється.
1.23.12. Пуск і зупинку насоса, що перекачує нафту з зони розливу в амбар чи обвалування, слід виконувати дистанційно.
1.23.13. Електроживлення насоса слід виконувати у вибухозахищеному виконанні, а його експлуатацію проводити відповідно до вимог НПАОП 40.1-1.21-98 та інших нормативно-технічних документів.
1.23.14. Площадку для проведення аварійних робіт необхідно спланувати, зрізати валик, засипати нерівності, прибрати сніг, очистити від нафти, яку слід вивезти за межі вогненебезпечної зони не менше ніж на 50 м. На слабких ґрунтах і топких місцях настил необхідно виконувати з колод або брусків, шпал, інвентарних щитків і сланей.
1.23.15. Паралельно з підготовкою площадки необхідно запобігти розтіканню нафти. Спорудження обвалування слід починати з понижених місць та з боку населених пунктів, водойм, лісових масивів, доріг.
1.23.16. Земляний амбар (обвалування) для збору нафти повинен влаштовуватися на відстані не менше 50 м від ремонтного котловану.
1.23.17. Для запобігання розливу нафти з земляного амбару (обвалування) слід дотримуватись таких вимог:
- відстань від дзеркала нафти до верху обвалування повинна бути не менше 50 см;
- висота валу повинна бути не більше 1,5 м, ширина по верху - не менше 50 см;
- крутизна ухилів валу повинна бути не більше 45 град.;
- у нижній частині обвалування необхідно влаштовувати дренаж.
1.23.18. До початку земляних робіт необхідно позначити на місцевості розташування підземних комунікацій (кабелів, газопроводів).
1.23.19. Розміри ремонтного котловану повинні забезпечувати вільне проведення усіх видів робіт при ліквідації аварії (центрування труб, зварювання неповоротних стиків, протикорозійну ізоляцію). Глибина котловану залежить від глибини закладення нафтопроводу і повинна бути не менше ніж на 0,5-0,6 м нижче труби. Котлован повинен мати не менше двох виходів з ухилом не більше 30 град. або з ухилом 1:3, облаштованих драбинами.
1.23.20. Вогневі роботи при ліквідації аварії необхідно виконувати з урахуванням вимог НПАОП 0.00-5.12-01 і цих Правил.
1.23.21. Глиняні тампони та інші герметизувальні пристрої в нафтопроводі повинні щільно перекривати переріз і забезпечувати повну герметизацію ділянки, що ремонтується. Слід застосовувати пристосування для трамбування глини з матеріалу, що не дає іскор при ударах об трубу.
1.23.22. Після набивання тампонів необхідно провести аналіз повітря робочої зони на вміст горючих газів і парів для визначення можливості проведення вогневих робіт.
Виконання зварювальних робіт допускається за умови концентрації горючих парів і газів в повітрі робочої зони (на дільниці нафтопроводу між герметизувальними тампонами), що не перевищує граничнодопустимої вибухової концентрації, яка становить 5% від НКМПП (для нафти в об'ємних частках 0,07% чи 2,1 мг/л).
1.23.23. Перед початком вогневих робіт котлован провітрюється чи вентилюється переносним вентилятором, після чого береться проба повітря робочої зони. До вогневих робіт можна приступати, якщо вміст парів і газів у повітрі не буде перевищувати: сірководню у суміші з вуглеводнями - 3,0 мг/куб.м, граничних вуглеводнів - 300 мг/куб.м.
Якщо вогневі роботи продовжуються кілька днів і не виключена можливість раптового витоку газів і парів, то перед їх початком, і щогодини під час їх виконання необхідно контролювати стан повітряного середовища в ремонтному котловані. При цьому вміст парів нафти і газів у повітрі робочої зони не повинен перевищувати ГДК за санітарними нормами. Аналіз слід проводити після кожної перерви і за наявності ознак газів і парів нафти в робочій зоні. Рекомендоване застосування газоаналізатора безперервної дії.
1.23.24. У разі перевищення в повітрі робочої зони вмісту газу чи парів нафти понад 5% НКМПП вогневі роботи повинні негайно припинятися, а працівники повинні бути виведені з небезпечної зони.
При виявленні небезпечних концентрацій газів необхідно:
- вийти з загазованої зони;
- зупинити всі роботи, крім робіт з ліквідації загазованості;
- сповістити безпосереднього керівника робіт чи диспетчера;
- обмежити загазовану зону знаками безпеки з урахуванням напрямку вітру.
Роботи можуть бути відновлені після усунення причин загазованості.
1.23.25. Вирізку технологічних "вікон" необхідно проводити спеціальним різальним пристроєм без застосування відкритого вогню. При цьому необхідно запобігати утворенню іскор і падінню вирізаного фрагмента труби в трубопровід.
1.23.26. Звільняти трубопровід від нафти через з'єднання запірної арматури не дозволяється.
1.23.27. При заповненні відремонтованого трубопроводу нафтою тиск слід збільшувати поступово і рівномірно, постійно контролюючи покази приладів.
1.23.28. Під час підвищення тиску в нафтопроводі необхідно: вести спостереження за станом відремонтованої ділянки на відстані не ближче 50 м; не допускати руху транспорту і перебування людей поблизу відремонтованої ділянки.
1.24. Ліквідація аварій на нафтопроводі з нафтою з підвищеним умістом сірководню
1.24.1. Роботи з ліквідації аварії на нафтопроводах, що транспортують нафту з підвищеним умістом сірководню, належать до газонебезпечних і виконуються за нарядом-допуском.
1.24.2. При ремонті нафтопроводу, який транспортує нафту з підвищеним умістом сірководню, слід застосовувати фільтрувальні чи ізолювальні протигази згідно з ГОСТ 12.1.005-88.
Вхід у робочу зону можливий тільки з дозволу відповідального за ліквідацію аварії в протигазі та в ЗІЗ, одягнутих за межами небезпечної зони.
1.24.3. Керівник підприємства магістральних нафтопроводів відповідає за своєчасне забезпечення об'єктів відповідними ЗІЗ ОД. Відповідальність за наявність ЗІЗ ОД на місці виконання ремонтних чи аварійних робіт, їх правильне зберігання і застосування покладаються на відповідального керівника робіт.
1.24.4. Концентрацію сірководню у повітряному середовищі слід контролювати переносним газоаналізатором. Покази приладів слід заносити до журналу контролю повітряного середовища із зазначенням дати і часу відбору проб. Журнал повинен перебувати в начальника зміни (ділянки) чи служби (лабораторії).
1.24.5. При виявленні витоку нафти з підвищеним умістом сірководню необхідно:
- припинити земляні роботи і заглушити двигуни технічних засобів, що працюють поблизу;
- персоналу надягти фільтрувальні протигази і вийти з небезпечної зони;
- повідомити про виток нафти чергового диспетчера РНУ (ЦДП) чи оператора найближчої НПС (ЛВДС) і керівника робіт;
- місце розливу позначити сигнальними прапорцями, установити знаки безпеки: "Забороняється користуватись відкритим вогнем", "Забороняється курити", "Обережно! Нафта", а в темний час виставити світлові сигнальні ліхтарі у вибухозахищеному виконанні і діяти відповідно до ПЛАС.
1.24.6. Роботи в траншеї в умовах можливого виділення сірководню слід виконувати бригадою в складі не менше трьох осіб, одна з яких працює в траншеї, а двоє страхують його, перебуваючи поза траншеєю, та контролюють стан працівника. В разі потреби особи, які страхують, повинні підняти працівника з траншеї на поверхню та надати йому першу допомогу.
1.24.7. Працівники повинні бути в ізолювальних протигазах, з рятувальними поясами, надягнутими поверх спецодягу, з прикріпленими до них рятувальними мотузками, вільні кінці яких повинні перебувати у особи, яка страхує.
1.24.8. У разі розгерметизації ділянки нафтопроводу, що ремонтується, відповідальний керівник робіт повинен:
- негайно припинити роботи і знеструмити технологічне устаткування;
- вивести з небезпечної зони працівників;
- зупинити перекачування і вжити заходів щодо недопущення розливу нафти в напрямку населених пунктів.
1.24.9. При виявленні свищів чи плям нафти на ділянці нафтопроводу, що ремонтується, усі роботи необхідно припинити і терміново вжити заходів щодо усунення ушкоджень.
1.24.10. У разі руйнування стінки труби при заварюванні каверн (дефектів з утратами металу) відповідальний керівник робіт зобов'язаний негайно вивести працівників з небезпечної зони, дати команду надягти протигази, повідомити оператора НПС чи чергового диспетчера РНУ (ЦДП) і до приїзду АВБ діяти згідно з ПЛАС.
1.24.11. За межами робочої зони розміщується резервна бригада з трьох осіб, оснащена комплектом ЗІЗ. У разі потреби резервна бригада забезпечує евакуацію потерпілих з робочої зони і бере участь у виконанні робіт.
1.24.12. При ліквідації аварії відповідальний керівник повинен установити черговість роботи бригад у небезпечній зоні.
1.24.13. Група патрулювання, крім знаків безпеки та вішок для позначення місця розливу нафти, повинна мати переносний прилад контролю вмісту сірководню в повітрі і протигази.
1.24.14. При вмісті сірководню в повітрі вище ГДК група патрулювання повинна надягти ізолювальні протигази і продовжувати роботи з визначення місця розливу нафти.
1.24.15. Перед проведенням планових робіт (установленням трійника, патрубка, засувки, відводу та ін.), пов'язаних з розгерметизацією нафтопроводу, необхідно:
- підготувати земляний амбар (обвалування) для збору нафти на відстані не менше 50 м від ремонтного котловану з урахуванням переважного напрямку вітру;
- знизити тиск у нафтопроводі до атмосферного (без урахування гідростатичного тиску рідини);
- змонтувати патрубок із засувкою на відстані не менше 50 м від місця течі в нафтопроводі.
1.24.16. Якщо при розробці ґрунту нафта продовжує витікати з трубопроводу, її необхідно відкачувати через патрубок одночасно з риттям котловану. При цьому слід постійно контролювати стан повітря робочої зони і, за потреби, використовувати ізолювальний протигаз типу ИП-4. Час перебування у ньому не повинен перевищувати 30 хв. Указаний час включає першочергові аварійні роботи (20 хв.) й евакуацію робітників із загазованої зони (10 хв.).
1.24.17. Перед початком газонебезпечної роботи слід провести аналіз повітря робочої зони на вміст кисню, а також токсичних і вибухопожежонебезпечних речовин із записом результатів у наряді-допуску.
1.24.18. У період підготовки до проведення газонебезпечних робіт слід перевірити наявність і справність ЗІЗ, а також персонал на вміння користуватися ЗІЗ, знання безпечних прийомів роботи й методів надання першої допомоги потерпілим, про що необхідно записати в наряді-допуску.
1.24.19. Перед початком газонебезпечних робіт відповідальний за їх проведення опитує кожного виконавця про самопочуття.
Про готовність об'єкта й виконавців до газонебезпечних робіт слід повідомити службу охорони праці. Без підтвердження можливості проведення робіт представником зазначеної служби починати їх не дозволяється.
1.24.20. Входити в газонебезпечне місце можна тільки з дозволу відповідального за ліквідацію аварії в ізолювальному протигазі типу ИП-4 і в ЗІЗ, що надягнуті за межами небезпечної зони.
Роботу слід починати в присутності відповідального за її проведення й представника служби охорони праці. Необхідність їх постійної присутності на місці робіт і періодичність здійснення контролю визначаються нарядом-допуском.
1.24.21. Вогневі роботи в траншеї при аварійно-відновлювальних роботах слід виконувати з урахуванням вимог глави 7 розділу IV цих Правил.
2. Насосні станції
2.1. Насосні станції експлуатуються відповідно до вимог РД 39-30-1209-84 "Руководство по организации эксплуатации и технологии технического обслуживания и ремонта оборудования и сооружения нефтеперекачивающих станций", затвердженого Міннафтопромом СРСР у 1984 році (далі - РД 39-30-1209-84), РД 39-30-114-78 і цих Правил.
2.2. Усе технологічне устаткування насосних станцій повинно мати технологічні номери.
2.3. Приміщення насосної станції облаштовується згідно зі СНиП 2.09.02-85*, СНиП 2.09.03-85 та повинно відповідати таким вимогам:
- наявність не менше ніж двох виходів, розташованих у протилежних кінцях приміщення;
- вікна, двері повинні відкриватися назовні; двері заглибленої насосної станції повинні бути блоковані з пусковим пристроєм вентиляційної установки, яка в момент відкриття дверей включається автоматично;
- стіни повинні бути побілені і мати панель висотою 1,8 м;
- підлога та панелі з вогнестійких матеріалів повинні триматися в чистоті;
- для змивання рідин, що розлилися, повинні бути обладнані водяні стояки з гумовими шлангами;
- стічні води повинні відводитися в каналізацію через гідрозатвори;
- трубопроводи повинні бути укладені в канави та засипані піском, перекриті рифленими металевими настилами із западаючими ручками для їх піднімання.
2.4. У приміщенні насосної станції не дозволяється користуватися відкритим вогнем. Допускається застосування переносних акумуляторних ліхтарів у вибухозахищеному виконанні.
2.5. Не допускається зберігання в насосній станції будь-яких матеріалів та устаткування, що безпосередньо не використовуються в технологічних процесах.
2.6. У приміщенні насосної станції допускається зберігання лише мастильних матеріалів у кількості, що не перевищує добової потреби, у щільно закритій металевій тарі. Зберігання легкозаймистих рідин не дозволяється.
2.7. Насосна станція повинна бути обладнана:
- системою автоматичного газовиявлення, зблокованою з вентиляцією;
- примусовою припливно-витяжною вентиляцією;
- стаціонарними чи переносними вантажопідіймальними пристроями;
- системою автоматичного пожежогасіння і первинними засобами пожежогасіння;
- оперативним зв'язком;
- аварійним освітленням.
2.8. Відстань між виступними частинами насосів, розташованими в одному ряду, повинна бути не менше 1 м. При дворядному розташуванні прохід між виступними частинами насосів повинен бути не менше 2 м. Відстані від виступних частин насосів до стін будинку при двобічному обслуговуванні агрегатів повинні бути не менше 1 м, при однобічному обслуговуванні насоси можуть бути наближені до стіни на відстань, необхідну для виконання ремонтних робіт.
2.9. Насосні агрегати повинні бути обладнані централізованою системою збору витоків нафтопродуктів, яка виведена за межі приміщення насосної.
2.10. Корпуси насосів повинні мати:
- заземлення, незалежне від заземлення електродвигунів;
- позначення напрямків обертання робочих органів.
2.11. Технологічна обв'язка трубопроводами насосів повинна забезпечувати:
- зручність обслуговування запірної арматури;
- можливість виконання ремонтних робіт із застосуванням піднімальних пристроїв;
- можливість закриття запірної арматури при аварійному відключенні насосів.
2.12. Електродвигуни насосів повинні мати системи автоматичного відключення у разі раптового припинення подачі електроенергії.
2.13. Аварійна зупинка насосної станції здійснюється за допомогою кнопки СТОП, розташованої поза пультом керування. При відключенні насосів від технологічних трубопроводів, що знаходяться під надлишковим тиском, слід вжити заходів щодо недопущення випадкового відкривання вимикаючої арматури.
2.14. Насосна станція повинна бути аварійно зупинена при:
- пожежі в приміщенні;
- затопленні приміщення насосного залу;
- аварійному рівні в ємностях збору витоків;
- досягненні концентрації горючих парів (газів) у приміщенні насосної понад 30% НКМПП;
- аварійному тиску на вході або виході насосної станції;
- мінімальному тиску в камерах безпромвальної установки;
- максимальному рівні в ємності системи маслозмащення.
Інформація про аварійну зупинку насосної станції повинна негайно передаватися диспетчеру, начальнику НПС та на сусідні насосні станції.
2.15. На всмоктувальному і нагнітальному трубопроводах насосної станції, а також на кожному насосному агрегаті повинні бути встановлені манометри.
Експлуатація насосів без манометрів чи з несправними манометрами не дозволяється. Справність манометрів слід перевіряти в установлені терміни.
2.16. У випадках виявлення порушення нормального режиму роботи насоса його необхідно зупинити, перевірити й усунути порушення.
2.17. На автоматизованих насосних станціях на насосних агрегатах повинен знаходитись плакат "Увага! Агрегат вмикається автоматично!".
2.18. При автоматичному введенні резерву засувки на насосах повинні бути відкриті. При введенні резервного неавтоматизованого насоса перед його включенням повинні бути перевірені правильність відкриття засувок і готовність насоса до пуску.
2.19. Випробування на герметичність розділювальної стінки магістральних насосних агрегатів проводиться не рідше одного разу на 6 місяців.
2.20. Нафтоперекачувальні насосні станції повинні обладнуватися централізованою системою збору витоків від насосів.
2.21. Справність гідравлічних затворів на каналізаційних стоках необхідно перевіряти не рідше одного разу на місяць.
2.22. Усі рухомі частини насосів повинні бути огороджені. Пуск насосів зі знятими огородженнями і запобіжними кожухами не дозволяється.
2.23. При заповненні насосів, розташованих у приміщеннях, нафтою газоповітряну суміш і рідку фазу необхідно відводити за закритою системою в систему збору витоків.
2.24. Не допускається:
- експлуатація магістральних насосних агрегатів з несправними чи незадіяними системами протиаварійного захисту і сигналізації, контрольно-вимірювальними приладами та системами блокування, передбаченими підприємством-виробником та проектними рішеннями;
- експлуатація без нагляду персоналу магістральних насосів з незадіяними засобами автоматичного контролю;
- будь-які ремонти насосних агрегатів без їх зупинки та стравлювання тиску.
2.25. Витяжна вентиляція повинна автоматично включатися у разі досягнення концентрації горючих парів (газів) у повітрі приміщення насосної станції 20% НКМПП.
2.26. Не допускається пуск технологічного устаткування насосної станції після її аварійної зупинки до виявлення та усунення причин аварії.
2.27. На кожній перекачувальній і наливній насосній станції необхідно постійно мати комплект аварійного інструмента, запас акумуляторних ліхтарів, що повинні міститься в спеціальних шафах біля входу в приміщення.
3. Морські нафтові термінали
3.1. Перевантаження нафти та нафтопродуктів з водного транспорту слід здійснювати з дотриманням вимог: Міжнародної конвенції про охорону життя людини на морі 1974 р.; Переліку обов'язкового радіообладнання торговельних суден (за винятком риболовних суден та суден, для яких радіообладнання не передбачено вимогами класифікаційних товариств), які не здійснюють міжнародні рейси та не підпадають під вимоги Конвенції СОЛАС-74/78, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 30.08.2002 N 605, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.09.2002 за N 770/7058; РД 31.04.23-86 "Наставление по предотвращению загрязнения с судов", затвердженого наказом Міністерства морського флоту СРСР (далі - Мінморфлот) від 09.06.86 N 82; Правил технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.05.2005 N 257, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 13.10.2005 за N 1191/11471; РД 31.04.2001-90 "Правила ведения работ по очистке загрязненных акваторий портов", затвердженого наказом Мінморфлоту СРСР від 19.03.90 N 29; РД 31.11.81.36-81 "Правила перевозки нефти и нефтепродуктов наливом на танкерах ММФ", затвердженого наказом Мінморфлоту СРСР від 10.04.81 N 42.
3.2. Система зливу-наливу нафти та нафтопродуктів, яка складається з трубопроводів та шлангових пристроїв, повинна бути герметичною, а пристосування для підключення до патрубків танкера повинні мати швидкорознімне з'єднання.
3.3. Зливно-наливні причали повинні забезпечуватися стаціонарними і пересувними засобами пожежогасіння згідно з чинними нормативами.
Засоби пожежогасіння повинні бути постійно готовими до застосування. Пожежні магістралі повинні постійно перебувати під тиском.
3.4. Берегові котельні установки, призначені для розігрівання паром нафти, що застигає, а також будинки і споруди, в яких ведуть роботи з застосуванням відкритого вогню, дозволяється розташовувати від причальних споруд і стоянок танкерів на відстані не ближче 100 м.
3.5. Паропроводи, що прокладаються на причальних спорудах, повинні бути ізольовані термоізоляційним матеріалом.
Причали, естакади, перехідні містки, площадки вантажних стріл повинні мати огородження висотою не менше 1,1 м.
3.6. На нафтопроводах, що транспортують нафту та нафтопродукти до причалу, вимикаюча арматура встановлюється згідно з нормативно-технічними документами.
3.7. Буксири, що швартують танкер до причалу, повинні бути обладнані справними іскрогасниками.
3.8. На період усієї стоянки танкера повинен бути забезпечений постійний телефонний або радіозв'язок між танкером і терміналом.
3.9. Танкер, пришвартований до причалу, до початку наливу повинні оглянути представники морського порту і пожежної охорони.
Вхід на танкер дозволяється тільки після встановлення і закріплення трапів з поручнями. У нічний час трапи повинні бути освітлені. Користуватися приставними сходами замість трапів не дозволяється.
3.10. Швартування танкера здійснюється неметалевими канатами.
Застосування сталевих тросів не дозволяється.
3.11. Технологічне обладнання й танкер необхідно заземлювати до з'єднання його з трубопроводом для перекачування нафти та нафтопродуктів. Заземлювальні провідники слід знімати тільки після закінчення зливу-наливу та від'єднання трубопроводу від танкера.
3.12. Процес зливу-наливу нафти та нафтопродуктів повинен бути припинений у випадках:
- наявності небезпечного руху танкера біля причалу, натягнення або пошкодження шлангів;
- наближення грози;
- виявлення течі шлангів, трубопроводів або розливу нафти та нафтопродуктів за іншими причинами;
- досягнення концентрації парів рідин, що перевантажуються, у повітрі в місці проведення зливу-наливу або на танкері 20% від нижньої концентраційної межі поширення полум'я;
- виникнення пожежі на танкері або на технологічній площадці.
3.13. Не дозволяється проведення ремонтних робіт на суднах під час зливно-наливних операцій.
3.14. В порту, де здійснюється злив-налив нафти та нафтопродуктів, повинно знаходитись базове пожежне судно.
При зливі-наливі нафти та нафтопродуктів для охорони танкера і виводу його за межі акваторії у разі аварії чи пожежі поблизу причалу повинно стояти чергове судно-буксир та пожежне судно.
3.15. З метою перевірки герметичності шлангових з'єднань злив-налив нафти та нафтопродуктів слід починати при зменшеній подачі насоса. У разі виявлення розгерметизації слід ужити заходів для її усунення.
3.16. Після зливу-наливу нафти та нафтопродуктів необхідно здійснювати продувку технологічного обладнання інертним газом або парою.
3.17. Не дозволяється викачувати підтоварну воду з танкера у водну акваторію, а також приймати і наливати воду, підігріту до температури 65 град.С.
3.18. На час стоянки танкера біля причалу його головні двигуни та засоби маневрування повинні бути в стані готовності для забезпечення відходу судна від причалу в разі потреби.
4. Резервуарні парки
4.1. Облаштування та експлуатація резервуарних парків здійснюється згідно з вимогами РД 39-0147103-385-87 "Правила технической эксплуатации резервуаров магистральных нефтепроводов", затвердженого Міністерством нафтової промисловості СРСР у 1987 році (далі - РД 39-0147103-385-87), РД 39-30-114-78, НАПБ В.01.021-97/510 та інших нормативно-технічних документів.
4.2. Територія резервуарного парку повинна бути спланована і мати ухил для відводу дощових вод у збірні колодязі. Збірні колодязі повинні обладнуватися спеціальними решітками.
4.3. Земляне обвалування чи огороджувальна стіна наземних і напівпідземних резервуарів повинні відповідати проекту.
Порушення обвалування (огородження) унаслідок виконання ремонтних робіт повинно негайно відновлюватися по їх закінченні.
4.4. Для входу на територію резервуарного парку по обидва боки обвалування чи огороджувальної стіни слід установити переходи з поручнями: для окремо розташованого резервуара - не менше двох, для групи резервуарів - не менше чотирьох.
Переходити через обвалування в інших місцях не дозволяється.
4.5. На території резервуарних парків і біля окремо розташованих резервуарів курити і користуватися джерелами відкритого вогню не дозволяється.
Про це повинні попереджувати чіткі написи і знаки безпеки, як у резервуарному парку, так і біля входу до нього.
4.6. В'їзд транспорту в обвалування резервуарів допускається за спеціальним дозволом, погодженим з пожежною охороною, і за наявності іскрогасника.
Автотранспорту наближатись до резервуара, на якому проводяться зливно-наливні операції, допускається не ближче ніж на 20 м.
4.7. Резервуарні парки та окремо розташовані резервуари повинні забезпечуватися засобами протипожежного захисту згідно з вимогами НАПБ В.01.021-97/510.
Засоби пожежогасіння повинні міститися у визначених для цього місцях.
4.8. Розігрівання арматури резервуарів здійснюється парою або гарячою водою.
4.9. Швидкість заповнення резервуара повинна відповідати пропускній здатності дихальних клапанів. Вихід пароповітряної суміші через дихальні клапани не повинен перевищувати 0,85 від їх сумарної пропускної спроможності. Максимальна ємність і допустимий рівень наповнення резервуара повинні бути зазначені в його паспорті. Швидкість підйому (опускання) понтона (даху) резервуарів з понтонами чи дахами, що плавають, не повинна перевищувати проектної, але не більше 6,0 м/год.
4.10. Резервуари, що наповнюються нафтою з температурою вище нуля, при мінусовій температурі повітря слід обладнувати дихальними клапанами, що не примерзають.
4.11. Площадка, де розміщені дихальні і запобіжні клапани, повинна бути з'єднана зі сходовою площадкою резервуара переходами шириною не менше 0,6 м з поручнями висотою 1,1 м.
4.12. Обладнання резервуарів необхідно систематично перевіряти з періодичністю, установленою правилами їх експлуатації.
4.13. Резервуари повинні бути заземлені. Опір заземлювального пристрою резервуарів вимірюється не рідше одного разу на рік у період найменшої провідності ґрунту. Для резервуарів з понтонами справність струмовідводів статичної електрики слід перевіряти не рідше двох разів на рік.
4.14. Наземну частину заземлювальних пристроїв слід фарбувати масляною фарбою в чорний колір з червоними поперечними смугами. Контактні поверхні не фарбують.
4.15. На корпусі кожного резервуара повинен бути нанесений незмивною фарбою номер у відповідності до технологічної схеми.
4.16. Оперативний персонал резервуарного парку повинен знати схеми його комунікацій. Схеми та ПЛАС повинні зберігатися на робочому місці оператора. Номер заглибленого резервуара необхідно вказати на встановленій табличці.
4.17. Резервуари повинні оснащуватися сигналізаторами граничних рівнів продукту, аварійною сигналізацією та іншими засобами автоматизації технологічних процесів згідно нормативно-технічних документів.
4.18. Не допускається експлуатація резервуарів за наявності в них сторонніх предметів, що сприяють накопиченню зарядів статичної електрики.
4.19. Відкривати і закривати засувки резервуара слід плавно, без застосування важелів. Засувки з електроприводом обладнуються покажчиками положення запірного пристрою.
4.20. Діючий резервуар виводиться з роботи лише після повного відкриття засувок резервуара, що вводиться в роботу. Одночасні операції з засувками під час перекачування нафти забороняються.
За наявності автоматизованих засувок у резервуарному парку, трубопроводи повинні мати захист від перевищення тиску.
4.21. Не дозволяється залишати відкритими засувки біля непрацюючих резервуарів.
4.22. Допускається заміряти рівні і відбирати проби нафти вручну в резервуарах з надлишковим тиском газового простору до 2 кПа (200 мм вод.ст.) включно.
4.23. Кільце замірного люка і лот мірної стрічки виготовляються з іскробезпечного матеріалу.
4.24. Проби дозволяється відбирати через замірний люк не раніше ніж за дві години після закінчення закачування.
Не дозволяється відбирати проби нафти з резервуарів під час закачування (відкачування) нафти, а також заміряти вручну рівень нафти під час грози і силі вітру, що перевищує встановлену для даного району.
4.25. При відборі проб і вимірюванні рівня нафти в резервуарі обслуговуючий персонал повинен стояти боком до вітру, а запірна засувка на газовій обв'язці газовирівнювальної системи повинна бути закрита. Не дозволяється заглядати у відкритий люк та низько нахилятися до горловини.
4.26. При вимірюванні рівня нафти в резервуарі сталеву стрічку з лотом слід спускати і піднімати плавно. Обтирати стрічку рулетки слід бавовняним тампоном. Не дозволяється використовувати з цією метою вовняний чи синтетичний тампон.
4.27. Замірний люк повинен мати герметичну кришку з педаллю для відкривання. Кришка повинна ущільнюватися прокладкою, що виключає утворення іскор. Отвір люка повинен мати внутрішнє кільце чи спеціальну колодку з матеріалу, що не дає іскор під час руху мірної стрічки.
4.28. Кришка люка після відбору проби і вимірювання рівня нафти повинна бути закрита. Закривати кришку слід обережно, не допускаючи падіння й удару її об горловину люка.
4.29. Сиру нафту в резервуарах підігрівають водяною парою, що подається у змійовик. Рівень нафти над ним необхідно підтримувати не менше 0,5 м.
Перед пуском пари необхідно звільнити змійовик від конденсату.
Відкривати засувки під час пуску пари слід поступово. Герметичність підігрівачів контролюють за забрудненням нафтою конденсату, що спускається.
4.30. Температура підігріву нафти повинна бути нижчою за температуру початку її кипіння. Температуру підігрівання необхідно систематично контролювати і записувати у вахтовому журналі. При заповненні резервуара нафтою, що підлягає підігріву чи тривалому зберіганню, рівень її не повинен перевищувати 95% робочої висоти місткості.
4.31. У разі переливу нафти необхідно негайно підключити під налив інший резервуар, а розлиту нафту відкачати.
4.32. Видаляти підтоварну воду з резервуарів слід засобами, передбаченими проектом. Під час видалення підтоварної води необхідно стежити за стоком, не допускаючи витікання нафти з водою. Під час спуску відстійної води і бруду з резервуара необхідно стояти з навітряного боку.
4.33. Діючий резервуар повинен бути негайно виведений з експлуатації і звільнений від нафти у разі появи течі в резервуарі чи нафти в дренажних колодязях або в контрольній трубі камери керування.
4.34. За потреби виведення з експлуатації резервуара, уключеного в газовирівнювальну систему, слід відключити його від газової обв'язки, закрити засувки на газопроводі й установити заглушки. Про установку і зняття заглушок необхідно зробити запис у журналі.
4.35. При порушенні герметичності резервуара, підключеного до газовирівнювальної системи, слід негайно відключити резервуар від газової обв'язки й усунути пошкодження.
4.36. У резервуарах з газовирівнювальною системою заміряти рівні і відбирати проби нафти необхідно автоматично або вручну з дотриманням вимог пунктів 4.25-4.26 глави 4 розділу V цих Правил.
4.37. Затвори спрямовувальних стійок і кільцевого зазору між дахом, що плаває, і стінкою резервуара повинні бути в справному стані, необхідно також запобігати можливості тертя сталі об сталь у цих вузлах.
4.38. Періодичні огляди понтонів і дахів, що плавають, усунення дефектів під час перебування працівників у резервуарі, а також огляди через світлові люки необхідно проводити з дотриманням вимог пунктів 7.5-7.7 глави 7 розділу IV цих Правил.
4.39. Підземні залізобетонні резервуари повинні відповідати таким вимогам:
4.39.1. Усі люки на перекритті підземного резервуара повинні бути закриті кришками на прокладках. Відкривати їх слід лише для провітрювання під час ремонту чи очищення резервуара.
4.39.2. Запірний (донний) клапан і приймально-роздавальний пристрій повинні мати вибухозахищений електропривідний піднімальний механізм. Конструкція донного клапана повинна забезпечувати повне закриття приймально-роздавального патрубка всередині резервуара.
4.39.3. Керування арматурою, розташованою у камерах-шахтах підземних резервуарів, повинне бути дистанційним. Резервуари повинні обладнуватися стаціонарними металевими маршовими сходами із шатровим огородженням.
4.39.4. Камери (шахти) повинні обладнуватися примусовою чи природною вентиляцією з дефлектором. Висота витяжної труби повинна бути не менше 4 м від рівня землі до дефлектора.
4.39.5. Світильники, що застосовуються в заглиблених шахтах та насосних, повинні бути вибухозахищеними.
4.39.6. При появі плям нафти на поверхні залізобетонного резервуара, на прилеглій до нього території чи в камері керування та при падінні рівня нафти в резервуарі необхідно його спорожнити та усунути несправності.
4.39.7. Спуск людей у підземний резервуар дозволяється після відповідної його підготовки (зачищення, пропарювання) та за відсутності небезпечних концентрацій токсичних парів (газів). Спуск слід проводити по стаціонарних сходах із шатровим огородженням. Сходи повинні досягати дна резервуара. Резервуари місткістю 5000 куб.м і більше повинні оснащуватися двома сходами, установленими навпроти.
4.39.8. При появі тріщин у тілі чи швах резервуара його слід спорожнити і підготувати до ремонту.
4.39.9. Стан поручнів, сходів та огороджень резервуарів повинен постійно контролюватися. Не допускається захаращувати сходи і площадку на даху резервуара демонтованим обладнанням та сторонніми предметами.
4.40. Вимоги до газовирівнювальної системи
4.40.1. Газовирівнювальна система повинна об'єднувати резервуари з нафтою, яка близька за фізико-хімічними властивостями (пружності пари, умісту сірководню).
4.40.2. Установлені на газовирівнювальній обв'язці резервуарів вогнеперегороджувачі, запірну засувку, компенсатори слід підтримувати в справному стані. Осі касет вогнеперегороджувачів слід розташовувати горизонтально.
4.40.3. При плюсовій температурі повітря засувки з ручним приводом на газовирівнювальній обв'язці слід перевіряти не рідше двох разів на місяць, при мінусовій - не рідше одного разу на тиждень.
4.40.4. Тиск у газовирівнювальній системі заміряється один раз на місяць.
4.40.5. Конденсат із трубопроводів газової обв'язки слід систематично видаляти.
4.40.6. На зиму дренажний пристрій слід утеплювати.
4.41. Вимоги безпеки під час ремонту резервуарів
4.41.1. Підготовка резервуарів до ремонтних робіт, ремонт (у тому числі поточний), контроль якості ремонтних робіт та приймання резервуарів в експлуатацію після ремонту повинні проводитись відповідно до вимог РД 39-0147103-385-87 та інших нормативно-технічних документів.
Капітальний ремонт резервуарів здійснюється згідно з проектами, розробленими спеціалізованими організаціями.
4.41.2. Перед виконанням ремонту розробляються проект виконання робіт, заходи щодо безпечного їх виконання та ремонтна карта.
4.41.3. В'їзд на територію резервуарного парку автотранспорту, задіяного при виконанні ремонтних робіт, допускається з дозволу керівника підприємства після перевірки загазованості території, узгодження з пожежною охороною та за наявності іскрогасника.
4.41.4. Порушене обвалування резервуарного парку після закінчення ремонтних робіт повинне бути відновлено, а територія в межах каре парку - спланована.
4.41.5. Не дозволяється ведення ремонтних робіт під час зливно-наливних операцій.
4.41.6. Перед установленням заглушок резервуар або технологічний трубопровід повинен бути звільнений від нафти. Заглушки слід установлювати на прокладках з двох боків. Установлення і зняття заглушок реєструється в журналі.
4.41.7. Товщину заглушок визначають з розрахунку на максимальний тиск, але не менше ніж 3 мм.
4.41.8. Керівник ремонтних робіт зобов'язаний проінформувати працівників, які виконують ці роботи, про місця встановлення заглушок. Після закінчення очисних і ремонтних робіт заглушки слід демонтувати. Демонтаж заглушок контролює особисто керівник ремонтних робіт і начальник ділянки (цеху).
4.41.9. Внутрішній огляд й очищення резервуарів і цистерн слід проводити з урахуванням вимог пунктів 7.5-7.7 глави 7 розділу IV цих Правил.
4.41.10. Очищення резервуарів повинно бути максимально механізоване із застосуванням стаціонарних розмивних пристроїв або переносних гідромоніторів і гідроелеваторів. Для забезпечення підйому і переміщення гідромонітора і гідроелеватора необхідно використовувати електрокар, тельфер чи інші пристрої.
4.41.11. При підготовці резервуара до ремонту його слід звільнити від нафти, відключити від діючих трубопроводів засувками з установленням заглушок з хвостовиками.
При встановленні заглушок необхідно дотримувати вимоги підпунктів 4.41.6-4.41.8 пункту 4.41 глави 4 розділу V цих Правил.
4.41.12. Якщо встановлення заглушок неможливе, засувки на трубопроводах повинні бути щільно закриті, автомати кіл керування відключені і закриті або зняті запобіжники кіл керування, а на маховиках, ключах керування, відключених автоматах і на місці знятих запобіжників вивішуються плакати "Не вмикати - працюють люди!".
4.41.13. Після спорожнення і встановлення заглушок резервуар необхідно пропарити, провітрити природною (до 30 град.С) або примусовою вентиляцією з 15-20-кратним повітрообміном, промити водою протягом часу, визначеного планом проведення робіт.
4.41.14. Резервуари слід пропарювати при відкритих верхніх люках.
Під час пропарювання в резервуарі слід підтримувати температуру 60-70 град.С.
При подачі пари в резервуар металеву частину паропроводу, з'єднаного зі шлангом, і наконечник з кольорового металу необхідно заземлити.
4.41.15. Верхню (над понтоном) і нижню (під понтоном) частину резервуара з металевим понтоном слід пропарювати окремо. Резервуари з понтоном із синтетичних матеріалів не підлягають пропарюванню.
4.41.16. Якщо пропарювання неможливе, то витіснення з резервуарів токсичних парів і газів здійснюється заповненням їх до верху водою.
4.41.17. Виконання робіт у резервуарах допускається за умови, що концентрація токсичних парів (газів) і температура не перевищують установлені санітарні норми.
4.41.18. Очищати резервуари слід щітками, виготовленими з іскробезпечного матеріалу, дерев'яними лопатами з одночасним змочуванням поверхні, що очищається, водою. Застосовування сталевих щіток та скребків не дозволяється.
4.41.19. Бруд і відкладення, вилучені при очищенні резервуарів, тимчасово складуються поза межами резервуарного парку в місці, погодженому з місцевими органами санітарного та пожежного нагляду.
4.41.20. Поряд з резервуаром, що очищається, повинен бути запас питної води в герметичному посуді та медична аптечка.
4.41.21. Очищення і промивання внутрішніх стінок резервуара виконується працівниками з застосуванням ЗІЗ ОД, спецодягу і спецвзуття без сталевих накладок і цвяхів.
Поверх спецодягу слід надягти рятувальний пояс, кінець сигнальної мотузки якого повинен виходити назовні через найближчий нижній люк.
Біля люка резервуара повинно перебувати не менше двох осіб, що страхують працівника в резервуарі. Вони також повинні бути в спецодязі та спецвзутті і мати при собі ЗІЗ ОД.
При цьому слід контролювати, щоб шланг протигазу не мав вигинів і забір повітря здійснювався з зони чистого повітря.
4.41.22. Тривалість перебування у шланговому протигазі не повинна перевищувати 30 хв., а наступний відпочинок на чистому повітрі повинен бути не менше 15 хв.
4.41.23. При очищенні і ремонті резервуара відповідальному, перед використанням ЗІЗ ОД, необхідно перевірити маски, шланги та з'єднання.
У разі виявлення тріщин на масці або шлангу, незначних нещільностей у з'єднаннях використовувати їх не дозволяється.
4.41.24. Перед допуском людей у резервуар відповідальний зобов'язаний особисто впевнитись у надійності відключення трубопроводів, перевірити наявність заглушок і дотримання всіх заходів безпеки.
4.41.25. У резервуарі допускається перебування тільки одного працівника. Якщо необхідно, щоб роботу виконували одночасно дві особи і більше, слід розробити додаткові заходи безпеки і записати їх у наряді-допуску.
4.41.26. Під час роботи всередині резервуара двох осіб і більше повітрозабірні шланги і рятувальні мотузки повинні розташовуватись у діаметрально протилежних люках. При цьому необхідно виключити взаємне перехрещування і перегинання шлангів як ззовні, так і всередині ємності.
4.41.27. Огляд і очищення резервуарів з плавучим дахом слід проводити після встановлення даху на опорні стійки.
4.41.28. Опорні стійки повинні фіксувати плавучий дах на висоті, достатній для виконання робіт.
4.41.29. У резервуарі з понтоном пробу повітря для аналізу слід відбирати з нижньої (під понтоном) частини резервуара.
4.41.30. Ізолювання внутрішньої частини резервуарів слід проводити після оформлення наряду-допуску і виконання всіх підготовчих заходів, після перевірки відсутності загазованості всередині резервуара, а також за умови забезпечення робочої зони припливно-витяжною вентиляцією з 15-20-кратним обміном повітря.
4.41.31. Роботи з ізолювання внутрішньої поверхні резервуара слід проводити бригадою, що складається не менше ніж з трьох осіб. Одна здійснює роботу, двоє - спостерігають.
4.41.32. Під час ізолювання верхньої частини резервуара необхідно користуватись запобіжним поясом з міцно прикріпленою до нього мотузкою, вільний кінець якої повинен бути закріплений до нерухомої металоконструкції.
4.41.33. Відходи клейових композицій та їх компоненти необхідно збирати у місткість або ящик з кришкою, що закривається.
Ящик слід щоденно звільняти від відходів, скидаючи їх у спеціально відведене з цією метою місце, узгоджене з місцевою пожежною охороною.
